Безготiвковi розрахунки в Україні

1

Зміст

Вступ. Розділ І. Основи організацій безготівкових розрахунків в Україні. 1.1. Безготівкові розрахунки, їх суть, класифікація, принципи організації. 1.2. Види та порядок відкриття рахунків фізичним особам. 1.3. Суть, інструменти та види платіжних систем. Розділ II. Аналіз діючої системи безготівкових розрахунків фізичних осіб. 2.1. Перерахування заробітної плати і доходів на вклади. 2.2. Списання сум з рахунків вкладів за їх доручення. 2.3. Розрахунки розрахунковими чеками. 2.4. Перекази вкладів і коштів фізичних осіб. Розділ III. Проблеми і перспективи організації безготівкових розрахунків фізичних осіб. 3.1. Сутність та історія виникнення розрахунків за допомогою пластикових карток . 3.2. Характеристика банківських платіжних карток. 3.3. Проблеми і перспективи розвитку електронних послуг фізичним особам Висновки. Список використаної літератури .

Вступ

Безготівкові розрахунки - система грошових розрахунків, які проводяться без участі готівки, тобто у сфері безготівкового грошового обороту, шляхом перерахування банком певної суми з рахунку платника на рахунок одержувача, або заліком взаємних вимог.

Ефективність функціонування економіки в цілому і кожного суб'єкта господарювання зокрема, залежить від організації безготівкових розрахунків у господарському обороті.

Сьогодні для утримання позицій на ринку банкам необхідно розширяти спектр пропонованих послуг, як фізичним, так і корпоративним клієнтам. У зв'язку з цим роль безготівкових розрахунків у щаблі пропонованих послуг банку стало значно вищою.

Безготівкові розрахунки фізичних осіб - це розрахунки через банки, зв'язані з перерахуванням (за дорученням фізичної особи) на вклади в банках заробітної плати, гонорару, пенсії тощо. За дорученням вкладників банки переказують грошові суми з вкладів фізичних осіб на рахунки відповідних організацій в оплату за товари, послуги тощо. Світовий досвід свідчить, що стабілізація економічного становища підштовхує комерційні банки до пошуку нових, вигідних обом сторонам видів послуг і спільної роботи з клієнтами. З метою створення додаткових зручностей в розрахунках фізичних осіб з підприємствами торгівлі і іншими організаціями застосовуються розрахункові чеки, чекові книжки, а також ведеться робота по застосуванню банківських платіжних карток.

В умовах переходу економіки нашої країни до ринкових відносин, недооцінюються безготівкові розрахунки фізичних осіб, ігнорується значення кредиту, роль якого в ринковій економіці домінуюча. При опосередкованому акті реалізації товарів кредитом, створюються умови для обслуговування розрахунків рухом оборотних документів (чеків), які передаються з рук в руки майже так вільно, як готівкові гроші, виконують їх функції, заміняючи їх.

Ключову роль у переведенні масових платежів на безготівкову основу відіграють пластикові картки. Самі по собі вони не є грошима і не здійснюють обігу. Вони лише є підтвердженням того, що їх власники мають на своїх рахунках певну суму грошей, яку можуть привести в рух з допомогою карток і погасити свої зобов'язання.

Це питання особливо є актуальним на даний період - період глибоких змін в банківській сфері, багаточисельних нововведень в організації, методах управління банків і формах обслуговування ділового сектору і різних груп населення.

Метою дослідження є розкриття суті і аналіз основних форм безготівкових розрахунків фізичних осіб, виявлення проблем і обґрунтування пропозицій, направлених на удосконалення безготівкових розрахунків в сучасних умовах переходу до ринкової економіки.

У відповідності до поставленої мети у роботі визначено наступні завдання:

розкрити основні тези організації безготівкових розрахунків
фізичниз осіб;

розглянути види і порядок відкриття рахунків населенню;

охарактеризувати діючі форми безготівкових розрахунків
фізичних осіб;

проаналізувати проблеми і перспективи організації безготівкових
розрахунків фізичних осіб.

Теоретичною і методологічною основою дослідження послужили закони та постанови Верховної Ради України, нормативні акти і інструкції Національного банку України. При цьому були вивчені праці українських і зарубіжних авторів-економістів, наукова і спеціальна література з питань теорії і практики безготівкових розрахунків, а також періодичні видання газет і журналів.

Дипломна робота складається з вступу, трьох розділів, висновку, списку використаної літератури та додатків.

Розділ І. Основи організації безготівкових розрахунків в Україні

1.1 Безготівкові розрахунки: суть, класифікація, принципи організації

Безготівкові розрахунки - рахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обігу. [4, с. 29]

У національній економіці відбувається безперервний кругообіг доходів і продуктів, який опосередковується відповідним оборотом грошей.
Грошовий оборот - це рух грошей у процесі виробництва, розподілу, обміну і
споживання національного продукту, який здійснюється шляхом безготівкових розрахунків та через обіг готівки. Залежно від форми грошей, в якій відбувається грошовий оборот, він поділяється на безготівковий і готівковий.

Переваги безготівкового обороту порівняно з обігом готівки: економляться кошти, прискорюється оборот грошей. Рух грошей по рахунках створює можливість контролювати його. Визначаючи законодавче права та обов'язки банків щодо здійснення такого контролю, держава може впливати на весь безготівковий грошовий оборот, а отже - на процес суспільного відтворення в цілому. У цьому головна перевага безготівкового обороту над готівковим, тому з розвитком ринкових відносин в Україні буде розширюватись сфера безготівкового обороту і звужуватись готівка.Безготівкові розрахунки є розрахунками (платежами) за продукцію та послуги, що здійснюються двома основними способами: акцептно-інкасовим, коли поставка передує оплаті, та акредитивним, - коли оплата передує відправленню продукції. Безготівкові розрахунки здійснюються за двома основними грошовими потоками. Це, по-перше, надходження коштів на рахунок; по-друге, витрачання коштів з рахунку.

Безготівкові розрахунки між підприємствами, організаціями і установами всіх форм власності і підприємствами без створення юридичної особи, фізичними особами здійснюються у національній валюті України через банк шляхом перерахуванням коштів з рахунку платника на рахунок одержувача. Кошти з рахунка клієнта списуються за розпорядженням його власника, крім випадків, у яких чинним законодавством передбачене безспірне стягування та безакцентне списання коштів. Розрахункові документи приймаються банком до виконання тільки в межах наявних на рахунку клієнта коштів.

Як правило, безготівкові розрахунки можна класифікувати за такими критеріями

Безготівкові розрахунки поділяються на міжбанківські та міжгосподарські, які обслуговують відповідно відносини між банками та між клієнтами банків.

За об'єктом розрахунків, тобто залежно від призначення платежу безготівкові розрахунки поділяються на дві групи:

* розрахунки за товарними операціями - платежі за товарно-матеріальні цінності, надані послуги і виконані роботи;

* розрахунки за нетоварними операціями - сплата податків та перерахування інших платежів до бюджету, одержання і проведення банківських позичок, страхових сум.

В залежності від місця проведення безготівкових розрахунків виділяють:

внутрішньодержавні (внутріміські, що здійснюються в межах одного населеного пункту, і міжміські - за межами цього пункту);

міждержавні розрахунки (між господарськими суб'єктами, які перебувають на територіях різних держав).

Безготівкові розрахунки класифікують також як:

* гарантовані, тобто такі, що забезпечують гарантію платежу за рахунок депонування коштів;

* негарантовані, тобто такі, за яких платіж не гарантується. Залежно від способу реалізації продукції безготівкові розрахунки

можуть бути:

прямі - безпосередньо між постачальником і покупцями;

транзитні - здійснюються за наявності проміжних структур. Безготівкові розрахунки в своїй цілісній сукупності формують певну

систему. Система безготівкових розрахунків є складовою загальної національної грошової системи. В ході встановлення ринкових відносин і відповідної трансформації грошової сфери економіки посилюється значення і роль безготівкових розрахунків як важливого самостійного і відособленого об'єкта економічних відносин, а відповідно окремого предмета дослідження економічної науки.

Одна з актуальних наукових проблем - визначення структурно-функціональних компонентів системи безготівкових розрахунків. Важливо розрізнити такі складові цієї системи:

принципи безготівкових розрахунків;

вимоги до організацій розрахунків;

форми розрахунків;

розрахункові документи;

способи безготівкових розрахунків;

механізм контролю за станом рахунків.

Взаємозв'язки між структурними складовими системи безготівкових розрахунків можна відобразити у вигляді схеми. (Додаток 1)

Для створення ефективної системи безготівкових розрахунків принципове значення має правильне визначення її принципів - основних нормативних положень, якими слід керуватися, щоб безготівкові розрахунки максимально сприяли прискоренню народногосподарського обороту. Загальноприйнятою стала точка зору про виділення загальноекономічних і специфічних властивостей принципів організації безготівкових розрахунків. Специфіка принципів безготівкових розрахунків відображає реальний стан національної економіки.

Принципи безготівкових розрахунків - це вихідні положення, які визначають конкретний економічний зміст способів і форм розрахунків.

Виділяють такі основні принципи організації безготівкових розрахунків:

Кошти всіх господарських суб'єктів (як власні, так і залучені)
підлягають обов'язковому зберіганню на поточних та інших
рахунках в установах банків. При кризовому стані економіки
недотримання цього принципу призводить до відпливу грошей з
легальних каналів грошового обороту і, як наслідок, до
посилення тіньового характеру економіки.

Безготівкові розрахунки між фізичними особами,
підприємствами здійснюються через банки шляхом
перерахування коштів з поточних рахунків платників на поточні
рахунки одержувачів коштів.

Розрахунки з покупцями за товарно-матеріальні цінності і
послуги проводяться, як правило після відпуску продукції або
надання послуг. Максимальне наближення моменту проведення
платежу до терміну відпуску товарів необхідна умова
забезпечення економічності безготівкових платежів.

Банки списують кошти з рахунків підприємств тільки за
розпорядженням їх власників, крім випадків, у яких безспірне списання (стягнення) коштів передбачене законом України, а також за рішенням суду, арбітражного суду та виконавчими
написами нотаріусів.

Доручення підприємств на перерахування коштів приймаються
банками до виконання тільки в межах наявних коштів або за
рахунок платіжного кредиту банку.

Зарахування коштів на рахунок одержувача відбувається після
списання відповідних грошових сум з рахунків платника.

Банк на договірній основі здійснює розрахунково-касове
обслуговування своїх клієнтів і виконує їх розпорядження щодо
перерахування коштів з рахунків.

Підприємства самостійно обирають форми розрахунків та
вказують їх при укладанні між собою договорів.

Взаємні претензії за розрахунками між платником і одержувачем коштів розглядаються сторонами в претензійно-позовному порядку без участі банку.

Специфіка прояву принципів організації безготівкових розрахунків у вітчизняній економіці нині пояснюються несприятливими кризовими умовами господарювання. Недотримання принципів організації безготівкових розрахунків призводить до кризи всієї розрахункової системи (платіжної кризи). Наявні принципи розрахунків охоплюють регулюючим впливом усі важливі елементи системи безготівкових розрахунків, і насамперед їх способи та форми.

Спосіб безготівкових розрахунків у широкім розумінні - це економічно і фінансове обумовлений порядок здійснення грошових відносин між постачальником (продавцем) і платником (покупцем). Способи розрахунків визначаються конкретними умовами виконання господарськими суб'єктами своїх грошових зобов'язань один перед одним.

У сучасній системі безготівкових розрахунків господарські суб'єкти використовують такі основні способи платежу:

Перерахування грошових коштів (попередньо не пов'язане з
банківським кредитом) з поточного рахунку платника.

Надання позики банком шляхом прямого перерахування грошей з
кредитного рахунку платника на банківський рахунок
постачальника.

Розрахунок шляхом заліку взаємних вимог платників коштів та їх
одержувачів, пов'язаних між собою поставкою товарів чи
наданням послуг в процесі обміну діяльністю, з перерахуванням
на відповідні рахунки учасників заліку лише непокритої суми.

Гарантований платіж постачальнику з попереднім депонуванням
коштів на окремих банківських рахунках в установах банку за
місцем знаходження платника і з наступним їх списанням з цього
рахунку після зарахування грошей на рахунок одержувача в
установі банку, де йому відкритий поточний рахунок.[5,с.ЗО]

Призначення того чи іншого способу розрахунку полягає у погашенні грошових зобов'язань юридичних і фізичних осіб. У сучасній кризовій економіці України на перший план виходить такий спосіб платежу, як попередня оплата (гроші перераховуються одержувачеві до відвантаження товарів) на відміну від оплати фактично відвантажених товарів і надання послуг. Порядок попередньої оплати товарно-матеріальних цінностей та послуг застосовуються як санкції відносно неплатоспроможних покупців (несправних платників). Нормативними актами передбачаються максимальні терміни від дня отримання оплати (як правило, не пізніше трьох робочих днів), коли продавець повинен відвантажити оплачені товари і послуги покупцеві.

Використання способу платежу на основі попередньої оплати - це наслідок дисбалансу між товарними і грошовими потоками, монополізму постачальників, нестачі обігових коштів на багатьох підприємствах, зниження платоспроможності. У цих умовах попередня оплата розрахункових документів певним чином дає змогу підтримувати господарський оборот у належному стані.

В умовах платіжної кризи зростає значення способу розрахунків на основі здійснення заліку взаємної заборгованості. Розрахунки, засновані на заліку взаємозаборгованості господарських суб'єктів один до одного погашаються в рівновеликих сумах, і лише за різницею здійснюється платіж прямим перерахуванням грошей.

Такі розрахунки можуть здійснюватися шляхом зарахування зобов'язань між двома платниками або групами платників усіх форм власності однієї та різних галузей народного господарства. На основі заліку здійснюється взаємне скасування грошових зобов'язань між господарськими суб'єктами. Залік взаємної заборгованості у міжнародних розрахунках називають клірингом. Заліки надають можливість скоротити взаємну заборгованість господарських суб'єктів і тим самим прискорити розрахунки. Однак їх негативна роль у грошово-фінансових відносинах очевидна. Заліки взаємозаборгованості обмежують оборот реальних грошей, що означає ненадходження відповідної суми податків до бюджету.

Форми безготівкових розрахунків охоплюють сукупність розрахункових документів, порядок їх оформлення та приймання установами банків, відповідний документообігу. Кожна з форм безготівкових розрахунків характеризується своєю структурою, сукупністю ознак конкретним механізмом платежу.

У сучасних умовах використовують такі основні форми безготівкових розрахунків: платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, акредитиви, векселі, чеки, банківська платіжна картка. Форми безготівкових розрахунків розрізняють залежно від характеру і змісту відповідних розрахункових документів. Розрахункові документи є інструментами здійснення безготівкових розрахунків. За формою і змістом вони повинні відповідати певним вимогам: бути простими, зрозумілими платникові і одержувачу коштів, точно визначеними, зручними в користуванні, давати максимально повну і точну інформацію про грошову операцію, що проводиться. Форма безготівкових розрахунків визначається в договорі між постачальником і покупцем.

Форми безготівкових розрахунків включають організацію руху відповідних розрахункових документів. Розрахункові документи - це складені за встановленою формою документи, що подаються до банку юридичними чи фізичними особами, містить письмове доручення про перерахування певної суми грошей у безготівковій формі за відвантажені товари, виконані роботи, надані послуги та інші платежі.

1.2 Види та порядок відкриття рахунків фізичним особам

Для зберігання коштів і здійснення всіх видів розрахунків і касових операцій юридичні і фізичні особи відкривають банківські рахунки. Наявність банківського рахунку -- неодмінна умова участі відповідних осіб у фінансово-господарських операціях. Господарські суб'єкти повинні зберігати свої кошти в установах банків на рахунках і використовувати їх для міжгосподарських рахунків у безготівковому порядку шляхом перерахування з рахунку платника на рахунок отримувача. Банки відкривають рахунки зареєстрованим в установленому чинним законодавством порядку юридичним особам незалежно від форми власності й виду діяльності та фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності, іноземним інвесторам, фізичним особам на певних, чітко визначених НБУ умовах.

Банківський рахунок є формою поточного відображення та оперативного контролю за станом, рухом, джерелами формування і напрямами витрачання коштів власника певного рахунка.

Фізичним особам установи банків відкривають поточні (вклади до запитання) і вкладні (депозитні) рахунки у національній та іноземній валюті, а також карткові рахунки.(Додаток 2, додаток 3)

Поточні рахунки призначені для обліку коштів за вкладами фізичних осіб до запитання і використовуються для зберігання коштів, отримання готівки та проведення безготівкових розрахунків у національній валюті з іншими фізичними та юридичними особами.

В установах банків відкриваються поточні рахунки в національній валюті фізичним особам:

резидентам-громадянам України

резидентам-іноземцям та особам без громадянства, які отримали посвідку на проживання в Україні

нерезидентам-громадянам України, які постійно проживають за межами України нерезидентам-іноземцям та особам без громадянства, які тимчасово перебувають на території України строком до одного року

відповідно до відкритої візи або документів, що підтверджують законність їх перебування на території України згідно з чинним законодавством.(Рис. 1.3)

Поточні рахунки відкриваються фізичним особам (у тому числі приватним нотаріусам, адвокатам, патентним повіреним) на підставі заяви; документа, що засвідчує особу (паспорта або документа, що замінює його); договору про відкриття та обслуговування рахунку між установою банку і громадянином; картки із зразками підписів. Зразки підписів засвідчуються працівником банку, який відкриває рахунок.

У договорі між установою банку та фізичною особою зазначаються серія, номер, дата та ким виданий документ, що засвідчує фізичну особу (паспорт або документ, що замінює його), адреса за місцем прописки, а також ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податку (резидента), що вноситься в договір на підставі відповідного документа, виданого податковим органом. Якщо договір укладається з фізичною особою, яка через свої релігійні або інші переконання відмовляється від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомила про це відповідні державні органи і в паспорті якої зроблено відмітку про право здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера, в договорі ідентифікаційний номер не зазначається, а уповноважений працівник банку в присутності особи, яка відкриває рахунок, знімає копію сторінки паспорта з такою відміткою.

Карткові рахунки відкриваються фізичним особам на підставі документів, зазначених вище. Якщо в установі банку фізичній особі відкрито поточний рахунок, то картковий рахунок відкривається на підставі заяви на відкриття карткового рахунку і договору.

. На поточні рахунки в національній валюті фізичних осіб-резидентів зараховуються:

- оплата праці, пенсії, допомоги, авторські гонорари за літературні
роботи, музичні твори, витвори образотворчого мистецтва, за артистичну
діяльність, наукові роботи та винаходи;

- виплати страхових та викупних сум, позичок з особистого страхування, страхове відшкодування за майновим страхуванням;

- орендна плата за найм житлових помешкань, рухомого І нерухомого майна;

- відшкодування шкоди, заподіяної робітникам та службовцям каліцтвом або у разі втрати годувальника;

кошти в національній валюті за продану іноземну валюту;

кошти за реалізоване власне майно та за здану сільгосппродукцію;

- інші надходження у випадках, що не суперечать чинному законодавству України.

З поточних рахунків у національній валюті фізичних осіб - резидентів за розпорядженням власника чи за його дорученням проводяться такі операції:

розрахунки за надані послуги юридичними та фізичними особами;

розрахунки за придбані в підприємствах торгівлі товари;

- відрахування до державного та місцевих бюджетів обов'язкових та інших платежів;

розрахунки за участь у створенні підприємств різної форми власності;

розрахунки за купівлю та продаж цінних паперів на біржовому або
позабіржовому ринку;

розрахунки за купівлю готівкової іноземної валюти.

інші операції - у випадках, що не суперечать чинному законодавству України;

- розрахунки за купівлю іноземної валюти за дорученням фізичної
особи, яка виїжджає на постійне місце проживання за кордон, для
подальшого зарахування на її поточний рахунок в іноземній валюті (копії
документів про виїзд з України залишаються в уповноваженому банку).

На поточні рахунки фізичних осіб-нерезидентів (за наявності підтвердження джерел походження готівкових коштів у грошовій одиниці України чи при перерахуванні коштів з власного поточного рахунку), зараховуються відповідно:

кошти, одержані як оплата праці, допомога, авторські гонорари;

кошти, одержані як відшкодування шкоди, заподіяної робітникам та
службовцям каліцтвом;

кошти від продажу власного майна;

успадковані кошти;

кошти, отримані внаслідок здійснення іноземної інвестиції в Україну;

виплата страхових сум;

кошти, що були раніше зняті власником з рахунку, але не використані
або не повністю використані;

- інші надходження, що не суперечать чинному законодавству України.

З поточних рахунків у національній валюті фізичних осіб -нерезидентів за розпорядженням власника чи за його довіреністю проводяться такі операції в грошовій одиниці України:

- видача коштів готівкою;

- видача платіжних документів для здійснення безготівкових
розрахунків;

розрахунки у безготівковій формі за послуги, надані юридичними та
фізичними особами на території України;

сплата мита, податків та інших обов'язкових платежів;

сплата страхових та членських внесків;

здійснення платежів з відшкодування витрат судовим, слідчим,арбітражним, нотаріальним та іншим органам;

перерахування на рахунок іншої фізичної особи;

перерахування на інший власний поточний рахунок в іншому банку
України чи на вкладний рахунок;

перерахування на рахунок юридичної особи-резидента як внесок до її
статутного фонду у випадках, передбачених чинним законодавством.

перерахування на рахунок юридичної особи-резидента як реінвестування в об'єкт первинного інвестування чи в інші об'єкти інвестування відповідно до чинного законодавства України;

- перерахування за купівлю іноземної валюти (купівля іноземної
валюти за кошти у грошовій одиниці України з урахуванням нарахованих
відсотків за залишками коштів на рахунку);

- інші операції, що не суперечать чинному законодавству України.

Поточний рахунок в іноземній валюті фізичній особі-резиденту відкривається на підставі заяви; документа, що засвідчує особу (паспорт або документ, що замінює його); договору на відкриття та обслуговування рахунку між установою банку та громадянином; картки із зразками підписів, які надаються у присутності працівника банку, що відкриває рахунок, та засвідчуються цим працівником.

Поточний рахунок в іноземній валюті фізичній особі - нерезиденту відкривається на підставі договору за умови пред'явлення паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу, та подання до уповноваженого банку:

а) заяви встановленої форми ;

б) картки із зразками підписів, що надаються у присутності працівника
банку, який відкриває рахунок, та засвідчуються цим працівником;

в) засвідченої нотаріально копії легалізованого дозволу центрального
банку іноземної країни на відкриття рахунку у разі, якщо це передбачено
міжнародними договорами України.

Вкладні рахунки в національній валюті України відкриваються:

а) резидентам - громадянам України;

б) резидентам - іноземцям та особам без громадянства, які отримали
посвідку на проживання в Україні;

в) нерезидентам - громадянам України, які постійно проживають за
межами України;

г) нерезидентам - іноземцям та особам без громадянства, які проживають в Україні відповідно до візи відкритої строком до 1 року або документів, що підтверджують законність їх перебування на території України відповідно до вимог чинного законодавства (за наявності підтвердження джерел походження готівкових коштів у грошовій одиниці України чи при перерахуванні коштів з власного поточного рахунку).

У разі відкриття вкладного рахунку фізичними особами (резидентами) в договорі про відкриття вкладного рахунку на підставі відповідного документа податкового органу вказується ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податку. При цьому власнику рахунку видається вкладний документ. Таким документом може бути ощадна книжка (іменна чи на пред'явника); інший, виданий банком документ, що засвідчує укладення з банком договору. Фізичній особі-нерезиденту надається іменна ощадна книжка.

У договорі обумовлюються: сума, що вноситься або перераховується на вкладний рахунок; строк зберігання та порядок повернення коштів після закінчення строку зберігання (виплата готівкою, перерахування на поточний рахунок вкладника та ін.); розмір сплати відсотків, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін; умови розірвання договору; інші умови за погодженням сторін.

Відкриття вкладних (депозитних) рахунків в іноземній валюті фізичним особам здійснюється на підставі договору за умови надання паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу.

На вкладний (депозитний) рахунок в іноземній валюті фізичної особи-резидента зараховуються:

готівкова валюта;

валюта, перерахована з власного поточного чи вкладного рахунку в
іноземній валюті в іншому уповноваженому банку України.

З вкладного рахунку в іноземній валюті за розпорядженням фізичної особи - резидента чи за його дорученням проводяться операції (при закритті рахунку):

- виплата готівкою (вивезення за межі України здійснюється згідно з Порядком переміщення валюти через митний кордон України);

- виплата платіжними документами (вивезення за межі України здійснюється згідно з Порядком переміщення валюти через митний кордон України);

- перерахування на власний поточний чи вкладний рахунок в іноземній
валюті в іншому уповноваженому банку України.

На вкладний рахунок в іноземній валюті фізичної особи - нерезидента зараховуються:

готівкова валюта, яка ввезена на територію України і зареєстрована
митною службою при в'їзді в Україну (в митній декларації робиться відмітка
уповноваженого банку України про зарахування готівкової іноземної валюти
на рахунок);

валюта, перерахована з власного поточного чи вкладного рахунку в
іноземній валюті в іншому уповноваженому банку.

З вкладного рахунку в іноземній валюті фізичної особи - нерезидента за розпорядженням власника чи за його дорученням проводяться такі операції (при закритті рахунку):

- перерахування за межі України через кореспондентські рахунки
уповноважених банків України відповідно до Правил переказу іноземної
валюти за межі України за рахунок особистих коштів фізичних осіб-
резидентів і нерезидентів;

- виплата готівкою (вивезення за межі України здійснюється згідно Порядком переміщення валюти через митний кордон України);

- виплата платіжними документами (вивезення за межі України
здійснюється згідно з Порядком переміщення валюти через митний кордон
України);

- перерахування на власний поточний чи вкладний рахунок в іноземній
валюті в іншому уповноваженому банку України.

Проаналізуємо динаміку вкладів фізичних осіб в комерційних банках протягом 2001 року. Розглянувши даний рисунок, ми бачимо, що зростає загальний об'єм як строкових вкладів фізичних осіб, так і вкладів до запитання. Так з 01.01.2001р. по 01.08.2001р. строкові вклади фізичних осіб збільшились на 1500 млн. грн., а вклади до запитання на 500 млн. грн.

Правові відносини, що виникають при відкритті клієнтам банків рахунків у національній та іноземній валюті, регулюється Інструкцією "Про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті" (затвердженою постановою Правління НБУ №146 від 14.04.2000р.).

1.3 Суть, інструменти та роль платіжної системи

Платіжні системи привертають дедалі більше уваги в світі. Розвинуті країни прагнуть обмежити ризики на тлі фінансової лібералізації та швидкого зростання фінансових ринків. Основною вимогою, яку вони висувають до платіжної системи, є її спроможність із невисокими затратами,

оптимальними ризиками та справедливим розподілом витрат і прибутків забезпечити проведення операцій, обсяги яких швидко зростають.

Держави із середнім рівнем доходів цікавить ефективність платіжної системи, те, як налагодженні розрахунки між регіонами країни та як відбувається перехід від місцевих мереж розрахунків до загальнодержавних.

Нині у світі існує багато різновидів платіжних систем. Вони відрізняються за роллю, відведеною їм в економіці країни, за побудовую, технологією функціонування та кількісними характеристиками. Платіжна система в більшості розвинутих країн - це фактично декілька самостійних систем, кожна з яких задовольняє вимоги окремої платіжної сфери.[30,с.25]

Платіжну систему можна представити у вигляді системи механізмів, які служать для переказу грошових коштів між суб'єктами господарювання для розрахунку за платіжними зобов'язаннями, що виникають між ними.

Платіжна система - набір платіжних інструментів, банківських процедур і, як правило, міжбанківських систем переказу коштів, поєднання яких забезпечує грошовий обіг, разом з інструкційними та організаційними правилами та процедурами, що регламентують використання цих інструментів та механізмів. [30,с.26]

Кожен інструмент платежу повинен відповідати фізичним, юридичним і кваліфікаційним стандартам. У країнах з ринковою економікою існує безліч різноманітних платіжних інструментів: готівка, картки, платіжні доручення. [

До інструментів безготівкових розрахунків, які засновані на дебетових переказах, належать:

векселі;

чеки, включаючи дорожні чеки, єврочеки;

банківські тратти;

поштові перекази;

прямі дебетові списання. До інструментів, які засновані на кредитових
переказах, належать:

доручення про кредитові перерахування в системах „жиро";

* доручення про кредитування в автоматичних розрахункових
палатах;

* доручення про перекази в системі платежів S.W.I.F.T.

Особливу форму засобів платежу становлять пластикові картки, яким можуть бути властиві ознаки як кредитових, так і дебетових переказів:

кредитні картки (банківські і небанківські);

дебетні картки;

електронні гаманці;

картки для отримання готівки в банківських автоматах.
Виходячи з того, яку роль відіграють платіжні системи відповідно до характеру здійснюваних платежів, слід розрізняти:

системи міжбанківських розрахунків;

внутрішньобанківські платіжні системи;

системи „клієнт-банк";

системи масових платежів.

Системи міжбанківських розрахунків призначені для здійснення платіжних трансакцій між банками, обумовлених виконанням платежів їхніх клієнтів або власних зобов'язань одного банку перед іншим.

Для цього використовуються міжбанківські грошові перекази. Залежно від характеру стосунків між учасниками платіжного процесу, існують три основні методи здійснення таких переказів:

з використанням двохсторонніх кореспондентських стосунків;

з використанням рахунків у банку-посереднику, який відіграє
роль агента з розрахунків;

3. з використанням спеціалізованих розрахункових установ і мереж.
В останньому випадку існує також відмінність між розрахунками на

двосторонній або багатосторонній основі. Обробка міжбанківських грошових переказів може здійснюватися з використанням різних операційних, технологічних та організаційних підходів і механізмів.

Коли банком-посередником буде центральний банк країни, при розрахунках за міжбанківськими трансакціями використовуються кошти, які є на рахунках банків - учасників трансакції у центральному банку. Якщо ж посередник - комерційний банк або інша недержавна установа, розрахунки виконуються згідно з приватними угодами, укладеними між комерційними банками, а участь у процесі розрахунків центральних фінансових установ обмежується загальним наглядом. Очевидно, що комерційні банки повинні нести відповідальність за надання послуг щодо ведення рахунків населення і пов'язаних з цим спеціальних платіжних послуг. Однак, немає єдиної думки щодо ролі, яку повинен виконувати центральний банк у забезпеченні міжбанківських платіжних послуг.

Сучасна економіка все частіше стикається з необхідністю виконання платежів за якомога короткі терміни. Це особливо стосується платежів на ринках грошей, капіталів. Учасники таких високо обігових ринків, на яких здійснюються трансакції на великі суми, широко використовують послуги банків при проведенні своїх розрахунків. Таким чином, ці ринки висувають особливі вимоги до платіжної системи, зокрема - щодо оперативності і надійності платежів. Для забезпечення згаданих вимог створюється система переказу великих сум платежів (СГТВСП). Така система виконує обробку великих платіжних переказів протягом одного операційного дня.

Системи преказів великих сум платежів впливають не тільки на ринки, що обслуговуються ними, а й на всю фінансову систему, а також на реальний сектор економіки. СПВСП дійсно можуть відігравати важливу роль у розвитку небанківських установ, забезпечуючи ефективні й надійні розрахунки між підприємствами і платежі в рамках міжрегіональної та регіональної торгівлі. Платежі, що обробляються СПВСП, мають важливе значення для реального сектору. Оскільки великі перекази часто використовуються для оплати товарів та послуг, ефективність СПВСП може відбиватись на рівні виробництва або всіх товарів та послуг і торгівлі ними.

Банківські структури можуть створювати внутрішньобанківські платіжні системи грошових переказів, щоб забезпечити найбільш сприятливі умови щодо проходження платежів між установами, які належать до однієї групи. При цьому відповідна структура зберігає за собою право розпоряджатися коштами, поки платіж перебуває у процесі виконання.

У такому випадку розрахунки виконуються через систему кореспондентських рахунків у центральній установі, яка виступає як банк банків відповідної структури. В середині структури може також створюватися єдиний центр для виконання клірингу та розрахунків. За багатьма основними параметрами внутрішньобанківської платіжної системи подібні до міжбанківських. Важливою умовою їх ефективного та надійного функціонування є тісна співпраця між банківськими системами.

Залежно від стану відповідної банківської установи чи структури на ринку, рівня розвитку її внутрішньої інфраструктури та інших характеристик внутрібанківські платіжні системи можуть визначатися різним ступенем досконалості, надавати різноманітний спектр платіжних послуг клієнтам та мати біль чи менш обмежену сферу діяльності. Це, в свою чергу, зумовлює характер стосунків між конкретними внутрішньобанківськими та міжбанківськими платіжними системами.

У будь-якому разі наявність власної платіжної системи створює певні переваги для комерційного банку чи банківської структури з точки зору конкурентоспроможності та привабливості до потенційних клієнтів.

Платіжні послуги становлять невід'ємну складову асортименту послуг, що пропонують банки своїм клієнтам. Оскільки не всі клієнти одинакові, в умовах конкуренції банки повинні розробляти спеціальні ділові і ринкові стратегії використання платіжних послуг, вирішуючи, чи спроможні вони конкурувати в обмеженому секторі ринку платіжних послуг і пропонувати клієнтам більш широкий їх набір. Внаслідок цього на поточний момент особлива увага приділяється запровадженню систем „клієнт-банк" на базі сучасних технологій.

Однією з перших у цьому плані була американська система телефонної оплати рахунків, впроваджена позиково-ощадними банками США.

Для телефонної оплати рахунків клієнт банку користується спеціальним апаратом, з'єднаним з банківським комп'ютером, через який він може оплачувати рахунки за товари, електроенергію, медичні послуги тощо. Спочатку набравши спеціальний номер, клієнт підключається до банківського комп'ютера, а пізніше натисканням клавіш уводить номер свого рахунку, персональний ідентифікаційний номер, кодовий номер одержувача грошей і суму платежу. Якщо поточний рахунок одержувача знаходиться в тому ж банку, він негайно кредитується, якщо ні - одержувачу надсилається чек.

Платіж телефоном - одна з найдешевших послуг у системі автоматизованих платежів. Однак, і в інших випадках, система окуповується лише тоді, якщо в ній діє багато учасників. Поки що ця форма не отримала поширення через інертність споживачів і торговельників, які не бажають змінювати існуючі форми розрахунків.

Тепер усе більшого поширення набуває банківське обслуговування вдома, або „домашній банк". Йдеться про комплекс послуг щодо надання клієнтам банків фінансової інформації, а також здійснення за їх ініціативою різних банківських трансакцій з передаванням інформації телефонними каналами або через двосторонню систему кабельного телевізійного зв'язку.

В ідеальному варіанті ця форма послуг передбачає наявність у клієнта персонального комп'ютера, за допомогою якого він може передавати банку розпорядження про оплату рахунків, у будь-який час викликати на екран інформацію про стан свого банківського рахунку з переліком усіх кредитових та дебетових проводок, здійснювати миттєве переміщення коштів на рахунки контрагентів, давати банку інструкції по автоматичне виконання майбутніх платежів.

Подібна система дуже зручна для клієнта та різко знижує банківські витрати. Підраховано, наприклад, що вартість для банку оплати чека знизилась би з 72 до 32 центів при передачі сигналу електронними комунікаціями. [30,с.32]

За допомогою цієї системи банки змогли зарахувати платежі на рахунки з винагородою, що дозволяло обійти заборону на винагородження рахунків до запитання.

В Україні вже існують системи „клієнт-банк", які є невід'ємною складовою програмного комплексу автоматизації бухгалтерії клієнта. Це дозволяє не тільки повністю автоматизувати бухгалтерський облік на підприємстві, а й побудувати єдину технологічну лінію для виконання всіх фінансових операцій підприємства.

Архітектура кожної конкретної системи „клієнт-банк" та специфіка технології її роботи перебувають в досить широкому діапазоні. Практично широка розробка та впровадження систем „клієнт-банк" в Україні тільки починається. Тому найближчими роками очікується різке зростання як кількості клієнтів, що користується цим сучасним видом послуг, так і рівня програмно-технічних розробок таких систем.

Платежі фізичних осіб за товари та послуги можуть виконуватися з використанням готівкових грошей або безготівкових платіжних інструментів, наприклад - чеків. Навіть у країнах з розвиненою економікою готівка залишається найбільш розповсюдженим засобом здійснення платежів на невеликі суми безпосередньо у пункті реалізації товарів чи послуг. Зі збільшенням вартості трансакції набуває поширення тенденція до використання безготівкових інструментів для здійснення платежу.

Традиційні безготівкові платіжні інструменти (чеки, платіжні доручення) досить розповсюдженні, однак останнім часом усе ширше впроваджуються системи масових платежів з використанням сучасних технологій. У цих системах задіяні кредитні картки, дебетні картки або «електронні гаманці». До цієї ж групи належать картки для отримання грошей в банківських автоматах.

Незважаючи на деякі відмінності, основні вимоги до власників карток і ознаки систем досить подібні, аби виділити їх в окремий клас платіжних систем. Зокрема, спільними рисами можна вважати карткову технологію, необхідність проведення ідентифікації користувача і перевірки чинності трансакцій, як правило, низькі операційні витрати обігу, прирівняні до касових витрат.

Швидке розповсюдження пластикових платіжних карток, їх перетворення в масовий інструмент розрахунків - наочний приклад того, що ця форма розрахунків вигідна основним категоріям учасників системи.

Впровадження картки дозволило банкам подолати обмеження щодо залучення та обслуговування клієнтури. Раніше ключовими факторами були місцезнаходження банку та наявність у нього розгалуженої мережі відділень, що потребувало великих капіталовкладень. Картка дозволяє клієнту здійснювати трансакції на великій відстані від банківських філій (розраховуватись за товари, одержувати гроші в системі автоматів). Клієнт уже географічне не прив'язаний до банку, що розширює коло користувачів його послугами.

З 1993 року у платіжній системі України відбулися революційні зміни. Було розроблено та впроваджено нову форму міжбанківських розрахунків - систему електронних платежів Національного банку України, яка стала єдиною державною системою міжбанківських розрахунків. Перехід від паперових та телеграфних авізо до міжбанківських електронних платіжних документів (крім власне міжбанківських розрахунків) визначив напрями розвитку внутрібанківських технологій обробки платіжних інструментів, а також платіжних систем, розроблюваних банками для обслуговування своїх філій. Без перебільшення можна сказати, що організація міжбанківських розрахунків на рівні державної платіжної системи диктує політику безготівкових розрахунків у країні в цілому. Тому, зазначаючи напрями і перспективи подальшого розвитку безготівкових розрахунків, особливу увагу слід приділяти саме системам електронних міжбанківських розрахунків.

Розділ II. Аналіз діючої системи безготівкових розрахунків фізичних осіб

2.1 Перерахування заробітної плати і доходів на вклади

Ощадні банки є важливим, необхідним елементом економіки країн Центральної і Східної Європи з перехідним економічним розвитком та тих, що розвиваються, тому що вони найкраще надають населенню ефективні корисні фінансові послуги. Якщо комерційні банки цих країн зорієнтовані в основному на надання послуг великим комерційним, спільним і державним підприємствам та багатим приватним особам практично не зацікавлені в наданні послуг дрібним і середнім клієнтам, то ощадні банки якраз навпаки.

Володіючи широкою й розвинутою мережею, географічне рівномірно розташованою на території країни, в багатьох державах лише ощадні банки надають послуги таким клієнтам. А відомо, що середня і дрібна клієнтура найчастіше становить до 80% населення країни. В Україні цей відсоток ще вищий.[39, с. 33]

Отже, тільки ощадні банки в багатьох країнах здійснюють операції у загальнонаціональному масштабі через свою мережу відділень, філій або поштову службу з низькими базовими затратами.

Такий загальнонаціональний масштаб діяльності і здійснення внутрішніх операцій з безготівкового руху та переведення готівки дає підставу сподіватися, що ощадні банки і надалі відіграватимуть важливу роль в економіці країн, а особливо в країнах Центральної і Східної Європи в перехідний період.

Країни з перехідною економікою і ті, що розвиваються, маючи певні традиції у діяльності банківської системи, що стимулюють розвиток малого і середнього бізнесу, сприяють житловому і промисловому будівництву, забезпечуючи цим зростання добробуту своєї клієнтури. Актуальними при цьому стають такі банківські послуги комплексне розрахунково-касове обслуговування, безготівкові розрахунки, внутрішні і міжнародні перекази;

депозитні рахунки;

кредитування малих і середніх підприємств, фермерів, індивідуальних
торговців, власників кафе, ресторанів і т.д.;

споживче фінансування;

фінансування будівництва і купівлі житла;

* розповсюдження державних цінних паперів, акцій, виплата
дивідендів;

* інші продукти банку для дрібної і середньої клієнтури.

Більшість з наведених послуг тією чи іншою мірою вже впроваджено у практику діяльності ощадних банків світу, але потребують удосконалення. Інші вимагають часу для їх розробки і втілення, а також зростання обігу для зменшення ризику та підвищення життєздатності.

Маючи репутацію чесного і надійного партнера в багатьох країнах світу, ощадні банки будуть найперспективнішою ланкою банківської системи для дрібних клієнтів, а також привабливими для середнього бізнесу і в окремих випадках -- для корпоративних клієнтів.

Існуюча мережа ощадних банків здатна в перспективі забезпечити потрібні кошти та засоби для розробки і вдосконалення таких послуг на масовому фінансово-банківському ринку в максимально короткі терміни з мінімальними витратами.

Ощадні банки України та їхні регіональні структури, як і банки інших країн з перехідною економікою і тих, що розвиваються, прагнуть впровадити західноєвропейську модель банку, намагаються надавати весь комплекс банківських послуг і реформуватися в універсальні банківські структури Кожен громадянин має право перерахувати в Ощадний банк на цільовий вклад або на свій поточний рахунок грошові доходи (рис. 2.1), але банк виконує такі операції тільки після того, як укладе з організацією договір і домовиться про умови даної операції.

Працівник подає на підприємство заяву.

Бухгалтерія підприємства складає список, платіжне доручення і
передає в комерційний банк.

Комерційний банк направляє список у відповідне відділення
Ощадного банку.

Відділення Ощадного банку передає списки філії.

Зарахування суми на вклад.

Такі перерахування сум грошових доходів будь-якої особи на рахунки за вкладами в Ощадбанку здійснюють на основі індивідуальної письмової заяви кожного працівника. Ці заяви можуть бути оформлені як на разове перерахування, так і на певний період часу.

В організаціях на основі заяв складають списки осіб, які бажають перерахувати доходи на рахунки за вкладами, а також виписують платіжне доручення установі банку, де міститься рахунок особи. У дорученнях вказують період, за який перераховують суму.

Обов'язково у списках повинні бути вказані: номери рахунків за вкладами в установі банку, прізвище, ім'я, по батькові особи, на рахунок якої перераховують кошти.

Списки завіряються керівниками даного підприємства, організації чи установи і. ставляться гербові печатки.

Списки складають у двох примірниках.

У тих організаціях, де нарахування і облік зарплати механізовано, перераховують грошові доходи працівників на вклади на основі відомостей, які складаються на ПЕОМ.

У відомостях на перерахування вказують номер філії (операційної частини), період, за яким здійснюють перерахування сум, порядковий номер заяви, табельний номер чи номер пенсійного листа, номер особового рахунку, на який повинно бути зроблено зарахування, а також суму, що перераховують. При перерахуваннях на новий рахунок замість номера особового рахунку проставляють "00000".

Складають також контрольні іменні списки вкладників, в яких вказують: порядковий номер заяви, табельний номер, що присвоєний вкладнику, або номер пенсійного листа, прізвище, ім'я, по батькові і номер особового рахунку за вкладом, завірені підписами керівника та головного бухгалтера організації, відбитком печатки. Списки передають у відділення Ощадбанку.

Для перерахування коштів відділенню Ощадбанку організація оформляє платіжне доручення і подає його до банку, в якому відкрито рахунок даній організації. Банк перераховує кошти з рахунку організації на рахунок відділення Ощадбанку.

Основою для зарахування сум на вклади в операційній частині є переказ ф. № 10-а, який виписує бухгалтерія відділення Ощадбанку на загальну суму списків (відомостей), а також платіжне доручення, причому на зворотному боці переказу вказують назву і суму кожного списку (відомості), а на списках (відомостях) -- дату і номер переказу. [39, с. 45] Запис підписує особа, яка склала переказ.

Керівник і головний бухгалтер відділення повинні поставити резолюцію про зарахування сум на рахунки вкладників.

У тих випадках, коли не співпадають дані особового рахунку із списком, зарахування сум на вклади не здійснюється, а суми зараховують на новий рахунок вкладу "до запитання". У списках про це ставлять відмітку.

Якщо вкладник пред'являє ощадну книжку, в яку не було записано кілька операцій із зарахуванням сум на рахунок вкладника, то у цьому випадку кожну суму записують окремо і виводять залишок вкладу тільки цифрами, а літерами записують після останнього запису.

Установи Ощадбанку перераховують суми як грошових доходів громадян, так і комісійної винагороди за оформлення вказаних операцій.

Характерною особливістю вкладів населення в Ощадному банку в період певної стабільності фінансово-економічної ситуації в Україні є велика питома вага вкладів "до запитання".

За вкладами до запитання громадяни проводять дрібні накопичення і повністю їх використовують для різноманітних розрахунків, платежів готівкою та безготівковим шляхом.

Як показано в таблиці 2.1 питома вага вкладів громадян в Ощадбанку найбільша порівняно з іншими банками України.

Таблиця 2.1.

Вклади громадян станом на 01.06.1998р. (млн. грн.).[39, с. 233]

№п/п	Банк	Місто	Вклади громадян	Питома вага, %	Частка в залучених коштах, %
1	Ощадбанк	Київ	544,936	63,096	77,30
2	Приватбанк	Дніпродзержинськ	100,305	11,614	15,09
3	Промінвестба нк	Київ	85,881	9,944	9,26
4	Укрсоцбанк	Київ	23,124	2,677	3,18
5	Словянський	Запоріжжя	12,797	1,482	7,43
6	Укрінкбанк	Київ	7,753	0,898	7,77
1	Аваль	Київ	7,259	0,840	1,33
8	Перкомбанк	Київ	4,909	0,568	25,95
9	Донвуглеком банк	Донецьк	4,760	0,551	19,21
10	Югтокобанк	Дніпродзержинськ	4,455	0,516	15,15
Всього			864,494	100,00	16,50

2.2 Списання сум з рахунків вкладників за їх дорученням

Через установи Ощадного банку вкладники мають право здійснювати безготівкові розрахунки. Характер їх полягає у тому, що банк за

дорученнями вкладників може списувати з їх рахунків вказані суми і переказувати їх на рахунки організацій за певні послуги, за які, вкладник мусить заплатити. Доручення на оплату може дати кожний вкладник, котрий має вклад на поточному рахунку громадян. Доручення вкладник оформляє на бланку ф. № 187(додаток 4). У дорученнях вказують:

номер рахунку за вкладом;

прізвище, ім'я, по батькові вкладника;

номер розрахункового або поточного рахунку організації, якій перераховують платіж, її назва;