Процентна політика комерційних банків в Україні (РФ ВАТ АБ Укргазбанк)

Важко визначити, коли саме конкретні банківські пасиви чи активи будуть переоцінені. Вибір планових періодів, протягом яких здійснюється балансування чутливих активів та пасивів, значною мірою довільний, і певні статті балансу завжди виходять за межі планових періодів, здійснюючи незапланований вплив на рівень чистої процентної маржі банку.

Можливо, САР-аналіз не надто ефективний метод вимірювання процентного ризику, через те що він не дає можливості отримати достовірну кількісну оцінку можливих втрат банку при настанні тих чи інших змін рівня ринкових процентних ставок. Однак застосування цього методу дає змогу керівництву банку приймати досить обґрунтовані рішення щодо хеджування процентної позиції та уникнення від'ємних значень процентної маржі. Крім того, для банків, які тільки-но починають працювати над проблемою управління процентним ризиком, досить прийнятним методом його контролю є встановлення ліміту на розмір дисбалансу чутливих активів і пасивів.

Прогнозування динаміки процентних ставок та оцінки вибору між ризиком і прибутком можна здійснювати за допомогою кривої прибутковості. Крива прибутковості - це графічне відображення того, як змінюються процентні ставки відповідно до строків погашення активів на певний момент часу (за інших рівних умов, таких, як кредитний ризик).

Дуже часто криві прибутковості економісти використовують при здійсненні операцій із цінними паперами. Тривалість строків погашення відображається на горизонтальній осі, а показники прибутковості на момент погашення - на вертикальній. Криві прибутковості постійно змінюються, тому що постійно змінюється прибутковість цінних паперів. При цьому короткострокові процентні ставки змінюються швидше, ніж довгострокові (як при зменшенні, так і при зростанні ставок).

Крива прибутковості може зростати, якщо довгострокові процентні ставки вищі за короткострокові. Така ситуація може скластися, коли зростають усі процентні ставки, але короткострокові беруть старт із більш низького рівня, ніж довгострокові. Криві прибутковості можуть також падати, якщо короткострокові процентні ставки вищі за довгострокові. Ця ситуація звичайна для періоду економічного піднесення, а також для ранньої стадії економічного спаду, коли зменшуються всі процентні ставки, але короткострокові зменшуються швидше за довгострокові. Теоретично крива прибутковості може бути стабільною, коли короткострокові та довгострокові процентні ставки знаходяться на одному рівні.

Форма кривої прибутковості дає можливість робити висновки щодо майбутніх змін процентних ставок. Зростання кривої прибутковості відображає очікування того, що рівень майбутніх короткострокових процентних ставок буде вищим за їхню сьогоднішню величину. В такому разі інвестори зазвичай намагатимуться перемістити свої інвестиції із сектора довгострокових вкладень (які зазнають найбільших капітальних збитків, коли процентні ставки насправді зростуть) до цінних паперів із більш коротким терміном дії. Навпаки, падіння кривої прибутковості вказує на те, що інвестори очікують у майбутньому падіння короткострокових процентних ставок.

Практичне застосування кривих прибутковості для управління процентним ризиком має ряд обмежень, серед яких невизначеність щодо того, яким саме чином ця крива формується, а також можливість зміни форми кривої в будь-який час. Цей традиційний вимірювач враховує тільки час у чистому вигляді, а не рух очікуваних прибутків та витрат. Водночас найважливіша інформація для інвестиційного менеджера - не те, як довго той чи інший фінансовий інструмент перебуватиме в обігу, а те, коли і в якому розмірі він зможе давати банку прибуток.

Щоб отримати достовірні кількісні характеристики рівня процентного ризику, банки розраховують середньозважений строк погашення активів і пасивів. Використання методу аналізу середньозважених строків погашення допомагає подолати деякі з вад та обмежень, які властиві методам управління дисбалансами і кривій прибутковості.

Важлива особливість показника середньозваженого строку погашення з точки зору управління ризиком полягає в тому, що він вимюрює чутливість ринкової вартості фінансових інструментів до змін процентних ставок. Цілком прийнятною для використання комерційними банками України є практика застосування так званих “процентного коридору”, “процентного даху” та “процентної підлоги”.

Банки можуть втрачати процентні надходження у періоди зниження ринкових процентних ставок, особливо якщо більшість їхніх активів мають плаваючі процентні ставки. Банк може наполягати на встановленні нижньої межі змін процентної ставки, “процентної підлоги”, за наданими кредитами з метою гарантування мінімальної норми прибутку незалежно від того, наскільки зменшилися процентні ставки на ринку. Встановлення “процентного даху” дає гарантію того, що рівень процентної ставки за конкретною угодою не буде підвищено понад встановлений ліміт або ж що рівень реальних процентних втрат не перевищуватиме обумовленого розміру. “Процентний коридор” поєднує властивості попередніх інструментів. Позичальник, як правило, дає згоду на встановлення “процентної підлоги”, якщо банк погоджується встановити “процентний дах”.

Один з альтернативних методів мінімізації процентного ризику є застосування форвардних контрактів. Суть цього методу полягає у заключенні між банком і позичальником договору згідно з яким банк зобов'язується надати кредит на визначену дату в майбутньому за процентною ставкою зафіксованою на момент укладання угоди. Згідно з цим банк страхує себе від ризику втрати у випадку зниження ринкової вартості процента на момент видачі позики, але він може втратити на підвищенні процентних ставок.

У 70-ті роки з'явився такий інструмент управління ризиком процентних ставок, як процентний опціон. Він передбачає укладення угоди відповідно до якої банк отримує право надати позичку або отримати депозит від клієнта на певну дату в майбутньому за процентною ставкою на момент укладання договору. За угодою банк сплачує винагороду. Опціон не зобов'язує власника опціонного контракту надати кредит або залучити кошти, а лише дає право зробити це. Власник опціону може, по-перше, реалізувати своє право, по-друге, продати опціон іншому покупцеві, по-третє, просто не використати свого права. Максимальні витрати інвестора при застосуванні опціонних контрактів - сума премії, сплаченої за придбання опціону [25, с. 458].

На початку 80-их років набули поширення так звані процентні свопи. Процентний своп дає можливість двом різним позичальникам оптимізувати їхні процентні витрати за кредитами з допомогою обміну деякими умовами кредитних угод. За умовами більшості своп-контрактів позичальник із більш низьким кредитним рейтингом бере на себе зобов'язання сплачувати фіксовану процентну ставку за довгостроковим кредитом позичальника з високим кредитним рейтингом (перший, таким чином, фактично отримує довгостроковий кредит на вигідніших умовах, ніж мав би змогу отримати його самостійно). Водночас позичальник із високим кредитним рейтингом сплачує проценти за плаваючою і гнучкішою (й, імовірно, вигіднішою) ставкою позичальника з низьким кредитним рейтингом. Можливе також використання зворотних свопів, коли новий своп-контракт компенсує дію наявного.

Банк може також використовувати своп-операції для зміни ефективності середньозваженого строку дії своїх активів і пасивів. Він може зменшити тривалість строку дії активів шляхом обміну потоку фіксованих процентних надходжень на потік змінних надходжень. Якщо середньозважений строк погашення банківських пасивів надто малий, банк може обміняти змінні процентні витрати на фіксовані. Таким чином, процентні свопи можуть допомогти банку оптимізувати свій портфель активів і пасивів.

Для утримання процентного ризику в межах установлених лімітів та отримання чистого процентного доходу банк може використовувати метод аналізу розривів - геп-менеджмент, а також метод аналізу тривалості - дюрації. Хоча ці методи доповнюють один одного, вони відрізняються за способом та цілями вимірювання ступеня ризику.

Суть методу аналізу розривів базується на балансових показниках і враховує незбалансованість різниць у часі, коли можуть змінитися процентні ставки за активами й пасивами. Він відображає вплив зміни процентних ставок на суму нарахованих відсотків і є традиційним підходом до оцінки процентного ризику. Головним об'єктом такого аналізу є коливання розміру доходів.

Метод аналізу тривалості враховує строки руху грошових коштів і дає змогу оцінити зміни ринкової вартості процентних пасивів та активів залежно від змін базових процентних ставок. У сучасних умовах об'єктивні складнощі використання цього методу, тісно пов'язаного з економічною моделлю, зумовлені труднощами побудови часової структури процентних ставок за різними фінансовими інструментами і значною мінливістю процентних ставок [31, с. 30].

Чи існує можливість повністю уникнути впливу процентного ризику? Теоретично так, якщо зміни надходжень за активами банку можна повністю збалансувати як за строками, так і за сумами, змінами витрат із залучення коштів. Але практично неможливо постійно балансувати таким чином усі активи і пасиви, і не завжди це відповідає проголошеним цілям банку. Тому банки постійно перебувають під впливом процентного ризику, однак це не заперечує, а навпаки - підтверджує необхідність управління процентним ризиком [35, с. 64-70].

Надійне управління процентним ризиком передбачає застосування чотирьох основних елементів управління активами, пасивами та позабалансовими фінансовими інструментами:

1. Відповідний контроль з боку правління та вищого керівного складу;

2. Наявність адекватних інструкцій та вказівок з питань управління ризиками;

3. Відповідні методи визначення розміру ризику, спостереження та контролю;

4. Наявність всеохоплюючого внутрішнього контролю та незалежного аудиту.

Конкретні форми, в яких банки використають ці елементи при управлінні своїм процентним ризиком, будуть залежати від складності та природи його операцій, а також від рівня прийнятого ризику, пов'язаного з процентними ставками.

Спостереження за процентним ризиком має здійснюватися на консолідованій та всеохоплюючій основі, яка включає рівень процентних ризиків у дочірніх підрозділах банку. При цьому фінансові інституції повинні враховувати будь-які юридичні відмінності і можливі перешкоди для руху грошових потоків між дочірніми філіями і відповідно регулювати процес управління їхніми ризиками[28, с. 32].

Висновки до 1 розділу

Підсумовуючи вищевказане слід зосередити увагу на основних аспектах формування процентної політики банку, а саме:

1) Процентна політика відіграє важливу роль у роботі банків. При наданні тієї чи іншої послуги банки самостійно встановлюють процентні ставки, тобто розмір процентів, який становитиме предмет відповідного грошового зобов'язання.

2) Враховуючи основні ознаки банківського проценту, можна запропонувати таке визначення, що банківський процент - це розмір доходу у грошовому вираженні, отриманого від надання позичок і кредитів, утримання коштів на депозитних рахунках, обліку векселів, купівлі цінних паперів. Процентні ставки бувають або фіксованими (коли в угоді передбачається їх розмір), або плаваючими.

3) Процентна політика комерційного банку - це розробка та реалізація системи заходів щодо формування оптимальних процентних ставок за кредитами та депозитами на мікрорівні з метою забезпечення прибутковості банківської установи.

4) Одним з основних джерел ризику для будь-якого фінансового інструменту є ризик зміни ринкових процентних ставок, або процентний ризик - ймовірність фінансових втрат у зв'язку зі зміною ставок процента на ринку протягом певного часу. Оскільки динаміку процентних ставок складно прогнозувати ї їм властива мінливість, процентний ризик значно зростає і перетворюється на головне джерело ризику взагалі.

5) Водночас процентний ризик слід розглядати, як невід'ємний елемент процесу функціонування банку на ринку. Процентний ризик для банку виступає як особливий об'єкт аналізу управління. Адже чистий процентний дохід банку залежить саме від ефективного управління ризиком.

6) Важливою складовою стратегії ризику є розроблення заходів щодо зниження або запобігання ризику. Серед способів зниження процентного ризику слід виділити методи САР-менеджменту, застосування форвардних контрактів, процентних свопів та процентних опціонів, використання методу “Процентного коридору”, “Процентного даху” та “Процентної підлоги”.

7) Головним завданням науково обґрунтованого управління процентним ризиком банку є визначення ступеня припустимості та виправданості ризику і прийняття практичного рішення, спрямованого або на використання ризикованих ситуацій, або на вироблення системи заходів, що зменшують небезпеку виникнення збитків банку від проведення тієї чи іншої операції.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІТИЧНА ОЦІНКА СТАНУ ПРОВАДЖЕННЯ ПРОЦЕНТНОЇ ПОЛІТИКИ БАНКІВ В УКРАЇНІ

2.1 Діюча методика нарахування процентних ставок за кредитами та за банківськими депозитами

Перед тим, як перейти до методик нарахування процентів сформулюємо визначення періоду нарахування та капіталізації процентів, тому що вони широко застосовуються в банківській практиці.

Період нарахування - це певний проміжок часу, за який нараховується сума процентної ставки.

Нарощування (капіталізація процентів) - процес збільшення початкової суми грошей у результаті приєднання до неї процента за певний проміжок часу.

Визначення розміру процентної ставки залежить від ряду об'єктивних і суб'єктивних факторів:

- кон'юктури світового фінансового ринку;

- економічного стану держави;

- стану грошово-кредитної політики;

- прогнозу грошово-кредитної та валютної політики;

- політика НБУ у сфері кредитування;

- характеристика конкретного банку;

- види угод;

- терміну надання кредиту;

- валюти угоди;

- економіко-фінансових характеристик позичальника;

- додаткових умов надання кредиту;

- видів пропонованих гарантій і забезпечення.

Для розрахунку розміру процентної ставки застосовують різні методи, що залежать від виду та умов угоди. Наведемо ознаки, за якими розрізняють методи розрахунку процентних ставок:

1. База для розрахунку (постійна або змінна). Постійна база означає, що процент протягом усього терміну дії угоди нараховується кожного разу на одну й ту саму суму - так розраховуються прості проценти. Змінна база означає, що процент нараховується кожного разу на суму, отриману на попередньому етапі нарахування, тобто проценти нараховуються на суму, що вже включає проценти; така операція називається капіталізацією процента і на неї нараховують складний процент.

2. Принцип розрахунку процента: здійснюється або нарощування на початкову суму, або зменшення кінцевої суми; при цьому застосовуються ставки відповідно або нарощування, або дисконтування.

3. Процентні ставки бувають або фіксованими (коли в угоді передбачається їх розмір), або плаваючими.

Розмір процентної ставки з простих процентів розраховується за формулою:

, (1.1)

де S - нарощена сума;

P - початкова сума;

n - термін надання позички.

Розмір процентної ставки за методом нарахування складних процентів визначається так:

, (1.2)

де S - нарощена сума;

P - початкова сума;

n - термін надання позички.

Розмір процентної ставки - відображення доходності капіталу. Тому його можна порівнювати ще й з рівнем доходу за іншими операціями і на підставі цього доходити висновку про ефективність і діяльність цих операцій.

У чистому вигляді результат нарахування процентних ставок не існує. Оскільки кредитування - процес, який є ще й функцією від часу, то на нього впливають також побічні фактори, які так само змінюються (іноді істотно) з плином часу, - це інфляція та оподаткування.

Тому здійснюючи статичний аналіз динаміки процентних ставок, необхідно показник процентного доходу коригувати на індекс інфляції та ставку податку, якщо вид доходу підлягає оподаткуванню [22, с. 73-74].

Кредитні операції є одним із джерел доходів банку. Доходи від цих операцій надходять у вигляді процентів.

Базою для процентної політики банків є грошово-кредитна політика держави та вплив на рівень ринкової ціни процента з боку центрального банку, який використовує для цього директивні і недирективні моди.

Директивні:

- обмеження верхнього рівня ставок;

- обмеження різниці між процентами.

Недирективні:

- рівень резервних вимог НБУ;

- обсяг, умови та ціна кредитів, що надаються банком;

- нормативи ліквідності банків;

- система оподаткування прибутку банків.

Процентами або прирівняними до них доходами називається будь-яка винагорода за надання коштів та зобов'язання їх надати, а також за прийняття кредитного ризику контрагента, і яка розраховується пропорційно часу та сумі коштів, які є об'єктами кредитної операції.

Процентні доходи та прирівнені до них комісійні за кредитами повинні нараховуватися на кожну звітну дату, але не рідше ніж один раз на місяць.

Банк може нараховувати процентні доходи, використовуючи один з двох методів:

1. Метод простої процентної ставки (метод рівних платежів), згідно з яким сума всіх майбутніх доходів лінійно розподіляється протягом періоду дії кредитної угоди;

2. Метод фактичної процентної ставки, згідно з яким береться до уваги фактор часу, в результаті чого абсолютна сума доходу, що нараховується в пізніший період.

Як правило, банк отримує доходи за кредитами з поточного рахунку одержувача кредиту або через коррахунок. Існують деякі особливі випадки:

- отримання процентів за овердрафтом. Як правило, проценти вираховуються методом процентного числа і капіталізується, тобто сума процентів збільшує загальну суму боргу одержувача кредиту.

- отримання процентів за операціями врахування векселів та факторингу. Як правило, за цими операціями проценти платяться авансом при видачі кредиту. Вони також можуть бути списані з поточного рахунку позичальника будь-якого дня, визначеного угодою з клієнтом.

- отримання процентів за кредитами з поступовим погашенням номіналу. За такими угодами (наприклад, фінансовий лізинг) позичальник періодично виплачує деяку суму, яка включає погашення номіналу і проценти. Банк несе ризик несвоєчасної сплати або недодержання процентних доходів за кредитами. У такому разі процентні доходи вважаються простроченими або (за рішенням банку) сумнівними.

Банки зобов'язані створювати резерв на всю суму нарахованих за кредитними операціями доходів, що прострочені на строк понад 30 днів та обліковуються за відповідним рахунком 1-го і 2-го класів Плану рахунків. Заборгованість за нарахованими доходами, що прострочені на строк понад 30 днів, відносяться до нестандартної заборгованості.

Проценти за користування кредитом погашаються з фактичної суми процентів, розрахованих на залишок боргу за час користування кредитом, і погашаються щомісяця, одночасно з черговим платежом.

В роботі банків щодо залучення вкладів (депозитів) важливу роль відіграє процентна політика, оскільки одержання прибутків від вкладених коштів є для клієнтів суттєвим стимулом з активізації внесків. Розмір депозитного процента встановлює комерційний банк самостійно, виходячи з облікової ставки НБУ, стану грошового ринку і власної депозитної політики.

Рівень прибутків за різноманітними видами депозитних рахунків різний. Найнижчі проценти комерційні банки сплачують за рахунками до запитання, оскільки вони характеризуються нестабільністю залишків. За такими рахунками, відкритими юридичним особам, проценти взагалі можуть не нараховуватися. У цьому разі з клієнтів, як правило, не стягується плата за розрахунково-касове обслуговування. Відсутність прибутків або незначна їх сума стимулюють власників рахунків до запитання скорочувати до мінімуму залишки коштів на них і вкладати їх у прибутковіші операції (термінові депозити, цінні папери тощо).

Хоча за рахунками до запитання, відкритими для фізичних осіб, проценти нараховуються в обов'язковому порядку, прибуток за ними набагато нижчий, ніж за терміновими депозитами.

При встановленні розміру процентної ставки за терміновими депозитами визначальним чинником є термін, на який розміщені кошти. Чим триваліший термін, тим вище процентні ставки. Процентна ставка за терміновим депозитом може залежати і від частоти виплати прибутку: чим рідше здійснюються виплати, тим вищий рівень процентної ставки.

Банки можуть зацікавити вкладників нарахуванням й сплатою простих і складних процентів. Прості проценти є традиційним видом обчислення прибутку за вкладами. Відповідно до встановленої періодичності відбувається нарахування і виплата прибутку за вкладами.

Дохід за складними процентами визначається так. Після закінчення розрахункового періоду на суму вкладу нараховується процент і отримана величина приєднується до суми вкладу; у наступному розрахунковому періоді процентна ставка застосовується до нової, вже збільшеної суми. Складні проценти доцільно використовувати в тому разі, коли виплата доходу здійснюється після закінчення терміну дії вкладу.

Одним із способів стимулювання вкладів є застосування процентної ставки, що прогресивно зростає залежно від часу фактичного перебування коштів на рахунку.

З метою компенсації інфляційних витрат комерційні банки можуть пропонувати вкладнику виплату процентів наперед. Якщо депозитна угода буде розірвана достроково, виплачені проценти банк утримує із суми вкладу.

Важливе значення для стимулювання вкладів має гарантування банком цілості переданих йому коштів. Цього можна досягти страхуванням депозитів. В Україні поки що система страхування депозитів не створена, але діє механізм, котрий певною мірою регулює основні моменти цієї проблеми [15, с. 55-56].

Нарахування процентів здійснюється по розрахункових, поточних (крім бюджетних), позичкових, депозитних рахунках, рахунках по вкладах громадян. Рівень процентних ставок по активних і пасивних операціях, порядок, період, строки нарахування процентів, порядок їх стягнення (зарахування на рахунки клієнтів по пасивних операціях) визначаються в договорі між банком і клієнтом. При нарахуванні процентів кількість днів у місяці умовно приймається за 30, а в році - за 360. Проценти нараховуються в розмірі і в строки, зазначені в договорі, але не рідше одного разу в квартал.

По вкладах громадян до запитання проценти нараховуються щорічно в перший робочий день року, при виплаті вкладу повністю, при заміні та переоформленні вкладу.

Нарахування і сплата процентів по позиках, що надані громадянам, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю, селянським господарствам, орендарям на індивідуальній і колективній оренді здійснюється при кожному платежі по головному боргу. При першому платежі повинні сплачуватись проценти, нараховані від дня видачі позики по день погашення першого платежу. Нарахування і стягнення процентів по позиках, які надані індивідуальним позичальникам, здійснюється при надходженні від них платежів для сплати боргу. Проценти по довгострокових позичках, які надані індивідуальним позичальникам через господарства, нараховуються і стягуються з розрахункових рахунків господарств в порядку, зазначеному в договорі, але не рідше одного разу в квартал.

В установах банків, де обробка облікової інформації виконується за допомогою ПК та відповідного програмного забезпечення, нарахування процентів здійснюється програмним шляхом з використанням процентних чисел. В інших випадках для нарахування процентів використовуються середні залишки, вирахувані за відповідний період по формулі середньої хронологічної. Залишки за неробочі дні беруться в тій же сумі, що і за попередній день. Отриманий середній залишок множать на відповідну частину процентної ставки (1/12 при підрахуванні залишків за місяць, 1/4 - за квартал).

При обчисленні процентів по активних і пасивних операціях можуть використовуватись розроблені банком таблиці. Для нарахування процентів в цьому випадку по кожному особовому рахунку щомісячно обчислюють процентні числа шляхом підрахунку всіх щоденних залишків за даний місяць в цілих сотнях гривень, а потім визначається сума процентів.

Нарахування і стягнення процентів по позиках індивідуальних позичальників здійснюється при першому строковому платежі за час від дня одержання окремих сум позики до початку її погашення. Проценти нараховуються на залишки заборгованості після кожної видачі по позиці окремо за ту кількість днів, на протязі яких значилась заборгованість в цій сумі. При наступних платежах проценти нараховуються на залишок заборгованості за час від попереднього платежу. Для нарахування процентів розмір процентної ставки ділиться на кількість днів у році (360). Отримане число множать на залишок заборгованості і кількість днів у періоді, за який нараховуються проценти.

Проценти повинні бути відображені по балансу установи банку у тому ж періоді, за який вони нараховані. Проценти нараховані за кредитові залишки по рахунках, відносяться в кредит цих рахунків і в дебет балансового рахунку банку “Операційні і різні видатки”. Проценти, нараховані по позичках, стягуються з розрахункових або поточних рахунків і в цій сумі відносяться на банківський рахунок “Операційні і різні доходи”. При відсутності коштів на рахунках клієнтів нараховані проценти відносяться на рахунок прострочених позичок.

Ступінь ризику, прийнятого на себе банками, що пропонують відкриття депозитних рахунків, також відіграє важливу роль у формуванні процентних ставок на депозити. Важливими факторами є також стратегія маркетингу і мети банку. Банки, що енергійно борються за внески, звичайно пропонують більш високі ставки, щоб переманити клієнтів у своїх конкурентів. Навпаки, банки, що хочуть зменшити частку деяких видів депозитів, дозволяють ставкам по них знизитися щодо ставок, пропонованих банками конкурентами.

Як правило, зобов'язання у вигляді депозитів пов'язані з оплатою двох різних сум:

- основної (або початкової) суми боргу;

- процентів, нарахованих на основну суму.

Оцінка зобов'язань і звітування про них, коли вони вперше вносяться до облікових реєстрів і коли відображаються протягом облікових періодів, часто пов'язані із застосуванням концепції поточної і майбутньої вартості.

Вартість користування грошима протягом часу ґрунтується на тому, що гривня, яка отримана сьогодні, дорожча за гривню, отриману через рік (чи будь-коли в майбутньому). Якщо гривня, отримана сьогодні, може бути інвестована під 14 % річних, через рік вона зросте до 1 грн. 14 коп. І навпаки -- якщо гривню буде отримано через рік, то втрачено можливість заробити 14 копійок процентів. Різниця між 1 грн. і 1 грн. 14 коп. -- це проценти, які можна отримати протягом року, якщо банк виступає інвестором; і навпаки -- якщо банк залучає кошти інших клієнтів (інвесторів), то проценти -- це сума, яку банк сплачує за користування коштами клієнтів.

Рівень прибутків за різноманітними видами депозитних рахунків різний. Найнижчі проценти комерційні банки сплачують за рахунками до запитання, оскільки вони характеризуються нестабільністю залишків. За такими рахунками, відкритими юридичним особам, проценти взагалі можуть не нараховуватися. У цьому разі з клієнтів, як правило, не стягується плата за розрахунково-касове обслуговування. Відсутність прибутків або незначна їх сума стимулюють власників рахунків до запитання скорочувати до мінімуму залишки коштів на них і вкладати їх у прибутковіші операції (термінові депозити, цінні папери тощо), що для банків не вигідно. Тому деякі з них намагаються заохочувати клієнтів підтримувати стабільні залишки на рахунках до запитання. Це досягається через установлення підвищених процентів або виплати клієнтам премій за значні залишки коштів.

Хоча за рахунками до запитання, відкритими для фізичних осіб, проценти нараховуються в обов'язковому порядку, прибуток за ними набагато нижчий, ніж за терміновими депозитами.

Аналізуючи діяльність комерційних банків в сфері здійснення процентної політики, на нашу думку, варто звернути увагу на те, що комерційні банки не сплачують відсотки за поточними депозитами суб'єктів господарювання, причому вклади до запитання населення характеризуються досить стабільним прибутком (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Процентні ставки за вкладами до запитання у 2004 році (у %)

Період	За видами валют
	у національній	в іноземній
Період	Суб'єктів господарювання	Фізичних осіб	Суб'єктів господарювання	Фізичних осіб
Вересень	--	3,9	--	1,7
Жовтень	--	3,7	--	1,8
Листопад	--	3,4	--	1,4

При встановленні розміру процентної ставки за терміновими депозитами визначальним чинником є термін, на який розміщені кошти. Чим триваліший термін, тим вищі процентні ставки. Процентна ставка за терміновим депозитом може залежати і від частоти виплати прибутку: чим рідше здійснюються виплати, тим вищий рівень процентної ставки.

Строкові вклади вже характеризуються досить високою прибутковістю, при чому за строковими вкладами громадян банки сплачують вищий відсоток, ніж за вкладами суб'єктів господарювання (див. табл. 2.1). Аналізуючи наведені в таблиці дані варто зауважити, що за період починаючи з 2002 року і до сьогодні комерційні банки проводять політику підвищення відсоткових ставок за строковими вкладами юридичних осіб, в той час як на ринку вкладів фізичних осіб спостерігається спадна тенденція процентних ставок. Слід зауважити, що аналогічна ситуація спостерігається як по вкладах в національній валюті, так по вкладах в іноземній валюті.

Таблиця 2.2

Процентні ставки за строковими депозитами в Україні (у %)

Період	Усього	у тому числі
		у національній валюті	в іноземній валюті
Період	суб'єктів господарювання	фізичних осіб	суб'єктів господарювання	фізичних осіб	суб'єктів господарювання	фізичних осіб
2002	6,6	14,8	6,9	19,8	5,5	8,2
2003	6,7	12,3	6,6	16,3	5,7	8,3
2004	10,1	12,8	11,5	17,2	6,4	9,6

Однією з найбільших статей витрат для будь-якого комерційного банку є процентні витрати за залученими вкладами суб'єктів господарювання та фізичних осіб. Враховуючи вищесказане, на нашу думку, варто проаналізувати динаміку сум нарахованих відсотків банківської системи України за період останніх років (табл. 2.3).

Як видно з даних таблиці, найбільша питома вага припадає на суми відсотків, що нараховані за строковими вкладами, на другому місці -- довгострокові вклади, найменші витрати банки несуть за депозитами до запитання. Варто зауважити, що при рішенні питань щодо цін на депозитні ресурси керівництво банків зіштовхується з класичною дилемою: банки повинні забезпечувати досить високі процентні доходи клієнтам для залучення й утримання їх внесків, але також повинні уникати занадто високих процентних ставок, що можуть поглинути будь-які прибутки, що одержуються від використання депозитних засобів. Гостра конкурентна боротьба за депозити ускладнює вирішення цієї проблеми, оскільки конкуренція веде до росту процентних витрат по депозитах і одночасно знижує очікувані прибутки від обороту залучених коштів.

Таблиця 2.3

Динаміка обсягів нарахованих відсотків комерційними банками за залученими депозитами (млн. грн.)

Період	Усього	в тому числі по депозитах
		до запитання	строкові	довгострокові
2000	154	30	125	14
2001	189	25	163	37
2002	330	42	288	118
2003	523	48	474	228
2004	795	61	734	418

У дійсності на фінансовому ринку окремі банки здійснюють невеликий вплив на відсоткові ставки по депозитам в довгостроковій перспективі. Ринок, а не окремий банк у кінцевому рахунку встановлює рівень усіх цін. На такому ринку керівництво банку повинне вирішувати, чи бажає воно залучити більше депозитів, пропонуючи вкладникам, принаймні, визначену ринком ціну, чи ж воно хоче позбутися депозитів, пропонуючи клієнтам депозити на умовах гірших за ринкові. Керуючі банками часто повинні вибирати між ростом і прибутковістю. Наполеглива боротьба за дорогі депозити сприяє швидкому росту банку, але часто ціною цього є втрата прибутків.

Як відомо, депозитна ставка є компенсацією власникові тимчасово вільних грошових коштів за їх використання протягом певного періоду часу. Власник розглядає різні варіанти вкладення коштів у підприємницьку діяльність, купівлю реальних активів, надання кредитів, придбання цінних паперів тощо. При виборі одного з напрямків вкладення інвестор прагне компенсувати втрачені, можливості одержання прибутку, які передбачалися в інших варіантах. Щоб зацікавити вкладника у розміщені коштів у банку і змусити його відмовитися від інших варіантів, позичальники мають компенсувати йому середній рівень; дохідності в економіці даної країни в цілому. Цей рівень майже дорівнює реальним темпам економічного росту за визначений період часу. В такий спосіб визначається початкова, або основна вартість позикових коштів яка відбиває дійсне зростання, на противагу інфляційному росту цін на товари та послуги, і тому відома як реальна відсоткова ставка. За підрахунками економії реальні темпи росту для стабільних економік перебувають у межах 2,5 - 5 %. Вищі темпи економічного росту можуть бути досягнуті деякими економіками на певних етапах розвитку, періоди такого інтенсивного підйому, як правило, не тривалі.

Реальна відсоткова ставка для будь-яких вкладень - це ставка на майбутній період, і в момент інвестування вона не відома. Отже, розрахунки відсоткових ставок за депозитом ґрунтуються на оцінці чи прогнозі рівня реального економічного росту, який очікується на період вкладення коштів.

Розрахунки виконуються за формулою визначення майбутньої вартості грошей:

(2.1)

де: FV - майбутня вартість грошей;

PV - теперішня вартість інвестицій;

r - відсоткова ставка (річна, %);

п -- кількість періодів вкладання коштів (роки).

Наступна проблема, з якою стикається інвестор, це втрата купівельної спроможності грошових коштів протягом періоду вкладення внаслідок інфляційних процесів. Якщо гроші після повернення будуть частково знецінюватися, то інвестор з кожним новим вкладенням одержуватиме дедалі меншу реальну суму коштів і зрештою їх втратить. Отже, у процесі визначення базової депозитної ставки необхідно враховувати також очікувані темпи інфляції.

Рівень відсоткової ставки з урахуванням темпів економічного росту та інфляції називають номінальною безризиковою ставкою. Взаємозв'язок між номінальною і реальною відсотковими ставками та рівнем очікуваної інфляції відомий як ефект Фішера. Номінальна безризикова ставка визначається за формулою:

(2.1)

де: FV - майбутня вартість грошей;

PV - теперішня вартість інвестицій;

r - відсоткова ставка (річна, %);

п -- кількість періодів вкладання коштів (роки).

Вкладаючи в той чи інший банк, інвестор приймає на себе певний ризик, пов'язаний з імовірністю неповернення грошей. Рівень ризику неповернення коштів визначається статистичними методами і показує кількість вкладень, які не будуть вчасно (або взагалі) повернуті в розрахунку на кожну сотню зароблених інвестицій. З огляду на ризик неповернення інвестор змушений підвищити вимоги до рівня дохідності тих вкладень, які повернуться вчасно і з виплатою відсотків, а також компенсувати втрати інфляційної премії та реальної ставки. Премія за ризик може включати компенсацію інших видів ризику, таких як зміни відсоткової ставки, ризик тривалості періоду інвестування та ін. Розрахунок і базової ринкової ставки, з урахуванням реальних темпів економічного росту, інфляції та ризику, виконують за попередньою формулою, але при цьому PV розуміють суму коштів, які будуть точно повернені в строк, тобто приймають до уваги ризик.

У практичній діяльності банки не завжди мають змогу скористатися запропонованим методом визначення депозитної ставки, оскільки для одержання достовірних результатів необхідна інформація про прогнозні значення темпів економічного росту інфляції. На рівні окремого банку розрахунок цих макроекономічних показників ускладнюється.

Таким чином, пошук оптимального рівня депозитної ставки - складне завдання, яке має вирішувати менеджмент кожного банку самостійно залежно від ринкової ситуації, власних потреб та можливостей. Занадто низький рівень ставки призводить до відпливу депозитів банку, зменшує обсяг кредитних ресурсів, а отже, звужує можливості проведення активних операцій та отримання прибутків. Завищення депозитної ставки тягне за собою зростання відсоткових виплат за рахунками клієнтів і за відсутності високоефективних напрямів розміщення ресурсів спричинює до зменшення маржі чи навіть завдає збитків.

Як вже зазначалось, до основних методів встановлення процентних ставок за депозитами належать такі:

- „витрат плюс прибуток”;

- встановлення відсотків для проникнення на ринок ;

- ціноутворення на основі процентних ставок;

- „Умовне” ціноутворення (залежно від мінімального залишку на рахунку);

- ціноутворення, направлене на залучення клієнтів з більш високим доходом;

- ціноутворення, яке залежить від багатьох факторів, в тому числі від взаємовідносин із клієнтом.

Метод „витрати плюс прибуток". Ідея оплати клієнтами усіх витрат по обслуговуванню депозитів приймається не всіма банками. Насправді протягом 90-х рр. приймалася як розумне нововведення ідея про те, що клієнти повинні одержувати більше безкоштовних послуг. Це відповідало зростаючим вимогам з боку інших фінансових посередників, що захопили традиційні ринки банків і залучали значні обсяги депозитів. Однак незабаром багато банків стали задаватися питанням про доцільність нової стратегії маркетингу, оскільки їх захлиснув потік дрібних депозитів, що потребують великих витрат. Саме вони “роздули” поточні витрати банків.

Поява чекових депозитів, що приносять процентний дохід, дало банкам можливість переглянути ціни на послуги по депозитах. На жаль, багато хто з тих, хто раніше проникнув на цей новий ринок, залучали клієнтів цінами, що були нижче витрат. Таким чином, витрати клієнтів були нижче фактичного рівня поточних і накладних витрат, пов'язаних з обслуговуванням чекових депозитів. Результатом стало те, що значно зросли для клієнтів норми прибутку. Вони одержали назву "сховані процентні ставки", що є різницею між фактичними витратами пропозиції послуг по депозитах і фактичних витратах клієнтів на оплату цих послуг.

Дана ситуація дала можливість зробити висновок, що процентні ставки по депозитах, як правило, встановлюються незалежно від процентних ставок на кредити і цін на інші банківські послуги. Кожна послуга по веденню депозиту оцінюється досить високо, щоб покрити всі чи більшу частину витрат, пов'язаних з наданням цієї послуги.

Оцінка середньої вартості послуг по веденню депозитів. Ціноутворення по методу "витрати плюс прибуток" вимагає точного розрахунку вартості кожного виду послуг по депозитах. Як це можна зробити? Один із широко використовуваних методів полягає в калькулюванні ціни депозиту на основі оцінок витрат банку. Банку необхідно:

розрахувати ставку накладних витрат по кожному джерелу засобів банку (включаючи резерви, що утримуються центральним банком, страхові внески по депозитах і чекам у процесі інкасації тощо);

помножити кожну ставку накладних витрат на відносну величину засобів, що надходять з кожного джерела;

3) підсумувати всі отримані величини, щоб визначити середньозважену вартість ресурсів.

Даний метод, так званий метод загального фонду засобів, заснований на припущенні, що не існує вартості окремого виду депозиту як такого, а скоріше є середньозважена вартість усіх фінансових джерел банку.

Обчислення вартості по методу загального фонду засобів дає керуючим банку спосіб визначення ступеня впливу будь-яких змін фінансових витрат чи процентних ставок по депозитах на результати діяльності банку. З цією метою керівництво, наприклад, може пропонувати клієнтам альтернативні умови внесків (інші процентні ставки, тарифи і вимоги мінімальних залишків на рахунках) для будь-якого виду депозитів. Звичайно, менеджери не можуть упевнено призначати процентні ставки по депозитах, не знаючи, які залишки можуть бути на рахунках у клієнтів і який прибуток вони принесуть банку.

Одним з методів ціноутворення, що дозволяє не брати до уваги величини прибутку і витрати банку, принаймні в короткостроковій перспективі, є встановлення відсотків по депозитах для забезпечення проникнення на ринок. Ідея полягає в тому, щоб пропонувати високі процентні ставки (як правило, вище ринкового рівня) чи встановлювати низькі тарифи комісійних зборів для залучення можливо більшого числа нових клієнтів. Керівництво банку у цьому випадку сподівається, що більший обсяг внесків і, отже, більший обсяг кредитів банку компенсують зниження прибутку. Ціноутворення по методу проникнення на ринок є стратегією, що існує головним чином у період швидкого росту ринків, велику частину яких банк сподівається завоювати.

Зміст цього методу розкриває концепція, запропонована американським економістом Дж. Ф. Фланнери, яка доводить, що збереження засобів на рахунках у банках є дорогим задоволенням для більшості вкладників. Крім того, клієнти звичайно користуються не однією послугою банку. Депозитні рахунки визначають наявність сформованих зв'язків між клієнтом і банком, що звичайно розширюються при укладанні договорів про позички, виконання довірчих послуг і т.д. Розрив цих зв'язків може дорого обійтися клієнтам банку, тому вони, як правило, лояльно відносяться до банку, який вони вже вибрали. Таким чином, внески є надпостійними факторами виробництва для банків. Отже, вони менш чуттєві, чим інші фінансові джерела, до зміни рівня цін за послуги банку чи його процентних ставок, а також до розширення видів послуг, що пропонуються конкуруючими банками. Якщо банк може пропонувати вкладнику норму прибутку вищу за ринкову на даний час, то великі витрати, пов'язані з переведенням цього внеску в інший банк, змусять вкладника терпляче відноситися до банку, навіть якщо будуть встановлені менш щедрі процентні ставки по депозитах.

Жорстка конкуренція на ринку банківських послуг досить часто призводить до широкого використання тарифних ставок комісійних зборів по депозитах. Багато економістів називають такий підхід "ціноутворенням у залежності від умов", оскільки банки встановлюють шкалу цін на послуги, по якій з клієнтів стягується низька плата або не стягується зовсім, якщо залишки на їхніх рахунках перевищують деякий мінімальний рівень. Також варто зауважити, що клієнти оплачують послуги по високій ставці, якщо середній залишок падає нижче цього мінімального рівня. Таким чином, клієнт оплачує послуги в залежності від того, як він використовує свій внесок.

Різниця в тарифах на послуги по депозитах залежить від одного чи декількох нижчеперелічених факторів:

1) кількість операцій, проведених по рахунку (тобто кількість виписаних чеків, зроблених внесків, телеграфних переказів, припинень платежів чи повідомлень про недостатність засобів);

2) середній залишок на рахунку протягом визначеного періоду (звичайно місяця);

3) термін, на який робиться внесок (у днях, чи тижнях місяцях). Клієнт вибирає той банк і той вид внеску, які мають мінімальний розмір комісійних зборів за послуги і чи максимальний процентний доход з урахуванням кількості чеків, суми внесків і зняття засобів та середнього залишку на рахунку. Звичайно, банк повинний також йти на зустріч клієнтові з погляду надійності, зручності місця розташування і якості наданих послуг.

Багато банків, особливо у великих містах, широко застосовують метод ціноутворення, націлений на залучення клієнтів з більш високими доходами. Вони використовують добре підготовлену рекламну програму для практикуючих професіоналів (тобто лікарів і юристів), підприємців, менеджерів і інших громадян з високими доходами для ознайомлення з послугами і цінами на послуги, що у кінцевому рахунку приносять банкам великий прибуток. На інші депозитні рахунки, у першу чергу з невеликими розмірами залишків і великою кількістю операцій, можуть встановлюватися такі умови, що приведуть до зниження попиту на них, або ж від них можна позбутися цілком за допомогою дуже високих цін. Як правило, стратегія встановлення цін вище за середній рівень прив'язана до стратегічної програми банку, по якій кожен заможний клієнт закріплюється за окремим службовцем банку, що веде всі справи клієнта в банку. Наступний, багатофакторний спосіб ціноутворення заснований на закріпленні кращих клієнтів банку і визначенні цін на депозити відповідно до кількості і якості послуг, наданих кожному клієнту. Клієнти, що купують дві чи більш послуги банку, можуть заохочуватися більш низькими тарифами на послуги чи відстрочкою платежів у порівнянні з клієнтами, що мають обмежені зв'язки з банком. Ідея полягає в тому, що, купуючи велику кількість банківських послуг, клієнт стає більш залежним від банку. Таким чином, принаймні теоретично, встановлення цін на основі зв'язків клієнтів з банком забезпечує велику лояльність клієнтів майже незалежно від рівня процентних ставок, пропонованих по депозитах, чи цін на інші банківські послуги конкуруючих фінансових фірм.

За останні роки банки зрозуміли, що ціни на депозити можна використовувати для формування свого роду портфеля клієнтів під кожен вид послуг банку. Як відомо, зміна цін на депозити не тільки збільшує різницю між кредитними і депозитними ставками, але й впливає на склад клієнтів і структуру внесків, що, у свою чергу, визначають стратегію розвитку і прибуток банку (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Досягнення цілей банку через процентну політику на ринку депозитів

Крім того, чим менше різниця між процентними ставками на кредити і на депозити, тим більше чутливість прибутку банку до змін цін на депозити.

Ціни на депозити найкраще використовувати для збереження і збільшення прибутковості банку, ніж просто для залучення клієнтів і боротьби з конкурентами. Дійсно, коли пропонуються нові види внесків, більший попит на них і більший шанс на успіх зв'язані з тими клієнтами, що вже мають внески в банку. Однак вони не будуть автоматично платити більш високі тарифи за обслуговування депозитів і розстануться з банком, якщо величина їхній прибутків упаде нижче ціни на депозити.

2.2 Особливості реалізації процентної політики комерційного банку (на прикладі РФ ВАТ АБ “Укргазбанк”)

Розглянемо особливості процентної політики на прикладі ВАТ АБ “Укргазбанк”. Оскільки до процентної політики має відношення чи не кожен відділ банку, то виділяти окремий підрозділ нам би не хотілося, лише відмітимо, що все ж основна увага буде приділена комітету управління активами і пасивами (КУАП), який має безпосереднє відношення до визначення стратегічних напрямків процентної політики.

У сучасній банківській практиці під управлінням активами і пасивами (УАП) прийнято розуміти інтегрований підхід до управління балансом банку, який розглядається як єдине ціле і спрямовується на досягнення загальної мети підвищення прибутків за прийнятного рівня ризику.

Сутність управління активами і пасивами полягає у формуванні стратегій та проведенні операцій, які приводять структуру балансу банку у відповідність до обраної політики. За даного підходу банки розглядають свої портфелі активів, зобов'язань та капіталу в нерозривній єдності як сукупний портфель, спрямований на досягнення спільної мети. Такий спосіб управління цілком обгрунтований, оскільки в реальній дійсності всі банківські портфелі тісно взаємопов'язані і значною мірою впливають один на одного.

Управління активами і пасивами банку надає менеджменту можливість управляти процентним ризиком та ризиком ліквідності координуванням рішень щодо джерел фінансування та напрямків розміщення коштів. У сучасних умовах нестабільності фінансових ринків та зростання ризикованості діяльності збалансоване управління активами і пасивами розглядається як найефективніший підхід до управління банком.

Сутність збалансованої стратегії управління полягає в тому, що банки розглядають свої портфелі активів і пасивів як єдине ціле, визначаючи роль сукупного портфеля в одержанні високого прибутку за прийнятного рівня ризику. Спільне управління активами і пасивами дає банку інструментарій для формування оптимальної структури балансу та створення захисту від ризиків, спричинених значними коливаннями параметрів фінансових ринків.

Головна ідея збалансованої стратегії полягає в розумінні того, що і доходи і витрати відносяться до обох сторін банківського балансу. При цьому ціна кожної операції чи послуги має перекрити витрати банку з її надання. Зниження витрат банку завдяки управлінню пасивами, так само допомагає досягти цільового рівня прибутку, як і надходження від активних операцій. Отже, традиційний погляд, згідно з яким увесь дохід банку генерують активи - кредити та інвестиції, поступився місцем ідеї одночасного скоординованого управління активами і пасивами.

Перевагою стратегій УАП є максимізація прибутку за умови прийнятного рівня відсоткового ризику, а також можливість більш зваженого підходу до проблем управління ліквідністю завдяки точному визначенню потреби в ліквідних засобах. Така стратегія потребує застосування багатьох складних методів і прийомів та високого рівня кваліфікації банківських менеджерів, що часто перешкоджає її впровадженню у практику роботи українських банків.

Необхідною умовою ефективного застосування цієї стратегії з метою одержання максимального прибутку є можливість досить точно передбачати та прогнозувати зміни напряму, величини та швидкості руху відсоткових ставок. У країнах з високим рівнем інфляції, нестабільною політичною та економічною ситуацією прогнозувати відсоткові ставки майже неможливо, а через це й використання деяких методів управління активами і пасивами стає проблематичним.

Комітети з управління активами та пасивами -- це нова організаційна форма управління, яка швидко розвивається. До складу такого Комітету входять представники управління фінансовими операціями банку, кредитного та інвестиційного підрозділів, підрозділів економічного аналізу та прогнозування, головний бухгалтер, головний економіст, керівники великих філій. Комітет діє не на постійній основі, а збирається із визначеною періодичністю для координації процесу управління в усіх сферах діяльності банку. Така практика дозволяє створити робочий орган, повноважень якого доcтатньо для реалізації покладених на нього функцій.

Прийняті Комітетом управлінські рішення виконуються працівниками казначейства банку та інших структурних підрозділів з відповідних напрямків діяльності.

Управління активами і пасивами, насамперед, зорієнтоване на короткострокову перспективу і пов'язане зі щоденним управлінням банківським балансом. У цьому аспекті головними показниками ефективності застосування УАП є процентний прибуток, чиста процентна маржа або прибуток на акцію. Невіддільними складовими процесу стають контроль та управління фінансовими ризиками, передусім ризиком відсоткових ставок та ризиком незбалансованої ліквідності.