Сільське господарство завжди знаходиться в центрі уваги суспільства, тому що тут зосереджені значні національні багатства, ефективне використання яких є основою розв'язання продовольчої та екологічної безпеки, забезпечення розвитку країни. Тому, зазначає Правдюк Н.Л., необхідна структурна інформація про його стан за всіма фінансовими й виробничими показниками [53].

Сільське господарство є одним з найбільш ризикованих напрямів господарської діяльності на селі.

Сільськогосподарське виробництво, зокрема в рослинництві, вважається цехом під відкритим небом. Непередбачувані погодні умови негативно впливають на врожайність, як зернових так і технічних та олійних культур, незважаючи на застосування сільгоспвиробниками сучасних технологій при їх вирощуванні.

З огляду на це, відмічає Зуб Г.І., страхування та управління ризиками є одним із засобів, що дозволяє мінімізувати негативні наслідки від непередбачуваних подій у сільському господарстві [40].

Проте, ринок страхування сільськогосподарської продукції в Україні лишається нерозвиненим, що стримує і розвиток кредитних ринків у сільській місцевості. Саме розвинений страховий ринок може стати однією з умов подальшого збільшення надходження фінансових ресурсів у сільськогосподарське виробництво [40].

З початку 2005 року набрав чинності Закон України "Про державну підтримку сільського господарства України", який містить деякі цікаві положення, зокрема висвітлює питання, пов'язані зі страхуванням сільськогосподарських підприємств. Згідно з цим законодавством, сільгоспвиробник може і надалі розраховувати на підтримку з боку держави, але однією з умов одержання цієї допомоги є страхування сільськогосподарських ризиків. Враховуючи той факт, що якісне страхування не може бути дешевим (особливо зважаючи на те, що майже вся територія України відноситься до зони ризикованого землеробства), держава готова надати допомогу і в цьому питанні через механізм здешевлення страхових платежів, стверджує міністр аграрної політики України О.П. Баранівський [25].

Сучасні соціально-економічні умови в Україні, відмічають Борисова В.А. і Овчаренко О.В., вимагають якісно нових підходів до збереження матеріальних цінностей, а також життя, здоров'я і працездатності громадян, які є об'єктом різних видів страхування. Ці умови вимагають від системи страхування запровадження нових видів страхових послуг, формування оновленого страхового ринку [28].

Згідно із Законом України "Про страхування" (ст.4), об'єктами страхування можуть бути майнові інтереси, пов'язані з життям, здоров'ям та додатковою пенсією страхувальника або застраховані особи (особисте страхування); з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування); з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності) [5].

Конституцією України визначені права громадян на соціальний захист, що включають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законодавством. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ та організацій [1].

Принципи і загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян України визначено основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14.01.98 р. № 16/98-ВР.

Соціальний захист зачіпає інтереси кожного громадянина. У працездатному віці він повинен бути захищеним на випадок тимчасової або постійної втрати працездатності, а також на випадок безробіття і бути захищеним на рівні, що не дасть йому опинитись за межею бідності. Для цього система захисту має вирішуватись комплексно, тому реформування соціального захисту населення здійснюється в рамках єдиної державної політики в цій галузі, за єдиною програмою, відповідно до економічних можливостей суспільства.

Ніхто, крім держави, не може законодавчо захистити життя людей від можливого безробіття, фінансової скрути, зубожіння. На жаль, механізм такого захисту в Україні майже відсутній, напружена ситуація з державним бюджетом призведуть до падіння загального рівня доходів і диференціацій різних верств суспільства, за доходами дедалі більша частина людей потребує державної допомоги, претендує на соціальні трансферти. До урядових трансфертів традиційно відносять допомогу з безробіття, пенсій, допомоги малозабезпеченим, старим, хворим. Тому формування системи соціального страхування в Україні - одна з найактуальніших проблем і наріжний камінь політики зайнятості.

Сьогодні в Україні, зазначає Мних М.В., гостро стоїть питання соціального розвитку економіки. Слід наголосити, що характерною ознакою цивілізованості тієї чи іншої країни є не лише стале економічне зростання, а й зростання добробуту громадян, що переважно взаємопов'язано. Соціальна політика держави має перетворитися на один з головних напрямів діяльності. Втім, нажаль, до сьогодні в Україні не вироблено прийнятну ідеологію соціальних перетворень. З огляду на це актуалізуються наукові дослідження у сфері соціального захисту населення, пошуку науково обґрунтованих механізмів соціально-економічного забезпечення громадян [50].

На думку Горянської С.В. в широкому розумінні поняття "соціальний захист населення" можна визначити як систему економічних, політичних і правових заходів, спрямованих на створення оптимальних умов забезпечення реальних можливостей реалізації населенням своїх прав і свобод, які забезпечують матеріальний добробут [32].

Павло Житний в частині реалізації соціальної функції держави особливу увагу приділяє соціальному страхуванню, у зв'язку з чим окремо створюються спеціальні фонди. В умовах ринкової економіки кожне підприємство може опинитись перед вибором: працювати прибутково або розоритися і стати банкрутом. Бути конкурентноспроможним неможливо без ефективного використання фінансових ресурсів і управління ними [36].

Теремко Н. відмічає, що після того як економіка України почала реформуватися в напрямі переходу до різноманітності форм власності і відмови від адміністративно - командної системи управління, дедалі наочнішою стає невідповідність між усе зростаючим рівнем змін в економіці та відносною стабільністю державної системи Пенсійного забезпечення [57].

На думку Мельника О.М. основним завданням у процесі реформування є створення трирівневої пенсійної системи. При цьому солідарна пенсійна система в Україні (перший рівень) має бути збережена, однак істотно реформована. Її призначенням повинно стати запобігання бідності серед осіб похилого віку. Окрім того, передбачається створення загальнообов'язкової накопичувальної системи (другий рівень) і запровадження добровільної накопичувальної системи (третій рівень) [46].

Суть обов'язкової накопичувальної системи полягає в тому, що кожен працівник зобов'язаний певну частину заробітку в обов'язковому порядку відкладати на старість і сплачувати в накопичувальний пенсійний фонд. Вкладники після досягнення пенсійного віку можуть отримати пенсію за рахунок зроблених раніше відрахувань і доходів від інвестування відрахованих упродовж життя коштів.

На думку Мних М.В., концепція соціальної політики сьогодні має виглядати вельми просто й полягати в розумному поєднанні принципів індивідуальної та солідарної відповідальності держави перед громадянами через механізм соціального страхування. Це означає, що держава проявляє турботу про працездатне населення у формах, які підвищували б особисту відповідальність, не ставлячи в принизливе становище одержувачів допомоги. Водночас ідеї солідарності в суспільстві повинні реалізовуватися у фінансовій підтримці державою найуразливіших і незахищених верств населення: пенсіонерів, дітей, інвалідів [50].

Декілька років в Україні йде постійна дискусія про те, яка пенсійна система краща - солідарна, накопичувальна чи добровільна недержавна система заощаджень. Метою реформування системи пенсійного забезпечення є не лише відновити загублений зв'язок, покінчити із зрівнялівкою, але й підняти на більш високий рівень залежність розміру пенсій від участі в пенсійному забезпеченні.

Важливо також декілька слів сказати про основні проблеми в галузі соціального страхування на випадок безробіття. Допомога по безробіттю повинна виплачуватись у відсотках від установлених державою тарифів оплати праці на відповідну професію, а не від заробітної плати по останньому місцю роботи, так як на багатьох підприємствах офіційна заробітна плата в 5 - 10 разів відрізняється від реальної.

Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян в процесі їх трудової діяльності. Страховим випадком по даному виду страхування є нещасний випадок на підприємстві чи професійне захворювання, що нанесли застрахованому професійно обумовлену фізичну чи психологічну травму. Сільськогосподарські підприємства належать до 9 класу професійного ризику виробництва і тому сплачують страховий тариф у розмірі 0,2% від суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників. Внески до Фонду здійснюються лише підприємствами, тобто роботодавцями, а наймані працівники їх не сплачують. Розмір внесків залежить від того, до якого класу ризику належить окрема галузь та окрема професія чи робота.

Діяльність підприємств підлягає ревізуванню з боку органів фонду. Ревізія повинна сприяти зміцненню фінансової дисципліни, поліпшенню надходження коштів до Фонду, ефективному і цільовому їх використанню. При проведенні ревізій і перевірок працівники робочих органів Фонду зобов'язані забезпечувати дотримання службової і комерційної таємниці. По результатах ревізії складається акт, який підписують посадові особи підприємства.

Отже, на сучасному етапі ми спостерігаємо постійне реформування і удосконалення системи соціального страхування, зміни розміру ставок нарахувань на фонд оплати праці. Передбачається, що функції по веденню загального реєстру платників, збір, облік та перерахування коштів, ведення персоніфікованого обліку буде здійснювати лише Пенсійний фонд, а не всі фонди окремо.

Основою діяльності будь-якого підприємства аграрного сектору економіки є виробництво та переробка сільськогосподарської продукції. Специфіка сільськогосподарського виробництва полягає у його сезонності та використанні біологічних ресурсів. Забезпечення ефективного функціонування такого процесу виробництва здійснюється за допомогою управління, яке можливе за наявності інформації, необхідної для прийняття виважених управлінських рішень. Забезпечення такою інформацією, як зазначає Мельниченко І.В., здійснюється, насамперед, найбільшою мірою управлінським обліком. Надана інформація повинна бути чіткою й об'єктивно відображати умови, процеси та результати виробництва на всіх його етапах. Тому питання забезпечення процесу управління виробництвом обліковою інформацією є надзвичайно актуальним [47].

Темпи економічного розвитку країни й окремих регіонів визначають процеси інвестування, що сприяють активізації роботи фондового ринку, умови функціонування якого, у свою чергу, потребують удосконалення масиву інформації про діяльність підприємств. Отже, на думку Юсіна Є., вкрай важливим на сьогодні є вирішення питання забезпечення всіх учасників ринкових відносин інформацією про результати роботи і перспективи розвитку кожного суб'єкта господарювання. Це припускає дотримання вірогідності, прозорості, складу і змісту такої інформації, термінів подання і можливості доступу до неї всіх користувачів тощо [60].

Меморандумом центральних органів виконавчої влади і громадських організацій, уповноважених регулювати бухгалтерський облік в Україні, констатується, що реформу бухгалтерського обліку необхідно розглядати як складову загальноекономічної реформи. Загальноекономічний підхід передбачає створення єдиної нормативної бази, єдиних методів обліку, аналізу та контролю для всіх структур економічної системи [23].

Однак, незважаючи на високий ступінь дослідження зазначеної проблеми, в процесі реформування бухгалтерського обліку, як вважає М.Г. Михайлов, наявні не тільки позитивні зрушення. Негативні сторони процесу можна вважати, перш за все, наслідком безпосереднього формування нормативної бази обліку. Положення (стандарти) бухгалтерського обліку свого часу розроблялися Федерацією професійних бухгалтерів і аудиторів України без їх попереднього обговорення широким загалом - у наукових виданнях, засобах масової інформації [48].

Як свідчать дослідження М.Г. Михайлова, графіки розробки, затвердження та впровадження П (С) БО суттєво відрізнялися від затверджених планом термінів. Більшість П (С) БО затверджувалися з запізненням на рік і більше по відношенню до запланованого. Водночас планом не передбачалося прийняття П (С) БО 25 "Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва", 26 "Виплати працівникам", 27 "Діяльність, що припиняється" та інших [48].

Прийняття Закону і основних положень (стандартів) бухгалтерського обліку проходило з затримками й не відповідало програмі реформування обліку.

Моссаковський В. зазначає, що в сучасних умовах не може бути розроблена єдина світова концепція через неможливість створити єдині засади в податковому, правовому та іншому законодавстві, що обумовлює наявність суттєвих особливостей побудови обліку в кожній країні. Саме тому розробники МСФЗ обґрунтовано підійшли до вирішення цього питання, обмежившись лише визначенням Концептуальних основ складання й подання фінансової звітності та звівши їх до визначення мети фінансових звітів, їх якісних характеристик, складових тощо [51].

Як відзначає В.М. Жук, нові власники на селі поки що не справляють позитивного впливу на отримання об'єктивної та результативної інформації, і для цього існує цілий ряд причин:

правова та економічна неосвіченість, безініціативність власників майнових та земельних паїв;

відсутність зацікавленості в об'єктивному обліку;

значне скорочення бухгалтерських служб та покладання на них обов'язків фінансистів, економістів, юристів;

зростання тенденцій до плинності кадрів в новостворених сільськогосподарських підприємствах [37].

Проте широке залучення іноземних інвестицій, вихід підприємств на фондовий ринок, вважає В.М. Жук, неможливе без запровадження системи підвищення кваліфікації та сертифікації бухгалтерів [38].

Відсутність кваліфікованих кадрів - одна з причин недостатнього виконання програми реформування обліку. На цей час, як зазначає Т.Г. Маренич, із досліджених 112 сільськогосподарських підприємств Харківської, Полтавської, Дніпропетровської областей накази про облікову політику видані тільки в 80% господарств. Решта підприємств такі накази не підготували і не затвердили [45].

В.М. Жук відмічає, що пасивна позиція Міністерства фінансів України в цьому питанні є невиправданою. Запропоновані ним зміни до Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні", щодо того, що бухгалтер не рідше одного разу на п'ять років підвищує кваліфікацію в закладах, що надають освітні послуги на підставі ліцензії, що є скоріше відпискою, ніж намірами розв'язувати дану проблему. Разом в Україні вже зареєстровано та діють 4 професійні бухгалтерські організації (Спілка аудиторів України (САУ) з 1993 року, Федерація професійних бухгалтерів та аудиторів України (ФПБАУ) з 1996 року; Федерація аудиторів, бухгалтерів і фінансистів АПК України (ФАБФ АПКУ) з 2006 року та Українська асоціація сертифікованих бухгалтерів і аудиторів (УАСБА) з 2004 року), більшість з яких проводять роботу з підвищення кваліфікації та сертифікації бухгалтерів без її експертизи на відповідність національним інтересам України зі сторони Міністерства фінансів [38].

С.Ф. Голов відмічає, що саме сертифікація бухгалтерів є важливою складовою реформування бухгалтерського обліку в Україні, оскільки сприяє:

зростанню кваліфікації бухгалтерів і престижу професії;

зниженню рівня ризику для учасників фондового ринку і фінансових інститутів;

гармонізації української системи професійної підготовки бухгалтерів з міжнародними стандартами;

підвищенню ефективності корпоративного управління;

посиленню контролю за дотриманням норм професійної етики бухгалтерів і аудиторів [30].

Сучасний бухгалтер, як відмічає Третяк Н.М., повинен не тільки достовірно та своєчасно відображати в обліку фінансово-господарську діяльність підприємства, а миттєво реагувати на зміни в нормативно-правовій базі, правдиво відображати результати змін в фінансовій і податковій звітності [58].

Щоб бути представленим на сучасному ринку досить широко і повно, мати привабливість для інвесторів, швидко адаптуватися до змін в законодавчій базі, своєчасно реагувати на коливання попиту на ринку, сільськогосподарським підприємствам будь-якої форми господарювання необхідно володіти якісною інформацією. Тому виникає необхідність в автоматизації системи управління та обліку сільськогосподарського підприємства. Обсяг бухгалтерської та регламентованої звітності змушує відмовитись від старих методів ведення обліку, забезпечити надійний механізм контролю фінансування, ефективний розподіл коштів та ресурсів. Але проблемою автоматизації обліку на сільськогосподарських підприємствах залишається відсутність програмного забезпечення саме з обліку аграрного виробництва.

Галузева специфіка підприємств АПК вимагає від Українських виробників програмного забезпечення створення спеціалізованих бухгалтерських програм. Спеціалізований підхід передбачає розроблення програмного забезпечення відповідно до характеру діяльності підприємства.

Правильний вибір засобів автоматизації та програмного забезпечення дозволяє легко й миттєво адаптувати роботу бухгалтерії до правових норм, які часто змінюються.

2. Організаційно-економічна характеристика підприємства