58

Вступ

Актуальність теми. Специфіка банківської установи як одного з видів комерційного підприємства полягає в тому, що велика частина його ресурсів формується не за рахунок власних, а за рахунок позикових коштів. Можливості банків у залученні коштів не безмежні й регламентовані з боку центрального банку в будь-якій державі.

Національний банк України відмовився від прямого регулювання співвідношення між розміром капіталу банку й обсягом залучених коштів і перейшов до непрямого регулювання через ряд обов'язкових економічних нормативів, таких як норматив достатності капіталу, максимальний розмір ризику на одного кредитора, максимальний розмір залучення грошових внесків населення й ін.

Основну частину ресурсів банків формують притягнуті кошти, які покривають до 90% всієї потреби в коштах для здійснення активних банківських операцій. Комерційний банк має можливість залучати кошти підприємств, організацій, установ, населення й інших банків у формі внесків (депозитів) і відкриття їм відповідних рахунків.

Залучені банками кошти різноманітні за складом. Головними їхніми видами є кошти, залучені банками в процесі роботи із клієнтурою (депозити), кошти, акумульовані шляхом випуску власних боргових зобов'язань (депозитні й ощадні сертифікати).

Внесок (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Для банків депозити - це головний вид їхніх пасивних операцій й, отже, основний ресурс для проведення активних кредитних операцій.

Загальним аспектам діяльності банку на ринку депозитних послуг та шляхам підвищення її ефективності присвячені праці таких вчених-економістів, як: Дж.Синки, Бригхем Ю., Гапенски Л, Ю.Прозоров, М.Рябоконь, Зарудька О, Рікардо Д., Сміт. А. та інших.

Актуальність вибору теми роботи пов'язана з баченням проблем банків по формуванню ресурсної бази й ефективному їх розміщенню в умовах зниження рівня інфляції, стабілізації української валюти й жорсткості вимог органів, що регулюють банківську сферу.

Мета і задачі дослідження. Метою написання магістерської роботи є вивчення порядку організації й обліку депозитних операцій комерційного банку, а також його позиції на ринку депозитних послуг.

Виходячи з даної цільової настанови, у роботі вирішується ряд задач:

Ш розглянуто поняття ринку депозитних послуг та історію його розвитку;

Ш вивчено теоретичні аспекти здійснення депозитних операцій;

Ш проаналізовано нормативну базу, що стосується проведення депозитних операцій;

Ш визначено порядок обліку операцій по внесках громадян і депозитам юридичних осіб, механізм обліку відсотків по депозитних операціях;

Ш проведено аналіз організаційних засад діяльності банку на ринку депозитних послуг;

Ш проведено аналіз витрат пов'язаних з обслуговуванням депозитів;

Ш проведено факторний аналіз рівня депозитів банку;

Ш визначено структуру депозитних послуг у ТОВ “Фінанси та кредит”;

Ш проаналізовано позицію ТОВ “Фінанси та кредит” на ринку депозитних послуг;

Ш представлено удосконалення методів управління депозитною діяльністю банку;

Ш запропоновано заходи щодо вдосконалювання депозитних операцій (розробка продукту) на прикладі ТОВ “Фінанси та кредит.

Об'єктом дослідження є банк ТОВ “Фінанси та кредит” та його діяльність на ринку депозитних послуг.

Предметом дослідження є сукупність практичних та теоретичних проблем, що пов'язані з діяльністю банку на ринку депозитних послуг та шляхів підвищення її ефективності.

Інформаційною базою для магістерської роботи є наукові праці відчизняних та зарубіжних авторів,нормативні акти Верховної Ради України, Кабінету міністрів України, Правління Національного банку України, що регулюють депозитну діяльність банку, внутрішні документи ТОВ “Фінанси та кредит”, статті з періодичних видань по економіці та банківській справі, монографії, книги та навчальні посібники, а також сайти мережі Internet .

Методи дослідження. У процесі дослідження було використано методи аналізу і синтезу, порівняння, абстрагування, моделювання, а також системний підхід. За допомогою аналізу та синтезу було вивчено структуру ринку депозитних послуг. Метод порівняння використано при зіставленні позиції ТОВ “Фінанси та кредит” та позиції банків конкурентів на ринку депозитних послуг. Метод абстрагування дав змогу оцінити ефективність діяльності банку на депозитному ринку. Метод системного підходу дозволив дослідити шляхи підвищення ефективності діяльності банку на ринку депозитних послуг.

Наукова новизна даної магістерської роботи полягає у власному, самостійному визначенні сутності ринку депозитних послуг як економічної категорії, поглибленні теоретичних знань та комплексному підході до проблеми діяльності банку на ринку депозитних послуг.

Практична цінність одержаних результатів полягає у розробці для ТОВ “Фінанси та кредит” принципово нового банківського продукту (депозит “Житловий”) та запропонуванні рекомендацій щодо удосконалення управління депозитною діяльністю банку.

Обсяг та структура магістерської роботи. Магістерська робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних літературних джерел та додатків.

Повний обсяг роботи 423 сторінки, у тому числі основного тексту - 102 сторінок. У магістерській роботі міститься 10 таблиць, 17 рисунків, 17 додатків, 7 формул. Список використаних джерел нараховує 70 найменувань на 8 сторінках.

Розділ І.

Теоретичні засади організації депозитних послуг банку

І.1. Характеристика ринку депозитних послуг

Розглядаючи ринок депозитних послуг можна знайти дуже багато різної інформації як в періодичних виданнях та книгах так і на сайтах. Багато джерел аналізують стан, тенденції розвитку, проблеми ринку, позицію банків на ньому, однак визначення ринку депозитних послуг як економічної категорії немає.

То що ж являє собою депозитний ринок? Відповідь на це питання можна знайти у економічних словниках. Визначення ринку як загального поняття, маркетологи дали досить обширно. Тому сумістивши знання про ринок депозитних послуг, про його функції та цілі з маркетинговими дослідженнями ринку в загальному, можна дати досить точне визначення ринку депозитних послуг.

Так як ринок досліджується багатьма науковцями, має багато різних теорій та підходів, можна, виходячи з цього, створити досить велику кількість визначень ринку депозитних послуг, отож приведемо кілька з них:

1. Місце купівлі-продажу депозитних послуг та укладання депозитних угод

2. Економічна категорія банківської діяльності, що являє собою сферу обміну з певною системою ринкових відносин між депонентом і депозитарієм.

3. Економічні відносини, пов'язані з наданням депозитних послуг, в результаті яких формується коло споживачів, попит, пропозиція, ціна.

З характеристикою ринку депозитних послуг також виникають певні труднощі, але її можна визначити шляхом аналізу усієї інформації про даний ринок, якої є в достатній кількості. Нижче ( Рис. 1.1) представлена структура ринку депозитних послуг:

Рис. 1.1 Структура ринку депозитних послуг[]

Визначивши, що ж представляє собою ринок депозитних послуг та його структура, можна розглянути історію.

Розвиток українського ринку депозитів розпочався у складний етап розбудови національної банківської системи в першій половині 1990-х років, що припав на період гіперінфляції та значної девальвації валютного курсу. Депозити юридичних осіб в такий період використовувалися не для потреб отримання інвестиційного доходу, а частіше мали на меті хоч якийсь захист коштів в умовах їх швидкого знецінення. Тому вони й мали виключно коротко-терміновий характер

З введенням національної грошової одиниці та зниженням показників інфляції ринок дещо стабілізувався, зменшилися ставки та збільшився період залучення депозитів. Після кризи 1998 р. завдяки різкій девальвації гривні до долару США доларовий еквівалент обсягів українського ринку депозитів юридичних осіб зменшився. Якщо на кінець 1997 р. загальний обсяг строкових депозитів у банках України сягав майже 1 млрд. грн. (або 518 млн. дол. США), то в кінці 1999 р. він перевищив 1,5 млрд. грн., але у доларовому вимірюванні це склало лише 294 млн. дол., тобто ринок „ просів” майже вдвічі (див. Рис.1.2)

Рік	Заг. обсяг строкових депозитів на поч.року, млрд. грн.	Заг. обсяг строкових депозитів на поч.року, млн. дол.
1997	1	294
1998	1,21	389
1999	1,5	518
2000	1,89	623
2001	2,2	812
2002	2,63	1138
2003	2,97	1462
2004	3,4	1649
2005	3,76	1893

Рис.1.2 Загальний обсяг строкових депозитів за 1997-2005рр..[]

Треба зауважити й на структурні зміни, що відбулися у цей період. Якщо на початку 1998 р. питома вага строкових депозитів складала майже 23% від коштів підприємств, залучених банками, то на початку 2000 р. їх частка зменшилася до рівня нижче 20%.

Також важливі зміни сталися у валютному розподілі депозитів юридичних осіб. При тому, що на кінець 1997 р. частка коштів в іноземній валюті складала біля 30% від усіх строкових депозитів підприємств, в кінці 1999 р. частка депозитів в іноземній валюті досягла позначки 45%.

Починаючи з 2000 року ринок перейшов у стадію стабільного зростання, що характеризується збільшенням обсягів корпоративних строкових депозитів, які залучались, особливо у іноземній валюті, що пов'язано з покращенням експорту та отриманням підприємствами значної валютної виручки з-за кордону та стабільним курсом національної валюти. За 2000 рік депозити, що розглядаються нами, зросли в 1,76 рази, частка строкових депозитів в іноземній валюті перевищила половину та склала 51%. У період 2001-2005рр.. строкові депозити зросли у 3,7 рази і досягли загалом майже 11,3 млрд. грн., що становить 2,37 млрд. дол. , значно перевищивши до кризовий показник. Частка депозитів у іноземній валюті за останні 2,5 роки знизилася до прийнятних значень 28-30% від усіх строкових корпоративних депозитів, що свідчить про більшу привабливість збереження коштів у національній валюті.

На сьогоднішній день основним фактором, що впливає на ринок депозитних послуг, є прихід на український ринок західних банків. Ставки по депозитним вкладам будуть підвищувати тільки ті фінансові установи, у яких немає можливості вийти на зовнішні ринки позик, а тому вони, відчуваючи ресурсний голод, будуть намагатися залучити внутрішні, дорогі ресурси.

Проаналізувавши кількість західних банків на нашому ринку можна сказати що вони займають приблизно 1%, однак, незважаючи на досить невелику кількість, їх вплив є відчутним.

Відсоткові ставки за депозитами в Україні, незважаючи на появу банків з іноземними інвестиціями, залишаються ще достатньо високими у порівнянні з іншими країнами світу, що робить інвестування саме в ці фінансові активи досить привабливим. Але якщо проаналізувати становище депозитного ринку сьогодні, можна побачити таку тенденцію (див. Рис. 1.3):



Рис. 1.3. Сучасний український ринок депозитних послуг.

І.2. Загальна класифікація та види депозитних операцій

Залучені кошти банків покривають понад 90% всієї потреби в грошових ресурсах для здійснення активних операцій, насамперед кредитних. Це депозити (внески), а також контокорентні й кореспондентські рахунки. Роль їх винятково велика. Мобілізуючи тимчасово вільні кошти юридичних і фізичних осіб на ринку кредитних ресурсів, комерційні банки з їхньою допомогою задовольняють потребу народного господарства в додаткових оборотних коштах, сприяють перетворенню грошей у капітал, забезпечують потреби населення в споживчому кредиті. Депозитні операції - поняття широке, оскільки до них відноситься вся діяльність банку, пов'язана із залученням коштів у внески. Особливістю цієї групи пасивних операцій є те, що банк має порівняно слабкий контроль над обсягом таких операцій, тому що ініціатива вкладання коштів виходить від вкладників. При цьому, як показує практика, вкладника цікавлять не тільки виплачені банком відсотки, але й надійність збереження довірених банку коштів.

Організація депозитних операцій повинна здійснюватися при дотриманні ряду принципів:

Ш одержання прибутку й створення умов для одержання прибутку в майбутньому;

Ш гнучка політика при керуванні депозитними операціями для підтримки оперативної ліквідності банку;

Ш погодженість між депозитною політикою й прибутковістю активів;

Ш розвиток банківських послуг з метою залучення клієнтів.

Кошти, що залучаються банкам різноманітні по складу. Головними їхніми видами є кошти, залучені в процесі роботи із клієнтурою (так звані депозити), кошти, акумульовані шляхом випуску власних боргових зобов'язань (депозитних й ощадних сертифікатів, векселів, облігацій) і кошти, запозичені в інших кредитних установах за допомогою міжбанківського кредиту.

Депозитні рахунки можуть бути найрізноманітнішими й в основу їхньої класифікації можуть бути покладені такі критерії, як джерела внесків, їх цільове призначення, ступінь прибутковості, категорія вкладника й форми вилучення внеску.

Виходячи з категорії вкладників, розрізняють:

Ш депозити юридичних осіб (підприємств, організацій, інших банків);

Ш депозити фізичних осіб.

По економічному змісту всі внески-депозити можуть бути згруповані (див. Рис. 1.4.):

Рис. 1.4. Групування депозитів за економічним змістом

Розглядаючи інший підхід, бачимо, що за економічним змістом виділяють:

Ш поточні рахунки;

Ш строкові депозити;

Ш цінні папери.

За формою вилучення коштів депозити прийнято підрозділяти на три групи (див. Рис. 1.5.):

Рис. 1.5. Групування депозитів за формою вилучення коштів

Характеристику видів депозитів за формою вилучення коштів можна представити схематично(див. Рис. 1.6.):

ЛОРО	До 3 місяців	Строкові
	3 - 6 місяців	Строкові з додатковими внесками
Контокорент	6- 9 місяців	Умовні
Овердрафт		На пред'явника
НОСТРО	9 - 12 місяців	До запитання
	Понад 12 місяців	На поточному рахунку

Рис. 1.6. Характеристика депозитів комерційного банку

Прийом будь-якого депозиту означає виникнення певного грошового зобов'язання банку перед клієнтом. Банки останнім часом стали використовувати таку форму депозитів, при якій поєднується режим рахунків до запитання з режимом строкових вкладів. здійснивши такий внесок, вкладник може за рахунок коштів, що зберігаються на депозиті, дати банку вказівку перераховувати кошти третій особі. Звичайно такі операції проводилися по рахунках до запитання, тепер по них нараховують відсотки, як по строкових вкладах.

Два підходи до визначення депозиту, як економічної категорії:

1. Депозит являє собою кошти або папери, внесені боржником у фінансово-кредитні, судові або адміністративні установи для зберігання з наступною передачею (за певних умов) тим або іншим господарюючим суб'єктам або громадянам (внески в оплату мит, внески на депозитні рахунки судів для забезпеченні позову і для передачі позивачам, внески в нотаріальні контори, при неможливості вручити гроші або цінні папери безпосередньо одержувачеві).

2. Депозит являє собою внесок коштів або цінних паперів у банки. Депозит - це внесок на певний строк, при якому відразу ж оговорюються умови повернення коштів або цінних паперів.

Депозити є джерелом утворення позичкового капіталу банку, що використовується на видачу кредитів, здійснення інвестицій і т.п. Ці банківські операції приносять банку доход. Тому банк оплачує клієнту його депозит. Відсоток на депозитні внески клієнта і є платою за вкладені гроші.

Загострення конкуренції між банками й іншими фінансовими структурами за внески фізичних й юридичних осіб привело до появи величезної розмаїтості депозитів, цін на них і методів обслуговування. По даним деяких закордонних фахівців, у розвинених країнах у цей час існує більше 50 видів банківських вкладів. При цьому кожний з них має свої особливості, що дозволяє клієнтам вибирати найбільш адекватним їхнім інтересам і можливій формі заощадження коштів й оплати за товари й послуги.

Якщо переглянути таку інформацію в Україні, то “Аваль”, який займає першу конкурентну позицію по кількості видів депозитів серед вітчизняних банків , має 29 видів банківських вкладів.

Сучасна економічна ситуація змушує банки змінювати політику в області пасивних операцій за допомогою диверсифікованості (розмаїтості) депозитних операцій.

І все-таки, для середньостатистичного українця проблема вкладення коштів зводиться до вибору між банківським вкладом, деякими видами цінних паперів і грішми під подушкою. Але незважаючи ні на що внески по праву залишаються самим популярним способом заощадження й нагромадження коштів.

У наш час депозити розглядаються набагато ширше - як всі можливі види і форми внесення (залучення або розміщення) грошових коштів на рахунки банку.

Суб'єктами відносин щодо обслуговування депозитів виступають:

Ш Комерційні банки, як позичальники;

Ш Підприємства (фірми, організації), банки та інші кредитні установи, фізичні особи - власники коштів, як кредитори.

Депозити заведено поділяти на такі:

Ш до запитання;

Ш строкові на визначений термін;

Ш ощадні внески населення;

Ш ощадні (депозитні) сертифікати.

Депозити до запитання - це зобов'язання, які не мають конкретного строку. Вклади до запитання можуть бути вилучені в будь-який час на першу вимогу вкладника. Це кошти, що знаходяться на поточних, бюджетних рахунках комерційних банків і використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах. Умови сплати відсотків за залишками коштів за такими рахунками визначаються у двосторонніх угодах при відкритті цих рахунків. За вкладами до запитання нараховується низький відсоток.

Внески до запитання розміщують ті, кому потрібні кошти в ліквідній формі для здійснення поточних розрахунків.

Строкові депозити - це зобов'язання, які мають певний строк. Це кошти, що зберігаються на депозитних рахунках у банку протягом строку, визначеного у депозитній угоді. Внески на визначений строк розміщуються у великих сумах. Банки виплачують за строковими депозитами більш високий відсоток, ніж за депозитами до запитання. Збереження коштів на строкових депозитах вигідно як клієнту, так і банку.

До строкових депозитів у банківській практиці відносять депозити овернайт - депозити, залучені банком на строк не більше одного операційного дня (без урахування неробочих днів банку). Строковими депозитами є також кошти, отримані від інших комерційних банків як депозит на конкретний строк.

Різновидом довгострокових депозитів на визначений термін є депозитні сертифікати. Депозитний (ощадний) сертифікат - це письмове свідоцтво комерційного банку про депонування грошових коштів, що засвідчує право вкладника або його правонаступника на отримання після закінчення встановленого строку суми внеску та відсотків за ним; це письмове свідоцтво банку про внесення депонентом грошових коштів на депозит. На депозитних сертифікатах зазначається термін вилучення коштів і розмір належного відсотка. Комерційні банки зобов'язані оприлюднити умови випуску ощадних (депозитиних) сертифікатів шляхом розміщення такої інформації у друкованих засобах масової інформації чи у загально-доступному для клієнтів місці в установі банку, або двома способами одночасно.

Ощадні вклади - це вклади населення, розміщуванні у банках з метою зберігання і нагромадження. Для цього виду депозиту характерно наявність спеціальної ощадної книжки, яка видається банком вкладникові і в якій фіксуються операції з ощадним вкладом.

До цінних паперів банків як виду депозитів відносять:

Ш акції та облігації акціонерних товариств, що належать комерційному банку;

Ш акції та облігації, що знаходяться на зберіганні в банку і прийняті в забезпечення позик тощо.

У загальній системі банківських депозитів виділяють також так звані спеціальні вклади.

До них належать:

Ш кошти для факторингових операцій;

Ш кошти для міжбанківських розрахунків;

Ш кредиторська заборгованість тощо.

Важливе значення мають міжбанківські депозити, які надаються в межах кореспондентських відносин між банками. Часто міжбанківські депозити відіграють роль інструмента налагодження більш тісних і довірливих кореспондентських відносин між банками. Іноді банки використовують у своїй діяльності так звані гарантійні депозити. Вони відкриваються на вимогу банку-кредитора у випадку, коли у нього існують сумніви щодо знецінення активів, або є ризик неплатоспроможності клієнта- позичальника.

Важливе завдання банку - зацікавити клієнтів у збереженні їхніх грошових коштів на срокових депозитних рахунках.

Залучення депозитів (вкладів) юридичних і фізичних осіб оформляється банком шляхом відкриття строкового депозитного рахунка з укладенням договору банківського вкладу (видачею ощадної книжки) або видачі ощадного (депозитного) сертифіката. За договором банківського депозиту комерційний банк, який прийняв кошти від вкладника, зобов'язується виплатити вкладникові суму депозиту та нараховані відсотки на умовах та у порядку, що передбачені договором.

Депозитний договір засвідчує право комерційного банку управляти залученими коштами та право вкладників отримати в чітко визначений строк суму депозитного вкладу і відсотків за його користування.

Основними реквізитами та умовами депозитного договору мають бути:

Ш назва та адреса банку, яка приймає депозит (вклад);

Ш назва та адреса власника коштів;

Ш дата внесення депозиту;

Ш сума депозиту;

Ш дата вимоги вкладником своїх коштів;

Ш відсоткова ставка за користування депозитом;

Ш зобов'язання банку повернути суму, яка внесена на депозит;

Ш підписи сторін: керівника виконавчого органу банку або уповноваженої на це особи та вкладників.

Зобов'язання клієнта за депозитним договором полягають у своєчасному перерахуванні грошових коштів на депозитний рахунок банку; зобов'язання банку - прийняти грошові кошти на депозитний рахунок, нараховувати відсотки, забезпечити повне збереження суми внеску і повернути її після закінчення строку дії договору або достроково за заявою клієнта.

Власник депозитного вкладу зобов'язаний заздалегідь повідомити установу банку про дострокову вимогу вкладу за зазначеним у договорі номером телефону, письмово або при особистій явці.

Останнім часом поширюється практика роботи вітчизняних комерційних банків з депозитними сертифікатами. Вони можуть випускатися: одноразово або серіями, іменними або на пред'явника, строковими або до запитання. Строк обігу сертифіката встановлюється від дати його видачі до дати, коли власник сертифіката отримує право вимоги депозиту за сертифікатом.

Бланки сертифікатів повинні містити такі реквізити:

Ш назву “ощадний (депозитний) сертифікат”;

Ш порядковий номер сертифіката та його серію;

Ш дату внесення депозиту;

Ш розмір депозиту;

Ш зобов'язання банку повернути суму внесену на депозит;

Ш дату вимоги вкладником суми за сертифікатом;

Ш відсоткову ставку за користування депозитом;

Ш умови сплати відсоткової ставки - разі вимоги вкладника про повернення вкладу до обумовленого строку;

Ш назву та адресу банку емітента, а для іменного сертифіката - назву (ім'я) вкладника;

Ш місце для підпису особи, яка уповноважена банком підписувати зобов'язання, та місце для печатки банку.

Видача і погашення сертифікатів здійснюється лише емітентом. До погашення приймаються тільки оригінали сертифікатів. У разі надання строку вимоги депозиту банк здійснює платіж за пред'явленням сертифіката на підставі заяви власника або його особи, уповноваженої на здійснення цієї операції.

Банк має передбачити можливість дострокового подання строкового сертифіката до сплати. У такому разі банк сплачує власникові сертифіката його суму та відсотки за зниженою відсотковою ставкою. Якщо термін отримання вкладу за строковим сертифікатом прострочено, то такий сертифікат вважається документом до запитання, за яким на банк покладається зобов'язання сплатити зазначену в ньому суму вкладу та відсотків на дату вимоги.

Кошти на депозитні рахунки перераховуються з поточного рахунка господарських суб'єктів і після закінчення строку зберігання повертаються на цей же поточний рахунок.

Для фізичних осіб банки відкривають вкладні рахунки (ощадні вклади). Вкладні рахунки відкриваються з видачою вкладникові вкладного документа (ощадна книжка, ощадний сертифікат).

У разі укладення з банком договору ощадного вкладу “до запитання” за бажанням клієнта на цьому рахунку можуть здійснюватися безготівкові розрахунки. Після закінчення строку зберігання коштів, кошти з вкладного рахунка повертаються вкладникові, перераховуються на його розрахунковий рахунок або договір вважається продовженим на умовах вкладу “до запитання”. Для комерційних банків вклади “до запитання” є нестабільними. Відсоткова ставка за вкладами до запитання завжди менше ставки за строковими депозитами.

Строкові вклади вносяться на більш довгий строк. Відповідно вкладник отримує й більш високий відсоток, ніж за вкладами до запитання. У зв'язку із стабільністю строкових вкладів банк має можливість розпоряджатися коштами вкладника тривалий час і відповідно збільшувати обсяги своїх кредитних операцій. Комерційні банки можуть застосовувати так звані гібридні депозитні рахунки, які об'єднують властивості внесків до запитання і строкових внесків. Такі рахунки умовно складаються з двох частин: прибутково-витратної (до запитання) та строково-накопичувальної (строкової).

Вітчизняні комерційні банки працюють також з так званими дилінговими депозитними рахунками. В цій схемі клієнт розміщує на депозитному рахунку кошти в національній валюті - гривнях. Банк щоденно подає клієнту котирування основних валют (долар США, німецька марка, російський рубль, британський фунт стерлінгів). Клієнт, використовуючи котирування, за власним бажанням змінює валюту рахунка та розміщує еквівалент вкладу на певний строк. Додатковий доход при цьому може бути отриманий за рахунок різних відсоткових ставок і курсових різниць.

У роботі банків із залучення депозитів важливу роль відіграє процентна політика, оскільки одержання доходів від вкладених коштів є для клієнтів суттєвим стимулом до активізації внесків. Процентна політика є одним із показників надійності і стабільності ресурсної бази банку і повинна вкладатися в рамки двох протилежних граничних вимог:

Ш по-перше, процентна ставка на депозити повинна бути достатньо привабливою для потенційних вкладників;

Ш по-друге, процентна ставка не повинна різко перевищувати нижню межу процентної маржі між активними і пасивними операціями банку.

Розмір депозитного процента банк встановлює самостійно, виходячи з облікової ставки НБУ, стану грошового ринку і власної депозитної політики.

Об'єктами цінової політики у сфері депозитної діяльності є:

Ш розміри процентних ставок;

Ш умови нарахування і сплати процентів;

Ш можливості встановлення індивідуальних процентних ставок для окремих категорій клієнтів.

Рівень прибутків за різноманітними видами депозитних рахунків різний. Найнижчі проценти банки сплачують за рахунками до запитання оскільки вони характеризуються нестабільністю залишків. За таким рахунками, відкритими юридичним особам, проценти зовсім можуть й не нараховуватися. У такому разі з клієнтів, як правило, не стягується плата за розрахунково-касове обслуговування. Відсутність або незначні розміри прибутків стимулюють власників рахунків до запитаній скорочувати до мінімуму залишки коштів на них і вкладати їх у більш прибуткові операції (термінові депозити, цінні папери тощо), що для банків невигідно. Тому деякі з них намагаються стимулювати клієнтів до підтримки стабільних залишків на рахунках до запитання. Це робиться шляхом встановлення підвищених процентів або виплати клієнтам премій за значні залишки коштів.

При встановленні розміру процентної ставки на термінові депозити визначальним чинником є термін, на який розміщені кошти.

Що триваліший термін, то вищі процентні ставки. Процентна ставка на терміновий депозит може залежати і від частоти виплати прибутку: що здійснюються виплати, то вищий рівень процентної ставки. Фактично депозитні ресурси -- це основне джерело формування ресурсів банку, які спрямовуються на проведення активних операцій.

Залучення вільних валютних коштів на рахунки в установи банків є надзвичайно актуальним і важливим для активізації інвестиційних процесів у національній економіці України.

І.3 Дослідження нормативної бази щодо регулювання депозитних послуг банку

Державне регулювання ринку банківських депозитів, розробка внутрішньо-банківських положень та інструкцій здійснюється на основі нормативної бази України. відповідно до:

Ш Закону України від 07.12.2000р. №2121-ІІІ ”Про банки і банківську діяльність”;

Ш “Про державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів” від 22.12.1994 №320/94-ВР;

Ш “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 28.11.2002 №249/ІV;

Ш Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Національного банку України від 14.08.2003 №337;

Ш Правил бухгалтерського обліку доходів та витрат банків України, затверджених постановою Національного банку України від 18.06.2003 №225;

Ш Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами затвердженого постановою Національного банку України від 03.12.2003 №516;

Ш Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженої постановою Національного банку України від 12.11.2003 №492;

Ш Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних і вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затвердженої постановою Національного банку України від 15.09.2004 №435;

Ш Інструкції з бухгалтерського обліку операцій в іноземній валюті та банківських металах у банках України, затвердженої постановою Національного банку України від 17.11.2004 №555;

Ш Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21.01.2004 №22;

Ш Положення про здійснення уповноваженими банками операцій з банківськими металами, затвердженого постановою Національного банку України від 06.08.2003 №325;

Проведемо короткий аналіз основних нормативних документів що регулюють діяльність банку на ринку депозитних послуг.

Розпочнемо з Закону України від 07.12.2000р. №2121-ІІІ ”Про банки і банківську діяльність”(див. Дод. А)

Цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.

Метою Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника.

Закон ”Про банки і банківську діяльність” регулює відносини, що виникають під час заснування, реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації банків.

Положення цього Закону застосовуються до представництв іноземних банків, що діють на території України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами (угодами), згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також до філій українських банків за кордоном та до пов'язаних з банком осіб, визначених статтею 52 цього Закону.

Відповідні положення цього Закону поширюються також на окремі зобов'язання і відповідальність інших осіб, діяльність яких пов'язана з функціонуванням банків.

Що стосується безпосередньо діяльності банку на депозитному ринку, то цей закон визначає що ж являє собою депозит:

“вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.”

Також у ньому вказується на якій підставі (на підставі банківської ліцензії) можуть здійснюватися депозитні операції; регулюються відносини, що виникають у процесі надання депозитних послуг; визначається, яким банкам (спеціалізованим) забороняється залучати депозити від фізичних осіб і в яких обсягах (більше 5 відсотків капіталу банку).

Далі розглядатимемо Закон “Про державний реєстр фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів” від 22.12.1994 №320/94-ВР.(див. Дод. Б)

Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'яз-кових платежів (далі - Державний реєстр) - це автоматизований банк даних, створений для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, які зобов'язані сплачувати податки, збори, інші обов'язкові платежі до бюджетів та внески до державних цільових фондів у порядку і на умовах, що визначаються законодавчими актами України.

Для осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомляють про це відповідні державні органи, зберігаються раніше встановлені форми обліку платників податків та інших обов'язкових платежів. У паспортах зазначених осіб робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера.

Створення Державного реєстру забезпечує:

Ш повний облік фізичних осіб, які сплачують податки та інші обов'язкові платежі, з однозначною їх ідентифікацією;

Ш організацію автоматизованої обробки інформації про сплату податків та інших обов'язкових платежів фізичними особами в режимі комп'ютерної мережі;

Ш взаємодію державних податкових інспекцій з метою забезпечення контролю за правильністю та своєчасністю сплати податків та інших обов'язкових платежів фізичними особами;

Ш організацію нормативно-довідкової інформації для взаємодії державних податкових інспекцій з іншими державними органами;

Ш розвиток вітчизняного математичного забезпечення, засобів зв'язку та обчислювальної техніки.

Якщо розглянути цей закон у призмі теми, що вивчається, то з нього можна дізнатися наступне: первинні звітні та облікові документи, пов'язані з проведенням депозитних операцій, які не мають ідентифікаційних номерів осіб, вважаються недійсними (виключаючи виняткові ситуації, про які згадано вище).

Закон “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 28.11.2002 №249/ІV (див. Дод. В) регулює відносини у сфері запобігання та протидії запровадженню в легальний обіг доходів, одержаних злочинним шляхом, та спрямований на боротьбу з фінансуванням тероризму.

До легалізації (відмивання) доходів цим Законом відносяться дії, спрямовані на приховування чи маскування незаконного походження коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, а так само набуття, володіння або використання коштів або іншого майна, за умови усвідомлення особою, що вони були доходами.

Дія цього Закону поширюється на громадян України, іноземців та осіб без громадянства, а також юридичних осіб, їх філії, представництва та інші відокремлені підрозділи, що забезпечують здійснення фінансових операцій на території України, а також поза її межами відповідно до міжнародних договорів України.

Щодо регулювання депозитної діяльності, то суб'єкт первинного фінансового моніторингу (банк) на підставі виконання цього закону зобов'язаний:

Ш проводити ідентифікацію особи, яка здійснює депозитну операцію, або відкриває рахунок (в тому числі депозитний), на підставі наданих в установленому порядку документів або за наявності підстав вважати, що інформація щодо ідентифікації особи потребує уточнення;

Ш надавати уповноваженому органу інформацію про депозитну операцію, не пізніше ніж протягом трьох робочих днів з моменту її реєстрації;

Ш надавати відповідно до законодавства додаткову інформацію на запит уповноваженого органу, пов'язану з депозитними операціями, що стали об'єктом фінансового моніторингу, в тому числі таку, що становить банківську та комерційну таємницю, не пізніше, ніж протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту;

Ш сприяти суб'єктам державного фінансового моніторингу з питань проведення аналізу депозитних операцій, що підлягають фінансовому моніторингу;

Ш вживати заходів щодо запобігання розголошенню (у тому числі особам, стосовно депозитних операцій яких проводиться перевірка) інформації, яка надається уповноваженому органу, та іншої інформації з питань фінансового моніторингу (в тому числі про факт подання такої інформації);

Ш зберігати документи, які стосуються ідентифікації осіб, якими здійснено депозитну операцію, що згідно з цим законом підлягає фінансовому моніторингу, та всю документацію про здійснення депозитної операції протягом п'яти років після її проведення.

Далі визначається спосіб проведення фінансового моніторингу депозитних операцій банку та які депозитні операції підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу: якщо сума, на яку вони проводяться, дорівнює чи перевищує 80000 гривень або дорівнює чи перевищує суму в іноземній валюті, еквівалентну 80000 гривень, та мають одну або більше ознак, визначених цією статтею:

Ш заплутаний або незвичний характер фінансової операції, яка не має очевидного економічного сенсу або очевидної законної мети;

Ш невідповідність фінансової операції діяльності юридичної особи, що встановлена статутними документами цієї особи;

Ш виявлення неодноразового здійснення фінансових операцій, характер яких дає підстави вважати, що метою їх здійснення є уникнення процедур обов'язкового фінансового моніторингу, передбачених цим законом.

Інструкція про касові операції в банках України, затверджена постановою Національного банку України від 14.08.2003 №337 (див. Дод. Д) розроблена згідно із Законами України "Про Національний банк України" ( 679-14 ), "Про банки і банківську діяльність" ( 2121-14 ), "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" ( 2346-14 ), іншим законодавством України, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку України (далі -нормативно-правові акти).

Ця Інструкція встановлює порядок і вимоги щодо здійснення банками, їх філіями та відділеннями (далі - банки) касових операцій у національній та іноземній валютах, регулює взаємовідносини банків з територіальними управліннями Національного банку (далі - територіальні управління), іншими банками та клієнтами з цих питань. Касові операції проводяться банками лише після одержання ліцензії Національного банку.

Вимоги цієї Інструкції щодо оформлення касових документів та оброблення, формування і пакування банкнот (монет), а також порядку здійснення операцій з готівкою між територіальними управліннями та банками поширюються на територіальні управління та Центральне сховище Національного банку.

Ця інструкція визначає:

Ш депозитна система - система з обладнанням для внесення на зберігання цінностей до приймального блоку, яка відповідає вимогам Державного стандарту України ДСТУ 4012.2-2001, затвердженого наказом Держстандарту від 02.03.2001 N 93;

Ш до касових операцій, які регламентуються цією інструкцією, належить приймання готівки національної та іноземної валюти від клієнтів для зарахування на депозитні рахунки банку;

Ш контроль за проведенням касових операцій, що стосуються зарахування коштів на депозитні рахунки.

Правила бухгалтерського обліку доходів та витрат банків України, затверджені постановою Національного банку України від 18.06.2003 №225 (див. Дод. Е), розроблені відповідно до Законів України "Про банки і банківську діяльність" ( 2121-14 ), "Про Національний банк України" ( 679-14 ), "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" ( 996-14 ), ґрунтуються на основних принципах міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Правила визначають методологічні засади відображення в бухгалтерському обліку інформації про доходи і витрати та порядок застосування банками основних принципів бухгалтерського обліку під час визнання та обліку доходів і витрат, зокрема:

Ш нарахування та відповідність доходів і витрат - відображення в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності доходів і витрат під час їх виникнення незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів та порівняння доходів звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів, з метою визначення фінансового результату звітного періоду;

Ш обачність - застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов'язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів банку.

Правила застосовуються банками та їх структурними підрозділами для відображення в бухгалтерському обліку нарахованих, отриманих (сплачених) доходів і витрат, простроченої та сумнівної заборгованості за нарахованими доходами, а також списання безнадійних до отримання нарахованих доходів за рахунок спеціальних резервів.

Ці Правила не регламентують порядок відображення в бухгалтерському обліку доходів і витрат за операціями, які визначені іншими нормативно-правовими актами Національного банку України, зокрема тими, що пов'язані з:

Ш договорами оренди;

Ш доходами за фінансовими інвестиціями, що обліковуються згідно з методом участі в капіталі;

Ш змінами у справедливій вартості фінансових активів та зобов'язань, а також з ліквідацією (продажем, погашенням) указаних активів і зобов'язань;

Ш змінами вартості інших поточних активів;

Ш визнанням витрат зі сплати податку на прибуток.

У депозитній діяльності дані правила використовуються тому, що в них зазначено:

Ш сутність процентних доходів та витрат(до них належать доходи та витрати по депозитам):

Процентні доходи і витрати - операційні доходи і витрати, отримані (сплачені) банком за використання грошових коштів, їх еквівалентів або сум, що заборговані банку (залучені банком), суми яких обчислюються пропорційно часу із застосуванням ефективної ставки відсотка;

Ш порядок нарахування процентів по депозитам;

Ш розрахунок ефективної ставки відсотку;

Ш ведення бухгалтерського обліку вказаних вище операцій.

Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами затверджено постановою Національного банку України від 03.12.2003 №516 (див. Дод. Є),

розроблене відповідно до Цивільного кодексу України ( 435-15 ), Законів України "Про банки і банківську діяльність" ( 2121-14 ), "Про оподаткування прибутку підприємств"( 334/94-ВР ), "Про податок з доходів фізичних осіб"

( 889-15 ),"Про цінні папери і фондову біржу" ( 1201-12 ), "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" ( 448/96-ВР) “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" ( 710/97-ВР ), "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" ( 249-15 ), нормативно-правових актів Національного банку України та з метою розширення сфери банківських послуг і використання банками різних фінансових інструментів щодо залучення грошових коштів.

Цим Положенням регулюється загальний порядок залучення банками України грошових коштів (як у національній, так і в іноземній валюті) або банківських металів від юридичних і фізичних осіб на їх поточні, вкладні (депозитні) рахунки та розміщення ощадних (депозитних) сертифікатів

Вимоги цього Положення щодо порядку залучення банками України вкладів (депозитів) за договорами банківського рахунку застосовуються до кореспондентських рахунків, якщо інше не встановлено законом.

Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затверджена постановою Національного банку України від 12.11.2003 №492(див. Дод. Ж), розроблена відповідно до Господарського кодексу України ( 436-15 ), Цивільного кодексу України ( 435-15 ), Законів України "Про Національний банк України" ( 679-14 ), "Про банки і банківську діяльність" ( 2121-14 ), "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" ( 249-15 ), "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" ( 2346-14 ), інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України.

Інструкція регулює правовідносини, що виникають під час відкриття банками, їх відокремленими структурними підрозділами, які здійснюють банківську діяльність від імені банку, поточних і вкладних (депозитних) рахунків у національній та іноземних валютах суб'єктам господарювання, фізичним особам, іноземним представництвам, нерезидентам-інвесторам, виборчим блокам політичних партій.

Інструкція з бухгалтерського обліку кредитних і вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затверджено постановою Національного банку України від 15.09.2004 №435(див. Дод. И), визначає порядок відображення в бухгалтерському обліку інформації про надання (отримання) кредитів, гарантій, авалів, поручительств, здійснення факторингових операцій, операцій репо, врахування векселів, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України.

Інструкція розроблена відповідно до Цивільного кодексу України ( 435-15 ), Законів України "Про банки і банківську діяльність" ( 2121-14 ), "Про Національний банк України" ( 679-14 ), інших законодавчих актів України, нормативно-правових актів Національного банку України й основних вимог міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Інструкція з бухгалтерського обліку операцій в іноземній валюті та банківських металах у банках України, затверджена постановою Національного банку України від 17.11.2004 №555(див. Дод. К), визначає методологічні засади відображення в бухгалтерському обліку інформації про операції в іноземній валюті та банківських металах, що здійснюють банки України.

Інструкція розроблена відповідно до Законів України "Про банки і банківську діяльність" ( 2121-14 ), "Про Національний банк України" (679-14), "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" ( 996-14 ), інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України й ґрунтується на основних вимогах міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Якщо торкнутися теми регулювання депозитних операцій, то в інструкції визначається порядок відображення в бухгалтерському обліку депозитних операцій в іноземній валюті та банківських металах.

Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21.01.2004 №22 (див. Дод. Л) розроблена відповідно до Законів України "Про Національний банк України" ( 679-14 ), "Про банки і банківську діяльність" ( 2121-14 ), "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" ( 2346-14 ), Цивільного кодексу України ( 435-15 ), Господарського кодексу України ( 436-15 ), інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України

Інструкція встановлює загальні правила, види і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків.

Вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів, які здійснюють примусове списання коштів з рахунків цих учасників, та обов'язкові для виконання ними.

Визначає правила проведення розрахунків фізичних, юридичних осіб та банків по депозитних операціях в національній грошовій одиниці України.

Положення про здійснення уповноваженими банками операцій з банківськими металами, затверджене постановою Національного банку України від 06.08.2003 №325(див. Дод. М), розроблено відповідно до Законів України "Про банки і банківську діяльність" ( 2121-14 ), "Про Національний банк України" ( 679-14 ), "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними" ( 637/97-ВР ), Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" ( 15-93 ), інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України.

У Положенні представлено:

Ш Загальні умови здійснення уповноваженими банками депозитних операцій з банківськими металами;

Ш Особливості здійснення депозитних операцій з банківськими металами;

Ш Порядок ведення рахунків у банківських металах;

Ш Особливі умови здійснення депозитних операцій з банківськими металами в касах уповноважених банків;

Ш Порядок визначення маси банківських металів;

Ш Контроль за здійсненням депозитних операцій з банківськими металами.

Розглядаючи нормативну базу по регулюванню депозитної діяльності можна зробити висновок, що вона (депозитна діяльність) досить добре забезпечена у всіх аспектах, проте потребує всеж-таки певних уточнень удосконалень та оновлень.

Та якщо дотримуватися всіх законів, інструкцій та правил, які регулюють депозитну діяльність банку, то ринок депозитних послуг України буде розвиватися і удосконалюватись.

Висновки до Розділу І

Розглядаючи теоретичні засади організації депозитних послуг банку було визначено, що:

1. Ринок депозитних послуг - це:

Ш Місце купівлі-продажу депозитних послуг та укладання депозитних угод

Ш Економічна категорія банківської діяльності, що являє собою сферу обміну з певною системою ринкових відносин між депонентом і депозитарієм.

Ш Економічні відносини, пов'язані з наданням депозитних послуг, в результаті яких формується коло споживачів, попит, пропозиція, ціна.

2. Внесок (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Для банків депозити - це головний вид їхніх пасивних операцій й, отже, основний ресурс для проведення активних кредитних операцій.

3. Депозити заведено поділяти на такі:

Ш до запитання;

Ш строкові на визначений термін;

Ш ощадні внески населення;

Ш ощадні (депозитні) сертифікати

4. Залучення депозитів (вкладів) юридичних і фізичних осіб оформляється банком шляхом відкриття строкового депозитного рахунка з укладенням договору банківського вкладу (видачею ощадної книжки) або видачі ощадного (депозитного) сертифіката. За договором банківського депозиту комерційний банк, який прийняв кошти від вкладника, зобов'язується виплатити вкладникові суму депозиту та нараховані відсотки на умовах та у порядку, що передбачені договором.