2

МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ

ДЕРЖАВНИЙ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ

ДИПЛОМНА РОБОТА

Тема роботи : ІСТОРИЧНИЙ АНАЛІЗ ЕТАПІВ РОЗВИТКУ

БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ У 1992-2002 РОКАХ

Дніпропетровськ

2002

ЗМІСТ

АНОТАЦІЯ

ВСТУП

РОЗДІЛ1. РОЛЬ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ В ФУНКЦІОНУВАННІ ЕКОНОМІКИ РИНКОВОГО ТИПУ

1.1 Специфіка грошей як особливого елемента економічного механізму життя людського суспільства

1.2 Банківська система та її структура

1.3 Комерційні банки та їх функції в економіці

1.4 Центральний банк та його функції

РОЗДІЛ 2. СПЕЦИФІКА ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ В ПЕРЕХІДНІЙ ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ 1992 -2002 РОКІВ

2.1 Становлення та еволюція банківської системи в Україні

2.2 Впровадження міжнародних стандартів бухгалтерського обліку в банківській системі України

2.3 Розвиток управління капіталізацією та ризиками банківської системи України Національним банком України

2.4 Проблеми та перспективи функціонування банківської системи і реалізація грошово-кредитної політики в Україні

РОЗДІЛ 3. ЕКОНОМЕТРИЧНА МОДЕЛЬ УПРАВЛІННЯ ОБОРОТНИМИ АКТИВАМИ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

3.1 Вихідна бухгалтерська інформація для управління оборотними активами банку

3.1.1 Бухгалтерський план рахунків - основа обліку руху активів та пасивів банку при виконанні банківських операцій

3.1.2 Економічне агрегування рахунків - баланс банку

3.2 Методологічні основи управління оборотними активами банку

3.2.1 Оперативне управління платіжним календарем банку на мікрорівні окремих операцій

3.2.2 Економічне управління активами банку для забезпечення нормативних показників платоспроможності, ліквідності

3.2.3 Статистична інформація балансово-фінансової звітності характерних груп комерційних банків у 2000-2001 роках та аналіз особливостей їх платоспроможності та ліквідності

3.2.3.1 Системоутворюючий банк Дніпропетровської області АКБ “Приватбанк” (м.Дніпропетровськ) у 1999 -2000 роках

3.2.3.2 Міський банк м. Дніпропетровська АКБ “Кредит-Дніпро” (м.Дніпропетровськ) у 2000 -2001 роках

3.2.3.3 Системоутворюючий банк України АППБ “Аваль” (м.Київ) у 2000 -2001 роках

3.2.3.4 Міський банк м. Запоріжжя АКБ “Металург”

3.2.3.5 Загальнодержавний ВАТ “Державний ощадний банк України” (м.Київ) у 2001 році

РОЗДІЛ 4. ІНТЕГРОВАНИЙ АНАЛІЗ ЯКОСТІ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ В НЕОДНОРІДНИХ ГРУПАХ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ УКРАЇНИ У 2000 -2001 РОКАХ

4.1 Статистично-кореляційний аналіз динаміки агрегатних статей балансу

4.1.1 Теоретична сутність та методологія побудови економетричних моделей якості управління активами та прибутковості банків

4.1.2 Групування та кореляційний аналіз агрегатних статей балансу

4.2 Інтегрований аналіз структур доходів та витрат, рентабельності та якості управління активами

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ

АНОТАЦІЯ

Дипломної роботи - РОЗВИТОК БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Дипломна робота складається із вступу, 4 розділів, висновків і пропозицій. Робота викладена на 132 сторінках, містить 22 таблиці, 18 рисунків,список використаної літератури містить 19 найменувань, додаток на 24 листах.

Об'єкт розробки : дослідження розвитку банківської системи України , основних закономірностей банківського підприємництва та державного регулювання банківської системи в ринковій державі.

Мета розробки: вивчення бухгалтерсько- фінансової звітності комерційних банків , закономірностей та принципів формування доходності банківського бізнесу , оцінка перспектив та напрямків розвитку банківської системи.

КОМЕРЦІЙНІ БАНКИ, НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ, БАЛАНС, РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ, АКТИВИ, ПАСИВИ, ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ, ЗАЛУЧЕНИЙ(ПОЗИЧКОВИЙ)КАПІТАЛ, НОРМАТИВИ ДІЯЛЬНОСТІ, МІЖНАРОДНА СИСТЕМА БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ.

ВСТУП

За ринкових умов банки та інші фінансові інститути відіграють ключову роль у перетворенні заощаджень домогосподарств та інших секторів економіки на продуктивні види інвестицій. Виконуючи свою посередницьку функцію, ці установи стимулюють збільшення суми заощаджень, що зберігаються в них в виді депозитів. У свою чергу, для збільшення заощаджень і підвищення власної конкурентоспроможності вони постійно шукають найвигідніші види інвестицій для розміщення згаданих заощаджень.

Структура кредитно-фінансової системи в різних країнах із розвинутою ринковою економікою хоч і має свою специфіку, однак їх властиві і загальні риси. Так у кожній країні до фінансово-кредитної системи входять :

- центральний банк, який здійснює керівництво всією фінансово-кредитною системою країни;

- комерційні банки, які становлять “арматуру” фінансово-кредитної системи й здійснюють різні фінансові операції;

- спеціальні кредитно-фінансові інститути, до яких входять:

а) інвестиційні компанії та фінансові корпорації, діяльність яких має допоміжний характер, доповнюючи операції комерційних банків, або поширюючись на такі сфери кредитування, які є надто ризикованими для комерційних банків;

б) страхові компанії, які за рахунок страхових внесків тісно пов ' язані з кредитною системою й навіть конкурують з банками;

в) позичково-ощадні асоціації та кредитні союзи, що за формою е кооперативами;

г) пенсійні фонди, що формуються як приватними компаніями, так і державними органами. Володіючи значними капіталами, вони фінансують великі промислові компанії шляхом купівлі акцій і облігацій;

д.) фондові біржі, які забезпечують ефективний ринок продажу і купівлі цінних паперів, які є дольовими сертифікатами прибутку від капіталу корпорацій;

У всіх фінансових системах, які діють в умовах ринкової економіки, центральний банк посідає місце на вершині двоярусної фінансової структури. Його стратегічною метою і найважливішим обов ' язком є створення середовища, в якому функціонують комерційні банки та інші фінансові установи. Досягнення цієї мети пов ' язане з двома фундаментальними аспектами: макроекономічним, коли головною метою є стабільність валюти, або те що можна назвати стандартом вартості, і мікроекономічним - коли зусилля центрального банку спрямовані передусім на забезпечення надійності банківського сектора, а в ширшому розумінні - і всієї банківської системи.

Об'єкт розробки дипломної роботи : дослідження розвитку банківської системи України , основних закономірностей банківського підприємництва та державного регулювання банківської системи в ринковій державі.

Мета розробки: вивчення бухгалтерсько- фінансової звітності комерційних банків , закономірностей та принципів формування доходності банківського бізнесу , оцінка перспектив та напрямків розвитку банківської системи.

Актуальність проведених в дипломній роботі досліджень фактичних даних бухгалтерсько- фінансової звітності представників різнорідних групп коммерційних банків України :

-Системоутворюючий банк Дніпропетровської області АКБ “Приватбанк” (м.Дніпропетровськ) у 1999 -2000 роках ;

-Міський банк м. Дніпропетровська АКБ “Кредит-Дніпро” (м.Дніпропетровськ) у 2000 -2001 роках.;

-Системоутворюючий банк України АППБ “Аваль” (м.Київ) у 2000 -2001 роках;

-Міський банк м. Запоріжжя АКБ “Металург”(м.Запоріжжя) у 2000-2001 роках ;

-Загальнодержавний ВАТ “Державний ощадний банк України”(м.Київ) у 2001 році ;

заключається в отриманні на базі використання економетричних методів порівняльної статистичної обробки відносних параметрів балансів та фінансової доходності банків стійких кореляційних залежностей між агрегатами балансу та доходностю в комерційних банках , що дозволяє використати їх в якості моделей управління розвитком як окремого банку так і всієї банківської системи.

РОЗДІЛ 1

РОЛЬ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ В ФУНКЦІОНУВАННІ ЕКОНОМІКИ РИНКОВОГО ТИПУ

1.1 Специфіка грошей як особливого елемента економічного механізму життя людського суспільства

Для розуміння ролі грошей в економічній системі необхідно знати їх макро-функції, що забезпечують функціонування економічної системи [1]:

Інформаційна функція - найпростіша. Її сутність полягає в тому, що більшість процесів, що відбуваються в економіці мають грошову форму вираження, що дозволяє отримати загальні характеристики процесів, які відбуваються в суспільстві і відповідну інформацію, необхідну для управління.

Функція достовірності - тісно пов'язана з інформаційною. Зміст її полягає в тому, що інформація, виражена в грошовому вигляді повинна бути максимально пов'язана з реальними величинами, а також з параметрами, що характеризують ті чи інші процеси, які відбуваються в економіці.

Системна або пов'язуюча функція - суть системної функції заключається в тому, що нормальний рух грошових потоків є основною нормою функціонування економіки в цілому.

Розрив неперервності грошових потоків призводить до інформаційних процесів, розподілу та перерозподілу (останні характерні для тіньової економіки), що вцілому не дозволяє забезпечити нормальне функціонування усіх сфер та суб'єктів діяльності (напр. Ситуації з неплатежами).

Стабілізуюча функція - тісно пов'язана з системною, оскільки більша частина процесів, що відбуваються в економіці, здійснюються за допомогою грошової форми руху, та очевидно, що нормальність функціонування є вихідною умовою стабільності чи нестабільності вцілому.

Сутність стабілізаційної функції грошей зумовлена змістом здійснюваної економічної політики, особливо - здійснюваної державою та основними фінансовими суб'єктами господарювання.

Елементарні функції грошей[8].

1.Функція міри вартості:

1.Дозволяє розкрити еволюцію грошей як процес виникнення специфічного товару, що виконує роль еквівалентної форми для вираження вартості будь-якого товару у формі матеріального носія, що володіє внутрішньою вартістю до форми, при якій міра вартості представлена знаком вартості.

2.Як міра вартості, гроші служать для того, щоб перетворювати вартість нескінченного різноманіття товарів в ціни - грошову форму вираження вартості.

3.В силу цієї ж функції виконується функція масштабу цін. Історично, масштаб цін пов'язаний з певною кількістю золота чи іншого коштовного металу, що входить в грошову одиницю тієї чи іншої держави. В сучасних умовах масштаб цін визначається загальним станом економічної системи і, зокрема, прийнятим державним паритетом національної валюти.

4.В силу виконання функції міри вартості, виконується функція розрахункової одиниці, що використовується для визначення ціни товару валового внутрішнього продукту, валового національного продукту, прибутку, собівартості, обсягу капітальних вкладень тощо.

Функцію міри вартості гроші виконують тим краще, чим більш сталою є їх купівельна спроможність.

Тільки при сталих грошах всі грошові показники можуть правильно відображати зміни в реальних економічних процесах. Інакше ці показники спотворять дійсний стан економіки та не будуть надійними орієнтирами для прийняття управлінських рішень.

2.Функція засобу обігу грошей:

Функція засобу обігу грошей обслуговює реалізацію товарів та послуг. Гроші в цій функції постійно приводять в рух товари, зумовлюють їх обіг. Після кожного акту купівлі-продажу товари виходять з обігу і переходять у сферу споживання, а гроші продовжують свій рух в сфері обігу. Для успішного виконання цієї функції гроші теж повинні бути сталими.

3.Функція засобу платежу:

Гроші обслуговують погашення боргових зобов'язань. Боргові зобов'язання можуть виникнути у зв'язку з реалізацією товарів та послуг. Якщо платіж розділяється в часі від передачі продавцем товару покупцю, а також в зв'язку з розподілом вартості (оплата податків, фінансування з бюджету, видача і погашення позичок тощо). В усіх цих випадках грошові платежі не приводять в рух товари.

Проте опосередковано вони теж пов'язані з реалізацією товарів та послуг. На використанні цієї функції базується формування податку, бюджету, банківських систем, оплата праці тощо.

4.Функція накопичення:

1.Функція накопичення дозволяє показати використання і розвиток протиріччя між функцією засобів обігу і функцією накопичення.

В якості засобу обігу гроші постійно знаходяться в обігу, але коли вони використовуються як засіб накопичення, вони перестають бути засобом обігу

2.Відображає можливості й потреби накопичення вартості як особистості, так і суспільства в цілому.

3.Характеризує виникнення і розвиток розподільчих і перерозподільчих процесів.

4.Показує потенційні можливості в регулюванні інвестиційними процесами у суспільстві.

5.Функція світових грошей:

1.Дозволяє забезпечити участь в міжнародних розрахунках як засобу купівлі і платежу.

2.Дозволяє оцінити можливості участі тієї чи іншої держави у міжнародному розподілі праці, формуванні світового ринку (на основі курсу валют та купівельної спроможності населення).

Таблиця 1.1 Співвідношення історичного процесу форм виробництва і еволюції грошей.

Форми виробництва.	Форми грошей.
1.Натуральне виробництво та натуральний обмін (Товар - Товар).	1.Випадкове відокремлення із натурального обміну товарів, виконуючих достатньо довго функцію засобів обігу.
2.Просте товарне виробництво: 1.Розвиток обміну за формулою (Товар - Гроші - Товар). 2.Формування потреби в засобах обігу і нагромадження вартості. 3.Поява спеціальних закладів, пов'язаних з забезпеченням грошового обігу.	2.Відокремлення із товарного світу специфічного товару, що виконує функції грошей і має відповідні форми (використання коштовних металів у вигляді злитків і поступовий перехід до монет).
3.Розвиток товарного виробництва: 1.Посилення масової потреби в прискоренні розрахунків, пов'язаних з обміном, платежами тощо. 2.Формування фінансових та кредитних закладів. 3.Формування системи державного управління грошима (встановлення національної грошової одиниці, створення бюджетної системи, державна емісія грошей тощо).	3.Створення головних елементів сучасної грошової системи: 1.Перехід на стабільну металеву грошову одиницю (карбування монет, встановлення масштабу цін). 2.Виникнення і перехід до використання поряд з металевими грошима - папірових. 3.Розвиток кредитних форм обігу грошей. 4.Розвиток безготівкових форм обігу грошей.
4.Сучасне виробництво: 1.Розвиток закладів, що спеціалізуються на банківській справі, інвестиціях, страхуванні, перестрахуванні та інше. 2.Формування і розвиток сучасної фінансово-кредитної системи, що забезпечує взаємодію держави з усіма суб'єктами економіки.	4.Розвиток сучасних форм обігу грошей: 1.збільшення різноманіття форм використання грошей (паперові гроші, кредитні гроші, електронні гроші). 2.Розвиток обігу цінних паперів, виконуючих деякі функції грошей (обіг векселів, акцій, облігацій, чеків та ін.).

Система грошових відносин (СГВ) як підсистема всієї економіки відображає суспільно-виробничі відносини людей, процес матеріального виробництва та грошового обігу. При аналізі СГВ в якості первинних елементів розуміють обєкти виробничої та невиробничої сфер, а також підприємства, організації та установи, які складають бухалтерський баланс і ті, що мають доходи і витрати.

Крітеріями для виділення підсистем системи грошових відносин служать 3 ознаки:

функціональна

економічна

за формулою рухів грошових потоків.

За функціональною ознакою системи формуються згідно з

функціями грошей.

Грошова система - це встановлена державою форма організації грошового обороту в країні, у тому числі, порядок емісії національних грошових знаків. Національна грошова система складається історично, її зміст і структурні елементи відображають досягнутий соціально-економічний рівень розвитку країни. Вона регулюється законами держави та іншими юридичними актами. Сучасна національна грошова система України - це грошова система ринкового типу.

Основні структурні елементи грошової системи[10]:

1.Наявність національної грошової одиниці, яка являється базисним елементом в організації всіх, проведених на території даної країни розрахунків, платежів; виконання функції накопичення, збереження, тощо.

2.Види наявних грошових знаків, які мають законну силу і забезпечують сукупність всіх розрахунків в рамках економічної системи.

3.Масштаб цін, що призначає номінальну величину різної монети. Від цього залежить ефективність користування різними видами грошових знаків. Масштаб цін встановлюється і змінюється у законодавчому порядку.

4.Грошові агрегати та їх структура, які являються одним із найважливіших елементів структури грошових потоків, різних форм накопичення грошей в економічній системі вцілому. Визначення структури грошової маси в обігу України агрегатним методом почалося з 1993 року.

5.Механізми встановлення валютних курсів по відношенню до національної валюти, тобто, управління сукупністю факторів, впливаючих на стабільність або нестабільність валютного курсу. Основою установлення валютного курсу являється купівельна спроможність тієї чи іншої грошової одиниці.

6.Види грошового обігу, тобто, користування тих чи інших форм готівкового і безготівкового обігу. В розвинутих країнах світу готівка становить незначну частку грошової маси - 5-7%. В Україні ж питома вага готівки в грошовому обороті гіпертрофована.

7.Інституціональні суб'єкти системи, серед яких особливу перевагу мають суб'єкти здібні впливати на функціонування грошової системи. До таких суб'єктів відносяться: Національний Банк, комерційний банк та інші фінансові посередники.

8.Законодавча база, що регулює права і відповідальність суб'єктів грошової системи. В розвинутих країнах цей елемент грошової системи являється найбільш розвиненим.

9.Сукупність механизмів, форм, які використовуються при регулюванні грошової системи. Мова йде про використання адміністративних або економіко-математичних методів і форм управління грошовою масою, що впливає на її зміни.

В результаті еволюції економіки відбувається постійний розвиток форм грошей, які відображають потребу використання грошей, можливість прискорення їх обертання, їх витрати і виготовлення тощо.

 Грошовий обіг являє собою процес безупинного руху грошових знаків у наявній і безготівковій формах. Таке визначення відповідає змісту сучасного грошового обігу, де рух роблять саме грошові знаки, а не інші види грошей.

Платіжний оборот - процес безупинного руху засобів платежу, що існують у даній країні. Він включає не тільки рух грошей, але і рух інших засобів платежу (чеків, депозитних сертифікатів, векселів і т.д.). Грошовий обіг є, отже, складовою частиною платіжного обороту.

Початку руху грошей передує їхня концентрація в суб'єктів. Вони зосереджуються в гаманцях населення, у касах юридичних осіб, на рахунках у кредитних установах, у скарбниці держави. Щоб зародився рух грошей, необхідне виникнення потреби в грошах в однієї з двох сторін. Попит на гроші виникає при здійсненні угод, гроші потрібні для обертання, платежів за товари і послуги. Їхній обсяг визначається номінальним валовим внутрішнім продуктом..

Грошовий обіг являє собою рух грошей при виконанні ними своїх функцій (засобу платежу і засобу звертання).

Обертатися може тільки готівка. Безготівкові грошові знаки у виді записів по депозитних банківських рахунках не обертаються. Кожна нова товарна чи нетоварна угода чи платіж вимагають і нового запису по банківських рахунках. Одним записом не можна обслужити кілька товарних угод. Тому поняття «грошовий обіг» можна віднести тільки до частини грошового обігу, а саме - до готівково-грошового обороту.

Під грошово-платіжним оборотом розуміється частина грошового обігу, де гроші функціонують як засіб платежу, незалежно від того безготівковий це оборот чи готівковий.

Грошовий обіг складається з окремих каналів руху грошей між[2]:

центральним банком і комерційними банками;

комерційними банками;

підприємствами й організаціями;

банками і підприємствами й організаціями;

банками і населенням;

підприємствами, організаціями і населенням;

фізичними особами;

банками і фінансовими інститутами різного призначення;

фінансовими інститутами різного призначення і населенням;

По кожному з цих каналів гроші роблять зустрічний рух.

Структура грошового обігу визначається по трьох класифікаційних ознаках.

Найбільш розповсюдженим є класифікація грошового обігу в залежності від форми функціонування грошей. Тому за ознаками грошовий обіг підрозділяється на готівково-грошовий і безготівковий. Це перша ознака.

Друга ознака - характер відносин, що обслуговує ту чи іншу частини грошового обігу. У залежності від цієї ознаки грошовий обіг розбивається на три частини:

грошово-розрахунковий оборот, що обслуговує розрахункові відносини за товари і послуги й по нетоварних зобов'язаннях юридичних і фізичних осіб;

грошово-кредитний оборот, що обслуговує кредитні відносини в господарстві;

грошово-фінансовий оборот, що обслуговує фінансові відносини в господарстві.

Третя ознака - дозволяє класифікувати грошовий обіг у залежності від суб'єктів, між якими рухаються гроші. За цією ознакою структура грошового обігу така:

оборот між банками (міжбанківський оборот);

оборот між банками і юридичними і фізичними особами (банківський оборот);

оборот між юридичними особами;

оборот між юридичними і фізичними особами;

оборот між фізичними особами.

Різні моделі економіки накладають свій відбиток на характер грошового обігу, не змінюючи при цьому його сутності і структури.

В умовах ринкової моделі економіки особливості грошового обігу наступні[16]:

обслуговує переважно ринкові відносини в господарстві і тільки в незначній частині - розподільні відносини;

відсутній чіткий законодавчий розподіл між безготівковим і готівковим грошовими обігами;

служить об'єктом прогнозного планування з боку держави, комерційних банків, юридичних і фізичних осіб;

функціонує в умовах існування різних форм власності;

децентралізований - його вихідний і завершальний етапи розосереджені в різних комерційних банках;

безготівковий і готівково-грошовий обороти тісно зв'язані один з одним - готівково-грошовий оборот відбувається тільки на базі безготівкового обороту;

емісію безготівкових грошей здійснює система комерційних банків, емісію готівки - Національний державний банк;

функціонує механізм банківського мультиплікатора, регулюємий ставкою обов ' язкового резервування Національним банком.

Взаємозв'язок грошового обігу із системою ринкових відносин при ринковій моделі економіки - система ринкових відносин розпадається на дві сфери: грошово-товарних і грошово-нетоварних відносин. Особливістю грошово-товарних відносин є те, що відбувається не тільки грошовий, але і товарний (вартісний) обороти, оскільки рух грошей тут завжди зв'язаний з зустрічним рухом товарів.

При грошово-нетоварних відносинах вартісного обороту не відбувається, міняються тільки власники грошей.

Активний грошовий обіг (оборотні гроші) і грошовий обіг є однопорядковими поняттями, тому що вони припускають товарне обертання, обмін товарів за гроші як для продуктивного, так і для особистого споживання.

Оскільки до грошей, що обертаються, відносяться гроші, використовувані у функції засобу обертання і засобу платежу, то взаємний обмін між двома підрозділами суспільного відтворення також може здійснюватися тільки завдяки обертанню грошей.

Маса грошей, що обертається, постійно знаходиться в обороті у формі готівки і безготівкового руху коштів (включаючи перерахування засобів, зв'язані з кредитними операціями). Основна частина розрахунків і платежів відбувається без використання готівки і лише незначна - готівкою. Суть проблеми розмежування грошового обігу на безготівковий і готівково-грошовий полягає не стільки у величині обсягу обороту, що обслуговується грошима в тій і іншій формі, скільки в проблемі регулювання об'єкта грошового обігу - грошової маси[6].

У країнах з розвитий ринковою економікою як показники грошової маси виділяються такі величини (агрегати), як грошова база, чи гроші центрального банку (М₀); готівка в звертанні, тобто за межами центрального банку і сховищ комерційних банків (М₁); М₁ і депозити до запитання (М₂); інші агрегати (М₃ і ін.), побудовані шляхом приєднання до попереднього величинам нових кредитних інструментів у послідовності, що характеризує зниження можливості їхнього використання для придбання товарів і послуг [18].

Виходячи з задач регулювання платоспроможності попиту в економіці центральні банки встановлюють цільові орієнтири на ріст грошової маси в обороті, вибираючи як орієнтири ті чи інші показники грошової маси - М₀, М₁, М₂ і ін. Окремі планові показники по обсязі готівки не встановлюються, допускається вільний перелив коштів між каналами наявного і безготівкового звертання. Головним методом регулювання грошового обігу, використовуваним центральним банком, є проведення їм кредитних, інвестиційних і валютних операцій на ринку. Центральний банк цілком визначає величину грошової маси М₀, створюючи ці чи гроші вилучаючи їх зі звертання. Оскільки між величинами М₀, М₁, М₂ існує стійкий зв'язок, остільки центральний банк має можливість контролювати кожної з показників грошової маси в обороті через зміну величини М₀ відповідно до цільової настанови і впливати на величину грошової маси шляхом здійснення кредитних операцій. Інші (комерційні) банки не в змозі збільшити обсяг грошей у звертанні (М₀) , тому що змушені працювати в межах кредитних ресурсів, створюваних центральним (емісійним) банком.

Природно, що навіть повна концентрація емісійної діяльності в центральному банку і надання йому можливості впливати на обсяг грошової маси через кредитні операції не дадуть банку повної волі проведення їм грошово-кредитної політики, якщо йому не буде забезпечений високий ступінь незалежності від уряду .

Розглянемо деякі теоретичні моделі попиту на гроші [8].

Кількісна теорія грошей і цін є класичною теорією попиту на гроші. Сучасне трактування кількісної теорії засновані на понятті швидкості звертання грошей у русі доходів, що в аналітичній формі визначаються як (1): (1.1)

где М - кількість грошей, що знаходяться в звертанні, V - швидкість звертання грошей у русі доходів, Р - абсолютний рівень цін, y - реальний обсяг виробництва (реальний доход, реальний випуск продукції).

Форма рівняння ілюструє, що відношення кількості грошей, що знаходяться в звертанні, до номінального доходу (добутку реального доходу y на абсолютний рівень цін Р) є величина зворотна швидкості звертання грошей. Звідси випливає, що величина попиту на гроші залежить від наступних трьох факторів:

- по-перше, величина попиту на гроші залежить від абсолютного рівня цін. За інших рівних умов більш високий рівень цін вимагає більше грошей, оскільки покупцям буде потрібно більше грошей, щоб купити деяка необхідна кількість зробленої продукції.

- по-друге, попит на гроші залежить від рівня реального обсягу виробництва. В міру його підвищення також ростуть реальні доходи, оскільки робітники витрачають на свою працю більше часу, фірми і підприємства одержують більше прибутку і т.д. За інших рівних умов людям знадобиться більше грошей за умови росту їхніх реальних доходів, оскільки наявність більш високих реальних доходів має на увазі більший обсяг угод.

- по-третє, попит на гроші залежить від швидкості звертання грошей у русі доходів (кількість оборотів у рік, що у середньому робить кожен долар із загальної грошової маси на придбання товарів і послуг, що складають реальний ВНП). Відповідно всі параметри, що впливають на швидкість звертання грошей, будуть впливати і на попит на гроші.

Кількість грошей, що знаходяться в обертанні, також може бути виражене в реальних одиницях шляхом розподілу на індекс рівня цін. У цьому випадку попит на реальні грошові залишки виражається у виді функціональної залежності від реального випуску продукції (реального доходу) : (1.2)

У рівнянні (1.2) MD позначає попит на номінальні грошові залишки, Y - номінальний національний доход, P - рівень цін. Рівняння (5) у суті своєї має на увазі, що зміна в рівні цін за інших рівних умов не впливає на передбачуваний попит на реальні грошові залишки. І, навпаки, кількість грошей і випуск продукції можна грузнути й у номінальних одиницях :

(1.3)

Звідси видно, що поки зміни в номінальному національному доході доставляють однаковий вплив на плановані грошові залишки, обидва підходи до розуміння рівняння попиту на гроші приводять практично до тому самому результату. Це справедливо незалежно від того, чи виникають зміни в номінальному національному доході зі змін реального національного доходу, зміни рівня чи цін їхніх комбінованих змін.

Необхідно прийняти в увагу і зміну цін при аналізі зв'язку норми відсотка по активах, що господарські агенти тримають у своїх портфелях як альтернативу грошам, і попитом на гроші. В ідеальному світі не відає про інфляцію, існує реальна норма відсотка r - тобто доход від активів, які можна зберігати як альтернативу грошам. Інакше кажучи, r вимірює альтернативну вартість збереження не приносять відсотків готівки. Чим вище норам відсотка на альтернативні грошам активи, тим вище їхня альтернативна вартість. Таким чином, за інших рівних умов, чим вище реальна норма відсотка, тим нижче величина попиту на гроші.

У світі, обтяженому інфляцією, реальна норма відсотка на альтернативні грошам активи також являє собою альтернативну вартість збереження не приносить відсотків готівки, але не тільки її одну. Сам по собі темп інфляції є додатковою альтернативною вартістю. Інфляція підриває корисність грошей як засобу заощадження, оскільки реальна кількість товарів і послуг, яку можна придбати за визначену кількість не приносять відсоток готівки, падає з темпом, рівним темпу росту рівня цін. Крім того, зміни в темпах інфляції впливають на бажання індивіда зберігати неліквідні активи - наприклад, нерухомість і запаси товарів. Чим вище темпи інфляції, тим швидше зростуть ціни неліквідних активів. Таким чином, приймаючи в увагу як реальні норми відсотків, так і очікуваний темп інфляції, можна записати функцію попиту на гроші в такий спосіб:

де y - номінальний національний доход; r - очікувана реальна норма відсотка; p - очікуваний темп інфляції.

Оскільки як очікувана реальна норма відсотка, так і очікуваний темп інфляції, є в суті своєї альтернативними стоимостями не приносять доходу у вигляді відсотків готівки, те складаючи разом ці величини, одержимо деяку загальну альтернативну вартість. Використовуючи номінальну норму відсотка R, що позначає загальну альтернативну вартість збереження не приносять доходів грошей, функція попиту на гроші може бути спрощена в такий спосіб :

Функціональна залежність попиту на гроші, приведена в рівнянні (1.5), містить у собі три перемінні: величини попиту на гроші, номінальний національний доход і номінальну норму відсотка. Така функція трьох перемінних у декартовой системі координат може бути представлена сукупністю кривих (див. Рис.1.2). По горизонталі відкладена номінальна кількість грошей, еквівалентна планованого попиту, по вертикалі - номінальна норма відсотка в змісті «ціни», которую приходитися платити за володіння частиною багатства у формі не приносять доходів грошей, а не альтернативних активах, що приносять власнику відсоток. Кожна частина грошового обігу обслуговує свою сферу ринкових відносин, причому гроші вільно переходять з однієї частини грошового обігу в іншу, що дозволяє оперативно перекидати їх з однієї сфери ринкових відносин в іншу у відповідності з потребою, що складається в результаті дії закону попиту та пропозиції кон'юнктурою ринку. На відміну від інших ринків валютний ринок не обслуговується конкретно якоюсь частиною грошового обігу, він тільки збільшує чи зменшує цей оборот. Таким чином, можна сформулювати дві основні задачі, що вирішує грошовий обіг, обслуговуючи систему ринкових відносин, які і визначають його роль:

грошовий обіг, перерозподіляючи гроші між своїми частинами, забезпечує зведений перелив капіталу з однієї сфери ринкових відносин в іншу, тим самим здійснюючи їхній взаємозв'язок;

- у грошовому обігу створюються нові гроші, що забезпечують задоволення потреби в них усіх сфер ринкових відносин.

1.2 Банківська система та її структура

Банківські правовідносини в Україні регулюються наступними основними законами в галузі суспільного фінансового права :

1) Закон України “Про власність”( 7 лютого 1991 року N 697-XII /від 28 лютого 1995 року N 75/95-ВР)

2) Закон України “Про підприємництво” (7 лютого 1991 року N 698-ХII / від 17 травня 2001 року N 2409-III)

3) Закон України “Про господарські товариства”( 19 вересня 1991 року N 1576-XII/ від 17 травня 2001 року N 2409-III)

4) Закон України “Про Національний банк України” (20 травня 1999 року N 679-XIV / від 7 грудня 2000 року N 2121-III)

5) Закон України “ Про банки та банківську діяльність” (7 грудня 2000 року N 2121-III )

6) Закон України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринківфінансових послуг” (12 липня 2001 року N 2664-III )

7) Цивільний кодекс України (15 грудня 1992 року N 2857-XII/ від 19 жовтня 2000 року N 2056-III)

В галузі фінансового права правовідносини виникають на основі актів застосування норм права, прийнятих компетентними органами держави, у галузі цивільного права -- на основі норм права по договору між суб'єктами цивільного права,характерними для суспільного ладу даної держави.

Таким чином у підгалузі банківського права [3] співіснують дві галузі права :

- фінансове право між банками та регулюючими компетентними органами держави , зафіксоване в законах,кодексах, постановах, інструкціях та правилах ;

- цівільне право між банками, банками та клієнтами , яке зафіксоване в двосторонніх договорах тимчасового відчуження чи надання права власності на грошові кошти (майнова власність суб ' єктів договору) на основі платності та повернення у обумовлені строки , а також в двосторонніх договорах на тимчасове керування капіталами суб'єктів договору на комісійній основі чи надання грошових гарантій суб'єктам договорів для здійснення їх економічних операцій ;

Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, що створені і діють на території України відповідно до положень Закону [11].

Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими).

Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій. Національний банк України здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій.

Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо більше 50 відсотків його активів є активами одного типу. Банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку у разі, якщо більше 50 відсотків його пасивів є вкладами фізичних осіб.

Національний банк України здійснює регулювання та банківський нагляд відповідно до положень Конституції України, Закону України “ Про банки і банківську діяльність”[11], Закону України "Про Національний банк "[12 ], інших законодавчих актів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Економічна незалежність банків

Банки мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їхній власності. Держава не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за зобов'язаннями держави, якщо інше не передбачено законом або договором.

Національний банк України не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за зобов'язаннями Національного банку України, якщо інше не передбачено законом або договором.

Банки в Україні створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку.

Державні банки

Державний банк - це банк, сто відсотків статутного капіталу якого належать державі. Державний банк засновується за рішенням Кабінету Міністрів України. Статут державного банку затверджується постановою Кабінету Міністрів України. Держава здійснює та реалізує повноваження власника щодо акцій (паїв), які їй належать у статутному капіталі державного банку, через органи управління державного банку.

Органами управління державного банку є наглядова рада та правління банку. Органом контролю державного банку є ревізійна комісія, персональний та кількісний склад якої визначаються наглядовою радою державного банку.

Наглядова рада є вищим органом управління державного банку, що здійснює контроль за діяльністю правління банку з метою збереження залучених у вклади грошових коштів, забезпечення їх повернення вкладникам та захисту інтересів держави як акціонера державного банку та інші функції, визначені цим Законом.

Президент України призначає сім членів наглядової ради державного банку шляхом прийняття відповідного Указу. Верховна Рада України призначає сім членів наглядової ради державного банку шляхом прийняття відповідної Постанови. Строк повноважень членів наглядової ради державного банку - п'ять років.

Кооперативні банки

Кооперативний банк створюється в порядку, передбаченому законодавством про кооперацію, яке поширюється на кооперативні банки в частині, що не суперечить Закону [11].Кооперативні банки створюються за принципом територіальності і поділяються на місцеві та центральний кооперативні банки.

Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. У разі зменшення кількості учасників і неспроможності кооперативного банку протягом одного року збільшити їх кількість до мінімальної необхідної кількості діяльність такого банку припиняється шляхом зміни організаційно-правової форми або ліквідації.

Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки. До функцій центрального кооперативного банку, крім передбачених цим Законом, належать централізація та перерозподіл ресурсів, акумульованих місцевими кооперативними банками, а також здійснення контролю за діяльністю кооперативних банків регіонального рівня.

Органами управління кооперативних банків є загальні збори учасників (пайовиків), спостережна рада банку та правління банку. Органом контролю є ревізійна комісія банку.

Статутний капітал кооперативного банку поділяється на паї. Рівень мінімального розміру статутного капіталу кооперативного банку встановлюється Національним банком України відповідно до цього Закону. Кожний учасник кооперативного банку незалежно від розміру своєї участі у капіталі банку (паю) має право одного голосу.

Банківські об'єднання

Банки мають право створювати банківські об'єднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група. Банківське об'єднання створюється за попередньою згодою Національного банку України та підлягає державній реєстрації шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків. Банк може бути учасником лише одного банківського об'єднання. Учасники банківського об'єднання перед своєю власною назвою вказують назву банківського об'єднання.

Банківська корпорація

Банківська корпорація - це юридична особа (банк), засновниками та акціонерами якої можуть бути виключно банки. Банківська корпорація створюється з метою концентрації капіталів банків - учасників корпорації, підвищення їх загальної ліквідності та платоспроможності, а також забезпечення координації та нагляду за їх діяльністю.

Вимоги Національного банку України щодо надання банківській корпорації ліцензій на виконання окремих операцій встановлюються на рівні загальних вимог для комерційних банків виходячи з розміру консолідованого капіталу.

Установчий договір та статут корпорації мають включати положення щодо забезпечення виконання корпорацією та її членами своїх фінансових зобов'язань і відповідальності за результати сумісної діяльності з метою забезпечення інтересів кредиторів та вкладників.

Банки, що увійшли до банківської корпорації, передають корпорації повноваження на здійснення окремих операцій та забезпечують централізацію виконання окремих функцій. Централізації в межах банківської корпорації підлягають: виконання розрахунків як серед членів корпорації, так і за її межами; операції на ринках грошей та капіталів;

Банківська корпорація виконує функції розрахункового центру для банків - членів корпорації і не веде безпосереднього обслуговування клієнтів (фізичних та юридичних осіб, крім банків та інших фінансових установ). Усі банки - члени корпорації виконують свої розрахунки та платежі (як у національній, так і в іноземних валютах) виключно через свої кореспондентські рахунки, відкриті в Національному банку України або безпосередньо у банківській корпорації.

Банки, що увійшли до банківської корпорації, зберігають свою юридичну самостійність у межах, обумовлених їх статутами та статутом банківської корпорації.

Банківська холдингова група

Банківська холдингова група - це банківське об'єднання, до складу якого входять виключно банки.

Материнському банку банківської холдингової групи має належати не менше 50 відсотків акціонерного (пайового) капіталу або голосів кожного з інших учасників групи, які є його дочірніми банками.

Банківські холдингові групи дозволяється створювати лише за умови, що угода про їх створення передбачає покладання на головний банк групи додаткових організаційних функцій стосовно банків - членів групи, а також створення системи управління спільною діяльністю.

Материнський банк банківської холдингової групи відповідає за зобов'язаннями своїх членів у межах свого внеску в капіталі кожного з них, якщо інше не передбачено законом або угодою між ними.

Фінансова холдингова група

Фінансова холдингова група має складатися переважно або виключно з установ, що надають фінансові послуги, причому серед них має бути щонайменше один банк, і материнська компанія має бути фінансовою установою.

Материнській компанії має належати більше 50 відсотків акціонерного (пайового) капіталу кожного з учасників фінансової холдингової групи.

Материнська компанія фінансової холдингової групи відповідає за зобов'язаннями своїх членів у межах свого внеску в капітал кожного з них, якщо інше не передбачено законом або угодою між ними.

Банківські спілки та асоціації

З метою захисту та представлення інтересів своїх членів, розвитку міжрегіональних та міжнародних зв'язків, забезпечення наукового та інформаційного обміну і професійних інтересів, розробки рекомендацій щодо банківської діяльності банки мають право створювати неприбуткові спілки чи асоціації.

Банківські спілки та асоціації не мають права займатися банківською чи підприємницькою діяльністю і не можуть бути створені з метою отримання прибутку. Асоціація (спілка) банків є договірним об'єднанням банків і не має права втручатися у діяльність банків - членів асоціації (спілки).

1.3 Комерційні банки та їх функції в економіці

Комерційні банки становлять основу кредитної системи - це спеціалізовані фінансові посередники , які працюють в сфері фінансового підприємництва. Вони проводять різні фінансові операції, зокрема, обслуговують підприємства, фірми, населення, приймають і видають банківські чеки, надають кредити. Кошти комерційних банків складаються з власних, залучених та емітованих. Власні кошти - це акціонерний капітал, створений шляхом продажу акцій на ринку цінних паперів, і резервний капітал, що утворюється з відрахувань від поточного прибутку. Залучені кошти - основні ресурси комерційного банку, що утворюються з депозитів( вкладів) клієнтів. Емітовані фонди утворюються при акцепті на оплату грошових документів та при авалі гарантії платежу, який застосовує банк у випадку банкрутства платника.

Учасниками банку можуть бути юридичні і фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів.

Статут банку складається з урахуванням положень Закону[11], Закону України "Про господарські товариства" та інших законів України.

Статут банку обов'язково має містити інформацію про:

1) найменування банку; 2) його місцезнаходження; 3) організаційно-правову форму; 4) види діяльності, які має намір здійснювати банк; 5) розмір та порядок формування статутного капіталу банку, види акцій банку, їх номінальну вартість, форми випуску акцій (документарна або бездокументарна), кількість акцій, що купуються акціонерами; 6) структуру управління банком, органи управління, їх компетенцію та порядок прийняття рішень; 7) порядок реорганізації та ліквідації банку ;8) порядок внесення змін та доповнень до статуту банку; 9) розмір та порядок утворення резервів та інших загальних фондів банку; 10) порядок розподілу прибутків та покриття збитків; 11) положення про аудиторську перевірку банку; 12) положення про органи внутрішнього аудиту банку.

Державна реєстрація банків здійснюється Національним банком України[12].

Уповноважені засновниками банку особи подають Національному банку України для державної реєстрації такі документи:

1) заяву про реєстрацію банку; 2) установчий договір (крім державного банку);

3) статут банку; 4) рішення про створення банку (протокол установчих зборів) або постанову Кабінету Міністрів України про створення державного банку; 5) бізнес-план, що визначає види діяльності, які банк планує здійснювати на найближчий рік, та стратегію діяльності банку на найближчі три роки згідно із встановленими Національним банком України вимогами; 6) інформацію про фінансовий стан учасників, які матимуть істотну участь у банку. У разі коли засновником банку є юридична особа, надається інформація про членів ради директорів і осіб, які мають істотну участь у цій юридичній особі;7) бухгалтерську і фінансову звітність за останні чотири звітних періоди (квартали) - для учасників - юридичних осіб, які матимуть істотну участь у банку, довідку Державної податкової адміністрації України про доходи за останній звітний період (рік) - для учасників - фізичних осіб, які матимуть істотну участь у банку;8) відомості про кількісний склад спостережної ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії; 9) копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію банку, що встановлюється Національним банком України; 10) нотаріально завірені копії установчих документів учасників, які є юридичними особами та матимуть істотну участь у банку; 11) копії звіту про проведення відкритої підписки на акції - для банку, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства; 12) відомості про професійну придатність та ділову репутацію голови та членів правління (ради директорів) і головного бухгалтера банку.

Реєстрація банків здійснюється шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків, після чого банк набуває статусу юридичної особи. Національний банк України видає банку свідоцтво про його державну реєстрацію за встановленою ним формою.

Банківська ліцензія

Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії. Без отримання банківської ліцензії не дозволяється здійснювати одночасно діяльність по залученню вкладів та інших коштів, що підлягають поверненню, і наданню кредитів, а також вести рахунки. Особи, винні у здійсненні банківської діяльності без банківської ліцензії, несуть кримінальну, цивільну чи адміністративну відповідальність згідно із законами України. Банківська ліцензія не може передаватися третім особам.

Розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку

Мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку не може бути менше:

1) для місцевих кооперативних банків - 1 мільйона євро;

2) для комерційних банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області, - 3 мільйонів євро;

3) для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України, - 5 мільйонів євро.

Національний банк України має право встановити для окремих банків залежно від їх спеціалізації диференційований мінімальний статутний капітал на момент реєстрації банку, але не нижче розмірів, передбачених цією статтею.

Резервний та інші фонди банку

Банки зобов'язані формувати резервний фонд на покриття непередбачених збитків по всіх статтях активів та позабалансових зобов'язаннях.

Розмір відрахувань до резервного фонду має бути не менше 5 відсотків від прибутку банку до досягнення ними 25 відсотків розміру регулятивного капіталу банку. У разі коли діяльність банку може створювати загрозу інтересам вкладників та інших кредиторів банку, Національний банк України має право вимагати від банку збільшення розміру резервів щорічних відрахувань до них.

Банківські операції

На підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції:

1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб; 2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них; 3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. 4) операції з валютними цінностями; 5) емісію власних цінних паперів; 6) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів; 7) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг); 8) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі; 9) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг); 10) лізинг; 11) послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів; 12) випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів; 13) випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток; 14) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

За умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки також мають право здійснювати такі операції:

1) здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб; 2) здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї; 3) перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів; 4) операції за дорученням клієнтів або від свого імені: з інструментами грошового ринку; з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках; з фінансовими ф'ючерсами та опціонами; 5) довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами; 6) депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.