Синтетичний і аналітичний облік

Таким чино, зіставлення чистих доходів від реалізації, які відображені на рахунку 70 «Доходи від реалізації» та собівартості реалізованої продукції, яка відображається на рахунку 90 «Собівартість реалізації», дає змогу визначити валовий фінансовий результат (прибуток або збиток), який показується окремо статтею в Звіті про фінансові результати.

Дане сільськогосподарське підприємство поряд з виробництвом і реалізацією сільськогосподарської продукції займається роздрібною торгівлею товарами. Для обліку реалізації товарів застосовуються субрахунки 902 «Собівартість реалізованих товарів» і 702 «Дохід від реалізації товарів». Витрати на збут товарів відображуються на рахунку 93 «Витрати на збут».

Складська квитанція на зерно виписується зерновим складом одночасно з вибуттям зерна на реалізацію в обов'язковому порядку як первинний документ, що засвідчує кількість та якість відпущеного складом зерна.

Облік капітальних інвестицій

Капітальні інвестиції - це сукупність витрат на придбання або створення матеріальних і нематеріальних необоротних активів.

За економічним змістом вони являють собою основне джерело простого та розширеного відтворення.

Капітальні інвестиції класифікують за такими ознаками: за структурою (капітальне будівництво, придбання основних засобів, формування основного стада тощо); призначенням (капітальні інвестиції, які здійснюються для виробничої і невиробничої сфери діяльності); ступенем готовності (закінчені об'єкти, незавершене виробництво); способом організації (господарський, підрядний, змішаний).

Синтетичний облік витрат на придбання або створення матеріальних і

нематеріальних необоротних активів ведуть на рахунку 15 «Капітальні інвести-

ції» який має такі субрахунки:

151 «Капітальне будівництво»;

152 «Придбання (виготовлення) основних засобів;

152 «Придбання (виготовлення) інших необоротних матеріальних активів».

За дебетом рахунка 15 відображається збільшення зазначених витрат на придбання або створення матеріальних та нематеріальних необоротних активів, за кредитом - їх зменшення.

Для обліку витрат з капітального будівництва призначений субрахунок 151 «Капітальне будівництво», на якому здійснюється облік будівельних робіт як господарським, так підрядним способом для власних потреб підприємства. На цьому субрахунку також ведеться облік устаткування, що підлягає монтажу в процесі будівництва.

Облік будівництва організовують залежно від способу виконання робіт (господарським, підрядним, змішаним). Капітальні роботи розпочинаються після затвердження в установленому порядку титульних списків і кошторисів та за наявності коштів на проведення будівельних робіт.

За статтею «Інші витрати» обліковують вартість послуг власного та залученого транспорту і тракторів з переміщенням ґрунту та ін. їх відображають на дебеті субрахунка 151 «Капітальне будівництво» і кредиті рахунка 23 «Виробництво» субрахунка «Допоміжні виробництва» або субрахунка 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками».

За статтею «Накладні витрати» облічують загальні для виробництва витрати, що пов'язані з обслуговуванням та управлінням будівництвом. Попередньо, як правило, накладні витрати забудовники збирають за окремим субрахунком і групують за такими розділами: витрати з обслуговування працівників будівництва; витрати з організації робіт на будівельних майданчиках; інші накладні витрати.

Наприкінці звітного періоду накладні витрати розподіляють на відповідні об'єкти будівництва пропорційно до прямих витрат цих об'єктів.

Витрати на закладання і вирощування багаторічних насаджень становлять окрему групу капітальних інвестицій на сільськогосподарських підприємствах. Проте, в даному сільськогосподарському підприємстві (ПП «Прогрес-К») не займаються вирощуванням багаторічних насаджень.

Витрати на формування основного стада складають особливу групу капітальних вкладень у сільськогосподарських підприємствах. Їх облічують на субрахунку 155 «Придбання (вирощування) довгострокових біологічних активів», всередині якого відкривають окремі аналітичні рахунки за видами тварин: «Велика рогата худоба», «Свині», «Вівці» тощо. Формування основного стада може здійснюватись як за рахунок молодняку, вирощеного в своєму господарстві, так і за рахунок придбаної продуктивної і робочої худоби. До витрат на формування основного стада належить вартість молодняку худоби, вирощеного в своєму господарстві, яка складається з його балансової вартості на початок року; витрат на вирощування молодняку протягом поточного року до переведення в основне стадо; суми, оплачені за рахунками-фактурами постачальника за придбані дорослі тварини; витрати на транспортування тварин та ін.

Для переведення вирощеного у господарстві молодняку до основаного стада складають Відомість зважування тварин і Акт на переведення тварин з групи в групу в межах поточних біологічних активів. На підставі цих документів після визначення вартості тварин, яких переведено до основного стада, дебетують субрахунок 155 і кредитують рахунок 21 «Поточні біологічні активи». на окремих аналітичних рахунках рахунка 255 «Придбання (вирощування) довгострокових біологічних активів» визначається первісна або справедлива вартість. Переведений молодняк до основного стада оприбутковують до складу довгострокових біологічних активів тваринництва а дебет субрахунка 163 «Довгострокові біологічні активи, які оцінені за справедливою вартістю» або 164 «Довгострокові біологічні активи, які оцінені за первісною вартістю» і кредит субрахунка 155 «Придбання (вирощування) довгострокових біологічних активів».

При формуванні основного стада за рахунок придбаної дорослої, продуктивної і робочої худоби до його витрат включають вартість худоби і витрати на доставку її в господарство. За цією ж вартістю тварин зараховують в основне стадо. На основі Рахунків-фактур, Товарно-транспортних накладних, Племінних свідоцтв, Дорожніх листів вантажних автомобілів тощо дебетують субрахунок 155 «Придбання (вирощування) довгострокових біологічних активів» і кредитують такі субрахунки: 631 - на купівельну вартість придбаних тварин для поповнення основного стада; 208 - на вартість витрачених кормів у дорозі; 23 - на вартість послуг власного автотранспорту на перевезення тварин; 661 - на суму оплати праці, нарахованої працівникам, зайнятим на доставці худоби в господарство; 372 - на суму дрібних витрат підзвітних сум та інших. Після відображення всіх витрат, пов'язаних з придбанням худоби для формування основного стада, тварин оприбутковують до складу основних засобів бухгалтерським записом: дебет субрахунка 163 «Довгострокові біологічні активи, які оцінені за справедливою вартістю» або 164 «Довгострокові біологічні активи, які оцінені за первісною вартістю» і кредит субрахунка 155.

Сільськогосподарські підприємства купують основні засоби, які потребують і не потребують монтажу переважно за рахунок коштів капітальних інвестицій.

Витрати на придбання машин і обладнання, яке не вимагає монтажу, - трактори, комбайни, сільськогосподарські машини, транспортні засоби та ін., а також обладнання, яке вимагає монтаж, але призначене для постійного запасу, обліковують на окремих аналітичних рахунках субрахунка 152 «Придбання (виготовлення) основних засобів».

Облік власного капіталу та забезпечення зобов'язань

Джерелами формування активів підприємства є власні засоби (власний капітал), позичені кошти (позичений капітал).

Гарантією захищеності прав власників підприємства виступає власний капітал, зокрема зареєстрована його частина - статутний капітал. В Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 2 «Баланс» власний капітал визначається як частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань. У зв'язку із таким визначенням власного капіталу можна стверджувати, що в момент створення підприємства його власний капітал втілюється в активи, інвестованими засновникам і оцінюється за вартістю майна підприємства. Тому на стартовому етапі основна облікова модель набуває вигляду А=К. Саме так трактується початковий статутний капітал П(С) БО 2 «Баланс», у пункті 37 якого записано, що статутний капітал - зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внеском власників до капіталу підприємства.

Водночас власний капітал є основою для початку і продовження господарської діяльності будь-якого підприємства, один з найістотніших і найважливіших показників, оскільки виконує функції визначення:

1) частки приватного підприємця або кожного партнера товариства в активах підприємства;

2) ступеня впливу на діяльність підприємства;

3) ступеня впливу на розподіл прибутків або збитків;

4) ступеня фінансування ризикових інвестицій;

5) частки при розподілі майна в результаті ліквідації підприємства.

Рахунок 40 «Статутний капітал» призначено для обліку та узагальнення інформації про стан та рух статутного капіталу підприємства.

За кредитом рахунка 40 відображається збільшення статутного капіталу, за дебетом - його зменшення (вилучення). Сальдо на цьому рахунку повинно відповідати розміру статутного капіталу, який фіксовано в установчих документах підприємства. Аналітичний облік статутного капіталу ведеться за капіталом кожного засновника, учасника і акціонера.

Рахунок 41 «Пайовий капітал» призначено для обліку і узагальнення інформації про суми пайових внесків членів сільськогосподарського підприємства, що передбачені установчими документами.

Пайовий капітал - це сукупність коштів фізичний і юридичних осіб, добровільно розміщених у товаристві для здійснення його господарсько-фінансової діяльності. Колективні сільськогосподарські підприємства на рахунку 41 обліковують частину вартості майна, яка була розпайована між його членами, частину вартості майна, яка не була розпайована між його членами, а також зростання (зменшення) вартості майна протягом діяльності підприємства.

Аналітичний облік за рахунком 41 «Пайовий капітал» ведеться за видами капіталу.

Рахунок 42 «Додатковий капітал» призначено для узагальнення інформації про суми на які вартість реалізації випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість, а також про суму дооцінки необоротних активів і фінансових інструментів, та вартість необоротних активів, безкоштовно отриманих підприємством від інших осіб, та інші види додаткового капіталу.

За кредитом рахунку 42 відображається збільшення додаткового капіталу, за дебетом - його зменшення.

Рахунок 43 «Резервний капітал» призначено для узагальнення інформації про стан та рух резервного капіталу підприємства, створеного відповідно до чинного законодавства та установчих документів за рахунок нерозподіленого прибутку.

За кредитом рахунку 43 відображається створення резервів, за дебетом - їх використання. Сальдо цього рахунка відображає залишок резервного капіталу на кінець періоду.

Аналітичний облік резервного капіталу ведеться за його видами та напрямками використання.

Рахунок 45 «Вилучений капітал» ведеться облік вилученого капіталу, у разі викупу власних акцій у акціонерів з метою їх перепродажу, анулювання тощо.

За дебетом рахунку 45 відображається фактична собівартість акцій власної емісії або часток, викуплених господарським товариством у його учасників, за кредитом - вартість анульованих або перепроданих акцій (часток).

Рахунок 46 «Неоплачений капітал» призначений для узагальнення інформації про зміну в складі неоплаченого капіталу підприємства.

За дебетом рахунка відображається заборгованість засновників (учасників) господарського товариства з внесками до статутного капіталу підприємства, за кредитом - погашення заборгованості за внесками до статутного капіталу.

Аналітичний облік неоплаченого капіталу ведеться за видами розміщених неоплачених акцій та за кожним засновником (учасником) підприємства.

Для узагальнення інформації про рух коштів, які за рішенням підприємства резервуються для забезпечення майбутніх витрат і платежів, призначено рахунок 47 «Забезпечення майбутніх витрат і платежів», який має такі субрахунки: 471 «Забезпечення виплат відпусток», 472 «Додаткове пенсійне забезпечення», 473 «забезпечення гарантійних зобов'язань», 474 «Забезпечення інших витрат і платежів».

На субрахунку 471 ведеться облік руху та залишків коштів на оплату чергових відпусток працівникам. Сума забезпечення визначається щомісячно як добуток фактично нарахованої заробітної плати працівникам і відсотка, обчисленого як відношення річної планової суми на оплату відпусток до загального планового фонду оплати праці.

На субрахунку 472 ведеться облік коштів для реалізації програми пенсійного забезпечення. Резерв на додаткове пенсійне забезпечення ведеться на підприємствах, які за рахунок коштів персоналу та доходів підприємства створюють резерв для додаткового пенсійного забезпечення.

На субрахунку 473 ведеться облік руху залишків коштів, зарезервованих для забезпечення майбутніх витрат на проведення гарантійних ремонтів проданої продукції, на проведення ремонту предметів прокату тощо.

До цільового фінансування і цільових надходжень належать кошти, які виділяються для здійснення заходів цільового призначення. До таких заходів на сільськогосподарських підприємствах належать: протиепізоотичні (ветеринарно-санітарні); докорінне поліпшення земель; ведення лісового господарства; підтримка селекції в рослинництві і тваринництві тощо.

Для обліку цільового фінансування і цільових надходжень призначений рахунок 48 «Цільове фінансування і цільові надходження». За кредитом рахунка 48 відображають кошти цільового призначення, отримані як джерело фінансування певних заходів, за дебетом - використані суми за певними напрямками, визнання їх доходом, а також повернення невикористаних сум.

Аналітичний облік коштів цільового фінансування і цільових надходжень та витрат здійснюється за їх призначенням та джерелами надходжень.

На рахунку 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)» ведеться облік нерозподілених прибутків чи непокритих збитків поточного та минулих років, а також використаного в поточному році прибутку.

За кредитом рахунка відображається збільшення прибутку від усіх видів діяльності, за дебетом - збитки та використання прибутку.

3. Складання звітних калькуляцій та закриття рахунків бухгалтерського обліку

облік кредитний рахунок грошовий

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає історичну (фактичну) собівартість одним із основних принципів бухгалтерського обліку і фінансової звітності. Законом наголошується, що пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на її виробництво та придбання.

Собівартість окремих видів сільськогосподарської продукції визначають на підставі витрат, віднесених на відповідну культуру (групу культур), вид тварин чи виробництва.

Витрати за окремими культурами і видами тварин складаються як із прямих витрат, що безпосередньо відносять на відповідні культури і види тварин, так і з витрат, що розподіляються.

У рослинництві, за винятком продукції, яку одержують від окремих сільськогосподарських культур, об'єктами визначення собівартості є сільськогосподарські роботи, виконані в поточному році під урожай наступного року, тобто роботи, які належать до незавершеного виробництва, а також роботи, які спрямовані на поліпшення земель і виконуються за рахунок власних оборотних коштів підприємства; витрати, що плануються за статтями виробничих витрат (без загальногосподарських) як витрати майбутніх періодів.

Послідовність визначення собівартості продукції. Визначення собівартості продукції (робіт, послуг) здійснюється у такій послідовності:

Ш розподіляють за призначенням витрати на утримання основних засобів на об'єкти планування та обліку витрат;

Ш обчислюють собівартість продукції (робіт, послуг) допоміжних та підсобних промислових виробництв, які надають послуги основному виробництву;

Ш розподіляють витрати на зрошення, осушення земель;

Ш розподіляють загальновиробничі витрати;

Ш визначають загальну суму виробничих витрат за об'єктами планування та обліку;

Ш обчислюють собівартість продукції рослинництва;

Ш розподіляють витрати на утримання кормоцехів;

Ш визначають собівартість продукції тваринництва;

Ш визначають собівартість живої маси тварин на вирощуванні і відгодівлі;

Ш визначають собівартість продукції підсобних промислових виробництв з переробки сільськогосподарської продукції.

Обчислення собівартості робіт і послуг допоміжних виробництв:

Об'єкти обчислення собівартості в допоміжних виробництвах.

По автомобільному вантажному транспорту обчислюють собівартість 10т/км вантажоперевезень та 1 машино-дня роботи спеціальних автомобілів і автомобілів на перевезенні людей; по гужовому транспорту - одного робочого дня за всіма видами робочої худоби, приплоду і одного кормо-дня; по електропостачанню - 10 кВт-год електроенергії, відпущеної споживачам; по теплопостачанню - 1 Гкал теплоенергії, доведеної до споживачів; по водопостачанню - 1 м³ води, яка подається через водопровідну мережу сільськогосподарське підприємства; по газопостачанню - 1 м³ газу, відпущеного споживачам; по холодильному обладнанню - 1 центнеро-дня зберігання.

Визначення собівартості послуг вантажного автотранспорту. Собівартість 10 т/км визначають діленням загальної суми витрат на утримання та експлуатацію вантажного автотранспорту, в тім числі автоцистерн, бензовозів та інших спеціальних машин (за винятком пожежних, тягачів, кранів тощо), на обсяг перевезень у тонно-кілометрах. Витрати на перевезення людей і на роботи спеціальних автомобілів зараховують на відповідні об'єкти пропорційно до кількості виконаних машино-днів.

Перш ніж почати обчислення собівартості 10 т/км, необхідно визначити собівартість одного машино-дня роботи спеціальних автомобілів і автомобілів на перевезенні людей. При цьому із загальної кількості відпрацьованих автотранспортом машино-днів включають машино-зміни із самообслуговуванням. Суму витрат по автотранспорту ділять на кількість машино-днів, виконаних автотранспортом, у тім числі спеціальними автомобілями. Собівартість одного машино-дня множать на кількість машино-днів, виконаних спеціальним автотранспортом та на перевезенні людей. Одержаний результат включають з витрат. Суму витрат, що залишилась, ділять на кількість тонно-кілометрів, виконаних вантажним автотранспортом.

На рахунку 91 «Загальновиробничі витрати « ведеться облік виробничих накладних витрат на організацію виробництва і управління цехами, дільницями, відділеннями, бригадами та іншими підрозділами основного й допоміжного виробництва, а також витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування. Цей рахунок не застосовується підприємствами торгівлі.

За дебетом рахунку 91 «Загальновиробничі витрати» відображається сума визнаних витрат, за кредитом - щомісячне, за відповідним розподілом, списання на рахунки 23 «Виробництво» та 90 «Собівартість реалізації». Аналітичний облік ведеться за місцями виникнення, центрами і статтями (видами) витрат.

Визначення собівартості послуг гужового транспорту. По ньому обчислюють середню собівартість робочого дня коней (волів), приплоду і одного кормо-дня. Собівартість одного кормо-дня визначають діленням суми витрат з утримання робочої худоби на загальну кількість кормо-днів робочої худоби. Собівартість однієї голови приплоду обчислюють за вартістю 60 кормо-днів утримання дорослих тварин. Собівартість одного робочого дня визначають діленням усієї суми витрат з утримання робочої худоби (за вирахуванням приплоду, гною, іншої побічної продукції) на кількість робочих днів, за винятком днів із самообслуговування. При цьому гній оцінюють за його кількістю і витратами на підстилку та вивезення гною.

Вартість послуг гужового транспорту розподіляють між споживачами (культурами, групами культур, видами і групами тварин та іншими об'єктами) пропорційно до кількості відпрацьованих робочих днів.

Обчислення собівартості електроенергії в електропостачанні визначають собівартість 10 кВт-год. При цьому враховують витрати на електроенергію, одержану від власних електростанцій а також ту, що надійшла зі сторони. Собівартість 10 кВт-год електроенергії власних електростанцій визначають діленням витрат на їх утримання та експлуатації на кількість виробленої енергії, за винятком електроенергії, спожитої на власні потреби електростанцій. Електроенергію та витрати по електростанціях (електрогенераторах), змонтованих з доїльними, стригальними, зварювальними та іншими агрегатами, у вартість електроенергії не включають, їх зараховують на витрати відповідних галузей і виробництв.

Середню собівартість 10 кВт-год. всієї електроенергії обчислюють діленням усіх витрат по електрогосподарству на загальну кількість електроенергії як власного виробництва, так і одержаної зі сторони. Вартість електроенергії зараховують у витрати споживачів пропорційно до кількості відпущених кіловат-годин.

Кількість електроенергії, відпущеної споживачам, визначають за показниками лічильників. За їх відсутності розподіл електроенергії між споживачами можна здійснювати пропорційно до нормативів її витрат.

Визначення собівартості теплоенергії. У теплопостачанні собівартість 1 Гкал теплоенергії обчислюють діленням суми витрат на виробництво (купівлю) теплової енергії і доведення її до споживачів на кількість виробленої енергії в Гкал, за винятком енергії, витраченої на власні потреби тепло станцій. Вартість теплоенергії зараховують на споживачів пропорційно до кількості відпущеної енергії.

Визначення собівартості води. У центральному водопостачанні собівартість 1 м³ води обчислюють за сумою витрат на піднімання, подавання і доведення води до споживачів (у тім числі витрати на купівлю води при її споживанні з міських водогонів або магістральних державних мереж) і загальною кількістю кубометрів води, поданої через водопровідну мережу сільськогосподарського виробництва.

Визначення собівартості газу. У газопостачанні собівартість 1 м³ газу обчислюють діленням загальної суми витрат з газо забезпечення, враховуючи вартість купівлі газу, на загальну кількість кубометрів спожитого газу (магістрального і зрідженого в балонах). Витрати із газопостачання зараховують на споживачів - пропорційно до кількості відпущених кубічних метрів газу.

Обчислення собівартості продукції рослинництва.

Об'єктами обчислення собівартості в рослинництві є окремі види основної, супутньої і побічної продукції, одержаної від вирощування сільськогосподарських культур.

Собівартість продукції рослинництва за видами сільськогосподарських культур (групами культур) обчислюють: зерно, насіння соняшнику - франко-тік (включаючи витрати на доочищення і сушіння); солома, сіно - франко-скирта або інший пункт зберігання; коренеплоди, картопля, овочі, баштанні культури, льон та інші технічні культури - франко-поле (місце зберігання); зелена маса на силос - франко-місце силосування; силос - франко-силосна споруда; зелені корми - франко-місце споживання насіння трав - франко-склад.

До обчислення фактичної собівартості продукції рослинництва перевіряють правильність запису за дебетом і кредитом аналітичних рахунків. Витрати по посівах, які повністю загинули від стихійного лиха, списують з рахунка 23 на витрати господарства. Дебетують субрахунок 991, кредитують рахунок 23.

У зв'язку з тим, що площі під загиблими посівами пересіваються іншими сільськогосподарськими культурами, при списанні витрат слід мати на увазі, що на надзвичайні витрати господарства списуються лише повторні витрати (вартість насіння, витрати на сівбу тощо). Неповторні витрати (оранка, вартість внесених добрив, витрати на снігозатримання тощо) відносять на новопосіяну культуру. При частковій загибелі втрати списують на витрати господарства частково і розподіляють пропорційно до відсотка одержаної продукції. По посівах, які загинули внаслідок стихійного лиха, нараховують страхове відшкодування. Ці суми записують на дебет рахунка 65 і кредит субрахунку 751.

До собівартості продукції рослинництва поточного року не входять витрати по зібраних (але необмолочених) або по незібраних культурах. Якщо на кінець року в рослинництві виявлено необмолочені культури, фактичні витрати розподіляють так. Із загальної суми витрат по зібраних обмолочених і необмолочених культурах виключають витрати на обмолочування та вивезення продукції з поля. Сума витрат, що залишається, розподіляють пропорційно до кількості гектарів по зібраних обмолочених і необмолочених культурах. Для визначення фактичної собівартості продукції зібраних і обмолочених культур до суми витрат по зібраних культурах додають витрати на їх обмолочу3вання і транспортування з поля. У наступному році при обчисленні собівартості по необмолочених культурах до витрат на їх збирання додають витрати на їх обмолочування, очищення і транспортування.

Собівартість соломи (полови), гички, стебел кукурудзи, кошиків соняшнику, капустяного листя тощо визначають залежно від віднесених на них витрат за нормативами, встановленими на основі витрат на збирання, пересування, транспортування, скиртування та інші роботи із заготівлі цієї продукції.

Обчислення собівартості продукції зернових культур.

Витрати на вирощування і збирання зернових культур становлять собівартість зерна, зернових відходів і соломи. Загальну суму витрат (за вирахуванням вартості соломи) розподіляють на зерно і зернові відходи пропорційно до питомої ваги повноцінного зерна, що міститься в зернових відходах.

Собівартість 1 ц. зерна і зернових відходів визначають діленням витрат вирощування зернових культур на відповідну фізичну масу зерна і зернових відходів після очищення і сушіння.

Приклад 1. визначення собівартості 1 ц. зерна, зерно відходів, соломи пшениці озимої.

Валовий збір зерна пшениці озимої у бункерній вазі склав 7287 ц., з площі посіву 230 га. Справедлива вартість 1 ц. зерна пшениці озимої - 45 грн. Загальні фактичні витрати на вирощування, збирання і доробку основної, супутньої і побічної продукції пшениці озимої склали 327700 грн. Установлена загибель посівів від стихійного лиха на площі 10 га в сумі фактичних затрат 1424,8 грн. (31,1 ц.).

Після доробки і сушки зерна отримано зернові відходи в кількості 947,3 ц., які за даними лабораторного аналізу, містять 40% повноцінного зерна; не використовувані відходи та усихання - у кількості 218,6 ц. Закладено до насіннєвого фонду 700 ц. зерна пшениці озимої і реалізовано 5390 ц.

Крім того, отримано 8240 ц. соломи. Фактичні затрати на збирання, транспортування і скиртування соломи склали 2090 грн.

Витрати на вирощування, збирання і доробку посівів (без вартості загиблих і зіпсованих посівів) становлять 326275,2 грн. (327700 грн. - 1424,8 грн.).

Витрати за вирахуванням вартості соломи становлять 324185,2 грн. (326275,2 грн. - 2090 грн.).

Кількість зернових відходів у перерахунку на повноцінне зерно становить 378,9 ц. (947,3 ц. х 40%).

Для калькулювання собівартості 1 ц. зерна пшениці озимої визначається загальна кількість повноцінного зерна 6241,1 ц. (7287 ц. - 947,3 ц. - 218,6 ц. + 378,9 ц.).

Фактична собівартість 1 ц. повноцінного зерна пшениці озимої 52 грн. (324185,2 грн.: 6241,1 ц.).

Виходячи із цієї собівартості і кількості зернових відходів переведених у повноцінне зерно (378,9 ц.), визначаємо суму затрат, що припадає на зернові відходи 19702,8 грн. (378,9 ц. х 52 грн.).

Визначаємо різницю у вартості зерно відходів, спочатку оприбуткованих за бункерною вагою у планових цінах (947,3 ц.) і перерахованих у повноцінне зерно (378,9 ц.):

(947,3 ц. - 378,9 ц.) х 45 грн. = 25578 грн.

Фактична собівартість 1 ц. зернових відходів

20,8 грн. (19702,8 грн.: 947,3 ц.).

Фактична собівартість 1 ц. соломи

0,25 грн. (2090 грн.: 8240 ц.)

Різниця між фактичною і плановою собівартістю 1 ц. зерна становить

7 грн. (52 грн. - 45 грн.).

Визначення собівартості кукурудзи. При обчислення собівартості 1 ц. кукурудзи перераховують качани у повній стиглості на сухе зерно за фактичним виходом зерна з качанів.

Собівартість 1 ц. кукурудзи визначають діленням витрат виробництва (за винятком витрат на збирання, транспортування стебел кукурудзи) на масу зерна кукурудзи.

Мають свою особливість і визначення собівартості 1 ц. зеленої маси кукурудзи і силосу.

Приклад 2. Фактичні витрати на вирощування і зберігання кукурудзи на силос і зелений корм склали 125800 грн. Вихід зеленої маси 74000 ц., в т. ч. використано на виробництво силосу 63270 ц., згодовано тваринам 10730 ц.

Інші витрати на силосування зеленої маси становили 21690 грн.

Через 20 днів (після ферментації зеленої маси) по закінченні силосування зеленої маси кукурудзи комісія визначила вагу силосу 51227 ц.

Фактична собівартість 1 ц. зеленої маси

1,70 грн. (125800 грн.: 74000)

Фактична собівартість 1 ц. силосу

2,52 грн. (((63270 ц. х 1,70)+21690):51227)

Наприкінці року на суму перевищення фактичних доходів від первісного визнання сільськогосподарської продукції або додаткових біологічних активів (кредит рахунка 231 «Рослинництво» над витратами рослинництва (дебет рахунка 231 «Рослинництво») дебетують субрахунок 231 «Рослинництво» і кредитують субрахунок 231 «Рослинництво».

Обчислення собівартості продукції тваринництва

Загальні положення. Витрати на утримання худоби і птиці (без витрат на незавершене виробництво на кінець року та вартості побічної продукції) становлять собівартість продукції тваринництва, причому: вартість тварин, що загинули внаслідок стихійного лиха, відноситься на фінансові результати підприємства; вартість тварин, що загинули з інших причин (без сум, віднесених на матеріально відповідальних осіб), відображається в окремій статті в складі витрат на утримання відповідних видів і груп тварин.

Маса загиблого чи вимушено забитого молодняку тварин, птиці та дорослої худоби на відгодівлі не виключається з приросту живої маси, одержаного за звітний рік.

Вартість гною, одержаного від групи тварин, визначається за справедливою вартістю, зменшеною на очікувані витрати на місці продажу, або виходячи з нормативно-розрахункових витрат і витрат на його придбання і вартості підстилки. Собівартість 1 тонни гною визначається діленням загальної суми витрат на його фізичну масу. Кількість рідкого гною переводиться в звичайний гній, виходячи з вмісту сухих речовин.

Визначення собівартості продукції вирощування та відгодівлі худоби.

Продукцією вирощування та відгодівлі худоби (ВРХ, свиней тощо) є приріст живої маси, одержаний у звітному періоді, та жива маса, а від тварин, які не зважуються (молодняк робочих тварин тощо), продукція не оприбутковується, а витрати спрямовуються на дооцінку поголів'я, виходячи із кількості кормо-днів та собівартості 1 кормо-дня.

Приріст живої маси молодняку тварин та тварин на відгодівлі та групи визначається як різниця між живою масою поголів'я, яке було на кінець року та яке вибуло на протязі року (виключаючи загиблих), і живою масою приплоду та масою тварин, які надійшли в групу протягом року та які були на початок року.

Собівартість 1 ц. приросту живої маси визначається діленням загальної суми витрат на утримання відповідної групи худоби (без вартості побічної продукції) на кількість центнерів приросту живої маси.

Собівартість живої маси молодняку тварин і тварин на відгодівлі всіх вікових груп визначається, виходячи з витрат на їх вирощування і відгодівлю в поточному році (без вартості побічної продукції), вартості худоби, що була в групі на початок року та надійшли з основного стада чи інших груп, ферм і підприємств, та вартості приплоду (без вартості загиблих тварин).

Кількість живої маси становитиме масу тварин, що реалізовані, забиті, переведені в іншу групу та залишені на кінець року.

Собівартість 1 ц. живої маси худоби визначається діленням їх вартості на кількість ц. живої маси (без маси тварин, що загинули).

На підставі розрахованої собівартості одного центнера живої маси обчислюється фактична собівартість худоби, яка реалізована, переведена в основне стадо, забита на м'ясо, а також та, що залишилася на підприємстві на кінець року. Вартість худоби, що загинула з різних причин, наприкінці року не змінюється.

Визначення собівартості продукції скотарства. У молочному скотарстві розраховується собівартість одного центнера молока і однієї голови приплоду. Собівартість однієї голови приплоду розраховується за вартістю 60 кормо-днів утримання корови.

Собівартість одного кормо-дня розраховується діленням усієї суми витрат на утримання основного стада корів на кількість кормоднів.

Для визначення собівартості одного центнера молока необхідно загальну суму витрат на утримання корів (без вартості приплоду та побічної продукції) розділити на кількість центнерів одержаного молока.

Порядок калькулювання продукції молочного скотарства розглянемо на умовному прикладі.

Приклад 1. Оприбутковано продукції за звітний період:

ь молока 6069 ц. за справедливою вартістю 1 ц. молока 30 грн. На суму 182070 грн.;

ь приплоду телят 200 за справедливою вартістю на суму 40000 грн.;

ь побічної продукції 7000 грн.

Витрати на утримання основного стада становили 220000 грн. Кількість кормо-днів утримання корів 73000.

Для визначення фактичної собівартості продукції молочного скотарства здійснимо розрахунки:

1. Собівартість 1 кормо-дня

3 грн. (220000: 73000);

2. Собівартість 1 голови приплоду

180 грн. (60 кормо-днів х 3 грн.);

3. Вартість приплоду

36000 грн. (200 голів х 180 грн.);

4. Вартість молока

177000 грн. (220000 - (36000 + 7000);

5. Собівартість 1 ц. молока

29,16 грн. (177000 грн.: 6069 ц.);

Визначення собівартості в м'ясному скотарстві. У м'ясному скотарстві обчислюють собівартість однієї голови приплоду, 1 ц. приросту живої маси телят до 8-місячного віку і 1 ц. живої маси; 1 ц. приросту живої маси молодняку старше 8 місяців і дорослої худоби на відгодівлі; 1 ц. живої маси по цій групі.

Попередньо із загальної суми витрат виключають вартість молока за середньореалізаційними цінами та вартість гною (методика викладена вище).

Одну голову приплоду оцінюють за живою масою теляти при народженні і фактичною собівартістю 1 ц. живої маси відлучених телят у 8-місячному віці. Приріст живої маси телят до 8-місячного віку визначають на підставі записів на кредиті аналітичного рахунка «основне стадо ВРХ м'ясного напряму». Собівартість 1 ц. приросту живої маси по даній групі тварин обчислюють діленням витрат, зарахованих на дебет цього аналітичного рахунку, за вирахуванням побічної продукції і доходів від пункту штучного осіменіння, на приріст живої маси телят цієї групи з урахуванням живої маси приплоду.

Собівартість 1 ц. живої маси телят до 8-місячного віку визначають з урахуванням живої маси молодняку цієї групи, який залишився з минулого року: загальну вартість телят до 8-місячного віку ділять на загальну масу тварин цієї групи загальна вартість молодняку у віці до 8 місяців складається з вартості телят на початок року, вартості придбаного молодняку і витрат, віднесених на приріст живої маси телят до 8-місячного віку, та приплоду. Загальна маса тварин включає живу масу телят до 8-місячного віку на кінець року, молодняку, переведеного в старшу групу, і проданих тварин (за вирахуванням маси загиблих). Собівартість 1 ц. живої маси тварин обчислюється діленням її вартості на живу масу. За такою собівартістю визначають вартість телят, які вибули протягом року з цієї групи, і тих, що залишилися на кінець року.

Собівартість 1 ц. приплоду живої маси і 1 ц. живої маси молодняку старше 8 місяців і дорослої худоби на відгодівлі обчислюють так само, як і молодняку ВРХ молочного напряму.

Визначення собівартості продукції свинарства. собівартості продукції свинарства включає витрати на утримання свиноматок з поросятами до відлучення, кнурів, поголів'я свиней на дорощуванні і відгодівлі. Ці витрати розділяють між окремими видами видами продукції свинарства (голову ділового приплоду, приріст живої маси, гній). Собівартість приросту живої маси і однієї голови приплоду на момент відлучення визначають діленням загальної суми витрат за рік на утримання основного стада (крім вартості побічної продукції) на кількість приросту живої маси відлучених поросят, включаючи живу масу приплоду при народженні. Собівартість 1 ц. приплоду живої маси відлучених поросят обчислюють діленням суми вартості поросят під свиноматками на початок року і витрат на основне стадо за поточний рік на живу масу відлучених поросят, у тім числі загиблих. Собівартість приросту живої маси всіх інших облікових груп свиней (на дорощуванні і відгодівлі) визначають діленням витрат за відповідною групою на кількість приросту.

Загалом по галузі собівартість валового приросту живої маси свиней, включаючи живу масу приплоду при народженні (у тім числі загиблих), обчислюють за витратами за всіма об'єктами обліку.

Наприкінці року на суму перевищення вартості сільськогосподарської продукції і додаткових біологічних активів (кредит субрахунку 232 «Тваринництво») над витратами, пов'язаними з біологічними перетвореннями в тваринництві (дебет 232 «Тваринництво»), кредитують субрахунок 710 «Дохід від первісного визнання та зміни вартості активів, які обліковуються за справедливою вартістю» і дебетують субрахунок 232 «Тваринництво». Якщо витрати на біологічне перетворення в тваринництві перевищують вартість отриманої за звітний період від тваринництва сільськогосподарської продукції та додаткових біологічних активів, то на суму перевищення дебетують субрахунок 940 «Витрати від первісного визнання та зміни вартості активів, які обліковуються за справедливою вартістю» і кредитують субрахунок 232 «Тваринництво».

4. Річна фінансова звітність

Фінансова звітність - це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Обов'язок складання фінансової звітності передбачено ст. 11 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. №996-ХІV, зі змінами та доповненнями.

Основні принципи складання фінансової звітності викладено в П(С) БО 1 «загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 р. №87, зі змінами та доповненнями.

Фінансова звітність складається всіма суб'єктами підприємницької діяльності - юридичними особами та надається таким користувачам:

Ш органам управління підприємством;

Ш трудовому колективу підприємства (на вимогу);

Ш власникам (засновникам) підприємства (товариства);

Ш органам виконавчої влади та іншим користувачам відповідно до законодавства.

До інших користувачів фінансової звітності відносять органи державної статистики.

Склад фінансової звітності див. табл. №4.1.

До складу квартальної фінансової звітності входять Баланс, Звіт про фінансові результати. Квартальна звітність складається наростаючим підсумком з початку року.

Річна і квартальна фінансова звітність заповнюється в тисячах гривень і має бути підписана керівником підприємства та головним бухгалтером.

Термін подання фінансової звітності встановлено Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2000 р. №419.

Річна фінансова звітність подається не пізніше 20 лютого наступного за звітним року.

Консолідована фінансова звітність - звітність, яка відображає фінансовий стан і результати діяльності юридичної особи та її дочірніх підприємств як єдиної економічної одиниці.

Консолідована фінансова звітність подається не пізніше 15 квітня наступного за звітним року.

Таблиця №4.1. Склад фінансової звітності

Форма звітності	Регламентуючий нормативний документ
Баланс (форма №1)	П(С) БО 2 «Баланс». Наказ Міністерства фінансів України від 31.03.99 р. №87, зі змінами та доповненнями.
Звіт про фінансові результати (форма №2)	П(С) БО 3 «Звіт про фінансові результати». Наказ Міністерства фінансів України від 31.03.99 р. №87, зі змінами та доповненнями
Звіт про рух грошових коштів (форма №3)	П(С) БО 4 «Звіт про рух грошових коштів». Наказ Міністерства фінансів України від 31.03.99 р. №87, зі змінами та доповненнями
Звіт про власний капітал (форма №4)	П(С) БО 5 «Звіт про власний капітал». Наказ Міністерства фінансів України від 31.03.99 р. №87, зі змінами та доповненнями
Примітки до річної фінансової звітності (форма №5)	Наказ Міністерства фінансів України «Про примітки до річної фінансової звітності» від 29.11.2000 р. №302, зі змінами та доповненнями. Необхідність складання передбачена П(С) БО 1, П(С) БО 2, П(С) БО 3, П(С) БО 4, П(С) БО 5
Додаток до річної фінансової звітності «Інформація за сегмен-тами» (форма №6)	П(С) БО 29» Фінансова звітність за сегментами». Наказ Міністерства фінансів України від 19.05.05 р. №412

Таблиця №4.2. Інформаційні потреби основних користувачів фінансових звітів

Користувачі звітності	Інформаційні потреби
Інвестор, власник	Придбання, продаж та володіння цінними паперами Участь у капіталі підприємства Оцінка якості управління Визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу
Керівництво підприємства	Регулювання діяльності підприємства
Банки, постачальники та інші кредитори	Забезпечення зобов'язань підприємства Оцінка здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов'язання
Замовники	Оцінка здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов'язання
Працівники підприємства	Оцінка здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов'язання Забезпечення зобов'язань підприємства перед працівниками
Органи державного управління	Формування макроекономічних показників

Фінансова звітність підприємства формується з дотриманням таких принципів:

Ш автономність підприємства, за яким кожне підприємство розглядається як юридична особа, що відокремлена від власників. Тому особисте майно і зобов'язання власників не повинні відображатися у фінансової звітності підприємства;

Ш безперервності діяльності, що передбачає оцінку активів і зобов'язань підприємства, виходячи з припущення, що його діяльність триватиме далі;

Ш періодичності, що припускає розподіл діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності;

Ш історичної (фактичної) собівартості, що визначає пріоритет оцінки активів, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання;

Ш нарахування та відповідності доходів і витрат, за якими для визначення фінансового результату звітного періоду слід зіставити доходи звітного періоду з витратами, які було здійснено для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в обліку і звітності у момент їх виникнення незалежно від часу надходження і сплати грошей;

Ш повного висвітлення, згідно з яким фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки операцій та подій, що може вплинути на рішення, які приймаються на її основі;

Ш послідовності, яка передбачає постійне (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики повинна бути обґрунтована і розкрита у фінансовій звітності;

Ш обачності, згідно з якою методи оцінки, що застосовуються в бухгалтерському обліку, повинні запобігати зниженню оцінки зобов'язань та витрат і завищенню оцінки та доходів підприємства;

Ш єдиного грошового вимірника, який передбачає вимірювання та узагальнення всіх операцій підприємства у його фінансової звітності в єдиній грошовій одиниці.

Для вивчення фінансового стану підприємства необхідна інформація про економічні ресурси, його фінансову структуру, ліквідність та платоспроможність, а також здатність адаптуватися до змін середовища, в якому воно функціонує. Таку інформацію можна отримати з балансу.

Баланс - звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал. Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 «Баланс» визначається зміст і форма балансу, загальні вимоги до визначення і розкриття його статей.

Оцінка та подальше розкриття окремих статей балансу в примітках до звітності здійснюється згідно з відповідними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Методичні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про фінансові результати та її розкриття у фінансовій звітності визначає П(С) БО 3 «Звіт про фінансові результати».

Звіт про фінансові результати складається з трьох розділів:

ь фінансові результати;

ь елементи операційних витрат;

ь розрахунок показників прибутковості акцій.

Розділ І. «Фінансові результати» побудований згідно з класифікацією доходів і витрат за видами діяльності та функціями, що забезпечують послідовне зіставлення доходів і витрат для визначення чистого прибутку (збитку) звітного періоду.

Назва розділу ІІ. Свідчить про те, що в ньому надається інформація про витрати в розрізі економічних елементів, а саме:

Ш матеріальні витрати;

Ш витрати на оплати праці;

Ш відрахування на соціальні заходи;

Ш амортизація;

Ш інші операційні витрати.

Детально порядок оформлення при складанні Звіту наведено на (рис. 4.1.)

Рис. 4.1. Формування операційних витрат за економічними елементами

Призначення звіту про фінансові результати полягає передусім у визначенні чистого прибутку (збитку) звітного періоду. Розрахунок цього показника містить визначення таких його складових:

Ш чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (послуг);

Ш валового прибутку (збитку);

Ш фінансового результату від операційної діяльності;

Ш прибутку (збитку) від звичайної діяльності до оподаткування;

Ш прибуток (збиток) від звичайної діяльності;

Ш чистого прибутку (збитку) звітного періоду.

Для заповнення розділу ІІ Звіту про фінансові результати використовують інформацію, яка відображається на бухгалтерських рахунках класу 8 «Витрати за елементами» (рахунки за кодами 80 - 85).

«Звіт про рух грошових коштів» є новою формою звітності. Зміст, форма звіту та загальні вимоги до розкриття його статей регламентуються П(С) БО 4. Метою складання звіту є надання користувачам фінансової звітності - повної, правдивої та неупередженої інформації про зміни, що відбуваються у грошових коштах підприємства та їх еквівалентах за звітний період.

При визначенні еквівалентів грошових коштів потрібно дотримуватись таких вимог:

- короткостроковість (термін погашення до двох місяців);

- висока ліквідність (здатність вільно конвертуватися у грошові кошти);

- при конвертуванні майже не змінюють свою вартість.

У звіті наводяться дані про рух грошових коштів у розрізі трьох видів діяльності: операційної, інвестиційної та фінансової.

Внутрішні зміни до складу грошових коштів до звіту не включаються.

Це стосується і не грошових операцій (отримання активів шляхом фінансової оренди, бартерні операції, придбання активів шляхом емісії акцій тощо).

Процес складання включає п'ять основних етапів (рис. 4.2.).

Для складання Звіту про рух грошових коштів використовують показники Балансу, Звіту про фінансові результати та дані аналітичного бухгалтерського обліку.

Для визначення зміни залишків грошових коштів та їх еквівалентів необхідно зіставити суми статті балансу «Грошові кошти та їх еквіваленти» на початок і кінець року та відобразити їх у відповідних статтях звіту (рис. 4.3.).

Рис. 4.2. Етапи складання Звіту про рух грошових коштів



Рис. 4.3. Узгодженні статті балансу і Звіту про рух грошових коштів

При складанні звіту можуть застосовуватись такі методи:

* прямий, за допомогою якого розкриваються основні валові надходження і витрати;

* непрямий, який передбачає визначення суми чистого надходження (видатку) в результаті операційної діяльності шляхом послідовного коригування показника прибутку (збитку) від звичайної діяльності до оподаткування, наведеного в Звіті про фінансові результати.

Коригування здійснюється з метою врахування впливу: змін у складі запасів, операційної дебіторської та кредиторської заборгованості, не грошових операцій, доходів і виплат, пов'язаних з інвестиційною і фінансовою діяльністю.

Згідно з П(С) БО 4 форма звіту передбачає використання непрямого методу подання інформації про рух коштів як результат операційної діяльності.

Як результат фінансової діяльності, для визначення надходження та видатку коштів слід проаналізувати зміни у статтях балансу розділу «Власний капітал» та статтях, пов'язаних з фінансовою діяльністю, наведених у розділах балансу: забезпечення наступних витрат і платежів, довгострокові і поточні зобов'язання.

У примітках до фінансової звітності наводиться інформація про (див. дод. №17):

а) склад грошових коштів;

б) склад статей «Інші надходження», «Інші платежі» та інших статей, які об'єднують декілька видів грошових потоків;

в) не грошові операції інвестиційної та фінансової діяльності;

г) наявність значного сальдо грошових коштів, які є в наявності у підприємства і які недоступні для використання групою, до якої належить підприємство.

У видатку придбання або продажу майнових комплексів протягом звітного періоду наводиться інформація про:

а) загальну вартість придбання або реалізації майнового комплексу;

б) частину загальної вартості майнового комплексу, яка, відповідно, була сплачена або отримана у формі грошових коштів;

в) суму грошових коштів у складі активів майнових комплексів, що були придбані чи реалізовані;

г) сума активів (крім грошових коштів) і зобов'язань придбаного або реалізованого майнового комплексу в розрізі окремих статей.

Зміст і форма «Звіту про власний капітал» і загальні вимоги до розкриття його статей регламентуються П(С) БО 5. Метою складання звіту є розкриття інформації про зміни у складі власного капіталу протягом звітного періоду. Для забезпечення порівняльного аналізу інформації підприємства повинні додавати до річного звіту «Звіт про власний капітал» за попередній рік.