Безготiвковi розрахунки в Україні

назва установи банку, в якій міститься рахунок цієї установи;

вид платежу;

термін перерахування;

номер особового рахунку платника;

сума платежу;

дата;

підпис вкладника.

Ощадбанк може прийняти до виконання надіслане йому доручення на перерахування, коли воно складене і не на бланку ф. № 187, але містить необхідні реквізити і заповнене правильно.

За безготівковими розрахунками вкладники можуть розраховуватись за електроенергію, квартиру, газ, телефон, здійснити платежі до бюджету, за утримання дітей у дитячих установах, податкові, страхові та інші платежі.

При списанні сум платежу працівник банку перевіряє, чи не прострочений платіж. Якщо так, то він зобов'язаний нарахувати у встановленому порядку пеню.

Разове доручення на списання з рахунку відповідної суми проводиться в день його надходження. Доручення заповнюють у 2-х примірниках:

1-й примірник - доручення вкладника;

2-й примірник - повідомлення.

За першим примірником списують суму з рахунку вкладника, а другий примірник передають організації, на рахунок якої перераховано платіж.

Контролер банку при списанні суми платежу з особового рахунку проставляє на дорученні ф. № 187 залишки вкладу і залишки відсотків після отримання суми платежу.

Запис до ощадкнижки можна зробити як при складанні доручення, так і при черговому внеску або одержанні грошей з вкладу. Зазначену операцію записують в операційний щоденник до графи "Меморіальні обороти".

Зручною і найпоширенішою формою безготівкових розрахунків за платежами населення, що мають постійний або довготерміновий характер, є довготермінове доручення вкладника. За дорученням вкладника Ощадбанк регулярно буде перераховувати за призначенням визначену суму. Для таких операцій в Ощадбанку використовують бланк ф. № 190.

Банк, одержавши від вкладника доручення на перерахування платежів, складених на картці ф. № 190, здійснює:

порівнює підпис вкладника зі зразком його підпису на особовому
рахунку;

відрізає непотрібні цифри у верхній частині картки для того, щоб
було зручніше стежити за терміном платежу;

ставить картку ф. № 190 у спеціальну картотеку;

у день настання терміну платежу на основі картки ф. № 190 заповнює
ф. № 187 на списання суми з рахунку за вкладом. У відведеному для підпису
вкладника місці пише "Довготривале доручення".

У подальшому операцію оформляють так, як і за разовим дорученням. У випадках, коли при надходженні чергового терміну платежу Ощадбанк не може виконати доручення вкладника через відсутність на його рахунку необхідних коштів, керуючий Ощадбанком направляє повідомлення вкладнику про припинення перерахування платежів.

При відвіданні банку та пред'явленні вкладником ощадної книжки запис кількох операцій зі списання платежів може бути проведений однією загальною сумою. Вкладник може одержати в установі Ощадбанку довідку про перерахування платежів за призначенням.

За проведення платежів на основі довготермінового доручення банк отримує комісійну винагороду.

Розрахунки розрахунковими чеками

Загальний порядок здійснення безготівкових розрахунків на території нашої країни визначено Інструкцією "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" . Розроблена відповідно до законів "Про банки і банківську діяльність", "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", вона відповідає вимогам нинішньої економічної ситуації в Україні, а також тенденціям щодо регулювання відносин як суб'єктів господарювання, зокрема банків, так і фізичних осіб -- учасників розрахункових операцій.

Постійно вдосконалюються та запроваджуються нові форми безготівкових розрахунків. Інструкцією "Про безготівкові розрахунки в країні в національній валюті" передбачено розрахунки за допомогою платіжних доручень (їх частка становить 95 відсотків від усіх платежів), розрахунки платіжними вимогами, акредитивами, векселями та розрахунковими чеками (за даними установ банків, їх частка у загальній кількості платежів -- менше 1%).[47, с. 57]

Дедалі ширше використання чеків у грошовій одиниці України юридичними і фізичними особами у торгівлі та сфері послуг сприяє вдосконаленню безготівкових розрахунків. Розрахунковий чек -- це документ, що містить письмове доручення власника рахунку (чекодавця) банку-емітенту, в якому відкрито його рахунок, про сплату чекодержателю зазначеної в чеку суми коштів. [4, с. 35]

Розрахункові чеки виготовляються Банкнотно-монетним двором Національного банку України чи іншим спеціалізованим підприємством на спеціальному папері за зразком, затвердженим НБУ, та з дотриманням усіх передбачених Інструкцією обов'язкових вимог. Вони брошуруються у чекові книжки по 10, 20 та 25 аркушів.

Із психологічної точки зору чек має подвійну природу. Його можна тримати в руках, зберігати, у разі необхідності пред'являти до сплати, що, особливо за участі фізичних осіб, нагадує розрахунок готівкою. Водночас чек є інструментом безготівкових розрахунків, заснованих на дебетових переказах, коли розрахунковий документ рухається у зворотному щодо коштів напрямі -- від одержувача платежу до платника. У разі кредитових переказів, навпаки, розрахунковий документ рухається в тому ж напрямі, що й кошти, -- від платника до одержувача. Дебетові перекази складніші, ніж кредитові, як щодо їх функціонування, так і юридичне. Платіж з використанням дебетового переказу є умовним до моменту надходження інформації до банку-одержувача платежу (як правило, за допомогою посередників) і рішення цього банку виконати платіж. Прийом чеків як засобів платежу убезпечує від такого ризику.

До факторів, які обмежують обсяг використання чеків юридичними та фізичними особами, належать:

тривале проходження платежів за отримані товари або надані
послуги (порівняно з діючою системою електронних платежів),
затримка із зарахуванням коштів на рахунок чекодержателя на
кілька днів (на час інкасування чека) в разі, якщо рахунки
чекодавця й чекодержателя відкрито в різних установах банків,
збільшення паперового документообігу та строків розрахунків;

відволікання коштів із господарського обороту, оскільки вони
депонуються на окремому аналітичному рахунку "Розрахунки
чеками", а від моменту депонування до моменту платежу
проходить певний час;

надання органам державної податкової служби права списувати у
примусовому порядку кошти з окремих рахунків (зокрема тих, на
яких депонуються кошти для розрахунків чеками) на погашення
недоїмки за платежами до бюджету;

додаткові витрати клієнтів на придбання бланків розрахункових
чеків, на оплату послуг банку за інкасацію чеків та підприємств,
які приймають в оплату чеки (більшість торговельних
підприємств підвищують ціни на товари за затримку розрахунку);

незначний попит населення на послуги торгівлі, де є можливість
розраховуватися чеками.

У країнах з розвинутою системою господарювання чеки в розрахунках ні для кого не дивина. Без цього інструменту важко уявити платіжний оборот. Він використовується для розрахунків як юридичних, так і фізичних осіб. Маючи рахунок у банку, для здійснення платежу достатньо виписати з виданої банком чекової книжки чек на необхідну суму та вручити його за призначенням. Банк виплатить гроші держателю чека. Чековий обіг тут успішно конкурує з банкнотним обігом і навіть витісняє його. Як обіговий

документ чек може переходити від одного держателя до Іншого І, замінюючи собою банківський переказ, а також готівкові кошти, дає можливість у найкоротший термін погасити платіжні зобов'язання кількох власників. Зосередження сплати чеків у банках також дає змогу концентрувати платежі та здійснювати їх взаємозалік, що є однією з головних економічних переваг чекового обігу.

З метою скорочення готівки в обігу, розширення обсягів безготівкових розрахунків, активнішого застосування чеків установи вітчизняних банків протягом 2000 року вживали таких заходів:

вели роз'яснювальну роботу з керівниками і головними бухгалтерами
підприємств та організацій стосовно переваг чеків у розрахунках між
юридичними особами та збільшення обсягів їх використання;

організовували рекламну та пропагандистську роботу серед клієнтів --
юридичних і фізичних осіб, через засоби масової інформації -- серед
населення і працівників торговельних та побутових організацій,
роз'яснюючи переваги безготівкових розрахунків за допомогою чеків,
зручність їх використання у розрахунках великими сумами в торгівлі та
сфері послуг;

деякі територіальні управління НБУ надсилали звернення до
обл(рай)держадміністрацій із пропозиціями посприяти впровадженню
розрахунків за допомогою чеків через зазначені підприємства.
Чеки застосовуються для здійснення розрахунків у безготівковій формі

між юридичними, а також фізичними та юридичними особами для скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги.

Банк-емітент може видати на ім'я чекодавця (фізичної особи) розрахункових чеків на суму, що не перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця, або на суму, що внесена готівкою.

Строк дії розрахункового чека для фізичної особи -- три місяці. Чек, на якому відсутній будь-який із його реквізитів, вважається недійсним і повертається банку чекодавця без виконання.

Чек заповнюють від руки (кульковою ручкою, чорнилом) або з використанням технічних засобів. Не допускаються виправлення та використанняфаксиміле замість підпису. Забороняється його власнику передавати розрахунковий чек будь-якій іншій фізичній або юридичній особі.

На бажання фізичної особи розрахунковий чек може бути виписано на ім'я іншої особи, яка в цьому разі стає власником чека. Видача розрахункових чеків на пред'явника не проводиться.

Установи банків за здійснення операцій з розрахунковими чеками з фізичних осіб беруть комісійну винагороду.

У разі розрахунків фізичних осіб з підприємствами торгівлі та послуг розрахунковим чеком дозволяється отримання чекодавцем здачі із суми чека готівкою, але не більше 20 % від суми чека. Якщо сума здачі більша, ніж 20% від суми чека, чекодавець має звернутися до установи відповідного банку для переоформлення чека. Невикористаний розрахунковий чек його власник може повернути до банку, що його видав для зарахування суми на свій рахунок, або обміняти чек на готівку. [5, с. 42]

Для отримання фізичною особою чекової книжки чекодавець подає банку-емітенту заяву в одному примірнику.

У заяві й талоні до неї чекодавець проставляє номер рахунку, з якого оплачуватимуться чеки.

Операційний працівник банку встановлює особу клієнта за паспортом або документом, що його замінює, перевіряє правильність заповнення заяви, наявність коштів на його рахунку, відповідність підпису, подає заяву на підпис керівнику і головному бухгалтеру установи або особам, яким надано право підпису, та передає її разом з талоном до каси.

Касир проставляє на заяві та талоні до неї номери чеків і передав операційному працівникові чекову книжку разом із заявою під розписку в талоні. Талон до заяви залишається в касі.

Операційний працівник банку перевіряв наявність усіх чеків у чековій книжці та заповнює внутрішню частину обкладинки книжки і прізвище, ім'я, по батькові чекодавця, дані його паспорта або документа, що його заміняє, номер рахунку, з якого оплачуються чеки, строк дії чекової книжки, ліміт чекової книжки. Потім він вписує у кожний чек такі реквізити:

назву і номер МФО банку-емітента {банк може проставляти свій
штамп);

прізвище, ім'я, по батькові чекодавця;

дані його паспорта або документ, що його замінює, та номер
рахунку, з якого здійснюється оплата.

При отриманні фізичною особою розрахункового чека операційний працівник банку вписує в чек такі реквізити:

назву та номер МФО банку-емітента, також банк може поставити
свій штамп;

прізвище, ім'я, по батькові чекодавця, дані його паспорта або
документа, що його заміняє, на чеку та на корінці чека --
ідентифікаційний номер;

номер рахунку, з якого здійснюється оплата чека;

сума цифрами та літерами;строк дії чека;

число, місяць та рік видачі чека: місяць слід написати літерами;

на зворотному боці корінця чека окремими сумами -- суму чека,
яку було внесено готівкою, і суму, що було перераховано у
безготівковій формі з рахунку фізичної особи.

Чекодавець проставляє свій підпис на розрахунковому чеку та корінці чека.

Оформлену чекову книжку (розрахунковий чек) разом із заявою передають працівнику банку, який здійснює контроль для перевірки правильності оформлення і підписання контрольним підписом.

Чекову книжку (на зворотному боці обкладинки) або розрахунковий чек завіряють печаткою банку та разом із заявою повертають до каси.

Касир перевіряє наявність чеків у чековій книжці, підписує талон та повертає його операційному працівнику для списання чекової книжки з позабалансового рахунку № 9821 «Бланки суворої звітності».

У разі отримання фізичною особою одного розрахункового чека касир відділяє корінець від чека і видає оформлений чек чекодавцю, а корінець чека повертає операційному працівникові.

Якщо при оформленні чекової книжки (розрахункового чека) допущено помилку, вона вважається зіпсованою і замість неї виписують нову чекову книжку (розрахунковий чек). У цьому разі впоперек чекової книжки (розрахункового чека) роблять напис «Зіпсовано», вказують дату і цей запис підписує контролер. Зіпсовану чекову книжку (розрахунковий чек) у складі звітності передають до бухгалтери банку.

Банк веде позасистемний облік номерів чеків у спеціальних реєстраційних книжках.

Чеки з чекової книжки виписують у момент здійснення платежу і видають чекодавцю за отримані ним товари та послуги.

Виписуючи чек, чекодавець переносить залишок ліміту з корінця попереднього чека на корінець виписаного чека і виводить новий залишок ліміту.

Чек підписує чекодавець. Крім чекодавця, розрахунки його чеками може здійснювати інша фізична особа на підставі доручення чекодавця.

Приймаючи чек для оплати за товари (виконані роботи, надані послуги), чекодержатель перевіряє правильність оформлення чека, строк дії чека, відсутність виправлень, відповідність суми корінця чека сумі, вказаній на самому чеку, дані паспорта (або документа, що його замінює),

Зробивши таку перевірку, чекодержатель приймав чек з чекової книжки для оплати, відділяє його від корінця, проставляє на звороті розрахункового чека та корінці календарний штемпель і підписує чек, а також робить відмітку у відомості про дані паспорта чекодавця або іншого документа, що його замінює.

Якщо виявиться, що на корінці чека, який було оплачено раніше, є напис «Зіпсовано», а сам зіпсований чек відсутній, оплата товару не проводиться і чекодавцю рекомендують звернутися до установи банку-емітента для підтвердження залишку на рахунку за чековою книжкою.

У разі розрахунку фізичною особою окремим розрахунковим чеком працівник підприємства торгівлі або послуг на зворотному боці чека ставить свій штамп та календарний штемпель, підписує його і робить відмітку у відомості про прийняті до оплати розрахункові чеки.

У разі пред'явлення до установи банку дефектного чека, який не був прийнятий до оплати підприємством торгівлі бо послуг, установа банку робить запит каналами зв'язку установі банку, яка виписала чек. Дефектний чек до отримання підтвердження залишається на руках у власника чека. Отримавши відповідь, працівник установи банку може до оформити чек або виписати новий.

Чекодержатель здає в банк чеки разом з трьома примірниками реєстрів - якщо рахунки чекодавця і чекодержателя ведуться в одній установі банку, і в чотирьох примірниках на кожну установу банку окремо -- якщо рахунки чекодавця і чекодержателя ведуться в різних установах банків.

Банк чекодержателя зобов'язаний перевірити правильність складання реєстру і реквізитів чеків та своєчасність його оплати.

У разі якщо чекодавець і чекодержатель обслуговуються в одній установі банку, після перевірки правильності складання реквізитів чека і реєстру кошти списуються з відповідного рахунку чекодавця та зараховуються на рахунок чекодержателя на підставі першого примірника реєстру. Для здійснення розрахунків чеками між клієнтами різних банків банк чекодержателя зобов'язаний прийняти чек з реєстром та разом з другим та третім примірниками реєстру інкасувати чек спецзв'язком до банку-емітента. Банк чекодержателя обліковує чеки на позабалансовому рахунку групи №983 «Документи і цінності, прийняті та відіслані на інкасо» до моменту одержання коштів. У цьому разі кошти, на рахунок чекодержателя зараховуються тільки після отримання їх від банку-емітента.

Перший примірник реєстру залишається в банку чекодержателя для контролю за оплатою чеків.

Останній примірник реєстру повертається чекодержателю з відміткою про оплату або про інкасування.

Після отримання чека разом з двома примірниками реєстру банк-емітент перевіряє:

відповідність даного чека до цього банку;

відповідність підписів;

чи не перевищує сума чека граничної суми ліміту чекової
книжки;

належність номера чека до виданої книжки та дотримання
строків дії книжки чи чека;

правильність оформлення чека.

Після цього банк-емітент перераховує кошти на рахунок чекодержателя. Оплачений чек разом з примірником реєстру запишається у банку-емітенті. На чеку ставиться штамп банку «Проведено».

Невикористані чеки після закінчення строку дії чекової книжки або вичерпання ліміту підлягають поверненню до банку-емітента, де вони мають бути погашені банком.

При оплаті чека готівкою установи Ощадного банку сплачують комісійну винагороду.

На бажання клієнта банк може продовжити строк дії чекової книжки або клієнт може поновити її ліміт у разі його вичерпання.

Для поповнення ліміту чекодавець подає в банк заяву разом з відповідною чековою книжкою.

У разі припинення клієнтом подальших розрахунків чеками та наявності невикористаного ліміту за чековою книжкою до закінчення строку її дії чекодавець подає її в банк разом із заявою для зарахування невикористаного залишку ліміту на поточний рахунок. Якщо при повному використанні чеків ліміт чекової книжки було невичерпане, чекодавцю можуть видати нову розрахункову чекову книжку на суму невикористаного ліміту. Для цього чекодавець має подати в банк книжку з корінцями використаних чеків разом із заявою для отримання нової чекової книжки.

У разі втрати чекової книжки (розрахункового чека) чекодавець має подати до банку-емітента заяву із зазначенням номерів невикористаних чеків. Банк у реєстраційній картці у графі «Примітка» робить відмітку про номери загублених чеків.

Кошти на суму невикористаного ліміту повертають клієнту на підставі заяви не раніше, ніж через 10 днів після отримання заяви про втрату чекової книжки. У разі загублений, розрахункового чека кошти повертаються не раніше, ніж через 10 днів після закінчення строку дії чека.

Банк-емітент може відмовитись від оплати чека, якщо:

чек, реєстр чеків заповнено неправильно або має виправлення і
підчистки, факсиміле замість підпису;

чекодавець виписав чек на суму більшу, ніж задепонована.

У разі відмови банку-емітента сплатити чек чекодержатель має право пред'явити до чекодавця в встановленому порядку претензію, а в разі її повного або часткового відхилення -- позов.

Чекодавець вносить готівку або списує суму з рахунку.

Банк-емітент видає чек.

Чекодавець пред'являє чек для оплати за товари, послуги чи
отримує готівку.

Чекодержатель пред'являє чеки разом з реєстром в
обслуговуючий банк.

Банк чекодержателя пересилає чеки і реєстр в банк-емітент.

Банк-емітент перераховує кошти в банк чекодержателя.

7. Банк чекодержателя зараховує кошти на рахунок чекодержателя.
Запроваджуючи чековий обіг, країна повинна мати власну правову

базу для регулювання складних взаємовідносин його учасників. З метою встановлення єдиних правил і порядку проведення уповноваженими банками та фінансовими установами операцій із чеками в іноземній валюті на території України, а також відповідно до законів "Про Національний банк України", "Про банки і банківську діяльність" Правління НБУ постановою №520 від 29 грудня 2000 р. затвердило Положення "Про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України". Згідно із цим положенням чек як розрахунковий документ установленої форми містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) платнику щодо сплати власнику чека (чекодержателю) зазначеної в ньому суми коштів у іноземній валюті протягом встановленого строку.

Світовий досвід засвідчив, що найпоширенішими серед усіх видів чеків є іменні. Вони мають найбільший ступінь захисту -- як при їх відшкодуванні, так і в разі їх втрати.

На території України розрахунки між резидентами за допомогою чеків у іноземній валюті забороняються.

Чеки, подані чекодержателем у банк (установу) до сплати, повинні мати чітко визначені реквізити, а саме:

Іменний чек:

назву документа -- "чек", що зазначено в тексті документа тією
мовою, якою його складено (або без назви, якщо чек виписаний у
таких країнах, як Великобританія, США, Канада, Австралія,
Німеччина тощо);

розпорядження сплатити певну суму чекодержателю;

назву та реквізити емітента і платника;

назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної
особи -- чекодержателя, на користь якого здійснюється платіж;

зазначення валюти та суми чека;

дату складення і номер чека;

місце видачі чека;

* підпис особи, яка видає чек (чекодавця).

У разі відсутності цих реквізитів чек вважається недійсним, повертається чекодержателю і не приймається банком (установою) на інкасо.

Фізичні особи (резиденти й нерезиденти), які мають у банку (установі) поточний рахунок в іноземній валюті, можуть одержати покриття за чеками на свій рахунок, номер якого зазначають у заяві про приймання до сплати на інкасо чеків в іноземній валюті.

Фізичні особи (резиденти й нерезиденти), які не мають у банку (установі) поточного рахунку в іноземній валюті, одержують кошти за чеком готівкою.

За бажанням фізичної особи (резидента чи нерезидента) сума іноземної валюти за чеком може бути продана банку (установі) за курсом її купівлі, що діє на день здійснення операції.

Фізичні особи можуть вибирати для розрахунків один із засобів платежу: чеки, перекази, дозвіл на зняття грошей з рахунку, картки тощо. Цей вибір не можна назвати цілком довільним. Насправді він пов'язаний, насамперед для споживачів зі згодою одержувача платежу. Наприклад, картки, незважаючи на їх широке використання, приймаються ще далеко не всіма роздрібними торговельниками, хоча б тому, що це пов'язано для них з додатковими витратами. Ці ж самі торговельники довгий час протистояли чекам, а потім, в основному визнавши їх у 60-х роках, тепер знову починають сумніватись, оскільки вони ризикують отримати чек без покриття. Щоб подолати ці нові сумніви, банки почати надавати гарантії на оплату чеків на певну суму або видавати чекові гарантійні картки.

Вибір платіжного інструменту може залежати від багатьох чинників. Серед них можна визначити такі найважливіші:

вартість використання конкретного платіжного інструменту для
платника;

характер стосунків між платником і одержувачем (безпосередній
чи "відокремлений");

чи є платіж одноразовим, чи повторюється постійно;

сума платежу;

чи є платіж місцевим, на далеку відстань чи зарубіжним.

У різних країнах використовуються різні платіжні інструменти і в різному обсязі, що залежить від історичних та соціальних особливостей цієї країни, від розвитку потреб у безготівкових розрахунках. Крім того, в кожній країні для кожного засобу платежу діють свої законодавчі чи нормативні обмеження, "приховані витрати", пов'язані з прийнятністю, і відкриті тарифи, що вилучаються банками на задані послуги. Цим також пояснюється різниця в частоті використання тих чи інших засобів платежу в різних країнах (табл. 2.2,2.3).

Таблиця 2.2

Порівняльна статистика використання різних інструментів платежу (відсотків від загальної кількості трансакцій)[30, с. 54]

Назва держави	Чеки	Картки	Кредитові перекази	Прямі дебатування
Бельгія	11,7%	18,0%	60,9%	9,4%
Великобританія	40,3%	23,1%	Г 20,1%	16,5%
Італія	34,0%	5,2%	46,8%	4,7%
Канада	25,8%	35,3%	6,4%	, 5,5%
Нідерланди	6,0%	7,9%	64,2%	21,9%
Німеччина	7,9%	3,1%	48,7%	40,3%
США	78,2%	18,7%	2,1%	1,1%
Франція	46,9%	16,3%	15,7%	11,7%
Швейцарія	2,6%	16,2%	78,1%	3,1%
Швеція	*	11,6%	82,3%	6,1%

Таблиця 2.3

Порівняльна статистика використання різних інструментів платежу (відсотків від загальної суми безготівкових трансакцій)[30, с. 55]

Назва держави	Чеки	Картки	Кредитові перекази	Прямі дебатування
Бельгія	4,6%	0,1%	94,7%	0,5%
Великобританія	7,6%	0,2%	91,3%	1,0%
Італія .	4,5%	0,04%	94,2%	0,2%
Канада	98,7%	0,3%	0,7%	0,2%
Нідерланди	0,1%	0,1%	98,7%	1,1%
Німеччина	2,3%	0,02%	95,7%	2,0%
США	12,2%	0,1%	86,8%	0,9%
Франція	4,4%	0,2%	94,0%	0,8%
Швейцарія	0,1%	*	99,8%	0,1%
Швеція	*	1,0%	96,2%	2,8%

Примітка: "*" - немає відомостей

Дані таблиць свідчать, що всі країни можна розділити на дві великі

групи: країни, де широко розповсюдженні чеки, - це США, Великобританія,

Канада, Франція та Італія, і країни, де розповсюджені платежі за переказами, - Нідерланди, Німеччина, Бельгія,

У таблиці 2.4 наведено порівняльні дані про кількість операцій і середні суми однієї операції в різних країнах. Ми бачимо, що середня сума чека значно вища в Німеччині та в Італії, де чеки менш розповсюдженні, ніж у країнах їх масового використання, що цілком логічно, оскільки в країнах, де розповсюджені розрахунки за переказом, чеки використовуються лише для дуже великих сум платежу.

Таблиця 2.4 Порівняльна статистика використання різних інструментів платежу[30, с. 56]

Назва держави	Середня сума операцій (у доларах США)	Річна кількість операцій (мільйонів)
	Чек	Переказ	Зняття грошей 3 рахунку	Чек	Переказ	Зняття грошей рахунку
		Паперовий	Електронний			Паперовий	Електронний
Бельгія	685	18599	677	151	24,6	33,2	h 9,7	5,5
Великобританія	4440	2087	3400000	467	53,8	8,5	13,2	10,4
Італія	2011	7300	1032	712	12,9	11,5	1	0,5
Нідерланди	65	666	5990000	600	19	41	29	18
Німеччина	3339	3648	926	394	20	29	27	39 1,3
США	1093		3577000	2477	214	0	3,1
Франція	603	48667	676	314	82	2	19,7	12,5
Японія	123145	70	18540	75	252	547,4	1213,5	1855,9

Чековий обіг може успішно розвиватися лише в країні з розвинутою банківською системою, де банки мають постійних клієнтів. Адже отримувач чека (чекодержатель) повинен бути впевненим, що одержаний ним чек буде сплачено (а в деяких випадках -- сплачено негайно). Лише за такої впевненості він прийматиме чеки в оплату за належними йому платежами.

Застосуванню чеків як платіжного механізму здебільшого перешкоджає незнання природи та порядку їх використання, а також брак позитивного досвіду. Проте ці перешкоди можна подолати за умови серйозного, державного підходу до цього платіжного механізму, усвідомлення переваги чекових розрахунків.

2.4 Перекази вкладів і коштів населення

Установи Ощадбанку України можуть здійснювати операції щодо

переказу вкладів з однієї установи Ощадбанку до іншої, причому вклад можна перевести на ім'я не тільки самого вкладника, а й іншої особи. Здійснюється також прийом готівки для переказу суми на рахунок вкладника. Заяву на переказ можна подавати у будь-які відділення Ощадбанку чи його філію. Ці операції платні. Плату можна брати готівкою або списувати з рахунку вкладника у встановлених розмірах.

У зв'язку з цим переказні операції належать до міжбанківських розрахунків. Якщо операція оформляється між установами банків, які підпорядковані одному відділенню Ощадбанку, то вони належать до внутрішньорайонних міжбанківських розрахунків.

Коли перекази оформляють між установами різних відділень Ощадбанку, то вони здійснюються через коррахунки Ощадбанку

Ощадний банк здійснює перекази на підставі письмової заяви, складеної вкладником, його представником, спадкоємцем чи особою, яка внесла готівку для переказу в іншу установу Ощадного банку. Разом із заявою про переказ частини вкладу чи всієї суми вкладу пред'являється ощадна книжка.

Вкладник може подати заяву про переказ вкладу в установу Ощадного банку, куди необхідно перевести вклад, чи в одне із відділень Ощадного банку, якому підпорядковані ці установи.

Переказ вкладу здійснюється на підставі заяви, відповідної форми. У заяві вказуються: місцезнаходження банку-відправника і банку-отримувача, вид вкладу і номер рахунку, з якого списують суму; сума переказу, умови за переказом, на чиє ім'я зарахувати буму на вклад чи видати готівкою. Заяву заповнює клієнт, а розрахунок суми плати та процентів -- відповідальний працівник.

При переказі вкладу на своє ім'я вкладник може повторити заповіт, змінити чи скласти новий. Операція відмічається в особовому рахунку та ощадній книжці. У разі, коли ощадну книжку не видавали, то про це вказується в заяві, а на її звороті проставляють дані паспорта клієнта.

Заяву на переказ вкладу неповнолітнього підписує особа, котра розпоряджається вкладом. Якщо вклад вніс сам, неповнолітній і ним розпоряджається, то він може підписати заяву, і вклад переказується лише на

його ім'я. На заяві проставляють: «Неповнолітній», а на звороті заяви вказують дату і рік народження неповнолітнього.

При прийомі заяви і ощадної книжки банком, в який вкладник хоче переказати вклад, йому видають квитанцію. У ній вказують залишок вкладу, в який банк здійснюють переказ, на чиє ім'я, умови переказу. Підпис клієнта на заяві завіряють підписом контролера і печаткою установи банку. На звороті заяви вказують дані паспорта клієнта. Заяву й ощадну книжку реєструють у «Реєстрі прийнятих заяв про переказ вкладів з інших банків» і в день їх прийому пересилають заказаним листом у банк, якому підпорядкована філія, де вкладник має особовий рахунок. В одержанні квитанції вкладник підписується на її копії.

Після одержання заяви про переказ вкладу контролер Ощадного банку, де ведеться особовий рахунок вкладника, повинен:

* перевірити, чи підпис на заяві відповідає зразку підпису на
особовому рахунку;

відрахувати в особовому рахунку проценти, якщо переказується
частина вкладу;

коли переказують весь вклад, в особовому рахунку й ощадній
книжці записують: суму приєднаних процентів, суму плати за переказ, суму
переказу, місцезнаходження установи Ощадного банку, куди перераховують
вклад, на чиє ім'я здійснюють переказ;

погасити ощадну книжку і Закрити особовий рахунок;

видати заповнену квитанцію замість ощадної книжки;

записати на звороті заяви про переказ вкладу: залишок вкладу, суму
приєднаних процентів, суму плати (утриманої або внесеної готівкою) за
переказ, суму переказу, залишки вкладу і процентів після списання суми
переказу.

На суму приєднаних процентів і суму плати за переказ, яка списана з рахунку вкладника, складають ордери. Якщо плату за переказ внесено готівкою, то виписують меморіальний ордер на доходи, які одержано готівкою від громадян. Наприкінці дня на суму перерахованих процентів і на суму утриманої з вкладу плати за переказ складають меморіальні ордери.

Операцію з переказу записують в операційний щоденник, де вказують: номер рахунку, прізвище та ініціали вкладника, номер і адресу установи Ощадного банку, куди переказують суму, та ім'я одержувача.

Окремо в графі «Меморіальні обороти» вказують суми приєднаних до вкладу процентів, плати за переказ і суму самого переказу. Якщо суму внесено готівкою, то плата відмічається в графі «Гроші готівка прихід». Разом з денною звітністю документи з переказів передають у бухгалтерію відділення Ощадного банку.

На суми списаних з вкладів переказів дебетуються рахунки, на яких обліковуються вклади:

Комерційні банки на території України здійснюють грошові перекази в національній валюті через систему "СОФТ", а також грошові перекази в іноземній валюті через систему Western Union, Money Gram.

Переведення коштів по Системі "Western Union" - це найшвидший і надійний спосіб переказати гроші по усьому світі. Усього через кілька хвилин відправлені кошти стають доступними для їхнього одержання адресатом. Чи одержати відправити гроші можна в будь-якій країні світу, де є пункти обслуговування Компанії "Western Union". В даний час зареєстровано більш 98000 пунктів у 185 країнах світу.

Існує декілька характерних особливостей системи переказів Western Union на території України:

* перекази здійснюються тільки між фізичними особами, при чому, ні відправнику, ні отримувачу не треба мати банківських рахунків

надіслати або отримати можна тільки готівкову валюту (на
поточний момент здійснюються операції зі гривнею та доларами
США)

переказ готовий до сплати у будь-якій агенції Western Union
через 15 хвилин після надсилання. Така швидкість досягається
завдяки тому, що фактично пересилається інформація про
грошовий переказ, а не самі гроші. При надсиланні переказу
інформація про це передається у базу даних центрального хост комп'ютера, розташованого у США. Після цього, завдяки
глобальним системам наземного та космічного зв'язку, вона стає
доступною для будь-якої агенції Western Union

мережа агенцій Western Union постійно збільшується і список
країн, у яких можна отримати або надіслати переказ, зростає з
кожним днем.

По Системі "Western Union" можна:

перевести й одержати наявні кошти в межах України;

перевести наявні долари США за рубіж;

одержати наявні долари США, що надійшли з-за кордону.

Для переказу коштів необхідно заповнити заяву, у якій вказати:

повне ім'я одержувача і відправника коштів;

суму переказу.

адреса і номер телефону відправника;

місто одержувача (а так само країну одержувача при переказі
доларів США за рубіж);

Для одержання коштів необхідно заповнити заява, у якому вказати:

повне ім'я відправника;

очікувану суму переказу;

місто (а також країну відправлення, якщо переказ надійшов з-за
кордону);

* контрольний номер переказу (є необов'язковим реквізитом, але дозволяє прискорити процедуру одержання переказу). Тарифи на відправлення грошових переказів через систему Western Union наведені в таблиці 2.5

Таблиця 2.5.

Тарифи на відправлення грошових переказів через систему Western

Union [42, с. 44]

Сума переказу	Плата (в доларах США)
50,00 чи меньше	13,00
50,00-100,00	15,00
100,01-200,00	22,00
300,01-400,00	34,00
500,01-750,00	45,00
750,01 - 1000,00	50,00
1000,01 -1500,00	75,00
1500,01 - 1750,00	80,00
2000,01 -2500,00	110,00
2500,01 -3000,00	120,00

Розділ III. Проблеми і перспективи організації безготівкових розрахунків фізичних осіб

3.1 Сутність та історія виникнення розрахунків за допомогою пластикових карток

Банківська пластикова картка (БПК) - це інструмент безготівкових розрахунків та засіб одержання кредиту. Перші картки сучасного виду з'явилися в США на початку 50-х років. Згодом система карткових розрахунків була введена багатьма банками. В США виникли загальнонаціональні асоціації, що об'єднали тисячі банків-учасників, мільйони людей стали держателями карток, сотні тисяч торгових підприємств почали приймати картки для розрахунків при покупці товарів в роздрібній торгівлі. Системи карткових розрахунків дістали розповсюдження в багатьох країнах світу, а самі розрахунки набули міжнародного характеру. В Україні банківські пластикові картки були "відкриті" всього декілька років тому. Сьогодні вже нараховується декілька банків, що випускають власні картки, причому частина з них випускає картки з логотипом найбільших карткових асоціацій VISA, Master Card та інших. Зацікавленість банків до закордонних карткових систем не випадковий. Випуск таких карток дозволяє інтегруватися в світову систему банківських послуг, підняти діловий імідж банку, завоювати ринок та привабити клієнтів. Участь в міжнародній картковій системі дає змогу оволодіти новітніми банківськими технологіями, використовувати гігантську інфраструктуру для здійснення розрахунків в глобальних масштабах. Разом з цим, при розробці стратегії роботи банку на ринку пластикових карток необхідно враховувати, що приєднання до міжнародних платіжних систем - справа непроста. Вона потребує значних витрат, що під силу тільки великим банкам, і, крім того, додержання жорстких вимог встановлених міжнародними картковими асоціаціями.

Феноменальний ріст банківських карток протягом короткого проміжку часу пояснюється кількома різними причинами.

На самому початку ери пластикових кредитних карток перед організаціями, що їх випускали виникла наступна проблема. Банкіри не знали, чи повинні вони в першу чергу привертати увагу торговців (з тим, щоб клієнти мали велику кількість місць для використання карток) чи спочатку розгорнути роботу з держателями карток (щоб торговці охочіше стали приймати до оплати картки). І хоча більшість банків розгорнули наступ відразу на двох фронтах, дещо більша увага приділялася заохоченню торгових організацій до роботи з картками. Таким чином, споживачі, яких переконували носити з собою картку, бачили щораз більше і більше місць, де цими картками можна було б скористатися. Це служило швидкому зростанню популярності карток - вони були надзвичайно зручні у використанні. В міру того як все більше торговців приймали їх, росло і число держателів карток. Банки наполегливо рекламували зручність користування картками: ніяких проблем з чеками, відсутність необхідності носити з собою великі суми готівки, ніяких труднощів з придбанням товарів чи послуг і широке признання великою кількістю торговців.

В додаток банківські картки сильно спростили доступність кредиту. Для споживачів, які не могли чи не хотіли робити покупку на власні засоби, тепер через кредитну картку став доступний кредит банку-емітента. Сума використаного кредиту могла бути виплачена повністю у визначену дату або ж погашатися визначеними по домовленості з банком щомісячними внесками. Вперше клієнти банку могли користуватися кредитом без необхідності звертатися в банк за заявою про позику. Іншою рисою, що робила картки привабливими для споживачів, було те, що оплата покупки могла бути відтермінована по меншій мірі на один місяць. Навіть якщо покупець мав достатньо готівки для повної оплати кредиту, місячний підсумковий розрахунок не поступав до нього зразу ж після здійснення покупки. Сьогодні ж більш ніж 70 % держателів карток не оплачують повністю суму боргу банку. [26, с. 40]

Введення звітності також було зручним. При кожній покупці держателю картки видавався чек. Коли з банку поступала виписка, до нього додавався оригінал рахунку або документа про угоду, що поступила в банк від торговця. Звірка чека із рахунком торговця підтверджувало, що держатель картки здійснив покупку, і допомагало перевірити сальдо, яке клієнт повинен покрити банку. Це називалося національною системою виписки рахунків. В наші дні, звичайно, проведені операції друкуються в підсумковій виписці банку в хронологічному порядку, а рахунок торговця не повертається держателю картки - така практика називається описовою системою виписки рахунків.

Таким чином, споживачі знайшли кредитні картки зручними. Кредит тепер ставав легко доступним для фінансування щоденних угод, якщо держатель картки хотів уникнути використання власних засобів.

З точки зору торговців кредитні картки мали кілька привабливих особливостей. По-перше, для торгових розрахунків надзвичайно просто стало отримувати підтвердження платоспроможності. Якщо тільки номер рахунку картки не появлявся в бюлетені-попередженні і по ньому не перевищувався встановлений ліміт, то покупка держателя картки признавалася можливою. Якщо покупка перевищувала встановлений ліміт, то торговець просто дзвонив в банк, щоб отримати підтвердження платоспроможності клієнта і можливість продажу. Торговці тепер не підлягали ризику, пов'язаному з наданням кредиту чи прийняттям чеків. Торговцю не було необхідності і в прямому контакті з покупцем для того, щоб отримати гроші.

Іншою причиною, по якій торговцям сподобались картки, стала можливість збільшення об'єму продаж. Банки і національні асоціації (MasterCard International і VISA International) тратили на цю рекламу нового продукту значні суми. Рекламні логотипи асоціацій виставлялися на вітринах торговців, що приймали оплату по картках. Чим більше випускалося карток, тим більше можливим ставало, що споживачі виберуть саме цих торговців.

Для дрібних торговців здійснювати продаж в кредит було практично неможливим до появи банківських кредитних карток - це було третьою причиною їх швидкого розповсюдження. Кредитна програма для окремих торговців була справою трудомісткою і досить дорогою в керуванні. Торговці, що не приймали участі в кредитних програмах, не мали можливості продавати споживачам, які хотіли зробити покупку в кредит. MasterCard International і VISA International повністю змінили правила гри.

Простота оформлення продажу, розширення можливостей продаж і зменшення продаж в кредит за рахунок магазину зіграли ключову роль в признанні торговцями карток. Тим не менше деякі торговці вирішили не приймати до оплати кредитні картки. Першопричиною такого рішення частіше всього ставала дисконтна ставка.

Для банків, які пропонували кредитні картки для своїх клієнтів, також була відома привабливість в них, в початковий період вона асоціювалася з відновлюваною кредитною лінією. У відповідності з відновлюваною кредитною лінією клієнт міг позичати гроші в банку, виплачувати частину суми щомісячно і знову брати позику без необхідності йти в банк і оформляти новий кредит документально. Поки загальна сума позичених засобів не перевищувала встановленого ліміту, тобто граничної суми грошей, яку банк погодився позичити клієнту, останній міг повторно відновити кредит і виплачувати частину боргу щомісячно. Банки використовували кредитні картки як просту можливість розширити кредитні операції і стимулювати клієнтів брати позику. Дохід по відсотках від кредиту ріс, по мірі того як щораз більша кількість клієнтів позичали гроші і погашали частину свого боргу щомісячно.

Іншою перевагою, яку картки давали банку, було те, що вони стали привабливими для клієнтів, що живуть на значній відстані від банку. Традиційно клієнти вибирали банк тому, що він був розташований по місцю проживання або роботи. З появою карток ця обставина перестала мати суттєве значення. Банки тепер стали використовувати нову можливість для розширення сфери свого впливу шляхом розповсюдження своїх карток в радіусі сотень і тисяч км.

Оскільки нові клієнти заохочувались з тих регіонів, які раніше не були досягнуті, то банки багато зусиль приклали до створення додаткових банківських послуг для держателів карток. Поряд з позичальниками новим джерелом прибутку для банків в результаті розповсюдження кредитних карток стали торговці: вони платили дисконтну ставку банкам за здійснення продаж по кредитних картках покупців. Банки виявили новий стимул для активної політики у середовищі торговців шляхом винагороди за конкуренцію по обслуговуванні кредитних карток.

В доповнення до доходу банку від отримання дисконтної ставки торгові організації стали розміщувати в банку додаткові депозити. Платіжна вимога торгової організації проводилась як розміщення вкладу. Таким чином, гроші клієнта від покупки з використанням картки зараховувалось як депозит в банк, який в свою чергу, служив новим джерелом надання кредиту.

З швидким ростом кількості кредитних карток банки активно почали ставати і банками торговців. Подвійна привабливість нових прибутків і нових джерел депозитних ресурсів створила високий рівень конкурентної активності. По мірі того як все більше торговців приймало до оплати картки, все більше розширювалися зручності для держателів карток. Із збільшенням числа держателів карток торговці отримували нові можливості збільшення об'єму продаж. Банки отримували нові прибутки як від держателів карток, так і від торговців.

В 1951-1958 pp. деякі американські банки почали створювати власні карткові системи, але масштаби їх були невеликі і картки носили локальний характер. В 1957 р. в США було 26 банків-емітентів, в програмах яких було задіяно 754 тис. держателів карток і біля 11 тис. торговців. Об'єм торгового обороту з застосуванням карток складав $40 млн. за рік.[23, с. 32]

В кінці 50-х pp. до випуску карток приступили провідні комерційні банки, в тому числі Bank of America, Cheis Manhattan Bank, Marin Meedland Bank та інші. Основним спонукаючим мотивом була конкуренція з картками Diners club і American express. Банки розглядали картки як додаткову послугу клієнтам і не бачили тих величезних потенційних можливостей, які відкривали картки у сфері розрахунків і кредитування.

Першою масовою кредитною карткою, що дала можливість продовженого кредиту, стала випущена у 1958 р. банком Bank of Americard картка Visa. Ця картка швидко набула популярність серед широкої публіки. Об'єм операцій з Bank of Americard зріс в 1961-1967 p. з 75 тис. до 1 млн. доларів, кількість держателів картки з 1 до 2,7 млн.чоловік, число приймаючих участь в операціях з карткою торговців - з 35 до 83тис.[26, с. 41] В той же час на північному сході країни великий банк потерпів поразку з введенням звичайних карток. Банк Cheis Manhattan Bank змушений був навіть продати свій відділ кредитних карток 1962 р. із-за понесених збитків. Причина крилась в недостатньому розвитку мережі відділень банку в регіонах, що гальмувало розвиток операцій з приватними особами і перешкоджало впровадженню карток у платіжний оборот.

В 1966 р. сталась подія, що мала великий вплив на весь наступний хід розвитку карткових систем. Bank of Americard заснував організацію - Bank of Americard servisies ration, в якій зосередились всі операції картками Bank of Americard, але найважливішим було те, що нова компанія розпочала продавати рецензії на випуск карток іншим банкам, що дало можливість тисячам дрібних банків прилучитись картковому бізнесу. Вони отримували ноу-хау і ходові технічні засоби, але вимушені поставити свої карткові операції під контроль Bank of Americard servisies corpration, яка встановила стандарти і визначила правила поводження з картками. До 1970 р. вже більшість банків стали учасниками нової системи. До них приєднались і деякі великі закордонні, наприклад: Bardies Bank (Великобританія).

В той же час на північному сході країни великий банк потерпів поразку з введенням звичайних карток. Банк Cheis Manhattan Bank змушений був навіть продати свій відділ кредитних карток 1962 р. із-за понесених збитків. Причина крилась в недостатньому розвитку мережі відділень банку в регіонах, що гальмувало розвиток операцій з приватними особами і перешкоджало впровадженню карток у платіжний оборот.

В 1966 р. сталась подія, що мала великий вплив на весь наступний хід розвитку карткових систем. Bank of Americard заснував організацію - Bank of Americard servisies ration, в якій зосередились всі операції картками Bank of Americard, але найважливішим було те, що нова компанія розпочала продавати рецензії на випуск карток іншим банкам, що дало можливість тисячам дрібних банків прилучитись картковому бізнесу. Вони отримували ноу-хау і ходові технічні засоби, але вимушені поставити свої карткові операції під контроль Bank of Americard servisies corpration, яка встановила стандарти і визначила правила поводження з картками. До 1970 р. вже більшість банків стали учасниками нової системи. До них приєднались і деякі великі закордонні, наприклад: Bardies Bank (Великобританія).

Сьогодні українська банківська система переживає справжній "картковий" бум. Починаючи з 1996 року, коли провідні українські банки увійшли до міжнародних платіжних систем Visa та Europay, ринок платіжних карток в Україні бурхливо розвивається. Динаміка цього ринку перевершила найсміливіші сподівання: платіжний картковий бізнес не тільки довів свою перспективність, але й став невід'ємною частиною банківських послуг. Так, за два роки в Україні з'явилося близько 2500 підприємств торгівлі та сфери послуг, що приймають до оплати картки, приблизно 1000 пунктів видачі готівки по картках та 100 банкоматів. Обсяг платежів із використанням карток щомісячно збільшується на 20-40 %, що дозволяє розглядати банківські програми з розвитку карткового бізнесу як найбільш прибуткові та перспективні, незважаючи на дороге технічне забезпечення. [26, с. 41]

В кінці 1996 року вітчизняним банкам керівними органами відповідних платіжних систем було дозволено проводити розрахунки в гривнях за міжнародними картками. На даний момент Національний банк України проводить активну політику впровадження національних платіжних карток, а також розширення сфери дії міжнародних платіжних систем. З квітня 1997 року українські банки користуються своїм правом здійснювати розрахунки за трансакціями в національній валюті. Користувачі карток Visa та Eurocard/MasterCard можуть відкривати рахунки і здійснювати операції в гривнях із подальшою конвертацією всіх операцій за курсом НБУ.

У цілому українські банки досить активно займаються емісією карток. Так, на початок 1998 року емітовано близько 32000 карток міжнародних платіжних систем Visa та Europay Int. (Таблиця 3.1).

Таблиця 3.1. Східна Європа в 1998 році: емісія платіжних карток, тис. карток

Країна	Pay now	Pay later	Всього Europay	Visa Electron	Інші картки Visa	Всього Visa	Всього картко
Угорщина	750	312	1062	623	85	708	177
Росія	838	40	878	662	166	828	170
Польща	427	253	680	71	289	360	104
Чеська республіка	267	244	511	371	_ 33 І	404	91
Словаччина	590	10	599	205	3	208	80
Хорватія	411	47	459	>1	10	10	46
Словенія	9	146	155	-	32	32	18
Болгарія	51	-	51_	-	-	-	5
Румунія	26	1	27	8	5	13	3
Україна	15	>1	15	4	12	17	3
Білорусь	>1	>1	1	>1	3	3
Македонія	-	2	2	-	.1	-
Усього	3385	1055	4440	1945	638	2583	7023

Найбільш активними емітентами виступають банки "Аваль" та "Приватбанк", яким належить більш ніж 60% ринку емітованих карток.[27,с.40].

За обсягами емісії платіжних карток в Україні поки що визнається лідером система Visa International - на кінець 1998 року українськими банками випущено 22000 карток цієї системи. Visa має переваги за рахунок того, що прийшла на наш ринок першою, але зараз ситуація змінюється на користь Europay International. Українські банки віддають перевагу асоціації Europay, бо вона легше погоджується на ділові компроміси, лібералізує свої внутрішні правила щодо українських банків; не намагається вирішувати свої проблеми за допомогою державних структур, як Visa, а опирається вже на створену мережу та банки-члени ситеми. Основною перевагою продуктів Europay для України є те, що дозволяється випускати ембосовані дебітні картки Cirrus/Maestro. Кількість емітованих українськими банками карток платіжної системи Europay становить близько 16 тис. Особливістю є те, що близько 15 тис. з них - дебітні картки Cirrus/Maestro і лише близько 1 тис. -кредитні картки Eurocard/Mastercard. [27, с. 40].

Характеризуючи платіжні продукти, які пропонують українські банки на внутрішньому ринку (а це весь спектр кредитних карток Visa та Eurocard/MasterCard, кредитна картки American Express), слід зазначити, що орієнтовані вони на людей з високими і надвисокими доходами. Проте тут є виняткиєж. Почато емісію дебетних карток з відкриттям рахунку в гривнях. Перспективи таких карток надзвичайно широкі. Це дає підставу думати, що дебетні продукти платіжних систем Visa (Visa Electron) або Europay/Mastercard (Cirrus/Maestro) можуть широко використовуватися в Національній платіжній системі.