Автоматизація державного земельного кадастру міста Звенигородка

Зміст

Вступ

1. Основи державного земельного кадастру

1.1 Поняття державного земельного кадастру

1.2 Об'єкт земельного кадастру

1.3 Зміст державного земельного кадастру в населених пунктах

2. Існуючий стан ведення державного земельного кадастру

2.1 Земельний фонд міста Звенигородка

2.1.1 Природнокліматичні та ґрунтові умови

2.2. Cтан ведення державного земельного кадастру

2.2.2 Реєстрація землеволодінь і землекористувань

2.2.2 Облік кількості і якості земель

2.2.3 Стан земельно оціночних робіт

3. Шляхи вдосконалення ведення державного земельного кадастру

3.1 Основні напрямки вдосконалення ведення державного земельного кадастру

3.2 Реєстрація земельних ділянок і права власності на них

3.3 Створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру

3.4 Ведення чергового кадастрового плану

3.5 Окремі аспекти вдосконалення грошової оцінки земельної ділянки

4. Охорона праці

5. Охорона навколишнього середовища

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

В економічно розвинених країнах кадастр земель та іншої нерухомості пройшов етапи становлення і розвитку протягом останніх сотень років. В даний час ці держави мають юридично повноцінний, організаційно оформлений інструмент обліку і ведення оподаткування, що є найважливішій становлячи економічній і соціальній стабільності держави. Кінцевим продуктом при веденні державного земельного кадастру повинен бути банк кадастрової інформації. Користувачами інформації, що зберігається в такому банку даних, можуть бути органи управління територіями, адміністрації міст, областей, АР Крим міст Києва і Севастополя. В даний час наголошується незадовільне положення в області обліку природних і муніципальних об'єктів, що приводить до значних економічних втрат, зниженню доходів місцевого бюджетів і іншим негативним результатам. Державні кадастри, створені в умовах галузевого управління економікою, відрізняються відомчою роз'єднаністю, несумісністю інформації, що міститься в них, а тому не можуть служити для комплексної оцінки об'єктів і ресурсів.

Враховуючи сучасні технічні можливості по збору, обробці, зберіганню і видачі даних про кадастр, його зростаюче значення, зміни, що відбуваються в суспільному перевлаштуванні України, досвід провідних європейських країн, США і Канади, доцільно сформувати сучасний підхід до структури кадастрів України, і міського кадастру зокрема, вирішити правові і юридичні питання створення, ведення і моніторингу кадастру. Це торкається не тільки окремих видів кадастру, але і системи Державного кадастру України, для успішного втілення якого необхідно підготувати і прийняти відповідні законодавчі і нормативно-технічні акти і щонайшвидше розробити стандарти на терміни і визначення.

Для того, щоб ефективно можливості банків даних використовувалися органами управління, необхідне дотримання трьох умов:

Будь-який банк кадастрових даних повинен містити достовірну і повну інформацію про земельний кадастр.

Доступ зацікавлених служб до кадастрової інформації, що зберігається в банках даних, повинен бути миттєвим, що досяжне завдяки термінальному зв'язку між банками даних і відповідними службами.

Формати і класифікатори банків даних всіх об'єктів кадастрової інформації повинні бути єдиними.

До складу Єдиної системи державних кадастрів повинні увійти наступні основні групи державних кадастрів:

- кадастри природних ресурсів (земельний, водний, корисних копалин, екологічний, рослинного і тваринного світу і ін.)

- кадастри нерухомості (інженерних мереж і комунікацій, житлових і нежилих будов, транспортних магістралей, вулично-дорожніх мереж і ін.);

- регістри (населення, підприємств, адміністративно-територіальних утворень).

Створення і ведення всіх видів кадастру залишається однією з найважливіших проблем управління територіями на сучасному етапі. Дані кадастрів необхідні для інформаційного забезпечення господарської діяльності в регіонах і містах, екологічного моніторингу і раціонального використовування природних ресурсів.

Об'єктом проектування виступає державний земельний кадастр Звенигородської міської ради.

Мета проекту полягає в аналізі законодавчих та нормативно-правових актів, вивченні матеріалів щодо ведення ДЗК та його автоматизації в місті Звенигородці та використанні геоінформаційних технологій.

Практична значимість проекту полягає у можливості запровадження запропонованих моделей автоматизації ДЗК на базовому рівні.

1. Основи державного земельного кадастру

1.1 Поняття державного земельного кадастру.

Державний земельний кадастр -- це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів. Ведення земельного кадастру зумовлене об'єктивними потребами суспільства в одержанні необхідних відомостей про землю як першоджерело матеріальних благ та об'єкт оподаткування.

Слово "кадастр" походить від латинських слів "саput", що означає "податковий предмет" та "capetastrum" "опис податкових предметів". Правовий аспект державного земельного кадастру, що пов'язаний з юридичним оформленням прав власності на землю, потребує ґрунтових знань земельного права, яке вивчає форми власності на землю, правовий режим земель різної категорій земельного фонду, пов'язаних з передачею земель у власність, наданням земель у користування, тобто зі зміною суб'єктів права власності на землю користування нею, в розрізі яких ведеться державний земельний кадастр. Ведення державного земельного кадастру потребує належного топографо - геодезичного і картографічного забезпечення, а тому має тісний зв'язок з геодезією, фотограмметрією, картографією, які дають просторову характеристику землеволодінь, землекористувань та земельних ділянок.

Земельний кадастр базується на результатах масових статистичних даних про природний і господарський стан земель, особливо при визначенні показників економічної оцінки земель.

Призначення державного земельного кадастру

З метою удосконалення планування сільськогосподарського виробництва в 50-60-х роках XX ст. виникла необхідність переходу до планування з урахуванням природно-економічних умов територій. У зв'язку з цим у 1968 р. у законодавчому порядку було введено державний земельний кадастр, який представляв собою сукупність необхідних і вірогідних даних про правовий, природний і господарський стан земель. До його складу включалися дані про реєстрацію землекористувань, облік кількості та якості земель, бонітування грунтів на економічну оцінку земель.

Призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ та організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносив, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Основними завданнями ведення державного земельного кадастру є:

За Статтею 195 ЗК України [1] визначено три основні завдання, які виконуються суб'єктами земельно-кадастрових інформаційних відносин у процесі одержання, використання, поширення та зберігання документованих відомостей про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Орган, який здійснює ведення державного земельного кадастру, зобов'язаний надавати дані про об'єкти обліку, які містяться в державному земельному кадастрі, будь-якій особі за пред'явленням посвідчення і письмової заяви (юридичній особі документа, що підтверджує реєстрацію даної юридичної особи і повноваження його представника), у вигляді завірених виписок з державного земельного кадастру, копій документів, які зберігаються в кадастровій справі, і копій планів (карт), реєстрів обліку. Виняток складають дані, які містять державну таємницю, визначені законодавством України.

В Указі Президента України «Про Основні напрями земельної реформи на 2001--2005 роки» [2] від 30 травня 2001 р. визначається здійснення заходів щодо удосконалення ведення державного земельного кадастру.

1.2Об'єкт земельного кадастру

Згідно статті 196 ЗК України „ Складові частини державного земельного кадастру ” [1] визначено об'єкти державного земельного кадастру:

кадастрове зонування;

кадастрові зйомки;

бонітування ґрунтів;

економічну оцінку земель;

грошову оцінку земельних ділянок;

державну реєстрацію земельних ділянок;

облік кількості та якості земель.

До земельно-кадастрової документації належать кадастрові карти та плани (графічні і цифрові), схеми, графіки, текстові та інші матеріали, що містять відомості про межі адміністративно-територіальних утворень, межі земельних ділянок власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, правовий режим земель, що перебувають у власності, їх кількість, якість, народногосподарську цінність та продуктивність за власниками землі і землекористувачами. Земельно-кадастрова документація включає книги реєстрації державних актів на право колективної власності, приватної власності на землю, право постійного користування землею, договорів на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди.

Реєстрація права власності, права користування землею та договорів на оренду землі

Право власності (стаття 81 ЗК України) або право постійного користування землею(стаття 92 ЗК України) посвідчується державними актами, форми яких затверджені постановою Верховної Ради України від 13 березня 1992 року. Державні акти видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними радами. до відання виконавчих органів сільських, селищних міських рад “віднесено реєстрацію суб'єктів власності на землю, реєстрацію права користування землею і договорів на оренду землі, видачу документів, що посвідчують право власності і право користування землею.

Облік кількості і якості земель

Суть обліку кількості земель відображають відомості, які характеризують кожну земельну ділянку за складом угідь та Їх підвидами відповідно до прийнятої класифікації угідь.

Якість земель відображаються у обліку де містяться відомості, що характеризують земельні угіддя за генетичним типом ґрунту та гранулометричним складом, іншими природними властивостями, що впливають на його родючість (глибина гумусового горизонту, вміст гумусу

об'ємна маса, вміст фосфору і калію, засоленість, кислотність, заболоченість, еродованість тощо), а також за ступенем забруднення ґрунтів важкими металами, отрутохімікатами та радіонуклідами

Бонітування ґрунтів

Бонітування ґрунтів - порівняльної оцінки якості ґрунтів за їх основними природними властивостями, які мають сталий характер та суттєво вплива-ють на урожайність сільськогосподарських культур, вирощу-ваних у конкретних природно-кліматичних умовах. Бонітування ґрунтів проводиться за 100-бальною шкалою. Вищим балом оцінюються грунти з кращими властивостями, які мають найбільшу природну продуктивність.

Показники, що отримуються при бонітуванні грунтів використовуюють для проведення грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення. Значно ширше використання даних бонітування забезпечило б проведення внутрігосподарського бонітування ґрунтів, що дало б можливість оцінити кожну окрему земельну ділянку за об'єктивними сталими природними властивостями.

Економічна оцінка

Економічна оцінка земель - це оцінка землі як природного ресурсу і засобу виробництва у сільському і лісовому господарстві та як просторового базису в суспільному виробництві за показниками, що характеризують продуктивність земель, ефективність їх використання та доходпість з одиниці площі

Економічна оцінка земель різного призначення проводиться для порівняльного аналізу ефективності їх використання. Дані економічної оцінки земель е основою грошової оцінки земельної ділянки сільськогосподарського цільового призначення. Економічна оцінка земель визначається в балах або у грошовому еквіваленті.

Бонітування та економічна оцінка земель дуже тісно пов'язані спільною метою, спираються на єдині земельно - кадастрові дані обліку кількості та якості земель, матеріали обстеження і джерела статистичної інформації про виробничі показники використання оцінюваних земель. Основним завдання м економічної оцінки - це є визначення виробничої придатності земель.[3]

Грошова оцінка земель

В основу грошової оцінки земель покладено рентний доход. Грошову оцінку земель поділяють на:

грошову оцінку земель сільськогосподарського призначення;

грошову оцінку земель населених пунктів; грошову оцінку земель

несільськогосподарського призначення (крім земель населених пунктів).

Поряд з грошовою оцінкою земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів важливе значення для створення умов ефективного використання земель, стимулювання підприємницької діяльності, заохочення інвестицій має грошова оцінка земель несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів.В основу грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення покладається капіталізований рентний дохід або нормативний середньорічний економічний ефект, що створюється внаслідок використання відповідних земельних ділянок.

Постановою Верховної Ради України від 19.09.96 р. "Про порядок введення в дію Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України" Про плату за землю" [4] поставлено завдання провести грошову оцінку земель населених пунктів та земель несільськогосподарського призначення (крім земель населених пунктів) до 01.01.1999 р.

Кадастрове зонування

Включає встановлення:

місця розташування обмежень щодо використання земель

меж кадастрових зон та кварталів

меж оціночних районів та зон;

кадастрових номерів (території адміністративно-територіальної одиниці).

Відсутність законодавчого закріплення поняття кожної зі складових кадастрового зонування створює перешкоди у формуванні автоматизованої системи державного земельного кадастру. Тому Держкомзем України 16 лютого 1998 р. видав Тимчасові методичні вказівки щодо присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам для ведення державного земельного кадастру, в яких визначається поняття, види та загальна характеристика кадастрової облікової одиниці.

Згідно з названими Методичними вказівками кадастрова облікова одиниця -- це земельна ділянка, кадастровий квартал, кадастрова зона, адміністративно-територіальна одиниця.

Складовою частиною кадастрового зонування є встановлення меж кадастрових зон і кварталів.

Відповідно до Методичних вказівок від 16 лютого 1998 р. кадастрова зона -- це сукупність (об'єднання) земельних ділянок, які знаходяться за межами населених пунктів та території сільської (селищної) ради, або Об'єднання кадастрових кварталів у населених пунктах. Кадастровий квартал -- це компактне об'єднання земельних ділянок у населеному пункті, обмежене інженерними спорудами або природними межами.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України «Про Програму

створення автоматизованої системи ведення державного земельного

кадастру» від 2 грудня 1997 р.[5] в Україні запроваджується єдина система

кадастрової нумерації земельних ділянок з метою забезпечення створення і функціонування автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру, можливостей ефективної обробки і управління інформацією у відповідній інформаційній системі, підтримки зв'язку з іншими галузевими кадастрами та інформаційними системами.

Результати кадастрового зонування мають відтворюватися у відповідних документах -- в індексній кадастровій карті та черговому кадастровому плані. Індексна кадастрова карта -- це спеціальна карта (план) розміщення кадастрових облікових одиниць у межах адміністративно-територіальних утворень, яка містить межі облікових одиниць, їх нумерацію.

Кадастрова зйомка

Кадастрові зйомки--це складова частина державного земельного кадастру. Вони є комплексом робіт, який виконуюють для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

а) геодезичне встановлення меж земельної ділянки;

б) погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами;

в) відновлення меж земельної ділянки на місцевості;

г) встановлення меж частив земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі;

ґ) виготовлення кадастрового плану [1]

Відповідно до Закону України «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність» від 23 грудня 1998р [6]. Зокрема, кадастрові зйомки визначаються як комплекс робіт, що мають бути виконані для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

Геодезичне встановлення меж земельної ділянки передбачає виконання у встановленому чинним законодавством порядку комплексу топографо-геодезичних і картографічних робіт, пов'язаних з визначенням меж такої ділянки відносно геодезичних пунктів, тобто закріплених точок земної поверхні, положення яких. визначено у загальній системі геодезичних координат і висот, прийнятої для України.

1.3 Зміст державного земельного кадастру в населених пунктах

Ефективне управління процесами функціонування і розвиток населених пунктів, особливо великих міст, які є складними територіальними системами соціально-економічного, геолого-екологічного типу, складними технічними системами, неможливі без надійного інформаційного забезпечення.

Для забезпечення суб'єктів містобудування необхідною інформацією Законом України "Про основи містобудування" передбачено створення містобудівного кадастру населених пунктів України. Система даних містобудівного кадастру базується на відомостях про землю, територію, які забезпечують її веденням державного земельного кадастру.[7]

Земля на території міста є переважно просторовим операційним базисом для розміщення об'єктів будівництва, хоч не виключено її використання як і головного засобу виробництва для потреб ведення сільського і лісового господарства. Тому її раціональне використання суттєво впливає на економічний стан господарювання юридичних і фізичних осіб на території міста, що має важливе значення в умовах ринкової економіки. Особливої актуальності набуває земельно-кадастрова інформація на нинішньому етапі, у зв'язку із введенням і справлянням плати за землю у вигляді земельного податку та орендної плати.

Значення, завдання і зміст містобудівного кадастру

Законом України "Про основи містобудування" передбачено створення містобудівного кадастру населених пунктів України, який міститиме систему даних про належність території до відповідних функціональних зон, їх сучасне і перспективне призначення, інженерно-геологічну ситуації, стан забудови інженерного забезпечення, характеристику будинків і споруд на землях усіх форм власності і призначений для забезпечення в установленому порядку суб'єктів містобудування необхідною інформацією.[7]

Містобудівний кадастр - це автоматизована інформаційна система, яка містить дані про міські території, об'єкти міського середовища. Основне завдання містобудівного кадастру - накопичення, обробка і видача інформації для:

- розробки генерального плану міста;

- управління і перспективного планування розвитку міста та його окремих районів,

- проектування об'єктів промислового і цивільного призначення на території міста;

- експлуатації об'єктів міського господарства (включаючи інженерні мережі), визначення обсягів і строків їх реконструкції;

- вдосконалення обліку та раціонального використання об'єктів нерухомості і природних ресурсів;

- вирішення завдань оподаткування, введення нормативної плати за

користування природними ресурсами і санкцій за забруднення навколишнього середовища, нераціональне землекористування;

- виконання виробничих завдань різними організаціями, службами й установами міста;

- забезпечення вихідною інформацією галузевих автоматизованих систем;

- виконання завдань земельної реформи, відведення земельних ділянок, землевпорядкування, охорони прав землекористувачів, орендарів і землевласників;

- проведення природоохоронних заходів.

Місто -- це великий населений пункт, який представляє собою певний, відмінний від села, тип соціально-економічної організації суспільства. Місту притаманна специфічна демографічна, професійна й організаційна структура. Поняття міста невіддільне від поняття територіального розподілу праці. Це, власне, і визначає виробничі функції міст у сфері промисловості, транспорту, обміну, а також створення послуг для прилеглих до міста територій.

Для міста характерна підвищена густота населення і компактність забудови. Віднесення населеного пункту до категорії міста оформляться в певному порядку і супроводжується встановленням його міської межі і міських земель.

Міські землі - це територія, яка є базою для житлового, культурно-по-бутового, промислового та іншого будівництва, а також для розміщення шляхів сполучення. При цьому під територією міста розуміють всі землі, які знаходяться в рамках межі міста. Остання виконує дві функції: по-перше, вона є границею, яка відділяє землі міста від інших категорій земель, по-друге, виконує роль адміністративної границі міста, тобто виконує ті ж функції, що й межа району, області тощо. Встановлення межі міста (основою чого служать рішення відповідного державного органу про визнання населеного пункту містом) має істотне юридичне значення, оскільки з цього моменту на даній території починає діяти правовий режим міських земель.

Землі, які фактично забудовані або призначені під забудову згідно з планом розвитку міста і використання його земель, надаються в користування (оренду) підприємствам, організаціям, відомствам, кооперативам і громадянам для громадського, індивідуального будівництва. Ці землі складають найважливішу частину міських земель. На них, по суті, розміщується саме місто, тобто житлові, адміністративні, промислові та інші будівлі і споруди.

Об'єкт і предмет містобудівного кадастру

Кожен із об'єктів містобудівного кадастру повинен характеризуватися реєстрами правового, метричного, технічного, вартісного, функціонального характеру, сукупність яких зосереджується у паспортах земельної ділянки, будівель і споруд кожного власника землі чи землекористувача, у паспортах об'єктів інженерно-транспортних мереж. Для територіальних зон міста паспорти не складаються, а відомості про них відображаються у вигляді картографічних матеріалів, на які наносяться межі і необхідні характеристики цих зон. З інформації містобудівного кадастру важливе значення мають дані грошової оцінки земель, будівель і споруд. Якщо оцінка будівель і споруд давно налагоджена і ведеться на належному рівні за їх балансовою вартістю, то оцінка міських земель ведеться порівняно недавно.

Первинним елементом містобудівною кадастру є земельні угіддя, тобто конкретна земельна ділянка, яка систематично використовується або придатна до використання для відповідних господарських потреб і відрізняється за природно-історичними ознаками.

На теперішній час дані про власників землі, землекористувачів та їх площі зосереджені у відповідних звітних документах (форма 6-зем) та окремо на картографічних матеріалах. Для оперативного управління земельними ресурсами на території міста необхідне створення автоматизованої земельно-інформаційної системи (ЗІС), яка за допомогою комп'ютерної техніки поєднає всі дані в єдину базу даних для функціонування загальної інформаційної системи міста.[1]

Щодо всіх земель міста, то у земельно-інформаційній системі повинні бути показники, що характеризують всі їхні види та особливості окремих видів. Загальними показниками у цій системі мають бути:

порядковий номер;

назва вулиці, площі;

номер земельної ділянки всередині забудованого кварталу;

власник землі, землекористувач;

підстава для передачі землі у власність та надання у користування;

обмеження у використанні земель (сервітути);

загальна площа земельної ділянки, га або м2;

дата і прізвище особи, яка засвідчила правильність запису в реєстрову книгу тощо.[8]

Крім цих показників, кожна земельна ділянка має включати показники грошової оцінки (ціни) та ставки і розміри плати за землю.

Слід сказати, що досить цінними для потреб містобудівного кадастру є дані щодо ґрунтового покриву території, його гранулометричної характеристики, меліоративного стану земель, крутизни й експозиції схилу земельної ділянки тощо, які є важливими чинниками у містобудуванні. Сучасні комп'ютерні технології дають можливість отримувати цифрові карти, незалежно від масштабу вихідних картографічних матеріалів. При формуванні цифрової карти території використовуються високоточні алгоритми шифрування, які забезпечують врахування можливої деформації та стику пластикових або паперових вихідних даних картографічних носіїв.

Якість цифрової карти забезпечується використанням растроскануючих технологій, в яких відсутній суб'єктивний чинник, пов'язаний з

ергономічними характеристиками технічного забезпечення та з фізичними можливостями людини (як при роботі з дигітайзером)

Для забезпечення обміну інформацією в умовах широкого розповсюдження різних ГІС, для створення і використання картографічної продукції в різних видах кадастрів необхідно домогтися стандартизації складу, структури, типів даних і формату їх подання незалежно від методів і технологічних особливостей одержання та обробки інформації для створення цифрової карти. Стосовно організації даних, то з усього масиву інформації кожного з видів кадастру доцільно виділити обов'язкові компоненти, спільні для всіх цифрових карт, та специфічні, притаманні тільки одному з кадастрів. Передбачається така схема створення банку даних містобудівного кадастру:

Схема міста (М 1:10000, 1:25000, 1:50000);

Схеми кварталу (М 1:2000, 1:5000, 1:10000);

Земельні ділянки (М 1:500, 1:1000, 1:2000).

Банк даних:

Загальна площа ділянки: а) під городом;;б) під садом; в) під двором; г)під житловими будівлями; г) під не житловими будівлями;

Форми користування землею: а) у приватній власності; б) у колективній власності; в) у державній власності; г) оренда;

Норма площі землі для власності (користування): а) скільки за нормою; б) фактично; в) скільки у постійному користуванні; г) скільки у тимчасовому користуванні;

Оцінка власності (нерухомості): а) вартість будівель; б) вартість споруд; в) вартість землі; г) вартість комунікацій (каналізація, телефон, телебачення, газопостачання, водогін, вулична мережа).

Розташування об'єкта: а) від центру міста; б) від залізничного вокзалу; в) від автостанції; г) від аеропорту ґ) кліматичний пояс (тип ґрунтів); д) ступінь забрудненості навколишнього середовища; є) наявність річок, каналів, штучних водоймищ.

У зв'язку зі створенням державного містобудівного кадастру однією з основних проблем є розробка його структури змісту і систем класифікації й кодування кадастрової інформації.[8]

Основною обліковою одиницею кадастру є ділянка землекористування з характеристиками, необхідними і достатніми для оцінки відповідного

використання і прийняття рішення про перспективне освоєння, яке базується на комплексній оцінці елементів міської території

Під землекористуванням (землеволодінням) розуміють ділянки території, які мають користувача (власника) - приватну особу або колектив, місто (муніципалітет), державу - і характеризуються відповідною вартістю і придатністю для різного функціонального використання.

2. Існуючий стан ведення державного земельного кадастру

2.1 Земельний фонд міста Звенигородка

Характеристика об'єкту

Звенигородка - промисловий центр Черкаської області, місто обласного підпорядкування. У межах міста проходять автошляхи міжміського значення.

Для планувальної структури міста характерний розвиток сельбищної території єдиним масивом, дещо витягнутим з пінічного заходу на південний схід.

Чисельність населення міста на 01.01.2000 року складала за даними міського відділу статистики 19901 тис. чоловік.

До земель населених пунктів належать землі міст, селищ міського типу і сіл, а також землі які входять у їх територію. Міська, селищна межа відділяє міські селищні землі від земель інших категорій земельного фонду. Порядок встановлення і зміни міської, селищної межі, земельногосподарського устрою території міст і селищ міського типу, вилучення та надання земельних ділянок і умови користування ними визначається земельним кодексом України, яким визначені також повноваження щодо розпорядження та управління земельними ресурсами міських та селищних рад.

Ведення державного земельного кадастру на землях населених пунктів, в тому числі на землях міст покладено на державні органи земельних ресурсів, а ведення окремої земельно-кадастрової документації - на виконавчі органи місцевих рад. Таким чином земельним кадастром в місті Звенигородці займається міський відділ земельних ресурсів при Держкомземі України

Земельний фонд м.Звенигородка станом на 01.01.2005р. складає 2041.90 га, із них - 483,37 га або 23,66% займають забудовані землі, це свідчить що п'ята частина території міста знаходиться під забудовою.

Другою категорією земель по площі є сільськогосподарські землі, площа яких складає 1393,47га - це 68,26% від площі міста.

Відкриті землі без рослинного покриву складають 0,31 (6,40).

Під водою зайнято 19.55 га, під лісами - 139,37 га.

Основними землекористувачами в місті є громадяни, у власності і користуванні яких знаходиться 1190,63 га землі, які використовуються для будівництва та обслуговування жилих будинків, ведення садівництва та гаражного будівництва.

Підприємства, організації, установи промисловості, транспорту і зв'язку займають 1215,51 га.

Земельний фонд міста по категоріях земель показано в таблиці 2.1

2.1. Земельний фонд міста

№№п/п	Категорія земель	Площа, га	%
1	Сільськогосподарські землі	1393,47	68,26
2	Ліси	139, 37	6,82
3	Забудовані землі	483,11	23,66
4	Відкриті землі без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом	6,40	0,31
5	Води	19,55	0,95
	Всього	2041.90	100

Висновок: Отже в межах тереторії міста звенигородка найбільшу частину серед категорій земель займають сільськогосподарські землі -

68,26 %.

2.2. Структура землекористувачів Звенигородського р -ну

№ п/п	Вид використання	Площа, га
1	Сільськогосподарські підприємства	35534,08
2	Для будівництва та обслуговування жилих будинків	969,09
3	Для садівництва	221,32
4	Для гаражного будівництва	0,22
5	Для городництва	231,77
6	Для здійснення підприємницької діяльності	20,60
7	Для сінокосіння	11,04
8	Заклади, установи, організації	680,24
9	Промислові та інші підприємства	927,12
10	Підприємства та організації транспорту та зв'язку	1215,51
11	Частини, підприємства, організації оборони	1,61
12	Організації і установи природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення	15,60
13	Лісогосподарські підприємства	17983,30
	Всього	57811,50

Висновок: Найбільшу частину в структурі землекористувачів в Звенигородському районі займають сільськогосподарські підприємства - 35534,1 га на другому місці лісогосподарські підприємства - 17811,5 га.

2.1.1 Природнокліматичні та ґрунтові умови

Клімат району помірно - континентальний. Зима м'яка, з частими відлигами. Літо тепле, в окремі роки спекотне,західні вітри приносять опади. Пересічна температура повітря +7°C. Середня температура найхолоднішого місяця січня -- 5,9°C. Середня температура липня складає + 19°C. Максимальна +39°C, мінімальна?37°C.

Період з температурою +10°C становить 160-- 170 днів. Опадів 450--520 мм. в рік.

Переважаючими агрогрупами ґрунтів у місті Звенигородка виступають групи 49г1, 40в1, 41д VII-1,49вVIII-2, 49гVIII-2, 49дVIII-2,133вVII,141VII.

Дані агровиробничих груп ґрунтів по місту Звенигородка наведено в таблиці 2.3

Шифр	Назва	Угіддя
		Рілля	Пасовища	Всього
5б1	Дерново - слабо підзолисті глинисто - піщані грунти стародавніх терас (0 - 10)	11,62		11,62
60в1	Темно - сірі опідзолені супіщані грунти широких вододільних плато (0 - 10)	20,89		20,89
40в1	Темно - сірі опідзолені супіщані грунти широких вододільних плато (0 - 10)	0,47		0,47
41г1	Чорноземи слабореградовані легкосуглинкові широких вододільних плато (0 - 10)	17,75		17,75
41д VII-1	Чорноземи слабодеградовані середньосуглинкові односкатних схилів простої форми крутизною (1 - 20)	1,96		1,96
49вVIII-2	Темно -сірі опідзолені слабозмиті супіщані грунти односкатних схилівпростої форми крутизною (2 - 30)	6,41		6,41
49гVIII-2	Чорноземи опідзолені слабозмиті легкосуглинкові односкатних схилів простої форми крутизною (2 - 30)	13,22		13,22
49дVIII-2	Чорноземи опідзолені слабозмиті середньосуглинкові односкатних схилів простої форми крутизною (2 - 30)		0,93	0,93
133вVII	Лучні вилуговані супіщані грунти заплав низького рівня (0 - 10)		9,11	9,11
141VII	Болотні неосушені грунти заплав низького рівня (0 - 10)		2,62	2,62

2.3. Агровиробничі групи ґрунтів

2.2 Cтан ведення державного земельного кадастру

З перших днів існування демократичної влади в Україні взято курс на реформування економіки на ринкових засадах, що вимагало зміни земельного ладу і формування господаря землі. У зв'язку з цим першим законодавчим актом про землю в Україні була постанова Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року "Про земельну реформу". її завдання - перерозподіл земель з наданням права на володіння та користування, створення умов для раціонального використання й охорони, рівноправного розвитку різних форм господарювання, формування багатоукладної економіки.

У ході проведення таких важливих етапів земельної реформи, як роздержавлення і приватизація землі, виникла необхідність у законодавчому регулюванні нових земельних відносин в країні.

Цій меті відповідав Земельний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 25 жовтня 2002 року. Будучи основним законом про землю, він поряд з необхідними правовими нормами регулювання земельних відносин в Україні закріпив законодавчі норми щодо ведення державного земельного кадастру.

Планомірне і раціональне використання земель населених пунктів здійснюється відповідно до планів і прогнозів використання земельних ресурсів, розроблених у схемах землевпорядкування на най блищу і віддалену перспективу через управління цими землями при вирішенні питань планування і забудови, які зумовлені рівнем розвитку виробничих сил та характером виробничих відносин.

Вирішення любих землевпорядних робіт щодо прогнозування використання земель і перспективного розвитку міст можливе лише при наявності необхідної вихідної інформації про сучасний правовий, природний та господарський стан земель. Вивчення земельного фонду населених пунктів здійснюється на постійній основі за єдиною державною системою шляхом проведення топографо-геодезичних зйомок і картографічних робіт, геоботанічних, ґрунтових, містобудівних та інших обстежень і розвідувань, обліком кількості і якості земель, бонітування, економічної і грошової оцінки земель, зонування території населених пунктів, реєстрацію прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки з врахуванням об'єктів нерухомості, які на них розташовані. Державний земельний кадастр повинен забезпечити вивчення земельного фонду всіх населених пунктів - сіл, селищ міського типу і міст з метою задоволення різноманітних запитів населення, яке там проживає. Важливою особливістю цих робіт було проведення великомасштабних зйомок в містах, проведення детального обміру та визначенню розмірів землекористувань, реєстрація землекористувань. По матеріалах інвентаризації розроблялись проекти впорядкування виявлених лишків землекористувань, а також розробляють пропозиції використання самовільно зайнятих земель які, як правило, вилучались і зводились в масиви для організації раціонального їх використання, а невеликі за розміром ділянки перерозподілялись з метою надання маломірних земельних ділянок (до 0,06 га) в тимчасове використання сім'ям, які потребували соціального захисту. Основним недоліком згаданих робіт є те, що землекористувачам не видавались на руки документи на право користування земельними ділянками. Такий підхід ускладнював процес контролю за використанням земель у містах, а здійснення поточного внесення змін в реєстрацію землекористувачів повністю покладався на добросовісність чиновників житлово-комунальних служб, які питання регулювання земельних відносин, здійснення контролю за використанням земель та ведення реєстрації землекористувань відносили до другорядних справ. В результаті матеріали первинної реєстрації землекористувань через 5-10 років не відповідали фактичному стану.

У повному обсязі ще не вдалося їх відобразити у наявній земельно-кадастровій інформації. Ці дані включають інформацію щодо якості сільськогосподарських земель з ряду показників. Так, нині ще не відображається інформація про забруднення грунтів пестицидами, гербіцидами, нітратами, важкими металами і радіонуклідами.

Щодо характеристики якості лісових угідь та земель населених пунктів, то земельно-кадастрова інформація ще не має таких даних через відсутність проведених робіт.

З введенням Конституцією України державної, комунальної і приватної форм власності на землю роль земельного кадастру значно підвищується. Започатковується визначення земель комунальної власності, що до зміни управління земельним фондом особливо в містах, де очікується перерозподіл та розподіл значної кількості земель.

2.2.1 Реєстрація землеволодінь і землекористувань

Реєстрація земельних ділянок - це правова сторона земельног кадастру. Вона забезпечує дотримання принципів недоторканості земельного фонду країни й охорону прав власників та землекористувачів па надані їм в установленому порядку землі ].

Реєстрація - не внесення в реєстри (списки, описи, переліки, відомості, спеціальні книги) записів про особи, предмети, певні факти тощо з мето/о обліки, надання їм законної сили.

Державна реєстрація - це процес, необхідний для виникнення, зміни, переходу, обмеження і припинення прав власності або інших прав.

Наказом Держкомзему України від 23 серпня 2001р. №144 було затверджено положення ”Про реєстрацію землеволодінь та землекористувань”.[9] Методом реєстрації є внесення записів у державний реєстр землі та нерухомості на підставі заяв і відповідних документів, отриманих від власників та користувачів і з інших джерел. Державна реєстрація земельних ділянок з застосуванням комп'ютерних технологій - це складова частина автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру, до якої входить комп'ютерна база даних, що містить у електронному вигляді відомості про земельні ділянки, персональні дані власників, користувачів та орендарів земельних ділянок, визначених згідно з статтями 2, 79, 80 Земельного кодексу України[1] як об'єкти й суб'єкти земельних відносин, дані про складання та видачу державних актів на право власності та на право постійного користування земельними ділянками, договорів оренди землі.

Державна реєстрація відомостей про земельні ділянки, персональні дані власників, користувачів, орендарів земельних ділянок - це внесення запису до бази даних кадастрової інформації земельних ділянок у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності, права постійного користування землею, права оренди землі, що здійснюється на підставі правовстановлюючих документів, за рахунок коштів особи, що звернулася до державного органу земельних ресурсів Держкомзему України за реєстрацією правовстановлюючого документа.

Регіональні, районні, міські центри ДЗК, їх філії та представництва, які уклали угоди з Центром ДЗК про умови здійснення державної реєстрації земельних ділянок з застосуванням комп'ютерних технологій та доступу до інформації локальної бази даних, використовуючи спеціалізоване програмне забезпечення, є реєстраторами. Реєстратор вносить відомості про складання та видачу державних актів на право власності та на право постійного користування земельними ділянками, договорів оренди землі до бази даних земельних ділянок і надає витяги з неї. Реєстратор відповідає за створення, ведення, збереження, захист інформації локальної бази даних від несанкціонованого доступу та втрати.

Реєстраційна картка - це документ, який містить дані, що підлягають унесенню до локальної бази земельних ділянок Реєстратором.

Реєстраційні картки надаються Реєстратору у двох примірниках, які мають однакову серію та номер, нанесені друкарським способом. Реєстратор надає безкоштовно бланки реєстраційних карток державним органам земельних ресурсів Держкомзему України. Форма Реєстраційної картки передбачає:

Реєстрація відомостей про земельні ділянки, персональні дані землевласників, землекористувачів, орендарів виконується в такому порядку:

Унесення відомостей про земельні ділянки, персональні дані землевласників, землекористувачів, орендарів до Реєстраційної картки.

Звірення та доповнення відомостей про земельні ділянки, персональні дані землевласників, землекористувачів, орендарів у Реєстраційній картці.

Здійснення державної реєстрації шляхом унесення відомостей про земельні ділянки, персональні дані землевласників, землекористувачів, орендарів з Реєстраційної картки до бази даних земельних ділянок.

Видачу витягів із бази даних земельних ділянок про унесені відомості правовстановлюючих документів, що посвідчують право власності, право постійного користування землею, право оренди землі.

Приклад реєстраційної картки міститься в додатку №9

Державна реєстрація державних актів, що посвідчують право приватної власності на землю або право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) здійснюється районною, міською, селищною, сільською радою; договорів оренди - виконавчим органом міської, селищної, сільської ради,; державних актів право власності на землю місцевими державними органами земельних ресурсів.

Державні акти, що посвідчують право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю або право постійного користування землею реєструються, відповідно, у:

Книзі записів (реєстрації) державних актів на право приватної власності на землю;

Книзі реєстрації державних актів на право колективної власності на землю;

Книзі реєстрації державних актів на право власності на землю;

Книзі реєстрації державних актів на право постійного користування землею (громадянами);

Книзі реєстрації державних актів на право постійного користування землею (юридичними особами). Договори на право тимчасового користування землею реєструються у книзі реєстрації договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди).[1]

Отже, реєстрація землеволодінь і землекористувань фактично зведена до реєстрації державних актів та договорів:

на право колективної власності на землю;

на право приватної власності на землю;

на право постійного користування землею;

договорів тимчасового користування землею (в тому числі оренди);

договорів оренди землі.[10]

Книги реєстрації державних актів і договорів ведеться Звенигородським міським відділом Черкаської регіональної філії Державного підприємства центру Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах окремо по місту.

Ці книги прошнуровуються, засвідчуються підписами міського голови та начальника міського відділу земельних ресурсів і скріплюються гербовою печаткою.

У випадку припинення права власності чи користування земельною ділянкою документ, який посвідчує це право, повертається до архіву державного органу земельних ресурсів, де зберігається другий примірник цього документа, технічний звіт з його складання та книги записів (реєстрації). У відповідній книзі записів (реєстрації) робиться запис про припинення права власності чи користування земельною ділянкою, який посвідчується підписом начальника районного відділу, міського управління (відділу) земельних ресурсів Держкомзему України.

Державна реєстрація договорів оренди є офіційна визнаною і визначає єдині умови реєстрації договорів оренди та договорів суборенди земельних ділянок. Реєстрація цих договорів фізичних і юридичних особами (заявниками) вимагає подання до державного органу земельних ресурсів таких документів:

заяви, про державну реєстрацію договору оренди, який подається особисто або надсилається поштою;

договору оренди;

плану (схеми) земельної ділянки, що надається в оренду (у разі зміни цільового призначення подається проект відведення земельної ділянки).

рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади про надання в оренду земельної ділянки, що перебуває в державній або комунальній власності;

результатів конкурсу, аукціону, що вироблювали право оренди на конкурентних засадах;

Орган, що проводить реєстрацію землі у 20-денний термін перевіряє подані документи, та готує обґрунтований висновок про державну реєстрацію, або відмову у такій реєстрації. Та передає ці висновки відповідним комітетам сільської, селищної, та міських рад.

У 10-денний термін державна реєстрація засвідчується гербовою печаткою та підписом голови відповідної ради.[11]

Факт реєстрації договорів оренди реєструється у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі відповідно по кожній раді.

Перереєстрація відбувається у разі внесення змін до договорів оренди, або його поновлення.

Динаміка оренди та інвентаризація земель по м.Звенигородка наведена в додатку 5. Динаміка свідчить що протягом років, що інвентаризація земель почала набирати обертів з 2001 року - 472 га і з кожним роком збільшувалась і вже в 2005 році досягла 721 га.

Про оренду можна сказати теж саме, що починаючи з 1999р оренда землі зросла з 6.41га і в 2005році сягає вже - 69.17 га Кількість орендарів збільшується

Юридично реєстрація прав власності на нерухоме майно закріплене в законі України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”.[12]

Таким чином, у зв'язку із збільшенням власників землі і землекористувачів, забезпечення державою гарантії прав на землю та збільшенням кількості зміни права власності або користування землею виникла необхідність вдосконалення, як самої реєстрації так і форм книг, в яких повинна проводитись реєстрація правоустановлюючих документів та землеволодінь і землекористувань.

2.2.2 Облік кількості і якості земель

Облік земель і державна реєстрація земельних ділянок перебувають у тісному зв'язку з землевпорядкуванням і веденням державного земельного кадастру, оскільки правильне, раціональне і високопродуктивне використання землі залежить не лише від правильно проведеного землевпорядкування і належного ведення державного земельного кадастру, а й від налагодження однакового і суворого обліку землі й збереження точних даних про окремі земельні ділянки, що належать громадянам, юридичним особам, територіальним громадам і державі на праві власності або користування

Основне завдання обліку кількості земель полягає в тому, щоб дати характеристику кожній земельній ділянці, землеволодінню і землекористуванню щодо їх розмірів, складу угідь, їх підвидів відповідно до прийнятої класифікації.

Обліку підлягають усі землі, що перебувають у власності зазначених вище суб'єктів, або ж у постійному чи тимчасовому користуванні, в тому числі на умовах оренди, а також землі запасу і державного лісового фонду.

Обліком передбачена кількісна характеристика земель, що перебувають у власності, зокрема в державній, приватній і комунальній, а також земель, які перебувають в оренді. Виділяється також інформація про землі, що оподатковуються і не оподатковуються.

Особлива увага надається обліку зрошуваних і осушуваних земель. Він ведеться за загальноприйнятою класифікацією угідь, за фактичним станом і використанням меліоративних земель. Однак цей облік ведеться не тільки за угіддями та їх підвидами, але й за ступенем зрошуваності й осушуваності, способами зрошення й осушення, станом зрошувальної й осушувальної мережі.При обліку кількості земель виділяються: землі у межах населених пунктів; землі за межами населених пунктів; землі за категоріями; землі за формами власності; зрошувані й осушені землі; землі, що надані в тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди; землі, що оподатковуються, та землі, що не оподатковуються.[13]

У цілому кількісний облік всіх земель включає 41 рядок і 67 граф. Така інформація -- до послуг громадян, організацій, підприємств установ, підприємницьких структур. У межах населених пунктів цей показник трохи вищий; 43 рядки і 67

Облік земель за якістю згідно з Положенням про порядок ведення державного земельного кадастру (п. 9) проводиться за всіма категоріями земель і містить

класифікацію всіх земель сільськогосподарського призначення за придатністю з виділенням особливо цінних земель;

характеристику земель за товщиною гумусового, горизонту, вмісту гумусу і рухомих поживних речовин, механічним складом ґрунтів,

крутизною схилів, еродованістю, кам'янистістю, засоленістю, солонцюватістю, кислотністю, пере зволоженістю, заболоченістю, забрудненням як продуктами хімізації сільського господарства, так і техногенним, у тому числі радіонуклідним;

характеристику культур технічного стану природних кормових угідь;

лісотипологічну характеристику лісових угідь;

класифікацію земель житлової і громадської забудови;

характеристику земель у населених пунктах за інженерно-геологічними умовами, рівнем забезпеченості соціальною, інженерно-транспортною та природоохоронною інфраструктурою, об'єктами оздоровчого рекреаційного та історико-культурного призначення.[3]

Кадастровий облік ведеться шляхом надання кадастрового номеру земельній ділянці, що реєструється в Державному реєстрі земель.

На базовому рівні кадастровий облік земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні громадян і юридичних осіб ведеться відповідно державним органом земельних ресурсів району (міста обласного значення) та міст Києва і Севастополя в межах території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (села. селища, міста, району).

На національному рівні кадастровий облік земельних ділянок ведеться Державним комітетом України по земельних ресурсах об'єктів земельної власності, що перебувають в управлінні Кабінету Міністрів України, Національної академії наук та інших самоврядних організацій.

Всі дані про земельні ділянки подаються в обласне головне управління земельних ресурсів. Кожен рік подається звітність у формі 6-зем. в яку вносяться зміни щодо права власності або зміни площ земельних ділянок. На даному етапі облік якості земель не проводиться так як всі дані бонітування ґрунтів є застарілими, ще проводились в 80-х роках минулого століття. Як завжди не вистачає коштів.