Взаємозв'язок балансу і звіту про власний капітал

Ще однією формою звітності щодо відображення інформації про власний капітал є примітки. В цілому згідно п.25 П(С)БО “Загальні вимоги до фінансової звітності” у примітках розкривають облікову політику підприємства, інформацію, якої немає у самій фінансовій звітності, але подавати вимагають відповідні П(С)БО, а також інформацію, що містить додатковий аналіз статей звітності, який забезпечує її прозорість і своєчасність. Причому обсяг приміток, порівняно із попередньою формою пояснювальної записки до річного бухгалтерського звіту, значно збільшився. І як самостійна форма звітності, вона потребує при складанні застосовувати і аналіз, і прогноз, і методи індукції та дедукції. Весь фінансовий звіт тепер містить 35-40 сторінок, в складі якого велику частку займає інформація про емітента, а саме: основні дані про емітента, інформація про одержанні ліцензії, про результати фінансово-господарської діяльності, довідка про фінансовий стан, дані про цінні папери емітента, інформація про посадові особи емітента.

Практично у всіх стандартах є перелік інформації, яку потрібно включати до приміток. Зокрема, у П(С)БО 5 “Звіт про власний капітал”, П(С)БО 6 “Виправлення помилок і зміни в фінансовій звітності”, П(С)БО 7 “Основні засоби”, П(С)БО 16 “Витрати”, П(С)БО 21 “Вплив змін валютних курсів” передбачений перелік інформації, яку повинні розкривати підприємства у примітках до фінансової звітності щодо складових власного капіталу.

У результаті розгляду П(С)БО вийшов доволі об'ємний перелік питань, які повинні розкриватись у примітках до фінансових звітів щодо інформації про складові власного капіталу. Причому відповіді на дані питання підприємства дають з урахуванням власних умов господарювання і фінансових результатів за звітний період. Тобто основою для складання приміток до фінансових звітів є індивідуалізація умов діяльності підприємств. Така ж умова передбачена п.5 наказу Міністерства фінансів України “Про примітки до річної фінансової звітності” від 29.11.2000 р. №302, в якому вказано, що “при виготовленні підприємством бланків форм фінансової звітності можливе включення (друкування) тільки тих статей активів, капіталу, зобов'язань, інших показників типових форм, дані про які випливають з результатів діяльності цього підприємства. При цьому для статей (рядків), граф і довідкових показників, що включені до фінансового звіту підприємства, зберігається їхня нумерація, зазначена на типових формах фінансової звітності, затверджених Міністерством фінансів України”.

Нарешті, зазначимо про обов'язковість публікації фінансової звітності як необхідного забезпечення її користувачів інформацією з метою прийняття ними рішень (особливо інвестиційних) на користь товариств.

Користувачі бухгалтерської звітності в ринковій економіці для того, щоб вберегти себе від ризику, потребують не згорнутої, а розкритої інформації про фінансовий стан того чи іншого господарюючого суб'єкта, який реалізує свої акції чи намагається отримати інвестиції у комерційних структур. Іншими словами, потенційний акціонер чи інвестор хоче бути проінформований про фінансовий стан підприємства через опубліковану бухгалтерську звітність, що є одним із доступних джерел інформації.

До речі, в сучасній українській економіці інформація покликана відігравати роль особливого товару (інформаційного продукту) - корисної ділової інформації, яка повинна дозволяти:

- на законних підставах захищати власність і економічні інтереси осіб, які приймають участь у діяльності підприємств (фізичних і юридичних);

- організовувати інформаційно насичений механізм ринкових відносин між суб'єктами, які характеризуються діловою активністю, а також з інституційними структурами ринку, які обслуговують їх діяльність і представляють інтереси держави, на території якої ведеться ця діяльність.

Враховуючи вищенаведене, ДКЦПФР встановлено порядок надання інформації про результати діяльності товариствами шляхом складання річного звіту емітентів цінних паперів, доступ до якого забезпечується розміщенням звіту на Інтернет-сайті ДКЦПФР або на сайті інших агентств, які мають на це відповідний дозвіл ДКЦПФР (ssmsc.gov.ua, corporation.com.ua, finmarket.info, smida.gov.ua). Але, якщо з будь-яких причин підприємство-емітент цінних паперів не хоче, щоб частина інформації з його річного звіту була доступна загальному ознайомленню, він може звернутися до ДКЦПФР із заявою, в якій треба докладно обґрунтувати причини нерозголошення частини річного звіту. Таку можливість передбачено Порядком оприлюднення частини регулярної інформації про емітента, затвердженим рішенням ДКЦПФР від 31.07.98 р. №97 (зі змінами та доповненнями). Отже, поряд з обов'язковим оприлюдненням інформації товариств існує шлях неоприлюднення річного звіту в повному обсязі.

Крім цього, ДКЦПФР розробила Рекомендації з найкращої практики корпоративного управління для господарських товариств України (далі - Рекомендації), основними завданнями яких є підняття рівня обізнаності акціонерних товариства щодо загальноприйнятих у світі принципів корпоративного управління, підвищення прозорості діяльності товариств та привабливості для інвесторів. При цьому Рекомендації мають допомогти товариствам зрозуміти, що розкриття інформації - це їх обов'язок перед акціонерами й лише за умови підвищення відкритості й прозорості можна розраховувати на залучення інвестицій. Тому найбільшим за обсягом у них є розділ “Розкриття інформації”. В цілому використання Рекомендацій українськими товариствами є добровільним і може здійснюватися як через повсякденне застосування, так і через включення їх до статутів та внутрішніх нормативних документів товариств й надання їм, таким чином, обов'язкового характеру.

Наведемо деякі особливості розкриття інформації, передбачені Рекомендаціями, а саме:

- крім обов'язкового оприлюднення певних відомостей у випадках, передбачених чинним законодавством, товариство поширює певний обсяг інформації за власної ініціативи, а деяку інформацію надає на запит заінтересованим особам;

- розповсюдження інформації повинно бути ефективним, тобто забезпечувати всім користувачам своєчасний, рівноправний та не пов'язаний зі значними витратами доступ до неї;

- схвалюється використання сучасних інформаційних технологій для розкриття інформації, наприклад, розміщення інформації в мережі Інтернет.

Отже, внесення в діючу фінансову звітність запропонованих нами доповнень і змін дасть можливість підвищити якість і вірогідність інформації, яку вона містить, поліпшити аналітичні властивості звітності, використовувати дані бухгалтерського балансу та інших форм звітності без попереднього їх перегрупування і перерахунку окремих позицій при оцінці інвестиційної привабливості господарських товариств, сприятиме зближенню української системи обліку і міжнародних стандартів.

3.2. Мінімізація витрат по залученню коштів для забезпечення ринкової ціни капіталу в акціонерних товариствах

Формування оптимальної структури капіталу підприємства для фінансування необхідного обсягу затрат та забезпечення бажаного рівня доходів є одним із найважливіших завдань, що вирішуються в процесі фінансового управління підприємством.

Будь-яке підприємство для фінансування своєї діяльності потребує достатнього обсягу фінансування, яке залежить від періоду обігу активів та відповідних ним пасивів. Активи та пасиви підприємства за строками обігу можна поділити на коротко та довгострокові. Залучення того чи іншого джерела фінансування пов'язане з витратами зі сплати процентів за користування цими джерелами. Загальна сума коштів, що сплачується за користування певним обсягом залучених фінансових ресурсів, як уже зазначалося вище, називається вартістю капіталу. В оптимальному варіанті передбачається, що обігові кошти підприємств фінансуються за рахунок довгострокових джерел. Завдяки цьому оптимізується загальна сума витрат щодо залучення коштів.

Мета управління структурою капіталу -- мінімізувати витрати по залученню довгострокових джерел фінансування і тим самим забезпечити власникам капіталу максимальну ринкову оцінку вкладених ними грошових коштів.

Процес оптимізації структури капіталу здійснюється у наступній послідовності.

1. Аналіз складу капіталу в динаміці за ряд періодів (кварталів, років) та тенденцій зміни його структури, а також вплив, що вони здійснюють на фінансову стійкість та ефективність використання капіталу. В процесі аналізу розглядаються такі показники, як коефіцієнти фінансової незалежності, заборгованості, співвідношення між довгостроковими та короткостроковими зобов'язаннями, коефіцієнт фінансового важеля. Далі вивчаються показники оберненості та рентабельності активів та власного капіталу (всі вище перелічені показники були розглянуті в другом розділі роботи).

2. Оцінка основних факторів, що визначають структуру капіталу. До них відносяться:

– галузеві особливості операційної діяльності (характер цих особливостей визначає структуру активів підприємства, їх ліквідність);

– стадія життєвого циклу підприємства (молоді компанії з конкурентоспроможною продукцією можуть залучати для свого розвитку більше позикового капіталу, а зрілі -- використовують переважно власні кошти);

– кон'юнктура товарного ринку (чим стабільніша кон'юнктура цього ринку, а відповідно, стабільніший попит на продукцію підприємства, тим вище та безпечніше стає використання позикового капіталу, та навпаки);

– кон'юнктура фінансового ринку (в залежності від стану цієї кон'юнктури зростає або знижується вартість позикового капіталу);

– рівень рентабельності операційної діяльності;

– податковий тиск на компанію (частка прямих та непрямих податків, що сплачуються у доході від продаж-брутто);

– ступінь концентрації акціонерного капіталу (прагнення капіталовласників зберегти контрольний пакет акцій).

З урахуванням наведених та інших факторів управління структурою капіталу передбачає вирішення двох ключових задач:

а) встановлення прийнятних пропорцій використання власного та позикового капіталу;

б) забезпечення у випадку необхідності залучення додаткового внутрішнього або зовнішнього капіталу.

3. Оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності. Для таких розрахунків був обраний критерій, який найбільш повно відображає вплив ефективності сформованих джерел фінансування на збільшення доходності вкладених власниками коштів, тобто максимізації фінансової рентабельності. Також для проведення таких оптимізаційних розрахунків використовується механізм фінансового важеля.

Сутність фінансового важеля полягає в тому, щоб посилити вплив зміни прибутку на динаміку фінансової рентабельності, тобто у підвищенні еластичності фінансової рентабельності відносно прибутку.

,[3.1]

де ФР -- фінансова рентабельність;ЕР -- економічна рентабельність;

СРСВ -- середня розрахункова ставка відсотку;

ВК -- власний капітал;ПК -- позикового капіталу;

n -- ставка податку на прибуток.

Друга складова цієї суми -- ефект фінансового важеля -- відображає вплив структури капіталу на підвищення фінансової рентабельності. Вплив важеля обумовлений тим, що при позитивному значенні диференціалу для підприємства доцільне залучення позикових коштів, однак постійне нарощування плеча важеля може знизити загальний ефект, так як залучення великих розмірів кредитних ресурсів, як правило, супроводжується жорсткістю умов їх залучення. В такому випадку ефект важеля не буде давати максимальної віддачі, а при певних умовах (коли диференціал стане менше нуля) буде знижувати фінансову рентабельність.

Таким чином, позитивний вплив ефекту фінансового важеля проявляється тоді, коли економія за рахунок зниження податкових платежів перевищує витрати підприємства за користування позиковими коштами. Значення ефекту фінансового важеля повинно бути таким, щоб компенсувати податкові вилучення з прибутку та забезпечити мінімізацію відхилення між економічною та фінансовою рентабельністю.

Процес оптимізації структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності можна розглянути по таблиці:

Таблиця 3.3

Розрахунок коефіцієнта фінансової рентабельності при різних значеннях коефіцієнта фінансового важеля ВАТ «ММКК» Токмацького району

Як видно з наведеної таблиці, чиста рентабельність власного капіталу має від'ємне значення, це пов'язано з неефективним використанням капіталу та великим обсягом позикового капіталу. Так, на протязі періоду рентабельність(збитковість) власного капіталу зростала у від'ємному напрямку. Коефіцієнт фінансового важеля не досягнув свого оптимального значення (1,000), що визначає співвідношення позикового та власного капіталу в пропорції 100%/100%, наступні позики є доцільними. Також, доцільним були б капітальні інвестиції, за рахунок певних інвесторів, що б дало можливість уникнути дестабілізаційних процесів капіталізації підприємства. Необхідна умова приросту чистої рентабельності власного капіталу: рентабельність активів більше середньої відсоткової ставки за кредит.

Отже, здійснення таких розрахунків з використанням механізму фінансового важеля дозволяє визначити оптимальну структуру капіталу, яка призводить до максимізації рівня фінансової рентабельності. У нашому випадку за період 2005-2006рр. найефективнішим розподілом капіталу підприємства є розподіл у 2005 році, тому що була отримана менша збитковість, ніж у 2006 році на 7.17%.

4. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості. Процес оптимізації базується на попередній оцінці власного та позикового капіталу при різних умовах його залучення та здійсненні розрахунків середньозваженої вартості капіталів. Вирішення задачі побудовано на виявленні тенденції зміни ціни кожного джерела ресурсів при зміні фінансової структури підприємства. Згідно з дослідженнями провідних вчених, зростання частки позикових коштів у загальній сумі джерел супроводжується більш швидкими темпами зростання ціни власного капіталу, ніж ціни позикових коштів. Виходячи з того, що ціна позикових коштів дещо нижча, ніж власних, стверджують, що існує оптимальна структура капіталу, що мінімізує їхню середньозважену ціну, а відповідно, максимізує ціну підприємства. Ціна підприємства має важливе значення для досягнення стратегічної мети підприємства, так як її зростання призводить до зростання цінності підприємства, його привабливості з точку зору власників майна.

Але оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації середньозваженої ціни капіталу має недолік, так як не враховує впливу сформованої структури на результативні показники діяльності підприємства.

Розглянемо процес оптимізації за цим критерієм на прикладі даних, наведених в таблиці 3.4.

Таблиця 3.4

Розрахунок середньозваженої вартості капіталу при різній його структурі ВАТ «ММКК» Токмацького району

За даними таблиці мінімальна величина середньозваженої вартості капіталу досягається у варіанті III (5,2% або 229,27) при співвідношенні між власним та позиковим капіталом, рівним 60% / 40%. Така структура капіталу дозволяє максимізувати ринкову вартість підприємства.

5. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків. Цей метод пов'язаний з вибором більш дешевих джерел фінансування активів підприємства. З цією метою всі активи підприємства розподіляються на такі три групи:

а) необоротні активи;

б) постійна частина оборотних активів (незнижуваний мінімум оборотних активів, необхідний підприємству для здійснення поточної операційної діяльності);

в) змінна частина оборотних активів.

Існує три підходи до фінансування різних груп активів підприємства: консервативний, помірний та агресивний.

При консервативному підході приблизно 50% змінної частини оборотних активів формується за рахунок короткострокових зобов'язань, інші 50% змінної частини, постійна частина оборотних активів та необоротні активи покриваються власним капіталом та довгостроковими зобов'язаннями.

При помірному підході 100% змінної частини оборотних активів формується за рахунок короткострокових зобов'язань, а 100% постійної частини -- за рахунок власних коштів, що дозволяє встановити конкретні його значення на майбутній період. В процесі такого вибору враховуються індивідуальні особливості діяльності кожного підприємства. Заключне рішення по даному питанню дозволяє сформувати на прогнозований період найбільш прийнятну для підприємства структуру капіталу.

При агресивному підході 100% змінної частини та 50% постійної оборотних активів формується за рахунок короткострокових зобов'язань, решта постійної частини оборотних активів та необоротні активи фінансуються за рахунок власного капіталу та довгострокових зобов'язань.

Виходячи зі свого ставлення до фінансового ризику керівництво підприємства обирає один з розглянутих варіантів фінансування активів. Враховуючи, що на сучасному етапі довгострокові позики підприємствам практично не надаються, тоді обрана модель фінансування активів буде представляти співвідношення власного та позикового (короткострокового) капіталу, тобто оптимізувати його структуру з цих позицій.

6. Формування показника цільової структури капіталу. Граничні межі максимально рентабельної та мінімально ризикової структури капіталу дозволяють визначити поле вибору його конкретних значень на плановий період. В процесі цього вибору враховуються раніше розглянуті фактори, що характеризують індивідуальні особливості діяльності даного підприємства.

Остаточне рішення, що приймається по цьому питанню, дозволяє сформувати на майбутній період показник “цільової структури капіталу”, у відповідності з яким буде здійснюватися наступне його формування на підприємстві шляхом залучення фінансових коштів з відповідних джерел.

Таким чином, вирішення проблеми визначення розміру кредитних ресурсів, що залучаються, залежить від розрахунку оптимального співвідношення позикових та власних коштів, яке б максимізувало фінансову рентабельність підприємства і знижувало середньозважену ціну капіталу (що підвищить ціну підприємства), від обрання “найдешевшої” політики фінансування активів (мінімізації рівня фінансових ризиків) та від формування цільової структури капіталу.

3.3. Шляхи оптимізації структури капіталу

Взаємодія суб'єктів ринкової економіки, діяльність кожного з них незалежно від сфери вкладення капіталу, зумовлена насамперед економічним інтересом -- одержанням прибутку.

Капітал підприємства характеризує загальну вартість у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, інвестовану у форму-вання його активів. Серед чинників виробництва -- капіталу, матеріальних і трудових ресурсів, капітал відіграє пріоритетну роль.

Шляхи оптимізації структури капіталу були вперше запропоновані професором І.О. Бланком у працях, опублікованих в 1988-2000 рр.

Згідно з ним, оптимальна структура капіталу відображає таке співвідношення використання власного та позикового капіталу, при якому забезпечується найбільш ефективний взаємозв'язок між коефіцієнтами рентабельності власного капіталу та коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість.

Розглянемо суть та можливості використання кожного методичного прийому, вказаного у 1 розділі.

Фінансовий леверидж -- це використання підприємством за-лучених коштів, яке впливає на зміну доходності власного капіталу і дає йому можливість одержати додатковий прибуток на власний капітал.

Показник, що відображає рівень додаткового прибутку на власний капітал за різних варіантів структури капіталу, називається ефектом фінансового левериджу. Вплив ефекту фінансового левериджу на кінцеві результати діяльності підприємства та інтереси його власників проаналізує-мо за даними таблиці 3.5.

Аналіз даних таблиці 3.5 показує, що у на протязі років ефект фінансового левериджу відсутній, підприємство не отримувало прибутків, хоч залучений капітал і становить у 3 рази більше власного. Ефект фінансового левериджу, пов'язаний з використанням залученого капіталу можна розрахувати за формулою (3.2), використавши дані таблиці 3.5.

Таблиця 3.5

Вплив ефекту фінансового левериджу ВАТ „ММКК” Токмацького району

Розрахунок впливу (ефекту) фінансового левериджу, розглянутого у таблиці 3.5, можна представити у такому вигляді:

, [3.2]

де Е -- ефект фінансового левериджу, пов'язаний з підвищенням доходності власного капіталу; ЗК--- сума залученого капіталу; ВК -- сума власного капіталу; ДА -- рівень доходності активів; ПК-- рівень відсотків за кредит; РП-- рівень податку на прибуток.

Аналіз показників таблиці свідчить, що ефект фінансового левериджу зростає, тобто зі збільшенням у структурі капіталу залу-чених джерел фінансування підвищується рівень доходності власного капіталу.

У стратегічному аналізі структури капіталу велике значення має оцінка вартості капіталу.

Під вартістю капіталу розуміють суму коштів, яку підприємство, що одержує капітал, сплачує за використання одиниці капіталу його власнику

Капітал підприємства формується з різноманітних джерел, кожне з яких має свою вартість залучення капіталу.

Вартість власного капіталу дорівнює сумі отриманих дивідендів (спожитий дохід) та частини прибутку, яка спрямована у ре-зервний капітал та реінвестована в активи (нерозподілений прибуток). Формула розрахунку вартocті власного капіталу має такий вигляд:

[3.3]

де ВВК-- вартість власного капіталу, %

ЧП--чистий прибуток;

ВК--середня вартість власного капіталу.

Додаткове залучення власною капіталу за рахунок зовнішніх джерел відбувається шляхом додаткової емісії акцій підприємства або додаткових внесків у його статутний капітал Для ви-значення суми чистого прибутку, який належатиме власникам акцій додаткового випуску відповідно до питомої ваги цих. акцій у загальному обсязі статутного капіталу, використовують таку формулу:

[3.4]

де ЧПд -- чистий прибуток, що залишається у розпорядженні вла-сників від додаткового випуску;

НА -- кількість випуску нових акцій;

СА -- кількість випуску «старих» акцій:

ЧП--чистий прибуток, який залишається у розпорядженні власників підприємства.

Сума залучення капіталу від емісії нових акцій залежить від курсу їх продажу і витрат, пов'язаних з емісією. Його вартість розраховується за формулою:

СДК=КП НА= 22грн.*1000=22000грн. [3.5]

де СДК-- сума залучення додаткового капіталу від емісії нових акцій;

КП-- курс продажу «нових» акцій;

Формула розрахунку вартості залучення додаткового власного капіталу (ВДК) має такий вигляд:

[3.6]

Вартість залучення капіталу у формі банківських позик визначається на основі відсоткової ставки за кредит і може бути розрахована за такою формулою:

ВП = П*(1-РП) = 0,18*(1-0,25)=0,135, [3.7]

де ВП --- вартість капіталу за рахунок позики, %;

П-- відсоткова ставка за кредит банку, %;

РП-- рівень податку на прибуток.

Таким чином, капітал підприємства може формуватися з кількох джерел, кожне з яких має свою вартість. Такими джерелами може бути додаткове залучення капіталу за рахунок випуску цінних паперів або вкладання інвестицій.

3.4 Впровадження автоматизованого обліку в системі обліку власного капіталу

Економічна ситуація на підприємствах України вимагає від суб'єктів господарської діяльності своєчасного прийняття ефективних управлінських рішень. Зробити це неможливо без достовірної, належним чином обробленої та підготовленої для управління інформації про фінансово - господарську діяльність підприємства. Інструментом для одержання такої інформації виступає система бухгалтерського обліку.

Саме облік надає керівництву підприємства оперативну, достовірну та об'єктивну інформацію. Ефективне досягнення цієї мети можливе при комп'ютеризації бухгалтерського обліку на підприємстві.

Комп'ютеризація обліку базується на системному вирішенні облікових завдань за допомогою комп'ютерів. Основні відмінності щодо організації бухгалтерського обліку за допомогою комп'ютерної техніки подано у таблиці 3.6.