У свою чергу банк бере на себе зобов'язання своєчасно виконати усі умови угоди і відповідати за їхнє порушення, що відображається у встановленні пені або штрафів за невчасну видачу коштів власнику депозитного рахунку або виплату процентів. При достроковому вилученні коштів клієнтів з термінового депозиту, як правило він позбавляється при цьому процентів, передбачених угодою. В цьому випадку процент знижується до рівня, передбаченого по вкладах до запитання.

Строкові вклади не використовуються для здійснення поточних платежів.

Строкові вклади бувають двох видів:

1. Власне строкові.

2. Вклади з попереднім повідомленням про вилучення.

Власне строкові вклади повертаються власнику в заздалегідь обумовлений термін. До цього моменту рахунок «заблокований» і банк ним розпоряджається. Якщо вкладник продовжує зберігати гроші на строковому рахунку після обумовленого терміну, то розпоряджатися ним може як поточним рахунком.

Строкові депозити з попереднім повідомленням про вилучення потребують від вкладника попереднього оформлення спеціальної заяви про вилучення коштів. Такий вид депозиту вигідний банкові тим, що він зможе рефінансувати свої активні операції за рахунок інших джерел і зменшити операційні витрати, пов'язані з поверненням депозиту.

За термінами строкові депозити класифікують на:

Депозити терміном до 1-го місяця;

Депозити від 1 до 6 місяців;

Депозити від 6 до 12 місяців;

Депозити понад 1 рік;

Депозитні сертифікати.

Приведені в таблиці 2.11. Дані свідчать, що загальна сума залучених комерційними банками коштів підприємств, організацій і фізичних осіб у національній та іноземних валютах стабільно зростала протягом 1991-2001 років, сягнувши на 01.01.2002 р. 25485 млн. Грн.

Таблиця 2.11. Кошти на рахунках підприємств, організацій та населення в комерційних банках за (видами валют) 1991-2001* рр. [21]

Терміни міжбанківських кредитів можуть бути різними - від 1-го дня до 3-6 міс. Процентна ставка за міжбанківськими кредитами, як правило, нижча ніж за кредитами, наданими господарникам. Вона встановлюється самостійно залежно від попиту та пропозицій на міжбанківському ринку та рівня облікової ставки НБУ.

Банки-позичальники залучають міжбанківський кредит для розширення своєї кредитної діяльності з клієнтами, а також з необхідністю регулювання банківської ліквідності. Досить активно банки використовують міжбанківські кредити терміном на 1 день, мета яких полягає у підтримці поточної ліквідності банку.

Купувати і продавати кредитні ресурси можуть не тільки комерційні банки, але і їх відділення та філії. Проте це право реалізується в системі одного банку, що має філіальну мережу. Банки, що виходять на ринок міжбанківських кредитів, повинні чітко сформулювати для себе, з якою метою вони займатимуться діяльністю на ринку. Використання на ринку може здійснюватись для надійного розміщення коштів (тоді банк виступає в ролі кредитора) або оперативного залучення коштів (тоді банк виступає як позичальник), або банк здійснює операції для одержання прибутку, інколи і спекулятивного. Якщо банк має вільні кошти, які він може розмістити на ринку, то позиція його довга, якщо банк хоче залучити кошти - то знак його позиції буде від'ємним (коротка позиція). Одним із завдань на ринку міжбанківських кредитів є приведення позицій до нуля.

Надання кредитів, його погашення безготівково здійснюється через кореспондентські рахунки банків, що відкриті в ру НБУ.

Комерційні банки можуть запозичити кошти в національному банку України шляхом одержання кредитів через закриті кредитні аукціони. Загальне керівництво і відповідальність за проведення кредитних аукціонів покладені на аукціонний комітет, персональний склад якого визначається і затверджується правлінням НБУ. Єдиним продавцем кредитів на кредитному аукціоні є НБУ.

Кредитні аукціони проводяться періодично. Рішення про дату аукціону, обсяг кредитів, строк та цілі, на які вони продаються, а також початкова процентна ставки приймаються правлінням НБУ.

До участі в кредитних аукціонах допускаються комерційні банки, що виконують установлені НБУ економічні нормативи, своєчасно подають НБУ встановлену звітність і повертають раніше отримані кредити. Філії комерційних банків до участі в кредитних аукціонах не допускаються. Це обмеження поширюється і на комерційні банки, діяльність яких менше 1 року від дати їхньої реєстрації. Для участі в кредитному аукціоні банки подать в аукціонний комітет заявку встановленої форми.

Умовою допуску до кредитного аукціону є дотримання комерційним банком таких вимог:

Один банк не може одержати більше 50% запропонованого обсягу кредитів на кредитному аукціоні;

Сума заборгованості по кредитах НБУ з урахуванням поданої заявки на купівлю кредитів на даному кредитному аукціоні не повинна перевищувати п'ятикратного розміру власного капіталу, банку розрахованого на основі останнього балансу.

Повідомлення про проведення кредитного аукціону надсилаються комерційним банкам не пізніше ніж за 10 робочих днів до дня його проведення. У повідомленні вказується день, умови проведення аукціону, цільовий напрямок кредитів або його відсутність, термін і початкова процентна ставка, а також мінімальна сума кредиту для одного банку.

На кредитному аукціоні заявки задовольняються в міру зниження запропонованої в них процентної ставки, починаючи з найвищої. У випадку, якщо два або декілька учасників кредитного аукціону пропонують однакову процентну ставку, а обсяг кредитів, що залишилися на продаж, недостатній для задоволення усіх заявок з однаковою процентною ставкою, рішення про задоволення тієї або іншої заявки приймає аукціонний комітет.

Комерційним банкам, чиї заявки задоволені, на підставі затверджених головою правління НБУ результатів кредитного аукціону, видається офіційне свідоцтво про покупку кредитів.

Це свідчення й усі необхідні для оформлення кредитного договору документи комерційний банк надає регіональному управлінню НБУ. Після оформлення кредитного договору регіональне управління НБУ перераховує гроші на кореспондентський рахунок банку, що отримав кредит НБУ.

Банки-позичальники повинні своєчасно повертати кредити, куплені на закритих кредитних аукціонах. З метою контролю над цим між позичальником і кредитором укладається договір про забезпечення повернення отриманих кредитів.

Придбані на аукціоні кредити не повинні призводити до порушення встановлених для комерційних банків економічних нормативів. Вони не підлягають пролонгації.

До 1997 року НБУ проводилися цільові кредитні аукціони. До участі в аукціоні допускалися комерційні банки, які обслуговували підприємства, що здійснювали структурну перебудову та санацію виробництва. Перелік таких підприємств визначався кабінетом міністрів України за домовленістю з НБУ. Комерційні банки отримували від таких підприємств бізнес-плани, плани структурної перебудови, а також інші документи, що давали можливість оцінити ефективність використання кредиту. За допомогою статистичних звітів підприємств за рік комерційні банки здійснювали аналіз їх діяльності, готували експертні оцінки доцільності здійснення кредитування та визначали реальність повернення кредитів.

Якщо після проведення такої роботи комерційний банк приймав рішення про кредитування підприємства, він надсилав заяву про свою участь в аукціонний комітет НБУ. Цільові кредитні аукціони проводилися у такому ж порядку, як і закриті кредитні аукціони.

Тепер НБУ не проводить аукціони цільових кредитів комерційним банкам для подальшого кредитування ними підприємств згідно з прийнятими урядом програмами. Він займається тільки рефінансуванням комерційних банків з метою підтримки їх ліквідності та для регулювання кредитно-грошового ринку України.

Протягом 1996-1997 рр. НБУ приймалися рішення по регулюванню міжбанківського ринку кредитних ресурсів. Так, з впровадженням в Україні ринку державних цінних паперів (овдп) значна частина операцій куплі-продажу міжбанківських ресурсів відбувається під забезпечення овдп. Ці операції отримали назву репо (поширена назва цієї операції - ломбардний кредит).

Ломбардний кредит - це фіксована сума, яка надається комерційними банками на короткий термін (до 1 року) під заставу (заклад) цінних паперів, дорогоцінностей чи майнових прав.

Всі аукціони НБУ з продажу ресурсів, що проводяться в останній час, здійснюються тільки за умовою укладання репо-угод, за якими на строк користування комерційними банками кредитами НБУ вони передають йому свої державні облігації.

До забезпечення ломбардного кредиту приймаються державні цінні папери, випущені мінфіном України, список яких затверджується (а в разі потреби може змінюватися) правлінням НБУ і доводиться до відома комерційних банків. Як виняток за рішенням правління НБУ під забезпечення ломбардного кредиту можуть прийматися і інші цінні папери.

Ломбардний кредит надається на строк до 30 днів в межах лімітів, встановлених на квартал НБУ для своїх регіональних управлінь.

Право на отримання ломбардного кредиту мають комерційні банки, що:

Отримали ліцензію на здійснення банківської діяльності, включені до республіканської книги реєстрації банку, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ, які працюють не менше одного року;

Дотримуються встановлених НБУ економічних нормативів, правил ведення бухгалтерського обліку, своєчасно і в повному обсязі надають звітність регіональному управлінню НБУ;

Не мають простроченої заборгованості за кредитами НБУ та за відсотками до них.

Як забезпечення ломбардного кредиту приймаються цінні папери, які відповідають таким вимогам:

Державні цінні папери, занесені НБУ до ломбардного списку, що числяться на балансі комерційного банку і до яких немає претензій;

Строк погашення державних цінних паперів не припадає на термін користування ломбардним кредитом (строк погашення настає не раніше 35 днів з моменту переводу їх відповідної кількості на рахунок депо в НБУ).

У загальний комплект документів, що їх необхідно подати комерційному банку до регіонального управління НБУ для одержання ломбардного кредиту, входять: кредитний договір, заява на кредит, доручення на право реалізації НБУ цінних паперів, які прийняті в забезпечення ломбардного кредиту.

Після того, як регіональне управління НБУ ухвалило рішення про надання ломбардного кредиту, комерційний банк перераховує портфель цінних паперів, що є забезпеченням кредиту, із свого депо-рахунку на депо-рахунок в депозитарії НБУ. Одночасно регіональне управління НБУ зараховує кошти ломбардного кредиту на кореспондентський рахунок банку-позичальника.

Заборгованість комерційного банку за ломбардним кредитом не повинна перевищувати 75% вартості портфеля цінних паперів, що надані в забезпечення ломбардного кредиту. Після закінчення терміну погашення ломбардного кредиту регіональне управління НБУ списує його суму з кореспондентського рахунка комерційного банку. Одночасно погашаються проценти за користування цим кредитом. Ломбардна ставка по кредиту встановлюється в розмірі облікової ставки плюс 10%. Після погашення ломбардного кредиту і процентів відбувається розблокування рахунків депо комерційного банку і цінні папери знову переходять у власність комерційного банку.

У випадку відсутності або недостатності коштів на кореспондентському рахунку комерційного банку залишок заборгованості за ломбардним кредитом і процентами по ньому погашаються за рахунок коштів від реалізації НБУ цінних паперів, наданих банку в забезпечення кредиту.

Операції репо - це операції з цінними паперами, які складаються з двох частин і при яких укладається єдина генеральна угода між учасниками ринку (НБУ і комерційними банками) про продаж-купівлю державних цінних паперів на певний строк із зобов'язанням зворотного продажу-купівлі у визначений термін або на вимогу однієї із сторін за ціною, обумовленою заздалегідь.

Використання НБУ державних цінних паперів для операцій репо здійснюється через «пряме репо» - купівлю у комерційному банку державних цінних паперів, «зворотне репо» - обов'язковий продаж державних цінних паперів. У ситуації, коли в межах визначених основних монетарних параметрів банківська система потребує підвищення ліквідності комерційних банків, НБУ здійснює операції «прямого репо» і на підставі генеральної угоди купує у комерційного банку державні цінні папери на відповідний період із обов'язковою умовою зворотного їх викупу цим комерційним банком у встановлений строк. У разі накопичення надлишкової ліквідності банківської системи, зростання грошової маси значно вищими темпами, ніж передбачалося, НБУ може продати комерційним банкам через механізм «зворотного репо» державні цінні папери, які є в його портфелі, на відповідний період, за умовою викупу їх у комерційного банку у встановлений строк.

Нбу може здійснювати операції репо купівлі-продажу державних цінних паперів як шляхом безпосередньої домовленості з комерційними банками, так і шляхом проведення тендера заявок комерційних банків на участь в операціях репо. У разі проведення тендера на участь в операціях репо НБУ через свої регіональні управління не пізніше ніж за тиждень надсилає повідомлення про проведення такого тендера із зазначенням терміну операцій репо та умов його проведення.

Комерційні банки як учасники тендера в своїх заявках на участь в ньому пропонують свої умови щодо ціни купівлі-продажу та зворотної ціни продажу-купівлі державних цінних паперів. Після закінчення тендера операцій репо НБУ наступного робочого дня надсилає банку, який виграв тендер, повідомлення-підтвердження про намір укласти угоди на здійснення операцій репо.

Залежно від терміну дії операції репо на позабіржовому ринку використовуються такі види операцій:

Нічне репо (термін дії один день, процентна ставка є фіксованою на весь термін проведення операції);

Відкрите репо (термін операції угоди не визначається, кожна із сторін угоди може вимагати виконання операцій репо в будь-який час, але з обов'язковим повідомленням про завершення цієї угоди. Процентна ставка не є фіксованою і перераховується кожного разу);

Строкове репо (термін операції чітко визначений, процентна ставка є постійною протягом усієї операції репо).

Між учасниками операції репо укладається договір, в якому передбачаються: термін; сума; ціна державних цінних паперів «прямого репо» та «зворотного репо», перелік цінних паперів, які беруть участь в операції репо; зобов'язання продати державні цінні папери зі зворотнім викупом, яке має кореспондуватись із зобов'язанням викупити ці державні цінні папери із зворотним продажем, порядок встановлення маржі або процентного доходу.

Обов'язковою умовою укладання угоди репо з метою мінімізації кредитного ризику є те, що державні цінні папери, куплені з використанням операції репо, мають перераховуватися через депозитарій на рахунок покупця із зміною право власності. Після підписання договору на здійснення операції репо банк-продавець надає на дату купівлі та на дату зворотної купівлі депо-повідомлення до депозитарію НБУ про зміну права власності на державні цінні папери. Для забезпечення зобов'язань про зворотній викуп цінних паперів НБУ - покупець у першій частині операції репо - отримує гарантійний внесок, з урахуванням ринкової оцінки державних цінних паперів, які є об'єктом операції репо. Цей внесок є захистом від потенційних збитків у разі різких коливань цін на державні цінні папери. Сума гарантійного внеску залежить від терміну укладеної угоди за операцією репо, типу державних цінних паперів, які є предметом угоди, та суми очікуваного доходу за цими цінними паперами.

Стосовно питомої ваги заборгованості перед НБУ в структурі зобов'язань (відношення кредитів, наданих НБУ, у тому числі стабілізаційних, до загальної суми зобов'язань), то абсолютна більшість вітчизняних банків має нульове значення цього показника. Найістотніші його значення відображено в таблиці 2.12.

Таблиця 2.12. Питома вага заборгованості перед НБУ в структурі зобов'язань окремих банків та груп банків на 01.01.2002 р. [22]

Питома вага заборгованості перед міжнародними та іншими фінансовими організаціями у структурі зобов'язань банків україни на 01.01.2002 р. Становила лише 11%, в абсолютних цифрах - 0,45 млрд. Грн. Однак окремі банківські установи мають великі значення цього показника (див. Табл. 2.13.).

Таблиця 2.13. Питома вага заборгованості перед міжнародними та іншими фінансовими організаціями у структурі зобов'язань окремих банків на 01.01.2002 р. [22]

Структура ресурсів, залучених банками на міжбанківському ринку, відображає такі основні тенденції:

Питома вага залучених на цьому ринку валютних ресурсів останніми роками постійно зменшується (85% наприкінці 1998 р. До 51% за станом на 01.01.2001 р.). При чому це відбувається на тлі відповідного зростання частки залучених кошті у гривнях - із 15% наприкінці 1998 року до 49% за станом на 01.01.2001 року;

Питома вага залишків на коррахунках протягом 1998-2001 рр. Зменшилася із 77% до 47%, частка строкових депозитів, зросла - 23% до 52%.

Висновок до розділу 2

В даному розділі проведено аналіз пасивів і депозитної бази, проаналізовано стан ресурсного потенціалу комерційних банків україни на сучасному етапі, показано структурний аналіз вітчизняного ринку банківських ресурсів, формування власного капіталу та аналіз зобов'язань банків.

Структурний аналіз вітчизняного ринку банківських ресурсів являється першочерговим і головним моментом в аналізі ліквідності банку і підтриманні його надійності, серйозним завданням при формуванні оптимального складу ресурсної бази, здатної стати основою для розв'язання головної проблеми банківської діяльності “прибутковість - ліквідність”. Зміцнення ресурсної бази комбанків - обов'язкова умова повноцінної ринкової економіки країни, оскільки саме сприятливий інвестиційний клімат в Україні, інтеграція української банківської системи у світове банківське співтовариство значною мірою залежатиме від міцної ресурсної бази комерційних банків.

Розділ 3. Напрями ефективного управління ресурсною базою комерційних банків

Управління банківськими ресурсами представляє собою діяльність, пов'язану із залученням коштів вкладників і інших кредиторів, визначенням величини і відповідної структури джерел грошових коштів у тісному взаємозв'язку з їх розміщенням.

Управління ресурсами комерційних банків умовно підрозділяють на два рівні - рівень держави і рівень самого комерційного банку. При цьому на кожному рівні управління використовуються як економічні, так і організаційні методи. Самі ж методи прямо або побічно впливають на величину ресурсів комерційних банків.

На рівні держави управління ресурсами комерційних банків відбувається через різні установи, в основному через національний банк України з використанням різноманітних інструментів.

Надання національним банком України кредитів комерційним банкам безпосередньо впливає на величину їхніх пасивів. При цьому важливе значення має процентна політика, що проводиться національним банком України при міжбанківському кредитуванні. Адже встановлена національним банком України офіційна облікова ставка виступає фактором регулювання попиту на міжбанківський кредит. Хоча в ряді країн з розвинутою ринковою економікою значення облікової ставки в порівнянні з іншими інструментами зменшується, в Україні її дієвість обумовлена особливостями організації ринку банківських ресурсів - перепродажем ресурсів одними комерційними банками іншим комерційним банкам через національний банк України. Варто враховувати і той факт, що частина кредитів національного банку України зв'язана з рефінансуванням комерційним банкам їхніх активів.

Іншим інструментом, що використовує національний банк, є операції на відкритому ринку. Операції НБУ по купівлі-продажу державних цінних паперів збільшують чи понижують величину пасивів комерційних банків. Отже, операції на відкритому ринку служать насамперед для регулювання попиту та пропозиції, але можливості НБУ порівняно невеликі.

Встановлення економічних показників регулювання діяльності комерційних банків безпосередньо позначається на величині їхніх ресурсів. Мінімальний розмір статутного фонду не тільки прямо, але і побічно впливає на величину власного капіталу комерційного банку, оскільки утворення інших його фондів взаємопов'язане зі статутним фондом. Граничне співвідношення між розміром власних коштів комерційного банку і сумою активів, зважених з урахуванням степені ризику їх втрати, встановлює відносну рису розгортання активних операцій банку, характеризує його платоспроможність.

Обов'язкові резерви - частина ресурсів комерційних банків, внесених на безпроцентний рахунок у національному банку України по його вимозі. Це обмежує можливості кредитування і депозитної емісії, обумовленої перерахуванням коштів по рахунках комерційних банків. Обов'язкові резерви виконують так само функцію страхування депозитів і вкладів. Разом з тим вони по суті багато в чому являють собою організаційний метод регулювання ресурсів комерційних банків.

У регулюванні ресурсів важливе місце відводиться показникам ліквідності комерційного банку і максимального розміру ризику на одного позичальника. Дотримання зазначених показників вимагає підтримання відповідності між строками, на які залучаються і розміщуються кошти. При розміщенні ресурсів комерційні банки виходять зі степені кредитоспроможності клієнтів.

НБУ через економічні нормативи регулювання ліквідності банківського балансу спрямовує діяльність банків на формування ресурсної бази з урахуванням фактору надійності. Однак його вплив хоча й істотний, але залишається все-таки опосередкованим. Комерційні банки самостійно, відповідно до стратегії розвитку створюють ресурсний потенціал.

Зазначені й інші інструменти національного банку України в сфері регулювання ресурсів комерційних банків можуть бути ефективними тільки в умовах тісної ув'язки їх з податковою політикою та діючим законодавством. Високі ставки оподатковування зменшують грошові кошти, що залишаються в розпорядженні комерційного банку, негативно впливають на формування капіталу і на залучення ресурсів.

Важлива роль у керуванні банківськими ресурсами належить самим комерційним банкам. При цьому їм необхідно виконувати вимоги національного банку України про дотримання комерційними банками встановлених економічних нормативів, а також проводити збалансовану пасивну й активну політику.

Управління власним капіталом являє собою один з найважливіших напрямків стратегії банківського розвитку. При цьому формування основного капіталу є первинним завданням, а формування додаткового капіталу, яке залежить від результатів діяльності банку, є вторинним завданням.

Управління власним капіталом передбачає такі етапи:

1. Формування статутного фонду банку

2. Розподіл прибутку і формування фондів банку

3. Підтримання власного капіталу на рівні, достатньому для здійснення місії банку.

Особлива увага керівництва банків і контролюючих органів до управління капіталом пов'язана з функціями, які виконує капітал: забезпечення фінансової надійності банку, підтримання довіри з боку кредиторів та суспільства . Наявність певного, законодавчого встановленого розміру капіталу є умовою створення банківської установи та розширення діяльності. Сьогодні для багатьох українських банків проведення капіталізації - це питання подальшого існування. Проблеми пошуку її джерел мають як зовнішній щодо банку характер (брак потенційних інвесторів, можливості більш прибуткового альтернативного розміщення коштів), так і внутрішній (тенденція до зниження рівня прибутковості операцій, конфлікти інтересів акціонерів). Тому часто залучення акціонерів та реалізація їхніх фінансових інтересів відбувається далеко не прозорими, з огляду на економічну доцільність шляхами.

Капітал є регулятором зростання банку. Встановлені економічні нормативи - своєрідне попередження банку, який надто швидко збільшує обсяги своїх кредитів та депозитів : він або повинен знизити темпи зростання, або залучити додатковий капітал. При управлінні капіталом перед керівництвом стоять такі цілі:

Дотримання вимог щодо капіталізації згідно з установленими нормативами;

Визначення необхідного розміру капіталу залежно від обсягів здійснення операцій, спектра послуг, що надаються, прийнятого рівня ризику і планів майбутнього розвитку;

Оцінка можливостей нарощування капітальної бази - як за рахунок зовнішніх джерел (залучення акціонерного капіталу, коштів на умовах субординованого боргу), так і за рахунок прибутку;

Підтримання оптимального співвідношення між інвестиціями прибутку на розвиток банку та виплатами дивідендів акціонерам.

В управлінні ресурсами комерційних банків значна роль повинна приділятися вкладним операціям. Для того щоб мобілізувати тимчасово вільні грошові кошти і перетворити їх у реальні кредитні ресурси, комерційні банки повинні здійснювати заходи, які стимулювали б залучення вкладів і забезпечували б їхню схоронність. Тобто пропонувати вкладникам широкий спектр видів вкладів, запроваджувати гнучку політику процентних ставок, які б задовольняли їхні потреби, пропонувати потенційним вкладникам більший комплекс високоякісних послуг з розміщення коштів і управління ними шляхом впровадження нової техніки і технології ведення банківських операцій із застосуванням різноманітних засобів: розширення можливостей використання чекових книжок; впровадження різних видів дебетових і кредитних карток; надання кредитів; застосування депозитних рахунків із комплексним режимом функціонування для здійснення платежів та отримання прийнятного рівня доходу.

У розвитку операцій по залученню грошових коштів важливе значення має якість обслуговування клієнтів - наявність інформації про умови залучення коштів у вклади, швидкість обслуговування, доброзичливе відношення до всіх клієнтів і т.п. Якість обслуговування клієнтів багато в чому залежить від кваліфікацій апарата банку, який повинен враховувати не тільки свої власні інтереси, але і інтереси клієнтів.

Регулятором у залученні ресурсів комерційними банками виступає також виплачуваний вкладникам розмір доходу.

За своїм економічним призначенню відсотки повинні стимулювати концентрацію вільних грошових коштів у комерційних банках, що можливо шляхом використання ними вільних і ринкових ставок депозитних відсотків.

Стимулюючий ефект відсотків по вкладах залежить головним чином від рівня і диференціації процентних ставок в залежності від виду, терміну вкладу, періоду повідомлення про вилучення. Якщо при визначенні процентної ставки будуть враховані також темпи інфляції, то підвищиться цінність самих грошей, а збільшення вкладів допоможе зменшити ажіотажний попит на споживчому ринку. Крім того, підвищиться відповідальність держави і комерційних банків за ефективне використання грошових нагромаджень і заощаджень, що буде сприяти розвитку не тільки комерційного банку, але і народного господарства в цілому.

Залученню коштів вкладників комерційні банки сприяють зміни порядку виплати відсотків. Комерційні банки виплачують відсотки по вкладах по термінах, які залежать від видів вкладів та строку їх зберігання.

Одним з напрямків роботи комерційних банків в області залучення ресурсів є використання різних видів цінних паперів, зокрема, сертифікатів. Варто також розвивати спектр банківських послуг для вкладників, що буде стимулювати внесення коштів на рахунки в комерційних банках.

З огляду на багатоплановість і складність процесу прийняття рішень при управлінні пасивами слід використовувати системний підхід, якій складається із наступних:

Управління ліквідністю;

Управління ризиком процентної ставки;

Хеджування;

Управління валютним ризиком;

Управління капіталом.

Кожну із зазначених складових можна розглядати як окрему проблему, але в рамках інтегрованого підходу до управління пасивами необхідно проводити їх спільний аналіз у цілісній системі - банківській установі.

Проблема управління ресурсами, залученими комерційними банками, має не тільки кількісну але і якісну сторону. Залучати ресурси без вивчення питання про їх розміщення недоцільно. Перед комерційними банками стоїть завдання ефективного розміщення ресурсів, які відшкодовували б втрати і приносили банку прибуток, а також забезпечували виконання вимог, які пред'являє НБУ по ліквідності банків. Це можливо при здійсненні комерційним банком тісної взаємоув'язки пасивних операцій з активними.

Стратегічне управління ресурсами включає два взаємодоповнюючі процеси: вибір стратегічних позицій та управління в реальному часі. Можливості вітчизняних банків щодо планування власної діяльності зумовлені насамперед зовнішнім середовищем - економічною та політичною нестабільністю. Це призводить до невизначеності макроекономічних показників (приросту грошової маси, внп, інфляції); параметрів ринків, на яких доводиться працювати; мінливості законодавчого поля та правового регулювання. Тому для банків часовим горизонтом планування, у рамках якого розробляються прогнозні показники бізнес-плану, є рік; оперативне планування проводиться з розбивкою на квартали(місяці).

Розвиток планування гальмують фактори суб'єктивного характеру :

Самовпевненість керівництва на неусвідомлення необхідності планування;

Нерозробленість методичних засад і засобів планування в умовах нестабільності економіки.

Планування за своєю суттю є процесом формування цілей при передбачуваних обмеженнях з урахуванням початкових умов. Стратегічні цілі розкриваються у бізнес-плані та політиці банку, короткострокові - в оперативних (поточних) планах та бюджетах. Результати їх виконання є базою для коригування довгострокових цілей, що диктується постійними змінами ринкових умов. При цьому існують певні вимоги до постановки цілей :

Вимірюваність та конкретність. Для банку - це встановлення цільових значень показників прибутковості, обсягу прибутку, чистої відсоткової маржі тощо;

Упорядкування цілей у часі - тобто визначення послідовності та термінів їх здійснення;

Реалістичний підхід, що визначається наявними ресурсними обмеженнями та впливом зовнішніх чинників;