Управління ліквідністю комерційного банку

Вступ

Термін “ліквідність” (від лат. Liquidus - рідкий, текучий) у буквальному значенні слова означає легкість реалізації, продажі, перетворення матеріальних цінностей у кошти.

Поняття ліквідність комерційного банку означає можливість банку своєчасно і повно забезпечувати виконання своїх боргових і фінансових зобов'язань перед усіма контрагентами, що визначається наявністю достатнього власного капіталу банку, оптимальним розміщенням і величиною коштів по статтях активу і пасиву балансу з урахуванням відповідних термінів.

Іншими словами, ліквідність комерційного банку базується на постійній підтримці об'єктивно необхідного співвідношення між трьома її складовими - власним капіталом банку, залученими і розміщеними ним коштами шляхом оперативного керування їхніми структурними елементами.

З урахуванням цього у світовій банківській теорії і практиці ліквідність прийнято розуміти як «запас» або як «потік». При цьому ліквідність як “запас” представляє собою визначення рівня можливості комерційного банку виконувати свої зобов'язання перед клієнтами у визначений конкретний момент часу шляхом зміни структури активів на користь їхніх високоліквідних статей за рахунок наявних у цій області невикористаних резервів.

Ліквідність як “потік” аналізується з погляду динаміки, що припускає оцінку спроможності комерційного банку протягом визначеного періоду часу змінювати сформований несприятливий рівень ліквідності або запобігати погіршенню досягнутого, об'єктивно необхідного рівня ліквідності (зберігати його) за рахунок ефективного управління відповідними статтями активів і пасивів, залучення додаткових позикових коштів, підвищення фінансової стійкості банку шляхом зростання доходів.

Таким чином, кожний комерційний банк повинний самостійно забезпечувати підтримку своєї ліквідності на заданому рівні на основі як аналізу її стану, що складається на конкретні періоди часу, так і прогнозування результатів діяльності і проведення в наступному науково обгрунтованої економічної політики в області формування статутного капіталу, фондів спеціального призначення і резервів, залучення позикових коштів сторонніх організацій, здійснення активних кредитних операцій.

Крім того, діяльність комерційних банків, що виступають посередниками між тими, хто має у своєму розпорядженні кошти у виді заощаджень, і тими, хто в них потребує, полягає в тому, щоб раціонально залучати ці кошти і надавати їх у позичку або інвестувати по більш високих ставках для забезпечення загальної прибутковості, у тому числі одержання прибутку.

Для здійснення операційної діяльності, пов'язаної з залученням коштів і їхнього розміщення в умовах ринкової невизначеності майбутніх попиту і надходжень наявних коштів за визначений період, банку потрібні кошти в їхній ліквідній формі, тобто такі активи, що могли б бути легко і швидко перетворені в готівку з невеликим ризиком втрат або взагалі без нього. Для цього потрібно проводити вдалу політику по управлінню ліквідністю.

Метою написання даної курсової роботи є висвітлення всіх аспектів, які можуть впливати на стан ліквідності комерційного банку. Зрозуміти принцип дій банку направлених на покращення стану ліквідності. З'ясуємо переваги та недоліки використання методів управління ліквідністю у системі банківського менеджменту, враховуючи власний та зарубіжний досвід у даній сфері. А також визначимо основні напрямки по удосконаленню розрахунку показників ліквідності в Україні.

Курсова робота складається із вступу, основної частини, висновків та списку використаних джерел. Основна частина поділяється на три розділи, кожен з яких містить по три підрозділи. В ході курсової роботи були використані праці таких науковців, як Мещеряков А.А., Щибиволок З., Краснов С., Криклій А., Волошин І., та інші матеріали. Для наочності робота містить таблиці, формул, загальна кількість сторінок 61.



І. Поняття ліквідності та її значення для комерційного банку

1.1 Ліквідність як один із елементів оцінки діяльності банку

Поняття ліквідності. Під ліквідністю банку розуміють його здатність своєчасно та в повному обсязі задовольняти невідкладні потреби у грошових коштах. Банківська ліквідність залежить від структури та стабільності депозитної бази банку, достатності капіталу, якості активів, фінансового стану позичальників, репутації банку, яка впливає на здатність швидкого запозичення коштів на ринку. На рівень ліквідності банку впливає комплекс чинників загальноекономічного характеру, таких як грошово-кредитна політика, стан грошового ринку, можливість запозичення коштів в центральному банку, регулятивні обмеження в країні тощо. Банк вважається ліквідним, якщо він має можливість постійно і безперебійно виконувати свої зобов'язання, з метою поповнення ліквідних коштів в будь-який момент часу запозичати кошти на ринку за середньою ставкою або реалізувати свої активи без суттєвої втрати їх вартості [6. с. 215].

Поняття ліквідності банку тісно пов'язане з ліквідністю його балансу. Ліквідність балансу визначається співвідношенням вимог (статей активу) та зобов'язань (статей пасиву). Оскільки баланс складається на певну дату, то ліквідність балансу є оцінкою стану банківської ліквідності на визначену дату. Отже, ліквідність банківського балансу є складовою частиною ліквідності банку. Водночас ліквідність балансу є лише необхідною, але не достатньою умовою ліквідності банку. На практиці може виникнути ситуація, коли банк, який має достатньо ліквідний баланс на певну дату, повністю чи частково неліквідний (тобто не має можливості постійно підтримувати свою ліквідність). Ліквідність банку визначається збалансованістю між строками і сумами погашення активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку. Традиційно вважається, що строки розміщення активів та залучення зобов'язань мають співпадати, що дозволяє досягти рівноваги між попитом ліквідних коштів та їх наявністю. У банківській практиці такий підхід отримав назву "золотого банківського правила".

З розвитком фінансових ринків подібний підхід до підтримання ліквідності втрачає свою актуальність, оскільки банки одержують можливість у будь-який час поповнювати ліквідні кошти через їх запозичення на ринку. В даний час великі міжнародні банки надають перевагу саме стратегії запозичення ліквідних коштів. Водночас не всі банки мають необмежений доступ до грошових ринків або працюють на ринках, що розвиваються (до яких належить і український). Тому перед більшістю банків постає завдання пошуку оптимального поєднання "золотого банківського правила" із стратегією запозичення ліквідних коштів.

Поняття ліквідності пов'язується з активами банку. Під ліквідністю активів розуміють їх здатність швидко та без суттєвого зниження вартості перетворюватися в грошову форму. За ступенем ліквідності (тобто легкості перетворення у грошові кошти) банківські активи поділяють на групи.

1. Високоліквідні активи - це такі активи, які знаходяться в готівковій формі або можуть бути швидко реалізовані на ринку. Це - готівкові кошти, дорожні чеки, банківські метали, кошти на рахунках в інших банках, державні цінні папери. У міжнародній практиці до складу високоліквідних активів можуть включатися банківські акцепти, векселі та цінні папери першокласних емітентів.

2. Ліквідні активи - це такі, які можуть бути перетворені в грошову форму протягом певного періоду часу (наприклад 30 днів). До цієї групи відносять платежі на користь банку з термінами виконання в зазначений період, такі як кредити, в тому числі і міжбанківські, дебіторська заборгованість, інші цінні папери (крім високоліквідних), які обертаються на ринку.

3. Низьколіквідні активи - прострочені, пролонговані та безнадійні кредити, безнадійна дебіторська заборгованість, цінні папери, які не обертаються на ринку, господарські матеріали, будинки, споруди та інші основні фонди.

Попит на ліквідні засоби в банках підвищується з таких основних причин:

- зняття клієнтами коштів зі своїх рахунків;

- надходження кредитних заявок, які банк вирішує задовольнити;

- настання строків погашення заборгованості за позиками, одержаними банком;

- настання термінів платежів до бюджету;

- виплата дивідендів акціонерам.

Отже, потреба в ліквідних коштах може виникнути як при здійсненні пасивних операцій банку (зняття коштів з клієнтських рахунків, погашення заборгованості банку тощо), так і внаслідок проведення активних операцій (видача чи пролонгація кредитів), якщо рішення про розміщення коштів приймається раніше, ніж знайдено відповідні джерела фінансування.

Джерелами покриття потреби в ліквідних коштах є наступні:

- настання строків погашення наданих банком кредитів;

- продаж активів;

- доходи від надання недепозитних банківських послуг;

- залучення депозитних вкладів від фізичних та юридичних осіб;

- запозичення коштів на грошовому ринку [12. с. 59 - 62].

Значення ліквідності в діяльності банку. Банківська ліквідність відіграє життєво важливу роль як у діяльності самих банків, так і у фінансовій системі країни. Без ліквідності банк не може виконувати свої функції і проводити операції з обслуговування клієнтів, тому вирішення проблем ліквідності повинно мати найвищий пріоритет у роботі банку. Щоденна робота з підтримки достатнього рівня ліквідності є неодмінною умовою самозбереження та виживання банку.

Досвід свідчить, що недостатній рівень ліквідності часто стає першою ознакою наявності у банку серйозних фінансових труднощів. У такій ситуації, як правило, починається відплив клієнтів і закриття рахунків, що, у свою чергу, призводить до підвищення потреби в ліквідних засобах і поглиблення кризи ліквідності. Банки змушені шукати джерела поповнення грошових коштів через продаж найбільш ліквідних активів та запозичення на ринку. За таких обставин проведення подібних операцій ускладнюється, адже кредитори дуже неохоче надають позики банку, котрий перебуває на межі банкрутства, вимагаючи додаткового забезпечення і підвищення відсоткових ставок, а продаж активів може здійснюватися за несприятливих ринкових, умов. Це призводить до скорочення доходів, додаткових витрат та швидкого наростання фінансових проблем.

Пріоритетність ліквідності, у тому числі й при виборі напрямів розміщення коштів, має стати базовим принципом діяльності кожного банку.

З огляду на винятково важливу роль ліквідності в життєдіяльності банку та підтримці рівноваги банківської системи в цілому в багатьох країнах органами банківського нагляду та законодавством передбачено встановлення нормативів ліквідності. Банки зобов'язані підтримувати показники ліквідності не нижчими від певного рівня (нормативу), що визначається з урахуванням нагромадженого досвіду та конкретних економічних умов у країні.

Дотримання нормативів є необхідною, але не достатньою умовою ефективного управління ліквідністю. З банківською ліквідністю пов'язане широке коло питань, які не можуть бути вирішені лише встановленням мінімальних вимог до рівня ліквідних коштів. Ефективність процесу управління банківською ліквідністю оцінюється за двома основними характеристиками: швидкістю перетворення активів у грошову форму і задоволення потреби в готівкових коштах (часовий компонент) та вартістю підтримки певного рівня ліквідності (вартісний компонент). Адже найбільш стабільні джерела коштів потребують найвищих витрат, а найбільш ліквідні активи - непрацюючі та низькодоходні [19. с. 421-422].

Ефективна система управління банком має постійно забезпечувати достатній рівень ліквідності при мінімальних витратах, тому важливе значення має методика аналізу ліквідності балансу, прогнозний аналіз потреби в ліквідних коштах, порівняльний аналіз доступності та вартості джерел поповнення ліквідності.

1.2 Чинники, що впливають на стан ліквідності комерційного банку

Стан ліквідності комерційних банку обумовлюється безліччю факторів внутрішнього й зовнішнього порядку, що визначають якість діяльності банку. До числа факторів внутрішнього порядку відносяться: міцна капітальна база банку, якість його активів, якість депозитів, помірна залежність від зовнішніх джерел, узгодженість активів і пасивів по строках, грамотний менеджмент, першокласний імідж банку.

Міцна капітальна база банку означає наявність значної абсолютної величини власного капіталу як головного захисного джерела поглинання ризику активів і гарантування коштів вкладників і депозиторів. Основу власного капіталу становлять статутний фонд й інші фонди банку, призначені для різних цілей, у тому числі й для забезпечення фінансової стабільності банку. Чим більше власний капітал банку, тим вище його ліквідність. Іншим фактором, що впливає на ліквідність банку, є якість його активів. Якість активів визначається на основі чотирьох критеріїв: ліквідності, ризикованості, прибутковості й диверсифікованості. Ліквідність активів - це здатність активів трансформуватися в готівку за допомогою їхньої реалізації або погашення зобов'язань боржником (позичальником). Ступінь ліквідності активів залежить від їхнього призначення. Активи банку, що перебувають у грошовій формі, призначені для виконання платіжної функції. Позички можуть задовольняти короткострокові й довгострокові потреби клієнтів. Аналогічно вкладення в цінні папери й інші інвестиції. У цьому зв'язку по ступені ліквідності активи банку підрозділяються на кілька груп:

- першу групу становлять першокласні ліквідні активи, до яких відносяться:

а) безпосередньо кошти банку, що перебувають у його касі або на кореспондентських рахунках;

б) державні цінні папери, що перебувають у портфелі банку, до реалізації яких він може вдатися у випадку недостатності готівки для погашення зобов'язань перед кредиторами. Підтримка обсягу першої групи активів на певному рівні є невід'ємною умовою забезпечення ліквідності банку.

- другу групу активів по ступені ліквідності становлять:

а) короткострокові позички юридичним і фізичним особам;

б) міжбанківські кредити;

в) факторингові операції;

г) комерційні цінні папери акціонерних товариств.

Вони мають більш тривалий період перетворення в готівку.

- третя група активів охоплює:

а) довгострокові вкладення й інвестиції банку, у тому числі довгострокові позички;

б) лізингові операції;

в) інвестиційні цінні папери.

- до четвертої групи активів банку відносяться:

а) неліквідні активи у вигляді прострочених позичок;

б) деякі види цінних паперів;

в) будинки й спорудження.

Ризикованість як критерій якості активів означає потенційну можливість втрат при їхньому перетворенні в грошову форму. Ступінь ризику активів залежить від багатьох факторів, специфічних для певного їхнього виду. Наприклад, ризик позички обумовлений фінансовим станом позичальника, змістом об'єкта кредитування, обсягом позички, порядком видачі й погашення і т.д. Ризик вкладення в цінний папір залежить від фінансової стабільності емітента, механізму випуску й продажу цінного папера, здатності котируватися на біржі і т.д.

По ступені ризикованості активи банку також підрозділяються на кілька груп. Класифікація активів по ступені ризику й рівень ризику кожної групи активів неоднозначні в різних країнах і для різних цілей. Для оцінки достатності капіталу в міжнародній практиці використають рекомендації Базельської угоди, відповідно до якої виділяються чотири групи активів. Сучасна вітчизняна практика передбачає поділ на п'ять груп. Для оцінки якості кредитного портфеля НБУ рекомендує виділення також п'яти груп кредитів з визначенням різних рівнів ризику.

Незалежно від конкретної практики різних країн класифікації активів за даним критерієм, існує єдине принципове положення, що дозволяє встановити залежність ліквідності банку від ризикованості активів. Чим вище сукупний ризик активів банку, тим нижче ліквідність банку. Прибутковість активів як критерій їхньої якості відображає працездатність, ефективність активів, тобто здатність заробляти доход й у такий спосіб створювати джерело для розвитку банку й зміцнення його капітальною базою.

За ступенем прибутковості активи підрозділяються на дві групи: що приносять і не приносять доход. Чим вище частка активів, що приносять доход, тим за інших рівних умов більше доходу (прибутку) має банк, а, отже, і більше можливості зміцнити свою капітальну базу. А це означає, що банк може сильніше протистояти ризикам, які він на себе взяв. Разом з тим, у регулюванні структури активів по ступені прибутковості слід дотримуватися розумності, оскільки нестримне прагнення до прибутку може обернутися втратою активів і втратою ліквідності. Критерієм якості активів може служити і їх диверсифікованість, що показує ступінь розподілу ресурсів банку по різних сферах розміщення. Показниками диверсифікованості активів є: структура активів банку по основних напрямках вкладення ресурсів; структура кредитних вкладень по об'єктах і суб'єктам; структура портфеля цінних паперів; структура валют, з якими банк здійснює валютні операції; структурний склад банків, з якими даний банк установив кореспондентські, депозитні й кредитні відносини. Чим більше диверсифіковані активи, тим вище ліквідність банку.

Важливим фактором, що визначає ступінь ліквідності банку, є якість його депозитної бази. Депозитну базу утворять кошти юридичних та фізичних осіб, акумульованих банком у вигляді коштів на розрахункових і поточних рахунках, у термінових депозитних й ощадних вкладах. Критерієм якості депозитів (до запитання, термінових й ощадних) є їхня стабільність. Чим більше стабільна частина депозитів, тим вище ліквідність банку, оскільки в цій частині акумульовані ресурси не залишають банк. Збільшення стабільної частини депозитів знижує потребу банку в ліквідних активах, тому що припускає оновлюваність зобов'язань банку.

Аналіз стану різних видів депозитів, проведений закордонними дослідниками, показав, що найбільшою стабільністю володіють депозити до запитання. Цей вид депозитів не залежить від рівня процентної ставки. Його приналежність до того або іншого банку в більшій мірі обумовлена такими факторами, як: якість і швидкість обслуговування; надійність банку; різноманітність послуг, пропонованих вкладникам; близькість розташування банку від клієнта. Тому відкриваючи розрахунковий або поточний рахунок у банку, що задовольняє зазначеним вимогам, клієнт встановлює довгострокові зв'язки з банком, постійно витрачаючи й поповнюючи кошти на рахунку. Меншою стабільністю, за даними обстеження закордонних дослідників, володіють залишки термінових й ощадних депозитів. На їхню закріпленість за конкретним банком впливає рівень процентної ставки. Тому вони піддані міграції у випадку певних коливань рівня депозитного відсотка, установлюваного різними банками. Ліквідність банку обумовлюється також його залежністю від зовнішніх джерел, якими є міжбанківські кредити. Міжбанківський кредит у різних межах не представляє загрози для ліквідності, навпаки, він дозволяє усунути короткострокову нестачу ліквідних коштів. Якщо ж міжбанківський кредит займає основне місце в залучених ресурсах, несприятлива кон'юнктура на міжбанківському ринку може привести до краху банку. Банк, що відрізняється великою залежністю від зовнішніх джерел, не має власної бази для бізнесу, він не має перспектив для розвитку, і підданий значному ризику нестійкості своєї ресурсної бази. Серйозний вплив на ліквідність банку робить спряженість активів і пасивів за сумами і строками. Виконання банком зобов'язань перед клієнтом припускає узгодження строків, на які інвестуються кошти, з тими, на які надали їх вкладники. Ігнорування цього правила в діяльності банку, що працює переважно на залучених ресурсах, неминуче приведе до неможливості своєчасного й повного виконання банком зобов'язань перед кредиторами. Безумовно, що не всі депозити знімаються одночасно, певна їхня частина відновляється, однак для основної частки активів і пасивів дотримання даного правила є обов'язковим [14. с.76-80] .

До внутрішніх факторів, від яких залежить ступінь ліквідності банку, відноситься також менеджмент, тобто система керування діяльністю банку в цілому й ліквідністю зокрема. Якість керування банком виражається в наявності й змісті банківської політики; раціональній організаційній структурі банку, що дозволяє на високому рівні вирішувати стратегічні й поточні завдання; у виробленні відповідного механізму керування активами й пасивами банку; у чіткому визначенні змісту різних процедур, у тому числі стосовно прийняття найбільш відповідальних рішень. Високий рівень менеджменту припускає наявність кваліфікованих фахівців, створення необхідної інформаційної бази, а головне розуміння керівництвом банку важливості створення наукової системи керування діяльністю банку.

До числа факторів, що обумовлюють забезпечення необхідної ліквідності банку, відноситься також його імідж. Позитивний імідж банку дозволяє йому мати переваги перед іншими банками в залученні ресурсів й у такий спосіб швидше усунути потребу у ліквідних коштах. Банку з гарною репутацією легше забезпечувати стабільність своєї депозитної бази. Він має більше можливостей установлювати контакт із фінансово стійкими клієнтами, а значить мати більш високу якість активів. Першокласний імідж банку дозволяє йому розвивати зв'язки з іноземними партнерами, що також сприяє зміцненню його фінансового стану й ліквідності. Формування позитивного іміджу банку, якщо воно опирається на реально досягнуті результати - складний процес, що охоплює правильний вибір стратегії розвитку; підвищення якості обслуговування клієнтів; поглиблення маркетингових досліджень; організацію достовірної, систематичної й широкої реклами; установлення зв'язків із громадськістю; забезпечення відкритості про свою діяльність, у тому числі за допомогою публікації звітів і т.д. Авторитет банку обумовлюється й рейтинговими оцінками, здійснюваними незалежними рейтинговими агентствами й опубліковуваними в пресі. Позитивний імідж значною мірою визначається особистісними якостями головних менеджерів, їхньою компетентністю й моральним виглядом. Банк, що бажає в критичних ситуаціях легко й швидко відновити свою ліквідність, повинен активно й цілеспрямовано займатися формуванням свого позитивного іміджу.

Розглянуті вище фактори, що обумовлюють ліквідність банку, здобувають більшу або меншу значимість залежно від індивідуальних особливостей банку; фінансового стану засновників, специфіки створення банку, кола клієнтів, спеціалізації, тривалості функціонування банку, якості команди менеджерів і т.д. В одних випадках проблему ліквідності банку може створювати структура і якість ресурсної бази; в інших -- якість активів; у третіх -- менеджмент, а в ряді випадків -- і комплекс факторів. Тому визнаючи багатофакторність проблеми ліквідності банку, важливо також ураховувати його індивідуальність, виділяти його головні “болючі” місця, що мають для даного банку найбільш істотне значення. Як відзначалося вище, стан ліквідності банків залежить також від ряду зовнішніх факторів, що лежать поза діяльністю банків. До них відносяться: загальна політична й економічна обстановка в країні, розвиток ринку цінних паперів і міжбанківського ринку, організація системи рефінансування, ефективність наглядових функцій центрального банку. Загальна політична й економічна обстановка в країні створюють передумови розвитку банківських операцій й успішності функціонування банківської системи, забезпечують стабільність економічної основи діяльності банків, зміцнюють довіру вітчизняних і закордонних інвесторів до банків. Без зазначених умов банки не здатні створювати стійку депозитну базу, домагатися рентабельності операцій, розвивати свій інструментарій, підвищувати якість своїх активів, удосконалювати систему керування. Розвиток ринку цінних паперів дозволяє забезпечити найбільш оптимальний варіант створення ліквідних коштів без втрати прибутковості, оскільки найшвидший шлях перетворення активів банку в кошти в більшості закордонних країн пов'язаний з функціонуванням фондового ринку. Розвиток міжбанківського ринку сприяє швидкому перерозподілу між банками тимчасово вільних грошових ресурсів. З міжбанківського ринку для підтримки своєї ліквідності банк може залучити кошти на різний строк, у тому числі й на один день. Оперативність одержання коштів з міжбанківського ринку залежить від загальної фінансової кон'юнктури, організації міжбанківського ринку, авторитету банку. Із цим фактором тісно пов'язаний й інший -- система рефінансування центральним банком комерційних банків. За допомогою неї джерелом поповнення ліквідних активів комерційного банку стає кредит центрального банку. Ефективність наглядових функцій центрального банку визначає ступінь взаємодії органа державного нагляду з комерційними банками в частині управління ліквідністю. ЦБ має можливість установлювати певні нормативи ліквідності, орієнтуючи банки на їхнє дотримання. Чим вище реальні встановлені показники відображають стан ліквідності банку, тим більше можливості в самого банку й наглядового органа вчасно виявити проблеми з ліквідністю й усунути їх. Таким чином, ліквідність банку є якісна характеристика діяльності банку, обумовлена безліччю факторів, що перебувають у постійній зміні. Тому ліквідність банку являє собою динамічний стан, що складається поступово й характеризується впливом стійких факторів і тенденцій [20. с.378-380].

1.3 Нормативи ліквідності та методи їх розрахунку

Ліквідність банку -- це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати).

Ліквідними активами є кошти в касі, які відкриті в Національному банку та інших банках, а також активи, що можуть бути швидко проконвертовані в готівкові чи безготівкові кошти.

Банківська діяльність піддається ризику ліквідності -- ризику недостатності надходжень грошових коштів для покриття їх відпливу, тобто ризику того, що банк не зможе розрахуватися в строк за власними зобов'язаннями у зв'язку з неможливістю за певних умов швидкої конверсії фінансових активів у платіжні засоби без суттєвих втрат [1. с. 22].

У зв'язку з цим банки повинні постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх прийнятих на себе зобов'язань з урахуванням їх обсягів, строковості й валюти платежів, забезпечувати потрібне співвідношення між власними та залученими коштами, формувати оптимальну структуру активів із збільшенням частки високоякісних активів з прийнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, кредиторів і всіх інших клієнтів [2. с. 48].

З метою контролю за станом ліквідності банків Національний банк установлює такі нормативи ліквідності: миттєвої ліквідності (Н₄), поточної ліквідності (Н₅) та короткострокової ліквідності (Н₆).

Норматив миттєвої ліквідності (Н₄)

Норматив миттєвої ліквідності встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань за рахунок високоліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунках).

Норматив миттєвої ліквідності визначається як співвідношення суми коштів у касі та на кореспондентських рахунках до зобов'язань банку, що обліковуються за поточними рахунками.

Нормативне значення нормативу Н₄ має бути не менше ніж 20 відсотків.

Норматив поточної ліквідності (Н₅)

Норматив поточної ліквідності встановлюється для визначення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зобов'язань банку.

Для розрахунку нормативу поточної ліквідності враховуються вимоги і зобов'язання банку з кінцевим строком погашення до 31 дня (включно). Норматив поточної ліквідності визначається як співвідношення активів первинної та вторинної ліквідності до зобов'язань банку з відповідними строками виконання.

До активів первинної та вторинної ліквідності при розрахунку нормативу поточної ліквідності належать:

- готівкові кошти;

- банківські метали;

- кошти на коррахунках, які відкриті в Національному банку та інших банках;

- строкові депозити, які розміщені в Національному банку та інших банках;

- боргові цінні папери, що рефінансуються Національним банком, у торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення;

- боргові цінні папери, емітовані Національним банком, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення;

- боргові цінні папери в торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення; надані кредити.

До зобов'язань належать:

- кошти до запитання;

- короткострокові та довгострокові кредити, які одержані від Національного банку та інших банків;

- кошти бюджету України;

- строкові депозити інших банків та клієнтів;

- цінні папери власного боргу, емітовані банком;

- субординований борг банку;

- зобов'язання і вимоги за всіма видами гарантій, порук, авалів;

- зобов'язання з кредитування, що надані клієнтам і банкам.

Нормативне значення нормативу Н₅ з 01.01.2003 має бути не менше ніж 40 відсотків.

Норматив короткострокової ліквідності (Н₆)

Норматив короткострокової ліквідності встановлюється для контролю за здатністю банку виконувати прийняті ним короткострокові зобов'язання за рахунок ліквідних активів.

Норматив короткострокової ліквідності визначається як співвідношення ліквідних активів до короткострокових зобов'язань.

До розрахунку нормативу короткострокової ліквідності включаються ліквідні активи та короткострокові зобов'язання з початковим строком погашення до одного року.

До ліквідних активів при розрахунку нормативу короткострокової ліквідності включаються:

- готівкові кошти;

- банківські метали;

- кошти на коррахунках, що відкриті в Національному банку та інщих банках;

- короткострокові депозити, що розміщені в Національному банку та інших банках;

- короткострокові кредити, що надані іншим банкам;

- боргові цінні папери органів державної влади в торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення.

До короткострокових зобов'язань включаються:

- кошти до запитання;

- кошти бюджету України;

- короткострокові кредити, які одержані від Національного банку та інших банків;

- короткострокові депозити інших банків і клієнтів;

- короткострокові цінні папери власного боргу, емітовані банком;

- зобов'язання і вимоги за всіма видами гарантій, порук, авалів;

- зобов'язання з кредитування, які надані банкам і клієнтам.

Нормативне значення нормативу Н₆ має бути не менше ніж 20 відсотків [3. с. 38 - 42 ].

Аналіз банківської ліквідності за методом коефіцієнтів є традиційним підходом до оцінювання рівня забезпеченості банку ліквідними коштами. У процесі аналізу, крім нормативів НБУ, можуть додатково використовуватися й інші коефіцієнти, що характеризують ліквідність банку та чинники, які на неї впливають. Це:

1. Коефіцієнт співвідношення активів і зобов'язань банку з однаковими строками погашення (розраховується в кожному з періодів, на які поділено часовий горизонт). Як правило, цей коефіцієнт аналізують в діапазонах до 1 місяця (поточна ліквідність) та до 3 місяців (короткострокова ліквідність). Якщо обчислені значення близькі до одиниці, то це означає, що банк дотримується принципу відповідності між строками залучення пасивів та розміщення активів.

2. Коефіцієнт довгострокової (ресурсної) ліквідності обчислюється як співвідношення довгострокових вкладень і довгострокових зобов'язань. Оскільки банки часто трансформують короткострокові зобов'язання в довгострокові активи (які є більш дохідними, ніж короткострокові), то значення цього коефіцієнта часто перевищує одиницю. Вище значення означає і вищий ризик (ліквідності, відсотковий). Прийнятним вважається значення коефіцієнта 120 %.

3. Коефіцієнт співвідношення ліквідних та загальних активів. В стабільних економіках значення цього показника становить 20-30 %. В періоди фінансових криз значення коефіцієнта може збільшуватися, що пов'язано з підвищенням норми обов'язкового резервування центрального банку та намаганням банків підтримати свою ліквідність за рахунок накопичення ліквідних активів.

4. Коефіцієнт співвідношення позик і депозитів визначається як відношення всіх активів з нормальним ризиком (включаючи позики, авізо, дисконти) до основних депозитів. Цей коефіцієнт характеризує здатність банку залучати депозити для фінансування основних активних операцій. Прийнятним вважається рівень 70-80%, який вказує на помірне співвідношення між ліквідністю та дохідністю.

5. Коефіцієнт відношення таких активів як готівка в касі і прирівняні до неї кошти та сальдо міжбанківських позик, - наданих і одержаних (у т. ч. й від центрального банку, до загальних активів. Вище значення коефіцієнта вважається більш прийнятним з погляду оцінювання ліквідності банку.

6. Коефіцієнт ліквідних цінних паперів - це відношення цінних паперів уряду країни, які перебувають у портфелі (на продаж та на інвестиції) банку, до сукупних активів. Вище значення коефіцієнта вказує на більш ліквідну позицію банку.

7. Показник структурного співвідношення вкладів - це відношення коштів до запитання до строкових депозитів та характеризує рівень стабільності ресурсів банку. Зниження показника вказує на підвищення стабільності депозитної бази і зменшення потреби в ліквідних засобах.

8. Показник співвідношення резерву на покриття кредитних ризиків банку та обсягу кредитного портфеля, який характеризує якість активів банку.

Коефіцієнти, які характеризують ліквідність, аналізуються в динаміці, що дозволяє виявити загальні тенденції в зміні ліквідності банківської системи та окремого банку. З метою здійснення контролю за ліквідністю банку коефіцієнти співставляють з нормативними значеннями. В процесі аналізу коефіцієнти ліквідності можуть порівнюватися з аналогічними показниками інших банків, середньогалузевими показниками або з рівнем, який визначений банками на базі практичного досвіду. Результати порівняльного аналізу коефіцієнтів ліквідності дають змогу виявити загальні тенденції зміни ліквідності банку й імовірність виникнення проблемних ситуацій, дозволяючи вчасно вжити відповідних заходів щодо поповнення ліквідних активів чи реструктуризації балансу [4. с. 26-27].



2. Аналіз ліквідності активів комерційного банку

2.1 Аналіз потреби банку в ліквідних коштах

Прогнозний аналіз ліквідності та достовірне визначення потреби банку в ліквідних коштах протягом певного періоду в майбутньому є важливою складовою процесу управління банківською ліквідністю. Потреба банку в ліквідних засобах визначається порівнянням вхідного та вихідного грошових потоків банку протягом певного періоду.

Вхідний грошовий потік (надходження коштів) банку формується внаслідок:

- повернення раніше розміщених активів;

- збільшення зобов'язань банку (залучення депозитів, відкриття рахунків тощо);

- збільшення власних коштів банку: одержання доходів, надходження коштів від засновників (акціонерів), продажу цінних паперів власної емісії.

Вихідний грошовий потік формується внаслідок:

- виконання зобов'язань банку (використання клієнтами своїх коштів, повернення строкових депозитів, міжбанківських позик тощо);

- розміщення грошових коштів в активні операції (надання кредитів, купівля цінних паперів, основних фондів тощо);

- здійснення власних операцій банку: виплата дивідендів акціонерам, адміністративно-господарські та операційні витрати, повернення часток в статутному капіталі у зв'язку із виходом із складу засновників [10. с 75-76].

Різниця між сумою надходжень та сумою використаних коштів показує розрив ліквідності. Якщо наявні ліквідні засоби за обсягом перевищують їх використання, то існує позитивний розрив ліквідності. Це надлишок ліквідних засобів, який необхідно швидко інвестувати в дохідні активи до виникнення потреби в грошових коштах. Коли потреба в ліквідних засобах за обсягом перевищує їх наявність, то банк має від'ємний розрив (дефіцит) ліквідності. Перед банком постає завдання пошуку найдешевших і найдоступніших джерел поповнення ліквідних коштів. Оперативний аналіз розриву ліквідності допомагає банку здійснювати щоденний контроль за ліквідністю.

Основні етапи оперативного аналізу розриву ліквідності та визначення потреби в ліквідних засобах наступні:

- визначення планового періоду для оцінювання потреб ліквідності;

- розподіл планового періоду на інтервали згідно строків виконання активів та зобов'язань;

- групування активів та пасивів банку за строками;

- прогнозування обсягів та строків проведення активних і пасивних операцій банку у межах обраного періоду;

- обчислення розриву ліквідності (фактичного та прогнозованого) у кожному із зафіксованих інтервалів;

- обчислення сукупного (кумулятивного) розриву ліквідності протягом планового періоду;

- складання плану дій у разі виникнення дефіциту або позитивного сальдо ліквідності.

Подібний аналіз проводять за допомогою табличного методу, групуючи активи і пасиви банку за строками. Це дозволяє порівняти вхідні і вихідні грошові потоки у кожному із зафіксованих інтервалів та обчислити сукупний розрив ліквідності. Форму аналітичної таблиці банк може обрати довільно з урахуванням особливостей структури свого балансу та необхідного рівня деталізації інформації щодо строків. Деталізація інформації за строками має бути найбільш докладною в найближчі періоди (протягом найближчого тижня - по днях, протягом найближчого місяця - по тижнях і т.д.). У віддалені строки прогнозування можна обмежитися менш детальними даними.

В процесі групування активів та пасивів за структурою банк може обрати той рівень деталізації, який найточніше відображає специфіку його діяльності. Структурна деталізація може бути доведена до рівня аналітичного обліку кожної конкретної вимоги чи зобов'язання банку.

Загальні принципи групування активів банку в залежності від строків наступні.

Залишок коштів на кореспондентському рахунку в НБУ в повному обсязі враховується в групі поточних активів.

За грошовими коштами на коррахунках в інших банках (рахунки Ностро) терміни повернення визначаються у відповідності до прийнятої практики розрахунків з конкретним банком за умови, що розпорядження щодо переведення коштів буде віддано негайно. Як правило, цей термін не перевищує три дні. Отже, кошти на коррахунках вважаються високоліквідними і відносяться в групу "до трьох днів".

Цінні папери з портфелю на продаж слід вважати розміщеними на такий строк, який необхідний для їх реалізації на ринку за умови, що пошук покупця буде розпочато негайно. Традиційно портфель цінних паперів на продаж формується із високоліквідних паперів, таких як акції - "блакитні фішки", облігації та векселі, що активно котируються на ринку, а тому строки реалізації подібних активів здебільшого не перевищують тижня. При обчисленні грошових потоків від продажу подібних активів слід приймати до розрахунку поточну ринкову ціну цих цінних паперів, незалежно від їх номіналу чи ціни купівлі.

Стосовно цінних паперів у портфелі банку на інвестиції застосовується інший підхід. Ці цінні папери банк купує з метою інвестування коштів та отримання доходів, а тому має намір зберігати їх протягом всього періоду їх обігу (до настання строку погашення). Тому для цього типу активів датою повернення інвестованих грошових коштів слід вважати дату погашення цінних паперів емітентом. Якщо фіксований термін повернення вкладених коштів відсутній (наприклад для акцій), строк надходження грошових коштів визначається у відповідності до тривалості прогнозованого строку зберігання цих цінних паперів, який банк встановлює самостійно.

За кредитами, лізинговими і факторинговими операціями, дебіторською заборгованістю терміни надходження грошових коштів визначаються у відповідності до строків їх повернення, зафіксованих у відповідних угодах. При цьому слід враховувати можливі відхилення від договірних строків: затримки, пролонгацію чи реструктуризацію кредитів, дострокове повернення коштів тощо. Крім того, при визначенні обсягів грошових надходжень слід враховувати можливі втрати за кредитними операціями банку [13. с. 111-116].

Кошти, вкладені в основні засоби і нематеріальні активи, частка в дочірніх структурах, обов'язкові резерви, розміщені в НБУ, та інші аналогічні активи враховуються в групі безстрокових в повному обсязі.

Майбутні доходи слід враховувати в тих періодах, коли банк розраховує їх реально одержати. Обсяги таких доходів обчислюються з урахуванням валютного ризику, ризику відсоткових ставок, ринкового ризику чи інших ризиків, які можуть суттєво вплинути на величину грошового потоку. Наприклад, надходження доходів в доларах США, які планується одержати через місяць, банк має врахувати з огляду на форвардний (а не спотовий) курс долара на місяць.

Таким чином, в залежності від строків погашення активи банку розподіляють на три групи:

- активи з негайним строком погашення (наприклад, до 7 днів);

- активи з фіксованим строком погашення;

- активи з невизначеним строком погашення.

Приклад групування активів залежно від строків їх погашення подано в

таблиці 2.1.



Таблиця 2.1 Групування активів банку за строками їх погашення на 01.09.2007.(тис. грн.)

Показник	до 1 дня	1-7 дн.	8-30 дн.	1-3 міс.	3-6 міс.	по над 6 міс.	Всього
1	2	3	4	5	6	7	8
Грошові кошти	206794						206794
Коррахунок в НБУ	118906						118906
Коррахунки в інших банках		191285					191285
Цінні папери на продаж		763747					763747
Разом активів з негайним строком погашення	325700	955032					1280732
Строкові депозити в НБУ	69960		402268				472228
Строкові депозити в інших банках, кредити банкам	123017	357494	528132	268120			1276763
Кредити клієнтам	92027	422053	1307412	1853224	1694558	977385	6346659
Цінні папери на інвестиції	-	-	-	-	-	-	-
Інші строкові вимоги		29503	72230				101733
Разом активів з фіксованим строком погашення	285004	809050	2310042	2121344	169455	977385	8197383
Обов'язкові резерви в НБУ						137132	137132
Основні засоби						199649	199649
Інвестиції в дочірні компанії						-	-
Разом активів з невизначеним строком погашення						336781	336781
Всього активів	610704	176408	231004	2121344	169455	131416	9814896

Процес групування зобов'язань банку у відповідності до строків їх виконання здійснити складніше, адже терміни та обсяги вилучення коштів переважно визначаються клієнтами, а не банком. В банківській практиці існують різні підходи до групування пасивів та прогнозування вихідного грошового потоку протягом планового періоду.

В загальному випадку всі банківські пасиви розподіляють за такими групами.

1. Поточні зобов'язання ("гарячі гроші") - кошти, які можуть бути зняті з рахунків без попередження і чутливо реагують на зміни відсоткових ставок на ринку. До даної групи належать міжбанківські позики з нефіксованим строком погашення, одержані позики "овернайт" (враховуються за строком "до 1 дня").

2. Мінливі зобов'язання - це кошти, значна частина яких може бути вилучена з банку в будь-який час, але певна сума залишків перебуває на рахунках. Це - кошти до запитання юридичних та фізичних осіб, кошти бюджету та позабюджетних фондів, коррахунки інших банків, кредиторська заборгованість та транзитні рахунки (враховуються за строками "до 7 днів").

3. Стабільні зобов'язання або основні вклади, - джерела коштів, за якими ймовірність дострокового відпливу грошей мінімальна. До даної групи належать ощадні рахунки, депозитні сертифікати, строкові рахунки, недепозитні джерела коштів з фіксованими строками погашення, кошти від продажу цінних паперів.

4. Безстрокові пасиви - власні кошти банку, такі як статутний капітал, нерозподілений прибуток, резерви.

При розподілі пасивів банку за строками керуються наступним: кошти до запитання відносять до групи поточних пасивів; строкові зобов'язання банку враховують в тому періоді, на який припадає термін повернення коштів згідно укладеного договору; відплив коштів, пов'язаних з адміністративно-господарською діяльністю, операційні витрати, податкові платежі враховують у відповідності до очікуваних строків здійснення цих витрат [15. с. 17-22].

Найпростіший підхід до розподілу пасивів за строками полягає в тому, що зобов'язання банку розглядають без урахування таких характеристик як рівень осідання коштів за рахунками, оборотність чи ймовірність дострокового вилучення за строковими депозитами. За такого підходу зобов'язання враховуються в тій чи іншій групі в повному обсязі. Це дає змогу лише приблизно оцінити вихідний грошовий потік банку. Подібний підхід доцільно застосовувати, коли ресурсна база банку достатньо однорідна.

Процес прогнозування вихідного грошового потоку ускладнюється, якщо банк використовує різноманітні джерела залучення коштів. В такому разі аналіз потреби банку в ліквідних засобах проводиться за допомогою більш детального структурування пасивів, що дозволяє одержати точніший прогноз. Крім того, потреба банку в ліквідних коштах визначається з урахуванням рівня осідання та оборотності коштів за кожною групою зобов'язань, а також ймовірності дострокового вилучення коштів за стабільними джерелами фінансування.

Розглянемо методику аналізу потреби банку в ліквідних засобах за допомогою цього підходу докладніше. На першому етапі всі зобов'язання банку розподіляються на групи за ступенем їх стабільності (з урахуванням оборотності та рівня осідання коштів за рахунками). В разі потреби кожний банк може застосувати власний підхід до групування пасивів, який точніше відображає специфіку його діяльності. Рівень деталізації в процесі групування залежить від потреб банку і може бути доведений до рахунків аналітичного обліку. Наприклад, банки, які працюють з бюджетними коштами, можуть виділити кошти Державного казначейства, Державного бюджету України, цільового характеру тощо.

На другому етапі аналізується стабільність ресурсної бази в розрізі виділених груп зобов'язань. Подібний аналіз проводиться з метою виявлення стабільних залишків на рахунках до запитання та встановлення рівня дострокового вилучення коштів за строковими депозитами. Ретроспективний аналіз особливостей руху коштів за рахунками та групами рахунків за достатньо тривалі проміжки часу дозволяє виявити загальні тенденції та закономірності, які екстраполюються на майбутнє. В процесі аналізу виявляють рівень осідання коштів та обчислюють величину стабільних залишків за кожною групою зобов'язань. Результати такого аналізу дозволяють точніше прогнозувати вихідні грошові потоки банку.

Приклад. В результаті аналізу стабільності своєї ресурсної бази банк з'ясував, що рівень осідання коштів за поточними зобов'язаннями становить 10 %, за групою мінливих зобов'язань - 20 %, а за стабільними зобов'язаннями - 95 %. З урахуванням одержаних даних, банку слід здійснити перерозподіл обсягів зобов'язань за групами (табл. 2.2).

Таблиця 2.2 Аналіз стабільності зобов'язань банку (тис.грн.)

№ з/п	Група зобов 'язань	Сума	Рівень осідання коштів, %	Змінна частина	Стабільна частина
1	Поточні	1200242	10	1080217,8	120024,2
2	Мінливі	1767389	20	1413911,2	353477,8
3	Стабільні	5404991	95	270249,6	5134741,4
Всього	8372622	-	2764378,6	5608243,4

Як показують результати аналізу, змінна частина пасивів банку, яку слід враховувати в групі з найкоротшими термінами погашення (до 3 або до 7 днів), становить 2764378,6. Загальна ж сума мінливих і поточних зобов'язань без врахування їх рівня стабільності склала 2967631 грн. (1200242 + 1767389 = 2967631). Отже, подібний аналіз дозволяє банку точніше обчислювати вихідні грошові потоки та не створювати надмірних резервів ліквідних коштів.

Групування пасивів за строками виконують за допомогою такої ж таблиці, яку банк використав для розподілу активів за строками. Методика складання таблиці за пасивами аналогічна розглянутій вище методиці групування активів. Після цього складають загальну таблицю, яка дозволяє порівняти активи і пасиви з однаковими строками та проаналізувати розрив ліквідності (табл. 2.3).

Таблиця 2.3 Аналіз розриву ліквідності банку (тис. грн.)

Показник	до І дня	1-7 дн.	8-30 дн.	1-3 міс.	3-6 міс.	понад б міс.	Усього
Активи	610704	1764082	2310042	2121344	1694558	1314166	9814896
Пасиви	606539	1768032	2306609	2124254	1684651	1324811	9814896
Розрив ліквідності	4165	-3950	3433	-2910	9907	- 10645
Сукупний розрив	4165	215	3648	738	10645	-	-

Дані таблиці 2.3 свідчать, що в інтервалах 1-7 днів та 1-3 місяці банк має від'ємний розрив ліквідності. Але нагромаджені в попередні періоди ліквідні кошти дозволяють перекрити від'ємний розрив ліквідності в цих періодах. Тому сукупний розрив ліквідності в кожному із проаналізованих в таблиці інтервалів є позитивною величиною. З цієї причини банк має розглянути можливі варіанти додаткового розміщення надмірних ліквідних коштів, особливо в періодах 8-30 днів та 3-6 місяців. Проведений аналіз дозволяє зробити висновок, що в цілому банк не має проблем з ліквідністю за періодами, що аналізуються в таблиці.

У процесі оцінки потреби банку в ліквідних засобах необхідно брати до уваги не лише фактичні, а й очікувані грошові потоки. Підготовка прогнозу зміни обсягів попиту та пропонування ліквідних коштів базується на вивченні їх динаміки, статистичних даних, досвіді та знаннях фахівців банку. Дієвість такого прийому є особливо високою тоді, коли менеджмент банку має достатньо інформації та багато достовірних позицій, наприклад, таких як договір про відкриття кредитної лінії, кредитні заявки, попереднє повідомлення клієнта про намір зняти кошти з рахунку, настання термінів платежів до бюджету. Особливо значний вплив на ліквідну позицію банку справляють великі за обсягами угоди, що необхідно враховувати ще на етапі їх планування та підготовки контракту. Подібна інформація дає змогу банку скласти реалістичний прогноз. Маючи достовірний прогноз ліквідної позиції, банк може оцінити свої можливості щодо підтримки необхідного рівня ліквідності, при потребі залучити кошти за прийнятною ціною з доступних джерел та точніше планувати власну діяльність.

Аналіз прогнозних грошових потоків банку проводять за допомогою такої ж таблиці, як і для аналізу фактичного розриву ліквідності. В такому разі в таблиці відображається співвідношення обсягів очікуваних активних та пасивних операцій у відповідності до запланованих строків їх проведення. В подальшому обидві таблиці суміщають, що дозволяє проаналізувати загальний розрив ліквідності (реальний та прогнозований).

Іноді банки використовують удосконалений підхід до прогнозування потреби в ліквідних коштах, приймаючи до уваги ймовірність настання тих чи інших подій, що призводять до виникнення проблем ліквідності. Це дозволяє аналізувати кілька сценаріїв, як правило, оптимістичний, реалістичний та песимістичний. Для кожного зі сценаріїв (або для найбільш імовірних) розробляється план дій.

У разі найгіршого з погляду ліквідності сценарію банку необхідно включити до плану дій аналіз вартості альтернативних джерел підтримки ліквідності, реалістичний графік конвертації активів в грошові кошти, перелік джерел запозичення значних сум та оцінку їх доступності. Найкраща для банку позиція ліквідності характеризується наявністю надлишку ліквідних засобів, і банк повинен мати план інвестування цієї частини коштів з метою максимізації прибутків. За такого підходу банки оцінюють не реальні, а очікувані потреби в ліквідних засобах, ґрунтуючись на певних імовірнісних характеристиках настання різних ситуацій. Це дозволяє не формувати реальний резерв ліквідних засобів, а лише планувати діяльність з фінансування можливого відпливу грошових коштів [16. с. 85-88].