Історичний аналіз етапів розвитку банківської системи України в 1992–2002 роках

Комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях.

Обмеження щодо діяльності банків

Банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних і інвестиційних монет) та страхування, крім виконання функцій страхового посередника.

Спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати вклади (депозити) від фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5 відсотків капіталу банку.

Банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 25 відсотків капіталу банку. Це обмеження не поширюється на:

1) приміщення, яке забезпечує технологічне здійснення банківських функцій; 2) майно, яке перейшло банку у власність на підставі реалізації прав заставодержателя відповідно до умов договору застави; 3) майно, набуте банком з метою запобігання збиткам, за умови, що таке майно має бути відчужено банком протягом одного року з моменту набуття права власності на нього.

Забезпечення конкуренції у банківській системі

Банкам забороняється укладати договори з метою обмеження конкуренції та монополізації умов надання кредитів, інших банківських послуг, встановлення процентних ставок та комісійної винагороди.

Банку забороняється встановлювати процентні ставки та комісійні винагороди на рівні нижче собівартості банківських послуг у цьому банку.

Банку забороняється вчиняти будь-які дії щодо впровадження у своїй практиці недобросовісної конкуренції.

1.4 Центральний банк та його функції

Національний банк України (далі - Національний банк) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, Законом [12] та іншими законами України.

Національний банк має статутний капітал, що є державною власністю. Розмір статутного капіталу становить 10 мільйонів гривень. Джерелами формування статутного капіталу Національного банку є доходи його кошторису, а при необхідності - Державний бюджет України [12].

Національний банк є економічно самостійним органом., який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а у визначених цим законом випадках - також за рахунок Державного бюджету України. Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності і перебуває у його повному господарському віданні.

Національний банк не відповідає за зобов'язаннями органів державної влади, а органи державної влади не відповідають за зобов'язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання.

Національний банк не відповідає за зобов'язаннями інших банків, а інші банки не відповідають за зобов'язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання.

Одержання прибутку не є метою діяльності Національного банку. Плановані доходи та витрати Національного банку відображаються в кошторисі його доходів і витрат. Кошторис доходів та витрат повинен забезпечувати можливість виконання Національним банком його функцій, встановлених Конституцією України та Законом [12].

Функції

Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України.

Національний банк виконує такі функції:

1) відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;2) монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг; 3) виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування; 4) встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна; 5) організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;6) визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками; 7) визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації; 8) здійснює банківське регулювання та нагляд; 9) веде Реєстр банків, їх філій та представництв, валютних бірж, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках; 10) складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування; 11) представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків; 12) здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення платежів в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за комерційними банками та іншими кредитними установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення операцій з валютними цінностями; 13) забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами; 14) аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин; 15) організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;16) реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку; 17) бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України; 18) здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом.

Керівними органами Національного банку є Рада Національного банку України (далі - Рада Національного банку) та Правління Національного банку України (далі - Правління Національного банку). Структура Національного банку будується за принципом централізації з вертикальним підпорядкуванням.

До системи Національного банку входять центральний апарат, філії (територіальні управління), розрахункові палати, Банкнотно-монетний двір, фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця України, Центральне сховище, спеціалізовані підприємства, банківські навчальні заклади й інші структурні одиниці і підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності Національного банку.

Для інкасації та охорони цінностей та об'єктів Національний банк має відомчу охорону, озброєну бойовою вогнепальною зброєю.

Основні засади грошово-кредитної політики

Основні засади грошово-кредитної політики грунтуються на основних критеріях та макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного розвитку та Основних параметрах економічного та соціального розвитку України на відповідний період, що включають прогнозні показники обсягу валового внутрішнього продукту, рівня інфляції, розміру дефіциту державного бюджету та джерел його покриття, платіжного та торгового балансів, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси через:

1) визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків; 2) процентну політику; 3) рефінансування комерційних банків; 4) управління золотовалютними резервами; 5) операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права), у тому числі з казначейськими зобов'язаннями, на відкритому ринку; 6) регулювання імпорту та експорту капіталу; 7) емісія власних боргових зобов'язань та операції з ними.

Норми обов'язкових резервів

Національний банк встановлює банкам нормативи обов'язкового резервування коштів. При цьому:

1) розмір обов'язкових резервів встановлюється єдиним для банків в процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів в національній та іноземній валюті; 2) для різних видів зобов'язань можуть встановлюватися різні норми обов'язкових резервів; 3) рішення про підвищення норм резерву набирає чинності не раніше ніж через 10 днів після його опублікування.

Процентні ставки

Національний банк встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями.

Управління золотовалютними резервами

Національний банк забезпечує управління золотовалютними резервами держави, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу валютних цінностей на валютних ринках з метою впливу на курс національної валюти щодо іноземних валют і на загальний попит та пропозицію грошей в Україні.

Операції відкритого ринку

Операціями відкритого ринку Національного банку є купівля-продаж казначейських зобов'язань, а також інших цінних паперів (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права) та боргових зобов'язань, визначених Правлінням Національного банку.

Регулювання імпорту та експорту капіталу

Національний банк відповідно до законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність та систему валютного регулювання і валютного контролю регулює імпорт та експорт капіталу.

Повноваження Національного банку щодо організації
готівкового грошового обігу

Для забезпечення організації готівкового грошового обігу Національний банк здійснює:

1) виготовлення та зберігання банкнот і монет; 2) створення резервних фондів банкнот і монет; 3) встановлення номіналів, систем захисту, платіжних ознак та дизайну грошових знаків; 4) встановлення порядку заміни пошкоджених банкнот і монет; 5) встановлення правил випуску в обіг, зберігання, перевезення, вилучення та інкасації готівки; 6) визначення порядку ведення касових операцій для банків, інших фінансово-кредитних установ, підприємств і організацій; 7) визначення вимог стосовно технічного стану і організації охорони приміщень банківських установ.

Курс гривні

Національний банк встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют та оприлюднює його. Для регулювання курсу гривні щодо іноземних валют Національний банк використовує золотовалютний резерв, купує і продає цінні папери, встановлює і змінює ставку рефінансування та застосовує інші інструменти регулювання грошової маси в обігу.

Конвертованість гривні

Умови та порядок конвертації (обміну) гривні на іноземну валюту встановлюються Національним банком відповідно до законодавства України про валютне регулювання. Національний банк не може обмежувати права суб'єктів валютного ринку на здійснення операцій з іноземною валютою, гарантовані їм законом.

Регулювання розрахунків

Національний банк встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу України із застосуванням як паперових, так і електронних документів та готівки, координує організацію розрахунків, дає дозволи на здійснення клірингових операцій та розрахунків за допомогою електронних документів.

Національний банк забезпечує здійснення міжбанківських розрахунків через свої установи, дає дозвіл на проведення міжбанківських розрахунків через прямі кореспондентські відносини комерційних банків та через їх власні розрахункові системи.

Регулювання бухгалтерського обліку

Національний банк встановлює обов'язкові для банків стандарти та правила ведення бухгалтерського обліку та звітності, що відповідають вимогам законодавства України.

Нормативно-правові акти Національного банку

Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність.

Нормативно-правові акти Національного банку підлягають обов'язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України та набирають чинності відповідно до законодавства України.

Обмеження діяльності

Національному банку забороняється:

1) бути акціонером або учасником банків та інших підприємств, установ; 2) здійснювати операції з нерухомістю, крім тих, що пов'язані із забезпеченням діяльності Національного банку та його установ; 3) здійснювати торговельну, виробничу, страхову та іншу діяльність, яка не відповідає функціям Національного банку.

Форми регулювання банківської діяльності

Державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах:

I. Адміністративне регулювання:

1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності; 2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; 3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; 4) нагляд за діяльністю банків; 5) надання рекомендацій щодо діяльності банків.

II. Індикативне регулювання:

1) встановлення обов'язкових економічних нормативів; 2) визначення норм обов'язкових резервів для банків; 3) встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій; 4) визначення процентної політики; 5) рефінансування банків; 6) кореспондентських відносин; 7) управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції; 8) операцій з цінними паперами на відкритому ринку; 9) імпорту та експорту капіталу.

Мета, організація, підстави та обсяг нагляду

Метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках.

РОЗДІЛ 2

СПЕЦИФІКА ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ В ПЕРЕХІДНІЙ ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ 1992 -2002 РОКІВ

2.1 Становлення та еволюція банківської системи в Україні

До реформ 1987-1988 років Держбанк СРСР виконував у радянській фінансовій системі функції центрального банку (за винятком управління міжнародними резервами), а також більшість функцій комерційного банку. Як центральний банк він відповідав за загальний напрям розподілу готівки та кредитних ресурсів в економіці (касовий та кредитний плани), а також був банкіром держави і кредитором підприємств, здійснював розрахунки між суб'єктами господарювання[5],[1].

У цей період платіжна система обслуговувала потребу в поверненні вартості виробництва підприємствами, тобто в поверненні вартості всіх ресурсів і платежів за переліком, що включав також заробітну плату (за винятком податків). Таким чином, підприємство отримувало платежі за свої товари від банку (місцевого відділення Держбанку) після подання документів, які підтверджували відправлення товару. Ці документи потім надсилалися у відділення Держбанку за місцезнаходженням покупця, де і дебетувався рахунок останнього. Однак через затримки, пов'язані з пересиланням поштою, рахунок покупця нерідко дебетувався лише через кілька місяців після відправки товарів. У результаті в платіжній системі виникла значна кредитна позиція на користь підприємств-покупців, оскільки дебет відставав від кредиту і з'являвся істотний обсяг коштів у дорозі тобто нетто-пасив банківської системи відносно підприємств.

Крім Держбанку, в період, який передував реформам 1987-1988 рр., існувало два спеціалізовані банки: Будбанк СРСР і Зовнішторгбанк СРСР.

Реформи та організаційні зміни 1987-1988 років було розпочато з метою введення дворівневої банківської системи, в якій функції комерційного банку, що виконувалися Держбанком, зосереджувалися б у новостворених спеціалізованих банках. Було створено три таких банки, а саме: Агропромбанк, Промбудбанк і Банк соціальних капіталовкладень - Житлосоцбанк, які мали надавати кредит підприємствам відповідних галузей. Таким чином, ці банки перебрали всі комерційні функції, які раніше виконував Держбанк, у тому числі прийом депозитів від підприємств і надання їм кредитів. Крім того, спеціалізовані банки також виступали як агенти уряду. У бухгалтерських книгах кожного з них містився повний список рахунків союзних, республіканських і місцевих органів влади. Банк зовнішньої торгівлі (перейменований у Зовнішекономбанк) продовжував здійснювати свої колишні функції. Ощадні каси Держбанку СРСР отримали статус банків та були реорганізовані в Ощадний банк СРСР.

Одночасно, у 1988 році, було прийнято закон про кооперативи, що дозволяв створення кооперативних банків для обслуговування потреб кооперативних підприємств, які не обслуговувалися державними спеціалізованими банками. Крім того, державні підприємства одержали право створювати власні банки. Ці комерційні і кооперативні банки істотно відрізнялися від спеціалізованих. По-перше, вони мали порівняно більше прав: могли надавати як коротко, так і довгострокові кредити, приймати внески і депозити, а також виконувати валютні операції. По-друге, їхня клієнтура не обмежувалася якимось певним сектором економіки; ці банки мали право обслуговувати як населення, так і підприємства будь-яких галузей.

Незадовго до розпаду Радянського Союзу сталася ще одна значна подія, яка мала вкрай негативні наслідки для монетарного розвитку майже всіх пострадянських країн. Йдеться про адміністративне підвищення цін з одночасною заміною банкнот великої вартості (більш відоме як “павловські реформа”). Це була спроба уряду адміністративними методами зняти накопичений в економіці інфляційний потенціал. Проте вжиті заходи мали з макроекономічної точки зору дуже обмежений та короткочасний ефект. А найнегативнішим наслідком цієї події можна вважати зростання недовіри до влади та посилення інфляційних очікувань серед населення.

Із розпадом у 1991 році СРСР та виникненням нових незалежних держав склалася парадоксальна ситуація, коли новостворені центральні банки всіх цих країн стали емісійними центрами, тобто мали змогу випускати спільну валюту - радянський рубль у виді кредитних безготівкових грошей без погодження загального обсягу [6]. Це було основним чинником швидкого зростання цін у той період. Центральний банк Росії контролював лише приріст готівкових грошей. Наприклад, інфляція в Україні у 1992 році становила майже 2000%. Високі її показники спостерігалися в усіх країнах рублевої зони (значно меншим зростанням цін було лише в державах Балтії, особливо в Естонії та Латвії, які першими вийшли з рублевої зони та ввели власні валюти).

1991 рік - рік початку становлення системи комерційних банків України, діяльність яких розпочалася з прийняттям Закону України “Про банки і банківську діяльність”(редакція 1991 р.) , яким вводилася дворівнева банківська система незалежної України - Національний банк України та система комерційних банків України[5].

Звичайно, швидке зростання грошової рублевої маси в умовах адміністративного регулювання цін змушувало кожну нову країну чи навіть регіон створювати адміністративні бар'єри, щоб запобігти “вимиванню” товарів із даного регіону чи країни. Країни Балтії досягли цього економічними методами, “відпустивши” ціни та відповідно підвищивши заробітну плату в бюджетному секторі. Україна запровадила тимчасову валюту - купоно-карбованець. Це нововведення мало вирішити проблему нестачі готівки в обігу, яка виникла внаслідок контролювання емісії грошей Центральним банком Росії (ЦБР), та захистити внутрішній ринок товарів. У липні 1992 року ЦБР, намагаючись контролювати рублеву емісію, змінив порядок розрахунків із колишніми республіками СРСР, відкривши рахунки кожної з них у себе та відповідні кореспондентські рахунки в кожному із центральних банків, що значно ускладнило взаєморозрахунки з Росією - основним торговельним партнером усіх пострадянських країн.

У 1992 році НБУ принципово прийняв рішення про введення національної грошової одиниці- гривні, та розпочав її печатання в Канаді та в Італії[3]. Однак, політичне становище в Україні , яке характеризувалось наявністю двох полярних точок зору на розвиток держави - самостійний розвиток чи повернення в унітарну державу через СНД, привело до відказу керівництва держави від вводу національної валюти та продовження використання грошово-кредитного сурогату - купоно-карбованця. Його незабезпеченість активами НБУ привела до повного “ступору” банківської системи держави з появою фантастичних ставок за кредити на рівні 500 - 600 % річних[5].

1993 рік був унікальним для світового досвіду та катастрофічним для України, якщо говорити про руйнування її економіки. Лише кілька країн світу переживали періоди так званої гіперінфляції, коли середньомісячна інфляція становила понад 50 відсотків: Аргентина та Болівія у Південній Америці, Німеччина між першою та другою світовими війнами. Як свідчить світовий досвід, інфляція в Україні з 31 грудня 1992 року по 31 грудня 1993 року становила понад 10000%. Звісно, протягом цього року Національний банк України не мав можливості проводити повноцінну монетарну політику. Можна згадати прямі кредити у вугільну галузь під час шахтарських страйків у Донбасі, кредити на потреби агропромислового сектора, для взаєморозрахунків або на поповнення обігових коштів. Дефіцит бюджету покривався майже на 100% за рахунок кредиту НБУ. Грошова маса зросла протягом 1993 року приблизно у 20 разів, а ціни - більш як у 100 разів. Тобто виникла ситуація, типова для всіх економік, що пройшли через гіперінфляцію. Ціни зростали набагато швидше, ніж центральний банк друкував гроші. Суспільство функціонувало в умовах постійних інфляційних очікувань, що (разом із “друкуванням нових грошей”) також було вирішальним фактором прискорення інфляції[16].

Що стосується зовнішньої вартості української валюти, то у період із вересня 1993 року в Україні існувало щонайменше чотири обмінних курси: офіційний курс НБУ, аукціонний, комерційний курс купівлі-продажу готівки, курс чорного ринку. Результатом гіперінфляції став найбільш за всю історію України спад економіки. Реальний ВВП у 1994 році скоротився на 23%. Прийшло розуміння, що ключова передумова повноцінної монетарної політики - незалежність центрального банку держави.

Інфляційна криза 1993 року привела до стратегічних наслідків у структурі

комерційних банків України. Якщо у 1991 - 1992 роках три головних банки - нащадки держбанків - Промбудбанк, Житлосоцбанк, Агропромбанк - практично займали 80-85 % банківського ринку , то ринкова стратегія нових комерційних банків й диверсифікація діяльності швидко дала свої результати. Величезна інфраструктура бувших держбанків виявилася неспроможною швидко реагувати на інфляційні процеси, а велика частка держави в їх статутному капіталі зробила з них “гаманці Кабінету Міністрів”, що практично довело їх до системної кризи. Нові комерційні банки, проводячи ринкову політику на упередження зростання інфляції, зміцнилися і поступово почали відвойовувати банківський ринок. В той же час бувші держбанки практично зупинили видачу кредитів при масовому не-повертанні коштів та періодичному списанні боргів позичальникам Кабінетом Міністрів України[5].

З 1994 року НБУ взяв курс на досягнення стратегічних цілей: поступове зниження інфляції, тобто відновлення стандарту вартості національної валюти, досягнення відносної стабілізації банківської системи та фінансового ринку, проведення грошової реформи. період 1994 - 1995 років характеризувався введенням у дію непрямих( ринкових) інструментів монетарної політики та прагненням НБУ виконувати всі притаманні центральному банку функції. У цей період були впроваджені кредитні аукціони , де на ринкових засадах встановлювалася вартість кредитів, які НБУ надавав банківській системі.

Таблиця 2.1

п/п	Назва комерційного банку	Власний капітал 1997 в млн.гривень
	Системні банки “Першої хвилі”
1.	АПБ “Україна”	244,237
2.	Укрсоцбанк	135,31
3.	Промінвестбанк	97,3
4.	Ощадбанк	55,642
	Нові комерційні банки “Другої хвилі”(великі - більше 3 млн.)
5.	Градобанк	81,175
6.	Перший міжнародний банк	53,839
7.	Приватбанк	31,540
8.	Укринбанк	24,754
9.	Укркредитбанк	19,986
10.	Укрнефтегазбанк	12,802
11.	АЖІО	10,122
12.	Енергобанк	9,394
13.	ВАБАНК	8,610
14.	Перкомбанк	8,392
15.	Еліта	8,262
16.	Грант	8,197
17.	Електронбанк	7,991
18.	Запукркомбанк	7,867
19.	Надра	7,631
20.	Брокбізнесбанк	7,559
21.	Юнекс	7,218
22.	Металург	6,580
23.	Укрсиббанк	5,639
24.	Югтокобанк	5,428
25.	Правекс-Банк	5,244
26.	Европейский	4,599
27.	Норд-Банк	4,549
28.	НПК-банк	4,353
29.	Южкоминбанк	4,274
32.	Славянский	4,024
33.	АНТЕК	4,022
34.	Аркада	3,599
35.	АвтоЗазбанк	3,571
37.	Кредит-Днепр	3,016

2.2 Впровадження міжнародних стандартів бухгалтерського обліку в банківській системі України

Згідно з Постановою ПРАВЛІННЯ НБУ від 21 листопада 1997 року N 388 в банківській системі України впроваджені нові міжнародні стандарти бухгалтерсько-фінансового обліку операцій у составі [17] :

-„ПЛАНУ РАХУНКІВ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ УКРАЇНИ „ ;

- „БАЛАНСОВОГО ЗВІТУ БАНКУ”;

- „ЗВІТУ ПРО РЕЗУЛЬТАТИ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ” ;

- „ЗВІТУ ПРО РУХ ГРОШОВИХ КОШТІВ”;

- „ЗВІТУ ПРО РУХ КАПІТАЛУ”,

які є міжнародною основою для контролю діяльності банків .

План рахунків комерційних банків - систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку, що використовується для детальної та повної реєстрації всіх банківських операцій з метою забезпечення потреб складання фінансової звітності (Додаток А). Він застосовується для відображення бухгалтерської інформації та є складовою національної системи бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

План рахунків розроблено відповідно до загальноприйнятих у міжнародній практиці принципів і міжнародних стандартів та національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та є обов'язковим для використання банками України.

За його рахунками відображаються операції, що визначені чинним законодавством України, в тому числі нормативно-правовими актами Національного банку України, відповідно до їх економічної суті.

Мета і завдання плану рахунків

План рахунків розроблений для забезпечення потреб складання фінансової звітності. Невід'ємною частиною Плану рахунків є система аналітичного обліку.

План рахунків надасть змогу здійснювати детальний і повний облік усіх банківських операцій, а також своєчасно надавати детальну, достовірну і змістовну інформацію керівництву банку, існуючим чи потенційним акціонерам і діловим партнерам, Національному банку України, податковим, статистичним відомствам та іншим користувачам.

Принципи побудови Плану рахунків

План рахунків грунтується на міжнародних принципах бухгалтерського обліку та звітності, зокрема на таких:

Безперервність діяльності (установи, що працює) Вважається, що установа постійно функціонує і продовжуватиме свою діяльність у майбутньому. Тобто вона не має ні наміру, ні потреби у ліквідуванні чи скороченні масштабів своєї діяльності. Якщо ж установа передбачає, що в наступному звітному періоді буде ліквідована одна чи кілька філій або продані активи, необхідно врахувати ці активи за їх реальною вартістю продажу. Якщо реальна вартість продажу менша, ніж залишкова вартість (первісна вартість за мінусом зносу), установі необхідно врахувати потенційний збиток і відобразити його у звіті про прибутки та збитки.

Стабільність правил бухгалтерського обліку

Установа повинна у своїй роботі постійно керуватись одними і тими ж правилами бухгалтерського обліку, окрім випадків істотних змін у діяльності або в правовій базі. У такому разі має бути забезпечена порівнюваність із звітами за минулі періоди.

Обачливість

Активи і зобов'язання мають бути оцінені та відображені в обліку розумно, з достатньою мірою обережності, щоб не переносити існуючі фінансові ризики, що потенційно загрожують фінансовому становищу установи, на наступні звітні періоди.

Цей принцип передбачає ведення спеціальних рахунків сумнівних активів, резервів під знецінювання активів та можливих втрат за сумнівними активами, резервів під ризики та платежі.

Нарахування доходів та видатків (поділ звітних періодів)

Статті доходів та видатків враховуються та оцінюються в період здійснення економічних операцій, незалежно від того, коли були отримані або сплачені кошти.

Метод нарахування передбачає, що сплата платежів, або отримання коштів буде здійснюватися у майбутньому. Згідно із принципом нарахування всі доходи і витрати установи, що належать до звітного періоду, мають відображатись у цьому ж періоді.

Принцип методу нарахування має застосовуватися в межах принципу обережності, метою якого є недопущення переоцінки активів чи доходів, з однієї сторони, і недопущення недооцінки видатків чи пасивів, з другого.

Дата операції

Операції відображаються в бухгалтерському обліку в день їх здійснення, тобто в день виникнення прав (активів) або зобов'язань (пасивів), незалежно від дати руху коштів за ними.

Окреме відображення активів та пасивів

Цей принцип передбачає, що всі рахунки активів та пасивів оцінюються окремо і відображаються в розгорнутому вигляді. Усі рахунки є активними або пасивними, за винятком транзитних, контрарних або технічних рахунків.

Прийнятність вхідного балансу

Залишки за балансовими рахунками на початок поточного звітного періоду мають відповідати залишкам на кінець попереднього звітного періоду.

Перевага змісту над формою

Операції відображаються відповідно до їх економічної суті, а не юридичної форми. Наприклад, такі операції, як фінансовий лізинг, облік векселів, відображені в Плані рахунків відповідно до їх економічної суті, тобто як кредитні операції.

Оцінка

Активи і пасиви обліковуються пріоритетно за вартістю їх придбання чи виникнення. Активи та зобов'язання в іноземній валюті, за винятком немонетарних статей, мають переоцінюватися під час кожної зміни офіційного валютного курсу та обов'язково на звітну дату.

Відкритість

Фінансові звіти мають бути достатньо якісними і детальними, щоб уникнути двозначності, правдиво відображати операції установи з необхідними поясненнями в записках про правила оцінки активів і пасивів. Операції повинні відповідати змісту окремих статей звітів. Звітність має бути чітко викладена і зрозуміла для користувача.

Консолідація

Установа має складати зведену фінансову звітність у цілому по банку з врахуванням своїх дочірніх і спільних підприємств і організацій банку, за винятком залишків за взаємними розрахунками та вкладеннями.

Суттєвість

У фінансових звітах має відображатись уся істотна інформація, корисна для прийняття рішень керівниками установи чи інвесторами. Інформація є суттєвою, якщо її відсутність або перекручення може вплинути на економічні рішення користувачів звітності.

Особливості Плану рахунків

Особливостями Плану рахунків є:

-мультивалютність;

-наявність управлінського обліку;

-подвійний запис операцій за позабалансовими рахунками;

- нові вимоги до аналітичних рахунків.

План рахунків забезпечує мультивалютний облік операцій. Операції в іноземній валюті здійснюються за тими ж рахунками, що і операції в гривні.

Зв'язок між операціями в іноземній і національній валютах забезпечують технічні рахунки:

- рахунок валютних позицій;

- рахунок гривневого еквівалента валютних позицій.

Аналогічно здійснюється облік банківських металів.

У разі зміни офіційного валютного курсу активи та зобов'язання в іноземній валюті, за винятком немонетарних статей, а також позабалансові рахунки в іноземній валюті переоцінюються.

Управлінський облік - це процес деталізації, накопичення, підготовки та передачі фінансової інформації, що використовується керівництвом для планування, оцінки, контролю та забезпечення використання своїх ресурсів.

Установа банку встановлює внутрішні правила управлінського обліку, що передбачають форми, принципи та цілі.

Управлінський облік здійснюється за рахунками восьмого класу.

Позабалансові операції відображаються в обліку за системою подвійного запису, що забезпечується спеціальними контррахунками.

Синтетичний облік здійснюється на рівні балансових рахунків II, III, IV порядків.

Аналітичний облік забезпечується за допомогою аналітичних рахунків. Відкриття будь-яких аналітичних рахунків передбачає наявність обов'язкових параметрів згідно з вимогами Національного банку України. Додаткова інформація, необхідна для управління банком, може бути забезпечена за допомогою додаткових атрибутів клієнтів та договорів, визначених банком самостійно. Установи банків можуть самостійно збільшувати кількість необхідних їм атрибутів.

Структура Плану рахунків

Балансові рахунки в Плані рахунків класифікуються за видами контрагентів, характером операцій і ступенем зниження ліквідності.

Балансові рахунки (синтетичний облік) забезпечують інформацію про операції, які виконуються установою, та їх відображення у фінансовій звітності.

Детальна інформація про кожного контрагента та кожну операцію забезпечується за допомогою аналітичного обліку, що дає змогу уникнути використання зайвої кількості окремих балансових рахунків.

Класифікація загальних та специфічних параметрів до рахунків клієнтів, а також вимоги до нумерації рахунків аналітичного обліку викладені в Порядку ведення аналітичного обліку установами банків України.

План рахунків складається з дев'яти класів:

Балансові рахунки

Клас 1. Казначейські та міжбанківські операції.

Клас 2. Операції з клієнтами.

Клас 3. Операції з цінними паперами та інші активи і зобов'язання.

Клас 4. Довгострокові вкладення, основні засоби та нематеріальні активи.

Клас 5. Капітал банку.

Рахунки доходів та витрат банку

Клас 6. Доходи.

Клас 7. Витрати.

Рахунки управлінського обліку

Клас 8. Управлінський облік.

Позабалансові рахунки

Клас 9. Позабалансові рахунки.

Кожний клас розподілений на:

рахунки II порядку (двозначні - розділ);

рахунки III порядку (тризначні - група);

рахунки IV порядку (чотиризначні - балансовий рахунок).

Перший клас Плану рахунків визначає взаємовідносини між Національним та комерційними банками, а також між комерційними банками, а саме: операції з готівкою, банківськими металами, кредитами, депозитами та цінними паперами, що рефінансуються Національним банком України.

У другому класі Плану рахунків відображаються операції з клієнтами, зокрема операції за розрахунками, наданими кредитами та залученими депозитами.

За третім класом Плану рахунків передбачені операції з цінними паперами (окрім цінних паперів, що рефінансуються Національним банком України, та вкладень в асоційовані та дочірні компанії) та операції за іншими розрахунками, зокрема, за господарськими операціями банку, операціями з формування банківських резервів, субординованого боргу, клірингових та транзитних рахунків, розрахунки між установами одного банку, позиції банку за іноземною валютою та банківськими металами тощо.

У четвертому класі відображені вкладення банку в асоційовані та дочірні компанії та операції за основними засобами і нематеріальними активами.

П'ятий клас визначає капітал банку. Він включає привнесений капітал, нерозподілений прибуток та фонди і резерви, створені за рахунок прибутку.

Капітал - це різниця між активами і зобов'язаннями.

Прибуток необхідно розглядати як економічний показник діяльності установи, а не як кошти. Економічний прибуток - це різниця між доходами і витратами. Доходи та витрати банку відображені відповідно у шостому та сьомому класах.

У восьмому класі відкриваються рахунки, деталізація яких визначається банком самостійно. Дані восьмого класу не враховуються у фінансових звітах банку. У дев'ятому класі обліковуються позабалансові операції.

2.3 Розвиток управління капіталізацією та ризиками банківської системи України Національним банком України

Згідно “ІНСТРУКЦІЇ про порядок регулювання діяльності банків в Ук-раїні” [13 ] Національний банк України установлює порядок визначення регу-лятивного капіталу банку та такі економічні нормативи, що є обов`язковими до виконання всіма банками:

нормативи капіталу:

мінімального розміру регулятивного капіталу,

адекватність регулятивного капіталу,

адекватність основного капіталу;

нормативи ліквідності:

миттєва ліквідність,

поточна ліквідність,

короткострокова ліквідність;

нормативи кредитного ризику:

максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента,

великих кредитних ризиків,

максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру,

максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам;

нормативи інвестування:

інвестування в цінні папери окремо за кожною установою,

загальної суми інвестування;

норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку.

Базою для розрахунку економічних нормативів є регулятивний капітал банку - один з найважливіших показників діяльності банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків²² Ризики в банківській діяльності випливають із специфіки банківських операцій, що здійснюються в умовах ринкових відносин, та означають імовірність одержання доходів, менших від очікуваних, зниження вартості активів. Підвищені банківські ризики призводять до значних фінансових утрат і, як наслідок, до банкрутства банків., які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності банків.

Банки з метою визначення реального розміру регулятивного капіталу з урахуванням ризиків у своїй діяльності зобов'язані постійно оцінювати якість усіх своїх активів і позабалансових зобов`язань (здійснювати їх класифікацію, визначати сумнівні та безнадійні щодо погашення); здійснювати відповідні коригування їх вартості шляхом формування резервів для покриття очікуваних (можливих) збитків за зобов`язаннями контрагентів³³ Контрагент - будь-яка особа (фізична чи юридична), яка має з банком відносини фінансового характеру (банк надає кошти у вигляді безстрокових або строкових депозитів; надає кредит; продає цінні папери власної емісії; має дебіторську заборгованість за операціями з клієнтами банку та банками, у тому числі за нарахованими та простроченими доходами). При цьому контрагент може одночасно мати з банком відносини іншого характеру (зокрема трудові).. Порядок класифікації активних операцій банків і визнання їх нестандартними, формування та використання резервів під ці операції, мінімальний розмір резервів під активні операції банків установлюється відповідними нормативно-правовими актами Національного банку.

Мінімальний розмір регулятивного капіталу банку(Н1)

Мінімальний розмір регулятивного капіталу (Н1) діючих банків має становити:

а) для місцевих кооперативних банків:

на 17 січня 2003 року - не менше ніж 1 000 000 євро,

на 1 січня 2004 року - не менше ніж 1 150 000 євро,

на 1 січня 2005 року - не менше ніж 1 300 000 євро,

на 1 січня 2006 року - не менше ніж 1 400 000 євро,

на 1 січня 2007 року - не менше ніж 1 500 000 євро;

б) для банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області (регіональних), у тому числі спеціалізованих ощадних та іпотечних:

до 17 січня 2003 року - не менше ніж 3 000 000 євро,

на 1 січня 2004 року - не менше ніж 3 500 000 євро,

на 1 січня 2005 року - не менше ніж 4 000 000 євро,

на 1 січня 2006 року - не менше ніж 4 500 000 євро,

на 1 січня 2007 року - не менше ніж 5 000 000 євро;

в) для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України (міжрегіональних), у тому числі спеціалізованих інвестиційних і розрахункових (клірингових), центрального кооперативного банку:

до 17 січня 2003 року - не менше ніж 5 000 000 євро,

на 1 січня 2004 року - не менше ніж 5 500 000 євро,

на 1 січня 2005 року - не менше ніж 6 000 000 євро,

на 1 січня 2006 року - не менше ніж 7 000 000 євро,

на 1 січня 2007 року - не менше ніж 8 000 000 євро.

2.3. Мінімальний розмір регулятивного капіталу (Н1) знову створених банків має становити:

а) для місцевих кооперативних банків:

до одного року діяльності - 1 000 000 євро,

до двох років діяльності - 1 100 000 євро,

до трьох років діяльності - 1 200 000 євро,

до чотирьох років діяльності - 1 350 000 євро,

починаючи з п`ятого року діяльності - 1 500 000 євро;

б) для банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області (регіональних), у тому числі спеціалізованих ощадних та іпотечних:

до одного року діяльності - 3 000 000 євро,

до двох років діяльності - 3 500 000 євро,

до трьох років діяльності - 4 000 000 євро,

до чотирьох років діяльності - 4 500 000 євро,

починаючи з п`ятого року діяльності - 5 000 000 євро;

в) для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України (міжрегіональних), у тому числі спеціалізованих інвестиційних і розрахункових (клірингових), центрального кооперативного банку:

до одного року діяльності - 5 000 000 євро,

до двох років діяльності - 5 500 000 євро,

до трьох років діяльності - 6 000 000 євро,

до чотирьох років діяльності - 7 000 000 євро,

починаючи з п`ятого року діяльності - 8 000 000 євро.

НОРМАТИВИ КАПІТАЛУ

Норматив адекватності регулятивного капіталу/ платоспроможності (Н2)

Норматив адекватності регулятивного капіталу (норматив платоспроможності) відображає здатність банку своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов`язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших операцій грошового характеру. Норматив адекватності регулятивного капіталу встановлюється для запобігання надмірному перекладанню банком кредитного ризику та ризику неповернення банківських активів на кредиторів/вкладників банку.

Значення показника адекватності регулятивного капіталу визначається як спiввiдношення регулятивного капіталу банку до сумарних активiв і певних позабалансових інструментів, зважених за ступенем кредитного ризику та зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями.

Для розрахунку адекватності регулятивного капіталу банку його активи подiляються на п`ять груп за ступенем ризику та пiдсумовуються з урахуванням відповідних коефiцiєнтiв зваження.

Нормативне значення нормативу Н2 діючих банків не може бути меншим, ніж 8 відсотків.

Норматив адекватності основного капіталу (Н3)

Норматив адекватності основного капіталу встановлюється з метою визначення спроможності банку захистити кредиторів і вкладників від непередбачуваних збитків, яких може зазнати банк у процесі своєї діяльності залежно від розміру різноманітних ризиків.

Показник адекватності основного капіталу банку розраховується як співвідношення основного капіталу до загальних активів банку, зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями банків.

Для розрахунку нормативу адекватності основного капіталу загальний розмір основного капіталу коригується (зменшується) на суму:

недосформованих резервів під можливі збитки за активними операціями банків;

нематеріальних активів за мінусом суми зносу;

капітальних вкладень у нематеріальні активи;

збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження;

збитків поточного року.

При розрахунку нормативу адекватності основного капіталу сума загальних активів відповідно зменшується на розрахункову суму резервів за всіма активними операціями банку, на суму неамортизованого дисконту за цінними паперами та зносу основних засобів.

Нормативне значення нормативу Н3 має бути не меншим 4 відсотків.

НОРМАТИВИ ЛІКВІДНОСТІ

Ліквідність банку - це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати).

Банківська діяльність піддається ризику ліквідності - ризику недостатності надходжень грошових коштів для покриття їх відпливу, тобто ризику того, що банк не зможе розрахуватися в строк за власними зобов`язаннями у зв`язку з неможливістю за певних умов швидкої конверсії фінансових активів у платіжні засоби без суттєвих втрат.

Норматив миттєвої лiквiдностi (Н4)

Норматив миттєвої ліквідності встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов`язань за рахунок високоліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунках).

Норматив миттєвої ліквідності визначається як співвідношення суми коштів у касі та на кореспондентських рахунках до зобов`язань банку, що обліковуються за поточними рахунками.

Нормативне значення нормативу Н4 має бути не менше ніж 20 відсотків.

Норматив поточної ліквідності (Н5)

Норматив поточної ліквідності встановлюється для визначення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зобов`язань банку.

Для розрахунку нормативу поточної ліквідності враховуються вимоги і зобов`язання банку з кінцевим строком погашення до 30 днів (включно).

Норматив поточної ліквідності визначається як співвідношення активів первинної та вторинної ліквідності до зобов`язань банку з відповідними строками виконання.

Нормативне значення нормативу Н5 має бути не менше ніж:

30 відсотків, з 01.07.2002 - 35 відсотків, з 01.01.2003 - 40 відсотків.

Норматив короткострокової ліквідності (Н6)

Норматив короткострокової ліквідності встановлюється для контролю за здатністю банку виконувати прийняті ним короткострокові зобов`язання за рахунок ліквідних активів.

Норматив короткострокової ліквідності визначається як співвідношення ліквідних активів до короткострокових зобов`язань.

До розрахунку нормативу короткострокової ліквідності включаються ліквідні активи та короткострокові зобов`язання з початковим строком погашення до одного року. Нормативне значення нормативу Н6 має бути не менше ніж 20 відсотків.

НОРМАТИВИ КРЕДИТНОГО РИЗИКУ

Вимоги щодо обмеження кредитного ризику банків

До кредитних операцій належать активні операції банку, що пов`язані з наданням клієнтам залучених коштів у тимчасове користування (надання кредитів у готівковій або безготівковій формі, на фінансування будівництва житла та у формі врахування векселів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, операцій репо, фінансового лізингу тощо) або прийняттям зобов`язань про надання коштів у тимчасове користування (надання гарантій, поручительств, авалів тощо), а також операції з купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів і від свого імені (включаючи андеррайтинг), будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми.

Норматив максимального розмiру кредитного ризику на одного контрагента (Н7)

Норматив максимального розмiру кредитного ризику на одного контрагента встановлюється з метою обмеження кредитного ризику, що виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами своїх зобов`язань.

Показник розміру кредитного ризику на одного контрагента визначається як співвідношення суми всіх вимог банку до цього контрагента (за мінусом фактично сформованих резервів) та всіх позабалансових зобов`язань, виданих банком щодо цього контрагента, до капіталу банку.

Нормативне значення нормативу Н7 не має перевищувати 25 відсотків.

Норматив великих кредитних ризикiв (Н8)

Норматив великих кредитних ризикiв установлюється з метою обмеження концентрації кредитного ризику за окремим контрагентом або групою пов'язаних контрагентів.

Кредитний ризик, що прийняв банк на одного контрагента або групу пов'язаних контрагентів уважається великим, якщо сума всіх вимог банку до цього контрагента або групи пов`язаних контрагентів і всіх позабалансових зобов`язань, наданих банком щодо цього контрагента або групи пов'язаних контрагентів, становить 10 відсотків і більше регулятивного капіталу банку.

Норматив великих кредитних ризиків визначається як співвідношення суми всіх зобов`язань одного контрагента або групи пов`язаних контрагентів перед банком (за мінусом фактично сформованих резервів) і всіх позабалансових зобов`язань, виданих банком щодо цього контрагента або групи пов'язаних контрагентів, до регулятивного капіталу банку.

Нормативне значення нормативу Н8 не має перевищувати 8-кратний розмір регулятивного капіталу банку.

Hорматив максимального розмiру кредитiв, гарантiй та поручительств, наданих одному iнсайдеру (Н9)

Hорматив максимального розмiру кредитiв, гарантiй та поручительств, наданих одному iнсайдеру, установлюється для обмеження ризику, який виникає під час здійснення операцій з інсайдерами, що може призвести до прямого та непрямого впливу на діяльність банку. Цей вплив зумовлює те, що банк проводить операції з інсайдерами на умовах, не вигідних для банку, що призводить до значних проблем, оскільки в таких випадках визначення платоспроможності контрагента не завжди здійснюється достатньо об`єктивно.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, визначається як співвідношення суми всіх зобов`язань цього інсайдера перед банком (за мінусом фактично сформованих резервів) і всіх позабалансових зобов`язань, виданих банком щодо цього інсайдера, та капіталу банку.

Нормативне значення нормативу Н9 не має перевищувати 5 відсотків.

Норматив максимального сукупного розмiру кредитiв, гарантiй та поручительств, наданих iнсайдерам (Н10)