Управління проблемними кредитами в банку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДИПЛОМНА РОБОТА

Управління проблемними кредитами в банку

Вступ

Кредитні операції банку є найбільш дохідними, але водночас і найризиковішими. Аналіз сучасних тенденцій розвитку банківської системи України свідчить, що обсяги кредитування постійно зростають і в абсолютних, і у відносних показниках. Разом з тим зростає і частка проблемної заборгованості в кредитних портфелях банків, особливо за споживчими кредитами. Кредитна діяльність сучасних комерційних банків досить багатогранна і включає різні форми та види позичок, наданих юридичним чи фізичним особам для одержання доходів, а також банківські послуги кредитного характеру. У процесі управління кредитною діяльністю банку об'єктами є не лише кожна окрема кредитна операція, а й сукупність усіх наданих банком кредитів з їх взаємовпливом і взаємозалежністю, тобто кредитний портфель банку.

Вимірювання, мінімізація та контроль за рівнем кредитного ризику - одне з найскладніших завдань, що стоять перед менеджментом під час формування кредитного портфеля.

Кожний банк має у своєму портфелі проблемні кредити і тому головне питання полягає у встановленні допустимого для банку рівня цих кредитів щодо загальної вартості виданих позик.

Метою дипломної роботи є розроблення та обґрунтування концептуальних засад удосконалення роботи з проблемами кредитами в банках та розроблення практичних рекомендацій щодо забезпечення їх ефективності.

Комплексний підхід до реалізації поставленої мети окреслив коло завдань, які передбачалося вирішити при підготовці цієї дипломної роботи:

– з'ясувати сутність і роль банківських кредитів та обґрунтувати основні теоретичні положення щодо управління кредитними операціями;

– проаналізувати залежність якості кредитного портфелю від зовнішніх та внутрішніх факторів;

– обґрунтувати напрями підвищення ефективності управління проблемними кредитами;

– розробити комплекс заходів з удосконалення роботи з проблемною заборгованістю, оцінки її дієвості та управління кредитним портфелем банку.

Об'єктом дослідження є кредитна діяльність ВАТ «Райффайзен Банк Аваль». Предметом дослідження є організація роботи з проблемними кредитами в банку.

У процесі дослідження застосовувалися такі методи дослідження: структурно-логічний аналіз (при побудові логіки та структури дипломної роботи); метод економічного аналізу; метод групувань (при дослідженні питання класифікації кредитів); різноманітні прийоми статистичних методів, зокрема порівняння - при зіставленні фактичних даних за відповідні періоди; методи аналізу та синтезу, індукції та дедукції.

Методологічною основою дослідження слугували теоретичні положення економічної науки, численні праці українських та зарубіжних учених із питань кредитної діяльності банків, закони України та інші нормативно-правові акти. Основні положення роботи, висновки та пропозиції базуються на використанні та узагальненні даних Національного банку України, ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», даних періодичних видань, Інтернету.

1. Теоретичні та методологічні основи управління проблемними кредитами

1.1 Сутність, роль та види банківського кредитування

банківський кредитування ризик управління

Кредитні відносини функціонують у системі економічних відносин. В основі їх лежить рух особливого виду капіталу - позикового капіталу. Кредитні відносини - це відособлена частина економічних відносин, пов'язана з наданням вартості (коштів) у позику і поверненням її разом із певним відсотком. Як вказує Лагутін В.Д., роль і місце кредитних відносин у національній економіці залежить від стану самої економіки. Сучасний кредит і кредитні відносини в Україні носять перехідний характер, вони відображають кризовий стан вітчизняної економічної системи [27].

Необхідність кредитних відносин пов'язана з об'єктивною розбіжністю у часі руху матеріальних і грошових потоків, що виникає в процесі відтворення суспільного продукту: в одних сферах господарства здійснюється вивільнення коштів, в інших - виникає потреба в них. Зняти таку розбіжність (суперечність) і дозволяє кредит.

Як відмічає Савлук М.І. кредит відіграє значну роль в організації грошових розрахунків - готівкових і безготівкових, допомагає суб'єктам господарювання збільшувати обсяги виробництва, забезпечувати безперебійність кругообігу основного й оборотного капіталу та уникати кризових явищ. Особливо значна роль кредиту в задоволенні тимчасової потреби в коштах, обумовленої сезонністю виробництва та реалізації продукції [17].

В умовах тривалої економічної, особливо інвестиційної, кризи в Україні кредит відіграє значну роль у відновленні діяльності підприємств, які тривалий час простоювали, допомагає їм змінити асортимент продукції, що випускається, та поліпшити її якість, зробити цю продукцію конкурентоспроможною на внутрішньому і світовому ринках. За рахунок кредиту організовується виробництво нової продукції, багато з якої раніше не випускалось в Україні, створюються підприємства сфери послуг населенню. Особливо велику роль кредит відіграє у насиченні споживчого ринку товарами, у тому числі імпортними.

Кредит сприяє розвитку реформованого сільського господарства України, сприяючи цим не тільки забезпеченню її населення високоякісними продуктами харчування, а промисловості сировиною, а й перетворенню нашої країни з її багатющими чорноземами і сприятливим для ведення сільського господарства кліматом у крупного експортера сільськогосподарської продукції. При цьому значне місце відводиться іпотечному кредиту.

Дедалі більшого значення набуває кредит у забезпеченні населення якісним житлом, побутовою технікою, створенні можливостей для отримання освіти та задоволення інших соціальних потреб. Але поки він тут використовується вкрай недостатньо.

Значну роль відіграє кредит в економії витрат обігу. З його допомогою вдається скорочувати витрати на виготовлення, випуск в обіг, перевезення, облік, зберігання грошових знаків, бо значна їх частина взагалі не потрібна. З допомогою кредиту також прискорюється обіг засобів обігу, особливо при застосуванні сучасних інформаційних технологій. Економія витрат обігу досягається й за рахунок того, що при розвинутих кредитних відносинах зменшується потреба створювати резервні фонди на рівні господарюючих суб'єктів і держави [17].

Лаврушин О.І. виділяє наступні направлення, в яких проявляється дія кредиту:

- перерозподіл матеріальних ресурсів в інтересах розвитку виробництва та реалізації продукції за допомогою операцій по наданню позик і залученню коштів юридичних та фізичних осіб;

- вплив на безперебійність процесів виробництва шляхом надання позик, які забезпечують усунення затримки при їх здійсненні;

- участь в розширенні виробництва, в тому числі за допомогою видачі позикових коштів на збільшення основних фондів, виконання лізингових операцій і т.д.;

- економне використання позичальниками як власних, так і позичених коштів, чому сприяють процеси надання кредитних коштів, а також стягнення плати за їх користування;

- прискорення отримання споживачами товарів, послуг і житла (за рахунок кредиту);

- регулювання випуску в обіг та вилучення з обігу готівкових коштів на основі застосування кредиту та забезпечення безготівкового грошового обігу платіжними засобами [1].

Банківський кредит - це форма кредиту, за якою грошові кошти надаються в позику банками. Комерційні банки, що мають ліцензію НБУ, є головною ланкою кредитної системи; вони одночасно виступають у ролі покупця і продавця наявних у суспільства тимчасово вільних коштів. Позики надаються банками суб'єктам господарювання всіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Фінансовою основою банківського кредиту є позиковий банківський капітал[27].

Кредитором в умовах банківського кредиту є банк, позичальником - юридичні та фізичні особи. Банківський кредит носить комерційний характер. Мета діяльності банку в процесі кредитування - отримання максимального прибутку. Спрямованістю на прибутки визначається головна лінія економічної поведінки комерційних банків як при купівлі кредитних ресурсів, так і при їх продажу клієнтам.

Кожний комерційний банк ставить за мету - забезпечити високу якість власного кредитного портфеля. Кредитний портфель - це сукупність кредитів, наданих банком на певну дату; він характеризує величину капіталу, вкладеного банком у кредитні операції. Кредитний портфель включає агреговану балансову вартість усіх кредитів, у тому числі прострочених, пролонгованих і сумнівних щодо повернення [27].

Банківський кредит надається при укладенні кредитного договору. Всі питання, що виникають з приводу кредитування, вирішуються на договірній основі безпосередньо між банком і позичальником. Згідно з договором кожний із суб'єктів кредитних відносин бере на себе певні зобов'язання. Кредитний договір укладається банком для кожного позичальника індивідуально

Банківські кредити можна класифікувати по-різному. У підручнику за редакцією Мороза А.М. найбільш прагматичною автори вважають класифікацію, відповідно до якої банківські кредити розрізняють за такими критеріями й ознаками: терміном використання; забезпеченням; ступенем ризику; методом надання; способом повернення; строком повернення; характером визначення процента; способом сплати процента; кількістю кредиторів; призначенням [3, с. 110-114].

За терміном використання розрізняють кредити короткострокові, середньострокові та довгострокові.

Короткострокові кредити надаються на строк до одного року. В українській банківській практиці вони є найпоширенішими.

Середньострокові кредити надаються на період від одного до трьох років, а довгострокові - понад три роки. Суттєвої різниці між середньостроковими і довгостроковими кредитами немає, тому банки України не виділяють їх окремо, хоча в країнах Заходу існує певне їх відокремлення.

Згідно з критерієм забезпечення розрізняють кредити забезпечені, або ломбардні, і незабезпечені, або бланкові.

Більшість банківських кредитів надається під певне забезпечення. Забезпеченість - один з принципів банківського кредитування. Формами забезпечення банківських кредитів в основному є рухоме і нерухоме майно позичальника.

Незабезпечені (бланкові) кредити становлять невелику частку у позиковому портфелі банків. Вони можуть надаватися при високому ступені довіри банку до позичальника. їх розмір, як правило, обмежується власним капіталом банку. Найчастіше бланковий кредит надається інсайдерам банку, причому його розмір обмежується певною часткою банківських акцій, що належать інсайдеру.

За ступенем ризику розрізняють дві групи банківських кредитів - стандартні і з підвищеним ризиком.

До стандартних кредитів належать кредити, надані позичальникам, що мають належну фінансову стійкість і забезпечують своєчасне і повне повернення раніше отриманих позик і сплату процентів за ними.

Кредити з підвищеним ризиком надаються банками без забезпечення, а також клієнтам з нестійким фінансовим станом, які порушують строки повернення раніше отриманих позичок і сплати процентів за ними.

За методом надання розрізняють банківські позики, які клієнти одержують: одноразово; перманентно; гарантовано.

Одноразові позики - це позики, рішення про видачу яких приймається банком окремо за кожною позикою на підставі заяви та інших документів клієнта.

Перманентні позики надаються банками у міру виникнення у клієнтів потреби в межах розміру відкритої кредитної лінії. Позики надаються, як правило, шляхом безпосередньої оплати з позикового рахунку розрахункових документів клієнта (доручень, чеків та інших) без погодження з банком розміру окремих позичок і документального їх оформлення.

Гарантовані позики бувають двох видів: з попередньо обумовленою датою видачі або з видачею у міру виникнення в ній потреби.

Сутність гарантованої позикової операції полягає у наданні банком зобов'язання надати клієнту кредит при виникненні у нього потреби у визначеному розмірі протягом обумовленого терміну (як правило, кварталу).

Щодо способу повернення розрізняють позики, що повертаються поступово (в розстрочку), водночас, тобто одноразовим платежем після закінчення строку, відповідно до особливих умов, передбачених у кредитних угодах, за вимогою кредитора, з регресією платежів.

Поступовий порядок погашення (в розстрочку) встановлюється щодо довгострокових кредитів, а також тих, які надаються перманентно відповідно до встановленої позичальником кредитної лінії.

Одноразовим платежем здійснюється повернення одноразових короткострокових позичок, які опосередковують поточну виробничу діяльність підприємця. Для банківської практики України це найпоширеніший спосіб розрахунків щодо боргів банкам.

Особливі умови повернення передбачаються при застосуванні окремих видів кредиту, зокрема контокорентного, за овердрафтом, під заставу векселів тощо. Особливість тут полягає в тому, що повернення позики здійснюється за ініціативою не позичальника, що є загальною нормою, а банку шляхом зарахування поточних надходжень коштів безпосередньо на позиковий рахунок.

За вимогою кредитора стягуються позики у тих випадках, коли клієнт порушує принципи кредитування, зокрема цільовий характер, строковість, або не виконує умови кредитної угоди щодо звітності та іншої обов'язкової інформації, що має надаватися банку.

З регресією платежів повертаються кредити, які видані під гарантію, поручительство або інше боргове зобов'язання третьої особи.

За строком повернення банківські позики поділяються на строкові, до запитання, прострочені, відстрочені (пролонговані).

Строкові позики надаються банком на строк, зафіксований у кредитній угоді. До строкових належить переважна більшість банківських кредитів.

Позики до запитання, або безстрокові, надаються банками на невизначений строк. Клієнт зобов'язаний повернути таку позику за першою вимогою банку. Якщо ж банк не вимагає повернення, то позика сплачується на розсуд клієнта.

Простроченими вважаються позики, за якими закінчилися строки повернення, встановлені в кредитних угодах між банком і позичальником, а кошти банку не повернені. Такі позики враховуються на окремому рахунку, і за ними клієнт мусить сплачувати підвищену процентну плату.

Відстрочені, або пролонговані, - це такі позики, за якими банком перенесені строки повернення на пізніший час. Для цього необхідне обґрунтоване клопотання позичальника. Пролонгація позики оформляється додатковою кредитною угодою і супроводжується встановленням вищої процентної ставки.

За характером визначення процента банківські позики бувають з фіксованою або плаваючою процентною ставкою.

Фіксована процентна ставка застосовується за згодою сторін (банку і позичальника) і притаманна стабільній економіці та короткостроковим кредитам.

Плаваюча процентна ставка є засобом зменшення ризику банківських втрат в умовах нестабільної економіки, значних темпів інфляції і при довгостроковому кредитуванні. У цих ситуаціях відповідно до кредитної угоди процентна ставка періодично переглядається і прив'язується, як правило, до облікової ставки центрального банку з урахуванням ситуації на кредитному ринку.

За способом сплати процента розрізняються банківські позики з виплатою процентів у міру використання позикових коштів (звичайний кредит) або одночасно з одержанням позикових коштів (дисконтний кредит).

За кількістю кредиторів банківські позики поділяються на такі, які надаються одним банком, синдиковані (або консорціумні) та паралельні.

Найпоширенішими є позики, які надаються одним банком.

Синдиковані позики надаються банківським консорціумом, в якому один з банків виконує роль менеджера, збирає з банків-учасників необхідну для клієнта суму ресурсів, складає з позичальником кредитну угоду і надає позику. Банк-менеджер розподіляє також процентний дохід від кредитної операції між банками - учасниками консорціуму. За операції, що пов'язані з таким кредитуванням, банк-менеджер отримує відповідну грошову винагороду.

Паралельні позики передбачають участь у їх наданні декількох банків, але кожний банк окремо оформляє кредит клієнту на однакових погоджених умовах.

Розрізняють також кредити за критеріями суб'єктного й об'єктного призначення.

До кредитів суб'єктного призначення належать позики торговельно-промисловим підприємцям, сільськогосподарським підприємцям, міжбанківські, небанківським фінансово-кредитним установам, органам влади.

Серед позичок об'єктного призначення розрізняють кредити: іпотечний, споживчий, контокорентний, під цінні папери, пов'язані з вексельним обігом.

До банківських послуг, що мають кредитний характер, належать: акцептний кредит, авальний кредит, обліковий кредит, факторинг, форфейтинг.

Важливе значення для ефективної організації кредитних відносин між банками і клієнтами мають принципи банківського кредитування. Банківське кредитування здійснюється за такими принципами: строковість повернення, цільовий характер, забезпеченість та платність кредиту [3, с. 114-119].

Принцип строковості повернення означає, що позика має бути повернена позичальником банку в заздалегідь обумовлений строк, тобто він конкретизує повернення кредиту в певний час.

Від дотримання принципу строковості повернення кредиту залежить можливість надання нових позичок, оскільки одним із ресурсів кредитування є повернені позики. Порушення цього принципу кредитування призводить до перетворення строкової заборгованості за позиками у прострочену. При порушенні строків повернення і наявності прострочених позичок нові кредити, як правило, не надаються.

Цільовий характер кредитування припускає вкладання позикових коштів у конкретні господарські процеси, проекти, заходи. Кредит надається позичальнику, як правило, на конкретну ціль, а не тому що у нього виникла нагальна потреба в коштах. Від дотримання цього принципу багато в чому залежить своєчасність повернення позики, тому що тільки реалізація цілі, на яку одержано кредит, може забезпечити необхідні грошові кошти для погашення боргу.

Принцип забезпеченості позичок має захистити інтереси банку і не допустити збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника. Він означає, що проти заборгованості за позиками, яка відображається в пасиві балансу клієнта-боржника, має бути певне майно (товари або цінні папери), яке враховується в активі його балансу, або зобов'язання третьої особи погасити борг банку (гарантії, поручительства тощо).

У процесі кредитування клієнтів банк вимагає не тільки повернення одержаної позики, а й сплати процента за користування нею. В умовах ринкових відносин процент є об'єктивним супутником кредиту, його складовою ланкою, оскільки кредитна операція - це акт комерційного продажу на певний час грошових коштів. За рахунок процентів банки покривають свої витрати і одержують прибуток. Процент є також одним із засобів управління сукупним грошовим оборотом, що застосовується центральним банком країни.

Згідно із Законом України «Про банки і банківську діяльність» банки мають право здійснювати кредитування юридичних і фізичних осіб тільки після отримання ліцензії від Національного Банку України [46].

Банк може отримати ліцензію на надання кредитів за таких умов:

1. Якщо у банку є стабільна діяльність протягом півріччя, що передує зверненню його до Національного банку щодо надання ліцензії.

2. Стан кредитного портфеля банку не повинен загрожувати інтересам його вкладників і кредиторів (сума безнадійних до повернення кредитів не повинна перевищувати розширення фактично сформованих резервного і страхового фонду банку).

3. Здійснення операцій, які ліцензуються, не повинно негативно вплинути на діяльність банку.

4. Відсутність порушень банком вимог чинного законодавства, нормативних актів Національного банку і внутрішніх документів протягом року, що передує зверненню банку до Національного банку України з клопотанням на отримання ліцензії.

З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників банку кредитування позичальників здійснюється згідно із чинним законодавством України з додержанням встановлених Національним банком України обов'язкових економічних нормативів регулювання діяльності банків та вимог щодо формування обов'язкових, страхових і резервних коштів [60]. Установи комерційного банку можуть надавати кредити всім суб'єктам господарської діяльності незалежно від їх галузевої приналежності, статусу, форми власності при умові наявності у них реальних можливостей та правових форм забезпечення та сплати відсотків за користування ним згідно з Законом України «Про іпотеку», від 05.06.2003 року №898-ІV [47]. 
Видача кредиту здійснюється конкретній юридичній особі, зареєстрованій як суб'єкт підприємництва або фізичній особі.

Про кожний випадок надання кредиту позичальнику в розмірі, що перевищує 10 відсотків власного капіталу (великі кредити), банк повідомляє Національному банку України. Загальний розмір кредитів, наданих банком стосовно всіх позичальників, з урахуванням стовідсоткових позабалансових зобов'язань банку, не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів банку.

Рішення про надання кредитів позичальникам приймається колегіально-кредитними комітетами (відділення, дирекції банку) більшістю голосів і оформляється протоколом.

Кредити надаються виключно на комерційних засадах з обов'язковим додержанням таких умов:

- кредити надаються позичальнику в безготівковій формі шляхом оплати розрахункових документів з позикового рахунку. Перевага надається такій формі розрахунку, яка передбачає оплату за розрахунковими документами за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги) та акредитивні форми. Попередня оплата за рахунок кредитних коштів не дозволяється, за винятком випадків, передбачених вищезазначеним Положенням «Про кредитування»;

- кредити для розрахунків із громадянами за укладеними з ними договорами за здану сільськогосподарську продукцію надаються в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на особові рахунки громадян. В окремих випадках ці кошти можуть видаватися готівкою;
- в окремих випадках кошти в рахунок наданого кредиту можуть бути перераховані на поточний рахунок позичальника для використання їх на цілі, передбачені кредитним договором, зі збереженням права контролю банку за цільовим використанням кредиту;

- сума кредиту, що надається позичальнику, знаходиться в межах ліміту, встановленого для відділення (дирекції).

Питання про надання кредиту в сумі, що перевищує граничний розмір, у межах якого має право приймати рішення кредитний комітет відділення банку, вирішується за підпорядкованістю кредитним комітетом дирекції банку, а при перевищенні граничного розміру, встановленого для дирекції кредитним комітетом банку на підставі обґрунтованого клопотання відділення банку або дирекції.

Здійснюється кредитування тільки тих видів діяльності, які передбачені Статутом (положенням) позичальника.

Таким чином, бачимо, що банківські кредити розрізняють за такими критеріями й ознаками: терміном використання; забезпеченням; ступенем ризику; методом надання; способом повернення; строком повернення; характером визначення процента; способом сплати процента; кількістю кредиторів; призначенням.

Важливе значення для ефективної організації кредитних відносин між банками і клієнтами мають принципи банківського кредитування. Банківське кредитування здійснюється за такими принципами: строковість повернення, цільовий характер, забезпеченість та платність кредиту.

1.2 Механізм управління проблемними кредитами

Проблемними кредитами називають такі, за якими своєчасно не проведено один чи кілька платежів, суттєво знизилася ринкова вартість забезпечення, виникли обставини, які дають підставу банку мати сумнів щодо повернення позики.

Оскільки повністю уникнути втрат за кредитами неможливо, інколи їх розглядають як вартість провадження банківського бізнесу. Однак це не означає, що банк повинен змиритися з такими збитками, адже в цьому разі завдана банку шкода набагато більша, ніж сума неповерненого кредиту. Велика кількість прострочених кредитів призводить до спаду довіри вкладників та акціонерів до банку, виникнення проблем з платоспроможністю та ліквідністю, погіршення репутації банку. Крім того, банк повинен нести додаткові витрати, пов'язані з вимогами щодо повернення кредиту, частина активів банку заморожується у формі непродуктивних. Такі втрати за своїми розмірами можуть набагато перевищити прямі збитки від непогашеної позики.

Тому вартість проведення ефективної кредитної політики та організації кредитної роботи в банку, включаючи досвідчену команду кредитного аналізу та контролю, безперечно, набагато нижча за витрати з управління проблемними кредитами та збитки, яких можна було уникнути.

Однією з найризикованіших операцій комерційного банку є кредитування. Це пояснюється як самою природою кредиту, так і тим, що ця операція посідає чільне місце в балансах більшості комерційних банків. У здійсненні кредитних операцій банк стикається з кредитним ризиком, тобто з ризиком несплати позичальником основного боргу і процентів.

Виникнення проблемних кредитів обумовлено багатьма чинниками, зокрема такими:

1. Чинниками, які не можуть контролюватися банком і знаходяться поза сферою його діяльності:

- погіршенням макроекономічної кон'юнктури та ділової активності у тих галузях, де клієнтом здійснюються ділові операції;

- негативною (для боржника) зміною економічного законодавства.

2. Помилками керівництва підприємства, яке звернулося за позикою.

3. Чинниками, зумовленими некваліфікованою роботою банківських спеціалістів:

- Порушенням основних принципів кредитування, збільшенням у кредитному портфелі пролонгованих, прострочених та безнадійних позик;

- Недостатнім аналізом фінансового стану позичальника;

- Відсутністю аналізу кредитного портфеля з боку керівників комерційних банків, що призводить до концентрації ресурсів у одного позичальника;

- Наданням кредитів, оформлених невідповідне до стандартів;

- Низьким юридичним рівнем угод (відсутністю пунктів щодо регулювання процентних ставок, санкцій у разі нецільового використання позик і т. ін.);

- Недотриманням оформлення застави (угоди нотаріально не засвідчені, без страхування заставного майна, прийняття майна тільки на суму виданих позик без урахування процентів кредиту, брак опису заставного майна);

- Недостатній контроль щодо цільового використання позик.

Все це вимагає від менеджерів банку розробки виваженої кредитної політики, а стратегія ризику має бути її невід'ємною складовою у кожному комерційному банку.

Проблемні кредити здебільшого не виникають раптово. На практиці існує багато сигналів, які свідчать про погіршення фінансового стану позичальника та про підвищення ймовірності неповернення кредиту. Завдання кредитного працівника полягає у виявленні таких сигналів якомога раніше, перш ніж ситуація вийде з-під контролю і втрати стануть неминучими [25].

Попри те, що кожний проблемний кредит має свої особливості, про виникнення труднощів у позичальника свідчать однакові факти:

- припинення контактів з працівниками банку;

- подання фінансової звітності із затримками, які не пояснюються;

- несприятливі зміни цін на акції позичальника;

- наявність чистих збитків упродовж одного або кількох звітних періодів;

- негативні зміни показників ліквідності, співвідношення власних і залучених коштів, ділової активності;

- відхилення обсягу реалізації продукції та грошових потоків від тих, які планувалися під час видачі кредиту;

- різкі зміни залишків на рахунках клієнта, які не очікувалися та не пояснені.

Таку інформацію дістають з фінансових звітів, контактів з позичальником, внутрішніх і ринкових джерел інформації. Ринкові джерела інформації є найціннішими, оскільки дають змогу передбачити негативний розвиток подій і вжити заходів щодо їх упередження.

Як зазначає Примостка Л.О., у процесі роботи з проблемними кредитами банк може застосувати два основні методи управління: реабілітацію чи ліквідацію [49]. Метод реабілітації полягає в розробці спільного з позичальником плану заходів щодо повернення кредиту. Метод ліквідації означає повернення кредиту шляхом проведення процедури банкрутства та продажу активів позичальника. Рішення про те, який метод краще використати, приймає керівництво банку залежно від конкретних обставин і результатів попереднього аналізу проблеми.

Найприйнятнішим варіантом завжди вважається такий перегляд умов кредитної угоди, який дає і банку, і його клієнту шанс на відновлення нормальної діяльності. Однак при цьому необхідно завжди пам'ятати про мету, яка полягає в максимізації ймовірності повного повернення коштів банку. Якщо ймовірність становить менш як 90%, реабілітацію краще не розпочинати.

Метод реабілітації полягає в розробці спільного з позичальником плану заходів щодо повернення кредиту. Процес реабілітації складається з кількох етапів: збір і підготовка інформації; зустріч із позичальником; розробка плану дій; реструктуризація боргу; постійний контроль за виконанням плану.

Реабілітація починається зі швидкого виявлення будь-яких проблем, пов'язаних з кредитом, і причин їх виникнення. Для цього вивчаються: податкові декларації; судові позови для виявлення того, чи є у позичальника інші невиплачені боргові зобов'язання; документація на заставу клієнта, особливо у випадках, коли є претензії, відмінні від претензій банку. Спеціалісти з розробки планів повернення кредитів мають якомога швидше зустрітися з проблемним позичальником та обговорити можливі варіанти рішення. У процесі бесіди необхідно виявити, чи готовий позичальник до подальшої співпраці з банком і прийняття кардинальних, іноді болісних рішень, а також чи існує потенційна фінансова і матеріальна база для успішного їх впровадження. Співробітники банку мають оцінити якість, компетентність і чесність керівництва компанії-боржника, відвідати підприємство і на місці оцінити його майно та діяльність.

Після визначення ступеня ризику для банку розробляється попередній план заходів з поліпшення роботи позичальника. Під час підготовки плану увага концентрується на аналізі структури балансу та складі грошових потоків, детально перевіряються активи, вивчаються можливості їх ефективного використання. План реабілітації кредиту може включати такі конкретні дії:

- впровадження системи контролю за запасами: скорочення або ліквідація надмірних запасів сировини, напівфабрикатів і готової продукції;

- прискорення стягнення дебіторської заборгованості;

- відкладення платежів за кредиторською заборгованістю за допомогою залучення до співпраці інших кредиторів, включаючи державні організації;

- продаж застарілого обладнання, а також виробничих ліній, цехів, які не приносять прибутку;

- пошук нових можливостей на ринку або нових ринків;

- вирішення питання про збереження чи зміну структури та асортименту виробленої продукції;

- пошук додаткового акціонерного капіталу від дійсних акціонерів або залучення нових партнерів;

- пошук кандидатів для злиття з фінансово стійкою фірмою;

- зміни у структурі заборгованості, наприклад, продовження строків кредиту, отримання пільгових строків, обмін заборгованості на акціонерний капітал, коли банк стає співвласником компанії;

- повна чи часткова зміна керівництва компанії-позичальника або інші форми організаційної перебудови.

Експертам банку потрібно оцінити суму коштів, необхідну для втілення плану реабілітації в реальність, оскільки банк часто повинен самостійно фінансувати ці заходи. Ці завдання вирішуються під керівництвом і контролем кредитного інспектора банку чи групи спеціалістів. Однак іноді цього буває недостатньо, коли менеджмент компанії показує свою неспроможність керувати в екстремальних умовах. Якщо банк зацікавлений у порятунку кредиту та самого позичальника, він може змінити керівництво і залучити спеціальну групу висококваліфікованих менеджерів, підготованих до роботи в екстремальних умовах. У розвинених країнах існують спеціалісти з виходу з кризових ситуацій, але їхні послуги коштують досить дорого.

Банківським фахівцям необхідно провести реструктуризацію боргу, встановити нові строки платежів і повного повернення суми кредиту, укласти нову тимчасову угоду, якщо проблеми за своєю природою короткострокові. Упродовж усього періоду реабілітації банк повинен ретельно контролювати дії боржника і бути готовим у будь-який момент до кардинальної зміни попередньо прийнятих рішень і планів.

У процесі реабілітації банк має враховувати не тільки фінансовий стан позичальника, а й загальну економічну та політичну ситуацію у країні. Важко сподіватися на успішне завершення роботи з повернення кредитів в умовах кризового стану економіки країни. У такому разі керівництво банку має розглянути всі розумні альтернативи повернення коштів, хоча б часткового. Інші можливості передбачають пошук додаткового забезпечення, використання гарантійних прав, перепродаж кредиту з дисконтом третій стороні. За наявності достатнього забезпечення реалізація права на заставу є єдиною реальною можливістю повернення боргу

Якщо план реабілітації кредиту не виглядає реальним і жоден з розглянутих заходів не дає можливості повернення кредиту, банк може використати процедуру ліквідації компанії-боржника. Ліквідація - це останній захід банку, який означає приховане визнання того факту, що банк припустився помилки, надавши кредит, і вчасно не вжив виправних заходів. У будь-якому разі проведення ліквідації свого клієнта загалом не поліпшує репутацію банку.

Ліквідація може бути спокійною або з ускладненнями залежно від поведінки власників компанії та зовнішніх обставин. Компанію можливо ліквідувати шляхом її продажу як діючого підприємства або через поділ і продаж частинами. Іноді процес ліквідації триває досить довго, оскільки потребує відповідного судового рішення, створення ліквідаційної комісії, розгляду претензій усіх кредиторів та організації процесу продажу активів компанії. У деяких випадках банки лише через два-три роки повертають свої кредити. Ураховуючи зміни кон'юнктури ринку, банкам рекомендується щокварталу, а також у разі кожної пролонгації кредитного договору проводити перевірку стану заставленого майна та за потреби переглядати його вартість.

Дуже важливим в плані запобіганню проблемної заборгованості та її погашення є робота з заставним майном. Робота с заставним майном проводиться з метою:

1. ідентифікації та оцінки майна, що пропонується у заставу або уже надане в якості забезпечення по кредитних операціях;

2. моніторингу та контролю наявності заставного майна та його відповідності умовам договору застави;

3. реалізації заставного майна позичальників;

4. формування та забезпечення повноти та достовірності інформації щодо наявності та стану застави на всіх етапах кредитування.

Основні етапи роботи протягом дії кредитного договору та в процесі реалізації майна для погашення заборгованості включають в себе:

експертна оцінка майна - у процесі вирішення питання про надання кредиту;

переоцінка існуючого заставного майна та/або оцінка майна, що надається у якості додаткового забезпечення - при розгляді питання про можливість пролонгації строку дії кредиту, збільшення розміру кредиту;

перевірка наявності та стану заставного майна у випадку визнання кредиту простроченим, сумнівним до повернення;

звернення стягнення на заставне майно та проведення реалізації заставного майна - в комплексі вжиття заходів з погашення заборгованості за кредитом за рахунок реалізації застави [5].

Важливим є робота з заставним майном також при формуванні резервів під кредитні ризики. Якщо банк не здійснює перевірку стану заставленого майна, а також відсутні документи, що засвідчують наявність і стан забезпечення, то банк зобов'язаний формувати резерв на всю суму основного боргу. Це призводить до зайвих витрат та скороченню чистих активів, які банк може використати для активних операцій: кредитування, вкладень в цінні папери та ін.

Ліквідація і реабілітація - досить дорогі методи управління проблемними кредитами з погляду часу, фінансових і трудових витрат, оплати юридичних послуг. Звичайно, найкраща політика з управління втратами полягає в їх уникненні, але, на жаль, у реальному житті досягти цього не вдається. У закордонних банках велика увага приділяється організації роботи з проблемними кредитами, створюються спеціалізовані підрозділи - департаменти, відділи, сектори. Відокремлення повноважень і відповідальності у роботі з проблемними кредитами від функції кредитування допомагає уникнути можливих зіткнень інтересів у конкретного кредитного працівника. Робота з проблемними кредитами потребує високої кваліфікації та спеціальної підготовки працівників банку, наприклад, володіння психологічними прийомами, практичного досвіду роботи в екстремальних умовах.

Таким чином, можна зробити висновки, що кредитний портфель банку служить головним джерелом його доходів і одночасно - головним джерелом ризику при розміщенні активів. Від структури і якості кредитного портфеля в значній мірі залежить стабільність банку, його репутація, фінансові результати. Кредитування є однією з найризикованіших банківських операцій. З проблемними кредитами стикається будь-який банк і їх неможливо уникнути, тому важливою задачею є організація ефективного управління ними. У процесі роботи з проблемними кредитами банк може застосувати два основні методи управління: реабілітацію чи ліквідацію. Метод реабілітації полягає в розробці спільного з позичальником плану заходів щодо повернення кредиту. Метод ліквідації означає повернення кредиту шляхом проведення процедури банкрутства та продажу активів позичальника.

банківський кредитування ризик управління

1.3 Поняття якості кредитного портфелю банку

Кредитний портфель - це сукупність усіх позичок, наданих банком для одержання доходів. Обсяг кредитного портфеля оцінюється за балансовою вартістю всіх кредитів банку, у тому числі прострочених, пролонгованих, сумнівних. Кредитний портфель - це характеристика структури і якості виданих позичок, класифікованих по визначених критеріях. Одним із таких критеріїв, застосовуваних у практику, є ступінь кредитного ризику. За цим критерієм визначається якість кредитного портфеля. Аналіз і оцінка якості кредитного портфеля дозволяє менеджерам банку управляти його позиковими операціями [49].

Кожний банк має у своєму портфелі проблемні кредити і тому головне питання полягає у встановленні допустимого для банку рівня цих кредитів щодо загальної вартості виданих позик. Для закордонних банків прийнятними є такі значення показників: питома вага списаних позик у загальному обсязі виданих - 0,25-0,75%; питома вага прострочених позик (понад 90 днів) у загальному обсязі виданих - 0,5-3%. Якщо питома вага нестандартних позик сягає рівня 10%, становище банку визначається як кризове [56]. Для вітчизняної банківської системи значення аналогічних показників мають досить широкий діапазон коливань. У другій половині 90-х років питома вага проблемних кредитів в обсязі сукупного кредитного портфеля українських комерційних банків становила 20-22%. Завдання менеджменту під час управління проблемними кредитами полягає в мінімізації збитків за кредитними операціями банку з допомогою відповідних методів управління [6].

На формування структури кредитного портфеля банку суттєво впливає специфіка сектору ринку, який обслуговується цим банком. Для спеціалізованих банків структура кредитного портфеля концентрується в певних галузях економіки. Для іпотечних банків характерним є довгострокове кредитування. У структурі кредитного портфеля ощадних банків переважають споживчі кредити та позики фізичним особам.

Структурний аналіз кредитного портфеля передбачає дослідження його структури в розрізі груп ризику, рівня забезпеченості галузевої структури, форм власності позичальників і т. п., а також вивчення динаміки кожної групи, сегментацію кредитного портфеля.

Таким чином структура кредитного портфеля банку може вважатися задовільною в тому випадку, якщо питома вага кредитів без забезпечення, сумнівних для повернення, прострочених і пролонгованих складає не більш 50%. У такому випадку банк проводить ризиковану кредитну політику.

Аналіз галузевої структури кредитів дає змогу визначити галузеву диверсифікацію кредитів порівняно з попередньою звітною датою. Для цього розраховується питома вага вкладених в окремі галузі позик у цілому за короткостроковими та довгостроковими позиками, а також у динаміці.

Структурний аналіз проводиться для визначення надмірної концентрації кредитних операцій в одному сегменті, що підвищує ступінь кредитного ризику. Проте надмірна диверсифікація кредитного портфеля створює певні труднощі в управлінні позиковими операціями і може стати причиною банкрутства банку, тому зарубіжні комерційні банки визначають для себе межі вкладення ресурсів у певний сегмент, у тому числі застосовують метод лімітування. Ці межі враховують у своїй діяльності кредитний комітет та керівники вищого рівня.

Обсяг і структура кредитного портфеля банку визначаються такими чинниками:

1. офіційна кредитна політика банку;

2. правила регулювання банківської діяльності;

3. величина капіталу банку;

4. досвід і кваліфікація менеджерів;

5. рівень дохідності різних напрямів розміщення коштів [49].

Якість кредитного портфеля суттєво впливає на рівень ризиковості та надійності банку, тому саме кредитна діяльність підлягає регулюванню органами нагляду в багатьох країнах. Установлені обмеження та нормативи, а також правила регулювання банківської діяльності відіграють важливу роль у процесі формування кредитного портфеля.

НБУ встановлює такі обов'язкові нормативи кредитного ризику для українських банків: максимальний розмір кредитного ризику на одного контрагента; норматив великих кредитних ризиків; максимальний розмір кредитів, гарантій і поручительств, наданих одному інсайдеру; максимальний сукупний розмір кредитів, гарантій і поручительств, наданих інсайдерам.

Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента визначається як співвідношення суми всіх вимог банку (за мінусом фактично сформованих резервів) і всіх позабалансових зобов'язань щодо цього контрагента до капіталу банку. Нормативне значення не має перевищувати 25% (наведені нормативні значення стосуються універсальних банків, для спеціалізованих банків нормативні значення встановлюються диференційовано) [31].

Норматив великих кредитних ризиків визначається як співвідношення суми всіх великих кредитів (за мінусом фактично сформованих резервів) до регулятивного капіталу банку. Нормативне значення не має перевищувати восьмикратний розмір регулятивного капіталу банку. Якщо норматив великих кредитних ризиків перевищує восьмикратний розмір регулятивного капіталу банку, то автоматично підвищуються вимоги до адекватності регулятивного капіталу. Кредитний ризик вважається великим, якщо сума всіх вимог і позабалансових зобов'язань щодо одного контрагента (або групи пов'язаних контрагентів) становить 10% і більше величини регулятивного капіталу банку.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій і поручительств, наданих одному інсайдеру, визначається як співвідношення суми всіх зобов'язань щодо цього інсайдера перед банком (за мінусом фактично сформованих резервів) і всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього інсайдера, та капіталу банку. Нормативне значення не має перевищувати 5%.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій і поручительств, наданих інсайдерам, визначається як співвідношення суми сукупних зобов'язань усіх інсайдерів перед банком (за мінусом фактично сформованих резервів) і 100% суми всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо всіх інсайдерів, та капіталу банку. Нормативне значення не має перевищувати 40%.

Величина капіталу банку великою мірою впливає на загальний обсяг залучених і запозичених коштів, а отже, і на розмір кредитних ресурсів. Показник величини капіталу банку використовується за встановлення лімітів та обмежень у процесі регулювання кредитної діяльності банків. Так, всі встановлені Національним банком України нормативи, пов'язані з кредитуванням, розраховуються у відношенні до капіталу банку. Отже, величина капіталу банку визначає обсяг і структуру його кредитного портфеля.

На характеристики кредитного портфеля банку також впливають досвід, кваліфікація та спеціалізація кредитних працівників, адже одне з правил кредитного менеджменту полягає в тому, що банку не слід надавати кредити, які не можуть бути професійно оцінені фахівцями.

Таким чином, можна зробити висновки, що кредитний портфель - це характеристика структури і якості виданих позичок, класифікованих по визначених критеріях. Одним із таких критеріїв, застосовуваних у практику, є ступінь кредитного ризику. За цим критерієм визначається якість кредитного портфеля. Аналіз і оцінка якості кредитного портфеля дозволяє менеджерам банку управляти його позиковими операціями. Структура кредитного портфеля банку може вважатися задовільною в тому випадку, якщо питома вага кредитів без забезпечення, сумнівних для повернення, прострочених і пролонгованих складає не більш 50%. У зворотному випадку банк проводить ризиковану кредитну політику.

1.4 Порядок формування резерву під кредитні ризики

З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту кредиторів і вкладників комерційних банків НБУ затвердив постановою Правління №279 від 6 липня 2000 року Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків [53]. Згідно з цим Положенням оцінка кредитних ризиків здійснюється за всіма кредитними операціями та коштами, що розміщені на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках як у національній, так і іноземній валюті.

3 метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснювати класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залежно від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. За результатами класифікації кредитного портфеля визначається категорія кожної кредитної операції: «стандартна», «під контролем», «субстандартна», «сумнівна» чи «безнадійна». Загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий кредитний ризик для кредитора.

Для цілей розрахунку резервів на покриття можливих втрат за кредитними операціями визначається чистий кредитний ризик (в абсолютних показниках) шляхом зменшення валового кредитного ризику, класифікованого за ступенями ризику, на вартість прийнятного забезпечення.
Банки зобов'язані створювати та формувати резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах.

Не здійснюється формування резерву за бюджетними кредитами, кредитними операціями між установами в системі одного банку, а також за операціями фінансового лізингу, якщо об'єктом цих операцій є нерухоме майно.

Резерв формується у тій валюті, в якій обліковується заборгованість.
З метою розрахунку обсягу резерву під кредитні ризики та визначення чистого кредитного ризику банк повинен проаналізувати кредитний портфель.

Аналіз кредитного портфеля та класифікація кредитних операцій (валового кредитного ризику) здійснюється за такими критеріями:

- оцінка фінансового стану позичальника;

- стан обслуговування позичальником кредитної заборгованості за основним боргом і відсотків за ним у розрізі кожної окремої заборгованості та спроможність позичальника надалі обслуговувати цей борг;

- рівень забезпечення кредитної операції.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно згідно з його внутрішніми положеннями щодо проведення активних операцій (кредитних) та методикою проведення оцінки фінансового стану позичальника з урахуванням вимог НБУ.

Оцінку фінансового стану позичальника з урахуванням поточного стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості банк здійснює в кожному випадку укладання договору про здійснення кредитної операції, а надалі - не рідше ніж один раз на три місяці, а для банків - не рідше ніж один раз на місяць.

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника - юридичної особи комерційний банк має враховувати такі економічні показники його діяльності: обсяг реалізації, прибутки та збитки, рентабельність, ліквідність, грошові потоки, склад та динаміку дебіторсько-кредиторської заборгованості, собівартість продукції. Також мають бути враховані фактори суб'єктивного характеру: ефективність управління позичальника, його ринкова позиція і залежність від циклічних та структурних змін в економіці та галузі, погашення кредитної заборгованості позичальником у минулому, професіоналізм керівництва.

Класифікація позичальників - юридичних осіб (у тому числі банків) здійснюється за результатами оцінки їх фінансового стану:

Клас «А» - фінансова діяльність добра, що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов'язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах установлених значень (відповідно до методики оцінки фінансового стану позичальника, затвердженої внутрішніми документами банку); вище керівництво позичальника має відмінну ділову репутацію; кредитна історія позичальника - бездоганна; крім того, позичальники-банки (резиденти) і банки-нерезиденти, що зареєстровані в країнах - членах СНД, дотримуються економічних нормативів. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі проводитиметься на високому рівні. До цього класу можуть належати інші позичальники-банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижче ніж показник А, підтверджений у бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній (Fitch IBCA, Standard & Poor's, Moody's тощо).

Клас «Б» - фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу «А», але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники/контрагенти банку, які належать до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільність одержання позитивного фінансового результату їх діяльності; крім того, позичальники-банки (резиденти) і банки-нерезиденти, що зареєстровані в країнах - членах СНД, дотримуються економічних нормативів. Аналіз коефіцієнтів фінансового стану позичальника може свідчити про негативні тенденції в діяльності позичальника. Недоліки в діяльності позичальників, які належать до класу «Б», мають бути лише потенційними. За наявності реальних недоліків клас позичальника потрібно знизити. До цього класу можуть належати інші позичальники-банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижче ніж «інвестиційний клас», що підтверджений у бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній (Fitch IBCA, Standard & Poor's, Moody's тощо).