Облік інвестиційно-інноваційної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

"Облік інвестиційно-інноваційної діяльності"

інвестиційний оцінка майно

Вступ

Введення даного курсу для студентів спеціальності „Облік і аудит» пов'язаний із розширенням спеціалізації „Облік і аудит в будівництві». Зі змінами, які відбулись в процесі формування ринкової економіки, поняття „будівництво» є лише частиною інвестиційного процесу, який включає в себе не тільки капітальне будівництво, купівлю і продаж нерухомого майна, матеріальних та нематеріальних активів, а й обороти фінансових інструментів, формування прибутків (збитків) від цих операцій. Таким чином, в сфері недержавної форми власності виникла необхідність спеціалістам-обліковцям освоювати облік господарських процесів, що стосуються обліку інвестиційних операцій. Ця необхідність також викликана введенням в Україні національних Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, нового Плану рахунків. Цими документами інвестиційна діяльність виділена у самостійну сферу господарської діяльності підприємств поряд з операційною та фінансовою.

Метою вивчення курсу „Облік інвестиційної діяльності» є освоєння теоретичних і практичних навиків в сфері інвестиційної діяльності. Даний курс дає можливість студентам оволодіти методологією обліку капітальних та фінансових інвестицій, їх ресурсного забезпечення, вміннями розкривати інформацію про інвестиційну діяльність у фінансовій звітності та ін.

Завданнями обліку інвестиційної діяльності є: вивчення національних особливостей економіки у сфері інвестиційної діяльності, знати можливі варіанти оцінки майна та інвестицій, вміння розкриття інформації у фінансовій звітності щодо інвестиційної діяльності.

1.Загальні положення про інвестиційну діяльність та інноваційний розвиток підприємства

1. Згідно Закону України „Про інвестиційну діяльність» від 18.09.91р., інвестиції - це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої утворюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Таким цінностями можуть бути (Закон про інвестиції) - форми інвестування:

а) грошові кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

б) рухоме та нерухоме майно;

в) майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

г) сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної інформації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виробництва;

д) права користування землею та інші цінності.

У Законі України „Про внесення змін до Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств» - інвестиція - це господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяють на капітальні, фінансові та реінвестиції.

Однак, багато науковців, які вивчали це питання, не погоджуються з цим твердженням, а саме такі як Крупка Я.Д., Майорова Т.В., Уманців Г., Лисенко О. та ін. Ми теж вважаємо, що таке визначення є дещо спрощене, оскільки інвестиції - це не обмін активів на кошти або майно, а навпаки вкладання коштів у фінансові, матеріальні та нематеріальні активи; по-друге, інвестиція - це не господарська операція, а капітал, кошти, які вкладаються в об'єкти підприємницької діяльності; і по-третє, в визначенні немає мети, заради чого здійснюється інвестування. Адже інвестиційна діяльність відрізняється від фінансової і господарської лише тим, що інвестор не просто придбає активи, а вибирає лише ті, які йому в майбутньому обов'язково принесуть доходи.

Міжнародні стандарти обліку так і трактують інвестиції, зокрема МСБО 25 „Облік інвестицій» дає наступне визначення: інвестиції - це частина активів, необхідних підприємству для нагромадження багатства (капіталу) шляхом вкладення коштів, амортизації капіталу і одержання інших вигод.

У цілому, з врахуванням даних уточнень поняття „інвестиції» можна трактувати як вкладення грошових, матеріальних та інтелектуальних цінностей в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою одержання прибутку або досягнення інших вигод. (Крупка Я.Д.; 12)

Таким чином, з метою отримання додаткового прибутку тимчасово вільні кошти підприємство може інвестувати в різні види підприємницької діяльності, в тому числі інвестиційну.

Інвестор - юридична або фізична особа, яка здійснює вкладення коштів для створення основних засобів та інших активів.

Вкладаючи особисті заощадження або особисте майно в статутний капітал підприємства засновник - фізична особа інвестує свій бізнес. Вкладаючи частину заробленого прибутку в будь-якій формі: грошовій, матеріальній і нематеріальній - в статутний капітал підприємства, засновник - юридична особа інвестує створене ним інше підприємство. Теж саме можна сказати про громадян-акціонерів. Все це, з точки зору підприємства, є зовнішнім інвестуванням.

До внутрішнього інвестування належить придбання (створення, будівництво) об'єктів основних засобів та інших необоротних активів з метою розширення виробничих і невиробничих можливостей підприємства. Також внутрішнім інвестуванням є періодичне і безперервне вкладання коштів підприємства в господарський оборот, тобто звичайна і, зокрема, операційна діяльність будь-якого підприємства починається з інвестування такого процесу. Причому інвестування в цьому значенні відбувається постійно і безперервно, оскільки для отримання економічної вигоди (прибутку) потрібно зробити необхідні вкладення в оборот.

Отже, всі свої ресурси, які підприємство вкладає „в себе», можна назвати внутрішнім інвестуванням (внутрішніми вкладеннями). Всі ресурси, вкладенні в діяльність інших відокремлених підприємницьких структур, є зовнішніми інвестиціями цих структур.

За великим рахунком, всі ресурси, що є в підприємства, - є його інвестиції. Оскільки всі активи так чи інакше утримуються на балансі тільки з метою отримання економічної вигоди. Інша річ, що не кожну економічну вигоду (прибуток) прийнято називати інвестиційним доходом, а тільки ту, що отримана як результат інвестування в інші підприємства. Ці вкладення ми і називаємо фінансовими інвестиціями. При цьому не має значення в якій формі це було зроблено: матеріальній, грошовій чи нематеріальній.

Що стосується внутрішніх інвестицій, то ці інвестиції називаються капітальними (капітальними вкладеннями), якщо кошти вкладаються в придбання (створення, будівництво) капітальних (необоротних) активів, або інвестиціями некапітального, оборотного характеру (інвестиції в оборот) - якщо кошти вкладаються в звичайний господарський оборот. При цьому для здійснення вкладень в оборот не потрібно жодних додаткових джерел, цілком досить, що це інвестування заповнюється кожним оборотом, що здійснюється знову: „гроші - товар - гроші». Таким чином, завершуючи щоразу це коло товарно-грошового обігу, вкладені кошти компенсуються покупцями в складі продажної ціни товару (Дебет-Кредит №4 /2002 Грачова Р.).

2. З метою більш детального вивчення змісту інвестицій їх класифікують за певними ознаками:

1. За об'єктами вкладання коштів (майна) розрізняють інвестиції реальні та фінансові. Під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів (майна) у реальні активи - матеріальні і нематеріальні (інновації). Фінансові інвестиції - це вкладення коштів у фінансові інструменти (активи), переважно цінні папери.

2. За характером участі у справах підприємства розрізняють прямі та портфельні інвестиції. Згідно Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.97р. пряма інвестиція - це господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна в статутний капітал (фонд) юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою. До прямих інвестицій відносять такі інвестиції, що формують більше 10-25% капіталу підприємства та дають право на участь в управлінні підприємством. Портфельні інвестиції - це господарська операція, яка передбачає придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за грошові кошти на фондовому ринку. Основною рисою портфельних інвестицій є те, що інвестор на має права на участь в управлінні підприємства, а такі інвестиції передбачають лише одержання інвестором дивідендів на акції підприємства або інші цінні папери.

3. За періодом інвестування інвестиції поділяються на короткострокові, довгострокові (ПСБО 2 „Баланс»). Короткострокові інвестиції - це інвестиції, на період до одного року. До них належать інвестиції у короткострокові депозитні вклади, державні та корпоративні облігації, із строком погашення до 1 року та інші фінансові активи. Довгострокові інвестиції - це інвестиції, на період більше одного року, зокрема, це вкладення в основне виробництво, інноваційну діяльність, цінні папери строком погашення більше 1 року та інше.

4. За формами власності інвесторів інвестиції поділяються на приватні, державні, іноземні та спільні. Приватні інвестиції здійснюють фізичні особи, а також юридичні особи з приватним капіталом, державні - державні та місцеві органи влади, державні підприємства з бюджетних фондів, іноземні - фізичні та юридичні особи іноземних держав, спільні - суб'єкти певної держави та іноземних держав.

5. За регіональною ознакою інвестиції поділяють на внутрішні інвестиції, які здійснюють в об'єкти інвестування в межах держави, та зовнішні - поза її межами.

Наведена класифікація інвестицій відображає найбільш суттєві їх ознаки, а при необхідності вона може бути поглиблена залежно від підприємницької або дослідницької мети.

У країнах із ринковою економікою прийнято розуміти під інвестиціями використання капіталу в основному в двох напрямках:

1. Реальні інвестиції (real investment) - вкладення в матеріальні активи, основними різновидами яких є:

- вкладення в основні засоби з довгими термінами амортизації;

- сумарне вкладання у виробничі фонди, включаючи земельну ділянку.

2. Фінансові інвестиції (portfolio investment, financial investment): інвестиції у цінні папери (акції, облігації тощо) [Майорова Т.В.; 11-12].

3. Законом України „Про інвестиційну діяльність» від 18.09.91р. визначено основні права суб'єктів інвестиційної діяльності. Зокрема, всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності. У тому числі шляхом організації конкурсів і торгів. За рішенням інвестора права володіння, користування та розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому законом.

У відповідності до Закону України від 18.09.91р. „Про інвестиційну діяльність» інвестиційна діяльність визначена як сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб та держави щодо реалізації інвестицій.

Інвестиційна діяльність здійснюється на основі:

- інвестування, яке здійснюється громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, а також громадським та релігійними організаціями;

- державного інвестування, яке здійснюється органами влади та управління України, а також державними підприємствами та установами;

- іноземного інвестування, яке здійснюється іноземними державними, юридичними та фізичними особами;

- спільного інвестування, яке здійснюється городянами та юридичними особами України та інших держав.

Об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди й оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

Забороняється інвестування в об'єкти, створення та використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняється законом.

Суб'єктами (інвесторами та учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі будь-якого учасника інвестиційної діяльності. Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій, як виконавці замовлень, або на підставі доручення інвестора.(Майорова Т.В.;14-15)

4. Інвестиційний ринок (ринок інвестицій та ринок інвестиційних товарів) - це сукупність економічних відносин, які складаються між подавцями та споживачами інвестиційних товарів і послуг, а також об'єктів інвестування в усіх його формах.

Простіше кажучи, інвестиційний ринок - це сукупність всіх інвестиційних ресурсів, активів, фондів, фінансових інструментів, які використовуються в процесі інвестиційної діяльності.

Інвестиційний ринок буває двох видів (елементи інвестиційного ринку):

ринок об'єктів реального інвестування (матеріальна база підприємства, ринок капітальних інвестицій);

ринок інструментів фінансового інвестування (фінансові інвестиції, фондовий ринок).

Ринок інвестицій (обмін інвестиціями) характеризується пропозицією інвестицій (капіталу) із боку інвесторів, що виступають у даному випадку як продавці, і попитом на інвестиції з боку потенційних учасників інвестиційної діяльності, які виступають у ролі покупців інвестицій (капіталу).

Функціонування інвестиційного ринку здійснюється через інфраструктуру, яка формує інвестиційне та обслуговуюче середовище, яке дозволяє інвестору працювати з мінімальним ризиком. Інфраструктуру ринку інвестицій можна умовно поділити на регулюючу, функціональну та інформаційні складові.

Зокрема, регулююча складова інфраструктури здійснює впорядкування інвестиційних відносин шляхом установлення правил, стандартів та критеріїв поведінки на ринку. (Кабінет Міністрів, НБУ, Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Фонд державного майна, Антимонопольний комітет).

Функціональна складова інфраструктури інвестиційного ринку - це фінансово-кредитні інститути та сервісні організації, які здійснюють спеціалізовану діяльність.(Комерційні банки, страхові компанії, кредитні спілки, фондові біржі і т.д.)

Інформаційна складова інфраструктури інвестиційного ринку включає в себе ділові видання, Інтернет, сайти рейтингових систем привабливості підприємств тощо.

5. Інвестиційний ризик - це ймовірність виникнення непередбачених фінансових втрат в ситуації невизначеності умов інвестиційної діяльності.

Причини виникнення інвестиційного ризику:

інвестиції вимагають значних вкладень грошових коштів;

інвестиційний процес, який складається з окремих проектів є довготривалим, отже віддача у вигляді матеріальних благ (прибутку) приходить через певний проміжок часу, який називається інвестиційним лагом, а все це збільшує ймовірність виникнення інвестиційного ризику;

в багатьох випадках інвестор не має можливості здійснювати контроль і оперативно впливати на хід інвестування (це стосується поточних фінансових інвестицій).

Інвестиційний ризик класифікують за декількома ознаками.

За формами інвестування:

ризик реального інвестування (наприклад, невдало вибране місце під об'єкт, некваліфікований підрядчик);

ризик фінансового інвестування (наприклад, непродуманий вибір фінансових інструментів, невдалий інвестиційний портфель).

За джерелами виникнення:

систематичний (ринковий) - той, що пов'язаний із зміною економічної, політичної ситуації, на які інвестор не може впливати;

несистематичний (специфічний) - стосується конкретного об'єкта інвестування, діяльності конкретного інвестора, викликаною некваліфікованим керівництвом, нераціональним розміщенням інвестиційних ресурсів.

За сферою виникнення інвестиційний ризик поділяють на: економічний; політичний; соціальний; екологічний.

Для оцінки інвестиційного ризику використовуються ряд показників, які пов'язані з зіставленням очікуваних доходів та їх втрат.

До таких показників відносять:

середньоквадратичне відхилення;

коефіцієнт варіації;

в-коефіцієнт;

експертний розрахунок.

За об'єктами ризику інвестиції можна поділити на:

безризикові - інвестиції з мінімальним рівнем ризику (інвестиції в короткострокові цінні папери, депозитні вкладення);

інвестиції з рівнем допустимого ризику - коли втрачається чистий прибуток в процесі інвестування;

інвестиції з рівнем критичного ризику - втрата валових доходів;

інвестиції з рівнем катастрофічного ризику - втрата вкладених інвестицій.

Премія за ризик - це додатковий дохід, якого вимагає інвестор понад той рівень, який можуть принести без ризикові інвестиції (див. рис.1)

Рис. 1. Премія за ризик.

З інвестиційним ризиком пов'язане поняття ліквідність.

Ліквідність - це потенційна здатність в короткий час і без суттєвих втрат перетворити інвестиційні активи в грошові кошти.

Ліквідність інвестицій може бути різною в залежності від наявних у підприємства активів (короткострокові інвестиції більш ліквідні, ніж довгострокові).

Як уже нам відомо, інвестиційна діяльність компанії чи фірми представляє собою досить тривалий час і тому має здійснюватися з урахуванням певної перспективи. Формування напрямків цієї діяльності з урахуванням перспективи представляє процес розробки інвестиційної стратегії.

Отже, інвестиційна стратегія - це процес формування системи довгострокових цілей інвестиційної діяльності та вибір найбільш ефективних шляхів їх досягнення на базі прогнозування умов здійснення цієї діяльності, кон'єктури інвестиційного ринку як у цілому, так і на окремих його сегментах.

Інвестиційну стратегію слід розглядати і як процес стратегічного управління інвестиційною діяльністю, який включає в себе:

тактичне управління інвестиційною діяльністю шляхом формування інвестиційного портфелю підприємства;

оперативне управління інвестиційною діяльністю через оперативне керування окремими інвестиційними проектами та програмами.

Інвестиційний портфель - це визначена сукупність об'єктів фінансового і реального інвестування, яка формується відповідно до попередньо розробленої інвестиційної стратегії, залежно від інвестиційних цілей. Головною метою інвестиційного портфеля є забезпечення реалізації інвестиційної стратегії компанії шляхом підбору найбільш ефективних та безпечних об'єктів інвестування.

6. Вплив інноваційного чинника на виробництво є безперечним. Сьогодні інновації стають ключовим чинником розвитку для більшості підприємств. Характерною є зростаюча кількість наукових праць, де досліджуються інноваційна діяльність. У більшості з них описується інноваційний розвиток економіки України та суб'єктів господарювання на рівні управління та менеджменту, механізм залучення та ефективного використання інновацій, а також управління інноваційними ризиками.

Під інновацією згідно з Економічною енциклопедією можна вважати новий підхід до конструювання, виробництва, збуту товарів, завдяки якому інноватор (автор інновацій) та його компанія здобувають певні переваги над конкурентами. Дане визначення є досить охоплюючим, оскільки відзначається нова ідея та шлях від виникнення до реалізації (нові знання - виробництво - реалізація), однак варто враховувати ризиковість цих дій, не відзначено організаційно-управлінські, соціальні, інформаційні інновації.

Однак, більшість вчених-економістів зупиняються на визначенні даного поняття згідно чинного законодавства. Нині суть терміну «інновація» на державному рівні розкриває Закон України «Про інноваційну діяльність»[4]. Відповідно до п.1 ст.1 даного закону, інновація - це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентноздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальну сферу.

Разом з тим, в Законі України «Про інвестиційну діяльність» [17] під інноваціями розуміють не окремий процес на підприємстві, а лише одну із форм інвестування. Проте дане поняття взаємопов'язане і зі звичайною діяльністю підприємства.

Теоретичні основи інновацій мають глибоку історію. Ще із самого зародження виробництва, вплив нововведень на процес виробництва відкривав більші перспективи щодо збуту цієї продукції. В подальшому розвитку економіки появилось поняття науково-технічного прогресу, на якому базувались всі моделі економічного розвитку зарубіжних та вітчизняних економік. Інновація є однією з складових наукоємкості виробництва продукції. За своїм розвитком теорія інноваційної діяльності пройшла декілька етапів.

Так, д.е.н. М.П.Денисенко вказує п'ять етапів розвитку теорії інноваційної діяльності, а саме:

1. Теорія довгих хвиль М.Кондратьєва.

2. Класична теорія інновацій.

3. Неокласичні (постшумпетерівські) теорії.

4. Теорія прискорення.

5. Соціально-психологічна теорія.

Таким чином, інновація - це поняття не тільки сьогодення, а й економічна категорія, яка відома вже не один десяток років. Зародження цього терміну походить із початку ХХ ст., коли відомий австралійський економіст Йозеф Шумпетер запропонував концепцію інновацій, поклавши в її основу ідею «нових комбінацій». Комбінація різних факторів діяльності формують структуру інноваційного процесу, а саме:

1) випуск нового продукту або відомого продукту нової якості;

2) впровадження нового, досі не відомого в конкретній галузі методу виробництва;

3) проникнення на новий ринок збуту;

4) отримання нових джерел сировини чи напівфабрикатів;

5) організаційна перебудова, зокрема створення монополії чи її ліквідація.

На думку Й.Шумпетера, головним чинником функціонування ринку є не статична конкуренція між виробниками існуючих продуктів, а реальна чи потенційна конкуренція нових продуктів або виробників, які застосовують нові технології.

Разом з тим, Ю.Бажал вважає, що першовідкривачем моделі інноваційного розвитку економіки був український учений М.Туган-Барановський. Відомі економісти як Дж.М.Кейнс та У.Ростоу також вважали, що послідовність розвитку даної ідеї економічного зростання в Європі обґрунтував цей вчений. У праці «Промислові кризи у сучасній Англії, їх причини і вплив на народне життя» (1894) автор, характеризуючи циклічність економічного розвитку, виявив, що не споживання керує виробництвом, а навпаки - виробництво керує споживання через нагромадження позикового капіталу та його інвестування. Він вважав, що величина попиту на капітал залежить від стану технічного прогресу, так як наукові відкриття та технічні вдосконалення підштовхують виробництво.

Це означає, що використання прогресивного обладнання на підприємствах робить необхідним процес постійного розроблення новітніх технологій, що потребує впровадження нових методів управління й організації виробничих процесів на будь-якому етапі розвитку економіки.

Сучасна економічна наука приділяє багато уваги інноваційним процесам та поняттю інновацій, зокрема. Особливість визначення сутті даного поняття полягає в широкому використанні його на усіх рівнях економіки, в усіх галузях, а також у повсякденному житті.

7. Принципи бухгалтерського обліку єдині для всіх видів діяльності. А саме,

обачність;

повне висвітлення;

автономність;

послідовність;

безперервність;

нарахування та відповідність доходів і витрат;

превалювання сутності над формою;

історична (фактична) собівартість;

єдиний грошовий вимірник;

періодичність.

В сфері інвестування принцип історичної собівартості працює менш реалізованим. Це пов'язано з довго тривалістю інвестиційного циклу, тому проводиться переоцінка, тобто оцінка приводиться до справедливої вартості.

До основних завдань обліку інвестиційної діяльності можна віднести:

чітке розмежування інвестиційних доходів, інвестиційних витрат та фінансових результатів від інших видів діяльності (рахунки 72, 73, 74, 96, 97 та рахунок 79.3);

чітка організація обліку інвестицій. Це пов'язано з тим, що на інвестування використовуються значні грошові кошти, великий лаг, ін.

2.Оцінка та інформаційне забезпечення інвестиційної діяльності

1. В бухгалтерському обліку інвестиційні проекти в момент їх придбання чи утримання можуть відображатися за різними оцінками. Однак здійснення інвестиційної діяльності підприємством повинно базуватися на ефективних методах оцінки інвестицій.

Теорія і практика інвестиційних розрахунків має значну кількість різноманітних методів і прийомів оцінки майна та інвестиційних проектів. Методи і техніка такої оцінки постійно розширювалися і вдосконалювалися. У 50-ті роки застосовувалися прості методи, що базувалися на статичній інформації, взятій з балансу та інших форм бухгалтерської звітності. З 70-х років у світовій практиці відбувся відхід від оцінки за даними бухгалтерського обліку, почали використовуватися динамічні методи оцінки, побудовані на теорії дооцінки, дисконтування, що враховують фактор часу, вплив інфляції та інше.

Слід відзначити, що в Україні до останнього часу використовувалися прості традиційні бухгалтерські методи оцінки. Ці методи, що базуються в основному на залишковій бухгалтерській вартості чи собівартості, постійно зазнавали серйозної критики.

В умовах виходу України на міжнародні західні ринки, залучення іноземних інвестицій, без коригування облікової первісної чи залишкової вартості активів підприємств (особливо довгострокових) не обійтися. Разом з тим, серед вчених-економістів й надалі можна зустріти доводи, направлені на захист традиційних методів оцінки: в обліку активи можуть відображатися тільки за фактичними затратами (собівартістю), дооцінку слід здійснювати як виняток, постійна дооцінка активів порушує один з найважливіших принципів бухгалтерського обліку - метод документування. Доведення минулої вартості до теперішньої, поточної - це метод прогнозних розрахунків, а не бухгалтерських.

За останні 5-8 років, коли оцінка підприємства (бізнесу), інвестиційних проектів до початку здійснення інвестицій і на кінцевій фазі, в умовах інфляції та конкуренції набула актуальності, визріла проблема у виборі відповідних методів встановлення найбільш реальної ціни, пошуку об'єктивних джерел інформації. Більшість зарубіжних методів і моделей оцінки, що розроблені для стабільних ринкових умов господарювання, для країн з перехідною економікою стали непридатними. Тому перед економічною наукою постало завдання вироблення адекватних методів оцінки, придатних до вітчизняних умов, або пристосування та адаптація зарубіжної аналогії.

Метою оцінки підприємства або його окремих активів є визначення на певну дату найбільш об'єктивної і реальної їх вартості в ринкових умовах. Метод оцінки є одним з найважливіших інструментів інвестиційної діяльності.

Використання оцінки з позиції суб'єкта в першу чергу необхідне при:

1. припиненні реалізації інвестиційного проекту. При цьому вимагається вартісний вимір набутого за період інвестування майна (при виході окремих учасників чи розрахунку винагороди за інвестицію), а також оцінки незавершених інвестиційних проектів з метою їх ліквідації чи продажу.

2. визначенні фінансових показників об'єктів інвестування. В цьому випадку, аналіз структури капіталу дозволяє здійснити оцінку інвестиційних ресурсів підприємства. При виборі майбутніх об'єктів інвестування здійснюється оцінка інвестиційної привабливості певної сукупності альтернативних проектів на підставі інформації про виробничо-комерційну (операційну) та фінансову діяльність, фінансовий стан і ринкову активність.

3. у процесі прогнозування ефективності окремих проектів. Тут розраховуються показники доходності, окупності на основі дисконтованих грошових потоків, виражених у теперішній вартості.

4. на стадії післяінвестиційного контролю. Оцінюється фактична ефективність інвестиційних проектів.

5. на центральній фазі інвестиційного циклу - стадії здійснення інвестицій, особливо реальних. З допомогою методів оцінки раховується проектна та кошторисна вартість об'єктів, визначаються фактичні обсяги капітальних вкладень, первісна (інвентарна) вартість об'єктів, що вводяться в експлуатацію.

6. лізинговій формі інвестування. Детальна оцінка проводиться як при передачі об'єктів у фінансову оренду, так і при остаточному їх викупі орендарем чи нарахуванні лізингових платежів.

2. У світовій практиці застосовуються різні види і методи оцінки майна, прогнозованих чи здійснених інвестицій. Основні види оцінки, що використовуються в зарубіжній, та вітчизняній практиці можна поділити умовно на дві групи: консервативні і динамічні методи оцінки.

До першої групи можна віднести оцінку за історичною собівартістю, нормативними затратами, первісною, залишковою вартістю. Ці методи базуються на даних бухгалтерського обліку, тому в момент оцінки вони є найбільш точними. Однак, дані методи не враховують фактору часу, кон'юнктури ринку, інфляції та інших чинників.

До другої групи слід віднести оцінку за поточною, чистою, справедливою вартістю, дисконтованою вартістю, експертною оцінкою. Ці методи оцінки базуються на ринкових принципах формування ціни, мало прив'язані до минулих затрат, зате можуть спиратися на майбутні доходи. Вказані методи є більш динамічними, еластичними, виражають не тільки внутрішню оцінку, але і вартість того чи іншого об'єкта у ринковому середовищі.

Вцілому оцінка реальних і капітальних інвестицій інвестицій може здійснюватись за 3-ма методами:

1. затратним - оцінка здійснюється за історичною собівартістю - використовується у бухгалтерському обліку;

2. оцінка з позиції справедливої вартості - проводиться шляхом переоцінки - використовується у бухгалтерському обліку;

3. оцінка з позиції майбутніх доходів (майбутньої вартості) - проводиться шляхом прогнозування майбутніх доходів, їх оцінки з врахуванням вартості грошей, а також шляхом дисконтування грошових потоків. Даний метод практично не використовується в системі бухгалтерського обліку. Цей метод більш характерний на етапі планування, прогнозування обєктів, при виборі інвестиційних проетів.

Затратний метод трактування та обліку інвестицій превалював до кінця 80-х років. За ним спрямування коштів на розвиток підприємства розцінювалося як капітальні вкладення, тобто затрати на будівництво, розширення, реконструкцію і придбання основних засобів. Згідно з Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та за недавно прийнятими Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку серед головних принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності є пріоритетність оцінки активів за історичною (фактичною) собівартістю, тобто витратами на їх виготовлення чи придбання.

Незважаючи на це згаданими законодавчими і нормативними актами вводяться у вітчизняну практику обліку ряд нових ринкових методів визначення справедливої вартості, за якою може бути здійснений обмін активів, або оплата зобов'язань в результаті операцій між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами. Зокрема, згідно з П(С)БО 19 визначення справедливої вартості може здійснюватися за такими методами:

1. Поточною собівартістю (оцінка за собівартістю), за якою активи відображаються в обліку за сумою грошових коштів або їх еквівалентів, яка була б заплачена у разі придбання даного активу на поточний момент. За такою оцінкою рекомендується вести облік матеріалів, основних засобів (крім землі, будівель і споруд).

2. Поточною ринковою вартістю (оцінка за справедливою вартістю) - за вартістю реалізації, тобто сумою грошових коштів або їх еквівалентів, яку можна було б отримати на поточний момент шляхом продажу активів в ході звичайної реалізації. Даний метод оцінки рекомендовано застосовувати для обліку землі, будівель, споруд, машин та устаткування (у разі відсутності даних про ринкову вартість останніх їх облік може вестися за поточною відновлювальною вартістю). Оцінку за поточною вартістю пропонується застосовувати також в обліку цінних паперів, нематеріальних активів. За відсутності ринкової вартості цінні папери можна оцінювати експертним шляхом.

3. Теперішньою вартістю - розрахованою шляхом дисконтування вартістю майбутніх чистих грошових надходжень, що очікуються в результаті звичайної діяльності підприємства. За теперішньою вартістю пропонується здійснювати оцінку довгострокової дебіторської заборгованості, поточних і довгострокових зобов'язань, несприятливих контрактів тощо.

Оцінка за вхідною ціною, тобто за собівартістю придбання, не включає кон'юнктури ринку, інфляції, передбачає в результаті зміни цін на ринку додаткові доходи і податки з них.

Оцінка за вихідною ціною здійснюється шляхом дооцінки, тобто доведення собівартості придбаного товару до ринкової ціни.

Аналогічно може формуватися ціна довгострокових необоротних активів, що підлягають амортизації. Дооцінка юводить їх облікову ціну до відповідних аналогів на ринку, нарахування амортизації із збільшеної вартості зменшує прибуток підприємства, впливає на його оподаткування. Згідно з П(С)БО 7 "Основні засоби" підприємство зобов'язане проводити переоцінку об'єктів, якщо їх вартість на 10 % відрізняється від справедливої вартості на дату балансу.

3. У світовій, а тепер і у вітчизняній практиці, застосовуються різні методологічні підходи до оцінки вартості довгострокових фінансових інвестицій.

При оцінці фінансових інвестицій в першу чергу потрібно розмежувати визначення їх ціни на момент придбання та на дату складання балансу.

Насамперед треба виділити методи оцінки, які застосовуються на стадії придбання і формування первісної вартості фінансових інвестицій. П(С)БО 12 "Фінансові інвестиції" визначено, що первісна оцінка здійснюється за собівартістю їх придбання.

П(С)БО 12 дає визначення декількох модифікацій собівартості:

1. ціна придбання з врахуванням усіх супутніх витрат;

2. справедлива вартість обліку інвестицій при обміні їх на цінні папери;

3. справедлива вартість, встановлена за бартерним контрактом.

П(С)БО 12 вводить також складну систему оцінки фінансових інвестицій в балансі. Методи оцінки інвестицій залежать від того, призначені вони для продажу, чи для використання з метою одержання прибутку. У першому випадку оцінка інвестиції на дату складання балансу здійснюється за справедливою вартістю або за собівартістю з урахуванням зменшення корисності. |

Якщо придбані інвестиції не призначені для подальшого продажу, то крім названих способів може використовуватися ще й метод оцінки за амортизованою собівартістю і метод участі в капіталі. Використання того чи іншого методу залежить від ступеня впливу інвестора на підприємство, акції якого ним придбані. Міжнародні стандарти також враховують даний фактор. Залежно від того, який вплив має інвестор на суб'єкт інвестування, оцінка може проводитися за собівартістю, за правилом нижчої оцінки: собівартості чи ринкової вартості, за методом участі в капіталі.

Отже, розглянемо застосування даних методів відповідно до ступенів впливу інвестора на обєкт інвестування (див. табл.1).

Таблиця 1. Залежність методів оцінки інвестицій від ступеня впливу інвестора на об'єкт інвестування

Ступінь впливу інвестора на об'єкт інвестування	Метод оцінки довгострокових фінансових інвестицій
Інвестор не має суттєвого впливу на інвестоване підприємство	За справедливою вартістю з урахуванням зменшення корисності
Інвестор має суттєвий вплив на підприємство (володіє букв. пакетом акцій - понад 25 %)	Метод участі в капіталі асоційований підприємств
Інвестор кон. діял. інвестованого підп.. (володіє буквальним пакетом акцій - понад 50% )	Метод участі в капіталі материнської компанії у дочірньому підприємстві

Детальніше ціметоди розглянемо у лекції на тему „Облік фінансових інвестицій».

4. Окрім якісних характеристик, таких як своєчасність, надійність, незалежність, сприйнятливість, порівняльність та ін., якими повинна бути наділена інформація, важливо правильно визначити користувачів інформації та їх інформаційні потреби.

Б.Нідлз, Х.Андерсон, Д.Колдуелл поділяють користувачів облікової інформації на три групи:

а) ті, що управляють бізнесом (директори, менеджери);

б) ті, що знаходяться поза підприємством, але мають до нього фінансові інтереси (теперішні і потенційні інвестори, кредитори);

в) особи, групи і органи, що мають непрямі фінансові інтереси до даного бізнесу (податкові, планові і регулюючі органи, покупці, громадськість).

Приблизно за такою ж схемою поділяє обліково-аналітичну інформацію Д.Панков. Він виділяє такі її категорії:

а) інформація, необхідна для управління підприємством (управлінського обліку);

б) інформація для зовнішніх споживачів, що випливає з фінансового обліку;

в) інформація, що стосується оподаткування.

МСБО 1 "Розкриття облікової політики" поділяє усіх користувачів на окремі групи, враховуючи їх інформаційні потреби:

- інвестори (прийняття рішень щодо придбання, утримання або продажу акцій);

- працівники (забезпечення робочих місць, прибутковість);

- банки (повернення кредиту, отримання відсотків);

- постачальники і кредитори (своєчасність оплати рахунків);

- клієнти (замовники) (можливість отримання необхідних товарів і послуг);

- уряд (повнота і своєчасність сплати податків);

- громадскість (вплив діяльності підприємств на суспільний добробут (зайнятість, екологія та ін.).

5. Прийняття управлінських рішень у сфері інвестування базується на багатьох видах інформації. Питання про класифікацію інформації, що використовується в управлінні інвестиційною діяльністю підприємств, є дискусійним.

Окремі економісти розподіляють економічну інформацію на три види:

1. оперативно-технічну,

2. планову,

3. облікову.

Деякі автори дотримуються іншої точки зору. Вони поділяють інформацію на: оперативно-виробничу, облікову та статистичну, або на планову, нормативно-довідкову і статистичну звітність. Така диференціація не охоплює усі види інформації, що вистовується в процесі прийняття рішень щодо реального чи фінансового інвестування, не відображає їх функціональної характеристики.

Для впорядкування інформаційної системи, що застосовується в управлінні інвестиційною діяльністю підприємства, поділяючи думку Крупки Я.Д., доцільно виходити з того, що в процесі прийняття рішень використовуються дві великі групи даних:

1. базова інформація, що визначає завдання, норми, параметри реальних дій, існуючі обмеження при здійсненні інвестицій;

2. інформацію, що відображає фактичний стан об'єктів управління в процесі формування інвестиційного портфеля та реалізації окремих інвестиційних проектів.

До першої групи належить регулятивно-правова, нормативно-довідкова, бізнес-планова та проектно-кошторисна інформація.

Друга група охоплює облікову, звітну та статистичну інформацію, необлікові дані.

Приблизно за такою схемою поділяє інформацію у сфері капітального будівництва проф. Литвин Б.М., об'єднуючи її у два блоки: умовно-постійну та змінну.

При визначенні структури першої групи інформаційного забезпечення слід окремо зупинитися на проектно-кошторисній документації. Це - специфічний вид інформації, характерний тільки для сфери реального інвестування, зокрема капітального будівництва. В економічній літературі деякі автори не виділяють її в окремий вид, а показують у складі нормативно-довідкової або приєднують до планової інформації.

Призначення інформації.

Інформацію потрібно використовувати у 3-х напрямах:

1. визначення інвестиційної привабливості - для визначення привабливостіокремих проектів, окремих підприємств: оцінка майнового стану, прибутковість підприємства, фінансова стійкість, ліквідність підприємства, показники діялової активності;

2. встановлення інвестиційних витрат і ресурсів в процесі реалізації інвестиційних проектів - найбільше використовується облікова інформація: використовується інформація з рахунків бухгалтерського обліку (14,15,35,96,97,74,73,72 і т.д.);

3. використання інформації на етапі експлуатації введених в дію інвестиційних проектів - для розрахунку фактичної ефективності інвестиційних вкладень: коефіцієнт інвестицій, період окупності, чистий приведений дохід, індекс доходності, термін окупності, внутрішня норма доходності.

6. До основних проблем розкриття інвестиційної інформації можна віднести:

1. неповне розкриття інформації в обліку і звітності щодо інвестиційної діяльності: рахунки доходів і витрат від інвестиційної діяльності;

2. інвестиційна діяльність не виділена у Звіті про фінансові результати як самостійний вид діяльності;

3. проблеми відображення в обліку інвестиційних ресурсів:

а) не чітко представлений в обліку (балансі) акціонерний капітал;

б) не чітко формується додатковий капітал: дооцінка і уцінка;

в) не чітко визначений резервний капітал як основне джерело фінансування інвестицій.

3.Облік інвестиційних ресурсів підприємства

1. Сутність капіталу, його інвестиційні властивості завжди були предметом обговорення, дискусій у загальноекономічній науці, так і в теорії бухгалтерського обліку.

Першим, хто оцінив значення повного і правильного представлення в бухгалтерському обліку та звітності капіталу, був В.Фультон. Рахунок "Капітал", на його думку, втілює в собі мету бухгалтерського обліку, все інше - тільки засоби для досягнення поставленої мети. За його висловлюванням, кожен рахунок бухгалтерського обліку - це розшифрування капіталу власника. Такої ж думки дотримується проф. Соколов Я.В., стверджуючи, що права інвестора в обліку відображені на рахунку "Капітал", а рахунки товарів, каси, запасів, основних засобів та інші - це лише деталізація, структура вкладеного капіталу.

Якщо розглядати капітал з позиції бухгалтерського обліку, то в його основі лежить фундаментальне рівняння:

Активи > Майно підприємства = Джерела формування майна > Джерела формування майна

Беручи до уваги ринкову теорію, наведене рівняння можна подати:

Активи = Капітал

Дещо розширена формула балансової моделі має такий вигляд:

Активи = Власний капітал + Залучений капітал

За будь-яких обставин фундаментальне рівняння бухгалтерського обліку базується на правилі подвійного запису: активи підприємства дорівнюють джерелам їх утворення, тобто сумарному капіталу, до якого входять як власні, так і залучені зі сторони ресурси.

Розглядаючи капітал з позиції конкретних інвесторів, що мають права на активи підприємства, в окремих випадках він ототожнюється за розмірами їх участі в капіталі. У даному випадку активи розглядаються як сума часток (акцій) в капіталі. Поняття "сума часток" в такому разі охоплює як власний, так і залучений зі сторони капітал. Об'єднання їх в одному правовому полі, на нашу думку, є недоречним як, формально, так і за сутністю.

Розглядаючи відношення капіталу до формування інвестиційних ресурсів підприємства, необхідно звернутися до існуючих теорій їх трактування у світовій практиці. Серед них слід виділити теорії: власності, господарської одиниці, залишкового капіталу, підприємства, фонду.

Автори теорії власності трактують кредиторську заборгованість як від'ємний актив, а капітал як чисті пасиви власника.

Активи - Кредиторська заборгованість = Власність

Головним чинником у цьому випадку є власність, а активи і кредиторська заборгованість виступають інструментами для встановлення величини реальної власності засновника. Вартість підприємства в момент його створення дорівнює сумі коштів, що інвестовані власником (активи = сума часток власників). У процесі господарської діяльності і подальшого розвитку підприємства власний капітал збільшується на суму нагромадженого чистого прибутку і зменшується на суму вилученого капіталу. Весь чистий прибуток розподіляється між власниками як дивіденди.

Дивіденди, нараховані і виплачені за результатами діяльності, вважаються вилученням власного капіталу, а дивіденди, реінвестовані в підприємство, збільшують власний капітал та інвестиційні ресурси. Інші відрахування від прибутку трактуються як витрати власника і їх необхідно вираховувати при визначенні чистого прибутку власника (наприклад, податок на прибуток).

Однак дана модель не розкриває усієї сукупності інвестиційних ресурсів, тому що частина з них може бути серед залучених зі сторони коштів і таким чином не входити у валюту балансу.

Інші теорії розглянути самостійно.

2. До власного капіталу відносяться: статутний капітал, пайовий капітал, додатково вкладений капітал, інший додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток (непокритий збиток), неоплачений капітал, вилучений капітал.

Для обліку власного капіталу передбачені наступні рахунки: 40 "Статутний капітал", 41 "Пайовий капітал", 42 "Додатковий капітал", 43 "Резервний капітал", 44 "Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)", 45 "Вилучений капітал", 46 "Неоплачений капітал".

Рахунки 40, 41, 45 і 46 використовують для формування статутного (пайового) капіталу підприємства.

Рахунки 42, 43, і 44 призначені для обліку власного капіталу, який створюється в процесі господарської діяльності підприємства, але не є статутним капіталом. Цей капітал належить власникам і направляється на задоволення потреб господарюючого суб'єкту, проте він не закріплений за кожним з учасників.

2.1. Статутний капітал - це основне джерело, за рахунок якого функціонує і здійснює діяльність підприємство. Він створюється за рахунок внесків учасників, засновників, акціонерів. Його сума, як правило, визначається в установчих документах при створенні підприємства (у статуті чи в установчому договорі).

Таблиця. Формування статутного капіталу і його збільшення відображається такими записами:

№	Зміст г/о	Дебет	Кредит
1	Зареєстровано статут (зміни до статуту) товариства	46	40
2	Здійснено внески до статутного капіталу:
	- грошовими коштами	30, 31	46
	- основними засобами	10	46
	- інтелектуальною власністю та іншими нематеріальними активами	12	46
	- цінними паперами інших суб'єктів господарювання	14	46
	- матеріальними цінностями	20, 22	46
3	Збільшення статутного капіталу за рахунок:
	- нерозподіленого прибутку	443	46
	- належних учасникам дивідендів	671	40

Таблиця. Зменшення статутного капіталу відображається такими проведеннями:

№	Зміст г/о	Дебет	Кредит
1	Зменшено статутний капітал в розмірі внеску учасника	40	672
2	Відображено вартість частини майна, що належить учаснику при виході з товариства, пропорційно його внеску до статутного капіталу	42,43	672
3	Нараховано частку прибутку, що отримано підприємством у поточному році, яка підлягає виплаті учаснику при виході з товариства	443	671
4	Зменшення статутного капіталу на суму анульованих акцій	40	45

Таблиця. Збільшення статутного капіталу акціонерного товариства відображається записами:

№	Зміст г/о	Дебет	Кредит
1	Збільшено статутний капітал в розмірі додаткових внесків засновників	46	40
2	Збільшено статутний капітал за рахунок дивідендів	671	40
3	Збільшено статутний капітал за рахунок реінвестування прибутку	443	40
4	Збільшено статутний кап. за рахунок дод. кап. (індексації основних засобів)	423	40
5	Збільшено статутний капітал за рахунок додаткових внесків засновників	46	40
6	Збільшено статутний капітал за рахунок індексації основних засобів	423	40

Таблиця. Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства відображається записами:

№	Зміст г/о	Дебет	Кредит
1	Зменшено статутний капітал акціонерного товариства за рахунок зменшення номінальної вартості акцій	40	672
2	Відображено зменшення статутного капіталу акціонерного товариства за рахунок зменшення кількості акцій номінальної вартості (акції анульовано)	40	451
3	Зменшено статутний капітал акціонерного товариства за рахунок зменшення кількості акцій номінальної вартості при їх викупі	451	30, 31

2.2. Додатковий капітал складається із емісійного доходу, тобто доходу одержаного від розміщення акцій власної емісії за цінами, які перевищують номінальну вартість; дооцінки активів; безоплатного одержання необоротних активів; іншого додаткового капіталу (рахунок 42).

При купівлі-продажі акцій за цінами іншими, ніж номінальна вартість, на підприємстві може виникати так званий емісійний дохід або емісійні витрати.

На рахунку 421 "Емісійний дохід" відображається різниця між продажною і номінальною вартістю первісно розміщених акцій.

За дебетом рахунка 45 "Вилучений капітал» відображають фактичну вартість акцій власної емісії, викуплених акціонерним товариством у своїх акціонерів, за кредитом - вартість анульованих або перепроданих акцій.

У випадку, коли емісійного доходу не вистачає, для покриття перевищення викупної вартості акцій над номінальною, використовують прибуток звітного періоду, при цьому дебетується рахунок 95.2 „Інші фінансові витрати» та кредитується рахунок 451.

Вилучені акціонерним товариством акції надалі можуть бути перепродані, причому ціна реалізації може бути як вища, так і нижча за ціну, за якою вони викуповувалися.

Емісійний дохід виникає в двох випадках:

Таблиця. коли підприємство викупило акції власної емісії за цінами, що є нижчі від номіналу;

Зміст г/о	Дт	Кт	Сума
Викуплено 100 акцій за викупною вартістю 4 грн. за акцію замість 5 грн.	451	30, 31	400
Відображено емісійний дохід, який дорівнює різниці між продажною і викупною вартістю акцій (100 х (5-4)= 100)	451	421	100

Таблиця. При передачі акцій власної емісії за ціною, що є вища за номінальну вартість акцій.

Викуплено 100 акцій за викупною вартістю 5,5 грн. за акцію замість 5 грн.	30,31	45,46	500
Відображено емісійний дохід, який дорівнює різниці між продажною і викупною вартістю акцій (100 х (5-4)= 100)	30	421	50

Емісійні витрати виникають в наступних випадках:

Таблиця. Коли підприємство викупило акції власної емісії за ціною більшою, ніж номінальна;

Викуплено 100 акцій за викупною вартістю 5,7 грн. за акцію замість 5 грн.	451	30, 31	500
Відображено емісійний витрати, які дорівнюють різниці між продажною і викупною вартістю акцій (100 х (5,7-5)= 70)	421	30	70

Таблиця. Продаж акцій власної емісії за ціною, що є нижче номіналу.

Викуплено 100 акцій за викупною вартістю 4,7 грн. за акцію замість 5 грн.	30, 31	45,46	470
Різницю між викупною і номінальною вартістю анульованих акцій віднесено у зменшення емісійного доходу (100 х (5-4,7) = 30)	421	45,46	30

На субрахунку 422 "Інший вкладений капітал" обліковують інший внесений засновниками товариства (крім акціонерного) капітал, що перевищує статутний капітал, інші внески тощо без рішення про зміну розміру статутного капіталу.

Нижче подано кореспонденцію рахунків з обліку додаткових внесків засновників товариства без рішення про збільшення статутного капіталу підприємства:

Таблиця

№	Зміст г/о	дебет	кредит
1	Відображено додаткові внески засновників товариства без рішення про і збільшення статутного капіталу підприємства:

Подобные документы

• Вивчення та критична оцінка теоретичних положень аудиту

  Розгляд сутності аудиту, основних етапів становлення та характеристика його видів. Дослідження нормативно-правових основ аудиторської діяльності. Головний аналіз організаційного процесу створення та функціонування суб’єктів аудиторської діяльності.
  
  курсовая работа [404,3 K], добавлен 02.12.2022
  

• Облік доходів від операційної діяльності

  Залежність успішної діяльності підприємства від рівня управління його доходами. Класифікація доходів за видами діяльності. Узагальнення інформації про доходи від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства. Використання субрахунків.
  
  статья [14,1 K], добавлен 29.11.2012
  

• Проектування інформаційної системи підприємства "Інвестиційна діяльність"

  Користувачі інформації щодо інвестиційної діяльності. Види інформації та її призначення у сфері інвестування. Характеристика джерел і показників фінансової звітності, формування доходів, витрат і фінансових результатів від інвестиційної діяльності.
  
  реферат [28,2 K], добавлен 18.12.2010
  

• Формування доходів за видами діяльності, їх облік

  Доходи від діяльності підприємства, критерії їх визнання і класифікація. Облік доходів від основної операційної і звичайної діяльності. Порядок визначення фінансових результатів підприємства за видами діяльності. Облік доходу від надзвичайних подій.
  
  научная работа [107,6 K], добавлен 17.03.2010
  

• Особливості обліку фінансових інвестицій на прикладі ТОВ "КУА "Арт-Капітал Менеджмент"

  Економічна характеристика інвестицій, їх класифікація та оцінка. Організація обліку фінансових інвестицій. Характеристика синтетичного та аналітичного обліків. Аналіз інвестиційної діяльності підприємства на прикладі ТОВ "КУА "АРТ-Капітал Менеджмент".
  
  дипломная работа [868,8 K], добавлен 17.06.2015
  

• Облік доходів від фінансових операцій

  Основною місією ефективної фінансової діяльності є одержання власниками максимальної економічної вигоди в результаті функціонування підприємства. Розгляд особливостей фінансової діяльності, обліку фінансової діяльності підприємства та обліку доходів.
  
  курсовая работа [3,6 M], добавлен 12.05.2011
  

• Облік зовнішньоекономічної діяльності

  Органи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності: державної політики в сфері зовнішньої торгівлі, міжнародного торгово-економічного співробітництва, торгових обмежень і контролю за ЗЕД, міжнародного розвитку і європейської інтеграції.
  
  контрольная работа [17,1 K], добавлен 22.02.2008
  

• Облік доходу від операційної діяльності на підприємстві ДП "Закупнянський кар’єр"

  Поняття та оцінка доходів від операційної діяльності. Економічна характеристика діяльності та аспекти організації обліку ДП "Закупнянський кар’єр". Організація обліку доходів від операційної діяльності та відображення інформації в звітності підприємства.
  
  курсовая работа [70,6 K], добавлен 18.07.2010
  

• Облік, аналіз й аудит господарської діяльності ТзОВ "Гербор-холдінг"

  Загальна характеристика підприємства ТзОВ "Гербор-холдінг". Специфіка обліку грошових коштів і розрахункових операцій, фінансових інвестицій. Управлінський внутрішньогосподарський облік. Організація аналітичної роботи на підприємстві і проведення аудиту.
  
  отчет по практике [188,3 K], добавлен 03.06.2011
  

• Аналіз діяльності бюджетної установи

  Характеристика головних особливостей бюджетних установ та правові засади їх діяльності. Поняття про кошторис, їх види. Аналіз майна установи та джерел його формування КЗ "Копл". Аналіз формування та використання коштів загального та спеціального фонду.
  
  курсовая работа [199,8 K], добавлен 07.01.2014
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам