Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ВИРОБНИЦТВА, ПЕРЕРОБКИ ПРОДУКЦІЇ РОСЛИННИЦТВА

Агрономічний факультет

Спеціальність 7.130102 -“Агрономія”

Дипломна робота

на тему: “Кормова цінність сої залежно від факторів інтенсифікації в умовах Правобережного Лісостепу України”

Студент

А.Г.Скоробогатий

Керівник дипломної

В.А.Нідзельський

Київ - 2006

РЕФЕРАТ

Дипломна робота виконана на кафедрі рослинництва та кормовиробництва, включає 81 сторінку комп'ютерної верстки, 22 таблиці, використано 45 джерел наукової літератури.

Проведений аналіз польових та лабораторних досліджень по впливу факторів інтенсифікації на кормову цінність вегетативної маси сої, вивчено показники хімічного складу, якості отриманого урожаю та економічну ефективність впливу добрив.

Об'єктом досліджень був сорт Київська 27.

Встановлено, що найкращі умови для росту і розвитку рослин сої, та кормова цінність сої створюються при внесенні добрив у нормі гній 15 т/ га+ N45P60K60.

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

1.1 Роль сої в кормовиробництві для збагачення білком зелених і концентрованих кормів

1.2 Формування врожаю і кормової цінності насіння сої залежно від впливу мінеральних, органічних і бактеріальних добрив

1.3 Радіаційний режим - основа фотосинтетичної продуктивності і реалізації потенціалу урожайності сучасних сортів сої

2. УМОВИ ТА МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ

2.1 Ґрунтово-кліматична характеристика місця проведення досліджень

2.2 Програма і методика досліджень

3. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ КОРМОВОЇ ЦІННОСТІ УРОЖАЮ СОЇ ЗАЛЕЖНО ВІД ВПЛИВУ ФАКТОРІВ ІНТЕНСИФІКАЦІЇ

3.1 Динаміка водного режиму ґрунту в посівах сої

3.2 Динаміка висоти рослин сої

3.3 Висота прикріплення бобів у нижньому ярусі сої залежно від впливу факторів інтенсифікації

3.4 Хімічний склад вегетативної маси сої залежно від факторів інтенсифікації

3.5 Кормова цінність вегетативної маси сої залежно від добрив і систем захисту рослин

4. ЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА ТЕХНОЛОГІЇ ВИРОЩУВАННЯ СОЇ

4.1 Економічна ефективність вирощування сої залежно від впливу факторів інтенсифікації

5. ОХОРОНА ПРАЦІ

ВИСНОВКИ

ПРОПОЗИЦІЇ ВИРОБНИЦТВУ

ВСТУП

Використання зерна кукурудзи чи ячменю в годівлі тварин забезпечує раціони білком лише на 65 -80% від потреби, внаслідок чого перевитрати корму на виробництво одиниці тваринницької продукції складають в 1,5- 2 рази більше наукового обґрунтованих норм. Тому посіви кукурудзи повинні мати оптимальне співвідношення з посівами сої, зерно якої містить 37 - 40% сирого протеїну, що дасть можливість збалансувати фуражне зерно за білком. Ця проблема має важливе народногосподарське значення.

Реформування АПК потребує вивчення короткоротаційних сівозмін, насичених кукурудзою та соєю, з оптимальним співвідношенням їх посівних площ для одержання збалансованих за білком концентрованих кормів. В зв'язку з цим оцінка кормової цінності та підвищення продуктивності сої, а також розробка теоретичних основ оптимізації співвідношення посівів сої і кукурудзи в сівозмінах з короткою ротацією є важливою науковою проблемою, яка потребує детального вивчення та обґрунтування в умовах Правобережного Лісостепу України. Саме ці питання і були предметом досліджень дипломної роботи.

Дипломна робота була складовою частиною комплексних досліджень лабораторії селекції і технології вирощування високобілкових культур по підвищенню кормової цінності та розробці технології вирощування сої на насіння в короткоротаційних сівозмінах Правобережного Лісостепу України згідно з науково-технічною програмою.

Мета досліджень передбачала вивчення кормової цінності та продуктивності сої залежно від впливу факторів інтенсифікації в умовах правобережного Лісостепу України.

Для досягнення вказаної мети необхідно було вирішити такі задачі:

вивчити особливості росту, розвитку і формування урожаю та кормової цінності сої залежно від факторів інтенсифікації її вирощування;

визначити оптимальне співвідношення посівних площ сої і кукурудзи в короткоротаційних сівозмінах насичених цими культурами з метою збалансування за білком фуражного зерна;

вивчити вплив факторів, що вивчалися в дослідах, на динаміку вологості ґрунту і величину врожаю насіння сої;

дати економічну і біоенергетичну оцінку ефективності елементів технології вирощування сої на насіння в короткоротаційних сівозмінах.

1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

1.1 Роль сої в кормовиробництві для збагачення білком зелених і концентрованих кормів

В практиці кормовиробництва поповнення кормів білком вирішується шляхом розширення посівних площ бобових багаторічних культур та вирощування їх в сумішках чи сумісних посівах з не бобовими культурами. У вирішенні цієї проблеми особливе місце займає соя, як зернобобова культура з високим вмістом білка як в зерні (насінні), так і в зеленій масі, який має всі незамінні амінокислоти [1,2,3].

Використання зерна кукурудзи чи ячменю в годівлі забезпечує раціон білком лише на 65 - 75% від потреби, внаслідок чого перевитрати кормів складають в 1,5 - 2,0 рази і більше науково обґрунтованих норм [4,5,6]. Тому значне розширення площ посіву сої та підвищення її продуктивності для збільшення виробництва кормового білка і збагачення ним зелених і концентрованих кормів є важливою науковою проблемою. При цьому технологія вирощування сої повинна бути енергозберігаючою [7,8,9], а її продукція - екологічно чистою , оскільки продукти переробки цієї культури широко використовуються як на кормові, так і харчові цілі.

Зазначенні питання вирішуються в основному шляхом сумісного вирощування зернобобових і, зокрема сої, з іншими культурами, а також як добавку зеленої маси або продуктів переробки насіння сої до інших компонентів раціону тварин. Так, в дослідженнях виявлено, що силос кукурудзи, збагачений при його закладці надземною масою сої у фазі молочно-воскової стиглості, різко збільшує жирність молока (від 3,8 до 4,2% і більше). Зазначають значне збільшення кормової цінності силосу при вирощуванні кукурудзи сумісно з соєю. За повідомленням та інших авторів добавка до раціону великої рогатої худоби шроту або не обезжиреного прожареного насіння сої збільшує продуктивність тварин на 32 - 40%. Така ж залежність спостерігається і при використанні шроту сої в годівлі свиней [10,11].

Сою на насіння та горох на зерно в умовах України вирощують здебільшого для збалансування за білком кормового зерна кукурудзи, ячменю, вівса, сорго з таким розрахунком, щоб в кожній кормовій одиниці концентрованого корму містилось 105 - 108 г перетравного протеїну, що забезпечить, як зазначають високу ефективність концентрованого корму і продуктивність тварин. У зв'язку з цим потрібно, як вважають [12,13
,], значно розширити площі зернобобових культур з метою оптимізації її посівів і не бобових зернових культур.

Особливо важливу роль відіграє соя в поповненні кормів білком при вирощуванні її сумісно та в сумішках з не бобовими культурами, маса яких містить мало білку (60 - 75% науково обґрунтованої норми) і використовується на зелений корм чи силос. Так, в умовах Молдови вирощування сорго сумісно з соєю забезпечило приріст збору протеїну з одиниці площі в межах 1,7 - 2,4 ц /га залежно від співвідношення названих культур порівняно з контролем, де сорго вирощували в чистих посівах [14].

За даними В.П. Новаленка (1997) в дослідах Вінницької обласної сільськогосподарської дослідної станції високопродуктивними виявились післяукісні посіви сумішок кукурудзи, сої та суданської трави з нормою висіву відповідно 300 і 200 тис + 2,5 млн. насінин/га. При цьому соя і суданська трава збільшує протеїнову поживність корму на 16 - 33% і забезпечує додатковий збір (11 - 23 ц /га) кормових одиниць порівняно з чистим посівом кукурудзи.

В багаторічних дослідженнях Інституту кормів УААН, проведених в 1991 - 2000 рр. [15], виявлені високоефективні середньодозріваючі сумішки овес + горох + редька олійна і овес + вика +редька олійна. Їх урожай зеленої маси при внесенні мінеральних добрив в дозі N90Р90К90 складав 414 - 429 ц/га, 66,6 - 69,1 ц/га сухої речовини і 5,8 - 6,4 ц/га протеїну.

Дослідами В.М. Яременка (2001) на Полтавській сільськогосподарській дослідній станції встановлено, що підсів в міжряддя кукурудзи сої в нормі 250, 300 і 400 тис/га насінин збільшило вихід протеїну на 37 - 43%, а суцільний спосіб підсівання понад 500 тис/га - на 68 -70%.

Дослідження Інституту кормів УААН показали, що сумісне вирощування кукурудзи з соєю на силос (1 і 2 рядки сої коло рядка кукурудзи) підвищило забезпеченість протеїном кожної кормової одиниці на 18 - 25%. Аналогічні дані одержані при сумісному вирощуванні кукурудзи з соєю і в польових дослідах Кіровоградської обласної сільськогосподарської дослідної станції [16,17].

Вагоме підвищення протеїну в суміші зеленої маси злакових і бобових культур (соя, кормові боби) та його збору з одиниці площі внаслідок вирощування названих культур в сумішках або сумісно встановлено й іншими дослідниками України: О.І.Зубрич (1996), О.П.Соляник (2000), А.В.Мосендз (2001), П.В.Іващук (2001).

Дані ряду дослідників засвідчують, що якість корму і, зокрема, кормову цінність сої можна помітно покращити щляхом застосування надійного захисту посівів від хвороб і шкідників [18] та бур'янів .За рахунок зазначених факторів вміст протеїну в насінні сої можна підвищити на 1,2 - 1,7%.

Результати досліджень В.Ф. Петриченка, В.І. Барвінченка, П.Г. Дульнєва та ін. (2000), С.І. Попова, Р.Д. Магомедова (2001), І.Д. Філіп'єва, В.В. Гамаюнова, О.М. Димова (2001), свідчать, що застосування під сою мінеральних і органічних добрив, підвищуючи рівень урожаю та його якість, збільшує збір протеїну з одиниці площі в умовах правобережного і східного Лісостепу України на 1,4 - 1,8 ц/га, або на 17 -19%. Незначне збільшення вмісту протеїну в насінні сої спостерігалось за рахунок застосування мікродобрив [19,20] та обробки перед сівбою насіння ризоторфіном і мікроелементами [21].

Важливе значення у кормовиробництві має впровадження у виробництво високоврожайних сортів сої з високим вмістом протеїну, як резерв поповнення раціону білком для високоефективного використання кормових ресурсів. Так, дослідження S. Maring (1992), А.Г. Глущака (1998), В.В. Шерепітка, О.О. Созінова (2001) свідчать, що більш повне використання різних сортів, особливо в поєднанні та використанні гідротермічних ресурсів регіону [22,23] дає можливість істотно підвищити виробництво високобілкових кормів і продуктивність тварин.

Кормову цінність зеленої маси і насіння сої можна підвищити, як зазначають і за рахунок застосування комплексу технологічних факторів (строки і способи сівби, норми висіву) стосовно гідротермічних ресурсів регіону.

Наведені залежності та висновки, що витікають з результатів досліджень наших і закордонних вчених, використані нами при розробці програми досліджень з питань оптимізації співвідношень посівів сої і кукурудзи в сівозміні для господарств на приватній основі правобережного Лісостепу України.

1.2 Формування врожаю і кормової цінності насіння сої залежно від впливу мінеральних, органічних і бактеріальних добрив

В балансі білкових ресурсів планети людство одержує 70% білку рослинного походження, в тому числі питома вага сої серед високобілкових рослинних джерел складає 60,2%, бавовнику - 15,5, арахісу - 11,2, соняшника - 8,4 і ріпаку - 9,4% (А.О.Бабич, 1995; Пол Гибсон, 2001). Соєвий білок найбільш збалансований порівняно з білковими речовинами рослинного походження і містить повний набір незамінних амінокислот, які вкрай необхідні для організму людей і тварин [24].

В Україні сою вирощують в 23 областях, але рівень урожайності і виробництво її насіння ще далекі від потреб виробництва високопротеїнових інградієнтів. Якщо в 1976 -1980 рр. виробництво сої складало 37,3 тис. т, то в 1991 - 135 тис.т. Посівні площі збільшились за цей період від 42,1 до 104 тис.га, але урожайність насіння цієї культури залишилась на рівні 8-10 ц/га. Розрахунки Інституту кормів УААН показують, що площу посіву сої необхідно розширити до 0,5 млн.га, що дозволить виробити близько 0,9 млн.т. насіння сої і суттєво збільшити виробництво кормового білка в країні [25].

Важлива роль у збільшенні продуктивності сої належить добривам. У вітчизняній та зарубіжній літературі зустрічається чимало суперечливих даних про вплив мінеральних та бактеріальних добрив на урожайність та якість насіння сої. Результати цілого ряду дослідників показують, що мінеральні добрива мають позитивний вплив на формування продуктивності сої [26].

Як зазначають більшість вчених ефективність внесених під сою добрив залежить в першу чергу від наявності в ґрунті поживних речовин, тому застосування їх необхідно диференціювати, враховуючи конкретні ґрунтові умови та величину норм внесення під попередники. Значні прирости врожайності насіння сої (від 2,8 до4,0 ц/га) за рахунок дії мінеральних добрив одержані в дослідженнях А.А.Бабича, В.Ф.Петриченко, А.П.Ковальчука (1993), В.Ф.Петриченка, (1995), Чуонг Занг (2000) та інших авторів.

Ефективна дія мінеральних добрив на поліпшення кормової цінності сої значно зростає при обробці перед сівбою насіння сої мікроелементами та ризоторфіном [27].

Важливою особливістю живлення бобових рослин є здатність їх біологічно фіксувати азот з повітря, яка тісно пов'язана з розвитком на їх коренях бульбочкових бактерій, що впливає на рівень ефективної дії внесених мінеральних добрив .

Враховуючи біологічну фіксацію азоту з повітря, зернобобові культури значно менше потребують азоту для формування врожаю, ніж фосфору і калію, тому на думку деяких вчених і спеціалістів фосфорно - калійні добрива є основними для збільшення продуктивності сої. Це до деякої міри пояснюється ще й тим, що зернобобові культури добре засвоюють фосфор із важкорозчинних сполук [28,29]. Щодо застосування азотних добрив під бобові культури, то до останнього часу у дослідників немає єдиної думки і повністю це питання не вирішено.

За даними А.О.Бабича (1993, с. 112-114) мінеральні добрива значно підвищують врожайність насіння сої в умовах Лісостепу України. В середньому за п'ять років фосфорні добрива підвищили урожайність насіння сої Дніпропетровська 12 на 2,8 ц/га, а фосфорно - калійні - на 4,1 ц/га.

У західному Лісостепу України внесення фосфорно - калійних добрив підвищило урожайність зеленої маси сої на 25,7 - 49,4 ц/га, насіння на 1,5 - 3,6 ц/га, а внесення повного мінерального добрива забезпечило приріст насіння на 4,1 ц/га [30].

В дослідах Інституту зернового господарства УААН (А.А.Бабич, 1984) встановлена висока ефективність фосфорно - калійних добрив і ризоторфіну. Внесення Р60К60 забезпечило врожайність насіння сої 17,9 ц/га, а поєднання їх з ризоторфіном - 20,8 ц/га, застосування N60Р60К60 без ризоторфіну -18,5 ц/га, а цієї ж кількості мінеральних добрив з ризоторфіном - 20,5 ц/га.

Дослідження Н.М. Петриченко (1998), В.В.Шерепітка, О.О. Созінова (2001, с. 50) показали, що внесені добрива впливають не тільки на величину урожайності насіння сої, але і його якість. В середньому за три роки досліджень при внесенні N45Р60К60 вміст сирого протеїну в насінні сої при збільшився від 38,4 до 39,4%, а вміст жиру, навпаки, зменшився з 17,1 до 15,9%.

Результати досліджень Полтавської сільськогосподарської дослідної станції [31] на чорноземах типових малогумусних показали, що найбільш доцільною нормою внесення мінеральних добрив під сою є N60Р60.

За даними О.И. Гожинецкой (1984) на типових чорноземах Молдови соя добре реагує на внесення мінеральних добрив в дозі N70Р105К105, які забезпечили формування урожаю насіння сої 22,0 ц/га, тоді як на ділянках без застосування добрив - 15,0 ц/га. Подальше підвищення дози азотних добрив до N140 не супроводжувалось підвищенням урожайності насіння, а в менш сприятливі за вологозабезпеченістю роки їх ефективність навіть зменшилась.

Результати досліджень [32] показали, що фосфорно - калійні добрива збільшили максимальну площу листків сої на 3 - 13 тис. м2/га, нагромадження сухої речовини на 2,0 - 5,8 ц/га, що сприяло більш високому формуванню урожайності насіння сої. При цьому азотні добрива в більшій мірі сприяли нагромадженню сухої речовини в період формування вегетативних органів, тоді як у фазі формування і наливання насіння впливали на вміст білка. Повне забезпечення потреби польових культур, в тому числі й сої, в основних елементах мінерального живлення стимулює інтенсивність фотосинтезу, як основи нагромадження сухих речовин і збільшення урожайності [33,34].

На Кіровоградській НВО "Еліта" вивчаючи вплив мінеральних добрив на урожайність сої дослідники [35] із Кіровоградської обласної сільськогосподарської дослідної станції прийшли до висновку про необхідність внесення невеликих доз мінерального азоту, а саме: в умовах північного Степу оптимальною дозою є N40 в поєднанні з внесенням фосфорних добрив в такій же кількості. Про високу ефективність повного мінерального добрива в умовах північного Степу на звичайних чорноземах свідчать дані А.А.Бабича (1991).

За даними Чернівецького НВО "Еліта" при внесенні N40Р40К40 в середньому за 3 роки урожайність насіння сої збільшилась на 1,8 ц/га порівняно з внесенням мінеральних добрив без азоту в дозі Р40К40 [202].

Результати досліджень В.Ф. Петриченка (1990, 1991, 1992) проведених в Інституті кормів УААН свідчать, що в середньому за 5 років на сірих лісових середньосуглинкових ґрунтах правобережного Лісостепу, найвища урожайність насіння сої одержана 25,4 ц/га при внесенні N45Р60К60 в поєднанні з вапнуванням по 1,0 нормі за гідролітичною кислотністю та інокуляцією насіння ризоторфіном. При цьому урожайність була на 7,7 ц/га (45,5%) більшою порівняно з ділянками без внесення добрив.

Отже, на більшості ґрунтових відмін соя значно збільшує урожайність насіння при внесенні як фосфорно - калійних, так і повного мінерального добрива. Проте, як зазначають [36,37,38] та інші дослідники високу врожайність насіння сої забезпечує сумісне застосування основних елементів живлення і бактеріальних добрив. При цьому не тільки підвищується урожайність, але й поліпшується якість зеленої маси і зерна [39].

Серед зернобобових культур соя відрізняється високою потребою в основних елементах живлення і порівняно багато споживає з ґрунту фосфору, калію, кальцію і магнію. Так, при врожайності 20 ц/га насіння сої споживає таку кількість поживних речовин: азоту -180 кг; фосфору - 80 і калію 80 кг. Згідно з даними W.O.Scott, S.R.Aldrich (1983), для утворення 100 кг урожаю насіння з відповідною кількістю соломи сої необхідно використати 10 кг фосфорної кислоти і 3,56 кг окислу калію.

Істотно підвищує урожайність сої підживлення мінеральними добривами . Разом з тим, досліди по вивченню дії мінеральних добрив при різному вологозабезпеченні показали, що причиною їх недостатнього впливу на продуктивність сої часто є низький запас вологи в кореневмісному шарі, тому в посушливі роки приріст врожаю на удобрених ділянках може бути незначним .

За повідомленнями Ю.П. Мякушко, В.Ф. Баранова (1984) на надпотужному малогумусному передкавказькому чорноземі Краснодарського краю Росії при інокуляції насіння нітрагіном не одержано приросту урожайності у шести випробуваних сортів сої ні від середньої (N60Р60), ні від більш високої (N120Р120) дози добрив. Це обумовлено на їх думку високою родючістю цього типу ґрунту та активною діяльністю бульбочкових азотфіксуючих бактерій та недостатньою наявністю калію в ґрунтах.

За даними J.D.Jones, I.A.Lutz, T.J.Smith (1977) урожайність насіння сої в соєсіючих районах США була найвищою при сумісному застосуванні фосфорних і калійних добрив. На ділянках з незмінною дозою калію (К112) і різними дозами фосфору кращу урожайність одержали при внесенні Р115К112 -36,9 ц/га, а на контролі без добрив - 17,1 ц/га. На ділянках з незмінною дозою азоту (N60) і різними дозами калію продуктивність сої була найвищою при внесенні мінеральних добрив в кількості К112Р60 - 38,2 ц/га, тоді як на контролі без добрив урожайність насіння складала лише 16,1 ц/га. За повідомленням рекордна урожайність насіння сої (73 ц/га) досягнута в США на фоні внесення мінеральних добрив в дозі N140Р224К262.

В 7 -річних дослідах, що проводились в штаті Північна Кароліна США [40] застосування фосфорно-калійних добрив супроводжувалось підвищенням урожайності насіння сої в таких розмірах: на середньородючих ґрунтах при внесенні Р90 урожайність насіння зростала на 11%, від внесення К90 - на 11%, а на низькородючих ґрунтах збільшилась відповідно на 26 і 39% порівняно з ділянками без добрив. Такі дози фосфорно - калійних добрив при високому коефіцієнті їх використання рослинами не впливають згубно на довкілля і дають можливість одержати екологічно чисту продукцію.

Не дивлячись на те, що соя як зернобобова культура здатна фіксувати з повітря значну кількість азоту, вона досить чутлива до внесення органічних добрив. Так, за повідомленнями застосування гною під сою в нормі 20 т/га на південних чорноземах Херсонської області збільшує урожайність її насіння на 3,1 - 5,6 ц/га.

За даними Кіровоградського НВО "Еліта", внесення 20 т/га гною збільшило кількість бульбочок на коренях сої на 29,6%, кількість насінин на одній рослині - на 10,9 і масу насіння - на 35%

При внесенні органічних добрив на чорноземі звичайному в Степу врожайність насіння сої збільшується на незрошуваних землях на 2,7 - 3,5, а на зрошуваних - на 4,8 - 8,1 ц/га .

У зв'язку з цим високоефективними добривами під соєю є органо-мінеральні, особливо на легко- і середньо суглинкових ґрунтах, в поєднанні з технологічними заходами високої культури землеробства

Про високу дію органічних добрив на підвищення врожайності насіння сої свідчать також дані та інших авторів.

Результати досліджень [41] свідчать про значний вплив передпосівної обробки насіння сої бактеріальними препаратами на збільшення її продуктивності ефективність цих препаратів значно зростає при застосуванні вапна .

Бактеріальні добрива, сприяючи утворенню на кореневій системі сої бульбочкових бактерій, позитивно впливають на покращення мінерального живлення і підвищення урожайності та якості насіння .Ці автори зазначають, що найбільш ефективний спосіб використання бактеріальних добрив - обробка насіння в день сівби з додаванням прилиплювачів для кращого утримання препарату, що дає змогу підвищити урожайність сої - на 1,4 - 5,0 ц/га. Цю операцію можна поєднати з обробкою насіння молібденом і фундазолом.

Дослідження свідчать, що інокуляція насіння сої ризоторфіном на фоні внесення повного мінерального добрива підвищує урожайність її насіння на 2,5 - 3,3 ц/га, а в поєднанні з вапнуванням -4,4 ц/га.

За допомогою внесення добрив можна змінити направленість процесів обміну та нагромадження в рослині корисних для людини речовин - білків, жирів, вуглеводів і вітамінів. В насінні сої міститься в середньому 38% білка і 20% жиру, які мають досить високі кормові та харчові якості . Дія добрив не тільки змінює вміст загальної кількості білку, а й співвідношення в ньому амінокислот, які характеризуються високою розчинністю (72 - 94%) у воді і біологічною повноцінністю, що наближає їх до білків тваринного походження.

Дані багатьох експериментальних досліджень свідчать про значний позитивний вплив мінеральних добрив на якість насіння сої. Так, дослідження та інших показують, що внесені добрива збільшують вміст протеїну в насінні сої, але майже не змінюють вміст жиру, хоч в дослідженнях деяких авторів цього не спостерігалось.

Результати експериментальних досліджень [42] та інших переконливо свідчать, що внесені мінеральні добрива, підвищуючи урожайність і вміст сирого протеїну в насінні сої, покращували кормову цінність продукції.

Дослідженнями встановлено значну дію мінеральних добрив на зміну амінокислотного складу білків насіння сої. Так, при внесенні різних доз повного мінерального добрива змінюється кількість лізину, тирозину, аргініну, аспарагінової та глютамінової кислоти, гліцерину.

В дослідах М.Ф.Лупашку (1989) вміст сирого протеїну в сухій масі сої при внесенні фосфорних добрив в дозі Р30 підвищувався в середньому за 2 роки на 2,85% порівняно з контролем без внесення добрив.

Таким чином, результати досліджень, які проводились в різних ґрунтово- кліматичних зонах, показують, що ефективність внесення під сою добрив залежить від типу ґрунту, його фізико-хімічних властивостей, рівня вмісту в ньому поживних речовин, доз і співвідношення основних елементів живлення внесених мінеральних добрив, інокуляції, гідротермічних умов та інших факторів. Переважна більшість дослідників вважає, що соя, як і інші зернобобові культури, формує високі врожаї насіння лише при забезпеченні їх достатньою та збалансованою кількістю поживних речовин в поєднанні з іншими умовами ефективної дії добрив, які повинні бути в оптимальних розмірах відповідно вимогам цієї культури на всіх етапах її росту і розвитку. За таких умов, як зазначають [43] та інші дослідники, застосування добрив у сівозміні зокрема під сою, не впливає негативно на навколишнє середовище і дає змогу одержати екологічно чисту продукцію.

1.3 Радіаційний режим - основа фотосинтетичної продуктивності і реалізації потенціалу урожайності сучасних сортів сої

Одним із головних факторів високої продуктивності рослин є величина асиміляційної поверхні, яка залежить від темпів наростання і довжини періоду функціювання листків. Дуже часто величина врожаю тісно пов'язана з розмірами максимальної площі листків рослин в посіві, на що вказують А.А. Ничипорович, (1966), А.О. Бабич, В.Ф. Петриченко (1992), М.М. Мусієнко, (1995) та інші. Ці автори відмічають, що процес формування врожаю сільськогосподарських культур проходить на високому рівні тоді, коли площа листків становить 40 -50 тис. м2/га, а при подальшому зростанні площі листків процент поглинання сонячної радіації не збільшується. До такого висновку прийшли також автори, які провели дослідження з кукурудзою та з соєю Л.П.Шалунова, [44], В.Ф. Петриченко, Л.М. Середа .

Проте не для всіх польових культур максимальна площа листя 40 -50 тис. м2/га є оптимальною і вона може змінюватись від ряду факторів, що встановлнено дослідженнями А.А. Ничипорович (1972), D. Vignes, C.Planchon (1979), М.С.Кузьмин (1986).

Дані А.А. Ничипоровича (1970), М.М. Мусієнка (1995, с. 134-137) та інших авторів свідчать, що при високій культурі землеробства та підвищеній інсоляції сонячного проміння оптимальна площа листків в посівах може досягти 70 - 80 тис. м2/га, особливо при вирощуванні рослин на корм. Розвиваючи це положення, Ф.Ф. Адамень (1995, с. 51-54) і В.Ф. Петриченко прийшли до висновку, що у вирішенні зазначеної проблеми дуже важливо, щоб площа листків не тільки досягла оптимального розміру, але й щоб її формування проходило в певному оптимальному темпі. Тому оптимальна величина листкового апарату у сої повинна бути сформована до закінчення вегетативного росту і початку масового утворення бобів .

Ряд дослідників [45] та інші зазначають, що потужний розвиток площі листків погіршує світловий режим в середньому і нижньому ярусі густих посівів сої, що в критичні періоди росту і розвитку рослин може призвести до значного зниження урожайності насіння.

Особливість рослин ефективно використовувати сонячну радіацію і підтримувати фотосинтетичну активність листків на максимально можливому рівні є умовою їх високої продуктивності. За даними А.А. Ничипоровича (1974, 1979); J.A. Sullivan, A.H. Teramura (1990) та інших дослідників в реальних умовах процент використання ФАР складає в звичайних посівах 0,5 - 1,6%, а для підвищення цього показника необхідно створити оптимальний водний, світловий, поживний і повітряний режими.

За даними П.П.Вавилова, Г.С. Посыпанова (1983), А.О. Бабича, В.Ф. Петриченка (1994) високоврожайні сорти бобових культур характеризуються більшою площею листя, ніж звичайні, і при цьому найбільша врожайність насіння сої формується посівами, у яких фотосинтетичний потенціал складає 2,5 - 3 млн. м2 днів/га.

В дослідженнях В.Т. Николаевой, В.В.Русакова (1986), В.И. Заверюхина, И.Л. Левандовського, А.С. Бардадименка (1990) відмічено позитивний вплив фосфорно-калійних добрив на фоні вапнування на процес наростання площі листків, фотосинтетичного потенціалу та якість насіння сої. Встановлено, що для одержання урожайності насіння сої 20 -25 ц/га достатня максимальна площа листків 30 - 45 тис. м2/га.

В дослідженнях M. Lane (1991), проведених в соєсіючих районах США, відмічено, що існує ряд густот, в межах яких урожайність насіння сої зростає із збільшенням проникнення сонячної енергії в розвинутий листковий полог. Такі ж залежності відмічені в дослідженнях ряду авторів нашої країни .

Умови освітлення позитивно впливають не тільки на інтенсивність фотосинтезу, але й на формування репродуктивних органів. Енергія сонячної радіації є одним із факторів, який майже не піддається регулюванню в польових умовах. Тому коефіцієнт її використання на формування урожаю повинен служити основним критерієм при оцінці ефективності дії та взаємодії прийомів технології вирощування польових культур. З енергетичної точки зору, збільшити урожайність сої - це означає підвищити коефіцієнт використання сонячної радіації майже до теоретично можливого, який визначає максимальний урожай.

2. УМОВИ ТА МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ

2.1 Ґрунтово-кліматична характеристика місця проведення досліджень

Дослідження по темі дипломної роботи проводилось протягом 2004-2005 років на полях кафедри рослинництва та кормовиробництва агрономічної дослідної станції (АДС) Національного аграрного університету (НАУ), які розміщені в селі Пшеничному Васильківського району Київської області. Землі господарства знаходяться в північно-східній частині Правобережного Лісостепу України. Територія станції входить до складу Білоцерківського агроґрунтового району, Київської області.

Ґрунти. Ґрунти дослідної ділянки - чорноземи типові малогумусні середньосуглинкові, грубопилуваті. Вміст гумусу в орному шарі, за Тюріним, складає 4,34-4,68%, рН сольової витяжки 6,8-7,3, ємність поглинання - 30,7-32,5 мг*екв на 100 г ґрунту. До складу мінеральної твердої фази ґрунту входить 37% фізичної глини, 63% піску. Щільність ґрунту в рівноважному стані 1,16-1,25 г/см3, вологість стійкого в'янення - 10,8%. Агрохімічні та водно-фізичні показники типового мало гумусного чорнозему, на фоні якого проводилися польові дослідження, описані в табл. 1, 2.

Таблиця 1 Агрохімічна характеристика чорнозему типового малогумусного (за даними АДС НАУ)

Глибина горизонту, см	Вміст гумусу, %	рН сольової витяжки	Кількість карбонатів, %	Ємкість поглинання, мг*екв на 100 г ґрунту
0-10	4,53	6,87	-	31,9
35-45	4,38	7,30	1,66	32,0
70-80	1,36	7,30	9,20	19,1
130-140	0,86	7,30	10,50	15,0
210-220	-	7,30	9,70	-

Ґрунти характеризуються великим вмістом валових і рухомих форм поживних речовин. Вміст загального азоту (за Кельдалем) - 0,27-0,31%, загального фосфору - 0,15-0,25%, калію - 2,3-2,5%. Вміст рухомого фосфору (за Мачигіним) складає 4,5-5,5 мг на 100 г ґрунту, а обмінного калію - 9,8-10,3. Описані ґрунти займають 54,6% ґрунтового покриву зони Лісостепу України. Це дає можливість вважати, що польові дослідження проводилися в типових для зони ґрунтових умовах.

Таблиця 2 Водно-фізичні властивості чорнозему типового малогумусного (за даними АДС НАУ)

Глибина горизон-ту, см	Щільність, г/см3	Загальна пористість, %	Максимальна молекулярна вологоємкість, %	Вологість в'янення, %	Польова волого-ємкість, %	Повна волого-ємкість, %
5-25	1,25	52	13,6	10,8	28,2	41,6
25-45	1,16	55	13,2	10,7	27,3	47,4
80-100	1,27	52	12,3	9,8	25,6	41,0
135-155	1,20	54	-	-	21,5	45,0
185-205	1,20	56	12,0	9,6	20,8	48,3
230-250	1,55	42	-	-	22,1	27,1

В зоні проведення досліджень переважають чорноземи та сірі опідзолені ґрунти, ґрунтоутворюючою породою яких є грубо пилуватий легкосуглинковий багатий на карбонати лес.

Ґрунт характеризується високим вмістом валових і рухомих форм поживних речовин. У шарі 0-20 см загального азоту міститься 0,27-0,31%, фосфору - 0,15-0,25 %, калію - 2,3-2,5 %. Вміст рухомого фосфору за Чиріковим становить 4,5-5,5 мг на 100 г ґрунту. Описані ґрунти займають 54,6% ґрунтового покриву зони Лісостепу України. Це дає можливість вважати, що польові дослідження проводилися в типових для зони ґрунтових умовах.

Рельєф території представлений слабо хвилястою рівниною з незначними витягнутими пониженнями. В умовах малодренованої місцевості та відсутності природного відтоку води, ці пониження сприяють утриманню її і розвитку болотного процесу ґрунтотворення.

Клімат. Помірно континентальний. Багаторічна середньорічна температура повітря складає +7,5оС. Середня багаторічна температура липня +19,6оС, а січня -6,9оС. Останні весняні приморозки спостерігаються 18-20 травня, перші - 18-20 вересня. Середня багаторічна відносна вологість повітря регіону досліджень досить висока - 79,4%. Опадів у середньому за рік випадає 563 мм, з них взимку - 125 мм (22%), навесні - 126 мм (22%), влітку - 204 мм (36%), восени - 108 мм (20%). За вегетаційний період випадає 333 мм або 59% річної кількості. Причому розподіл їх у цілому рівномірний, що створює задовільні умови зволоження в період вегетації польових культур і, зокрема, кукурудзи.

Тривалість вегетаційного періоду із середньодобовою температурою вище +5оС становить 210-215 днів, з температурою вище +10оС - 161день та температурою вище +15оС - 115 днів.

Середньорічне значення ФАР за вегетаційний період в зоні Лісостепу складає 1676 Мдж/м2. Цієї кількості цілком достатньо для формування високого врожаю сільськогосподарських культур.

Характерною особливістю весняного сезону який триває близько двох місяців є інтенсивний ріст температур. На початку квітня спостерігається перехід середньодобових температур через 5оС, а в кінці квітня місяця - через 10оС.

Початок інтенсивного росту більшості рослин наступає при переході до сталих середньодобових температур понад 10оС. Але, навесні часто бувають приморозки, які шкодять теплолюбним культурам.

Перехід середньодобової температури повітря через 15оС, припадає на початок літнього періоду в другій половині травня, а кінець - на початок вересня. Початок літа переважно теплий, а в липні і серпні - жарка погода. Середня температура повітря в травні та червні досягає 18-20оС, у липні та серпні 22-23оС, а максимальна - 38оС.

За літо на території станції випадає значна кількість опадів, які супроводжуються зливами та грозами. Але слід відмітити, що у процесі вегетації, навіть при задовільній і достатній кількості опадів за місяць їх буває недостатньо для нормальної вегетації рослин, тому, що має значення розподіл опадів по декадах. Спостерігаються дні з невеликими та середньої інтенсивності посухами, які в окремих випадках можуть привести до загибелі рослин.

Зими на території м`які. Третя декада листопада характеризується початком зими і визначається переходом середньодобової температури повітря через 0оС. За останні роки на території спостерігається значне потепління в зимовий період. Середня температура в грудні -4о, січні -6о, у лютому від -5о до - 6оС. Взимку бувають часті відлиги, тривалість яких різна.

Сніговий покрив нестійкий, середня його товщина не переважає 18-20 см. Середня багаторічна глибина промерзання ґрунту 42-44 см (в окремі роки досягає 70-80 см).

Ґрунтові води залягають на глибині 3-4 м. При цьому “кайма” постійного зволоження знаходиться на глибині всього 1,4-1,6 м. Волога на такій глибині практично доступна для всіх культур.

За багаторічними даними в рік на території господарства випадає 480-670 мм опадів, але в окремі роки бувають значні відхилення від величини. За вегетаційний період кукурудзи за багаторічними даними випадає біля 340 мм. Середньорічна температура повітря складає +6-7єС. Максимальна температура повітря літом досягає 37-39єС, а мінімальна в найхолодніші зими -36єС. Середня багаторічна температура найтеплішого місяця липня рівна 16-20єС, а найхолоднішого - січня -6єС. Подовженість теплого періоду з температурою вище 0єС складає 170-180 днів, але в різні роки коливається в межах 145-215 днів. При відносно теплому травні в 2-3 декадах цього місяця іноді наступає похолодання, що затримує сходи і негативно впливає на кукурудзу.

Таким чином, кліматичні умови Правобережного Лісостепу слід вважати сприятливими для вирощування кормових культур.

Аналіз багаторічних даних свідчить, що із метеорологічних умов найбільшою мінливістю відзначається сума опадів і сума температур вище +10єС. Коефіцієнт варіації щодо вологості повітря (2,8%) свідчить про слабкий вплив цього показника на розвиток агрофітоценозу кормових культур порівняно із сумою опадів і сумою температур вище +10єС.

Як відомо, врожай та його якість формуються під постійним впливом метеорологічних факторів, насамперед, світла, тепла, вологи. Всі ці фактори дуже мінливі і взаємопов'язані.

Різні кормові культури реалізують найвищі свої потенційні можливості при відповідних оптимальних умовах. Щоб правильно підібрати культури для вирощування в тій чи іншій ґрунтово-кліматичній зоні, необхідно врахувати як агрокліматичні ресурси, так і потреби рослин в основних факторах росту і розвитку.

При оцінці кліматичних ресурсів необхідно враховувати інтенсивність сонячної радіації. Вважається, що в середньому 75% сонячної радіації, яка падає на листя, вбирається ним, 25% відбивається і проходить через нього. Більша частина увібраної енергії витрачається на випаровування води.

Кількість сонячної радіації, що проникає в травостій, залежить від густоти посіву і облистяності рослин. Як нестача, так і надлишок радіації негативно впливає на формування і кількість врожаю. Велика інтенсивність її викликає розпад хлорофілу, внаслідок чого листя жовкне і опадає. При її нестачі значно уповільнюється фотосинтез, знижується врожай. В регіоні досліджень тривалість сонячного сяяння за період вегетації складає 1400-1550 годин (1743 год.) за рік. Сума ФАР (фотосинтетична активна радіація) 2126 мДж/м2 за рік, відповідно, за період з температурами вище +5С і 1467 мДж/м2 за період з температурами вище +10С. Така кількість сонячної радіації достатня для вирощування високих урожаїв кормових культур.

Необхідно також брати до уваги тривалість вегетаційного періоду від появи сходів до збирання на корм і потребу рослин у теплі і сонячній радіації. Період з температурою, при якій ростуть ранні ярі культури в Лісостепу в середньому складає 190-210 днів, для тих культур які дозрівають пізніше, тобто для пізніх культур, на зелений корм від 140 до 170 днів. Теоретично можна вирощувати на зелений корм три врожаї або чотири врожаї однорічних ранніх культур, або 2-3 пізніх.

Найбільші суми сонячної радіації спостерігаються у червні-липні місяці, які на всій території Лісостепу у 10-11 разів перевищують значення взимку.

Таблиця 3 Тривалість світлового дня при вирощуванні озимих проміжних і післяукісних (основних) посівів у зоні Лісостепу

Місяць	Декади місяця	Довжина дня
		години	хвилини
Квітень	Перша	13	9
	Друга	13	46
	Третя	13	23
Травень	Перша	14	56
	Друга	15	27
	Третя	15	53
Червень	Перша	16	15
	Друга	16	25
	Третя	16	26
+	Перша	16	17
	Друга	15	59
	Третя	15	34
Серпень	Перша	15	06
	Друга	14	30
	Третя	13	53

Характерною особливістю весняного сезону який триває близько двох місяців є інтенсивне зростання температури. На початку квітня спостерігається перехід середньодобових температур через 5оС, а в кінці квітня місяця - через 10оС.

Початок інтенсивного росту більшості рослин наступає при переході до сталих середньодобових температур понад 10оС. Але, на весні часто бувають приморозки, які наносять значної шкоди теплолюбним культурам.

Перехід середньодобової температури повітря через 15оС, в зоні проведення досліджень припадає на початок літнього періоду (в другій половині травня), а кінець - на початок вересня. Початок літа переважно теплий, а в липні і серпні (жнива) часто буває жарка погода. Середня температура повітря в травні та червні досягає 18-20оС, у липні та серпні 22-23оС, з максимальним значенням + 38оС і більше.

У конкретному господарстві при доборі кормових культур потрібно обов'язково враховувати особливості зміни суми температур, які бувають істотно залежними від мікрорельєфу. За багаторічними показниками суми активних температур за період з t +5С складають 2980, а за період з температурами 10С - 2645. Суми ефективних температур вище 5С складають 1955С, а вище 10С - 1035С

Для нормального розвитку післяукісних культур важливим екологічним фактором є сума активних температур за період їх вегетації. Різні культури потребують різного значення суми активних температур. Так, для редьки олійної вона становить 600-700оС, для гороху - 800-1000о, ріпаку - 700-800, гірчиці білої - 700-1000о, вівса - 600-1000оС.

Як видно з таблиці 2.3. тривалість світлового дня збільшується до початку червня, місяця а потім є стабільним протягом 4-х декад, а з 2-ї декади липня спостерігається скорочення довжини світлового дня. Ці дані необхідно враховувати при біологічному підборі кормових культур, вирощуючи їх в проміжних посівах.

На початку жовтня спостерігається перехід середньодобових температур повітря через 10оС до більш низьких. Закінчення вегетаційного періоду спостерігається при переході температури через 5оС в сторону зменшення. Для умов проведення досліджень цей період спостерігається в кінці жовтня.

Зима в зоні Лісостепу м`яка. За останні роки на території спостерігається значне потепління в зимовий період. Середня температура в грудні - 4о, січні - 6о, у лютому від - 5о до - 6оС. Взимку бувають часті відлиги, з різним періодом їх тривалості [Селянинов Г.Т., 1930, 1958].

За даними С.А. Сапожнікової [1964], запаси вологи в шарі ґрунту 0-20 см - 20 мм, а в шарі - 100 см - 80 мм є достатніми для одержання дружніх сходів проміжних культур, тоді як запаси вологи перед сівбою ранніх післяукісних посівів не завжди достатні, оскільки в травні часто випадає недостатня кількість опадів. В подальшому вологість ґрунту підвищується за рахунок опадів, які випадають в червні, та липні.

За літній період проведення досліджень на території випадає значна кількість опадів, які нерідко супроводжуються зливами та грозами. Проте, слід зауважити, що в період вегетації, навіть при задовільній і достатній кількості місячних опадів, їх буває недостатньо для нормального росту та розвитку рослин. До того ж, їх розподіл по декадах буває нерівномірний, внаслідок чого спостерігаються посушливі періоди, які приводять до зниження продуктивності рослин.

Важливим кліматичним фактором є вологозабезпеченість. Валова потреба кормових культур у волозі в різних зонах а також в межах однієї зони, неоднакова. Пояснюється це залежністю її від дефіциту вологості повітря за вегетаційний період. Сума опадів (норма) в зоні досліджень складає 562 мм за рік, в т.ч. за вегетаційний період 320-450 мм [М.Ф.Цупенко, 1975, 1990]. Проте, протягом вегетаційного періоду вони розподіляються досить нерівномірно. Найбільше опадів випадає в червні і липні (відповідно 64 і 83 мм). Саме вони мають вирішальне значення у формуванні врожаю та його якості, особливо для пізніх культур. Доведено, що більшість кормових культур досягає укісної стиглості через 50-90 днів після сівби, тобто вологу, яка істотно впливає на формування врожаю і його якість, вони використовують протягом 2-3 місяців.

При доборі культури для певних умов слід користуватися коефіцієнтом забезпеченості культури вологою (К), який є відношенням кількості опадів за вегетацію до потреби її у волозі в даній зоні. Якщо К=0,7-1 таку зону вважають достатньо забезпеченою, при К=0,4-0,7 - помірно забезпеченою, а при К=0,3-0,4 - зоною недостатнього забезпечення.

За умовами вологозабезпеченості кліматична зона Лісостепу придатна для одержання добрих врожаїв як ранніх так і пізніх кормових культур.

Таким чином, дані про агрокліматичні ресурси та конкретні умови місцевості дають можливості обґрунтовано визначити великий набір кормових культур з ціллю вирощування для різних видів кормів. Так, у західному Лісостепу у верхній частині пологих схилів вузьких долин, у заплавах річок, на берегах водойм, де тепліше, ніж на рівнині, краще вдаються більш теплолюбні культури - кукурудза, суданська трава, соя, тощо. Починати сіяти їх на цих ділянках можна на 2-3 дні раніше, порівняно із строками на відкритій місцевості. На таких ділянках часто вирощують озимі і ярі культури - ріпак, горохо-вівсяні сумішки, - особливо для одержання ранньої зеленої маси. Тут вони досягають укісної стиглості на 2-4 дні раніше. Після збирання їх, можна одержати другий урожай на зелений корм - кукурудзи.

У місцях, де сума температур менша, тобто в сирих низинах, замкнутих долинах, слід сіяти вологолюбні та холодолюбні культури (кормові боби, вика, вико-вівсяні та вико-райграсові сумішки).

В умовах центрального Лісостепу, в місцевостях, де сума температур на 100-200С вища порівняно із сумою на відкритій місцевості, вирощують кормові сорти сорго, люцерни, суданську траву, еспарцет, кукурудзу. На площі з меншою сумою температур добре вдаються кормові боби, люпин білий, озимі на зелений корм, суріпиця, ріпак.

Істотним резервом виробництва кормів є широке вправадження проміжних посівів. Кліматичні показники Лісостепу для вирощування проміжних посівів є достатньо сприятливими і широке їх впровадження заслуговує в цій зоні на увагу.

Для визначення оптимальної структури посівів кормових культур у кожній зоні, прогнозування продуктивності і якості врожаю необхідно враховувати не тільки середні дані кліматичних ресурсів, а, головним чином, характер і ймовірність їх розподілу та відхилення від норми. Проведені аналізи взаємозв'язків між основними метеорологічними факторами в Лісостепу свідчать про значний кореляційний зв`язок між опадами та запасами продуктивної вологи в ґрунті.

Багаторічні дослідження хімічного складу врожаю переконливо свідчать про значне коливання вмісту поживних речовин при збиранні його в одну і ту ж фазу розвитку в залежності від погодніх умов. Вміст протеїну в сухій речовині змінюється в залежності від погоди від 15,4 до 20,3%. Доведено, що при зменшенні кількості опадів та підвищення температури різко знижується вміст мінеральних речовин, і збільшується вміст жиру. Зміни вмісту каротину подібні до зміни кількості протеїну. Ці закономірності дають можливість прогнозувати якість врожаю перед збиранням залежно від умов зволоження та температурного режиму, що важливо, наприклад, при виготовленні високобілкового трав'яного борошна (Г.П.Квітко, Ф.В.Сікора, 1979).

Дослідження показують, що у злакових культур вміст протеїну, каротину і зольних елементів при недостатньому вологозабезпеченні помітно зменшуються.

Встановлено, що вміст протеїну, каротину та зольних елементів у ранніх ярих культурах менше залежить від вологозабезпеченості, ніж у пізніх. У зв'язку з тим, що ці культури висіваються рано навесні, вегетаційний період їх короткий, вони краще забезпечені вологою.

При надмірній вологості ґрунту та низьких температурах часто затримуються процеси нітрифікації, внаслідок чого рослинам не вистачає доступних форм азоту, а звідси і невисокий вміст його в рослинах.

Зелена маса ранніх ярих буває дещо вищої якості, якщо формується при підвищених температурах. Цим можна пояснити, наприклад, підвищений вміст протеїну в урожаї вико-вівсяної сумішки другого строку сівби, коли інтенсивне підвищення температури сприяє інтенсивному процесу нітрифікації. Проте пізня сівба ранніх ярих через підвищені температури і зменшення кількості опадів негативно позначається на нагромаджені азоту, фосфору в їхньому урожаї.

Про позитивний вплив достатнього забезпечення рослин вологою на підвищення вмісту протеїну, каротину і зольних елементів свідчать численні досліди, проведені на зрошуваних землях. При цьому значно збільшується вміст протеїну і каротину в бобових культурах.

Отже, формування врожаю кормових культур, рівень його та якість залежать від метеорологічних факторів, особливо від умов зволоження і температури. Тому перспективним напрямком у кормовиробництві є виявлення впливу елементів погоди на показники якості врожаю кормових культур.

Культури осіннього строку сівби використовують агрокліматичні ресурси осінньо-зимового й ранньо-весняного періодів. Вони дають можливість одержувати корми у два строки - восени і рано навесні. Після збирання озимих і зимуючих проміжних культур сіють ранні післяукісні культури. Ці посіви є основними, оскільки відзначаються довшим вегетаційним періодом і вищою продуктивністю.

Так, ранні ярі кормосумішками, наприклад ярого ріпаку з ранньостиглими сортами вівса досягають укісної стиглості всього за 40-45 днів. Після їх збирання наступні післяукісні культури забезпечують врожайність на 30-40% вищу і є основними посівами.

На основі досліджень в зоні Лісостепу післяжнивні культури сіють переважно в третій декаді липня та на початку серпня. Урожай вони формують у жовтні (табл. 4), у вигляді зеленого корму, який використовується на укіс та для випасання.