ЗМІСТ

Вступ

РОЗДІЛ 1 Основи формування процентної політики банку в умовах ринку

1.1. Суть банківського відсотка та методи його нарахування

1.2. Процентна політика банку та характеристика основних чинників впливу на неї

1.3. Економічна сутність процентного ризику та методи його мінімізації

Висновки до 1 розділу

РОЗДІЛ 2 Аналітична оцінка стану провадження процентної політики банків в Україні

2.1.Діюча методика нарахування процентних ставок за кредитами та за банківськими депозитами

2.2.Особливості реалізації процентної політики комерційного банку (на прикладі РФ ВАТ АБ “Укргазбанк”)

Висновки до 2 розділу

РОЗДІЛ 3 Шляхи оптимізації процентної політики в умовах розвитку економічної системи в Україні

3.1.Напрями удосконалення роботи банку щодо мінімізації процентного ризику

3.2.Оптимізація відсоткової політики центрального банку як важливого фактора впливу на формування процентної політики банку

Висновки до 3 розділу

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

В даній магістерській роботі ми будемо вивчати питання процентної політики комерційного банку, намагатимемось якнайглибше проникнути в сутність цього питання, провести якомога більш охоплюючий аналіз діяльності комерційного банку з точки зору ефективності процентної політики, що проводиться банками в Україні.

На нашу думку, розробка даної теми є надзвичайно актуальним питанням, оскільки в останній час, зважаючи на певні кроки у напрямку стабілізації економіки вцілому та зокрема багатьох параметрів, що безпосередньо стосуються банківської справи, з'явилось дуже широке поле для застосування банківського менеджменту - у надзвичайно широкому розумінні цього слова. Одним з найважливіших аспектів управління банківською діяльністю якраз і являється процентна політика. Справа в тому, що деяка впевненість у рівні валютного курсу, темпах інфляції та облікової ставки НБУ дає можливість банківським керівникам застосовувати вироблені роками в зарубіжних країнах основні підходи до формування процентної політики, що в першу чергу орієнтується на співвідношення попиту та пропозиції на ринку кредитних ресурсів; враховує в певній мірі ризик зміни процентних ставок; величезна увага приділяється співвідношенню залучених та наданих ресурсів по строкам та відсотковим ставкам. Таким чином банки можуть прагнути отримати не стільки спекулятивний короткостроковий прибуток, скільки сформувати вагому базу (точку відштовхування) для подальшої діяльності, що забезпечить успіх та процвітання банківської установи у довгостроковому періоді.

Вивчення наукової літератури, на жаль не дає чіткої відповіді на ряд питань, що свідчить про нерозробленість у літературі даної теми, що дає ще один плюс нашій роботі з точки зору її актуальності. З іншого боку, це свідчить про неоднозначність розуміння вченими даного питання, про те, що не існує єдиної думки, єдиного підходу до вивчення даного питання.

Предмет дослідження магістерської роботи є формування процентної політики комерційними банками.

Метою магістерської роботи є теоретичне узагальнення підходів щодо стратегії і тактики формування процентної політики комерційних банків та розробка на цій основі рекомендацій стосовно її оптимізації.

Завданням даного магістерського дослідження, з нашої точки зору, є:

· Визначити економічну сутність банківського відсотка;

· Розглянути основи формування процентної політики в ринкових умовах;

· Провести аналітичну оцінку стану провадження процентної політики комерційними банками в Україні;

· Виокремити шляхи удосконалення процентної політики в умовах розвитку економічної системи в Україні.

Предметом дослідження є стратегія комерційних банків щодо формування процентної політики в умовах розвитку ринку в Україні.

Об'єктом дослідження є робота комерційного банку щодо реалізації процентної політики з метою мінімізації процентного ризику.

Методи дослідження:

· Теоретико-методологічну основу магістерської роботи становить сучасна економічна теорія, критичний синтез класичних теорій і новітніх поглядів на поставлену проблему;

· Для оцінки оптимального провадження відсоткової політики використовується різноманітні методи, серед яких метод аналізу і синтезу, статистичні, економіко-матиматичні методи, порівняльний аналіз динаміки показників;

· Емпіричний метод.

Наукова новизна роботи полягає у:

· Узагальнено теоретичний підхід щодо економічної сутності процентної політики;

· Охарактеризовано основні чинники впливу на формування процентної політики;

· Уточнено економічну сутність процентного ризику;

· Виокремлено методи мінімізації процентного ризику.

Практична цінність: магістерської роботи полягає у тому, що отримані результати дослідження, а саме у частині розгляді проблем пов'язаних з недосконалою відсотковою політикою банку та можуть бути запроваджені у банківську діяльність.

Структура роботи. Основна частина роботи складається з трьох розділів.

Перший присвячений теоретичному вивченню банківського відсотка, процентної політики, зокрема визначенню суті та видів (можливих сфер застосування) процентної політики та її місце розташуванню на макро- та мікроекономічному рівнях.

Другий розділ включає аналіз формування процентної політики банками України на прикладі РФ ВАТ АБ “Укргазбанк” на основі даних щорічної звітності банку у розрізі операцій за якими встановлюється відсоткові ставки.

В третьому розділі розроблено шляхи підвищення ефективності та вдосконалення методологій розробки та підходів до формування процентної політики, можливих шляхів впровадження вже існуючих принципів.

РОЗДІЛ 1. ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ПРОЦЕНТНОЇ ПОЛІТИКИ В УМОВАХ РИНКУ

1.1 Суть банківського відсотка та методи його нарахування

Позичковий відсоток - плата, яку отримує кредитор від позичальника за користування останнім позиченими грошима. Ставка або норма відсотка - це відносний показник ціни банківського кредиту, що відображує відношення суми сплачених відсотків до величини кредиту. Комерційні банки як незалежні економічні суб'єкти мають право самостійно встановлювати рівень відсоткової ставки за кредитами залежно від попиту та пропозиції на кредитному ринку та рівня облікової ставки. При укладенні кредитного договору банк домовляється з позичальниками про конкретний розмір відсоткової ставки.

Виходячи з суті кредиту та його ролі у відтворювальному процесі, кількісним виразом меж кредиту може бути реальний попит на позичкові кошти, і таким чином динаміка банківського процента стає основним показником дотримання чи порушення меж кредиту. Іншими словами, якщо рівень банківського процента швидко зростає чи надмірно високий, це свідчить про недостатність пропозиції та задоволення реальних потреб економічних суб'єктів у позичкових коштах.

Тому першим кроком на шляху вивчення такої глибокої та всеохоплюючої теми як процентна політика, з нашої точки зору, є визначення економічної суті процента та його походження. Згідно з економічною енциклопедією Мочерного С. В. процент виник ще у період розпаду первіснообщинного і зародження рабовласницького ладу коли широко використовувався лихварський кредит і з плином часу набував нового вираження в різних видах економічної, а в основному банківської діяльності [26, с. 222].

На думку Савлука М. І.: “процент - це плата, яку сплачує позичальник за користування позиченими коштами” [17, с. 77]. На нашу думку, це визначення можна сформулювати в більш розгорнутому вигляді. Інакшими словами, сутність проценту можна розглядати як розмір доходу у грошовому вираженні, отриманого від надання позичок і кредитів, утримання коштів на депозитних рахунках, обліку векселів, купівлі цінних паперів.

Відповідно з визначенням процента можна сформулювати, що процентна ставка - це розмір того ж доходу за певний часовий проміжок, виражений у відносній формі. Процентна ставка вимірюється у відсотках, або десятковим дробом і є одним із основних інструментів практичної діяльності банку.

Існують такі форми процента (відсотка): позичковий, депозитний, облігаційний, обліковий (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Форми процента

З точки зору практичної реалізації процентної політики банку за доцільне видається теоретичний розгляд позичкового та депозитного виду процента, як найбільш актуальних при написанні даної роботи.

На думку Мороза А. М. під позичковим процентом слід розуміти плату, яку отримує кредитор від позичальника за користування позиченими грошима чи матеріальними цінностями [15, с. 226]. З нашої точки зору, суть позичкового процента можна сформулювати як плату, яку стягує банк з позичальника за користування позикою. Він визначається та залежить від розмірів, терміну, видів забезпечення позики. Позичковий відсоток не є обов'язковим атрибутом кредиту, але поза ним він не функціонує. Відсоток за кредит - це ціна капіталу взятого в кредит. На позичкову відсоткову ставку впливають фактори:

1. Зовнішні: стан кредитного ринку, характер державного регулювання діяльності комерційних банків включаючи оподаткування.

2. Внутрішні: оцінка банку ступеня ризику кредиту, вид кредиту, термін користування кредитом, величина позики.

Під депозитним процентом Савлук М. І. розуміє норму доходу, яку виплачують банки своїм клієнтам по їх депозитах [17, с. 78]. З нашої точки зору, під депозитним процентом слід розуміти плату банку за зберігання грошових коштів на депозитних рахунках. До основних факторів, що визначають розмір відсотка за депозитними операціями: термін на який залучаються кошти, стан попиту на кредит, рівень ставки оподаткування на прибуток банку, рівень інфляції, розмір залучених коштів.

У сучасній економічній думці досить поширеним є термін “банківський процент”, який має кілька значень. Цей термін пов'язують з емісією грошей, шо відбувається у трьох напрямках: кредитування суб'єктів підприємницької діяльності; кредити державі; купівля іноземної валюти та золота банками, і кожний з них може стати джерелом інфляції. Коли банк надає кредит, то для нього це використання залучених коштів своїх клієнтів, проте для економіки в цілому це створення нового платіжного засобу. Інфляція знижує реальну цінність фінансових активів з фіксованою номінальною цінністю (грошей, облігацій, депозитних рахунків). За умови зростання цін усі власники таких активів сплачують “банківський процент” з них, що дорівнює темпу зростання інфляції.

Водночас термін “банківський процент” має інший зміст і розглядається як форма винагороди за окремими банківськими правочинами. Послуги банку, як правило, мають відплатний характер і частіш за все визначаються в процентах від певної грошової суми. Нарахування процентів є один з основних джерел доходів банку. У цьому контексті зазначений термін за змістом співпадає з такими поняттями, як, наприклад “проценти по вкладах”, “проценти по кредиту” тощо.

Банківський позичковий відсоток відображає економічні відносини перерозподілу і привласнення банком частини прибутку, що створюється на підприємствах-позичальниках унаслідок продуктивного використання наданого кредиту. У зв'язку з цим інтенсивність попиту на банківський кредит з боку господарських суб'єктів визначається насамперед рівнем і динамікою розвитку виробничого процесу та ступенем ділової активності товаровиробників.

Рівень процентної ставки залежить від таких факторів, як: облікова ставка центрального банку; рівень інфляції; строк позички; ціна сформованих ресурсів; ризик; розмір позички; попит на банківські позички; якість застави; зміст заходів, що кредитуються; витрати на оформлення позички і контроль; ставка банку-конкурента; характер відносин між банком і клієнтом; норма прибутку від інших активних операцій.

Вплив цих факторів на рівень процентної плати за користування банківськими позичками є взаємопов'язаним, тому важко визначити кількісне значення кожного з них, але враховувати їх у сукупності доцільно.

Базовою процентною ставкою за кредитами комерційних банків є облікова ставка Центрального банку, за якою останній здійснює рефінансування комерційних банків. Базова процентна ставка може бути або вищою, або нижчою облікової ставки. Якщо комерційний банк має дешеві ресурси (порівняно з обліковою ставкою), він за своїми позичками має право встановлювати проценти нижчі від облікової ставки.

Облікова ставка центрального банку залежить від характеру його грошово-кредитної політики, процентних ставок на міжнародному ринку позичкових капіталів, стану платіжного балансу нашої країни і курсу національної валюти.

Грошово-кредитна політика Центрального банку може бути спрямованою або на експансію або на рестрикцію кредиту. Проводячи політику експансії, Центральний банк зменшує облікову ставку, а при політиці рестрикції - підвищує її.

Якщо на міжнародному ринку позичкових капіталів норма процента змінюється, то відповідно змінюється і облікова ставка Центрального банку. Якщо в країні складається пасивний платіжний баланс і уряд не хоче допустити падіння курсу національної валюти нижче певного рівня, облікова ставка Центрального банку зазвичай підвищується для стимулювання залучення іноземного капіталу.

Рівень інфляції впливає як на облікову ставку Центрального банку, так і на ставки процента за позичками комерційних банків. Незважаючи на те, що Центральний банк встановлює позитивну процентну ставку (тобто з урахуванням інфляції), комерційні банки також враховують інфляційний фактор. Річ у тому, що облікова ставка Центрального банку не змінюється часто, тому в період між її змінами і при інфляційній активності у комерційних банків виникає потреба враховувати ту інфляцію, яка не покрита обліковою ставкою.

Фактор терміну кредиту прямо пропорційно впливає на рівень процентної ставки за позичками банку. Чим триваліший термін користування, тим дорожчий для позичальника є кредит. Така залежність зумовлюється двома причинами. По-перше, при тривалішому терміні позички більшим є ризик втрат від неповернення боргу і від знецінення коштів, переданих у позичку у зв'язку з інфляцією, що неминуча в ринковій економіці. По-друге, вкладення коштів довготривалого характеру, як правило, забезпечують відносно вищу віддачу.

Ціна сформованих банком ресурсів безпосередньо впливає на рівень процентної ставки за кредитами. Вона складається з депозитного процента й інших видів плати за куплені кредитні ресурси. Чим дорожче обходяться банку ресурси, тим (за інших рівних умов) вищою є норма позичкового процента.

Ризик - є невід'ємним атрибутом кредитування. Чим вищий ступінь кредитного ризику, тим більша вірогідність для банку зазнати втрат від неповернення позичальником основного боргу і несплати процентів по ньому. Тому більш ризиковані позички видаються під вищий процент, аби компенсувати кредитору витрати від ризикового розміщення коштів.

Макроекономічні кредитні ризики, які не пов'язані з конкретним позичальником, враховуються певною мірою загальним рівнем кредитних ставок, що складається на ринку. Ризики, зумовленні кредитуванням конкретного позичальника, мають враховуватись комерціним банком в індивідуальному порядку.

Суттєвим чинником зниження кредитних ризиків є забезпечення кредиту ліквідною заставою або іншими надійними гарантіями. Але не всі ризики можуть належним чином компенсуватися в такий спосіб, і тому їх слід враховувати, визначаючи кредитну ставку (навіть десятикратне забезпечення кредиту заставленими активами не може компенсувати нестабільності гривні, підвищити низьку якість бізнес-плану тощо).

До ризиків, які необхідно враховувати, визначаючи кредитну ставку, слід насамперед віднести: нестабільність національної валюти; ризики, обумовлені фінансовим станом позичальника; ризики, пов'язані з реалізацією бізнес-плану (бізнес-проекту); невизначеність майбутнього, яка здатна посилити вплив перелічених вище ризиків (нестабільність валюти може зрости, фінансовий стан позичальника може погіршитись, а неочікувані перешкоди заважатимуть реалізації бізнес-плану).

Нестабільність гривні зумовлює доцільність одночасного застосування фіксованої кредитної ставки для кредитів у ВКВ (дол США чи євро), та “плаваючі” - для кредитів у національній валюті.

Розмір позички обернено впливає на рівень процентної ставки. Зазвичай її рівень нижчий при більших позичках, оскільки відності витрати, пов'язані з кредитної послугою, тут нижчі. Крім того, великі позички надаються “великим” клієнтам, які, як правило, менше схильні до ризику банкрутства. Але з такого правила можуть бути і винятки. Банк може не зменшувати процентної ставки за великими кредитами, коли за його розрахунками це може призвести до підвищення ризику у зв'язку з погіршенням структури позичкового портфеля внаслідок порушення правила диверсифікації активів.

Попит на позички прямо впливає на рівень процентної ставки: зростання попиту зумовлює її підвишення за позичками. Але в умовах конкуренції між кредитними установами і боротьби за розширення ринку послуг банки можуть не зважати на це ринкове правило. Вони можуть не підвищувати рівень процентних ставок при зростанні попиту на кредит, керуючись тим, що нижчі процентні ставки за кредитами дадуть можливість залучити більшу кількість клієнтів і завоювати конкурентні переваги.

Якість застави обернено впливає на рівень процентної ставки за позичками. Чим вона вище, тим (за інших рівних умов) відносно нижчою може бути процентна ставка за позичкою. Це пов'язано з тим, що якісніша застава зменшує ризик втрат у разі примусового погашення позички за рахунок її реалізації.

На рівень процентної ставки впливає зміст заходів, що кредитуються. Так, кредити, що опосередковують витрати, висока рентабельність яких є результатом спекулятивних дій позичальника, коштують звичайно дорожче тих, що забезпечують ефект, пов'язаний з виробництвом продукції, особливо сільського господарства.

Витрати на оформлення позички і контроль прямо впливають на рівень позичкового процента. Чим ці витрати більші, тим (за інших рівних умов) вища норма процента за позичкою. Іноді витрати, пов'язані з кредитним процесом, не включаються у процентну ставку, а компенсуються шляхом стягнення з позичальника комісійних платежів.

Ставка банку-конкурента враховується при встановленні рівня позичкового процента залежно від характеру процентної політики, яку проводить даний банк. Прагнення додаткового прибутку спонукає встановлювати вищі проценти порівняно з іншими кредиторами. Якщо проводиться політика розширення ринку кредитних послуг, позичковий процент встановлюється на більш низькому рівні, ніж у конкурентів.

Характер відносин між банком і клієнтом є суб'єктивним фактором, що впливає на норму позичкового відсотка. За умови тривалих відносин та позитивної кредитної історії банк з власної ініціативи може знижувати відсоткову ставку щодо окремого клієнта.

Норма прибутку від інших активних операцій банку є одним з орієнтирів при встановленні норми позичкового процента. Якщо, наприклад, інвестиційні операцій забезпечують банку відносно вищий прибуток (на одиницю вкладеного капіталу), ніж позичкові, то банку необхідно переглянути свою процентну політику в бік підвищення рівня позичкового процента.

При врахуванні означених факторів треба не забувати про підсумковий результат, який полягає в тому, що визначена в кредитній угоді процентна ставка має бути джерелом отримання прибутку від позичкових операцій.

У західних країнах чинні законодавчі акти, що обмежують рівень відсотка, що стягується за кредитами, встановлюють граничні відсоткові ставки залежно від конкретного виду банківського кредиту, юридичного статусу позичальника, характер кредитної угоди тощо.

При визначені конкретної величини відсоткової ставки комерційний банк ставить подвійне завдання: по-перше, відшкодувати за рахунок відсотка всі свої витрати та отримати належний прибуток; по-друге, зацікавити клієнтів (позичальників) такою відсотковою ставкою, при якій вони брали б кредити саме в цьому банку. У зв'язку з цим особливого значення набуває система встановлення та нарахування відсотків за позикою.

Нарахування відсотків за кредитом здійснюється з використанням схеми простого та складного відсотка. Так простий відсоток - це нарахування відсотка тільки на суму виданого кредиту. Складний відсоток - це відсоток, який нараховується на первісну суму кредиту і нараховані за попередній період відсотки. Різниця результатів для простого та складного відсотка виникає тільки з другого періоду нарахування. Розмір відсоткових ставок за кредитними операціями, порядок нарахування та стягнення відсотків визначаються у договорі між банком і клієнтом.

Відсотки, як це визначено НБУ, нараховуються щомісячно за календарне число днів в розмірі, передбаченому кредитною угодою. В окремих випадках нарахування та стягнення відсотків може проводитись авансом у момент видачі позики. В математичному виразі виявлена така залежність: річний відсоток нарахувань зростає із збільшенням числа інтервалів стягнення, на які поділяється рік (щорічно, щоквартально, щомісячно, щотижня, щоденно); одночасно інтенсивність зростання відсоткової ставки сповільнюється (в міру збільшення кількості інтервалів).

Відсотки мають сплачуватись за фактичну кількість днів користування позичкою і нараховуватись на суму залишку заборгованості за позичкою. Якщо сума, що вноситься позичальником, є недостатньою для погашення строкового платежу, просроченої заборгованості, сплати нарахованих відсотків, то в першу чергу погашаються відсотки, потім просрочена заборгованість, а на суму, що залишилась після цього, погашається строковий платіж. Цей порядок обумовлюється при укладенні кредитної угоди. Нарахування та стягнення відсотків за позичками, виданими індивідуальним позичальникам, здійснюється при надходженні від них платежів в погашення боргу. Нараховані відсотки мають відображатися в балансі установи банку в тому ж періоді, за який вони нараховані.

Після закінчення дії кредитного договору за наявності нарахованих несплачених відсотків банки вирішують питання про стягнення несплачених відсотків згідно з чинним законодавством, застосовуючи загальні строки позовної давності. У разі надання позички клієнту іншого банку при настанні строку погашення заборгованості за позичкою та відсотків за нею банк-кредитор надсилає у банк позичальника за місцем знаходження поточного рахунку дебетове повідомлення із зазначенням окремо суми заборгованості та суми нарахованих відсотків.

В установах банків нарахування відсотків здійснюється з використанням процентних чисел. Процентне число - це сума залишків заборгованості за позичкою за той період, за який проповодиться нарахування відсотків. Залишки за неробочі дні беруться в тій же сумі, щой за попередній день. Одержана сума залишків помножується на відповідну частину відсоткової ставки (1/12 річної при відрахуванні залишків за місяць, 1/4 річної - за квартал).

Для нарахування відсотків розмір відсоткової ставки, передбаченої кредитним договором, ділиться на фактичну кількість днів року. Одержане число помножується на залишок заборгованості і кількість днів періоду, за який нараховуються відсотки.

Відсоткові ставки та сума нарахованих відсотків записуються у відомість нарахованих відсотків, виводиться загальний підсумок за відомістю. Відомість нарахованих відсотків зберігається у документах дня за внутрішньобанківськими операціями разом зі стрічками підрахунку залишків.

Комерційні банки зобов'язані проводити подальший конроль (вибірковий чи суцільний) за правильністю нарахування відсотків та віднесення їх на відповідні рахунки, а також правомірність віднесення сум нарахованих відсотків на доходи банку.

У банківській практиці використовують три основні системи нарахування відсотків:

американська - база 360 днів і 30 днів у кожному місяці;

англійська - база 365 (366) днів (фактична) і фактична кількість днів у кожному місяці;

європейська - база 360 днів і фактична кількість днів у кожному місяці.

За ступенем реагування на зміну ринкового рівня відсотка розрізняють відсоткові ставки фіксовані і “плаваючі”:

Фіксований відсоток - це відсоток, що визначається в момент видачі кредиту і залишається незмінним протягом усього періоду кредитування; “плаваючий” відсоток - відсоток, що переглядається періодично залежно від зміни базової ставки. “Плаваюча” процентна ставка складається з двох складових частин. Перша частина - це рухлива основа, що змінюється відповідно до кон'юнктури грошово-кредитного ринку. У її ролі зазвичай виступають міжбанківські ставки пропозиції кредитних ресурсів: ЛІБОР, ПІБОР, ФІБОР та ін. Надбавкою виступає фіксована величина, що є предметом домовленості сторін, як правило, незмінна на весь термін дії кредитної угоди. Розмір фіксованої надбавки залежить від умов угоди і ступеня її ризику.

За умови загального зниження ставок на ринку для банку більш вигідною є фіксована ставка по кредитах, а у випадку збільшення ставок - “плаваюча”.

1.2 Процентна політика банку та характеристика основних чинників впливу на неї

Питання формування ефективної процентної політики банку є одним з найактуальніших у теперішній час, оскільки, зважаючи на стабілізацію валютного курсу та облікової ставки НБУ, нині банки повинні широко застосовувати всі свої навички, знання та інтуїцію, щоб розробити найоптимальнішу процентну політику.

Процентна політика (як депозитна, кредитна, валютна та ін.) є однією з найважливіших складових банківської політики (рис. 1.2).

Під процентною політикою розуміють сукупність заходів, спрямованих на встановлення оптимальних ставок позичкового процента з метою забезпечення рентабельної роботи банку при здійсненні кредитних операцій і мінімізацію ризиків, що супроводжують зміну цін на кредитні послуги [25, с. 443]. Однак слід зауважити, що ефективність функціонування банку на ринку кредитних ресурсів багато в чому залежить і від порядку формування депозитної бази, тобто встановлення оптимальних процентних ставок за депозитами. Тому, з нашої точки зору, процентну політику комерційного банку слід розглядати як розробку та реалізацію системи заходів щодо формування оптимальних процентних ставок за кредитами та депозитами на мікрорівні з метою забезпечення прибутковості банківської установи.

Принципи формування процентної політики банку являють собою сукупність вихідних умов, що визначають загальні цілі та спрямованість даної політики у сфері реалізації матеріальних інтересів кредитора щодо передання коштів у тимчасове користування. До основних принципів, на яких має засновуватися процентна політика банку, належать такі:

1) покриття процентними доходами за позичковими операціями витрат на формування ресурсної бази банку для видачі кредитів різним групам клієнтів;

2) встановлення процентної ставки на рівні, достатньому для забезпечення прийнятної рентабельності банківської установи;

3) забезпечення належної гнучкості у встановленні процентних ставок з огляду на динаміку ринкової кон'юнктури, що змінюється під впливом пропозиції тимчасово вільних ресурсів, а також попиту на банківські кредити;

4) диференціація рівня процентних ставок згідно з результатами аналізу діяльності кожного індивідуального позичальника і відповідними умовами позичкової операції;

5) договірні засади встановлення рівня процентної ставки по кожній кредитній операції, що визначається у процесі переговорів між комерційним банком і позичальником і фіксується у кредитній угоді.

Складовими елементами процентної політики банку з нашої точки зору, є:

· формування процентних ставок за банківськими депозитами;

· порядок нарахування відсотків за користування кредитами;

· управління процентним ризиком;

· заходи щодо мінімізації процентного ризику.

Рис. 1.2. Елементи процентної політики

Процентна політика на макроекономічному рівні являє собою сукупність заходів в області процента, що направлені на забезпечення рентабельності банківської системи та забезпечення оптимальних темпів розвитку економіки. Проведення політики на макроекономічному рівні, як правило, здійснює центральний банк країни. Процентна політика центрального банку визначається цілями і задачами грошово-кредитної політики держави, а та в свою чергу - процесами, що відбуваються в економіці, і тими задачами, що ставляться на певних етапах її розвитку.

Цілі ж процентної політики на мікроекономічному рівні важко визначити однозначно. Здавалось би, найбільш простим визначенням було б таке, що процентна політика конкретного комерційного банку служить для забезпечення максимальної в існуючих умовах рентабельності банку, тобто вона повинна бути направлена на максимізацію операційних доходів та мінімізацію операційних витрат. Однак, очевидно, що банк зобов'язаний піклуватись про досягнення рентабельності не тільки в короткостроковому, але в довгостроковому аспекті.

Розуміючи це, найбільше далекоглядні банки прагнуть не до всемірного "витискання" прибутків, а до створення і розширення кола постійної клієнтури, надаючи допомогу у зміцненні економічного становища клієнтів, розвитку їхньої ділової активності. Більш того, по різних причинах не всі комерційні банки розглядають максимізацію рентабельності в якості єдиної цілі організації своєї діяльності. Тому процентну політику, що проводиться на рівні комерційного банку, у загальному вигляді можна визначити як стратегію і тактику банку в області регулювання процентних ставок, спрямованих на забезпечення ліквідності, рентабельності і розвитку операцій банку.

Процентна політика є одним з показників надійності і стабільності ресурсної бази банку і повинна вкладатися в рамки двох протилежних граничних вимог:

1. Процентна ставка за депозитами повинна бути достатньо привабливою для потенційних вкладників;

2. Процентна ставка не повинна різко перевищувати нижню межу процентної маржі між активними і пасивними операціями банку. Розмір депозитного процента банк встановлює самостійно, виходячи з облікової ставки НБУ, стану грошового ринку і власної депозитної політики.

У нашій країні в недавньому її минулому ролі процента по вкладних операціях приділялося другорядне значення. Монопольне становище Ощадбанку у відношенні залучення заощаджень населення, а також нерозвинута система видів вкладів не сприяли удосконаленню процентної політики. У таких умовах процент часто виконував страховую функцію, а стимулююча роль процента була вкрай низька. У результаті процент не стимулював населення до тривалого зберігання коштів в організованих формах, не брав до уваги інфляційного стану грошового обігу і соціальної структури населення. У процентній політиці була відсутня науково обгрунтована диференціація умов залучення коштів у депозити.

Формування ринкових відносин в Україні, перетворення в зв'язку з цим банківської системи, докорінно змінило характер проведення процентної політики. Пряме директивне встановлення процентних ставок "згори", що існувало протягом більш ніж шестидесяти років, було замінено економічними методами їхнього визначення на базі встановлюваної НБУ офіційної облікової ставки. По суті, відбулося відродження банківської процентної політики, що проводиться самим банком. Демонополізація банківської системи і децентралізація сприяли розвитку банківської конкуренції і створенню фінансових ринків, зокрема, ринку депозитів і ринку позичкових капіталів. Банки стали самостійно визначати рівень процентних ставок, з огляду на вплив цілого ряду чинників: співвідношення попиту і пропозиції на фінансових ринках, державне регулювання рівня процентних ставок, темпи інфляції, загальний рівень рентабельності господарства, конкуренцію в банківській сфері, прибутковість банку, термін і розмір наданих (залучених) коштів, ступінь ризику даної операції, платоспроможність клієнта, його характер, вид позички, тип банку, його розмір та інші.

В умовах ринку вирішальними чинниками є: співвідношення попиту і пропозиції на ринку банківських послуг, а також державне регулювання рівня процентних ставок. При цьому, якщо раніш державне регулювання носило прямий характер, то зараз застосовуються переважно непрямі методи впливу: зміна офіційної облікової процентної ставки; зміна економічних нормативів діяльності комерційних банків, установлюваних центральним банком, включаючи норми обов'язкових резервів; проведення операцій на відкритому ринку з валютою та цінними паперами.

НБУ активно використовує такий важливий важіль грошово-кредитного регулювання як зміна норм обов'язкових резервів. Очевидно, що норми резервних вимог центральних банків мають не скільки прямий, скільки непрямий вплив на процентну політику комерційних банків, тому що банки формують свої депозитні і кредитні портфелі (приймаючи в увагу процентну політику по депозитних і інвестиційних операціях) з урахуванням норм відрахувань, установлених НБУ. В даний час у комерційних банків стосовно НБУ виникають обгрунтовані претензії в частині визначення норм обов'язкових резервів і наступного використання притягнутих коштів на рахунки резервування в НБУ.

З іншого боку, в українських банків виникають обгрунтовані претензії до Національного банку України з приводу витрат коштів, залучених на рахунки обов'язкових резервів. Відповідно до чинного законодавства, НБУ використовує ці кошти з метою підтримки стабільності банківської системи. Водночас, жодне гучне банкрутство значних комерційних банків країни не супроводжувалося підтримкою з боку НБУ у виді видачі коштів із вищезгаданого фонду. Нам здається важливим юридично визначити напрямки спрямування коштів із фонду резервування, що зніме напруженість у відношеннях центрального і комерційних банків і дозволить більш обгрунтовано, аргументувано підходити до оцінки складної ситуації, що склалася, по підтримці стабільності кожного окремого комерційного банку і банківської системи в цілому. То ж, як бачимо Національний банк України впливає на процентну політику комерційних банків по кредитним та депозитним операціям шляхом непрямих засобів керування. Та кредитні й депозитні операції не є єдиними об'єктами управління процентної політики комерційних банків.

Так важливу роль процентна політика відіграє й в операціях з цінними паперами. Операції НБУ на відкритому ринку - також один із важливих методів грошово-кредитного регулювання, що визначає процентну політику банку. Проводячи кредитну експансію ( при купівлі цінних паперів або валюти), НБУ зараховує відповідні суми комерційним банкам, збільшуючи тим самим залишки коштів на їхніх рахунках і, таким чином, сприяє підвищенню кредитної активності банків, що в остаточному підсумку призводить до зниження рівня процентних ставок. Проводячи політику кредитної рестрикції (при продажу цінних паперів або валюти), він списує кошти з цих рахунків, стримуючи кредитну активність.

Банки в цьому випадку проводять політику "дорогих грошей", підвищуючи процентні ставки. Проте даний метод все в більшій мірі отримує риси адміністративного державного встановлення (а не регулювання на ринку) рівня валютного курсу або прибутковості цінних паперів в умовах дії валютного коридора і фактичної монополії держави на фондовому ринку. Інтервенції НБУ на ринку повинні бути методом непрямого впливу на ціновий рівень на ринку, але аж ніяк не директивного встановлення валютного курсу або прибутковості цінних паперів. Співвідношення попиту і пропозиції на ринку банківських послуг повинно впливати на процентні ставки так само, як і на ціни товарів (якщо пропозиція перевищує попит - ставки знижуються, якщо попит перевищує пропозицію - ростуть).

Між терміном надання (залучення) ресурсів і рівнем процентних ставок, а також між розміром надання (залучення) ресурсів банком існує пряма залежність: чим більше термін (розмір) ресурсів (як по активним, так і по пасивних операціях), тим вище встановлювана процентна ставка. Проте така залежність чітко просліджується лише по пасивних операціях. Це пояснюється тим, що банки, намагаючись залучити клієнтів, створюють для них вигідні умови вкладення коштів. По активним же операціям розмір позички, як правило, не відбивається на рівні процентної ставки, але сума коштів, виплачуваних банком по встановленій ставці буде рости зі збільшенням розміру коштів, наданих у позичку. Що ж стосується терміна позички, то в умовах інфляції клієнти віддають перевагу користуватися короткостроковими позичками і рівень процентних ставок по ним значно перевищує рівень ставок по довгострокових позичках. Це пояснюється в першу чергу причинами загального характеру: соціально-економічною і політичною нестабільністю, інфляційними процесами, що орієнтує клієнтів на інвестиції в торгівлю, посередницьку діяльність і інші проекти і сфери діяльності, що гарантують швидкий оборот капіталу і високі норми прибутку.

Ступінь надійності клієнта, його платоспроможність також відбиваються на розмірі процентних ставок по позичках, проте залежність при цьому існує обернена: чим менша надійність клієнта, тим вище процентна ставка. По пасивних операціях також здійснюється диференціація процентних ставок у тому числі і по групах вкладників із метою підвищення соціально-економічної захищеності малозабезпечених прошарків населення.

На рівні процентних ставок відбивається ступінь ризику (чим вона вище, тим вище встановлювана процентна ставка). Вид наданої позички (забезпечена або незабезпечена, довгострокова або короткострокова і т.д.); тип і розмір банку, його місце розташування й інші чинники також впливають на рівень процентної ставки банку.

Таким чином, слід зазначити, що в банківській практиці розрізняють загальні і приватні чинники, що впливають на вибір процентної ставки і її рівень. Загальні чинники визначають рівні для всіх банків умови, носять об'єктивний характер і не залежать від діяльності конкретного банку. Загальні чинники в свою чергу можна підрозділити на загальноекономічні, дія яких обумовлена економічною ситуацією в країні, процесами, що відбуваються в різноманітних її сферах, і чинники, обумовлені безпосередньо станом фінансово-кредитного сектора економіки. Приватні чинники визначаються умовами функціонування конкретного банку і впливають на його рівень ставки банківського процента: вид і розмір банку, його місце розташування, склад клієнтів і інші обставини, що мають дійсно індивідуальну природу. Крім того, на рівень процентних ставок на національному ринку можуть впливати історично сформовані навички і традиції в цій країні, оцінка банками і їхніми клієнтами перспектив розвитку й інші.

При розгляді питання встановлення процентних ставок по депозитах населенню варто враховувати, що він є лише частиною глобальної проблеми формування процентної політики банку, оскільки заощадження населення - це частина залучених кредитних ресурсів, а отже, будь-яка зміна процентних ставок по депозитах призведе до зміни вартості кредиту.

З огляду на вплив вищезгаданих чинників, банк самостійно визначає рівень процентних ставок із тим, щоб він забезпечував рентабельність його роботи і конкурентноздатність на ринку банківських операцій і послуг.

1.3 Економічна сутність процентного ризику та методи його мінімізації

Ризик в банківській діяльності - це загроза невиконання управлінських планів щодо ресурсної та доходної частини операцій. Усі господарюючі суб'єкти мають ці ризики, але не всі приділяють їм таку увагу, як банки. Причин тут декілька.

По-перше, банки постіно працюють з чужими грошима, а тому мають пильно слідкувати за тим, чи в змозі вони в будь-який час виконати власні зобов'язання перед клієнтами.

По-друге, банки працюють насамперед з великими обсягами грошей і отримують незначні доходи у відносних величинах, які, відповідно до обсягів операцій, дають великі абсолютні величини прибутків. Тому щоденна боротьба за зниження витрат і підвищення доходів це не прагнення до досконалення, а питання існування банку.

По-третє, відхилення розвитку подій від запланованого може вести до великих короткотермінових за загальними мірками, але важких для банку зрушень у структурі його майна.

Джерелами банківських ризиків можуть бути різні фактори, за якими і класифікуються ризики (додаток А) [20, с. 74-79].

Таблиця 1.1

Первісні форми процентного ризику

Назва	Характеристика
Ризик зміни ціни.	Головна форма процентного ризику, яка виникає через різницю в часі настання строків погашення (за коштами з фіксованою процентною ставкою) та зміни ціни (за коштами із змінною процентною ставкою) банківських активів і пасивів, а також позабалансових статей.
Ризик зміни кривої доходу.	Незбігання в часі змін процентних ставок може викликати ризик, який виникає внаслідок зміни конфігурації та форми кривої доходу. Ризик кривої доходу виникає тоді, коли непередбачувані зміни кривої графіка доходу негативно впливають на дохід банку та економічну вартість, що лежить в основі банківських операцій.
2 Базисний ризик.	Виникає внаслідок недосконалої кореляції при регулюванні процентів, отриманих та сплачених за різними інструментами, що не мають різниць у всіх інших своїх характеристиках, при їх переоцінці. Коли відсоткові ставки змінюються, ці різниці можуть викликати раптові зміни в потоках грошових коштів та в розмірі маржі, що отримується, та яка виникає між вартістю активів, пасивів, аналогічних інструментів, які відображаються на позабалансових статтях або в результаті чергової переоцінки.
3 Ризики, пов'язані з опціонами.	Опціонні угоди характерні для багатьох видів банківських активів, пасивів та портфелів, що містять вимоги й зобов'язання і відображаються на позабалансових статтях. Опціони можуть виступати самостійно у формі таких інструментів як валютні біржові опціони та контракти, угоди на позабіржовому ринку або міститися в стандартних у всіх відношеннях інструментах. Вони включаються в різні види облігацій, векселів, а також у кредити, що дає позичальнику право дострокового погашення заборгованості. Крім того, сюди входять різні депозитні інструменти без строку погашення. Має значення ефект важеля, за допомогою якого можна збільшити вплив позицій, як передбачено щодо опціонів в умовах фінансових контрактів.

Кириченко О. А. розглядає процентний ризик як можливість понести збитки внаслідок непередбачених, несприятливих для банку змін відсоткових ставок і значного зменшення маржі, зведення її до нуля або до негативного показника [30, с. 215].

Загроза неліквідності та погіршення доходних показників внаслідок зміни процентів за пасивними та активними операціями банку становить процентний ризик [28, с. 31-32].

Комерційні банки постійно відчувають вплив процентного ризику, який стосується банківської маржі (тобто різниці між процентної ставкою, за якою банк надає кредити й здійснює інші активні операції, і тією, за якою він залучає ресурси). Постійно існує можливість того, що в майбутньому середня вартість залучених коштів банку перевищить середню ставку за активними операціями (або наблизиться до неї).

У закордонних банків донедавна практично не було проблем, пов'язаних із процентним ризиком. Лише наприкінці 70-х років ситуація значно змінилась: активізація інфляційних процесів вперше призвела до появи проблеми процентного ризику.

Звичайно, значні коливання процентних ставок у період гіперінфляції на початку розвитку ринкових відносин в економіці України призвели до необхідності оперативного розв'язання проблеми управління процентним ризиком і в нашій банківській системі. Сьогодні процентний ризик набуває для вітчизняних банків дедалі більшого значення внаслідок подальшого зниження прибутковості фінансових інструментів і тенденцій до скорочення процентної маржі.

Процентний ризик - не єдиний ризик, який виникає у процесі діяльності банку. Розв'язання проблеми управління будь-яким ризиком передбачає кілька етапів, що є спільними для багатьох видів ризиків. Насамперед для успішної боротьби з ризиком треба чітко визначити його зміст; банк повинен знати, в чому полягає той ризик, якого він зазнає під час здійснення тієї чи іншої операції. Необхідно також мати джерела інформації для оцінки рівня ризику; ця інформація повинна бути об'єктивною, повною і різнобічною. Далі банк має розробити систему методів для оцінки наслідків впливу ризику на результат здійснення певної операції чи діяльності банку в цілому. На завершальному етапі банк повенен вибрати засоби для попередження впливу ризику [35, с. 63].

Щодо визначення процентного ризику то на нашу думку його можна сформулювати таким чином: процентний ризик - це ризик повної чи часткової втрати прибутковості внаслідок негативного впливу неочікуваної зміни процентних ставок.

До методів мінімізації процентного ризику, які мають місце та застосовуються в банківській практиці, слід віднести наступні (рис. 1.3):

Рис. 1.3. Методи мінімізації процентного ризику

Втрати, яких може зазнати банк внаслідок несприятливих змін процентних ставок, можуть утілюватися в життя двома способами: по-перше, через різке падіння (і, можливо, навіть набуття від'ємного значення) процентної маржі, по-друге, через несприятливі зміни вартості банківських активів та пасивів, що врешті-решт негативно впливає на рівень ринкової капіталізації. Відповідно є можливість сформулювати два стандартних методи виміру процентного ризику: перший - метод управління дисбалансами (САР-аналіз), другий - метод оцінки чутливості вартості активів та пасивів до змін ринкових процентних ставок (управління дисбалансом середньозважених строків погашення). Також досить поширеним є застосування кривих прибутковості.

САР-аналіз використовується головним чином для управління чистим процентним доходом у короткостроковій перспективі. Він спрямований на стабілізацію чистого процентного доходу та чистої процентної маржі. Крім того, аналіз дисбалансу може використовуватися і в процесі планування спекулентного збільшення чистої процентної маржі.

До факторів, що впливають на розмір чистої процентної маржі, слід віднести:

1. Зростання або зменшення процентних ставок;

2. Зміни різниці між прибутковістю активів та витратами за зобов'язаннями банку (відображаються у вигляді кривої прибутковості);

3. Зміни співвідношення між достроковими та короткостроковими процентними ставками;

4. Зміни розміру банківських пасивів, за якими банк сплачує проценти;

5. Зміни розміру робочих активів банку;

6. Зміни співвідношення активів та пасивів із фіксованими й плаваючими процентними ставками, тривалими й короткими строками повернення, високою і низькою очікуваною прибутковістю тощо.

Стратегія управління дисбалансами потребує здійснення аналізу строків дії та можливостей коливання процентних ставок, що пов'язані із залученням банком коштів та їх розміщенням. У цілому для аналізу процентного ризику необхідно класифікувати активи й пасиви банку відповідно до їх чутливості на зміни рівня процентних ставок. Для цього слід визначити період, а потім згрупувати чутливі до змін процентних ставок активи та чутливі до змін процентних ставок пасиви.

Банк може почувати себе певною мірою застрахованим від негативного впливу змін ринкових процентних ставок (як при їхньому підвищенні, так і при зниженні), якщо для кожного обраного періоду сума банківських активів не буде відрізнятись від пасивів. У цьому разі віддача від активів буде змінюватися у тому ж напрямку і приблизно у тому відношенні, що й витрати за зобов'язання банку.

Якщо сумарна вартість чутливих активів не відповідає вартості чутливих пасивів, очевидно, виникає дисбаланс. Коли сума чутливих активів банку за певний період перевищує суму чутливих пасивів, банк має активний (позитивний) дисбаланс, тобто він чутливий за активами. В цьому разі за умови зростання процентних ставок грошового ринку чиста процентна маржа банку також збільшиться, оскільки процентні доходи зростатимуть істотніше, ніж витрати за залученими коштами.

Якщо ж у той період часу, коли банк чутливий за активами, процентні ставки матимуть тенденцію до зниження, чиста процентна маржа також знизиться, тому що процентні доходи за активами падатимуть швидше, ніж витрати за пасивами. Протилежна ситуація виникає, коли банк чутливий за пасивами (має пасивний дисбаланс), тобто сума його чутливих пасивів більша за суму чутливих активів. У періоди пасивного дисбалансу чиста процентна маржа банку зростатиме за умови зменшення ринкових процентних ставок та зменшуватиметься при їхньому зростанні.

Дисбаланс, що являє собою різницю між загальною сумою чутливих активів та сумою зобов'язань банку, за якими протягом певного періоду очікуються зміни процентних ставок, може бути важливим кількісним показником процентного ризику. З його допомогою можна приблизно розрахувати, як саме зміни процентних ставок вплинуть на розмір чистого доходу банку. Сума на яку змінився чистий процентний дохід банку, приблизно дорівнює сумі дисбалансу за період, що помножена на очікувану зміну процентних ставок.

Банки можуть планувати свою чутливість за активами й пасивами відповідно до власного прогнозування змін процентних ставок. Якщо менеджери банку впевнені в тому, що протягом планового періоду процентні ставки матимуть тенденцію до зменшення, то вони, напевно, можуть допустити перевищення суми чутливих пасивів над активами. В тому разі коли процентні ставки будуть змінюватися за прогнозом, витрати банку за зобов'язаннями скорочуватимуться швидше, ніж доходи за активними операціями. В результаті чиста процентна маржа банку збільшуватиметься.

Так само якщо менеджери банку прогнозують підвищення процентних ставок, банк може стати чутливим за активами, оскільки зростання ринкових процентних ставок у цьому разі приведе до того, що доходи банку зростатимуть швидше, ніж витрати за пасивними операціями. Зрозуміло така агресивна стратегія змушує банк брати на себе значний ризик (оскільки фактична зміна процентних ставок у напрямку, протилежному від запланованого, призведе до зростання збитків банку). Якщо ж банк буде досить точно прогнозувати зміни рівня процентних ставок і відповідно до цього маневрувати сумою дисбалансу, він систематично збільшуватиме свій чистий процентний дохід.

Звичайно, є багато проблем, пов'язаних з практичним утіленням цього підходу. Найголовніша з них - неможливість абсолютно точного прогнозування руху процентних ставок. Також слід відзначити невідповідність інтересів банку та його клієнтів щодо отримання прибутку. Наприклад, якщо банк прогнозує зменшення рівня процентних ставок, він прагне надавати кредити тільки з фіксованою процентною ставкою, тоді як клієнти, що теж сподіваються на падіння процентних ставок, зацікавлені в отриманні кредитів із плаваючими ставками. Крім того, процентні ставки, які банк сплачує за пасивними операціями (що в більшості випадків короткострокові), мають тенденцію змінюватися швидше, ніж процентні ставки за активними операціями (з більш тривалими строками розміщення).