Страховий ринок України: сучасний стан та перспективи розвитку

ІНСТИТУТ МЕНЕДЖМЕНТУ ТА ФІНАНСІВ

при

КИЇВСЬКОМУ НАЦІОНАЛЬНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ ІМЕНІ ТАРАСА

ШЕВЧЕНКА

КАФЕДРА ФІНАНСІВ, ГРОШОВОГО ОБІГУ ТА КРЕДИТУ

ВИПУСКНА КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА БАКАЛАВРА

на тему:

“СТРАХОВИЙ РИНОК УКРАЇНИ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ”

КИЇВ - 2006р.

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І Теоретичні основи формування страхового ринку

1.1 Історичний розвиток становлення страхування в Україні: необхідність, зміст і призначення

1.2. Страховий захист як об'єктивно - економічна категорія

1.3 Ринкове страхування в системі страхового захисту суспільства

Розділ ІІ Характеристика страхового ринку України

2.1 Організаційно-нормативне забезпечення страхового ринку

2.2 Склад та структура страхового ринку України

2.3 Динаміка основних економічних індикаторів розвитку страхового ринку

Розділ ІІІ Перспективи розвитку страхового ринку в Україні

3.1 Основні проблеми розвитку страхового ринку за умов сучасного стану економіки в країні

3.2 Напрямки вдосконалення державного регулювання страхування в Україні

3.3 Основні заходи щодо поліпшення ефективності функціонування ринку страхових послуг

Висновки

Список використаних джерел літератури

Додатки

ВСТУП

Формування в Україні ринкової економіки, розбудова її інфраструктури, створення дієвих механізмів господарювання для усіх суб'єктів ринку передбачає необхідність теоретичного з'ясування суті страхової діяльності, пошук адекватних новим умовам захисту та відшкодування втрат як фізичним, так і юридичним особам.

На сьогодні страховий ринок України є головним сектором ринку небанківських фінансових послуг України, і за обсягом коштів, зосереджених у ньому, і за ступенем законодавчої, нормативної та організаційної урегульованості діяльності.

Страхування вже сформовано як галузь як сегмент нашої економіки, як сфера соціально-економічних інтересів життєдіяльності держави. Створені передумови для подальшого розвитку галузі страхування у нашій країні. Проте існує чимало проблем, що потребують негайного розв'язання. Серед них - проблеми організації ефективного пруденційного нагляду, питання перестрахування, оптимізація оподаткування суб'єктами господарювання через інструменти страхового ринку.

Актуальним питанням у сфері страхування на сьогодні є відновлення довіри населення до страхови компаній. Для цього необхідно забезпечити надійний захист інтересів споживачів страхових послуг та ефективний нагляд за діяльністю страхових організацій, розробити стандарти і вимоги щодо діяльності страхових посередників, законодавчо врегулювати процедури вирішення спорів між споживачами послуг та страховиками.

На сучасному етапі розвитку суспільства страхування займає провідну позицію, оскільки цей вид діяльності є досить актуальним та розповсюдженим в світі. Власники транспортних засобів, наприклад, мають набагато менше проблем та мають менше привілей, коли вони придбали страховий поліс. Так само і за іншими видами страхування.

Метою дипломної роботи є комплексне теоретико-практичне дослідження страхового ринку України, виявлення сутності та ролі страхової діяльності на ринку страхування в Україні. Поставлена мета передбачає розв'язання наступних завдань:

виявлення необхідності та ролі страхової діяльності на ринку страхування;

охарактеризувати організаційно-нормативне забезпечення та структуру страхового ринку;

дослідження динаміки основних економічних індикаторів розвитку страхового ринку на сучасному етапі розвитку економіки країни;

виявлення основних проблем розвитку страхування, напрямки вдосконалення державного регулювання страхування в Україні та заходів щодо поліпшення ефективності функціонування ринку страхових послуг взагалі.

Завданням роботи є виявлення та розкриття основних аспектів страхової діяльності в Україні за умов сучасного стану економічного розвитку країни, проведення дослідження актуальності проблем страхування по різних видах страхової діяльності суб'єктів страхового ринку. Враховуючи це, в роботі висвітлюється суть страхуваня, аналізуються його суб'єкти та об'єкти, визначається правове поле діяльності усіх учасників страхового ринку.

Об'єктом виступає страховий ринок України, який забезпечує суспільство необхідними привілеями на майбутнє. Також забезпечення учасників страхового ринку страховими ресурсами та динаміка показників по різних видах страхування згідно з діючим законодавством України.

Предметом є система відносин, які виникли між учасниками страхового ринку в Україні. Проведення аналізу забезпечення населення належним страховим захистом з посиланням на європейський рівень розвитку страхової діяльності.

Перший розділ дипломної роботи розкриває основні теоретичні моменти, пов'язані, насамперед, з історією і існуванням страхового ринку на теренах України та показує розвиток страхової справи на протязі років з періоду заснування до сучасних часів, а також визначає основні функції українського страхового ринку та ролі, які відіграє ринок відповідно з цими функціями в ринковій економіці. Цей розділ виявляє основні моменти, за яких через страхування реалізується державна політика соціально-економічного захисту населення, а також формуються значні інвестиційні ресурси.

Друга частина дипломної роботи дає характеристику страховому ринку України, а саме розкриває склад та структуру ринку, визначає організаційно-нормативне забезпечення діяльності страховиків та показує динаміку основних економічних індикаторів розвитку страхового ринку за сучасних умов підвищення та стабілізації української економіки. В цьому розділі розкриті основні поняття, які існують на страховому ринку України, виявлені законодавчі моменти, при яких здійснюється страхова діяльність, а також показана динаміка розвитку українських страховиків за основними показниками їх діяльності. В процесі аналізу динаміки розвитку українського страхового ринку були виявлені як прогресивні позитивні моменти так і регресивні негативні, які відображаються на діяльності страховиків. Основну регресію в процесі розвитку на страховому ринку України створюєють законодавчі аспекти, більша частина з яких перебуває на стадіях розгляду.

Третій розділ дипломної роботи розкриває основні проблеми, які створилися на ринку страхування в Україні, наводить причини та наслідки їх виникнення та визначає шляхи розв'язку цих проблем. В процесі досліджень подальшого розвитку страхового ринку в Україні була виявлена Концепція, яка наводить суттєві рішення на конкретні проблеми, пов'язані як з інтересами споживачів страхового продукту, так і з організаційно-нормативним забезпеченням страхового ринку в Україні.

Ринковий механізм господарювання в Україні ефективно діє лише на основі розгалуженої інфраструктури, до якої входять товарні і фондові біржі, комерційні банки, аудиторські і консалтингові фірми тощо. Важливе місце серед них посідають страхові компанії, котрі разом з банківською системою є становим хребтом сучасного ринку.

РОЗДІЛ І Теоретичні основи формування страхового ринку

1.1 Історичний розвиток становлення страхування в Україні: необхідність, зміст і призначення

Об'єктивною причиною необхідності страхового захисту в усіх сферах діяльності людини є існування ризиків. Діяльність людини або господарського суб'єкта (юридичної особи) має певну ціль або переслідує певний інтерес. Як правило, ця діяльність є безперервною. Але досягненню мети або забезпеченню інтересів можуть заважати як об'єктивні, так і суб'єктивні причини, перешкоди, події (аварії, катастрофи, стихійні явища, хвороби, смерть рідних ,близьких та й самої людини), котрі є ризиками в її діяльності. Якщо ж ризик реалізувався і наступила небажана або неочікувана подія з негативними наслідками, то з'являються певні збитки і зупиняється або утруднюється безперервний процес діяльності. Для ліквідації завданих збитків потрібні грошові кошти для купівлі необхідних матеріалів, здійснення робіт та виконання інших заходів, внаслідок чого збитки ліквідуються і діяльність продовжується в попередніх розмірах і темпах.

Запобігти ризикам або зменшити їх негативний вплив можна з допомогою попереджувальних (превентивних) заходів. Ці заходи виникли задовго до появи страхування і широко використовуються в наші дні. Попереджувальні заходи не є формою чи різновидністю страхування, а одним із способів запобігання ризикам і зменшення збитків, і тому використовуються в комплексі зі страхуванням. Страховики, будучи зацікавленими в зменшенні видатків на ліквідацію збитків, можуть спрямовувати, якщо це дозволяється страховим законодавством, частину зібраних коштів на здійснення попереджувальних заходів.

Первісною формою страхування було самострахування, елементи котрого можна і зараз віднайти в побуті, а іноді - у виробничому та громадському житті.

Самострахування - це страхування за рахунок коштів власника або користувача майна без участі страхової компанії. Перевагою самострахування є певна економія часу, котрий не витрачається на укладення договору страхування і на визначення збитків. Тому найчастіше воно використовується на невеликих об'єктах і для невеликих ризиків. Недоліком самострахування є неможливість ліквідувати середні і великі збитки, Необхідність утримувати значні кошти на розрахунковому рахунку або в ліквідних активах. Джерелами попереджувальних заходів і самострахування виступають кошти власника або користувача майна.[26, с.3-4]

В Україні перше товариство взаємного страхування від вогню було створене в Полтаві у 1863 році. Згодом ціла низка товариств такого типу з'явилася у Києві, Одесі, Львові та Харкові. Ці товариства приймали на страхування будівлі, тварин, меблі, одяг, засоби транспорту, вантажі та обслуговували, здебільшого, великих домовласників, купців і фабрикантів в межах відповідного міста. Страхувальникам, які укладали договори страхування на кілька років підряд, надавалися пільги і навіть допускалося безплатне страхування за так званим „золотим полісом".[19, с. 12]

На початку XX століття страхові товариства почали відігравати важливу роль у розвитку міжнародних економічних відносин шляхом передачі своїх ризиків у перестрахування іноземним страховикам і одержання від них ризиків у перестрахування.

Особливо яскраво діяльність страхових товариств проявилася у розвитку теорії і практики організації страхування життя. Воно розглядалося як важливе досягнення економічної думки, а тому поширення цієї ідеї вважалося не тільки бажаною, але і необхідною справою.

1909 року у м. Харкові було засновано Товариство страхування від вогню майна гірничих і гірничозаводських підприємств.

У дореволюційні роки одним із важливих центрів страхування в Україні була Одеса. Тут існували самостійні страхові товариства, а також філії провідних страхових компаній Петербургу та Москви, іноземних страховиків, діяльність яких була дозволена з 1885 року. Серед них були американські, англійські, німецькі, французькі компанії, зокрема „Нью-Йорк", „Эквитебль", „Рубен", „Генеральное общество", які проводили страхування життя та страхування від нещасних випадків. [24, с. 26-27; 26, с. 2-3]

Відсутність органу державного нагляду за діяльністю страхових компаній призвели до того, що страхування стало сферою застосування зусиль для шахраїв та аферистів. В цей час кількість страховиків на страховому ринку України сягала біля 700, причому більшість з них будувала свою діяльність або за принципом „фінансових пірамід", або за рахунок інфляційних процесів (на зразок трастових та банківських установ). Багато страхових компаній опинились на межі банкрутства, в основному через малий статутний фонд та відсутність сформованих належним чином страхових резервів, чималу роль при цьому відіграло і некваліфіковане керівництво.

З метою упорядкування діяльності страхових організацій та захисту інтересів споживачів страхових послуг, Кабінет Міністрів України 10 травня 1993 року видає Декрет „Про страхування" (далі - Декрет), який був спрямований на утворення ринку страхових послуг (дія цього Декрету не поширювалась на державне соціальне страхування), створення системи регулювання відносин у сфері страхування і посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та громадян.

Декрет припинив існування Державної комерційної страхової організації, створивши на її базі Національну акціонерну страхову компанію „Оранта", а її головним акціонером залишилась держава.

І, нарешті, головне - Декрет „Про страхування" передбачав створення системи державного регулювання та нагляду за страховою діяльністю, включаючи реєстрацію страхових організацій та ліцензування цієї діяльності. Передбачено було також створення відповідного органу виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю, але на перших порах цю роль виконувало Міністерство фінансів України.

7 березня 1996 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України „Про страхування", необхідність якого була очевидна, бо старе страхове законодавство не могло вже ефективно регулювати діяльність страхових організацій та інших учасників страхового ринку. Цей Закон, а також ціла низка нормативно-правових актів, прийнятих протягом 1996-2000 років, безпосередньо визначили нові вимоги до діяльності у сфері страхування. Вони відображали також потреби перехідного періоду від планової до ринкової економіки, домінуючою частиною якої стали недержавні страхові компанії, що функціонують на комерційних засадах.

Але вже наприкінці другого тисячоліття зазначений Закон значною мірою також вичерпав себе і став стримувати подальший розвиток системи страхування в Україні. Набрання чинності Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Співтовариством, а також рішучі дії учасників страхового ринку на чолі з Лігою страхових організацій України спонукали Міністерство фінансів до спільної підготовки низки проектів нових нормативно-правових актів та внесення змін до діючих. Активна та конструктивна робота Комітету з питань фінансів та банківської діяльності Верховної Ради України забезпечила відкриту підготовку нової редакції Закону України „Про страхування", над якою працювала робоча група. До її складу було залучено народних депутатів, представників органів виконавчої влади (Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Міністерство юстиції України, Національний банк України), страховиків та представників об'єднань. Цей Закон зняв обмеження щодо заснування страхових компаній за участю іноземного капіталу та удосконалив норму щодо заснування одним страховиком іншого.[17, с. 14-16]

З метою забезпечення платоспроможності та надійності страховиків, за цим Законом страховикам надано можливість здійснювати перестрахування як у резидентів, так і у нерезидентів. Але це стосувалося не всіх ризиків, а лише їх частини. Такі заходи мали перешкодити перетворенню страхових компаній на перестрахових брокерів. При цьому, з метою запобігання відтоку коштів за кордон, визначено такі вимоги, які б давали можливість встановити прозорі правила в перестрахуванні, а також передбачено відповідне декларування у разі, якщо обсяги страхових платежів, що передаються в перестрахування нерезидентам, перевищують 50 відсотків від їхнього загального розміру, отриманого з початку календарного року.

Враховуючи недостатню капіталізацію страховиків та зважаючи на тенденції світового ринку страхування, цим Законом було запроваджено норми щодо підвищення фінансової міцності та стабільності страховиків України. Зокрема, збільшено мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається іншими, ніж страхування життя, видами страхування, до суми, еквівалентної 1 млн. євро, а для страховика, який займається страхуванням життя, - 1,5 млн. євро за обмінним курсом валюти України.[18, с. 35-37]

В сучасній страховій літературі, в економічних словниках та енциклопедіях нараховується понад 20 різних визначень страхування.

Закон України "Про страхування" (редакція 2001 року) трактує його як "вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, котрі формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів". [1,ст.1]

У трактуванні декану економічного факультету, завідувача кафедри економічної теорії Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор економічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Базилевича В. Д., «страхування - це спосіб захисту майнових інтересів громадян в умовах ринкової економіки. Кожна людина має знати, як вона може обмежити свій ризик і скільки їй це коштуватиме. З іншого боку, страхова справа є прибутковим різновидом підприємництва, яке в Україні тільки починає розвиватися». [13, с.8]

Український економіст Костянтин Воблий в книзі "Основы экономии страхования", вперше виданій у Києві в 1915 році, наводить і аналізує визначення страхування семи своїх попередників кінця XIX - початку XX століття. Сам же К.Г.Воблий визначав страхування як "вид господарської діяльності на базі солідарності і відплатності, метою котрого є покриття майбутнього збитку або потреби, зумовленої настанням випадкової і одночасно статистичне вловимої події" [12, с.30-32]. Таким чином, К. Г.Воблий ще на початку XX століття вважав ризик першопричиною страхування і дотримувався поглядів про солідарну розкладку ризиків і про платність страхових операцій.

У підручнику "Страхування" Осадця С. С. дається таке визначення: "Страхування - це двосторонні економічні відносини, які полягають у тому, що страхувальник, сплачуючи грошовий внесок, забезпечує собі (чи третій особі) у разі настання події, обумовленої договором або законом, суму виплати з боку страховика, який утримує певний обсяг відповідальності і для її забезпечення поповнює та ефективно розміщує резерви, вживає превентивні заходи, спрямовані на зменшення ризику, а при потребі перестраховує частину своєї відповідальності" [22, с.24].

Визначення сучасних російських економістів більш лаконічні. Федорова Т.А.: "Страхування - це створення цільових фондів грошових засобів, призначених для компенсації збитків, котрі виникли внаслідок неочікуваних, випадкових за природою подій" [31, с.29]. Шахов В.В.: "Страхування - це спосіб відшкодування збитків, яких зазнала фізична або юридична особа, шляхом їх розподілу між багатьма особами" [32, с. 14].

Автори підручника "Господарське страхування", серед котрих переважають науковці, дають широке визначення страхування, розглядаючи його з різних точок зору. З точки зору управління страхування розглядається як метод управління ризиком, з економічної точки зору - як господарський інструмент, котрий забезпечує відшкодування майбутніх майнових потреб, викликаних в окремих суб'єктів випадковими подіями, шляхом розкладки цитрат на багатьох суб'єктів, котрим ці випадки загрожують; з організаційно-фінансової точки зору - як форма організації централізованого страхового фонду з децентралізованих джерел; з юридичної точки зору - як правові підносний, котрі зв'язують страховика і страхувальника, покладаючи на них конкретні обов'язки. [24, с. 35-36]

За природою, суттю і формами прояву страхування належить до складних категорій і явищ. Зовнішньо воно виглядає як рух грошових коштів, який здійснюється під впливом цивільно-правових договірних відносин або обов'язкових відносин під впливом законів, встановлених державою. Використання грошових коштів у страхуванні має ознаки фінансового і кредитного характеру одночасно: страхові компанії перерозподіляють грошові потоки, страхові платежі вносяться до страхового випадку, при страхуванні життя перерозподілений інвестиційний дохід приєднується до сплачених внесків подібно приєднанню у банках відсотків до депозитного вкладу.

Розрізняють декілька функцій страхового захисту:

ризикову (функція страхового захисту), котра передбачає передачу ризику за плату від страхувальника до страховика і отримання таким чином страхового захисту;

фінансову, котра полягає в утворенні і використанні страхового фонду, а також в управлінні ним та грошовими потоками з інших джерел з метою отримання страховим підприємством доходів і прибутку;

заощаджувальну, котра дозволяє зменшувати витрати страхувальника на відшкодування збитків в ризиковому страхуванні та на нагромадження додаткових коштів при страхуванні життя;

попереджувальну, котра дозволяє уникати страхових випадків або зменшувати їх наслідки.

У відповідності з функціями, страхування в ринковій економіці відіграє нагромаджувальну (акумуляційну), попереджувальну і захисну роль. За рахунок збору страхових платежів (внесків) у страхових резервах нагромаджуються значні фінансові ресурси, призначені для майбутніх страхових виплат. Внаслідок часового розриву між надходженням І використанням цих коштів вони служать джерелом інвестиційних заходів, одночасно приносячи додаткові доходи страховим компаніям. За рахунок цього страхові компанії виступають потужним інвестором, а інвестування їхніх коштів сприяє оптимізації фінансових ресурсів в економіці.

Захисна роль страхування полягає у відшкодуванні збитків та виплаті страхових сум при народженні дітей, їх одруженні, вступі на навчання, при виході на пенсію, у випадку смерті. Відшкодування матеріальних збитків юридичних осіб надає впевненості в розвитку бізнесу. Відшкодування майнових збитків фізичним особам і виплати у випадку смерті, при дожитті до пенсійного віку, при народженні дітей і т. д. дозволяють зберегти або підтримати рівень добробуту.

Перевагою страхування порівняно із самострахуванням є його дешевизна. При самострахуванні для майбутніх відшкодувань необхідно отримувати кошти в розмірі вартості об'єкта, якому загрожує небезпека. При страхуванні плата за нього ніколи не дорівнює вартості об'єкта, вона становить незначну його частку і тому найбільш результативною і дешевою формою захисту є страхування.[26 с. 2-5, 31 с. 17-32, 33 с.18-22]

Отже, історичні передумови виникнення страхового ринку з моменту його появи на теренах України свідчать про досить вдалий та динамічний розвиток страхових відносин, але існують в цьому аспекті також і недоліки, а саме недовіра суспільства до страхових агентів того часу та недосконалі умови для споживачів страхового продукту.

1.2 Страховий захист як об'єктивна економічна категорія

Формування в Україні ринкової економіки, розбудова її інфраструктури, створення дієвих механізмів господарювання для усіх суб'єктів ринку передбачає необхідність теоретичного з'ясування суті страхової діяльності, пошук адекватних новим умовам методів захисту та відшкодування втрат як фізичним, так і юридичним особам.

Разом із розвитком ринкових відносин, ускладненням взаємозв'язків між усіма господарюючими суб'єктами зростає ймовірність виникнення непередбачуваних ускладнень, підвищується ступінь ризику на усіх рівнях. Підприємець у ринкових умовах ризикує втратити свій капітал, може спричинити своєю необачною поведінкою втрати капіталу у своїх постачальників, споживачів або посередників. Працівник в умовах ринку роботу, здоров'я, працездатність, свої заощадження, майно. Одні втрачають годувальника, комусь не повертають кредит, хтось потерпає від зміни курсу валют і т.ін.

Зростання ризику у всіх сферах людського життя та господарської діяльності обумовлює необхідність захисту громадян від можливих втрат та розподілу збитків серед широкого загалу. Закономірність тут така: чим більше суб'єктів охоплено страхуванням, тим менше воно коштує окремій особі. Так, наприклад, у пенсійному страхуванні особа, яка набула права на пенсію за віком відповідно до Закону, але після досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 цього зокону, виявила бажання працювати і одержувати пенсію з більш пізнього строку, пенсія за віком призначається з урахуванням страхового стажу на день звернення за призначенням пенсії з підвищенням розміру пенсії за віком, обчисленого відповідно до ст. 27 цього Закону, за кожний повний рік страхового стажу після досягнення пенсійного віку (див. Табл.1.1)

Таблиця 1.1 Відсотки по підвищенню пенсій за кожний повний рік страхового стажу

Кількість років відкладеного виходу на пенсію за віком	Підвищення розміру пенсії на
1	3,00 %
2	6,71 %
3	11,83 %
4	18,54 %
5	27,07 %
6	36,46 %
7	46,85 %
8	58,43 %
9	71,19 %
10	85,32 %

Страхування у ринковій економіці ґрунтується на попередньому створенні страхових фондів з страхових внесків та на відшкодуванні збитків потерпілим-учасникам.

Страхування є економічною категорією і входить в економічну систему держави. Як і фінансові відносини в цілому, страхування зумовлено рухом грошових засобів у процесі розподілу і перерозподілу грошових доходів та нагромаджень усіх суб'єктів виробництва й обміну. Разом з тим, для страхування властиві економічні відносини, змістом яких є перерозподіл доходів та коштів для нагромадження лише з метою відшкодування матеріальних чи інших втрат (здоров'я, працездатності тощо). Тобто в основі страхування лежить ймовірний рух грошової форми вартості. Страхова сума визначається за згодою страхувальника і страховика, але страховик встановлює мінімальну та максимальну межі,наприклад, у 2004 році ЗАТ СК «СТАТУС» за правилами страхування життя та здоров'я громадян № 5 встановила мінімальну межу страхової суми 5 грн, а максимальну - 1000 грн, а за Правилами № 9 мінімальну - 1000, а максимальну - 5000 дол. США за курсом НБУ.

Для характеристики ринкового змісту страхування в сучасних умовах як перерозподільчих відносин можна вказати на такі його ознаки:

Страхування породжує грошові перерозподільчі відносини , причиною яких є наявність страхового ризику;

Можливість настання події, здатної зумовити матеріальні або інші втрати.

Аналіз принципів страхування дозволяє ствердити, що сучасники під ними часто розуміють різні категорії або явища в діяльності страхових компаній. Іноді до них відносять технічні прийоми, котрими можуть користуватися страховики.

Для уникнення різних тлумачень в першу чергу треба чітко окреслити саме поняття "принципи страхування". Виходячи із загальноприйнятого розуміння принципів як основних, фундаментальних положень, ми трактуємо принципи страхування як основні положення, котрі реалізуються в кожному виді страхування і забезпечують його дію як економічного інструмента. Тому, на нашу думку, у страхуванні доцільно виділяти загальні і конкретні принципи. До загальних можна віднести принципи наявності страхового ризику, наявності страхового інтересу, максимальної добросовісності і реальності страхового захисту.

Принцип наявності страхового ризику означає, що страхувати можливо тільки а об'єкти, яким загрожує певний реальний ризик (англійська формула "без ризику немає страхування"). Принцип наявності страхового інтересу означає, що страхувальник тільки тоді страхуватиме об'єкт, коли відчуватиме матеріальну зацікавленість в результатах страхування, тобто коли воно захистить його від ризику знищення, пошкодження чи втрати. Від незначних ризиків захищаються самострахуванням. Принцип максимальної добросовісності можна назвати принципом взаємної правдивості. Він передбачає, що страховик і страхувальник повинні бути відвертими і правдивими. Страхувальник повинен надати страховику всю інформацію про об'єкт страхування для оцінки ризику і визначення ціни страхування. Він же повинен сплатити страхові платежі. Страховик повинен правильно визначити збиток і згідно з умовами договору виплатити страхове відшкодування. Порушення цього принципу веде до відмови у виплаті, воно ж часто є причиною більшості страхових злочинів.

Принцип реальності страхового захисту означає створення умов, при яких страхування досягне своєї мети - забезпечить відшкодування заподіяних збитків. Реалізація цього принципу, в свою чергу, вимагає дотримання п'яти конкретних принципів, а саме:

1) цільового характеру страхування;

2) платності;

3) повноти;

4) неперервності;

5) поворотності.

Принцип цільового характеру передбачає укладення окремих договорів страхування на кожен різнорідний ризик. Одним страховим договором захиститися від усіх ризиків неможливо внаслідок різної імовірності настання ризиків, різних об'єктів страхування та різних розмірів збитків.

Принцип платності передбачає плату за передачу ризику від страхувальника до страховика. Цей принцип забезпечує товарний характер страхової послуги. Безплатного страхування не буває, бо без сплати платежів неможливо сформувати резерви і забезпечити окупність та прибутковість страхової діяльності.

Принцип повноти страхування означає, що для повного відшкодування збитків треба страхувати об'єкти від усіх реальних ризиків на повну (дійсну) вартість цих об'єктів. Цей принцип має два технічних регулятори: системи відповідальності і франшизу.

Принцип неперервності страхування передбачає, що з метою гарантованого отримання страхового захисту об'єкти треба страхувати неперервно, бо під час відсутності договору страхування (перерви у страхуванні) може настати небажана подія, котра завдасть значних збитків.

Принцип поворотності передбачає виплату страхових платежів у вигляді страхового відшкодування або страхової суми при настанні страхового випадку. При страхуванні життя цей принцип реалізується для усіх застрахованих, при загальному (ризиковому) страхуванні - тільки для застрахованих, з котрими трапився страховий випадок.

Згідно із визначенням страхування, поданого в Законі України "Про страхування", його метою є захист майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій, визначених договором страхування або чинним законодавством. Відповідно до функцій страхування, воно призначене для відшкодування збитків, завданих випадковими Несприятливими подіями (реалізованими страховими ризиками), а також при настанні в житті людини подій, котрі за своєю природою не є збитками, але вимагають коштів для підтримання життєвого циклу - народження дітей, їх одруження, вступ до навчальних закладів, дожиття до певного віку та деякі інші.

У відповідності з функціями, страхування в ринковій економіці відіграє нагромаджувальну (акумуляційну), попереджувальну і захисну роль. За рахунок збору страхових платежів (внесків) у страхових резервах нагромаджуються значні фінансові ресурси, призначені для майбутніх страхових виплат. Внаслідок часового розриву між надходженням І використанням цих коштів вони служать джерелом інвестиційних заходів, одночасно приносячи додаткові доходи страховим компаніям. За рахунок цього страхові компанії виступають потужним інвестором, а інвестування їхніх коштів сприяє оптимізації фінансових ресурсів в економіці.

Попереджувальна роль страхування здійснюється на підставі нагромаджених страхових платежів (внесків), частину з яких страхові компанії можуть призначати для виконання запобіжних заходів, переважно освітньо-роз'яснювального, а останнім часом - і технічного характеру.

Захисна роль страхування полягає у відшкодуванні збитків та виплаті страхових сум при народженні дітей, їх одруженні, вступі на навчання, при виході на пенсію, у випадку смерті. Відшкодування матеріальних збитків юридичних осіб надає впевненості в розвитку бізнесу. Відшкодування майнових збитків фізичним особам і виплати у випадку смерті, при дожитті до пенсійного віку, при народженні дітей і т. д. дозволяють зберегти або підтримати рівень добробуту.

Перевагою страхування порівняно із самострахуванням є його дешевизна. При самострахуванні для майбутніх відшкодувань необхідно отримувати кошти в розмірі вартості об'єкта, якому загрожує небезпека. При страхуванні плата за нього ніколи не дорівнює вартості об'єкта, вона становить незначну його частку і тому найбільш результативною і дешевою формою захисту є страхування.[26 с. 2-5, 28 с. 60-64, 31 с. 17-32, 35 с. 200-201]

Керуючись розподілом збитку за часом та враховуючи випадковий характер настання надзвичайних подій при відшкодуванні їх негативних наслідків за рахунок страхового фонду не обмежуються одним господарським роком. Можливе і таке, що надзвичайні події подібного виду не відбуваються декілька років підряд. У всякому разі, точний час настання їх передбачити важко, за винятком деяких з них (повінь, засухи тощо). Названі обставини викликають необхідність резервування частини страхових платежів, які надійшли в сприятливі роки, для створення певного запасного фонду. Його призначення - бути джерелом відшкодування надзвичайних збитків того року, коли вони перевищили середній рівень.

Характерною особливістю страхування є поверненість страхових платежів, внесених до страхового фонду. За винятком тієї частини страхових сум, що йде на забезпечення діяльності страхової організації, сукупність страхових платежів спрямовується на відшкодування ймовірності збитку. Величина їх встановлення на основі вірогідного збитку за розрахунковий період (5 чи 10 років) у межах певного регіону і повертається у формі відшкодування втрати протягом прийнятого до розрахунку часового періоду в тому ж таки територіальному масштабі. Саме повернення частини виплачених коштів має ознаки кредитних відносин. Тому страхування можна вважати не лише фінансовою, але й, до певної міри, кредитною категорією. [10 с. 443-444, 20 с. 22-23]

Спираючись на аналіз специфіки перерозподільчих відносин, властивих страхуванню, можна дати таке визначення: змістом страхування є система замкнутих перерозподільчих відносин між його учасниками, об'єктом котрих є формування за рахунок грошових внесків цільового страхового фонду для відшкодування з нього можливого надзвичайного та іншого збитку застрахованих або для виплати грошових коштів громадянам на випадок втрати ними працездатності.

Саме концентрація коштів у страховому фонді, що випливає з раніше визначених його суттєвих ознак, є найважливішим принципом організації страхових операцій. Це, звичайно, стосується як державної системи страхування, так і кожної недержавної страхової компанії, якщо вона намагається (а інше в ринкових умовах є безглуздим) до тривалої беззбиткової страхової діяльності.

В умовах встановлення ринкових відносин в Україні роздержавлення власності та її приватизація відкривають широкий простір для страхових операцій у сфері підприємницьких структур, економічних інтересів суб'єктів господарювання.[18 с. 16-19]

Отже, страхування - це спосіб захисту майнових інтересів громадян в умовах ринкової економіки. Кожна людина має знати, як вона може обмежити свій ризик і скільки їй це коштуватиме. З іншого боку, страхова справа є прибутковим різновидом підприємництва, яке в Україні ще не зовсім гарно функціонує.

Соціальне страхування - гарантована державою система заходів щодо забезпечення громадян у старості, на випадок захворювання, втрати працездатності, підтримки материнства та дитинства, а також з охорони здоров'я членів суспільства в умовах безплатної медицини. [14 с. 131-133]

Необхідність соціального страхування зумовлена такими причинами, як:

Наявністю осіб, котрі, з огляду на певні обставини, не беруть участі в суспільно-корисній праці, отже, не можуть за рахунок заробітної плати підтримувати своє життя;

Наявністю громадян, котрі є дієздатними, але не мають можливості реалізувати цю дієздатність.

У соціально-політичному аспекті страхування є способом реалізації конституційного права громадян на матеріальне забезпечення у старості, у випадках хвороби, повної або часткової втрати працездатності або ж за браком такої від народження, при втраті годувальника, при безробітті.[15 с. 155-158]

Соціальне страхування покликано виконувати такі функції:

Формування грошових фондів, з яких покриваються затрати, пов'язані з утриманням непрацездатних та осіб, що, з огляду на обставини, не беруть участі у трудовому процесі;

Забезпечення певною мірою чисельності та структури трудових ресурсів;

Скорочення розриву в рівнях матеріального забезпечення працюючих та непрацюючих громадян;

Сприяння вирівнюванню життєвого рівня різних соціальних груп населення, не залучених до трудового процесу.

Система соціального страхування складається з двох видів:

Перший пов'язаний з відновленням та збереженням працездатності працівників;

Другий має гарантувати матеріальне забезпечення громадянам, котрі втратили працездатність або не мали її

Матеріальною основою для виконання цих завдань виступають певні фонди з характерними для них напрямками використання коштів. [13 с. 66 - 67]

Отже, підсумовуючи вище наведене, ми прийшли до висновку, що страхування базується на ряді принципів, що виявляються в функціях страхового захисту суспільства. У відповідності з функціями страхування в ринковій економіці виконує ряд ролей та завдань, що постають перед страховиками при наданні страхових послуг.

1.3 Ринкове страхування в системі страхового захисту суспільства

Український страховий ринок є досить молодим, оскільки його історія починається разом із отриманням Україною незалежності у 1991 році. Під час існування Радянського союзу на території України діяло всьго дві страхові організації, які мали державну монополію на здійснення операцій з страхування - “Держстрах” та ”Індержстрах”. Разом із розпадом Радянського союзу зникла і державна монополія на страхування. Філіі “Держстраху” та ”Індержстраху” стали окремими організаціями та згодом пройшли процес реорганізації: “Держстрах” став “Орантою”, а ”Індержстрах” змінився на ”Остру-Київ”. Поряд із процесом реорганізації колишніх державних компаній почався активний процес створення приватних страхових компаній, загальна кількість яких на 1 січня 2004 року становила 358 компаній, з яких 28 компаній мають ліцензію на здійснення страхування життя. Тенденція до збільшення кількості компаній збереглася і після збільшення норм щодо капіталізаці страхових компаній.[25 с. 110]

Формування потужного приватного сектора в результаті проведення економічних реформ і структурної перебудови економіки обумовлює необхідність подальшого розвитку національного страхового ринку як складової частини недержавної системи фінансових гарантій, що сприяє створенню підґрунтя для стійкого економічного зростання і забезпечує відшкодування збитків у випадках стихійних лих, аварій, катастроф та інших непередбачених подій, здатних негативно вплинути на добробут населення, діяльність суб'єктів господарювання і держави. [18 с. 116-117]

В сучасній економіці через страхування реалізується державна політика соціально-економічного захисту населення, а також формуються значні інвестиційні ресурси.

Товаром страхового ринку є страхова послуга. В літературі існує кілька її визначень. В.І.Нечипоренко під нею розуміє "комплекс цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі остання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством" [21, с.43]. Така дефініція повністю витікає з визначення страхування у Законі України "Про страхування" і в значній мірі повторює його. ТА.Федорова ототожнює страховий захист і страхову послугу: " специфічним товаром страхового ринку є страховий захист - послуга, яку відають страхові організації" [27, с.93], В.В.ІІІахов під нею розуміє "умови конкретних видів особового і майнового страхування" [28, с.55]. Майже так само трактує страховий продукт Р.Т.Юлдашев: це "кінцевий результат розробки «конкретного виду страхування, представлений набором документів"1 [31, с.220]. Польські економісти вважають страхування продуктом на підставі загальноринкових аксіом і посилання на класика маркетингу Ф.Котлера, що продуктом є все те, "що можна знайти на ринку, що привертає нашу увагу, що може бути придбане, використане або спожите для заспокоєння чийогось бажання чи потреби". Вони не наводять дефініції страхового продукту, задовольняючись переліком його основних характеристик.

Розвиток страхового ринку і використання його в інтересах сталого розвитку національної економіки в умовах її інтеграції у світове економічне господарство та посилення процесів глобалізації є важливим компонентом національної безпеки. Міжнародна кооперація в страхуванні важлива для функціонування таких секторів економіки як міжнародна торгівля, перевезення, авіація, космонавтика, туризм.

Концепція розвитку страхового ринку України до 2010 року (далі - Концепція) встановлює стратегічні підходи, які мають бути покладені в основу державної політики у сфері страхування, створення законодавчих та економічних умов для стимулювання розвитку страхового ринку.

Концепція визначає основну мету, завдання і напрями розвитку страхового ринку на період до 2010 року відповідно до головних стратегічних цілей розвитку країни, які визначені у Посланні Президента України до Верховної Ради України „Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002-2011 роки”, Стратегії економічного та соціального розвитку України „Шляхом європейської інтеграції” на 2004-2015 роки, схваленої Указом Президента України від 28 квітня 2004 року № 493/2004 та Програмі діяльності Кабінету Міністрів України „Назустріч людям”, схваленої Постановою Верховної Ради України 4 лютого 2004 року № 2426-IV. [26 с. 2-5]

Впровадження законодавчої бази щодо страхування та становлення національного страхового ринку після набуття Україною незалежності проходило в складних макроекономічних умовах на фоні знецінення заощаджень населення за договорами страхування в установах колишнього Держстраху, зменшення довіри населення до фінансових установ внаслідок їх банкрутства.

За роки ринкових перетворень змінились економічні функції держави в сфері страхування та відбулася трансформація державної страхової монополії у страховий ринок. Учасниками страхового ринку є: страхувальники, застраховані особи, вигодонабувачі; страховики, перестраховики; товариства взаємного страхування; страхові та перестрахові брокери; страхові агенти; актуарії, аварійні комісари, а також професійні об'єднання страховиків, страхових посередників та інших учасників страхового ринку. Станом на 1 жовтня 2004 року в Україні зареєстровано 378 страховиків, в тому числі 41 страховиків, які здійснюють страхування життя.[27 с. 7]

За обсягами наданих послуг страховий ринок значно перевищує інші сектори ринків небанківських фінансових послуг. Але при цьому, ринок страхування все ще поступається банківському сектору (станом на 01 жовтня 2004 року активи банків 7,5 разу перевищували активи страховиків).

До позитивних результатів розвитку страхового ринку також належать: реальне зростання обсягів страхових операцій з усіх видів страхування, структурні зміни на користь добровільного страхування і його довгострокових видів; зростання показників фінансової надійності страховиків, формування фінансових груп за участю страховиків. Зростає загальна сума страхових платежів, отриманих страховиками України. Збільшується кількість договорів страхування (перестрахування), укладених за сприяння страхових брокерів.

Позитивною тенденцією є зростання величини сформованих страхових резервів. Інвестування страховиками власних коштів, у тому числі коштів страхових резервів, відбувається головним чином через розміщення їх у цінні папери, грошові кошти на рахунках у банках, у банківські метали, у інвестиції в економіку України за визначеними законодавством напрямами.

Законодавче надання страховикам, створеним за участю іноземних інвесторів, національного режиму діяльності забезпечило відкритість українського страхового ринку, зростання іноземних інвестицій до страхового ринку та створення в цьому секторі фінансового ринку конкурентного середовища. Станом на 01 жовтня 2004 року понад 50 страховиків створені із залученням іноземного капіталу.

Незважаючи на позитивні зрушення, у розвитку страхового ринку зберігаються негативні тенденції. За 9 місяців 2004 року показник проникнення страхування в Україні становить всього 3,5 відсотків, тоді як у провідних країнах цей показник становить 8-12 відсотків. В середньому на душу населення в Україні припадає всього 30 євро страхових премій, що значно менше, ніж в інших європейських країнах (наприклад, 1250 євро в Німеччині та 120 євро в Польщі).

Довгострокове страхування життя становило за 9 місяців 2004 року всього 0,88 відсотків від загального обсягу страхових платежів. Не врегульована діяльність страховиків у сфері обов'язкового медичного страхування. Кількість обов'язкових видів страхування значно перевищує існуючу практику розвинених країн.

Щороку рівень страхових виплат (відношення суми страхових виплат до суми страхових платежів) неухильно зменшується: з 19,1 відсотків у 2000 році до 6,65 відсотків за 9 місяців 2004 року. Це підтверджує негативні тенденції на національному страховому ринку, оскільки у світовій практиці ситуація на страховому ринку вважається незадовільною, якщо рівень виплат нижчий ніж 70 відсотків.

Значна частина сплачених страхових платежів припадає на перестрахування фінансових ризиків, схеми оптимізації оподаткування та короткострокові поліси, придбані для зменшення бази оподаткування (за даними Світового банку та МВФ, викладеними в Програмі оцінки фінансового сектора України, від 25 до 50 відсотків зібраних страхових платежів відноситься до страхування з метою вивести доходи з-під оподаткування).

Низький рівень капіталізації страховиків не дозволяє забезпечувати відповідальність по великих застрахованих ризиках, що призводить до перестрахування частини відповідальності по застрахованому ризику за кордоном та до необґрунтованого витоку грошових коштів з України. За 9 місяців 2004 року частка страхових премій, сплачених за договорами перестраховикам-нерезидентам, становила 13,0% від загальної суми зібраних премій.

Недосконалим залишається нормативно-правове регулювання діяльності страхових посередників, актуаріїв та аварійних комісарів.

Проблемою залишається доступ на національний страховий ринок філій іноземних страховиків-нерезидентів. Такий допуск має відбуватись поступово та з урахуванням його подальшого впливу на стан національного страхового ринку, оскільки це може призвести до неефективного перерозподілу акумульованих страховиками ресурсів на міжнародні фінансові ринки, придушенню національних страховиків та страхових посередників. [28 с. 63-65, 29 с. 84-87]

Наведене вище свідчить, що ринок страхових послуг набув певного рівня розвитку, але не став реальним чинником стабільності і за своїми інституційними та функціональними характеристиками не відповідає завданням випереджального розвитку української економіки та тенденціям світових страхових ринків, що зумовлює його суттєве відставання у глобальному процесі формування світової фінансової системи.

Основною метою розвитку страхового ринку є підвищення рівня страхового захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб, зменшення витрат держави на попередження і ліквідацію наслідків стихійних лих, катастроф, техногенних аварій, формування ефективних ринкових механізмів залучення інвестиційних ресурсів у національну економіку за рахунок забезпечення ефективного функціонування ринку страхових послуг з урахуванням міжнародного досвіду, застосуванням сучасної ринкової інфраструктури та фінансових інструментів.[30 с. 76-77]

В процесі дослідження ринкового страхування в системі страхового захисту суспільства ми прийшли до висновку, що після реорганізації колишніх державний страхових компаній, а саме, “Держстрах” та “Індержстрах” на “Оранту” та “Остру-Київ” почався активний процес створення приватних страховиків. Це призвело до необхідності подальшого розвитку національного страхового ринку як складової частини недержавної системи фінансових гарантій. На сучасному етапі розвитку національної економіки для підтримання державної політики у сфері страхування була розроблена Концепція розвитку страхового ринку України до 2010 року, яка встановлює стратегічні підходи до створення законодавчих та економічних умов для стимулювання розвитку страхового ринку.

РОЗДІЛ ІІ Характеристика страхового ринку України

2.1 Організаційно-нормативне забезпечення страхового ринку

Страховий ринок України розпочав формуватися на початку 90-х років двадцятого століття. За свою нетривалу історію він пройшов три етапи розвитку. Першим був період 1990-1993 рр., коли фактично не існувало страхове законодавство (період так званого „стихійного розвитку”) Другим був період 1994-1996 рр., коли розвиток ринку регулював.. Декретом КМУ «Про страхування» від 10.05.1993р. (період так званого "декретного розвитку"). Третім є період з 1997р. по наші дні. Цей період називають "законним розвитком", бо ринок регулюється Законом Україні «Про страхування». Вперше цей закон прийнятий 07.03.1996р., друга його редакція прийнята 04.10.2001 р., а в дію вона вступила 07.11.2001 р. [34 с. 47]

У кожній країні права і обов'язки сторін, котрі беруть участь у страхуванні, регулюються законодавчими нормами. В Україні юридичною основою такого регулювання є Закон України від 7 березня 1996року "Про страхування". Він спрямований на утворення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та громадян. Зазначимо: його дія не поширюється на державне соціальне страхування.

Згідно з названим Законом страховиками визначаються юридичні особи, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно із Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом для здійснення страхової діяльності в Україні. Займатись страховою діяльністю мають право юридичні особи, які у встановленому порядку одержали ліцензію.

Загальна частка іноземних юридичних осіб та іноземних громадян у статутному фонді страховика не може перевищувати 49 процентів. Предметом діяльності страховика можуть бути страхування, перестрахування і фінансова діяльність, визначена Законом "Про страхування". Іншими видами діяльності страховик має право займатись лише у випадках, передбачених законодавством України. [5, 6, 8 с. 14-15]

Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні громадяни, котрі уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками згідно із законодавством України. Страхувальники можуть укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб).

Страхувальники мають право під час укладання договорів страхування призначити громадян або юридичних осіб для отримання страхових сум (страхового відшкодування), а також замінювати їх до настання страхового випадку. Страховий випадок визначається як подія, передбачена договором страхування або законодавством, що відбулася, і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. [10 с. 444]