Валютна політика центральних банків Європи в умовах глобалізації

Основним теоретичним аргументом на користь міжнародної координації монетарної політики є наявність зовнішніх ефектів рішень центральних банків у одних країнах щодо інших та те, що в умовах взаємозалежності погоджена політика підвищує добробут в цілому, порівняно з випадком, коли політика не координується. Так, наявність зовнішніх ефектів передбачає, що рішення на рівні окремої країни вже не будуть стосуватися виключно її самої, що у категоріях теорії ігор описується як можливість здійснення односторонньої політики, одним з негативних наслідків якої є виникнення поведінки «розори сусіда». Іншим негативним наслідком такої політики є те, що в умовах структурної пов'язаності економік політика «розори сусіда» призводить до погіршення стану національної економіки, оскільки негативна ситуація в «сусідній» країні позначатиметься на національній внаслідок наявності торгівельних та фінансових зв'язків між ними. Реальність екстерналій є мета-принципом, на який спирається необхідність координації монетарної політики.

У контексті монетарної політики теоретична інтерпретація проблеми координації почала розглядатись у двох основних аспектах. Перший - спроможність країн здійснювати підтримку валютних курсів на основі взятих двосторонніх зобов'язань в світлі того, що така підтримка може обернутись негативними наслідками для обох країн. Так, у випадку, коли в одній країні економічний спад і її валюта девальвує, а в іншої країни економічний бум і її валюта ревальвує, то підвищення процентних ставок у першій та їх зниження у другій для підтримки погоджених валютних курсів призведе, відповідно, до поглиблення спаду та прискорення інфляції. Відповідно, ринки будуть зацікавлені у спекулятивних атаках проти погодженого курсу, що розхитуватиме макроекономічну стабільність в обох країнах, а можливість протистояти таким атакам багато в чому обумовлена фактором довіри до центральних банків країн-учасниць координаційного процесу. Такий аспект відображає теоретичний підхід з позиції міжнародної макроекономіки. Другий аспект демонструє те, що факт міжнародної координації монетарної політики призводить до виникнення проблеми динамічної інконсистентності. Якщо розглядати вищенаведений приклад, то у випадку з країною, яка зазнає спаду, її центральний банк буде розглядатись з позиції того, чи піде він на вирішення проблеми безробіття, нехтуючи зовнішніми зобов'язаннями, і якщо - так, то це підвищить інфляційні очікування майбутнього періоду. У другому випадку, центральний банк, прихильний до зовнішніх зобов'язань, буде розглядатись як неспроможний запобігти інфляції, отже він генеруватиме інфляційне зміщення внаслідок неузгодженості цілей своєї політики. Даний аспект відображає класичний підхід до монетарного аналізу школою нової макроекономіки, або аналіз з позиції внутрішніх монетарних процесів.

Втім, обидва підходи сходяться в одному: якщо центральні банки віддають перевагу тим чи іншим цілям, то рано чи пізно виникне ситуація погіршення спроможності досягати одну з них; це загострює проблему вибору відповідно до пріоритетів; ймовірність відмови від однієї цілі заради іншої розглядаються з позиції довіри до центральних банків, і у випадку підходу щодо валютних курсів, і у випадку підходу динамічної інконсистентності; якщо монетарні органи порушували взяті зобов'язання, то їхні цілі наперед розглядатимуться як нереалістичні і спроможність їх досягнення мінімізується і з макроекономічних міркувань, і з міркувань організації процесу координації; якщо вони продемонстрували відданість зобов'язанням в цілому, але можливість спорадичного відхилення від них, то це ставить питання про довіру між партнерами як основу подальшої координації; якщо ж партнери усвідомлюють, що кожен з них у певний момент може відмовитись від зобов'язань, то, можливо, краще досягти хоча б чогось за рахунок координації, ніж нічого без неї внаслідок недовіри до партнера. Звідси, теоретичним висновком є те, що вигоди та втрати від процесу координації повинні обраховуватись учасниками, відповідно до чого повинні ухвалюватися рішення щодо неї.

Слід зазначити, що сама міжнародна координація макроекономічної політики виникла ще раніше, ніж її теоретичне обґрунтування. Її виникнення мало місце у 1973 р. і пов'язується з бажанням провідних країн, об'єднаних у так звану групу G_5, яка згодом еволюціонувала у Велику Сімку, домовитись про спільні дії та погоджені макроекономічні реакції на перший нафтовий шок за одночасного небажання та усвідомлення сторонами неможливості повернення до системи фіксованих валютних курсів. Проте, фактично впродовж кінця 1970_х та більшості 1980_х рр. конкретні макроекономічні рішення та погодженні рекомендації сторонам ухвалювалися групою G_5.

Так, у 1973 р. нафтовий шок та тенденція до підвищення цін в усіх розвинутих країнах загрожувала рестрикційною макроекономічної політикою світового масштабу. Тому лідери країн-учасниць координаційного процесу домовились, що рестрикційні заходи центральних банків будуть обмеженими, але одночасними і симетричними, створювалась нова кредитна лінія МВФ для фінансування дефіциту платіжного балансу, викликаного пристосуванням до нових рівноважних цін на нафту, яка покликана була стати альтернативою фіскальному стисненню, створювалось Міжнародне енергетичне агентство тощо. А в 1977 р. у Лондоні між даними країнами була досягнута домовленість про встановлення не специфікованих, але визнаних, цілей економічного зростання. Однак, такі цілі досягнуті не були. Боннська зустріч у 1978 р. суттєво змінила характер міжнародної координації, оскільки чи не вперше країни погоджувались на різнопланові дії, відмінні за своїм макроекономічним змістом та макроекономічними інструментами, що для цього застосовувались. Так, США погоджувались скасувати контроль за цінами на нафту, а Японія, Німеччина та Франція погоджувались на здійснення більш експансивної фіскальної політики. При цьому, погоджені дії розглядались як одна зі складових визначення позицій щодо торгівельних переговорів на Токійському Раунді. Макроекономічні тенденції 1979-1981 рр. демонструють, що Боннські домовленості не спрацювали. Це пов'язано як з другим нафтовим шоком 1979 р., реакція на який природно не була закладена у координаційні рішення, так і з тим, що сам характер ухвалених рішень вже не відповідав існуючим обставинам. Зокрема, прискорення інфляції у розвинутих країнах вимагало не погодженої фіскальної експансії, а погодженої монетарної рестрикції.

Наступний етап розвитку міжнародної координації макроекономічної політики пов'язаний з домовленостями у Плазі та у Луврі. Специфікою даного етапу є те, що йому передував достатньо тривалий час панування односторонніх дій, що пов'язується з приходом до влади Р. Рейгана та М. Тетчер, які не були схильними до координації політики. Однак, негативні зовнішні наслідки політики ФРС змінили макроекономічне підґрунтя координаційних зусиль. Так, радикальна ревальвація долара та суттєве розбалансування поточного рахунку США, приплив глобальних капіталів у американську економіку внаслідок високих процентних ставок та створених фіскальних стимулів зменшували макроекономічні можливості решти розвинутих країн та країн третього світу виходити зі смуги затяжного спаду, що мав місце на початку 1980_х рр. Проте, найбільшим викликом не координованій політиці було те, що валютний перекіс на користь долара актуалізував ризик відновлення глобальних торгівельних обмежень, внаслідок яких були би підірвані фундаментальні передумови економічного зростання. Основний зміст Плазівських та Луврських домовленостей у табл. Д.1. додатку Д.

Наприкінці 1980_х рр. тенденції щодо валютних курсів знову змінилися. Попри відсутність окремих прямих домовленостей щодо валютних інтервенцій, центральні банки США, Німеччини та Японії, слідуючи імпліцитному рішенню зберігати чинність угод, досягнутих в Плазі та Луврі, розпочали погоджене запобігання ревальвації долара. Піковим за масштабами таких інтервенцій виявився 1989 р., коли ФРС продала понад 22 млрд. дол., здійснюючи придбання марки ФРН та єни, за згоди Бундесбанку та Банку Японії. В подальшому масштаби та частота погоджених інтервенцій почала знижуватись. Їх незначні обсяги мали місце у 1990-1991 рр. та у 1994-1995 рр., а впродовж 1992-1993 рр. та 1996-1997 рр. вони були відсутні взагалі, а у 1998 р. погоджені інтервенції мали місце тільки один день, коли США підтримали Японію щодо запобігання раптовому та стрімкому обвалу єни. Японія час від часу продовжує здійснювати односторонні інтервенції і по даний час, але запровадження євро у 1999 р. та зменшення значення валютного курсу в монетарній політиці ЄЦБ, порівняно з його значенням в політиці Бундесбанку, звузили площину застосування погоджених інтервенцій в подальшому. Виключенням були спільні дії ФРС та ЄЦБ у 2001 р. після терактів в Нью-Йорку, спрямовані на запобігання обвалу долара, викликаному невизначеністю щодо політичного курсу США. Проте, навіть після виходу євро з неформально встановленого ЄЦБ коридору наприкінці 2003 р., офіційно оголошені погоджені інтервенції не проводилися.

Як видно з фактографічного аналізу валютних інтервенцій, з розвитком глобалізації їх масштаби зменшуються, природно знижуючи ефективність такого інструменту реалізації міжнародної координації макроекономічної політики. Слід наголосити, спад інтервенційної активності провідних центральних банків обумовлюється факторами, прояв яких підсилюється саме в міру експансії глобалізації.

Слід відмітити, що саме нерівноважні платіжні баланси розглядалися учасниками міжнародної координації як основна проблема, що призводить до підвищення поточної волатильності валютних курсів, їх відхилення від фундаментальних рівноважних значень, спекулятивної мобільності капіталів та протекціоністських ухилів у торгівельній політиці, внаслідок чого підвищується фонова макроекономічна нестабільність у світі. З огляду на те, що в системі відновлення зовнішньої рівноваги застосувалися не тільки інтервенційні заходи центральних банків на валютних ринках, але й фіскальні регулятори, то сам факт платіжного дисбалансу розглядається не просто як похідна валютних курсів, що визначають тенденції у сфері експорту і імпорту, а як наслідок флуктуацій сукупного попиту в розрізі країн. Ситуація, коли нерівновага поточного рахунку є наслідком відмінної циклічної позиції країн, відображає наявність складної структурної взаємозалежності між ними, інакше би баланс відновлювався за рахунок цінових факторів, прив'язаних до курсової динаміки. Така ситуація вимагає розв'язання проблеми платіжного балансу не стільки в категоріях валютного курсу, скільки в категоріях впливу з допомогою макроекономічних регуляторів на динаміку абсорбції. Але саме це і становить найбільшу проблему для ефективної координації, що особливо яскраво проявляється в умовах глобалізації.

Так, по-перше, неефективність валютних інтервенцій, звужуючи монетарний потенціал координації міжнародної макроекономічної політики актуалізує питання про роль фіскальних регуляторів попиту. Повернення до ідеї підвищення значення фіскальної політики в системі міжнародної координації напряму випливає з трансформацій всередині макроекономічної політики у розвинутих країнах, коли орієнтація центральних банків на забезпечення цінової стабільності актуалізує роль автоматичної стабілізації бюджету. Фіскальна, а не монетарна, відповідальність за відхилення фактичного ВВП від потенційного трансплантується на міжнародний рівень, відповідно до чого забезпечується безпосередній вплив на сукупний попит, диференціація якого випливає з циклічної дивергенції, що супроводжується дефіцитами платіжних балансів та курсовою нестабільністю.

З одного боку, дана тенденція є більш консистентною з об'єктами міжнародної координації, якими в більшості своїй виступають платіжний баланс та валютні курси. Це обумовлено тим, що на сьогодні формується суттєва асиметрія між макроекономічними пріоритетами на національному рівні та на міжнародному. Якщо на національному рівні пріоритетність віддається інфляції та зменшенню коливань ВВП, що, однак набагато більше логічно пов'язано з трансформаціями у сфері інституціонального та поведінкового каркасу сучасних центральних банків, ніж зі змінами у середовищі фіскальної політики, то на міжнародному найбільшим пріоритетом є проблема зовнішньої рівноваги. Дана тенденція яскраво демонструється характером ухвал Великої Сімки, в яких основний наголос робиться на тому, як платіжні дефіцити в світі та волатильність валютних курсів позначаються на глобальній стабільності. Втім, така увага проблемі платіжних дефіцитів і валютних курсів приділяється скоріше з міркувань національної спроможності забезпечити цінову стабільність та мінімізувати ВВП-розрив, зокрема за рахунок того, щоб зовнішня нерівновага не спровокувала звуження ринків збуту у країнах, що розвиваються, більш вразливих до криз. Проте, саме з платіжними балансами та валютними курсами пов'язано те, що вони сприймаються як найбільш очевидні та прості для розуміння індикатори функціонування глобального трансмісійного механізму, внаслідок чого їх поведінка слугує засобом інтерпретації передавання шоків з країни до країни. Параметри внутрішньої рівноваги природно не мають таких властивостей. Відповідно, щільний зв'язок між фіскальною та циклічною позицією в динамічному розгортанні сукупного попиту, інтегрованого у систему зовнішньої рівноваги, і робить бюджет більш ефективним елементом міжнародної координації макроекономічної політики.

З іншого боку, використання фіскальної політики в системі міжнародної координації має усі ті ж самі недоліки, що властиві їй при здійсненні внутрішньої макроекономічної політики: негнучкість; тривалі лаги; законодавчі обмеження; щільний зв'язок з внутрішньою політичною кон'юнктурою та пов'язаними з нею перерозподільчими дилемами тощо.

По-друге, перехід центральних банків в режим забезпечення цінової стабільності як пріоритетного завдання, що здобуло інституціонального закріплення у їх мандатах, також є наслідком міжнародної координації макроекономічної політики. Наприклад, Л. Мейєр, Б. Дойл, Дж. Гегнон та Д. Гендерсон стверджують, що ті реформи системи центрального банку, які відбулися практично в більшості розвинутих країн та країн з ринками, що виникають, впродовж 1990_х рр., є безпосереднім наслідком зусиль у сфері міжнародної координації, які вживались розвинутими країнами впродовж 1980_х рр. як наслідок погодженої реакції на негативні результати інфляційного зміщення 1970_х та високих втрат від боротьби з ним у наступному десятилітті. Згідно Р. Манделла, така трансформація структури механізму макроекономічної політики розвинутих країн, у свою чергу, є наслідком усвідомлення переваг низької інфляції і контролю за бюджетними дефіцитами, які, в сукупності, створюють кращі стимули для економічного прогресу, ніж висока інфляція та значне навантаження держави на економіку. Відповідно, підвищення рівня незалежності органів грошової влади та делегуванням їм мандату на забезпечення цінової стабільності суттєво звужує можливості застосування конкретних монетарних дій в системі координації міжнародної монетарної політики. Це випливає з наступного: а) вихід на низькі інфляційні траєкторії суттєво звужує потенціал будь-яких акцій, оскільки це може йти в супереч зі спроможністю органів грошової влади забезпечити стабільність цін; б) ревне плекання власної незалежності може унеможливити процес міжнародної координації, оскільки це може сприйматися як послаблення автономії ухвалення рішень в рамках визначеної інституціональної структури; в) зовнішні зобов'язання, виголошені публічно, обмежують спектр можливих рішень, спрямованих на досягнення цінової стабільності в країні; висока плинність економічних процесів, підсилена глобалізацією та технологічними зрушеннями, ставлять центральні банки в ситуацію, коли рішення, узгоджені на міжнародному рівні, ex ante будуть неефективними ex post, а це, зокрема, є основною причиною звуження операційного горизонту монетарної політики в умовах глобалізації; г) з міжнародною координацією пов'язана проблема транспарентності; - рішення щодо ключових монетарних параметрів потрібно пояснювати з поправкою на погоджені дії з партнерами по міжнародних зобов'язаннях, що ускладнює їх розуміння ринками та створює додаткові можливості для нетранспарентної поведінки всередині країни тощо.

Як наслідок, і розширення сфери міжнародних координаційних зусиль, і вища відповідність між ними та національними фіскальною та структурною політиками за строками, і неефективність втручання у валютні ринки з боку центральних банків суттєво змінюють характер координації макроекономічної політики між країнами. Можна виділити наступні його принципові риси.

Процес виникнення груп країн, в рамках функціонування яких відбувається ухвалення рішень щодо міжнародної координації монетарної політики, ставить питання про необхідність розглядати такі групи з позиції оптимальних коаліцій. Тобто, колективне рішення буде тим більш ефективним та Парето-оптимальним, чим більш гомогенними будуть учасники коаліції. При цьому, чим меншою буде сама коаліція, тим меншими будуть витрати на переговори. На рівні монетарних проблем спроможність забезпечити вищу стабільність у валютній сфері знаходиться у площині зменшення кількості валют. Формування валютних союзів за таких умов виконуватиме позитивну роль, оскільки за рахунок цього зменшується кількість учасників переговорів та зменшується кількість валют, а як наслідок і загальна волатильність валютних ринків. Це може закласти сприятливе підґрунтя для виникнення якісно нового характеру глобальної стабільності: стабільність з курсовими коливаннями, які будуть поступово затухати з огляду на те, що виникнуть нові можливості більш щільної міжнародної координації макроекономічної політики за рахунок зменшення кількості її суб'єктів, в розпорядженні яких знаходяться такі інколи суперечливі інструменти як валютні курси та монетарна політика.

Можна виділити наступні принципові риси сучасної глобальної фінансової архітектури та монетарної системи: блоковий поділ світу між геоекономічними центрами; конкуренція провідних валют при виконанні ролі деномінації резервних активів; асиметрія між положенням долара США у глобальних резервах та роллю американської економіки в глобальному ВВП та експорті. Як наслідок, формується тенденція до зміщення акцентів з відтворювальної взаємозалежності в світі у напрямку посилення її монетарних аспектів саме в контексті домінування США. В глобальній економіці формуються своєрідні широкі оптимальні валютні зони, внаслідок чого важливою є ідентифікація країни з тим чи іншим валютним блоком. Проблемою тут є те, що в сучасних умовах глобальної інтеграції проблеми «трилеми» вже актуалізується на рівні валютних блоків і може не підтверджуватись в середині блоків, що суттєво послаблює автономію монетарної політики від екзогенних факторів, зокрема, простежується наростаюча корельованість процентних ставок у світі ставками у США. З виникненням широких оптимальних валютних зон також виникає проблема того, що зовнішньоекономічна орієнтація країни та торговельні, фінансові, валютні та монетарні аспекти глобальної взаємозалежності можуть не співпадати, внаслідок чого відсутність інтрарегіональної компоненти розвитку робить такі країни надзвичайно вразливими до коливання валютних курсів, переш за все, між доларом та євро.

На сьогодні не існує передумов для формування цілісної системи глобального регулювання, попри те, що існують глобальні провали ринку та вже виникли глобальні суспільні блага; валютно-фінансова стабільність в окремій країні на сьогодні є одним з них, оскільки за сучасного розвитку ринків капіталу та їх імперфекцій кризи мають тенденцію до міграції. Неможливість виникнення системи глобального регулювання багато в чому зумовлюється відсутністю справжнього глобального суспільства та тим, що гегемоністські концепції стабільності на сьогодні не відповідають рівню взаємозалежності у світі. Більше того, будь-які спроби обмеження на національну монетарну політику з міркувань підтримання глобальної стабільності будуть неефективними як з міркувань того, що провідні центральні банки не відступлять від пріоритету внутрішньої рівноваги, так і з міркувань того, що на сьогодні не існує ні засобів ні передумов для заходів, які би, обмежуючи коливання валютних курсів, виступили фактором забезпечення такої стабільності. Відповідно, одним з найбільш ймовірних варіантів підвищення стабільності глобальної фінансової архітектури є міжнародна координація макроекономічної політики.

Глобалізація створила специфічну ситуацію, коли, з одного боку, наростаюча сила «ефекту переливу» є фактором затребуваності координації. З іншого боку, простежується тенденція до послаблення участі центральних банків в процесах міжнародної координації макрополітики, з огляду на те, що монетарна політика здійснюється з орієнтацією на цінову стабільність і це інституціонально формалізовано, тоді як індикатором застосування макроокрдинаційних рішень на міжнародному рівні є валютні курси та платіжні баланси. За рахунок цього зростає роль міжнародної координації фіскальної, регуляторної та наглядової політики; практика багатосторонніх інтервенцій стає скоріше виключенням, а їх застосування відбувається у екстремальних випадках.

Висновки

У даній магістерській роботі наведене узагальнення і нове вирішення проблеми теоретичних підходів до дослідження закономірностей трансформації центральних банків в умовах глобалізації, що виявляється у розробці загальнотеоретичних положень, в яких обґрунтовуються взаємообумовлений зв'язок між змінами у валютній політиці і розвитком процесів глобалізації, а також варіанти можливого запобігання викликам глобалізації з огляду на еволюцію центральних банків як інституцій у контексті еволюції міжнародної валютної системи.

Розвиток процесів глобалізації як процесу підвищення цілісності світового господарства, взаємозалежності країн та тенденції до конвергенції безпосередньо пов'язаний з характером монетарного вибору у відкритій економіці, який передбачає, що мобільність капіталу повинна кореспондувати або з фіксованими валютними курсами і підпорядкуванням монетарної політики потребам пристосування до платіжного балансу, або з плаваючими курсами та орієнтацією монетарної політики на внутрішню рівновагу. Як показала тривала еволюція міжнародної валютної системи та центральних банків як інституцій, орієнтація на внутрішню рівновагу стає домінуючим принципом монетарної політики, який поступово субординує усі інші аспекти монетарного вибору у відкритій економіці, але, приймаючи до уваги затребуваність капітальної мобільності для розвитку процесів міжнародної інтеграції та використання переваг відкритості національної економіки для економічного зростання та підвищення добробуту, стає фундаментальною передумовою для розвитку процесів глобалізації.

На основі розробленого методологічного підходу до етапізації розвитку центральних банків виявлено їх п'ять історичних типів та на основі всебічного аналізу сучасних процесів трансформації монетарних органів стверджується, що утвердження сучасного історичного типу стає загальною закономірністю такої еволюції, яка співпадає у часі з розвитком процесів глобалізації. Крім того, глобалізація створює передумови для того, що саме сучасний історичний тип центральних банків є найбільш ефективним інституціональним та функціональним фактором забезпечення проведення стабільної монетарної політики та підтримання макрофінансової стабільності в країні.

Із глобалізацією пов'язані фундаментальні зміни у зовнішньому оточенні центральних банків, макроекономічних процесах, характері реалізації валютної політики. Зокрема, найбільш фундаментальним явищем є те, що глобалізація створює ендогенні передумови для зниження інфляції, водночас ризик інфляційної дестабілізації зростає, а економічні наслідки для країни від послаблення контролю за інфляцією є пропорційними до того, наскільки інтегрована країна з глобальною економікою. Глобалізація стає безпосереднім фактором підвищення нейтральності валютної політики, втім, характер такої нейтральності суттєво відрізняється в розрізі великих та малих економік. Також із глобалізацією пов'язані відмінності в характері зв'язків між такими факторами монетарного вибору як інфляція, динаміка ВВП і безробіття та ступенем відкритості економіки, який для великих економік є нижчим, ніж для малих. Із глобалізацією фінансових ринків пов'язана закономірність, коли довгострокові ставки починають вирівнюватися швидше, ніж короткострокові. З одного боку, це свідчить про те, що центральні банки зіткнулися з проблемою суттєвого послаблення своєї спроможності проводити політику стабілізації ВВП, але з іншого боку, з огляду на збереження кореляції між такими ставками, можна констатувати відсутність повної інтеграції фінансових ринків.

На тлі глобалізації актуалізується така закономірність як трансформація інституціонального каркасу центральних банків. Зокрема, найбільш яскравим проявом цього є делегування центробанкам мандату на здійснення політики стабільності цін, оскільки це є відображенням адаптації до зростання затребуваності ринкового саморегулювання та інноваційності в умовах загострення глобальної конкуренції. Макроекономічний вимір цього напряму випливає з забезпечення жорсткого інституціонального захисту незалежності монетарних органів, а останній слугує засобом запобігання макроекономічній дестабілізації, викликаній неконтрольованою інфляцією, втрати від якої мультиплікуються рівнем розвитку глобалізаційних процесів.

Лібералізація руху капіталу та перехід до плаваючих курсів створили передумови для швидкого розвитку міжнародних валютних та фінансових ринків. При цьому, глобалізація детермінує складне переплетення затребуваності як гнучкості валютного курсу, так і підтримання його стабільності, що особливо яскраво простежується на прикладі країн, що розвиваються. Якщо для розвинутих країн питання режиму валютного курсу практично вирішено на користь плавання, то країни, що розвиваються, попри оголошення плаваючого курсу, тяжіють до його фіксованого значення, породжуючи фундаментальні ризики для макрофінансової стабільності в умовах глобалізації, оскільки остання за конфлікту цілей монетарної політики щодо внутрішніх макрозмінних та валютного курсу є фактором валютних криз та руйнівних фінансових потрясінь. Відповідно, формується тенденція до підвищення гнучкості валютного курсу, або до усунення курсу як такого. В останньому випадку доларизація розглядається як радикальний засіб забезпечення монетарних передумов для макроекономічної стабільності в умовах збільшення зовнішніх зобов'язань приватного сектору, волатильності та імперфекцій міжнародних фінансових ринків і збереження недовіри ринків до монетарної політики в країнах, що розвиваються, навіть попри кардинальну дезінфляцію і ряд позитивних інституціональних змін у сфері функціонування центральних банків.

В умовах глобалізації традиційні уявлення про передумови та детермінанти формування валютних союзів, представлені в основному теорією оптимальних валютних зон, потребують перегляду. Дана теорія вже не може вважатися гносеологічним підґрунтям формування валютних союзів в умовах глобалізації, оскільки остання породжує цілий комплекс передумов для монетарної уніфікації, серед яких слід виділити три зрізи: відтворювальний; макроекономічний; інституціональний, внаслідок чого довіра до неї зростає, а ризик дестабілізації при глобальних потрясіннях зменшується).

Процеси валютної уніфікації у Західній Європі демонструють, що в кожному з випадків присутній елемент глобалізації при обґрунтуванні валютної уніфікації, хоча він зважується на певний набір факторів, пов'язаний з внутрішньою логікою регіональної інтеграції. Найбільшою мірою фактори глобалізації при формуванні валютного союзу простежуються у Європі, найменшою - у Західній Африці.

Принциповими рисами сучасної глобальної фінансової архітектури та монетарної системи є: блоковий поділ світу між геоекономічними центрами; конкуренція провідних валют при виконанні ролі деномінації резервних активів; асиметрія між роллю долара США у глобальних резервах та роллю американської економіки в глобальному ВВП та експорті. Як наслідок, формується тенденція до зміщення акцентів з відтворювальної взаємозалежності в світі у напрямку посилення її монетарних аспектів саме в контексті домінування США. У глобальній економіці формуються своєрідні широкі валютні зони, внаслідок чого важливою є ідентифікація країни з тим чи іншим валютним блоком. В сучасних умовах глобальної інтеграції проблеми вже актуалізується на рівні валютних блоків і може не підтверджуватись в середині блоків, що суттєво послаблює автономію валютної політики від екзогенних факторів. З виникненням широких оптимальних валютних зон також виникає проблема того, що зовнішньоекономічна орієнтація країни та торговельні, фінансові, валютні та монетарні аспекти глобальної взаємозалежності можуть не співпадати, внаслідок чого відсутність інтрарегіональної компоненти розвитку робить такі країни надзвичайно вразливими до коливання валютних курсів, переш за все, між доларом та євро.

Незважаючи на істотні проблеми глобальної економіки, на сьогодні не існує передумов для формування цілісної системи глобального регулювання, попри те, що існують глобальні провали ринку та вже виникли глобальні суспільні блага; валютно-фінансова стабільність в окремій країні на сьогодні є одним з них, оскільки за сучасного розвитку ринків капіталу та їх імперфекцій кризи мають тенденцію до міграції. Неможливість виникнення системи глобального регулювання багато в чому зумовлюється відсутністю справжнього глобального суспільства та тим, що гегемоністські концепції стабільності на сьогодні не відповідають рівню взаємозалежності у світі. Більше того, будь-які спроби обмеження на національну валютну політику з метою підтримання глобальної стабільності будуть неефективними як з міркувань того, що провідні центральні банки не відступлять від пріоритету внутрішньої рівноваги, так і з міркувань того, що на сьогодні не існує ні засобів ні передумов для заходів, які би, обмежуючи коливання валютних курсів, виступили фактором забезпечення такої стабільності. Основна передумова цього, - циклічна дивергенція, яка розвивається на тлі того, що глобалізація створює внутрішні передумови для синхронізації бізнес-циклів. Але саме з фінансовою глобалізацією пов'язана ситуація, коли міжнародна диверсифікація портфелів мінімізує вплив шоків пропозиції з однієї країни на іншу, що стає фундаментальною передумовою для реальної регіоналізації. Відповідно, одним з найбільш ймовірних варіантів підвищення стабільності глобальної фінансової архітектури є міжнародна координація макроекономічної політики.

Глобалізація створила специфічну ситуацію, коли, з одного боку, наростаюча сила «ефекту переливу» є фактором затребуваності координації. При цьому, саме з проблемою дефіцитних платіжних балансів та відхиленням валютних курсів від фундаментально рівноважних пов'язується реалізація міжнародної координації макрополітики як такої. З іншого боку, платіжні баланси не є факторами внутрішньої монетарної політики, а підтримання валютних курсів на рівноважних траєкторіях привнесе тільки додаткові флуктуації ринків. Зокрема, простежується тенденція до послаблення участі центральних банків в процесах міжнародної координації макрополітики, з огляду на те, що монетарна політика здійснюється з орієнтацією на цінову стабільність і це інституціонально формалізовано, отже в багатьох випадках має національну політичну легітимність. За рахунок цього зростає роль міжнародної координації фіскальної, регуляторної та наглядової політики; практика багатосторонніх інтервенцій стає скоріше виключенням, а їх застосування відбувається у екстремальних випадках.

Глобалізація створює фундаментальні передумови для інтеграції країн Центрально-Східної Європи до зони євро. Це випливає з розробленого обґрунтування необхідності формування валютних союзів в умовах глобалізації та специфічної вразливості таких країн, а також з того, що виконання критеріїв євроконвергенції само по собі створює передумови для затребуваності більш швидкого переходу на євро: такі критерії передбачають конфлікт цілей монетарної політики, що є вкрай небезпечним в умовах глобалізації; мінімізація інфляції на тлі припливу капіталу та ефекту Баласи-Самуельсона може справляти депресивний вплив на економіку тощо.

Аналіз стратегій інтеграції із зоною євро та специфічний вплив глобалізації на трансформаційні економіки дозволяє стверджувати: принциповим є випереджаюче виконання маастрихтських критеріїв і відповідні інституціональні реформи у сфері функціонування центральних банків, які би забезпечили згладжений перехід на реалізацію макроекономічної політики відповідно до стандартів ЄС та ЄВС. Відповідно, така стратегія повинна будуватись на основі наступних принципів: інституціональної симетрії; антиципації режиму макроекономічного регулювання; макроекономічної однорідності; технічної сумісності. В сукупності це дозволить мінімізувати інтеграційний шок. Наростаюча інтеграція України з глобальною економікою актуалізує вибір на користь пріоритету монетарної уніфікації у західному напрямку, для чого необхідне реформування НБУ, трансформація його основного завдання, поступове забезпечення мінімізації інфляції до маастрихтських нормативів ще до вступу в ЄС та підвищення гнучкості валютного курсу, що покращить передумови для виконання критеріїв конвергенції та запобігатиме інтеграційному шоку з огляду на випереджаючу адаптацію до стандартів макроекономічної політики ЄС та ЄВС.

Список використаних джерел

1. Адамик Б. Вибір цільової спрямованості монетарної політики в Україні // Світ фінансів. - 2004. - Вип. 1. - С. 72-81.

2. Аникин А. История финансовых потрясений. От Джона Ло до Сергея Кириенко. - М.: Олимп-Бизнес, 2000. - 384 с.

3. Афонцев С. Проблема глобального управления мирохозяйственной системой: теоретические аспекты // МЭиМО. - 2001. - С. 65-70.

4. Базилевич В., Дорошенко І. Визначення режиму валютного курсу і його вплив на темпи інфляції та економічного зростання // Економіст. - 1999. - №12. - С. 44-49.

5. Бакаєв О. Глобалізація фінансових ринків // Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації: Монографія. За ред. д-ра екон. наук, проф. Д.Г. Лук'яненка. - К.: КНЕУ, 2001. - С. 195-214.

6. Бегг Д., Джавацци Ф., Выплош Ч. Вопросы формирования валютной политики ЕВС // Вопросы экономики. - 1999. - №1. - С. 33-50.

7. Берг Э., Боренштейн Э. Полная долларизация: преимущества и недостатки // Вопросы экономики. МВФ. Вашингтон. О.К. - Изд. на русс. яз. - 2000. - №24. - С. 1-22.

8. Білорус О., Мацейко Ю. Конкурентоспроможність у сучасному глобальному світі // Економічний часопис. - 2002. - №9. - С. 7-10.

9. Берестовий С. Вплив політики обмінного курсу на економічні процеси в перехідних економіках // Економіст. - 2000. - №9. - С. 33-35.

10. Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії: Пер. з нім. - К.: Либідь, 2000. - 654 с.

11. Болгарін І., Махадева Л., Штерн Г. Деякі методологічні аспекти побудови та використання моделі механізму монетарної трансмісії в Україні // Вісник НБУ. - 2000. - №11. - С. 4-6.

12. Бондаренко А. Какие современные мировые валюты можно считать мировыми? // МЭиМО. - 2003. - №9. - С. 48-52.

13. Бофингер П., Флассбек Г., Хоффманн Л. Экономика ортодоксальной монетарной стабилизации: пример России, Украины и Казахстана // Вопросы экономики. - 1995. - №12. - С. 26-44.

14. Бузгалин А.В. Переходная экономика: курс лекций по аналитической экономии. - М.: Таурус; Просперус, 1994. - 472 с.

15. Бурда М., Виплош Ч. Макроекономика: Учебник -2_е изд. - Спб.: Судостроение: 1998. - 544 с.

16. Буторина О. Новые члены ЕС и их перспективы в зоне евро // Деньги и кредит. - 2004. - №5. - С. 50-58.

17. Быстряков И. Метапространство глобальной экономики // Економічний часопис. - 2002. - №9. - С. 12-17.

18. Бюджет // Українсько-Європейський центр з питань законодавства. Тенденції української економіки. - 1998. - №12. - С. 5.

19. Вахненко Т. Визначальні фактори формування валютних курсів // Вісник НБУ. - 2004. - №8. - С. 31-37.

20. Волобуев В. Эволюция модели смешанной экономики и бюджетная макростратегия в США // МЭиМО. - 2001. - №4. - С. 21-29.

21. Гайдар Е. «Детские болезни» постсоциализма // Вопросы экономики. - 1997. - №4. - С. 4-25.

22. Гальчинський А. Україна: поступ в майбутнє. - К.: Основи, 1999. - 220 с.

23. Гальчинський А. Теорія грошей. - К.: Основи, 1996. - 413 с.

24. Геблер И. Макроэкономика / Пер. с нем. - К.: НМК ВО, 1993. - 399 с.

25. Геєць В. Перспективи світового економічного зростання у 2000-2002 роках // Вісник НБУ. - 2000. - №2. - С. 20-25.

26. Герст П., Томсон Г. Сумніви в глобалізації. Пер. з англ. - К.: К.І.С., 2002. - 306 с.

27. Гладій І. Транснаціональна регіоналізація глобалізаційного економічного простору: системно-синергетичний підхід // Журнал європейської економіки. - 2004. - Том 3. - С. 79-95.

28. Глобалізація / Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т.1. - К.: Видавничий центр «Академія», 2000. - С. 264-265.

29. Глобалізація і безпека розвитку: Монографія / Керівник авт. колективу і наук. ред. О.Г. Білорус. - К.: КНЕУ, 2001. - 798 с.

30. Дзюблюк О.В. Організація грошово-кредитних відносин суспільства в умовах ринкового реформування економіки. - К.: Поліграфкнига, 2000. - 512 с.

31. Дзюблюк О. Вплив рівня монетизації економіки України на кредитну діяльність комерційних банків в умовахперехідного періоду // Вісник НБУ. - 2000. - №5. - С. 4-9.

32. Звонова Е. Международное внешнее финансирование в современной экономике. - М.: Экономика, 2000. - 324 с.

33. Кейнс Дж.М. Общая теория занятости, процента и денег / Антология экономической классики. - М.: ЭКОНОВ, Ключ, 1993. - С. 137-432.

34. Киреев А.П. Международная экономика: В 2_х ч. - Ч. 1: Международная микроэкономика: движение товаров и факторов производства. Учебное пособие для вузов. - М.: Междунар. отношения, 1998. - 416 с.

35. Классики кейнсианства: В 2_х т. Т. ІІ. Хансен Э. Экономические циклы и национальный доход Ч. ІІІ-IV. / Хансен Э. - М.: ОАО Издательство «Экономика», 1997. - 431 с.

36. Козюк В.В. Незалежність центральних банків у світлі макроекономічного аналізу глобалізаційних процесів // Вісник НБУ. - 2004. - №7. - С. 24-28.

37. Комарницький І., Нікіфоров П. Валютно-фінансовий аспект глобалізації національної економіки // Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації: Монографія. За ред. д-ра екон. наук, проф. Д.Г. Лук'яненка. - К.: КНЕУ, 2001. - С. 430-436.

38. Копич І., Шевчук В. Монетарні ефекти платіжного балансу // Вісник НБУ. - 2000. - №9. - С. 40-43.

39. Линдерт П.Х. Экономика мирохозяйственных связей: Пер. с англ. - М.: Прогресс, 1992. - 520 с.

40. Лэкстон Д. Внешние последствия государственного долга. Специальный выпуск Научно-исследовательского управления МВФ. - Б.м. - 1996. - 16 с.

41. Луцишин З.О. Міжнародні валютно-фінансові відносини: практична філософія та реалії української економіки: - Тернопіль: Збруч, 1997. - 450 с.

42. МакКиннон Р. Оптимальные валютные зоны // Евро дитя Манделла? Теория оптимальных валютных зон: Сборник статей / Пер. с англ. - М.: Дело, 2002. - С. 76-91.

43. Манделл Р. Евро и стабильность мировой валютной системы // Евро - дитя Манделла? Теория оптимальных валютных зон. / Пер. с англ. - М.: Дело, 2002. - С. 293-328.

44. Марцинкевич В. Экономический мейнстрим и современное воспроизводство // МЭиМО. - 2003. - №2. - С. 36-41.