Облікова політика підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Курсова робота

Облікова політика підприємства

Київ 2009

Зміст

облік бухгалтерський нормативний

Вступ

1. Облікова політика як елемент нормативного регулювання бухгалтерського обліку

2. Порядок розробки та затвердження облікової політики підприємства

3. Організація роботи бухгалтерської служби підприємства як елемент облікової політики підприємства

4. Методичні засади облікової політики підприємства

5. Організаційно-технологічні аспекти облікової політики підприємства

6. Зміни наказу про облікову політику підприємства

Висновок

Список використаної літератури

облік бухгалтерський нормативний

Вступ

Зміни в системі економічних відносин зумовили необхідність реформування бухгалтерського обліку в Україні, його пристосування до нових умов господарювання. Наслідком впроваджених змін є залучення із зарубіжної практики значної кількості якісно нових понять та явищ, до яких належить і облікова політика підприємства. Ефективне функціонування запозичених явищ передбачає не лише їх механічне перенесення у вітчизняну практику і нормативне закріплення. Необхідним є вивчення механізму функціонування, можливостей адаптації до історично сформованих традицій, особливостей менталітету та української дійсності. Аналітична робота повинна передувати впровадженню того чи іншого інструменту, проте динамізм процесів реформування зумовлює сучасний стан - відсутність відчутного ефекту від більшості запозиченого із зарубіжної практики.

Виконання поставлених перед бухгалтерським обліком завдань із забезпечення зовнішніх користувачів інформацією про майновий та фінансовий стан підприємства вимагає встановлення загальновизначеної сукупності принципів та правил, які використовуються в бухгалтерському обліку при формуванні та відображенні інформації. Разом з тим, жорстке нормативне регулювання бухгалтерського обліку, яке мало місце в плановій економіці, позбавляє його можливостей оперативно реагувати на зміни в зовнішньому середовищі. Облікова політика підприємства є тим важливим засобом, завдяки якому існує можливість розумного поєднання державного регулювання і власної ініціативи підприємства в питаннях організації та ведення бухгалтерського обліку.

Метою даної курсової роботи є розкриття та висвітлення суті і основних положень, що характеризують тему «Облікова політика підприємства».

Завданнями даної роботи є розкрити:

- суть та зміст облікової політики підприємства;

- показати законодавчу базу, якою потрібно керуватися при розробці та

затвердженні облікової політики;

- проаналізувати класифікацію бухгалтерської політики та рівнів, на яких

відбувається розробка облікової політики;

- фактори, які впливають на облікову політику підприємства;

- характеристику процесу розроблення та затвердження облікової політики

підприємства;

- влив зміни облікової політики на діяльність підприємства.

Предметом дослідження є облікова політика підприємства, методи складання та затвердження облікової політики.

Об`єктом дослідження дослідження є звичайне підприємство.

У своїй роботі я використовувала такі методи дослідження, як:

діалектичний метод, монографічний, нормативний, абстрактно-логічний, а також методи індукції, синтезу та метод гіпотези.

1. Облікова політика,як елемент нормативного регулювання бухгалтерського обліку

Ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової і статистичної звітності на кожному підприємстві здійснюється на підставі нормативно-правових документів, що розробляються органами, на які покладено обов'язки регулювання у країні питань обліку і звітності. Це дає змогу вести бухгалтерський облік і складати фінансову звітність за єдиними принципами й формою і таким чином забезпечувати порівнянність облікової інформації. Однак це не означає, що підприємство, виходячи з конкретних умов господарювання, не може вибирати найбільш прийнятні для нього форми ведення обліку.

Термін "облікова політика", визначений Законом України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні", означає сукупність принципів, методів і процедур, що використовується підприємством для складання та подання фінансової звітності. Однак облікова політика визначає також способи організації та ведення бухгалтерського обліку на підприємстві, з урахуванням конкретних умов його діяльності.

Облікову політику можна розглядати, з одного боку, як сукупність прийомів і методів, за допомогою яких здійснюється керівництво бухгалтерським обліком в Україні в особі уповноважених на те законодавчих та виконавчих органів влади, з іншого -- як сукупність конкретних методів і способів організації та форм бухгалтерського обліку, прийнятих підприємством на підставі загальних правил і особливостей господарської діяльності.

Облікова політика на рівні країни має враховувати такі обставини: рівень розвитку ринкової економіки та ступінь демократизації суспільства, поширення процесу інтеграції економіки країни у світовий економічний простір та вимоги міжнародних інституцій щодо стандартизації та гармонізації обліку. З цією метою держава розробляє й приймає законодавчі акти та інші нормативні документи, що регулюють питання бухгалтерського та статистичного обліку і звітності. Прикладом може бути чинний Закон України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні".

Облікова політика підприємства має враховувати такі важливі фактори: форму власності та організаційно-правову структуру підприємства; вид економічної діяльності, що зумовлює особливості та умови облікової роботи; параметри підприємства за обсягами діяльності, номенклатури продукції, чисельності працюючих тощо; відносини з податкового системою, наявність пільг та умови їх отримання; умови забезпечення підприємства ресурсами та умови реалізації готової продукції; матеріально-технічне забезпечення обліково-аналітичної роботи підприємства та рівень забезпеченості кваліфікованими обліковими працівниками; умови організації та стимулювання праці, відповідальності тощо.

Облікову політику підприємство визначає самостійно в особі його керівника та головного бухгалтера відповідним наказом чи розпорядженням з обов'язковим розкриттям в окремих розділах методичних принципів побудови бухгалтерського обліку, техніки його ведення та складання фінансової і статистичної звітності, організації роботи бухгалтерської служби. Чинне законодавство надає широкі права стосовно формування облікової політики.

Підприємство самостійно визначає параметри та напрями облікової політики; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з дотриманням єдиних методологічних засад та з урахуванням особливостей господарської діяльності й наявної технології обробки облікових даних; розробляє систему і форми управлінського обліку, звітності й контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів; затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку; може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства.

Розробка та прийняття облікової політики кожним підприємством сприяє поліпшенню бухгалтерського обліку і звітності, що в кінцевому підсумку забезпечить ефективність прийнятих рішень і діяльності підприємства.

2. Порядок розробки та затвердження облікової політики підприємства

У формуванні облікової політики визначальна роль належить керівнику і головному бухгалтеру. Від їх компетенції та взаємостосунків залежить успішне здійснення (провадження) облікової політики підприємства. Головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства, має певні обов'язки, зокрема забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання в установлені терміни фінансової і статистичної звітності; організовує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; бере участь в оформленні матеріалів, пов'язаних з нестачею та відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів підприємства; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

У свою чергу керівник підприємства зобов'язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів.

Хочя, безпосередня участь при формуванні облікової політики, а також відповідальність за її формування, як правило, належить директору і головному бухгалтеру, але важливими є й інженерно-технічна, планово-економічна та інші служби підприємства, відповідальні за планування таких важливих показників, як собівартість виробленої і реалізованої продукції, класифікації витрат, амортизації тощо, розробляють і вносять свої пропозиції з питань формування облікової політики.

З обліковою політикою підприємства повинні бути ознайомлені:

- керівник підприємства, який несе відповідальність за її формування;

- бухгалтер підприємства, за участю якого можна грамотно та всебічно обґрунтувати зміст облікової політики;

- аудитор, оскільки облікова політика є одним з об'єктів дослідження, з вивченням яких розпочинається процес аудиторської перевірки;

- податковий інспектор, адже від багатьох принципів облікової політики залежить формування того чи іншого об'єкту оподаткування.

При формуванні облікової політики передбачається майнова відокремленість і безперервність діяльності підприємства, послідовність облікової політики, а також тимчасова визначеність фактів господарської діяльності. Облікова політика повинна відповідати вимогам повноти, обачності, принципам превалювання сутності над формою, послідовності, безперервності, періодичності та іншим принципам, передбаченим Законом України „Про бухглтерький облік та фінансову звітність в Україні”.

У широкому розумінні облікова політика підприємства оформлюється системою внутрішньої документації за різними ділянками облікової роботи, її зміст частково розкривається і в установчих документах підприємства, які закладають основи побудови всієї господарської і управлінської системи підприємства. Поряд із визначенням предмету діяльності суб'єкта господарювання, його статусу, порядку функціонування засновницькі документи, як правило, відображають ряд питань бухгалтерського обліку (тривалість звітного року, порядок розгляду і затвердження річного бухгалтерського звіту, порядок проведення аудиту звітності тощо).

Облікова політика конкретного підприємства затверджується наказом керівника.

рисунок 2.2. «Формування наказу про облікову політику»

До документів, якими оформлюють облікову політику, належать не лише накази і розпорядження керівника підприємства, але й різноманітні внутрішні правила, інструкції, положення і процедури, рішення власників (загальних зборів акціонерів) тощо. Вибір конкретного типу документу залежить від внутрішнього розпорядження підприємства і характеру питання облікової політики.

Велике значення для оформлення облікової політики мають проектні матеріали з організації бухгалтерського обліку, серед яких - графіки документообігу, план організації бухгалтерського обліку, робочі проекти автоматизованого ведення обліку, посадові інструкції тощо. Мета їх видання - оформити порядок застосування тих чи інших способів ведення, обраних підприємством; визначити, як технічно повинні використовуватися різні елементи облікової політики.

Наказ про облікову політику є одним з перших документів, які використовуються податковою інспекцією, аудиторськими фірмами та іншими відповідними службами при перевірці діяльності підприємства. Зразок наказу про облікову політику наведено в Додатку А.

Положення облікової політики фіксуються в наказі керівника підприємства, що передбачає наступні розділи:

Преамбула (загальні відомості)

1. Організація роботи бухгалтерської служби.

2. Методика бухгалтерського обліку.

3. Організаційно-технічні аспекти організації обліку.

Преамбула. Враховуючи те, що фінансова звітність складається для певного кола користувачів і повинна бути зрозумілою для нього, вона повинна містити вичерпні відомості про підприємство. У зв'язку з цим до наказу про облікову політику підприємства повинна бути включена наступна інформація:

- назва, організаційно-правова форма і місцезнаходження підприємства;

- короткий опис основної діяльності підприємства;

- назва органу управління, у віданні якого знаходиться підприємство чи назва його материнської компанії;

- середня чисельність персоналу протягом звітного періоду.

Перший розділ присвячений питанню регламентації порядку організації роботи облікового апарату: вказується форма організації бухгалтерського обліку, права та обов'язки головного бухгалтера, взаємодія з іншими підрозділами.

В другому розділі наказу „Методика бухгалтерського обліку” визначаються способи ведення бухгалтерського обліку, які суттєво впливають на оцінку і прийняття рішень користувачами бухгалтеської звітності. До них відносять:

- оцінку запасів, товарів, незавершеного виробництва і готової продукції;

- методи амортизації основних засобів;

- методи амортизації нематеріальних активів та інших необоротних активів;

- визначення доходів та витрат від реалізації продукції, робіт і послуг;

- варіанти ведення обліку витрат виробництва;

- інші способи, що відповідають вимогам суттєвості.

Третій розділ наказу присвячується організаційно-технічним питанням бухгалтерського обліку. В ньому визначаються:

- форма ведення бухгалтерського обліку;

- розробка та затвердження робочого плану рахунків;

- розробка систем і форм управлінського (внутрішньогосподарського) обліку, звітності і контролю;

- затвердження правил документообігу і технології обробки облікової інформації та регістрів аналітичного обліку;

- кількість і дати проведення інвентаризації.

Оскільки способи ведення бухгалтерського обліку, обрані підприємством, повинні застосовувати з 1-го січня, то документація, якою оформлюються зміни в обліковій політиці, повинна підготовлюватися і затверджуватися до цієї дати. Цю роботу доцільно проводити в четвертому кварталі паралельно з підготовкою до складання річного бухгалтерського звіту. В той же час доцільно готувати відповідний розділ приміток до річної фінансової звітності з поясненням облікової політики, прийнятої у звітному році.

Формуючи облікову політику, необхідно керуватися основними принципами бухгалтерського обліку та фінансової звітності: обачності, повного висвітлення, автономності, послідовності, безперервності, нарахування та відповідності доходів і витрат, превалювання сутності над формою, історичної (фактичної) собівартості, єдиного грошового вимірника та періодичності. Принцип послідовності безпосередньо стосується облікової політики підприємства. Обрана облікова політика застосовується підприємством із року в рік. У будь-якому разі вона має залишатися незмінною принаймні протягом календарного року (з 1 січня по 31 грудня).

3. Організація роботи бухгалтерської служби підприємства,як елемент облікової політики підприємства

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Успішне ведення бухгалтерського обліку на підприємстві великого мірою залежить від вдало обраної форми обліку та належної організації роботи бухгалтерії як структурного підрозділу підприємства. Організаційна форма побудови обліку на підприємстві визначається його особливостями, територіальним розміщенням його структурних підрозділів, системою управління, рівнем самостійності структурних підрозділів, чинною системою контролю та звітності.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку на підприємствах та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності покладається за Законом на керівника (власника) підприємства. Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації.

Керівник підприємства залежно від розмірів підприємства, його організаційної структури, системи управління, обсягів роботи може:

-створити бухгалтерську службу на чолі з головним бухгалтером;

-ввести до штату підприємства посаду бухгалтера;

-користуватися послугами спеціаліста з бухгалтерського обліку, зареєстрованого як підприємець, котрий займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи;

-вести бухгалтерський облік на договірних засадах з централізованою бухгалтерією або аудиторською фірмою;

-вести бухгалтерський облік та складати звітність особисто, якщо підприємство не зобов'язане оприлюднювати свою звітність.

Бухгалтерія як структурний підрозділ підприємства -- складова адміністрації тісно взаємопов'язана з усіма виробничими підрозділами і службами підприємства. Взаємовідносини бухгалтерії з оперативно відокремленими підрозділами підприємства полягають у тому, що перша отримує від них потрібну для обліку і контролю документацію і, у свою чергу, забезпечує їх економічною інформацією про результати їхньої роботи. Характер цих взаємовідносин визначає організацію бухгалтерського обліку, яка може бути централізованою або децентралізованою. Застосування централізованої організації бухгалтерського обліку залежить від конкретних умов роботи окремих підприємств або об'єднань, ступеня їх оперативної самостійності та організаційно-територіальної відокремленості.

Централізована організація бухгалтерського обліку передбачає створення на підприємстві єдиного облікового центру, який здійснює весь обліковий процес -- центральної бухгалтерії. При цьому документування здійснених операцій проводиться у відповідних господарських підрозділах у встановлені графіком документообороту терміни, ці документи надходять у центральну бухгалтерію, де після ретельної перевірки та обробки стають підставою для ведення синтетичного та аналітичного обліку. Центральна бухгалтерія наприкінці звітного періоду за даними синтетичного й аналітичного обліку складає баланс та інші форми фінансової та статистичної звітності.

Така організація бухгалтерського обліку набула поширення на порівняно невеликих підприємствах з компактним розміщенням підрозділів. Вона має низку переваг і недоліків. До переваг можна віднести, зокрема, те, що ефективно використовуються професійний потенціал облікового персоналу, обчислювальна техніка в умовах АРМ, забезпечуються своєчасність та якісне складання звітності.

Серед істотних недоліків -- відірваність контролю за місцем здійснення документування операцій, недостатність інформаційного забезпечення керівників середньої ланки (начальників цехів, служб, підрозділів) під час прийняття відповідних рішень або здійснення поточного контролю діяльності структурного підрозділу.

На великих підприємствах зі значною кількістю підрозділів, а також у випадках, коли окремі цехи, дільниці чи підрозділи розміщено на значній відстані від головного підприємства, обліковий процес будується за принципами його часткової централізації. На таких підприємствах обліковий процес здійснюється як централізованою бухгалтерією, так і обліковим персоналом структурних підрозділів. На рівні структурного підрозділу здійснюються документальне оформлення проведених операцій, обробка та групування первинних документів стосовно руху запасів, розрахунків з оплати праці тощо.

Згруповані та зведені дані у формі звітів у встановлені терміни надходять у центральну бухгалтерію, де ретельно перевіряються і відображаються в системі синтетичного й аналітичного обліку.

Отже, часткова централізація обліку значною мірою усуває недоліки властиві його повній централізації. Ця організація обліку поширена на промислових, сільськогосподарських підприємствах, у будівельних організаціях, на транспорті та ін. Однак за такої організації обліку істотно збільшується чисельність облікового персоналу, ускладнюється процес своєчасного подання звітності.

На підприємствах із територіально й організаційно відокремленими підрозділами (філії, представництва, відділення та ін.) застосовують децентралізований облік, за якого всі роботи виконує обліковий апарат цих підрозділів. Таку організаційну побудову обліку передбачено чинним Законом України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні", який наголошує, що підприємство самостійно може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства.

За такої організації обліку в структурних підрозділах оформлюють первинні документи, опрацьовують їх, ведуть синтетичний і аналітичний облік господарських операцій у системі рахунків, складають баланс та інші форми фінансової і статистичної звітності. Звітність подається як до бухгалтерії головного підприємства (об'єднання, асоціації, холдингу, концерну тощо) так і на вимогу місцевих фінансових та статистичних органів. Функції бухгалтерії головного підприємства за децентралізованого обліку обмежуються перевіркою і зведенням показників звітності цих підрозділів.

За таких умов головною перевагою децентралізованого обліку є наближення облікових працівників до місця здійснення господарських операцій з метою контролю за ними та забезпечення використання облікової інформації для оперативного управління підрозділами. Однак за такої організації обліку зростають витрати на утримання облікового апарату, послаблюється поточний контроль бухгалтерії головного підприємства за роботою на місцях.

Вказані недоліки централізованої і децентралізованої організації обліку успішно долають за допомогою комплексної автоматизації обліково-аналітичних робіт, організації на підприємствах АРМ бухгалтера на основі сучасних ЕОМ і комп'ютерних технологій, а також широкого запровадження і розвитку служби внутрішнього аудиту.

Особливе місце належить одній з організаційних форм побудови обліку -- централізованим бухгалтеріям. Головна їх особливість полягає в тому, що вони обслуговують не одне підприємство чи установу, а цілу групу однорідних організацій певного напряму. Найбільшого поширення набули централізовані бухгалтерії з обслуговування бюджетних установ, шкіл, дошкільних закладів, лікарень, окремих підприємств і організацій.

За такої організації обліку безпосередньо в установах і організаціях створюють обліково-контрольні групи, які займаються документуванням господарських операцій та перевіркою документів. Всі інші облікові роботи та складання звітності здійснює централізована бухгалтерія. Функції централізованих бухгалтерій останнім часом виконуються на договірних засадах малими підприємствами, що спеціалізуються на облікових бухгалтерських послугах або аудиторськими фірмами. На таке аудиторське обслуговування охоче йдуть малі підприємства.

Малі підприємства організовують свій бухгалтерський облік за спрощеною формою, яка має певні особливості складання та подання звітності. Залежно від обсягу облікової інформації та роботи на такому підприємстві може створюватися облікова служба або цю роботу доручають фахівцю за угодою. Якщо обсяг облікових робіт незначний, їх може виконувати сам власник підприємства.

Громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, ведуть облік доходів і витрат у порядку, передбаченому податковим законодавством України.

Важливою передумовою раціональної організації обліку на підприємстві є правильний вибір форми організації, що передбачена законом, а також встановлення такої структури апарату бухгалтерії, яка б найбільше відповідала конкретним умовам роботи підприємства. Чисельність облікового апарату і його структура значною мірою залежать від обсягів облікових і контрольних робіт, особливостей технології та організації виробництва, системи управління, організаційно-територіальної відокремленості. Слід ураховувати специфіку підприємства, наявність облікових кадрів та рівень їхньої кваліфікації і досвід роботи на кожному підприємстві. Головний бухгалтер визначає структуру облікового апарату та розподіл обов'язків між окремими працівниками.

Структура бухгалтерського апарату може будуватися за такими ознаками: предметна та виробнича. Предметна структура облікового апарату передбачає виділення окремих відділів або облікових груп відповідно до найважливіших ділянок облікового процесу: облік коштів, матеріальних цінностей, праці й заробітної плати, облік виробництва і калькуляції продукції, облік розрахунків і реалізації та ін. Виробнича структура облікового апарату передбачає виділення окремих виробництв, ділянок, технологічно пов'язаних між собою: облік рослинництва, облік тваринництва, облік машинно-тракторного парку в сільському господарстві, облік автотранспорту, основного та допоміжного виробництва у промисловості, облік капітального будівництва, монтажних робіт у будівництві тощо.

Якщо предметну структуру бухгалтерського апарату підпорядковано, головним чином забезпеченню облікової інформації в цілому за підприємством, то виробничу структуру спрямовано на забезпечення контролю здійснення технологічного процесу, діяльності окремих цехів чи підрозділів.

На великих підприємствах зі значним обсягом облікових робіт, як правило, застосовується предметна структура, яка сприяє ефективній роботі апарату, більшій оперативності виконання облікових робіт і підготовки звітності, спеціалізації та підвищенню рівня кваліфікації облікових працівників.

Бухгалтерія такого підприємства може мати такі відділи (сектори):

* фінансово-розрахунковий, який здійснює облік коштів у касі й банку, розрахункових і кредитних операцій, підзвітних сум та контролює додержання платіжної дисципліни;

* праці й заробітної плати, який здійснює облік виробітку і розрахунків із заробітної плати, облік розрахунків з депонентами, за податками, з органами соціального страхування, а також складає звітність з праці, фонду її оплати;

* матеріального обліку, який веде облік оборотних активів і запасів, веде розрахунки з постачальниками, контролює стан складського обліку, здійснює інвентаризацію та складає встановлену звітність;

* виробництва і калькуляції, який здійснює облік затрат на виробництво, складає калькуляції собівартості продукції (робіт, послуг), виявляє результати роботи виробництва, інвентаризує незавершене виробництво, складає звітність про виробництво і собівартість продукції;

* готової продукції та її реалізації, який веде облік надходження готової продукції на склади підприємства, її відвантаження і реалізацію, веде розрахунки з покупцями та замовниками і складає звітність про обсяги реалізації;

* зведено-балансовий, який здійснює решту господарських операцій {облік валових доходів і валових витрат, фінансових результатів), веде узагальнюючі й облікові регістри, складає декларації, баланс та інші форми фінансової і статистичної звітності, організовує бухгалтерський архів.

Роботу кожного відділу очолює старший бухгалтер.

Структура облікового апарату тісно пов'язана з розподілом обов'язків між конкретними обліковими працівниками. Функції кожного облікового працівника, його обов'язки, відповідальність і права визначаються службовими характеристиками та посадовими інструкціями.

Це дає змогу уникнути знеособлення у виконанні облікових робіт, створює умови для злагодженої і планомірної роботи облікового апарату, одержання своєчасної і якісної економічної інформації, необхідної для потреб управління підприємством. Розподіл обов'язків між конкретними виконавцями є прерогативою головного бухгалтера, якого призначає на посаду і звільняє з посади власник (керівник) підприємства. За функціональними обов'язками працівники, зайняті обліком і звітністю, підпорядковуються головному бухгалтеру і призначаються керівником підприємства за погодженням головного бухгалтера. Він встановлює для кожного облікового працівника службові обов'язки і контролює їх виконання.

За умови сформованої структури бухгалтерського апарату підприємства та розподілу обов'язків між окремими його працівниками організовується документооборот, тобто шлях проходження документа від його складання до здачі в архів. У графіку документообороту вказується призначення документа, хто і коли його складає, хто підписує, які показники контролює, коли і кому передає, наступне використання документа. Графік документо обороту затверджується головним бухгалтером, який і здійснює контроль за його дотриманням.

Залежно від конкретних умов діяльності підприємства, обсягу облікової інформації, рівня її автоматизації, наявності кваліфікованих кадрів головний бухгалтер обирає доцільну форму ведення бухгалтерського обліку, яка забезпечувала б ефективне здійснення облікового процесу з мінімальними витратами.

Завершальним етапом організації бухгалтерського обліку є встановлення складу й обсягу оперативної, бухгалтерської і статистичної звітності відповідно до строків подання.

Отже, зважена та обґрунтована система заходів з організації бухгалтерського обліку і проведення облікової політики має гарантувати своєчасне та повне інформаційне забезпечення внутрішніх і зовнішніх користувачів.

4. Методичні засади облікової політики підприємства

Хоча чинне законодавство не містить визначення такого поняття, як «елемент облікової політики», поза сумнівом, будь-яку варіантність методів оцінки та принципів обліку, що допускається вітчизняними нормативними актами з бухгалтерського обліку, можна вважати елементом облікової політики.

Серед різноманітності елементів облікової політики найбільш значущим можна вважати поріг суттєвості, який установлюється підприємствами щодо окремих об'єктів обліку, оскільки саме суттєва інформація впливає на прийняття рішень зацікавлених користувачів фінансової звітності (п. 3 П(С)БО 1). Тому спочатку поговоримо про вимоги облікової політики щодо суттєвості.

Охарактеризувавши інформацію як суттєву, коли її відсутність у фінансовому звіті та примітках до нього може вплинути на прийняття рішень користувачів, П(С)БО 1 не зазначив при цьому, вибором яких критеріїв інформації визначається суттєвість показників, що розкриваються у фінансовій звітності. Унаслідок цього протягом тривалого часу наведене в п. 3 П(С)БО 1 поняття «суттєва інформація» трактувалося укладачами фінансової звітності досить вільно, виходячи з його широкого визначення.

Сьогодні застосування суттєвості в бухгалтерському обліку конкретизовано в методичних рекомендаціях Міністерства фінансів України, доведених листом № 04108.

Зазначені методичні рекомендації тлумачать «суттєвість» як характеристики облікової інформації, які визначають її здатність впливати на рішення користувачів фінансової звітності, а також вводять термін «поріг суттєвості», під яким розуміють абсолютну чи відносну величину, що є кількісною ознакою суттєвості облікової інформації, тобто кількісною оцінкою такого порога. Цілком очевидно, суттєвість показує поріг або точку відліку, якою має володіти інформація для того, щоб бути корисною потенційним користувачам.

У листі № 04108 наведено критерії кількісних ознак суттєвості облікової інформації, які рекомендуються Мінфіном щодо окремих господарських операцій та об'єктів обліку, а також статей фінансової звітності.

Проте суттєвість облікової інформації може бути задано не тільки кількісними, а й якісними характеристиками, значущими для користувачів такої інформації (це прямо обумовлено п. 2 листа № 04108). Якісні характеристики властиві подіям господарської діяльності підприємства та, безумовно, мають дуже важливе значення для користувачів фінансової звітності через свою нетиповість. Та і згідно з вимогами П(С)БО 1 «суттєвість» є саме якісною, а не кількісною характеристикою фінансової звітності. Це означає, що П(С)БО 1 наполягає на включенні до фінансової звітності відомостей про будь-яку господарську операцію чи іншу подію господарського життя за умови, що така інформація є суттєвою з позиції певного користувача (або групи користувачів) звітності незалежно від кількісної (вартісної) оцінки відповідного показника звітності. Вважаємо, саме тому п. 7 листа № 04108 дослівно дублює норму, прописану в п. 30 МСФО (IAS) 1 «Надання фінансової звітності», такого змісту: «стаття, що не є суттєвою для окремого подання її у фінансовому звіті, може бути достатньо суттєвою для окремого розкриття її в примітках до фінансової звітності».

З урахуванням викладеного вище зауважимо, що підприємства при формуванні облікової політики можуть установити свої критерії порога суттєвості (у тому числі і відмінні від наведених у листі № 04108), зазначивши й обґрунтувавши їх у наказі про облікову політику. Тим більше, що п. 3 П(С)БО 1 прямо встановлено: «суттєвість інформації визначається відповідними П(С)БО та керівництвом підприємства».

Критерії віднесення інформації до суттєвої, що пропонуються методичними рекомендаціями Міністерства фінансів України щодо застосування суттєвості облікової інформації в бухгалтерському обліку, для наочності наведемо в табличній формі.

Таблиця 1. Критерії суттєвості облікової інформації в бухгалтерському обліку

№ з/п	Операції, об'єкти обліку та статті звітності, за якими встановлюється поріг суттєвості	Величина порога суттєвості	База для визначення порога суттєвості
1	2	3	4
1	Для окремих об'єктів обліку, що належать до активів, зобов'язань та власного капіталу підприємства	5 %	Підсумок відповідно всіх активів, усіх зобов'язань та власного капіталу
2	Для окремих видів доходів та витрат	2 %	Чистий прибуток (збиток) підприємства
3	З метою проведення переоцінки або зменшення корисності об'єктів обліку	1 %	Чистий прибуток (збиток) підприємства
		або
		10 %	Відхилення залишкової вартості об'єктів обліку від їх справедливої вартості
4	Для окремих видів доходів, витрат неприбуткових організацій та з метою проведення ними переоцінки або зменшення корисності об'єктів обліку	0,5 %	Сума надходжень на здійснення статутної діяльності
5	Для визначення оренди як фінансової за строком оренди	75 %	Строк корисного використання об'єкта оренди
6	Для визначення звітного сегмента при розкритті інформації про сегменти	10 %	Відповідно чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) чи фінансовий результат сегмента або активи всіх сегментів підприємства.
7	Для визначення подібних активів	Не більше 10 %	Різниця між справедливою вартістю об'єктів обміну
8	Для інших господарських операцій та об'єктів обліку	У межах 1 -- 10 %	Обсяг діяльності підприємства, характер впливу об'єкта обліку на рішення користувачів та інші якісні характеристики, що можуть впливати на визначення порога суттєвості.
9	Для окремих статей фінансової звітності	Частка відповідної статті в базовому показнику	Для статей балансу -- сума власного капіталу та підсумок відповідного класу активів чи зобов'язань
			Для статей звіту про фінансові результати -- сума прибутку (збитку) від операційної діяльності або сума доходу чи витрат за звітний період
			Для статей звіту про рух грошових коштів -- чистий рух грошових коштів (надходження або витрачання) відповідно від операційної, інвестиційної або фінансової діяльності за звітний період

Ѓ@

Як випливає з п. 7 листа № 04108, щодо несуттєвих статей фінансової звітності облікова політика не застосовується. Такі статті об'єднуються у фінансовій звітності з іншими статтями, подібними за характером або функціями. Це правило є дуже важливим, оскільки дозволяє зберегти необхідний баланс між витратами на підготовку інформації і тими вигодами, які вона надає.

А от кожна суттєва стаття обов'язково повинна надаватися у фінансовій звітності, причому окремо. При цьому суттєвість відповідної статті фінансової звітності визначається її величиною та характером, що розглядається в комплексі (у поєднанні того та іншого). Статті, які мають суттєву величину, але відрізняються за характером чи функціями, також подаються окремо.

Крім викладеного, слід звернути увагу на те, що застосування суттєвості є обов'язковим для подання статей у фінансовій звітності, форми якої не встановлено П(С)БО чи іншими нормативно-правовими актами з бухгалтерського обліку.

Варіанти елементів облікової політики

Облікова політика, як відомо, є сукупністю принципів, методів та процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності. Із запропонованих нормативними документами з бухгалтерського обліку варіантів елементів облікової політики суб'єктом господарювання має провадитися вибір відповідних методів оцінки та обліку статей звітності, які відображають специфіку його діяльності. Можливість вибору, у свою чергу, передбачає наявність варіантів, з яких, власне, і можна зробити такий вибір. Проте не кожний перелік є набором варіантів елементів облікової політики.

Так, наприклад, п. 24 П(С)БО 7 «Основні засоби» установлено, що при визначенні строку корисного використання (експлуатації) основних засобів слід ураховувати:

-- очікуване використання об'єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності;

-- фізичний та моральний знос, що передбачається;

-- правові чи інші обмеження щодо строків використання об'єкта та інші фактори.

У ситуації, що розглядається, у стандарті перелічуються не варіанти, які беруться за основу при визначенні строку корисного використання об'єкта основних засобів, а наведено перелік обмежень, які необхідно враховувати при встановленні строку корисного використання такого об'єкта.

Тепер розглянемо інший приклад. Пунктом 26 того ж П(С)БО 7 «Основні засоби» регламентовано нарахування амортизації основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів) із застосуванням таких методів:

-- прямолінійного;

-- зменшення залишкової вартості;

-- прискореного зменшення залишкової вартості;

-- кумулятивного;

-- виробничого.

Ось тут ідеться саме про варіанти запропонованих стандартом методів нарахування амортизації, кожний з яких підприємство має право вибрати самостійно.

Варто також звернути увагу на те, що допустимі нормативними актами з бухгалтерського обліку варіанти елементів облікової політики не передбачають однакового алгоритму їх вибору. Умовно з них можна виділити принаймні дві групи:

1. Ця група об'єднує елементи, з двох (чи декількох) альтернативних варіантів з яких підприємство може обирати лише один варіант.

Сюди може бути віднесено такі елементи облікової політики:

-- періодичність (період) зарахування сум дооцінки необоротних активів до складу нерозподіленого прибутку (щомісячно, щокварталу, раз на рік чи при вибутті об'єкта);

-- порядок обліку (ідентифіковано або загалом) та розподілу (шляхом прямого розрахунку або за середнім відсотком) транспортно-заготівельних витрат;

-- періодичність визначення середньозваженої собівартості одиниці запасів (за звітний місяць або на дату операції);

-- періодичність відображення відстрочених податкових активів та відстрочених податкових зобов'язань (у проміжній або тільки в річній фінансовій звітності);

-- підхід до обліку фінансових витрат (шляхом визнання витратами звітного періоду, в якому такі витрати було нараховано, або капіталізації).

2. Ця група включає елементи облікової політики, які не передбачають умови обов'язкового вибору тільки одного варіанта з допустимих (хоча може бути вибрано й один).

У цьому випадку за власним рішенням підприємства може бути застосовано всі передбачені нормативними документами варіанти одночасно щодо різних груп активів.

Припустимо, підприємство роздрібної торгівлі може застосувати всі методи оцінки вибуття запасів, регламентовані п. 16 П(С)БО 9 «Запаси» за умови, що для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів (тобто найменування або однорідної групи (виду)), що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовуватиметься один метод.

Ще один приклад. Щодо однорідних груп поточної дебіторської заборгованості допустимо використовувати різні методи нарахування резерву сумнівних боргів, установлені нормами П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість». Так, можна створити резерв сумнівних боргів за дебіторською заборгованістю за товари, роботи, послуги, визначаючи питому вагу безнадійних боргів у чистому доході, а для іншої поточної дебіторської заборгованості вибрати метод застосування абсолютної суми сумнівної заборгованості, тобто обчислити величину резерву на підставі аналізу платоспроможності кожного дебітора цієї класифікаційної групи заборгованості.

Визначаючись з вибором, головне -- завжди оцінювати наслідки застосування того чи іншого варіанта елемента облікової політики, виходячи зі специфіки діяльності підприємства, його фінансового стану та інших факторів.

Різноманіття елементів облікової політики (через їх відокремленість) та допустимі їх варіанти найрозумнішим уявляється подати згрупованими в розрізі відповідних П(С)БО в табличній формі (див. табл. 2). Але насамперед буквально декілька слів зазначимо про зміни, унесені до чинних П(С)БО, та нові П(С)БО, що набули чинності з 2008 року, які можуть спричинити уточнення або зміни облікової політики підприємств на поточний звітний 2008 рік.

Отже, в додатку, докладно розглянуто варіанти елементів облікової політики, що допустимі нормативними актами з бухгалтерського обліку. Підприємствам при формуванні власної облікової політики необхідно тепер вибрати та відобразити в наказі про облікову політику ті з них, які властиві господарським операціям та подіям, що мають місце в їх діяльності або плануються в осяжному майбутньому.

5. Організаційно-технологічні аспекти облікової політики підприємства

Форми ведення бухгалтерського обліку

Форма бухгалтерського обліку - це сполучення різних регістрів аналітичного і синтетичного обліку, їх взаємозв'язок, послідовність і способи облікових записів з метою узагальнення й одержання звітності.

Меморіально-ордерна форма обліку

На підприємствах тривалий час застосовувалася меморіально-ордерна форма обліку, при якій складалися книжкові й карткові облікові регістри. Нині цю форму обліку використовують переважно на невеликих підприємствах. Синтетичний облік при цій формі ведеться у книгах або відомостях. Для аналітичного обліку використовують книги, відомості, картки. Бухгалтерські проводки оформлюють меморіальними ордерами , які складаються за звітний період і реєструються у реєстраційних журналах. Облік наявності грошових коштів ведеться у спеціальній касовій книзі.

Журнально-ордерна форма бухгалтерського обліку

Заснована на використанні принципу систематизації та накопичування даних первинних документів безпосередньо в регістрах аналітичного і синтетичного обліків відповідно до чинного Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні.

Записи в накопичувальних регістрах виконують по показниках, необхідних для управління і контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, а також для складання періодичної та річної бухгалтерської звітності. Основними регістрами при цій формі обліку є журнали-ордери, що ведуться по кредиту синтетичних рахунків (синтетичного обліку) і дебету кореспондуючих рахунків. Використовують також регістри аналітичного обліку - відомості, таблиці, книги і картки.

Наприкінці місяця підсумкові дані кредитових оборотів із журналів-ордерів переносять до Головної книги, в якій підраховують обороти по дебету кожного рахунка. Головну книгу використовують для узагальнення даних журналів-ордерів, взаємної перевірки зроблених записів по окремих рахунках і складання звітного балансу.

У Головній книзі відображають початкове сальдо, поточні обороти і сальдо на кінець звітного періоду (місяця, кварталу, року) по кожному синтетичному рахунку. За методом подвійного запису суми дебетових і кредитових оборотів, а також дебетових і кредитових сальдо мають бути відповідно між собою рівними. Головна книга відкривається на рік.

Порядок ведення обліку за журнально-ордерною формою для великих промислових підприємств (17 журналів-ордерів) визначено Інструкцією з використання єдиної журнально-ордерної форми обліку № 63, затвердженою Міністерство фінансів СРСР 8 березня 1960 р. з подальшими змінами. Для малих підприємств порядок ведення обліку за скороченою журнально-ордерною формою (8 журналів-ордерів)

Спрощена форма бухгалтерського обліку

Бухгалтерський облік на малих підприємствах базується на єдиних методологічних принципах, встановлених Положенням про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 250 від 3 квітня 1993 р. (зі змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України № 509 від 5 липня 1993 p., № 804 від 24 вересня 1993 p., № 175 від 21 березня 1994 p., № 307 від 26 квітня 1995 p., № 95 від 14 серпня 1996 p., № 869 від 11 серпня 1997 p.)

Створення, прийом і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів бухгалтерської звітності здійснюється відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24 травня 1995 р.

Відповідно до наказу Міністерства фінансів України № 112 від 31 травня 1996 р. затверджені Вказівки про склад і порядок заповнення облікових регістрів малими підприємствами (зареєстровано в Міністерстві юстиції України Яг 297/1322 від 13.06.96 p.).

Мале підприємство самостійно обирає форму бухгалтерського обліку, виходячи з потреб свого виробництва і управління, їх складності та чисельності працівників.

Підприємствам, що зайняті у матеріальній сфері виробництва, рекомендується використовувати регістри, передбачені журнально-ордерною формою бухгалтерського обліку. Підприємства торгівлі, громадського харчування і постачальницько-збутових видів діяльності можуть використовувати регістри спрощеної форми бухгалтерського обліку.

Виходячи з потреб виробництва й управління, мале підприємство може пристосовувати регістри бухгалтерського обліку відповідно до специфіки своєї роботи з дотриманням вимог:

- єдина методологічна основа (принцип подвійного запису);

- взаємозв'язок даних аналітичного і синтетичного обліків;

- суцільне відображення всіх господарських операцій в регістрах обліку на підставі первинних облікових документів;

- накопичення і систематизація даних первинних документів у розрізі показників, необхідних для управління і контролю за господарською діяльністю малого підприємства, а також для складання і подання бухгалтерської звітності та декларації з оподаткування.

Початковим етапом бухгалтерського обліку на малому підприємстві є суцільне документування всіх господарських операцій. Малі підприємства для документування операцій можуть використовувати типові міжвідомчі форми первинної облікової документації та відомчі форми.

Наступним етапом обліку є:

- реєстрація відомостей, відображених у первинних документах, у застосовуваних регістрах бухгалтерського обліку;

- складання фінансової звітності;

- використання даних бухгалтерських регістрів для одержання іншої інформації, яка необхідна для самого підприємства і зовнішніх користувачів.

Спрощена форма бухгалтерського обліку може застосовуватися за двома видами:

- проста форма (без використання регістрів обліку майна малого підприємства);

- форма бухгалтерського обліку з використанням регістрів обліку майна малого підприємства.

Проста форма бухгалтерського обліку.

Малі підприємства, які здійснюють не більше 100 господарських операцій на місяць, не мають виробництва продукції і робіт, пов'язаних з великими матеріальними витратами, застосовують просту форму бухгалтерського обліку.

При простій формі обліку реєстрація первинних облікових документів, відображення операцій на рахунках, визначення собівартості продукції і фінансового результату ведуться в одному бухгалтерському регістрі -- Книзі обліку господарських операцій за формою № К-1.

Поряд з Книгою обліку господарських операцій для обліку розрахунків з оплати праці з працівниками і бюджетом по прибутковому податку мале підприємство веде Відомість обліку заробітної плати за формою № В-8.

Книга обліку господарських операцій (форма № К-1) містить усі застосовувані малим підприємством бухгалтерські рахунки, є комбінованим регістром аналітичного і синтетичного обліку, на підставі якого є можливість визначити наявність господарських засобів та їх джерел на визначену дату і скласти бухгалтерську звітність.

Книга має бути прошнурована й пронумерована. На останній сторінці зазначається кількість пронумерованих сторінок, що засвідчується підписами керівника і головного бухгалтера, а також печаткою.

Книга відкривається записами сум залишків на початок року (початок діяльності підприємства) за кожним видом засобів і джерел.

У графі 3 "Зміст операції" в хронологічній послідовності позиційним способом відображуються на підставі первинних документів всі господарські операції поточного місяця.

Суми по кожній операції, зареєстрованій у Книзі, відображуються методом подвійного запису одноразово у графах "Дебет" і "Кредит" рахунків обліку відповідних видів коштів та їх джерел.

Дані про фінансово-господарську діяльність малого підприємства за місяць з усіх відомостей переносяться до відомості форми № В-9, на підставі якої складається оборотна відомість:

Назва рахунку Сальдо на ... Обороти за ... Сальдо на ...

дебет кредит дебет кредит дебет кредит

1 2 3 4 5 6 7

Оборотна відомість використовується для складання бухгалтерського балансу. Механізовані й автоматизовані форми ведення бухгалтерського обліку.В умовах використання обчислювальних машин створено принципово нові механізовані й автоматизовані форми бухгалтерського обліку, при яких обліково-обчислювальні роботи виконуються автоматично на обчислювальних машинах.

Новий підхід до організації бухгалтерського обліку при комплексній його механізації в умовах використання електронно-обчислювальних машин виявив нові форми бухгалтерського обліку - автоматизовані.

В основу комплексної механізації (автоматизації) бухгалтерського обліку закладено принцип безперервності обробки облікової інформації.

Синтетичними й аналітичними обліковими регістрами при механізованих і автоматизованих формах бухгалтерського обліку є машинограми.

На сучасному етапі дедалі більше використовують сучасну обчислювальну техніку - ЕОМ.

Створення і впровадження в практику обліку ЕОМ привело до розробки нової форми бухгалтерського обліку--таблично-автоматизованої. При цій формі здійснюється повна автоматизація збору, передачі, систематизації й обробки інформації; крім паперових носіїв бухгалтерської інформації використовуються машинні носії (магнітні стрічки, магнітні диски).