Використання пластикових карток, як засобу масових платежів на Україні

На сучасному етапі іде процес створення національної платіжної системи України. В більшості випадків українські банки є членами міжнародних платіжних систем, а деякі з них випускають власні пластикові картки.

Основними економічними передумовами введення карток в Україні є:

1. Зменшення витрат на підтримку готівкового грошового обігу. За приблизними оцінками в Україні для підтримки грошового обігу необхідно близько 3.5 мільярда штук монет. За середнього номіналу монети 10 копійок загальна сума номіналів становитиме суму, еквівалентну 200 мільйонам доларів. Середня тривалість “життя” монети - приблизно 10 років (за умови, якщо інфляцією не вимиватимуться з обігу монети низьких номіналів). Отже, щорічні витрати на підтримку обігу металевих грошей становитимуть приблизно 20 мільйонів доларів, а загалом витрати на щорічну підтримку грошового обігу в Україні становитимуть не менше 220 мільйонів доларів. Цей розрахунок проведено без урахування поточних витрат на транспортування, упаковку, перерахунок, облікові операції, контроль, охорону, які можуть значно підвищити витрати. Навіть зниження на 20-25% потреби в готівці за рахунок введення нових платіжних інструментів - платіжних карток, може дати щорічну економію коштів для державного бюджету, еквівалентну 60-100 мільйонам доларів США.

2. Приєднання України до давно відомих механізмів електронних платежів має певну конкретну мету - залучити до банківської сфери готівкові кошти, що складають 44% всього грошового обігу. По різним підрахункам, населення України зберігає в “панчосі” до 30 млрд. дол., а кошти держателів карток - дешеві фінансові ресурси для банків.

У ході розвитку карткових систем виникли різні види пластикових карток, що розрізняються призначенням, функціональними і технічними характеристиками.

Пластикова картка - це персоніфікований платіжний інструмент, що надає можливість користувачеві карткою, здійснювати безготівкові розрахунки по оплаті товарів або послуг, а також отримання готівки в відділеннях банків і банківських автоматах (банкоматах). [22]. Прийняття картки до оплати і видача готівки по ній здійснюється підприємствами торгівлі (сервісу) і банками, які є членами платіжної системи, що обслуговує картки.

Отже, пластикова картка являє собою пластину стандартних розмірів, виготовлену з спеціальної, стійкої до будь-яких пошкоджень пластмаси.

Основна функція пластикової картки - забезпечення ідентифікації особи, що її використовує як суб'єкта платіжної системи. Для цього на пластикову картку наносяться логотипи банка-емітента і платіжної системи, що обслуговує картку, ім'я власника картки, номер його рахунку, строк дії картки. Крім цього на картці може бути присутня фотокартка власника і його підпис. Алфавітно-цифрові дані - ім'я, номер рахунку і інші - можуть бути ембоссовані, тобто нанесені рельєфним шрифтом.

Пластикові картки можна класифікувати за багатьма ознаками, представленими на рисунку 1.1

В системі використання пластикових карток беруть участь: держателі (власники) карток, банк-емітент, торговельні установи та заклади сфери послуг, банк-еквайр, процесинговий центр.

Банк-еквайр - банк, у якому відкриті рахунки підприємств торгівлі та побутового обслуговування населення, що обслуговують держателів платіжних карток.

Рис.1.1 Класифікація пластикових карток

Держателі карток - це фізичні особи, які за договором з кредитно-фінансовою установою використовують її платіжну картку для оплати в безготівковій формі вартості товарів чи послуг, а також для отримання через банківські установи та банкомати готівкових коштів.

Банк-емітент - установа банку, яка випускає в обіг платіжні картки.

Процесинговий центр - спеціалізований інформаційно-обчислювальний центр, який виконує збирання, обробку, зберігання та передачу кредитно-фінансовим установам інформації про необхідність переказу з рахунків осіб-держателів платіжних карток грошових коштів за одержані товари і послуги та інші карткові операції на рахунки осіб, що їх надають. [7]

Види пластикових карток, що використовуються в Україні як платіжні інструменти наведені на рисунку 1.2

Рис.1.2 Види банківських пластикових карток за характером операцій, що з ними здійснюються

Коротко охарактеризуємо кожен з видів банківських платіжних карток.

1. Електронний гаманець. Електронний гаманець можна вважати передплаченою карткою багатоцільового призначення, що має використовуватись перш за все для масових дрібних платежів.

Можливі два основних варіанта електронного гаманця:

персоналізований (індивідуальний) електронний гаманець;

анонімний електронний гаманець.

Відмінність між ними в тому, що перший пов`язаний з індивідуальними даними користувача картки, наприклад з номером поточного рахунку, прізвищем, номером договору з банком або другими індивідуальними даними, а другий таких даних не вміщає.

Оскільки емітентом електронного гаманця є банк, то гроші клієнта заносяться на узагальнений рахунок гаманців чи то банка-емітента, чи розрахункового банка, який може в крайньому випадку об`єднати всі банки, що беруть участь в системі. Гроші, інформація про які міститься в електронний гаманець, втрачають у банку-емітенті свою належність конкретному власнику. Це дозволяє процесинговому центру формувати з окремих платіжних транзакцій єдиний дебетовий платіжний документ по кожному банку-емітенту. Але загальна база унікальних номерів електронних гаманців ведеться і в процесинговому центрі, і в банку.

Видача персоналізованого (індивідуального) електронного гаманця відбувається у банку-емітенті або його філії при заключенні індивідуального договору з банком на обслуговування клієнта, первісний ПІН-код заноситься банком по спеціальній процедурі, переказується клієнту при підписанні договору і може бути змінений клієнтом в ході процедури отримання гаманця.

Видача анонімного електронного гаманця дещо відрізняться від описаної вище процедури:

клієнт не заключає індивідуальний договір з банком, він тільки погоджується з правилами користування цим інструментом;

банк-емітент заздалегідь готує електронний гаманець з нульовим балансом і первісним ПІН-кодом;

клієнт може придбати анонімний гаманець у банка-емітента або у агентів банка.

Процедури платежу за товари та послуги за допомогою індивідуального та анонімного гаманця не відрізняються.

2. Дебетна картка. Дебетна картка, є також як і електронний гаманець, передплаченою карткою багатоцільового призначення, тому наведений вище опис індивідуального електронного гаманця у значній мірі відноситься і до неї.

Основні відмінності дебетної картки від електронного гаманця містяться у наступному:

кожна дебетна картка має свій рахунок в банкові-емітентові, на якому відображаються всі операції, котрі здійснюються за допомогою дебетової картки (на відміну від узагальненого рахунку гаманців);

дебетна картка розрахована на платежі середніми та великими сумами, тому частина платежів (великими сумами) може здійснюватись в режимі оn-line. Це не виключає можливості використання картки для платежів дрібними сумами;

по залишкам рахунків, як правило, нараховуються відсотки.

До недоліків слід віднести більш високу вартість однієї транзакції.

Оскільки емітентом дебетної картки є банк, то при емісії гроші клієнта заносяться на рахунок картки клієнта в банкові-емітентові. Розміщені на цей рахунок гроші зберігають в банкові-емітентові свою належність конкретному власнику (картка містить індивідуальні дані користувача).

Завантаження дебетної картки, як правило, здійснюється банком-емітентом. Верхній ліміт завантаження може бути необмеженим, однак можливе додаткове обмеження банком-емітентом індивідуально для кожного клієнта (визначаються при видачі картки). Розмір мінімальної величини завантаження не лімітований (баланс картки після персоналізації дорівнює нулю).

3. Кредитна картка. Кредитна картка пов`язана з поточним рахунком фізичної особи в банку, з рахунком за кредитною лінією та з індивідуальними даними користувача (прізвищем і т.д.). Емітентом картки є банк, але гроші, управління якими може забезпечити картка через поточний та кредитний рахунок клієнта, зберігають в банку свою належність конкретному власнику. Це вимушує процесинговий центр формувати роз`єднані дебетові платіжні документи по кожній операції з карткою і направляти їх банку-емітенту. Загальна база унікальних номерів кредитних карток ведеться як в процесинговому центрі так і в банку-емітенті.

Первісний ПІН-код заноситься банком по спеціальній процедурі і переказується клієнту при підписанні договору (PIN, Personal identification number, індивідуальний номер або код, що надається банком-емітентом клієнту для його ідентифікації при використанні картки в банківському автоматі або торговому терміналі).

Процедура платежу за товари та послуги за допомогою кредитної картки відбувається на платіжному терміналі з пред`явленням ПІН-коду в режимі on-line (он-лайн-операційний режим, при якому термінали (або банківські автомати) з`єднані з центральною комп`ютерною системою (процесиноговим центром) та мають доступ до бази даних для авторизації (дозволу емітента картки чи установи, діючої від його імені, визнати угоду діючою для торговця, банківського автомата), запиту та зміни файлів) до процесингового центру та (або) банку-емітенту і з перевіркою допустимого ліміту кредитування на спеціальному картковому рахунку клієнта; для малих сум може проводитися в режимі off-line (офф-лайн-операційний режим, при якому термінали (або банківські автомати) не з`єднані з центральним процесором системи на протязі тривалого чи короткого проміжку часу. Відповідні дії системи керуються параметрами чи вказівками, закладеними в термінал чи у допоміжній пристрій за рішенням банка-емітента картки. До інформації немає доступу в режимі реального часу, як наслідок, всі поточні діючі файли не можуть проглядатися в момент здійснення операції).

Отримання готівки за допомогою кредитної картки можна здійснити в банкові-емітентові, банкоматі чи любому іншому банкові, який є учасником національної платіжної системи. Ця операція аналогічна операції платежу. Ліміт отримуваної готівки обговорюється при заключенні договору з банком (разовий ліміт).

4. Розрахункова картка. Розрахункова картка є карткою багатоцільового призначення, яка служить інструментом керування поточним рахунком. Від дебетної картки та електронного гаманця розрахункова картка відрізняється наступним:

розрахункова картка не містить інформації про залишок поточного рахунку, тому всі платежі відбуваються в режимі on-line;

після авторизації клієнта (визначення доступності грошей на рахунку) та підтвердження платоспроможності сума купівлі з поточного рахунку перераховується на тимчасовий рахунок (блокується) і не бере участь в наступних авторизаціях;

розрахункова картка розрахована на платежі середніми та великими сумами, тому платежі здійснюються в режимі on-line; але це не виключає можливості використання картки для платежів дрібними сумами;

на залишок рахунку нараховуються відсотки.

Видача розрахункової картки аналогічна процедурі видачі дебетної картки.

Операції завантаження розрахункової картки фактично зводяться до розміщення клієнтом коштів на свій розрахунковий рахунок. Процедура платежу за товари та послуги за допомогою розрахункової картки відбувається на платіжному терміналі з пред`явленням ПІН-коду в режимі on-line до процесингового центра та (або) банка-емітента для будь-яких сум.

5. Корпоративні картки. Корпоративні картки або картки юридичних осіб, які дозволяють здійснювати операції платежу за товари та послуги, можуть мати декілька різновидів реалізації. Доцільно виділити два основних варіанти:

І варіант. Картка підзвітної особи - використовується для оплати ділових витрат (витрати у відрядженні, підзвітні суми, і т.д.). Всі операції по такій картці відображаються в бухгалтерському обліку юридичної особи чеками в поданні з паперовими документами, що підтверджують призначення платежу. По функціям це є дебетна картка, а операція занесення грошей на картку буде оформлюватися платіжним документом аналогічно видачі підзвітних коштів. Для такої картки може бути реалізована можливість до завантаження з рахунку в рамках ліміту, записаного на картці.

ІІ варіант. Картка управління поточним рахунком. Така картка може бути використана як для оплати товарів і послуг безпосередньо на терміналах комерсантів (в даному випадку платіж повинен супроводжуватися “чеком” та підтверджувальним документом - товарний чек, договір, відповідно якому здійснюються перерахування, і т.п.), так і на спеціалізованих пристроях формування електронних аналогів платіжних доручень. В останньому випадку клієнт має можливість вказати на пристрої реквізити отримувача (і призначення платежу), і трансакція крім стандартних полів, буде доповнена полями платіжного доручення, що вимагаються законодавством. Таким чином, ця картка є деяким електронним аналогом чека.

Отримання готівки по картці підзвітної особи можливе в межах сум, занесених на картку (для забезпечення оплати послуг на підприємствах, не обладнаних терміналами), а по картці управління рахунком - в межах сум, які визначаються банками-емітентами.

Наступною ознакою, за якою можна класифікувати банківські пластикові картки це спосіб запису інформації на картку:

графічний запис;

ембосування;

штрих-кодування;

кодування на магнітній смузі;

чіп; лазерний запис (оптичні картки).

Самою ранньою і найбільш простою формою запису інформації на картку було і зостається графічне зображення. Воно і зараз використовується на всіх картках. На універсальних банківських картках передбачено зразок підпису, а прізвище та ім'я ембосуються (механічно видавлюються). За допомогою ембосування робиться відбиток на сліпі при оплаті карткою. [32]

Запис інформації на картку за допомогою штрих-кодування застосовувався до винаходу магнітної смуги і в платіжних системах розповсюдження не отримав. Але картки зі штрих-кодами є досить популярні в спеціальних карткових програмах, де не вимагаються розрахунки, їх популярність пов`язана з відносно низькою вартістю таких карток та обслуговуючого обладнання.

Магнітний запис на сьогодні є самим розповсюдженим способом нанесення інформації на пластикові картки у платіжних системах. Але вже за останні 15-20 років стало зрозуміло, що магнітна смуга вже не забезпечує необхідного рівня захисту інформації від підробок.

Картки з чіпом називають смарт-картками, чіп-картками, інтелектуальними картками. Незважаючи на явні переваги ці картки, чіпові картки менш розповсюджені ніж картки з магнітною смугою, в першу чергу з-за більш високої ціни виготовлення та обслуговування. Тільки в останні роки, коли втрати від шахрайства з магнітними карками стали вражаючими і мають сталу тенденцію до зростання, було прийняте рішення про поступовий перехід на смарт-картки. Смарт-картки розділяються спеціалістами на картки з пам'яттю та власне мікропроцесорні картки. Картки з пам'яттю бувають разовими (одноразовий запис/багаторазове зчитування) та такими, що дозволяють багаторазовий перезапис. При цьому об'єм пам'яті значно більший ніж у карток з магнітною смугою та більш високий рівень захисту інформації. Принципово нові можливості мають справжні мікропроцесорні картки, оскільки вони мають свою внутрішню логіку і являються міні-комп'ютером.

1.2 Використання платіжних карток для здійснення безготівкових розрахунків