6. Критерій впливу банку на мобілізацію ресурсів.

Вищезазначений критерій визначає межі впливовості банку на окремі ресурси. Так, вплив банку на ощадні сертифікати дуже високий, оскільки обсяг і строки останніх визначаються ним самостійно. Ступінь впливу банку на вклади до запитання незначний, бо їх обсяг визначається поведінкою платіжного обороту.

Після того як розвинуто критерії мобілізації ресурсів банку, доцільно зробити аналіз інструментарію за вищеназваними критеріями. Адже всі банківські ресурси згідно з критеріальною оцінкою мають певний ступінь урахування у законодавчо встановлених нормативах, впливають на прибуток банку, вказують на стабільність складу ресурсної бази, є причиною різних витрат на мінімальні резерви і при нарахуванні процентів по кожному із ресурсів є постійними чи змінними. Тому за вищеназваними критеріями банк має провести порівняльний аналіз інструментів мобілізації ресурсів.

Важливим елементом політики банку щодо мобілізації ресурсів є вироблення рекомендацій, а отже, певних дій і напрямків залучення коштів. Зокрема, рекомендується здійснювати управління банківськими ресурсами під аспектами дотримання вимог регулюючих органів, мінімізації обов'язкових резервів, ліквідності, прибутковості, мінімізація витрат і орієнтація на потреби клієнтів.

Одним з напрямів ресурсної політики комерційних банків на сучасному етапі є розробка меморандуму депозитної політики.

Призначення меморандуму депозитної політики полягає у встановленні граничних розмірів депозитної бази, її місця в ресурсному потенціалі банку та засобах його реалізації. По суті, це визначення 5-річної стратегії банку щодо цільових ринків та клієнтів, обсягів, структури депозитів юридичних і фізичних осіб, форм, методів та пріоритетів депозитної діяльності.

Меморандум закріплює напрямки депозитної політики, виходячи з цілей, завдань комерційного банку, визначених у його статуті: отримання максимального прибутку при збереженні банківської ліквідності.

На думку автора, при розробці меморандуму депозитної політики необхідно враховувати такі принципи:

- максимізація прибутку;

- забезпечення стійкості ресурсної бази та рівня ліквідності;

- гнучкість асортиментної і цінової політики та пристосування окремих параметрів збуту до вимог клієнтів.

Депозитна політика є важливою складовою стратегії банку в управлінні активами та пасивами, оскільки сприяє формуванню коштів для проведення активних операцій з метою отримання прибутку. Тому можна стверджувати, що банківський прибуток починає формуватися на етапі реалізації депозитної політики комерційного банку. Це досить новий підхід до депозитної діяльності для вітчизняних банків, позаяк ще на початку 90-х років у цій сфері існувало лімітування кредитних вкладень банків, яке разом із грошово-кредитною політикою держави не сприяло тоді зацікавленості банків у залученні коштів клієнтів. Досягнення мети отримання максимального прибутку залежить від обсягу та ціни залучення різноманітних видів депозитів від усіх категорій клієнтів.

Обов'язковою умовою проведення будь-яких банківських операцій, у тому числі депозитних, є принцип ліквідності. Гнучка депозитна політика, яка враховує терміни й умови залучення коштів, має ґрунтуватися на підтримці ліквідності. Зумовлено це тим, що розміри й структура пасивів банку визначають його можливості щодо проведення активних операцій як за ступенем ризику, так і за терміном укладення коштів. У свою чергу, характер активних операцій, попит на них із боку клієнтів банку потребують формування адекватної ресурсної підтримки. Очевидно, що при такому підході первинну роль відіграють структура й розміри ресурсів банку, у тому числі депозитних.

Принцип стійкості ресурсної бази потребує від банку більше уваги приділяти надійним ресурсним джерелам, до яких насамперед належать строкові депозити. Завдяки цим депозитам банки можуть вільно маневрувати залученими ресурсами у межах визначеного терміну за умови адекватного резервування. Світовий досвід переконує, що найстійкішим ресурсом для банку є депозити фізичних осіб, по яких спостерігається значно менший рух коштів, на відміну від депозитів юридичних осіб.

Звичайно, успіх будь-якого банківського продукту залежить від його корисних властивостей, спроможності задовольнити наявні потреби клієнтів банку. Якісно розроблена депозитна політика, що має максимально задовольняти різноманітні цільові потреби клієнтів шляхом розробки і впровадження модифікацій окремих депозитів, передбачає встановлення детально обміркованих параметрів депозитних продуктів. Це дасть змогу залучати більшу кількість клієнтів, завойовувати нові сегменти ринку й проводити успішну конкурентну боротьбу. У разі досягнення цієї мети можна зробити висновок про дотримання банком принципу гнучкої асортиментної політики.

Важливим чинником успішності депозитної політики банку цілком виправдано вважають процентну політику. Об'єктами цінової політики у сфері депозитної діяльності є:

Ш Розміри процентних ставок;

Ш Умови нарахування і сплати процентів;

Ш Мінімальна сума для відкриття депозитного рахунка;

Ш Можливості встановлення індивідуальних процентних ставок для окремих категорій клієнтів.

Від цінових параметрів депозитів конкурентне середовище потребує такої самої гнучкості, як і від асортименту послуг, тобто ціни на депозитні продукти мають постійно реагувати на ринкові зміни.

Розроблений із максимальним урахуванням ринкових вимог, депозитний продукт не може бути реалізований сам по собі. Для цього необхідно розробити зважену збутову політику, яка б передбачала можливості комплексного обслуговування клієнтури, пакетування банківських продуктів, спільний збут тощо.

У сучасних універсальних банках дедалі чіткіше простежується тенденція до комплексного обслуговування клієнтів. Такий підхід дає можливості витримувати цінову й нецінову конкуренції, надавати клієнтам максимальну кількість банківських послуг на високому сервісному рівні.

2.2 Власний капітал комерційних банків України

Власний капітал є фінансовою основою для формування ресурсної бази комерційного банку та необхідною умовою забезпечення його життєдіяльності, що визначається фундаментальними функціями власних коштів. Він являється одним із найважливіших показників діяльності банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності банків.

Ризики в банківській діяльності випливають із специфіки банківських операцій, що здійснюються в умовах ринкових відносин, та означають імовірність одержання доходів, менших від очікуваних, зниження вартості активів. Підвищені банківські ризики призводять до значних фінансових утрат і, як наслідок, до банкрутства банків.

Власний капітал забезпечує необхідні ресурси для створення і організації діяльності банку на початкових етапах, а також для подальшого розвитку банківської установи. Наявність власних коштів є одним із елементів захисту інтересів вкладників і кредиторів банку, що полягає у можливості виплати їм компенсацій та збереженні платоспроможності банку за рахунок створених резервів. Величина власного капіталу є об'єктом регулятивного впливу центробанку на діяльність комерційних банків, що полягає у встановленні певних норм і правил, складовою частиною яких є вимоги щодо підтримання певного абсолютного чи відносного рівня власних коштів банку. Остання з перелічених функцій є визначальною у механізмі організації грошово-кредитних відносин в урахуванням того, що власний капітал є складовою частиною більшості регулятивних нормативів, встановлених національним банком для комерційних банків нашої країни.

Власний капітал комерційного банку являє собою кошти і виражену у грошовій формі частину майна, які належать його власникам, забезпечують економічну самостійність і фінансову стійкість банку, використовуються для здійснення банківських операцій та надання послуг з метою одержання прибутку. У порівнянні з іншими сферами підприємницької діяльності власний капітал комерційного банку має незначну питому вагу у сукупному банківському капіталі. Це пояснюється специфікою діяльності комерційних банків як фінансових посередників, що здійснюють мобілізацію тимчасово вільних коштів на грошовому ринку з подальшим їх розміщенням серед юридичних та фізичних осіб. Тому власний капітал у банківській діяльності має дещо інше призначення а ніж в інших сферах підприємництва. Це чітко простежується через функції, які виконує власний капітал комерційного банку.

Суть захисної функції власного капіталу полягає у тому, що він слугує насамперед для захисту інтересів вкладників і кредиторів банку, для покриття можливих збитків від банківської діяльності. Ця функція включає гарантування вкладів, що захищає інтереси вкладників банку у разі його ліквідації чи банкрутства, а також забезпечує функціонування банку при виникненні збитків від поточної діяльності. Зазначені збитки, як правило, покриваються за рахунок поточних прибутків. Якщо їх для цього, а також для покриття непередбачених витрат недостатньо, використовується частка власного капіталу. Тому коли комерційний банк має достатній резервний капітал та інші подібні резерви, він тривалий час може вважитися надійним і платоспроможним навіть при наявності збитків від поточної діяльності. Використання залученого й позиченого капіталу для покриття поточних збитків з економічної точки зору є боргом банку перед кредиторами і вкладниками.

Роль захисної функції власного капіталу банку змінюється під дією низки загальноекономічного та фінансового стану країни, а також стабільності грошової сфери; стану гарантування вкладів у країні; стратегії і тактики банків, насамперед у галузі підпорядкування їх забезпеченню ліквідності й фінансової стійкості. Чим вищий у країні рівень розвитку гарантування вкладів та здійснення активних операцій, тим менші вимоги до захисної функції власного капіталу і тим менша його сума може знаходитися в обороті банку. Однак надмірне захоплення ліквідними та безризиковими активами призводить до зниження прибутковості банку, втрати його позицій на грошовому ринку та ринку банківських операцій і послуг.

Наступна функція власного капіталу - забезпечення оперативної діяльності комерційного банку. Порівняно з іншими сферами підприємницької діяльності ця функція у банківській діяльності другорядна (у порівнянні із захисною функцією) для власного капіталу банку. Проте недооцінювати чи ігнорувати її не слід, особливо на перших кроках створення та діяльності банку, коли за рахунок капіталу формується його інфраструктура і розгортається банківська діяльність. Відчутна роль цієї функції власного капіталу при подальшому розширенні й структурному розвитку банку, розробці й запровадженні нових банківських технологій та продуктів.

Сутність регулюючої функції полягає в тому, що через фіксацію розміру власного капіталу (або окремих його складових) регулюючі та наглядові органи впливають на діяльність комерційного банку в цілому. Зокрема, встановлення нормативу платоспроможності має на меті не допустити надмірної мінімізації комерційними банками власного капіталу заради максимізації отримуваних доходів, знизити ризик банкрутства комерційних банків та підвищити рівень захисту інтересів вкладників і кредиторів.

Багатофункціональне призначення власного капіталу робить його неоднорідним за своїм складом. Перша частина, призначена для забезпечення банківської діяльності, найпостійніша і виступає у формі статутного капіталу, частково резервного та субординованого капіталу, емісійних різниць, переоцінки основних засобів. Друга частина власного капіталу призначена для страхування активних та інших операцій і послуг банку від збитків. Ця частина рухоміша й виступає частково у сфері резервного капіталу, резервів для покриття імовірних збитків від активних операцій. Третя частина призначена для регулювання розміру власного капіталу, однак може використовуватися також для забезпечення банківської діяльності й для страхових потреб банку. Тому розмір цієї частини власного капіталу найрухоміший, може змінюватися залежно від зміни стратегічних і тактичних цілей самого банку, а також від зміни вимог регулюючих та наглядових органів. Зазначена частина власного капіталу у виступає у формі нерозподіленого прибутку, частково для цього можуть залучатись кошти на умовах субординованого боргу.

Залежно від організаційно-правової форми діяльності комерційного банку власний капітал поділяється на акціонерний та пайовий. Акціонерний формується початково від випуску та розміщення акцій. У разі продажу акцій за ціною, вищою за номінальну вартість, засновники (акціонери) комерційного банку одержують дохід, який є складовою частиною власного капіталу.

Пайовий власний капітал формується початково за рахунок внесків коштів та майна (паїв) у статутний капітал банку. Пайові комерційні банки організуються на засадах товариств з обмеженою відповідальністю, у яких відповідальність кожного учасника обмежена розміром його внеску. При виході учасника з пайового комерційного банку йому виплачується вартість частини майна банку, пропорційна його частці у статутному капіталі.

Виходячи із форми інвестування відокремлюють формування власного капіталу в грошовій, матеріально-речовій формі та у формі фінансових активів. Чинним законодавством України передбачено формування власного капіталу комерційних банків лише у грошовій формі в національній та вільноконвертованій іноземній валюті (для засновників чи акціонерів банків-нерезидентів).

Виходячи із резидентності розрізняють власний капітал національний, що сформований і належить за правом власності юридичним і фізичним особам - резидентам України, та іноземний, що сформований і належить на правах власності юридичним та фізичним особам-нерезидентам.

За характером використання розрізняють власний капітал, що нагромаджується та що споживається. Перший використовується у виробничих цілях, тобто для здійснення банківських операцій і надання послуг, другий - споживається, тобто використовується, зокрема, на матеріальне стимулювання й соціальний розвиток колективу комерційного банку.

Відповідно до характеру використання у банківській діяльності власний капітал комерційного банку поділяється на робочий і неробочий. Робочим є власний капітал, який приносить банку дохід, неробочим - капітал, вкладений в активи, що не тільки не приносять банку доходів, а іноді фактично збиткові.

Залежно від способу розрахунку відокремлюють балансовий і регулятивний власний капітал. Балансовий власний капітал розраховується як різниця між балансовою вартістю активів та зобов'язань банку. Регулятивний власний капітал використовується органами банківського нагляду для обчислення економічних нормативів діяльності комерційних банків і деяких інших потреб. Обчислення регулятивного власного капіталу проводиться за досить складною формулою, яка постійно коригується національним банком України.

Виходячи з порядку і джерела формування розрізняють: статутний капітал; резервний капітал та інші спеціальні фонди і резерви; нерозподілений прибуток; субординований капітал.

Згідно з методикою національного банку України регулятивний капітал комерційного банку складається із суми основного капіталу (капітал 1-го рівня) за мінусом недосформованих резервів за активними операціями комерційних банків та додаткового капіталу (капіталу 2-го рівня).

Основний капітал уважається незмінним і таким, що не підлягає передаванню, перерозподілу та повинен повністю покривати поточні збитки.

До складу основного капіталу віднесено:

А) фактично сплачений зареєстрований статутний капітал;

Б) розкриті резерви, що створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку (резерви, що оприлюднені банком у фінансовій звітності):

Дивіденди, що направлені на збільшення статутного капіталу;

Емісійні різниці;

Резервні фонди, що створюються згідно із законами України;

Загальні резерви, що створюються під невизначений ризик при проведенні банківських операцій;

Прибуток минулих років;

Прибуток минулих років, що очікує затвердження.

Ці складові частини включаються до капіталу 1-го рівня лише за умови, що вони відповідають таким критеріям:

Відрахування до резервів і фондів здійснено з прибутку після оподаткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі потенційні податкові зобов'язання;

Призначення резервів та фондів і рух коштів по цих резервах і фондах окремо розкрито в оприлюднених звітах банку;

Фонди мають бути в розпорядженні банку з метою необмеженого і негайного їх використання для покриття збитків;

Будь-яке покриття збитків за рахунок резервів та фондів проводиться лише через рахунок прибутків та збитків.

В) загальний розмір основного капіталу визначається з урахуванням розміру очікуваних (можливих) збитків за виконаними зобов'язаннями контрагентів та зменшується на суму:

Недосформованих резервів під можливі збитки за: кредитними операціями; операціями з цінними паперами; дебіторською заборгованістю; простроченими понад 30 днів та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями; коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах;

Нематеріальних активів за мінусом суми зносу;

Капітальних вкладень у нематеріальні активи;

Збитки минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження;

Збитки поточного року.

Додатковий капітал (капітал 2-го рівня) складається з таких елементів:

Резерви під стандартну заборгованість інших банків;

Резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків;

Результат переоцінки статутного капіталу з урахуванням індексу девальвації чи ревальвації гривні;

Результат переоцінки основних засобів;

Прибуток поточного року;

Субординований борг, що враховується до капіталу (субординований капітал).

Субординований капітал включає кошти, що залучені від юридичних осіб-резидентів і нерезидентів, як у національній, так і в іноземній валюті на умовах субординованого боргу.

Субординований борг - це звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти (складові елементи капіталу), які відповідно до угоди не можуть бути взяті з банку раніше п'яти років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів. При цьому сума таких коштів уключених до капіталу, не може перевищувати 50 відсотків розміру основного капіталу з щорічним зменшенням на 20 відсотків від його первинної вартості протягом п'яти останніх років дії угоди.

Кошти залучені на умовах субординованого боргу, можуть включатися до капіталу банку після отримання дозволу національного банку в разі їх відповідності таким критеріям:

Є незабезпеченими, субординованими і повністю сплаченими;

Не можуть бути погашені за ініціативою власника;

Можуть вільно брати участь у покритті збитків без пред'явлення банку вимоги щодо припинення торговельних операцій;

Дозволяють відстрочення обслуговування зобов'язань щодо сплати відсотків, якщо рівень прибутковості не дозволяє банку здійснити такі виплати.

Алгоритм розрахунку регулятивного розміру капіталу комерційного банку має такий вигляд :

Рк = ок + дк - в - оз,

Де рк - регулятивний капітал комерційного банку;

Ок - основний капітал, зменшений на суму недосформрваних резервів за активними операціями комерційного банку;

Дк - додатковий капітал комерційного банку;

В - відрахування;

Оз - перевищення основних засобів над невідкоригованою на основні засоби сумою власного капіталу.

При цьому слід враховувати такі основні підходи, характерні для зазначеної методики НБУ.

основний капітал виступає постійним джерелом коштів, яке не може бути вилученим у комерційного банку, а його розмір ґрунтується на консервативному підході до оцінки активів банку. Йдеться про вилучення “виявлених” збитків, оскільки недосформований резерв фактично вже є оціненим збитком банку, а тому у наступних періодах він обов'язково зменшить розмір власного капіталу. Таке зменшення може бути у вигляді витрат на формування резервів для покриття імовірних збитків від активних операцій або у вигляді збитків від списання активів.

відрахування з основного капіталу нематеріальних активів пов'язане з тим, що вартість зазначених активів має тенденцію до зникнення у міру того, як банк наближається до неплатоспроможності.

додатковий капітал не обов'язково слугує постійним джерелом банківських ресурсів, його вартість стає менш надійною, оскільки може включати “невиявлені”, “приховані” збитки від банківської діяльності.

включення до додаткового капіталу резервів під стандартну кредитну заборгованість пов'язане з тим, що відносно цієї заборгованості на даний період не виникає сумнівів у поверненні кредитів, однак практика свідчить про можливість неповернення частини стандартних кредитів. У фінансовому обліку резерви під стандартні кредити обліковуються на контрактних рахунках, які вилучаються із балансової суми кредитного портфеля та із власного капіталу (шляхом віднесення на валові витрати), але для розрахунку нормативного власного капіталу додаються до останнього.

зменшення розрахункової суми регулятивного власного капіталу на придбані капітальні та боргові цінні папери, які випущенні іншими банками, в портфелях банку на продаж та інвестиції пов'язане з необхідністю попередити ланцюгове банкрутство комерційних банків. Фактично йдеться про недопущення ситуації, коли комерційні банки купуватимуть акції один у одного з метою штучного збільшення своїх статутних капіталів.

зменшення розміру регулятивного власного капіталу на здійснення комерційним банком інвестиції в асоційовані компанії, банки та/або дочірні компанії, пов'язане з ризиками, які несе комерційний банк, а також із тим, що джерелом таких інвестицій має бути чистий прибуток.

коригування регулятивного власного капіталу на надлишок основних засобів, тобто їх перевищення над загальною сумою власного капіталу банку пов'язане з особливостями і призначенням таких засобів. Банки не повинні вкладати значні суми коштів в основні засоби, оскільки вони мають низьку ліквідність, безпосередньо не приносять банку доходу, мають несталу вартість. Крім того, джерелом придбання основних засобів повинен бути чистий прибуток комерційного банку.

по-різному враховуються прибутки і збитки поточного року. Збитки вилучаються при розрахунку з основного капіталу, а доходи включаються до додаткового капіталу. Це пов'язане з тим, що прибутки поточного року не є стабільним джерелом капіталу, їх сума часто коригується аудиторами чи іншими повноважними особами, причому, як правило, у бік зменшення. Натомість сума збитків практично ніколи не коригується у бік зменшення.

з погляду фінансового обліку субординований капітал є зобов'язаннями комерційного банку, однак йому властиві окремі ознаки власного капіталу: виплата відсотків інвесторам може призупинитись (якщо це зазначено в угоді) у разі фінансового стану банку-боржника; у разі ліквідації комерційного банку власники субординованого капіталу отримують свої кошти аж після погашення претензій вкладників та кредиторів, але перед розрахунками з акціонерами; дозволяється перевертання (конвертація) субординованого капіталу до розряду статутного капіталу у встановленому чинним законодавством порядку. Залучення коштів на умовах субординованого боргу має для комерційних банків певні переваги порівняно з іншими способами збільшення їх власного капіталу. По-перше, сплата відсотків за субординованим боргом здійснюється за рахунок збільшення валових витрат. По-друге, боргові зобов'язання не надають їхнім власникам права на управління банком. По-третє, механізм залучення коштів на умовах субординованого боргу простіший, ніж той, що застосовується, зокрема, при емісії акцій. По-четверте, придбання акцій можливе тільки за рахунок власних коштів акціонерів (засновників). В умовах економічної нестабільності, значної інфляції, спаду виробництва, збитковості значної кількості підприємницьких структур банкам важко розмістити акції на прийнятих умовах. Ефективнішим буде залучення коштів на умовах субординованого боргу.

при розрахунку загальної суми регулятивного власного капіталу додатковий капітал не повинен перевищувати розміру основного капіталу. Включення ж субординованого боргу в розрахунок власного капіталу фактично обмежується 50 % розміру капіталу.

викладене вище сприятиме подальшому розвитку й удосконаленню розуміння суті власного капіталу комерційного банку, вирішенню практичних завдань, які стоять перед банками у сфері формування й використання їх власного капіталу.

Згідно даних національного банку України балансовий капітал банків України, за станом на 01.01.2002 року, становив 7908,9 млн. грн.

Як видно з таблиці найбільшу питому вагу - 63,1%, в загальній сумі балансового капіталу займають банки першої і четвертої групи.

Абсолютний розмір капіталу є найголовнішим окремим взятим показником фінансового стану банку. З точки зору обліку вважається, що капітал є залишковою частиною активів банку після відрахування всіх його зобов'язань.

За 2001 рік сумарний балансовий капітал банківського сектору української економіки зріс на 23% і на 01.01.2002 р. Становив 7,9 млрд. Грн.

Таблиці 2.2. І 2.3. Містять значення балансового капіталу найбільших (> 100 млн. Грн.) Банків України, а також перелік установ, які демонструють найкращу та найгіршу динаміку зростання цього показника.

Таблиця 2.1. Балансовий капітал окремих банків України на 01.01.2002 р. [21]

Банківські установи з найбільшим розміром балансового капіталу (> 100 млн. Грн.)	Значення показника, Тис. Грн.
Промінвестбанк	773974
Укрсоцбанк	368777
Приватбанк	363893
Перший український мб	320276
Укрексімбанк	290094
“аваль”	286310
Ощадбанк	238358
Укрсиббанк	163625
Кредитпромбанк	134589
“біг енергія”	125484
Міський банк	122238
Мт-банк	118214
Райфайзенбанк україна	103084
“діамант”	102442

Таблиця 2.2. Збільшення (зменшення) розміру балансового капіталу окремих комерційних банків за підсумками 2001 року [21]

Банки, які суттєво збільшили балансовий капітал (> 30 млн. Грн.)	Абсолютне збільшення, Тис. Грн.	Відносне збільшення, %
“аваль”	110275	63
Ощадбанк	88775	59
Приватбанк	88334	32
“біг енергія”	75228	150
“донкредитінвест”	68742	227
Кредитпромбанк	55358	70
Райфайзенбанк україна	51300	99
“діамант”	51106	100
Промінвестбанк	48184	7
“хрещатик”	44201	180
Укрсоцбанк	35448	11
Банки, балансовий капітал яких зменшився	Абсолютне Зменшення, Тис. Грн.	Відносне зменшення, %
Південкомбанк	-5788	-23
Олбанк	-3940	-20
“прикарпаття”	-3557	-17
“креді свісс фьорст бостон (україна)”	-2548	-6
“приватінвест”	-2458	-13
Український кредитний банк	-1761	-3
“феб”	-1147	-10
Тмм-банк	-793	-7
Банк-пекао (україна)	-261	-1
Наш банк	-142	-1
Укркомунбанк	-115	-1
“тк кредит”	-84	0
“морський”	-74	0

Абсолютний розмір поточного прибутку (див. Табл. 2.3.) - серед головних показників діяльності будь-якого суб'єкта підприємництва має головне значення. За результатами минулого року абсолютна більшість вітчизняних банків мала позитивне значення цього показника, проте в дев'яти банківських установах зафіксовано поточні збитки.

Таблиця 2.3. Поточний прибуток окремих комерційних банків за підсумками 2001 року [21]

Банківські установи зі значним розміром поточного прибутку (> 10 млн. Грн.)	Значення показника, Тис. Грн.
Промінвестбанк	77898
Приватбанк	34522
Міський банк	30020
Експрес-банк	28961
Перший український мб	24404
Мт-банк	16803
Укрсиббанк	15741
Індустріалбнк	14186
“біг енергія”	13114
Сітібанк (україна)	13095
“мрія”	12396
Укргазпромбанк	11232
“форум”	10606
Банківські установи, які за підсумками 2001 року мали поточні збитки
Південкомбанк	-5788
Мікрофінансовий банк	-3444
“креді свісс фьорст бостон (україна)”	-2548
Тас-інвесбанк	-2117
“славутич”	-1919
Банк австрія кредитанштальт україна	-1829
“феб”	-1112
Автокразбанк	-792
Банк пеко (україна)	-261

Щодо банківської системи України в цілому, то за підсумками 2001 року вона мала прибуток, сумарне значення якого становила 530 млн. Грн.

Прибутковість капіталу за звітний період визначається як відношення поточного прибутку до середньоарифметичної суми балансового капіталу за звітний період. За підсумками минулого року значення цього показника для банківської системи країни в цілому дорівнювало 7,4%. В таблиці 2.4. Названо окремі банківські установи, які досягли найвищих (> 15%) значень показника, про який йдеться.

Таблиця 2.4. Прибутковість капіталу окремих банків за підсумками 2001 року [22]

Банківські установи, які мають прибутковість капіталу > 15% за рік	Значення показника, %
Міський банк	49
Експрес-банк	45
“національний кредит”	37
“мрія”	35
Автозазбанк	32
Індустріалбанк	28
Укрінбанк	28
“старокиївський”	28
“південний”	26
“базис”	25
Укргазпромбанк	24
“форум”	22
“укоопспілка”	22
“земельний капітал”	19
“кредит-дніпро”	18
Східнопромисловий банк	17
“муніципальний”	17
Мегабанк	17
Сітібанк (україна)	16
Мт-банк	15
Разом по системі	7,4

Вважається, що чим меншою є питома вага статутного капіталу в сукупному розмірі балансового капіталу банку, тим краще. Значення цього показника для банківської системи в цілому груп банків та окремих банківських установ подано в таблиці 2.6.

Таблиця 2.5. Питома вага статутного капіталу в сукупному розмірі балансового капіталу окремих банків та груп банків на 01.01.2002 р. [21]

Банківські установи з незначною питомою вагою статутного фонду в балансовому капіталі (< 35%)	Значення показника, %
Перший український мб	7
Укрсоцбанк	13
“металург”	16
“ажио”	21
Індустріалбанк	23
Промінвестбанк	26
Донбіржбанк	27
“національний кредит”	34
Електрон банк	34
“мрія”	35
“надра”	35
Банківські установ з надмірною питомою вагою статутного фонду в балансовому капіталі ( 100%)
Укрінбанк	136
Західноукраїнський кб	130
Міжнародний кб	119
Банк австрія кредитанштальт україна	110
Мікрофінансовий банк	106
Інтерконтинентбанк	106
Діалогбанк	102
“кліринговий дім”	101
“антарес”	100
Групи банків
Найбільші	40
Великі	46
Середні	65
Малі	77
Разом по системі	58

Трапляються ситуації коли сумарне значення поточного прибутку та прибутку минулих років того чи іншого банку виявляється від'ємним. У такому випадку загальна питома вага поточного прибутку та прибутку минулих років у сумі балансового капіталу теж, стає від'ємною, хоча, як правило, це додаткова величина. Як зазначалося вище, чим більше є розмір цього показника, тим краще його значення для банківської системи в цілому, дані по групам банків та окремим банківським установам подано в таблиці 2.6.

Таблиця 2.6. Загальна питома вага поточного прибутку та прибутку минулих років у структурі балансового капіталу окремих банків, груп банків на 01.01.2002 року [21]

Банківські установи, зі значною питомою вагою поточного прибутку та прибутку минулих років у балансовому капіталі (> 50%)	Значення показника, %	Банківські установи, з незначною питомою вагою поточного прибутку та прибутку минулих років у балансовому капіталі (< 1% або від'ємне значення)	Значення показника, %
“металург”	76	Укрінбанк	-119
“ажио”	72	Західноукраїнський кб	-36
Донбіржбанк	67	Південкомбанк	-29
Укрсоцбанк	67	Банк австрія кредитанштальт україна	-12
Олбанк	63	Тас-інвестбанк	-9
“національний кредит”	63	Мікрофінансовий банк	-8
Укргазпромбанк	61	Інтерконтинентбанк	-7
Експрес-банк	60	“славутич”	-7
Промінпестбанк	60	Діалогбанк	-3
Тас-комерцбанк	53	“антарес”	0
“мрія”	52	Альфа-банк	0
“фінанси та кредит”	51	“нрб-україна”	0
Перший українській мб	50	Прайм-банк	1
		“кліринговий дім”	1
		Інвест-кривбас банк	1
		Коопінвест	1
		“аллонж”	1
		“новий”	1
		Народний банк	1
		Групи банків
		Найбільші	40
		Великі	30
		Середні	23
		Малі	12
		Разом по системі	26

Жоден з проаналізованих показників сам по собі, без відносно до інших, не є остаточним свідченням стабільності чи ненадійності даної банківської установи. Тому висновки необхідно приймати з урахуванням усебічного аналізу об'єктивних показників його діяльності.

Отже, як випливає з цього аналізу, структура та динаміка зростання власних коштів комерційних банків України впродовж останнього десятиріччя відобразила як негативні, так і позитивні тенденції, властиві перехідній економіці, яка є неминучою передумовою побудови в країні повноцінної ринкової моделі господарювання.

Нині діюча практика визначення величини власних коштів банківських установ загалом наближена до порядку розрахунку, передбаченого базельською угодою з урахуванням її змін, особливо якщо порівнювати дану практику з методикою оцінки капіталу-нетто, яка тривалий час використовувалась в системі регулятивних заходів НБУ.

При визначенні потреби у власних коштах потрібно встановлювати нижні і верхні межі забезпечення фінансово-кредитної установи власним капіталом, керуючись і правовими вимогами і внутрішніми потребами банку.

Банки з метою визначення реального розміру регулятивного капіталу з урахуванням ризиків у своїй діяльності зобов'язані постійно оцінювати якість усіх своїх активів і позабалансових зобов'язань (здійснювати їх класифікацію, визначати сумнівні та безнадійні щодо погашення), здійснювати відповідні корегування їх вартості шляхом формування резервів для покриття очікуваних (можливих) збитків за зобов'язаннями контрагентів.

Відповідно до інструкції НБУ “про порядок регулювання діяльності комерційних банків” національний банк установлює мінімальний розмір регулятивного капіталу банку, якого всі банки зобов'язані дотримуватись.

Мінімальний розмір регулятивного капіталу діючих банків, за станом на 17 січня 2003 року, повинен становити: [8]

Для місцевих кооперативних банків - не менше ніж 1000000 євро;

Для банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області (регіональних); у тому числі спеціалізованих та іпотечних - не менше 3000000 євро;

Для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї україни (міжрегіональних), у тому числі спеціалізованих інвестиційних і розрахункових, центрального кооперативного банку - не менше 5000000 євро.

Мінімальний розмір регулятивного капіталу знову створених банків до 1-го року діяльності має становити:

Для місцевих кооперативних банків - 1000000 євро;

Для банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області (регіональних); у тому числі спеціалізованих та іпотечних - 3000000 євро;

Для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України (міжрегіональних), у тому числі спеціалізованих інвестиційних і розрахункових, центрального кооперативного банку - 5000000 євро.

Національний банк залежно від економічного становища країни, стану світових фінансово-кредитних і валютних ринків та відповідно до змін курсу національної валюти може переглядати розмір регулятивного капіталу. У разі значного підвищення значення норматив мінімального розміру регулятивного капіталу для банків встановлюється перехідний період для нарощування капіталу згідно з розробленими банками програмами капіталізації.

Слід відзначити, що для комерційних банків власний капітал є не лише основою для збільшення ресурсної бази, а й необхідною умовою розширення можливостей щодо нарощування обсягів активних операцій відповідно до об'єктивної ринкової стратегії забезпечення прибутковості і підприємницької діяльності. Тому завдання щодо пошуку джерел збільшення власних коштів є складовою частиною організації управління банківськими установами як з метою підтримання належного рівня їх платоспроможності, так і рентабельності функціонування взагалом. Основним джерелом формування власного капіталу є додаткова емісія акцій та капіталізація прибутку.

Акціонерний капітал займає базове місце в капіталі банку, оскільки через нього реалізуються права власників комерційного банку - це право на дохід і право на управління банком.

За період 2000-2001 рр. Сплачений статутний капітал діючих банків у гривневому еквіваленти збільшився з 3666 млн. Грн. До 4576 млн. Грн., або на 910 млн. Грн. (24,8%).

Рис. 2.1. Динаміка росту сплаченого статутного капіталу комерційних банків в 1994-2001 рр. [51]

Для динаміки сплаченого протягом 1994-2001 років статутного фонду банківської системи (див. Рис. 2.1.) Характерне стрімке зростання (у 6 разів) сплаченого статутного капіталу банківської системи впродовж 1995 року.

Пояснення різкого збільшення у 1995 році статутного капіталу просте. В умовах високої інфляції (згадаємо у 1993 р. Вона сягнула 10156%, у 1994 р. - 401%) розмір капіталу не мав для банків суттєвого значення, оскільки його реальний (валютний) еквівалент постійно знецінювався, тож банки й не розраховували на те, що цей капітал у разі потреби виконає функцію “грошей збережених на чорний день”. 1995 рік став першим роком суттєвого сповільнення темпів інфляції і, що на менш важливе, перемоги над високими інфляційними очікуваннями. Це стимулювало банки нарощувати обсяги капіталу, адже вони вже не могли розраховувати на інфляційне знецінення наданих у кредит коштів.

На порядок формування власного капіталу значний вплив має вид акцій, що випускаються, які в залежності від порядку виплати дивідендів і права участі в управлінні банком, поділяються на прості (звичайні), та привілейовані.

Власники звичайних акцій беруть участь в управлінні банку і поділяють з ним всі його доходи, збитки та ризики. Якщо комерційний банк не одержує прибутку, власники звичайних акцій не отримують дивідендів, їм нічого не гарантується і при ліквідації банку. Однак, збитки власників звичайних акцій не можуть бути більшими, ніж первісна вартість їхніх інвестицій, а дохід, у разі прибуткової діяльності банку, вони можуть отримувати значний, тому що розподіл залишку прибутку відбувається тільки між власниками простих акцій.

Власники звичайних акцій вкладають свій капітал на весь час функціонування комерційного банку. Вони, як правило не можуть продати їх назад банку-емітенту. В окремих випадках, якщо збори акціонерів ухвалять рішення про скорочення числа учасників банку, частка простих акцій може бути викуплена банком-емітентом. Звичайні акції вільно купуються та продаються на вторинному ринку цінних паперів.

Привілейовані акції дають право їхнім власникам право на отримання фіксованого розміру дивідендів, що не залежить від отриманого банком прибутку. Власники привілейованих акцій у разі ліквідації комерційного банку та розподілу його майна мають переваги порівняно з власниками звичайних акцій: їм повертається вартість привілейованих акцій, однак після того, як будуть задоволені грошові вимоги кредиторів банку.

З розширенням кола операцій комерційних банків, а також у зв'язку з необхідністю задоволення вимог національного банку України щодо мінімального розміру статутного фонду у комерційного банку з'являється потреба в збільшенні розмірів цього фонду. Це досягається через проведення додаткової емісії акцій. Як правило, банк прагне при додаткових емісіях випускати насамперед привілейовані акції, з тим щоб, запобігти розширенню кола власників звичайних акцій та ускладненню процесу управління банком.

Перший випуск акцій банку має складатися тільки зі звичайних акцій. Реєстрація та продаж банком-емітентом першого випуску акцій звільняються від оподаткування податком на операції з цінними паперами.

Усі випуски цінних паперів банками типу відкритого акціонерного товариства, незалежно від розміру випуску та кількості інвесторів, підлягають державній реєстрації у міністерстві фінансів України. Мета цієї процедури - підвищити відповідальність банків-емітентів перед покупцями цінних паперів та знизити ризики, пов'язані з фінансовими зловживаннями та махінаціями. Щоб отримати право додаткової емісії акцій, банк не може бути збитковим, мати прострочених боргів перед бюджетом та кредиторами. У той же час збільшення власних коштів за рахунок випуску акцій не завжди спроможне забезпечити порівняно оперативне надходження додаткових ресурсів у відповідь на потреби зростаючих масштабів банківських операцій, позаяк випуск і розміщення акцій на фондовому ринку може бути пов'язаний із тривалою процедурою реєстрації та значними організаційними витратами, а спрямування прибутку на поповнення власного капіталу залежить від рішення щорічних зборів акціонерів банку.

Залучення коштів на умовах субординованого боргу вигідніше (порівняно з іншими методами збільшення капіталу) для банків із кількох причин. Головні серед них такі:

Субординовані зобов'язання менш ризиковані, ніж наприклад, акції банку, оскільки мають нижчий рівень дохідності та є дешевшим (порівняно з емісією акцій) джерелом формування банківського капіталу.

Відсотки за субординованим боргом сплачуються за рахунок збільшення валових витрат.

Боргові зобов'язання не дають їх власникам права на управління банком, тобто перед акціонерами не виникає загрози втрати контролю над банківською установою.

Механізм залучення грошових коштів на умовах субординованого боргу простіший, ніж застосовуваний, приміром, у разі емісії акції.

Формування капіталу шляхом емісії субординованих зобов'язань і цінних паперів сприяє підвищенню прибутковості акції (звісно, якщо дохід від розміщення коштів перевищує витрати, пов'язані з їх запозиченням.

Залучення коштів на умовах субординованого боргу є прийнятнішим для банків також з огляду на складну економічну ситуацію в Україні, за якої банківським установам проблематично розміщувати акції, оскільки їх придбання можливе лише за рахунок власних коштів акціонерів (засновників).

Водночас залучення коштів на умовах субординованого боргу має і деякі недоліки:

Не всі банки можуть сповна користуватися зазначеним джерелом капіталу, адже воно наповнюється лише за наявності довіри інвесторів до країни та до конкретного банку;

Зазначений вище спосіб формування капіталу впливає на співвідношення власного та залученого і позиченого капіталів він може справляти негативний вплив також на фінансову стійкість банку та курс його акцій.

За своєю економічною сутністю субординовані зобов'язання є для банку позичковими грошовими коштами, які, з рештою, потрібно повертати власникам. Та з огляду на достатній тривалий строк використання зазначених коштів і можливість їх конвертування (зокрема на акції банку) такі позичкові кошти прирівнюються до власних.

Підсумовуючи вказане потрібно зазначити, що банки повинні дбати не лише про збільшення капіталу за рахунок власних внутрішніх джерел, а й про додаткове залучення коштів учасників (засновників, акціонерів, пайовиків) банку та залучення коштів на умовах субординованого боргу.

2.3. Аналіз зобов'язань комерційних банків України

Основою ресурсного потенціалу комерційного банку є його зобов'язання. Вони складають найбільшу питому вагу у ресурсній базі комерційних банків.

Рис. 2.2. Структура зобов'язань банків України за станом на 01.01.2002р. [51]

Як видно з рис 2.2. Найбільшу питому вагу в структурі зобов'язань банків України становлять кошти суб'єктів господарювання (38%), а найменшу - кредити міжнародних та інших фінансових організацій (1%) та цінні папери власного боргу (1%).

Питома вага заборгованості перед підприємствами у структурі зобов'язань банку перед підприємствами суттєво впливає на їх фінансовий стан.

Надмірне (що прямує до 100%) значення цього співвідношення може бути як наслідком свідомої відмови банку від залучення відносно дорогих депозитів населення і міжбанківських кредитів, так і ознакою недовіри до даної кредитної установи з боку фізичних осіб та інших банків.

Незначне (або нульове) значення показника може бути наслідком або фінансових негараздів, або інших факторів, що спричиняють повільне зростання чи стабільне зменшення клієнтських зобов'язань.

У таблиці 2.8. Відображено цей показник щодо банківської системи в цілому, груп банків і банківських установ, які мають найбільші й найменші його значення.

Таблиця 2.8. Питома вага заборгованості перед суб'єктами господарювання в структурі зобов'язань окремих банків та груп банків на 01.01.2002 р. [21]

Банківські установи зі значною питомою вагою заборгованості перед підприємствами у структурі зобов'язань (> 80%)	Значення показника,%	Банківські установи зі не значною питомою вагою заборгованості перед підприємствами у структурі зобов'язань (< 20%)	Значення показника,%	Групи банків	Значення показника, %
Діалогбанк	99	“креді свісс фьорст бостон (україна)	0	Найбільші	38
Класикбанк	97	“приватінвест”	0	Великі	32
Тмм - банк	91	Інвест-кривбас банк	3	Середні	46
“базис”	90	Укрспецімпексбанк	5	Малі	35
Український капітал	87	“аркада”	7
Універсальний банк розвитку та партнерства	86	Реал банк	10	Разом по системі	38
“морський”	83	“стоік”	10
Мт - банк	81	Промекономбанк	10
“меркурій”	80	Український кредитний банк	11
Банківські установи зі значною питомою вагою заборгованості перед підприємствами у структурі зобов'язань (> 80%)	Значення показника,%	Банківські установи зі не значною питомою вагою заборгованості перед підприємствами у структурі зобов'язань (< 20%)	Значення показника,%	Групи банків	Значення показника, %
		Західбудбанк	12
		Ощадбанк	12
		Прайм - банк	12
		Радабанк	13
		Мікрофінансовий банк	13
		“андріївський”	14
		Наш банк	15
		“донкредитінвест”	15
		“прикарпаття”	15
		Комерційний індустріалбанк	15
		“дністер”	17
		“надра”	17
		Кредитпромбанк	19
		“велес”	19
		“синтез”	19
		Південкомбанк	19
		“порто-франко	19
		Райффайзенбанк україна	20

Питома вага коштів населення у структурі зобов'язань є непрямим, проте доволі виразним показником надійності та привабливості банку з точки зору користувачів банківськими послугами. Причому його доцільно розглядати не лише за станом на звітну дату, а й у динаміці.

Протягом 2000 року вся банківська система україни залучила близько 4,3 млрд. Грн. Вкладів населення (приріст становив 63%) таблиці 2.9. І 2.10. Містять назви банків, які є лідерами й аутсайдерами на ринку вкладів населення.

Таблиця 2.9. Питома вага вкладів населення у структурі зобов'язань окремих банків та груп банків на 01.01.2002 р.[21]

Банківські установи зі значною питомою вагою вкладів населення у структурі зобов'язань (> 50%)	Значення показника %
Ощадбанк	76
“прикарпаття”	73
Західбудгазбанк	70
Наш банк	63
“альянс”	59
“європейський”	50
“металург”	50
Групи банків
Найбільші	34
Великі	28
Середні	18
Малі	22
Разом по системі	28

Таблиця 2.10. Динаміка зростання (зменшення) обсягу вкладів Населення в окремих банках за підсумками 2001 року [22]

Банки, в яких суттєво збільшився обсяг вкладів населення (> 100 млн. Грн.)	Абсолютне зростання, тис. Грн.	Відносне зростання, %
Ощадбанк	783586	59
“аваль”	606587	126
Приватбанк	581249	73
Промінвестбанк	556217	82
Укрсоцбанк	236901	97
“надра”	203787	190
Укрексімбанк	190138	71
Укрсиббанк	134115	132
Перший український мб	116630	79
Західноукраїнський кб	111095	81
“аркада”	- 42381	- 65
Південкомбанк	- 9476	- 49
“приватінвест”	- 6298	-100
Наш банк	- 4143	-9

Залишки коштів на депозитних рахунках постійно змінюються. Найвищі темпи зростання до попереднього року виявилися у 1999 і 2000 рр., відповідно 142,3% і 175,3%. (рис. 2.3.) без урахування коштів у банках, що перебувають на стадії ліквідації.

Рис. 2.3. Динаміка росту коштів до запитання на рахунках підприємств, організацій та населення в банках України за 1995-2002* роки [52]

В умовах відсутності (як правило) плати за депозити до запитання банки намагаються залучити клієнтів і стимулювати приріст поточних внесків за рахунок надання їм додаткових послуг та підвищення якості обслуговування. Це, зокрема, кредитування з поточного рахунку, пільги вкладникам в одержанні кредиту, використання зручних для клієнта форм розрахунків: застосування кредитних карток, чеків, розрахунково-консультативне обслуговування тощо.

Для покриття операційних витрат, пов'язаних з веденням поточних рахунків, банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Комісія може утримуватися з депозитного процента. Деякі банки не стягують комісії з безпроцентних рахунків за умови зберігання на них стабільного залишку не нижче встановленого рівня.

До депозитів до запитання можна віднести і кредитові залишки на контокорентних рахунках. На цьому рахунку знаходять відображення усі операції банку з клієнтами, тобто видача позичок і проведення платежів за дорученням клієнта, а також надходження виручки від реалізації продукції та інших грошових переказів на користь клієнта і на погашення позичок. Інакше кажучи, контокорентний рахунок - це активно-пасивний рахунок, що поєднує в собі ознаки розрахункового і позичкового. Кредитове сальдо по контокорентному рахунку означає, що клієнт має у своєму розпорядженні власні кошти, дебетове, - що у клієнта виникла заборгованість перед банком за позиками.

Формою залучення банком вкладів до запитання є також поточний рахунок з овердрафтом. За режимом функціонування цей рахунок подібний до контокорентного. Проте, якщо останній відкривається надійним клієнтам, що активно кредитуються, то при овердрафті таке запозичення допускається від випадку до випадку, тобто має нерегулярний характер. Для цього рахунка характерний кредитовий залишок. Особовий рахунок з овердрафтом може відкриватися юридичним і неюридичним особам, а також громадянам, у той час, як контокорентний рахунок використовується тільки у відношеннях банку з юридичними особами. Отже, особовий рахунок з овердрафтом має більш широку сферу застосування.

Одним із видів депозитів до запитання є залишок коштів на кореспондентських рахунках відкритих у даному банку іншими банками.

Строкові вклади - це кошти, що розміщені в банку на певний строк і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку за встановлений період (не менше одного місяця). Вилучення строкових вкладів відбувається шляхом переказу грошей на поточний рахунок або готівкою з каси банку. Строкові вклади є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні в банківському плануванні. За ними сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференціюється залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов.

Строкові вклади є джерелом одержання прибутків їх власниками. Вкладнику, який має досить велику суму грошей на рахунку до запитання і передбачає в перспективі значні витрати, на деякі цілі, не вигідно тримати вказані кошти на поточному рахунку за відносно великий процент або навіть без нього. Йому вигідніше розміщувати вільні кошти на терміновому вкладі. Потім, коли настане строк, він може зняти грошові кошти зі строкового депозиту і здійснити заплановані витрати, отримавши при цьому додатковий прибуток. Вони оформляються угодою між вкладником і банком. Банки самостійно розробляють форму депозитної угоди. В угоді передбачається сума внесків, термін, протягом якого внесок буде зберігатися в банку, розмір депозитного процента, обов'язки та права вкладника і банку, відповідальність сторін за недотримання умов депозитної угоди. Деякі банки встановлюють мінімальний розмір строкового вкладу, величина якого залежить від орієнтації банку на відповідного вкладника (дрібного, середнього, значного).