До одного місяця

1-3 місяці

3-6 місяців

6-12 місяців

Довгострокові

Понад 1 рік

37,6

-

37,4

34,8

36,6

43,3

38,3

40,6

40,6

25,3

-

28,4

39,1

40,9

35,5

23,8

13,6

13,6

15,1

-

11,1

8,0

16,6

14,0

14,1

17,5

17,5

2001

Березень

Згідно даних, що наведені у таблиці 2.2 можна побачити, що % ставка по кредитах змінювалась залежно від терміну кредиту, і найбільшою ставкою було кредитування на термін 3-6 місяців, для юридичних осіб.

Таку ж тенденцію можна побачити і в двох наступних групах клієнтів кредитної спілки “Поступ”. Пільговий кредит кредитна спілка “Поступ” надавала тільки клієнтам - студентам. Отже, можна зробити висновок, що кредитна спілка “Поступ” проявляє помірну цінову політику, яка сприяє її подальшій діяльності на ринку.

Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку кредитних спілок в Україні

В той час, коли кредитний вид кооперації був ліквідований в Україні він дістав широкий розвиток у світі. Тому не дивно, що його досвід був перейнятий українськими кооператорами там, де він набув популярності.

Плани повернення самої ідеї КС в Україну давно виношувалися українськими кооператорами США, Канади, Австралії. Але можливість відродження цього процесу з'явилась після осені 1991 року, з візитом Голови ВРУ Леоніда Кравчука в США та Канаду. За його ініціативою до України було запрошено представників Всесвітньої Ради КС, які при активній участі Української Світової Кооперативної Ради, організували в 1992 році дві місії з метою вивчення можливостей відродження цього руху в нашій державі.

З приїздом в Україну на початку 1992 року цієї делегації і почав відновлюватись кредитний рух. Українські кооператори, які за різних обставин, в часи лихоліття, покинули рідну Україну і виїхали на нові місця поселення, значно розвинули ту філософію народної кооперації, що існувала в рідному краї в минулому. Тому , з їхньої ініціативи і безпосередньою з їхньою участю і відбувається відродження КС в Україні.

Відомий український кооператор з Канади, Ярослав Скрипник був першим із тих, хто висловив ідею допомоги Україні у відродженні КС. Це відбулося ще в 1991 році. В тому ж році була утворена Комісія для реалізації цієї ідеї при Українській Світовій Кооперативній Раді (УСКР).

Логічним завершенням другої місії в червні 1992 року , стало створення раціонального організаційного комітету із створенням кредитних спілок в Україні. В нього ввійшли близько 20 осіб.

За його сприяння розпочався процес законодавчого оформлення ідеї кредитного руху в нашій державі. В першу чергу Комісія Верховної Ради України з питань економічної реформи під керівництвом В. Пилипчука підготувала проект закону “Про Кредитні Спілки“, який був прийнятий в першому читанні, але , на жаль, під час другого і третього читання був відкинутий . Оргкомітет не зумів донести до кожного депутата основні ідеї кредитних спілок.

Указ Президента “ Про тимчасове положення про кредитні спілки в Україні “ від 20 вересня 1993 року був з радістю сприйнятий активістами КС. Цей документ , хоч і містить ряд нелогічних статей, все ж дозволив реєструвати КС як громадські об'єднання і ввів в правовий обіг саме поняття КС.

З часу виходу у світ Указу Президента , оргкомітет дуже тісно співпрацював з НБУ в питанні розробки і погодження Типового статуту КС, який після численних дискусій, компромісів був ухвалений Правлінням НБУ. Паралельно йшла співпраця із Всесвітньою Радою КС. Саме на її запрошення п'ять активістів оргкомітету в квітні - липні 1993 року відбули трьохмісячні стажування в КС США.

З 1993 року в Україні працюють представництва Всесвітньої Ради КС та Канадської Кооперативної асоціації, що здійснюють програми урядів США та Канади по розвитку КС в Україні.

Такі допомогові програми були ухвалені цими урядами завдяки наполегливості українських кооператорів. Ці представництва мають в основі навчальні завдання для поширення ідеї і ознайомлення з основами практичної роботи КС [19, с.15].

Програма технічної допомоги передбачає навчання та консультації з питань структури та організації КС, підготовки її статуту, мобілізації заощаджень, вивчення специфіки діяльності Ради директорів, контрольної, кредитної та освітньої місії. Координатори програми подбали про навчально - методичну, нормативну літературу, спеціальні часописи для організаторів кредитних спілок.

В червні 1994 року нараховувалось 32 існуючі КС, які стали учасниками установчої конференції Національної асоціації КС України, що відбулася в м. Києві. На цей час вони об'єднували більш 15 тисяч членів і мали майже 5 мільярдів карбованців оборотного капіталу. З цього часу Асоціація бере на себе багато функцій по координуванню і налагодженню роботи КС в представлені їхніх інтересів перед різними урядовими установами, а також в міжнародних організаціях.

Президентом Асоціації був обраний Петро Козинець, який до того очолював оргкомітет і мав значні заслуги у його здобутках.

З липня місяця 1994 року на міжнародній конференції Всесвітньої Ради КС, що відбулася в Ірландії, наша Асоціація була прийнята в цю організацію. 12 - 14 вересня 1994 року в Києві і 17 вересня у Львові відбулася Перша світова конференція Українських кредитівок. Учасниками якої були представники шістнадцяти українських спілок США , шести кредитівок Канади та керівники сорока КС України.

Створення національної інфраструктури кредитних спілок в рамках НАКСУ призвело до зростання кількості кредитних спілок та значного поліпшення якості їх роботи. Динаміка зростання показників кредитних спілок зображена в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1. Динаміка зростання показників кредитних спілок, членів НАКСУ

Можна побачити, що кількість таких спілок, що є членами НАКСУ, за чотири роки зросла в півтора рази, кількість членів збільшилась удвічі, а загальні активи цих кредитівок виросли майже у вісім разів[11, с.48-49].

Відмітимо, що кількість членів в такій кредитній спілці за даний проміжок часу зросла на 46% або майже в півтора рази, а активи кредитної спілки мають високий показник росту - більше ніж у 5 разів, сума активів на одного члена збільшилась майже в чотири рази. Це свідчить про те, що зростання кредитної спілки відбувається не тільки за рахунок зростання кількості членів, а й тому, що вже існуючі члени активніше користуються послугами спілки та вкладають більше своїх грошей. Одночасно з ростом показника суми активів на одного члена зростають і власні кошти спілки, що означає самодостатність такої організації, можливість мати найманих працівників, а також вищий рівень роботи і розширення спектра послуг і появу нових, що актуально в сучасних умовах безробіття. Можна вважати, що така модель кредитної спілки цілком відображає динаміку процесу, що відбуваються в реальних спілках нашої держави[11, с. 52].

За сім років розвитку кредитних спілок в Україні не тільки був накопичений певний досвід, а й виявилися проблеми, які негативно впливають на їх розвиток, стримують його та заважають розбудові в Україні міцної та повноцінної системи кредитних спілок. Ці проблеми умовно можна поділити на дві великі групи - глобальні та оперативні. Глобальні проблеми стосуються відродження кредитних спілок в цілому, оперативні - конкретних проблем діяльності кредитних спілок в різних областях та регіонах[13, с. 83].

Глобальні проблеми розвитку руху кредитних спілок в Україні

Глобальними проблемами, які впливають на розвиток кредитно-кооперативного руху в Україні, є :

1) недостатнє розуміння державними органами та широкими верствами населення кооперативної природи кредитних спілок як неприбуткових громадсько-фінансових організацій;

2) відсутність необхідної законодавчо-нормативної бази діяльності та проблема визначення статусу кредитної спілки ;

відсутність системи державного нагляду та підтримки.

Зупинимося більш детально на цих проблемах.

Проблема 1. Недостатнє розумніші державними органами та широкими верствами населення кооперативної природи кредитних спілок як неприбуткових громадсько-фінансових організацій. Ця проблема виникла в результаті того, що історично в Україні справжні кооперативні форми господарювання, які б відповідали кооперативним критеріям, визнаним в усьому світі, були ліквідовані ще в 30-і роки. Ті форми, які за радянських часів належали до системи сільськогосподарської, споживчої, житлової, промислової, дачної, гаражної, садово-городньої кооперації, не були повноцінними кооперативними організаціями. Це була не їх вина, то була їх біда. Видатний дослідник українського кооперативного руху д-р І. Витанович у своїй фундаментальній праці "Історія українського кооперативного руху" поставив питання: "Для чого більшовицький режим зберігає залишки кооперації, за назвою, та фікційну плавну форму кооперативного сектору?", - на яке сам і відповів: "В СРСР залишилась кооперація, за визначенням радянського права як "складова частина планового соціалістичного господарства", але цілковито залежна від директив партії й адміністраційних розпорядників державної влади, підпорядкована завданням і планам наступних п'ятирічок... Не всі дрібні кооперативні підприємства, що охоплюють широкі маси споживачів, вигідні більшовикам для націоналізації. Тому можна припускати, що й більшовицький реалізм (догматичний у цілях, але тверезий і обережний у засобах) наказує зберегти, "на всякий випадок", бодай будь-які форми громадських господарських організацій, які так наявне виправдали свою господарську здатність. Треба було також залишити для партії "ефірного козла", на якого легко від часу до часу складати вину, коли засоби державного постачання виявляться нездатними, а також щоб мати ще одну запасну можливість відхиляти часті компроментації партії перед громадянством за її господарське "руководство". Дійсно, в радянські часи всі досягнення соціалістичних кооперативних форм господарювання вважались досягненнями партії та соціалістичного ладу, а недоліки в їх роботі - недоліками кооперативної форми власності, що вважалась пережитком капіталізму і за планами керівництва держави повинна була з часом злитись з єдиною загальнонародною власністю.

Таким чином, за роки радянської влади народ України втратив не тільки кооперативний дух та кооперативну ідею, а й елементарну кооперативну освіченість. Три покоління радянських людей виховувались в умовах псевдокооперативного оточення та інформаційного кооперативного вакууму. Як відзначає М. Аліман, "...культурно-просвітницька робота в 30-90-і роки не велась ні на Україні, ні в колишньому СРСР. Ідеї кооперації пропагувались надзвичайно мало. В 20-і роки курс кооперації вивчався не лише в кооперативних навчальних закладах (до речі, вищих кооперативних закладів лише споживчої кооперації було понад ЗО), а й у всіх економічних інститутах та університетах. У кожній губернії, навіть повітах, видавались кооперативні журнали. Потім все згорнулось..." За цей час був забутий історичний досвід кооперативної діяльності в Україні, який мав надзвичайно важливе значення для українського народу. Не можна не погодитися з І. Кравченком, який відзначає, що в період Української Народної Республіки (УНР) уряд Центральної Ради вбачав у кооперації ту економічну і суспільну базу, що на ній мала будуватися українська державність, а самі кооператори висловлювались у той спосіб, що кооперація в Україні якраз і є та "сіль землі", той омріяний новий лад, у якому заспокоїться розбурхана революцій на стихія.

Таким чином, протягом останніх шістдесяти років справжні кооперативні форми господарювання були витіснені з життя українського народу, а ті, що залишились, зберігши назву, втратили свою кооперативну природу і виродились під впливом існуючих суспільних відносин. Псевдокооперативи, які масово виникали в період "перебудови" М. Горбачова, ще більше дискредитували кооперативну ідею в очах простих людей. У зв'язку з цим ідея само- та взаємодопомоги через кооперацію та кооперативні неприбуткові форми господарювання, до яких у всьому світі належать і кредитні спілки, сьогодні є маловідомою широкому загалу українських людей, а спроби її відродити сприймаються населенням з певною настороженістю.

Проблема 2. Відсутність необхідного законодавчо-нормативного середовища та проблема визначення статусу кредитної спілки стали другою глобальною проблемою відродження кредитно-кооперативного руху в Україні. Згідно з Тимчасовим Положенням про кредитні спілки в Україні, кредитні спілки за своїм статусом є громадськими організаціями. Вони повністю відповідають статті 3 Закону України "Про об'єднання громадян", яка визначає громадську організацію як об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів. Кредитна спілка є громадською організацією, головною метою якої є фінансовий та соціальний захист своїх членів шляхом залучення їх особистих заощаджень для взаємного кредитування. Вона не має на меті отримання прибутку.

Кредитна спілка за всіма ознаками є громадською організацією. Але вона є специфічною громадською організацією, яка принципово відрізняється від інших об'єднань громадян тим, що головним видом її діяльності є господарська діяльність. Ця особливість віддаляє кредитну спілку від громадських організацій і наближає її до фінансових установ. Кредитна спілка проводить свою господарську діяльність у сфері фінансів і може бути віднесеною до фінансових установ, але за цілями та механізмом управління - це демократична громадська організація, яка здійснює господарську діяльність не з метою отримання прибутку, а для надання послуг своїм членам. В більшості країн світу об'єднання людей з метою економічної взаємодопомоги, які одночасно мають ознаки громадського та господарського об'єднання, належать до кооперативних форм господарювання. Як громадська організація, кооператив відрізняється від інших громадських об'єднань тим, що його діяльність спрямована, перш за все, на досягнення для своїх членів економічного ефекту від користування послугами кооперативу (а не політичного, соціального, культурного та іншого ефекту для суспільства чи певної групи, як це має місце в інших громадських організаціях). Від господарських організацій, які надають аналогічні послуги, кооператив відрізняється тим, що він є формою взаємодопомоги та самозахисту людей, його діяльність не спрямована на отримання прибутку, бо він надає послуги виключно своїм членам, які є його рівноправними власниками. Кооперативи є окремою специфічною формою господарської діяльності, яка спрямована не на отримання прибутку, а на обслуговування потреб членів кооперативу, які одночасно є його власниками та клієнтами. Кооператив вважається неприбутковою організацією не тому, що взагалі не отримує прибутку, а тому, що втримує його не від сторонніх людей, а від своїх членів, які є його власниками, і який розподіляється між ними (повертається їм) за спільним рішенням. Отримання прибутку є не метою, а результатом діяльності, яка не втрачає сенсу при наданні послуг навіть за собівартістю. Взагалі доцільність застосування терміну "прибуток" до коштів, які кооператив отримує від надання послуг своїм членам-власникам, можна поставити під сумнів. Природа цих коштів відрізняється від коштів, отриманих суб'єктами підприємництва від надання послуг клієнтам, які не є власниками. У зв'язку з цим діяльність кооперативів у більшості країн світу регулюється окремими законодавчими актами, які враховують специфіку та неприбуткову природу кооперативної форми господарювання.

Таким чином, кредитні спілки в більшості країн світу вважаються фінансовими кооперативами. В законодавчому ж полі України не передбачена можливість створення кооперативів як специфічної, неприбуткової форми господарювання з окремим режимом регулювання. Верховна Рада України в 1992 році порахувала недоцільним прийняття Закону України "Про кооперацію", обмежившись прийняттям лише Закону "Про споживчу кооперацію". У зв'язку з цим на території України по сьогоднішній день продовжує діяти Закон СРСР "Про кооперацію", який є анахронізмом "перебудови" та не відображає соціально-економічної неприбуткової природи справжнього кооперативу. У всіх законодавчих та нормативних актах України кооперативи ототожнюються із суб'єктами підприємницької діяльності, головною метою яких є отримання прибутку. Господарське законодавство України не передбачає можливостей створення та функціонування справжніх кооперативів чи інших форм неприбуткових господарських організацій. Будь-яка господарська діяльність юридичних осіб (в тому числі й громадських організацій, бо стаття 24 Закону "Про об'єднання громадян" має назву "господарська та інша комерційна діяльність"), вважається підприємницькою і, відповідно, застосовуються певні режими оподаткування, обліку та державного регулювання. І хоч Типовий Статут кредитної спілки закріпив положення, згідно з яким метою діяльності спілки не є отримання прибутку ,- все господарське законодавство України, яке розповсюджується і на кредитні спілки як суб'єкти господарювання, спрямоване на регулювання лише підприємницької діяльності (діяльності з метою отримання прибутку). У зв'язку з цим у кредитних спілок України виникло багато труднощів та проблем, пов'язаних із нерозумінням їх неприбуткової природи та відсутністю законодавчих і нормативних актів, які б регулювали діяльність неприбуткових організацій.

Відсутність в Україні цивілізованого кооперативного законодавства привела до того, що при відродженні кредитно-кооперативного руху організаційною формою кредитної спілки був вибраний не кооператив, як це прийнято в усьому світі, а громадська організація. В зв'язку з тим, що діяльність громадських організацій є недостатньо врегульованою, а господарське законодавство спрямоване на регулювання підприємницької діяльності, в кредитних спілках почали виникати труднощі в стосунках з державними органами. Кредитні спілки працюють із грошовими коштами населення: видають кредити під відсотки, приймають вклади за різних умов та нараховують на них відсотки, - і багато державних чиновників не розуміють, чому кредитні спілки, які "не мають на меті отримання прибутку", фактично отримують його і чим тоді вони відрізняються від інших суб'єктів господарювання. У зв'язку з цим кредитні спілки почали прирівнювати до фінансових установ, не враховуючи специфіки їх соціально-економічної природи. Природа кредитної спілки як громадської організації почала ставитись під сумнів. Часто на різних рівнях почало виникати питання: "Що таке кредитна спілка: громадська організація чи фінансова установа?" І давались дві протилежні відповіді, кожна з яких, в принципі, була правильною, але сама по собі була хибною. Ця помилка в класифікації кредитної спілки була результатом некоректно поставленого питання, тому що кредитна спілка не е громадською організацією чи фінансовою установою. Кредитна спілка е фінансовим кооперативом, який, маючи одночасно риси і громадської організації, і фінансової установи, е окремою, специфічною формою господарювання, яка суттєво відрізняється в своїй діяльності від громадських організацій і фінансових установ. У зв'язку з цим кредитна спілка потребує окремого режиму законодавчого та нормативного регулювання, відмінного від традиційно прийнятого регулювання діяльності універсальними документами, розрахованими на "підприємства, установи і організації незалежно від форм власності".

Проблема 3. Відсутність системи державного нагляду та підтримки є третьою глобальною проблемою відродження кредитно-кооперативного руху в Україні. Для запобігання дискредитації ідеї фінансової взаємодопомоги державний нагляд за процесом відродження кредитних спілок в Україні набуває надзвичайно важливого значення в умовах недостатнього розуміння кооперативної природи кредитних спілок як неприбуткових громадсько-фінансових організацій та відсутності чіткої законодавчо-нормативної бази для їх діяльності. В інших країнах, які мають довголітню практику розвитку кредитно-кооперативного руху, створені окремі державні або квазідержавні установи по нагляду за діяльністю кредитних спілок. В одних країнах державний нагляд та регулювання діяльності кредитних спілок здійснюються окремою державною агенцією (типу міністерства кредитних спілок), в других окремими підрозділами державних органів (міністерства фінансів, національного банку та ін.), в третіх - асоціаціями кредитних спілок, в четвертих - окремою квазідержавною структурою, до складу якої входять представники державних органів та кредитних спілок. Беручи на себе функцію контролю, багато держав, як правило, гарантують членам кредитних спілок забезпечення їх вкладів (наприклад, у США - до 100 000 и50, в Канаді - до 60 000 САО).

На сьогоднішній день в Україні не існує структури, яка 6 здійснювала нагляд та регулювання діяльності кредитних спілок. Національний банк не виконує такої функції по відношенню до кредитних спілок, бо вони за статусом є громадськими організаціями. Податкові органи контролюють лише правильність нарахування та своєчасність сплати податків; правоохоронні органи - дотримання законів, в яких нічого не сказано про особливості кредитних спілок. Таким чином, кредитні спілки в Україні не мають чітко встановлених рамок та механізмів діяльності, що створює можливості для різних зловживань та може привести до дискредитації ідеї взаємодопомоги та економічного самозахисту населення.

Чому державі, політичним партіям чи окремим політичним лідерам вигідно підтримувати кооперативний рух? Відповідь на це питання є дуже простою. Створення умов для розвитку різних форм взаємодопомоги громадян сприяє задоволенню їх потреб у послугах та підняттю життєвого рівня населення. Самостійно допомагаючи собі шляхом об'єднання в кооперативи, люди менше потребують допомоги від держави. Держава, сприяючи діяльності, наприклад, кредитних спілок як фінансових кооперативів, допомагає широким верствам населення організувати взаємокредитування та для одних - вирішити проблему із накопиченням заощаджень та збереженням їх від інфляції, для інших - отримати кредит на найрізноманітніші побутові (купівлю побутової техніки, житла, оплату навчання та ін.) чи бізнесові потреби. Крім цього, підтримуючи кредитні спілки як форму самозабезпечення населення різноманітними фінансовими послугами, держава звільняє людей від монополії фінансових посередників, які прагнуть отримати максимальний прибуток за фінансові послуги, що надають своїм клієнтам.

Таким чином, недостатнє розуміння державними органами та широкими верствами населення кооперативної природи кредитних спілок як неприбуткових громадсько-фінансових організацій, відсутність необхідної законодавчо-нормативної бази та системи державного нагляду й підтримки стали тими глобальними проблемами, які мали суттєвий вплив на процес відродження кредитних спілок в Україні. В результаті цього в кредитно-кооперативному русі України в 1993-1996 роках реально почали виникати різні типи кредитних спілок. Так, чітко можна виділити чотири основних типи кредитних спілок, що на сьогоднішній день діють в Україні: профспілковий, ломбардний, трастовий та ощадно-позичковий.

Профспілковий тип кредитної спілки часто створюється на базі та за принципом колишніх кас взаємодопомоги, які раніше існували на підприємствах, в установах чи організаціях. Як правило, такі кредитні спілки об'єднують членів трудового колективу підприємства, нерідко користуються наданими профспілковим комітетом та (чи) адміністрацією приміщеннями, а іноді й коштами. Вони мають обмежений набір ощадних послуг: приймають щомісячні обов'язкові членські внески, на які відсотки нараховуються за фактом роботи в кінці року та які, як правило, мають незначний розмір. Стимулювання накопичення членами власних заощаджень у вигляді термінових, ощадних, цільових та інших вкладів, як правило, не передбачається. Такі спілки видають переважно споживчі позички порівняно невеликих розмірів під довіру чи запоруку членів або підприємства. Як правило, заощадження членів не є єдиним джерелом формування коштів позичкового фонду. Значною є частка коштів, отриманих від підприємства чи профспілки. В окремих спілках цього типу трапляються випадки обмеженої демократії, нерівні умови надання послуг членам спілки, авторитарний підхід до вирішення питань, пасивність членів. Інколи керівники підприємства та члени профспілкового комітету складають більшість в органах управління спілкою такого типу, а сама спілка використовується для можливих фінансових операцій із коштами підприємства чи профспілки. За механізмом своєї діяльності цей тип кредитної спілки найбільше нагадує касу взаємодопомоги.

Ломбардний тип кредитної спілки найчастіше створюється за територіальним принципом, так би мовити, "на вулиці". Кредитна спілка даного типу, як правило, має декілька великих членів-вкладників, які контролюють спілку чи доручають свої гроші одній довіреній особі. Кредити видаються під заставу будь-якій особі, яка формально приймається в члени спілки, а після повернення кредиту часто вибуває із спілки "за власним бажанням". Кредитні спілки цього типу мають значні активи при незначній кількості постійних членів та великій кількості членів, які виходять із спілки після повернення кредиту. В таких спілках велика частка (до 30%) неповернутих кредитів та реалізованих внаслідок цього предметів застави. Фінансова політика спрямована на надання кредитів під порівняно великі відсотки. Спілки цього типу часто дають рекламу в місцевих газетах на зразок: "Кредити фізичним особам - під заставу". Демократія в таких спілках часто є обмеженою. Демократичне вирішення питань існує лише серед членів-вкладників. Позичальники, як правило, є тимчасовими членами та обмежені в реальних правах. За механізмом своєї діяльності цей тип кредитної спілки найбільше нагадує ломбард, а із західних аналогів - ощадно-позичкову асоціацію акціонерного типу.

Трастовий тип кредитної спілки часто створюється при якійсь комерційній структурі холдингового або трастового типу та діє за територіальним принципом. Така кредитна спілка акумулює кошти дрібних вкладників під певні проекти (будівництво житла, додаткове пенсійне забезпечення, ритуальні послуги, постачання товарів та ін.), має багато видів ощадних або цільових внесків. Спілки цього типу мають значну суму активів та чималу кількість членів, які, як правило, мають дрібні вклади та є малоактивними. Часто дається реклама в пресі про "прийом вкладів на вигідних умовах". Фінансова політика спрямована на залучення дрібних дешевих коштів, їх концентрацію та інвестування у великих розмірах. Форма кредитної спілки, особливо такого типу, потенційно може бути використаною для побудови фінансової піраміди. В таких спілках із-за великої кількості членів, як правило, не проводяться щорічні загальні збори. До складу органів управління входять, переважно, засновники, які не переобираються загальними зборами. За механізмом своєї діяльності спілки такого типу нагадують із західних аналогів інвестиційну чи трастову компанію.

Ощадно-позичковий тип кредитної спілки найбільш наближений до кредитних спілок західного зразка. Це - демократична організація, в якій немає чітко вираженої вузької групи людей (вкладників чи позичальників), в інтересах якої діє спілка. Фінансова політика спрямована на надання більш дешевих кредитів та нарахування вищих, ніж у інших фінансових установах відсотків на вклади членів. Існують різноманітні умови вкладів та позичок. По можливості, надаються інші види послуг, не заборонених чинним законодавством. Всі члени спілки є рівноправними. Правління, кредитний та наглядовий комітети обираються щорічними загальними зборами та виконують покладені на них функції. Зростання кількості членів та активів, як правило, здійснюється поступово.

Крім цих чотирьох типів, можуть бути й перехідні, змішані форми, які одночасно мають ознаки декількох типів кредитних спілок. Також спілки одного типу можуть з часом набувати рис інших типів кредитних спілок.

Слід відзначити, що наведений розподіл кредитних спілок України на певні типи є досить умовним, але в Україні на сьогоднішній день реально існують кредитні спілки з різними завданнями, закладеними ще при їх заснуванні. В окремих випадках під виглядом кредитних спілок створюються суб'єкти господарювання, які, користуючись статусом громадської організації, здійснюють свою діяльність не з метою організації взаємодопомоги, а для отримання прибутку обмеженим колом осіб. Історія може повторитись. В період "перебудови" форма кооперативу була вибрана для відродження підприємницької діяльності, що дискредитувало саму ідею кооперації. Зараз вже відомі випадки, коли під виглядом кредитних спілок із-за того, що немає відповідного законодавства та системи державного контролю, діють ломбарди, агентства нерухомості, ощадно-позичкові асоціації, компанії трастового типу, взаємні фонди та інші небанківські фінансові установи (наприклад, колишні кредитні спілки як "Золоті ворота" та "Добробут" в місті Києві, "Офіцерський кредит" у місті Дніпропетровську, "Пінгвін" у місті Біла Церква). Звичайно, небанківські фінансові установи мають право на існування, але у відповідних юридичних формах та на основі відповідного законодавства.

Ситуація, що склалась із кредитними спілками в Україні, стала можливою в результаті наявності наведених вище трьох глобальних проблем відродження кредитно-кооперативного руху в Україні, зволікання у вирішенні яких може призвести до дискредитації ідеї фінансової взаємодопомоги.

Крім наведених глобальних проблем кредитно-кооперативного руху в Україні за три роки його розвитку виявились певні оперативні проблеми в діяльності кредитних спілок. Наведемо деякі з цих проблем.

1. Проблема недовіри людей. Виникнення цієї проблеми у кредитних спілок пов'язане з гірким досвідом мільйонів громадян України, які втратили свої заощадження, довіривши їх установам державного Ощадного банку, а пізніше - й приватним трастовим та страховим компаніям. У зв'язку з цим значна частина населення України не довіряє своїх грошей фінансовим установам, користуючись принципом: "Краще не отримати додаткового доходу, ніж втратити те, що є". Ці люди вкладають свої мізерні заощадження в найбільш ліквідні "зелені папери" долари США. Багато кредитних спілок України боролись з проблемою недовіри шляхом роз'яснення природи кредитної спілки як форми самозахисту населення від фінансових посередників, а також демонструючи отримання членами реальних доходів на заощадження, які випереджають темпи інфляції та зростання курсу долара.

2. Проблема погодження статуту кредитної спілки з НБУ.

Тимчасове Положення про кредитні спілки в Україні встановлює, що статут кредитної спілки з питань кредитування та розрахунків має погоджуватись із Національним банком України. В розробленому НБУ Положенні про погодження статуту кредитних спілок з питань кредитування і розрахунків та надання позичок кредитними спілками, розісланому обласним управлінням НБУ, вказується, що поданий спілкою статут має відповідати вимогам Тимчасового Положення та Типового Статуту кредитної спілки, затвердженого Постановою Правління НБУ № 25 від 07.02.94. Крім того, що вказані документи окремими положеннями суперечать один одному, не зрозуміло, чи кредитна спілка за свій статут має брати Типовий "один до одного" (тоді виникає питання, для чого погоджувати вже погоджений статут?), чи вона, маючи його за зразок, може вносити до нього зміни та доповнення відповідно до своєї специфіки (таку можливість надає Тимчасове Положення, закріплюючи за кредитною спілкою можливість передбачати в статуті інші положення стосовно її діяльності).

3. Проблема державної реєстрації. Внесені Національним банком поправки до статуту кредитної спілки часто приводили до того, що органи місцевої влади відмовляли спілці у реєстрації, бо її статут не відповідав Типовому. Були й зворотні випадки, коли спілка, статут якої був погоджений з Національним банком і відповідав Типовому Статуту, не реєструвалась по причині невідповідності її статуту Тимчасовому Положенню. Таким чином, діючий механізм подвійного погодження статуту не сприяв розвитку кредитних спілок в Україні.

Крім цього, великі проблеми виникали в кредитних спілках у зв'язку із застосуванням терміну "засновники" кредитної спілки. Тимчасове Положення передбачає, що "заснування кредитної спілки здійснюється шляхом укладання її засновниками угоди, що визначає порядок та принципи створення спілки, склад засновників, порядок підготовки проекту статуту спілки та його затвердження. Кредитна спілка може бути створена в складі не менше 50 осіб". На підставі цього положення органи державної реєстрації вимагали від кредитних спілок укладання угоди про заснування кредитної спілки не менше, ніж 50 засновниками, підписи яких мали бути засвідчені нотаріально. Державне мито за посвідчення нотаріусом 50 підписів та виклик нотаріуса на загальні збори були певним бар'єром на етапі заснування, бо досить дорого коштували кредитній спілці. У зв'язку з цим окремі кредитні спілки знаходили різні способи уникнути цих видатків. Найбільш розповсюдженими стали: посвідчення підписів начальником відділу кадрів підприємства чи установи, на базі трудового колективу яких створювалась кредитна спілка, та нотаріальне посвідчення підписів трьох засновників, які в установчій угоді між собою погоджувались не мати будь-яких виключних прав у спілці та прийняти до спілки решту 47 осіб за наведеним списком (у Тимчасовому Положенні сказано не про кількість засновників, а про мінімальний склад членства). У зв'язку з цим можна вважати за доцільне не застосовувати термін "засновники" в практиці діяльності кредитних спілок.

4. Проблема розмежування власності членів та спілки. В Тимчасовому Положенні та Типовому Статуті спілки немає чіткого розмежування власності членів та спілки. Поняття "членських внесків" та невизначеність їх статусу наблизили кредитну спілку за статусом до громадської організації, але знівелювали фінансовий механізм її діяльності, чим ускладнили його розуміння. У зв'язку з цим розмежування власності членів та спілки стало важливою проблемою кредитних спілок, тим більше, що члени спілки несуть фінансову відповідальність відносно її зобов'язань у межах своїх членських внесків (ст. З Типового Статуту). Тому необхідно чітко підкреслити, що всі кошти кредитної спілки поділяються на дві великі групи: власні та залучені. Власні кошти спілки формуються за рахунок вступних, обов'язкових та цільових внесків членів на розвиток спілки, частини коштів, отриманих від діяльності, пожертвувань фізичних чи юридичних осіб. Ці кошти є власністю спілки та належать всім членам на правах колективної власності. При недостатності власних коштів для забезпечення діяльності спілка залучає додаткові кошти шляхом приймання від членів додаткових ощадних внесків (термінових, безтермінових, цільових та ін.) за різних умов, отримання кредитів від інших кредитних спілок чи банківських установ. Ці кошти, а також нараховані на них відсотки не є власністю кредитної спілки. Вони належать на правах власності іншим особам, які передають їх кредитній спілці у тимчасове користування за певних умов. Тому спілка не може відповідати цими коштами по власних зобов'язаннях.

Окремо слід підкреслити, що в кредитних спілках існує два-типи фондів: персоніфіковані (з виділенням частки кожного члена) та неперсоніфіковані (колективні) фонди. До персоніфікованих фондів належать фонд пайових внесків та обов'язкові цільові фонди; до неперсоніфікованих - резервний фонд, фонд розвитку та інші колективні фонди.

5. Проблема обмеження видів діяльності (послуг) та інвестування вільних коштів. Кредитні спілки України мають досить обмежену можливість для інвестування власних коштів, що негативно впливає на ефективність їх розвитку. Враховуючи складність соціально-економічної ситуації в Україні та необхідність розвитку різноманітних форм взаємодопомоги та самозахисту широких верств населення, доцільно дозволити кредитним спілкам надавати своїм членам широкий спектр не тільки фінансових, а й товарних послуг (закупівля для своїх членів необхідних їм товарів, будівництво житла та ін.). Це дозволить кредитним спілкам стати універсальними кооперативами з домінуючими фінансовими функціями.

6. Проблема оподаткування. Ця проблема є чи не найголовнішою для кредитних спілок. Без її вирішення кредитні спілки не можуть формувати резерви, направляти частину коштів на розвиток спілки, на колективні потреби всіх членів та ін., бо згідно із законом відрахування на ці цілі мають здійснюватись з чистого прибутку, що залишився після оподаткування. Оподаткування кредитної спілки - це фактично введення нового податку: податку на взаємодопомогу. Адже кредитна спілка має неприбуткову кооперативну природу. Всі кошти кредитна спілка отримує під своїх членів, які є її власниками. Чи можна вважати прибутком спілки кошти, отримані від власників? Думається - ні. Ці кошти отримуються спілкою від надання послуг своїм членам-власникам, тому їх можна розглядати як внесок цих членів на забезпечення діяльності спілки (оплата залучених коштів, компенсація витрат, формування резервів та колективних фондів та ін.). У зв'язку з цим у кредитній спілці немає одержання та розподілу прибутку, а є лише перерозподіл коштів членів спілки, які скористались її послугами, між всіма членами кредитної спілки за спільною згодою. Якщо члени спілки хочуть направити частину коштів на колективні потреби (потреби спілки), вони мають на це право, тому що є власниками коштів, що надходять до спілки.

Крім цього, доходи, нараховані на вклади членів до кредитних спілок України, обкладаються прибутковим податком 20%, а аналогічні нарахування на вклади до банків від оподаткування звільняються. Не зрозуміло, чому кошти, отримані від допомоги іншим людям, обкладаються податком, а кошти від інвестицій з метою отримання додаткового доходу - не обкладаються. За логікою, мало б бути навпаки.

На жаль, сучасне податкове законодавство України не враховує неприбуткової кооперативної природи кредитних спілок і до них застосовуються традиційні підходи як і до суб'єктів підприємницької діяльності щодо оподаткування. При цьому в Україні не враховується досвід більшості країн світу, які, зважаючи на неприбуткову природу та соціальну значимість кредитних спілок для широких верств населення, звільнили їх, як і інші види кооперативних організацій, від різноманітних загальнодержавних та місцевих податків, зборів та платежів.

7. Проблема забезпечення вкладів, позичок та резервів кредитної спілки. Вклади членів більшості кредитних спілок України фактично нічим не забезпечені. Резервний фонд, який мала б мати кожна кредитна спілка, більшості кредитних спілок України не формується, бо згідно з чинним законодавством він має створюватись із чистого прибутку (після оподаткування). Більшість спілок не формують власного резервного фонду, щоб не платити 30%-ний податок на прибуток, а тому не можуть належним чином забезпечити вклади членів у випадку їх втрати в результаті неповернення позички. Крім цього, кредитні спілки України не можуть формувати резерв на сумнівні позички (активна стаття балансу), як це роблять комерційні банки, бо чинним законодавством формування такого резерву кредитними спілками не передбачене. Багато проблем виникає у кредитних спілок України в результаті недосконалості законодавства про заставу, в зв'язку з чим зменшується можливість належного забезпечення повернення позичок.

8. Проблема ліміту залишку готівки в касі. В кредитних спілках України виникає багато питань, пов'язаних із встановленням ліміту залишку готівки в касі. Традиційна методика розрахунку ліміту базується на обчисленні середньоденних показників надходження коштів та не враховує специфіки діяльності кредитної спілки. Кошти, які надходять в касу кредитної спілки, не можна вважати касовою виручкою, бо вони є коштами членів, а не спілки, зараховуються на особові рахунки та мають бути повернуті членам на їх вимогу. Крім цього, надходження коштів у касу та видача їх з каси кредитної спілки характеризуються великим малопрогнозованим коливанням із значною амплітудою в різні дні. Тому застосування розрахунків середніх касових показників для кредитної спілки є недоцільним, бо не відповідає її реальним потребам.

Крім цього, комерційні банки часто беруть значну плату за касове обслуговування, а багато кредитних спілок, особливо на початковому етапі, є фінансове малопотужними і їм важко нести додаткові витрати, пов'язані з частим отриманням готівки із банківського рахунку.

9. Проблема бухгалтерського обліку та звітності. На сьогоднішній день в Україні існує дві системи бухгалтерського обліку, кожна з яких базується на відповідних формах документообігу, методологічних засадах і специфічних планах рахунків: бухоблік в банках (специфічна система бухобліку для фінансових установ) та бухоблік на підприємствах, в установах та організаціях (традиційна або універсальна система). Необхідність існування двох систем обліку викликана специфікою господарської діяльності цих суб'єктів: банки є фінансовими посередниками, господарська діяльність яких спрямована переважно на операції з грошима, а діяльність підприємств, установ та організацій - на операції з товарами чи послугами нефінансового характеру. Ця відмінність простежується при аналізі структури балансу цих суб'єктів (особливо це чітко видно по тих статтях, які знаходяться в активі балансу).

Банківська система бухобліку відрізняється від традиційної тим, що забезпечує можливість швидкого та легкого оперативного аналізу результатів діяльності, оцінку поточної структури активів, пасивів, тенденцій розвитку та інших фінансових показників (що надзвичайно важливо для фінансово-кредитної установи) та характеризується такими головними рисами:

План рахунків розроблено з метою деталізації грошових операцій. Номенклатура рахунків побудована на двоступеневій (від 01 до 99) десятковій системі і складається з основних (синтетичних) рахунків першого порядку, кожен з яких в свою чергу поділяється на рахунки другого порядку (від 0 до 9). Рахунки першого порядку відображають укрупнені показники, рахунки другого порядку - деталізують їх за окремими ознаками.

Розроблена система документообігу касових, меморіальних та позабалансових документів забезпечує проведення операцій між клієнтом та банком, всередині самого банку та між банком та іншими банками.

Кредитні спілки є порівняно новою формою господарювання в Україні. Згідно з чинним законодавством вони класифікуються не як специфічні фінансові установи банківського типу (адже головний вид діяльності кредитних спілок - приймання вкладів на особові рахунки, видача кредитів та ін.), а як об'єднання громадян (громадські організації). Тому організацію свого бухгалтерського обліку вони змушені будувати на основі традиційної (універсальної) системи бухобліку, яка розроблена під ведення господарської діяльності, в основі якої лежать товарні операції, а не операції з грошовими коштами. Традиційна система бухобліку базується на принципі накопичення інформації про фінансово-господарську діяльність підприємства з місячним чи квартальним виведенням її підсумків. Така система задовольняє потреби підприємств, які здійснюють товарні операції, але малопридатна для організацій, які проводять операції з фінансово-кредитними ресурсами.

Кредитним спілкам, виходячи із специфіки їх діяльності, більш близька банківська система бухгалтерського обліку, хоч вона не враховує багатьох особливостей кредитної спілки (наприклад, те, що спілка не ставить за мету отримання прибутку, бо надає послуги лише своїм членам, які одночасно є її власниками та клієнтами; що відбуваються постійні зміни кількості членів (власників) та сум їх вкладів тощо). Але ще менш пристосованою до специфіки діяльності кредитних спілок є традиційна система, яка не враховує те, що кредитні спілки - організації, головним видом діяльності яких є кредитно-фінансова діяльність; що це організації, які здійснюють переважну більшість операцій не з товарами, а з грошовими коштами; що відбуваються постійні зміни кількості членів (власників-учасників) та сум їх вкладів , з яких формуються фонди (до спілки вступають нові члени, вносять, докладають та забирають свої кошти); що повинні бути розмежовані приватна власність членів (цільові, депозитні та інші вклади членів) та колективна власність спілки (колективні фонди, окремі з яких можуть бути персоніфіковані); що необхідно вести аналітичний облік по кожному члену спілки та його операціях (картки особових рахунків, облік пайових, термінових та безтермінових внесків, виданих кредитів під різні види забезпечення тощо) та необхідно враховувати багато інших специфічних особливостей організації та діяльності кредитної спілки.

Ситуація з бухгалтерським обліком, в яку потрапили кредитні спілки, ускладнює роботу не тільки їм, а й податковим та іншим державним органам, які здійснюють контроль та нагляд за діяльністю кредитних спілок в Україні.

Найкращим виходом із ситуації, що склалась, могли б бути розробка Міністерством фінансів та погодження з Національним банком України Інструкції по веденню бухгалтерського обліку в кредитних спілках України, яка б враховувала специфіку неприбуткової природи кредитних спілок. В основу системи бухгалтерського обліку кредитних спілок України можна було б закласти підхід, подібний до методики обліку, що застосовується ощадним банком України, з певними змінами та доповненнями: поновленим та розширеним планом рахунків; новими формами аналітичного та синтетичного обліку по основних рахунках та операціях кредитної спілки; розробленою новою системою внутрішнього документообігу та звітності (форми бухгалтерських документів, бюджету, балансу, звіту про доходи та витрати та ін.).

Наведені вище проблеми є лише частиною тих труднощів, з якими зіткнулись кредитні спілки України в 1993-19% роках. Більшість з цих проблем можна було б усунути за допомогою певних заходів з боку відповідних державних органів, але радикальне вирішення проблем відродження кредитно-кооперативного руху в Україні можливе лише на основі наступних кроків.

По-перше, необхідно внести зміни до Закону "Про об'єднання громадян", передбачивши право громадян України на об'єднання в неприбуткові господарські організації економічного самозахисту та взаємодопомоги, метою яких є скорочення витрат на споживчі потреби своїх членів. На сьогоднішній день громадяни України не мають ні такого права, ні механізму його реалізації. Закон України "Про об'єднання громадян" в діючій редакції передбачає ведення господарської діяльності об'єднаннями громадян, створеними для захисту своїх економічних інтересів, лише через заснування госпрозрахункових установ, організацій та підприємств (тобто суб'єктів підприємництва). Крім цього, ст. 24 вказаного закону має назву "Господарська та інша комерційна діяльність". Таким чином, будь-яка господарська діяльність громадських об'єднань трактується як підприємницька, що тягне за собою відповідний режим обліку, звітності та оподаткування їх господарських операцій. Якщо сьогодні громадяни об'єднаються з метою взаємодопомоги, створивши юридичну особу будь-якої організаційної форми, їх діяльність вважатиметься підприємницькою та обкладатиметься податком.

По-друге, в новому Цивільному кодексі України необхідно передбачити можливість створення та основні засади функціонування не тільки підприємницьких (господарських), а й кооперативних (неприбуткових) товариств.

По-третє, необхідно прийняти закон "Про кооперативні товариства", який закладав би механізми створення та діяльності неприбуткових організацій економічного самозахисту та взаємодопомоги громадян, метою яких є надання послуг своїм членам з метою скорочення їх витрат на споживчі чи підприємницькі потреби. Прийняття цього закону ^дозволило б ввести в законодавче поле України не існуюче до цього юридичне поняття "кооперативне товариство", яке відповідало б прийнятим у всьому світі кооперативним критеріям (неприбутковий статус, демократична природа та ін.). При цьому даний закон, впроваджуючи новий юридичний термін "кооперативне товариство" в законодавче середовище України, не тільки не увійшов би у протиріччя з існуючими сьогодні в Україні кооперативними утвореннями (споживчою кооперацією, сільськогосподарськими, житловими, гаражними, садово-городніми та іншими кооперативами), а й міг би сприяти процесу їх відродження та розвитку при прийнятті ними нової юридичної форми кооперативного товариства. У зв'язку з цим закон "Про кооперативні товариства" міг би мати багато прихильників в різних політичних та ділових колах.

Так, наприклад, закон "Про кредитні спілки" мав би визначати специфіку кредитних спілок як кооперативних товариств, що створюються для надання фінансових послуг своїм членам. Цей закон регулював би правові та економічні основи діяльності кредитних спілок як специфічної форми фінансової взаємодопомоги та самозахисту знаходиться не в їх капіталі, а в їх членах. Члени спілки - це і є її капітал, її найвища цінність видів кооперативних товариств, розробляється необхідна для забезпечення їх нормальної роботи нормативна база: типові статути, форми документів, схеми документообігу, методики бухгалтерського обліку господарських операцій та звітності тощо, - що сприятиме швидкому та ефективному розвитку кооперативного руху в Україні.

Слід відзначити, що наведена схема є оптимальним вирішенням проблеми відродження істинного кооперативного руху в Україні. Можливий і "скорочений варіант" прийняття конкретних законів, що регулюють діяльність окремих видів кооперативних організацій (наприклад, кредитних спілок). Однак при цьому існує велика ймовірність виникнення багатьох проблем, пов'язаних із невизначеністю кооперативного статусу цих організацій, підгонкою їх під існуючі підприємницькі форми та поширення на них відповідного законодавства, що регулює підприємницьку діяльність. В таку ситуацію вже потрапила споживча кооперація України. Укоопспілка в 1992 році активно лобіювала лише "свій" закон "Про споживчу кооперацію", не здійснюючи підтримки базового закону "Про кооперацію". В результаті цього Верховна Рада України порахувала недоцільним прийняття базового кооперативного закону, обмежившись конкретним - "Про споживчу кооперацію", який, фактично, не дав споживчій кооперації нічого позитивного, тому що всі підзаконні акти були спрямовані на регулювання підприємницької діяльності, а споживча кооперація була поставлена в один ряд із суб'єктами підприємницької діяльності. Аналогічна ситуація зараз складається з кредитними спілками, на які. вже багато хто починає дивитись не як на форму взаємодопомоги, а як .на звичайну фінансову установу. З часом кредитні спілки можуть потрапити в один ряд з іншими фінансовими установами, підпавши під режим відповідного регулювання підприємницької діяльності у фінансовій сфері. Це призведе до неминучої загибелі більшості справжніх кредитних спілок, орієнтованих на взаємодопомогу. Залишаться лише псевдоспілки, які, маючи великі капітали і не маючи кооперативної природи, будуть орієнтуватись лише на фінансові показники діяльності, забуваючи, що сила справжніх кредитних спілок громадян України і забезпечував би їм можливість самозахисту від монополії фінансових установ і самозабезпечення на основі взаємодопомоги фінансовими послугами. В цьому законі мають висвітлюватись принципові положення стосовно економічного механізму діяльності кредитних спілок. Перш за все, це стосується видів діяльності кредитної спілки, перелік яких доречно навести у відповідній статті закону. Доцільно передбачити в законі можливість кредитним спілкам України надавати своїм членам повний перелік послуг, що пропонуються комерційними банками та іншими фінансовими установами: приймати заощадження членів спілки на ощадні та депозитні вклади різних видів; надавати позички членам спілки за різноманітних умов; за дорученням членів здійснювати від їхнього імені грошові розрахунки, перекази та платежі, відкриваючи та обслуговуючи різні види розрахункових, поточних, ощадних, пенсійних, чекових рахунків своїх членів; виступати довіреною особою своїх членів; надавати лізингові та факторингові послуги; надавати послуги своїм членам по обміну валют; інвестувати тимчасово вільні кошти, в тому числі й від імені та за дорученням членів; надавати консультаційні, агентські, інформаційні, експертні та інші послуги членам спілки; вирішувати соціальні питання своїх членів та захищати їх соціальні інтереси шляхом створення власних пенсійних, страхових та інших соціальних програм[13, с.87].