Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Луцький національний технічний університет

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОБНИЦТВА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ

Луцьк 2005

УДК 631.15:631.56

ББК 42.1

Технологія виробництва сільськогосподарської продукції. Методичні вказівки до виконання лабораторних робіт для студентів спеціальностей “Машини та обладнання сільськогосподарського виробництва” (7.090215) і „Обладнання переробних та харчових виробництв” (7.090221) денної форми навчання. Цизь І.Є., Карпюк В.М. - Луцьк: ЛДТУ, 2005. - 76 с.

Методичні вказівки містять рекомендації для виконання лабораторних робіт з предмета “Технологія виробництва сільськогосподарської продукції”.

Вступ

Сільське господарство було однією із перших галузей суспільного виробництва. Значення його не знижувалось і у наступні історичні епохи, коли інтенсивного розвитку набули промисловість та інші галузі економіки. Сільськогосподарське виробництво є постачальником сировини для багатьох галузей промисловості й головним чином для переробних та харчових виробництв. Такі функції збережуться за ним і у майбутньому, не дивлячись на стрімкий науково-технічний прогрес.

Рівень сільськогосподарського виробництва значною мірою визначає стан національної економіки, сприяє розвитку відповідних галузей машинобудування. З іншої сторони лише через розробку та впровадження нових високотехнологічних засобів механізації та автоматизації можна розраховувати на належний рівень даного виробництва. Тому при підготовці фахівців конструкторських спеціальностей аграрного спрямування необхідно закласти глибокі знання із загальних принципів передових технологій вирощування сільськогосподарських культур.

У цих вказівках наведені рекомендації до виконання лабораторних робіт, що стосуються загальних основ землеробства та агрохімії: “Технологія обробітку ґрунту”, “Бур'яни та методи боротьби з ними”, “Мінеральні добрива та розрахунок норми їх внесення під запланований врожай”, “Шкідники і хвороби сільськогосподарських культур та методи боротьби з ними”, “Насінництво та якість посівного матеріалу сільськогосподарських культур”, “Сівозміни сільськогосподарських культур”, “Хлібні злаки”. Базуючись на вивчених основних положеннях обробітку ґрунту; організації відслідковування і боротьби з бур'янами, шкідниками та хворобами; розробки і впровадження сівозмін та систем удобрення; сортових властивостей культур студент може якісно засвоїти технології механізації вирощування конкретних видів сільськогосподарської продукції. З цією метою розроблено електронні методичні вказівки, які забезпечують візуалізацію основних технологічних операцій вирощування продукції та складають другу частину лабораторного практикуму з курсу “Технологія вирощування сільськогосподарської продукції”.

Лабораторна робота 1

Тема: „Технологія обробітку ґрунту”.

Мета: “Ознайомитись із основними процесами та прийомами технології механізованого обробітку ґрунту. Набути практичних навичок у визначенні гранулометричного складу та структури ґрунту”.

Матеріали та обладнання: зразки ґрунту, вода, шпатель, піпетка, скло розміром 10Ч10 см, набір сит, ваги технічні ВЛКТ-500-М, плакати.

Теоретичні відомості

Ґрунт як об'єкт обробітку

Ґрунт - верхній пухкий шар земної кори, що володіє родючістю, тобто здатністю забезпечувати рослини вологою, повітрям та поживними речовинами.

Ґрунт складається з твердої (мінеральні та органічні речовини), рідкої (вода, ґрунтовий розчин) і газоподібної (ґрунтове повітря) частин або фаз. Мінеральну частину твердої фази ґрунту складає подрібнена, в основному, до піску або глини в процесі ґрунтотвореня гірська (материнська) порода. Вивільнені у результаті подрібнення гірських порід мінеральні сполуки і мінеральна речовина, що утворюються в результаті розкладу (мінералізації) органічних залишків ґрунтовими мікроорганізмами, розчинні у воді, утворюють ґрунтовий розчин - поживне середовище для рослин. В залежності від складу і концентрації розчину його реакція може бути кислою, нейтральною або лужною. Більшість культурних рослин добре ростуть в умовах нейтральної або слабко кислої реакції ґрунтового розчину. Основу природної родючості ґрунту обумовлює наявність в ній органічних, перегнійних або гумінових речовин, що забезпечують найкращі для рослин фізико-хімічні властивості ґрунту, її поживний, водно-повітряний і тепловий режими.

Ґрунт володіє цілим рядом фізико-механічних властивостей, з яких визначальне значення в її родючості і умовах обробітку мають: гранулометричний (механічний) склад, структура, пористість, пластичність і твердість.

Гранулометричний (механічний) склад ґрунту - відносний вміст у ґрунті елементарних частинок різного розміру. З метою класифікації ґрунтові частинки поділяють на “фізичний пісок” (всі частинки більші 0,01 мм) та “фізичну глину” (всі частинки менші 0,01 мм). Залежно від співвідношення цих двох розмірних фракцій ґрунти поділяються:

глинисті - більше 50 % “фізичної глини”;

суглинисті - 20-50 % “фізичної глини”;

супіщані - 10-20 % “фізичної глини”;

піщані - менше 10 % “фізичної глини”.

Ґрунти із високим вмістом глинистих частинок відносяться до важких (глинисті). Важкими їх називають через значні затрати енергії на їх механічний обробіток. Такі ґрунти називають ще “холодними”, оскільки завдяки високій вбірній здатності вони утримують велику кількість води і повільно прогріваються весною. Через високу щільність важких ґрунтів у них дуже повільно здійснюється газообмін із атмосферним повітрям. Результатом цього є надлишок вуглекислого газу у ґрунті, що пригнічує ріст і розвиток рослин. Несприятливим є і водний режим важких ґрунтів, оскільки атмосферні опади повільно фільтруються у нижні шари, залишаючись на поверхні, що призводить до утворення закисних мінеральних сполук, які згубно діють на рослини.

Дефіцит кисню пригнічує розвиток мікроорганізмів, тому мінералізація органічних залишків гальмується. Це призводить до того, що не дивлячись на достатню кількість елементів живлення вони не можуть бути сповна використані культурними рослинами.

Піщані ґрунти навпаки легко піддаються обробітку сільськогосподарськими знаряддями і їх називають легкими. Такі ґрунти найшвидше прогріваються весною і є “теплими” ґрунтами. Легкі ґрунти мають хороший повітряний режим, оскільки через велику кількість пор тут інтенсивно проходить газообмін із атмосферним повітрям. Вони також характеризуються добре вираженою водопроникністю.

Однак легкі ґрунти мають ряд негативних особливостей. Водний режим у них не стійкий і залежить від кількості й частоти випадання опадів. Через незначну вологоємкість таких ґрунтів вода не затримується в орному шарі, а фільтрується вниз. Тому рослини на таких ґрунтах страждають від нестачі вологи.

У легких ґрунтах енергійно проходить розклад органічних решток і добрив з вивільненням великої кількості азоту і зольних елементів живлення, але вони тривалий час не затримуються у орному шарі, оскільки вбирна здатність пісків мала. Поживні речовини, які не засвоїлися рослинами, вимимиваються у нижні шари або виносяться в ґрунтові води. Крім цього, яскраво виражений процес мінералізації органічних речовин не сприяє нагромадженню гумусу. Тому ці ґрунти бідні на поживні речовини.

Кращими за механічним складом вважаються суглинисті та супіщані ґрунти. Вони мають більш сприятливе у порівнянні з піщаними і глинистими ґрунтами співвідношення водного, повітряного і теплового режимів.

Елементарні частинки ґрунту можуть знаходитись у вигляді окремих частинок, що являють собою окремі зерна різноманітних мінералів і порід, або бути об'єднані під впливом різних факторів у структурні агрегати (грудки).

Сукупність таких агрегатів різної величини, форми і якісного складу називають структурою ґрунту, яка є важливим фактором родючості й морфологічною ознакою. Здатність ґрунту розпадатись на грудочки або агрегати називають структурністю.

Якісною оцінкою структури ґрунту є вміст окремих розмірних фракцій агрегатів у ньому. Найбільш агрономічно цінними є агрегати розміром 0,25-10 мм.

Структурований шар ґрунту орного горизонту, як правило, має вищу родючість ніж неструктурований. На неструктурованих ґрунтах майже неможливо якісно провести сівбу, сходи є дуже нерівномірними, ускладнюється догляд за посівами.

У формуванні структури ґрунту розрізняють два основних процеси: механічний поділ ґрунту на шматки і утворення міцних, що не руйнуються під впливом вологи, агрегатів. Вказані процеси протікають під впливом фізико-механічних, хімічних та біологічних факторів структуроутворення.

Отримання стійкої та якісної структури можливе за обробітку ґрунту в стані фізичної стиглості. Фізична стиглість ґрунту - такий його стан, коли він добре піддається обробітку з найменшими затратами механічної енергії, що забезпечується за певної вологості. Так, фізична стиглість глинистих ґрунтів спостерігається за 50-65 %, суглинистих - 40-70 % вологості від повної вологоємності.

Задачі обробітку ґрунту

Обробіток ґрунту - механічна дія на нього робочими органами машин і знарядь з метою створення найкращих умов для росту сільськогосподарських культур і підвищення його родючості.

Метою механічного обробітку ґрунту є рішення наступних основних задач:

- надання орному шару найкращої будови, яка забезпечує оптимальне значення водно-повітряного, теплового і поживного режимів для проростання насіння і росту рослин;

- очищення ґрунту від бур'янів, комах-шкідників і джерел збудників хвороб сільськогосподарських культур;

- активізація кругообігу поживних речовин шляхом залучення їх з більш глибоких шарів ґрунту і направлена дія на мікроорганічні процеси.

Процеси механізованого обробітку ґрунту

Процеси механізованого обробітку ґрунту можна розділити на прості та складні. До простих відносять повертання, розпушування, перемішування, ущільнення, вирівнювання, різання ґрунту.

Повертання орного шару - взаємне переміщення верхнього і нижнього шарів ґрунту, що мають різні характеристики родючості. При цьому на дно борозни потрапляє органічна маса у вигляді поживних решток культурних рослин, бур'янів та їх насіння, внесених перед оранкою органічних добрив, де вони успішно розкладаються, збагачуючи ґрунт поживними речовинами. Обертання ґрунту здійснюється полицевими плугами і при лущенні.

Розпушування (подрібнення) ґрунту змінює взаємне розташування ґрунтових агрегатів і їх розміри зі збільшенням пористості, забезпечуючи хорошу аерацію, накопичення і збереження вологи та поживних речовин в ґрунті, а також більш глибоке проникнення в нього кореневої системи рослин.

Для розпушування застосовуються полицеві й дискові плуги та лущильники, різноманітні борони та культиватори, фрези і ротаційні мотики.

Перемішування ґрунту забезпечує рівномірний розподіл органічних залишків і добрив в оброблюваному шарі. Воно відбуваються при оранці, лущенні, фрезеруванні й частково при боронуванні ґрунту.

Ущільнення ґрунту - процес протилежний до розпушування. Здійснюється з метою руйнування великих за розмірами агрегатів, вирівнювання поверхні поля, запобіганню ерозії ґрунту і створення щільного контакту насіння з ґрунтом, що забезпечує дружні їх сходи. Для ущільнення ґрунту застосовуються котки з різноманітною робочою поверхнею, діаметром та вагою.

Вирівнювання ґрунту має суттєве значення для збереження вологи, а також є однією з умов якості обробки ґрунту, яка забезпечує належне виконання наступних технологічних операцій з обробітку ґрунту, посіву, догляду за посівами і збиранню врожаю. Для вирівнювання ріллі застосовують борони, культиватори, катки, шлейфи.

Різання ґрунту можливе з відділенням і без відділення стружки. Різання без відділення стружки відбувається при вертикальному різанні ґрунту дисковими і чересловими ножами плугів, а також щілеутворювачів і дренерів. Горизонтальне підрізання шару ґрунту з відділенням стружки здійснюють лемеші плугів, крила стрілчастих лан культиваторів, ножі планувальників. Різання з відділенням стружки виконують також ножі і лемеші ямокопачів.

Складні процеси механізованого обробітку ґрунту отримують поєднанням в одну робочу операцію декілька простих. Наприклад, підрізання і обертання скиби при оранці. У результаті отримаємо види обробітку за агрономічною ознакою: оранки, боронування, лущення, коткування, дренування і т.д.

Прийоми обробітку ґрунту

У практиці сільськогосподарського виробництва найбільш поширеними прийоми обробки ґрунту є основний, спеціальний і поверхневий обробіток ґрунту.

Основний обробіток ґрунту - це перший глибокий обробіток після збирання попередньої культури. Найбільш поширеним процесом механізованого обробітку ґрунту яким здійснюють основний обробіток є оранка полицевим плугом.

Оранка забезпечує глибоке підрізання, рихлення, обертання і перемішування орного шару. Основним робочим органом плуга є корпус (рис.1), що складається із стійки 1, на якій закріплюється леміш 2, полиця 3 та польова дошка 4. Крім цього, плуг комплектується додатковими робочими органами: передплужником, ножем та ґрунтопоглиблювачем. При роботі плуга, його робочі органи виконують наступні технологічні операції: ніж розрізає наземну рослинну масу і верхній задернілий шар ґрунту, утворюючи таким чином рівну стінку борозни; передплужник підрізає верхній задернілий шар ґрунту, обертає і разом з пожнивними рештками скидає його на дно борозни; леміш корпусу плуга підрізає пласт ґрунту на задану глибину і здійснює підйом його на робочу поверхню полиці; полиця повертає та кришить пласт. За формою полиця може бути циліндрична, культурна, напівгвинтова та гвинтова. Польова дошка забезпечує стійкість корпусу плуга. За необхідності поглиблення орного шару застосовуються ґрунтопоглиблювачі. В ерозійно небезпечних умовах полицеву оранку замінюють безполицевим глибоким рихленням ґрунту плоскорізами або плужним безполицевим обробітком.

Спеціальний обробіток. Плантажний основний обробіток ґрунту проводиться спеціальними плантажними плугами на глибину до 75 см і більше під посадку плодово-ягідних насаджень.

Фрезерний обробіток застосовують для торфових і сильно задернілих лучних ґрунтів.

Ярусний (пошаровий) обробіток ґрунту застосовується в зоні дерново-підзолистих і солонцевих ґрунтів.

Способи поверхневого обробітку ґрунту. Лущення - рихлення ґрунту на глибину до 15-16 см з повертанням пласта. Здійснюється лемішними або дисковими лущильниками відразу після збирання врожаю з метою знищення пожнивних бур'янів, розпушування ущільненого ґрунту, провокації насіння бур'янів до проростання. Наступний після лущення через 2 тижні основний обробіток знищує паростки бур'янів.

Робочим органом лемішного лущильника є корпус, а дискового - спеціальний сферичний диск.

Культивація - прийом обробітку ґрунту, що забезпечує її рихлення, перемішування та підрізання бур'янів. Робочими органами культиваторів є різні за конфігурацією полольні або розпушуючі лапи, голчасті диски, осипальні та підкормлюючі ножі. Робочі органи універсальних культиваторів можна встановити на суцільний обробіток (обробка ґрунту перед посівом) або на міжрядний обробіток ґрунту, при догляді за просапними культурами.

Боронування - прийом обробітку ґрунту, що забезпечує рихлення, перемішування, вирівнювання поверхні ґрунту і знищення бур'янів, що проростають. Робочі органи зубових борін - нерухомі зуби. В сітчастих борін, які застосовуються в основному для обробітку ґрунту після появи сходів культурних рослин, зуби рухомі і копіюють рельєф поля. Дискові борони в якості робочого органу мають сферичні обертові диски, які можна встановити під різним кутом до напрямку руху, що забезпечує можливість за необхідності змінювати глибину обробітку ґрунту.

Коткування - прийом, що забезпечує ущільнення та вирівнювання поверхні поля, подрібнення агрегатів. Для прикочування застосовують котки різноманітні за формою поверхні та вагою (гладкі, ребристі і ін.).

Для оцінки якості виконання окремих робіт з обробітку ґрунту розроблена система показників (табл.1.1).

Таблиця 1.1. Оцінка якості обробітку ґрунту

Вид робіт	Показник якості	Вимоги до якості при оцінці
		добре	задовільно	Незадовільно
1	2	3	4	5
Лущення стерні	Термін	Зразу за збиранням врожаю	У перші 5 днів після збирання	Із запізненням більше 5 днів
	Глибина	Встановлена агровимогами	З відхиленням не більше 1см	З відхиленням більше 1см
	Огріхи	Відсутні	Відсутні	Наявні
	Підрізання бур'янів	Повне	Лишаються не більше одного на 10 м2	Лишаються більше одного на 10 м2
Оранка	Термін	У першу половину встановленого терміну	У встановлений термін	Із запізненням
	Глибина	Встановлена	З відхиленням не більше 1 см	З відхиленням більше 1 см
	Огріхи	Відсутні	Відсутні	Наявні
	Гребени-стість	Гребенистість відсутня	Слабка гребенистість	Рілля гребениста
Культивація,	Заробка дернини	Повна і глибока	Не більше 5 випадків незаробленої дернини на 1 га	Більше 5 випадків незаробленої дернини на 1 га
	Оборювання кінців	Кінці загінки оборані	Кінці загінки оборані	Кінці загінки не оборані
	Термін	У першу половину встановленого терміну	У встановлений термін	Із запізненням більше 2 днів
	Глибина розпушення	Встановлена	З відхиленням не більше 1 см	З відхиленням більше 1 см
боронування	Глибистість	Глиби відсутні	Не більше 5 глиб на 1 м2	Більше 5 глиб на 1 м2
	Підрізання бур'янів	Повне	Лишилось не більше 1 буряна на 10 м2	Лишилось більше 1 буряна на 10 м2
	Огріхи	Відсутні	Відсутні	Наявні
	Вирівнюван-ня поверхні	Вирівняна	Вирівняна	Не вирівняна

2. Практична частина

Завдання 1. Визначення гранулометричного (механічного) складу ґрунту наближеним (в польових умовах) методом.

Хід роботи:

1. Визначення гранулометричного (механічного) складу ґрунту в сухому стані.

Із кожного зразка ґрунту беруть пробу масою 20-40 г і розтирають її на долоні або між пальцями і за відчуттям відносять до тієї чи іншої групи за механічним складом, користуючись табл. 1.2.

Таблиця 1.2. Схема визначення механічного складу ґрунту в сухому стані

Стан сухого ґрунту	Відчуття при розтиранні сухого ґрунту	Різновидність ґрунту
Грудочки міцні, не роздавлюються між пальцями	Однорідна борошниста маса, можливі піщані включення	Глинистий
Грудочки мають відчутну міцність, руйнуються при певному зусиллі	В неоднорідній масі багато піщаних часток	Суглинистий
Грудочки руйнуються майже без прикладання зусилля	Переважають піщані частки	Супіщаний
Сипка маса	Піщана маса	Піщаний

2. Визначення гранулометричного (механічного) складу ґрунту у вологому стані.

До розтертого на склі ґрунту додають піпеткою воду за одночасного перемішування маси шпателем до утворення тістоподібної маси. Підготовлену таким чином масу перекладають на долоню руки і плавними рухами скачують шнур товщиною близько 3 мм, з якого потім згортають кільце діаметром до 3 см. Після цього визначають різновидність ґрунту за механічним складом, користуючись табл. 1.3.

Таблиця 1.3. Схема визначення механічного складу ґрунту у вологому стані

Стан вологого ґрунту	Здатність скочуватись у шнур	Відчуття при розтиранні сухого ґрунту	Різновидність ґрунту
Дуже в'язкий, пластичний	Шнур цілісний, легко згортається в кільце без тріщин	Паста в'язка, мажеться, з неї легко формуються будь-які геометричні фігури	Глинистий
Пластичний	Шнур утворюється, але при згортанні у кільце на зовнішньому боці тріскається, може розламуватись на окремі сегменти	Паста липка, може мазатись, відчуваються піщинки	Суглинистий
Не пластичний	Шнур не утворюється, можна утворити кульки	Піску багато, долоня забруднюється	Супіщаний
Не пластичний	Розсипається маса, шнур не утворюється	Багато піску, долоня забруднюється	Піщаний

Завдання 2. Визначення структурного складу ґрунту.

Хід роботи:

Скласти усі сита набору так, щобзверху було сито з найбільшими отворами, а донизу діаметр їх поступово зменшувався (10, 7, 3, 2, 1, 0,5, 0,25 мм).

Внизу колони сит помістити піддон.

Із зразка ґрунту взяти наважку 200-300 г з точністю до 0,1 г.

Помістити наважку на верхнє сито, закрити кришкою і просіяти ґрунт крізь сита.

Почергово зважити фракції структурних елементів, які залишились на ситах і потрапили в піддон.

Обчислити відсотковий вміст у зразку ґрунту структурних агрегатів певного розміру за формулою:

,

де - маса кожної фракції, г;

- маса загальної наважки, г.

Отримані у результаті виконання 1 і 2 завдання результати заносимо у таблицю встановленої форми (табл. 1.4)

3. Аналіз результатів

Оскільки з агрономічної точки зору найбільш цінними є структурні агрегати розміром від 0,25 до 10 мм, то слід підсумувати за кожним досліджуваним зразком ґрунту процентний вміст цих фракцій. Далі необхідно повести градацію ґрунтів за наступною шкалою:

- якщо вміст структурних агрегатів розміром 0,25…10 мм складає більше 80 % то це добре структурований ґрунт;

- якщо вміст структурних агрегатів розміром 0,25…10 мм складає 50…80 % то це структурований ґрунт;

- якщо вміст структурних агрегатів розміром 0,25…10 мм складає 10…50 % то це погано структурований ґрунт;

- якщо вміст структурних агрегатів розміром 0,25…10 мм складає менше 10 %, то це безструктурний ґрунт.

Слід звернути увагу на розмір переважаючої фракції: якщо переважають агрегати з розміром більшим 10 мм, то це глибистий ґрунт, якщо переважають агрегати з розміром меншим 0,25 мм, то це пилевидний ґрунт. Також необхідно зробити висновок про вплив механічного складу ґрунту на його структурність.

4. Зміст звіту

Звіт за цією лабораторною роботою повинен містити зведену таблицю результатів визначення механічного та структурного складу ґрунтів, а також аналіз отриманих результатів.

5. Контрольні запитання

1. Дати визначення ґрунту і охарактеризувати його склад.

2. Дати визначення гранулометричного (механічного) складу ґрунту.

3. Навести класифікацію ґрунтів за вмістом “фізичної глини”.

4. Що розуміють під структурою ґрунту?

5. Яким показником оцінюють структуру ґрунту?

6. Вказати основні фізико-механічні властивості ґрунту.

7. Дати визначення фізичної стиглості ґрунту.

8. Сформулювати основну задачу обробітку ґрунту.

9. Навести основні процеси обробітку ґрунту.

10. Вказати найбільш розповсюджені прийоми обробітку ґрунту.

11. Вказати основні деталі з яких складається корпус плуга.

12. Описати спеціальні прийоми обробітку ґрунту.

13. Вказати основні способи поверхневого обробітку ґрунту.

14. Навести показники якості обробки ґрунту, які покладені в основу методу оцінки якості роботи ґрунтообробних машин.

Лабораторна робота 2

Тема: “ Бур'яни та методи боротьби з ними”

Мета: “Вивчити біологічні особливості бур'янів, джерела забур'яненості полів. Набути практичних навичок кількісної оцінки забур'яненості полів та побудови карт забур'яненості полів сівозміни”

Матеріали та обладнання: зразки ґрунту, ємкості для ґрунту, пінцети, олівці, лінійка, плакати.

1. Теоретичні відомості

Бур'янами - називають рослини, які людина не вирощує, але вони розмножуються і засмічують сільськогосподарські угіддя.

Деякі бур'яни у процесі тривалої еволюції настільки пристосувались до росту серед культурних рослин, що поза ними не ростуть (кукіль - забруднює посіви колосових культур).

Інші бур'яни, володіючи подібними з окремими культурними рослинами біологічними та морфологічними признаками (умови росту насіння, вегетаційний період, форма та розміри насіння), стали їх супутниками і отримали назву бур'янів-супутників. Так, наприклад, вівсюг є супутником вівса, гречка льняна - супутник льону.

Деякі культурні рослини, які випадково потрапили в посіви інших культурних рослин (жито в посіви пшениці) називають умовними бур'янами.

Шкода, яку спричиняють бур'яни

Шкідлива дія бур'янів, особливо високорослих, полягає в тому, що вони забирають з ґрунту вологу, поживні речовини, затінюють культурні рослини, значно знижуючи врожай. Зниження врожаю сільськогосподарських культур від бур'янів - наслідок багатьох причин. Пристосування бур'янів до місцевих умов дозволяє їм випереджувати в рості й розвитку культурні рослини. Завдяки більш глибокому проникненню коренів бур'янів в ґрунт вони використовують запаси вологи раніше, ніж культурні рослини. Велика листова поверхня бур'янів і великий транспіраційний коефіцієнт призводять до надмірної витрати вологи і підсиленню ґрунтової засухи. Бур'яни, використовуючи поживні речовини зменшують вміст необхідних для культурних рослин розчинних елементів живлення в ґрунті.

Бур'яни із значною листовою поверхнею затінюють культурні рослини і викликають їх вилягання. Під впливом широколистих бур'янів повністю гинуть сходи багаторічних трав, технічних і просапних культур.

Бур'яни, які обвивають культурні рослини, сприяють виляганню і сплетенню хлібів, ускладнюють і продовжують строки збирання, збільшують втрати зерна.

Затінюючи поверхню, бур'яни знижують температуру ґрунту, затримуючи життєдіяльність мікроорганізмів, розклад органічної речовини до мінеральних сполук, послаблюючи засвоєння елементів живлення культурними рослинами, а при понижених температурах ґрунту в них затримується ріст і розвиток.

Високостеблеві бур'яни, які обвивають культурні рослини, збільшують простої збиральної техніки до 20-30%, оскільки в посівах зернових і зернобобових культур на період збирання їх частка становить близько 50%. Внаслідок цього пряме комбайнування практично неможливе, і як правило, створює загрозу самозігрівання зерна.

Ще більш небезпечні отруйні бур'яни. При їх поїданні, особливо із сіном, можлива гибель тварин. Токсична дія різних рослин неоднакова і залежить від груп тварин, хімічного складу і фази розвитку бур'янів, грунтових і кліматичних умов.

Бур'яни знижують якість врожаю: вміст білка в зерні озимої пшениці зменшують на 1-2%; олійність соняшника - на 2-3%; зростає плівчастість зерна проса, гречки, ячменю, вівса з 25 до 30%, в озимому житі зростає вага насіннєвої оболонки з 24 до 28%.

Домішки насіння бур'янів муці надають темний колір (насіння гречки татарської та житнього стоколосу в зерні озимого жита), прискорюють черствість випеченого хліба (стоколос житній в озимому житі), псують смак і роблять продукт шкідливим для вживання, так як містять шкідливі речовини для людини і тварин.

Насіння, частина стебел і листя бур'янів при збирання попадає в зерно основної культури, підвищуючи його вологість внаслідок чого зерно зігрівається і стає непридатним для використання. Вологе зерно при зберіганні вимагає значних енергозатрат на перелопачування, сушку і очистку.

Джерела забур'яненості полів

Головним джерелом забур'яненості полів є запас насіння бур'янів в ґрунті, яке проростає за сприятливих для цього умов. Насіння бур'янів потрапляє в ґрунт разом із неочищеним посівним матеріалом, неперепрілим гноєм. Насіння достиглих бур'янів можуть переноситись вітром, тваринами, птицею, поливними водами.

У розповсюдженні бур'янів суттєву роль відіграє господарська діяльність людини і рівень застосовуваних агротехнічних заходів. Основна частина насіння бур'янів сконцентрована на невеликій глибині (в орному шарі). Крім цього, на забруднених ділянках поступово накопичується велика кількість органів вегетативного розмноження бур'янів (кореневищ, кореневих відводів, бульб).

Біологічні особливості бур'янів

Важливими біологічними особливостями бур'янів є: по-перше, велика пристосовуваність до умов росту і живучість органів вегетативного розмноження. По-друге, висока плодючість. Так відомо, що на одній рослині зернових культур утворюється 80-100 (найбільше 200) зерен, а вівсюга - 1000, осоту рожевого - 35 тис., щириці - близько 500 тис., сухоребрика - до 700 тис. насіння. Причому, насіння культурних рослин дозрівають приблизно одночасно, а у бур'янів насіння дозріває ярусами: верхній ярус дозріває раніше ніж дозріває насіння культурної рослини (до збирання врожаю); середній ярус дозріває і збирається з культурною рослиною, а нижній лишається на полі й дозріває після збирання культурних рослин.

У багатьох видів бур'янів насіння має найрізноманітніші пристосування для поширення: пухівки, крильця, якірці, гачки тощо. За допомогою цих пристосувань воно розноситься вітром, водою, людьми, тваринами на значні віддалі.

Насіння багатьох видів бур'янів зберігає схожість протягом кількох років і має в тому самому врожаї насінини, здатні проростати через різні проміжки часу в зв'язку з неоднаковою тривалістю періоду їх спокою. Так у лободи білої утворюється більш крупне, світліше насіння циліндричної форми. Ці насінини проростають відразу після достигання; темніше і дещо дрібніше ніж перше, може проростати тільки в наступному році, а найбільш темне та дрібне - здатне прорости лише на третій та четвертий роки. Насіння бур'янів проростає недружно, що ускладнює знищення їхніх сходів. Крім насіннєвого розмноження, ряд багаторічних бур'янів розмножуються вегетативно (кореневищами, кореневими паросткаим, вусами, цибулинами).

Перераховані біологічні особливості бур'янів є причиною труднощів при боротьбі з ними.

Біологічна класифікація бур'янів

Всього в Україні відомо понад 700 видів бур'янів. Відомості про їх біологічні особливості та класифікація на окремі групи є основою для розробки ефективних заходів боротьби з ними.

В основу біологічної класифікації бур'янів покладено характер живлення, тривалість життя і спосіб розмноження.

За способами живлення бур'яни діляться на непаразитні, паразитні та напівпаразитні.

Непаразитні бур'яни мають добре розвинену кореневу систему, зелені надземні органи, використовують з ґрунту вологу й елементи мінерального живлення. Шкода їх полягає у тому, що вони перехоплюють у культурних рослин вологу, поживні речовини і затіняють їх.

Напівпаразитні бур'яни - це рослини, які живуть завдяки фотосинтезу, проте не втратили здатності живитись за рахунок рослини-господаря.

До паразитних бур'янів відносяться ті, що не мають ні коріння, ні зелених листків, але в них є так звані присоски-гаусторії, завдяки яким вони й вбирають із рослини-господаря готові поживні речовини.

За тривалістю життя непаразитні бур'яни можуть бути малорічними і багаторічним.

Малорічні бур'яни залежно від особливостей життєвого циклу розвитку поділяються:

а) ефімери - рослини з дуже коротким вегетаційним періодом, які здатні давати за рік кілька поколінь;

б) ярі бур'яни - насіння їх проростає весною і дозріває раніше або разом з насінням культурних рослин;

в) зимуючі - бур'яни, що закінчують вегетацію за ранніх сходів цього ж року, а за пізніх сходах здатні зимувати у любій формі розвитку;

г) озимі бур'яни - рослини, що потребують для свого розвитку понижених температур не залежно від терміну проростання насіння;

д) дворічні бур'яни - це рослини для розвитку яких потрібні два повних вегетаційних періоди.

Багаторічні бур'яни - живуть три і більше років, розмножуються насінням та вегетаційними органами. Багаторічні бур'яни із стрижневою та мичкуватою кореневою системою слабко розмножуються вегетативно або й узагалі не розмножуються таким методом. Сильно виражене вегетативне розмноження у кореневищних, коренепаросткових, повзучих, бульбочкових та цибулинних бур'янів.

Характеристика сходів бур'янів

Більшість бур'янів відноситься до квіткових покритонасінних рослин, що поділяються на два класи: однодольні та дводольні.

За фазу сходів однодольних рослин приймається вік, коли розвивається другий лист і починає показуватися третій, а в дводольних рослин розвиваються перші два листи і з'являється третій (при черговому розташуванні листків) чи перші дві пари листів (при попарному розташуванні).

Серед однодольних бур'янів найбільш поширені представники сімейства злакових. У цих рослин зародок має одну сім'ядолю, що при проростанні залишаються в насінні й виконує функції передачі живильних речовин з ендосперму до коренів і листків.

У інших однодольних рослин, наприклад в осок, при проростанні спочатку з насіння виходить піхва сім'ядолі, а пізніше в основі останньої розвивається пучок довгих волосків. Потім відбувається ріст головного кореня у довжину. Цибулинні рослини проростають з насіння єдиною сім'ядолею, що виходить на поверхню ґрунту і набуває зеленого забарвлення. Вона містить при основі внутрішню бруньку, з якої утворюється перший зелений листок.

Видовий склад дводольних бур'янів більш різноманітний, ніж однодольних.

Сім'ядолі. У дводольних рослин зародок насіння містить дві сім'ядолі, що при проростанні виходять на поверхню ґрунту і розташовані одна навпроти іншої (у більшості видів) чи залишаються в землі. Між сім'ядолями знаходиться брунька, з якої з'являються головне стебло і перші справжні листки.

Підземне проростання насіння полягає в тому, що сім'ядолі, що залишилися під землею, служать джерелом живильних речовин доти, доки рослини не перейдуть на самостійне (автотрофне) живлення. На поверхню ґрунту вона виносить епікотиль - перший міжвузловий стебловий елемент, що знаходиться між сім'ядолями і першими листками, вище якого розвиваються спочатку нечисленні дрібні лускоподібні, часто безбарвні, листочки, а пізніше - більш розвинуті зелені листочки.

Звичайно у дводольних рослин розвиваються дві сім'ядолі. Але в окремих випадках обидві сім'ядолі можуть зростатись в одну більш велику, як це спостерігається у деяких видів жовтцю, калюжниці, чистотілу й ін. Іноді число сім'ядоль збільшується до трьох-чотирьох, що обумовлюється раннім поздовжнім розщепленням обох сім'ядоль чи однієї з них.

У деяких видів бур'янів (кукіль) сім'ядолі можуть бути різними по величині. Паразитні рослини (повитуха, заразиха) зовсім не мають сім'ядоль. У них при проростанні насіння з'являється паросток, що присмоктується до рослини, що уражається ним.

Сім'ядолі бур'янів зберігаються кілька тижнів або місяців. Форма їх постійна в основному у межах роду, а нерідко і сім'ї. Більшість сім'ядоль гладкі, лише в деяких рослин вони мають виїмку на верхівці, в основі і з боків.

Форма цих органів обумовлена внутрішньою порожниною насіння або плоду, величина їх майже завжди залежить від розмірів насіння.

Листки з'являються слідом за сім'ядолями. Як правило, вони влаштовані простіше наступних і є ніби проміжною формою між слабко розчленованими сім'ядолями і більш складними дійсними листками, характерними для дорослої рослини. В одних бур'янів це явище виражене яскраво, у інших - слабше, а в третіх - майже відсутнє.

Типово розвинений листок складається з пластинки і черешка. За відсутності черешка лист називається сидячим. У деяких випадках сидячі листки мають розширену основу, що охоплює стебло. В основі черешка іноді бувають парні листочки-прилистки.

У простих листів до черешка прикріплюється тільки одна нерозділена на частини пластинка, у складних черешок з'єднаний з декількома листовими пластинками.

Основними формами пластинки листа бур'янів є: округла - пластинка, що в обрисі наближається до форми кола, тобто довжина його приблизно рівна ширині; еліптична чи овальна - довжина приблизно вдвічі більша ширини, лист найширший посередині пластинки, до країв він поступово звужується; довгаста - листки рівномірно і поступово звужуються від середини до основи і до вершини, довжина в 3-4 рази (і більше) більша ширини; ланцетна - лист звужений і загострений біля вершини, до основи поступово розширюється, довжина перевищує ширину в 3--4 рази; яйцеподібна - нагадує за формою обрис яйця, тобто в основі листок більш широкий, а у вершині вузький; якщо вершина листка ширша його основи, вона називається зворотнояйцеподібною; лопатоподібна -- при основі лист вузький, догори поступово розширюється і на верхівці заокруглений; трикутна - нагадує форму трикутника з різним співвідношенням сторін; лінійчата - краї пластинки майже паралельні, основа нерідко усічене, а верхівка звужено-загострена, довжина в 10 і більш раз перевищує ширину; шилоподібна -- довга і дуже вузька, найчастіше тверда, на верхівці з вістрям, у поперечному розрізі округла; ниткоподібна - дуже вузька, м'яка і гнучка, часто на верхівці загострена.

Коренева система. Сходи бур'янів мають неоднаково розвиту кореневу систему. Наприклад, сходи щириці білої мають слабко розвиті корені, а лобода татарська, буркун жовтий розвивають могутню кореневу систему. Злісні бур'яни - гумай і гірчак повзучий у перший місяць після сходів мають слабкі корені, а потім швидко укорінюються, і тоді вести боротьбу з цими рослинами значно важче.

В однодольних рослин найбільшого розвитку досягають вторинні корені, що відростають з підземних (а іноді і надземних) стеблових вузлів (вузла кущіння). Первинні (зародкові) корені в цих рослин мають велике значення в їхньому житті лише на перших етапах розвитку.

У дводольних рослин головний корінь, що утворюється зразу після проростання насіння, звичайно зберігається протягом усього періоду розвитку. Лише в деяких кореневищних і кореневідприскових багаторічних рослин головні корені зберігаються один рік. Розвиток цих рослин у наступні роки протікає за рахунок новоутворень у кореневій системі. Коренева система в молодих рослин звичайно складається з головного кореня, що несе бічні розгалуження з кореневими волосками.

Опушення. Поверхня сім'ядоль, листків, епікотиля у сходів бур'янів буває зовсім голою, покритою восковим нальотом чи борошнистим шаром, що являє собою сильно вкорочені та роздуті на верхівці волоски, і, нарешті, опушеною. Опушення може бути суцільним, коли поверхня органа цілком покрита волосками, і частковим, при якому не всі частини органа всіяні волосками.

За характером опушення сходи можуть бути: пухнастими - з м'якими короткими, рідко розкиданими волосками; волосистими - з ніжними довгими густими чи рідкими волосками; мохнатими - з м'якими довгими кучерявенькими густими волосками, притиснутими і направленими в одну сторону; оксамитовими - з м'якими короткими, дуже густими і спрямованими нагору волосинками; павутинистими - з тонкими довгими, переплетеними між собою волосками; жорстковолосистими - із твердими довгими, щільно прилягаючими один до одного волосками; гачкоподібно-волосистими - з короткими щетинистими волосками, що мають на верхівці маленькі гачки; зірчато-волосистими, коли волоски вилчато роздвоєні чи променеподібно розходяться.

Волоски, що характеризують опущення того чи іншого органа сходів, можуть бути прості, що мають вид ниток різної товщини, і залозоподібні, що мають на верхівці чи в основі особливі клітини (голівки), що наповнені різними рідинами, які мають своєрідний запах (ефірні олії) або спричинюють відчуття опіку, сверблячки.

Опушення сходів, особливо їхньої листової пластинки, має велике значення для запобігання ніжних молодих листів від різких змін зовнішнього середовища (холоду, перегріву й ін.).

Характеристика основних ознак насіння і плодів бур'янів

Величина, форма і колір насінин, а також число їх чи плодів у різних видів дуже різноманітна, що обумовлено кліматичним пристосуванням і способами поширення.

Кінець насіння, звернений до сім'яніжки чи плодоніжки, називають його основою, а протилежний - верхівкою. Внутрішня сторона насіння, обернена до осі плоду, називається черевною стороною, притилежна до зовнішньої - спиною стороною насіння;

Частини насіння між черевною і спинною сторонами називається боками, а в плоских насінин - краями.

Зріле насіння складається з зародка, більш-менш розвинутого ендосперму (у насіння деяких рослин він відсутній) і насіннєвої оболонки.

Плодом звичайно називають таке утворення, що виникло із зав'язі, яка розрослася після запліднення і містить у собі насіння.

Поверхня насіння і плодів часто містить різні утворення у виді крилоподібних відростків, волосків, зібраних іноді пучком на одному кінці насіння, причіпок, гачків, шипів, колючок, голок і т.п.

До основних морфологічних ознак насіння і плодів відносять: обрис, форма, поверхня, опушеність, блиск, забарвлення, величина.

Обрис. Ця ознака дає перше наближення до розуміння форми плодів і насіння. Обрис визначається двома вимірами - довжиною і шириною. Варто мати на увазі, що характеристику обрису насіння чи плодів завжди дають при розгляді їх із широкої сторони. Обрис насіння (плоду) може бути наступних типів: округлий, яйцеподібний, зворотньояйцеподібний, грушоподібний, овальний, еліптичний, ниркоподібний, серцеподібний, трикутний, трапецієподібний, прямокутний, багатокутний, лінійний, ланцетний, веретеноподібний, булавоподібний, спіральний, чашоподібний.

Форма. Цей показник визначається трьома вимірами - довжиною, шириною і товщиною. Усяка форма насіння (плоду) повинна містити в собі елементи обрису. Тільки в сполученні з обрисом виникає уява про насіння чи плід, як про тіло, що має визначену форму.

Розрізняють наступні форми насіння (плодів): плоска -- характеризується незначною товщиною при досить великих довжині й ширині, плоди мають дві широкі, плоскі, рівнобіжні один одному сторони; увігнута-опукла -- визначається наявністю увігнутої (чи втисненої) і опуклої сторін; плоско-опукла -- має одну плоску, а іншу опуклу сторони; двоопукла - обидві сторони опуклі; двогранно-опукла - характеризується наявністю двох плоских граней з черевної сторони й однієї зі спинної сторони; гранчаста - обумовлена наявністю виразних граней, що утворять різні багатогранники (тригранна, чотиригранна й ін.); ниркоподібна - визначається загальною округлістю обрису і наявністю більш чи менш глибокою виїмкою з одного краю; спіральна - утворюється спіральним (не менше двох ходів) скручуванням плоду чи насіння; яйцеподібна, грушоподібна, овальна, куляста, циліндрична і т.п. - характеризуються рівною товщиною і шириною та набувають наведеного обрису.

Поверхня. Розрізняються наступні види поверхні насіння: ребриста, зморшкувата, горбкувата, борозенчаста, ямчаста, шорсткувата, гладка, шипувата.

Опушення. Як і сходи, насіння і плоди можуть бути опущені. Залежно від кількості, довжини і розташування волосків опушення буває густим чи рідким, суцільним чи місцевим. При повній відсутності волосків поверхню називають голою.

Блиск. Ця ознака досить постійна, по ньому добре розрізняються насіння навіть близьких видів. Блиск дуже часто маскується незрілістю насіння, у яких він виявляється слабко чи зовсім не виявляється.

За характером блиску насіння розділяються на матове - блиск відсутній; блискучі - відсвічують, здаються більш гладкими і втрачають густоту тону; сильно блищать, здаються полірованими, справляють враження покритих глазур'ю.

Забарвлення. Це нестійка ознака, що дуже змінюється залежно від ступеня зрілості насіння і плодів, умов і тривалості перебування у тому чи іншому середовищі. Проте забарвлення іноді буває єдиною ознакою для розпізнання насіння і плодів близьких видів, тому доводиться користуватись і цією ознакою. Насіння і плоди різняться між собою як за кольором, так і за характером забарвлення. Характер забарвлення може бути виражений інтенсивно чи слабко, насінини бувають одноколірні, строкаті, крапчасті, плямисті й т.п.

Величина. Зміна цієї ознаки залежить від багатьох причин, насамперед від умов зовнішнього середовища, особливо під час диференціації, повного формування і дозрівання плодів і насіння.

За величиною насіння і плоди бур'янів умовно поділяють на п'ять груп: дуже дрібні - довжина не більше 1мм; дрібні - 1…2 мм; середині - 2…4 мм; великі - 4…10 мм; дуже великі - більше 10 мм.

Величина і маса насіння чи плодів бур'янів має велике значення при відокремленні їх від насіння культурних рослин, зокрема відсіюванням чи за допомогою решіт.

Прозорість деякого насіння чи плодів бур'янів обумовлена рогоподібною чи склоподібною консистенцією.

Облік бур'янів і складання карти забур'яненості поля

Для проведення успішної боротьби з бур'янами необхідно щорічно проводити облік забур'яненості полів. З цією метою користуються окомірним, кількісним та кількісно-ваговим методами. Найбільш простим та доступним методом врахування ступеня забур'яненості полів є окомірна оцінка засміченості за п'ятибальною шкалою.

Бал „1” - бур'яни відсутні. Балом „2” оцінюються слабко забруднені поля, де бур'яни зустрічаються одинично (1-2 бур'яни на 10 м2 посіву - до 10% від кількості рослин). Якщо бур'яни зустрічаються частіше, але їх не більше 25% від загальної кількості рослин, то забрудненість оцінюється балом „3” (середня забрудненість). Балом „4”оцінюються поля, де кількість бур'янів приблизно рівна кількості культурних рослин (сильна забрудненість). Якщо бур'янів більше ніж культурних рослин, виставляють бал „5” (дуже сильна забрудненість).

Також забур'яненість поля можна визначити користуючись кількісним або кількісно-ваговим методом та розробленою шкалою ступеня забур'яненості (табл. 2.1).

Таблиця 2.1. Шкала визначення ступеня забур'яненості посівів с.-г. культур

Кількість бур'янів, шт/м2	Бал забур'яненості	Ступінь забур'яненості
1...5	1	Дуже слабка
6...15	2	Слабка
16...50	3	Середня
51...100	4	Сильна
Більше 100	5	Дуже сильна

Кількісний та кількісно-ваговий методи обліку бур'янів більш складні, але і більш точні. Вони включають облік бур'янів за біологічними групами і їх видовим складом. На основі даних обстеження забур'яненості полів і вивчення видового складу бур'янів складають карти забур'яненості полів, де вказують переважаючі групи бур'янів. Усього розрізняють 7 типів забрудненості полів (табл. 2.2)

Таблиця 2.2. Типи забрудненості полів та умовні позначення

Типи забрудненості полів	Умовне позначення	Графічне позначення
1. Малолітній	(мл)
2. Кореневищний	(кв)
3. Кореневідприсковий	(ко)
4. Кореневідприсковий кореневищний	(ко-кв)
5. Кореневищно-малолітній	(кв-мл)
6. Кореневідприсково-малолітній	(ко-мл)
7. Кореневідприсково-кореневищно-малолітній	(ко-кв-мл)

Типи забур'яненості полів на карті позначається умовно, ступінь забур'яненості зображається кружечками, всередині яких проставляється бал засміченості. Наприклад „О” - осот, „Б” - будяк, „В” - в'юнок, „С” - суріпка з поясненням умовних знаків. При цьому найбільш злісні, ядовиті і важковідокремлювані бур'яни відмічають квадратом, карантинні - трикутником на місці вогнища з вказівкою балу забрудненості.

2. Практична частина

Завдання 1. Облік насіння бур'янів у ґрунті.

Хід роботи.

1. Попередньо відібраний зразок ґрунту зважують з точністю до 0,1 г і ретельно перетирають, для виведення із стану спокою насінин із щільною оболонкою.

2. Шаром товщиною 2…3 см ґрунт закладають у ємкості для пророщування.

3. Зразок ґрунту зволожують, підтримуючи вологість систематичним поливом і витримують при температурі 18-24 0С протягом 3 тижнів.

4. Проводять облік насіння за кількістю сходів, що з'явились. При цьому їх групують за характерними ознаками насіння та сходів.

5. Розраховують кількість насіння бур'янів за групами, що припадають на одиницю маси абсолютно сухого ґрунту:

,

де - кількість насінин відповідної групи бур'янів в 1 кг абсолютно сухого ґрунту;

- вологість зразка ґрунту , %;

- кількість насінин відповідної групи бур'янів у зразку ґрунту;

- маса зразка ґрунту, кг.

Отримані у результаті виконання завдання відомості заносимо у таблицю встановленої форми (табл. 2.3).

Таблиця. 2.3. Результати обліку насіння бур'янів у ґрунті

№ зразка

насінина

паросток

кількість насінин даної групи, шт/кг

обрис

форма

поверхня

опушення

блиск

забарвлення

величина насінини

сім'ядоля

форма листка

коренева система

опушення

Завдання 2. Складання карти забур'яненості полів сівозміни.

Хід роботи:

1. Намалювати карту польової сівозміни з наступним чергуванням культур: конюшина, конюшина, озима пшениця, цукровий буряк, кукурудза, ячмінь.

2. Нанести на карту польової сівозміни умовні позначення типів забур'яненості, бал забур'яненості полів і значки бур'янів, що переважають, згідно варіанту завдання (додаток А табл. А.1).

Зразок карти забур'яненості полів сівозмін

1. Конюшина	2. Конюшина	3. Озима пшениця
4. Цукровий буряк	5. Кукурудза	6. Ячмінь

Умовні позначення: Л - Лобода, П - пирій, О - осот, Х - хвощ

3. Аналіз результатів

Оскільки при плануванні заходів боротьби із забур'яненості полів слід надавати перевагу агротехнічним методам, то у якості висновку за цією роботою рекомендується розробити систему обробітку ґрунту з метою знищення виявлених видів бур'янів.

4. Зміст звіту

1. Таблиця із результатами обліку насіння бур'янів у ґрунті.

2. Побудована згідно варіанту карта забур'яненості полів сівозміни.

3. Аналіз отриманих результатів.

5. Контрольні запитання

1. Які рослини називаються бур'янами супутниками та умовними бур'янами?

2. Навести основні прояви шкідливої дії бур'янів.

3. Навести біологічні особливості бур'янів, що утруднюють боротьбу з ними.

4. Що є головним джерелом забур'яненості полів?

5. Які характеристики покладені в основу біологічної класифікації бур'янів?

6. наведіть класифікацію бур'янів за тривалістю життя.

Лабораторна робота 3

Тема: “Мінеральні добрива та розрахунок норми їх внесення під запланований врожай”.

Мета: “Ознайомитись із основними мінеральними добривами. Набути практичних навичок у розпізнанні мінеральних добрив органолептичним та методами аналітичної хімії. Навчитись розраховувати норму добрив для отримання запланованого врожаю”.

Матеріали та обладнання: 10%-й розчин NaОН, 5%-й розчин ВаСl2, 5%-й розчин оцтової кислоти, 1%-й розчин НСl, 2%-й розчин AgNO3, 10%-а нітратна кислота, лакмусовий папір, дистильована вода, штатив з пробірками, пальник, деревне вугілля, піпетки, пінцет, скляні пластинки, зразки мінеральних добрив.

1. Теоретична частина

Азот є одним з основних елементів для росту й розвитку рослин, без якого немає життя. Він входить до складу білків і хлорофілу (найважливішої сполуки, завдяки якій відбувається фотосинтез). При нестачі азоту в ґрунті рослини погано ростуть, колір листків із темно-зеленого стає блідо-зеленим.

В першу чергу до нестачі фосфору чутливі молоді рослини. Він відіграє значну роль у створенні складних органічних кислот, формуванні загального врожаю, його ряду якісних показників, продуктивності і спадковості насіннєвого матеріалу. У разі відсутності чи недостатньої кількості фосфору на листках з'являються червонуваті або буро-червоні плями, нижні листки, набуваючи темно-коричневого кольору, в'януть і опадають