Стан обліку витрат на виробництво

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова

Економіко-правовий факультет

Кафедра бухгалтерського обліку, аналізу та аудиту

Курсова робота

на тему: Стан обліку витрат на виробництво

Одеса - 2010р

Вступ

Економіка України в даний час знаходиться в історично неминучому перехідному періоді, суттю якого є перетворення господарського механізму і формування ринкової системи господарства. Такий перехід є надзвичайно важливим, він торкається колосальних змін в економіці. Ринок повинен поступово перетворюватися в універсальний засіб впливу на господарське життя країни, а це означає перехід до стану в якому процес прийняття рішень повинен стати децентралізованим.

В умовах ринкових перетворень, коли мають місце такі негативні явища як нестабільність, невизначеність макропроцесів, непередбачені зміни основних показників фінансово-господарської діяльності, тому досить актуальним є питання проблеми формування виробничих витрат у сільскому господарстві, які пов'язані із специфікою галузі, ї місцем у системі народного господарства. Для забезпечення фінансової стабільності, зменшення ймовірності настання ризику банкрутства необхідно ретельно аналізувати показники внутрішньогосподарської діяльності на рівні підприємства, враховувати можливий вплив різних факторів для встановлення оптимальних пропорційних співвідношень обсягів результативних показників діяльності.

Одним з таких важливих показників результатів фінансово-господарської діяльності сільськогосподарського підприємства є витрати. Вони дозволяють визначити ефективність та якість роботи трудового колективу. Оптимізація витрат забезпечує дотримання режиму економії, зростання продуктивності праці, скорочення непродуктивних витрат, що дозволяє підвищити рентабельність.

Прибуток сільськогосподарського підприємства безпосередньо залежить від величини витрат. Зменшення їх шляхом ефективного управління без зниження обсягів реалізації, валових доходів, якості торговельного обслуговування, обумовлює можливість збільшення прибутку. У зв'язку з цим правильний облік витрат, своєчасний контроль за їх формування, оперативний аналіз мають важливе значення для ефективного управління витратами сільськогосподарського підприємства.

Отже, метою даної курсової роботи є дослідження методології та організації обліку виробничих витрат на конкретному підприємстві та розробка шляхів удосконалення їх обліку.

Курсовий проект базується на матеріалах ВАТ "Комсомолець" Арцизького району, Одеської області, період дослідження 2005 - 2007 роки.

1. Теоретичні основи обліку виробничих витрат і формування собівартості продукції

1.1 Економічний зміст валових витрат і їх загальна структура

Визначення валових витрат і їх структура регламентовані ст.5 Закону про прибуток. Згідно з цією статтею валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються:

Суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 -5.8 статті 5 Закону про прибуток.

Суми коштів або вартість товарів (робіт, послуг), добровільно перераховані (передані) протягом звітного року до Державного бюджету України або бюджетів місцевого самоврядування, до неприбуткових організацій, визначених у пункті 7.11 статті 7 цього Закону, у розмірі, що становить не менше двох та не більше п'яти відсотків оподатковуваного прибутку попереднього звітного року, за винятком відрахувань, визначених пунктом 5.8 статті 5, та внесків, передбачених підпунктом 5.2.17 цього пункту Закону про прибуток.

Сума коштів, перерахованих підприємствами всеукраїнських об'єднань осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на яких працює за основним місцем роботи не менше 75 відсотків таких осіб, цим об'єднанням для проведення їх благодійної діяльності, але не більше 10 відсотків оподаткованого прибутку попереднього звітного періоду.

Суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов'язкових платежів), установлених Законом України "Про систему оподаткування" (крім тих, що прямо не визначені у переліку податків, зборів (обов'язкових платежів), визначених зазначеним Законом), включаючи акцизний збір та рентні платежі, а також збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію.

Для платників податку, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, до складу валових витрат включається плата за землю, що не використовується в сільськогосподарському виробничому обороті.

Суми витрат, не віднесені до складу валових витрат минулих звітних податкових періодів у зв'язку з втратою, знищенням або зіпсуттям документів, установлених правилами податкового обліку, та підтверджених такими документами у звітному податковому періоді.

Суми витрат, не враховані у минулих податкових періодах у зв'язку з допущенням помилок та виявлених у звітному податковому періоді у розрахунку податкового зобов'язання.

Суми безнадійної заборгованості в частині, що не була віднесена до валових витрат, у разі коли відповідні заходи щодо стягнення таких боргів не привели до позитивного наслідку, а також суми заборгованості, стосовно яких закінчився строк позовної давності. Для банків та інших небанківських фінансових установ норми цього пункту діють з урахуванням норм статті 12 Закону про прибуток.

Суми витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів у межах, встановлених підпунктом 8.7.1 Закону про прибуток, та суми перевищення балансової вартості основних фондів та нематеріальних активів над вартістю їх продажу, визначені у порядку, встановленому статтею 8 Закону про прибуток.

Суми коштів або вартість майна, добровільно перераховані (передані) для цільового використання з метою охорони культурної спадщини установам науки, освіти, культури, заповідникам, музеям-заповідникам, а також неприбутковим установам та організаціям у випадках, визначених у пункті 7.11 статті 7 Закону про прибуток, у розмірі, що становить не менше двох та не більше п'яти відсотків оподатковуваного прибутку попереднього звітного періоду (для громадських організацій інвалідів - не більше десяти відсотків оподатковуваного прибутку попереднього звітного періоду).

Суми витрат, пов'язаних з придбанням, добудовою об'єкта незавершеного будівництва та введенням його в експлуатацію, які виникають у платника податку - покупця об'єкта незавершеного будівництва протягом строку будівництва, визначеного умовами приватизації. При цьому такі витрати амортизації не підлягають.

Рішення про включення зазначених витрат до валових витрат під час розрахунку податку на прибуток приймається платником податку самостійно.

Суми витрат, пов'язаних з підтвердженням відповідності продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу встановленим вимогам відповідно до Закону України "Про підтвердження відповідності".

Суми коштів або вартість майна, добровільно перераховані (передані) організаціям роботодавців та їх об'єднанням, створеним відповідно до закону з цього питання, у вигляді вступних, членських та цільових внесків, але не більше 0,2 відсотка фонду оплати праці платника податку у розрахунку за звітний рік.

Не включаються до складу валових витрат, витрати на: Потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, а саме:

-- організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначеним пунктом 7.11 Закону про прибуток, та витрат, пов'язаних з проведенням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 5.4.4 статті 5). Обмеження частини другої цього підпункту не стосуються платників податку, основною діяльністю яких є організація прийомів, презентацій і свят за замовленням та за рахунок інших осіб;

- придбання лотерей, участь в азартних іграх;

- фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених пунктами 5.6 і 5.7 статті 5, та в інших випадках, передбачених нормами Закону про прибуток.

Придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 Закону про прибуток.

Сплату податку на прибуток підприємств, податку на нерухомість, а також податків, установлених пунктами 7.8, 10.2 і статтею 13 Закону про прибуток; сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, сплату податків на доходи фізичних осіб, які відраховуються за рахунок сум виплат таких доходів згідно із законом України про оподаткування доходів фізичних осіб.

Для платників податку на прибуток підприємств, які не зареєстровані як платники податку на додану вартість, до складу валових витрат виробництва (обігу) входять суми податків на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких належить до валових витрат такого платника податку.

У разі якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, або не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Законом України "Про податок на додану вартість.

Сплату вартості торгових патентів, яка враховується у зменшення податкових зобов'язань платника податку в порядку, передбаченому пунктом 16.3 Закону про прибуток.

Сплату штрафів та/або неустойки чи пені за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду.

Утримання органів управління об'єднань платників податку, включаючи утримання холдингових компаній, які є окремими юридичними особами.

Під терміном "холдингові компанії" слід розуміти юридичних осіб, які є власниками інших юридичних осіб або здійснюють контроль над такими юридичними особами, як пов'язані особи, відповідно до пункту 1.26 Закону про прибуток. - Виплату емісійного доходу на користь емітента корпоративних прав. - Виплату дивідендів. - Виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені пунктом 5.7 статті 5 Закону про прибуток.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом з поданням розрахунку податкових зобов'язань звітного періоду. Якщо платник податку не подасть у такий строк письмову заяву та не поновить зазначених документів до закінчення податкового періоду, що настає за звітним, непідтверджені відповідними документами витрати не визнаються валовими витратами і на суму недосплаченого податку нараховується пеня у розмірі облікової ставки Національного банку України, збільшеної в 1,2 рази.

Якщо платник податку поновить зазначені документи у наступних періодах, підтверджені витрати (з урахуванням сплаченої пені) включаються до валових витрат податкового періоду, на який припадає таке поновлення.

Особливості віднесення витрат подвійного призначення до складу валових витрат платника податку.

До валових витрат включаються:

Витрати платника податку на забезпечення найманих працівників спеціальним одягом, взуттям, обмундируванням, що необхідні для виконання професійних обов'язків, а також продуктами спеціального харчування за переліком, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Витрати, крім тих, що підлягають амортизації, пов'язані з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності, на винахідництво і раціоналізацію господарських процесів, проведення дослідно-експериментальних та конструкторських робіт, виготовлення та дослідження моделей і зразків, пов'язаних з основною діяльністю платника податку, виплатою роялті та придбанням нематеріальних активів (крім тих, що підлягають амортизації) для їх використання в господарській діяльності платника податку. Норми цього підпункту стосуються витрат на зазначені заходи незалежно від того, чи призвели такі заходи до збільшення доходів платника податку.

Витрати на придбання літератури для інформаційного забезпечення господарської діяльності платника податку, у тому числі з питань законодавства, і передплату спеціалізованих періодичних видань, а також на проведення аудиту згідно з чинним законодавством, включаючи проведення добровільного аудиту за рішенням платника податку.

Витрати платника податку, пов'язані з професійною підготовкою або перепідготовкою за профілем такого платника податку фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку, в українських закладах освіти, за винятком фізичних осіб, пов'язаних з таким платником податку. Порядок професійної підготовки і перепідготовки та розміри витрат на такі цілі встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Обов'язки з доведення зв'язку витрат на цілі, обумовлені цим підпунктом, з основною діяльністю платника податку, покладаються на такого платника податку.

У разі виникнення розбіжностей між податковим органом та платником податку стосовно зв'язку витрат на цілі, обумовлені цим підпунктом, з основною діяльністю платника податку, такі податкові органи зобов'язані звернутися до Міністерства України у справах науки і технологій, чий експертний висновок є підставою для прийняття рішення податковим органом. Оскарження рішень податкових органів, прийнятих на підставі експертних висновків Міністерства України у справах науки і технологій, провадиться платниками податку в загальному порядку.

Інші витрати пов'язані з господарською діяльністю підприємства.

1.2 Класифікація витрат

Витрати -- зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, що призводять до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу між власниками).

Класифікація витрат - це групування витрат за певними ознаками, яких є різна кількість. Класифікація допомагає глибше зрозуміти суть витрат, вивчити порядок їх формування і мету використання.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Якщо витрати неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, вони відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Класифікація витрат на виробництво за різними ознаками:

1. За центрами відповідальності (місцем виникнення витрат) -- витрати окремих виробництв, цехів, дільниць, технологічних переділів тощо, з розподілом на витрати:

-- основного виробництва (тобто тих, що беруть безпосередню участь у виготовленні продукції;

-- допоміжного (підсобного) виробництва -- призначеного для обслуговування цехів основного виробництва (ремонтні цехи, експериментальні, енергетичні, транспортні підрозділи тощо).

2. За видами продукції, робіт, послуг -- витрати на окремі вироби, типові представники виробів, групи однорідних виробів, напівфабрикати, одноразові замовлення тощо.

3. За єдністю складу -- одноелементні та комплексні (які складаються з кількох економічних елементів).

4. За видами витрат -- за економічними елементами, за статтями калькуляції.

5. За способами перенесення вартості на продукцію -- прямі і непрямі (які не можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно можливим шляхом).

6.За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат -- змінні і постійні:

-- змінні витрати -- це витрати, абсолютна величина яких зростає зі збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується з його зниженням (витрати на сировину, матеріали, технологічне паливо і енергію, на оплату праці виробничого персоналу з відрахуваннями на соціальні заходи тощо);

-- постійні витрати -- це витрати, абсолютна величина яких зі збільшенням (зменшенням) обсягу випуску продукції істотно не змінюється (це витрати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробництвом, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва).

7. За календарними періодами:

-- поточні -- в яких періодичність менше місяця;

-- довгострокові -- пов'язані з виконанням довгострокового договору (контракту), який не планується завершити раніш ніж через 9 місяців з моменту здійснення перших витрат або отримання авансу (передоплати);

-- одноразові -- здійснюються один раз з періодичністю більше місяця і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.

8. За доцільністю витрачання:

-- продуктивні -- передбачені технологією та організацією виробництва;

-- непродуктивні -- необов'язкові, що виникають у результаті недоліків в організації виробництва, порушення технології тощо.

9. За визначенням відношення до собівартості:

-- витрати на продукцію -- прямі і загально виробничі витрати, з них складається виробнича собівартість продукції (робіт, послуг);

-- витрати періоду -- витрати, які не включаються до виробничої собівартості і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені; це адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Групування витрат за економічними елементами

Нагадуємо, що всі витрати групуються за п'ятьма елементами:

1. Матеріальні витрати.

2. Витрати на оплату праці.

3. Відрахування на соціальні заходи.

4. Амортизація.

5. Інші операційні витрати.

При визначенні собівартості продукції до кожного з елементів витрат включаються описані нижче витрати.

1. Матеріальні витрати -- витрати на сировину, матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, придбані у сторонніх організацій паливо і енергію, тару, будівельні матеріали, запасні частини, МШП, використані в операційній діяльності підприємства.

Не включаються до матеріальних витрат:

-- куповані матеріали, паливо, енергія, які реалізуються без додаткової обробки на даному підприємстві;

-- зворотні відходи -- це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв та інших матеріальних цінностей, що утворилися в процесі виробництва продукції, втратили повністю чи частково споживчі властивості і через це використовуються з підвищеними витратами або зовсім не використовуються.

Оцінка матеріалів при їх придбанні та витрачанні здійснюється згідно з П(С)БО 9 "Запаси".

2. Витрати на оплату праці -- нарахована основна, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати .

3.Відрахування на соціальні заходи -- нарахування на фонд оплати праці до спеціальних фондів. Ще раз нагадаємо, що до цього елемента витрат включаються нарахування на ФОП; утримання із заробітної плати до соціальних фондів були віднесені на витрати в складі нарахованої заробітної плати.

4. До елемента "амортизація" включається сума нарахованої амортизації основних засобів, інших необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів з використанням методів, визначених П(С)БО 7 та 8. 5. Інші операційні витрати включають:

-- витрати на відрядження;

-- оплату послуг банків;

-- податки, збори та інші обов'язкові платежі;

-- витрати на рекламу, на організацію прийомів, презентацій і свят;

-- витрати на зв'язок;

-- витрати на оплату послуг транспортних, страхових та посередницьких організацій;

-- оплату участі в семінарах, витрати на професійну підготовку та перепідготовку працівників;

-- витрати на проведення аудиту; -- сплачену орендну плату (за оперативну оренду); -- оплату мита та митних зборів при експорті; -- витрати на охорону праці, на перевезення працівників тощо.

Групування витрат за статтями калькулювання [П(С)БО 16]: 1. Прямі витрати.(рахунок 23). 2. Загальновиробничі витрати (рахунок 91). Ці витрати разом становлять виробничу собівартість продукції (робіт, послуг). 3. Інші витрати, що не включаються до собівартості продукції: 3.1.Адміністративні витрати (рахунок 92). 3.2. Витрати на збут (рахунок 93). 3.3. Інші операційні витрати (рахунок 94). Нагадуємо, що крім операційних витрат, виділяють витрати: -- фінансові (рахунки 95, 96); -- інші (рахунок 97); -- витрати на сплату податку на прибуток (рахунок 98); -- надзвичайні витрати (рахунок 99).

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загально виробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

Склад загально виробничих витрат: -- витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування, витрати на оплату службових відряджень цього апарату управління тощо); -- амортизація основних засобів та нематеріальних активів загально виробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення; -- витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду необоротних активів загально виробничого призначення; -- витрати на вдосконалення технології й організації виробництва; -- витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень; -- витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища; -- інші витрати (втрати від браку, оплата простоїв тощо). Загальновиробничі витрати поділяють на постійні та змінні. Змінні та постійні розподілені загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) виходячи з фактичної потужності звітного періоду (списуються в дебет рахунку 23).

Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення (списуються в дебет рахунку 90).

Приклад розподілу загальновиробничих витрат наведено в додатку 1 до П(С)БО16.

Склад адміністративних витрат: -- загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо); -- витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу; -- витрати на утримання необоротних активів загальногосподарського використання, винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо); -- витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо); -- витрати на врегулювання спорів у судових органах; -- податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі (крім податків, зборів та обов'язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг); -- плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків; -- інші витрати загальногосподарського призначення.

1.3 Особливості формування собівартості продукції

Зважаючи на те, що виробничі витрати є породженням відповідних факторів виробництва, їх економічний зміст можна визначити як спожиту частку виробничих ресурсів.

Витрати-це використані у процесі виробництва різні речовини і сили природи на виготовлення нового продукту праці. в умовах товарного виробництва грошовий вираз суми витрат на виготовлення конкретного продукту називають собівартістю. Зміст термінів витрати і собівартість поєднується в понятті витрати виробництва.

Згідно з П(С)БО 16 "Витрати" витратами визнаються:

1. Витрати відображуються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань.

2. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

3. витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

4. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображуються у складі витрат того звітного періоду, в якому були здійснені.

5. Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.

Витратами не визнаються:

1. попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг.

2. Погашення одержаних позик.

3. Інші зменшення активів або збільшення зобов'язань, що не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 цього Положення (стандарту).

4. Витрати, які відображуються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Випуск готової продукції, яка призначена для реалізації і одержання прибутку є головною метою виробничої діяльності підприємства. В процесі виробництва формуються витрати на виробництво продукції і її виробнича собівартість.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

· прямі матеріальні витрати;

· прямі витрати на оплату праці;

· інші прямі витрати;

· загально виробничі витрати;

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.

За способом включення до собівартості витрати поділяються на прямі і непрямі.

Прямими називаються ті витрати, які безпосередньо можуть бути віднесені до конкретного об'єкта витрат і включені до собівартості продукції (робіт, послуг).

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виробленої продукції або є її необхідним компонентом, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці включається заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат

Іншими словами, до прямих витрат на оплату праці належать: основна заробітна плата основного виробничого персоналу підприємства, нарахована робітникам та службовцям за тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, включаючи індексацію заробітної плати, а також витрати на оплату праці позаштатних працівників, які виконують роботи, пов'язані з виробництвом продукції; вартість продукції, що видається у вигляді натуральної оплати працівникам, зайнятим у сільськогосподарському виробництві; надбавки і доплати до тарифних ставок та окладів, у тому числі за роботу у нічний час, за суміщення професій, розширення зон обслуговування; вартість харчування, продуктів, що, відповідно до чинного законодавства, безкоштовно надаються працівникам підприємства окремих галузей; оплата щорічних відпусток та інша додаткова оплата; одноразові винагороди за вислугу років; оплати праці позаштатних працівників за виконання робіт згідно з договорами цивільно-правового характеру, включаючи договір підряду, за умови, що розрахунки з робітниками за виконану роботу проводить безпосередньо підприємство.

До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація тощо.

При групуванні витрат під об'єктом обліку витрат слід розуміти продукцію, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Непрямі витрати - це витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно можливим шляхом. Такі витрати відносяться до вирощування багатьох культур, кількох груп тварин, виконання різних робіт. Для включення до собівартості ці витрати необхідно попередньо розподілити між об'єктами обліку. Тому на практиці їх часто називають тими, що розподіляються, а згідно з П(С)БО 16 "Витрати" - загально виробничими витратами. Подальша деталізація витрат в обліку здійснюється в розрізі статей калькулювання собівартості. В сільському господарстві застосовують достатньо широку номенклатуру статей.

Підводячи підсумки класифікації виробничих витрат, можна сказати, що виробнича собівартість складається з прямих витрат і непрямих витрат (загально виробничих витрат) без долі загальногосподарських та комерційних витрат.

Прямі виробничі витрати обліковуються безпосередньо на рахунку 23 "Виробництво".

Непрямі витрати обліковуються на рахунку 91 "Загальновиробничі витрати". В кінці звітного періоду рахунок 91 закривається шляхом списання розподілених між видами продукції загально виробничих витрат в дебет рахунка 23 "Виробництво".

Отже, підприємство обліковує вироблену продукцію за скороченою (неповною) собівартістю.

Порядок обліку готової продукції за скороченою (без частки загальногосподарських і комерційних витрат) собівартістю і віднесення умовно-постійних (адміністративних) витрат прямо на рахунок 79 "Фінансові результати", відомі в країнах з розвинутою економікою, як облік за методом "Директ-Костинга".

За цією методикою в тих випадках. Коли необхідно визначити собівартість конкретного виду продукції включають і долю загальногосподарських і комерційних витрат, виходячи з дійсних на підприємстві ставок і розподілу, тобто до повної фактичної собівартості.

Загальногосподарські витрати, які пов'язані з управлінням і обслуговуванням підприємства в цілому, обліковуються на рахунку 92 "Адміністративні витрати". Витрати на утримання підрозділів, що займаються збутом продукції, рекламою, доставкою продукції споживачам та інші витрати підприємства з реалізації обліковуються на рахунку 93 "Витрати на збут".

Шляхом порівняння виручки за реалізовану продукцію з її скороченою собівартістю визначають маржинальний дохід, величина якого повинна

покрити суму адміністративних витрат і витрат на збут і дати певний прибуток підприємству. [7, с.554-558]

У сільськогосподарських підприємствах, на думку Я.П.Іщенко [ 12, с.24-31], до непрямих витрат необхідно відносити: транспортно-заготівельні; загально виробничі; адміністративні; витрати на збут тощо.

Але не всі з перелічених непрямих витрат беруть участь у формуванні виробничої собівартості - це лише транспортно-заготівельні (у складі вартості запасів) і загально виробничі витрати. У П(С)БО 9 "Запаси" розкрито порядок розподілу транспортно-заготівельних, а у П(С)БО 16 "Витрати" - загально виробничих витрат.

Що стосується адміністративних витрат і витрат на збут, то їх у фінансовому обліку не розподіляють, до виробничої та реалізованої собівартості не включають, а загальною сумою відносять до витрат звітного періоду і списують на фінансові результати підприємства. При підготовці звітності за формою 50 с.-г. їх розподіляють між видами продукції, а на рахунках бухгалтерського обліку цю операцію, як правило, не відображують.

Розглянемо порядок розподілу загально виробничих витрат у рослинництві.

П(С)БО 16 "Витрати" передбачає, що загально виробничі витрати поділяються на постійні і змінні, перелік яких установлює підприємство.

Методичними рекомендаціями з планування, обліку і калькулювання продукції сільськогосподарських підприємств, які затверджені наказом Міністерства аграрної політики України від 18 травня 2001 року №132, визначено, що у цих підприємствах загально виробничі витрати не поділяють на постійні та змінні.

Можна погодитися з думкою вчених Сук Л. та Сук П. [13, с. 2-9], що поділ витрат на змінні й постійні в сільському господарстві проблематичний, оскільки обсяг виробництва (потужність) залежить значною мірою від факторів, а не лише від діяльності людей. І тому всі загально виробничі витрати в сільському господарстві доцільно відносити на виробництво і включати у собівартість продукції незалежно від рівня потужності.

Метод розподілу непрямих витрат та його порядок є елементами управлінського обліку й підприємствам надається можливість самостійно робити вибір, виходячи з особливостей галузі, діяльності, організаційно-виробничої структури тощо. Слід відзначити, що потреба у визначенні економічно найдоцільніших для кожного підприємства методів розподілу непрямих витрат виникає поступово, по мірі впровадження в підприємствах системи планування, бюджетування, нормативних методів контролю за витратами тощо.

В економічній літературі є різні думки щодо застосування найрізноманітніших методів розподілу витрат на обслуговування виробництва і управління. Більшість авторів переконана: усі методи не повинні бути лише "реєстраторами" явищ, що відбувалися, вони мають активніше відігравати роль "стимуляторів". Простежується позитивна тенденція відмови від однієї загальної бази розподілу й застосування диференційованих баз до чіткішого розмежування і деталізації витрат на управління та обслуговування виробництва залежно від рівня управління [19, с. 129-137].

У більшості галузей розподіл загально виробничих витрат між окремими видами продукції проводиться пропорційно заробітній платі основних працівників. Але існує думка, що використанню як бази розподілу прямої заробітної плати основних працівників доцільно віддавати перевагу, коли: велика частка ручної праці; переважає високооплачувана праця; велику частку в накладних витратах становлять супутні виплати.

Загальновідомо, що впровадження автоматизації у виробництво змінило структуру витрат і вже давно потребує перегляду методики розподілу непрямих витрат.

Дослідження, проведені провідними вченими розвинутих країн щодо методики розподілу непрямих витрат засвідчило, що 112 західних промислових підприємств використовують такі бази розподілу:

· зарплата виробничих працівників

· прямі годино-людини

· машино-години

· вартість основних матеріалів

· вага основних матеріалів

Дослідження зарубіжної теорії та практики показало, що для одержання об'єктивної інформації, що відображає реальність рівня витрат, застосовують метод АВС (Activity Based Costing).

Застосування методу АВС у сільському господарстві дасть змогу керівнику точніше визначити вартість того чи іншого продукту, оцінювати ефективність використання ресурсів та обчислювати собівартість продукції. Оскільки непрямі витрати мають незначну питому вагу, то використовуючи для розрахунків дані про пряму оплату праці чи її затрати, можливо спростити розрахунки, а одержані при цьому дані істотно не відрізняються від показників, обчислених традиційним методом розподілу [ 20, с. 87-88].

Згідно із Законом України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" № 996-ХІV від 16.07.99 р. і Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку І "Загальні вимоги до фінансової звітності" до витрат, пов'язаних зі зменшенням економічних вигод (активів) або зі збільшенням зобов'язань протягом облікового періоду відносяться:

а) витрати, що виникають у зв'язку зі зменшенням активів:

- списання сировини, матеріалів на виробництво (рах. № 23), матеріалів для ремонту обладнання, на адміністративні потреби;

- витрати від знецінення запасів;

- нестачі запасів (сировини, комплектуючих, готової продукції, товарів тощо);

- нарахування амортизації;

- списання основних засобів, нематеріальних активів, МШП та інших необоротних активів, що стали непридатними і не використовуються;

- визнані економічні санкції - штрафи, пені, неустойки, що підлягають сплаті чи сплачені;

- нарахування резерву сумнівних боргів або списання дебіторської заборгованості, що не може бути погашена.

Таким чином, все, що не може бути визнане активом, списується на витрати;

б) витрати, що збільшують зобов'язання підприємства:

- заробітна плата;

- податки, збори, обов'язкові платежі;

- відрахування на обов'язкове та добровільне страхування;

- транспортні витрати;

- послуги сторонніх організацій (консультаційних, юридичних, медичних, аудиторських);

- оренди, витрат зв'язку, послуг з реклами, комунальних послуг, інше нарахування витрат, пов'язаних зі збільшенням зобов'язань.

Особливістю нових Національних стандартів є те, що всі витрати, пов'язані зі звітним періодом, відноситимуться на витрати такого періоду. Навіть такі витрати, як крадіжки, сплачені штрафи відноситимуться на рахунки обліку витрат, оскільки ці та подібні витрати пов'язані зі зменшенням або збільшенням зобов'язань -- зменшують прибуток (не оподатковуваний), а відповідно зменшують і власний капітал.

Метою обліку собівартості продукції є своєчасне, повне і достовірне визначення фактичних витрат, пов'язаних з виробництвом продукції, а також контроль за використанням матеріальних, трудових і грошових ресурсів та інших витрат.

Дані обліку витрат на виробництво продукції використовуються для визначення результатів діяльності структурних підрозділів і підприємства в цілому, фактичної ефективності організаційно-технічних заходів, спрямованих на розвиток і вдосконалення виробництва, для планово-економічних і аналітичних розрахунків.

За місцем виникнення витрати на виробництво продукції групуються за цехами, дільницями, службами та іншими адміністративно обособленими структурними підрозділами виробництв.

Всі витрати на виробництво включаються до собівартості окремих видів продукції, робіт, послуг (у тому числі окремих виробів, виготовлених за індивідуальним замовленням) або груп однорідних виробів.

Витрати на виробництво продукції класифікуються за елементами і статтями калькуляції.

Під елементами витрат розуміють економічно однорідні види витрат.

Витрати за статтями калькуляції - це витрати на окремі види виробів, а також витрати на основне і допоміжне виробництво

За способами перенесення вартості на продукцію витрати поділяються на прямі та непрямі.

За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат непрямі витрати поділяються на умовно-перемінні та умовно-постійні.

До умовно-перемінних витрат належать витрати, абсолютний розмір яких збільшується з його зменшенням. До умовно-перемінних витрат належать витрати на сировину і матеріали, купівельні комплектуючі вироби, напівфабрикати, технологічне паливо та енергію, на оплату праці працівникам, зайнятих у виробництві продукції (робіт, послуг), з відрахуванням на соціальні заходи, а також інші витрати.

Умовно - постійні - це витрати, абсолютний розмір яких зі збільшенням (зменшенням) випуску продукції істотно не змінюється. До умовно-постійних належать витрати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.

Витрати на виробництво продукції (робіт, послуг) поділяються за календарними періодами на поточні та одноразові.

Поточні витрати, тобто постійні - це звичайні витрати, або витрати з періодичністю менше місяця.

Одноразові витрати - це одноразові витрати або витрати, які здійснюються періодично (періодичність більше місяця) і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.

Витрати на переробку (виробництво) запасів включають прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати, а також постійні змінні виробничі накладні витрати.

Розподілення постійних виробничих накладних витрат базується на нормальній потужності виробничого устаткування, а змінні виробничі накладні витрати розподіляються на кожну одиницю виробництва на базі фактичного використання виробничих потужностей. Детальніше класифікацію витрат можна роздивитися за Додатком 1

Таким чином, виробнича собівартість - це грошовий вираз безпосередніх витрат підприємства, пов'язаних з виробництвом продукції, виконаних робіт та наданих послуг [8, с.354-355].

Згідно методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку біологічних активів витрати, пов'язані з біологічними перетвореннями біологічних активів, визнаються витратами основної діяльності. Облік витрат ведеться за окремими об'єктами обліку витрат, які мають відповідати об'єктам обліку біологічних активів (окремі види біологічних активів та їх група), на рахунку обліку виробництва відповідно до Положення (стандарту) 16 та Інструкції про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом МФУ від 30.11.99 р. №291 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21.12.99 р. за №893/4186.

До складу витрат, пов'язаних з біологічним перетворенням, належать:

· прямі матеріальні витрати;

· прямі витрати на оплату праці;

· інші прямі витрати;

· загально виробничі витрати.

Прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати протягом звітного (календарного) року відображаються за статтями калькулювання, перелік і склад яких установлюється підприємством .

Загальновиробничі витрати рослинництва і тваринництва розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу, установленої підприємством [4, с.23].

Облік витрат виробничої собівартості продукції (рах. № 23)

Фактична собівартість продукції за звітний період (місяць, квартал, рік) формується у системі нижчезазначених рахунків.

Для визначення виробничої собівартості випущеної з виробництва продукції (ВСП) слід користуватися формулою

ВСП = НВп + ВВп - 3В - ПП - СП ± БП - НВк , грн.,

де НВп - незавершене виробництво на початок калькуляційного періоду, грн.;

ВВп - виробничі витрати періоду (місяць, квартал, сезон, рік), грн.;

3В - зворотні витрати і відходи, грн.;

ПП - побічна продукція, грн.;

СП - супутна продукція, грн.;

БП - брак продукції (технологічний і з вини працівника), грн.;

НВк -- незавершене виробництво на кінець калькуляційного періоду, грн.

Виробничу собівартість одиниці вироблюваної продукції (1 т хлібобулочних виробів, 1 т цукру, 1 дал спирту тощо) одержуємо за формулою

де СП - виробнича собівартість виробленої продукції, грн.;

К -- кількість виробленої продукції.

Облік витрат основного і допоміжних виробництв (рах. № 23)

На дебеті рахунка № 23 "Виробництво" групуються всі витрати, що складають собівартість основної продукції.

На кредиті рахунка № 23 "Виробництво" відображають собівартість готової продукції (робіт, послуг), вартість повернених на склади матеріальних цінностей, відходів і побічної продукції, одержаних у процесі виробництва. Схему рахунка № 23 "Виробництво" наведено у таблиці 1.3.2

Сальдо на початок звітного періоду відображає залишки незавершеного виробництва, що перейшли з минулого звітного періоду.

Облік витрат на рахунку № 23 "Виробництво" за звітний період:

Дебет рахунка № 23 "Виробництво"

Кредит рахунка № 201 "Сировина і матеріали"

Кредит рахунка № 203 "Паливо"

Кредит рахунка № 66 "Розрахунки з оплати праці"

Кредит рахунка № 65 "Розрахунки за страхуванням" та ін.

Кредит рахунків № 80, 81, 82, 83, 84 (клас 8)

Кредит рахунка № 64 "Розрахунки за податками й платежами"

Кредит рахунка № 91 "Загальновиробничі витрати"

З рахунка № 91 "Загальновиробничі витрати" списуються виробничі накладні витрати, витрати на організацію виробництва та управління цехами, дільницями, відділеннями, бригадами та іншими підрозділами основного і допоміжного виробництв, а також витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування.

Допоміжні виробництва на підприємствах різних галузей призначені для обслуговування виробництва основної продукції інструментами, пристосуваннями, штампами, моделями, транспортними послугами, запасними частинами для ремонту обладнання, інших основних засобів; різними видами енергії (електроенергією, повітрям, парою, газом тощо).

Для забезпечення найбільш доцільної та економічної роботи допоміжних виробництв необхідно знати склад витрат і собівартість продукції по кожному з допоміжних виробництв за калькуляційними статтями.

Собівартість одиниці виробу одержуємо шляхом ділення всіх витрат на кількість випущених за місяць виробів.

На дебеті рахунка № 23 "Допоміжні виробництва" (№ 23 "Виробництво") відображаються прямі витрати, пов'язані безпосередньо з випуском продукції, виконанням робіт і наданням послуг, а також непрямі витрати, пов'язані з управлінням і обслуговуванням допоміжних виробництв, і збитки від браку. Прямі витрати, пов'язані безпосередньо з випуском продукції, виконанням робіт і наданням послуг, списуються на рахунок № 23 з кредиту рахунків обліку виробничих запасів, розрахунків з персоналом по оплаті праці та ін.

На кредиті рахунка № 23 субрахунку "Допоміжні виробництва" відображають суми фактичної собівартості завершеної виробництвом продукції, виконаних робіт і наданих послуг. Ці суми списуються з кредиту субрахунку рахунка № 23 в дебет відповідних рахунків записом:

Дебет рахунка № 23 "Виробництво" (основне)

Дебет рахунка № 90 "Собівартість реалізації"

Кредит рахунка № 23 "Виробництво"

Залишок - на дебеті рахунка № 23 "Виробництво", субрахунок № 23 "Допоміжні виробництва"

Аналітичний облік рахунка № 23 "Виробництво" ведеться за видами виробництв.

Кореспонденція рахунків з обліку витрат на виробництво (рах. № 23, 25) Див. Додаток 3.

Одним з основних облікових завдань є визначення собівартості одиниці продукції. В основу розв'язання великого кола управлінських завдань закладена саме оцінка собівартості.

Інформація про формування собівартості має використовуватися з метою визначення впливу на ефективність роботи підприємства. Тобто базою для встановлення цін продажу є витрати на виробництво, а інформація про собівартість є підґрунтям для прогнозування й управління виробництвом.

Для сільськогосподарського товаровиробника дуже важливо систематично зіставляти собівартість конкретного виду виробленої ними продукції з ціною, що існує на даний момент на ринку.

Особливості формування собівартості зумовлюють використання галузями промисловості різної за своїм складом номенклатури калькуляційних статей.

Собівартість не є сталою величиною, яка залежить від методики розрахунку. Однією з особливостей має бути постійна тенденція до зниження такої собівартості, що досягається зниженням обсягів її складових, насамперед матеріальних витрат на утримання робочої сили. Така економічна політика в підприємстві є закономірною і дає змогу поставлених цілей з найбільшою ефективністю.

До внутрішньовиробничих резервів зниження собівартості слід віднести: поліпшення використання основних засобів; механізацію та автоматизацію виробничих процесів; впровадження прогресивних технологій, реконструкцію і модернізацію виробництва; здешевлення сировини та матеріалів; поліпшення використання робочого часу; впровадження передового досвіду, надання належної уваги нормуванню та оплаті праці тощо.

2. Облік витрат виробництва

2.1 Облік витрат на виробництво

Тваринництво є однією з найважливіших галузей сільського господарства. Тваринництво включає м'ясне і молочне скотарство, свинарство, конярство, вівчарство, птахівництво, бджільництво, звірівництво, кролівництво, рибництво, шовківництво.

Витрати в тваринництві розмежовуються за галузями і видами продукції, що зумовлює порядок ведення бухгалтерського обліку.

У тваринництві витрати обліковують за видами і групами тварин, від яких одержують конкретну продукцію. Тому об'єктами обліку витрат є групи тварини, об'єктами визначення собівартості - конкретні види продукції.

Аналітичні рахунки відкривають за видами та статево-віковими групами тварин. На окремих із них обліковують витрати на приготування кормів у кормокухнях і кормоцехах. Ці витрати списують на відповідні групи тварин у порядку розподілу пропорційно кількості приготовлених кормів.

Витрати в тваринництві обліковують за статтями, перелік яких підприємство визначає самостійно. Але з метою дотримання вимоги зі ставності інформації та показників звітності облік витрат у тваринництві рекомендується вести за нижче переліченими статтями.

За статтею «Витрати на оплату праці» обліковують основну і додаткову оплату праці працівників, які безпосередньо зайняті в технологічному процесі виробництва продукції тваринництва: доярки, телятниці, скотарі, пастухи, свинарі, вівчарі, бджолярі тощо. Підставою для нарахування оплати праці є належним чином оформлені первинні документи: табель обліку робочого часу (ф.№64), розрахунок нарахування заробітної плати працівникам тваринництва (ф.№69), наряд на відрядну роботу (ф.№70 і №70а) та інші. За статтею «Відрахування на соціальні заходи» відображають нарахування обов'язкових внесків до Пенсійного фонду та інших соціальних фондів як передбачено чинним законодавством.

До статті «Засоби захисту тварин» відносять вартість придбаних за рахунок коштів підприємства біопрепаратів і дизенфікуючих засобів. Вартість препаратів, придбаних за рахунок асигнувань із бюджету. Списують на зменшення сум цільового фінансування. Витрачання зазначених цінностей контролює ветеринарна служба.