Управління ліквідністю комерційного банку

Аналіз розриву ліквідності за строками дозволяє банку негайно побачити невідповідність між сумами надходжень та платежів в різні періоди часу. Цей метод дає змогу прогнозувати ймовірну невідповідність вхідних та вихідних грошових потоків на найближчу та віддалену перспективу, що дозволяє банку вчасно прийняти коректні і обґрунтовані управлінські рішення.

2.2. Аналіз якості активів банку з погляду їх ліквідності

Стан ліквідності комерційного банку залежить від структури і стабільності ресурсної бази та структури і якості портфеля активів. На зміни в обсягах, структурі та стабільності ресурсної бази банку впливає комплекс чинників загальноекономічного характеру, які необхідно враховувати у процесі прогнозування. Під впливом цих чинників формуються не лише ресурси, але й активи банку, зокрема попит на кредити. Вплив подібних чинників вивчають, розподіливши їх за групами:

1) трендові - показують довгостроковий середній темп росту депозитів та кредитів, який екстраполюється на майбутнє;

2) циклічні - відтворюють коливання ділової активності в країні протягом одного економічного циклу;

3) структурні - виявляють загальні тенденції зміни в структурі ресурсної бази та активів по групі чи системі банків;

4) сезонні - визначають зміни у стані депозитів та кредитів протягом певного періоду (тижні, місяці) порівняно із середньорічним;

5) випадкові та надзвичайні, пов'язані з особливостями діяльності клієнтів.

Аналіз проводиться за допомогою статистичних методів на базі ретроспективної інформації.

Тренди визначають довгострокову потребу банку у ліквідних засобах. В загальному випадку тренди будуються на базі аналізу інформації за досить тривалі періоди (від кількох десятків до ста років), які включають кілька економічних циклів. Це дозволяє згладити вплив окремих економічних циклів та виявити найбільш узагальнюючі зміни в суспільстві чи на ринках, які обслуговує банк. Для нестабільних економік побудова довгострокових трендів ускладнена, а іноді і втрачає сенс (через значний вплив політичних чи економічних катаклізмів) [17. с.18].

Циклічні зміни виявляють в процесі аналізу динаміки показників в межах одного ділового циклу. На стадії зростання ділової активності попит на кредити зростає, як правило, вищими темпами, ніж депозитна база. Тому банк може відчути додаткову потребу в ліквідних коштах. Зазвичай в такі періоди підвищуються і відсоткові ставки. Це означає, що з метою підтримання ліквідності банк змушений буде кожного разу залучати кошти під вищу ставку. Якщо в період економічного підйому строки розміщення активів банку суттєво перевищують строки залучення зобов'язань, то банк може зазнати збитків внаслідок підвищення відсоткового ризику. Якщо ж в такі періоди банк залучив кошти на довші строки (а отже за нижчою ставкою), а розмістив на коротші, то це дозволить підвищити прибутки і уникнути проблем з ліквідністю.

Під час спаду ділової активності все відбувається навпаки і тому банку слід відповідним чином підготуватися і заздалегідь реструктуризувати баланс. На цій фазі економічного циклу прибуток банку зростатиме, якщо активи розміщувати на довші строки (це дозволяє фіксувати вищу ставку на триваліший період і отримувати вищі доходи), а ресурси залучати на коротші строки.

Такий підхід може призвести до підвищення ризику незбалансованої ліквідності. Але банк має прийняти до уваги й те, що в періоди спаду ділової активності попит на кредити значно знижується. Виявлення та врахування впливу циклічних чинників на динаміку кредитів та депозитів дозволяє банку точніше прогнозувати потребу в ліквідних коштах на всіх стадіях ділового циклу.

Структурні чинники відображають зрушення у споживанні, інвестиційному процесі, розвитку науково-технічного прогресу, зміни в чисельності населення та рівні зайнятості. Для виявлення їх впливу структура ресурсної бази або активів по банківській системі в цілому (чи групі банків) аналізується в динаміці. Виявленні структурні зрушення порівнюються з аналогічними даними конкретного банку та враховуються в процесі формування стратегії управління ліквідністю.

Подібний порівняльний аналіз доцільно проводити не лише за даними банківської системи в цілому, але й в розрізі окремих груп банків [22. с.107-110].

Наприклад, у вітчизняній банківській практиці залежно від величини активів виділяють чотири групи банків: найбільші, великі (активи понад 100 млн. грн.), середні (активи понад 10 млн. грн), малі (з активами менше 10 млн. грн.). Структурні зрушення в активах чи пасивах в різних групах банків можуть відрізнятися. Тому в процесі аналізу доцільно порівнювати структуру показників окремого банку з середніми значеннями аналогічних показників по тій групі банків, до якої він належить.

Аналіз структурних зрушень розпочинають з оцінки стабільності ресурсної бази банків та виявлення загальних тенденцій, що мають місце в банківській системі. Найбільш узагальнюючою характеристикою стабільності ресурсної бази є співвідношення власного капіталу та зобов'язань банків, яке аналізується в динаміці (табл. 2.3).

Таблиця 2.3 Аналіз динаміки та структури пасивів українських банків (%)

Показник	Роки	Відхилення від попереднього року
	2004	2005	2006	2007	2005	2006	2007
Зобов'язання	87,1	86,3	88,1	87,5	-0,8	1,8	-0,6
Власний капітал	12,9	13,7	11,9	12,5	0,8	-1,8	0,6

Наведені дані свідчать про коливання частки зобов'язань у структурі пасивів українських банків з відповідним коливанням власного капіталу.Простежується деяка, але не однозначна тенденція до зниження частки власного капіталу у структурі пасиву українськи банків. Це означає, що із зростанням обсягу загальних активів банку питома вага власного капіталу знижується навіть за умови збільшення його абсолютної величини. Така тенденція є закономірною, адже в розвинених країнах частка власного капіталу в загальних пасивах банків становить близько 8-10 %. З позиції ліквідності подібні структурні зрушення свідчать про те, що проблеми аналізу та ефективного управління ліквідністю з часом стають для банків все актуальнішими.

В процесі аналізу ліквідності конкретного банку доцільно проаналізувати динаміку структурних зрушень за основними статтями зобов'язань по банківській системі в цілому (табл. 2.4). Це дозволить банку оцінити загальні тенденції, що мають місце у банківській системі, та врахувати їх при прогнозуванні потреби в ліквідних коштах.

2.4Аналіз динаміки та структури зобов'язань українських банків у розрізі основних статей (%)

Показник	2004	2005	2006	2007	Відхилення від попереднього року
Коррахунки банків	3,1	4,2	3,8	7,2	1,1	-0,4	3,4
Кредити одержані	11,8	22,3	19,3	13,0	10,5	-3,0	-5,7
Кошти клієнтів	69,8	57,9	58,6	63,9	-11,9	0,7	5,3
Кредитори	15,3	15,6	18,3	15,9	0,3	2,7	-2,4
Всього	100	100	100	100	-	-	-

Як свідчать дані таблиці 2.4, найбільшу питому вагу в структурі зобов'язань банків займають кошти клієнтів. Частка кредитів, одержаних на міжбанківському ринку, протягом останніх років знижується. Водночас підвищується частка залишків на кореспондентських рахунках інших банків, що свідчить про розширення мережі кореспондентських зв'язків українських банків. Це дозволяє банкам отримувати дешеві, але водночас нестабільні джерела коштів. Подібні структурні зрушення в банківській системі в цілому мають прийматися до уваги кожним банком при виборі стратегії управління ліквідністю [7. с. 48-52].

Клієнтська база кредитних установ за своїм складом неоднорідна, тому наступним етапом є аналіз її структури з погляду співвідношення мінливих (кошти до запитання) та стабільних (строкові рахунки) зобов'язань. З метою аналізу стабільності клієнтської бази визначається питома вага основних вкладів у загальній сумі зобов'язань. Порівняння складу та структури клієнтської бази окремого банку з аналогічними показниками по банківській системі в цілому чи з середніми значеннями по групі банків дає змогу оцінити вплив структурних зрушень на стан ліквідності та застосувати відповідні методи управління (табл. 2.5).



2.5Аналіз динаміки і структури клієнтської бази банку.

Рахунки клієнтів	2006	2007
	По банківській системі	банк	відхилення	По банківській системі	банк	відхилення
До запитання	58,3	49,6	-8,7	67,9	61,5	-6,4
строкові	41,7	50,4	8,7	32,1	38,5	6,4

Результати аналізу даних табл. 2.5 свідчать, що в банку клієнтська база стабільніша в порівнянні з банківською системою в цілому, оскільки питома вага строкових вкладів в структурі клієнтських рахунків на 6,4% вища, ніж аналогічний показник по системі. Водночас банк не зміг подолати загальної тенденції зниження стабільності клієнтської бази, яка мала місце протягом періоду, що аналізується. Так, рівень строкових вкладів, які є найбільш стабільними зобов'язаннями, знизився в банку на 11,9 % (38,5 - 50,4), тоді як в банківській системі - на 9,6 % (32,1 - 41,7). Загалом клієнтську базу банку можна оцінити як досить стабільну.

Вплив сезонних чинників на ліквідність виявляється в процесі аналізу депозитної бази та кредитного портфелю кожного окремого банку. Сезонні чинники, а також ті, що пов'язані з особливостями діяльності клієнтів банку, залежать від складу клієнтури банку, регіональних особливостей та специфіки ринкової ніші конкретного банку. Метою подібного аналізу є з'ясування змін та закономірностей у стані депозитів та кредитів банку протягом певного періоду (тижні, місяці) порівняно із середньорічними показниками.

Сезонні чинники часто суттєво впливають на вилучення депозитів та додаткову потребу в кредитах. Наприклад, банк, що обслуговує сільськогосподарські підприємства, відчуває потребу в ліквідних коштах навесні внаслідок зростання попиту на кредити і значне зниження залишків на рахунках клієнтів. Після продажу урожаю восени обсяг депозитної бази зростає, а попит на кредити навпаки - знижується. Подібні сезонні коливання відчувають і ті банки, які працюють з підприємствами харчової та переробної промисловості, будівельними компаніями, туристичними фірмами. Впливу сезонних чинників на ліквідність можна уникнути через галузеву та портфельну диверсифікацію клієнтської бази. Для банку, який залежить від одного або декількох типів клієнтів, аналіз сезонних потреб в ліквідних коштах є дуже важливим.

Здебільшого вплив сезонних чинників на ліквідність банку може бути визначений досить точно за даними ретроспективного аналізу. В процесі аналізу обчислюються показники, що характеризують стабільність ресурсної бази банку та попит на кредити в межах певного часового періоду (як правило, кварталу). Порівняння показників, розрахованих за даними різних періодів протягом року, дозволяє банку виявити інтервали пікової потреби в ліквідних коштах та завчасно скласти план дій щодо підтримання ліквідності. Ліквідність банку залежить, насамперед, від стабільності ресурсної бази. Тому постійний аналіз ресурсної бази банку з погляду стабільності та ймовірності зняття клієнтами коштів зі своїх рахунків розглядається як необхідний етап процесу управління банківською ліквідністю. Для оцінювання рівня стабільності ресурсної бази окремого банку використовують такі показники:

- рівень осідання грошових коштів за рахунком (%);

- середня тривалість зберігання коштів на рахунку (днів).

Показник рівня осідання грошових коштів за рахунком обчислюється як відношення різниці між залишками коштів на рахунку на кінець та на початок періоду до суми загальних надходжень за рахунком за той самий період:

, (2.1)

де, Р_о - рівень осідання коштів на рахунку (%);

ДК_п, ДК_к - залишки коштів на рахунку на початок та на кінець періоду відповідно (грн.);

Н- сума надходжень за рахунком протягом періоду (грн.).

Показник середньої тривалості зберігання коштів на рахунку обчислюється як відношення середніх залишків коштів на рахунку до середнього обороту за видачею коштів у розрахунку на кількість днів у періоді:

, (2.2)

де, Т-середня тривалість зберігання коштів на рахунку (дні);

ДК - середній залишок коштів на рахунку за період (грн.);

П - середньоденний оборот за видачею коштів з рахунку (грн.);

Д- кількість днів в періоді.

Аналіз цих показників проводиться в динаміці та за кожним рахунком або видом зобов'язань банку (коррахунки інших банків, поточні рахунки, кошти в розрахунках, кошти для розрахунків платіжними картками, цільові кошти до запитання та ін.). Це дозволяє виявити загальні тенденції зміни стабільності ресурсної бази банку та точніше прогнозувати потребу в ліквідних коштах [5. с.217-218].

Виконувати такий аналіз можна лише за умови існування відповідного оперативно-інформаційного забезпечення, яке містить дані про надходження та платежі за всіма рахунками клієнтів. Інформацію доцільно надавати у вигляді графіків вхідних та вихідних грошових потоків на відповідний період: декаду, місяць, квартал. За наявності відповідного програмного забезпечення банк може проводити більш детальний аналіз. Для цього до розрахунку наведених показників приймаються не лише залишки коштів на початок та на кінець періоду, а щоденні залишки та надходження за рахунком [25. с. 45-49].

Для багатьох українських банків основним джерелом формування ресурсної бази є залишки коштів до запитання юридичних осіб. Найбільшу питому вагу в структурі коштів до запитання займають поточні рахунки суб'єктів господарської діяльності, через які здійснюються розрахунки за проведеними операціями. Особливістю поточних рахунків є те, що на них практично завжди є залишок грошових коштів, не використаний клієнтом. Для банку ці кошти є дешевим джерелом грошових ресурсів, які можуть бути використані для підтримки ліквідності і проведення активних операцій.

З метою ефективного використання тимчасово вільних грошових коштів своїх клієнтів та уникнення надлишку ліквідних коштів банк має проаналізувати рівень їх стабільності. Методику проведення подібного аналізу розглянемо на прикладі руху коштів за поточним рахунком підприємства - клієнта банку.

Приклад.

В таблиці 2.6 наведено дані про стан надходжень та залишків на поточному рахунку підприємства протягом кварталу з помісячним поділом, що дозволяє проаналізувати не лише середні значення показників, але й їх динаміку.

Таблиця 2.6 Аналіз рівня осідання грошових коштів на поточному рахунку підприємства в банку (тис. грн.)

Показник	І місяць	II місяць	III місяць	Всього
І	2	3	4	5
Надходження за період	840	968	1 056	2 864
Кількість днів в періоді	21	22	22	65 '
Середньоденні надходження	40	44	48	44
Сума залишків за період	105	181	264	550
Середньоденний залишок	5	8,2	12	8,5
Оборот за видачею коштів	735	787	792	2314
Середньоденний оборот	35	35,8	36	35,6
Рівень осідання коштів, %	12,5	18,6	25	19,3
Тривалість зберігання, дні	3	5	7	15

Отже, протягом кварталу на рахунок підприємства надійшло 2864 тис. грн., а оскільки в кварталі було 65 робочих днів, то середньоденне надходження коштів склало 44 тис. грн. (2860 : 65 = 44). Аналіз динаміки рівня середньоденних надходжень за місяцями свідчить про постійне підвищення цього показника, що позитивно оцінюється з боку банку.

Зрозуміло, що за поточним рахунком підприємства мають місце як надходження, так і платежі, тому банк має проаналізувати не лише обсяги надходжень, але й залишки грошових коштів па поточному рахунку клієнта (кредитове сальдо). Сума залишків за рахунком підприємства протягом кварталу склала 550 тис. грн. і з урахуванням тривалості періоду, що аналізується, середньоденні залишки коштів дорівнюють 8,5 тис. грн. (550 : 65 = 8,5). Показник рівня осідання коштів в середньому за квартал становить 19,3 %, що свідчить про досить високу стабільність коштів на поточному рахунку підприємства, яке аналізується. Аналіз динаміки цього показника свідчить про постійне підвищення рівня осідання коштів на рахунку даного клієнта і є для банку позитивною тенденцією.

Показник середньої тривалості зберігання коштів на рахунку підприємства теж демонструє позитивну для банку динаміку, адже його значення щомісяця зростають і в середньому за квартал становлять 15 днів [9. с.112].

Важливим напрямом оцінювання ліквідності є аналіз впливу руху грошових коштів на рахунках клієнтів безпосередньо на кореспондентський рахунок банку. З метою проведення подібного аналізу для кожного банківського дня розраховується різниця між надходженнями та списаннями коштів з рахунку підприємства. Додатне значення цього показника означає приріст коштів на кореспондентському рахунку банку. І навпаки, від'ємне значення означає зменшення суми коштів на банківському коррахунку (але не означає виникнення дебетового сальдо на рахунку клієнта, оскільки списання проводяться з урахуванням наявних коштів клієнта, які включають залишки за попередні періоди) [11. с.42-45].

Вплив випадкових та надзвичайних чинників, пов'язаних з особливостями діяльності клієнтів, виявити найскладніше. Ці чинники не завжди піддаються прогнозуванню, а виявлені ретроспективні дані можуть не повторюватися в майбутньому. Оскільки в комерційному банку кількість клієнтських рахунків досить значна (як правило, кілька тисяч), то сукупна динаміка результуючих показників за всіма рахунками нівелює будь-які випадкові відхилення за кожним окремим рахунком. Це означає, що на динаміку показників (зокрема коррахунку) банку впливають лише загальноекономічні чинники, які можна досить точно передбачити. Прикладом прогнозування впливу подібних чинників може слугувати період податкових платежів до бюджету. Результати аналізу структури, динаміки та рівня стабільності ресурсної бази можуть бути екстрапольовані на майбутнє та використані при прогнозуванні потреби банку в ліквідних активах.

Як зазначалося, потреба в ліквідних коштах виникає у банку у зв'язку з проведенням як пасивних, так і активних операцій. Тому аналіз активів банку з погляду їх ліквідності є не менш важливим етапом аналітичної роботи, ніж аналіз стабільності пасивів.

Під ліквідністю активів розуміють їх здатність швидко та без суттєвої втрати вартості перетворюватися в грошову форму. Аналіз структури активів, згрупованих за ступенем ліквідності (високоліквідні, ліквідні, низьколіквідні), дозволяє банку оцінити наявні ліквідні кошти та виявити резерви ліквідних активів, які можуть бути при потребі трансформовані в гроші. Структура активів банку (за ступенем їх ліквідності) аналізується в динаміці, що дає змогу виявити тенденції в зміні ліквідності банку.

В процесі аналізу ліквідності активів банку слід оцінювати не лише їх структуру та динаміку, але й стан ринків, на яких обертаються ці активи. Якщо банківський актив обертається на ліквідному і активно діючому ринку, то це посилює ліквідну позицію банку. І навпаки, активи, які не мають такого ринку або ринок досить вузький (невелика кількість учасників, незначні обсяги емісії для цінних паперів, обмежені можливості конвертації валюти тощо), не варто розглядати як ліквідні засоби.

Особливістю цього виду аналітичної роботи є необхідність здійснення моніторингу (постійного слідкування за станом) всіх ринків, на яких обертаються активи банку. Фінансові ринки дуже динамічні, тому рівень ліквідності активів може змінюватися досить швидко. Значення аналізу стану фінансових ринків зростає, коли банк застосовує стратегію примусової трансформації активів та планує задовольнити потребу в ліквідних коштах через продаж активів до настання термінів їх погашення.

Стан ліквідності банку суттєво залежить від якості активів та рівня ризику, який пов'язується з кожним конкретним видом активів. В процесі аналізу визначається ймовірність вчасного повернення коштів банку. Результати такого аналізу дозволяють оцінити безперебійність автоматичного перетворення активів в ліквідну форму у зв'язку з настанням строків погашення кредитів чи цінних паперів, сплати відсотків за наданими кредитами, повернення дебіторської заборгованості, одержання дивідендів від пайової участі в інших підприємствах тощо.

Найвищий ризик супроводжує кредитні операції банку, тому аналіз якості кредитного портфелю банку є необхідним етапом оцінки банківської ліквідності. Надійність позичальників певною мірою визначає потреби в ліквідних коштах. Кредити, які вчасно не повертаються і вимагають реструктуризації, погіршують ліквідну позицію банку. Якщо питома вага прострочених, пролонгованих і безнадійних кредитів досить значна, то при визначенні потреб ліквідності необхідно брати до уваги не лише строки повернення коштів, але й імовірність таких надходжень.

Загалом в процесі аналізу ліквідності активів банк має спиратися на принцип консерватизму і обережно підходити до визначення їх реальної вартості. Особливо це стосується портфелю цінних паперів. Зараз в комерційних банках створюється резерв на відшкодування збитків від операцій з цінними паперами (Постанова правління НБУ від 30 грудня 2000 року № 629).

Згідно прийнятих підходів цінні папери мають щомісяця переоцінюватись за ринковою ціною. З метою достовірного визначення ринкової ціни цінні папери поділяються на дві категорії: ті, які мають активний ринок, та ті папери, для яких активного ринку не існує. Ринкова ціна цінних паперів, що обертаються на активному ринку, визначається за котируваннями.

Щодо другої групи цінних паперів, то для визначення їх вартості банк може застосувати різні методики розрахунку, такі як дисконтування майбутніх грошових потоків. Крім того, банку слід проаналізувати фінансовий стан емітента. Після цього цінні папери, які не мають активного ринку, оцінюються за ціною, яка є найнижчою із розрахованих показників. На величину різниці між балансовою (попередньою) та оціночною ціною цінного паперу створюється резерв.

Аналогічний підхід до оцінки цінних паперів банку слід застосовувати в процесі аналізу ліквідності. Це означає, що грошові надходження від цінних паперів мають враховуватися не за їх балансовою оцінкою, а за ринковою ціною (для паперів, які мають активний ринок) або за розрахунковою вартістю (для паперів, які не мають активного ринку). При цьому, спираючись на принцип консерватизму, слід застосовувати песимістичні оцінки як щодо суми надходжень, так і щодо термінів реалізації цінних паперів чи одержання доходів.

Попит на ліквідні кошти може підвищитися не лише у зв'язку з необхідністю виконання зобов'язань банку, але й в результаті надходження кредитних заявок. У сучасній міжнародній практиці переважає погляд, згідно з яким банк має надавати всі кредити з допустимим рівнем ризику навіть у разі дефіциту ліквідних коштів, розраховуючи на можливість запозичення ресурсів. Такий підхід називають концепцією партнерства у взаємовідносинах з клієнтом. Він орієнтований на встановлення різнобічних стосунків із клієнтурою, максимізацію сукупних кредитів і підвищення дохідності банку. Це означає, що при розрахунках потреби в ліквідних коштах необхідно враховувати і потенційний попит на кредити та ймовірну суму невчасно повернених (реструктуризованих, непогашених) кредитів [18. 106-109].

2.3 Розрахунок коефіцієнтів ліквідності

Першим етапом аналізу ліквідності банку є виявлення того, наскільки банк дотримується нормативів ліквідності, установлених Національним банком України (НБУ). Встановлення нормативних вимог щодо ліквідності, обов'язкових для кожної банківської установи, є звичайною практикою центральних банків ряду країн. Це дозволяє здійснювати контроль за ліквідністю банків та підтримувати необхідний рівень ліквідності банківської системи в цілому. Здебільшого з цією метою застосовується метод коефіцієнтів, який дозволяє не тільки оцінити рівень ліквідності окремого банку, але й здійснювати порівняльний аналіз ліквідності різних за розмірами банків.

Метод коефіцієнтів дозволяє виявити кількісний зв'язок між різними рахунками, групами та розділами балансу. В такий спосіб визначають питому вагу окремих балансових рахунків чи груп рахунків в загальному обсязі активів (пасивів) або окремих груп та розділів балансу. Одержані значення порівнюються з нормативними значеннями або аналізуються в динаміці.

Подібна практика діє і в Україні, де НБУ встановлено такі нормативи ліквідності:

- норматив миттєвої ліквідності;

- норматив поточної ліквідності;

- норматив короткострокової ліквідності.

1. Норматив миттєвої ліквідності (Н₄) розраховується як співвідношення суми коштів на кореспондентських рахунках банку (К_кр) та в касі (К_кас) до поточних зобов'язань (З_п):

. (2.3)

До поточних зобов'язань відносять: кошти до запитання інших банків, розміщені в банку (в т.ч. кошти НБУ), кошти бюджетів, кошти до запитання юридичних та фізичних осіб, кошти на клірингових та транзитних рахунках.

Нормативне значення Н₄ має бути не меншим за 20 %.

2. Норматив поточної ліквідності (Н₅) розраховується як
співвідношення активів первинної та вторинної ліквідності (А_1, А₂) до зобов'язань банку з відповідними строками виконання (3_св) за формулою:

. (2.4)

Нормативне значення Н₅ має бути не менше ніж 40 відсотків з 01.01.2003

3. Норматив короткострокової ліквідності (Н₆), визначається як співвідношення ліквідних активів(А_л) до короткострокових зобов'язань(З_кр) за формулою:

. (2.5)

Нормативне значення нормативу Н₆ має бути не менше ніж 20 відсотків [3. с. 38-42].

Аналіз дотримання банком нормативних значень показників ліквідності, встановлених НБУ, наведено в таблицях 2.7,2.8.

Приклад.

Таблиця 2.7 Аналіз динаміки окремих показників активів та пасивів банку (тис. грн.)

№	Показник	1 період	2 період	Відхилення
				абсолютне	відносне,%
1	2	3	4	5	6
		Активи
1.	Активи первинної ліквідності	305592	306498	906	0,3
2.	Активи вторинної ліквідності	4956002	5175322	219320	4,4
3.	Кошти в касі	155250	168374	13124	8,5
4.	Кошти на коррахунках	361735	346241	-15494	-4,3
5.	Ліквідні активи	1933327	2117485	184158	9,5
6.	Загальні активи	7120891	9814896	2694005	37,8
		Пасиви
7.	Поточні зобов'язання	1532887	1756988	224101	14,6
8.	Зобов'язання з відповідним строком погашення	6110419	6254893	144474	2,4
9.	Короткострокові зобов'язання	3261589	3387426	125837	3,9
10.	Загальні зобов'язання	6458623	8852828	2394205	37,1

Таблиця 2.8 Аналіз нормативів ліквідності комерційного банку (%)

Норматив	1 період	2 період	Норматив	Відхилення від нормативу
	Методика розрахунку	Значення	Методика розрахунку	Значення		1 період	2 період
1	2	3	4	5	6	7	8
миттєвої ліквідності (Н4)		33,7		29,3	?20%	13,7	9,3
1	2	3	4	5	6	7	8
поточної ліквідності (Н5)		86,1		87,6	?40%	46,1	47,6
короткострокової ліквідності (Н6)		59,3		62,5	?20%	39,3	42,5

Як показують розрахунки, показники ліквідності банку протягом періоду, що аналізується, зросли. Така тенденція в цілому позитивно оцінюється з погляду зовнішніх по відношенню до банку суб'єктів аналізу (НБУ, кредиторів, клієнтів, контрагентів тощо). Банк має міцні позиції на ринку, незначне зниження нормативу Н₄ (на 4,4 % проти базового значення) не має значного негативного значення, але керівництво банку має звернути увагу на данний показник, щоб дана тенденція не перейшла в площину загального зниженя ліквідності банку . Ефективне розміщення надмірних ліквідних коштів у дохідні активні операції дозволяє банку підвищити прибутковість, що є позитивним моментом з погляду акціонерів (власників) банку. Для більш детального аналізу стану ліквідності комерційного банку можуть розраховуватися також інші коефіцієнти (див. п.п. 1.3.)



3. Удосконалення управління ліквідністю комерційного банку

3.1 Інформаційне забезпечення аналізу ліквідності

Інформаційні джерела аналізу ліквідності. Основним джерелом аналізу ліквідності є щоденний та місячний баланс банку. За даними балансу НБУ щодня контролює виконання обов'язкових нормативів ліквідності.

Оскільки ліквідність залежить від якості активів, структури пасивів, достатності капіталу, фінансового стану позичальників, то в процесі аналізу використовуються досить різноманітні інформаційні джерела. В цілому інформаційна база складається з:

1) внутрішньобанківської інформації;

2) інформації, одержаної безпосередньо від клієнтів та контрагентів банку, та офіційних повідомлень;

3) зовнішніх джерел - рейтингів, статистичних збірників, повідомлень інформаційних агенцій чи засобів масової інформації тощо.

До складу внутрішньобанківської інформації відноситься звітність про депозитну діяльність банку, звітність про стан кредитного портфелю банку, звітність про портфель цінних паперів, звітність про формування резервів на покриття ризиків за активними операціями, кредитні договори, інформація про прострочені, пролонговані та реструктуризовані кредити, минула інформація про повернення кредитів позичальниками, дані про рух коштів за рахунками клієнтів тощо.

Офіційні повідомлення та інформація, одержана від клієнтів - це фінансові звіти позичальників та емітентів цінних паперів, кредитні заявки, офіційні повідомлення про реструктуризацію цінних паперів, повідомлення клієнтів про наміри дострокового вилучення депозитів, офіційні повідомлення про злиття, реорганізацію чи банкрутство клієнтів чи контрагентів, прохання позичальників про пролонгацію чи реструктуризацію кредитів, попередження про зняття коштів з клієнтських рахунків тощо.

Хоча ризик ліквідності може виникнути внаслідок проведення активних операцій, більша частина проблем ліквідності виникає за межами банку і пов'язана з його клієнтами. Ризик ліквідності клієнтів трансформується в ризик ліквідності банку. Тому в процесі аналізу ліквідності банк може використовувати всі доступні джерела інформації для аналізу фінансового стану своїх клієнтів.

Зовнішні джерела інформації мають важливе значення в процесі прогнозування ліквідності. Різноманітність цієї інформації (яка часто є неформальною) забезпечує об'єктивність та різнобічність аналітичного процесу. Крім того, інформація, одержана на ринку, є досить оперативною, оскільки ринок реагує на певні зміни ще до того, як ці зміни знайдуть відображення в офіційних матеріалах (фінансовій звітності позичальника, рішеннях суду, офіційних звітах тощо).

Комплексний аналіз всіх інформаційних джерел дозволить банку не лише аналізувати наявність ліквідних коштів, але й найбільш об'єктивно і точно прогнозувати потребу в ліквідних коштах на перспективу [24. с.90-92].

3.2 Удосконалення оцінки ліквідності комерційного банку

Визначити оптимальний комплекс характеристик ліквідності банку складно, оскільки саме поняття ліквідності складне й багатогранне. Стан миттєвої ліквідності комерційного банку оцінюється нормативом Н₄. Згідно з методикою розрахунку, наведеною в Інструкції НБУ "Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків", економічний зміст цього нормативу може полягати:

-у визначенні частки нестійких па сивів, яку банк спроможний погасити самостійно;

- у з'ясуванні ступеня гарантій банку щодо виконання зобов'язань, які обліковуються на поточних рахунках;

- в обчисленні структурного співвідношення між активами і пасивами, за якого банк може бути ліквідним.

Якщо при визначенні стану ліквідності банку за базу розрахунку використовують залишки на поточних рахунках, виникає ряд питань, які не завжди узгоджуються з тактикою діяльності комерційних банків.

1. Поточні рахунки призначені не лише для зберігання коштів клієнтів, а й для проведення розрахунків між суб'єктами господарювання. Тому миттєву ліквідність слід пов'язувати не так із гарантуванням повернення коштів, як із можливістю забезпечення платежів. Річ у тім, що обсяг зобов'язань банку щодо залишків на поточних рахунках може не збігатися із загальним обсягом його платіжних зобов'язань. Це випливає з положень діючої Інструкції НБУ "Про міжбанківські розрахунки в Україні". Так, згідно з пунктом 12 інструкції установи банків можуть здійснювати платежі за дорученням клієнтів з урахуванням сум, які надійшли на їх рахунки протягом операційного дня. Крім того, банк може надавати овердрафт за по точними рахунками клієнтів. З іншого боку, ризик неліквідності виникає лише при необхідності проводити міжбан ківські розрахунки або видавати кошти готівкою. Тому розрахунки, що здійсню ються між клієнтами одного банку, хоч і становлять певну частку обороту за по точними рахунками, є безризиковими. Дія зазначених факторів для кожного банку є специфічною. Загалом обсяг платіжних зобов'язань щодо забезпе чення розрахункових операцій клієнтів є величиною випадковою і залежить від потреб та можливостей клієнтів.

2. При розрахунку нормативу Н₄ усі наявні високоліквідні кошти банку порівнюються із залишками лише за одним, хоча й найризиковішим з точки зору ліквідності видом пасивів. Водно час ліквідний стан банку передбачає змогу забезпечити платежі за всіма ви дами його зобов'язань -- повернення міжбанківських позик, погашення випу щених облігацій, ощадних та депозит них сертифікатів, фінансових векселів, виплата коштів за строковими депози тами, дострокове повернення вкладів.

3. Розуміючи ліквідність як спро можність банку своєчасно виконувати не лише платіжні доручення клієнтів, а й усі інші грошові зобов'язання, слід визнати, що ліквідним банк мож на вважати лише за умови, що він має змогу здійснювати активні операції, спрямовані на отримання доходу: кре дитування, факторинг, купівля цінних паперів тощо. Виплата процентів за залученими та запозиченими коштами є зобов'язанням банку, і це передба чає наявність певного фонду дохідних активів у структурі його балансу. То му здійснення таких операцій опосе редковано стає зобов'язанням ко мерційного банку, і забезпечення пла тежів за ними є не менш важливим, ніж проведення інших розрахунків.

Крім того, розрахунок нормативу Н₄ базується на порівнянні залишку високоліквідних засобів банку з певною гру пою зобов'язань, тобто ліквідність оцінюють лише як запас, нехтуючи по током ліквідних засобів, завжди наяв ним у його щоденній роботі. Так, швидкість руху коштів за кореспон дентським рахунком банку може скла дати 2--5 оборотів за день, що свідчить про значне перевищення грошових по токів над залишками коштів [23. с.38-40].

З огляду на зазначене вище та врахову ючи, що об'єктивна оцінка стану ліквідно сті банку має ґрунтуватися на визначенні та вимірюванні значень реально існуючих ризиків, норматив Н₄ можна тлумачити як такий, що визначає ризик миттєвої нелі квідності. Причому за фактор цього ризи ку береться загальний обсяг залишків на поточних рахунках, нестабільність якого викликає ризик. Величина ризику має відповідати мінімально необхідній кіль кості високоліквідних активів, які б його повністю покривали. Тоді встановлення граничного значення нормативу Н₄ на рівні 20% можна розглядати як рішення про те, що очікуваний розмір коливань залишків на поточних рахунках із до статньою вірогідністю не перевищить 20% від їхнього загального обсягу. Тоб то норматив можна подати у вигляді, відображеному в таблиці.

Але й тоді залишаються питання:

- чи дійсно ризик миттєвої нелік відності спричиняють лише операції за поточними рахунками, а решта операцій банку не впливає на його значення;

- чому зі зростанням строковості депозитів передбачається збільшення ри зику, якщо залишки є добутком оборо ту і середнього строку зберігання коштів;

- наскільки об'єктивним є визна чення коефіцієнта ризику на рівні 0.2.

Наголошуючи на першочерговому значенні того аспекту миттєвої лік відності, який полягає у забезпеченні банком усіх необхідних для його нор мального функціонування платежів, спробуємо об'єктивно підійти до оцінки ризику. Зауважимо, що фактори, які вик ликають ризик неліквідності, відрізня ються від чинників, які визначають стан ліквідності банку. Ризик виникає через непевність, невизначеність подальшого розвитку економічної ситуації. Ліквідний стан банку означає, що він у змозі ефек тивно функціонувати в умовах ризику.

Ризик неліквідності виникає завжди, коли потрібно перерахувати або видати кошти з банку. До непевності у цьому разі спричиняється брак достатньої інфор мації про обсяги таких перерахувань. Спроможність банку покрити цей ризик залежить від його запасу ліквідних активів. Поняття ліквідності передбачає, що кошти можуть рухатися, тому аналізу вати ризик необхідно відповідно до оборотів, а не залишків за рахунками. При цьому банк розглядається як складна фінансово-економічна система, перехід якої з одного стану в інший відбувається під впливом випадкових потоків грошо вих коштів.

Отже, ризик миттєвої неліквідності доцільно аналізувати за результатом взаємодії двох протилежно спрямова них грошових потоків:

- відпливу коштів із банку, що характеризується кредитовим оборотом О_К за кореспондентськими рахунками та касою;

- надходжень коштів у банк, що характеризуються дебетовим оборотом О_Д за зазначеними рахунками.

Величини О_К і О_Д -- випадкові, тому результат взаємодії цих випадкових вели чин -- сальдо операцій за день за коррахунками та касою (С) -- також буде ви падковим: воно може бути як кредитовим, так і дебетовим. Залежно від розміру та знаку сальдо змінюється й залишок ліквідних засобів банку. Якщо середні значення О_К і О_Д за певний період при близно рівні, то середнє значення ви падкової величини С наближатиметься до нуля, а сальдо операцій за і-й день, або відхилення випадкової величини С від свого середнього значення, характери зуватиме ризик миттєвої неліквідності. При цьому залишок ліквідних засобів виконує роль страхового фонду, який має перекрити ймовірне кредитове саль до розрахунків за день.

Кількісне значення ризику можна роз рахувати за формулою середньоквадратичного відхилення:

(3.1)

де С_і -- сальдо розрахунків за і-й день;

п -- кількість днів, за якими виз начається параметр.

Розподіл випадкової величини С за нормальним законом дає змогу доволі просто встановити залежність між зна ченням ризику та вірогідністю його ви никнення. Так, вірогідність виникнення за розрахунками за день кредитового сальдо, яке перевищує 2у, становить 2.5%. Така методика розрахунку значен ня ризику миттєвої неліквідності дає змо гу визначити також тенденцію зміни стану ліквідності, в межах якої працює банк. Якщо О_Д стійко перевищує О_К, це свідчить про позитивну тенденцію ліквідності і характеризує надходження грошей у банк, що знижує ризик. Проти лежне означає відплив грошей.

Якщо є впевненість, що визначена тенденція збережеться й надалі, її мож на врахувати при визначенні загально го значення ризику:

(3.2)

де у_к-- скориговане значення ризику; О_Дср , О_Кср -- середні за період зна чення величин О_К і О_Д.

Аби абстрагуватися від обсягів гро шових потоків, різних для різних банків, необхідно перейти до нормованих вели чин, увівши коефіцієнт ризику (К_р):

. (3.3)

Величина цього коефіцієнта зале жить від специфічних особливостей то го чи іншого банку -- структури його клієнтської бази, характеру операцій. Отже, формула для визначення ризи ку миттєвої неліквідності матиме вигляд:

(3.4)

Попри певну схожість із методикою обчислення нормативу Н₄, існують і де які відмінності:

- факторною ознакою ризику слугують не залишки за поточними рахунками, а кредитовий оборот за коррахунками та касою банку;

- коефіцієнт ризику може розраховуватися окремо для кожного банку.

Нормування запасу ліквідних засобів можна здійснювати через встановлення вірогідності виникнення небажаної ситуації. Скажімо, якщо прийняти вірогідність на рівні 6,5%, то це означатиме, що обсяг наявних високоліквідних засобів банку повинен мінімум у 1,5 раза перевищувати обчислене значен ня ризику.

Такий підхід до нормування запобігає нівелюванню індивідуальних конку рентних переваг комерційних банків

Контроль за ризиком у зазначений спосіб не передбачає безпосереднього узгодження строків активів і пасивів, але значення ризику при цьому певним чином пов'язане зі строковістю коштів, що виразно проявляється, якщо формулу (3.4) переписати у вигляді

(3.5)

де - середні за період за лишки коштів, які викликають рух гро шей через коррахунки і касу;

Т ср-- середній строк зберігання коштів.

У такий спосіб можна визначити внесок кожною виду активів і пасивів у загальне значення ризику. Згідно з формулою (3.5) ризик зростає при збільшенні обсягу коштів, які викликають цей ризик (у тому числі й дохідних активів), і зменшується при зростанні середнього строку зберіган ня коштів.

При структурному аналізі активів і пасивів на відповідність за строками слід зважати при групуванні на характер зміни ліквідності з часом. Наприклад, групи активів і пасивів, що порівню ються при розрахунку нормативу Н₄, є дійсно однорідними. Проте при порівнянні залишків коштів зі строками зберігання від 1 до 90 днів, можливі структурні деформації. Межі часових інтервалів слід встановлювати відповідно до міри зниження ліквідності одиниці грошових коштів. Довільне їх встановлення може призвести до перекручень при аналізі. Запропонований підхід до розподілу активів комерційного банку на ліквідні й дохідні є найбільш об'єктивним, оскільки базується на аналізі реальних процесів, притаманних банківській діяльності, та враховує всі чинники, які можуть впли нути на стан ліквідності банку. Важливо, що підґрунтям для такого розподілу є вперше отримана можливість кількісної оцінки ризику миттєвої неліквідності. Отримані результати корисні не лише в аспекті нагляду за банківською діяльністю -- їх можна використовувати у практиці менеджменту комерційного банку, наприклад, для прогнозування стану коррахунку тощо [23. с.40-43].

3.3 Зарубіжний досвід оцінки ліквідності комерційного банку

Ліквідність комерційного банку, як якісний стан, на який впливає безліч факторів, складна у вимірюванні. Про це свідчить закордонний досвід оцінки ліквідності комерційних банків. Як правило, існує два методи виміру ліквідності: а) на основі фінансових коефіцієнтів, обчислюваних по балансах й відображаючих ліквідність балансу; б) на основі визначення потенційної потреби в ліквідних коштах з урахуванням аналізу оборотів по активах і пасивам балансу банку у відповідних періодах. Коефіцієнтний метод припускає встановлення певних кількісних співвідношень між статтями балансу. Причому в одних країнах ці співвідношення пропонуються владою, в інших - вводяться й підтримуються самими банками. Так, у США немає узаконеної зверху системи виміру ліквідності. Її визначення й підтримка є завданням керівництва банку. Вибір показників для оцінки ліквідності може змінюватися залежно від: ринку, на якому функціонує банк; типу або виду банку; змісту й набору банківських операцій. Разом з тим, накопичений банками досвід обумовив найбільш часте застосування наступних показників. Перша група показників характеризує співвідношення ліквідних активів і депозитів. При цьому використається 2 показники:

Первинні резерви ( касса + коррахунок в Центральному банку)

1. (3.1)

Депозити

Первинні + Вторинні (державні цінні папери) резерви

2. (3.2)

Депозити

За допомогою зазначених показників встановлюється безпосередній зв'язок між ліквідними активами й зобов'язаннями у вигляді депозитів, що підлягають виконанню. Рівень першого показника для забезпечення ліквідності банку прийнято мати не менш 5-10%; рівень другого - не менше 15-25%. Другий показник використається й у Японії, але як обов'язковий для виконання всіма банками. Його рівень не повинен бути меншим 30%. У США для оцінки ліквідності використається ще кілька показників. Одним з них є співвідношення суми виданих кредитів і депозитів. Його оцінка здійснюється в динаміці. При цьому встановлена залежність: чим більше даний показник перевищує 1, тим нижче ліквідність банку [21. с.140-142].

Одночасно розраховується й оцінюється частка кредитів у загальній сумі активів, як відображення диверсифікованості активів. Цей показник прийнято вважати оптимальним при рівні в межах 65-70%. Для оцінки ліквідності використовується також показник, що відображає здатність активу швидко обмінюватися на готівку. Він обчислюється як відношення ліквідних активів до загальної суми активів. При цьому в ліквідні активи включають лише залишки коштів у касі, кошти в дорозі, на валютних рахунках, залишки по рахунках “Ностро” у Центральному банку й в інших банках. Чим вище даний показник, тим ліквідність вище, але нижче прибутковість. Тому метою менеджменту в області управління ліквідністю є виявлення оптимальної межі між ліквідністю банку і його прибутковістю. Особлива увага приділяється аналізу структури залучених ресурсів, стабільності депозитної бази. У цьому зв'язку розглядається група показників, що характеризують якість ресурсної бази банку. З погляду стабільності депозити підрозділяються на основні (стійкі) і “летючі”. Основні депозити - це депозити, які закріпилися за даним банком, не залишають банк. Чим більше стійких депозитів, тим вище ліквідність банку, оскільки вони зменшують потребу в ліквідних активах. Основні депозити можуть бути як серед вкладів до запитання, так і серед термінових й ощадних рахунків і внесків. Причому, практика показала, що стійка частина депозитів вище серед вкладів до запитання й ощадних рахунків. Причина такого положення полягає в тім факті, що по термінових й ощадних вкладах встановлюється більш високий відсоток у порівнянні із вкладами до запитання й ощадних рахунків, причому плата по термінових, ощадних депозитах різна в різних банках. Тому саме ці депозити найбільше піддані руху, що й визначило їхню назву “летючі”. Показник, що характеризує ступінь сталості, стабільності депозитів, розраховується у вигляді відношення суми основних депозитів до загальної суми депозитів або відношення суми “летючих” депозитів до суми залучених ресурсів. Банк вважається ліквідним, якщо частка основних депозитів у загальній сумі депозитів становить не менш 75%. Іншим показником, що відображає стабільність депозитної бази, є відношення термінових й ощадних депозитів до загальної суми депозитів. Термінові й ощадні депозити, як відзначалося вище, відносяться до ресурсів банку, чутливим до зміни процентної ставки. Тому підвищення частки таких депозитів збільшує обсяг “летючих” депозитів, а значить знижує ліквідність банку. Якість ресурсної бази банку оцінюється показником, що свідчить про доступність комерційного банку до зовнішніх джерел (міжбанківському кредиту). Формула його розрахунку:

Позички, отримані в інших банках, включаючи Центральний банк (3.3)

Сума залучених засобів.

Оцінка цього показника неоднозначна. Можливість банку при необхідності швидко залучити ресурси з міжбанківського ринку й від Центрального банку по помірній платі й тим самим усунути тимчасову нестачу ліквідних коштів розглядається як ознака високої ліквідності банку. Разом з тим, більша частка зовнішніх запозичень свідчить про слабкість й низьку ліквідність банку. Тому додатково аналізується: а) частота запозичень; б) умови запозичення (із заставою або без застави); в) причини залучення коштів; г) відсотки по позиках. У багатьох країнах показники ліквідності комерційних банків розраховуються на основі співвідношення активних і пасивних статей балансу, згрупованих по строках. У Франції таким строком є 3 місяці. Відповідно коефіцієнт ліквідності розраховується як відношення активів, розміщених строком до трьох місяців до депозитів до запитання, терміновим депозитам й іншим ресурсам, залученим на такий же строк. Розрахунок цього коефіцієнта комерційні банки повинні представляти контрольним органам щокварталу. Граничне значення даного показника не повинне бути нижче 60%. В Англії комерційні банки щомісяця звітують перед Банком Англії про дотримання коефіцієнта ліквідності, що відображає співвідношення наявних коштів, залишків на рахунках “Ностро”, депозитів до запитання й розміщених строком на один день, цінних паперів і придатних до переобліку векселів - у чисельнику й всієї суми залучених ресурсів - у знаменнику. Мінімально припустимий розмір цього співвідношення становить 12,5%. Крім того, в Англії комерційні банки розраховують й інші коефіцієнти ліквідності, не потребуючі звіту перед Центральним банком: а) співвідношення суми активів, розміщених на строк до одного місяця, і суми зобов'язань із погашенням протягом того ж строку; б) співвідношення активів, розміщених на строк до 6 місяців і відповідної частини зобов'язань банку. У Німеччині комерційні банки також щомісяця звітують перед Німецьким федеральним банком про стан ліквідності балансу. Законом у Німеччині визначений обов'язок комерційних банків дотримувати наступних співвідношень: а) короткострокових і середньострокових вкладень (до чотирьох років) до рівнозначного по строках залучення ресурсам й ощадним вкладам; б) довгострокових вкладень (на строк чотири й більше років) до притягнутих ресурсів на цей же строк. Необхідний рівень цих коефіцієнтів у межах 100% припускає можливість часткового покриття більш довгострокових вкладень менш короткостроковими ресурсами. З огляду на динамізм стану ліквідності банку, закордонні експерти відзначають, що він не може бути повністю розрахований за допомогою фінансових коефіцієнтів, обчислених на основі балансових співвідношень. Тому поступово зародилася практика оцінки ліквідності на основі потоку готівки по існуючих активах і пасивам банку. Труднощі такої оцінки полягають в тому, що по деяких фінансових інструментах не передбачається строків настання платежу (наприклад, депозити до запитання). Інші труднощі складаються в правильній оцінці перспектив погашення окремих позичок. Тому використання даного методу припускає: а) високу якість і своєчасність одержання інформації про строки платежу по активах і пасивам; б) високу якість аналізу банком минулих й очікуваних тенденцій стану позичок і депозитів. Широкий розвиток одержала практика оцінки ліквідності банків на основі потоку готівки в Японії, США й багатьох європейських країнах.

Результат наведеного зіставлення може свідчити про нестачу або надлишок ліквідних коштів, що припускає визначення заходів щодо усунення ризику незбалансованості (одержання нової позички на міжбанківському ринку, продаж цінних паперів, продовження строку зобов'язань і т.д.).

Для оцінки ліквідності банку за місяць обчислюється коефіцієнт ліквідності:

Загальна потреба в засобах для забезпечення зобов'язань

К_лік = х 100 (3.4)

Загальнасума активів, пов'язаних з коливаючоюся відсотковою ставкою

Приклад розрахунку приводиться нижче (табл.3.1).

Таблиця 3.1 Розрахунок показників ліквідності

Показники	Фактично на 1 лютого 2006 р.	Передбачувана зміна за місяць (лютий)	Передбачуваний рівень на 1 березня 2006 р.
1. Активи, пов'язані з коливною процентною ставкою
усього	12334	--179	12155
у тому числі:
активне сальдо по валютних рахунках	562	--62	500
позички клієнтам	5236	+83	5319
позички банкам	2637	--112	2525
цінні папери	2332	--26	2306
інші активи	1567	--62	1505
2. Зобов'язання
усього	12334	--4032	8302
у тому числі:
кошти до запитання	2816	+ 137	2953
кредити, надані ЦБ	1125	--1125	--
казначейський податок	105	--105	--
строкові вклади, включаючи депозитні сертифікати

курсовая работа "Управління ліквідністю комерційного банку" скачать

Подобные документы

• Управління ліквідністю банку

  Показники ліквідності і платоспроможності як складові фінансової стійкості банку. Еволюція вимог НБУ щодо нормативів ліквідності комерційного банку, її державне регулювання. Теорія і практика управління банківською ліквідністю на макро- і мікрорівні.
  
  курсовая работа [487,8 K], добавлен 03.12.2010
  

• Ліквідність комерційного банку

  Поняття ліквідності. Оцінка ліквідності балансу комерційного банку. Основні напрямки аналізу ліквідності балансу банку. Механізм управління ліквідністю. Коефіцієнти ліквідності. Рекомендації по підвищенню ліквідності і платоспроможності банку.
  
  реферат [52,5 K], добавлен 22.03.2004
  

• Управління ліквідністю комерційного банку

  Ліквідність банку як здатність забезпечення виконання зобов’язань. Організаційно-методичне забезпечення управління ліквідністю ВАТ "Сведбанк", методи та прийоми управління, ідентифікація факторів впливу. Зарубіжний досвід управління ліквідністю.
  
  дипломная работа [254,9 K], добавлен 09.08.2010
  

• Ліквідність комерційного банку та методи управління нею (на матеріалах ПАТ КБ "Полтава-банк")

  Сутність поняття ліквідності комерційного банку. Оцінювання рівня ліквідності АБ "Полтава-банк": загальна фінансово-економічна характеристика, коефіцієнтний аналіз ліквідності, GAP-менеджмент. Основні напрямки удосконалення управління ліквідністю.
  
  дипломная работа [679,6 K], добавлен 15.01.2012
  

• Удосконалення інструментарію аналізу ліквідності банку в системі управління нею

  Сутність ліквідності банку та фактори, що на неї впливають. Аналіз в системі управління ліквідністю банку та його методичне забезпечення. Апробація моделі бінарних характеристик на прикладі аналізу ліквідності АТ "Банк "Фінанси та Кредит", ефективність.
  
  дипломная работа [386,8 K], добавлен 22.12.2013
  

• Аналіз ефективності діяльності комерційного банку з використанням стандартизованої рейтингової системи CAMEL

  Система комплексного аналізу банківської діяльності сучасного комерційного банку. Окремі положення фінансового менеджменту банку. Стратегія трансформації активів та збалансованого управління ліквідністю. Аналіз адекватності капіталу та якості активів.
  
  курсовая работа [77,9 K], добавлен 27.09.2010
  

• Управління ліквідністю банку

  Економічна сутність ліквідності банку та мета його аналізу. Методи та стратегії управління ліквідністю банку. Визначення залежності між капіталом та зобов’язаннями банків України. Дослідження структури капіталу, доходів, витрат, активів ПАТ "ВТБ Банк".
  
  дипломная работа [481,0 K], добавлен 10.07.2012
  

• Інструменти підтримки платоспроможності та ліквідності комерційного банку (на прикладі АКБ "Приватбанк")

  Ліквідність та платоспроможність комерційного банку. Комплексні інструменти управління загальною ліквідністю та ліквідаційною платоспроможністю банку. Аналіз стану платоспроможності та інструментів її підтримки в комерційному банку АКБ "Приватбанк".
  
  дипломная работа [5,1 M], добавлен 06.07.2010
  

• Управління ліквідністю комерційних банків

  Взаємозв'язок понять "ліквідність банківської системи", "ліквідність банку", "ліквідність балансу", "ліквідність активів і пасивів". Питання ліквідності як "запас" і як "потік". Сутність, мета, методи управління та регулювання ліквідності банку.
  
  статья [20,9 K], добавлен 13.11.2017
  

• Аналіз ліквідності та платоспроможності ВАТ "Мегабанк"

  Значення ліквідності та платоспроможності в діяльності комерційного банку. Методичні основи управління ліквідністю та платоспроможністю. Аналіз показників і детермінант платоспроможності та ліквідності комерційних банків на прикладі ВАТ "Мегабанк".
  
  курсовая работа [357,1 K], добавлен 23.12.2013
  

Другие документы, подобные "Управління ліквідністю комерційного банку"

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам