Тенденції та закономірності бухгалтерського обліку в Україні

Узагальнюючи викладений матеріал, визначимо сукупність інформації, яка є в системі бухгалтерського обліку або може бути оптимальна на підставі його даних (табл. 2.3).

Таблиця 2.3 - Інформація, що формується на підставі облікових даних по матеріальних ресурсах1

№

п/п Інформація Хто готує Періодичність Форми Кому надається

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

12.

13.

14. Витрати на утримання відділу збуту

Витрати пов`язані з придбанням матеріалів

Витрати на складування та зберігання матеріалів

Сигнальні довідки про відхилення норм запасу

Зведені дані щодо відхилень від норм

Зведені дані про зміни норм

Дані про ресурсозбереження

- за групами матеріалів;

- за виробами;

- за структурними підрозділами

Баланс матеріальних ресурсів

Звіти про використання матеріаль-них ресурсів

Звіт про використання договорів на поставку матеріалів

Звіт по санкціях до постачальників

Відходи виробництва та їх використання

Дані про невикористані матеріали

Статистичні дані щодо ефективності використання матеріалів П,Б*

П,Б

П,Б

зав. складом

Л,В,Б

Л,В,Б

Л,В,Б

Л,В,Б

Л,В,Б

Л,В

Л,Б

ВМТП,П

Ю,Б,Ф

Л,П,Б

зав. складом

ВМТП,В місяць

місяць

місяць

щоденно чи раз на тиждень

- || -

- || -

місяць

місяць

- || -

- || -

- || -

раз на тиждень

декада

місяць

місяць

місяць

таблиця

таблиця

таблиця

довідка

таблиця

таблиця

звіт

звіт

звіт, довідка,

графіки,діаграми

А,ВМТП*

А,ВМТП

А,ВМТП

ВМТП,Ф,А

ВМТП,Ф,А

ВМТП,Ф,А

ВМТП,Ф,А

Ф,А

А,Ф

ВМТП,А

ВМТП

Ф,А,Ю,Б

А,ВМТП

А,ВМТП,Ф

А,З,Ф,Б

А,ВМТП

1*Умовні позначки: П - плановий відділ; Б - бухгалтерія; В - виробничий відділ; Л - лінійний персонал, ВМТП - відділ матеріально-технічного постачання; Ю - юридичний відділ; Ф - фінансовий відділ; А - адміністрація; З - збут (відділ)

В таблиці наведена не вся інформація, що характеризує управління запасами та використання матеріалів у виробництві, оскільки неможливо відобразити всі галузеві відмінності та специфіку продовольства, проте ці дані в достатній мірі розкривають об'єкт управління.

Така інформація має комплексний характер та заснована на бухгалтерському оперативному та статистичному обліку, однак, її найбільша частина формується в бухгалтерському обліку, що підтверджує зроблений висновок стосовно місця і ролі обліку в системі управління.

Продуктивність праці є економічним показником, що характеризує в найбільш загальному вигляді використання робочої сили в конкретних умовах виробництва. Для вимірювання продуктивності праці використовуються два показники: виробіток та трудомісткість.

Виробіток показує кількість продукції, що виготовлена за одиницю часу. На практиці використовується також показник виробітку на одного середньоспискового працівника чи робітника за місяць, квартал, рік.

Трудомісткість продукції визначається витратами праці на виготовлення одиниці продукції. На практиці застосовуються різні види трудомісткості: технологічна, обслуговування виробництва, управління виробництвом, повна.

Застосування показника трудомісткості на промислових підприємствах та в їх структурних підрозділах можна представити у вигляді таблиці:

Таблиця 2.4 Застосування показника трудомісткості продукції*

Види трудомісткості По підприємству в цілому По структурних підрозділах

Технологічна

Обслуговування виробництва

Управління виробництвом

Повна +

+

+

+ +

+

-

-

*Примітка: + показник обчислюється; - показник не розраховується

На продуктивність праці впливають різні фактори:

- науково-технічний прогрес;

- вдосконалення підготовки та підвищення кваліфікації працівників;

- система підготовки робітників масових професій та спеціалізацій;

- зміцнення дисципліни праці;

- покращення соціальних умов та побуту працюючих;

- вдосконалення форм організації праці та її оплати;

- покращення нормування праці;

- інші чинники.

У підвищенні продуктивності праці велике значення відіграє покращення умов праці, під яким розуміють сукупність факторів виробничої системи, що впливають на працездатність, здоров`я людини, розвиток особистості. Умови праці можна покращити завдяки механізації. Показником умов праці є питома вага ручної праці та робіт, що здійснюються в несприятливих чи шкідливих умовах. Щоб отримати дані про ефективність покращення умов праці та їх вплив на продуктивність праці, слід відображати в обліку затрати на досягнення вказаних цілей та співставлення їх з продуктивністю праці, рівнем захворювань та ін. При цьому необхідно використовувати економіко-математичні моделі, елементи програмування і на цій основі робити розрахунки.

Об`єктом контролю управлінської системи є формування та використання фонду оплати праці. Після того, як фонд заробітної плати вже сформувався за результатами праці за місяць, проводиться аналіз відхилень від планового фонду. Цю інформацію використовують та методами економічного аналізу визначають основні фактори відхилень фактичного фонду заробітної плати від планового, але, таким чином, можна оцінити лише роботу підприємства в цілому. Виправити становище неможливо, проте є можливість розробити систему заходів по попередженню перевищення фонду заробітної плати на майбутнє.

Співставляючи заробітну плату по кошторису і фактично віднесену на той чи інший рахунок, робиться висновок про ефективність використання фонду оплати праці.

Одним з показників в системі показників бухгалтерського обліку є співвідношення основної та додаткової заробітної плати.

Управління персоналом і заробітною платою вимагає такого мінімального обсягу інформації (табл. 2.5).

Важливе місце у фінансовому обліку належить збуту продукції, що також вимагає посиленої уваги до нього, особливо в умовах конкуренції за ринок збуту.

Між процесом виробництва і процесом збуту існує прямий зв`язок. Готова продукція, яка отримана в процесі виробництва, після прийняття її відділом технічного контролю направляється на склад готової продукції, звідки починається збут або процес збуту.

За сучасною методологією витрати на виробництво продукції включаються у виробничу собівартість продукції, а витрати, пов`язані із збутом продукції (тара, упаковка, маркіровка, транспортування тощо), відносяться на рахунок №79 “Фінансові результати”.

В структурі управління підприємства важливе місце займає маркетинг, який являє собою систему організації діяльності по розробці, виробництву і збуту продукції, робіт і послуг. Потрібно тримати в полі зору не одну якусь сторону діяльності підприємства (виробництво, фінанси, праця, збут тощо), а всі елементи господарювання в їх взаємозв`язку.

Система управління збуту базується на інформації, яку формує бухгалтерський, статистичний і оперативно-технічний облік. Для контролю за виконанням планів відвантаження і реалізації продукції

Таблиця 2.5 - Інформація, що формується на підставі облікових даних з праці та її оплати1

№

п/п Інформація Хто готує Періодичність Форми Кому надається

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

12.

13.

Відпрацьований та невідпрацьований час

Продуктивність праці робітників

Система і форма оплати праці

Ефективність організації праці

Нормування праці

Фонд заробітної плати та його використання по структурних підрозділах

Умови праці та техніка безпеки

Системи преміювання та їх ефективність

Трудомісткість продукції:

- за відпрацьованим часом;

- за заробітною платою

Відхилення від норм по заробітній платі

Зміни норм заробітної плати

Статистичні дані про використання робочого часу

Кадри: склад і використання

Т,ВПіЗ

П,ВПіЗ

ВПіЗ

ВПіЗ,Л

ВПіЗ,Н ВПіЗ,П,Б

Т,Б

ВПіЗ,П

ВПіЗ,П

Б

ВПіЗ,П,Б

Л,В,Б

Л,В,Б

П,ВК

раз на тиждень місяць

- || -

- || -

- || -

- || -

- || -

- || -

- || -

- || -

щоденно чи раз на тиждень

- || -

місяць

- || -

звіт

таблиця

- || -

- || -

- || -

- || -

- || -

- || -

- || -

- || -

- || -

- || -

графіки,діаграми

звіт

А,Л,П,Ф

А,Л

- || -

А

А,В,П

А,Л

А

А

А

А,Ф

ВПіЗ,Ф,А

ВПіЗ,Ф,А

А,ВПіЗ,Ф

А,ВПіЗ

використовується інформація, яка міститься в угодах на поставку продукції. З цією метою доцільно у відділі збуту на основі угод на кожного

покупця відкрити карточку виконання замовлення. В ній рекомендується записувати основні дані угоди (номер, дата, строк дії, а також вид продукції, кількість, якість, ціна, строки відвантаження). В міру відвантаження в карточках поставляються дані про фактичні строки відвантаження, кількість, якість, ціну. У відділі збуту повинні своєчасно відображати всі необхідні дані і давати інформацію.

Умовні позначки: ВПіЗ - відділ праці та заробітної плати; Т - табельники; ТБ - відділ техніки безпеки; ВК - відділ кадрів; Н - нормування.

днів) про виконання плану поставок у відповідності з укладеними угодами і про відхилення від плану із зазначенням причин і винуватця. На базі даних можна прогнозувати виконання зобов`язань по поставках, обсягу реалізації і прибутку.

При відвантаженні продукції фактична собівартість визначається розрахунково (табл. 2.6):

Таблиця 2.6 Визначення фактичної собівартості відвантаженої продукції, грн.*

Показники За обліковими цінами За фактичною собівартістю

Залишок готової продукції на початок місяця 100 000 89 500

Поступило готової продукції з виробництва 600 000 520 000

Всього 700 000 609 500

Відношення фактичної собівартості до облікової ціни, % х 87,07

Відвантажено продукції за місяць 550 000 488 885

Залишок готової продукції на кінець місяця 150 000 120 615

Така інформація дозволяє зробити припущення, що у випадку оплати відвантаженої продукції можна сподіватись на отримання доходу у розмірі різниці між обліковою вартістю відвантаженої та реалізованої продукції та її фактичною собівартістю (550000-488885=61115 грн.). Однак на практиці, як правило, не вся відвантажена продукція оплачується в даному місяці, тому роблять розрахунок на суму доходу, отриманого від реалізації продукції в табл. 2.7.

Із наведеного розрахунку видно, що дохід від реалізації продукції можна визначити, співставивши суму від реалізації продукції за обліковою вартістю та фактичною собівартістю. Для цього, 600 тис. грн. треба помножити на 88,09% і знайти фактичну собівартість реалізованої продукції. Різниця між обліковою вартістю (600 тис. грн.) і фактичною собівартістю реалізованої продукції (528540 грн.) являє собою дохід (71460).

Таблиця 2.7 Визначення фактичної собівартості реалізованої продукції, грн.*

Показники За обліковими цінами За фактичною собівартістю

Залишок відвантаженої продукції на початок місяця 250 000 215 905

Відвантажено продукції за місяць 550 000 488 885

Всього 800 000 704 790

Відношення фактичної собівартості до облікової ціни, % х 88,09

Реалізовано за місяць 600 000 528 540

Залишок відвантаженої продукції на кінець місяця 200 000 176 205

Значне місце в реалізації продукції займають витрати на збут. До них відносяться витрати на тару і упаковку, на транспортування продукції, комісійні збори, що виплачуються збутовим організаціям, інші витрати пов'язані із збутом продукції (проведення випробувань, аналізів тощо). Всі витрати виникають після того, коли готова продукція пройде стадію виробництва і надійде на склад для наступного зберігання, тому вони не можуть вважатися виробничими і підлягають окремому обліку. На практиці контроль за витратами на збут недостатній, його дані не аналізуються в динаміці, не визначається їх вплив на обсяг і процес реалізації (прискорення чи уповільнення, збільшення попиту на продукцію тощо).

В ринкових умовах важливою умовою успішної роботи є постійне відстеження фінансового становища підприємства. Фінансова стабільність підприємства залежить від багатьох факторів виробничої та збутової діяльності, тому протягом місяця необхідно відстежувати найголовніші з них. Без такого контролю важко або взагалі неможливо забезпечити фінансову незалежність та успішне ведення бізнесу.

Фінанси являють собою систему економічних відносин, які виражають утворення і використання фондів грошових засобів з метою забезпечення розширеного відтворення. Фінанси, що знаходяться у розпорядженні окремих підприємств, обслуговують формування засобів та їх кругообіг, сприяють здійсненню режиму економії, розвитку виробництва та задоволенню потреб колективу. Таким чином, в поняття фінансів підприємства включаються грошові відносини, процес утворення і розподілу грошових нагромаджень та інших доходів.

Управління фінансовими ресурсами розуміється як постійний процес формування та використання грошових засобів підприємства, аналізу змін у системі фінансових показників.

Фінансовий стан підприємства можна характеризувати розміщенням його засобів і джерелами їх формування. Основними показниками фінансового положення є:

- ефективність використання кредитів банку;

- стан та динаміка дебіторської та кредиторської заборгованості;

- оборотність оборотних коштів;

- платоспроможність підприємства.

Особливу увагу слід звертати на заборгованість по статті розрахунки по відшкодуванню матеріальних збитків, яка характеризує стан збереження власності. Маючи інформацію про недоліки, крадіжки і псування товарно-матеріальних цінностей, потрібно звернути увагу на умови, що сприяли їм, для недопущення у майбутньому. Дебіторська заборгованість повинна бути стягнена з винуватців, при цьому потрібно проводити інвентаризацію такої заборгованості, слідкувати за строками її виникнення і докладати енергійних зусиль по відшкодуванню протягом строку позивної давності. В умовах ринку слід створювати резерв на списання дебіторської заборгованості.

До нормальної кредиторської заборгованості відносять суми по платіжних документах, строк оплати яких не настав, суми податків та інших платежів фінансовим органам по строках оплати в наступному місяці, заборгованість по інших кредиторах. Наявність кредиторської заборгованості означає залучення в оборот додаткових засобів, однак затримка її погашення приводить до додаткових витрат на оплату пені, штрафів, які зменшують наявність власних оборотних коштів.

РОЗДІЛ ІІІ. Управлінський облік: форми і методи реалізації на сучасному етапі

3.1 Передумови розвитку підсистеми управлінського обліку в Україні. Мета, завдання, функції, принципи та сфера застосування

Вітчизняні економісти знайомі з сутністю управлінського обліку з початку 70-х років, коли вийшла монографія М.Г. Чумаченка [58], проте протягом наступних років жоден з науковців і практиків не зацікавився по-справжньому його становленням і впровадженням ні в Росії, ні в Україні. Лише у 1984 р. Б.І. Валуєв опублікував монографію з проблем розвитку обліку, в якій зазначалось, що всі значні наукові дослідження в галузі обліку були присвячені обліковим проблемам вузькопрофесійного характеру, практично не пов`язаних з суміжними галузями економічних наук, акцентує в ній увагу на взаємодії обліку з плануванням, контролем, економічним аналізом тощо.

Кінець 80-х - початок 90-х років ознаменувалися активізацією досліджень з проблем виробничого обліку як в Росії, так і в Україні. Вагомий внесок у вирішення цієї проблеми зробили такі вчені як В.Ф. Палій, М.Г. Чумаченько, В.В. Сопко, В.Б. Івашкевич, Ю.Я. Литвин та ін., які, в своїх роботах вказували на необхідність переорієнтації досліджень з методологічних проблем бухгалтерського обліку на прикладні аспекти отримання інформації для управлінського апарату, але відчутних зрушень щодо формування управлінського обліку та його практичного застосування не було.

За роки незалежності України реформовано в деякій мірі лише фінансовий облік, а з методології управлінського обліку дослідження майже не проводилися. Тому проблема формування управлінського обліку в Україні є досить актуальною і необхідною.

Наука про бухгалтерський облік пов`язана з теоретичним узагальненням ідей та досвідом відображення реальних процесів і явищ, які виникають в господарській діяльності підприємств, вона прокладає шлях для практики, пропонуючи найбільш раціональні методи обробки інформації з метою забезпечення нею різноманітних користувачів. Фінансовий облік спрямовується на вивчення методів узагальнення ретроспективної (історичної) інформації про стан і динаміку об`єктів, в чому і проявляється його обмеженість. Об`єктивною передумовою його удосконалення стали запити менеджерів на інформацію прогнозування явищ і подій та контролю за їх розвитком, зокрема витрат на виробництво і прибутку. Вже на початку ХХ ст. були спроби виділити облік витрат і калькулювання собівартості продукції як окрему підсистему обліку на науковій основі, хоча тривалий час ця ідея недооцінювалась підприємцями і бухгалтерами. Проти калькуляції висувались з їх боку заперечення, які зводились до таких аргументів:

- індивідуальний характер кожного виробництва робить неспівставною величину собівартості;

- вартість робіт, що пов`язані з калькулюванням, значно вища ефекту, який від них отримується;

- канцелярщина і бюрократизм, що викликані калькуляцією, суттєво заважають роботі;

- суб`єктивізм в розподілі накладних витрат;

- неможливість точно розподілити витрати між основною і побічною продукцією;

- неможливість точно визначити фактичну собівартість.

Отже, ці аргументи гальмували розповсюдження, а тому лише близько 5% підприємств точно знали у скільки обходиться їх продукція [31, с. 7].

У 30-ті роки ХХ ст. були створені всі необхідні передумови для розвитку виробничого обліку і калькулювання не тільки за рубежем, але й в Україні (нормування витрат на виробництво, інженерна підготовка виробництва, класифікація витрат, методи розподілу накладних витрат і їх включення у собівартість продукції, методи обліку прямих і накладних витрат, теоретичні дослідження залежності окремих видів витрат від масштабів виробництва тощо).

Поступово система виробничого обліку та калькулювання удосконалювалась в зарубіжних країнах в напрямку їх інтеграції та створення на цій основі управлінського обліку. Академік М. Г. Чумаченко зазначив, що в 50-ті - 60-ті роки в США посилився інтерес до питань обліку витрат і калькулювання собівартості [58, с. 4]. В 50-ті роки поняття “виробничий облік” все частіше стали заміняти терміном “управлінський облік”. Починаючи з 1950 р. у навчальних закладах США починається вивчення курсу “Управлінський облік”, який згодом перетворюється на один з основних курсів у системі фахової підготовки бухгалтерів. Методи і технічні прийоми виробничого обліку все більше наближаються до управлінського [46, с. 9].

В Україні виробничий облік і калькулювання собівартості, в певних межах, були організовані на великих і середніх підприємствах, але так і не перетворились на управлінський облік в силу притаманних соціалістичній системі специфічних особливостей - жорстокого регулювання усіх сфер господарювання на стадії кругообігу засобів. За таких умов не може бути управлінського обліку, адже він передбачає наявність альтернатив у виборі асортименту продукції, поновлення асортименту, визначення обсягу завантаження потужностей, становлення ціни тощо, а це неможливо при плановій економіці, коли кожному підприємству доводяться плани і вони мають силу закону.

Тільки в умовах свободи підприємництва в ринкових умовах в Україні з`являється можливість і необхідність поділу єдиної системи бухгалтерського обліку на окремі підсистеми, а у їх число входить і управлінський облік. Не вдаючись в конкретизацію окремих деталей вважаємо за необхідне показати відмінність між фінансовим і управлінським обліком, що дає підставу говорити про дві різні підсистеми (табл. 3.1).

Таблиця 3.1. Порівняння підсистем фінансового та управлінського обліку

№

п/п Критерії порівняння Управлінський облік Фінансовий облік

1 Регламентація Нерегламентований, організовується виходячи з потреб апарату управління Регламентований законами, стандартами, принципами, звітністю

2 Мета Допомога адміністрації в контролі ефективності роботи підприємства Складання фінансової звітності

3 Користувачі Внутрішні (менеджери усіх рівнів) Зовнішні (акціонери, банки, інвестори, постачальники)

4 Методологія Збір інформації для менеджерів Фіксація фактів, складання балансу, трансформація даних

5 Структура даних Різна, залежить від мети використання інформації Баланс, форми фінансової звітності

6 Часовий аспект Направленість у майбутнє Фіксація минулого

7 Звіти Деталізовані дані за окремими підрозділами, виробами, показниками ефективності Загальні для підприємства в цілому

8 Звітний період Від 1-го дня до 10-15 рр. Місяць, квартал, рік

9 Вимірники Натуральні, трудові, грошові Грошові

10 Точність Приблизна, відносна Висока

11 Строки подачі даних По мірі необхідності Після закінчення звітного періоду

12 Набір показників Невизначеність, мінливість Точно визначений

13 Зв'язки з іншими дисциплінами Аналіз, математика, психологія, кібернетика Нема зв'язків або зв'язки опосередковані

14 Відповідальність Фактично немає За законом

15 Контроль відпові-дальності даних Внутрішній ревізор Аудитор

16 Сфера обліку Вибіркові об`єкти Всі об`єкти підприємств

17 Вплив на поведінку споживачів Внутрішніх менеджерів Зовнішніх користувачів

18 Відкритість даних Секретність (комерційна таємниця) Відкриті

Як видно з наведеної таблиці 3.1 кожна з підсистем має свою мету і завдання, але між ними існують принципові відмінності. Разом з тим, треба чітко бачити те, що їх об`єднує. Це можуть бути ідентичні об`єкти спостереження, використання однакових документів для кожного з видів обліку, доповнення даних фінансового обліку даними управлінського, ухвалення рішень на основі інформації двох видів обліку тощо.

Сучасний рівень розвитку ринкових відносин приводить до ускладнення орієнтації підприємства та посилює нестабільність його конкурентних позицій, тому роль управління не просто зростає, а відбуваються якісні зміни в його структурі та методах.

Отже, управлінський облік хоча пов`язаний з передбаченням подій, але горизонт прогнозування у нього складає від місяця до року. Управлінський облік, як самостійна частина бухгалтерського обліку виник закономірно на певному етапі розвитку народного господарства. Підприємницька діяльність протягом ХХ ст. характеризувалась поступовим ускладненням, що посилювало нестабільність середовища в якому розвивалось підприємство, та обумовило еволюцію управлінських систем.

Аналіз розвитку народного господарства свідчить про те, що підприємницька діяльність досить суттєво змінюється в часі. Приблизно через кожних 20 років, що характеризує також зміну поколінь за цей час, міняються виробничо-ринкові та географічні фактори, внутрішнє і зовнішнє середовище діяльності підприємства, пор що свідчить схема представлена в табл. 3.2

Управлінський облік тісно пов`язаний з калькуляцією продукції. Рівень витрат розраховується на одиницю продукції і робиться висновок чи не перевищують окремі статті нормативних величин та фактори, які обумовили такі відхилення.

Отже, управлінський облік є окремою підсистемою обліку, яка пов`язана з деталізацією витрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції в такому розрізі, який задовільняє систему

Таблиця 3.2[1, c.46]

Характеристика стадії розвитку 1900 стабільність 1930 реакція на проблеми 1950 передбачення 1970 дослідження 1990 творчість

Звичайність подій

Темп змін

Передбачення майбутнього Звичні

Повільніше ніж реакція фірми

За аналогією з минулим В межах екстраполяції досвіду

Порівняні з реакцією фірми

Методом екстраполяції Несподівані, які мають аналоги в минулому

Передбачувані проблеми і нові можливості

Передбачувані проблеми і нові можливості Несподівані і зовсім нові

Швидше, ніж реакція фірми

Часткові передбачення за слабкими сигналами, непередбачені змінами

Шкала нестабільності 1 2 3 4 5

Дані управлінського обліку використовують для прогнозування собівартості продукції. Управлінський облік на відміну від фінансового не регламентується державою і методика його ведення залежить від потреб системи управління конкретного підприємства.

Управлінський облік виник у країнах з ринковою економікою в інтересах внутрішніх користувачів інформації. Управлінський облік складається із системного обліку, який розвиває традиційні способи бухгалтерської інформації, і проблемного обліку, що дозволяє виробити дійові управлінські рішення.

Особливістю управлінського обліку є те, що на місце чисто процедурних обліково-економічних завдань висувається нове завдання - забезпечення потреб користувачів у такій інформації, яка носить адресний характер, тому зрозуміло, що для різних груп користувачів треба забезпечити різну інформацію.

Управлінський облік дає інформацію для внутрішнього використання в системі управління на відміну від фінансового обліку, який орієнтується на задоволення потреб зовнішніх користувачів. Він становить самостійну частину бухгалтерського обліку, має свій предмет, метод, завдання.

Предмет управлінського обліку. Виходячи з ролі і значення управлінського обліку в системі бухгалтерського обліку в цілому можна виділити такі найбільш суттєві його ознаки:

* підпорядкування методології обліку запитам управлінської системи;

* забезпечення внутрішніх потреб підприємства в інформації;

* обмеження об'єктів обліку витратами на виробництво і калькулювання собівартості продукції;

* конфіденційність.

Управлінський облік організовується в такому порядку, щоб повністю задовольнити потреби управління в інформації щодо формування собівартості і визначення рентабельності окремих видів продукції. Щоб організувати такий облік треба визначити, в якому розрізі і кому потрібна інформація. Для цього опитуються працівники кожної служби на предмет того, яку інформацію їм необхідно мати, щоб прийняти обґрунтовані управлінські рішення. Після цього робиться зведений опис необхідної інформації і головний бухгалтер розробляє методику формування, збору, обробки і подачі інформації користувачам.

Управлінський облік здійснюється окремою службою, працівники якої повинні бути обізнані з технологією виробництва, обліком, аналізом, володіти математичними методами в економіці, добре знати склад витрат, що включаються в собівартість і методику калькулювання собівартості продукції.

Методи управлінського обліку. Як кожна наука, управлінський облік вивчає свій предмет за допомогою певних методів, які можна поділити на три групи:

1. Загальнометодологічні методи дослідження об'єкту (спостереження, порівняння, аналіз, синтез). Метод спостереження передбачає систематичний збір інформації, необхідної для всебічної характеристики витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції. Необхідно виділити ті центри, де виникають витрати, а потім за допомогою певних інструментів знімають і трансформують дані.

2. Загальнонаукові методи бухгалтерського обліку. Управлінський облік тісно пов'язаний з фінансовим, тому він використовує загальні методи притаманні бухгалтерському обліку. До таких методів відносяться рахунки бухгалтерського обліку і подвійний запис, документація і інвентаризація, оцінка і калькуляція.

3. Специфічні методи управлінського обліку.

Одним з поширених методів є групування і перегрупування витрат виробництва у відповідності з поставленою метою дослідження собівартості.

Метою управлінського обліку є мінімізація витрат на виробництво продукції і отримання максимально можливого рівня рентабельності або норми прибутку.

Для досягнення мети необхідно децентралізувати контроль за формуванням собівартості. Прямі витрати на виробництво (матеріальні ресурси, заробітна плата) плануються і контролюються за центрами витрат і відповідними особами (лінійний персонал), а непрямі витрати (витрати по утриманню і експлуатації машин і устаткування, витрати на управління) штабним персоналом (начальниками відділів і служб).

Основними завданнями управлінського обліку є:

- складання кошторисів на виробництво продукції;

- облік витрат на виробництво паралельно за багатьма напрямками (цех, дільниця, вибір, елемент, стаття калькуляції);

- визначення об`єктів калькулювання;

- вибір методу обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції;

- складання планових звітних калькуляцій;

- аналіз відхилень від норм витрат;

- групування відхилень за причинами і винуватцями;

- забезпечення інформації для управління про відхилення від норм;

- визначення собівартості продукції, норми прибутку, рентабельність;

- аналіз собівартості продукції і виявлення резервів її зниження;

- автоматизація обліку, калькулювання і аналізу собівартості продукції.

Контроль за формуванням собівартості продукції передбачає таку систему інформації, яка при невеликих витратах повністю забезпечує апарат управління в необхідних даних для прийняття управлінських рішень. Найбільш ефективною вважається система інформації про об`єкт спостереження, яка ґрунтується на фіксації і аналізі відхилень від прогнозних (планових) параметрів об`єкту.

У зв`язку з цим виникає необхідність планування стану об`єктів управління на основі детально розроблених норм і нормативів витрат на виробництво по всіх номенклатурі виробів.

Система планування повинна були адекватною системі обліку витрат на виробництво. Це можна забезпечити за умов розробки робочого проекту організації планування, обліку і калькулювання собівартості продукції на конкретному підприємстві.

3.2 Методологія обліку витрат в ринковому середовищі

Витрати на виробництво завжди знаходяться в центрі уваги працівників управління сільськогосподарських підприємств, що пояснюється багатьма причинами, серед яких можна виділити основні:

* необхідність раціонального використання обмежених ресурсів;

* забезпечення зростання прибутків за рахунок економії ресурсів;

* отримання синтетичного показника, який характеризує ефективність використання всіх видів ресурсів (собівартість продукції);

* планування ресурсів на одиницю продукції та аналіз фактичних витрат з метою виявлення відхилень і причин;

* співставлення доходів і витрат для визначення маржинального доходу;

* прийняття рішень щодо удосконалення конструкції, технології існуючих виробів і визначення ефективності заходів;

* вирішення питань розширення асортименту продукції, використання потужностей підприємства, освоєння нових видів продукції.

В названих випадках інформації потрібна для прийняття управлінських рішень, які ґрунтуються на економічні доцільності тих чи інших альтернатив.

Методологія обліку витрат на виробництво в Україні ґрунтувалася на інтегральній системі бухгалтерського обліку, коли фінансовий і управлінський облік використовують одні і ті ж документи, але для різного призначення.

Так у переплетеній системі обліку, яка використовується майже у 80ти країнах світу, в тому числі в країнах Євро Союзу, управлінський облік організовується за допомогою спеціальних контрольних рахунків (додаток Д).

Контрольний рахунок фінансового обліку є активним, в якому показується сальдо та всі витрати, пов`язані з виробництвом по дебету, в той час як такий же контрольний рахунок відкривається в управлінському обліку і сальдо та витрати виробництва показуються по кредиту рахунка. Між цими двома рахунками повинна бути відповідність сум сальдо і оборотів.

В інтегрованій системі обліку, яку використовують країни, орієнтовані на англо-американську модель, витрати на виробництво відображаються у фінансовому обліку на рахунку “Виробництво”, а управлінський облік деталізує витрати в розрізі виробів продукції, центрів витрат і сфер відповідальності в аналітичному обліку (додаток Е).

Слід зазначити, що входження (інтеграція) у Європейський Союз справа клопітка і досить дорога для країн, які мають такі наміри, адже для цього необхідно розробити програму адаптації законодавства до вимог, які існують у країнах ЄС.

Отже, пристосування української моделі бухгалтерського обліку до європейської дозволить не лише зробити її зрозумілою для інвесторів, але й заощадити значні кошти держави на неминучу адаптацію обліку в майбутньому при вступі до ЄС.

Управлінський облік вимагає, в першу чергу, організації аналітичної бухгалтерії, функціями якої є:

- визначення витрат на виробництво і собівартості виробів;

- розрахунок фінансових результатів виробленої продукції;

- облік витрат за центрами і сферами відповідальності.

Слід відзначити, що на підприємствах України переважає традиційна система обліку та контролю фактичних витрат, яка доповнюється окремими елементами оперативного контролю (документування витрачання матеріальних ресурсів за допомогою лімітних карт, складання маршрутних листів обробки деталей тощо).

Зрозуміло, що окремі елементи такого контролю не можуть замінити собою систему, тому ефективність впливу апарату управління на формування собівартості дуже низька.

Наука і практика кращих підприємств давно виробили системи контролю за формуванням собівартості продукції, що базується на стандартних (нормативних) витратах ресурсів. Однією з таких систем є система нормативного обліку й оперативного контролю витрат виробництва. Поняття “нормативні витрати” ґрунтується на розрахунку норм витрат на матеріали, оплату праці, встановлення нормативів на організацію та управління виробництвом.

При встановленні стандартних норм враховується досвід роботи підприємства, а також конкурентів. Стандартні витрати повинні вказувати шлях в майбутнє, а не відображати минуле. Виходячи з цього нормативні витрати - це науково обґрунтовані норми, які отримані при аналізі всіх факторів виробництва та конкуренції на ринку.

На підприємствах історично склалось так, що працівники апарату управління мають вузьку спеціалізацію і кожен з них по своєму досягають основної мети - зниження собівартості продукції. Але часто їх зусилля не досягають мети внаслідок неузгодженості дій. Створення спеціалізованого підрозділу у управлінню собівартості дозволить розробити цілісну систему, в якій узгоджувались би дії окремих відділів і служб управління, направлених на зниження витрат виробництва. При цьому можна досягти синергетичного ефекту, коли ефективність такого підрозділу перевищує суму ефектів окремих самостійних підрозділів апарату управління.

Впровадження нової техніки завжди вимагає перегляду матеріальних і трудових норм, хоча на практиці досить часто цього не роблять, внаслідок чого ефект від застосування нової техніки понижується. На схемі показані відділи та служби заводоуправління, які повинні брати участь в розробці норм і нормативів: відділ праці і заробітної плати, виробничий, конструкторський, технологічний відділи, служба головного механіка, енергетика та ін. Систематизація норм і нормативів складається на спеціально створений відділ або бюро.

Відділ праці і заробітної плати (ВПіЗ) розробляє технічно обґрунтовані норми праці по кожній операції на деталі, вузли, напівфабрикати, вироби, на окремі види робіт і послуг.

При цьому враховується технічний рівень об'єднання підприємства, а також плани розвитку техніки, технології, наукової організації праці, удосконалення управління.

Виробничий відділ разом з іншими відділами визначає стратегію і тактику в нормуванні матеріалів і енергоспоживанні. На основі конструкторської і технологічної документації розробляються норми і нормативи споживання матеріалів, сировини, палива, малоцінних і швидкозношуваних предметів, запасних частин тощо.

Відділ головного механіка бере участь у розробці норм і нормативів використання основних засобів, зокрема таких норм, як виробіток продукції протягом зміни, місяця на одиницю обладнання (в натуральному і вартісному вираженні), фондомісткість продукції, витрачання інструменту на одиницю продукції.

Нормативна калькуляція на практиці є ідеальним методом собівартості продукції, робіт, послуг виходячи із діючих норм і нормативів на даний момент часу. Цілком зрозуміло, що точно врахувати всі елементи такої складної системи, як виробничий процес, що змінюється і постійно перебуває в русі, неможливо, тому реальна собівартість завжди буде відрізнятися від ідеальної (нормативної). Звідси видно на скільки важливо мати якісні норми і нормативи, що враховують рівень і перспективи розвитку техніки, організації праці, які призводять до змін діючих норм і нормативів, незалежно від того, чи усвідомлюється це і враховується, чи не усвідомлюється і не враховується. Якщо в об`єднанні налагоджений контроль за змінами норм, то вони періодично переглядаються, а їх зміни вносяться в нормативні калькуляції, що дозволяє забезпечити об`єктивність нормативної собівартості. В іншому випадку нормативна собівартість продукції перестає бути надійним орієнтиром у справі управління собівартості продукції.

Зрештою, на практиці ці відхилення виявляють себе у вигляді не документованих відхилень, їх значна величина свідчить про недосконалість нормативного господарства з усіма наслідками, що випливають з цього факту. Аналіз роботи підприємств, що впровадили нормативний метод, свідчить про те, що в багатьох випадках недооцінюється такий елемент, як зміни норм. Зміни норм дають уяву про динаміку витрат окремих видів матеріалів, дозволяють розраховувати економію матеріальних ресурсів, для чого зміни норм слід помножити на обсяг випуску продукції.

Використання зазначеної методики управління собівартістю продукції дозволяє вирішити проблему стимулювання за економію матеріальних, паливних та енергетичних ресурсів. На основі існуючої інформаційної бази доцільно застосовувати індивідуальне або групове преміювання. Оскільки при зміні норм відомі ініціатори (відділи, виконавці), то можливо розрахувати економію від змін норм на обсяг продукції, визначити осіб, які підлягають преміюванню і розмір премії. Як правило, за зміну норм преміюються працівники керуючого складу, фахівці та службовці.

Управління собівартістю продукції на основі нормативного методу, або управління по відхиленнях, вимагає високої культури управлінського апарату (мається на увазі економічна грамотність кадрів, усвідомлення завдань, що стоять перед колективом в галузі раціонального використання ресурсів, рівень інформаційного спілкування працівників, раціоналізація документообігу, обробка інформації за допомогою ЕОМ та ін.). На жаль, поки що на підприємствах не досягли такого рівня культури, і як наслідок, управління по відхиленнях ще досить недосконале.

Для правильного відображення інформації про собівартість продукції необхідно знати методи калькулювання. Методом калькуляції є система науково обґрунтованих прийомів розрахунку собівартості продукції, робіт і послуг з метою визначення ефективності організації і технології виробництва, роботи окремих ланок виробничого процесу (бригад, дільниць, цехів, служб).

Облік за центрами витрат і сферами відповідальності до цього часу не знайшов застосування на підприємствах України, хоча його необхідність диктується тією обставиною, що в умовах ринкового середовища слід мати детальну інформацію про формування собівартості та шляхи її зниження з метою обмеження витрат на виробництво, що призведе до мінімізації ціни продажу.

3.3 Підготовка управлінських рішень на основі даних обліку

Управлінський облік, як окрема підсистема бухгалтерського обліку, відіграє важливу роль у контролі витрат і формування прибутку підприємств. Саме прибуток і рентабельність виробництва в умовах ринку є найважливішими показниками, що характеризують господарську діяльність підприємства.

Для системи управління необхідні дані як про формування собівартості кожного виду продукції, і рівень прибутковості, адже на основі цього менеджери можуть приймати управлінські рішення щодо асортименту випуску продукції (табл. 3.3):

Таблиця 3.3 Вибір асортименту продукції (ФГ “Опілля”)

Вироби Прибуток на одиницю продукції Матеріали Зарплата і соціальне страхування Накладні витрати Разом

грн. % грн. % грн. % грн. % грн. %

- 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

А

Б

В 90

30

82 100

33,3

91,1 100

200

50 100

200

50 20

30

5 100

150

25 80

120

45 100

150

56,25 200

350

100 100

175

50

Кількість годин на 1 виріб Витрати на збут Ціна одиниці продукції Обсяг реалізації Прибуток

год. % грн. % грн. % шт. % тис.грн. %

11 12 13 14 15 16 17 18 19 20

3

3,3

2,7 100

110

90 10

20

8 100

200

80 300

400

190 100

133,3

63,3 1000

5000

2000 100

500

200 90

150

164 100

166,7

182,2

В цьому прикладі виріб А взято за еталон, тому по всіх показниках відносне значення приймається за 100%, а по виробах Б і В значення показників розраховуються у відношенні до базового, прийнятого по виробу А. Прибуток на одиницю продукції найвищий по виробу А, але виробництво цієї продукції вимагає у 2 рази більше матеріалів та у 4 рази більше витрат на оплату праці. В цілому собівартість одиниці виробу А у 2 рази вища від собівартості виробу В. Отже, нарощування виробництва продукції А недоцільне. Аналіз прибутковості і собівартості продукції Б показує, що у порівнянні з виробом А прибуток у нього в 3 рази менший, а собівартість вища в 1,75 рази, тому нарощувати обсяг цієї продукції також недоцільно. Найкращі економічні показники має виріб В - високий рівень прибутковості та низьку собівартість.

Проаналізувавши дані, менеджер може прийняти рішення щодо зменшення обсягу реалізації продукції Б та нарощування збуту продукції В.

Маркетингові дослідження вимагають аналізу прибутків по зонах (секторах) реалізації. З цією метою обсяг реалізації продукції розподіляється між окремими зонами (табл. 3.4).

Таблиця 3.4. - Рентабельність реалізації продукції по зонах (ФГ “Опілля”)

Показники Обсяг реалізації (тис. грн.) Рівень прибутковості (тис. грн.) Зони (тис. грн./шт.)

Схід Центр Захід

Реалізація

А

Б

В

300

2000

380

90

150

164

150/500

1000/2500

152/900

105/350

800/2000

190/1000

45/150

200/500

38/100

Разом: 2680 - 1302/3900 1095/3350 283/750

Прибуток тис. грн. - 404 185,6 173,5 44,9

Рентабельність, % - 15,07 14,25 15,84 15,86

Якщо в цілому по підприємству рівень рентабельності становить 15,07 то по окремих зонах спостерігається диференціація цього показника від 14,25% до 15,86%. На підставі наведених даних приймається рішення щодо стимулювання збуту, планування витрат на рекламу, розширення обсягу продажу окремих товарів в тій чи іншій зоні.

Цінну інформацію для менеджерів дає таблиця, по якій знаходиться формула збереження межі прибутку (додаток Ж).

Наведена таблиця дає можливість розрахувати такі дані:

1) межу доходності, яка показує різницю між собівартістю одиниці продукції (рядок 2) та ціною реалізації (рядок 1);

2) процент доходності, як відношення межі доходності (рядок 3) до ціни реалізації (рядок 1);

3) прибуток за певний період (рядок 7), який знаходиться за спеціальною методикою.

На практиці досить часто в конкретному середовищі приходиться змінювати ціну, собівартість, або ціну і собівартість одночасно в сторону зниження або підвищення, при цьому ставиться мета зберегти заплановану величину прибутку. Отже, в кожному з варіантів зміни ціни і собівартості, величина прибутку (рядок 7) буде однаковою. Зрозуміло, що при зниженні ціни на 5%, кількість продукції, що реалізується, необхідно збільшити для того, щоб компенсувати не одержаний прибуток внаслідок зниження ціни. При підвищенні ціни і зниженні собівартості кількість проданих виробів зменшиться.

Управлінський облік повинен групувати витрати на виробництво так, щоб менеджери на основі отриманих даних могли аналізувати залежність між окремими показниками, робити розрахунки і знаходити такий план збуту продукції, який забезпечує мінімум витрат і максимум прибутку.

Бухгалтер повинен надати таку інформацію, на підставі якої менеджер зможе виявити прибуткові і не прибуткові сегменти, знайти оптимальний план асортименту і збуту з позиції прибутковості продукції. Також бухгалтер повинен забезпечити звіт для відповідного адміністративного органу підприємства щодо формування собівартості продукції, витрат тощо, а працівники в свою чергу повинні хоча б один раз на місяць, мати дані аналізу виробництва і звіти по відхиленнях. Як показує зарубіжний досвід, єдиного переліку мети і завдань управлінської системи немає, проте деякі з них можна виділити [54, с. 108].

1. Інформація з урахуванням розширення виробництва.

2. Ефективність функціонування відділів.

3. Прибутковість асортименту продукції.

4. Результати проведеної науково-дослідної роботи.

5. Відходи виробництва і виробництва продукції.

6. Аналіз цін.

7. Інформація про виробництво.

8. Виробничо-географічний аналіз.

9. Звіти відділу збуту по продукції.

10. Графіки мети рентабельності окремих видів продукції.

11. Витрати матеріалів і зарплати по видах продукції.

12. Відхилення реалізаційних цін.

13. Перемінні витрати по кожному виробу.

14. Валовий прибуток по видах продукції.

15. Витрати виробництва.

16. Сезонні коливання та їх вплив на собівартість продукції.

Одним з методів регулювання виробництва і збуту є підготовка звітів для менеджерів пор вплив зміни асортименту випуску продукції на прибуток (табл. 3.5).

Такі звіти необхідно подавати регулярно для ознайомлення менеджерів з питань виробництва, реалізації та дизайну. За наслідками аналізу може бути змінено ціну чи собівартість продукції або і те, іф друге разом і складено новий план асортименту продукції у зв`язку з переглядом цін та собівартості продукції.

Асортимент продукції розглядається також з точки зору використання виробничих потужностей. На практиці може бути така ситуація, коли різні види продукції мають однакову або близьку доходність, але при цьому на одиницю продукції вимагають різної кількості годин робочого часу. З

Таблиця 3.5. - Зміна асортименту продукції і коливання прибутку (ФГ “Опілля”)

Показник Загальна сума Виріб А Виріб В Виріб С

І. План за січень

1. Ціна реалізованої одиниці продукції, грн.

2. Загальна собівартість, грн.

3. Валовий прибуток (ряд 1 - ряд 2), грн.

4. Доходність до обсягу реалізації (%)

((ряд 3:ряд 1)*100)

5. Рамка доходності

6. Плановий обсяг продукції (шт.)

7. Плановий обсяг реалізації, грн.

8. Плановий обсяг прибутку, грн.

(ряд 6*ряд 3) -

-

29,4

-

6000

85000

25000 20

15

5

25

середні

2000

40000

10000 15

12

3

20

низькі

1000

15000

3000 10

6

4

40

високі

3000

30000

12000

ІІ. Фактичне виконання за січень

Реалізовано продукції (шт.)

Відхилення від плану реалізації (шт.)

Обсяг реалізації, грн.

Відхилення від плану реалізації, грн.

Прибуток від реалізації, грн.

Відхилення від плану прибутку, грн. 5800

-200

79500

-5500

24000

-1000

28,9 1700

-300

34000

-6000

8500

-1500

900

-100

13500

-1500

2700

-300 3200

+200

32200

+2000

12800

+800

Фактичний прибуток (%)

метою визначення найкращого варіанту використання робочого часу і потужності підприємства розробляється план впуску продукції. Для цього складається звіт (табл. 3.6), який служить менеджерам з маркетингу, виробництва продукції та управління підприємством в якості основи для прийняття рішень щодо асортименту продукції, які ґрунтуються на робочому часі, необхідному для реалізації продукції.

Співставляючи дані про вартість реалізації та прибуток на 100 виробничих одиниць можна знайти найкраще співвідношення по наведених 4 виробах. Як видно з таблиці 3.6, по виробу С на 1000 грн. реалізації в розрахунку на 100 виробничих годин, можна отримати 400 грн. прибутку, а найменше по виробу В і Д.

Отже, доцільно випускати більше виробів С, але при умові, що їх реалізація на ринку ніякими критеріями не обмежується. Якщо ж виникають труднощі у реалізації, то необхідно проаналізувати вплив зниження ціни на прибуток. Таким чином аналіз асортименту продукції дає можливість всебічно проаналізувати співвідношення реалізація-прибуток і прийняти обґрунтовані рішення щодо плану випуску та реалізації продукції:

Таблиця 3.6. - Аналіз асортименту продукції та використання потужностей господарства (ФГ “Опілля”)

Показник Виріб А Виріб В Виріб С Виріб Д

1. Ціна реалізованої одиниці продукції, грн.

2. Собівартість, грн.

3. Валовий прибуток, грн.

4. Валовий прибуток, %

5. Виробничий час на виріб

6. Прибуток на виробничу годину, грн.

7. Замовлення (шт..)

8. Обсяг реалізації, грн.

(ряд 1*ряд 7)

9. Собівартість реалізації, грн.

(ряд 2*ряд 7)

10. Прибуток від реалізації при 100 виробничих годинах (ряд 3*ряд 7), грн.

11. Спожитий виробничий час (год.) (ряд 5*ряд 7)

12. Загальна вартість реалізації при 100 виробничих годинах

(ряд 8*ряд 11*100), грн.

13. Прибуток на 100 виробничих годин

(ряд 6*100), грн.

14. Кількість закінчених виробів на 100 виробничих годин

(ряд 12:ряд 1), шт. 20

15

5

25

2

2,5

100

2000

1500

500

200

1000

250

12,5 15

12

3

20

2

1,5

100

1500

1200

300

200

750

150

10

10

6

4

10

1

4

100

1000

600

400

100

1000

400

40 25

20

5

20

4

1,5

100

2500

2000

500

400

625

125

5

Досить часто перед менеджерами постає питання: виробляти чи купувати продукцію? Це питання досить складне і перш ніж буде робитись розрахунок, необхідно вирішити, які вкладення необхідно зробити у нове устаткування і протягом якого строку воно буде амортизоване.

Для того, щоб дати відповідь на питання - що слід робити з виробами для комплектації машин (виробляти чи купувати), які випускає фірма, потрібно провести аналіз прямих витрат на виробництво (матеріали і заробітна плата) або повних витрат (до прямих додаються накладні витрати і амортизація). Розрахунок витрат здійснюється по двох варіантах - при власному виробництві та при закупівлі зі сторони. Рішення приймається на підставі найменших витрат (табл. 3.7).

Таблиця 3.7. Аналіз вартості виробів у відношенні виробництва чи закупки (ФГ “Опілля”)

Витрати Виріб М Виріб Р

Виробляти Закупляти Виробляти Закупляти

Нормативні витрати:

І. Матеріали: (тис. грн.)

Пшениця

Ячмінь

Жито

Овес

Кукурудза

Інші матеріали

Разом

ІІ. Обробка продукції (тис. грн.)

ІІІ. Зарплата виробничих робітників

Центр І

Центр ІІ

IV. Накладні витрати

Центр І

Центр ІІ

V. Амортизація (тис. грн.)

0,40

0,20

0,15

0,10

-

-

0,85

0,25

0,30

0,20

0,25

0,25

0,35

0,45

0,35

0,30

0,05

-

-

1,15

0,20

0,20

0,50

0,20

0,20

0,30

-

1,05

0,60

0,10

0,20

0,10

2,05

0,40

0,70

0,50

0,60

0,40

0,50

0,70

1,25

0,40

-

0,15

-

2,50

0,30

0,70

0,50

0,55

0,35

0,45

Загальна сума витрат 2,45 2,40 5,15 5,35

Аналіз витрат передбачає деталізацію використовуваних матеріалів, визначення ціни, доступності їх придбання, можливість обробляти матеріали та інші умови. Доцільно всі витрати згрупувати і зробити висновок щодо виробництва чи придбання виробів на основі альтернативних методів: за повними витратами, основними та прямими витратами. Всебічний аналіз проблеми виробляти чи купувати вироби дає можливість врахувати багато факторів і вибрати правильне рішення на основі бухгалтерської інформації. За варіантом повних витрат по виробу М слід прийняти рішення про закупку, а вироби Р - про власне виробництво тому, що таке рішення забезпечує зниження собівартості виробів (табл. 3.8).

Таблиця 3.8. Порівняльний зведений аналіз витрат при використані альтернативних методів (ФГ “Опілля”)

Витрати Виріб М Виріб Р Виробляти Закупляти Виробляти Закупляти

І. Повні витрати, грн.

Матеріали: (тис. грн.)

Обробка продукції (тис. грн.)

Зарплата робітників

Накладні витрати

Амортизація (тис. грн.)

0,85

0,25

0,50

0,50

0,35

1,15

0,20

0,35

0,40

0,30

2,05

0,40

1,20

1,00

0,50

2,50

0,30

1,20

0,90

0,45

Разом 2,45 2,40 5,15 5,35

ІІ. Основні витрати, грн.

Матеріали

Заробітна плата робітників

0,85

0,50

1,15

0,35

2,05

1,20

2,50

1,20

Разом 1,35 1,50 3,25 3,70

ІІІ. Прямі витрати, грн.

Матеріали

Заробітна плата робітників

Змінні накладні витрати (50% накладних)

Амортизація

0,85

0,50

0,25

0,35

1,15

0,35

0,20

0,30

2,05

1,20

0,50

0,50

2,50

1,20

0,45

0,45

Разом 1,95 2,00 4,25 4,60

За варіантом основних витрат доцільно в обох випадках виробляти продукцію на самому підприємстві внаслідок значних переваг у собівартості виготовлення виробів власними силами, а за варіантом прямих витрат також вигідніше виробляти, а не купувати вироби М і Р.

Враховуючи викладене можна зробити висновок про те, що у 2/3 випадків доцільно виготовляти виріб М власними силами. Щодо виробу Р, то тут висновок однозначний - у всіх альтернативних випадках виготовлення власними силами обходиться дешевше, ніж закупівля по кооперації.