Кредитування iнвестицiйних проектів в банківських установах на прикладі ВАТ "Державний експортно-імпортний банк"

Завданням роботи виступає висвітлення такої ділянки діяльності банку як аналіз кредитної роботи інвестиційних проектів та пошук можливостей її вдосконалення.

Принцип платності забезпечується самою метою діяльності банку - отримання прибутку - і означає, що позичальник повинен сплатити банку винагороду, яка складається з відсотків за користування кредитом та комісійних, які враховують витрати, пов'язані з оформленням позики, перевіркою її забезпечення, аналізом кредитоспроможності та індексацією платежів.

Ставка відсотка встановлюється кожним банком самостійно так, щоб була можливість отримати маржу.

Принцип строковості передбачає, що кредит має бути повернений позичальником у визначений в кредитному договорі строк. Кредит надається на певний період, по закінченні якого він обов'язково повинен бути повністю повернений. Дотримання строків - це та обов'язкова умова, за порушення якої кредит втрачає своє реальне значення. Від дотримання цього принципу залежить можливість надання банком нових кредитів, оскільки повернуті вчасно позики являються одним із важливих кредитних ресурсів банку. Порушення цього принципу перетворює строкову заборгованість на прострочену.

Принцип забезпеченості відображає наявність у банку права для захисту своїх інтересів у разі неплатоспроможності позичальника. Цей принцип суттєво зменшує кредитний ризик. Кредит повинен надаватися під певне реальне забезпечення (заставу, гарантію, поруку, страховий поліс тощо), яке повинно бути ретельно перевірене на можливість прийняття його в якості забезпечення.

Принцип цільового використання кредиту припускає видачу позики позичальнику на конкретну ціль, а не тому, що в нього виникла нагальна потреба в коштах. Кредит видається на конкретні господарські проекти, заходи, процеси і не може бути витрачений на іншу, ніж зазначена в кредитному договорі, ціль.

Принцип відповідності змісту банківського кредиту ринковим відносинам полягає у відображенні кредитним механізмом умов конкуренції, суперництва банків за позичальника, прагнення забезпечити максимально можливу вигоду від позики, самостійності прийняття управлінських рішень тощо.

Принцип раціональності кредитування реалізується на основі оцінки кредитоспроможності позичальника, що забезпечує впевненість банку у здатності й готовності боржника повернути позичку вчасно.

Принцип ефективності характеризує економічність використання кредиту як банком, так і позичальником і грунтується на спрямованості на збільшення доходів.

Принцип комплексності передбачає побудову кредитного механізму на основі врахування всього комплексу чинників, що впливають на реалізацію кредитних операцій.

Принцип розвитку кредитування відображає постійний рух і динаміку кредитного механізму. Цей принцип вимагає від банків використовувати гнучкі методи кредитування, оперативно змінювати порядок практичної роботи з позиками, методи контролю тощо.

Принцип диференційованості виражає неоднаковий підхід банку до окремих суб'єктів та об'єктів кредитування та до забезпечення позик. Кредит має видаватись лише тим позичальникам, які мають змогу своєчасно його повернути.

Принцип прибутковості кредиту виражається у рівні маржі, доходності кредитних операцій.

Комплексне та постійне застосування на практиці всіх принципів банківського кредитування дає можливість врахувати інтереси не лише обох суб'єктів кредитної угоди, а і держави. Чітке розуміння сутності кредитного процесу та принципів його організації, вміле їх використання має важливе значення для ефективної діяльності банку. Кредитний процес потребує серйозної і детальної організації, яка забезпечує функціонування і розвиток системи кредитування, тісний взаємозв'язок її складових та окремих ланок та належну якість самих кредитних операцій. У ході кредитного процесу відбувається послідовна зміна стадій механізму банківського кредитування, основними з яких є:

розгляд заявки позичальника на отримання кредиту та співбесіда з потенційним позичальником;

аналіз фінансового стану та кредитоспроможності потенційного позичальника, та його інвестиційного проекту;

структурування кредиту;

розгляд можливості надання кредиту кредитним комітетом;

укладання договорів та надання кредиту;

моніторинг кредиту: контроль за виконанням умов кредитної угоди;

погашення кредиту та відсотків за користування ним.

На початковому етапі процесу банківського кредитування потенційний позичальник звертається до банку з обгрунтованим клопотанням про отримання кредиту, що отримало назву “кредитна заявка”. У клопотанні, як правило йдеться про: суму кредиту, строк користування ним, сутність та економічний ефект від прокредитованої операції та інші дані, необхідні для складання першого уявлення про інвестиційний проект. До клопотання додаються також певні документи, причому перелік необхідних документів встановлюється для кожного клієнта окремо. Для всіх позичальників обов'язковим є слідуючі документи: баланси підприємства-позичальника на останню чи на декілька дат, фінансові звіти, бізнес-плани, податкові декларації, техніко-економічне обгрунтування інвестиційного проекту, копії контрактів, угод та інших документів стосовно об'єкта кредитування , графіки надходження і платежів клієнта тощо. На вимогу банку потенційний позичальник зобов'язаний надавати й інші документи. Банк також повинен навести довідки про позики отримані клієнтом в інших банках. Якщо особа вперше звернулася в даний банк, вона обов'язково повинна також надати нотаріально завірені копії статуту та установчого договору або інші документи, які засвідчують її як юридичну особу та показують її правоздатність на отримання позики.

Заявки на отримання кредиту реєструються в книзі реєстрації кредитних проектів та надаються для розгляду економісту кредитного відділу банку, який розглядає заяву клієнта, вивчає всю необхідну документацію та проводить бесіду з потенційним позичальником із метою сформувати його об'єктивну характеристику.

Важливе значення має репутація клієнта, його чесність і порядність. Бесіда з потенційним позичальником проводиться після детального та ретельного ознайомлення з документами, які він надав, адже при спілкуванні з ним важливо мати уявлення про діяльність цієї фірми та використовувати отриману інформацію. Розмова з клієнтом має суттєве значення для прийняття рішення про кредитування, так як саме тоді формується думка щодо клієнта, оцінюються професійні здібності керівництва позичальника, визначаються перспективи його розвитку, аналізується репутація клієнта шляхом з'ясування його взаємовідносин з кредиторами, постачальниками, встановлюється реноме фірми, яку репрезентує клієнт.

Проаналізувавши і оцінивши проведену з клієнтом роботу, економіст кредитного відділу готує попередній висновок щодо можливості надання кредиту. У разі прийняття негативного рішення щодо кредитування економіст кредитного відділу у коректній формі сповіщає про результати попереднього аналізу клієнта, та за необхідності, готує лист для обгрунтованого офіційного повідомлення клієнта про невідповідність даного проекту вимогам банку, навіть за умови достатнього забезпечення.

В разі прийняття рішення про доопрацювання документів з перспективою надання кредиту, кредитний процес переходить на другий етап - аналіз фінансового стану та кредитоспроможності потенційного позичальника. На самому початку цієї сходинки процесу кредитування економіст кредитного відділу проводить розмову з клієнтом з питань, що потребують додаткового обгрунтування та вимагають надання додаткової інформації і матеріалів для проведення кредитної оцінки, тобто аналізу кредитоспроможності клієнта. Для цього працівниками банку використовуються дані балансів, фінансових звітів за декілька періодів, довідки аудиторських фірм, контракти, інші документи, що свідчать про рівень кредитоспроможності клієнта та окупність проекту.

Оскільки банк може мати різних клієнтів - юридичні, фізичні особи та інші банки - оцінка їх кредитоспроможності здійснюється неоднаково.

Так, аналіз кредитоспроможності довгострокового інвестиційного проекту передбачає розрахунок чітко визначених об'єктивних показників її діяльності, таких як: обсяги реалізації, прибутки та збитки, рентабельність, коефіцієнт ліквідності, грошові потоки для забезпечення повернення позики та сплати відсотків за нею; показники ділової активності; склад та динаміку дебіторсько-кредиторської заборгованості. Комерційний банк також повинен врахувати показники, що носять дещо інший характер: ефективність управління підприємством, ринкову позицію позичальника та його залежність від різного роду змін в економіці та в галузі, наявність державної підтримки позичальника та історія погашення ним кредиторської заборгованості в минулому, дотримання ділової етики, договірної та платіжної дисципліни тощо.

Якщо в ролі позичальника виступає іншій банк, то оцінка кредитоспроможності здійснюється на підставі: наявності прибутків та збитків, аналізу якості активів та пасивів; дотримання обов'язкових економічних нормативів та показників діяльності, передбачених Національним банком України; створення резервів; виконання зобов'язань у минулому; якості банківського менеджменту.

При здійсненні оцінки фінансового стану позичальника-фізичної особи банки мають враховувати: соціальний стан клієнта; сімейний стан; наявність реальної застави; рік і здоров'я клієнта; доходи і витрати; зв'язки з діловим світом; користування банківськими позиками у минулому тощо. Беручи це за основу, кожен банк розробляє власну систему показників фінансової діяльності позичальників.

На цьому етапі кредитного процесу тісно співпрацюють фахівці різних відділів та служб банку, так як цей етап являється чи не найважливішою стадією в усьому процесі кредитування. Після проведення ретельного аналізу потенційного позичальника всі відповідальні працівники, задіяні в цьому процесі, подають економісту кредитного відділу висновки, зроблені на підставі аналізу дорученої їм ділянки роботи, щодо можливості та умов кредитування з визначенням всіх можливих параметрів кредиту. Економіст кредитного відділу, проаналізувавши надані йому висновки, переходить до слідуючого процесу кредитування, а саме проводить структурування кредиту, тобто визначає структурні компоненти майбутньої кредитної операції: вид кредиту, його суму і строк, способи видачі і погашення, забезпечення, відсоткову ставку та інші необхідні умови.

Правильне визначення виду кредиту є необхідним для встановлення джерел погашення банківських кредитів, а точно встановлена сума позики зменшує кредитний ризик, адже заниження суми може призвести до порушення строків повернення кредиту, а завищення - до нецільового використання коштів, надлишково отриманих у банку. Важливим є також правильне визначення строку позики, так щоб він не був занадто напруженим для позичальника і надто розтягнутим.

Щодо забезпечення, то фахівці банку повинні тут керуватися правилами роботи із забезпеченням, і обов'язково встановлювати, чи задовольняє вимоги банку те забезпечення, яке пропонується позичальником. Ще одним з важливих елементів структурування є чітке встановлення порядку надання й погашення майбутнього кредиту, адже ці операції можуть здійснюватись різними способами: одноразово, різними частками протягом періоду дії договору, шляхом проведення поточних грошових операцій позичальника через позичковий рахунок. Обов'язково розробляється графік платежів за кредитом. Далі здійснюється розрахунок вартості кредиту, що надається, шляхом встановлення процентної ставки та розміру комісії, врахувавши різні фактори, які впливають на їх розмір.

По закінченні структурування кредиту, банк звертається до клієнта, пред'являючи йому на розгляд умови майбутньої кредитної угоди. Проводяться переговори, під час яких узгоджуються пропозиції банку та бажання клієнта. Після визначення та погодження всіх параметрів майбутнього кредитного договору економіст кредитного відділу складає свій висновок щодо доцільності кредитування.

Слідуючий, четвертий, етап кредитного процесу - розгляд можливості надання позики кредитним комітетом. На розгляд кредитного комітету (комісії) подаються слідуючі документи: кредитний висновок; перелік майна, що передається в заставу та висновки відповідальних за визначення предметів застави та його оцінку; розрахунок розміру процентних ставок та інших доходів банку. Коли ці документи готові, то скликається кредитний комітет, який і надає остаточну відповідь стосовно надання чи ненадання кредиту. При наданні “великого” кредиту , тобто такого, що перевищує 10% власного капіталу банку, або такого, що має високий ступінь ризику, рішення кредитного комітету затверджується Правлінням банку. Економіст кредитного відділу повідомляє клієнта про результат засідання і, в разі позитивного вирішення, запрошує на підписання кредитної угоди. Банки стараються проводити експертизу проектів у якнайкоротшій термін, що вигідно і клієнту, і самому банку.

Далі кредитний процес переходить на стадію укладання договорів та надання кредиту.

При прийнятті кредитним комітетом позитивного рішення щодо кредитування економіст кредитного відділу готує проект кредитного договору, який узгоджується з іншими працівниками, відповідальними за цим кредитом, та подає його на підписання керівникам банку та позичальника. Разом з цим укладаються також договори застави та термінове зобов'язання. У кредитному договорі передбачаються: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його надання і погашення, відсоткова ставка, порядок внесення плати за позичку, обов'язки, права та відповідальність сторін, перелік документів і періодичність їх надання банку та інші умови кредитування, які можуть встановлюватись банком індивідуально для кожного позичальника. Всі угоди за кредитом реєструються та зберігаються в місцях, недоступних для сторонніх осіб.

В результаті підписання кредитного договору здійснюється видача суми позики позичальнику, що може проводитись різними способами: одночасно, періодично або поетапно. Економіст кредитного відділу дає розпорядження бухгалтерії на відкриття необхідних рахунків та надання кредиту.

Видача кредиту може проводитись двома шляхами: оплата платіжних документів з кредитного рахунку або перерахування суми кредиту на поточний рахунок позичальника . Використання окремого

кредитного рахунку та оплата з нього розрахунково-платіжних документів позичальника набагато спрощує процедуру контролю за цільовим використанням кредиту, ніж це було б робити при перерахуванні кредиту на поточний рахунок позичальника.

Перерахування кредитних коштів здійснюється лише за платіжним дорученням позичальника та після його візування начальником кредитного відділу.

Після того, як сума кредиту була зарахована на позичковий рахунок, настає слідуюча, шоста, стадія процесу банківського кредитування - моніторинг кредиту, який дозволяє забезпечити безпеку, надійність і прибутковість кредитних операцій. Моніторинг кредиту означає контроль за виконанням умов кредитування. Кредитний відділ банку повинен здійснювати постійний контроль за виконанням позичальниками умов кредитних договорів, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням, сплатою відсотків, комісій та інших платежів. Окрім цього необхідно також здійснювати контроль за наданим позичальником забезпеченням.

Для забезпечення ефективного контролю за виконанням умов кредитного договору економісти кредитного відділу формують і ведуть “кредитну справу” кожного позичальника. У кредитну справу згруповуються всі документи, які стосуються цієї кредитної операції та є в наявності на момент укладання кредитної угоди та всі ті, які надходять до банку до повного погашення кредиту.

Економіст кредитного відділу в найкоротші строки повинен розробити та затвердити у керівника банку план роботи по кожному кредиту, де зазначає строки проведення нарад, відвідання позичальника на місці, проведення перевірок, контрольні дати та цифри тощо. На протязі дії кредитної угоди банк обов'язково повинен підтримувати ділові контакти з позичальником, періодично перевіряти стан звітності, цільове використання кредиту, стан збереження заставленого майна, касову дисципліну тощо. За результатами перевірок вирішуються питання щодо можливості подальшого кредитування. Моніторинг кредиту покликаний на ранніх етапах кредитного процесу виявляти ознаки зародження фінансових труднощів у позичальника та ефективно їм запобігати, а також точно і правильно оцінювати кредитний ризик та його зміну на всіх етапах процесу кредитування. Це дуже відповідальна і трудомістка ділянка роботи банку з кредитування і вимагає закріплення у банківських інструкціях та положеннях.

По закінченні терміну користування кредитом настає останній, сьомий, етап кредитного процесу -- погашення боргу.

Повернення кредиту може здійснюватись однією сумою одночасно або періодично протягом всього терміну дії кредитного договору , що зазначається в самому договорі, де також визначається порядок нарахування і стягнення відсотків.

Згідно з договором позичальник повинен добровільно виконувати свої платіжні зобов'язання, вчасно перераховувати кошти в погашення боргу банку з поточного рахунку шляхом внесення готівки в касу банку. Первинним джерелом повернення позики мають бути доходи за інвестиційним проектом, але за неспроможності боржника погасити позику банк має цілком обгрунтоване та юридично можливе право повернути борг шляхом звернення стягнення на заставлене майно або за рахунок гаранта чи страхової компанії.

Якщо позичальник не погоджується самостійно погасити кредит та відсотки, а на його рахунку є наявні кошти, то банк має право списати з поточного рахунку позичальника необхідну суму на свою користь без згоди боржника.

У випадку, коли на момент повернення кредиту позичальник не має в наявності необхідної суми або ж у нього виникли тимчасові труднощі, на його прохання банк може здійснити пролонгацію кредиту, але вже змінивши деякі умови кредитування, зокрема, збільшивши відсоткову ставку, причому оформляється додаткова кредитна угода та береться додаткове забезпечення. За умови ненадання пролонгації і не повернення вчасно боргу, кредит вважається сумнівним до повернення і банк має право застосувати до позичальника штрафні санкції та розпочати роботу щодо примусового стягнення заборгованості. Це дуже негативно впливає на підтримання фінансової стабільності банку, знижує його кредитну активність, тому випадки непогашення кредиту мають регулярно і постійно аналізуватися банками.

Повне повернення кредиту з відсотками і закриття кредитної справи є завершальним етапом процесу кредитування.

Стадії кредитного процесу розробляються кожним банком окремо і мають певні відмінності в установах різних банків, які стараються якомога більше вдосконалити свою кредитну політику та становище на ринку кредитів.

Банки перш за все повинні навчитися системно оцінювати кредитний процес, так як, приділяючи увагу окремим відособленим ланкам процесу кредитування не можна реально покращити ситуацію в кредитній сфері та підвищити ефективність цілісної системи кредитного механізму.

Загалом якісне, професійне та послідовне виконання всіх необхідних процедур основних етапів процесу банківського кредитування є необхідною та найважливішою умовою ефективної реалізації кредитної політики банку та забезпечення необхідного рівня дохідності, платоспроможності та ліквідності банківської діяльності.

1.3 Формування та аналіз кредитного портфеля і створення резервів за кредитним забезпеченням інвестиційних проектів

Комерційні банки мають право самостійно вибирати напрямки своєї діяльності та здійснювати власну політику. Структура активів кожного банку дає змогу визначити основні напрямки його діяльності. Так, основна частка сукупних активів банківської системи України зосереджена в кредитних портфелях, які склали 47,6% сукупних активів комерційних банків станом на 01.01.2005 р. (схема 1.1.) і становили 23 688,6 млн. грн. Це свідчить про те, що основною для банків в цілому є кредитна діяльність. Але такий висновок можна зробити, якщо брати до уваги всю сукупність комерційних банків України. В розрізі ж банків структура активів виглядає по-іншому, так як не всі вибирають основним напрямком діяльності кредитування, а надають перевагу менш ризиковим, хоча й менш дохідним, активам. Деякі банки надають перевагу обережній кредитній політиці, тобто частка кредитів у загальному обсязі робочих, таких що приносять дохід, активів становить менше 30%.

Cхема 1.1. Структура активів комерційних банків на 01. 01. 2005 року.

Але в такому разі банк втрачає значну частину фінансового ринку. Інші ж банки проводять помірковану кредитну політику, тобто вони частку кредитів у робочих активах тримають в межах 30-50 % . Є й такі банки, в яких питома вага кредитів у робочих активах перевищує 50%. Це є свідченням того, що ці банки проводять агресивну кредитну політику, яка може бути обгрунтована лише надприбутками.

Обсяги кредитів, наданих комерційними банками, все більше переважають кредити, що складають кредитну діяльність НБУ

Це свідчить про зростання кредитної активності комерційних банків. Основним же напрямком кредитування НБУ продовжує залишатись уряд України (98,5% кредитного портфеля НБУ).

В процесі кредитної діяльності комерційні банки, надаючи клієнтам позики, формують свої кредитні портфелі.

Кредитний портфель являє собою сукупність кредитів, виданих банком станом на певну дату та характеризує величину коштів, вкладених банком у кредитні операції. Кредитний портфель включає в себе агреговану балансову вартість усіх кредитів, в тому числі й пролонгованих, про-строчених та сумнівних щодо повернення. Але до складу кредитного портфеля не входять нараховані, але ще не сплачені, відсотки; кредитні лінії, які ще не використані; непрофінансовані зобов'язання видати кредит; акредитиви; надані гарантії та оперативний лізинг.

Сукупний кредитний портфель банків України (в т.ч. НБУ) має швидкі темпи зростання. За час незалежності нашої держави обсяги кредитування банками мали стійку тенденцію до нарощення. Сумарний кредитний портфель банків станом на 01.01.2005 р. становив 30,138 млрд. грн., причому комерційні банки мали близько 20,7 млрд. грн. сукупної заборгованості.

Комерційні банки структурують свої кредитні портфелі згідно класифікації кредитів за різними напрямками.

Так, розподіливши сумарну заборгованість за кредитами, наданими комерційними банками, станом на 01.01.2005 р. за правовим становищем позичальників, отримали дані, що найбільшу питому вагу мають кредити, надані суб'єктам підприємницької діяльності (87,9%) (схема 1.2.)

Схема 1.2. Структура заборгованості за кредитами , наданими комерційними банками на 01. 01. 2005 року

Це свідчить про те, що основним напрямком кредитування є реальний сектор економіки України.

Банки класифікують свої кредитні портфелі також за формами власності позичальників (колективна, державна, приватна та інші). Відповідно до такого розподілу кредитний портфель всіх комерційних банків в цілому виглядає так, як це показано на схемі 1.3.

Схема 1.3.Структура заборгованості за кредитами (за формами власності позичальників) на 01. 01. 2005року

Основними суб'єктами кредитування впродовж 2004 року були господарства колективної форми власності, частка заборгованості яких на 01.01.2005 р. становила 78,5%, кредити господарствам приватної, державної та іншої власності мають незначні частки, які мають тенденції до зменшення.

Якщо класифікувати кредитні портфелі за галузями економіки, то в структурі заборгованості найбільшу питому вагу станом на 01.01.2005 р. мають кредити, направлені на розвиток промисловості (38,1%) та кредити установам торгівлі та громадського харчування (36,6%). Незначними залишаються частки кредитів, наданих на розвиток транспорту, будівництва та сільського господарства (3,1%; 2,2%; 4,1% відповідно) (схема 1.4.)

Схема 1.4.Структура заборгованості за кредитами (за галузями економіки) на 01. 01. 2005 року

Така структура кредитного портфеля свідчить про досить добру його диверсифікацію.

Структурування кредитного портфеля за видами кредитів показує, що найбільше кредитів банки видають на поточну діяльність позичальника (50,2 %) та за експортно-імпортними операціями (26,8 %) , а на внутрішні торговельні операції, на інвестиції та на інші цілі надається незначна частка кредитів (схема1.5.).

Схема 1.5. Структура заборгованості за кредитами, наданими комерційними банками (за видами кредитів на 01. 01. 2002 року

Класифікація кредитів в розрізі валют, в яких вони видаються позичальникам, показує, що в цілому в банківській системі України в 1991-95 роках спостерігалась мізерна частка кредитів в іноземній валюті, в 1996-2000 рр. їх питома вага зросла і в 2004 році в іноземній валюті видавалось кредитів більше, ніж в національній. Це свідчить про значні успіхи в розвитку валютного ринку України та поглиблення співробітництва українських підприємств з іноземними.

Кредитний портфель класифікують також за стоками, на які видавались кредити. В 1991-2000 рр. комерційні банки видавали переважно короткострокові кредити, обсяги яких постійно зростали, зараз частка довгострокових кредитів залишається незначною, хоча їх обсяги поступово зростають.

Це добре характеризує сукупний кредитний портфель, так як несплачена вчасно заборгованість не надто висока, хоча банкам необхідно вжити заходів по її стягненню з позичальників.

Розподіляти кредити також можна за методом надання: у разовому порядку, відповідно до кредитної лінії та гарантійні. Класифікуючи кредити в залежності від забезпечення, банки розподіляють позики на забезпечені (в т.ч. забезпечені заставою, гарантією, порукою чи страховим полісом), недостатньо забезпечені та незабезпечені (бланкові) кредити. Найпоширеніша класифікація кредитів при формуванні кредитного портфеля, в залежності від ступеня ризику, передбачає віднесення позичальників до певних класів в залежності від їх фінансового стану та перспектив його розвитку:

-- клас “А”--фінансова діяльність позичальника дуже добра і дає змогу погашати основну суму кредиту та відсотків за ним у встановлені строки, причому можна бути впевненим , що діяльність і надалі буде здійснюватись на такому ж високому рівні;

-- клас “Б” - фінансова діяльність добра або дуже добра, але видно, що позичальник не може підтримувати її в такому стані протягом тривалого часу;

-- клас “В” - фінансова діяльність знаходиться на належному рівні, але спостерігаються тенденції до погіршення;

-- клас “Г” - фінансова діяльність погана та має циклічність протягом коротких періодів часу;

-- клас “Д” - фінансова діяльність дуже погана, наявні збитки і очевидно, що ні кредит, ні відсотки не можуть бути погашені;

та стан погашення позичальником заборгованості :

“добрий” - у випадку, якщо кредит та відсотки сплачуються у встановлені строки, або коли кредит пролонговано один раз на строк не більше 90 днів;

“слабкий” - коли заборгованість за кредитом і відсотками прострочена, але не більше 90 днів чи пролонгована на строк більше 90 днів за умови, що відсотки сплачуються;

“недостатній” - якщо заборгованість прострочена понад 90 днів чи пролонгована на строк більше 90 днів і відсотки не сплачуються.

Відповідно до перелічених вище критеріїв кредитний портфель банку класифікують на такі групи:

стандартні кредити;

кредити під контролем

субстандартні кредити

сумнівні кредити

безнадійні кредити

Це показано на таблиці 1.2.на стор.

Всі комерційні банки повинні за станом на перше число кожного місяця розглядати свій кредитний портфель з метою оцінки кредитних ризиків. Вони створюють кредитні комітети (комісії), які розглядають інформацію щодо оцінки кредитних портфелів і формування резервів , та надають до регіональних управлінь Національного банку України звіт про кредитний портфель, в якому вказує стан кредитного портфеля банку в розрізі окремих груп кредитів.

Таблиця 1.2. Класифікація кредитного портфеля в залежності від ступеня ризику

Одним з найважливіших завдань при аналізі кредитного портфеля є визначення ступеня його ризиковості, що досягається шляхом нагляду за портфельним кредитним ризиком - середньозваженою величиною ризиків щодо всіх угод кредитного портфеля.

Ступінь портфельного кредитного ризику в основному визначається такими чинниками:

ступінь концентрації кредитів в певну галузь, чутливу до змін в економіці;

частка кредитів клієнтам, які мають певні труднощі;

концентрація кредитів в малодосліджених, нових, нетрадиційних сферах;

частка нових клієнтів;

часті зміни в кредитній політиці тощо.

Міра портфельного ризику також залежить від напряму використання кредитів, розмірів підприємств-позичальників, специфіки їх діяльності.

Найпростішим методом зниження портфельного кредитного ризику є диверсифікація кредитного портфеля, що певною мірою вирішується з допомогою дотримання економічних нормативів Н8-Н12, встановлених НБУ, але це не вирішує повністю проблеми диверсифікації. І банк повинен застосовувати різні способи диверсифікації (причому, одночасно):

1. Надання кредитів позичальникам різних форм власності та різних галузей, слідкуючи, щоб в одній групіне було великої концентрації кредитів.

2. Прийняття від клієнтів забезпечення різних видів, не зосереджуючись на якомусь одному.

3. Диверсифікація кредитного портфеля щодо строків погашення, тобто надання кредитів на різні строки.

4. Встановлення лімітів кредитування щодо окремих позичальників відповідно до їх фінансового становища тощо.

Таких способів існує безліч і комерційні банки повинні використовувати максимальну їх кількість, адже чим глибше диверсифікований кредитний портфель, тим нижчий рівень ризику.

Рівень ризику Р1 на цій схемі показує рівень недиверсифікованого ризику, який не може бути зменшений шляхом диверсифікації та визначається зовнішніми факторами.

Найпростішим способом визначення ступеня ризикованості кредитного портфеля є визначення середньозваженої величини ризиків за кожною кредитною угодою, враховуючи питому вагу суми кожного кредиту в кредитному портфелі. Але це буде не зовсім об'єктивна оцінка, так як деякі позичальники можуть бути пов'язані між собою географічно, ідеологічно чи за іншими ознаками і неплатіж одного може викликати неповернення позики іншим, тобто за окремими кредитними угодами повинна бути врахована їх корельованість. Така залежність дещо ускладнює для банку завдання оцінки портфельного кредитного ризику, але аж ніяк не заперечує переваг кредитної диверсифікації.

Кожен банк, який займається кредитуванням, обов'язково повинен аналізувати свій кредитний портфель за напрямками формування.

Одним з найважливіших показників аналізу є якість кредитного портфеля, яка розраховується як співвідношення прострочених та пролонгованих кредитів, які разом утворюють групу проблемних кредитів, у загальній сумі кредитного портфеля. Звичайно, чим менше значення цього показника, тим якісніший кредитний портфель.

Якість кредитного портфеля характеризує показник співвідношення резервів на випадок збитків за позиками та загальної суми кредитів. Чим менше значення має цей показник, тим якісніший, а відтак, менш ризиковий кредитний портфель.

Рівень сумнівної заборгованості також характеризує якість кредитного портфеля з точки зору проблематичності їх повернення:

Рівень Безнадійні кредити

сумнівної = ---------------------------------------- (1.2)

заборгованості Всього кредитний портфель

Значення цього показника не повинно перевищувати 0,05; тобто своєчасно непогашені кредити мають становити не більше 5% від усього кредитного портфеля.

У ході аналізу кредитних операцій можна обчислити показник загальної кредитної активності:

Загальна Усього наданих кредитів

кредитна = ---------------------------------- (1.3)

активність Сукупні активи

Позитивної оцінки заслуговує банк, де значення цього показника перевищує 0,55 . Якщо значення нижче, слід терміново зайнятися проб- лемою управління активами, а якщо зазначений показник перевищує 0,8 - це означає, що у банку серйозні проблеми з ліквідністю.

Здійснюючи аналіз кредитного портфеля, банк зобов'язаний розраховувати обов'язкові економічні нормативи, встановлені НБУ, зокрема ті, які безпосередньо стосуються кредитного портфеля , Н8 - Н12.

Норматив максимального розміру ризику на одного контрагента (Н8):

Зс

Н8 = ---------- , (1.4)

К

де Зс -- сукупна заборгованість за всіма кореспондентськими рахунками, строковими депозитами, кредитами, факторингом, фінансовим лізингом, векселями, борговими цінними паперами, акціями, нарахованими процентними доходами, дебіторською заборгованістю та 100% суми позабалансових зобов'язань, виданих щодо цього контрагента;

К - капітал банку.

Нормативне значення цього показника - Н8 не має перевищувати 25%. Цей показник означає, що, надаючи кредит, банк має впевнитись, що сукупна заборгованість цього позичальника не буде перевищувати 25% власних коштів банку. Показник Н8 встановлений з метою обмежити кредитний ризик, який виникає внаслідок невиконання окремим позичальником свого зобов'язання.

Норматив "великих" кредитних ризиків (Н9):

Ск

Н9 = ---------- * 100% , (1.5)

К

де Ск - сукупна заборгованість за всіма зобов'язаннями, що рахуються "великими" кредитами за одним або групою споріднених контрагентів.

Нормативне значення показника -- не повинен перевищувати восьмикратний розмір капіталу банку, тобто не більше ніж 800%. "Великим" вважається кредит, розмір якого перевищує 100% нормативу капіталу банку. Якщо сума всіх "великих" кредитів перевищує 8-кратний розмір капіталу не більше ніж на 50%, то вимоги до платоспроможності банку подвоюються (Н3=>16%), якщо ж перевищує більше ніж на 50%, то вимоги потроюються, тобто значення показника платоспроможності Н3 має бути не меншим ніж 24%.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій і поручительств, наданих одному інсайдеру (Н10) :

Рк1

Н10 = -------- * 100% , (1.6)

К

де Рк1 - сукупна заборгованість щодо одного інсайдера. Інсайдер - це особа (юридична чи фізична),яка має доступ до конфіденційної інформації про справи банку завдяки своєму службовому становищу, участі у капіталі банку, родинним зв'язкам і має можливість використати своє становище у власних інтересах.

Нормативне значення - Н10 не має перевищувати 5%. Даний норматив встановлюється для обмеження ризику, який виникає під час здійснення операцій з інсайдерами, так як визначення їх платоспроможності не завжди здійснюється досить об'єктивно, що може призвести до чималих проблем.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н11) :

РК

Н11 = ---------- * 100% , (1.7)

К

де РК - сукупна заборгованість щодо всіх інсайдерів.

Нормативне значення показника - Н11 не має перевищувати 40%. Цей норматив встановлюється для обмеження сукупної суми ризиків щодо інсайдерів банку.

Норматив максимального розміру наданих міжбанківських кредитів (Н12):

МБн

Н12 = --------- * 100% , (1.8)

К

де МБн - сукупна заборгованість за наданими міжбанківськими кредитами.

Нормативне значення - Н12 не повинен перевищувати 200%.

З метою мінімізації збитків від неповернення наданих кредитів комерційні банки зобов'язані здійснювати щомісячно формування резерву для відшкодування можливих втрат за наданими позичками.

Цей резерв є одним із методів зниження кредитного ризику і створюється для відшкодування можливих збитків за основним боргом за всіма видами наданих кредитів у національній та іноземній валютах, включаючи депозити, кредити іншим банкам, підприємствам, овердрафт, враховані векселі, факторингові операції,фінансовий лізинг, надані гарантії та поручительства, але не враховуючи бюджетні кошти і кредити та депозити між установами одного банку.

Постановою Правління НБУ № 279 від 06.07.2000 р. передбачається формування резервів щодо кожної групи кредитів з урахуванням ризику щомісячно у таких розмірах:

стандартні кредити -- 2%

кредити під контролем -- 5%

субстандартні кредити -- 20%

сумнівні кредити -- 50%

безнадійні кредити -- 100%

Сума резерву розраховується шляхом множення суми залишку заборгованості за кожною групою кредитів на коефіцієнт ризику. Сума залишку заборгованості не обов'язково співпадає з фактичним залишком кредиту, адже для розрахунку резерву береться сума заборгованості за кредитом, не враховуючи відсотків та комісій, яка зменшується на певний відсоток від вартості забезпечення.