Вдосконалення діяльності Херсонського облуправління ВАТ "Державний ощадний банк України" в сфері управління ризиками

80

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Ризик як об'єктивна економічна категорія банківської діяльності

1.1 Сутність, зміст і види ризиків

Під ризиком розуміють можливу небезпеку втрат, що випливає зі специфіки тих чи інших явищ природи і видів діяльності, людського суспільства. Ризик - це історична й економічна категорія.

В міру розвитку цивілізації з'являються товарно-грошові відносини, і ризик стає економічною категорією.

Як економічна категорія ризик являє собою подію, що може відбутися чи не відбутися. У випадку здійснення такої події можливі три економічних результати: негативний, нульовий, позитивний.

У залежності від можливого результату (ризикової події) ризики можна поділити на дві великі групи: чисті і спекулятивні.

Чисті ризики означають можливість одержання негативного чи нульового результату. Спекулятивні ризики виражаються в можливості одержання як позитивного, так і негативного результату. До цих ризиків відносяться фінансові ризики, що є частиною комерційних ризиків.

У залежності від основної причини виникнення ризиків (базисний чи природний ризик) вони поділяються на наступні категорії: природні ризики, екологічні, політичні, транспортні, комерційні ризики.

До природних ризиків відносяться ризики, пов'язані з проявом стихійних сил природи: землетрус, повінь, пожежа, епідемія, тощо.

Екологічні ризики - це ризики, пов'язані з забрудненням навколишнього середовища.

Політичні ризики пов'язані з політичною ситуацією в країні і діяльністю держави. Політичні ризики виникають при порушенні умов виробничо-торгового процесу з причин, що безпосередньо не залежать від суб'єкта господарювання.

До політичних ризиків відносяться:

Фінансові ризики пов'язані з імовірністю утрат фінансових ресурсів (тобто коштів).

Фінансові ризики підрозділяються на два види: ризики, пов'язані з купівельною спроможністю грошей, і ризики, пов'язані з вкладенням капіталу (інвестиційні ризики).

До ризиків, що пов'язані з купівельною спроможністю грошей, відносяться наступні різновиди ризиків: інфляційні і дефляційні ризики, валютні ризики, ризики ліквідності.

Інфляція означає знецінення грошей і, природно, ріст цін. Дефляція - це процес, зворотній інфляції, виражається в зниженні цін і відповідно в збільшенні купівельної спроможності грошей.

Інфляційний ризик - це ризик того, що при рості інфляції, одержувані грошові доходи знецінюються з погляду реальної купівельної спроможності швидше, ніж ростуть. У таких умовах підприємець несе реальні втрати.

Дефляційний ризик - це ризик того, що при рості дефляції відбуваються падіння рівня цін, погіршення економічних умов підприємництва і зниження доходів.

Валютні ризики являють собою небезпеку валютних утрат, зв'язаних зі зміною курсу однієї іноземної валюти стосовно іншої, при проведенні зовнішньоекономічних, кредитних і інших валютних операцій.

Ризики ліквідності - це ризики, пов'язані з можливістю втрат при реалізації цінних паперів чи інших товарів через зміну оцінки їхньої якості і споживчої вартості.

Інвестиційні ризики містять у собі наступні підвиди ризиків: ризик упущеної вигоди, ризик зниження прибутковості, ризики прямих фінансових утрат.

Ризик упущеної вигоди - це ризик настання непрямого (побічного) фінансового збитку (неодержаний прибуток) у результаті нездійснення якого-небудь заходу (наприклад, страхування, хеджування, інвестування, тощо).

Ризик зниження прибутковості може виникнути в результаті зменшення розміру відсотків і дивідендів по портфельних інвестиціях, по внесках і кредитам.

Портфельні інвестиції пов'язані з формуванням інвестиційного портфеля і являють собою придбання цінних паперів і інших активів. Термін «портфельний» походить від італійського» portofoglio», означає сукупність цінних паперів, що маються в інвестора.

Ризик зниження прибутковості включає наступні різновиди: процентні ризики і кредитні ризики.

До процентних ризиків відноситься небезпека втрат комерційними банками, кредитними установами, інвестиційними інститутами, селінговими компаніями в результаті перевищення процентних ставок, виплачуваних ними по притягнутих коштах, над ставками по наданих кредитах. До процентних ризиків відносяться також ризики втрат, що можуть понести інвестори в зв'язку зі зміною дивідендів по акціях, процентних ставок на ринку по облігаціях, сертифікатам і іншим цінним паперам.

Ріст ринкової ставки відсотка призводить до зниження курсової вартості цінних паперів, особливо облігацій з фіксованим відсотком. При підвищенні відсотка може початися також масове скидання цінних паперів, емітованих під більш низькі фіксовані відсотки і за умовами випуску, достроково прийнятих назад емітентом. Процентний ризик несе інвестор, що вклав кошти в середньострокові і довгострокові цінні папери з фіксованим відсотком при поточному підвищенні середньострокового відсотка в порівнянні з фіксованим рівнем. Іншими словами, інвестор міг би одержати приріст доходів за рахунок підвищення відсотка, але не може визволити свої кошти, вкладені на зазначених умовах.

Процентний ризик несе емітент, що випускає в звертання середньострокові і довгострокові цінні папери з фіксованим відсотком при поточному зниженні середньоринкового відсотка в порівнянні з фіксованим рівнем. Інакше кажучи, емітент міг би залучати кошти з ринку під більш низький відсоток.

Цей вид ризику при швидкому росту процентних ставок в умовах інфляції має значення і для короткострокових цінних паперів.

Кредитний ризик - небезпека несплати позичальником основного боргу і відсотків, що приєднуються кредитору. До кредитного. ризику відноситься також ризик такої події, при якому емітент, що випустив боргові цінні папери, виявиться не в змозі виплачувати відсотки по них чи основній сумі боргу.

Кредитний ризик може бути також різновидом ризиків прямих фінансових утрат.

Ризики прямих фінансових утрат включають: біржовий ризик, селективний ризик, ризик банкрутства.

Біржові ризики являють собою небезпеку утрат від біржових угод. До цих ризиків відносяться ризик неплатежу по комерційних справах, ризик неплатежу комісійної винагороди брокерської фірми, тощо.

Селективні ризики (лат. Selektio - вибір, добір) - це ризик неправильного вибору видів вкладення капіталу, виду цінних паперів для інвестування в порівнянні з іншими видами цінних паперів при формуванні інвестиційного портфеля.

Ризик банкрутства являє собою небезпека в результаті неправильного вибору вкладення капіталу, повної втрати підприємцем власного капіталу і нездатності його розраховуватися по узятим на себе зобов'язанням.

У будь-якому інвестуванні капіталу завжди присутній ризик. Місце ризику в інвестуванні капіталу визначається самим існуванням і розвитком господарського процесу. Ризик є обов'язковим елементом будь-якої економіки. Прояв ризику як невід'ємної частини економічного процесу - об'єктивний економічний закон. Існування даного закону обумовлено елементом кінцівки будь-якого явища, у тому числі і господарському процесі. Кожне явище має свій кінець. Це тільки в математиці існують нескінченні величини. В об'єктивних же явищах усе обмежено, всі елементи мають свій дефіцит.

Обмеженість (кінцівка) матеріальних, трудових, фінансових, інформаційних і інших ресурсів викликає в реальності їхній дефіцит і сприяє появі ризику як елемента господарського процесу. Таким чином, інвестування капіталу і ризик завжди взаємозалежні.

1.1.1 Принципи класифікації ризиків

Ризиком можна керувати, тобто використовувати міри, що дозволяють деякою мірою прогнозувати виникнення ризикової події і вживати заходів до зниження ступеня ризику.

Ефективність організації управління ризиками багато в чому залежить від класифікації.

Під класифікацією ризику варто розуміти розподіл ризику на конкретні групи по визначених ознаках для досягнення поставлених цілей.

Науково-обгрунтована класифікація ризику дозволяє чітко визначити місце кожного ризику в їхній загальній системі. Вона створює можливості для ефективного застосування відповідних методів, прийомів управління ризиком. Ризиків у залежності від стану кожного з перерахованих елементів. Є безліч різних класифікацій банківських ризиків. Найбільш цікаві з них представлені нижче. Розрізняючи покладеними в їхню основу критеріями ці класифікації ріднить те, що усі вони однозначно в8 ?! Кають кредитний і процентний ризики основними для банків. КЛАСИФІКАЦІЯ №1

* кредитний (невиконання позичальником зобов'язань)

* процентний (коливання ринкових ставок)

* ринковий (падіння курсу цінних паперів)

* валютний (коливання курсів валют).

До принад даної класифікації варто віднести виділення найбільш проблемних зон банківських ризиків в області активних операцій, облік коливань ринкових ставок відсотка. У той же час вона ігнорує пасивні і частину активних операцій банку, організаційні і зовнішні ризики.

КЛАСИФІКАЦІЯ №2

* кредитний;

* ризик ліквідності;

* валютний;

* процентний;

* ризик неплатоспроможності.

Ця класифікація розширює коло ризиків, що враховуються, (ризики, що характеризують якість управління активами і пасивами банку, організаційні ризики). Вона зв'язана з виділенням:

* зон ризиків по видах банківських операцій;

* ризиків, зв'язаних з якістю управління активами і пасивами банку;

* ризиків фінансових послуг (організаційних).

Але і вона має недоліки: відсутність внутрішнього угрупування перерахованих видів ризиків за критеріями, покладеним у їхню основу, їхня недостатня повнота.

КЛАСИФІКАЦІЯ №3

* кредитний;

* процентний;

* проектний;

* валютний;

* галузевий;

* ризики невиконання противною стороною своїх зобов'язань;

* страховий;

* ризик ліквідності.

КЛАСИФІКАЦІЯ №4 БАЛАНСОВІ РИЗИКИ

* кредитний;

* ризик ліквідності;

* процентний;

* ризик структури капіталу;

ПОЗАБАЛАНСОВІ РИЗИКИ

* по фінансових гарантіях;

* по фінансових послугах по торгівлі фінансовими інструментами (акредитивам, опціонам);

* по інвестиційній діяльності (угодам з цінними паперами);

РИЗИКИ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ

* операційні;

* технологічні;

* ризики інновацій;

* стратегічні;

ЗОВНІШНІ РИЗИКИ

* макроекономічні;

* конкурентні;

* законодавчі;

З огляду на сказане, пропонується наступна, більш повна класифікація банківських ризиків.

Таблиця 1.1. Класифікація банківських ризиків

КРИТЕРІЇ	РИЗИКИ
	Внутрішні
	* кредитні * процентні * валютні * ринкові * фінансових послуг * інші
сфера дії ризиків	Зовнішні (міжнародні,	державні,
	республіканські, регіональні)
	* страхові * стихійних лих * правові (законодавчі) * конкурентні
	* політичні * соціальні * економічні * фінансові * ризики переказу * організаційні * галузеві * інші
	Кредитоспроможність клієнта
	* дрібного
Склад клієнтів банку	* середнього * великого
* Загальні
Масштаби ризиків	* клієнта
	* банку
Ступінь (рівень ризику)	Частки (від окремих операцій)
	* повні * помірні * низькі
Розподіл ризиків у часі	* минулі (ретроспективні) * поточні * майбутні (перспективні)
Характер обліку операцій	* балансові * позабалансові
Можливість регулювання	* відкриті * закриті

Представлена тут класифікація має потребу в деяких поясненнях і конкретизації.

Внутрішні ризики виникають у результаті діяльності самих банків і залежать від проведених операцій. Відповідно ризики поділяються:

* пов'язані з активами (кредитні, валютні, ринкові, розрахункові, лізингові, факторингові, касові, ризик по кореспондентському рахунку, по фінансуванню й інвестуванню, тощо.)

* пов'язані з пасивами банку (ризики по вкладних і. інших депозитних операціях, по притягнутих міжбанківських кредитах)

* пов'язані з якістю управління банком своїми активами і пасивами (процентний ризик, ризик незбалансованої ліквідності, неплатоспроможності, ризики структури капіталу, лівериджу, недостатності капіталу банку)

* пов'язані з ризиком реалізації фінансових послуг (операційні, технологічні ризики, ризики інновацій, стратегічні ризики, бухгалтерські, адміністративні, ризики зловживань, безпеки).

Зупинимося на останній групі. Операційні ризики банку містять у собі ризики збільшення вартості послуг банку і зростання поточних витрат (наприклад, ризики, пов'язані з нездатністю відшкодовувати адміністративно-господарські витрати).

До технологічного відносяться ризики збою технології операцій (ризики збою комп'ютерної системи, утрати документів через відсутність сховища і залізних шаф, збою в системі SWIFT, помилки в концепції системи, непорівнянні інвестиції, вартість загубленого чи зіпсованого комп'ютерного устаткування, чи утрата вимір системи електронного ч^і аудита, логічного контролю, уразливість системи, комп'ютерне шахрайство, чи знищення, зникнення комп'ютерних даних).

Ризики безпеки складаються з ризиків загальної безпеки банку, внутрішньої і пожежної безпеки.

Ризики інновацій складаються з проектних ризиків (ризик унікальних проектів, внутрішньобанківський ризик, ринковий чи портфельний ризик), селективного ризику (ризик неправильного вибору інновацій), тимчасового ризику (неправильне визначення часу для інновації), ризиків відсутності необхідних коштів, ризику зміни законодавства убік скасування нового для банку виду діяльності.

Стратегічні - це ризики неотримання запланованого прибутку в результаті перевищення припустимого ризику, ризик неправильного вибору і невірної оцінки розміру і ступеня ризику, ризик невірного рішення банку (приміром, ризик кількаразової пролонгації однієї і тієї ж позички), ризики невірного визначення термінів операцій, відсутності контролю за втратами банку, невірного фінансування втрат, невірного вибору способів регулювання ризиків (наприклад, одержання гарантії юридичної особи замість оформлення договору застави) і ін. Усі вони з визначених позицій характеризують якість управління банком.

Бухгалтерські ризики містять у собі: ризики втрати грошей через неправильні чи несвоєчасні нарахування, збитку репутації банку в очах третіх осіб, а також ризики шахрайства через велику кількість неконтрольованих проводок, легкого доступу до ведення бухгалтерії і її спрощеної схеми.

Адміністративні ризики звичайно пов'язані з утратою платіжних і інших документів. Адміністративні ризики тісно пов'язані з ризиками банківських зловживань, що пов'язані з валютною спекуляцією, спекуляцією цінними паперами, регулюванням обсягів кредитів і процентних ставок з метою «натиску» на клієнта, можливістю надання впливу на фінансовий стан свого клієнта, порушенням кредитних і договірних відносин з боку банку з навмисною метою, участю в змові, невірною експертизою проектів і консультування з наміром крадіжки, розтрати, обману.

Так називані конкурентні ризики для банків пов'язані з можливістю злиття банків і небанківських установ, появою нових видів банківських операцій і угод, зниженням вартості послуг інших банків, підвищенням вимог до якості банківських послуг, легкістю виникнення нових банківських установ, складністю процедури банкрутства банків.

Макроекономічний ризик зв'язаний з порушенням основних пропорцій в економіці країни і дією несприятливих фінансових факторів.

До ризиків перекладу можна віднести:

* відсутність валюти;

* ризик ліквідності зовнішньої торгівлі й інвестицій, платіжного балансу;

* відмовлення від виконання зобов'язань;

* невиконання зобов'язань у майбутньому;

* перегляд договору;

* перегляд плану;

* зміна вартості інвалютних активів і пасивів у національній грошовій одиниці.

Організаційні ризики включають:

* відсутність кваліфікованого персоналу;

* відсутність чи недолік комерційної і фінансової інформації й ін.

Зовнішні ризики у своїй сукупності звичайно характеризуються також просторовим аспектом, що означає, що різним (регіонам, республікам), різним країнам чи групам країн у кожен даний момент притаманне особливе сполучення і специфічна міра гостроти зовнішніх ризиків, що обумовлюють особливу чи привабливість непривабливість даного регіону чи даної країни з погляду банківської діяльності. Вираження «регіональний ризик» означає тільки цей аспект, але не змістовно окремий вид ризику нарівні з фінансовими, економічними, політичними й іншими зовнішніми ризиками.

Ризики складу клієнта пов'язані з маркетингом банківських послуг і контактами з громадськістю. Розмаїтість вимог дрібного, середнього і великого клієнта з неминучістю визначає і ступінь самого ризику. Так, дрібний позичальник більше залежить від випадків ринкової економіки. У той же час значні кредити, видані одному великому клієнту чпи групі зв'язаних між собою клієнтів, часто є причиною банківських банкрутств.

Ступінь банківського ризику, як видно з класифікації, визначається трьома поняттями: повний, помірний і низький ризики.

Повний ризик припускає втрати, рівні банківським вкладенням в операцію. Так, сумнівний чи загублений кредит володіє повним, тобто 00-процентним, ризиком. Банк прибутку не одержує, знаходиться в зоні неприпустимого чи критичного ризику.

Помірний ризик (до 30%) виникає при не поверненні невеликої частини основного боргу чи відсотків по позичці, при втраті лише частини суми по фінансових і інших операціях банку. Ризик знаходиться в зоні припустимого. Банк дістає прибуток, що дозволяє покрити допущені втрати і мати доходи.

Низький ризик - незначний ризик, що дозволяє банку не тільки покрити втрати, але й одержати високі доходи.

Та сама операція може бути зв'язана з різними ступенями ризику. Наприклад, надані кредити в одній і тій же сумі на однаковий термін двом різним клієнтам з однаковою оцінкою їхньої кредитоспроможності, але, проте, результати з погляду ризиків можуть виявитися зовсім різними (див. Таблицю 1.2.).

Таблиця 1.2. Порівняння ризиків в залежності від характеристики фірми-клієнту

КЛІЄНТ 1	КЛІЄНТ 2
Давно діюча фірма		Нова фірма
Добре підібрана керівників	команда	Один підприємець
Великий ринок (продовольство)	продукції	Спеціалізований ринок продукції (електроніка)
Клієнти в України		Клієнти за рубежем
Ризик невеликої (низький)	Ризик підвищений (помірний чи повний)

Основні операції банку піддаються Минулому і Поточному ризикам, а в окремих випадках і ризику Майбутньому. З поточними ризиками пов'язані операції по видачі гарантій, акцепту перекладних векселів, продажу активів із правом регресу, операції по документарним акредитивах тощо. У той же час сама можливість одержання оплати за ці операції тільки через визначений час піддає їхньому і майбутньому ризикам. Як правило, ризик тим вище, чим триваліше час операції.

Нарешті, ризики бувають відкриті і закриті. Відкриті ризики не піддаються чи слабко піддаються попередженню і мінімізації, закриті ж, навпаки, дають для цього гарні можливості.

Також ризики можна розділити по типу (виду банку). Від виду банку залежить характерний для нього набір ризиків. Це треба розуміти в тому сенсі, що хоча всім банкам притаманні балансові та позабалансові ризики, ризики фінансових послуг і зовнішні ризики, їхнє сполучення, основні зони, розміри і пріоритетні напрямки будуть складатися по-різному в залежності від переважної спеціалізації банків, а виходить, і по-різному характеризувати кожен вид банківської діяльності.

Так, для банків, що широко займаються акумуляцією вільних коштів і їхнім розміщенням серед інших кредитних установ, що визначають будуть ризики по вкладних і депозитних операціях і по можливому не поверненню міжбанківських кредитів.

Стосовно до банку, чиєю визначальною спеціалізацією є інновації, будуть переважати ризики, пов'язані з довго - і середньостроковим кредитуванням нових технологій. Тому в такого банку на перше місце виходять описані раніше ризики інновацій (як елемент ризиків фінансових послуг), а також маркетингові ризики (пов'язані з непередбаченими утрудненнями в реалізації продукції підприємств, що впроваджують нові технології). У цьому випадку особливе значення одержують зовнішні проектні ризики, такі, що як окремо коштує ризик (зв'язаний із проектом), внутрішньофірмовий чи корпоративний ризик (вплив проекту на загальний ризик кредитування позичальника), ринковий чи портфельний ризик (географія ризику, природа ризику, відповідність банківській політиці і кредитному портфелю). При цьому найбільший ризик несе освоєння технологічного нововведення без якісної попередньої оцінки очікуваної економічної ефективності від його використання, тобто якщо використання нової технології почато передчасно (до того, як витрати на виробництво приведені у відповідність з реальним рівнем ринкових цін), відсутній чи недостатній споживчий попит на нову продукцію, що не дозволяє окупити витрати, число постачальників і посередників, притягнутих для виробництва і реалізації нововведення, надлишково для конкретного ринку, тощо.

Банк, що спеціалізується на обслуговуванні зовнішньоторговельних операцій, несе в основному наступні ризики:

* економічні (ризики зміни вартості активів і пасивів через зміну курсів валют);

* перерахунку (ризик розходжень в обліку пасивів і активів в інвалютах);

* угод (ризик невизначеності вартості угоди в майбутньому в національній валюті);

* страхові;

* політичні.

Ступінь банківського ризику враховує повний, помірний і низький ризик у залежності від розташування по шкалі ризиків. Ступінь банківського ризику характеризується імовірністю події, що веде до втрати банком засобів по даній операції. Вона виражається в відсотках чи визначених коефіцієнтах.

1.2 Способи оцінки ступеня ризику

Багато фінансових операцій (венчурне інвестування, покупка акцій, селінгові операції, кредитні операції, тощо) пов'язані з досить істотним ризиком. Вони вимагають оцінити ступінь ризику і визначити його величину.

Ступінь ризику - це імовірність настання случаючи втрат, а також розмір можливого збитку від нього.

Ризик підприємця кількісно характеризується суб'єктивною оцінкою ймовірної, тобто очікуваної, величини максимального вкладення капіталу. При цьому чим більше діапазон між максимальним і мінімальним доходом (збитком) при рівній імовірності їхнього одержання, тим вище ступінь ризику.

Ризик являє собою дію в надії на щасливий результат за принципом «пощастить - не пощастить». Приймати на себе ризик підприємця змушує, насамперед, невизначеність господарської ситуації, тобто невідомість умов політичної й економічної обстановки, що оточує та чи інша діяльність, і перспектив зміни цих умов. Чим більше невизначеність господарської ситуації при ухваленні рішення, тим більше і ступінь ризику.

Невизначеність господарської ситуації обумовлюється наступними факторами: відсутністю повної інформації, випадковістю, протидією, політичною нестабільністю, відсутністю чіткого законодавства.

Відсутність повної інформації про господарську ситуацію і перспективу її зміни змушує підприємця шукати можливість придбати відсутню додаткову інформацію, а при відсутності такої можливості почати діяти навмання, спираючи на свій досвід і інтуїцію.

Невизначеність господарської ситуації багато в чому визначається фактором випадковості.

Випадковість - це те, що в подібних умовах відбувається неоднаково, і тому її заздалегідь не можна передбачати і зпрогнозувати.

1.3 Банківські ризики

1.3.1 Поняття банківських ризиків, їх класифікація

Прийняття ризиків - основа банківської справи. Банки мають успіх тоді, коли прийняті ними ризики розумні, контрольовані і знаходяться в межах їхніх фінансових можливостей і компетенції.

Банки прагнуть дістати найбільший прибуток. Але це прагнення обмежується можливістю понести збитки. Ризик банківської діяльності й означає імовірність того, що фактичний прибуток банку виявиться менше запланованої, очікуваної. Чим вище очікуваний прибуток, тим вище ризик. Зв'язок між прибутковістю операцій банку і його ризиком у дуже спрощеному варіанті може бути виражена прямолінійною залежністю. С25 J Рівень ризику збільшується, якщо:

* проблеми виникають раптово і всупереч чеканням;

* поставлено нові задачі, що не відповідають минулому досвіду банку;

* керівництво не в змозі прийняти необхідні і термінові міри, що може привести до фінансового збитку (погіршенню можливостей одержання необхідного чи додаткового прибутку);

* існуючий порядок діяльності банку чи недосконалість законодавства заважає прийняттю деяких оптимальних для конкретної ситуації заходів.

Наслідки невірних оцінок чи ризиків відсутності можливості протиставити дійові заходи можуть бути самими неприємними.

Існують загальні причини виникнення банківських ризиків і тенденції зміни їхнього рівня. Разом з тим, аналізуючи ризики українських банків на сучасному етапі, важливо враховувати:

* кризовий стан економіки перехідного періоду, що виражається не тільки падінням виробництва, фінансовою нестійкістю багатьох організацій, але і знищенням ряду господарських зв'язків;

* нестійкість політичного положення;

* відсутність чи недосконалість деяких основних законодавчих актів, невідповідність між правовою базою і реально існуючою ситуацією;

* інфляцію, і ін.

В усіх випадках ризик повинний бути визначений і обмірюваний. Аналіз і оцінка ризику значною мірою засновані на систематичному статистичному методі визначення імовірності того, що якась подія в майбутньому відбудеться. Звичайно ця імовірність виражається у відсотках. Відповідна робота може вестися, якщо вироблені критерії ризику, що дозволяють ранжувати альтернативні події в залежності від ступеня ризику. Однак вихідним пунктом роботи є попередній статистичний аналіз конкретної ситуації.

ризик управління банківський послуга

1.4 Процес управління ризиками

Ефективне управління рівнем ризику повинне вирішувати цілий ряд проблем - від відстеження (моніторингу) ризику до його вартісної оцінки. Рівень ризику, пов'язаний з тією чи іншою подією, постійно міняється через динамічний характер зовнішнього оточення банків. Це змушує банк регулярно уточнювати своє місце на ринку, давати оцінку ризику тих чи інших подій, переглядати відносини з клієнтами й оцінювати якість власних активів і пасивів, отже, коректувати свою політику в області управління ризиками. Кожен банк повинний думати про мінімізацію своїх ризиків. Це потрібно для його виживання і для здорового розвитку банківської системи країни. Мінімізація ризиків - це боротьба за зниження втрат, інакше називана управлінням ризиками. Цей процес управління містить у собі: передбачення ризиків, визначення їхніх ймовірних розмірів і наслідків, розробку і реалізацію заходів щодо запобігання чи мінімізації зв'язаних з ними втрат.

Усе це припускає розробку кожним банком власної стратегії управління ризиками, тобто основ політики прийняття рішень таким чином, щоб вчасно і послідовно використовувати всі можливості розвитку банку й одночасно утримувати ризики на прийнятному і керованому рівні.

Цілі та задачі стратегії управління ризиками великою мірою визначаються зовнішнім економічним середовищем, що постійно змінюється, у якому приходиться працювати банку. Основними ознаками зміни зовнішнього середовища в банківській справі України в останні роки є: наростання інфляції, ріст кількості банків і їхніх філій; регулювання умов конкуренції між банками з боку НБУ й інших державних органів; перерозподіл ризиків між банками при участі НБУ; розширення грошового і кредитного ринків; поява нових (нетрадиційних) видів банківських послуг; посилення конкуренції між банками, випадки поглинання великими банками дрібних конкурентів; збільшення потреби в кредитних ресурсах у результаті зміни структури росту потреби підприємств в оборотному капіталі і зміни структури фінансування убік зменшення банківської частки власного капіталу клієнтів банку; частішання банкрутств у сфері дрібного і середнього бізнесу з одночасним відхиленням від виконання вимог кредиторів: відсутність діючих гарантій по поверненню кредиту.

Банк повинний уміти вибирати такі ризики, що він може правильно оцінити і якими здатний ефективно керувати. Вирішивши прийняти визначений ризик, банк повинний бути готовий керувати їм, відслідковувати його. Це вимагає володіння навичками якісної оцінки відповідних процесів.

В основу банківського управління ризиками повинні бути покладені наступні принципи:

* прогнозування можливих джерел збитків чи ситуацій, здатних принести збитки, їхній кількісний вимір;

* фінансування ризиків, економічне стимулювання їхнього зменшення;

* відповідальність і обов'язок керівників і співробітників, чіткість політики і механізмів управління ризиками;

* координований контроль ризиків по всіх підрозділах і службам банку, спостереження за ефективністю процедур управління ризиками.

Завершальний, найважливіший етап процесу управління ризиками - запобігання (попередження) виникнення ризиків чи їхня мінімізація. Відповідні способи разом зі способами відшкодування ризиків складають зміст так називаного регулювання ризиків.

1.4.1 Організація управління ризиками

Оскільки управління ризиками є частиною практичного менеджменту, воно вимагає постійної оцінки і переоцінки прийнятих рішень. У противному випадку можуть скластися статистичні, бюрократичні і технологічні ілюзії, яким не призначено здійснитися на практиці. При всіх існуючих розходженнях і деталях прийняті в банках англосаксонських країн моделі управління ризиками є зразком для організації такого управління.

Найважливішими елементами систем управління ризиками є:

- чіткі і документовані принципи, правила і директиви з питань торгової політики банку, управління ризиками, організації трудового процесу і використовуваної термінології;

- створення спеціальних груп управління ризиками, не залежних від комерційних підрозділів банку; керівник підрозділу, що відає ринковими ризиками, звітує перед виконавчим директором банку («Chief Executive Officer»), керівник підрозділу кредитних ризиків - перед директором по кредитах («Cief Credit Officer»), тобто перед членами вищого керівництва банку;

- установлення лімітів ринкових і кредитних ризиків і контроль за їхнім дотриманням, а також агрегування (об'єднання) ризиків по окремих банківських продуктах, контрагентам і регіонам;

- визначення періодичності інформування керівництва банку про ризики. Як правило, така інформація представляється щодня, особливо по ринкових ризиках;

- для всіх типів ризиків створюються спеціальні нечисленні групи по керуванню, не залежні від комерційних підрозділів банку;

- всі елементи системи контролю і управління ризиками регулярно перевіряються аудиторами, що не залежать від комерційних служб банку.

У цілому система управління ризиками в банках англосаксонських країн не тільки не витиснула класичний контроль, але істотно доповнила і підсилила його.

Останнім часом прикладу цих банків пішли швейцарські банки, що домоглися в цій області визначених успіхів. Розроблені у швейцарських банках стандарти можуть служити орієнтиром і для інших європейських банків. Варто, однак, пам'ятати, що ніяке, навіть саме досконале управління ризиками цілком не рятує від збитків і втрат, що повинно уберегти керуючих банками від самозаспокоєності. Розробка нових, більш гнучких і досконалих моделей і методів управління ризиками повинна продовжуватися постійно.

1.4.2 Органи управління ризиками

Великі банки звичайно мають два комітети з управління ризиками: комітет із кредитного ризику і комітет з управління активами і пасивами банку.

Відповідальність за реалізацію політики, розробленої комітетом із кредитного ризику, несе кредитний відділ. Операційний відділ, відділи цінних паперів, міжнародних кредитів і розрахунків, аналізу банківської діяльності, маркетинговий несуть відповідальність за реалізацію політики, розробленої комітетом з управління ризиками, зв'язаними з активами і пасивами.

До складу першого комітету звичайно входять: керівник банку (голова комітету), керівники кредитного й операційного відділів бухгалтерії, головний економіст чи керівник науково - дослідницького відділу, керівник підрозділу по аналізу кредитних ризиків, двоє чи більше інших керівників банку вищого рівня.

Таблиця. 1.3. Функції комітету з кредитного ризику

	ФУНКЦІЯМИ ДАНОГО КОМІТЕТУ Є:
* розробка	і моніторинг стану політики кредитів;
* розробка політики рейтингу кредитів;
* розробка	критеріїв для одержання нових кредитів;
* делегування повноважень по видачі кредитів;
* встановлення обмежень на позички;
* регулярна оцінка ризику всього портфеля кредитів, у т.ч. ризику збитків
по позичках, перевантаженості одного сектора, ліквідності портфеля;
* розробка	політики списання неповернених позичок;
* розробка політики відстеження всіх позичок;
* розробка політики повернення ненадійних позичок;
* розробка політики заморожування кредитів;
* розробка	стандартів кредитної документації;
* перегляд згоди на видачу кредиту;
* перегляд	політики визначення вартості кредитів;
* перегляд	внутрішньобанківських інструкцій відповідно до	юридичних
норм;
* розробка	політики розширення і звуження кредитів, підвищення їхньої
якості, у	тому числі забезпечення більшої надійності,	поліпшення
практики	страхування, надання акредитивів і гарантій,	визначення
величини	процентної маржі;
* розробка	критеріїв оцінки роботи позичкової адміністрації.

До складу другого комітету включаються: керівник банку (голова комітету), керівники операційного і кредитного відділів, головний економіст чи керівник науково - дослідницького відділу, керівники служби фінансового контролю і бухгалтерії, ще кілька керівників вищого рівня.

Таблиця 1.4. Функції комітету з управління активами і пасивами банку

	ФУНКЦІЯМИ ДАНОГО КОМІТЕТУ МОЖУТЬ БУТИ:
*	розробка обмежень по фінансових ризиках;
*	розробка процентної політики;
*	розробка обмежень по валютних ризиках;
*	розробка обмежень і політики по ризиках позабалансових операцій;
*	розробка політики ризиків, зв'язаних з цінними паперами;
*	визначення основних джерел фінансування банку;
*	управління ризиками структури капіталу банку;
*	контроль за дотриманням банком законодавства у відношенні ризиків;
*	розробка критеріїв оцінки ефективності роботи з управління активами і пасивами банку й ін.
Названі комітети повинні:
* створювати внутрішньобанківські інструкції з керування ризиками;
* визначати цілі політики управління ризиками і доводити їх до відома
колективу банку;
* при необхідності делегувати повноваження по реалізації цієї політики і
контролю підрозділам і окремим працівникам банку;
* розробляти обмеження і стандарти на обсяги, зони, види ризиків, методи їхньої оцінки і регулювання.

1.5 Управління валютними ризиками

Ризик обміну валюти - це ризик понесення збитків внаслідок обміну цінності, вираженої в іноземній валюті, на умовах цінності національної валюти банку. Небезпека утрати виникає через процес переоцінки позиції в іноземній валюті в національну валюту у вартісному вираженні. Коли банки мають відкриту позицію в іноземній валюті (при який активи у валюті не дорівнюють зобов'язанням у цій же валюті), процес переоцінки звичайно створює або прибуток, або втрати. Прибуток або утрати - це різниця між узагальненими змінами вираження в національній валюті цінностей активів, зобов'язань і капіталу, виражених в іноземній валюті. Чи несе банк втрати, чи одержує прибуток - залежить від напрямку зміни курсу обміну і від того, чи знаходиться банк у нетто-довгій чи в нетто-короткій позиції по іноземній валюті.

Коли банк має нетто-довгу позицію по валюті, переоцінка викликає прибуток, якщо цінність зростає, і втрати, якщо цінність валюти падає. І навпаки, нетто-коротка позиція викликає втрати, якщо цінність іноземної валюти збільшується, і якщо цінність іноземної валюти зменшується.

1.5.1 Вимір і обмеження валютного ризику

Загальний підхід до проблеми виміру й обмеження валютного ризику полягає в тому, щоб обмежити розмір відкритої позиції по кожній валюті щодня на кінець робочого дня. Тоді нетто-відкриті позиції можуть бути виражені як відсоток банківського капіталу, чи активів як інші значимі відносини. Межі обмежуються для кожної позиції по номіналу чи валюті по процентному відношенню. При використанні цього підходу банки намагаються контролювати ризик курсу обміну через розмір нетто-відкритої позиції як наближення до оцінки можливих утрат, що може принести така позиція.

Такий підхід може бути розширений безпосередньо оцінкою потенційної втрати, що може дати відкрита позиція. Дійсно, такий підхід проясняє те, що управління ставить своєю метою обмежити потенційну можливість утрат. Для прямої оцінки можливості втрат керівництво визначає розмір збитку, що може бути нанесений у випадку зміни курсу обміну при його русі проти відкритої позиції банку. Для того щоб зробити таку оцінку керівництво робить одне з декількох допущень у відношенні потенційного можливого несприятливого руху обмінного курсу й обчислює втрати, що поніс би банк, провівши переоцінку відкритої позиції банку по цьому гіпотетичному курсі обміну. Розмір потенційних утрат, що могли б мати місце в цьому випадку, лімітується. Звичайно основною метою керівництва в даному випадку є забезпечення серйозних гарантій, що втрати через зміну курсу валют не спричинять значного скорочення загального доходу банку.

ризик управління банківський послуга

1.6 Процентний ризик і ліквідність

Позиції по іноземній валюті майже завжди викликають ризик процентної ставки. Навіть там, де банк дотримує політики не тримати відкритих позицій по іноземній валюті, він часто може піддатися ризику процентної ставки у валюті. Оскільки ризик процентної ставки виникає через розбіжність термінів зміни процентної ставки по активах і зобов'язанням, ризику процентної ставки можна уникнути тільки коли всі активи і зобов'язання в іноземній валюті точно протипоставлені і врівноважують один одного і по обсязі і по даті зміни процентної ставки. Звичайно це має місце тільки тоді, коли банк проводить обмежені угоди в іноземній валюті і зобов'язаний, у відповідності зі своєю власною політикою хеджувати кожну нову угоду дуже точно, часто через кореспондентський банк.

Точно також позиції по іноземній валюті сприяють виникненню дисбалансу в русі коштів по рахунках, вимагаючи управління ліквідністю в іноземній валюті. Управління ліквідністю може бути значно ускладнено, коли національна валюта не є вільно конвертованою, що потенційно перешкоджає в ході управління можливості використовувати угоди-спот і форвардні угоди в іноземній валюті для цілей ліквідності. У таких випадках необхідно мінімізувати дисбаланс руху коштів по рахунках.

1.6.1 Управління процентним ризиком

Процентний ризик - це ризик для прибутку, виникаючий через несприятливі коливання процентної ставки, що приводять до підвищення витрат на виплату відсотків чи зниженню доходу від вкладень і надходжень від наданих кредитів.

Фірма, що йде на поглинання іншої фірми, через якийсь час виявиться в зоні процентного ризику, якщо це придбання фінансується за рахунок позикових коштів, а не шляхом випуску акцій.

Банки й інші фінансові установи, що мають значні кошти, що приносять процентний доход, звичайно в більшій мері піддаються процентному ризику.

Якщо фірма взяла значні кредити, то неефективне управління процентними ризиками може привести фірму на грань банкрутства.

Зміни процентних ставок спричиняють кілька різновидів ризику.

1. Ризик збільшення витрат по сплаті відсотків чи зниження доходу від інвестицій до рівня нижче очікуваного через коливання загального рівня процентних ставок.

2. Ризик, пов'язаний з такою зміною процентних ставок після ухвалення рішення про узяття кредиту, що не забезпечує найбільш низьких витрат по сплаті відсотків.

3. Ризик прийняття такого рішення про надання кредиту чи здійснення вкладень, що у результаті не приведе до одержання найбільшого доходу через зміни процентних ставок, що відбулися після ухвалення рішення.

4. Ризик того, що сума витрат по сплаті відсотків по кредиту, узятому під фіксований відсоток, виявиться більш високою, чим у випадку кредиту під відсоток, що плаває, чи навпаки.

Чим більше рухливість ставки (регулярність її змін, їхній характер і розміри), тим більше процентний ризик.

Ризик для позичальника має двоїсту природу. Одержуючи займ по фіксованій ставці, він піддається ризику через падіння ставок, а у випадку позики по вільно коливній ставці він піддається ризику через їхнє збільшення. Ризик можна знизити, якщо угадати, у якому напрямку стануть змінюватися процентні ставки протягом терміну позики, але це зробити досить складно.

Ризик для кредитора - це дзеркальне відображення ризику для позичальника. Щоб дістати максимальний прибуток, банк повинний надавати кредити по фіксованій ставці, коли очікується падіння процентних ставок, і по ставці, що плаває, коли очікується їхнє підвищення.

Інвестор може поміщати кошти на короткострокові депозити чи з коливаючою процентною ставкою й одержувати процентний доход. Інвестор повинний бажати фіксовану процентну ставку, коли передбачається падіння процентних ставок, і коливну, коли очікується їхній ріст.

Зміна процентних ставок у залежності від терміну позики можна виразити за допомогою кривої процентного доходу. Нормальної кривої процентного доходу вважається висхідна крива. Вона означає, що процентні ставки для довгострокових позик звичайно вище, ніж для короткострокових, і тим самим компенсують кредиторам пов'язаність їхніх коштів на більш тривалий термін і більш високий кредитний ризик у випадку довгострокових позик.

Точка зору банку на процентний ризик відрізняється від точки зору його корпоративних клієнтів. Процентний ризик для фінансових установ буває базовим і ризиком тимчасового розриву. Базовий ризик зв'язаний зі змінами в структурі процентних ставок. Базовий ризик виникає, коли кошти беруться по одній процентній ставці, а позичаються чи інвестуються по іншій. Ризик тимчасового розриву виникає, коли позики - чи одержують чи надають по одній і тій же базовій ставці, але з деяким тимчасовим розривом у датах їхнього перегляду по узятих і наданих кредитах. Ризик виникає в зв'язку з вибором часу перегляду процентних ставок, оскільки вони можуть змінитися в проміжку між моментами перегляду. [13]

1.6.2 Управління ліквідністю

Ліквідністю керують, щоб забезпечити підтримку банком необхідного рівня резервів у НБУ і гарантії достатньої ліквідності для передбачуваних і несподіваних нестатків. Основна мета управління ліквідністю полягає в тім, щоб завжди можна було б задовольнити потреби в готівкових коштах при розумних витратах. Як уже відзначалося вище, потреби в готівкових коштах можуть бути задоволені за рахунок витікання терміну чи зобов'язань продажу активів, а також шляхом придбання депозитів чи додаткового фінансування на ринках грошей.

Управління ліквідністю зобов'язань припускає, в основному, розширення, диверсифікованість і кількісну оцінку джерел додаткового фінансування. Збільшення числа тих, хто готовий надати фонди, знайомий з банком і хотів би інвестувати в грошові інструменти банку, може розширити можливість банку діставати кошти тоді, коли це виявляється необхідним. Диверсифікованість типів джерел фінансів стабілізує можливості фінансування і зменшує ступінь концентрації фінансів, що може зробити банк уразливим для проблем, створюваним великим постачальником коштів для банку. Кількісне визначення фінансування з потенційного грошового ринку є невід'ємною частиною виміру ліквідності в таких установах. Банки, що спираються на управління зобов'язаннями, повинні мати дуже гостре розуміння потенційної крихкості як грошового ринку, так і фінансових умов основних джерел фінансування на цих ринках.

Так само як і у випадку ризику по процентній ставці, ліквідність може керуватися для кожного типу валюти, з яким працює організація. Працюючи в національній валюті, організація часто буде мати можливість стукатися в двері центрального банку для рішення серйозних проблем, зв'язаних з несподіваною потребою в ліквідних коштах або, забезпечуючи позику придатним заставою, або здобуваючи позикові кошти без забезпечення. Ця функція центрального банку - виступати кредитором в останній інстанції - рідко доходить до можливості надання коштів в іноземній валюті. Якщо національна валюта не є вільно конвертованою, для іноземної валюти варто застосовувати більш консервативні способи управління ліквідністю.

Щоб бути готовим до всякого роду несподіванок з ліквідністю в такій обстановці служба управління активами і зобов'язаннями розробляє плани на випадок надзвичайних обставин. У таких планах розглядаються варіанти гіршого сценарію і розробляються стратегія рішення подібних ситуацій.

Крім розробки планів на випадок надзвичайних обставин ті, хто керує активами і зобов'язаннями, можуть почати профілактичні дії по підвищенню рівня ліквідності, коли виникає імовірність для банку розвитку саме такої ситуації. Наприклад, можна продовжити термін дії зобов'язань для того щоб, скоротити потенційну потребу в готівкових коштах протягом найближчого тимчасового періоду. Але для того, щоб почати таку дію, підрозділ по керуванню активами і зобов'язаннями повинний бути цілком інформоване про стан банку. Це звичайно має на увазі розуміння якості портфеля позик. [22]

Однак, часто буває, що служба управління активами і зобов'язаннями довідається про серйозні труднощі, що виникають у зв'язку з кредитами усього лише за кілька днів чи навіть годин до того, як про ці труднощі стає відомо всім. Керівники, відповідальні за стан кредитного портфеля, діють таким чином, щоб затемнити ситуацію з погіршенням якості кредитів доти, поки ця ситуація не досягає критичної крапки. Тому дуже важлива надійна внутрішня система зв'язку, для того щоб управління активами і зобов'язаннями могло ефективно використовувати період між часом ідентифікації проблеми усередині банку і часом, коли ці проблеми стають відомі за межами банку. Вимір і обмеження ризику процентної ставки і дисбалансу ліквідності

Керівники повинні принаймні використовувати повідомлення про форвардні розриви для оцінки і контролю банківського ризику по процентній ставці і для управління ліквідністю в іноземній валюті.

1.6.3 Управління ризиком ліквідності

Ліквідність - це здатність задовольнити передбачувану і раптово створену ситуацію потреби в готівкових коштах у компанії. Потреба в наявних засобах виникає унаслідок вилучення внесків, настання терміну погашення (терміну зрілості) зобов'язань, надання коштів по позиках, як по новим, так і продовження видачі засобів по старих позиках. Потреба в готівці задовольняється за рахунок збільшення обсягу депозитів і позикових коштів, погашення боргових зобов'язань перед даною компанією, інвестування в цінні папери з фіксованим терміном погашення і продажу активів.

Недостатня ліквідність може викликати несподіваний дефіцит платіжних засобів, що повинний бути покритий шляхом незвичайних підвищених витрат, викликаючи тим самим зменшення прибутковості установи. У гіршому випадку, неадекватна ліквідність може привести до неплатоспроможності даної установи, з погляду короткострокових зобов'язань. З іншого боку, надмірна ліквідність може вести до низького рівня доходів на активи і тим самим несприятливо вплинути на показники прибутковості установи. Підтримка адекватної ліквідності часто залежить від того, як ринок сприймає фінансову силу банку. Якщо його стан здається що погіршується, звичайно внаслідок значних збитків, понесених у зв'язку з кредитами, виникає потреба в надзвичайній ліквідності. Вкладники знімають свої внески чи не відновляють їх, коли минає термін депозитів. Банк починає здобувати депозити по більш високій ціні, випускає боргові грошові зобов'язання, що створюють серйозні проблеми для загальної прибутковості. Здатність банку за будь-яку ціну знайти джерела фінансування на ринках грошей в остаточному підсумку падає, оскільки потенційні інвестори скорочують чи закривають свої кредитні лінії, якими користався банк. При цьому банки, здатності яких мобілізувати кошти стають і більш обмеженими і більш дорогими, часто випробують на собі ефект масової виплати коштів унаслідок необхідності покрити свої зобов'язання по непогашених боргах. Позичальники реагують на потенційний крах банків використанням коштів по відкритим для них кредитним лініям, намагаючись забезпечити собі наявність коштів, коли в них виникне нестаток. Це явище частково пояснюється і тим, що вони хочуть одержати побільше від банку, як би страхуючи наявні там свої депозити, що не можуть бути швидко вилучені з банку. Таким чином, усвідомлення ринком погіршення стану банку може мати реальні наслідки для його ліквідності.

1.7 Кредитний ризик

Позиції по іноземній валюті часто приймають форму позабалансових контрактів, найбільш типовим з який є форвардний контракт в іноземній валюті. Навіть хоча такі позабалансові контракти не мають своєю метою перетворитися у формальний кредит, проте банки піддаються кредитному ризику через неможливість контрагента виконати умови контракту. Характер ризику міняється в залежності від того, чи відбувається це невиконання по витіканню терміну чи контракту до настання його зрілості.

Ризик невиконання контрагентом умов по досягненні зрілості позабалансового контракту відомий як «ризик врегулювання». Він виникає в момент, коли між контрагентами повинний відбутися обмін платежами в різних валютах і виявляється як ризик того, що контрагент не звернеться у банк, після того як банк зробив таку виплату контрагенту. Зробивши виправлення на різницю в часі по годинних поясах і на різницю в годинах роботи, ми звичайно маємо ризик врегулювання тільки протягом декількох годин розриву в часі між відправленням і одержанням відповідних платежів, але розмір потенційних збитків може бути великим. У самих крайніх випадках може бути загублена повна сума платежу. Звичайне невиконання контрагентом зобов'язання зробити відповідний платіж носить тимчасовий характер. У таких випадках банк фактично надає своєму контрагенту мимовільну короткострокову позичку.

Невиконання контракту по іноземній валюті частіше має місце до врегулювання. Потенційні збитки - це вартість заміни невиконаного контракту новим контрактом, що передбачає умови, ідентичні тим, що не були виконані. Приведе таке заміщення до втрат чи прибутку для банку залежить від руху ринку, починаючи з дати, що випливає за датою підписання первісного контракту. Звичайно, контрагент не виконує тільки такий контракт, по якому банк буде мати прибуток у ринковій вартості. Такі контракти, будь вони виконані, привели б до втрат для контрагента. Утрата банку - це та вартість, що він би реалізував, якби контрагент виконав умови контракту. Невірно було б розглядати цю втрату тільки як «упущену можливість», оскільки отриманий прибуток за контрактом ймовірно розглядалася як можливість покрити втрати по іншому контракті й у багатьох випадках уже був відбитий як доход.

1.7.1 Кредитна політика: Основні положення і процедури