Облік збереження і використання товарно-матеріальних цінностей

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

1. Економічна суть,значення товарно-матеріальних цінностей в умовах ринку

1.1 Суть і значення товарно-матеріальних цінностей

1.2 Класифікація товарно-матеріальних цінностей

1.3 Формування ціни на товарно-матеріальні цінності в умовах ринку

1.4 Технологічні особливості цукрового виробництва та їх вплив на організацію обліку

Облік збереження і використання товарно-матеріальних цінностей

2.1 Первинний облік надходження,збереження,використання товарно-матеріальних цінностей та особливості складського господарства на підприємствах цукрової промисловості

2.2 Організація складського обліку товарно-матеріальних цінностей та його розв'язок з бухгалтерією

2.3 Синтетичний та аналітичний облік використання товарно-матеріальних цінностей

2.4 Особливості розрахунків за реалізацію товарно-матеріальних цінностей та сплата податків

Аудит збереження і використання товарно-матеріальних цінностей.

3.1 Завдання,значення,джерела аудиту товарно-матеріальних цінностей

3.2 Критичний огляд стану обліку збереження і використання товарно-матеріальних цінностей

3.3 Методика аудиту збереження і використання товарно-матеріальних цінностей

3.4 Застосування прийомів аналізу в аудиті товарно-матеріальних цінностей

3.5 Раціональне використання та збереження товарно-матеріальних цінностей в умовах функціонування комп'ютерної техніки

Висновки і пропозиції

Список використаної літератури

ВСТУП

Актуальність теми. Важлива роль в концепції переходу України до ринку належить створенню умов для забезпечення збалансованості економіки і раціонального використання та збереження виробничих ресурсів.

Вирішенню проблеми ефективності використання та збереження виробничих ресурсів приділялось багато уваги на всіх етапах економічного розвитку.Це пояснюється тим,що від неї в значній мірі залежить розв'язання таких економічних завдань,як зниження собівартості продукції,підвищення ефективності виробництва та інше. В умова переходу до ринкової економіки ефективне використання та збереження виробничих ресурсів стає однією з невід'ємних умов виживання та конкурентноздатності підприємства,а тому визначає необхідність створення механізму управління,який впливає на чинники росту ефективності використання та збереження ресурсів і забезпечує мобілізацію усіх існуючих і потенційних резервів.

Радикально зміненим умовам підвищення ефективності використання ТМЦ і управління процесом ресурсозбереження відповідає новий підхід до визначення ролі,місця і змісту бухгалтерського обліку і аудиту.Адже при переході до ринкових відносин при інших рівних умовах і можливостях у вигідному положенні виявляються ті підприємства,які володіють здатністю краще аналізувати стан бухгалтерського обліку та отримати оперативну оцінку достовірності фінансової (бухгалтерської) звітності,яка включає інформацію про стан господарських засобів і джерел їх формування,з метоюприйняття ефективних рішень, в тому числі в системі використання і збереження ТМЦ, швидше адаптуватись до зміни коньюктури.

В цих умовах висуваються нові вимоги до організації економічної інформації,до методики і організації бухгалтерського обліку і аудиту використання і збереження ТМЦ.Адже у собівартості продукції питома вага витрат матеріальних цінностей складає біля 50-60%, а в деяких галузях (наприклад: хімічній,текстильній) сягає 80-85% [53,с.139].Тому з метою скорочення матеріальних витрат у процесі виробництва і втрат у відходах,зниження собівартості заготовлення матеріалів,ліквідації невиробничих витрат тощо необхідно вишукати внутрішні резерви економії. Необхідність економічного використання матеріально сировинних ресурсів посилюється також тим, що їх запаси обмежені. Основний шлях досягнення поставленої мети - прискорення науково-технічного прогресу і на цій основі впровадження комплексної переробки сировини, ресурсозберігаючої техніки, маловідходних та безвідходних технологій, утилізація вторинних ресурсів та ін.

Прийняття ефективних рішень в умовах постійної зміни господарських ситуацій вимагає від обліку й аудиту швидкої обробки потоків інформації,які відображають аспекти використання і збереження ТМЦ, що можливо лише при автоматизації розв'язання задач. Однак, автоматизації оперативних аналітичних задач не надається належної уваги.

Таким чином, актуальність проблеми ефективного використання і збереження ТМЦ, зростання значення аудиторських перевірок, підвищення ролі бухгалтерського обліку й аудиту в системі управління, застосування засобів обчислювальної техніки, створення на цій основі автоматизованих систем управління виробництвом, недостатня теоретична, а особливо практична розробка методичних основ аудиту використання і збереження ТМЦ в умовах автоматизації управління і визначили вибір теми дипломного дослідження.

Мета та завдання дослідження. Основна мета дипломного дослідження полягає у вивченні методики бухгалтерського обліку і аудиту ТМЦ на підприємствах місцевої промисловості України в сучасних умовах господарювання.

Головним завданням дипломної роботи є :

дослідити теоретично питання економічної суті ТМЦ;

практично вивчити існуючу класифікацію ТМЦ;

дослідити формування ціни на ТМЦ в умовах ринку та технологічні особливості цукрового виробництва;

вивчити методологічні основи обліку і аудиту ТМЦ;

дослідити діючу практику та розглянути уже діючу методику бухгалтерського обліку ц аудиту використання ТМЦ в умовах функціонування АРМ.

Предмет і об'єкт дослідження.

Предметом дослідження є теоретичні, методологічні, методичні та практичні аспекти бухгалтерського обліку і аудиту використання та збереження ТМЦ на підприємствах місцевої промисловості.

Об'єктом дослідження обрано підприємство місцевої промисловості - Бучацький цукровий завод і на основі цього зробити пропозиції щодо вдосконалення діючої методики.

Методика дослідження.

В процесі виконання дипломної роботи опрацьовано Укази Президента України, Закони та рішення сесій Верховної Ради, нормативні документи республіканських економічних органів з питань стабілізації економіки і переходу до ринкових відносин, приватизації, розвитку підприємницької діяльності, теоретичні праці вітчизняних та зарубіжних економістів, інструктивно-методичні матеріали, періодичні видання, в яких висвітлюються проблеми,що стосуються теми та галузі дослідження.

Структура роботи. Дипломна робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури і додатків.

У вступі визначено актуальність теми, завдання, предмет, об'єкт, методику дослідження дипломної роботи.

У першому розділі досліджені теоретичні та методологічні питання визначення економічної суті ТМЦ. Обгрунтовані передумови організації та ведення обліку матеріальних цінностей.

В другому розділі основна увага звертається на облік надходжень, зберігання та використання матеріальних ресурсів, контроль за їх збереженням, а також особливості обліку матеріалів в умовах функціонування АРМБ.

В третьому розділі досліджені питання удосконалення організації аудиту на підприємстві місцевої промисловості, розглянуто проблеми удосконалення аудиту використання та збереження ТМЦ, передумови застосування прийомів аналізу в аудиті ТМЦ.

У висновках сформульовані результати і пропозиції проведеного дослідження.

Розділ 1. Економічна суть, значення ТМЦ в умовах ринку

Суть і значення ТМЦ

Вирішальним фактором успіху переходу України до ринкових відносин, його стержнем є радикальна економічна реформа, результатом якої повинна стати нова життєздатна господарська система, здорова економіка, здатна забезпечити високу ефективність виробництва. Для досягнення цієї мети необхідний такий механізм управління, який, по-перше, створив би діючі стимули праці у поєднанні з високою організованістю і дисципліною, а по-друге, забезпечив би ефективну координацію діяльності всіх учасників суспільного виробництва, щоб їх енергія і засоби не витрачалися марно, щоб кожний виробляв те, що потрібно суспільству, використовуючи ті ресурси, які дають найбільшу віддачу [39,с.11].

Зміни, які відбуваються у державі у зв'язку із переходом до ринкових відносин, оголили стільки економічних проблем, що важко дати їх наукову класифікацію і тим більше виділити з них головну. На цю роль претендують такі насущні проблеми нашої економіки, як проблема власності, ринку, оподаткування, дефіциту товарів і ін. І все ж можна затверджувати, що ці та інші такі важливі проблеми економіки є частковим виродженням однієї глобальної проблеми людства - проблеми ресурсів, яка схована як підводна частина айсбергу і є матеріальною основою всіх наявних проблем удосконалення відносин.

В її основі лежить протиріччя між неспинно зростаючими проблемами людей і обмеженими можливостями нашої планети по їх задоволенню. Науково-технічний прогрес дозволяє якомога в більшій мірі розкрити ці можливості, але вирішити ці протиріччя між стурбованим собою людством і беззахисною перед ним природою, частиною якої воно є, не може. У зв'язку із цим в економіці першочергового значення набуває проблема ефективного використання ресурсів, проблема ресурсозбереження.

Розв'язанню проблеми ефективного використання ресурсів надавалось значної уваги на всіх етапах економічного розвитку. Це пояснюється тим, що від неї в значній мірі залежить розв'язання таких важливих економічних завдань, як зниження собівартості продукції, підвищення ефективності виробництва і т.д. Вагомий вклад у розробку цих питань внесли вчені економісти Л.І.Абалкін, Н.Н.Новажилов, Н.Г.Чумаченко, Л.І.Шаталін і інш. Разом з тим економічна наука і практика управління не мають в сучасний період достатньо ефективного методичного апарату, стимулюючого зниження виробничих витрат. В економічній літературі при дослідженні проблеми ресурсозбереження вчені і практично працівники надають значення головним чином економії ТМЦ, приділяють увагу переробці відходів виробництва і споживання.

Важливою умовою виробництва є використання предметів праці, які під впливом живої праці та засобів виробництва перетоворюються в готову продукцію.

Багато авторів, зокрема Поляк А.М., Волков М.І., Румянцев А.М. і Яковенко Є.Г. ототожнюють матеріальні ресурси і предмети праці.

Предмет праці - це річ або процес, який знаходиться в русі від його природної форми до суспільної. Лише людська праця праця поступово перетворює природнє в соціальне. Так, для того, щоб природня сировина набула суспільних функцій споживчої вартості, її необхідно відокремити від географічного середовища і транспортувати до місця споживання. Це якісне перетворення складається з кількох підготовчих процесів, пов'язаних із витратами живої праці. Предмет праці - це об'єктивний фактор, який визначає багато сторін розвитку продуктивних сил. Своїми механічними, фізичними, біологічними властивостями він впливає на конструкцію машин, технологію виробничих процесів. Географічним розташуванням він зумовлює розміщення продуктивних сил по території країни. Саме завдяки об'єктивним природнім властивостям предмети праці безпосередньо впливають на продуктивні сили як визначаючу сторону способу виробництва.

Матеріальні ресурси є елементом засобів виробництва, важливим фактором процесу виробництва, і тому вони виступають як носіх економічних відносин, які перетворюються у зв'язки з їх виробничим споживанням. Речовий зміст матеріальних ресурсів утворює матеріальну основу живої праці.

Матеріальні ресурси в якості об'єкта виробничої діяльності людини в процесі праці зазнають змін.

Уречевлена праця, як фактор виробництва, набуває форми продукту, знов перетворюється у суспільний фактор виробництва у вигляді сировини, матеріалів, палива і т.д. У такому русі матеріальні ресурси і набувають форми оборотних виробничих засобів. Процес їх кругообігу утворює економічну форму руху уречевленої в них праці.

У визначенні економічної суті поняття “матеріальні ресурси” я вважаю найбільш правильною точку зору Лук'янець П.І., висловлену у довіднику “Економия материальных ресурсов : Популярный справочник”, згідно якого матеріальні ресурси - це комплекс речових елементів, що складаються з матеріалів [36а),с.11-12] :

які добуваються з оточуючої природи і перетворюютьв продукт;

які піддаються попередній обробці (сировина і сировинні матеріали).

При цьому автор зауважує, що до сировини відносяться предмети праці, на добування і виробництво яких затрачена праця, і які в процесі переробки змінюють свою натуральну форму, набувають нових якісних властивостей.

Безперервність відтворення вимагає наявності на всіх стадіях запасів сировини, матеріальних напівфабрикатів, палива і інших матеріально-виробничих запасів. У процесі відтворення засоби виробництва здійснюють кругообіг - переміщення з сфери виробництва через сферу обігу у сферу виробничого споживання, тобто знову у виробництво. У відповідності з цим сукупний запас засобів виробництва утворюється у двох основних формах : матеріальні запаси у сфері виробництва і товарні запаси у сфері обігу. У зв'язку з цим ряд авторів у складі запасів товарно-матеріальних ресурсів виділяють різні підгрупи.

Слід відмітити, що питома вага витрат ТМЦ у собівартості продукції складає біля 50-60%, а в деяких галузях (наприклад : хімічній, текстильній) сягає 80-85% [53,с.139]. Тому з метою скорочення матеріальних витрат у процесі виробництва і витрат у відходах, зниження собівартості заготовлення матеріалів, ліквідації невиробничих витрат тощо, необхідно вишукувати внутрішні резерви економії. Необхідність економного використання матеріально-сировинних ресурсів пояснюється також і тим, що їх запаси обмежені. Основний шлях досягнення поставленої мети - прискорення науково-технічного прогресу і на цій основі впровадження комплексної переробки сировини, ресурсозберігаючої техніки, маловідходних і безвідходних технологій, утилізація вторинних ресурсів та ін.

Важливого значення при цьому набуває точний та своєчасний облік ТМЦ.

В нових умовах господарювання покращення обліку та економного використання ТМЦ набуває важливого значення. Облік матеріальних ресурсів регламентується “Положенням про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 року №250. З метою роз'яснення деяких пунктів даного Положення Міністерство фінансів України 7 травня 1993 року ввело “Вказівки щодо організації бухгалтерсього обліку в Україні.

Крім того, є ще ряд нормативних документів, які регламентують облік матеріальних ресурсів :

Постанова Кабінету Міністрів України та Національного банку України “Про нормативи запасів товарно-матеріальних цінностей державних підприємств та організацій і джерела їх покриття” від 19.04.93р.№279;

“Порядок проведення дооцінки залишків товарно-матеріальних цінностей”, затверджений Міністерством фінансів України від 31.05.93р. № 37-20/238/07-104;

“Типовий порядок визначення норм запасів товарно-матеріальних цінностей”, затверджений Міністерством економіки та Міністерством фінансів України від 31.05.93р. №17-60/29/07-102;

“Інструкція по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, ТМЦ, грошових коштів, документів та розрахунків” затверджена Міністерством фінансів України від 11.08.94р. №69;

Закон України “Про податок на добавлену вартість” та ін.

Ці документи напрвлені на виконання Указу Президента України “Про перехід до загально прийнятої в міжнародній практиці системи обліку та статистики” від 23.05.92р., яким передбачується поступовий перехід України на Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку.

1.2 Класифікація ТМЦ

У виробничому процесі використовують велику кількість ТМЦ. Вихідним моментом побудови їх обліку є класифікація. На різних підприємствах ТМЦ можуть мати різне призначення залежно від тієї функції, яку вони виконують у процесі виробництва. Тому важливо правильно згрупувати матеріальні цінності на підприємстві за їх призначенням та роллю у виробничому процесі.

За призначенням матеріальні цінності групуються так [53,с.139] :

1. Сировина і основні матеріали.

До них належать предмети праці, що входять до складу вироблюваних продуктів і складають їх основу, наприклад, цукровий буряк для виробництва цукру тощо.

2.Допоміжні матеріали.

До них належать матеріали, які або приєднуються до основних матеріалів, щоб надати їм визначенні якості (наприклад, при виробництві цукру до складу соку додають кислоту, вапнякове молоко), або витрачаються в процесі роботи знярядь виробництва (наприклад, мастильні матеріали, сода), або витрачаються для обслуговування процесу виробництва (наприклад, канцелярські предмети, бланки для обліку, електричні лампочки тощо).

3.Паливо.

Економічно цей вид матеріалів належить до допоміжних матеріалів, але відокремлюється в обліку у зв'язку із його важливістю в народному господарстві і великою питомою вагою в загальних витратах матеріалів.

Паливо може використовуватись :

а) для технологічних цілей, коли воно використовується безпосередньо в технологічному процесі і зумовлює зміни матеріалів (наприклад, у цукровому виробництві широко використовується пара : згущення сиропу на випарних установках, обігрівання вакуум-апаратів і ін.);

б) для енергетичних цілей, коли паливо сприяє виробітку теплової енергії (наприклад, паливо, що спалюється в топках АІД котлами в печах та інших теплових апаратах);

в) для господарських потреб (наприклад, для опалення приміщень цехів, контори підприємства).

4.Тара, до якої належать предмети, призначені для виробничих або господарських потреб, належить до основних засобів, або малооцінних предметів, залежно від терміну служби або вартості (наприклад, ящики для зберігання сипучих тіл в цеху).

Тара одноразового користування в особливу групу не виділяється і входить до собівартості матеріалів (наприклад, жерстяні банки з фарбою).

5. Запасні частини для ремонтів - окремі запасні частини машин, обладнання, транспортних засобів, призначені для виконання ремонтів, замін зношених частин тощо.

Підприємство купує в порядку виробничої кооперації напівфабрикати, наприклад деталі, які підлягають обробці або витрачаються безпосередньо на збирання готової продукції. У цьому випадку напівфабрикати розглядають як основні матеріали.

6.Малооцінні та швидкозношувані предмети.

З точки зору характеру використання, МШБ аналогічні основним засобам, а з точки зору порядку їх придбання - аналогічні матеріали. Цей проміжний стан МШБ обумовлює специфіку (особливості) їх обліку.МШБ умовно належать до оборотних засобів. Це обумовлено їх великою кількістю, незначною вартістю, коротким строком служби і необхідністю часто їх поновлювати порівняно з іншими засобами праці.

Важливою умовою правильної організації обліку ТМЦ є розробка номенклатури матеріалів. Вона необхідна тому, що попередньої класифікації недостатньо для всебічного контролю за станом і рухом матеріалів. Їх облік і контроль повинні вестися на тільки по групах, але й по кожній назві, виду, сорту, розміру і т.д. З цією метою на підприємствах перелік найменувань окремих видів матеріалів класифікується за визначеною ознакою. Матеріали поділяються на типорозміри і т.п. Кожному найменуванню, сорту і розміру матеріалів присвоюється умовне цифрове значення - номенклатурний номер, який потім проставляється на всіх прихідних і видаткових документах по обліку матеріалів. Якщо в номенклатурах вказані ціни за одиницю обліковуваних матеріалів, то вони називаються номенклатура-цінник. Іноді при розробці номенклатури об'єднують близькі по своїх властивостях типорозміри (сорти,види) матеріалів, що мають незначні коливання в цінах, в один номенклатурний номер і встановлюють на них одну облікову ціну. Це приводить до послаблення контролю за станом запасів по кожному із об'єднаних сортів чи розмірів матеріалів, до появи пересортиць, до ускладнення виявлення лишніх чи непотрібних матеріалів в межах одного номенклатурного номера в т.п. Однак в умовах застосування засобів малої механізації з дозволу вищестоящої організації допускається укрупнення деяких облікових позицій матеріалів, але без збитків для контролю за їх станом і використанням [17,ст.132].

1.3 Формування ціни на ТМЦ в умовах ринку

В економічній науці задоволення потреб називається попитом, а засобом задоволення потреб є товар, який являє собою як матеріальні цінності, так і нематеріальні послуги. Отримання цих товарів називається виробництвом. Таким чином проводиться границя між секторами попиту і виробництва [48,ст.7-9].

Про який би товар не йшла мова, чи це буде предмет споживання чи товар, необхідний для продовження виробничого процесу, його кількість і ціна визначаються в результаті конкурентної боротьби на ринку, де зустрічаються один на один попит і пропозиція.

Основною одиницею комерційної діяльності в недрах якої народжується товар, є підприємство. В процесі діяльності підприємство виконує ряд функцій.

Оцінка матеріальних цінностей безпосередньо пов'язана з визначенням собівартості продукції. У бухгалтерському обліку оцінка матеріальних цінностей можлива : за купівельними цінами, фактичною собівартістю купівлі, яка визначається як середня зважена; за ринковими цінами, що склалися на дату складання звітного балансу; за обліковими цінами з визначенням відхилень останніх від фактичної собівартості купівель.

Фактична собівартість матеріальних цінностей складається із заготівельної собівартості товарно-матеріальних цінностей, що надійшли на підприємство, тобто їх фактурної вартості (сплаченої постачальникові при купівлі), й транспортно-заготівельних витрат. До складу транспортно-заготівельних витрат включають витрати по транспортуванню, комісійні і командировочні, природний убуток у дорозі, витрати по страхуванню вантажів і транспортних засобів, якщо вони мали місце по оформленню товарних і платіжних документів, й інші витрати ; пов'язані із заготівлею та придбанням матеріальних цінностей, що надійшли на підприємство, тобто їх фактурної вартості (сплаченої постачальникові при купівлі) й транспортно-заготівлених витрат [53,с.220-221].

У зв'язку з тим, що транспортно-заготівельні витрати змінюються залежно від партії вантажів, виду використовуваного транспорту, способу навантаження, зміни географії постачальників та інших факторів, змінюється також і фактурна вартість. Тому на практиці фактична заготівельна собівартість матеріальних цінностей визначається як середня зважена величина.

Купівельними цінами можуть бути : прейскурантні або договірні, прейскурантні зі скидкою або накидкою. До купівельних цін можна віднести й фактурні ціни, тобто вартість матеріальних цінностей, що випливає з рахунка фактури постачальника. Фактурні ціни визначаються за прейскурантом або договором із включенням різних націнок, скидок, вартості допоміжних послуг, транспортних витрат. Фактурна вартість одержуваних матеріальних цінностей буде різною залежно від методики включення до неї залізничного тарифу. Так, ціни франко-вагон-станція відправлення передбачають, що залізничний тариф включається до фактурної вартості товару зверх прейскурантної або договірної ціни й оплачується покупцем.

Те підприємство, що використовує оцінку матеріальних цінностей за купівельними цінами, відображує їх на відповідних рахунках бухгалтерського обліку за фактурними цінами, а всі інші витрати, що виникають додатково, відносяться до накладних витрат того періоду, в якому вони виникли.

На підприємствах для поточної оцінки руху матеріальних цінностей протягом визначеного періоду використовують облікові ціни.

Облікові ціни визначаються або як середня зважена величина фактичної заготівельної собівартості за тривалий минулий період, або як планово-заготівельна собівартість, що визначається на основі прейскурантних (договірних) цін і запланованої величини транспортно-заготівельних витрат. Облікові ціни на рівні прейскурантних або договірних цін використовуються в системі внутрішнього господарського розрахунку для стабільної (незмінної) оцінки матеріальних витрат.

Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку передбачають значну свободу у виборі методики оцінки матеріальних цінностей, тобто вони не обмежуються рекомендаціями з вибору мінімальної оцінки з двох можливих. За міжнародними стандартами бухгалтерського обліку використовуються такі методи оцінки :

а) первісна вартість являє собою грошовий вираз ціни придбання конкретного предмету;

б) відновлена вартість являє собою суму коштів, яку потрібно було б виплачувати на даний момент за необхідності заміни предмета іншим таким же;

в) чиста вартість реалізації - це ціна продажу за відрахуванням торговельних витрат у розумних межах прибутку. Цей метод дозволяє визначити упущену вигоду у випадках, коли предмет не буде реалізований на сторону;

г) приведена вартість - дисконтована величина майбутніх надходжень коштів, яку, як передбачається, може принести реалізація даного предмета у процесі звичайної комерційної операції.

В міжнародній практиці користуються спеціальними термінами, що характеризують методи оцінки матеріальних цінностей в активі балансу.

Метод Fifo - це метод, за яким матеріальні цінності оцінюються за ціною придбання (заготівельна собівартість), якщо вона менша від ціни продажу. Різниця відображує можливий прибуток. Ціна придбання визначається як середня зважена величина з усіх партій закуплених матеріальних цінностей або за вартістю першої придбаної одиниці товару. Fito - це метод оцінки за первісною вартістю.

Метод Lifo - це метод оцінки за відновленою вартістю (вартістю останніх за часом закупок) тобто коли матеріальні цінності оцінюються за ціною реалізації, якщо вона менша від ціни придбання (заготівельної собівартості). Різниця відображує прихований збиток підприємства. При цьому ціна придбання визначається як середня зважена або як вартість останньої одиниці придбаного товару.

Таблиця 1 : Рух сировини за період з 1.01.97р. по 31.12.97р.

Рух сировини	Одини-ця	Кіль-кість	Ціна, (грн)	Сума, (грн)
Залишок на 1.06	тонн	24	20	480
Надійшло в І декаді	тонн	50	20	1000
Надійшло в ІІ декаді	тонн	30	18	540
Надійшло в ІІІ декаді	тонн	60	16	960
Надійшло з залишком	тонн	164	18-17	2980
Витрати на виробництво:
Оцінка за Fifo	тонн	120	18-97	2276
Оцінка за Lifo	тонн	120	17-50	2100
Залишок в одиниці за Fifo	тонн	44	16	704
Залишок в одиниці за Lifo	тонн	44	20	880

Приклад. Необхідно розрахувати вартість використання сировини і її залишку різними методами відповідно до даних про рух матеріалів.

Розрахунок вартості використаного матеріалу за методом Fito:

[(24+50)*20] + (30*18) + [120-(24-(24+50+30)]*16 = 2276 грн.

Ціна : 2276 : 120 = 18,87 грн..

Залишок матеріалу на 1.09 оцінюється :

(2980-2276) = 704грн.

Розрахунок вартості використаного матеріалу за методом Lifo:

[(60*16) + (30*18)] + [(120-60-30)]*20 = 2100 грн.

Ціна : 2100 : 120 = 17,50 грн.

Залишок матеріалу на 1.09 за методом Lifo оцінюється :

44 * 20 = 880 грн.

Таким чином, оцінки за методами Fito i Lifo вимагають аналітичного обліку надходження кожного матеріалу за партіями, а це надто трудомістка й невигідна з економічної точки зору справа.

Звичайно, можна обійтися й без попартійного обліку матеріалів виходячи з оцінки кінцевого залишку. За методом Fito кінцевий залишок оцінюється за цінами останнього надходження. Витрати на виробництво можна оцінити за загальним результатом :

(2980 - 704) = 2276 грн.

Вартість використаного на виробництво матеріалу за методом Lifo можна одержати оцінюючи залишок за ціною першої партії надходження (2980 - 880) = 2100 грн.

Обидва ці способи розрахунків дають однаковий результат, але не співпадають з ціною витрат і залишку матеріалів, виходячи із середньої зваженої ціни.

Використана кількість матеріалу оцінюється :

120 * 18 -17 = 2180,40 грн.

Залишок на 1.09 оцінюється :

44 * 18 -17 = 799,48 грн.

Підприємства, які за облікові ціни використовують оптові, договірні, виділяють окремо транспортно-заготівельні витрати (ТЗВ), до яких відносять:

оплату тарифу за перевезення і розвантаження ТМЦ на складах;

витрати на перевезення і розвантаження ТМЦ на складах;

витрати на відрядження, пов'язані із заготовлення сировини і матеріалів;

оплата митних процедур сплата процентів за придбання в кредит, вартість послуг товарних бірж;

комісійні винагороди, сплачені постачальникам та зовнішньоекономічним організаціям;

недостачі сировини і матеріалів у дорозі в межах норм природних втрат.

З метою правильного віднесення ТЗВ на собівартість окремих видів продукції вони обліковуються за відповідними групами чи видами сировини, матеріалів, покупних напівфабрикатів, палива і запчастин.

ТЗВ, які відносять до витрачених матеріалів, підлягають щомісячному списанню на ті ж бухгалтерські рахунки, на яких відображено витрачання матеріалів. Списання проводять за середнім процентом, який визначається по залишку на початок місяця і надходження за місяць за формулою [14,с.54]:

ТЗВп.м. + ТЗВм.

Р = * 100%,

Мп.м. + Мм.

де Р - середній процент ТЗВ;

ТЗВп.м., ТЗВм. - відповідно транспорно-заготівельні витрати на початок місяця та на матеріали, що надійшли протягом місяця ;

Мп.м., Мм. - відповідно матеріали за обліковими цінами на початок місяця та ті, що надійшли протягом місяця.

Наведемо приклад розрахунку суми та проценту ТЗВ на Бучацькому цукровому заводі (таблиця 2).

Таблиця 2.

Розрахунок суми та проценту ТЗВ.

Показники	Облікова ціна	сума тзв
Залишок на початок місяця	610	25
Надійшло за місяць	380	70
Всього із залишку	990	75
Середній процент ТЗВ
Витрачено за місяць	420	40,32 ((420*9.6)/100%)
Залишок на кінець місяця	570	54,68 (95-40,32)

Оцінювати матеріали за фактичною собівартістю заготовлення доцільно тоді, якщо на підприємстві використовується обмежена номенклатура матеріалів, адже при відпуску необхідно розрахувати середню фактичну ціну кожного з них . При цьому виді оцінки звужується інформаційна база аналізу, тому що вартість матеріалів показується однією сумою разом з ТЗВ.

Методи списання собівартості ТМЦ мають важливе значення з погляду впливу інфляції на бухгалтерську звітність і фінансові результати. З методологічної точки зору найбільш правильні результати дає оцінка матеріальних цінностей у поточних цінах, оскільки вони враховують рівень інфляції, організаційно-економічні умови виробництва. Для обліку ТМЦ у поточних цінах використовують рахунок 14 “Переоцінка товарно-матеріальних цінностей”.

Постановою Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 19.04.93р. №279. “Про нормативи запасів товарно-матеріальних цінностей державних підприємств та організацій та джерела їх покриття”, дозволено підприємствам різних форм власності проводити переоцінку залишків ТМЦ на початок кожного місяця. Для виконання даної Постанови Міністерство економіки та Міністерство фінансів розробили і затвердили “Порядок проведення дооцінки залишків товарно-матеріальних цінностей”, від 31.05.93р. №37-20/238/07-104. У відповідності до даного порядку підприємство проводить на початок кожного місяця переоцінку ТМЦ при умові зміни цін на виробничі запаси і товари. В разі проведення дооцінки по тих ТМЦ, по яких не було надходжень за новими цінами, потрібне письмове підтвердження постачальника за підписом керівника.

Переоцінка ТМЦ проводиться на основі інвентаризації або заданими обліку.

Вся сума дооцінки направляється на поновлення оборотних коштів і відноситься на рахунок 88 “Фонди спеціального призначення”, субрахунок “Переоцінка товарно-матеріальних цінностей”.

1.4 Технологічні особливості цукрового виробництва та їх вплив на організацію обліку

Цукрове виробництво органічно пов'язане із сільським господарством, оскільки сировиною є цукровий буряк. Від успіхів, досягнутих в сільському господарстві, залежать економічні показники діяльності підприємств цукрової промисловості.

Цукрове виробництво носить сезонний характер. Тривалість роботи укрового заводу залежить від об'єму заготовок цукрового буряка і складає в середньому 100-120 діб в рік. Решту часу виробниче обладнання не використовується або знаходиться в ремонті. Це призводить до зниження коефіцієнту використання обладнання. Вийнятком є цукрові заводи, які в міжсезонний період переробляють тростниковий цукор-сирець.

Цукрова промисловість є однією з найбільш матеріаломістких галузей. На виробництво 1 т. Цукру витрачається 7,5 - 9 т. буряка, а при пониженій її цукристості допустимий розхід сировини ще більший. В структурі собівартості цукру затрати на сировину займають коло 90% [58,с.43].

В бухгалтерському обліку сировина обліковується на рахунку № 05 “Матеріали” (субрахунок 1 “Сировина і матеріали”) і призначені для обліку належної, в даному випадку сировини. У поточному бухгалтерському обліку матеріали можуть облічуватись за різними обліковими цінами (договірними, середніми, купівельними) тощо, але на кінець звітного періоду (місяця, квартала, року) обов'язкове перерахування за фактичною собівартістю. Фактична собівартість матеріалів складається з вартості за цінами заготівлі, придбання та витрат по доставці матеріальних цінностей на підприємство. На цукровому підприємстві зараз використовують давальницьку сировину, яка відображається за балансом за цінами, зазначеними у договорі.

Цукровий буряк є малотранспортабельною і скоропсуючою сировиною. При зберіганні вона псується, втрачаючи при цьому значну кількість цукру. Все це потребує раціональної організації сировинної бази кожного цукрового заводу. В зв'язку з тим, що буряк заготовляється на протязі короткого періоду, а переробка його триває значно довше, необхідно правильно організувати зберігання буряка на цукровий заводах і бурякопунктах. Від цього в значній мірі залежать результати роботи підприємства.

В процесі виробництва на цукрових заводах використовується велика кількість палива (6-8% до маси переробленого буряка) і вапнякового каменю (до 6-8,5%). У великій кількості використовується вода з умовою повторного використання у виробництві відпрацьованих вод (без всякої очистки і після деякої очистки). Розхід свіжої холодної води складає до 550-600% до маси переробленого буряка, тому цукрові заводи, як правило, будують поблизу звичайних водогонів. Водне господарство представляє собою відповідальну ділянку виробництва. На утримання в доброму стані джерел водопостачання заводи витрачають великі кошти [26,с.5].

На сучасному етапі першочерговим завданням кожного цукрового заводу є суттєве зменшення витрат паливно-енергетичних ресурсів. Безумовно, що основна увага зосереджується на можливості досягення мінімально необхідної питомої витрати тепла на технологічний процес переробки цукрових буряків оскільки на виробництво цього тепла витрачається близько 80% всієї кількості палива.

Досвід передових цукрових заводів, особливо Данії, Франції та Німеччини, показує, що досягнення мінімальних втрат тепла забезпечується тільки при комплексному впровадженні багатьох організаційно-технічних заходів.

На рахунку № 06 “Паливо” облічують наявність та рух належного підприємству органічного та ядерного палива.

В цукровій промисловості використовують найбільше такі види органічного палива :

тверде : кам'яне та буре вугілля й відходи від переробки, антрацит і напівантрацит ;

рідке : мазут ;

газоподібне : природній газ ;

інші види палива : торф, дрова, тощо.

Паливо призначене для технологічних потреб, експлуатації транспортних засобів, а також для вироблення енергії або для опалення приміщень.

Таблиця 3 : “Вага споживання теплової і електричної енергії на виробництво продукції цукрового заводу (в %)”.

Назва продукції	теплова	електрична
Цукор-пісок із буряка	54,70	50,01
Цукор-пісок із тросникового цукру-сирця	13,15	7,14
Цукор-рафінад	7,01	3,61
Інші види продукції і робіт,в тому числі інші технологічні цілі основного виробництва	25,14	39,24
Всього :	100	100

Як видно із наведених даних, найбільш енергомістким є цукру-піску із буряка.

Цукове виробництво представляє собою масове поточне виробництво. Масовість виробництва на цукрових заводах обумовлена випуском одного основного виду продукції - цукру-піску на пісочних і цукру-рафінаду на рафінадних заводах. Спеціалізація виробничих процесів забезпечує широке застосування машин і апаратів на всіх ділянках основного виробництва. Цукрове виробництво характеризується значною кількістю апаратурних процесів і відносно високим ступенем механізіції і автоматизації основних процесів виробництва.

Властивості напівфабрикатів цукрового виробництва включають можливість резервувати їх між окремими стадіями технологічного процесу, тому на цукрових заводах обов'язкова повна переробка сировини виробництві, включаючи перерви. Таким чином, для цукрового заводу характерна безперервність технологічного процесу. Вона в свою чергу потребує точного дотримання встановленого технологічного режиму в основному виробництві і на допоміжних ділянках. Допоміжні виробництва на цукрових заводах (виробітка пари і електроенергії, вапно і вапнякового молока) нерозривно зв'язані з основним виробництвом. Нормальний хід технологічного процесу в значній мірі залежить від якості і рівномірності роботи допоміжних ділянок.

Порушення технологічного режиму, простої на якійсь одній ділянці виробництва неминуче приводять до порушення роботи всього заводу - зниження його продуктивності, підвищених втрат цукру. В кінці звітного періоду головний технолог складає форму № 7-п “Виробничо-технічний звіт по цукрово-пісочному виробництву”, який складається з таких основних розділів :

Облік прийнятого буряка і цукру в ньому.

Облік втрат буряка і цукру при зберіганні.

Облік втрат буряка і цукру при збереженні і транспортуванні.

Робота заводу і тд.

Виробничо-технічний звіт по цукрово-пісочному виробництві (додаток №1).

Для забезпечення правильної та раціональної організації обліку матеріальних ресурсів, а також дійового контролю за їх збереженістю на підприємстві необхідно [43,с.5] :

Встановити чітку систему документообігу та суворий порядок оформлення операцій з руху матеріальних ресурсів (при цьому слід користуватися “Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку”, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. №88).

Належним чином організувати складське господарство ; обладнати склади необхідним ваговим господарством, вимірювальними приладами та мірною тарою ; організувати розташування матеріалів за секціями складів таким чином, щоб забезпечити можливість швидкого їх прийняття, відпускання та перевірки наявності.

Встановити коло осіб, відповідальних за приймання та відпуск матеріальних ресурсів, за правильне та своєчасне оформлення цих операцій, а також за збереженність довіреним їм матеріалів ; укласти з цими особами письмові договори про матеріальну відповідальність ; визначити перелік осіб, яким надано право підписувати документи на одержання та відпуск матеріалів зі складів, а також видавати дозволи (перепустки) на вивезення з підприємства матеріальних цінностей.

Проводити за встановленим порядком інвентаризації, а також контрольні вибіркові перевірки залишків матеріальних та своєчасно відображати у бухгалтерському обліку результати цих перевірок (при цьому слід користуватися “Інструкцією по інвентаризації...”). Інвентарний метод контролю за раціональним використанням матеріалів дає найбільший ефект. Але повний контроль можна забезпечити лише при комплексному використанні різних методів.

Ширше запроваджувати сучасні засоби механізації та автоматизації обліково-обчислювальних робіт.

Розробляти та постійно вдосконалювати норми зберігання запасів, відпуску та витрачання матеріалів.

На це питання слід звернути особливу увагу, оскільки нормування на Бучацькому цукровому заводі знаходиться в запущеному стані (в структурі управління нема спеціального підрозділу, на який можна було б покласти створення цілеспрямованого оновлення (вдосконалення) норм витрачання матеріалів на основі досягнень науково-технічного прогресу). А без впорядкування запасів та витрат матеріальних ресурсів неможливо організувати економне їх використання. Нормативна база повинна бути впорядкована у відповідності до нових умов господарювання, які базуються на антизатратній концепції використання матеріальних ресурсів.

Вирішити проблему створення дійового нормативного господарства можна тільки через організацію нормативного бюро, роботу якого слід будувати користуючись “Типовим порядком визначення норм запасів товарно-матеріальних цінностей”, затвердженим Міністерством економіки та Міністерством фінансів України від 31.05.93р. №17-60/29/07-02 та іншими нормативними документами. Служба нормування ресурсів може розв'язати покладені на неї завдання лише при комплексному (системному) підході до вирішення проблем ресурсозберігаючих технологій.

В нових умовах господарювання для економного та раціонального використання матеріальних ресурсів важлива підпорядкованість оперативного та бухгалтерського обліку вимогам економічного аналізу. Тільки при такій умові облік та аналіз розглядатимуться як складові частини єдиної системи управління.

РОЗДІЛ ІІ . ОБЛІК ЗБЕРЕЖЕННЯ І ВИКОРИСТАННЯ ТМЦ

Первинний облік надходження, збереження і використання ТМЦ та особливості складського господарства на підприємствах цукрової промисловості

Правильна і раціональна організація обліку ТМЦ забезпечується чіткою системою документообігу і суворим порядком оформлення операцій щодо руху ТМЦ у відповідності до “Положення про документальне оформлення записів в бухгалтерському обліку”, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. №88.

Матеріальні цінності надходять на підприємство від постачальників (головне джерело), із цехів (власного виробництва), від ліквідації об'єктів основних засобів або МШП,а також через підзвітниз осіб. Основними типовими документами з оприбуткування ТМЦ є накладні, товаро-транспортні налкладні, прибуткові ордери, прийомні акти тощо.

ТМЦ, що надходять на склад, ретельно перевіряються встановлюють відповідність їх якості, кількості, асортименту, умовам поставок і супровідним документам.

Так, на буряк, що надійшов від бурякоздавальників, на кожну транспортну одиницю (автомашину, прицеп, підводу) окремо виписується “Накладна на цукровий буряк” (форма ЗСВ-1, додаток 2) . До вимірювання кожна машина з цукровим буряком оглядається бракувальником (приймальником). Під час огляду проводиться вибірка коренеплодів із 1-3 місць на різній глибині. Якщо приймальник встановив, що цукровий буряк однорідний (конденційний чи некондинційний) він допускає машину чи підводу до ваговимірювання.

Якщо при оприбуткуванні не виявлено розходження, ТМЦ приймають. При цьому можливі два варіанти оформлення приходу : бехпосередньо на документі постачальника або шляхом виписування прибуткового ордеру. В першому разі на одному примірнику документа (постачальника), який підписує матеріально-відповідальна особа ставлять штампи прийому, у другому оформляють прибутковий ордер (ф. М - 4, додаток 3). Прибуткові ордери використовуються для кількісно-сумового обліку ТМЦ, що надходять від постачальників або з переробки [58,с.29].

На матеріали, що надходять без супровідних документів (невідфактуровані поставки), складають акт прийому (ф. М-7, додаток ). Цей акт складається також у випадку коли виявлені розбіжності кількості та якості з даними супроводжуючих документів постачальника. Він (акт) служить підставою для оприбуткування фактично прийнятих матеріалів. Прибутковий ордер при цьому не заповняється.

При одержанні вантажів із залізничної станції експедитор повинен перевірити відповідність кількості місць, що надходять і знаків маркування на них із супровідним документом. Якщо вантаж прибув у справному вагоні без ознак взлому, експедитор повинен добитися перевірки маси і стану прибулих матеріалів на вибір.

Якщо при прийомі вантажу буде встановлено розходження із зазначеним у транспортних документах або виникнуть питання щодо цілісності вантажу (зірвана або пошкоджена пломба), складають комерційний акт. Цей акт є підставою для подання претензій до залізниці про відшкодування збитків.

ТМЦ, що надійшли від постачальника автомобільним транспортом оприбутковується на склад на підставі товарно-транспортної накладної, одежаної від вантажовідправника (додаток 4).

У разі, якщо матеріальні ресурси, наприклад листове залізо тощо, надходять в одній одиниці (за вагою), а витрачаються в іншій (за рахунком), то його оприбуткування, зберігання і відпуск необхідно відображати у всіх документах у двох одиницях виміру.

У разі надходження вантажу на склад без документів відділ постачання виписує наказ про прийом вантажу без документів. Завідуючий складом здає накази до бухгалтерії разом з прибутковими ордерами.

Для одержання матеріалів від одногороднього постачальника покупець повинен видати експедитору (або представнику відділу постачання) доручення (додаток 5), зареєстроване у журналі реєстрації доручень (додаток 6).

Необхідно налагодити суворий контроль за своєчасним оприбуткуванням ТМЦ та поверненням невикористаних доручень.

При дрібних купівлях матеріальних цінностей готівкою (наприклад, канцелярського приладдя) підзвітна особа зообов'язана здати матеріали на склад, а комірник на рахунку постачальника повинен поставити відміткі про дату, номер прибуткового ордеру і підпис.

Необхідно щоденно одержувати у банку рахунки (додаток 7), перевіряти їх відповідність надходженню матеріальних цінностей на склад підприємства (відділ постачання) і контролювати своєчасність їх оплати (фінансовий відділ підприємства).

За умови тривалої відсутності й перебування в дорозі матеріальних цінностей потрібно вживати заходів до розшуку вантажу.

У разі надходження вантажу на склад без документів відділ постачання виписує наказ складу про прийом вантажу без документів (додаток 8). Завідуючий складом подає накази бухгалтерії разом із прибутковими ордерами.

На склади також можуть надходити матеріали із своїх цехів - це продукція власного виготовлення і зайві одержані й невикористані матеріали, а також матеріали, одержані від ліквідації основних засобів, малооцінних і швидкозношувальних предметів, браку у виробництві та відходи. Ці матеріали оприбутковують на склади за допомогою накладних (форми М-12 або М-13). Накладна складається матеріально відповідальною особою складу (цеху), що здав цінності, у двох примірниках, один з яких слугує складу (цеху), що здав матеріальні цінності, підставою для списування цінностей, а другий - складу (цеху) для оприбуткування цінностей [58,с.30].

Накладна на повернення із цеху на склад МЦ, невикористаних у виробництві, виписується тільки в тому разі, якщо ці цінності були відпущені не за лімітно-заборною картою, оскільки у ній передбачено облік повернення матеріальних цінностей відпущених у виробництво.

Основними документами, що відображують відпуск матеріалів зі складу є лімітно-забірні карти, вимоги, накладні.

Відпуск матеріальних цінностей для внутрішньогосподарських потреб оформляється вимогами (додаток 9), які являють собою єдність розпорядчого і виправдного документів.

Відпуск матеріалів, що повторюються, можна оформляти лімітно-забірними картами, що об'єднують у собі розпорядчий документ, що містить ліміт (граничну кількість) відпуску, й накопичувальний виправдний документ, що підтверджує багатократний відпуск матеріалів зі складу в рахунок ліміту (додаток ). Лімітно забірні карти заповнюються планово-виробничим відділом на і одержання матеріалу (місяця) і візуються відділом постачання.

У ламатно-забірних картах зазначаються місячний ліміт відпуску даному цеху (фізичній особі - робітникові) матеріалів певного номенклатурного номера (або декількох номерів).

Ліміт визначається виходячи з виробничої програми цеху та діючих норм витрат матеріалів з урахуванням існуючих у цехах залишків невикористаних матеріалів на початок місяця. Ліміт може встановлюватись на кожний заказ окремо.

Лімітно-забірні карти виписують у двох примірниках : один до початку місяця передається цеху-споживачу, другий - складу. Бажано друкувати їх на папері різного кольору, щоб чіткіше відрізняти примірник цеху від примірника складу.

Ті лімітно-забірні карти, що видаються реєструються відділом постачання в реєстрі, копія якого після роздачі карт здається до бухгалтерії для контролю за своєчасною здачею лімітно-забірних карт бухгалтерії (бухгалтеру).

Завідуючий складом (чи комірник) робить відмітку про кількість відпущеного матеріалу в обох примірниках лімітно-забірної карти і визначає залишок (сальдо) невикористаного ліміту. Факт відпуску підтверджується двома підписами завідуючого складом і одержувача матеріалів.

Після закінчення місяця або використання ліміту лімітно-забірні карти здають до бухгалтерії.

При реалізації і безкоштовній передачі матеріальних цінностей складають накладну на відпуск матеріалів на сторону (типова форма М-11,додаток 10).

Відпуск, як і надходження матеріалів, оформляють також товарно-транспортною накладною.

Внутрішнє переміщення матеріалів із складу на склад оформляють також накладною М-11 (додаток ), здачу відходів виробництва на склад і повернення невикористаних у виробництві матеріалів - накладною № М-12 (додаток 11).

У відділі постачання підприємства - покупцям провадять оперативний облік виконання договорів постачальниками і покупцями матеріалів. У цьому разі відкривають спеціальний журнал обліку надходження вантажів, в якому відділ постачання зобов'язаний : зареєструвати всі документи вантажів, що надходять ; перевірити відповідність даних документів постачальника договору ; відмітити реалізацію фондів ; передати уповноваженій особі розпорядження на одержання і доставку вантажу (у разі надходження матеріалів залізницею або водним шляхом) ; передати первинні документи до бухгалтерії або фінансового відділу.

Таким чином, постачання кожного підприємства матеріальними ресурсами являє собою єдність двох процесів :

а) транспортування і доставку на підприємство замовлених і закуплених матеріальних ресурсів на підставі відповідної первинної документації ;

б) оформлення заборгованості й оплати постачальником одержаних від них матеріальних цінностей.

Підприємство покупець зобов'язане проконтролювати доставку вантажу, організувати його прийомку і вивантаження, відповідне зберігання на складі або в інших місцях. Відповідальність за доставку вантажу та його зберігання в дорозі несе організація, що перевозить вантаж на підставі незалежно оформлених транспортних документів.

Покупець приймає вантаж за кількістю і якістю на своєму складі. Можливе також одержання вантажу самовивозом, коли представник покупця одержує вантаж на складі постачальника за довіренність, вивозить його своїм транспортом. Відповідальність покупця за одержані матеріальні цінності виникає з моменту підписання його представником товарних документів на одержання вантажу.

Придбання матеріальних цінностей в натурі завершується після їх надходження і оприбуткування на склад покупця.

У відношенні зберігання матеріальних цінностей, обліку і оформлення складських операцій по цих цінностях документами повинна встановлюватись сувора дисципліна.