Технологія виробництва сільськогосподарської продукції

1. Таблиці із результатами визначення мінеральних добрив органолептичним та методами аналітичної хімії.

2. Розрахунок норми мінеральних добрив під запланований згідно варіанту врожай.

3. Аналіз отриманих результатів.

5. Контрольні запитання

1. Описати важливість мінеральних елементів живлення с.-г. культур.

2. Описати класифікацію мінеральних добрив.

3. Що таке змішані добрива та особливості їх приготування.

4. На чому заснована методика розрахунку норми мінеральних добрив під запланований врожай.

Лабораторна робота 4

Тема: “Шкідники і хвороби сільськогосподарських культур та методи боротьби з ними”.

Мета роботи: “Ознайомитись із основними шкідниками та хворобами сільськогосподарських культур. Набути практичних навичок у розпізнанні та організації боротьби із шкідниками та хворобами сільськогосподарських культур”.

Матеріали та обладнання: постійні препарати шкідників, гербарійний матеріал типів проявів хвороб та типів пошкоджень, малюнки, плакати, довідкові матеріали по засобах хімічного захисту сільськогосподарських культур.

1. Теоретична частина

1.1. Шкідники сільськогосподарських культур.

На Україні с-г. культури пошкоджує понад 3 тис. видів із різних систематичних груп тваринного світу, а значною шкідливістю відзначається близько 480 видів. Загальні втрати врожаю с-г культур від шкідників, хвороб і бур'янів можуть сягати 30%. Для системного підходу при здійсненні боротьби із шкідниками доцільно користуватись їх класифікацією (рис. 4.1).

Рис. 4.1. Класифікація основних шкідників сільськогосподарських культур

Клас комах. Ряд жорсткокрилих, або жуків. Ротовий апарат гризучого типу. Повне перетворення. Шкодочинна фаза - дорослий жук чи личинка. Представники: хрущ, ковалик (дротяник), довгоносик, блішки, зернівки.

Рис.4.2. Фази розвитку комах: а) яйце; б) личинка; в) лялечка; г) доросла комаха

Рис. 4.3. Цикл розвитку комах з неповним перетворенням: а) кладка яєць, б)в) личинки, г) німфа, д) доросла комаха

Ряд метеликів. Ротовий апарат у дорослих особин лижуче-смокчучого типу, у личинки - гризучого. Перетворення повне, шкодочинна фаза - личинки, яких називають гусеницями. Представники: бурякова мінуюча міль, плодожерка горохова, стеблова хлібна міль, плодожерка льонова, лучний метелик, капустова та озима совка, совка-гамма.

Рис.4.6. Гусениця метелика (а) та озима совка (б)

Ряд двокрилих чи мух. Ротовий апарат дорослої комахи лижучий, у личинки гризучий. Перетворення повне. Шкодочинна фаза - личинка. Представники - гесенська муха, горохова галиця, шведська муха, муха пшенична, бурякові мінуючі мухи.

Ряд рівнокрилих. Ротовий апарат колюче-смокчучого типу. Перетворення повне. Шкодочинна фаза - дорослі комахи і личинки. Представники: медунка, білокрилки, тля, щитівки, цикадки.

Ряд трипсів. Ротовий апарат колюче-смокчучого типу. Перетворення неповне. Шкодочинна фаза - дорослі комахи, личинки, німфи. Представники: пшеничний, льоновий люцерновий трипс.

Ряд напівжорсткокрилих або клопів. Ротовий апарат колюче-смокчучого типу. Перетворення неповне. Шкодочинна фаза - дорослі комахи, личинки, німфи. Представники: люцерновий, трав'яний, буряковий клопи, маврська та австрійська черепашки.

Клас павукоподібних, підклас кліщів. Ротовий апарат гризучий чи колюче-смокчучий. Шкодочинна фаза - дорослі особини та личинки. Представники: плодовий, смородиновий, павутинний кліщі.

Клас округлих червів, підклас нематод. Ротовий апарат колюче-смокчучий. Шкодять дорослі особини та личинки. Представники: картопляна, галова, бурякова, пшенична нематоди.

Клас черевоногих молюсків, підклас слимаків. Ротовий апарат терочно-зіскрібаючий. Шкодять дорослі та молоді особини. Представники облямований, бурий, велетенський, сірий, польовий, малий слимаки.

Ряд гризунів. Дрібні рослиноїдні ссавці. Сильно розвинута пара зубів у верхній та нижній щелепах, ростуть протягом усього життя тварини. Представники: ховрахи, миші, щурі.

Типи пошкоджень рослин шкідниками

Характер пошкодження рослин шкідниками визначається типом ротового апарату та формою життя шкідника. Тому за характером пошкодження можна встановити і вид самого шкідника.

Для шкідників з гризучим ротовим апаратом характерні наступні пошкодження:

грубе об'їдання листя - знищення м'якоті та прожилків (сарана, совка-гамма, кільчастий шовкопряд);

дірчате вигризання листя - вигризено отвір у м'якоті (капустяна совка);

“віконця” - з нижньої та верхньої поверхні листя виїдена тканина, проте шкірка непошкоджена, пошкодження виглядає як отвір, затягнутий прозорою плівкою (гусениці капустяної молі);

скелетування - знищення м'якоті листя, жилки не зачеплені (вишневий слизистий пильщик);

фігурне об'їдання - прогризи однакової форми по краях листя (бульбочкові довгоносики);

мінування - виїдені ходи різного вигляду у паренхімі листя (личинки бурякової мухи);

підгризання стебла, виїдання проходів у середині коренів, виїдання бутонів насіння або проходів в плодах (личинки хруща).

Шкідники з колюче-смокчучим ротовим апаратом чинять наступні пошкодження:

деформація листя - викривлення, зморщування (попелиці);

зміна забарвлення листя - плями, суцільна втрата забарвлення і почервоніння (попелиці, кліщі);

гали - розростання тканин стебла, листя у вигляді кулевидних вздутть (галкові кліщі, галкові нематоди);

безколосковість - повне або часткове безколірне колосся (шкідлива черепашка, личинки пшеничного трипса).

Хвороби сільськогосподарських культур

У практичній роботі хвороби рослин прийнято поділяти на дві групи: інфекційні або паразитні та непаразитні. Збудниками паразитних хвороб є живі організми та віруси. Непаразитні спричинюються несприятливими для розвитку рослин умовами (температура, вологість, живлення).

Паразитні хвороби бувають: грибні (тікози), бактеріальні (бактеріози), вірусні (вірози).

Грибні хвороби. Більшість (80%) інфекційних хвороб сільськогосподарських культур (рак, парша та фузаріоз картоплі; фітофтороз картоплі та помідорів; борошниста роса пшениці та огірків; тверда, стеблова та летюча сажки, кореневі гнилі, іржа пшениці, кореневі гнилі, крапчастість льону й ін.) викликається грибами. Гриби належать до нижчих рослин, не мають в своєму складі хлорофілу, не можуть самостійно засвоювати вуглекислий газ. Розмножуються гриби вегетативно або репродуктивно. Спори, що утворюються в результаті репродуктивного (статевого) розмноження призначені для перенесення несприятливих зовнішніх умов. Утворюючи велику кількість спор, гриби швидко поширюються за допомогою вітру, води, комах.

Бактеріальні хвороби. Вони спричиняються бактеріями (бактеріози пшениці, огірків; чорна ніжка картоплі; бородавчаста парша кртоплі; кільцева гниль картоплі, бактеріальні плямистості цукрового буряка). Бактерії - дуже дрібні, одноклітинні організми. Як і гриби, вони не мають хлорофілу і живляться готовими органічними речовинами.

Джерело бактеріальної інфекції - насіння, посадковий матеріал, післязбиральні рослинні рештки, ґрунт. У період вегетації бактерії поширюються дощовою водою, вітром, комахами.

Вірусні хвороби. Вони найбільшої шкоди завдають в картоплярстві і овочівництві, 70-80% втрат врожаю (мозаїки, віруси стовбура, віруси скручування-закручування листя картоплі, карликовість пшениці). Віруси - нуклеопротеїди (білок і нуклепротеїнова кислота). У живих клітинах здатні відтворювати подібні собі частини, нагромаджуючись у великій кількості в рослині.

Всі вірусні хвороби заразні та попадають у здорові рослини лише через пошкодження, або за допомогою комах (цикадок) - розповсюджувачів.

Непаразитні хвороби. Характерною їх особливістю є те, що вони не передаються на здорові рослини і часто спричиняються неправильним живленням рослин. Найбільш поширеними у картоплі - утворення бульбочок “діток” на поверхні або в середині бульб; цукристість бульби; цвітуха, хлороз та краєлистий некроз на цукрових буряках.

Кожна хвороба рослин характеризується зовнішніми ознаками, або симптомами. Тому прийнято поділяти основні типи хвороб на групи з подібними зовнішніми ознаками. Найчастіше виявляються такі типи захворювань: в'янення, відмирання тканин або некрози, руйнування окремих органів рослин, гнилі, утворення нальотів, з'явлення пустул (подушечок), деформація органів рослин, нарости, муміфікація, виділення камеді, зміна кольору.

Методи боротьби зі шкідниками та хворобами сільськогосподарських культур

Способи і засоби боротьби з шкідниками і хворобами, що застосовуються для захисту рослин групують за такими методами: агротехнічний, імунологічний, біологічний, хімічний, механічний, біотехнічний та карантинні заходи.

Агротехнічний метод - базується на оцінці та використанні агрозаходів, спрямованих на підвищення продуктивності сільськогосподарських культур; одночасно він змінює умови існування і розвитку шкідників і хвороб, знижує втрати врожаю внаслідок стимуляції розвитку рослин. Захисна функція агротехнічних заходів виявляється у двох основних напрямах: - запобігання появі шкідників і збудників хвороб на посівах у небезпечній для врожаю кількості; - зниження шкодочинності фітофагів шляхом формування умов для реалізації сортового потенціалу стійкості та імунітету, а також підвищення неспецифічної стійкості рослин до пошкоджень, та захворювань. Здебільшого цей метод не зв'язаний із спеціальними затратами, оскільки базується на прийомах вирощування сільськогосподарських рослин.

До агротехнічних заходів належать: сівозміна, система обробітку і удобрення ґрунту. Правильне чергування і розміщення культур в сівозміні зменшує кількість шкідників і запобігає скупченню паразитних мікроорганізмів на посівних площах. Так, площу, заражену буряковою нематодою, можна оздоровити, впровадивши в сівозміну озиму пшеницю, жито і кукурудзу.

Імунологічний метод - виведення і впровадження у виробництво стійкий до пошкоджень сортів та використання інших заходів, особливо агротехнічних, для підвищення резистентності сільгоспкультур і багаторічних насаджень. Про стійкість сорту до шкідників та хвороб можна судити лише порівнюючи його з іншими, які інтенсивніше пошкоджуються. У практиці стійкість розглядають як здатність сорту при одній і тій же самій чисельності фітофага давати порівняно із звичайними сортами більший врожай кращої якості. Імунними називають сорти, які шкідники або хвороби не пошкоджують, або пошкоджують менше інших.

Біологічний метод застосування заходів щодо забезпечення популяцій хижих комах і кліщів, розмножених у біолабораторіях і на біофабриках; використання препаратів, виготовлених на основі патогенних мікроорганізмів. Він включає три основні групи заходів:

охорону та збільшення чисельності природних популяцій хижаків, паразитів та хвороботворних мікроорганізмів;

спеціальні способи практичного застосування ентомо- і акарифагів (для боротьби з кліщами та шкідниками);

використання патогенних мікроорганізмів.

Порівняно з іншими методами боротьби, біологічний має ряд переваг: більша тривалість дії, нешкідливий для людей і теплокровних тварин, а також для бджіл та інших корисних комах. Як приклад, своєчасне раннє лущення після збирання зернових колосових створює сприятливі умови для розмноження хижого жука малашки, який знищує личинок пшеничного трипса, а міжрядні розпушення ґрунту на просапних культурах сприяють корисній діяльності хижих жужелиць, які є ентомофагами дротяників, несправжніх дротяників та інших грунтових шкідників. З хижих комах на овочевих культурах слід оберігати від знищення жуків-сонечок (кокцинеллід) та їх личинок. Невидима оком комаха трихограма (довжина тіла 1 мм) відкладає свої яйця в яйця плодожерок і совок. Личинки трихограми, що розвиваються, харчуються вмістом яєць шкідників і спричинює їх загибель.

Рис. 4.14. Ентомофаги шкідників: а) хижа жужелиця; б) трихограма

Хімічний метод - полягає в знищенні шкідників і хвороб завдяки застосуванню токсичних для них речовин. Він побудований на використанні отруйних речовин, які потрапляючи різними шляхами в організм шкідників і збудників хвороб призводять до їх загибелі.

Використання хімічних засобів дає змогу розв'язати наступні проблеми.

Профілактика можливої шкоди в тих випадках, коли важко визначити чисельність шкідників та хвороб. До профілактичних заходів належить обробка насіння і передпосівне внесення отрутохімікатів у ґрунт.

Обмеження розмноження полівольтних видів (більше двох поколінь кліщів та попелиць) для запобігання шкоди у наступних поколіннях.

Запобігання загрози від шкідника і хвороби в наступному році. Захист цукрових буряків від звичайного і сірого довгоносика шляхом обробки яйцекладних сумок у пізновесняний період, хоча жуки уже не становлять небезпеки для посівів поточного року.

Безпосередній захист посівів або врожаю при виявленні шкідників і хвороб у великій кількості.

Механічний метод спрямований на безпосереднє знищення шкідників. Сюди належить: ручне і технічне збирання та подальше знищення шкідників, ловильні пояси, пастки-перешкоди. Найбільшого поширення набуло обкопування ловильними канавками посівів цукрових буряків для послідуючого знищення довгоносиків інсектицидами.

Біотехнічний метод заснований на використанні засобів і заходів, що порушують поведінку, репродуктивні функції й розвиток комах та хвороб. За механізмами дії його поділяють на три основні групи:

регуляція поведінки комах за допомогою феромонів;

порушення росту й розвитку комах;

порушення генетичної структури популяцій та репродукції потомства.

При цьому використовують біологічноактивні речовини, які не виявляють токсичної дії на шкідників, а тільки порушують механізм внутрішньовидової взаємодії й програми їх розвитку на певному етапі онтогенезу. Прикладом біотехнічного методу може бути статева стерилізація комах ( альфа-, бета-, гамма-променями або хімічними речовинами). При спарюванні самок із обробленими самцями відкладаються нежиттєздатні яйця. ґрунт бур'ян добриво врожай

2. Практична частина

Завдання. Організація боротьби із шкідниками та хворобами сільськогосподарських культур.

Хід роботи:

1. Підібрати засіб хімічного захисту сільськогосподарських росли (згідно варіанту наведеного у додатку Г табл. Г.1) та розрахувати необхідну кількість води для приготування робочого розчину за формулою:

,

де Q - витрата робочої рідини оприскувачем (див. додаток Г табл. Г.3) у л/га чи протруювачем у л/т;

а - норма витрати хімічного препарату на обробку 1 га культури у л/га (див. додаток Г табл. Г.2) чи 1 т насіння у т/га;

S - площа у га чи маса насіння у т, яка підлягає обробці.

2. Користуючись наведеним нижче формулами, встановити скільки днів буде затрачено на обробіток заданої площі, при умові, що робота здійснюється в одну зміну:

,

де - швидкість руху агрегату по полю (див. додаток Г табл. Г.3), км/год;

- ширина захвату агрегату (див. додаток Г табл. Г.3), м;

- час чистої роботи агрегату протягом зміни, год.

Або встановити кількість днів необхідну для обробки заданої маси насіння

,

де - годинна продуктивність протруювача (див. додаток Г табл. Г.3), т/год.

3. Аналіз результатів

При здійсненні аналізу результатів наводять характеристики шкідників чи хвороб, проти яких плануються хімічні заходи боротьби. А також як альтернатива наводяться заходи агротехнічного, імунологічного, біологічного, механічного, біотехнічного чи карантинного методів боротьби із наведеними у завданні шкідниками чи хворобами.

4. Зміст звіту

1. Результати аналізу основних шкідників сільськогосподарських культур та пошкоджень, які вони спричиняють (у вигляді табл. 4.1 та 4.2).

2. Результати аналізу основних хвороб сільськогосподарських культур та їх проявів (у вигляді табл. 4.3).

3. Розрахунок основних параметрів процесу хімічної боротьби зі шкідниками чи хворобами.

4. Аналіз отриманих результатів.

5. Контрольні запитання

1. Вказати основні класи, підкласи та ряди шкідників сільськогосподарських культур.

2. Навести класифікацію хвороб сільськогосподарських культур.

3. Охарактеризувати основні види паразитних хвороб.

4. У чому полягає вплив сівозміни, систем обробітку і удобрення ґрунту, як основи агротехнічного методу боротьби із шкідниками та хворобами?

5. Навести приклади застосування біологічного методу боротьби зі шкідниками.

6. Охарактеризувати переваги та недоліки механічного, біотехнічного та хімічного методів боротьби зі шкідниками.

Лабораторна робота 5

Тема: “Насінництво та якість посівного матеріалу сільськогосподарських культур”.

Мета: “Ознайомитись із основними завданнями насінництва та набути практичних навичок у визначенні показників якості посівного матеріалу”.

Матеріали та обладнання: технічні ваги, розбірні дошки, шпатель, лупа, лінійка, посуд для пророщування насіння, фільтрувальний папір, марля, прожарений пісок, пінцет, зразки насіння.

1. Теоретична частина

Насінництво - це система заходів із забезпечення агропромислового комплексу високоякісним сортовим насінням всіх культур, у першу чергу ново-реєстрованих сортів.

Перед насінництвом стоять три основні завдання.

- розмноження насіння, яке має господарську цінність;

- збереження протягом розмноження всіх морфологічних ознак біологічної чистоти (відсутність домішок інших сортів і видів) і сортових властивостей (зимостійкість) притаманних цьому насінню і рослинам;

- формування високих врожайних властивостей насіння агротехнікою вирощування.

Насіння - генеративні та вегетативні органи рослини, що використовуються для відтворення сорту (саме насіння, саджанці, живці, цибулини, бульби).

Партія насіння - це будь-яка кількість насіння якість якого засвідчена відповідним документом.

Оригінальне насіння - насіння одержане науковими установами в первинних ланках насінництва шляхом послідовного добору родовідних рослин і оцінки їх нащадків з метою відтворення та збереження сорту.

Елітне насіння - розмножене насіння відібраних у розсадниках первинних ланок кращих нащадків родовідних рослин, яке найбільш повно передає спадкові ознаки та властивості сорту і за сортовими та посівними якостями відповідає вимогам державного стандарту на еліту.

Репродукції насіння - перша-третя і подальші отримані від посівного матеріалу еліти.

Посівні якості насіння - сукупність показників якості насіння, що характеризують його придатність до посіву. До них відносять:

- чистоту насіння - це маса чистого насіння у відсотках до маси зразка, взятого для аналізу. Якщо чистота насіння нижча встановленої Держстандартом, то його не висівають, а проводять повторну очистку. При наявності карантинних бур'янів, шкідників та хвороб посівний матеріал висівати забороняється;

- схожість - це кількість нормально пророслого насіння протягом певного періоду (3 - 10 днів при 18 - 20С), вираженого у відсотках до загальної його кількості (100 зернин), взятої для пророщування.

Одночасно зі схожістю звичайно визначають енергію проростання насіння, тобто дружність появи паростків за відносно короткий термін (табл. 5.1.). Дослідженнями встановлено, що насіння, яке проростає в перші 3-4 дні, забезпечує на 30% врожай вище, ніж все насіння в цілому, а те яке проросло пізніше 7-ми днів, знижує врожай до 28%. Таким чином, якщо насіннєва партія озимої пшениці має схожість 100% і одержана врожайність 50 ц/га, то це означає, що насіння, яке проросло у перші дні, забезпечило врожай до 69 ц/га, а проросле в останні дні - тільки 36 ц/га.

Для визначення чистоти насіння із середнього зразка методом хрестоподібного ділення виділяють наважки насіння (рис. 5.1). Для цього насіння зразка висипають на стіл і розрівнюють у вигляді квадрата шаром до 1,5 см. Квадрат ділять по діагоналі, на чотири частини, з яких два протилежних трикутники видаляють, а два, що лишились, змішують між собою, знову розрівнюють у вигляді квадрату і знову ділять. Цю операцію продовжують до тих пір, поки не лишиться необхідна кількість насіння. Для кукурудзи, гороху, бобів, квасолі необхідна маса становить 200 г, сої, соняшника, рису, кавуна - 100 г, жита, пшениці, вівса, ячменю, рису, гречки, сочевиці, вики - 50 г, проса, коноплі, буряків, льону - 20 г, конюшини, люцерни - 4 г, тимофіївки - 4 г.

Таблиця 5.1. Терміни для визначення енергії проростання та схожості польових культур

Рис. 5.1. Хрестоподібне ділення насіння

Показники чистоти і схожості насіння дають можливість визначити посівну придатність, яка являє собою процент чистого і схожого насіння в насіннєвій партії. Для визначення посівної придатності необхідно добуток від множення процента чистоти на процент схожості поділити на 100. Наприклад, чистота посівного матеріалу 98%, лабораторна схожість 96%, то посівна придатність становитиме 94% (98Ч96/100). Це означає, що у кожних 100 кг посівного матеріалу 94 кг чистого і схожого насіння. Показник посівної придатності насіння використовують для встановлення остаточної норми висіву.

Польова схожість - це показник, який характеризує відношення кількості висіяного насіння, яке зійшло в польових умовах у відсотках до кількості насіння, яке висівалось.

Маса 1000 зернин - характеризує якісний показник посівного матеріалу. Чим він вищий, тим дружніші сходи в польових умовах, рослини у подальшому рівномірно розвиваються, дозрівають та забезпечують високий врожай. Визначають цей показник з метою розрахунку норми висіву за числом висіяних насінин на 1 га.

Вологість насіння - це різниця між зважуванням до і після висушування (при 100 - 130 С протягом 40 хв) виражена у відсоткх до початкової маси.

2. Практична частина

Завдання 1. Визначення чистоти насіння.

Хід роботи:

1. Зважити на вагах необхідну для тої чи іншої культури наважку.

2. Висипати наважку насіння на розбірну дошку чи на іншу гладку поверхню.

3. Розібрати насіння (за допомогою шпателя) на фракції: чисте насіння основної культури та відходи. Серед останніх виділяють відходи основної культури (бите, щупле, дуже дрібне, роздушене, запліснявіле і зігнивше насіння); живе сміття (насіння інших культурних рослин, насіння бур'янів, живі шкідники і т.д.); мертве сміття (грудки ґрунту, камінці, кусочки стебел, плівки насіння, екскременти комах, гризунів і т.д.).

4. Зважити кожну фракцію з точністю до 0,01 г та розрахувати чистоту насіння за формулою:

,

де - чистота насіння, %

- маса чистого насіння, г

- маса насіння разом із домішками, г.

5. Результати визначення чистоти насіння записати за встановленою формою (табл.5.2).

Таблиця 5.2. Дані визначення чистоти насіння

Завдання 2. Визначення енергії проростання та схожості насіння.

Хід роботи:

1. Відрахувати без вибору з чистої фракції насіння чотири проби по 100 (для культур із крупним насінням 50) штук насінин у кожній.

2. Помістити кожну пробу окремо у посуд для пророщування насіння. При цьому насіння розкласти рядами на зволожений до повної вологоємності фільтрувальний папір, марлю чи прожарений пісок.

3. Посуд накрити склом і розташувати в приміщенні зі сталою температурою 18-20 0С. Спостерігати за пророщуванням насіння слід щодня.

4. Підрахувати кількість пророслих насінин у терміни, що встановлені для кожної культури (табл. 6.1). До схожих слід відносити насінини, у яких корінці досягли половини довжини насінини.

5. Визначити схожість насіння. Для цього розрахувати середнє арифметичне схожості всіх чотирьох проб. При цьому аналіз проб рахують вірним, якщо будуть допустимі відхилення між результатами усіх проб. За схожості 95 % і вище допустимі відхилення не повинні перевищувати ± 2%, за схожості 94,9…90 % не вище ± 3% і т.д.

6. Результати встановлення енергії проростання та схожості насіння записати за встановленою формою (табл.5.3).

Таблиця 5.3. Енергія проростання та схожість насіння

Завдання 3. Визначення маси тисячі насінин.

Хід роботи:

1. Відрахувати дві проби насінин по 1000 штук. Необхідно брати насінини із фракції чистого насіння основної культури без вибору.

2. Зважити кожну пробу з точністю до 0,01 г.

3. Розрахувати масу 1000 насінин як середнє арифметичне двох проб (якщо маса однієї проби відрізняється від маси іншої більше ніж на 3%).

4. Результати дослідження маси 1000 насінин записують за встановленою формою (табл.5.4).

Таблиця 5.4. Результати дослідження маси 1000 насінин

3. Аналіз результатів

Аналіз повинен містити таблицю зведених результатів досліджень за встановленою формою (табл. 5.5).

Таблиця 5.5. Якісні показники насіння сільськогосподарських культур

На основі цієї таблиці необхідно зробити висновки про взаємний вплив наведених показників, а також про доцільність використання насіння кожної культури у якості посівного матеріалу.

4. Зміст звіту

1. Результати визначення чистоти насіння.

2. Зведену таблицю з визначення енергії проростання та схожості насіння.

3. Таблицю з результатами визначення маси 1000 насінин.

4. Аналіз отриманих результатів.

5. Контрольні запитання

Що розуміють під сортом. Якими бувають сорти.

Дати визначення насінництва. Назвати основні його завдання.

Що таке партія насіння, чистота, схожість, вологість, посівна придатність насіння?

Що розуміють під сортозаміною та сортопоновленням. Дати їм визначення?

Дати визначення оригінальному, елітному та репродукційному насінню.

Лабораторна робота 6

Тема: “Сівозміни сільськогосподарських культур”

Мета: “Ознайомлення із основними схемами сівозмін. Набути практичних навичок у складанні ротаційних таблиць та розрахунку можливості вирощування проміжних культур”.

Матеріали та обладнання: плакати, довідкова література, калькулятор, олівці, лінійки.

1. Теоретична частина

Сівозміна - науково обґрунтоване чергування культур в просторі та часі. Чергування в просторі розуміють як зміну (рух) культур у полях сівозміни, а чергування в часі - як зміну культур в полях з роками. Кожна сівозміна характеризується своєю схемою чергування та ротацією. Схема чергування - перелік культур відповідна з порядком їх чергування в сівозміні. Період, протягом якого через кожне поле пройдуть за схемою чергування всі культури сівозміни, називається ротацією сівозміни. Ротація відповідає кількості полів сівозміни. Попередником називається сільськогосподарська культура чи пар, що займали дане поле в попередньому або цьому році, стосовно до культури, посіяної цього року.

Протягом тривалого часу розвитку землеробства, майже до XIX ст., панувала трьохпільна сівозміна за схемою: 1) пар; 2) озимі зернові; 3) ярі зернові. Відповідно зі схемою цієї сівозміни орний масив землекористування розподілявся на три приблизно рівновеликі поля, в яких, наприклад, в першому полі поточного року розмішували пар, в другому - озимі, а в третьому - ярі зернові. Наступного року в першому полі вирощували озимі, в другому - ярі, а третє поле було під паром. Нарешті, на третій рік розміщення культур було таким: в першому полі - ярі, другому - пар, третьому - озимі. Ротація наведеної сівозміни тривала три роки. Через три роки всі культури повертались на попереднє місце, розпочиналася наступна ротація.

У процесі подальшого удосконалення сівозміни перейшли до нового її типу, де хліба ніколи не висівались два роки підряд, а чергувались з конюшиною та просапними культурами (буряки, картопля, кукурудза) за схемою: 1) просапні; 2) ярі зернові з підсівом конюшини; 3) конюшина; 4) озимі зернові.

Зазначена 4-пільна сівозміна поширилась в країнах Заходу ще за 100 років до появи мінеральних добрив під назвою норфолкської сівозміни або англійського норфолку (Норфолк - графство в Англії). В структурі за такою схемою на кожну культуру припадало 25 % площі.

За певних умов допустимі відхилення від класичної схеми сівозміни. При необхідності збільшити питому вагу кормових культур переходять до 5-пілля за рахунок дворічного використання конюшини: 1) просапні; 2) ярі з підсівом конюшини; 3) конюшина; 4) конюшина; 5) озимі зернові.

В цій ситуації на кожне поле припадає 20 % площі, кормова культура (конюшина) займає 40 % в структурі посіву. Якщо необхідно збільшити об'єм виробництва зерна, то вводять 5-е і 6-е поле під зернобобові та зернові культури: 1) просапні; 2) ярі зернові з підсівом конюшини; 3) конюшина; 4) озимі; 5) зернобобові; 6) зернові.

За приведеної 6-пільної сівозміни на кожне поле припадає 16,66 % площі, а питома вага зернових в структурі посіву, які займають 4 поля, зростає до 66,6 %.

Як правило, у кожному полі сівозміни висівають одну культуру. Якщо виникає необхідність висіву кількох культур, то використовують так звані збірні поля, на яких вирощують більш-менш біологічно споріднені культури за вимогами до ґрунту та технологією вирощування. В одному полі, наприклад, можна висівати озиму пшеницю і озиме жито, кукурудзу та картоплю. Для збірного поля рекомендують такі групи культур: 1) озимі зернові (пшениця, жито); 2) просапні (кукурудза, картопля, буряки); 3) ярі зернові (ячмінь, овес); 4) зернобобові (горох, люпин, вика).

Зважаючи на біологічні особливості сільськогосподарських культур, окремі із них можливо вирощувати на одному полі 2-3 роки поспіль. Такі посіви називаються повторними. Деякі культури можливо розміщувати на одному полі і більше 3-х років підряд. Тривале беззмінне (більше 3-х років) вирощування культури на одному полі називають монокультурою.

За реакцією на беззмінне вирощування культури поділяються на такі групи: 1) дуже чутливі (льон, зернобобові, буряки, ярі зернові); 2) середньочутливі (озимі зернові); 3) малочутливі (картопля, кукурудза, рис, коноплі, тютюн, бавовна). В цьому зв'язку при складанні сівозмін необхідно користуватися терміном повернення сільськогосподарської культури на попереднє місце в сівозміні. Наприклад, для умов Полісся цей термін, включаючи рік посіву, складає: для озимої пшениці 2-3 роки, озимого жита - 2, ячменю та вівса - 2, гороху - 3-4, картоплі та кукурудзи - 1-2, кормових та цукрових буряків - 3-4, льону-довгунця та люпину - 6-7 років.

Сівозміни за структурою посівних площ (%) та призначенням поділяються на польові, кормові та спеціальні.

Польові сівозміни в свою чергу за складовою ознакою поділяються на зерно-траво-просапні, зерно-бурякові, зерно-просапні, просапні, сидеральні та інші.

Прикладом польової сівозміни, поширеної в зоні Полісся, може слугувати картопле-льоно-зернова сівозміна з насиченням зерновими 44,4 %, картоплею - 11,1 %, льоном - 11,1 %, кормовими культурами - 33,3 % за схемою: 1) конюшина; 2) озима пшениця; 3) льон-довгунець; 4) кукурудза на зелену масу; 5) озима пшениця; 6) люпин; 7) озиме жито; 8) картопля; 9) овес з підсівом конюшини.

Зразкова схема польової траво-зерно-просапної сівозміни для Лісостепу: 1) люцерна; 2) люцерна; 3) озима пшениця; 4) цукрові буряки; 5) кукурудза на силос; 6) озима пшениця; 7) картопля; 8) горох; 9) ячмінь з підсівом люцерни.

Просапною польовою сівозміною вважається сівозміна, в складі якої просапні культури займають 50% і навіть більше, наприклад: 1) трави; 2) трави; 3) картопля; 4) коренеплоди; 5) капуста; 6) овес з підсівом трав.

Польова сидеральна сівозміна передбачає вирощування зеленої маси рослини та загортання її в ґрунт як добриво. Для цього використовується зелена маса бобових рослин - люпину, середели та інших. Сидерація застосовується на легких за гранулометричним складом ґрунтах. Для прикладу приведемо схему сидеральної сівозміни, в якій на зелене добриво під озиме жито загортається в ґрунт маса люпину: 1) люпин на зелене добриво; 2) озиме жито; 3) картопля; 4) овес.

Кормові сівозміни за призначенням спрямовані на кормовиробництво і організовуються поблизу тваринницьких ферм. У таких сівозмінах понад 50 % займають кормові культури, які дають соковиті корми.

Схема кормової сівозміни для Полісся: 1) багаторічні трави; 2) багаторічні трави; 3) кукурудза; 4) люпин на зелену масу; 5) озимі на зелену масу; 6) кормові буряки; 7) кукурудза, 8) вико-вівсяна суміш з підсівом багаторічних трав.

Схема кормової сівозміни для Лісостепу: 1) багаторічні трави; 2) багаторічні трави; 3) кукурудза; 4) горохо-вівсяна суміш; 5) озимі з викою; 6) коренеплоди; 7) кукурудза, горох; 8) вико-вівсяна суміш з підсівом багаторічних трав.

Спеціальні сівозміни впроваджуються для вирощування таких культур як овочеві, коноплі, тютюн, рис, бавовна, які дуже вибагливі до родючості грунту. Ґрунтозахисні - теж спеціальні сівозміни. Для прикладу розглянемо схему овочевої сівозміни: 1) багаторічні трави; 2) капуста; 3) огірки; 4) помідори; 5) цибуля; 6) коренеплоди; 7) ярі зернові з підсівом багаторічних трав.

Відповідно до прийнятої схеми чергування сільськогосподарських культур у сівозміні складається ротаційна таблиця (табл. 6.1) - це чергування культур в часі й просторі, тобто кожна культура проходить через всі поля сівозміни за певну кількість років.

Таблиця 6.1. Ротаційна таблиця 6-пільної сівозміни

Характеристика попередників сільськогосподарських культур

Багаторічні трави - цінний попередник у зоні достатнього зволоження для льону, коноплі, картоплі, озимих, а у районах недостатнього зволоження - ярої пшениці, ячменю, проса. Самі багаторічні трави зазвичай підсівають до зернових хлібів - пшениці, жита, ячменю, вівсу.

Зернобобові культури (горох, чина, нут, соя, кормові боби, люпин) - хороші попередники для зернових і просапних культур, льону, гречки. У сівозміні зернобобові розташовують у сівозміні після просапних (картопля, коренеплоди, кукурудза), а також після озимих зернових.

Просапні культури вважають хорошими попередниками для зернобобових та зернових культур. Наприклад, картопля - хороший попередник зернобобових, льону, кукурудзи, гречки. Після картоплі високі врожаї дають пшениця, ячмінь, овес. Кращим попередником для картоплі є зернобобові, озимі зернові, льон, яра пшениця, багаторічні трави, коренеплоди, кукурудза.

Кукурудза за її раннього збирання на силос є хорошою парозаймаючою культурою. Якщо кукурудзу збирають пізно, то після неї висівають ярі зернові.

Кращим попередником для кукурудзи є озима пшениця, жито, зернобобові, картопля, цукровий буряк.

Цукровий буряк, як правило, розташовують після озимої пшениці, що висівається по пару чи багаторічним травам.

Технічні непросапні культури (льон, конопля) є хорошими попередниками картоплі зернобобових, ярих та озимих зернових. Льон та коноплю розташовують після багаторічних трав.

Озимі зернові вважають хорошими попередниками для просапних, зернобобових і ярих зернових культур. У районах недостатнього зволоження озимі найкраще висівати по чистому пару, а у районах достатнього зволоження - по зайнятому.

Ярі зернові - непогані попередники для просапних культур. Кращими попередниками для ярих зернових (пшениця, ячмінь, овес) є просапні культури (кукурудза, картопля, цукровий буряк), зернобобові та багаторічні трави, льон та конопля.

Парові поля - кращий попередник озимих зернових, а у деяких районах й ярої пшениці.

Проміжна культура - це сільськогосподарська культура, що вирощується в інтервалі часу, вільному від вирощування основної культури сівозміни. Їх поділяють на підсівні, пожнивні та поукісні. Підсівні культури висівають під покрив основної культури і збирають осінню цього ж року. Вони посилено ростуть після збирання основної культури. Пожнивні культури вирощують після збирання зернових у тому ж році. Поукісні культури вирощуються після основної культури, яка зібрана на зелений корм, силос чи сіно, у тому ж році.

Застосування проміжних культур дозволяє отримати 2 врожаї за рік з одного і того ж поля. Проте, для отримання врожаю проміжної культури необхідно провести розрахунок з визначення необхідної кількості вологи, сонячного тепла та періоду вегетації.

2. Практична частина

Завдання 1. Складання ротаційної таблиці сівозміни.

Хід роботи:

1. Здійснити аналіз попередників основних груп сільськогосподарських культур. Записи вести за встановленою формою (табл.6.2) розміщуючи культури у порядку значущості: спочатку кращі попередники, далі хороші та задовільні.

Таблиця 6.2. Попередники сільськогосподарських культур

2. Користуючись вихідними даними (додаток Д) скласти схеми чергування культур у сівозміні.

Приклад. Визначити розмір поля, кількість полів і чергування культур у сівозміні в якій пропонується вирощувати наступні культури: озиму пшеницю (50 га), озиме жито (25 га), яра пшениця (45 га), ячмінь (30 га), горох (50 га), картопля (50 га) у тому числі рання (25 га), вико-вівсяну суміш на зелений корм (50 га), конюшину (150 га) та льон (75 га). Розташування даних культур можна здійснити в одній сівозміні.

Для встановлення кількості полів у сівозміні необхідно розрахувати площі під групами культур: озимі - 75 га, ярі зернові - 75 га, зернобобові - 50 га, просапні - 50 га, технічні - 75 га, однорічні трави - 50 га, багаторічні трави - 150 га. Усього посівних площ 525 га.

Встановлюючи середній розмір поля, необхідно враховувати, щоб кожна група культур займала одне або кілька цілих полів. Так, виходячи з такої структури посівних площ, доцільно приймати прийняти середній розмір поля рівний 75 га. Розділивши всю посівну площу (525 га) на середній розмір одного поля (75 га), встановимо загальну кількість полів сівозміни (7 полів). Тому, доцільно планувати семипільну сівозміну.

Ранню картоплю та вико-вівсяну суміш можна вирощувати у якості парозаймаючих культур на одному полі. Озимі культури, льон і ярі зернові займають по одному полю, багаторічні трави - два поля, пізню картоплю та горох можна розташувати на одному збірному полі.

Після встановлення розміру поля, загальної кількості полів та кількості полів, що займуть окремі культури, можна приступати до складання схеми сівозміни. В схемі сівозміни відображають не окремі культури, а перелік груп культур (парів), або ланок, у порядку їх чергування. Стосовно наведеного прикладу схема сівозміни має вигляд:

пар;

озимі з підсівом багаторічних трав;

багаторічні трави 1-го року;

багаторічні трави 2-го року;

технічні культури;

просапні та зернобобові;

ярі зернові.

За цією схемою можна скласти декілька варіантів сівозмін, що дасть можливість господарству вибирати яку культуру з групи висівати на тому чи іншому полі. Наприклад, у відповідності до вказаної схеми чергування культур можна скласти такий варіант чергування культур у сівозміні:

пар, зайнятий ранньою картоплею та вико-вівсяною сумішшю;

озима пшениця та жито з підсівом конюшини;