Бізнес-план розвитку галузі рослинництва в СТОВ "Маяк" Кодимського району Одеської області

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра агробізнесу і статистики

Курсова робота

на тему:

«Бізнес-план розвитку галузі рослинництва в СТОВ «Маяк» Кодимського району Одеської області»

Одеса - 2011

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи бізнес-планування

1.1 Сутність бізнес-планування та особливості складання бізнес-плану

1.2 Особливості технології вирощування сільськогосподарських культур

2. Організаційно-економічна характеристика підприємства

2.1 Розміри, спеціалізація підприємства і організаційно-виробнича структура

2.2 Забезпеченість господарства виробничими ресурсами та ефективність їх використання

3. Бізнес-план розвитку сільськогосподарського підприємства СТОВ «Маяк» Кодимського району Одеської області

3.1 Резюме, коротке обґрунтування та висновки

3.2 Продукт проекту

3.3 Ринок

3.4 Конкуренти

3.5 План-маркетингу

3.6 План-виробництва

3.7 Організація та управління

3.8 Фінансовий план

3.9 Інвестиційна діяльність

3.10 Ризики підприємства та запобіжні заходи

3.11 Екологія та безпека виробництва

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Створення в Україні соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя й добробуту населення пов'язане із розвитком агропромислового комплексу і, перш за все, з його провідною галуззю - сільським господарством.

Сприятливі природо-кліматичні умови, наявність високо родючих земель, потужний виробничий потенціал України обумовлюють досягнення високих показників виробництва продукції сільського господарства. Однак ці унікальні умови використовуються незадовільно. Здійснювана реформа аграрного сектору економіки, внаслідок допущених недоліків і, насамперед, безсистемного підходу до проведення реформ, невдалого вирішення проблеми власності, відсутністю належної інфраструктури ринку та ринкового механізму ведення господарства, очікуваних результатів не забезпечила.

Нині сільське господарство України характеризується нестабільністю виробництва, погіршенням матеріально-технічної бази, недостатнім обсягом інвестицій і зменшення капіталовкладень, погіршення енергозабезпеченості, не вирішенням соціальних проблем на селі.

У сучасній ринковій економіці важливою передумовою ефективного використання обмежених виробничих ресурсів і досягнення високих кінцевих результатів є планування діяльності підприємств. Проте нині воно є не регламентованим з огляду на єдині правила чи стандарти. Більше того, напрацьований як вітчизняною, так і зарубіжною наукою та практикою інструментарій планування є досить різноманітним, що дає змогу використовувати такий набір методів та алгоритмів, який є прийнятним для кожної ситуації. Вибрати їх, поєднати в єдину систему планування належить керівнику, менеджеру, безпосередньому виконавцю.

Вивчення організації та регулювання адаптивної системи бізнес-планування на сільськогосподарських підприємствах вимагає інтеграції підходів різних наук, створення між предметних просторових концепцій та синтезованих методик, які дозволять об'єднати теоретико-методологічні підходи ряду наук та спрямувати їх на удосконалення стратегічних рішень у сільському господарстві.

Актуальність теми в тому що розглядається питання бізнес-планування в умовах адаптації сільськогосподарських підприємств до умов ринкової економіки є найважливішими серед комплексу соціально-економічних чинників впливу на функціонування підприємств в аграрному секторі економіки. Від їх адекватного вирішення залежить стабільність системи економічного зростання. Особливо значущим у цій системі є використання нових форм планування, притаманних ринковій економіці розвинутих країн, а саме бізнес-плану, опрацювання якого обумовлено адаптаційно-складними специфічними умовами вітчизняної економіки.

Предметом дослідження є науково-теоретичні, методологічні та прикладні засади бізнес-планування в умовах адаптації сільськогосподарських підприємств до ринкової економіки в СТОВ «Маяк» Кодимського району Одеської області.

Об'єктом дослідження є СТОВ «Маяк» с. Шершенці, Кодимського району Одеської області.

Метою курсової роботи є вивчення бізнес-планування в розвитку галузі рослинництва в СТОВ « Маяк» Кодимського району Одеської області.

Для дослідження мети курсової роботи необхідно використати такі завдання:

1. Вивчити теоретичні аспекти бізнес-планування та особливості складання бізнес-плану.

2. Охарактеризувати техніко-економічні показники роботи підприємства.

3. Дати характеристику бізнес-плану розвитку сільськогосподарського підприємства.

Періодом дослідження є трирічний термін -- з 2008 по 2010рік.. Вихідною інформацією є фінансові звіти, а саме, баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та основні засоби за 2008 - 2010 роки, також форма №50 с.г. за 2008 - 2010 роки. Також використовувалися такі документи, як форма №1, №3, №6, форма №21, форма №24 та форма №29.

1. Теоретичні основи бізнес-планування

1.1 Сутність бізнес-планування та особливості складання бізнес-плану

Підприємницька діяльність притаманна не лише окремим особам чи групам осіб, що хочуть організувати власну справу, а й підприємствам, які стабільно працюють, незалежно від їхніх масштабів. Реалізація всякої підприємницької ідеї -- від формулювання власне задуму до втілення -- здійснюється за планом. У вітчизняну практику економічної роботи бізнес-планування почало активно впроваджуватися разом з елементами ринкових перетворень. Бізнес-план як плановий документ у країнах з розвиненою економікою є невід'ємною частиною ділового проекту, а його складання -- одним з передінвестиційних етапів. Абсолютизація значення бізнес-плану й виокремлення його в самостійний елемент комплексного бізнес-проекту, або ж підміна ним традиційної системи техніко-економічних планів на підприємстві, що спостерігалося донедавна, певною мірою свідчить про невисоку грамотність багатьох менеджерів і підприємців. З іншого боку, вказане явище склалося не без впливу послабленості державних механізмів регулювання економіки в перехідний період, нерозвиненості законодавчої бази. [9. c . 357]

Бізнес-план - ретельно підготовлений документ, котрий розкриває всі сторони будь-якого запроектованого комерційного заходу. Він передбачає не лише всі заходи для реалізації нової ідеї, а й визначити необхідне фінансове забезпечення та можливість одержування доходу. Практично його можна вважати формою експертної оцінки доцільності та ефективності здійснення нової підприємницької діяльності.

Бізнес-план - це письмовий документ, в якому викладено сутність підприємницької ідеї, шляхи та засоби її реалізації та охарактеризовано ринкові, виробничі, фінансові аспекти майбутнього бізнесу, а також особливості управління ними. Бізнес-план підсумовує ділові можливості та перспективи, пояснює, як ці можливості можуть бути реалізовані існуючою командою менеджерів.

За сучасних умов господарювання бізнес-план практично є робочим інструментом, що використовується в усіх сферах підприємництва. Його бажано розробити у разі організації нової фірми; об'єднання існуючих підприємств і створення на базі цього інтегрального організаційно-правого утворення; трансформації власності; започаткування зовнішньоекономічної діяльності.

У сучасних умовах господарювання вирізняють таку функціональну спрямованість бізнес-плану:

- економічне обґрунтування бізнес-проекту;

- розроблення концепції ведення бізнесу;

- планування залучення грошових коштів.

Вказані напрями визначають мету складання бізнес-плану, а також впливають на зміст, структуру й деталізованість опрацювання та розрахунків. Бізнес-проекти є різноманітними за сферою застосування, предметною галуззю, масштабами, тривалістю, складом учасників, ступенем складності, значущістю результатів тощо. [9. c. 357]

Бізнес-планування включає в себе три етапи:

- підготовчий період - підбір виконавців, консультантів та експертів, постановка завдання і розподіл обов'язків між виконавцями, розробка календарного плану (графіка) виконання робіт, збір вихідної інформації;

- розробка бізнес-плану;

- презентація бізнес-плану - доведення основних положень бізнес плану до потенційних інвесторів.

Складанню бізнес-плану передує визначення цілей власного бізнесу в загалі і бізнес-плану зокрема.

Бізнес-план охоплює як зовнішні, так і внутрішні цілі. Основна зовнішня ціль полягає в тому, щоб запевнити майбутніх партнерів і кредиторів в успіху справи. Головна внутрішня ціль бізнес-плану - бути основою управління підприємницькою діяльністю. Конкретні цілі розкривають зміст і особливості планових заходів, особливості самого підприємства, специфіку його діяльності. [6. c. 106]

Бізнес-план дає змогу розв'язати цілий ряд завдань, основними серед яких є:

1) обґрунтування економічної доцільності напрямків розвитку підприємства;

2) розрахунок очікуваних фінансових результатів діяльності підприємства, насамперед обсягів продажу та прибутку;

3) визначення джерел фінансування обраної стратегії, тобто способів концентрації фінансових ресурсів;

4) підбір працівників, спроможних реалізувати даний план.

Кожне завдання плану може бути розв'язане лише у взаємозв'язку з іншими. Центром бізнес-плану є концентрація фінансових ресурсів. Саме бізнес-план виступає важливим засобом збільшення капіталу підприємства. Процес складання плану дає змогу глибоко проаналізувати розпочату справу у всіх деталях. Бізнес-план є основою бізнес-пропозиції у переговорах з майбутніми партнерами, він відіграє важливу роль при комплектуванні основного персоналу підприємства.

Метою розроблення плану для зовнішніх користувачів є обґрунтування обсягів кредитів, завоювання довір'я інвесторів щодо потенційних можливостей фірми і забезпечення їй фінансової стабільності та стратегічної підтримки.

Відсутність на підприємстві дійового бізнес-плану, у якому постійно враховуються зміни внутрішнього та зовнішнього середовища, є суттєвим недоліком, який характеризує недостатній рівень управління фірмою, ускладнює відносини з кредиторами та досягнення довгострокової стабільності у конкурентному середовищі. Бізнес-планування не обмежується переконаннями інвесторів у доцільності підтримки фірми. Цей план є важливим для персоналу фірми, забезпечуючи йому можливість визначати майбутні стратегічні напрями виробничої, комерційної, фінансової, інноваційної та інвестиційної діяльності і терміни їх виконання. Бізнес-план є також важливим інструментом планування та контролю оперативної діяльності фірми. [6. c. 108-110]

Бізнес-план здійснює вплив на перспективну, поточну та оперативну діяльність підприємства шляхом створення та координації відповідних бізнес-процесів. Бізнес-процес - це потік робіт, який рухається від одного фахівця або відділу до іншого.

Стандартні бізнес-процеси на даний час відсутні тому що кожне підприємство визначає їх склад самостійно. Найбільш типова така структура бізнес-процесів:

- організація навчання з підвищення кваліфікації керівників та спеціалістів підприємства;

- створення служби постійного спостереження за конкурентами;

- організація інноваційної діяльності (проектування та розроблення нових продуктів і обладнання);

- вибір та сертифікація посередників;

- організація ефективного сервісного обслуговування покупців товару;

- організація системи управління якістю продукції;

- узгодження виробничого дизайну;

- вибір та сертифікація дилерів, що здійснюють збут та розподіл товарів підприємства;

- визначення вимог до інноваційних продуктів;

- організація рекламної діяльності;

- створення системи маркетингу і логістики та визначення шляхів перспективного розвитку підприємства;

- вибір та сертифікація кредиторів та спонсорів.

Крім того, до бізнес-плану необхідно додати супровідні документи, найважливішими з яких є:

- посадові інструкції, довідки про кадровий склад;

- специфікації товарів (перелік товарів та послуг, які планує випускати підприємство, їх кількість, якісні характеристики, сорт, марка та ін.);

- креслення, фотографії, копії угод і контрактів, прейскуранти (довідник про ціни на товари, послуги, продукцію);

- патентна документація, фінансові документи (баланс руху грошових коштів за 1 і 5 років, розрахунок валового прибутку, розрахунок та аналіз фінансових коефіцієнтів - заборгованості, власності, кредиторської заборгованості тощо);

- зразки рекламних матеріалів, дані інвентаризації та ін. [10. c. 356]

Принципами складання бізнес-плану є :

- якісне і змістовне оформлення (зовнішній вигляд, якісна обкладинка, чіткі малюнки, фотографії, розрахунки та ін.);

- чітка орієнтація на адресата (кредитора або інвестора);

- ретельна характеристика певного сегмента (ніші) ринку, потреб споживачів та переваг товарів і послуг даного підприємства;

- переконаність у реалізації основної ідеї, зокрема в ефективності роботи підприємства (отримання прибутків) та своєчасному погашенні кредитів та ін.

Складання бізнес-плану - це процес власної самооцінки фірми. При здійсненні самооцінки потрібно знайти обґрунтовані відповіді на такі питання щодо діяльності фірми:

- вид бізнесу, яким займається фірма;

- цінність і унікальність фірми;

- місце, яке займає фірма у галузі;

- характеристика ринку та споживачів фірми;

- частка ринку фірми та шляхи його розширення;

- місце товару фірми у свідомості цільових споживачів;

- імідж фірми та заходи щодо його підвищення;

- ймовірність значних змін (продукція, послуги, технології, конкуренція);

- сильні та слабкі сторони фірми;

- стратегія розвитку бізнесу на наступні 3-5 років;

- обсяг інвестицій для досягнення визначеної мети;

- головні джерела фінансування розвитку фірми;

- план конкретних дій фірми для досягнення визначених цілей. [10. c. 359]

Для визначення виробничої стратегії потрібно провести аналіз, який дозволяє знайти відповіді на такі питання:

- стан внутрішнього та зовнішнього середовища і його вплив на існуючу організаційну структуру підприємства;

- відповідність бізнесу цілям і ресурсам фірми та його сприяння досягненню стратегічної мети;

- рівень кваліфікації працівників та потреба у наборі нових спеціалістів;

- наявність коштів для реалізації проекту, додаткова потреба у них і у які терміни;

- придатність прийнятої стратегії для зведення до мінімуму слабких сторін фірми та розвитку сильних;

- процедура ознайомлення працівників з проектом розвитку фірми;

- реакція на проект банків, акціонерів, споживачів та конкурентів;

- імовірність успіху та заходи щодо підвищення надійності його досягнення.

Незалежно від сфери діяльності й особливостей компанії, яка готує бізнес-план, можна визначити декілька стандартних етапів, які необхідно послідовно пройти при його розробленні:

- визначення мети бізнес-плану. Потрібно чітко уявляти, готується бізнес-план для внутрішнього користування менеджерами підприємства чи він розрахований на інвесторів, комерційні банки, лізингодавців, венчурні фонди та ін.;

- збір інформації, необхідної для складання бізнес-плану. На цьому етапі необхідно виявити джерела інформації, потрібної для розробки бізнес-плану.

- вибір структури бізнес-плану та його розроблення. [9. c. 389]

Залежно від обсягу бізнес-плани можна поділити на три основні категорії: стислий, повний та операційний бізнес-план.

Стислі бізнес-плани стають все більш популярними.

Оскільки такий план за обсягом набагато менший, ніж традиційний план, він потребує меншої інформації й менше розгорнутих досліджень, тому такий документ може бути в загальному випадку складений набагато швидше від традиційного.

Стислий бізнес-план є сенс складати, якщо компанія порівняно молода або не планує випуск декількох найменувань товарів.

Останнім часом банки вимагають від бізнесменів стислі бізнес-плани разом з іншими документами при поданні заявки на кредит.

Крім того, стислий бізнес-план допоможе зацікавити потенційних інвесторів у вашому проекті й отримати їх попередні коментарі, які можуть надалі бути корисними при створенні розгорнутого бізнес-плану.

Повний бізнес-план є традиційним.

Він повинен висвітлювати всі аспекти діяльності компанії і в той же час за обсягом не перевищувати 40 сторінок.

Повний бізнес-план потрібен для залучення фінансування у великих обсягах, оскільки стислий план не завжди може задовольнити високі запити прискіпливих інвесторів.

Він може також знадобитися при пошуку стратегічного партнера (наприклад, при злитті компаній або створенні спільного підприємства).

Плани, що за обсягом перевищують 40 сторінок, розробляти не рекомендується.

Однак бувають ситуації, коли компанії потрібен детальний план, який перевищує максимально рекомендований обсяг.

Такого роду плани повинні дуже детально висвітлювати всі аспекти й подробиці стратегії та організації продажу, маркетингу, виробничої та дослідницької політики компанії, а також містити досить докладні фінансові прогнози.

Якісний бізнес-план - це ефективний інструмент планової системи підприємства, який дозволяє своєчасно визначати ринкову кон'юнктуру і успішно здійснювати діяльність на ринку. [8. c. 162]

1.2 Особливості технології вирощування сільськогосподарських культур

Біокліматичний потенціал України в цілому і зони Лісостепу зокрема дає можливість вирощувати основні види сільськогосподарських культур. Впровадження розроблених на принципах адаптивного рослинництва технологій вирощування сучасних сортів є суттєвим засобом збільшення виробництва продукції рослинництва. Ефективність усіх факторів інтенсифікації технологій вирощування сільськогосподарських культур повинна підвищуватися на основі дедалі зростаючого рівня агротехніки. Сучасні сорти озимих культур характеризуються високим біологічним потенціалом продуктивності, проте реалізація його у виробничих умовах досить низька. Сорти з високою потенційною продуктивністю більшою мірою "сканують" нерівномірний розподіл абіотичних і біотичних факторів середовища, тому завдання щодо одержання стабільних урожаїв нині набуває все більшої актуальності. Це потребує перегляду всієї концепції рослинництва та розробки стратегії адаптивної інтенсифікації рослинництва, яка ґрунтується на використанні адаптивного потенціалу всіх біологічних компонентів агроекосистеми. [8. c. 294]

Одним із найважливіших завдань агропромислового комплексу України в сучасних соціально-економічних умовах є значне збільшення і стабілізація виробництва продовольчого та кормового зерна, передусім, зерна провідних зернових культур. Причини низької ефективності зернової галузі впродовж останніх років, крім суто економічних факторів, полягають у недосконалості структури виробництва зерна, використання товарних ресурсів і споживання останнього, великих його втратах у процесі виробництва, досить високій собівартості та низькій якості.

Нині в Україні виникає потреба у переорієнтації розвитку зернового господарства, в тому числі вдосконалення структури посівних площ зернових культур із метою збільшення частки фуражних культур, яка у валовому зборі становить близько 45% замість необхідних 65-70%, як у розвинутих країнах світу. Доцільним є розширення посівних площ під зернобобовими культурами, що мають важливе значення, не тільки у виробництві високобілкової рослинницької продукції але й в агротехніці: добрий попередник під усі культури, позитивний вплив на родючість ґрунту та ін. Нераціональність структури посівних площ полягає також і в тому, що відповідно до "закону толерантності" лімітуючи фактором розвитку організму може бути як нестача, так і надлишок факторів. Стосовно різних екологічних факторів у кожного виду й сорту рослин існують так звані межі витривалості, чи пристосувальні градієнти. Вирощування озимих культур в регіонах із підвищеним погодним ризиком зумовлює значні втрати у сільськогосподарському виробництві. В Україні загибель озимини на площі понад 20% фіксується приблизно у трьох роках із десяти. Щорічно в країні протягом 1996-1999 років гинуло 7,2-13% посівів озимої пшениці, що становить 0,5-0,8 млн. га і 70-90% у структурі загиблих посівів озимих зернових культур. Значні площі загиблих посівів потребують пересіву у весняний період, на що необхідні додаткові фінансові та енергетичні витрати. [8. c. 298]

Традиційні технології вирощування озимої пшениці в умовах схилого землеробства базуються на застосуванні для обробітку ґрунту полицевих знарядь із заорюванням після пожнивних і рослинних решток та сприяють утворенню переущільненого підорного горизонту. Така система обробітку призводить до погіршення протиерозійної стійкості поверхні ґрунту, значно знижує його поглинаючу здатність, створюючи умови для активного розвитку водноерозійних та дефляційних процесів. Запропонована ґрунтозахисна технологія базується на застосуванні протиерозійної енергозберігаючої системи обробітку ґрунту на основі сучасного комплексу ґрунтообробних машин та знарядь вітчизняного виробництва. В технології, що пропонується, застосовується знаряддя ПЩН-2,5, яке поєднує параметри плоскоріза для суцільного мілкого обробітку на глибину 5--16 см зі збереженням післяжнивних решток з одночасним смуговим поглибленням орного шару (порушення ущільненої підошви) до 30--45 см. Ця нова ефективна технологія протиерозійного обробітку ґрунту сповільнює ерозійні процеси до допустимих меж, знижує енергозатрати на одиницю оброблюваної площі та сприяє підвищенню врожайності вирощуваної культури. Така технологія не має аналогів у вітчизняному сільськогосподарському виробництві і є пріоритетною на світовому рівні. Розробка базується на застосуванні комбінованих безполицевих ґрунтообробних знарядь, що одночасно поєднують у собі суцільний безполицевий обробіток із смуговим чи суцільним поглибленням орного шару, завдяки чому створюється надійний протиерозійний фон поля, поліпшується інфільтраційна здатність ґрунту, у 3--5 разів сповільнюються ерозійні процеси. Запропонована ґрунтозахисна технологія вирощування забезпечує підвищення врожайності озимої пшениці на 3--5 ц/га, зниження енергозатрат на 25 ---ЗО %, при цьому втрати ґрунту зменшуються з 15--20 до 3--5 т/га, в цілому поліпшується екологічна ситуація в агроландшафтах. При цьому врожайність культури збільшується на 3 -- 5 ц/га, економія енергоресурсів у вигляді пально-мастильних матеріалів та трудових затрат становить 25--ЗО %, значно зменшуються втрати ґрунту від ерозії. У межах України ґрунтозахисна технологія вирощування озимої пшениці може бути впроваджена на еродованих та ерозійно небезпечних ґрунтах на площі близько 2 млн га, що сприятиме підвищенню валових зборів зерна, сповільненню ерозійних процесів, стабілізації екологічної ситуації в агроландшафтах. [13. c, 215]

Озимий ячмінь - найменш морозо- і зимостійкий серед хлібних озимих культур. Восени він може виходити в трубку, після чого морозо- і зимостійкість різко падає. Пояснюється це тим, що стадія яровизації триває не більше 30 - 40 днів.

В індивідуальному розвитку озимий ячмінь проходить такі самі технологічні фази і етапи органогенезу, як і інші хлібні озимі культури. Тривалість фенологічних фаз у нього коротша. Тому і загальний період вегетації коротший. Озимий ячмінь на 9 - 10 днів достигає раніше озимої пшениці і на 12 - 14 днів раніше ярого ячменю.

Ячмінь - самозапильна культура. Досить вимогливий до грунтів. Кращими для нього є багаті легкодоступними формами елементів живлення структурні чорноземні, каштанові ґрунти середнього механічного складу з рН 6-7,5. Важкі, засолені, підтоплювані ґрунтовими водами, кислі, безструктурні піщані ґрунти малопридатні для вирощування озимого ячменю. Транспіраційний коефіцієнт - 300-450. На 1ц зерна з відповідною кількістю соломи бере з ґрунту 2,3 - 3,0 кг азоту, 0,9-1,1 кг фосфору, 1,7-2,3 кг калію.

Кращими попередниками є чисті від бур'янів поля після кукурудзи на силос, картоплі, зернових бобових, гречки, у посушливих степових районах - чисті і зайняті пари. По кращих попередниках для озимих культур за достатнього зволоження він може поступатися урожайністю пшениці, а після гірших - переважає її.

Обробіток ґрунту аналогічний обробітку після однакових попередників під озиму пшеницю.

Ячмінь дуже відкликається на внесення органічних і мінеральних добрив та їх післядію. Якщо попередня культура отримувала високі дози органічних добрив, то нерідко для ячменю достатньо післядії. Але, якщо під попередники добрива вносились у малих помірних кількостях, тоді слід вносити і під ячмінь. Норми добрив розраховують балансовим методом, як описано для озимої пшениці та тритікале, або користуються середніми рекомендованими, які уточнюють через поправочні коефіцієнти на забезпеченість ґрунту елементами живлення. безпосередньо під ячмінь органічні добрива не вносять, вносять під попередник. Під ячмінь у південних регіонах після кращих попередників середніми дозами є N40 P40 K40, після гірших - N60P60K60, в Лісостепу на чорноземах опідзолених і темносірих лісових - N30-45P40-50K40-50, на світлосірих - N45-60P45-60K45-60, в західних областях на дерново-підзолистих грунтах - N60-90P40-60K40-60.Фосфорно-калійні добрива вносять під основний обробіток ґрунту та в рядки під час сівби, азотні - окремими дозами: після гірших попередників N30 під передпосівну культивацію, останню кількість в ранньовесняне підживлення, по кращих - у весняному підживленні.

В реєстрі сортів України занесено 25 сортів озимого ячменю: Бемір2 (ЛП), Буран (СЛП), Вавілон (СЛП), Миронівський 87 (СЛП), Одеський 165 (ЛП), Одеський 167 (П), Одеський 170 (Л), Онега (Л), Основа (С), Палідум 77 (П), Скороход (СЛП), Тайна (СЛП), Тамань (СЛ), Фермер (СЛ), Уклон (СП).

Озимий ячмінь чутливий до строків сівби. При ранній сівбі рослини ще восени можуть виходити в трубку і гинути взимку. Тому висівати його треба в такий строк, щоб на кожній рослині утворилось не більше 4-5 пагонів.

При сівбі в недостатньо вологий грунт за сухої погоди поле коткують кільчасто-шпоровими котками. у фазі сходів для захисту від пошкодження сходів прихованостебловими шкідниками (гессенською мухою, опомізою, озимою, злаковою мухами), цикадками, підгризаючими совками та ін. шкідниками при потребі посіви обробляють розчином одного з інсектицидів. Взимку стежать за станом посівів і при потребі розкладають отруєні принади в нори мишовидних гризунів.

Весною, на початку відростання рослин проводять підживлення азотними добривами N30-45, обробляють гербіцидами, а при прогнозі вилягання посівів - на початку виходу рослин у трубку розчином цикоцелю (3 кг. д.р./га).

Якщо посіви забур'янені, під час весняного кущіння їх обробляють розчином гербіциду або комбінацією гербіцидів, використовуючи гранстар, 75%-й с.т.с. (20-25 г/га), дікопур МУПА, 75%-й в.р. (1,0-1,5 л/га), ковбой, 40%-й в.р. (125-190 мл/га), оксазон, 48%-й в.р. (2-4 л/га).

При ознаках захворювання борошнистою росою, іржею, гельміноспоріоз, чорним бактеріозом посіви обприскують фунгіцидами. При співпаданні строків обробки готують бакові сумішки якщо застосовувані препарати змішуються без зміни їх властивості.

Збирання озимого ячменю проводять прямим комбайнуванням n на початку повної стиглості. Не слід допускати перестоювання посівів. Це веде до значних втрат зерна, бо в деяких сортів колос дуже ламкий і ламкість посилюється з часом. При перестоюванні колосся поникає і під час скошування жаткою падає на грунт. [8. c, 365]

Посівні площі озимого ріпаку останніми роками значно зросли. Це одна з найрентабельніших і економічно вигідних культур. Особливо зріс попит на насіння ріпаку в зв'язку з виробництвом з нього біодизелю.

Економічну ефективність досліджуваних елементів технології вирощування культури - за методикою оцінки ефективності наукових досліджень (1980) складанням технологічних карт за певними нормативами на ручні й механізовані роботи. Вартість основної продукції, добрив, засобів захисту, насіння розраховували за закупівельними цінами. За визначеними витратами і фактичним врожаєм знаходили собівартість 1ц кормових одиниць та рівень рентабельності її виробництва.

Ріпак є цінним попередником -- найперше, для зернових культур. Його вегетація триває десять місяців, і протягом цього часу рослини ріпаку захищають грунт від негативної дії сильних дощів і перегрівання сонячними променями, а також від непродуктивного випаровування води з грунту. На відміну від соняшнику, він мало висушує грунт, покращує його агрофізичні властивості та фітосанітарний стан, рано звільняє поле. Заорювання пожнивних решток ріпаку рівноцінне внесенню 15-20 т/га органічних добрив і може збільшувати врожайність зернових на 5-10 ц/га. Добре розвинена стрижнева коренева система проникає глибоко в грунт, покращує його структуру, розпушує, що особливо важливо за мінімального обробітку. Коренева система спроможна засвоювати вологу та елементи живлення з глибших шарів грунту, звідки вони для більшості рослин є недоступними. Приорювання кореневої системи, стерні й подрібненої соломи дає змогу частково повертати органіку в грунт. Після її мінералізації в грунт надходить орієнтовно 60-65 кг/га азоту, 32-36 - фосфору та 55-60 кг/га калію.

У технології вирощування ріпаку немає другорядних заходів. Лише за умови виконання всіх потрібних вимог вчасно і якісно можна сформувати високоврожайні агрофітоценози. До найважливіших чинників належать боротьба з бур'янами, хворобами, шкідниками та застосування регуляторів росту. Якісне убезпечення рослин ріпаку від шкодочинних організмів є основою одержання високого врожаю.

Попередники ріпаку мають сприяти знищенню бур'янів, створенню доброї структури грунту з достатньою кількістю поживних речовин, рано звільняти поле. Тому найкращими попередниками для цієї культури є багаторічні бобові трави; добрі -- рання картопля, горох, однорічні трави; задовільні -- зернові культури; несприятливі -- овес і яра пшениця. [1. c. 437-441]

2. Організаційно-економічна характеристика підприємства

2.1 Розміри, спеціалізація підприємства і організаційно-виробнича структура

Дослідження природних і економічних умов є першим етапом аналізу господарської діяльності. В цьому розділі розглядається характеристика природних умов, аналіз економічних умов, місцеположення, транспортні умови, зв'язок, забезпеченість опадами. До економічних і соціальних умов відносяться: місце розташування, віддаленість підприємства від обласного і районного центра, станції залізничної дороги, водних шляхів, баз постачання, підприємств переробки сільськогосподарської продукції і місць реалізації великих промислових центрів.

Природно-кліматична і економічна характеристика Одеської області, в якій знаходиться об'єкт дослідження, розташована в лісостеповій зоні у Подільській низовині на півночі Одеської області, що зумовлено континентальним і досить посушливим кліматом.

СТОВ «Маяк» розташоване в селі Шершенці Кодимського району Одеської області. Дороги, що зв'язують господарство з районним центром з твердим покриттям, що сприяє перевозці продуктів рослинництва та тваринництва тварин.

У СТОВ «Маяк» знаходяться в сільськогосподарському використанні 2508 га. На території господарства знаходиться машино-тракторний парк, зерносховище, свиноферма, молочно - товарна ферма.

Кодимський район - найбільш волога частина Одеської області, де кількість опадів перевищує 500мм, але останні роки видалися занадто посушливі. Середньорічні температура повітря змінюються від +27°С до -18°С, середня температура найбільш холодного місяця (січня) - 11°С, а найбільш теплого (липня) +28°С.

Ґрунти земельного фонду господарства представлені чорноземами південними, які відносяться до категорії родючих ґрунтів (глибина гумусового горизонту 55-75 см та вміст гумусу 3-4,5.

Географічне положення Одеської області накладає відбиток на особливості спеціалізації галузей господарства, тому ґрунтово-кліматичні умови СТОВ «Маяк» благоприємні для виробництва цілого ряду цінних сільськогосподарських культур.

В останні роки ґрунти стали низько забезпеченими поживними речовинами, зменшилася врожайність. Коли людина не вносить потрібну кількість поживних речовим, а хоче більшого, а цього ніколи не буває, бо наскільки більше внесеш у землю праці настільки вона і дасть урожай.

В цілому кліматичні умови сприятливі для вирощування більшості сільськогосподарських культур, а саме: зернових, овочевих і баштанних культур, ведення садівництва.

На основі природо - кліматичної характеристики господарства СТОВ «Маяк» можна зробити такі висновки, що для господарства характерна, як галузь рослинництва так і галузь тваринництва. Але в господарстві профільною галуззю являється галузь рослинництва.

В умовах ринкової економіки, коли виробничі ресурси належать не державі, а конкретному власнику, постає проблема ефективного і раціонального використання ресурсного потенціалу сільського господарства. Виробничий потенціал сільського господарства являє собою сукупність земельних, матеріальних і трудових ресурсів, призначених для використання процесів виробництва сільськогосподарської продукції. В умовах ринку головною рушійною силою процесу виробництва є економічний інтерес його учасників, тому в комплексі ресурсний потенціал можна представити як

сукупність земельних, матеріальних, трудових, фінансових ресурсів та економічного інтересу, які є об'єктивно необхідними передумовами здійснення аграрного виробництва. Але, для розв'язання проблеми сталого виробництва конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції необхідно ефективніше використовувати виробничий потенціал аграрних підприємств.

Найбільшого значення в складі виробничих ресурсів мають земельні ресурси, які представляють собою площі землі, яка використовується для одержання сільськогосподарської продукції. Тому ефективне використання земельних ресурсів для господарства має велике значення, оскільки це забезпечує ефективне функціонування господарства в цілому.

Розглянемо розмір та структура земельних угідь в СТОВ «Маяк» Кодимського району Одеської області в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1. Розміри та структура земельних угідь в СТОВ «Маяк» Кодимського району Одеської області

Показники	2008 р.	2009 р.	2010 р.	2010 р до 2008 р.
	га	%	га	%	га	%	(-;+)	%
Загальна земельна площа з них сільськогосподарські угіддя	3145,59	100,00	3145,59	100,00	2508,00	100,00	-637,59	79,73
в т. ч. рілля	2460,89	78,23	2460,89	78,23	2508,00	100,00	47,11	101,91
багаторічні насадження	220,00	6,99	220,00	6,99	-	-	-	-
пасовища	242,70	7,72	242,70	7,72	-	-	-	-
сіножаті	210,00	6,68	210,00	6,68	-	-	-	-
Інші земельні угіддя	12,00	0,38	12,00	0,38	-	-	-	-

Аналізуючи таблицю «Розмір та структура земельних угідь в СТОВ «Маяк», можна зробити висновок, що площа сільськогосподарських угідь у 2010 році порівняно з 2009 роком зменшились на 637,59га або на 21,27%, а ця все земля в ходить у ріллю, а отже, пасовища, багаторічні насадження, сіножаті в цьому році були застосовані у використанні.

Майже все землі були орендовані у місцевого населення, за кризового стану в 2010 році, орендодавці забрали 20% своїх земель власне користування, а деякі передали свої сертифікати в користування підприємству-конкуренту.

У сільському господарстві земля - головний засіб виробництва, без якого неможливий сам процес виробництва продукції рослинництва і тваринництва. Земля одночасно є предметом і засобом праці, а отже, і головним засобом виробництва.

При правильному використанні у процесі сільськогосподарського

виробництва властивості землі не тільки зберігаються, а й поліпшуються.

Таке розуміння землі як засобу виробництва є основою раціональних систем землеробства.

Земля як засіб виробництва в сільському господарстві має специфічні особливості:

1) на відміну від інших засобів виробництва земля не є результатом людської праці; як дар природи і продукт її багатовікового розвитку земля передує праці, є природною і невід'ємною її умовою;

2) земля є незамінним засобом виробництва; якщо всі інші засоби виробництва можна замінити новими і більш продуктивними, то без землі виробничий процес здійснюватись не може;

3) земля просторово обмежена і в процесі розвитку продуктивних сил сільського господарства її не можна заново створити або збільшити її розміри; однак в умовах раціонального використання її продуктивні сили постійно розвиваються і зростають;

4) в процесі виробництва земля не зношується, а при правильному використанні постійно поліпшується. На відміну від усіх інших засобів виробництва, які зазнають фізичного і морального зносу і стають непридатними для подальшого використання, земля є вічним засобом виробництва.

Як товар земля задовольняє всі потреби людини наступним чином: фізіологічні - місце і середовище життєдіяльності людини, базис усіх виробничих сил; потреба в безпеці - в природному стані забезпечує екологічну безпеку, знижує ризик для життя та здоров'я людини, гарантує стабільність, безпеку, збереження і накопичення капіталу; соціальні - володіння землею сприяє підвищенню соціального статусу й престижу, формує почуття власної гідності, є основою гордості та слави; психологічні - задовольняє потребу в спілкуванні з природою, забезпечує задоволення духовних потреб людей у повазі й визнанні, дає психологічне задоволення; інтелектуальні - дає людині можливість реалізувати власний творчий потенціал у науці, виробництві та інших сферах діяльності, є об'єктом самопізнання.

Для аналізу розміру господарства СТОВ «Маяк» Кодимського району Одеської області розглянемо таблицю 2.2.

бізнес планування сільськогосподарський інвестиційний

Таблиця 2.2. Економічне забезпечення СТОВ «Маяка» Кодимського району Одеської області

Показники	2008 р	2 009р.	2010 р	2010р. до 2008р., +:-	2010р. до 2008р., %
Загальна земельна площа, га	3145,59	3145,59	2508	-637,59	79,73
Середньорічна чисельність працівників, зайнятих в сільськогосподарському виробництві, чол	99	98	77	-22	77,78
Вартість основних виробничих фондів, тис.грн.	3468	3508	3559	91	102,62
Вартість оборотних фондів, тис.грн.	4893	3180	6573	1680	134,33
Поголів`я сільсько -господарських тварин: велика рогата худоба, гол	217	143	69	-148	31,80
в т.ч. корів	30	74	67	37	в2,23р.
свиней	299	364	151	-148	50,50
Вартість валової продукції в порівняних цінах 2005р.,тис. грн.	2531,1	1583,47	1972,69	-558,41	77,94
в т.ч. рослинництво	2223,82	1115,1	1767,51	-456,31	79,48
тваринництво	307,28	468,37	205,18	-102,1	66,77
Доход (виручка) від реалізації, тис. грн.	3886	3097	5792	1906	149,05
Чистий прибуток (+), збиток (-), тис. грн.	249	-2443	550	301	в2,21р.

Аналізуючи таблицю «Розмір господарства», можна зробити такий висновок, що площа земельних угідь зменшилася у звітному році порівняно з базисним роком на 637,59га, а середньорічна чисельність працівників, які зайняті у виробництві зменшилося у 2010 році порівняно з 2008 роком на 22 чол. або на 23,22%.

Вартість основних виробничих фондів збільшилася на 91 тис. грн.. або 2,62%, а вартість оборотних фондів збільшилася на 1680 тис. грн.. або на 34,33%, а це означає, що на підприємстві почали більше використовувати техніку та технології.

Поголів'я великої рогатої худоби зменшилося на 148 гол., а поголів'я корів збільшилося на 37 гол або в 2,23 рази, а це означає, що на підприємстві більше почали виробляти молока.

Вартість валової продукції в порівняних цінах зменшилась на в 22,06 %, а у галузі рослинництва на 20,52%, також у галузі тваринництва на 33,23%.

Доход (виручка) від реалізації збільшилося на 1906 тис. грн.. або в 49,05%, але чистий прибуток збільшився на 301 тис.грн.

Отже, можна зробити висновок, що дане підприємство отримує прибуток, незначний, але може покрити всі витрати.

Щоб дослідити вартість та структуру доходу (виручки) від реалізації продукції в СТОВ «Маяк» Кодимського району Одеської області потрібно розглянути таблицю 2.3.

Аналізуючи таблицю складу та структури доходу від реалізації від реалізації, можна зробити висновок, що провідною галуззю у СТОВ «Маяк» є галузь рослинництва, аж потім галузь тваринництва.

У структурі дохід (виручка) від реалізації у галуззі рослинництва найбільший відсоток займає зернові та зернобобові, які в середньому за 3 роки займають 52,39%, а соняшник замає у всій структурі 24,75%, а також на підприємстві виробляється інша продукція рослинництва, яка займає в середньому за 3 роки 22тис.грн або 0,62%.

Галузь тваринництва займає 2 місце по спеціалізації виробництва в господарстві, найбільший дохід від галуззі тваринництва отримуємо від свинарства, яке займає у структурі 5,25%, також продукцію великої рогатої

худоби, яке у 2010 році порівняно з 2008 роком збільшилося в 2,11 рази.

СТОВ «Маяк» надає сільськогосподарські послуги, які також приносять дохід підприємству, і з кожним роком підприємство збільшує обсяг послуг цих послуг.

Таблиця 2.3. Вартість та структуру доходу (виручки) від реалізації продукції в СТОВ «Маяк» Кодимського району Одеської області

Види продукції	2008р	2009р	2010р	В середньому за 3 роки
	тис .грн	%	тис. грн	%	тис. грн	%	тис. грн	%
1	2	3	4	5	6	7	8	9
Всього по рослинництву	2889	89,25	1913	74,61	4161	86,85	2987,67	84,62
зернові та зернобобові	1967	60,77	868	33,85	2714	56,65	1849,67	52,39
пшениця озима	1294	39,98	470	18,33	1572	32,81	1112,00	31,50
жито	97	3,00	175	6,83	185	3,86	152,33	4,31
гречка	9	0,28	-	-	-	-	3,00	0,08
кукурудза	5	0,15	-	-	408	8,52	137,67	3,90
ячмінь озимий	-	-	149	5,81	311	6,49	153,33	4,34
ячмінь ярий	506	15,63	65	2,54	237	4,95	269,33	7,63
горох	41	1,27	-	-	-	-	13,67	0,39
овес	15	0,46	9	0,35	1	0,02	8,33	0,24
соняшник	532	16,43	651	25,39	1439	30,04	874,00	24,75
соя	-		25	0,98	-	-	8,33	0,24
ріпак озимий	388	11,99	313	12,21	-	-	233,67	6,62
ріпак ярий	-		49	1,91	-	-	16,33	0,46
інша продукція	2	0,06	56	2,18	8	0,17	22,00	0,62
Всього по тваринництву	330	10,19	592	23,09	565	11,79	495,67	14,04
велика рогата худоба	141	4,36	100	3,90	287	5,99	176,00	4,98
свині	81	2,50	227	8,85	248	5,18	185,33	5,25
молоко	108	3,34	164	6,40	29	0,61	100,33	2,84
інша продукція	-	-	101	3,94	1	0,02	34,00	0,96
Послуги в сільському господарстві	18	0,56	59	2,30	65	1,36	47,33	1,34
Всього по підприємству	3237	100,00	2564	100	4791	100,00	3530,67	100,00

Для дослідження рівня спеціалізації розглянемо таблицю 2.4.

Таблиця 2.4. Спеціалізація в ранжерованому ряді СТОВ «Маяка» Кодимського району Одеської області

Культури	Пшениця озима	Жито	Гречка	Кукурудза на зерно	Ячмінь озимий	Ячмінь ярий	Горох	Овес	Соняшник	Соя	Ріпак озимий	Ріпак ярий	Інша продукція рослинництва	ВРХ	Свині	Молоко	Інша продукція тваринництва	Послуги С/Г
Доход (виручка) від реалізації	31,50	4,31	0,08	3,90	4,34	7,63	0,39	0,24	24,75	0,24	6,62	0,46	0,62	4,98	5,25	2,84	0,96	1,34
№	1	8	18	9	7	3	15	16	2	17	4	14	13	6	5	10	12	11

Для визначення рівня спеціалізації використовуємо таку формулу:

Кс=100/ ?(2*і-1)*Уnі

Кс=100/640,29=0,16

Напрямок підприємства зерно-м'ясо-молочне, а 2011 році підприємство змінило спеціалізацію на зерно виробничий напрямок.

В ранжерованому ряді найбільшу питому вагу займає галузь рослинництва, а саме озима пшениця, яка займає 31,50% в структурі і перше місце в ранжерованому ряді, а друге місце займає соняшник, який займає 24,75%, а на третьому місці ярий ячмінь 7,63. Також на підприємстві вирощується тваринництво, але воно займає в ранжерованому раді по доході (виручки) від реалізації 5,6,10 місце.

При розв'язанні формули рівень спеціалізації господарства, ми дізналися, що у СТОВ «Маяк» середній рівень спеціалізації.

Отже, можна зробити висновок, що на СТОВ «Маяку» провідну галузь займає рослинництво.

Процес формування організаційної структури включає формулювання мети і задач, визначення складу і місце підрозділів, їх ресурсне забезпечення (включаючи чисельність працюючих), розробку регламентуючих процедур, документів, положень, що закріплюють і регулюючих форми, методи, процеси, які здійснюються в організаційній системі управління.

Весь цей процес можна організувати по трьох крупних стадіях:

- Формування загальної структурної схеми у всіх випадках має принципове значення, оскільки при цьому визначаються головні характеристики організації, а також напрями, по яких повинне бути здійснено більш поглиблене проектування як організаційної структури, так і ін. найважливіших аспектів системи (здатність переробки інформації).

- Розробка складу основних підрозділів і зв'язків між ними полягає в тому, що передбачається реалізація організаційних рішень не тільки в цілому по крупних лінійно-функціональних і програмно - цільовим блокам, але і аж до самостійних (базових) підрозділів апарату управління, розподіли конкретних задач між ними і побудови внутрішньо організаційних зв'язків. Під базовими управління, сектори, лабораторії), на які організаційно розділяються лінійно-функціональні і програмно-цільові підсистеми. Базові підрозділи можуть мати свою внутрішню структуру.

Регламентація організаційної структури - передбачає розробку кількість характеристик апарату управління і процедур управлінської діяльності. Вона включає: визначення складу внутрішніх елементів базових підрозділів (бюро, груп і посад); визначення проектної чисельності підрозділів; розподіл задач і робіт між конкретними виконавцями; встановлення відповідальності за їх виконання; розробку процедур виконання управлінських робіт в підрозділах; розрахунки витрат на управління і показників ефективності апарату управління в умовах проектованої організаційної структури.

Основне виробництво, як правило, складається з окремих фаз або стадій, за якими класифікуються відповідні цехи: заготівельні (ливарні, ковальські, пресові, металоконструкцій та ін.); обробні (механічні (механічні, деревообробні, термічні, гальванічні тощо); складальні (цехи вузлового складання та загального складання, випробування, фарбування готових виробів і т. ін.). Допоміжні цехи сприяють випуску основної продукції, виготовляють допоміжні види виробів, які необхідні для нормальної роботи основних цехів (наприклад, виготовлення інструментів, запчастин для ремонту устаткування, виробництво енергії, надання ремонтних та енергетичних послуг). Важливішими з цих цехів уважаються інструментальні, ремонтно-механічні, ремонтно-енергетичні, ремонтно-будівельні, модельні, штампові та ін. Побічні цехи переробляють відходи основного та допоміжного виробництв і виготовляють непрофільну продукцію або відновлюють допоміжні матеріали для потреб виробництва. Наприклад, цех виробництва товарів широкого вжитку, цех регенерації формовочної суміші, мастил, обтиральних матеріалів тощо.

Підсобні цехи здійснюють підготовку основних матеріалів для основних цехів, а також виготовляють тару для упакування продукції. Обслуговуючі цехи і господарства виробничого призначення забезпечують нормальну роботу основних та допоміжних цехів шляхом транспортування і збереження сировини, напівфабрикатів, готової продукції, проведення необхідних санітарно-технічних заходів, підтримання благоустрою їх приміщень і території тощо. До категорії обслуговуючих господарств належать: складське господарство, у складі якого різноманітні склади та комори; транспортне

господарство, яке формується на базі депо, гаражів, ремонтних майстерень, транспортних та вантажно-розвантажувальних засобів; санітарно-технічне господарство, що об'єднує водопровідні, каналізаційні, вентиляційні та опалювальні пристрої; центральна заводська лабораторія, яка складається з відповідних лабораторій механічної, металографічної, хімічної, пірометричної, рентгенівської тощо.

У виробничу структуру не входять різні загальнозаводські служби, а також господарства і підрозділи капітального будівництва, охорони довкілля, культурно-побутового обслуговування працівників, наприклад, житлово-комунальне господарство, підсобне господарство, їдальні, профілакторії, медичні установи, дитячі ясла, садки, клуби, спортивні та оздоровчі підрозділи тощо. Наведемо виробничу структуру СТОВ «Маяк».

Мал. 1. Виробнича структура СТОВ «Маяк» Кодимського району Одеської області

2.2 Забезпеченість господарства виробничими ресурсами та ефективність їх використання

Земельні ресурси є основою матеріального і духовного виробництва. Від характеру і рівня ефективності використання землі залежить розвиток продуктивних сил, масштаби виробництва і матеріальне благополуччя народу. Земельні ресурси необхідні всім галузям народного господарства, однак їх роль у різних сферах суспільного виробництва не однакова. Якщо в промисловості, крім добувної, земля є лише просторовим базисом, то в сільському господарстві вона - головний засіб виробництва. Роль землі в сільськогосподарському виробництві визначається тим, що їй притаманна специфічна унікальна властивість - родючість. Завдяки цій властивості земля активно впливає на процес сільськогосподарського виробництва. Родючість визначається здатністю ґрунту нагромаджувати й утримувати вологу та забезпечувати нею рослини, нагромаджувати і трансформувати поживні речовини в доступній для рослин формі, а також забезпечувати доступ кисню в зону кореневої системи рослин, тобто здійснювати аерацію. Проте ці визначальні для родючості ґрунту фактори ніколи не бувають однаковими і мають різне співвідношення між собою, що безпосередньо позначається і на рівні родючості.

Розв'язання проблем ефективності земельних ресурсів в сучасних умовах кардинальних трансформацій господарського механізму виходить на перший план як основна мета й головний критерій ринкових перетворень в Україні. Саме підвищення ефективності виробництва лежить в основі формування реального добробуту населення, економічної безпеки та незалежності держави, визначення її достойного місця у світових процесах глобалізації. Зростання ефективності виробництва є головною передумовою завоювання ринків збуту, збільшення маси прибутку - основного джерела подальшого розвитку, технічного переозброєння та технологічної перебудови виробництва, підвищення добробуту працюючих.

Щоб дослідити ефективність використання земельних ресурсів в СТОВ «Маяк» Кодимського району Одеської області потрібно розглянути таблицю 2.4.

Таблиця 2.4. Ефективність використання земельних ресурсів в СТОВ «Маяк» Кодимського району Одеської області

Показники	2008 р	2009 р	2010 р	2010р. до 2008р., %
Вироблено на 100 га сільсько -господарських угідь, тис.грн валової продукції в порівняних цінах 2005 р.	80,47	50,34	78,66	97,75
доходу (виручки) від реалізації	123,53	98,46	230,94	186,95
чистого прибутку (збитку)	7,92	-77,66	21,93	277,04
Вироблено на 100 га відповідних угідь, ц зерна	1170,30	555,52	1271,01	108,61
соняшник	197,99	101,14	202,20	102,13

Аналізуючи таблицю «Ефективність використання земельних ресурсів в СТОВ «Маяк», можна зробити висновок, що виробленого на 100 га сільськогосподарських угідь припадає на валову продукцію в порівняних цінах у звітному році порівняно з базисним зменшилося в 2,26%, а доходу від реалізації збільшилося в 1,87 рази, а чистий прибуток в 2,77 рази, а це означає що підприємство отримує прибуток від реалізації своєї продукції.

Вироблено зерна на 100 га ріллі збільшилося у 2010 році порівняно з 2008 роком на 8,61%, а соняшник збільшився на 2,13%.

Основні виробничі фонди (основний капітал) -- це грошовий вираз знарядь праці. Вони беруть участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натурально-речову форму.

Споживна вартість знарядь праці закріплюється на тривалий час у сфері виробництва, а вартість знаходиться в постійному русі, причому частина її переноситься на заново створений продукт, а інша частина, постійно зменшуючись, фіксується у засобах виробництва до завершення строку їх використання.