Управління проблемними кредитами в банку

Умови угоди про продовження строку користування кредитом повинні передбачати:

- встановлення графіку погашення заборгованості;

- санкції за порушення строків погашення заборгованості або сплати відсотків, в тому числі у вигляді права кредитора достроково стягувати заборгованість за кредитом.

Додаткова угода про подовження строку користування кредитом також може містити умову про зниження відсоткової ставки. Також банк має право в односторонньому порядку знизити відсоткову ставку за такими кредитами.

Рефінансування - надання позичальнику нового кредиту в погашення заборгованості за діючим кредитним договором, в тому числі і за відсотками.

Рефінансування може застосовуватись банком у відношенні до позичальників, що мають задовільний фінансовий стан, але через нестачу власних коштів не мають можливості здійснити повне погашення заборгованості у визначені кредитним договором строки. Також рефінансування використовується у відношенні до позичальників, які не мають можливості обслуговувати кредити в іноземній валюті. В такому випадку надається кредит в національній валюті, який направляється на погашення заборгованості за кредитом в іноземній валюті.

Відступлення права вимоги полягає у продажу банком заборгованості за кредитом третій стороні (новому кредитору) на підставі укладеного між банком і новим кредитором договору уступки права вимоги та за умови сплати останнім суми уступленої вимоги.

Умови договору вимоги можуть передбачати порядок сплати вартості уступленої вимоги у розстрочку за умови забезпечення зобов'язань нового кредитора по договору права вимоги заставою ліквідного майна або іншим видом забезпечення.

В залежності від фінансового стану боржника, класифікації кредиту та економічної доцільності для банку продаж боргу може здійснюватись з дисконтом.

Укладення уступки вимоги не передбачає згоди боржника.

За договором про вимоги до нового кредитора автоматично, згідно ст. 514 Цивільного Кодексу України переходять права і обов'язки за договорами, укладеними в забезпечення кредитної угоди (застава, порука тощо).

Переведення боргу оформлюється двохстороннім договором між первинним боржником, новим боржником за згодою банку. У договорі визначається сума боргу, підстави його виникнення, умови погашення та відповідальність сторін.

При підписанні договору переведення боргу можуть оформлюватись нові договори забезпечення.

Переоформлення проблемної заборгованості за кредитом у вексельні зобов'язання третіх осіб: погашення заборгованості за кредитом може здійснюватись шляхом придбання у позичальника за договорами купівлі-продажу векселів, платниками за якими є дебітори позичальника, з наступним проведенням взаємозаліку зустрічної заборгованості по кредиту та вищезазначеними договорами купівлі-продажу.

З метою захисту інтересів банку векселі, за рахунок придбання яких планується погашення заборгованості за кредитом, повинні бути оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства, мати товарний характер та достатню ліквідність.

Для забезпечення повної ліквідності вищезазначених векселів рекомендується проведення їх попередньої доміціляції банком, яка полягає в резервуванні коштів векселедавця на його погашення на окремому рахунку в банку на підставі укладеної між банком та векселедавцем угоди про доміціляцію векселів. Погашення векселя здійснюється шляхом списання банком коштів на погашення векселя з рахунку, на якому депонуються кошти за доміціляцією.

Погашення заборгованості за рахунок придбання у власність майна позичальника: за наявності у позичальника майна, що може бути придбане банком для власного використання (нерухомість, транспортні засоби, обладнання тощо), або працюючого високоліквідного технологічного обладнання, яке може бути передане в фінансовий лізинг, заборгованість за кредитом може бути погашена за рахунок придбання банком вищезазначеного майна з подальшим проведенням взаємозаліку зустрічної заборгованості.

Між сторонами укладається договір купівлі-продажу вищезазначеного майна та акт про залік зустрічної заборгованості, а майно оприбутковується на баланс банку за актом прийому-передачі.

У подальшому, отримане в рахунок погашення боргу майно може бути передане у фінансовий лізинг позичальнику або третій особі на підставі відповідного договору фінансового лізингу.

У процесі реабілітації банк має враховувати не тільки фінансовий стан позичальника, а й загальну економічну та політичну ситуацію у країні. Важко сподіватися на успішне завершення роботи з повернення кредитів в умовах кризового стану економіки країни. У такому разі керівництво банку має розглянути всі розумні альтернативи повернення коштів, хоча б часткового. Інші можливості передбачають пошук додаткового забезпечення, використання гарантійних прав, перепродаж кредиту з дисконтом третій стороні. За наявності достатнього забезпечення реалізація права на заставу є єдиною реальною можливістю повернення боргу.

Ліквідація проблемних кредитів проводиться у випадку визнання їх безнадійними до повернення.

Безнадійною визнається заборгованість, яка відповідає будь-якій з наведених нижче ознак:

- заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності;

- заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна фізичної особи або юридичної особи, оголошеної банкрутом у встановленому законодавством порядку, або юридичної особи, що ліквідується;

- заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних від реалізації на відкритих аукціонах (публічних торгах) майна позичальника, переданого у заставу як забезпечення зазначеної заборгованості, за умови, що інші юридичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не призвели до повного покриття заборгованості;

- заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством;

- прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також визнаних у судовому порядку безвісно відсутніми, померлими або недієздатними, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.

- в інших випадках за наявності обставин, що свідчать про неможливість погашення заборгованості.

Підставою для списання безнадійної заборгованості за кредитом з балансу банку є оформлений у встановленому порядку протокол засідання Правління банку (виписка з протоколу засідання).

Облік списаної безнадійної заборгованості на позабалансових рахунках здійснюється до моменту визнання її остаточно безнадійною, після чого вона знімається з позабалансового обліку.

Протягом терміну позовної давності банк повинен продовжувати роботу з позичальником, у встановленому законодавством України порядку, для повернення списаної безнадійної заборгованості.

У випадку, якщо в результаті проведеної роботи заборгованість не була повернена повністю або частково, заборгованість за кредитом визнається остаточно безнадійною та списується з позабалансових рахунків. Контроль своєчасного списання заборгованості з позабалансових рахунків покладається на підрозділ супроводження кредитів.

Структурні підрозділи банку, під особисту відповідальність керівників, здійснюють контроль за виконанням укладених банком кредитних договорів, угод та інших зобов'язань, які виникають з будь-яких інших правовідносин між банком та позичальниками.

У разі настання обставин, які свідчать про невиконання або неналежне виконання зобов'язань перед банком, і переговори про усунення цих порушень не привели до позитивних наслідків, керівник відповідного структурного підрозділу банку виносить матеріали на розгляд кредитного комітету.

Для проведення претензійно-позовної роботи рішення кредитного комітету з необхідними матеріалами направляються до юридичної служби.

Юридична служба банку готує претензію (позовну заяву) для проведення претензійно-позовної роботи.

Претензія підписується керівником банку та надсилається боржнику рекомендованим листом. Одночасно оформлюється претензійна справа, яка зберігається в юридичній службі банку.

При необхідності юридичною службою банку боржнику може бути надіслано письмове нагадування про надання відповіді на претензію, яке підписується в тому ж порядку, що і сама претензія.

У разі отримання відповіді на претензію від боржника, якою вимоги банку визнані повністю або частково, юридичною службою банку вживаються заходи щодо їх задоволення та передачі претензії і відповіді на неї на виконання державній виконавчій службі.

При відмові боржника у задоволенні претензії (повністю або частково), чи ненадходженні відповіді у місячний термін, юридична служба банку розглядає питання про доцільність чи недоцільність звернення з позовом до господарського суду, вчинення виконавчого напису на договорі застави тощо.

Остаточне рішення про порушення позовного провадження приймає кредитний комітет.

На виконання рішення Кредитного комітету вчинення виконавчих написів на договорах застави забезпечує кредитний підрозділ Центрального офісу, дирекцій (філіалів) з письмовим повідомленням експертно-майнового центру Центрального офісу та юридичної служби.

Контроль за виконавчим провадженням по виконанню виконавчих написів нотаріусів (у тому числі і оскарження дій чи бездіяльності виконавців) в Центральному офісі здійснюється експертно-майновим центром банку.

В дирекціях (філіалах) банку контроль за організацією виконання та супроводження виконавчого провадження здійснюється юридичною службою дирекції (філіалу).

На підставі рішення Кредитного комітету банку про необхідність порушення позовного провадження чи справи про банкрутство, юридична служба банку зобов'язана підготувати та направити до суду позовну заяву чи заяву про порушення справи про банкрутство.

Юридична служба готує службову записку про сплату державного мита та витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу, а також лист до відділення Державного казначейства щодо підтвердження надходження коштів до бюджету, які потім додаються до позовної заяви чи заяви про порушення справи про банкрутство.

У ході підготовки заяв до суду юридична служба банку має право вимагати від структурних підрозділів додаткові матеріали, які підтверджують вимоги Банку.

Позовна заява чи заява про порушення справи про банкрутство подається на підпис Голові Правління банку, директору дирекції (керуючому філіалом) і разом з необхідними додатками реєструється в канцелярії Банку та направляється відповідачу цінним листом з описом вкладень до господарського суду, а її копія - відповідачеві та іншим учасникам судового процесу.

При поданні позовної заяви до суду загальної юрисдикції до оригіналу додаються копії заяви відповідно до кількості відповідачів.

Копія позовної заяви чи заяви про порушення справи про банкрутство у триденний термін юридичною службою банку службовою запискою передається структурному підрозділу банку, за рішенням якого підготовлені заяви до суду.

Представництво інтересів банку у судах по заявленому позову чи справі про банкрутство здійснюється виключно працівниками юридичної служби банку, відповідно до розпорядження начальника юридичного управління Департаменту безпеки та правового захисту Центрального офісу, керівника служби безпеки та правового захисту дирекції (філіалу) у відповідності до їх посадових обов'язків.

При необхідності, за службовою запискою юридичної служби, до участі в судовому розгляді справи можуть бути залучені спеціалісти інших служб Банку, які мають спеціальні знання і можуть дати пояснення з тих чи інших питань. Таким працівникам головою правління банку надається довіреність на право представляти інтереси банку у даній судовій справі.

Після отримання ухвали суду про порушення справи, юридична служба банку за безпосередньою участю підрозділу, який порушив питання про проведення позовної роботи, виконує вимоги ухвали суду.

Про результати судового розгляду, винесення ухвал і оголошення резолютивних частин рішень працівник юридичної служби протягом доби письмово у вигляді службової записки доповідає Заступнику Голови Правління, директору дирекції (керуючому філіалу), копія якої зберігається у матеріалах справи.

Апеляційні та касаційні скарги підписуються Головою Правління, директором дирекції, керуючим філіалу банку, або особами що їх заміщує.

Після набрання судовим рішенням законної сили та отримання банком наказу про його примусове виконання, юридичною службою банку в 3-х денний термін з дня отримання відповідних документів готується заява до державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження, яка направляється через канцелярію рекомендованим листом.

Отримавши постанову відділу Державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження про виконання рішення суду про стягнення на користь банку майна боржника, юридичним управлінням Центрального офісу копії виконавчих документів та оригінали документів виконавчого провадження разом із службовою запискою протягом 3-х робочих днів направляються до експертно-майнового центру банку для подальшого контролю та супроводження реалізації майна, про що повідомляється відповідний підрозділ, за ініціативою якого проводилась позовна робота.

Контроль за станом виконавчого провадження при виконанні судових рішень про стягнення коштів з боржника на користь банку забезпечується юридичною службою банку.

В обласних дирекціях (філіалах) контроль за організацією виконання та супроводження виконавчого провадження здійснюється юридичною службою дирекції (філіалу) банку.

Про всі випадки задоволення претензій, позовів банку, вчинення виконавчих написів нотаріусів щодо стягнення заборгованості за кредитами за рахунок заставленого майна юридичною службою Центрального Офісу, дирекцій (філіалів) банку повідомляється в відповідний підрозділ бухгалтерського обліку та звітності для застосування механізму врегулювання сумнівної заборгованості згідно ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Всі претензії, позовні заяви та заяви про порушення справ про банкрутство підлягають обов'язковій реєстрації у Журналі обліку претензій та позовних заяв юридичної служби банку.

На кожну судову справу заводиться окрема справа по наглядовому провадженню, яка містить оригінали претензійно-позовних і інших судових документів, а також документів виконавчого провадження.

У разі задоволення відповідачем усіх майнових та немайнових вимог банку за судовим рішенням або за виконавчими документами і надходження грошових коштів на рахунок банку, провадження по справі закривається.

Таким чином, робота з проблемною заборгованістю в ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» регламентується Положенням «Про управління по роботі з проблемними кредитами». У банку створені Управління по роботі з проблемними кредитами у кожній обласній дирекції (філії). В завдання управління входить: досудове врегулювання погашення позичальником проблемної заборгованості, претензійно-позовна робота, правове супроводження виконавчого провадження та судових процедур, банкрутства відносно боржників банку, а також підготовка висновків щодо можливості списання безнадійної заборгованості за рахунок страхового резерву. Рішення про передачу проблемного кредиту Управлінню по роботі з проблемними кредитами приймається Кредитним комітетом банку. Матеріали для розгляду на кредитному комітеті готуються відповідними службами банку в залежності від категорії позичальника: управління корпоративного, малого та середнього або роздрібного бізнесу. Рішення про списання кредитної заборгованості за рахунок страхового резерву приймається виключно Кредитним комітетом банку на рівні Центрального Офісу в Києві. Для управління проблемною кредитною заборгованістю в банку застосовують два основні способи: реструктуризація та ліквідація. Реструктуризація передбачає зміну умов кредитного договору та оформлюється відповідною угодою, а ліквідація проводиться шляхом проведення претензійно-позовної роботи за участі юридичної служби банку.

3. Напрямки удосконалення роботи з проблемними кредитами в банку

3.1 Методичний підхід до оцінки забезпеченості кредитних угод

При роботі з проблемною заборгованістю велике значення має робота з заставним майном, яке при невиконанні боржником зобов'язань часто стає єдиною можливістю для банку повернути свої кошти.

При роботі із заставою ключовий принцип мінімізації кредитного ризику повинен полягати в тому, що банк (заставоутримувач) не повинен зазнавати втрат у випадку порушення позичальником (заставодавцем) умов кредитного договору і має повністю задовольняти свої вимоги з вартості забезпечення. Тобто величина вартості забезпечення (ліквідаційної вартості об'єкта застави) не повинна бути меншою від обсягу вимог банку (заставоутримувача), які виникають у випадку порушення позичальником умов кредитної угоди.

Важливим те, що для банку як заставоутримувача цікава саме ліквідаційна, а не ринкова вартість об'єктів застави [13]. Це пояснюється тим, що ринкова вартість передбачає розумно довгий період експозиції, який для багатьох об'єктів виявляється дуже тривалим, а банківські установи не мають можливості довго (місяцями, а то й роками) чекати реалізації об'єктів застави. Це й обумовлює необхідність оцінки об'єктів застави за ліквідаційною вартістю, що дає змогу значно прискорити їх реалізацію і, відповідно, вивільниш грошові кошти, які можуть бути використані як кредитні чи інвестиційні ресурси.

Для створеній можливості кількісної оцінки дотримання принципу мінімізації кредитного ризику вважаємо за доцільне запровадити коефіцієнт покриття потенційних вимог банку (LVPС - liquidation value to potential claims ratio). Його призначення - виявляти, якою мірою величина ліквідаційної вартості об'єктів застави покриває обсяг потенційних вимог банку за конкретним кредитним договором у конкретний момент часу. Зазначений коефіцієнт можна обчислити за формулою:

, (3.1)

де - ліквідаційна вартість об'єкта застави (у грошових одиницях);

- потенційні вимоги банку у випадку порушення позичальником

умов кредитного договору (у грошових одинцях).

Порівняно з використовуваним в більшості банків, в тому числі і «Райффайзен Банк Аваль» коефіцієнтом покриття (LТV - lоап to value ratio, який традиційно розраховується як відношення величини кредиту до ринкової вартості об'єкта застави) запропонований показник (LVPС) має дві ключові переваги.

Перша перевага полягає в тому, що LVPС, па відміну від коефіцієнта покриття (LТV), передбачає використання ліквідаційний, а не ринкової вартості об'єктів застави.

Друга перевага полягає в тому, що за умови застосування LVPС у розрахунках передбачається використання певної величини потенційних вимог, а не лише обсягу кредиту чи величини кредитної заборгованості. Справа, в тому, що перевищення вартості забезпечення над величиною кредиту ще не гарантує банку відсутності втрат у випадку порушення позичальником умов кредитного договору, адже коштів, виручених від реалізації об'єктів застави, може не вистачити для покриття суми відсотків. Зазначених втрат банк може не уникнути навіть у разі перевищення вартості забезпечення над величиною кредитної заборгованості, що включає в себе і обсяг кредиту, і суму відсотків, хоча б тому, що продаж об'єктів застави завжди спричиняє певні трансакційні витрати. Тож, як бачимо, у випадку порушення позичальником умов кредитного договору слід враховувати всі потенційні вимоги банку. Саме на такому підході й базується обчислення запропонованого нами коефіцієнта LVPС, завдяки чому коефіцієнт LVPС точніше, ніж традиційно використовуваний коефіцієнт покриття LТV, характеризує ступінь забезпеченості кредитної угоди на будь-якому етапі її реалізації.

Використання запропонованого коефіцієнта покриття потенційних вимог банку (LVPС) дає змогу адекватно оцінювати ступінь забезпеченості кредитних угод на будь-якому етапі їх здійснення. Тому цей коефіцієнт є ефективним інструментом моніторингу покриття потенційних вимог банку протягом усього періоду кредитування. Адже кожен із елементів формули 3.1 може бути визначений на будь-який момент часу.

На початку періоду кредитування коефіцієнт покриття потенційних вимог банку можна виразити такою рівністю:

, (3.2)

де LVPС₀ - коефіцієнт покриття потенційних вимог банку, що

розраховується на момент початку періоду кредитування;

- ліквідаційна вартість об'єкта застави (у грошових одиницях);

С - обсяг кредиту, що надається під заставу (у грошових одиницях);

Д2 - потенційні вимоги банку (без урахування обсягу кредиту) у

випадку порушення позичальником (заставодавцем) умов кредитного

договору (у грошових одиницях).

Величина потенційних вимог банку, в свою чергу включає в себе відсотки за кредитом за весь період кредитування, витрати банку, пов'язані з утриманням об'єкта застави, витрати банку, пов'язані зі страхуванням об'єкта застави, витрати банку, пов'язані зі здійсненням забезпечених заставою вимог та неустойки, яку позичальник повинен сплатити банку у випадку порушення умов кредитного договору.

Оскільки процентні платежі плануються на певний час у майбутньому, то для обчислення кредитних відсотків за весь період кредитування необхідно знайти приведену їх вартість (Р). Величина приведеної вартості кредитних відсотків за весь період кредитування (Р) залежить від схеми погашення кредитної заборгованості. Дія прикладу візьмемо найпоширенішу: кредит надається одноразово на початку періоду кредитування на w років за річною процентною ставкою r, прості відсотки нараховуються на непогашену частину кредиту m разів на рік і в такому ж порядку сплачуються; кредит погашається рівними частинами протягом періоду кредитування; виплати, пов'язані з погашенням кредиту, здійснюються одночасно з виплатою відсотків.

За такої схеми загальну суму кредитної заборгованості позичальника, яка підлягає погашенню, можна виразити формулою, яка наведена в додатку К.

Як випливає з формули в додатку К, величину кредитних відсотків за весь період кредитування (без урахування вартості грошей у часі) можна виразити так:

, (3.3)

де С - обсяг кредиту, що надається під заставу (у грошових

одиницях);

Р^` - кредитні відсотки за весь період кредитування без урахування

вартості грошей у часі (у грошових одиницях);

w - тривалість періоду кредитування (років);

m - кількість інтервалів нарахування відсотків протягом року;

r - річна процентна ставка за кредитом (виражена як десятковий дріб);

t - порядковий номер інтервалу кредитування.

Для того, щоб знайти приведену вартість кредитних відсотків за весь період кредитування (Р), трансформуємо формулу 3.4:

, (3.4)

де - річна ставка дисконту, виражена як десятковий дріб;

- коефіцієнт дисконтування в t - й інтервал періоду кредитування.

Кредитні угоди, як правило, не передбачають зобов'язань банків щодо здійснення витрат, пов'язаних із утриманням об'єктів застави. Однак, якщо вони все ж передбачені, то, швидше за все, ці витрати будуть певним чином розподілені в часі, а відтак виникне необхідність дисконтування відповідних умовно-грошових потоків.

Припустимо, що маємо ануїтет (тобто величина і періодичність здійснення зазначених вище витрат рівномірні). У такому разі їх приведену вартість (Е) можемо визначити за формулою:

, (3.5)

де - щомісячна величина витрат, пов'язаних з утриманням об'єкта

застави (у грошових одиницях);

 - коефіцієнт, який використовується для визначення приведеної вартості ануїтета (фактор Інвуда).

На практиці банки, як правило, не беруть на себе зобов'язання щодо страхування об'єкта застави. Однак якщо воно все-таки передбачається, то відповідний платіж банк, очевидно, здійснить одноразово на початку періоду кредитування. Тобто необхідності у його дисконтуванні немає.

Якщо витрати банку, пов'язані зі здійсненням забезпечених заставою вимог, виникають наприкінці періоду кредитування, з'являється необхідність у дисконтуванні цих умовно-грошових потоків. У такому разі приведену вартість витрат банку, пов'язаних зі здійсненням забезпечених заставою вимог (V), можна обчислити за формулою:

, (3.6)

де V^` - недисконтована величина витрат, пов'язаних із утриманням об'єкта застави (у грошових одиницях).

Величина банківських витрат, пов'язаних зі здійсненням забезпечених заставою вимог, складається з таких статей як судові витрати, витрати, пов'язані з відчуженням, реалізацією, ПДВ та становить, зазвичай 27,7-42,7 від ліквідаційної вартості забезпечення [12].

Проілюструємо запропонований метод на конкретних прикладах. Для цього серед позичальників банку оберемо два позичальники, що звернулись за кредитом до банку.

Приклад 1. Необхідно визначити максимальний обсяг кредиту, який може бути наданий ЗАТ «Сігма» під заставу будинку, за умови 100-процентної забезпеченості кредитної угоди (LVPС = 1).

За результатами проведеної оцінки ринкова вартість будинку становить З500000 гри. (V_m = 3 500 000 грн.), ліквідаційна - 3000000 грн. (V_L = 3000000 грн.). Кредит надається одноразово на початку періоду кредитування на 1 рік (w = 1 рік) за річної процентної ставки 18% (r = 0.18). Прості відсотки нараховуються на непогашену частину кредиту 12 разів на рік (t = 12) і в такому ж порядку сплачуються. Кредит погашається рівними частинами протягом періоду кредитування, ці виплати здійснюються одночасно зі сплатою відсотків. Річну ставку дисконту прийнято на рівні 10%. Банк не несе витрат, пов'язаних із утриманням і страхуванням об'єкта застави (E = 0). Передбачувана величина витрат, пов'язаних зі здійсненням забезпечених заставою вимог, оцінюється в 30.7% від величини ліквідаційної вартості об'єкта застави. Величина неустойки, що підлягає сплаті у випадку порушення позичальником умов кредитної угоди, становить 10000 грн. (F = 10000 грн.).

Після проведення розрахунків в результаті одержимо суму 1972207 грн. Це і є обсяг кредиту, який банк може надати позичальникові під заставу будинку за умови 100-відсоткової забезпеченості кредитної угоди.

Як бачимо, у даному випадку обсяг кредиту (С) становить лише 65.74% від загальної величини РС, яка (за умови 100-відсоткової забезпеченості кредитної угоди) тотожна величині ліквідаційної вартості об'єкта застави (V_L), або 56.35% від величини його ринкової вартості.

Приклад 2. Необхідно визначити максимальний обсяг кредиту, який може бути наданий ТОВ «Ресурс» під заставу будинку, за умови 100-відсоткової забезпеченості кредитної угоди (LVPС=1). За результатами проведеної оцінки ринкова вартість будинку становить З500000 грн. (V_m = 3500000 грн.), ліквідаційна - 1900000 грн. (V_L = 1900000 грн.). Інші умови такі ж, як у прикладі 1.

В результаті проведених розрахунків одержимо суму 1246030 грн. Це обсяг кредиту, який у даному випадку банк може надати позичальникові під заставу будинку за умови 100-відсоткової забезпеченості кредитної угоди.

Відносна величина потенційних вимог банку у випадку порушення позичальником умов кредитного договору прийнята аналогічною відповідному показникові у прикладі 1 і становитиме 30.7%.

Обсяг кредиту ТОВ «Ресурс» дорівнюватиме близько 65.58% від величини ліквідаційної вартості об'єкта застави, або - 35.6% від величини його ринкової вартості.

А тепер проаналізуємо відмінності в умовах і результатах, одержаних у наведених вище прикладах.

Основною відмінністю в умовах є різна величина ліквідаційної вартості об'єктів застави, що вказує на їх різну ліквідність. Для ЗАТ «Сігма» ліквідність об'єкту застави вища за ліквідність застави ТОВ «Ресурс». Це можна підтвердити, скориставшись оцінки ліквідності з допомогою коефіцієнта ліквідності, що розраховується як відношення ліквідаційної вартості об'єкта оцінки до його ринкової вартості. Так, величина коефіцієнта ліквідності для прикладу 1 становитиме 0.86, для прикладу 2 - лише 0.54.

Обсяг кредиту у прикладі 1 дорівнює 56.35% від величини ринкової вартості об'єкта застави, у прикладі 2 - лише 35.6%.

Ці суттєві відмінності переконливо засвідчують, що застосування спрощеної системи подвійного покриття, яка передбачає, що ринкова вартість об'єкта застави повинна в два рази перевищувати обсяг кредиту, потенційно може призводити до прийняття помилкових рішень щодо надання кредитів. Використання подібних спрощених систем визначення обсягу кредитів може призводити, з одного боку, до фінансових втрат банку через недостатню забезпеченість кредитних угод, а з другого, - до фінансових втрат банку через втрату потенційних клієнтів унаслідок вимоги від них зайвого забезпечення.

У таблиці 3.1 наведено оцінки, зроблені за двома коефіцієнтами - LТV та LVPС. Чим менше значення коефіцієнта LТV, тим краще, тобто тим вищим є рівень забезпеченості кредитної угоди. Коефіцієнт LVPС має іншу природу - прийнятнішими є значення, більші від 100%. Чим вище значення цього коефіцієнту, тим вищий рівень забезпеченості кредитної угоди. Якщо значення LVPС виявляється меншим від 100%, то це свідчить про недостатню забезпеченість кредитної угоди, а якщо більше, то вказує на її надмірну забезпеченість.

Таблиця 3.1. Значення показників LТV та LVPС при умовному обсязі кредиту 1,75 млн. грн.

Коефіцієнт	Опис концепції розрахунку	Для ЗАТ «Сігма»	Для ТОВ «Ресурс»
LТV	Розраховується як відношення величини кредиту, шо надається, до ринкової вартості об'єкта застави	50%	90%
LVPС	Розраховується як відношення ліквідаційної вартості об'єкта застави до повної величини потенційних вимог банку у випадку порушення позичальником зобов'язань за кредитним договором	108%	79%

Як видно з таблиці 3.1, хоча коефіцієнт LТV для обох прикладів демонструє ідентичний задовільний рівень забезпеченості (подвійне покриття), запропонований нами коефіцієнт LVPС вказує, що в першому прикладі кредитна угода виявляється надмірно забезпеченою, а в другому - недостатньо забезпеченою.

На основі проведеного порівняння можна зробити висновок про доцільність використання удосконаленої системи оцінки забезпеченості кредитних угод із використанням коефіцієнта LVPС, оскільки це дозволяє мінімізувати ризики при кредитуванні під заставу.

3.2 Сек'юритизація як метод управління проблемними активами

Іпотечні кредити займають значну частку (9,4%) у кредитному портфелі банку. Серед кредитів в інвестиційну діяльність вони складають 50,6%. Оскільки кредитна політика банку спрямована на довгострокове кредитування, в тому числі іпотечне, яке пов'язано з підвищеним ризиком у віддаленій перспективі, вважаємо за потрібне запропонувати використовувати в діяльності банку такий сучасний метод управління активами, як сек'юритизація.

Під сек'юритизацією активів розуміють специфічну банківську техніку, посередництвом якої фінансові посередники (інвестори, фінансові компанії) отримують можливість інвестувати в окремі банківські активи, не придбаючи їх цілком або частково. Іншими словами, це фінансовий механізм заміни неринкових (неліквідних) позик, потоків коштів на цінні папери, що вільно обертаються на ринках капіталу.

Оскільки трансформація в цінні папери стартувала з іпотечних кредитів, під терміном «сек'юритизація» спочатку розуміли процес створення цінних паперів, які випускались на основі пула іпотек, за допомогою якого об'єднані в пул активи становляться стандартними цінними паперами, що забезпечені цими активами (рис. 3.1).

Згідно рисунку, банк надав кредит на покупку нерухомості під 18% річних. Залишив собі 3%, він трансформує кредити в облігації з доходністю 15% річних. Ця операція трансформації банківських активів в цінні папери дозволить банку акумулювати грошові кошти з фінансового ринка і знову направити їх в кредитний процес.

Інвестор

Фізичні особи

Кредит 18%

Облігація 15%

Інвестор

Пул 1

Банк 3%

Рис. 3.1. Схема сек'ютиризації іпотечних кредитів

Випущені облігації відносно ризиковості досить стійкі, оскільки вони забезпечені пулом кредитів, які, в свою чергу, гарантовані закладом.

До активів, що охоплюються сек'юритизацією, звичайно відносять іпотечні та споживчі кредити, лізингові платежі, будь-які однорідні займи, товарні кредити та ін. При цьому перечень активів, сек'юритизація яких потенційно продуктивна, неможливо переоцінити. Сюди можуть органічно вписатися будь-які грошові доходи (надходження), які господарюючий суб'єкт планує отримати в перспективі. Особливо треба відмітити, що при сек'юритизації використовуються виключно активи, що генерують доход (платежі за якими регулярно продовжують поступати).

Іншими словами, за допомогою сек'юритизації банки рефінансують свою діяльність, поповнюючи в результаті власний капітал. Тому досить спрощено виглядає позиція, яка зводить многогранний процес сек'юритизації лише до трансформації неліквідних активів в найбільш ліквідні активи - гроші. Необхідно враховувати ростучі потреби довгострокового кредитування реального сектора економіки. Кредити, що надані за довгостроковими кредитними проектами, будуть повертатися протягом декількох років, а кредитні активи на видачу нових позик необхідні вже сьогодні. Банки примушені застосовувати гнучку стратегію - жертвувати частиною прибутку за облігаціями у вигляді процента, але при цьому вивільняти в оборот живі кошти.

Особливу актуальність сек'юритизація банківських активів має для банків, які спеціалізуються на іпотечних та споживчих кредитах. Сек'юритизація предметом своєї уваги може вибрати кредитний портфель (іпотечні, корпоративні, прострочені кредити), облігаційний портфель, лізингові платежі, експортну виручку та ін.

Фінансовий ринок «інструментів, що забезпечені активами» (asset-backed securіtіes) або, іншими словами, сек'юритизаційних цінних паперів займає особливе місце на світовому ринку похідних фінансових інструментів і бурно розвивається на Заході. Всього у світі в 2004 році било випущено сек'юритизованих цінних паперів на суму 532 млрд. дол., в 2005 году - 978 млрд. дол., а за дев'ять місяців 2006 року ще більше - близько 1 228 млрд. дол.

За своєю сутністю, сек'юритизація знижує вартість позичених коштів, очищує баланс кредитної організації, поліпшує її фінансові показники і є не чим іншим, як трансформацією неліквідних активів в ліквідні цінні папери.

Сек'юритизація активів, за думкою банківських аналітиків, визнана найважливішою фінансовою інновацією другої половини ХХ ст. Це дешевий відносно з іншими методами отримання фінансування фінансовий механізм рефінансування, посередництвом якого емітент отримує можливість випускати цінні папери з підвищеним рейтингом, а відповідно, з пониженою процентною ставкою у порівнянні зі ставками по довгостроковим кредитам. Сек'юритизація банківських активів сприяє поліпшенню різноманітних банківських нормативів і фінансових співвідношень (зворотність капіталу, відношення зобов'язань до власного капіталу, доходність на власний капітал), більш ефективному використанню капіталу і диверсифікації джерел фінансування. Сек'юритизовані інструменти забезпечують інвесторам кращі умови відносно доходів при емісії державних паперів такого ж рівня; безмежне розмаїття і мобільність механізму сек'юритизації, структурування платежів і умов угод дозволяють інвесторам створювати фінансові інструменти у відповідності з власними потребами.

Однією з актуальних проблем впровадження в Україні результативно функціонуючих схем сек'юритизації банківських активів залишається нерозвинена законодавча база, яка призвана впорядкувати дії різних нормативно-правових актів, що діють в цієї області. Правове регулювання сек'юритизації активів повинно відповідати правовому урегулюванню питань передачі права вимоги, корпоративного законодавства, законодавства про банкрутство і цінних паперів, податкового та банківського законодавства.

Велику підтримку для розвитку сек'юритизації в Україні є новий Закон «Про іпотечні облігації», в якому прописаний механізм, що дозволяє отримувати гроші під заставу іпотечних позик. Цей закон дає «зелене світло» проспектам емісії звичайних та структурованих іпотечних облігацій, які є робочими формами фінансового механізму - сек'юритизації активів.

Системно-комплексний підхід до задач ефективного впровадження в діючу господарську практику України сек'юритизації в рамках українського законодавства вимагає вирішення наступних питань: розробка законопроекту про сек'юритизацію банківських активів, закріплення принципів сек'юритизації в рамках національної правової системи; дозвіл на збільшення обсягів банківських бізнес-процесів з направленістю на легитимізацію функціонування банків в сфері емісії цінних паперів; можливість для сторонніх інвесторів (держателів цінних паперів) отримувати право вимоги за кредитними договорами при збереженні за банком зобов'язань по обслуговуванню кредиту (управління кредитом); законодавча дефініція створюваних видів цінних паперів, юридичне вирішення проблем, пов'язаних с банкрутством емітента таких цінних паперів; система оподаткування операцій і трансакцій, що проводяться в процесі сек'юритизації [21].

В Україні може бути успішно апробована трастова схема сек'юритизації, яка конструюється на базі договору довірчого управління сек'юритизованими (первісними) активами, переданими в спільну власність інвесторів (власників цінних паперів). Спочатку створюється пул кредитних вимог (кредитне покриття, спільний фонд банківського управління). Потім банк як власник кредитного пула здійснює емісію цінних паперів, уступає інвесторам, зачисляє в покриття права вимоги за кредитами. В такому випадку за банком залишається довірче управління кредитним покриттям.

Однотипні механізми вже закріплені в українському законодавстві: процедура створення і діяльності інститутів спільного інвестування (ІСІ) регулюється Законом України «Про інститути спільного інвестування (пайових і корпоративних інвестиційних фондах)» [61].

Трастовій схемі сек'юритизації активів властива позитивна особливість, пов'язана з глобальним виключенням ризиків, що можуть бути зумовлених банкрутством банка-оригінатора.

Емісія цінних паперів в процесі сек'юритизації кредитного покриття здійснюється посередництвом облігацій. Конкретизуючи цей варіант схеми трастової сек'юритизації на облігаціях з іпотечним покриттям, ми можемо наглядно переконатися в його достоїнствах та перевагах.

Згідно українському законодавству, передача майна в довірче управління не тягне за собою переходу права власності на нього до довірчого розпорядника. Власники іпотечних облігацій - заставодержателі мають вищий пріоритет перед правами або вимогами інших осіб відносно кредитного покриття. Іпотечне покриття відокремлюється від іншого майна емітента и не включається в ліквідаційну масу емітента. Інші особи, включаючи кредиторів емітента, кредиторів управителя або кредиторів власника іпотечних облігацій, не мають права пред'являти вимоги на іпотечне покриття. Відповідно, у випадку неспроможності особи, що здійснила емісію цінних паперів, відсутні підстави для включення майнових прав, які складають кредитне покриття, в конкурсну масу, оскільки правовласниками в даному випадку є власники цінних паперів

Оскільки іпотечні кредити носять довгостроковий характер, відрізняються низьким рівнем ризику та виразною прогностичністю грошових надходжень, вони є ідеальним активом для проведення сек'юритизації.

Дещо модифікований, але не менш привабливий, варіант сек'юритизації може здійснюватися, коли облігації або інший вид цінних паперів випускається не самим банком, а залученою ним управляючою компанією.

В результаті такої операції декілька банків можуть створювати єдине покриття і передати його управляючій компанії (наприклад, на базі агентського договору), яка здійснить його продаж у вигляді облігацій. При цьому, управляюча компанія отримує право довірчого управління покриттям. Безумовно, дане право носить умовний характер, бо банки-оригінатори и далі продовжують фактичне обслуговування кредитів, які складають кредитне покриття.

Варіант сек'юритизації банківських активів через посередництво управляючої компанії може, безумовно, зіткнутися з рядом нестиковок у вітчизняному законодавстві. Перед усім, потребує законодавчої конкретизації і змістовного розкриття поняття «довірче управління правами вимоги по договорам займу (кредитним договорам)», достатньо багато питань виникає з реєстрацією цінних паперів.

Сек'юритизація банківських активів базується на свободі вибору договору, виходячи з задач кожного конкретного випадку діючій банківської практики. Введення в господарський обіг нових договірних конструкцій і схем передбачає подальше удосконалення українського законодавства, апробація новітніх похідних фінансових інструментів в сучасній банківській діяльності обумовлює подальший розвиток українських банківських відношень.

Сек'юритизація тим і приваблива, що дає широкі можливості для форм і методів трансформації, різноманітних за своїми якісними параметрами, активів в єдині характеристики цінних паперів.

Потреби учасників українського фінансового ринку в передових банківських інноваціях, якою і є сек'юритизація банківських активів, поки що залишаються незадовільними в силу відсутності необхідної ринкової інфраструктури та законодавчої бази. В Україні сек'юритизація не отримала поки широкого розповсюдження з-за неринкових обмежень: жорсткого валютного контролю, недостатньої різноманітності ліквідних фінансових інструментів, негнучкої податкової системи, відсутності достатньої кількості кредитоспроможних учасників фінансового ринку. До теперішнього моменту операції сек'юритизації не є суб'єктом спеціалізованого українського законодавства, відсутня уніфікована документація для оформлення подібних операцій. Немалі перешкоди виникають при їх оподаткуванні та обліку.

Тим не менше, в Україні сек'юритизація банківських активів як ефективний сучасний фінансовий механізм повинна мати велике майбутнє. Багато років національні комерційні банки і Національний банк непокоїть розрив в строках, на які залучаються депозити і видаються кредити. За даними Національного Банку України на 1 жовтня 2006 року, 82 банка мають такі розриви на загальну суму 48 млрд. грн. по строкам залучення коштів і строком видачі кредитів. НБУ вважає, що строки залучення банками коштів та строки, на які вони видають кредити, не порівняні і потенційно є елементом нестабільності банківської системи. Вклади населення, в кращому випадку, акумулюються на рік, тоді як кредити надаються на строк до 20-30 років. Тобто поки позичальник поверне кредити банку, потрібно докладати додаткові зусилля і з разу в раз залучати нові депозити. Сек'юритизація дозволить подолати розрив в строках, тому що цінні папери випускаються приблизно той же самої довжини, що і банківські активи, якими вони забезпечені.

Українській банківській системі властивий низький рівень концентрації і капіталізації банків. Можна, звичайно, йти по шляху скорочення числа банків та їх укрупнення через їх злиття та поглинання. Між тим банківська практика розвинених країн наглядно ілюструє, що значне зростання можливостей банківської системи можливо здійснити і без ліквідації невеликих банків. Альтернативне рішення - сек'юритизація банківських активів.

В силу особливостей економічного розвитку в Україні при проведенні сек'юритизації в якості забезпечення, імовірніше всього, буде використовуватись житлова іпотека або автокредити, бо сек'юритизація передбачає масштабність стандартних активів, тобто кредитів, наданих на рівний по тривалості строк, з рівнозначним авансовим внеском, подібними процентами і умовами обслуговування. Таким критеріям в національній економіці відповідають лише кредити фізичним особам на покупку нерухомості і автомобілів [61].

В Україні сек'юритизація банківських активів зіштовхується з проблемою слабого розвитку фондового ринку, обумовленою, перед усім, малою наявністю на ринку повноцінних інституціональних інвесторів. Разом з тим, будь-які кроки по розвитку принципово нового напрямку банківської діяльності - сек'юритизації в Україні не залишаться без уваги світового фінансового ринку. Важлива фінансова інновація другої половини двадцятого сторіччя - сек'юритизація сформує необхідні умови для виходу України на світові ринки капіталу і буде сприяти залученню в національну економіку додаткових фінансових ресурсів.

Таким чином, можемо зробити висновки, що сек'юритизація є фінансовим механізмом заміни неліквідних позик на цінні папери, що вільно обертаються на ринках капіталу, в тому числі її можна застосовувати до прострочених кредитів. Це ефективний та порівняно дешевий метод рефінансування. В Україні сек'юритизація не отримала поки широкого розповсюдження з-за неринкових обмежень: жорсткого валютного контролю, недостатньої різноманітності ліквідних фінансових інструментів, негнучкої податкової системи, відсутності достатньої кількості кредитоспроможних учасників фінансового ринку. Тим не менше, в Україні сек'юритизація банківських активів як ефективний сучасний фінансовий механізм на наш погляд має велике майбутнє.

Висновки

Наукове дослідження проблеми роботи з проблемними кредитами в умовах конкурентного середовища дало змогу теоретично обґрунтувати та розробити такі рекомендації і пропозиції, спрямовані на вирішення ряду методологічних і практичних завдань.

1. Кредитування є однією з найризикованіших операцій комерційного банку. Це пояснюється як самою природою кредиту, так і тим, що ця операція посідає чільне місце в балансах більшості комерційних банків. У здійсненні кредитних операцій банк стикається з кредитним ризиком, тобто з ризиком несплати позичальником основного боргу і процентів. Проблемні кредити здебільшого не виникають раптово. На практиці існує багато сигналів, які свідчать про погіршення фінансового стану позичальника та про підвищення ймовірності неповернення кредиту. Завдання кредитного менеджменту полягає у виявленні таких сигналів якомога раніше, перш ніж ситуація вийде з-під контролю і втрати стануть неминучими.

2. З'ясовано, що у процесі роботи з проблемними кредитами банк може застосувати два основні методи управління: реабілітацію чи ліквідацію. Найприйнятнішим варіантом завжди вважається такий перегляд умов кредитної угоди, який дає і банку, і його клієнту шанс на відновлення нормальної діяльності. Однак при цьому необхідно завжди пам'ятати про мету, яка полягає в максимізації ймовірності повного повернення коштів банку. Дуже важливим в плані запобіганню проблемної заборгованості та її погашення є робота з заставним майном, яке при невиконанні бржником умов кредитної угоди може виявитись єдиною можливістю для банку повернути свої кошти.

3. Важливим заходом з метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту кредиторів і вкладників є формування комерційними банками резерви для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями. Для цього проводиться класифікація кредитного портфелю банку з метою визначення кредитного ризику за кожною операцією.

4. Доведено, що при роботі із заставою ключовий принцип мінімізації кредитного ризику повинен полягати в тому, що банк (заставоутримувач) не повинен зазнавати втрат у випадку порушення позичальником (заставодавцем) умов кредитного договору і має повністю задовольняти свої вимоги з вартості забезпечення. Для створеній можливості кількісної оцінки дотримання принципу мінімізації кредитного ризику доцільно запровадити в практику банку коефіцієнт покриття потенційних вимог банку (LVPС - liquidation value to potential claims ratio). Його призначення - виявляти, якою мірою величина ліквідаційної вартості об'єктів застави покриває обсяг потенційних вимог банку за конкретним кредитним договором у конкретний момент часу.

5. Доведено, що сек'юритизація як метод управління ризиком кредитного портфелю може бути застосована також і в роботі з проблемними кредитами. Найбільше механізм сек'юритизації на сьогодні розроблений для іпотечних кредитів. Це ефективний та порівняно дешевий метод рефінансування. В Україні сек'юритизація не отримала поки широкого розповсюдження з-за неринкових обмежень: жорсткого валютного контролю, недостатньої різноманітності ліквідних фінансових інструментів, негнучкої податкової системи, відсутності достатньої кількості кредитоспроможних учасників фінансового ринку. Тим не менше, в Україні сек'юритизація банківських активів як ефективний сучасний фінансовий механізм на наш погляд має велике майбутнє.

Список використаних джерел

1. Банківський менеджмент: Навчальний посібник / За ред. О.А. Кириченка. - К.: Знання-Прес, 2002. - 438 с.

2. Банківські операції: Підручник / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пуховкіна та ін. За ред. д-ра екон. наук, проф. А.М. Мороза. - К.: КНЕУ, 2002. - 384 с.

3. Барабаш Н. Методика аналізу ефективності господарської діяльності підприємства // Вісник КНТЕУ. - 2004. - №4. - C. 44-52

4. Білобловський С. Окремі аспекти системи оцінки кредитного ризику банками // Економіка. Фінанси. Право. - 2002. - №3. - С. 30 - 31.

5. Бондаренко Л. Поняття кредитного портфеля комерційного банку і критерії його конкурентоспроможності // Вісник НБУ. - 2003. - №3. - С. 31-33.

6. Борщ Л.М. Банківська система України в інвестиційній діяльності // Фінанси України. - 2003. - №5. - С. 5-12.

7. Бурдюгов А.Ф. Регулювання банківського кредитування під інвестиційний проект. // Вісник НБУ. - 2005. - №1. - С. 4-7.

8. Бурдюгов А.Ф. Регулирование резервной нормы для коммерческих банков в операціях проектного финанирования // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України: Збірник наукових праць. - Том 9. - Суми-УАБС, 2004. - С. 122-130.

9. Бушуєва І., Дем'яненко В. Алгоритм диверсифікації кредитів комерційного банку // Банківська справа. - 2002. - №2. - С. 42-47.

10. Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посібник / К.: Знання, КОО, 2002. - 255 с.

11. Герасимович А.М., Алексєєнко М.Д., Парасій-Вергуленко І.М. Аналіз банківської діяльності/ К.: КНЕУ, - 2003. - 599 с.

12. Галасюк В.В., Галасюк В.В. Кредитование под залог и ликвидиционная стоимость. Под ред. Губенко С.Н. - Днепропетровск: Новая идеология, 2001. - 89 с.

13. Галасюк В., Ревонюк Є.Ліпська І., Галасюк В. Визначення розміру кредиту, що надається під заставу // Вісник НБУ. - 2000. - №1. - С. 45-46.

14. Галасюк В., Галасюк В. Практичні аспекти визначення обсягу кредиту, що надасться під заставу // Вісник НБУ. - 2004. - №3 - С. 26-30.

15. Галасюк В.В. Проблеми теории принятия экономических решений: Монография. - Днепропетровск: Новая идеологш, 2002. - 304 с.

16. Гальчинський А. Теорія грошей.: Навчально-методичний посібник. - К.: Основи, 1996. - 413 с.