Інструментарій управління активами та пасивами включає інформаційні системи, моделі планування, аналіз і оцінку сценаріїв, системи прогнозування, фінансові огляди та спеціальні звіти. Тому, крім оперативного компонента, процес управління активами і пасивами містить і плановий компонент, який призначений рухати банк в напрямку досягнення довгострокових цілей.

В умовах, коли на банківському ринку йде жорстка боротьба за "пасиви", залучення клієнтів, від будь-якого банку, а від того, що розвивається особливо, потребує максимум винахідливості і розмаїтності в запропонованих послугах.

Водночас, варто підкреслити, що зростання ставок не може бути безмежним, тому що існує визначена межа - так звана верхня межа ссудного процента. З позицій банка-позичальника її визначають реальні фінансові можливості комерційного банку. З погляду клієнтів-позичальників її визначає середня рентабельність підприємств, екстрена потреба в коштах і рівень прибутків (або заощадження) індивідуальні клієнти. Позичальник, скориставшись кредитом, повинен не тільки повернути позичку і заплатити проценти по ній, але й одержати прибуток. При цьому норма прибутку підприємства повинна бути не менше загального середнього рівня. Тому процентна ставка, як правило, установлюється з таким наміром, щоб дати позичальнику можливість одержати такий прибуток (за умови його ефективної роботи). Якщо ж ставка процента настільки висока, що його виплата поглинає увесь прибуток, то використання кредиту стає недоцільним для позичальника. Підтвердженням цієї думки служить практика роботи українських банків у 1993-1994 р., коли в умовах гіперінфляції спостерігався надмірне зростання ссудного процента. У результаті багато позичальників були змушені відмовитися від одержання "дорогих" кредитів, що позначилося на стані ринку. Сформувалася стійка тенденція зниження попиту на ринку кредитних ресурсів, що вплинуло на зниження рівня процентних ставок. НБУ почав знижувати облікову ставку. Процентні ставки комерційних банків, що формуються з урахуванням динаміки базисної ставки, також знизилися. Отже, розглянемо динаміку процентних ставок за кредитними (рис. 2.2, 2.3) та депозитними операціями (рис. 2.4, 2.5) РФ ВАТ АБ “Укргазбанк” за 2004 рік.

У лютому 2004 року КУАП встановив ефективну ставку кредитування для юридичних та фізичних осіб на рівні 22 % річних в національній валюті та 16 % річних в іноземній валюті. Для кредитів в межах програми автомобіль в кредит відповідно 23 % річних в національній валюті та 15 % річних в іноземній. Для споживчого кредитування було встановлено ставку 29 % річних в національній валюті. В межах програми житло в кредит для фізичних осіб відсоткові ставки були на рівні 23 % річних в національній валюті та 16 % річних в іноземній.

Рис. 2.2. Динаміка процентних ставок по кредитним операціям в національній валюті для фізичних та юридичних осіб

Розглянувши рис. 2.2, 2.3 ми бачимо що на протязі першої половини року відсоткові ставки за кредитними операціями відносно залишались без змін і лише в червні-липні 2004 року ми чітко спостерігаємо їх швидке зростання як в національній так і в іноземній валюті. На липень 2004 року ефективна ставка кредитування підвищилась на 3 процентних пункти і становила 25 % річних в національній валюті, і відповідно в іноземній валюті на 2 пункти - 18 % річних. Зростання відсоткових ставок в цей період відбулося внаслідок подорожчання кредитних ресурсів на ринку банківських послуг та підвищення НБУ в червні 2004 року облікової ставки на 0,5 процентних пункти. Відсоткова ставка за споживчими кредитами так і лишилась досить високою - 29 % річних. Виходячи з цього ми можемо зробити висновок що КУАП не зацікавлений в залученні даного виду кредитів.

Рис. 2.3. Динаміка процентних ставок по кредитним операціям в іноземній валюті для фізичних та юридичних осіб

Після підвищення відсоткових ставок за кредитами в червні-липні в вересні 2004 року ми спостерігаємо їх спад який виник в зв'язку зі здешевленням кредитних ресурсів в загальному по Україні так і політикою банку щодо здешевлення кредитів та залучення клієнтів. Ефективна ставка кредитування знизилась на 3 процентних пункта і становила 22 % річних в національній валюті, і в іноземній валюті лишилась на рівні 18 % річних. Також можна чітко простежити падіння відсоткової ставки за програмою житло в кредит з 23 % річних в національній валюті в лютому 2004 року і до 17 % річних у вересні 2004 року на що досить сильно вплинула жорстка конкуренція з боку інших банківських установ, а також політика держави щодо заохочення житлового кредитування. У другій половині 2004 року тенденція щодо завищених відсоткових ставок за споживчими кредитами збереглася і тільки підтвердила наше припущення щодо небажання КУАП залучати споживчі кредити.

Рис. 2.4. Динаміка процентних ставок по депозитним операціям в національній валюті для фізичних та юридичних осіб

Розглянувши ситуацію на ринку депозитів в 2004 році (рис. 2.4, 2.5) ми одразу помічаємо залежність яка простежується між відсотковими ставками за кредитними та депозитними операціями банку та досить чітко простежується пряма залежність відсоткових ставок від облікової ставки НБУ.

Отже, перше півріччя 2004 року характеризується підвищенням відсоткових ставок за всіма видами депозитів на 1-2 процентних пункта як в національній так і в іноземній валюті. В цей період облікова ставка НБУ була підвищена на 0,5 процентних пункта.

В серпні-жовтні відсоткові ставки в національній валюті дещо знизились та наблизились до показників на початок року. На що НБУ відповів підвищенням облікової ставки до рівня 9 % збільшивши показник на початок року на 2 процентних пункти. В кінці року ситуація дещо стабілізувалась відсоткові ставки за депозитами зросли на 1 процентний пункт.

Рис. 2.5. Динаміка процентних ставок по депозитним операціям в іноземній валюті для фізичних та юридичних осіб

Досить цікаво виглядає ситуація за депозитами в іноземній валюті. Відсоткові ставки на протязі року постійно дотримувались тенденції до росту та зросли за рік на 2 процентних пункта за всіма видами депозитів в іноземній валюті. Можна зробити припущення що КУАП дотримується стратегії збільшення частки кредитного портфелю саме в іноземній валюті про що свідчать і середньозважені відсоткові ставки за депозитами в іноземній валюті (додаток Б).

Висновки до розділу 2

На основі проведеного аналізу, на нашу думку, можна зробити наступні висновки:

1. Провівши аналіз варто зауважити, що за період починаючи з 2002 року і до сьогодні комерційні банки проводять політику підвищення відсоткових ставок за строковими вкладами юридичних осіб, в той час як на ринку вкладів фізичних осіб спостерігається спадна тенденція процентних ставок. Слід зауважити, що аналогічна ситуація спостерігається як по вкладах в національній валюті, так по вкладах в іноземній валюті.

2. Управління активами і пасивами банку надає менеджменту можливість управляти процентним ризиком та ризиком ліквідності координуванням рішень щодо джерел фінансування та напрямків розміщення коштів. У сучасних умовах нестабільності фінансових ринків та зростання ризикованості діяльності збалансоване управління активами і пасивами розглядається як найефективніший підхід до управління банком.

3. Перевагою стратегій УАП є максимізація прибутку за умови прийнятного рівня відсоткового ризику, а також можливість більш зваженого підходу до проблем управління ліквідністю завдяки точному визначенню потреби в ліквідних засобах.

4. Управління активами і пасивами, насамперед, зорієнтоване на короткострокову перспективу і пов'язане зі щоденним управлінням банківським балансом. У цьому аспекті головними показниками ефективності застосування УАП є процентний прибуток, чиста процентна маржа або прибуток на акцію.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ОПТИМІЗАЦІЇ ПРОЦЕНТНОЇ ПОЛІТИКИ В УМОВАХ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ

3.1 Напрями удосконалення роботи банку щодо мінімізації процентного ризику

Розвиток та вдосконалення діяльності фінансових ринків, перетворення їх на світові ринки, інтенсивне впровадження сучасних засобів зв'язку та інформаційних систем спричинилися до того, що мінливість і непередбачуваність стали основними характеристиками відсоткових ставок. Якщо ризик ліквідності зменшується завдяки можливостям, які надає розвинений фінансовий ринок, то ризик зміни відсоткових ставок на цьому ринку, навпаки, значно зростає. За умов, коли відсоткові ставки можуть змінюватися щохвилини, ризик відсоткових ставок став головним банківським ризиком. Серед усіх видів ризиків, з якими стикаються банки, не знайдеться такого, аналізу і контролю якого приділялося б стільки уваги в міжнародній банківській практиці останніх років, як ризику зміни відсоткових ставок.

На нашу думку, саме мінімізація процентного ризику і є першочерговим завданням на шляху до вдалої процентної політики банку, тому що саме процентний ризик і є тим аргументом, що має значний вплив на рівень прибутковості або збитковості банку.

Критичний рівень ризику зміни відсоткових ставок визначається ймовірністю того, що середня ставка за залученими коштами банку протягом періоду своєї дії може перевищити середню відсоткова ставку за активами, що призведе до збитків банку.

Теоретично уникнути відсоткового ризику можливо - якщо активи повністю збалансовані з пасивами як за строками, так і за розміром. Проте на практиці досягти такої відповідності майже неможливо. Отже, банки постійно наражаються на відсотковий ризик. Через це потрібно весь час контролювати рівень допустимого ризику та свідомо керувати цим процесом.

Для того, щоб здійснювати ефективний контроль над рівнем процентного ризику, менеджерам банку потрібно розробити для себе стратегії дій в конкретних ситуаціях (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Заходи щодо зниження процентного ризику

Конкретний випадок	Алгоритм дій
Процентні ставки знижуються, наближаються до мінімуму.	- Почати збільшення терміну залучених коштів; - Почати скорочувати терміни інвестицій; - Збільшити питому вагу кредитів з плаваючою ставкою; - Скоротити інвестиції в цінних паперах; - Вибірково продавати активи з фіксованою ставкою або доходом.
Очікується зниження достатньо високих процентних ставок.	- Скоротити термін залучених коштів; - Збільшити долю кредитів з фіксованою ставкою; - Збільшити термін і розмір портфеля інвестицій; - Відкрити нові кредитні лінії.
Очікується зростання достатньо низьких процентних ставок.	- Скоротити терміни інвестицій; - Збільшити терміни залучених коштів; - Скоротити кредити з фіксованою процентною ставкою; - Продати частину інвестицій (цінні папери); - Отримати довгострокові позички; - Закрити найбільш ризиковані кредитні лінії.
Процентні ставки зростають, очікується досягнення їх максимуму в найближчому майбутньому.	- Почати збільшення термінів інвестицій; - Почати скорочення термінів залучених коштів; - Почати підготовку до збільшення долі кредитів з фіксованою ставкою; - Підготуватися до збільшення долі інвестицій в цінних паперах; - Розглянути можливість дострокового погашення заборгованості з фіксованої процентної ставки.

Також, на нашу думку, важливим кроком є розробка та впровадження в практичну дію схеми інструментів управління процентним ризиком (рис 3.1).



Рис. 3.1. Блок-схема управління процентним ризиком

Правильне використання даних інструментів дає можливість знизити до мінімуму процентний ризик або й запобігти його появі. Розрахунок фактичних і прогнозних даних щодо собівартості пасивів, прибутковості і собівартості активів, спреду, фактичної процентної маржі дає змогу відстежувати зміни кривої дохідності банку і щоденно розраховувати рекомендовані ставки залучення і розміщення коштів.

Застосування програми дає можливість зменшувати процентний ризик та виходити на заплановані фінансові показники діяльності банку. При цьому вплив ринкових змін враховується в процесі укладення угод як за пасивами так і за активами.

Геп-аналіз процентного ризику, чутливий до зміни процентної ставки, допомагає вимірювати і прогнозувати розрив між активами і пасивами, визначати дати перегляду цін, які припадають на той самий проміжок часу, та мінімізувати ризики, що виникають. Розглянемо більш детально геп-менеджмент.

У процесі управління активами та зобов'язаннями з метою встановлення контролю над рівнем ризику відсоткової ставки всі активи і пасиви банку поділяють на дві групи - чутливі до змін відсоткової ставки та нечутливі до таких змін. Для визначення чутливості весь часовий горизонт, протягом якого банк застосовує збалансований підхід до управління активами та зобов'язаннями, поділяють на ряд періодів. Тривалість таких часових інтервалів вибирається довільно, наприклад згідно з прогнозованими моментами зміни відсоткових ставок на ринку (здебільшого 90 днів). Структура балансу вважається фіксованою в межах кожного інтервалу, що дозволяє керувати співвідношеннями обсягів різних видів активів і зобов'язань, елімінуючи вплив такого параметра, як час.

Актив чи пасив є чутливим до змін відсоткової ставки, якщо має такі характеристики:

- дата перегляду плаваючої відсоткової ставки міститься в зафіксованому інтервалі часу;

- строк погашення настає в цьому інтервалі;

- термін проміжної або часткової виплати основної суми міститься в розглядуваному інтервалі;

- зміна базової ставки (наприклад, облікової ставки НБУ), покладеної в основу ціноутворення активу чи зобов'язання, можлива або очікується протягом цього самого часового інтервалу і не контролюється банком.

До нечутливих активів та зобов'язань відносять такі, доходи та видатки за якими протягом аналізованого періоду не залежать від зміни відсоткових ставок на ринку.

Геп (GАР -- розрив, дисбаланс) визначається як різниця між величиною чутливих активів у грошовому вираженні та величиною чутливих зобов'язань у грошовому вираженні. Геп можна розрахувати за формулою:

, (3.1)

де ЧА - чутливі активи;

ЧЗ - чутливі зобов'язання.

Геп може бути додатним, якщо активи, чутливі до змін ставки, перевищують чутливі зобов'язання (ЧА > ЧЗ), або від'ємним, якщо чутливі зобов'язання перевищують чутливі активи (ЧА < ЧЗ). Збалансована позиція, коли чутливі активи та зобов'язання рівні між собою, означає нульовий геп. При нульовому гепі маржа банку буде стабільною, незалежною від коливань відсоткових ставок, відсотковий ризик - мінімальним, проте одержати підвищений прибуток внаслідок сприятливої зміни відсоткових ставок стає неможливим. І додатний і від'ємний геп дають потенційну можливість отримати більшу маржу, ніж у разі нульового гепу.

Головна ідея методу управління гепом полягає в тому, що розмір та вид (додатний або від'ємний) гепу мають відповідати прогнозам зміни відсоткових ставок згідно з таким правилом:

- якщо геп додатний, то зі зростанням відсоткових ставок маржа зростатиме і, навпаки, у разі їх зниження маржа зменшуватиметься;

- якщо геп від'ємний, то зі зростанням відсоткових ставок маржа зменшуватиметься, а з їх зниженням -- збільшуватиметься.

Це означає, що не так вже й важливо, в якому напрямі змінюються ставки. Головне - щоб геп відповідав тому напряму руху ставок, який принесе підвищений прибуток.

Проте потенційна можливість одержання додаткового прибутку супроводжується підвищеним рівнем відсоткового ризику. Якщо прогноз зміни ставок виявиться неправильним або не справдиться, то це може призвести до зниження маржі і навіть до збитків. За наявності гепу ймовірність фінансових втрат така сама, як і ймовірність одержати додаткові прибутки.

Геп - це міра відсоткового ризику, на який наражається банк протягом зафіксованого часового інтервалу. Незалежно від того, додатний чи від'ємний геп має банк, чим більший розмір (абсолютна величина) гепу, тим вищий рівень відсоткового ризику приймає на себе банк і тим більше змінюється маржа. Збільшення чи зменшення маржі залежить від знака гепу («плюс» чи «мінус»), а також від того, зростатимуть чи спадатимуть відсоткові ставки на ринку.

Темпи зниження показників прибутковості залежать як від величини зміни відсоткових ставок, так і від розміру гепу. Якщо прогнозується зниження ставок, то економістам банку необхідно змінити структуру балансу і перейти від додатного гепу до нульового, завдяки чому вдасться звести до мінімуму відсотковий ризик. Перехід від нульового до від'ємного гепу в разі зниження ставок забезпечить підвищення рівня прибутковості, але супроводжуватиметься підвищеним ризиком.

Головне завдання менеджменту банку під час управління гепом - досягти відповідності між видом гепу та прогнозом зміни напряму, швидкості й рівня відсоткових ставок. Отже, необхідною умовою використання зазначеного підходу до управління банком є наявність надійного прогнозу (або можливість одержати такий прогноз) та передбачуваність економічної ситуації. Якщо спрогнозувати зміну відсоткових ставок неможливо, наприклад через нестабільність економічної ситуації, менеджментові банку безпечніше застосувати стратегію нульового гепу, значно знизивши завдяки цьому відсотковий ризик.

Показники гепу легко розрахувати, якщо відомі характеристики потоку грошових коштів кожного фінансового інструмента, використовуваного при формуванні активів та зобов'язань банку. Геп дозволяв контролювати розмір відсоткового ризику протягом розглядуваного проміжку часу, а також оцінювати можливі зміни маржі банку.

Для банківської установи яка тільки починає впроваджувати геп-менеджмент ми запропонуємо такий хід подій. На ранніх стадіях економічного зростання геп має бути додатним, оскільки очікується підвищення ставок. Далі розмір гепу зменшують, подовжуючи строки проведення активних операцій і скорочуючи строки виплат за пасивами. У стадії піку слід перейти до від'ємного гепу, що дасть змогу зафіксувати ставки за активами на рівні піку, а скорочення строків за пасивами дозволить зменшити відсоткові витрати. На ранніх стадіях спаду, коли очікується зниження відсоткових ставок, геп має бути від'ємним. На подальших стадіях спаду потрібно поступово перейти до додатнього гепу, скоротивши строки надходжень за активами і подовживши строки виплат за пасивами. Додатний геп зберігається і в разі досягнення найнижчої точки циклу, коли ставки за пасивами фіксуються на найнижчому рівні і скорочується тривалість проведення активних операцій, завдяки чому згодом можна буде реінвестувати активи під вищу ставку.

Зауважимо, що прогнози не справджуються негайно - зміни ставок досягаються не відразу. Якщо напрямок руху відсоткових ставок може бути передбачений правильно, то час зміни та розміри спрогнозувати важко. Застосування стратегії гепу потребує достатньої тривалості відсоткових циклів, аби вистачило часу скористатися перевагами.

Реальне життя не дає банкам необмеженої гнучкості у виборі джерел фінансування та напрямків кредитування. Фінансові ринки ще далекі від досконалості, а позичальники дедалі частіше складають прогнози, які збігаються з банківськими. Досвід показує, що концепція циклу відсоткових ставок набагато простіша в теорії, але не завжди підтверджується дійсними коливаннями ставок протягом ділового циклу, тривалість якого, до того ж, важко виміряти.

У світовій банківській практиці застосовується кілька основних методів встановлення ставки за кредитом. Основні з них:

метод “вартість плюс”;

метод “базова ставка плюс”;

метод надбавки;

метод аналізу дохідності клієнта.

Метод “вартість плюс” враховує вартість залучених коштів та всі витрати банку, пов'язані з наданням кредиту. Відсоткова ставка за кредитом охоплює:

вартість залучених кредитних ресурсів для банку;

операційні витрати пов'язані з процесом кредитування (заробітна плата кредитних працівників, вартість обслуговування кредиту, контролю за ним, вартість управління забезпеченням тощо);

премію за ризик невиконання зобов'язань клієнтом;

премію за ризик, пов'язаний зі строком кредитування;

бажаний рівень прибутковості кредиту, який забезпечує достатні виплати акціонерам банку.

Необхідно умовою застосування такого підходу до ціноутворення за кредитними операціями є наявність у банку ефективної системи обліку витрат за кожним кредитом, а такоє управлінської інформації.

Головний недолік методу - ігнорування ринкових чинників, таких як попит і пропозиція, стан кредитного ринку, конкуренція тощо, а також припущення, що банк точно може обчислити свої витрати в розрахунку на кожен кредит. Метод “вартість плюс” використовується на ринках із низьким рівнем конкуренції.

Сутність методу “базова ставка плюс” полягає у визначені кредитної ставки як суми базової ставки і кредитного спреду. За базову можна взяти ставку пропозиції міжбанківського регіонального ринку; ставку першокласного позичальника; ставки міжнародних ринків (LIBOR, FIBOR та ін.), інші ставки, що є загальноприйнятими на конкретних ринках.

Кредитний спред включає премію за ризик невиконання зобов'язань клієнтом та премію за строк надання кредиту, що відображує ризик тривалості періоду кредитування. Розмір кредитного спреду диференційований залежно від категорії клієнта та його кредитоспроможності. На міжнародних ринках для першокласних позичальників кредитний спред прирівнюється до нуля. При наданні кредиту позичальникам, які не належать до категорії першокласних, кредитний спред становить від 0,25 до 5% і вище. Прибуток банку, а також адміністративні витрати входять до складу базової ставки. Оскільки базова ставка складається як середньоринкова, то прибуток банку залежить від рівня його власних витрат.

Такий метод ціноутворення виник у часи великої депресії в 30-ті роки у США і відомий як модель цінового лідерства. Тридцять найбільших банків США встановили так звану ставку першокласного позичальника (прайм-ставка), тобто ставку, за якою надавались короткосрокові кредити найбільш кредитоспроможним клієнтам. Тоді це була найнижча кредитна ставка. Час від часу прайм-ставка переглядалась банками з огляду на попит і пропозицію ринку. Згодом прайм-ставка втратила своє пріоритетне значення (насамперед через те, що виникла та набула популярності ставка LIBOR ).

Інтернаціоналізація банківської справи, перехід провідних банків на розрахунки в євродоларах сприяли зростанню популярності LIBOR, яка стала загальноприйнятою базовою ставкою для більшості як міжнародних, так і національних ринків. Завдяки цьому клієнти можуть порівнювати умови кредитування на різних ринках. Крім того, ставка LIBOR нижча від прайм-ставки в середньому на 0,75-1% і є найнижчою кредитною ставкою.

Перевагами методу є простота, необов'язковість точного врахування втрат за кожним кредитом, зручність застосування в умовах встановлення “плаваючих” ставок за кредитом, врахування впливу конкуренції.

Метод надбавки полягає у виначенні кредитної ставки як суми відсоткових витрат залучення коштів на грошовому ринку та надбавки. Надбавка включає премію за кредитний ризик та прибуток банку. Здебільшого такий метод ціноутворення використовується для надання кредитів великим фірмам на короткі строки (до 30 днів), включаючи кредити-овернайт. З розвитком ринку комерційних паперів великі компанії дістали можливість самостійно залучати кошти, не користуючись послугами банків. Це спонукало банки до зниження кредитних ставок з метою збереження вигідної клієнтури. У США багато банків пропонують кредити великим корпораціям на короткі терміни за низькими ставками, розрахованими за методом надбавки. У такому разі маржа становить 0,35-0,75%, у результаті чого кредитна ставка стає нижчою від прайм-ставки. Досить значні суми таких кредитів дозволяють банкам одержувати прибутки навіть за мінімального рівня відсотків.

Практика встановлення незначних надбавок під час визначення кредитних ставок за цим методом сприяла його поширенню та популяризації. Дослідження показали, що близько 90% кредитних портфелів 48 найбільших банків США становлять кредити, надані за ставками, нижчими від прайм-ставок. Витрати залучення коштів визначають ставками грошового ринку, які є основою для розрахунків кредитних ставок.

Метод аналізу дохідності клієнта базується на врахуванні всіх взаємостосунків із конкретним клієнтом. Оцінюючи всі складові дохідності, особливу увагу приділяють розрахунку прибутковості тих видів операцій, які здійснюються клієнтом у цьому банку. Такий метод потребує точного обліку всіх доходів та витрат, пов'язаних з кожним клієнтом, і застосовується насамперед для кредитування великих компаній, які мають постійні та різноманітні зв'язки з банком. Визначення ціни кредиту за таким методом має на меті зниження кредитної ставки нижче від загальноприйнятого рівня для заохочення нийвигідніших клієнтів.

Доходи банку від операцій з клієнтом включають відсотки і комісійні за проведення кредитних, валютних, факторингових, лізингових та інших операцій, за надання трастових, консультативних та інформаційних послуг. Витрати, пов'язані з клієнтом, складаються із заробітної плати банківських працівників, які його обслуговують, витрат на вивчення кредитної документації, ведення, перевірку та обробку рахунків. Якщо різниця між доходами і витратами щодо суми кредиту перевищує середню норму прибутковості банку, ставка за кредитом може бути знижена.

Метод аналізу дохідності клієнта має певні недоліки - це складність, громіздкість, необхідність розробки докладної звітної за доходами та витратами з обслуговування кожного клієнта. Часто аналіз дохідності включає консолідовані дані не лише самого позичальника, а також і його дочірніх компаній, найбільших акціонерів та вищого керівництва.

На укладання кредитних угод між банками та потенційними боржниками впливає величина процентної ставки, або ціна кредиту. Йдедься передусім про основну умову взаємовигідності кредитування, яка і полягає у встановленні плати за кредит. У відповідності до змін до Закону України “Про банки та банківську діяльність” банки мають право самостійно встановлювати процентні ставки за своїми операціями. Однак, при зниженні облікової ставки НБУ до 7% банківських вартість кредитів зберігається досить високою - у межах 15-28% у національній валюті та 5-13% в іноземній. Тому сьогодні за досить високого рівня вартості позичкового капіталу малі та середні підприємства фінансують лише поточні витрати, а не витрати розвитку.

Однак, така складна ситуація викликана не лише “неправильною” поведінкою тільки комерційних банків: це проблема комплексна і залежить від меж втручання держави та регламентації діяльності банківських установ - до правильності прийняття управлінських рішень на рівні, власне, банку. Так, на величину банківського відсотка на кредитні ресурси впливає з одного боку - величина ризику за кредитною операцією, а з іншого - вона обумовлюється операційними видатками комерційних банків. Сама ж облікова ставка НБУ слабко впливає на динаміку процентних ставок за позиками банків.

З метою оптимізації процентної політики комерційних банків, ціна кредиту, з одного боку, повинна бути такою, яка б сприяла ефективному функціонуванню реального сектора економіки і одночасно забезпечувала б кредитним установам відповідний рівень процентної маржі, тобто компенсувала величину витрат, які пов'язані з наданням кредиту - з іншого. Але, в той же час, не можна допускати, щоб банки практикували покриття надзвичайно високих витрат за рахунок вартості кредитів. На сьогоднішній день, в більшості випадків, в банках зберігаються досить високі операційні видатки, рівень яких був закладений ще в початковий період їх діяльності, в період високих темпів інфляції, коли банки могли собі забезпечувати високу рентабельність внаслідок інфляційного прибутку. У зв'язку із зниженням темпів інфляції помітно зменшилися доходи комерційних банків, але обсяги власних видатків зменшуються набагато нижчими темпами.

Отже, кредитні ставки повинні встановлюватися таким чином, щоб їх величина не спричиняла виникнення додаткових збитків для комерційних банків внаслідок кредитного обслуговування клієнтів і одночасно повинна стимулювати зменшення витрат щодо видачі кредитів. Тому нижня межа процентної ставки повинна бути на рівні, який би забезпечував покриття всіх витрат банку і отримання мінімального розміру прибутку, достатнього для гарантування всіх ризиків, пов'язаних із кредитуванням. Верхня ж межа повинна бути встановлена, виходячи із основних параметрів грошово-кредитної політики Національного банку України і рівня процентних ставок, які склалися на кредитному ринку.

З метою становлення якісно нових взаємин між учасниками кредитних відносин, засадами котрих є взаємовигідне партерство, з нашої точки зору, комерційні банки мають формувати і ефективно проводити власну процентну політику, основою для провадження якої може бути диференційований підхід у встановленні плати за кредит для різних клієнтів, а саме: в залежності від кредитного рейтингу позичальників та напряму їхньої виробничої діяльності; в залежності від видів кредиту та умов їх видачі. Даний підхід у встановленні процентних ставок на мікрорівні дозволить більш грунтовно формувати кредитну політику банку, дивесифікувати кредитний портфель, зокрема, орієнтуватися на середні параметри процентної ставки, тобто регулювати їх таким чином, щоб їх середнє значення по банку не було нижчим, ніж мінімально допустимі межі і, одночасно, не були надзвичайно завищені внаслідок власних витрат банку.

До основних напрямів удосконалення процентної політики комерційних банків та можливих шляхів її оптимізації, з нашої точки зору, слід віднести:

1) макроекономічні:

встановлення Національним банком України пільгових умов щодо рефінансування комерційних банків;

законодавча регламентація банківської маржі, тобто встановлення її максимальної межі шляхом директивного зменшення різниці між банківськими відсотками за депозитними та кредитними операціями (з нашої точки зору, банківська маржа повинна становити рівень, спроможний забезпечити рентабельність банків співставну із рентабельністю в інших галузях економіки - 3-5%);

розробка і запровадження дієвого механізму захисту прав кредиторів, створення відповідної інфраструктури кредитного ринку;

пільги при оподаткуванні кредитних установ (передусім у плані реалізації довгострокових проектів);

2) мікроекономічні:

орієнтація кредитної політики комерційних банків на реальні економічні умови функціонування суб'єктів підприємницької діяльності, тобто врахування зміни економічної кон'юнктури та фінансового стану реального сектора економіки, що визначає вихідні засади диференціювання кредитних відносин з різними клієнтами при укладенні кредитного договору;

дієві заходи комерційних банків щодо мінімізації кредитних ризиків, пов'язаних із кредитуванням суб'єктів підприємницької діяльності, застосування альтернативних форм забезпечення повернення кредиту, а саме - участь комерційного банку у результатах виробничої діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, проведення спільного інвестування проектів тощо;

скорочення власних витрат комерційних банків, пов'язаних із видачею кредиту шляхом розмежування функцій у кредитному процесі;

реалізація стратегії процентної політики, заснованої на диференційованому підході у встановленні процентних ставок за кредитами.

Окреслені можливі заходи щодо провадження комерційними банками процентної політики сприятимуть встановленню партнерських взаємин між учасниками кредитних відносин, а відтак - підвищенню конкурентоздатності окремого банку на кредитному ринку через розширення його можливостей із зниження процентних ставок.

3.2 Оптимізація відсоткової політики центрального банку як важливого фактора впливу на формування процентної політики банку

Відсоткова політика центрального банку - важливий інструмент регулювання грошового обігу, що здатен суттєво позначатися на ефективності формування процентної політики банку. Він являє собою варіант установлення якісного параметра ринку, а саме - вартості банківських кредитів. Центральний банк може здійснювати регулювання рівня і структури відсоткових ставок двома шляхами: безпосереднім встановленням ставок за своїми кредитами (дисконтної, ломбардної, за операціями на відкритому ринку тощо); контролем за окремими ставками кредитних установ. У першому випадку вплив регулюючих заходів має більш загальний характер, оскільки, встановлюючи офіційну облікову ставку, центральний банк визначає вартість залучення ресурсів банками, значною мірою формуючи вартість кредитного забезпечення підприємницької діяльності. Чим вища облікова ставка, тим вища вартість фінансування банківських операцій, тим менший попит на кредит, а відтак менший обсяг кредитного забезпечення підприємницької діяльності загалом. У другому випадку вплив регулюючих заходів досить обмежений, оскільки за його допомогою визначається вартість лише окремих видів кредитів у різних кредитних установах. Для того, щоб облікова ставка Національного банку України використовувалась як повноцінний інструмент монетарного регулювання і впливу на кредитну активність комерційних банків вона має відповідати таким ключовим засадам: забезпечення позитивного рівня облікової ставки щодо інфляції; рівень облікової ставки повинен перебувати у межах коридору ринкових процентних ставок комерційних банків за кредитами та депозитами (рис. 3.1). Аналіз рисунку 3.1 свідчить про те, що лише протягом кількох останніх років рівень ставки рефінансування Національного банку України перебував у межах коридору процентних ставок за депозитними та кредитними операціями комерційних банків. Проте порівняно незначні обсяги рефінансування комерційних банків у масштабах всієї економіки поки що не дозволяють вести мову про належну ефективність даного інструмента.

Слід зазначити, що політика облікової ставки може впливати не лише на конкурентноспроможність комерційних банків, а й підприємств реального сектора економіки, адже процент як ціна одного із факторів виробництва (капіталу) калькулюється у витратах та включається до ціни товарів та послуг. У цих умовах зниження, приміром, процентних ставок може стати важливим фактором здобуття перемоги вітчизняних комерційних банків у конкурентій боротьбі з іноземними, котрі можуть пропонувати дорожчі грошові ресурси у якості кредитного забезпечення підприємницької діяльності українських виробників.

Рис. 3.1. Зміна облікової ставки НБУ та процентних ставок за кредитами і депозитами комерційних банків

Недоліком політики облікової ставки можна вважати слабкий рівень прогнозованості її наслідків щодо конкретних величин збільшення чи зменшення кредитних надходжень в економіку, оскільки регулювання процента визначає лише загальну спрямованість динаміки попиту на банківські позики. Труднощі прогнозування результатів застосування даного інструмента грошово-кредитної політики пов'язані ще із тим, що відповідні процентні ставки закладаються не лише у поточні торговельні контракти між підприємствами, а й у довгострокові інвестиційні проекти. Зростання вартості кредитів, приміром, може і не вплинути на підприємства з високими темпами виробництва і значному попиті на їхню продукцію, позаяк вони мають широкі альтернативні можливості залучення капіталів (наприклад, на фондовому ринку). І навпаки, галузі із порівняно низькими темпами розвитку (наприклад підприємства малого та середнього бізнесу) є більш чутливими до зміни цін на кредитні ресурси, оскільки більшою мірою обмежені у виборі джерел залучення коштів.

Зрозуміло, що зміна облікової ставки має здійснюватись порівняно плавно, без значних стрибків та мати цілеспрямований характер, передбачуваний усіма учасниками відтворювального процесу. Центральний банк повинен реагувати не стільки на зміну дохідності державних облігацій чи ставок міжбанківського кредитування, скільки на загальну господарську кон'юнктуру, темпи інфляції, динаміку ВВП, а відтак сприяти оптимізації процентної політики. У перехідній економіці для стимулювання виробничого росту пониженя процентних ставок центрального банку може слугувати одним із інструментів для досягнення цієї мети лише у разі адекватної реакції комерційних банків у визначенні власної процентної політики.

Слід зазначити, що подальшого вдосконалення потребує і сама методика застосування облікової ставки. Проте така реакція можлива лише за умов збільшення масштабів рефінансування Національним банком комерційних банків, причому в першу чергу тих, кредитна політика відповідає стратегічним цілям розвитку підприємницької діяльності в Україні.

Висновки до 3 розділу

Підсумовуючи сказане можна зробити такі висновки:

1. Уникнути відсоткового ризику можливо якщо активи повністю збалансовані з пасивами як за строками, так і за розміром. Проте на практиці досягти такої відповідності майже неможливо. Отже, банки постійно наражаються на процентний ризик. Через це потрібно весь час контролювати рівень допустимого ризику та свідомо керувати цим процесом. Для того, щоб здійснювати ефективний контроль над рівнем процентного ризику, менеджерам банку потрібно розробити для себе стратегії дій в конкретних ситуаціях.

2. Геп-аналіз процентного ризику, чутливий до зміни процентної ставки, допомагає вимірювати і прогнозувати розрив між активами і пасивами, визначати дати перегляду цін, які припадають на той самий проміжок часу, та мінімізувати ризики, що виникають. Геп визначається як різниця між величиною чутливих активів у грошовому вираженні та величиною чутливих зобов'язань у грошовому вираженні.

3. Відсоткова політика центрального банку - важливий інструмент регулювання грошового обігу, що здатен суттєво позначатися на ефективності формування процентної політики банку. Центральний банк може здійснювати регулювання рівня і структури відсоткових ставок двома шляхами: безпосереднім встановленням ставок за своїми кредитами (дисконтної, ломбардної, за операціями на відкритому ринку тощо); контролем за окремими ставками кредитних установ.

4. Для того, щоб облікова ставка Національного банку України використовувалась як повноцінний інструмент монетарного регулювання і впливу на кредитну активність комерційних банків вона має відповідати таким ключовим засадам: забезпечення позитивного рівня облікової ставки щодо інфляції; рівень облікової ставки повинен перебувати у межах коридору ринкових процентних ставок комерційних банків за кредитами та депозитами.

ВИСНОВКИ

Опрацювавши матеріал магістерської роботи і отримавши поглиблені знання з даної теми ми можемо зробити певні висновки щодо провадження процентної політики комерційними банками, а саме:

1. Процентна політика відіграє важливу роль у роботі банків. При наданні тієї чи іншої послуги банки самостійно встановлюють процентні ставки, тобто розмір процентів, який становитиме предмет відповідного грошового зобов'язання.

2. Процентна політика комерційного банку - це розробка та реалізація системи заходів щодо формування оптимальних процентних ставок за кредитами та депозитами на мікрорівні з метою забезпечення прибутковості банківської установи.

3. Одним з основних джерел ризику для будь-якого фінансового інструменту є ризик зміни ринкових процентних ставок, або процентний ризик - ймовірність фінансових втрат у зв'язку зі зміною ставок процента на ринку протягом певного часу. Оскільки динаміку процентних ставок складно прогнозувати ї їм властива мінливість, процентний ризик значно зростає і перетворюється на головне джерело ризику взагалі.

4. Важливою складовою стратегії ризику є розроблення заходів щодо зниження або запобігання ризику. Серед способів зниження процентного ризику слід виділити методи САР-менеджменту, застосування форвардних контрактів, процентних свопів та процентних опціонів, використання методу “Процентного коридору”, “Процентного даху” та “Процентної підлоги”.

5. Провівши аналіз варто зауважити, що за період починаючи з 2002 року і до сьогодні комерційні банки проводять політику підвищення відсоткових ставок за строковими вкладами юридичних осіб, в той час як на ринку вкладів фізичних осіб спостерігається спадна тенденція процентних ставок. Слід зауважити, що аналогічна ситуація спостерігається як по вкладах в національній валюті, так по вкладах в іноземній валюті.

6. Уникнути відсоткового ризику можливо якщо активи повністю збалансовані з пасивами як за строками, так і за розміром. Проте на практиці досягти такої відповідності майже неможливо. Отже, банки постійно наражаються на процентний ризик. Через це потрібно весь час контролювати рівень допустимого ризику та свідомо керувати цим процесом. Для того, щоб здійснювати ефективний контроль над рівнем процентного ризику, менеджерам банку потрібно розробити для себе стратегії дій в конкретних ситуаціях.

7. Геп-аналіз процентного ризику, чутливий до зміни процентної ставки, допомагає вимірювати і прогнозувати розрив між активами і пасивами, визначати дати перегляду цін, які припадають на той самий проміжок часу, та мінімізувати ризики, що виникають. Геп визначається як різниця між величиною чутливих активів у грошовому вираженні та величиною чутливих зобов'язань у грошовому вираженні.

8. Відсоткова політика центрального банку - важливий інструмент регулювання грошового обігу, що здатен суттєво позначатися на ефективності формування процентної політики банку. Центральний банк може здійснювати регулювання рівня і структури відсоткових ставок двома шляхами: безпосереднім встановленням ставок за своїми кредитами (дисконтної, ломбардної, за операціями на відкритому ринку тощо); контролем за окремими ставками кредитних установ.

9. Для того, щоб облікова ставка Національного банку України використовувалась як повноцінний інструмент монетарного регулювання і впливу на кредитну активність комерційних банків вона має відповідати таким ключовим засадам: забезпечення позитивного рівня облікової ставки щодо інфляції; рівень облікової ставки повинен перебувати у межах коридору ринкових процентних ставок комерційних банків за кредитами та депозитами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Про банки та банківську діяльність: Закон України згідно постанови ВР №325/2000 - ВР від 07.12.2000р.

Про затвердження Інструкції з бухгалтерського обліку депозитних операцій установ комерційних банків України. Постанова НБУ №418 від 20.08.99р.

Інструкція з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами установ комерційних банків України. Правління НБУ №466 від 30.12.97р.

Про кредитування. Положення Національного банку України №246 від 28.09.95р.

Про затвердження "Правил організації фінансової та статистичної звітності банків України". Постанова Правління НБУ від 12.12.97р.

Інструкція Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків. Постанова Правління від 14 квітня 1998р. №141

Положення про організацію внутрішнього аудиту в комерційних банках України. Постанова Правління НБУ №114 від 2003.1998р.

Правила бухгалтерського обліку процентних та комісійних доходів та витрат банків. Постанова Правління НБУ №316 від 35.09.1997р.

Положення про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків. Постанова Правління НБУ №122 від 27.03.1998р.

Ачкасов А. И. Типы валютных операций и другие виды сделок на международном денежном рынке.- М.:Консалтбанкир,1994.

Банковские учреждения в развивающихся странах./ Под ред. Крис Дж. Барлтроп и Дианы МакНоттон. Том 1, 2. Всемирный банк Вашингтон, 1994.

Банковское дело./ Под ред. Лаврушина. - М., 1992.

Буренин А.Н. Рынки производных финансовых инструментов. - М.: Инфра-М,1996.

Банковское дело: стратегическое руководство. - М.: АО “Консалтбанкир”,1998.

Банківські операції/ Під ред. Мороз А. М. - К.: КНЕУ, 2000. - 383 с.

Безклубов І./ Правова природа банківських процентів// Підприємництво, господарство і право. - 2004, - №1, - с. 31-34.

Вступ до банківської справи / Під ред. Савлук М. І. - К.: Лібра,1998. - 76-129.

Валравен К.Д. Управление рисками коммерческого банка. - Мировой банк реконструкции и развития., 1993.

Вітлінський В.В. Наконечний С.І. Ризик у менеджменті. - К.: ТОВ “Борисфен-М”, 1996.

Влада, банки, бізнес: Політекономія взаємодії і розвитку. Реверчук С. К. та ін. - К.: Атіка, 2002 р. - 320 с.

Ватаманюк О.З. Процентна ставка як чинник особистих заощаджень// Фінанси України. - 2003. - № 8. - с. 109-115.

Головач А. В. та ін. Статистика банківської діяльності: Навч. Посібник. - К.: МАУП, 1998. - с. 72-74.

Де Ковни Ш. Стратегии хеджирования. - М.: Инфра-М, 1996.

Денисенко М. П. Грошова-кредитна діяльність банків: Навч. Посібник. - К..: Вид-во Європ. у-ту, 2004. - 339с.

Дзюблюк О. В. Організація грошово-кредитних відносин суспільства в умовах ринкового реформування економіки. - К.: Поліграфкнига, 2000 р., монографія, - 512 с.

Економічна енциклопедія/ Під ред.. Мочерний С. В. - К.: Академія, 2000 р., у 3-ох томах.

Жезлов А.И. Кредитная политика коммерческого банка. - М.,1998.

Кашпір Р. Принципи управління процентним ризиком// Банківська справа. - 1998. - № 6. - с. 31-35; 1999. - № 1. - с. 23-27.

Кредитний ризик комерційного банку/ за ред. В. В. Вітлінського.- К.: Знання, 2000. - 251 с.

Кириченко О. та ін. Банківський менеджмент; Навч. Посібник/ О. Кириченко та ін.. - К.: Основа, 1999. - 671 с.

Корнієнко Т. Управління ризиками як складова управління активами і пасивами// Вісник НБУ, № 6, 2003 р.

Коваленко В. В. Чистий процентний спред як чинник розвитку банківської системи// Актуальні проблеми економіки. - 2004. - № 12. - с. 57-65.

Международная торговля: финансовые операции, страхование и другие услуги / пер. с англ. - К.,1994

Основы банковского дела / Под ред. Мороза А. М. - К.,1994.

Олексієнко С. М. Процентний ризик в операціях комерційних банків// Фінанси України. - 1998. - № 12. - с. 63-70.

Операції комерційних банків: 3-те вид. - К.: Алерта; Львів: ЛБІ НБУ, 2003. 500 с.

Примостка Л.О. Банківський менеджмент. Хеджування фінансових ризиків. - К.:КНЕУ, 1998.

Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент у банку.- К.:КНЕУ,1999.

Роуз Питер. Банковский менеджмент. - М.: Дело Лтд, 1995.

Синки Дж. Управление финансами в коммерческих банках. - М.,1994.

Стельмах В. С., Єпіфанов А. О., Гребенюк Н. І., Міщенко В. І. Грошово-кредитна політика в Україні/ за ред.. В. І. Міщенка. - 2-ге видання, переробл. і доповнен. - К.: Знання, КОО, 2003. - 421 с.

Тимофеев Л.А. Финансовые фьючерсы. - М.:МГУ,1997

Финансовые фьючерсы / Под ред. Кузнецова - М.:МГУ,1993.

Фредерік с. Мишкін. Економіка грошей, банківкої справи і фінансових ринків/ Переклад з англ. Наук. Редакція перекладу С. Панчишина. - К.: Основи, 1998. - с. 107-179.

Шустер Л. Управление банковскими рисками// Проблемы теории и практики управления.- 1993. - № 4. - с. 99.