Страховий ринок України: сучасний стан та перспективи розвитку

Страхові виплати:

у випадку смерті - родині загиблих або його спадкоємцеві виплачується 100% страхової суми;

у випадку встановлення інвалідності:

1 групи - 90% страхової суми

2 групи - 75% страхової суми

3 групи - 50% страхової суми

у випадку тимчасової втрати працездатності за кожну добу лікарняного - 0,2% страхової суми, але в цілому не більш 50% страхової суми. (див. Додаток А)

Страхова сума - це грошова сума, в межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату з настанням страхового випадку відповідно до умов страхування, а також сума, що виплачується за особистим страхуванням. Виплати страхових сум за договорами особистого страхування здійснюються незалежно від суми, яку має отримати одержувач за державним соціальним забезпеченням, і суми, що мають йому сплатити як відшкодування збитки. Страхове відшкодування - це грошова сума, яка виплачується страховиком за умовами майнового страхування і страхування відповідальності з настанням страхового випадку. Згідно із Законом страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування.[13 с. 35-37]

Особливістю страхування є те, що воно передбачає розподіл збитку від настання страхових подій як за територіальною (просторовою), так і за часовою ознаками. Для забезпечення ефективного територіального перерозподілу страхових коштів на протязі певного часу між застрахованими суб'єктами необхідне значне залучення учасників на великій території.)

Страхова премія розрахована в гривнях за весь період страхування в розрахунку на одну особу віком від 16 до 65 років.

В залежності від ступеня ризику та умов страхування для розрахунку страхового платежу застосовуються коефіцієнти

Страховий тариф - це ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування. Страхові тарифи при добровільній формі страхування обчислюються страховиком самостійно. Конкретний розмір страхового тарифу визначається в договорі страхування за згодою сторін. Актами законодавства України про обов'язкове страхування встановлюються максимальні розміри страхових тарифів та мінімальні розміри страхових сум. [36 с. 226-228]

Страховий тариф по обов'язковому особистому страхуванню визначається в розмірі:

для водіїв на залізничному, автомобільному й електротранспорті - до 1% від страхової суми;

для пасажирів на приміських маршрутах - до 5% від вартості проїзду;

для пасажирів на міжобласних і міжміських маршрутах - до 2% від вартості проїзду;

для пасажирів на міжнародних маршрутах - до 2% від вартості проїзду. (див. Додаток В)

Страхове свідоцтво - це документ, який включає: назву та адресу страховика; прізвище, ім'я та по батькові або назву страхувальника і його адресу; зазначення об'єкта страхування; розмір страхової суми; перелік страхових випадків; строк дії договору; визначення розміру тарифу, розмір страхових внесків і терміни сплати їх; порядок зміни і припинення дії договору; інші умови за згодою сторін, підписи сторін. [35 с. 164]

У разі необхідності страховик може робити запити про відомості, пов'язані із страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших підприємств, установ і організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку, а також має право самостійно з'ясовувати причини та обставини страхового випадку. Підприємства, установи і організації зобов'язані надсилати відповідь страховикові на запит про відомості, пов'язані із страховим випадком, у тому числі й дані, що є комерційною таємницею. При цьому страховик несе відповідальність за розголошення їх у будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством України.

Згідно з нормами Закону "Про страхування" страховик зобов'язаний:

ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;

з одержанням відомостей про настання страхового випадку протягом двох робочих днів вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для вчасної виплати страхової суми або страхового відшкодування страхувальнику;

з настанням страхового випадку здійснити виплату страхової суми або страхового відшкодування у передбачений договором термін. Страховик несе майнову відповідальність за невчасну виплату страхової суми (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування та ін.;

Якщо в період дії договору страхування страхувальник втрачає права юридичної особи внаслідок реорганізації, то права і обов'язки, що випливають з договору страхування, переходять до правонаступника страхувальника за згодою страховика.

Якщо в період дії договору страхування страхувальника-громадянина визнано судом недієздатним або таким, у якого обмежена дієздатність, то права і обов'язки страхувальника переходять до його опікуна або піклувальника. При цьому дія договору страхування цивільної відповідальності припиняється з часу втрати або обмеження дієздатності.

Страховик має право відмовитися від виплати страхових сум (страхового відшкодування) у випадку, коли встановлено:

навмисні дії страхувальника або особи, на користь котрої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку.

вчинення страхувальником-громадянином або іншою особою, на користь котрої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування;

отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної за заподіяне;

невчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховиком перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;

6)інші випадки, передбачені законодавством України. Умовами договору страхування може бути передбачено інші підстави для відмови від виплати страхових сум, якщо це не суперечить законодавству України. [1,4,5,]

Ефективність ринкової економіки забезпечується гнучким і погодженим використанням економічних та неекономічних методів управління нею. З цією метою використовується і страхування. Воно відіграє роль одного з елементів такого регулювання економіки і саме виступає об'єктом управління, що функціонує у межах загальних і специфічних для нього особливостей.

Під акціонерною формою страхування розуміється така організація страхової діяльності, коли страховиками виступають акціонерні товариства, що формують свій статутний фонд шляхом випуску переважно акцій (інколи облігацій). Така форма дозволяє засновникам з відносно невеликими власними коштами за рахунок залучення грошових ресурсів забезпечити швидше зростання обсягу страхових операцій.

Взаємне страхування - така організаційна форма відносин, коли кожний застрахований є одночасно і членом страхового товариства, тобто всі разом вони створюють об'єднання з метою забезпечення взаємодопомоги. Для цієї форми страхування властива менша комерційна зацікавленість у кінцевих результатах, ніж для акціонерного страхування. (див. Додаток С)

Аналогічний зміст із взаємним страхуванням має кооперативна форма його організації. Можна передбачити, що по мірі оформлення страхового ринку України на ньому будуть на рівноправних засадах діяти державні, акціонерні та взаємні страхові товариства.

Це зумовить конкуренцію між страховиками щодо залучення коштів бажаючих застрахуватись, створення їм зручних умов, вигідне інвестування частини страхового фонду з метою досягнення високих кінцевих результатів. Звичайно, конкуренція, як правило, стосується добровільного страхування.

Враховуючи, що страхування - особлива сфера фінансового кредиту фізичних осіб, воно має бути надійним і гарантованим. Це зумовлює необхідність використання як загальноприйнятих, так і особливих важелів державного управління, відповідної юридичної бази.

Органи державного страхування організують роботу інспекцій, безпосередньо проводять деякі види страхування, розраховують і затверджують великі суми виплат страхового відшкодування, проводять ревізії підпорядкованих підрозділів, контролюють використання коштів на проведення заходів з попередження загибелі, пошкодження застрахованого майна тощо.

Важливу роль у системі заходів державного регулювання відіграє реєстрація страхових організацій, видача їм ліцензій на проведення певних видів страхування, здійснення контролю за діяльністю всіх страхових товариств (компаній) та їхніх об'єднань. Згідно із Законом "Про страхування" державний нагляд за страховою діяльністю в Україні здійснюється Комітетом у справах нагляду за страховою діяльністю, який діє, відповідно до положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України, з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників. Основними функціями Комітету є:

ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків);

надання ліцензій на проведення страхової діяльності;

контроль за платоспроможністю страховиків щодо виконання їхніх страхових зобов'язань перед страхувальниками;

встановлення правил формування, розміщення та обліку страхових резервів;

розробка нормативних та методичних документів з питань страхової діяльності;

узагальнення практики страхової діяльності, розробка та подання в установленому порядку пропозицій щодо розвитку і вдосконалення законодавства України про страхову діяльність;

участь у здійсненні заходів щодо підвищення кваліфікації кадрів для страхової діяльності. [15 с. 160-162, 21 с. 29-33]

Підсумовуючи вище наведене можна сказати, що нрмативно-організаційне забезпечення страхового ринку України є недосконалим, оскільки Закон України “Про страхування”, прийнятий 7 березня 1996 року, який є юридичною основою регулювання страхової діяльності не здійснює особливого впливу на страховиків, а отже страхові компанії керуються своїми правилами ведення страхової діяльності, які можуть не співпадати між собою в тій чи іншій компанії. Це стримує належний розвиток страхової діяльності на теренах України та надання послуг споживачам страхового продукту.

2.2 Склад та структура страхового ринку України

Об'єктивна необхідність виникнення та розвитку страхового ринку зумовлюється наявністю суспільної потреби у страхових послугах та наявністю страховика, здатного їх задовольнити.

Залежно від критерію, покладеного в основу класифікації страхового ринку, розрізняють інституціональну, територіальну, галузеву та організаційну структури.

Інституціональна структура грунтується на розмежуванні приватної, публічної або комбінованої форм власності, на якій створюється страхова організація. Вона може бути представлена акціонерними, корпоративними, взаємними, державними страховими компаніями. Закон України «Про господарські товариства» регламентує конкретніше використання різноманітних організаційно-правових форм господарських об'єднань.

У теріторіальному аспекті виділяють місцевий (регіональний), національний (внутрішній) та світовий (зовнішній) страхові ринки. Місцевий (регіональний) ринок задовольняє страхові інтереси регіону, національний - інтереси, що переросли межі регіону і розширились до рівня нації (держави), світовий - задовольняє попит на страхові послуги в масштабі світового господарства.

За галузевою ознакою виділяються ринки особистого та майнового страхування. Кожна з названих ланок має свою структуру (сегментацію).

Організаційна структура страхового ринку може бути представлена так:

Страхове товариство або страхова компанія, де відбувається формування страхового фонду і переплітаються індивідуальні, колективні та групові інтереси. Свої стосунки з іншими страховиками економічно відокремлені страхові товариства будують на основі співстрахування та перестрахування.

2. Страхові товариства можуть об'єднуватись у спілки, асоціації, пулі та інші об'єднання для координації діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм, якщо їх утворення не суперечать законодавству України. Вони не мають права займатися страховою діяльністю.

3. Товариства взаємного страхування - юридичні особи - страховики, створені відповідно до Закону України «Про страхування» з метою страхування ризиків цього товариства. Сплата страхового платежу здійснюється за рахунок чистого прибутку, що залишається в розпорядженні членів товариства, крім випадків, передбачених законодавством України.

Кожний член товариства за умови використання ним усіх зобов'язань перед товариством взаємного страхування, незалежно від суми страхового внеску, має право отримати повністю необхідне страхове відшкодування у разі настання страхового випадку.

4. Страхові агенти та страхові брокери - страхові посередники, - через яких страховики здійснюють страхову діяльність. Страхове законодавство визначає їхні функції таким чином:

консультування ;

експертно-інформаційні послуги;

підготовка, укладення та супровід договорів страхування (перестрахування), в тому числі щодо врегулювання збитків у частині одержання та перерахування страхових платежів, страхових виплат та страхових відшкодувань відповідно із страхувальником або перестрахувальником;

інші посередницькі послуги у страхуванні та перестрахуванні за переліком, встановленим Уповноваженим органом.

Страхові агенти - громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконають частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору із страховиком.

Страхові брокери - громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності і здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку за винагороду від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика. Страхові брокери - громадяни, які не мають права отримувати та перераховувати страхові платежі, страхові виплати та виплати страхового відшкодування.

У деяких країнах через страхових брокерів здійснюється переважна більшість усіх видів страхування, в інших - тільки страхування великих, малих та маловідомих ризиків. Найбільшого розвитку інститут брокерів досяг у Великій Британії.

Посередницька діяльність страхових агентів і страхових брокерів на користь іноземних страховиків на території України не допускається, крім договорів перестрахування (ст. 30 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про страхування»).

5. Перестрахувальні компанії (перестраховики) - організації, які не виконують прямих страхових операцій, а приймають у перестрахування ризики інших страховиків і можуть передавати частину з них в ретроцесію.

6. Перестрахові брокери - юридичні особи, які здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені на підставі брокерської угоди із страховиком, який має потребу у перестрахуванні як посередник.

7. Моторне (транспортне) страхове бюро - юридична особа, яка утримується за рахунок коштів страховиків, котрим дозволено займатися страхуванням відповідальності власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам, та за умовами, передбаченими міжнародними договорами України щодо вказаного виду страхування.

8. Спеціальний Уповноважений орган у справах нагляду за страховою діяльністю, який здійснює нагляд з боку держави з метою дотримання вимог учасниками страхового ринку законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників. [13 с. 38-43]

Основними функціями Уповноваженого органу у справах нагляду за страховою діяльністю є:

1). ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) та державного реєстру страхових та перестрахових брокерів;

2). видача ліцензій страховикам на здійснення страхової діяльності та проведення перевірок її відповідності виданій ліцензії;

3). видача свідоцтв про включення страхових та перестрахових брокерів до державного реєструстрахових та перестрахових брокерів та проведення перевірки додержання законодавства про посередницьку діяльність у страхуванні та перестрахуванні і достовірності їх звітності;

4). проведення перевірок щодо правильності застосування страховиками (перестраховиками) та страховими посередниками законодавства про страхову діяльність і достовірність її звітності;

5). розробленя нормативних та методичних документів з питань страхової діяльності, що віднесена до компетенції Уповноваженого органу;

6). узагальнення практики страхової діяльності і посередницької діяльності на страховому ринку, розробка і подання у встановленому порядку пропозиці щодо розвитку і вдосконалення законодавства України про страхову і посередницьку діяльність у страхуванні та перестрахуванні;

7). прийняття у межах своєї компетенції нормативно-правових актів з питань страхової і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;

8). проведення аналізу додержання законодавства об'єднаннями страховиків і страхових посередників;

9). здійснення контролю за платоспроможністю страховиків відповідно до взятих ними страхових зобов'язань перед страхувальниками;

10). забезпечення проведення дослідницько-методологічної роботи з питань страхової і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні, підвищення ефективності державного нагляду за страховою діяльністю;

11). встановлення правил формування обліку і розміщення страхових резервів та показників звітності;

12). проведення і координація у визначенному законодавством порядку навчання, підготовки і перепідготовки кадрів та встановлення кваліфікаційних вимог до осіб, які проводять діяльність на страховому ринку, організація нарад, семінарів, конференцій з питань страхової діяльності;

13). участь у міжнародному співробітництві у сфері страхування і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні; вивчення, узагальнення, поширення світового досвіду; організація виконання міжнародних договорів України з цих питань;

14). здійснення організаційно-методичного забезпечення проведення актуарних розрахунків.

Уповноважений орган може здійснювати й інші функції, необхідні для виконання покладених на нього завдань. [13,с. 38-43]

Існують на страховому ринку України також як позитивні, так і негативні процеси і тенденції. До позитивний належить ріст розмірів статутних фондів, страхових резервів і обсягів зібраних страхових платежів. Негативними слід вважати значну кількість страхових компаній, що свідчить про екстенсивний характер розвитку ринку і утруднює нагляд за страховою діяльністю, а також постійне зниження рівня виплат, котре є доказом не завжди реального страхового захисту. Значні обсяги і високі темпи росту прибутку страхових компаній є наслідком низького рівня виплат і вищих, порівняно з європейськими, цін на страхові продукти.

Необхідно відзначити, що за останні 3 роки на страховому ринку України утворилося 6 страхових груп, а саме: страхова група " АСКА" - 3 компанії, страхова група "ДАСК" - 5 компаній, страхова група "Гарант" - 4 страхові і 2 сервісні компанії, страхова група "ТАС" - 3 страхові компанії і 2 банки, страхова група "Універсальна" - 5 страхових компаній, страхова група "Лемма" - 3 компанії. Оголошено про утворення сьомої страхової групи - "Фінансово-страховий альянс". Кожна з цих страхових груп тісно співпрацює з певним банком, і тому, по суті справи, вони є банківсько-страховими об'єднаннями.

Не кожна з цих груп відповідає європейським стандартам банківсько-страхових об'єднань і не усі вони володіють значними капіталами порівняно з капіталами подібних об'єднань в Європі, але існування таких груп в Україні свідчить про початки значної концентрації капіталів і про майбутню конкурентну боротьбу на страховому ринку України.[37 с. 205-207]

В Україні історично склалося декілька видів страхових послуг, серед яких розрізняють обов'язкове та добровільне страхування.

Обов'язкове страхування - форма страхування, що встановлюється законами України шляхом внесення змін до Закону України „Про страхування" і ґрунтується на принципах обов'язковості як для страхувальника, так і для страховика.

Для здійснення обов'язкового страхування згідно ст. 7 Закону України „Про страхування" Кабінет Міністрів України встановлює порядок і правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування, максимальні розміри страхових сум, страхові тарифи та методику актуарних розрахунків.

Для обов'язкових видів страхування, які проводяться в Україні, характерне неповне охоплення страхуванням усіх вказаних в законі суб'єктів та практично відсутність контролю за наявністю укладених договорів обов'язкового страхування у суб'єктів господарювання. Лише обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті та ще ті, що вимагаються згідно норм міжнародної практики, зокрема обов'язкове авіаційне страхування цивільної авіації, морське страхування та страхування за системою „Зелена картка" мають майже повне охоплення страхуванням. [8,10 с. 442-445]

В Україні передбачено здійснення таких видів обов'язкового страхування:

медичне страхування;

особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників (крім тих, які працюють в установах та організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) при виконанні ними службових обов'язків;

особисте страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд);

страхування спортсменів вищих категорій;

страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини;

особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

авіаційне страхування цивільної авіації;

страхування відповідальності морського перевізника та виконавця робіт, пов'язаних із обслуговуванням морського транспорту щодо відшкодування збитків, завданих пасажирам, багажу, пошті, вантажу, іншим користувачам морського транспорту та третім особам;

9) страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;

страхування засобів водного транспорту;

страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності;

страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту (порядок та умови цього страхування визначаються спеціальним законом України);

страхування працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України), які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, в тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади;

14) страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру;

страхування цивільної відповідальності інвестора, в тому числі за шкоду, заподіяну довкіллю, здоров'ю людей, за угодою про розподіл продукції, якщо інше не передбачено такою угодою;

страхування майнових ризиків за угодою про розподіл продукції у випадках, передбачених Законом України „Про угоди про розподіл продукції";

страхування фінансової відповідальності, життя і здоров'я тимчасового адміністратора та ліквідатора фінансової установи;

страхування майнових ризиків при промисловій розробці родовищ нафти і газу у випадках, передбачених Законом України „Про нафту і газ";

страхування медичних та інших працівників державних і комунальних закладів охорони здоров'я та державних наукових установ (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок захворювання на інфекційні хвороби, пов'язані з виконанням ними професійних обов'язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб;

20) страхування відповідальності експортера та особи, яка відповідає за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо відшкодування збитків, яка може бути заподіяна здоров'ю людини, власності та навколишньому природному середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації (видалення) небезпечних відходів;

страхування персоналу ядерних установок, джерел іонізуючого випромінювання, а також державних інспекторів з нагляду за ядерною та радіаційною безпекою безпосередньо на ядерних установках від ризику негативного впливу іонізуючого випромінювання на їхнє здоров'я за рахунок коштів ліцензіатів;

страхування об'єктів космічної діяльності (наземна інфраструктура), перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Національного космічного агентства України;

23) страхування цивільної відповідальності суб'єктів космічної діяльності;

24) страхування об'єктів космічної діяльності (космічна інфраструктура), які є власністю України, щодо ризиків, пов'язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі;

25) страхування відповідальності щодо ризиків, пов'язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі;

26) страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів;

страхування професійної відповідальності осіб, діяльність яких може заподіяти шкоду третім особам, за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України;

страхування відповідальності власників собак (за переліком порід, визначених Кабінетом Міністрів України) щодо шкоди, яка може бути заподіяна третім особам;

страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у власності чи іншому законному володінні зброю, за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі або її майну внаслідок володіння, зберігання чи використання цієї зброї;

страхування тварин на випадок загибелі, знищення, вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків у випадках та згідно з переліком тварин, встановленими Кабінетом Міністрів України;

страхування відповідальності суб'єктів туристичної діяльності за шкоду, заподіяну життю чи здоров'ю туриста або його майну;

страхування відповідальності морського судновласника;

страхування ліній електропередач та перетворюючого обладнання передавачів електроенергії від пошкодження внаслідок впливу стихійних лих або техногенних катастроф та від протиправних дій третіх осіб;

34) страхування відповідальності виробників (постачальників) продукції тваринного походження, ветеринарних препаратів, субстанцій за шкоду, нанесену третім особам. [3,4,6]

Отже, страховий ринок як будь-яка економічна структура складається з декількох ланок, що функціонують в послідовній залежності. Основною ланкою є Уповноважений орган у справах нагляду за страховою діяльністю, який контролює діяльність страховиків (перестраховиків) у відповідності до чинного законодавства.

2.3 Динаміка основних економічних індикаторів розвитку страхового ринку

Зміни, які відбуваються у житті суспільства, та стратегічний курс нашої держави на інтеграцію до європейського та світового співтовариств стають визначальним фактором суспільно-політичних перетворень у країні, в т. ч. у питаннях розвитку страхування.

Ухвалення Законів України „Про страхування", „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", прийняття Кабінетом Міністрів України Програми розвитку страхового ринку України на 2005-2007 роки та інших законодавчих актів створило, на жаль, лише частково підґрунтя для розвитку доступного і привабливого для споживачів ринку страхових послуг, підвищення фінансової надійності страховиків, забезпечення рівних і справедливих умов для всіх, хто працює у сфері страхування.

У щорічному Посланні Президента України до Верховної Ради „Європейський вибір. Концептуальні основи стратегії економічного і соціального розвитку України на період 2002-2011 років" відзначено необхідність проведення невідкладних дієвих заходів, які повинні сприяти серед інших розвиткові ринку страхових послуг. Насамперед, це розвиток національної системи страхування, здатної забезпечити надійний захист довгострокових інвестиційних ресурсів, необхідних для економічного росту, бути реальним фактором стабільності та стимулом розвитку підприємництва. [2,7]

За позитивної тенденції розвитку економіки України, обсяги надходження страхових платежів зі страхування життя в 2004 році були на рівні 150-165 млн. грн.

Страхова організація в процесі своєї діяльності не залежно від тенденції розвитку економіки країни може мати доходи:

від страхової діяльності;

від інвестиційної діяльності та розміщення тимчасово вільних коштів;

від інших операцій.

До доходів від страхової діяльності відносяться:

зароблені страхові платежі за договорами страхування та перестрахування;

комісійні винагороди за перестрахування;

частки від страхових сум та страхових відшкодувань, сплачені перестраховиками;

повернуті суми із централізованих страхових резервів;

повернуті суми технічних резервів, відмінних від резерву незароблених премій, у випадках і на умовах, передбаченим чинним законодавством. (див. Табл.2.3., Рис.2.1)

Таблиця 2.3 Надходження страхових премій по філіях ЗАТ «СК СТАТУС» за січень-вересень 2005 року

Січень	76 468,28
Лютий	298 820,15
Березень	359 001,82
Квітень	400 063,84
Травень	215 361,90
Червень	320 149,22
Липень	401 459,03
Серпень	307 516,72
Вересень	474 396,34
Всього	3 163 525,75

Рисунок 2.1

Зароблені страхові платежі визначаються за формулою:

ЗСП = СНСПзв.п. + СНЗСПпоч.зв.н - СНЗСПк.зв.п,

де ЗСП - зароблені страхові платежі;

СНСПзв.п. - сума надходжень страхових платежів за звітний період;

СНЗСПпоч.зв.н - сума незароблених страхових платежів на початок звітного періоду;

СНЗСПк.зв.п - сума незароблених страхових платежів на кінець звітного періоду.

До суми надходжень страхових платежів не включаються частки страхових платежів, які сплачено перестраховиками у звітному періоді за договорами перечтрахування. (див. Дод.D)

Страхові платежі - первинний дохід страхової організації та основа подальшого обігу засобів, джерело фінансування інвестиційної діяльності. [15 с. 32-34, 29 с. 6-9]

Витрати страховика утворюють собівартість страхових послуг. Вони мають таку структуру:

витрати на виплату страхових сум та страхових відшкодувань;

відрахування в централізовані страхові резервні фонди;

відрахування в технічні резерви, відмінні від резервів незароблених премій, у випадках і на умовах, передбачених актами чинного законодавства (див. Рис.2.2);

витрати на проведення страхування;

інші витрати.

Відрахування на страхові резерви за січень-вересень 2005 «ЗАТ СК «СТАТУС»



Рисунок 2.2

Собівартість у страховій справі - явище особливе. Страховик, беручи на себе страхову відповідальність за певним видом договору, тільки приблизно знає у яку суму йому обійдеться надання тієї чи іншої страхової послуги. Вона може коштувати страховику тільки суми витрат на ведення справи за цим договором, а може, окрім того, включати виплату річного відшкодування. (див. Дод. Е).

Показник рівня доходності за операціями або за будь-яким видом страхування називають рентабельністю.

Рівень рентабельності показує, який прибуток отримує страховик з кожної гривні страхових платежів. Цей показник ув'язує розмір прибутку як джерела фінансових ресурсів з обсягом робіт із формування страхового фонду. [42, 43]

Після проведення аналізу динаміки основних економічних індикаторів розвитку страхового ринку ми дійшли висновку, що діяльність страхових компаній в сучасних умовах розвитку національної економіки є нестабільною, має значний процент відхилення страхових премій у порівнянні з попередніми періодами страхової діяльності.

РОЗДІЛ ІІІ Перспективи розвитку страхового ринку в Україні

3.1 Основні проблеми розвитку страхового ринку за умов сучасного стану економіки в країні

Український сектор страхування є досить нерозвинутим та на шляху свого розвитку має певні проблеми. По-перше, його наглядацький орган (Державна комісія) не має достатнього фінансування для ефективного виконання своїх функцій. Ця ситуація викликає занепокоєня, якщо вразувати надзвичайну важливість нагляду на перших етапах розвитку та існуючі на сьогодні можливості для шахрайства та кримінальної діяльності. Один чи два випадки шахрайства погіршать репутацію всього сектора та завадять його розвитку на багато наступних років. По-друге, захист споживачів є недостатнім. Наприклад, страхувальники часто не можуть реалізувати свої права, тому що суди перевантажені, повільні та недосвідчені у вирішенні суперечок, пов'язаних із страхуванням. По-третє, більшість водіїв досить не має полісів із страхування цивільної відповідальнсті власників транспортних засобів. Це залишає багато потерпілих в дорожньо-транспортних пригодах без будь-якого захисту. [17 с. 159]

Зміни, які відбуваються у житті суспільства, та стратегічний курс нашої держави на інтеграцію до європейського та світового співтовариств стають визначальним фактором суспільно-політичних перетворень у країні, в т. ч. у питаннях розвитку страхування. Ухвалення Законів України „Про страхування", „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", прийняття Кабінетом Міністрів України Програми розвитку страхового ринку України на 2001-2004 роки та інших законодавчих актів створило, на жаль, лише частково підґрунтя для розвитку доступного і привабливого для споживачів ринку страхових послуг, підвищення фінансової надійності страховиків, забезпечення рівних і справедливих умов для всіх, хто працює у сфері страхування.

За останні роки визначальними чинниками реформування страхового ринку України стали:

законодавчі засади, що регламентують функціонування фондового, інвестиційного та страхового ринків України;

економічна програма, проголошена в Посланні Президента України до Верховної Ради України „Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічного і соціального розвитку на 2000-2004 роки";

Рекомендації Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмивання грошей (ФАТФ);

стратегія інтеграції України до Європейського Союзу та Світової організації торгівлі, прийняті Україною міжнародні зобов'язання, що визначають напрями та умови гармонійного розвитку фінансового ринку в Україні;

прийнятні для України міжнародні стандарти та принципи страхової справи, що сприяють позитивному розв'язанню проблем у цій сфері;

національний досвід розвитку і функціонування страхового ринку. [45]

За даними Державного комітету статистики України (далі - Держкомстат України), у березні 2003 роу на одного штатного працівника було нараховано 415 грн. заробітної плати, а наявні доходи в розрахунку на одну особу становили 206 грн. - за середнього прожиткового мінімуму 342 грн. середній розмір трудових пенсій для непрацездатних осіб складає 51 % їх прожиткового мінімуму.

Разом з тим, колосальні відрахування з фонду оплати праці спричиняють приховування реальної заробітної плати, подальшу тінізацію вітчизняної економіки (соціальні збори, включаючи пенсійне та соціальне страхування, складають 38,7 % (а за оцінками експертів, - 50 %), у т.ч. пенсійний збір - 32 %, страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності - 29 %, страхування на випадок безробіття - 1,9 %, плюс ставка страхового збору від нещасних випадкіу на виробництві, розмір якого залежить від галузі). У квітні 2003р. Кабінет Міністрів збільшив максимальну величину фактичних витрат на оплату праці найманих працівників і сукупного оподпткованого доходу, з яких стягуються збори до соціальних фондів, з 2200 грн. до 2660 грн.

За підсумками минулого року близько 2/5 підприємств в Україні були збитковими. До цього слід додати і величезну платіжну кризу. За даними Держкомстату України, станом на 1 квітня 2003 року , дебіторська заборгованість підприємств, установ становила 243,2 млрд.грн., а кредиторська - 307,9 млрд.грн. [46]

Внаслідок незначних обсягів доходів населення та фінансових ресурсів господарюючих суб'єктів гальмується поступальний розвиток українського ринку взагалі і страхового ринку, зокрема.

Недостатність початкового капіталу, повільні темпи його нарощування, фактичний розмір сформованих резервів переважної більшорсті вітчизняних страхових компаній зумовлює вкрай низькі можливості вітчизняних страхових компаній з покриття великих збитків. Нарощуванням капіталу сьогодні активно займаються лише близько половини операторів ринку. Неквапливість страховиків часто зумовлена досить тривалим терміном, відведеним на проведення капіталізації, частково відсутністю (донедавна) контролюючого органу, повноважного вживати санкції до порушників. Без механізму контролю над наповненням і підтриманням необхідного статутного капіталу вимоги Закону «Про страхування» стосовно обсягів статутних фондів страховиків, нівелюються дуже швидко. Цифри у звітах засвідчать достатньо велику капіталізацію ринку, але реальність буде іншою.

Національні інтереси України потребують утвердження її як впливової європейської держави, повноправного члена ЄС. В результаті очікуваного найближчими роками розширення ЄС це створить принципово нову геополітичну ситуацію. У зв'язку з цим для України важливим є чітке та всебічне визначення зовнішньополітичної стратегії щодо інтеграції до європейського політичного (в тому числі у сфері зовнішньої політики і політики безпеки), інформаційного, економічного та правового простору, і страхового зокрема. [19 с. 287-289, 20 с. 300-301]

Страхову справу не можна здійснювати без чіткого бачення перспектив, усвідомлення політичних та економічних ризиків, без вироблення адекватних і результативних засобів і методів страхової політики. В Україні такі засоби і методи поки що відсутні. Насамперед, це виявляється у відсутності обгрунтованої Концепції розвитку страхового ринку - її проект на 2005-2010 рр. не містить жодних цифр, контрольних дат, норм поетапного запровадження. Крім того, враховуючи загальнодержавну значимість розвитку страхової галузі, подібний документ для того, щоб отримати відповідний статус, має бути схвалений Верховною Радою України.

Саме на основі обгрунтованої схваленої Концепції має розроблятися, затверджуватися та реалізуватися конкретнапрограма середньо- та довгострокового розвитку страхового ринку. Понад те, з метою забезпечення сталої динаміки розвитку страхування в Україні цей процес має бути узгоджений з процесами в усіх інших сферах життедіяльності суспільства, тобто бути складовою загальної Стратегії соціально-економічного розвитку України, яка також відсутня.

Зокрема, норми чинного законодавства не уніфіковані. В базовому Законі України «Про страхування» відсутні чіткі визначення понять, а натомість вживаються різні назви ідентичних понять. Так, у тексті Закону співіснують поняття «страховик», «страхова компанія» і «страхова організація»; «страховий платіж», «страховий внесок» і «страхова премія»; «страхова виплата» і «страхове відшкодування». Зустрічаються неузгодженості в постановах Кабінету Міністрів України з питань страхування. Водночас, неповна і часом неузгоджена нормативно-правова база призводить до можливості різночитань окремих положень. [25 с. 97-99]

Також на ринку страхування існують також і функціональні проблеми розвитку, а саме нетто-збитковість автокаско на сьогодні в середньому на ринку складає 70 % загального обсягу зібраних премій, а з урахуванням комісій і витрат на ведення справи доходи страхових компаній у цьому виді страхування складають у підсумку не більше 10-15 %. Діяльність окремих страхових компаній у цьому виді страхування є навіть збитковою. З кожним роком зростає збитковість страхових компаній у реалізації «зелених карт». Це негативно позначається на фінансових показниках діяльності страховиків, гальмує їх інтенсивний розвиток.

Поки що з огляду на більшу зрозумілість і короткострокову вигоду, можливість швидкого отримання внесених сум, а також більшої фінансової потужності комерційних банків банківські вклади є більш привабливим об'єктом розміщення вільних коштів юридичних і фізичних осіб. Через це страхові компанії втрачають досить значні суми коштів.

Український страховий ринок є сьогодні однією з найбільш закритих зон фінансового ринку, що унеможливлює формування чіткого уявлення про його стан і тенденції розвитку, зменшує можливості об'єктивної оцінки статус-кво у цій сфері з метою виправлення наявних недоліків та усунення існуючих і запобігання потенційно можливим загрозам його стабільному функціонуванню.

Оприлюднення інформації відстає у часі, недосконалі форми обліку спричиняють її викривлення, внаслідок чого неможливо прослідкувати динаміку розвитку конкретних видів страхування. Відсутність обліку діяльності філіалів страхових компаній в регіонах, призводить до зниження обсягів регіональних ринків і підвищенню частки столичного регіону в аналітичних зведеннях. [28 с. 61-71]

Отже, страховий ринок на сучасному етапі розвитку має значну кількість проблем, що є негативним моментом у страховій діяльносіт України.

3.2 Напрямки вдосконалення державного регулювання страхування в Україні

Існування повноцінного ринку страхування є важливою умовою для підвищення добробуту населення та сталого економічного зростання. В Україні цей сектор знаходиться на ранній стадії свого розвитку і має деякі проблеми. Тому подальший його розвиток має набути пріорітетного значення в економічній та соціальній аспектах політики держави.

Політика держави щодо розвитку страхового ринку базується на зміцненні ринкових засад діяльності його учасників та використанні переважно непрямих методів впливу на процеси, що відбуваються в сфері страхування, шляхом удосконалення нормативно-правової бази і запровадження міжнародних принципів та стандартів державного регулювання та нагляду. [33 с. 76]

Стратегічні завдання щодо підвищення конкурентоспроможності національних страхових компаній та страхових посередників мають бути спрямовані на створення стабільного страхового ринку, здатного конкурувати в умовах глобалізації та забезпечувати Україні гідне місце у світовому та європейському поділі праці. При цьому важливим є створення умов для розширення спектру страхових послуг, сприяння концентрації страхового ринку.

Удосконалення системи правового забезпечення розвитку страхового ринку та державного регулювання і нагляду за діяльністю учасників страхового ринку має створити конкурентне середовище на страховому ринку та рівні умови діяльності страховиків, що сприятиме підвищенню якості страхових послуг та зниженню їх вартості.

Важливим фактором проведення правової реформи та інтеграції України до Європейського Союзу буде формування та виконання Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства європейського, а також створення ефективного механізму її реалізації. [32 с. 124]

На сьогодні в Україні вже створено основне політико-правове та організаційне підґрунтя для проведення такої адаптації, зокрема:

Конституцією України визначається спрямування зовнішньо політичної діяльності України на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного та взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загально визнаними принципами і нормами міжнародного права;

Угодою про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами від 14 червня 1994 року визначено пріоритетні напрями наближення страхового законодавства України до страхового законодавства Європейського Союзу;

Спільною стратегією щодо України, схваленою Європейською Радою на Гельсінському саміті 11 грудня 1999 року, Європейський Союз підтримав процес економічних перетворень в Україні та поступового наближення законодавства України до законодавства Європейського Союзу у визначених пріоритетних сферах;

Програмою інтеграції України до Європейського Союзу, схваленою Указом Президента України від 14 вересня 2000 року № 1072, визначено шляхи і темпи реалізації окремих пріоритетів, які повинні бути обумовлені ходом проведення економічних реформ та спрямовані на досягнення критеріїв, що випливають із цілей валютного, економічного та політичного союзу держав - членів Європейського Союзу і сформульовані Європейською Радою на Копенгагенському саміті в червні 1993 року;

Указом Президента України від 30 серпня 2000 року № 1033 з метою координації діяльності органів державної влади з питань адаптації законодавства при Президентові України створено Національну раду з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу; [39 с. 36-37]

Одними з пріоритетних напрямів розвитку страхового ринку є подальший розвиток особистого страхування, довгострокового страхування життя, участь страховиків у системі недержавного пенсійного забезпечення, а також запровадження обов'язкового медичного страхування. Це сприятиме підвищенню ролі приватного сектора в соціальних програмах та зменшенню відповідних видатків державного бюджету. Держава сприятиме розвитку соціально значущих видів страхування шляхом запровадження відповідної стимулюючої податкової політики, а також зменшенню кількості обов'язкових видів страхування і посиленню державного нагляду за їх впровадженням і здійсненням.

Необхідним є нормативно-правове врегулювання проблем, пов'язаних із запровадженням обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

Удосконалення правового, організаційного та ресурсного забезпечення діяльності центрального органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг спрямоване на посилення державного регулювання і нагляду за страховою діяльності. [19 с. 149]

Держава удосконалюватиме нормативно-правову базу регулювання і нагляду за учасниками страхового ринку з метою захисту інтересів споживачів страхових послуг за такими напрямами:

удосконалення системи ліцензування страхової діяльності, а також запровадження ліцензування перестрахової діяльності;

попередження неплатоспроможності (банкрутства) страховиків;

здійснення послідовного переходу центральним органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг від встановлення формальних обмежень і регламентації до пруденційного нагляду;

впровадження нових інформаційних технологій з управління страховою діяльністю та звітності учасників страхового ринку в електронній формі;

запровадження консолідованого нагляду за діяльністю страховиків, що входять до фінансових груп;

удосконалення нормативно-правової бази з регулювання та нагляду за формуванням і розміщенням страхових резервів;

формування сприятливих умов для розвитку страхового посередництва;

розвиток систем внутрішнього контролю страховиків та сприяння становленню прозорої системи корпоративного управління. [43]

Формування стабільного страхового ринку потребує забезпечення об'єктивного інформування всіх його учасників про основні умови, вимоги та ризики у процесі їх діяльності. Для підвищення рівня страхової культури населення необхідно забезпечити прозорість діяльності учасників страхового ринку та запровадити програми інформування населення через засоби масової інформації про стан та перспективи страхового ринку, переваги отримання страхових послуг.

Для подальшого розвитку страхового ринку та запобіганню необґрунтованому відтоку значних сум страхових платежів за межі України важливим є зміцнення національного перестрахувального ринку і удосконалення нагляду за перестраховою діяльністю.

Інтеграція страхового ринку України в міжнародні ринки фінансових послуг потребує підвищення конкурентоспроможності національних страховиків, поступового переведення національного страхового ринку на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку та приведення стандартів аудиту в частині страхування у відповідність до вимог міжнародної практики. З метою захисту національного страхового ринку держава здійснюватиме заходи поетапного та зваженого допуску на ринок філій іноземних страховиків відповідно до міжнародних договорів, ратифікованих Україною, створюючи умови для забезпечення взаємообміну інформацією між центральним органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг та органами страхового нагляду інших країн про діяльність страховиків, їхніх філій, страхових посередників та страхових груп (страхових холдингів).

Стимулювання розвитку страхового ринку потребуватиме удосконалення системи оподаткування страхування (перестрахування). Стратегічний напрямок розвитку страхового ринку вимагає забезпечення фінансового сектора достатньою кількістю кваліфікованих працівників, які займатимуться страхуванням, що передбачає, зокрема, формування адекватної системи фахової підготовки і сертифікації фахівців зі страхування та системи підвищення їх кваліфікації.

Також забезпечення державної підтримки науково-дослідних робіт у сфері страхування та підготовки фахівців для страхового ринку. Потребує подальшого розвитку актуарна діяльність та створення в Україні системи підготовки та сертифікації актуаріїв. [29 с. 62-66]

Незважаючи на значні темпи приросту основних показників діяльності страхових організацій, страховий ринок України має ряд об'єктивних причин свого недостатнього розвитку і невирішених проблем, на що буде потрібно більш значний період часу, а також подальша робота всіх державних органів та учасників страхового ринку. До них можна віднести:

низька зацікавленість у страхуванні, через недостатню платоспроможність населення, у першу чергу через відносну нечисленність „середнього класу" населення;

відсутність необхідного контролю з боку держави за виконанням обов'язкових видів страхування, а також за укладанням великими експортерами з іноземним капіталом договорів страхування своїх ризиків на території України;

нерозвиненість довгострокового страхування життя і здоров'я, пенсійних аннуітетів та інших видів особистого накопичувального страхування;

4) усе ще недостатня капіталізація вітчизняних страхових організацій навіть у порівнянні зі страховими організаціями Російської Федерації та Польщі;

високий обсяг страхових премій, переданих за кордон за договорами перестрахування (як через об'єктивно обмежені можливості внутрішнього страхового і перестрахового ринків, так із у зв'язку із схемами „псевдоперестрахування");

оптимізація оподатковування суб'єктами господарювання через інструменти страхового ринку[38 с. 34-36].