Облік, аналіз і аудит запасів на малих підприємствах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Облік, аналіз і аудит запасів на малих підприємствах

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Теоретико-методологічні основи обліку, аналізу і аудиту запасів на малому підприємстві

1.1 Визначення та класифікація запасів

1.2 Оцінка запасів

1.3 Аналіз господарської діяльності ТзОВ «БАМВ» та оцінка фінансового стану за звітний період

Розділ II. Бухгалтерський облік запасів на малому підприємстві та прийняття рішень

2.1 Особливості облікової політики, щодо запасів

2.2 Документування господарських операцій із запасами

2.3 Аналітичний та синтетичний облік запасів на малому підприємстві

2.4 Узагальнення даних щодо руху запасів і відображення їх в облікових регістрах і звітності

Розділ ІІІ. Аналіз і аудит запасів

3.1 Аналіз запасів

3.2 Аудит запасів на малому підприємстві

Висновки

Література

облік аудит звітність запас

ВСТУП

Виникнення реальних власників, інвесторів, кредиторів, які бажають отримати свої доходи у вигляді дивідендів, процентів тощо, а також не втратити своїх коштів поряд з іншими причинами привело, з одного боку, до переходу на ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності на підставі Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, а з іншого - до потреби суб'єктів господарювання в послугах аудиту, особливо аудиту виробничих запасів, частка яких у собівартості продукції досить значна.

Запаси є найбільш важливою і значною частиною активів підприємства, вони займають особливе місце у складі майна та домінуючі позиції у структурі витрат підприємств різних сфер діяльності, так як матеріальні затрати становлять 57-68% собівартості продукції. Від достовірності та об'єктивності відображення в бухгалтерському обліку й звітності операцій із виробничими запасами залежить правильність визначення основних показників, які характеризують результати господарської діяльності та реальний фінансовий стан підприємства (залишки оборотних коштів, темпи їх обігу, собівартість, прибуток, рентабельність, показники прибутковості акцій тощо). Тобто від достовірності, об'єктивності, правдивості та повноти відображення господарських фактів, пов'яза-них із рухом виробничих запасів, залежить правдивість і неупередженість усіх суттєвих для користувачів показників.

До запасів відносять: сировину і матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі, вироби, паливо, тару і тарні матеріали, будівельні матеріали, матеріали, передані на переробку, запасні частини, матеріали сільськогосподарського призначення, інші матеріали, поточні біологічні активи, а також малоцінні і швидкозношувані предмети, незавершене виробництво, напівфабрикати, готову продукцію, продукцію сільськогосподарського виробництва, товари.

Актуальність теми дипломної роботи “Облік, аналіз і аудит запасів на малих підприємствах” полягає у тому, що контроль за поставкою, використанням, правильним оформленням у бухгалтерському обліку і списанням запасів є основою злагодженого, безперебійного процесу виробництва.

Мета дослідження полягає в тому, що на основі вивчення нормативних документів і літературних джерел по даній темі та діючій практиці організації обліку, аналізу і аудиту запасів в суб'єктів малого підприємництва, визначити основні напрямки вдосконалення організації обліку, аналізу і аудиту запасів, розробити конкретні пропозиції щодо їх впровадженню на ТзОВ “БАМВ”.

У відповідності з поставленою метою в дипломній роботі:

- розглядаються класифікація і завдання обліку запасів у суб'єктів малого підприємництва;

- вивчається нормативно-правова база при організації обліку запасів у малому бізнесі;

- проводиться аналіз господарської діяльності ТзОВ “БАМВ”;

- вивчається первинний, синтетичний і аналітичний облік запасів у суб'єктів малого підприємництва;

- проводиться аудит запасів;

- визначаються основні напрямки вдосконалення обліку, аналізу і аудиту запасів на досліджуваному підприємстві.

Предметом дослідження є процес використання запасів.

Достовірність висновків та результатів дослідження забезпечуються використанням таких методів дослідження:

- загальнонаукових - методичних прийомів:

- методів економічного аналізу: балансового, методу обробки показників у динаміці, здійснення вертикального і горизонтального аналізу.

Об'єктом дослідження вибрано ТзОВ “БАМВ”.

РОЗДІЛ І

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ОБЛІКУ, АНАЛІЗУ І АУДИТУ ЗАПАСІВ НА МАЛОМУ ПІДПРИЄМСТВІ

1.1 Визначення та класифікація запасів

Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про запаси, розкриття її у фінансовій звітності, саме поняття запасів містяться в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 9 "Запаси".

Згідно з цим стандартом, запаси — це активи, які:

- утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності;

- перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;

- утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством.

Згідно з П(С)БО 9 "Запаси" для цілей бухгалтерського обліку запаси включають:

- сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб;

- незавершене виробництво у вигляді деталей, вузлів, виробів, обробка і складання яких ще не закінчені та незакінчених технологічних процесів; незавершене виробництво на підприємствах, що виконують роботи та надають послуги, складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких підприємством ще не визнано доходу;

- готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, що передбачені договором або іншим нормативно-правовим актом;

- товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством з метою подальшого продажу;

- малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються не більше одного року або протягом нормального операційного циклу, якщо він триває більше одного року;

- поточні біологічні активи, продукцію сільського і лісового і господарства, якщо вони оцінюються за цим стандартом [11,43].

Виходячи з правил визначення запасів активами, необхідно звернути увагу, що відповідно до п.5 П(с)БО 9 - запаси, які, імовірно, в майбутньому не принесуть підприємству економічної вигоди , не можуть вважатися активами.

Щодо детальніших аспектів бухгалтерського обліку запасів, то вони розкриті в Методичних рекомендаціях з бухгалтерського обліку запасів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 10 січня 2007 р. Ці Методичні рекомендації не поширюються на незавершені роботи підрядника за будівельними контрактами, включаючи контракти з надання послуг, що безпосередньо пов'язані з ними. Не поширюються вони і на фінансові активи, поточні біологічні активи, якщо вони оцінені за справедливою вартістю відповідно до П(С)БО 3О "Біологічні активи".

Важливим моментом зазначених рекомендацій є деталізація положень, які дають змогу організувати ведення бухгалтерського обліку запасів. З цією метою в розпорядчому документі (наказ про облікову політику), затвердженому власником і (уповноваженим органом) мають бути визначені:

- форми первинних документів, що використовуються для оформлення руху запасів, непередбачених типовими формами первинного обліку;

- порядок обліку транспортно-заготівельних витрат, застосування окремого субрахунку і обліку транспортно-заготівельних витрат;

- метод оцінки вибуття запасів;

- періодичність визначення середньозваженої собівартості одиниці запасів;

- правила документообороту і технологія обробки облікової інформації, порядок контролю за рахунок запасів та відповідальність посадових осіб;

- порядок аналітичного обігу запасів: одиниця натурального виміру запасів для кожної одиниці бухгалтерського обліку.

Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку запасів містять:

- загальні положення;

- визнання та оцінку запасів;

- документальне оформлення операцій руху запасів;

- облік і контроль наявності та руху запасів у місцях їх зберігання та у виробництві;

- бухгалтерський облік запасів;

- особливості обліку тари.

Склад і структура матеріальних ресурсів, які використовують будівельно-монтажні підприємства, залежить від характеру виконуваних будівельно-монтажних робіт. Враховуючи різноманітність видів запасів, в будівництві вони поділяються на такі групи:

1. будівельні матеріали;

2. конструкції та деталі;

3. обладнання до встановлення;

4. малоцінні та швидкозношувані предмети.

5. інші матеріали (запаси).

Залежно від виробничого використання виділяють такі групи матеріальних цінностей:

- в'яжучі (цемент, вапно, гіпс);

- стінові матеріали (цегла, камінь, панелі);

- покрівельні матеріали (шифер, толь);

- санітарно-технічні (труби, крани);

- електротехнічні (провід, кабель, вимикачі, розетки);

- метал (листовий, прокат металу, дріт, арматура);

- пиломатеріали (дошки обрізні, бруси).

За способом зберігання матеріальні запаси поділяють на матеріали складського зберігання та матеріали відкритого або накидного зберігання.

Класифікація запасів у будівельних підприємствах є основою для побудови синтетичного та аналітичного обліку.

1.2 Оцінка запасів

В умовах ринкової економіки ціни на матеріальні ресурси часто змінюються під впливом чинників попиту і пропозиції. Підприємство багаторазово одержує цінності впродовж звітного періоду за різними договірними цінами.

Запаси відображаються в бухгалтерському обліку і звітності за найменшою з двох оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації.

Отримані та вироблені запаси зараховують на баланс підприємства за первісною вартістю, яка складається з суми фактичних витрат на їх придбання та виготовлення. Первісна вартість запасів у бухгалтерському обліку не змінюється, крім випадків, передбачених П(с)БО 9 [11,48].

Формування первісної вартості запасів показано на рис. 1.2.1

Запаси відображаються за чистою вартістю реалізації, якщо на дату балансу їх ціна знизилася, або вони зіпсовані, застаріли, або іншим чином втратили первісно очікувану економічну вигоду.

Чиста вартість реалізації - це очікувана ціна реалізації запасів в умовах звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію.

Сума, на яку первісна вартість запасів перевищує чисту вартість їх реалізації, та вартість повністю втрачених (зіпсованих або тих, яких не вистачає) запасів, списується на витрати звітного періоду із відображенням указаної вартості на позабалансових рахунках.

Вартість повністю втрачених (зіпсованих або тих, яких бракує) запасів (незалежно від причин втрат) згідно з п. 27 П(с)БО 9 одночасно відображається на позабалансовому рахунку "Невідшкодовані нестачі і втрати від псування цінностей".

Після встановлення винних осіб, які повинні відшкодувати втрати, сума, що підлягає відшкодуванню, входить до складу дебіторської заборгованості (або інших активів) і в дохід звітного періоду.

Якщо чиста вартість реалізації запасів, що раніше були уцінені та є активами на дату балансу, надалі збільшується, то на суму збільшення чистої вартості реалізації, але не більше від суми попереднього зменшення, сторнується запис про попереднє зменшення вартості цих запасів.

Постає питання оцінки витрачених запасів та їх залишку на кінець звітного періоду.

При відпуску запасів у виробництво, продажу та іншому вибутті згідно з П(С)БО 9 їх оцінка здійснюється за одним з таких методів:

- ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

- середньозваженої собівартості;

- собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

- нормативних затрат;

- ціни продажу.

Не виключають можливість одночасного застосування відразу кількох методів оцінки лише з одним обмеженням: для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один з наведених методів, тобто передбачається ситуація, коли в обліку підприємства різні запаси оцінюватимуться по-різному, якщо є можливість підтвердити різницю в умовах їх використання.

Вибір методу оцінки є елементом облікової політики підприємства і не підлягає змінам без вагомих підстав. При виборі методу оцінки вибуття запасів, підприємство виходить з інтересів користувачів. Обрані методи оцінки розкриваються у примітках до фінансової звітності.

Конкретний механізм застосування того чи іншого методу оцінки вартості запасів залежить від системи обліку запасів, яку використовують на підприємстві.

Метод ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів може застосовуватися у разі виконання спецзамовлень і проектів, а також при незначній номенклатурі цінностей (на торгових підприємствах). Він передбачає облік фактичної собівартості за кожною конкретною одиницею товарів. Цей метод доцільно застосовувати також до запасів, які мають високу вартість.

Метод ідентифікованої собівартості застосовується за таких обставин:

- відпускати потрібно запаси, які не підлягають заміні іншими запасами, що є на підприємстві;

- запаси відпускаються для виконання спеціальних замовлень і проектів.

При застосуванні цього методу рух вартості запасів співпадає з їх фактичним рухом. Впровадження та застосування методу базується на використанні комп'ютерних технологій обліку запасів, пристроїв зчитування штрихових кодів (при маркуванні цінностей), коли кожна одиниця має специфічні, властиві тільки їй характеристики, тобто запаси не є однорідними за своїми споживчими якостями. Проте можливість застосування цього методу на практиці обмежена з причини різноманітності номенклатури і великої кількості однакових запасів.

При використанні методу ідентифікованої собівартості вартість відпущених запасів і залишків запасів обліковується за їх фактичною вартістю. Але в результаті використання цього методу однакові запаси обліковуються за різною вартістю, що не завжди зручно. Залежно від того, який саме з однакових запасів використовуватиме підприємство, прибуток буде змінюватися відповідно до первісної вартості кожного запасу. Розрахунок вартості вибуття запасів за методом ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів наведений у додатку А.

Метод середньозваженої собівартості. Собівартість кожної одиниці визначається діленням сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця і вартості отриманих у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного місяця і отриманих у звітному місяці.

Запаси з однаковими вхідними параметрами обліковуються в одній інвентарній картці незалежно від ціни придбання. Облік за окремими партіями не здійснюється.

Алгоритм розрахунку середньої вартості одиниці запасу протягом періоду визначається залежно від методу, що застосовується для обліку запасів. Середня вартість одиниці запасів може розглядатися як за звітний період (при періодичному обліку запасів), так і після кожного наступного надходження (при безперервному веденні обліку списання запасів).

При розрахунку ціни вибуття та періодичній оцінці беруть до уваги всі дані про надходження запасів за звітний період, а при постійній — лише дані за період, що передував даті останнього вибуття запасів.

Цей метод можна застосовувати для списання взаємозамінних запасів, коли для списання запасів не потрібно проводити їх ідентифікацію (на відміну від попереднього методу). Недоліком цього методу є складність відстежування за середньою ціною в умовах, коли виробничі запаси витрачаються щоденно або надходять досить часто.

За постійного обліку запасів при застосуванні методу середньозваженої собівартості вартість запасів, що знову надійшли, визначається як середнє з тією вартістю товарів, що вже наявні. У результаті цього одержується нібито одна партія за однією обліковою ціною, яка визначається як відношення загальної вартості запасів до їх загальної кількості.

Списання вартості витраченого запасу, якщо це витрачання відбудеться після чергового надходження, буде проводитись за новою обліковою ціною. Подібний алгоритм розрахунку використовується для всіх інших випадків отримання і витрат запасів протягом звітного періоду.

Розрахунок вартості вибуття запасів за методом середньозваженої собівартості відповідної наведений у додатку Б.

Перевага цього методу полягає в тому, що оцінку вартості відпущеного запасу та запасів у залишках можна зробити відразу в момент здійснення операції, що дає об'єктивне уявлення про вартість запасів і практично не дає змоги здійснювати маніпуляції з цифрами, але досягається за рахунок досить великого обсягу роботи. Крім того, оцінка залишків матеріалів та собівартості готової продукції не є повністю об'єктивною [31,125].

При періодичному обліку запасів, що найчастіше застосовується в практиці обліку, з використанням методу середньозваженої собівартості припускають, що всі запаси надійшли та відпущені в один і той самий час — в кінці звітного періоду. Застосування методу середньозваженої собівартості в умовах періодичної оцінки запасів означає, що вартість придбаних протягом звітного періоду запасів необхідно поділити на їх загальну кількість, отримавши таким чином середню ціну придбання запасів, яка і буде ціною вибуття запасів у цьому звітному періоді.

Цей метод оцінки найпростіший і найменш працемісткий. Перевагою його є можливість за належного використання дати об'єктивну картину про стан та рух запасів. Недоліком є те, що простота методу містить загрозу маніпулювання цифрами з метою завищення або заниження показників витрачених запасів.

Якщо в період з дати останнього вибуття відбувалось зростання цін порівняно з середнім рівнем, то оцінка запасів за цим методом при безперервному обліку дає меншу вартість вибуття запасів, ніж при періодичному, і навпаки. Саме метод середньозваженої собівартості застосовується при вибутті запасів на ТзОВ «БАМВ».

Метод ФІФО ( першими відпускаються запаси, що надійшли раніше) В основі цього методу ФІФО лежить хронологія надходження, тобто він базується на припущенні, що одиниці запасів, які були придбані першими, використовуються на виробництво чи продаються першими, це запобігає їх псуванню, а також на припущенні, що грошова одиниця - стабільна.

Цей метод найчастіше застосовується для таких запасів як цемент, фарби, лаки в будівництві. Перевага методу ФІФО полягає в тому, що він простий, систематичний і об'єктивний, а також перешкоджає маніпулюванню даними з метою штучного завищення або заниження вартості запасів, тобто запобігає можливості маніпулювання прибутком, забезпечує відображення у балансі суми запасів, яка приблизно збігається з поточною ринковою вартістю. Метод ФІФО виправдовує себе в умовах низької інфляції. Застосування ж його в умовах високої інфляції призведе до завищення вартості матеріальних залишків, заниження собівартості готової продукції та, як наслідок, завищення результатів від реалізації. Саме відображення нереальних доходів, що призводять до невиправданого завищення прибутку, є недоліком цього методу.

При безперервному обліку вартість витрачених запасів розраховується з їх загальної вартості безпосередньо при витрачанні чергової партії. Собівартість проданих запасів визначається шляхом підсумовування вартостей використаних при їх збуті запасів. При застосуванні цього методу рух вартості запасів хоча точно і не співпадає з їх рухом у натуральному вираженні, але наближається до нього, причому, чим частіше здійснюється придбання і витрачання запасів, тим ближчим буде співпадання.

При періодичному обліку, як вже зазначалось, реальне чергування надходжень та витрат замінюється послідовними діями: спочатку враховуються всі надходження, а потім - всі витрачання. При періодичній оцінці запасів за методом ФІФО бухгалтер виводить підсумки оприбуткування запасів за весь звітний період, після чого відображає вибуття необхідної кількості запасів у хронологічному порядку, від першого постачання до того, в якому виникло повне вибуття запасів у певному звітному періоді. Вартість запасів на кінець звітного періоду визначається за допомогою інвентаризації. Сальдо запасів на кінець періоду - як добуток кількості запасу в натуральному вираженні і ціни (при придбанні запасів) або собівартості (при самостійному виготовленні) одиниці запасу з останньої його партії, що надійшла.

Розрахунок вартості вибуття запасів за методом собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО) наведений у додатку В.

Нормативні затрати. Оцінка запасів за нормативними затратами полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), що встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей та діючих цін. Для забезпечення максимального наближення нормативних витрат до фактичних, норми затрат і ціни мають регулярно перевірятися і переглядатися. Зазначений метод на практиці застосовується досить рідко. Зазначимо, що запасами, для яких застосовується метод нормативних витрат, є незавершене виробництво і готова продукція.

Для того, щоб зрозуміти сутність цього методу, розглянемо механізм включення матеріальних витрат (запасів) до собівартості одиниці виконаних робіт, випущеної продукції:

- встановлюються норми витрат матеріалів на кожен вид робіт чи випущеної продукції;

- відповідно до встановлених норм витрат і цін матеріалів встановлюються кошторисні ставки на одиницю продукції, які періодично переглядаються відповідно до змін норм витрат матеріалів або цін.

Розрахунок вартості вибуття запасів за методом нормативних затрат наведений у додатку Г.

У будівельній галузі за нормативними затратами будуються планово-розрахункові ціни на матеріали. Така ціна включає середню (кошторисну) ціну придбання плюс певний відсоток транспортно-заготівельних витрат.

Метод оцінки за цінами продажу. Оцінка вибуття запасів за цінами продажу базується на застосуванні підприємствами роздрібної торгівлі середнього відсотка торгової націнки товарів. Оцінка за цінами реалізації застосовується підприємствами роздрібної торгівлі з використанням середнього відсотка торгової націнки товарів. Цей метод можуть застосовувати (якщо інші методи оцінки вибуття запасів не виправдані) підприємства, які мають значну номенклатуру товарів, що змінюється, з приблизно однаковим рівнем торгової націнки. Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між вартістю продажу (роздрібною) реалізованих товарів і сумою торгової націнки на ці товари. Середній відсоток торгової націнки визначається діленням суми залишку торгових націнок на початок звітного місяця і торгових націнок у вартості продажу товарів, одержаних у звітному місяці, на суму вартості продажу (роздрібної) залишку товарів на кінець звітного місяця та вартості продажу (роздрібної) проданих у звітному місяці товарів.

Розрахунок за методом ціни продажу наведений у додатку Ґ.

На дату балансу запаси оцінюються за найменшою з двох оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації. При цьому, за чистою вартістю реалізації запаси відображаються, якщо на дату балансу відбулося зменшення величини первісно очікуваних від використання запасів економічних вимог внаслідок зниження їх ціни, псування, застаріння, закінчення терміну зберігання тощо.

1.3 Аналіз господарської діяльності ТзОВ «БАМВ» та оцінка фінансового стану за звітний період

Об'єктом дослідження у даній роботі є ТзОВ “БАМВ”. Підприємство є юридичною особою з моменту його створення, має самостійний баланс і рахунки в банках. Галузь діяльності ТзОВ “БАМВ” – будівництво.

Умовою життєдіяльності і стабільного стану підприємства виступає його стійкість.

Основні фактори, що визначають фінансове становище :

1) виникнення фінансового плану і поповнення в міру потреби власного оборотного капіталу за рахунок прибутку ;

2) швидкість оборотності оборотних коштів.

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної і фінансової діяльності. Чим вище показники виробництва і реалізації продукції , нижча їх собівартість, тим вища рентабельність і більший прибуток, тим стійкіший є фінансовий стан підприємства. Тому фінансова діяльність, як складова господарської діяльності, спрямована на забезпечення стабільного надходження і витрачання грошових ресурсів, виконання розрахункової дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власного і позикового капіталу та ефективного його використання.

Головною метою аналізу фінансового стану є своєчасне виявлення та усунення недоліків у фінансовій діяльності підприємства і пошук резервів зміцнення фінансового стану та його платоспроможності. Для цього використовуються внутрішні і зовнішні джерела інформації [36,71].

За умов ринкової економіки, коли господарська діяльність підприємства та його розвиток здійснюються за рахунок самофінансування.

Для оцінки фінансової стійкості використовують цілий ряд показників.

1. Коефіцієнт маневреності власного капіталу розраховується як відношення власних оборотних коштів до власного капіталу.

К нвк о = 105,1 - 1,1,1 / 105,1 = 0,04

К нвк 1 = 102,7 - 97,4 / 102,7 = 0,06

З фінансової точки зору, чим вищий цей коефіцієнт, тим краще. Він характеризує ступінь мобілізації власного капіталу, показує, яка частина власного капіталу знаходиться в обігу, тобто в тій формі, яка дає змогу вільно маневрувати цими засобами. Чим вищий показник, тим кращий фінансовий стан підприємства, забезпечується більш достатня гнучкість у використанні власних коштів господарюючого суб'єкта. Оптимальне значення дорівнює більше 0,3 , тобто у даному випадку цей коефіцієнт на ТзОВ “БАМВ” є недостатнім.

2. Коефіцієнт реальної вартості основних засобів розраховується як відношення залишкової вартості основних фондів до сукупності усіх активів підприємства.

Крвоз о = 101,1 / 1036,8 = 0,10

Крвоз 1 = 97,4 / 1075,5 = 0,09

Питома вага основних засобів у загальному капіталі підприємства становить: на початок року 10% , а на кінець 9%.

3. Коефіцієнт автономії (незалежності) розраховується як відношення власного капіталу до майна підприємства.

Отже, власний капітал на початок року дорівнює 105,1 тис. грн., а майно підприємства – 1036,8 тис. грн. На кінець періоду, відповідно 102,7 тис. грн. та 1075,5 тис. грн. Звідси коефіцієнт автономії на початок року становить - 0,11 ( 105,1 / 1036,8 ), а на кінець року – 0,10 (102,7 / 1075,5).

Так, якщо на початок періоду, що аналізується, значення коефіцієнта автономії ( відношення власних коштів до вартості майна) становило 0,11 (11%), то на кінець цього періоду воно зменшилось до 0,10 (10%), зміна при цьому майже непомітна.

Також, показником фінансової стійкості та стабільності підприємства є коефіцієнт фінансової залежності ( відношення активів до власного капіталу). Тобто, цей показник є оберненим до попереднього показника. Так, активи підприємства становлять 1036,8 тис. грн.., власний капітал – 105,1 тис. грн. на початок року, і на кінець – відповідно 1075,5 тис. грн. та 102,7 тис. грн.

Отже, коефіцієнт залежності на початок періоду 9,87 (1036,8 / 105,1), а на кінець 10,48 ( 1075,5 / 102,7).

Аналізуючи фінансову звітність підприємства ТзОВ “БАМВ” та досліджуючи інші дані ( дод. Д і Е), можна зробити такий висновок: підприємство є збитковим.

Важливим показником, який дає досить глибоку характеристику фінансового стану підприємства є платоспроможність.

Для оцінки платоспроможності ( ліквідності) підприємства використаємо такі показники :

Коефіцієнт покриття загальний дорівнює відношенню оборотних активів до поточних зобов'язань. На початок року оборотні активи становили 935,7 тис. грн., а поточні зобов'язання – 931,7тис.грн. На кінець року – відповідно 978,1 тис. грн. і 972,8 тис. грн. Звідси коефіцієнт покриття загальний на початок року становить 1,01 (935,7 / 931,7), а на кінець року – 1,01 (978,1 / 972,8).

Коефіцієнт поточної ліквідності розраховують як відношення грошових коштів та їх еквівалентів до поточних зобов'язань. Так, грошові кошти і їх еквіваленти на початок періоду становлять 0,8 тис. грн. а поточні зобов'язання –931,7 тис. грн. На кінець року – відповідно 0,9 тис. грн. і 972,8 тис. грн. Звідси, коефіцієнт поточної ліквідності дорівнює 0,00 (0,8 / 931,7) на початок року, та 0,00 (0,9 / 972,8) на кінець року. У нашому випадку аналогічне значення коефіцієнта абсолютної ліквідності (платоспроможності).

Отже, даний коефіцієнт показує , якою мірою поточні кредиторські зобов'язання забезпечуються поточними активами. Тобто, на початок року на одну грошову одиницю поточних зобов'язань припадає 1,48 грошових одиниць поточних активів, а на кінець року коефіцієнт зріс і сягнув 3,25 грошових одиниць.

РОЗДІЛ II

БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК ЗАПАСІВ НА МАЛОМУ ПІДПРИЄМСТВІ

2.1 Особливості облікової політики, щодо запасів

Підготовка бухгалтера до облікової роботи у новому звітному році включає, окрім іншого, аналіз облікової політики підприємства стосовно запасів [16, 52].

Перш, ніж обирати певні методи обліку, підприємство має визначити, які саме запаси обліковуватимуть на підприємстві і що буде прийнято за одиницю обліку. Це необхідно і для правильної побудови облікової політики, і для розробки робочого плану рахунків підприємства.

Згідно з п.7 П(с)БО 9 «одиницею бухгалтерського обліку запасів є їх найменування або однорідна група ( вид)». Таке, здавалося б, просте формулювання все одно потребує уваги і зваженого підходу. Що слід розуміти під «найменуванням» або під «однорідною групою»? Наприклад, підприємство випускає залізобетонні вироби. Основною сировиною, потрібною для виготовлення продукції, є цемент. Він буває кількох марок – М - 400, М - 500 тощо, які відрізняються за властивостями. Оскільки використання цементу різних марок впливає на якість виготовленої продукції, то одиницею обліку слід вважати не просто «цемент», а сировину найменування « цемент М - 400», « цемент М - 500» тощо.

У разі потреби підприємство може вводити ще більш докладну класифікацію одиниць бухгалтерського обліку запасів, наприклад, за назвою виробника. Такий докладний облік дозволить підприємству:

- своєчасно реагувати на потребу поповнювати запаси;

- уникати проблем під час проведення інвентаризації запасів;

- контролювати матеріально відповідальних осіб стосовно збереження доручених їм цінностей.

Крім того, підприємство мусить проаналізувати, у скількох одиницях вимірювання (одній, двох) обліковуватимуться ті чи інші запаси, та обумовити процедуру переведення однієї одиниці вимірювання в іншу (хто це робить, на підставі яких нормативних документів). Наприклад, підприємство придбало металеву арматуру в кількості 10 т, що становить певну кількість прутів завдовжки 8 м. Для виготовлення продукції матеріально відповідальна особа передає зі складу певну кількість прутів (саме у кількісному виразі, а не за вагою) арматури. Тому під час оприбуткування матеріально відповідальні особи повинні на документах постачальника (або на прибутковому ордері, зазначити, крім ваги, ще й кількість отриманої сировини (матеріалів).

Потім бухгалтером розглядаються варіанти обліку транспортно-заготівельних витрат.

Транспортно-заготівельні витрати згадуються в п.9 П(С)БО 9, як одна зі складових первісної вартості придбаних запасів [43,33].

На етапі аналізу облікової політики підприємства щодо запасів слід насамперед визначитися з методом обліку транспортно-заготівельних витрат, а саме, чи будуть ці витрати:

- включатися до первісної вартості одиниці придбаних запасів;

- обліковуватися на окремому субрахунку рахунків обліку придбаних запасів.

Вищеописано, що до компетенції підприємства належить визначення одиниці обліку запасів. Тож варіанти обліку транспортно-заготівельних витрат за різними одиницями обліку ( найменуваннями запасів, їх видами, групами) можуть відрізнятися.

Наприклад, підприємство займається кількома видами діяльності: продає товар (велику побутову техніку) і виробляє будівельні матеріали. При цьому товар придбаває у нерезидента та імпортує на територію України, а сировину для виготовлення продукції отримує на території України. У такому випадку підприємство має право «не змішувати» транспортно-заготівельні витрати, пов'язані з придбанням товарів і з придбанням сировини. Можливо, що транспортно-заготівельні витрати, здійснені у зв'язку з придбанням імпортних товарів, підприємство розподілить між одиницями ввезеного товару (тобто витрати буде включено до собівартості товару шляхом прямого підрахунку). А транспортно-заготівельні витрати за сировиною обліковуватимуть на спеціальному субрахунку рахунку 201 «Сировина й матеріали». При цьому таких спеціальних субрахунків може бути стільки, скільки одиниць обліку сировини є на підприємстві (окремо транспортно-заготівельні витрати на придбання цементу, окремо на придбання арматури тощо). Наскільки доцільно і зручно вести такий докладний облік транспортно-заготівельних витрат і чи потрібний він взагалі, вирішувати самому підприємству [15, 80].

Після визначення варіанту обліку транспортно-заготівельних витрат, в обліковій політиці приступають до визначення методу оцінки придбаних запасів.

У деяких випадках оприбуткувати запаси неможливо без попередньої оцінки їх справедливої вартості. Таку оцінку проводять у разі оприбуткування:

- запасів, що надійшли без документів (коли неможливо визначити їх первісну вартість)4 (п.9 П(С)БО 9);

- безоплатно отриманих запасів (зокрема, виявлених під час інвентаризації) (п.12 ІІ(С)БО-9).

Отже, підприємство має встановити методи визначення справедливої вартості запасів, а також призначити комісію, яка займатиметься цим. Як орієнтир можна використовувати варіанти визначення справедливої вартості придбаних ідентифікованих активів, наведені в додатку до П(С)БО-19 «Об'єднання підприємств». Згідно з цим додатком справедливу вартість деяких видів записів визначають так:

- для готової продукції й товарів — за ціною реалізації за вирахуванням витрат на реалізацію і суми націнки (прибутку), виходячи з націнки (прибутку) для аналогічної готової продукції й товарів;

- для незавершеного виробництва — за ціною реалізації готової продукції за вирахуванням витрат на завершення, реалізацію і націнки (прибутку), розрахованої за розміром прибутку аналогічної го-тової продукції;

- для матеріалів - за відновлювальною вартістю (сучасною собівартістю придбання).

Однак зазначені методи підприємство може використовувати як підказку, а може й встановити свої методи (у наказі про облікову політику). Наприклад, за результатами інвентаризації, проведеної підприємством, виявлено надлишки сировини, що підлягають оприбуткуванню. Інвентаризаційна комісія може встановити, що справедливу вартість цих запасів визначають за:

- собівартістю перших за часом надходження запасів (іноді бухгалтери називають цей метод «за першим приходом»). У цьому випадку бухгалтер на підставі наявних аналітичних даних встановлює якою є вартість ідентичних запасів, що надійшли на підприємство раніше за все і обліковувалися в залишках. І цю вартість присвоюють тим запасам, які виявлено під час інвентаризації;

- собівартістю ідентичних запасів, що надійшли на підприємство останніми («за останнім приходом»). Якщо підприємство постійно отримує аналогічні запаси, то цей метод найбільш близький до того, що пропонує П(С)БО 19;

- середньозваженою собівартістю. Цей метод найчастіше застосовують на підприємствах, які використовують оцінку за середньозваженою собівартістю під час вибуття запасів. Річ у тім, що такі підприємства налаштовують бухгалтерські комп'ютерні програми так, що середньозважена собівартість розраховується не під час списання запасів, а відразу після їх оприбуткування. У результаті вартість перших, а також вартість останніх за часом надходження запасів такому підприємству встановити буває досить складно. Саме метод середньозваженої собівартості обрано на ТзОВ «БАМВ» ( дод.Є).

Коли визначено методу оцінки придбаних запасів приступають до визначення методу оцінки запасів, що вибули.

Варіанти можливих методів оцінки запасів у разі їх вибуття названо в п. 16-22 П(С)БО 9. Нагадаємо, що це метод:

- ідентифікованої собівартості;

- середньозваженої собівартості;

- собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

- нормативних витрат;

- ціни продажу.

По-перше, згідно з п.16 П(с)БО-9 «для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів» [17,90]. Тому підприємство має проаналізувати склад запасів, що використовуються (обліковуються), аби поділити їх на відповідні групи, встановивши для них різні методи визначення собівартості (якщо в таких різних методах є потреба). При цьому слід зважати на те, що цей поділ запасів на групи може не збігатися (і найчастіше так і буває) з поділом запасів за одиницями обліку.

Візьмемо для прикладу те саме підприємство, що продає товар (велику побутову техніку) і виробляє будівельні матеріали. При цьому для виробництва будматеріалів застосовують цемент різних марок. Імовірніше, для визначення собівартості проданого товару підприємство використовуватиме метод ідентифікованої собівартості. Він дозволяє визначити собівартість кожної проданої одиниці товару (якщо це побутова техніка, то у кожної одиниці є щонайменше заводський номер, якого достатньо для ідентифікації). А от для цементу такий метод застосувати просто неможливо. У цьому випадку найкраще підійде або метод ФІФО, або метод середньозваженої собівартості. При цьому для цементу всіх марок можна встановити однаковий метод, оскільки призначення та умови використання цементу практично однакові.

По-друге, розрахунок собівартості запасів, що вибули, за методом середньозваженої собівартості може здійснюватися двома способами: під час здійснення кожної операції з вибуття (п.19 П(С)БО 9) або за результатами звітного періоду (п.18 П(С)БО 9). Різниця в процедурі підрахунку полягає лише в тому, що в першому випадку використовують дані про сумарну вартість і кількість запасів, що є на дату проведення операції, а в другому — аналогічні дані, але взяті вже за результатами всього минулого періоду. Результати розрахунку середньозваженої собівартості в обох випадках різнитимуться. І чим більше відрізняється вартість запасів, які придбавають протягом звітного періоду, тим більшою буде ця різниця. Тому підприємство мусить обрати той варіант розрахунку, який буде найбільш прийнятним, виходячи з технічних можливостей і потреб конкретного підприємства.

По-третє, вибір методу оцінки за нормативними витратами вимагає проведення додаткових розрахунків, аналізів і коригувань собівартості. Цей метод підприємства застосовують для оцінки виробничої собівартості продукції в тих випадках, коли дані про виробничу собівартість потрібно отримати до кінця звітного періоду (тобто до того моменту, коли буде відома сума фактично здійснених витрат). Метод обліку за нормативними витратами передбачає, що протягом звітного періоду собівартість формується виходячи не з фактичної суми здійснених (списаних на собівартість) витрат, а з суми нормативних витрат (так звана планова собівартість). За підсумками звітного періоду оцінка продукції за нормативними витратами коригується до фактичної виробничої собівартості. Зрозуміло, що для достовірності облікових показників, відображених протягом звітного періоду, різниця між фактичною собівартістю та її плановою величиною має бути зведена до мінімуму. Для цього норми витрат і ціни, закладені в планову собівартість, слід регулярно перевіряти і переглядати. Періодичність такого перегляду підприємство встановлює самостійно, і вона залежить від змін купівельних цін на сировину, матеріали, змін заробітної плати та інших показників.

Дальше підприємство в обліковій політиці обирає варіант вибору у разі калькулювання собівартості продукції.

Крім сировини, матеріалів, купівельних напівфабрикатів товарів, в обліку виробничих підприємств є ще два види запасів, облікові особливості яких викладено в П(С)БО 16. До них належить незавершене виробництво і готова продукція. Калькулювання собівартості продукції — це здебільшого творчий процес, який лише трохи регламентують нормативні документи. Це означає, що більшість питань обліку підприємство вирішує самостійно виходячи зі специфіки своєї діяльності.

По-перше, це перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), який встановлює підприємство.

Основні статті калькулювання (певні види витрат, що утворюють собівартість) наведено в п. 11 П(С)БО 16. До них належать:

- прямі матеріальні витрати;

- прямі витрати на оплату праці;

- інші прямі витрати;

- змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

По-друге, згідно з п.16 П(С)БО-16 підприємство самостійно встановлює перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат. Деякі види таких витрат названо в стандарті. Та це лише дуже приблизне узагальнення. Адже ті витрати, які для одного підприємства є постійними (що не залежать від кількості випущеної продукції), для іншого - змінні витрати, і навпаки.

По-третє, окремого пункту в обліковій політиці потребує база розподілу змінних витрат, а також база розподілу постійних загальновиробничих витрат на кожний об'єкт витрат (наприклад, на кожне найменування продукції, випущеної в одному цеху підприємства). Такою базою може бути заробітна плата, кількість відпрацьованих людино-годин, нормальна потужність обладнання за повного завантаження, сума прямих витрат сировини і матеріалів тощо. При цьому залежно від структури підприємства базою розподілу змінних витрат воно може обрати один показник, а базою розподілу постійних загальновиробничих витрат — інший.

Отже, із вищеописаного випливає, що вибір облікової політики щодо запасів — процес досить трудомісткий.

2.2 Документування господарських операцій із запасами

1 Журнал обліку надходження вантажів (Ф. М-1) Застосовується для реєстрації транспортних документів, пов'язаних з отриманням вантажів із залізниць, водних шляхів та оприбуткуванням їх на склад підприємства. Призначений для контролю за надходженням та опри-буткуванням запасів і запису даних про оплату рахунка, відмову від акцепту тощо

2 Довіреність (Ф. М-2) Призначена для оформлення права окремої посадової особи бути довіреною особою підприємства при отри-манні запасів

3 Прибутковий ордер (Ф. М-3) Призначений для оприбуткування матеріалів, які надій-шли на підприємство від постачальників або з перероб-ки. Заповнюється за відсутності якісних та кількісних розбіжностей із документами постачальника, а також при оприбуткуванні запасів із переробки. Використову-ється для оперативного обліку на складах, аналітичного та синтетичного обліку надходження запасів

4 Товарно-транспортна накладна (Ф. М-5, М-6) Призначена для обліку поставок запасів та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом. Викори-стовується для кількісного та якісного обліку запасів

5 Акт про приймання мате-ріалів (Ф. М-7) Застосовується для оформлення приймання запасів, що мають кількісні та якісні розбіжності з даними супрово-джуючих документів постачальника, а також при прий-манні запасів, що надійшли без документів

6 Акт-вимога на заміну (додат-кове відпускання) матеріалів Заповнюється при разовому відпусканні запасів для ви-робничих потреб

7 Накладна на внутрішнє пере-міщення матеріалів (Ф. М-12) Застосовується для обліку руху матеріалів усередині під-приємства. Використовується для оперативного обліку на складах, аналітичного і синтетичного обліку руху за-пасів у бухгалтерії

8 Реєстр приймання-здачі документів (Ф. М-13) Оформлюється приймання-передача первинних доку-ментів. Складається в одному примірнику матеріально відповідальною особою і передається до бухгалтерії під-приємства разом із первинними документами і необхід-ними додатками

9 Відомість обліку залишків матеріалів на складі (Ф. М-14) Складається на основі матеріальних звітів МВО і пока-зує рух матеріальних цінностей на складі за день

10 Лімітно-забірна картка (Ф. М-8, М-8а, М-9, М-9а) Призначена для оформлення відпускання матеріалів, які систематично споживаються при виготовленні про-дукції, а також для поточного контролю за дотриман-ням встановлених лімітів відпускання запасів на вироб-ничі потреби. Використовується для оперативного облі-ку на складі, аналітичного і синтетичного обліку відпу-скання запасів у межах затвердженого ліміту

11 Вимога (Ф. М-10,М-10а, М-11) Заповнюється при разовому відпусканні запасів на ви-робничі та господарські потреби

12 Накладна на відпуск мате-ріалів на сторону (Ф. М-14, М-15) Застосовується для оформлення відпускання матеріалів виробничим одиницям, об'єднанням чи стороннім орга-нізаціям

Документальне оформлення надходження матеріальних, сировинних і паливних ресурсів, їх наявність та витрачання є досить складним процесом, адже структура документообороту має бути такою, щоб забезпечувати вчасне надходження необхідної інформації як для обліку, так і для контролю та оперативного управління рухом виробничих запасів.

Можливі такі напрями надходження запасів на підприємство:

- придбання у постачальника;

- придбання підзвітними особами за готівку;

- виготовлення на даному підприємстві;

- безкоштовне отримання;

- від ліквідації основних засобів та малоцінних необорот-них активів;

- виявлення надлишків при проведенні інвентаризації;

- обмін на подібні та неподібні активи;

- інші напрями.

Придбання виробничих матеріалів планується підприємством. Для цього укладаються договори постачання, у яких визначається кількість, ціна та якість товарно-матеріальних цінностей, що надійдуть на підприємство, а також терміни завезення кожної партії матеріальних цінностей. При виборі постачальників підприємство повинне врахувати: ціну матеріалів, достатній обсяг їх постачання (що залежить від потужностей постачальників), якість матеріалів, надійність постачальників, сума транспортних витрат на перевезення та складування запасів, можливості отримання знижок при придбанні великих партій запасів та можливість відстрочення оплати на них [41,36].

Здебільшого виробничі запаси надходять в будівельні організації від постачальників. Надходження цінностей відбу-вається на основі договору між постачальником і покупцем.

Документальне оформлення надходження матеріальних цінностей залежить від способу їх доставки, виду транспортних засобів.

Залізничний транспорт. Головним документом є залізнична накладна, сертифікат якості, рахунок-фактура (основні реквізити — кількість, ціна, сума, назва, одиниця вимірювання). Приймання вантажу на залізничній станції здійснює експедитор. Проводиться огляд пломб, перерахунок кількості місць (ящиків, коробів, контейнерів тощо) без розкривання упаковки. Відповідає за доставку цінностей зі станції на склад експедитор. Якщо при прийманні цінностей на станції встановлено, що пошкоджені пломби, тоді з ініціативи експедитора створюється комісія, в яку входять представник постачальника, експедитор, незацікавлені особи (представники місцевих органів влади). Результати приймання оформляються комерційним актом, де вказується фактична кількість вантажу, вид пошкодження, зіпсовані цінності, нестача. На його основі здійснюється оприбуткування цінностей, а також пред'являється претензія постачальнику, транспортній організації.

Автомобільний транспорт. Основним документом є товарно-транспортна ( дод. Ж) накладна і подорожній лист. У ній вказується, який вантаж транспортується, його кількість, сума. У подорожньому листі фіксується маршрут перевезення, кілометраж. У більшості випадків одержання цінностей у постачальника проводиться самовивозом. Приймання цінностей на складі постачальника здійснює експедитор на основі доручення. Товарно-транспортну накладну виписує постачальник у чотирьох примірниках (перший — покупцю, другий — постачальнику, третій — для банку, четвертий — для обліку роботи транспорту). Покупець одержує запаси на підставі доручення. На складі вантаж приймається від експедитора шляхом перерахунку і завіряється підписом завідувача складу на товарно-транспортній накладній, акті приймання, накладній. На об'єкті приймання здійснює комірник або виконроб-майстер.

Вантаж може супроводжувати податкова накладна у разі, якщо постачальник є платником податку на додану вартість. На основі податкової накладної, яку виписує постачальник, здійснюється нарахування ним ПДВ. У свою чергу покупець має право суму сплаченого ПДВ відшкодувати, тобто відобра-зити податковий кредит.

Надходження виробничих запасів оформлюється й іншими документами. Наприклад, супровідні документи постачальників (рахунок-фактура, накладна ) є підставою для кількісного та якісного приймання партії запасів, що надійшли, використовуються для розрахунків між постачальниками та покупцями за відвантажені (відпущені) запаси ( дод. З-Й).

Отже, різноманітні операції руху виробничих запасів (надходження, переміщення) мають бути оформлені типовими первинними документами, перелік яких затверджений наказом Мінстату України "Про затвердження типових форм первинних документів по обліку сировини" від 21.06.96 р. № 193.

Матеріальні цінності мають обліковуватися за місцем їх зберігання. Будівельні організації повинні мати складське господарство, до якого входять центральні та приоб'єктні склади. Цінності можуть зберігатися в закритих, відкритих і напіввідкритих складах. Відповідальність за зберігання цінностей несе матеріально відповідальна особа (завідувач складу, комірник), з якою керівництво підприємства укладає договір про матеріальну відповідальність ( дод.К).

Матеріали зберігаються у ящиках, на стелажах, у шафах. У закритих приміщеннях зберігаються дорогі матеріали та цінності, які псуються під впливом атмосферних умов (цемент, вапно, сантехнічні, електротехнічні вироби); в напівзакритих — руберойд, вироби з дерева; на відкритих майданчиках — щебінь, пісок, ліс, бетонні вироби, цегла. Кожен вид матеріалів повинен мати свій ярлик, на якому потрібно вказати назву, марку, сорт, розмір, одиницю вимірювання, норму запасу.

На складі ведеться лише кількісний облік матеріалів і конст-рукцій. На кожен вид цінностей на складі відкривається Картка складського обліку. У ці картки на основі первинних прибуткових і видаткових документів заносять кількісні показники з надходження чи вибуття запасів. Після кожної операції виводяться нові залишки. Первинні документи матеріально відповідальна особа періодично (щоденно, раз у 3, 5,10 днів або при складанні місячного звіту) здає в бухгалтерію за реєстром. Реєстр складається у двох примірниках. Один з підписом бухгалтера про прийняття документів повертається завідувачу складу, а інший разом з документами залишається в бухгалтерії. Лімітно-забірні карти на відпуск цінностей у виробництво здаються в бухгалтерію тільки після повного використання ліміту, а також в кінці місяця.