Завдання та зміст внутрігосподарського землеустрою

1

Розділ 1 Завдання та зміст внутрігосподарського землеустрою

Внутрігосподарський землеустрій проводять після того, як виконано такі етапи земельної реформи:

1. визначено територію земель сільської ради.

2. визначено межі сільських населених пунктів,

3. проведено роздержавлення земель - визначено землекористувачів, які одержали державні акти з зазначенням площі земель користуванні в розмірі окремих угідь, та складено план території землекористувань.

Крім того, повинно бути вирішено питання розвитку інженерної інфраструктури та економіки на цілий адміністративний район або на частину його, до якої належить об'єкт землеустрою. Офіційно об'єктом внутрішньогосподарського землеустрою є господарство, утворене внаслідок роздержавлення державного господарства (наприклад, радгоспу) або колишнього колгоспу (сільськогосподарської артілі).

Але фактично об'єкт землеустрою складається не лише з нового колективного господарства (об'єднання землекористувачів), але й з інших землекористувань, що оформлені на землях колишнього радгоспу або колгоспу, а також з земель резервного фонду та громадського користування, які знаходяться в розпорядженні місцевої влади. Деякі елементи землеустрою (проектування доріг, заходи боротьби з ерозією ґрунтів, утворення лісосмуг тощо) розробляються також і на територію тих землекористувань, площі земель яких вносять окремими рядками до експлікацій, що складають, та враховують під час виконання інженерно-економічних розрахунків.

Внутрішньогосподарський землеустрій сільськогосподарського підприємства проводять з метою створення організаційних умов для ефективного використання землі, одержання високих сталих врожаїв, утворення надійної кормової бази для розвитку тваринництва, раціонального використання сільськогосподарських машин, боротьби з ерозією ґрунтів та впливом суховій. Землеустрій повинен вирішувати питання розвитку всіх галузей сільськогосподарського виробництва.

Проект внутрігосподарського землеустрою складається з таких елементів:

а) розміщення господарських центрів та виробничих підрозділів підприємства (ця робота пов'язана з складанням проекту планування населених пунктів);

б) розміщення магістральної мереж доріг;

в) організації сільськогосподарських угідь та системи сівозмін (з трансформуванням угідь та поліпшенням земель);

г) організації території сівозміни (розташування полів, доріг, захисних лісосмуг, джерел водопостачання);

д) організації території багаторічних насаджень (садів. ягідників, виноградників);

e) організації території сіножаті та пасовищ.

Склад елементів проекту землеустрою змінюється залежмо під зони розміщення об'єкту землеустрою (наприклад, на півдні України - залежно від системи зрошувальних каналів).

Всі елементи проекту землеустрою повинні бути між собою тісно пов'язані. В різні часи, склад внутрігосподарського землеустрою змінювався - від одної ріллі до всіх сільськогосподарських угідь.

До складу проекту необхідно включати заходи боротьби з негативними явищами природи (ерозія ґрунтів, вплив суховіїв) та недоліками в розташуванні земель (вклинювання, через смужжя, ламані межі тощо).

Розділ II. Підготовчі роботи

Перша стадія процесу землеустрою - підготовчі роботи. їх зміст - одержання завдання на виконання робіт з землеустрою та детальне вивчення матеріалів, які характеризують об'єкт землеустрою.

Підготовчі роботи виконують частково камеральним методом, частково - польовим обстеженням. Це дуже важлива частина процесу землеустрою, тому головний проектний інститут землеустрою "Земпроект" відокремив їх як окремий вид роботи під назвою "землевпорядні вишукування для розроблення проекту землеустрою".

Землевпорядні вишукування складаються також з таких елементів:

1. Збирання, систематизація та аналіз планово-картографічних, вишукувальних та земельно-звітних матеріалів (плани попередніх робіт землеустрою та вишукувальних робіт - ґрунтознавчих, меліоративних, виробництва об'єкту землеустрою, перед проектної документації щодо підвищення ефективності господарювання та використання земельного фонду, заходів з охорони природи - згідно з розробками в межах району, розвитку інженерної інфраструктури та кращого використання території;

Польове обстеження території;

Виявлення резервів більш ефективного використання земель та їх екологічної охорони.

Плани складають в масштабі 1:10000 (залежно від площі території вони можуть складатися в масштабі 1:25000 або 1:50000, для населених пунктів 1:2000). На планах необхідно нанести рельєф (у випадку його відсутності на планах землеустрою треба перенести горизонталі з топографічних карт, - що складені для всієї території України).

Необхідно зробити оцінку якості картографічних матеріалів - визначити метод складання планів, за якими інструкціями проведено зйомочні роботи, точність обґрунтування зйомки, систему координат. Готують також копії планів - оригінали для виготовлення планів землеустрою.

Польові обстеження починають з огляду всієї території об'єкта землеустрою. Встановлюють в натурі наявність межових знаків, за їх відсутності - необхідно поновити інструментальним методом (за допомогою теодоліта та мірної стрічки), виконати складання відповідного акта з представниками землекористувачів. При виявленні зміни в ситуації на планах необхідно провести корегування планів (якщо зміни охоплюють більше 20% площі), або провести нові знімальні роботи, що теж оформляється відповіднім актом.

На копії плану під час обстеження нумерується кожний контур угідь, а у відомості зазначають характеристику його та пропозиції щодо можливості трансформування і площу.

На ріллі треба визначити механічний склад ґрунту, величину горизонту гумусу, наявність ерозії, дати коротку характеристику рельєфу.

На сіножаті та пасовищах треба визначити їх тип, склад травостою, придатність до обробітку машинами.

На лісових насадженнях визначають склад породи лісу, висоту та діаметр дерев, можливість використання для випасу худоби.

На забудованих ділянках визначають стан будівель, можливість подальшої забудови.

На дорогах дають характеристику проїзної частини та інженерних споруд.

На об'єктах меліорації визначають стан гідротехнічних споруд, якість води, глибину залягання ґрунтових вод.

Як результат польового обстеження складається акт з визначенням об'єкту виконаних робіт. Складають також схеми попередників сільськогосподарських культур за два попередні роки. Після проведення підготовчих робіт по внутрігосподарському землеустрою складають таку документацію:

1. Пояснювальну записку.

Вона складається з п'яти розділів, до яких додаються відповідні таблиці.

Розділ 1. Вступ.

Подавати загальні відомості про об'єкт землеустрою.

Розділ 2. Характеристика використання землі.

Характеристика господарства (місце розташування, кліматичні умови. характеристика рельєфу, структура управління господарством, землекористування на території). Додаються таблиці:

1. Загальна економічна оцінка сільськогосподарських угідь.

2. Оцінка ріллі по ефективності обробітку основних сільськогосподарських культур (по урожайності та окупності витрат).

3. Характеристика зрошуваних та осушуваних земель.

4. Ділянки угідь, що потребують поліпшення.

5. Характеристика існуючих доріг.

6. Характеристика існуючих лісонасаджень.

7. Характеристика захисних насаджень, що пропонуються для створення.

8. Наявність та стан водних джерел.

9. Джерела забруднення та ерозії території.

10. Заповідники, заказники, охоронні території.

Розділ 3. Основні показники раніше розробленої проектної документації:

а) вдосконалення сівозмін;

б) проект планування та забудови (населені пункти та об'єкти поза межами їх);

в) водоохоронні зони та прибережні смуги;

г) схема розвитку внутрігосподарських доріг;

д) меліорація земель;

є) рекультивація угідь;

ж) внутрігосподарський землеустрій;

з) бонітування ґрунтів та агрохімічні дослідження;

і) будівництво гідротехнічних споруд;

к) організація культурних пасовищ та зрошуваних ділянок;

л) створення захисних лісових насаджень;

м) докорінне поліпшення природних кормових угідь;

н) інвентаризація порушених земель.

Розділ 4 Виробничі показники.

Це напрямок господарювання, міжгосподарські зв'язки, пункти здачі продукції, структура управління, коефіцієнт окупності витрат.

Додаються таблиці:

1. Трудові ресурси.

2. Площі сільськогосподарських угідь.

3. Посівні площі, урожайність та валовий збір за останніх 5 років.

4. Характеристика багаторічних насаджень.

5. Наявна протиерозійна техніка.

6. Внесення добрив під культури (органічних та мінеральних).

7. Хімічні меліорації (гіпсування, вапнування).

8. Обсяги агротехнічних заходів для захисту від ерозії.

9. Поголів'я тварин та птиці.

10. Продуктивність тварин та птиці.

11. Виробництво валової продукції тваринництва.

12. Вартість і структура товарної продукції (реалізація продукції та сума від реалізації).

13. Розподіл продукції (надходження та витрачення) .

14. Пропозиції по освоєнню земель (трансформації).

Розділ 5. Висновки та пропозиції.

Це зміна площі сільськогосподарських угідь; інтенсифікація використання угідь; резерви для залучення сільськогосподарського виробництва земель інших землекористувачів; несприятливі природні процеси тощо.

2. Додатки до пояснювальної записки:

Схема контурів сільськогосподарських угідь, складена при польовому обстеженні.

Схеми попередників сільськогосподарських культур за останні два роки. Пояснювальну записку підписують виконавці: землевпорядник, економіст, агролісомеліоратор, а також головний інженер проекту. На титульному аркуші записки повинні бути підписи керівника проектного інституту та головного інженера проекту.

Розділ III. Розміщення господарських центрів та виробничих підрозділів сільськогосподарського підприємства

Складання проекту землеустрою починається з розгляду організації виробництва та керівництва ним. Колективні сільськогосподарські підприємства можуть мати такі типові форми організації:

З трьох ступенів - центральне керівництво, відділок, бригада.

З двох ступенів - центральне керівництво, бригада.

З одного ступеня - цехова.

Кожному типу підприємства відповідає певний розмір господарства, його спеціалізація, кількість землі та сільськогосподарських угідь, в тому числі, кількість голів тварин, наявність населених пунктів та чисельність населення в них.

В першому типі підприємства відділок виконує функції основної виробничої одиниці - має свою землю, худобу, техніку, населений пункт та керує роботою виробничих бригад; центральне керівництво має свій населений пункт, центральну майстерню, транспорт - воно керує роботою відділів (до цього типу підприємства належить більшість радгоспів). В підприємствах цього типу доцільно мати центральний господарський центр та один з відділків розташовувати в одному населеному пункті.

В підприємствах другого типу керівництво розташовано в одному населеному пункті разом з тваринницькими фермами, там сконцентровано все виробництво та виробничі бригади (до цього типу належить частина радгоспів і більшість колгоспів).

В підприємствах третього типу виробництво концентрується в спеціальних цехах (наприклад, цехи рільництва, городництва), а кожний цех керує роботою спеціалізованих бригад та ланок.

Господарський центр підприємства в умовах України повинен розташовуватися в існуючому населеному пункті. Його доцільно розташовувати в центрі земель господарства за умови надійного транспортного зв'язку з усіма частинами території господарства, пунктами переробки сільськогосподарської продукції, найближчими залізничними станціями та пристанями.

Розташування господарського центру на території населеного пункту повинно бути пов'язане з перспективою розвитку населеного пункту. На території господарського центру розташовують: тваринницькі ферми, автомобільні парки, ремонтні майстерні, сараї, гаражі для сільськогосподарської техніки, склади, підприємства переробки продукції та збереження насіння, адміністративні будинки, приміщення для обслуговуючого персоналу.

Населений пункт, де розташований господарський центр, повинен виконувати функції культурного центру, а тому відповідати таким умовам: компактна форма розташування з найменшою площею мережі вулиць; можливість будівництва будинків - житлових та культурно-побутового призначення, а також садіння дерев; нормальний зв'язок з адміністративним центром району; належні екологічні умови; спокійний рельєф з загальним ухилом для відведення поверхневих вод.

Для визначення числа та розміру відділків в господарстві треба врахувати площу земель, розташування їх, концентрацію та спеціалізацію господарства, умови водо забезпечення.

В господарстві з невеликою площею ріллі за умови компактного розташування утворення відліку недоцільне. В господарстві з порівняно з великою площею ріллі, зі значним поголів'ям тварин організація відділків доцільна.

В зонах навкруги великих міст та в районах розвиненої промисловості доцільна овочева-молочна спеціалізація сільськогосподарських підприємств з високим рівнем інтенсифікації, доцільно розміщати в населених пунктах відділки як основні одиниці господарства.

Межі території відділків треба проводити по "живих урочищах" - річках, вздовж ярів, зелених насаджень. В умовах України в наш час господарські центри - відділки в господарствах вже існують, існують також тваринницькі ферми, які потребують реконструкції для збільшення поголів'я - за умови забезпечення кормами свого господарства. Розмір кожної тваринницької ферми встановлюється в процесі землеустрою, виходячи з місцевих та економічних умов.

Якщо проектується нова ферма, треба проробити декілька варіантів її розміщення з врахуванням капітальних витрат на будівництво (перевезення будівельних матеріалів, спорудження будівель, організація водопостачання, будівництво доріг та іншої інженерної інфраструктури).

Деякі сільськогосподарські підприємства мають допоміжні господарські цеп гри: польові стани, літні табори, кошари тощо. Вони можуть мати або постійне або тимчасове призначення. Їх потрібно включати до елементів проектування при землеустрої.

Великі тваринницькі комплекси (великої рогатої худоби, свинарські, конярства, птахівничі тощо) інколи розташовані окремо від населених пунктів, за умови повної відповідності санітарно-екологічним та будівельно-планувальним вимогам.

На цих комплексах утворюється значна кількість гною; при застосуванні методу гідро змивання гною виникає потреба великої кількості води, тому доцільно організовувати біля цих комплексів зрошуване землеробство з використанням стічних вод (з організацією кормової сівозміни).

Розділ IV. Складання схеми планування сільських населених пунктів

На час складання проекту внутрігосподарського землеустрою межі всіх населених пунктів на території земель сільської ради вже встановлено, обчислено загальну площу населеного пункту, визначено землекористування, що розташовані в ньому, передбачено збільшення території, видано державні акти на користування землю, але присадибні ділянки окремих господарств на плані ще не визначено. В наш час нові населені пункти в Україні майже не виникають. Тому при внутрігосподарському землеустрої подають лише запільні відомості, які характеризують населені пункти, що господарськими центрами сільськогосподарського підприємства - експлікацію земель і розподілом по землекористуванням, коротку характеристику доріг, будівель громадського користування, чисельність населення та дворів - присадибних ділянок.

Кожний населений пункт повинен мати проект планування та розвитку інженерної інфраструктури. Він може бути складений до початку проведення робіт внутрігосподарського землеустрою або після них.

На плані землеустрою наносять квартали та межі окремих землекористувань без меж присадибних ділянок - схему планування населеного пункту. Наносять також межі території тваринницьких ферм, господарських дворів та адміністративного центру сільськогосподарського підприємства. Нижче стисло наведено загальну методику та порядок проведення робіт з складання проекту планування нового сільського населеного пункту. Вибір місця для населеного пункту проводить комісія в складі представників районної влади - старшого землевпорядника, районного архітектора, санітарного лікаря і представників дорожнього відділу, пожежної охорони, землекористувачів, на землях яких утворюється населений пункт, та сільської ради.

Для населеного пункту обирають місцевість з гарними природними умовами - красивим краєвидом, захистом від вітрів, недалеко від річки та зелених масивів. Треба також враховувати економічні, архітектурно-планувальні, будівельно-технічні та санітарно-гігієнічні вимоги.

Велике значення має сума витрат на освоєння нової території, тому треба розробляти декілька варіантів проекту населеного пункту та обрати найкращий.

Території, розташовані на підвищених плато та низинах, для утворення населеного пункту малопридатні, на плато - бо незахищені від переважаючих вітрів (взимку - снігові замети , значне охолодження), в низинах - бо затоплюються, виникають тумани, які викликають підвищену вологість в будинках. Найбільше придатні території, розташовані на схилах, захищені від холодних вітрів зеленими насадженнями. Характеристику вітрового режиму дає роза вітрів - графічне визначення сили вітру за напрямками, вона будується окремо для зимового періоду та для літа. В цілому найпридатніші території зі схилами - південним, південно-східним і південно-західним (уклон від 0,5° до 5°).

Рельєф території повинен бути не дуже пересіченим, що полегшить виконання будівельних робіт (горизонтальна поверхня вимагає значних робіт для відведення поверхневих вод). Ґрунти на території населеного пункту повинні відповідати будівельним вимогам, глибина залягання ґрунтових вод - не менше 3 м. На території повинні бути джерела і придатною для пиття водою, бажана наявність відкритих водоймищ (при відсутності ріки можна використати рельєф для створення ставків).

За санітарно-гігієнічними умовами на території повинні бути відсутні заболочені землі та джерела малярії. Територія повинна бути розташована з повітряного боку по відношенню до джерел забруднення повітря, вище місця забруднення води на річці; на ній не повинні бути кладовища, скотомогильники та звалища. Вона мусить бути забезпечена надійними дорогами для сполучення з іншими населеними пунктами.

Населений пункт, що проектується, повинен задовольняти вимогам культурно - побутового обслуговування населення.

Проект планування населеного пункту складається на копії плану масштабом 1:5000 - 1:1000 з нанесеними елементами рельєфу (горизонталями).

В сільському населеному пункті проектуються дві зони - житлова (з адміністративно-громадським центром) та виробнича.

В житловій зоні проектуються вулиці, площі, квартали та інші елементи планування. Мережа вулиць зв'язується з дорогами, під'їздами до населеного пункту; вона не повинна розміщатися на напрямках переважаючих вітрів; вулиці утворюють систему внутрішніх шляхів сполучення.

Існує чотири системи вуличної мережі:

прямокутна (вулиці мають прямолінійні напрямки, утворюючи в перетині кути біля 90°);

радіальна (вулиці розходяться радіусами від центру);

радіально-кільцева (вулиці розходяться радіусами від центру;

4. криволінійна напрямок вулиць зумовлений рельєфом місцевості.

Загальні вимоги щодо проектування вулиці: за умовами розташування, ухилом та ґрунтом, придатна для руху транспорту в усі пори року; не потребує значної кількості складних споруд; перетинає інші вулиці під кутом близьким до 90°; водовідвідні канапи розташовані вздовж вулиці, не перетинаючи її.

Вулиці поділяються на головні, житлові та провулки.

Головні вулиці з'єднують житлові квартали з виробничою зоною, підходять до головного майдану і з'єднують населений пункт з зовнішніми під'їзними дорогами, ширина їх 20-25 м.. Вздовж них розміщують більші будинки. Житлові вулиці з'єднують квартали в єдину систему; ширина їх 15-20 м. Провулки утворюють проїзди між бічними сторонами кварталів, ширина їх 10-12 м. На перетинах вулиць зрізують гострі кути.

В деяких пунктах, більших за площею, проектують розміщення майдану, а призначенням вони поділяються на:

- головні (в центральній частині населеного пункту),

- розвантажувальні (перед будинками, де збираються значні маси людей),

- транспорті ( в місцях перетину магістралей),

- базарні (для торгівлі).

Майдани можуть мати форму простої геометричної фігури або вільну конфігурацію, що залежить від кількості прилеглих вулиць та їх ширини. Під них відводиться від 0,2 до 0,75 га (залежно від розміру населеного пункту). Якщо будинки на майдані мають приблизно однакову висоту З то довжина його рекомендується від 3З до 6Н. Коли один з будинків має більшу висоту Н, довжина майдану рекомендується від 3Н до 6Н.

В центрі головного майдану доцільно розмістити сквер з зеленими насадженнями.

Квартал - це частина населеного пункту, межами якого є вулиця загального користування або зовнішня межа території населеного пункту. Межі кварталів - прямі лінії або криві (колові з певним радіусом або довільні). Довжина кварталу між двома проїздами до 300 м. В межах кварталу проектуються окремі ділянки - присадибні власного землеволодіння або адміністративно-господарського призначення. Розташування ділянок в кварталі може бути однорядними (в кварталі один ряд ділянок) або дворядними (квартал по довжині поділено на дві частини, в кожній розташовується один ряд). В присадибних ділянках відношення довжини до ширини не більше 5:1.

В центральній частині населеного пункту розміщують будинки сільради, крамниці, їдальні, клуб (біля нього бажано розмістити парк та спортмайданчик).

Шкільні ділянки (площа не менше 1 га) проектуються на деякій віддалі від житлових кварталів, в місцях з кращими санітарними умовами.

Дитячі садки та ясла розміщують в житловій зоні, але на віддалі від вулиць з великим шумом, на території з зеленими насадженнями, на шляхах пересування жителів до місць роботи.

Амбулаторія та поліклініка розміщуються в житловій зоні, лікарня - поза її територією, на віддалі більше 100 м. від житлових будинків.

Лазню розміщують недалеко від житлової та виробничої зони, на віддалі більше 50 м. від житлових будинків.

Будинок управління сільськогосподарського підприємства розміщують в житловій зоні, але ближче до господарського двору.

Проектування виробничої зони сільського населеного пункту повинно відповідати раціональній організації технологічних процесів і механізації в тваринництві. Необхідно також дотримуватись вимог: санітарних, зооветеринарних, пожежної безпеки, захисту від холодних вітрів. До території житлової зони повинна прилягати складська група будівель: поруч з нею доцільно розмістити транспортно-господарську групу та транспортний двір, далі - силосні траншеї для збереження кормів (зеленої маси, що закладається восени). Тваринницьку ферму треба розміщати далі від житлових кварталів, щоб запахи та стік поверхневих вод не були спрямовані на житлову зону.

Приміщення для тварин треба розміщати: в північній зоні України - довгою віссю в напрямку північ-південь, в південній частині - в напрямку схід-захід, але обов'язково під кутом до напрямку переважного вітру.

Тваринницькі ферми поділяються за такими ознаками:

видом тварин (велика рогата худоба, свині, вівці, птиці);

призначенням (товарні, племені, відгодівельні);

спеціалізацією (молочні, м'ясні, шерстні).

На кожній фермі всі приміщення, незалежно від виробничого призначення, відносять до однієї з груп: для утримання тварин; для відгодування кормів до споживання; обслуговуючі та ветеринарні (ізолятор).

В основі розміщення цих груп будівель покладено технологічний проте на фермі. Основні технологічні лінії на фермі: приміщення кормів, продукції ферми та гною.

Окремі будівлі ферми треба розміщати з різницею відміток поверхні землі біля торців до 0,75 м.

Для прогулянки тварин проектують спеціальні майданчики, вигули, між тваринницькими приміщеннями. Приміщення обробки і приготування кормів розміщують за рельєфом вище тваринницьких будівель та з навітряної сторони.

Гноєсховище розміщують з підвітряної сторони від будівель ферми, нижче за рельєфом та на відсталі більше 50 м. Територія ферми слід обсадити смугою дерев, шириною 10-20 м.

Ізолятор розміщують з підвітряної сторони відносно будівель ферми; його треба обсадити смугою дерев, шириною більше 20 м; до нього прокладають дороги, що ізольовані від шляхів пересування тварин на пасовище та доріг для перевезення кормів.

Всі запроектовані елементи проекту (вулиці, квартали, окремі ділянки) наносяться на план графічно (за допомогою лінійки з поділками, циркуля та транспортира). Площі окремих фігур обчислюють без детальних математичних розрахунків.

Проект розглядається та затверджується відповідно до встановленого порядку (через обласний відділ архітектури та будівництва), після чого переноситься в натуру (на місцевість). Перенесення проекту оформлюється актом, що складається з замовником, якому видаються: креслення (генеральний план населеного пункту в масштабі 1:2000, або 1:5000), схема кварталів з геодезичними даними, схема вертикального планування території; генеральний план (технічний звіт з додатками) та експлікація земель з зазначенням площі окремих проектних ділянок.

Розділ V. Проектування доріг

Діяльність кожного підприємства вимагає відповідної організації роботи транспорту, який є важливим елементом процесу виробництва.

Сільське господарство характеризується великою різноманітністю вантажів, обсяг вантажоперевезень значно збільшується в літній та осінній періоди. До сільськогосподарського підприємства завозять машини, добрива, паливно-мастильні та будівельні матеріали тощо; з нього вивозять на залізничні станції, пристані, заводи з переробки сільськогосподарської продукції-продукцію, вироблену господарствами, тварин та інші вантажі. На території сільськогосподарського підприємства також потрібно мати транспортний зв'язок.

Перевозять вантажі в основному автомобільним транспортом, живе тягло використовується часто для внутрігосподарських перевезень невеликих вантажів. Автомобільні дороги залежно від інтенсивності руху, їх народногосподарського та адміністративного значення поділяються на 5 категорій.

Розрахунок інтенсивності руху обчислюється сумарно в обох напрямках, на підставі даних економічних вишукувань. За БНІП 2.05.02-85, який діє досі (1995 рік), категорії доріг такі:

Категорія дороги	Народногосподарське та адміністративне значення дороги	Розрахункова інтенсивність руху (автомобілів за добу)
І	Магістральні дороги державного значення	понад 7 тисяч
II	Автодороги державного та обласного значення	3-7 тисяч
III	Обласного та місцевого значення	1-3 тисячі
IY	Обласного та місцевого значення	від 100 до 1 тисячі
Х	Місцевого значення	до 100

Автодороги І та ІІ категорії завжди обходять населені пункти, до яких прокладають під'їзні дороги. Кожній категорії дороги повинен відповідати тип полотна дороги, ухил, габарити мостів та інші технічні показники.

Всі дороги поділяються на дві групи:

1. Державні - які проектуються, будуються та експлуатуються державними дорожніми організаціями. В процесі роздержавлення смуги відведення державних доріг повинні бути визначені в натурі, межі - закріплені відповідними межовими знаками, площі їх віднесенні до категорії "землі автомобільного транспорту". Схема дорожньої мережі на території району розробляється під час складання проекту районного планування.

2. Внутрігосподарські - які проектуються при внутрігосподарському землеустрої (також відповідно за схемою, складеною в проекті районного планування), будуються та знаходяться в розпорядженні органів місцевої влади.

Під час проектування доріг вирішуються такі питання:

а) густина та напрямок доріг;

б) місця проходження трас;

в) технічний тип дороги;

г) ширина смуги дороги.

Дороги внутрігосподарського значення поділяються на магістральні та польові. Магістральні дороги повинні забезпечувати зв'язок господарських центрів з виробничими підрозділами, фермами та пунктами заготівлі сільськогосподарської продукції, адміністративним центром району, залізничними станціями та пристанями (у випадках відсутності в цих напрямках доріг районного значення). Основні польові дороги з'єднують населені пункти з польовими сівозмінами, садами, літніми таборами. Допоміжні польові дороги прокладаються для перевезення вантажів з полів сівозміни, вони проектуються одночасно з розміщенням полів (в деяких випадках їх проектують як тимчасові).

Вимоги до проектування внутрігосподарських доріг:

1. розміщати дороги, між кінцевими пунктами слід по найкоротшій лінії, з малою кількістю зломів;

2. треба уникати по можливості перетину з річками, ярами;

3. не повинні проходити по площах з неглибоким заляганням ґрунтових вод;

4. повинні проходити вздовж існуючих лісосмуг, ліній електропередачі, магістральних каналів;

5. бути по можливості проїзними протягом всього року;

6. ухил місцевості па трасі повинен бути не більше 10 %;

7. забезпечувати мінімум капіталовкладень на будівництво.

Для магістральних доріг обчислюють вантажонапруження - суму всіх вантажів нетто (чиста вага вантажу) за рік, що переміщується по дорогах. Ця сума ділиться на площу ріллі - одержується середнє вантажонапруження на 1 га ріллі.

Вантажонапруження на кожний відрізок дороги дорівнює добутку середнього вантажонапруження на 1 га ріллі на площу ріллі, що прилягає до цього відрізка дороги.

До цієї суми треба додати вагу: продукції ферм, паливо-мастильних матеріалів, гною, будівельних матеріалів, мінеральних і хімічних добрив, а також транзитних перевезень інших господарств на відрізку дороги.

В нижченаведеній таблиці наведено приклад обчислення середньорічного вантажонапруження дороги AB, що складається з двох відрізків:

№ групи	Напрямок та вид вантажу	Дорога AB
		Вага вантажу на 1 га ріллі	відрізок 1	відрізок 2
			Площа обслуговування, га	Вага вантажу, га	Площа обслуговування, га	Вага вантажу, га
1	Вантажі, які перевозять з садиби на поля та назад	2,44	900	2196	850	2074
9	Вантажі, які перевозять з полів на пункти вивантаження та назад	1,43	4500	6433	850	1215
3	Вантажі, які перевозять з садиби на пункти вивантаження та назад			1200
4	Транзит суміжних господарств			5000		5000
	Разом	-	-	14231	-	8289

Складається епюра вантажонапруження на кожний відрізок дороги (на схему землекористування наносять мережу магістральних доріг та в умовно обраному масштабі - кількість вантажів, які перевозять на дорогах). Технічний тип дороги визначаєтеся вантажонапруженістю та інтенсивністю руху, який характеризується кількістю машин, що проходять по дорозі в середньому на добу.

Інтенсивність руху обчислюється за формулою:

де А - число автомашин, що проходять по дорозі за добу

N - вантажонапруження в нетто-тоннах

d - число днів періоду автоперевезень

р- вантажопідйомність автомашин.

При визначенні інтенсивності руху треба врахувати також без вантажні переїзди, які додаються до обчисленої величини А.

У відповідності з технічною категорією встановлюють типи додатного покриття:

Ш ґрунтові природні (добова сума перевезення вантажів до 100 ф брутто);

Ш ґрунтові профільовані (добова сума перевезення вантажів до 200 ф брутто);

Ш ґрунтові поліпшені профільовані, з додачею гравію (добова сума перевезення

Ш вантажів до 600 ф брутто);

Ш з твердим покриттям (добова сума перевезення вантажів більша 600 ф брутто)

Ширина дороги, що проектується:

Призначення дороги	Смуга відведення, м	Проїзна частина, м
Магістральна	18	6
	16	4,5
Польова	12	3,5

Будівництво внутрігосподарських доріг проводиться на підприємстві робочих проектів (див. Розділ робочого проектування).

Розділ VI Організація сільськогосподарських угідь та системи сівозміни

Організація угідь та системи сівозмін - корінний захід з використання землі та охорони природи.

Угіддя - не земельна ділянка, яка систематично використовується для робочих цілей. Угіддя поділяються па дві групи:

а) сільськогосподарського призначення (де виробляють с/г продукцію) - рілля, багаторічні насадження (сади, ягідники, виноградники, плантації шовковиці та хмелю), сіножаті, пасовища, перелоги;

б) несільськогосподарського призначення - ліси, чагарники, площі під водою, під гідротехнічними та водогосподарськими спорудами, болота, торфовища, площі під дорогами, будівлями, та вулицями, кладовища, порушеної землі, кам'янисті ділянки.

Основний вид угіддя-рілля (з неї виділяються зрошувану та осушену), пасовище-ділянка, яка систематично використовується для випасу худоби; на сіножаті скошують трави.

Сіножаті та пасовища поділяють на суходільні, заливні, заболочені, чисті та з чагарником.

В процесі проведення землеустрою потрібно поліпшувати с/г угіддя шляхом впровадження гідромеліоративних заходів (осушення, зрошення), хімічної меліорації (гіпсування солонців, вапнування кислих ґрунтів), вирівнювання поверхні, вибирання каміння, знищення чагарників.

Перелоги треба повністю ліквідувати.

Кормові угіддя - сіножаті та пасовища - потрібно поліпшувати.

Поліпшення поділяється на докорінне (замінюється природний травостій) та поверхове угіддя звільняють від чагарників, купин та підсівають трави.

Організація угідь - це розв'язання питання трансформування угідь (переведення ділянки землі в іншу категорію, встановлення їх складу та розміщення на території). За наявністю ерозії ґрунтів потрібно запропонувати заходи з захисту земель та раціонального використання їх. На ділянках відкритої ерозії проектується захисне насадження лісу та чагарників. В деяких випадках для насадження використовують ділянки невеликої площі ріллі, які пошкоджені ерозією.

На тальвегах крупних улоговин, де можливе утворення промоїн, проектують під залуженням смугу, ширина якої перевищує ширину смуги, якою проходить вода.

На площах, зайнятих відкритими пісками, потрібно проектувати захисні лісові насадження; біля берегів ріки, ставка та водоймища - утворити захисні лісосмуги. Трансформуванням ліквідують малу контурність деяких угідь вкраплення та вклинювання.

Виявляють площі для багаторічних насаджень - їх доцільно розміщати недалеко від населених пунктів, на схилах без глибоких промоїн в одному масиві (виноградники - па південних схилах). Під сіножатні потрібно проектувати площі, які розміщені далека від ферм та населених пунктів.

Під пасовища доцільно використовувати сіножаті, гірші за умовами рельєфу та продуктивністю, які розміщені на невеликій відстані від літніх таборів. Після проектування трансформування угідь складається попередня експлікація земель господарства та встановлюється система сівозмін.

Розрахунки посівних площ починають з обчислення кількості кормів для кожної ферми. За цими даними визначають площі кормових угідь та ріллі для забезпечення ферм кормами.

Для підвищення ефективності господарювання - збільшення урожайності - вживають заходи:

а) поліпшення обробітку землі, знищення бур'янів, внесення добрив, впровадження гідротехнічних заходів (зрошення, осушення, зрізування купин, розкорчовування дрібнолісся та чагарників);

б) правильне чергування посівів с/г культур, врахуванням їх біологічних відмінностей, умов рельєфу та ґрунтів - тобто встановлення сівозмін.

Число сівозмін треба зводити до мінімуму: кожна сівозміна повинна відповідати складу культур, правильному агротехнічному їх чергуванню і природним властивостям землі.

Види сівозмін в Україні:

а) польові - поділяються на зерно парові, зерно просапні, ґрунтозахисні;

б) кормові - для виробництва кормів; розміщують недалеко від ферм (коренебульбоплоди, трави, кукурудза на силос); після літніх таборів доцільно розміщати сінокосопасовищну сівозміну;

в) спеціальні - в складі їх особливо цінні культури (овочі, конопля, тютюн, рис), які потребують більших працезатрат; вони вимагають належних ґрунтів, спокійного рельєфу та в більшості випадків - поливу водою; для прискорення визрівання ранніх овочів їх проектують на південних та південно-західних схилах (до 2°) з легкими ґрунтами;

г) комбіновані.

За умов рівного рельєфу та ґрунтів на землях польових сівозмін доцільно проектувати дві (або більше) сівозмін. Одну - з включенням просапних культур - на площах беї ерозії, зі схилами до 3°, другу - без просапних культур, зі збільшенням посівних багаторічних трав - па площах з більш крутими схилами в умовах ерозії.

Дві польові сівозміни проектують також за таких умов:

1. у випадку розташування частини ріллі на значній відстані від господарського центру - на цій території сіють більш транспортабельні культури (наприклад, зернові), використовуючи ближче розташовані території для культур, котрі вимагають більших затрат праці.

Наприклад: Перша сівозміна може бути така: 1-пар чорний, 2-озимі, 3-озимі, 4-кукурудза на зерно, 5-ярові, друга сівозміна - 1-зайнятий пар (трави на зелений корм), 2-озимі, 3-цукрові буряки, 4-ярові, 5-соняшник, 6-кукурудза на силос, 7-озимі, 8-коренеплоди, 9-ярові.

За такого набору культур буде економія на вивезенні органічних добрив (родючість землі в першій сівозміні збільшується за рахунок чорного пару та внесення мінеральних добрив);

2. у випадку розташування частини ріллі за залізничною колією або річкою, що утруднює під'їзд до неї.

Проектування сівозмін починається зі спеціалізованих та кормових сівозмін. Крім того, проектування необхідно починати з тих сівозмін, місце розташування яких залежить від територіальних умов: на змитих землях проектують ґрунтозахисні сівозміни, на заплавах та долинах - овочеві та овочево-кормові, біля ферм - при фермерські, біля літніх таборів - при табірні.

Для овочевих культур придатні землі в заплавах річок, днища балок, які не затоплюються літніми дощовими водами та осушені низовинні болота.

Для овочево-кормових сівозмін не придатні круті схили, основні умови для них - родючість, а також вода для поливу, що вимагає наявності водного джерела. Овочевими культурами в таких сівозмінах можна зайняти три-чотири поля, а два поля зайняти багаторічними травами. Для прискорення визрівання ранніх овочів ці поля доцільно розташовувати на південно-західних схилах (до 2°) з легкими ґрунтами. Спеціальні сівозміни вимагають належних ґрунтів, спокійного рельєфу та поливу водою.

При розміщенні сільськогосподарських культур у сівозміні важливе значення мають два фактори: визначення оптимального попередника та концентрації культур (відсоток до загальної площі в сівозміні).

В польовій сівозміні (в Україні) головні культури - озимі (пшениця, жито, ячмінь), кукурудза, ярі зернові, зернобобові, цукрові буряки, багаторічні трави.

Основні умови для одержання сталого врожаю: наявність вологи і поживних речовин її орному шарі, відсутність бур'янів та шкідників с/г культур. Рекомендації щодо складу культур сівозмінні для кожного регіону складають зональні дослідні станції. За їх рекомендаціями найкращі попередники головних с/г культур в польовій сівозміні такі:

а) для озимих культур: в степу - чорний пар, горох, багаторічні трави (одного року використання); в Лісостепу - за умови недостатнього зволоження - горох, багаторічні трави першого року, кукурудза на зелений корм і ранній силос; в Поліссі - багаторічні трави, льон, а на піщаних ґрунтах - люпин;

б) для кукурудзи (основної кормової культури для всієї України, за винятком площ з каштановими солонцюватими ґрунтами) - озима пшениця, ранні ярі зернові, просапані культури. Її можна розміщувати два роки підряд;

в) ярих зернових (ячмінь, овес) - озимі, баштанні культури, кукурудза на зерно, цукрові буряки;

г) для зернобобових (горох, чина) - озимина, а також кукурудза, цукрові буряки;

д) для цукрових буряків (на бідних піщаних та важко глинистих ґрунтах розвиваються погано; в Лісостепу - це перевірена високоврожайна культура) - озима пшениця (з попередником - люцерна одного року використання або чорний пар) та горох. Тривале вирощування цукрових буряків призводить до значного зниження цукристості;

є) для соняшника (найбільші врожаї - при вирощуванні на чорноземах, суглинкових та каштанових ґрунтах) - зернобобові та озима пшениця. Після нього краще розмішувати чорний пар.

Соняшник поганий попередник для кукурудзи на зерно, взагалі зернових та технічних культур.

Для багаторічних трав (люцерна, еспарцет) (за кормовою цінністю еспарцет не поступається перед люцерною, а при згодовуванні зеленої маси не викликає у тварин тимпаніту. Висока цінність його як медоносної і парозаймаючої культури.), які забезпечують тваринництво повноцінними зеленими та грубими кормами і є дешевшим джерелом біологічного азоту - треба посів вирощувати під покрив ранніх ярих зернових культур та кукурудзи на зелений корм.

Найкращі сходи багаторічних трав одержують холодної й затяжної весни, коли випадають часті дощі.

У польових сівозмінах доцільно вирощувати багаторічні трави як попередники озимої пшениці не більше одного року на один укіс. В сівозмінах лісостепу посіви багаторічних трав треба проектувати в одному полі, а в районах поширеної ерозії ґрунтів - в двох полях.

В степу ті лісостепу значну частішу кормових культур вирощують у польових сівозмінах. Набір культур в ній залежить від спеціалізації господарства. Наука в наш час рекомендує такий набір культур в польовій сівозміні:

а) райони з достатньою вологозабезпеченістю:

1) свинарського напрямку - до 70% площі сівозміни займати зерновими, 15% - технічними культурами, 15% - кормовими з таким чергуванням культур:

I варіант: 1- чорний або зайнятий пар, 2- озима пшениця, 3- цукрові буряки, кукурудза на зерно, 4- ячмінь з підсівом багаторічних трав, 5- багаторічні трави на один укіс, 6- озима пшениця, 7- кукурудза на зерно, 8- горох, 9- озимі, 10- соняшник.

II варіант: перші шість полів як у І варіанті: 7- соя, 8- кукурудза на зерно, 9- соняшник.

2) для господарств, що спеціалізуються на виробництві молока та яловичини - до 50% площі займати зерновими, 15% - технічними культурами, 35% - кормовими з таким чергуванням культур:

І варіант: 1- чорний або зайнятий пар, 2- озима пшениця, 3- цукрові буряки, кукурудза на зерно, 4- ячмінь з підсівом люцерни, 5, 6- люцерна, 7- озима пшениця, 8- кукурудза на зерно,

9- кукурудза на силос, 10- соняшник;

II варіант: перші 3 поля, як у варіанті І, 4 - кукурудза на силос, 5- озимі, 6- горох на зерно, зернобобові на зелений корм, 7- озимі, 8- соняшник.

3) для господарств зерно-олійно-твариницького напрямку - до 60% площі займати зерновими, 5% - технічними, 25% - кормовими з таким чергуванням культур: 1- чорний або зайнятий пар, 2- озима пшениця, 3- цукрові буряки, кукурудза на зерно, 4- горох, 5- озима пшениця, 6- зернобобова суміш на зелений корм, 7- озима пшениця, 8- соняшник.

б) райони з недостатньо вологозабезпеченістю:

1) для господарств свинарського напрямку:

І варіант: 1- чорний або зайнятий пар, 2- озима пшениця, 3- кукурудза на зерно, 4- ячмінь з підсівом багаторічних трав, 5- багаторічні трави, 6- озимі, 7- кукурудза на зерно, 8- кукурудза на силос, горох, 9- озима пшениця, 10- соняшник;

ІІ варіант: перші три поля як у І варіанті, 4- ячмінь, 5- горох, кукурудза на силос, 6 - озима пшениця. 7- соняшник;

2) для господарств, які спеціалізуються на виробництві молока та яловичини:

І. варіант: 1- чорний або зайнятий пар, 2- озима пшениця, 3- кукурудза на зерно, 4- ячмінь з підсівом люцерни, 5, 6- люцерна, 7- озима пшениця, 8- кукурудза на силос, 9- соняшник.

ІІ. варіант: перші три поля як у 1 варіанті, 4- ячмінь і кукурудза на зелений корм з підсівом еспарцету, 5- еспарцет, 6- озима пшениця, 7- соняшник.

3) для господарств зерно-олійно-тваринницького напрямку - таке чергуванні культур: 1- чорний або зайнятий пар, 2- озима пшениця, 3- кукурудза на зерно, 4- ячмінь, 5-

б) на великих тваринницьких комплексах з стійловим утриманням худоби доцільна сівозміна з культур: 1- озимі на зелений корм плюс після укісні посіви, 2-кукурудза в чистому вигляді і в суміші з соєю на зелений корм та підсівом багаторічних трав, 3, 4- багаторічні трави, 5, 6 - кукурудза на силос в суміші з соєю, 7- однорічні трави (сумішка ячменю, вівса, гороху, вики, соняшника);

в) для виробництва сировини у вигляді брикетів та гранул: 1, 2, 3- багаторічні трави, 4- сумішки озимих плюс післяукісні посіви, 5- однорічні трави, 6- зернобобові, 7- ячмінь, просо з підсівом багаторічних трав.

Орієнтовні схеми кормових травопільно-просапних сівозмін:

перша - 1, 2-люцерна, 3- озимі, 4- зернобобові сумішки на зелений корм. 5- озимі. 6- коренеплоди, 7- кукурудза в чистому вигляді та в сумішці на зелений корм з підсівом багаторічних трав;

друга - 1, 2- люцерна, 3- озимі, 4- кормові баштанні, 5- суданська трава, 6- кукурудза в суміші з соєю на зелений корм з підсівом люцерни.

Залежно від типу ґрунтів рекомендують такі орієнтовні схеми кормових сівозмін:

а) чорноземи південні: 1, 2- люцерна, 3- кукурудза на силос плюс післяжнивний посів, 4- горох, 5- озима пшениця, 6- ячмінь, 7- соя, 8- однорічні трави плюс літня сівба люцерни;

б) темно каштанові ґрунти: 1- кукурудза плюс горох, плюс овес на зелений корм. 2- озима пшениця, 3- кукурудза на зерно, 4- кукурудза плюс сорго на силос, плюс коренеплідні кормові, 5- однорічні трави, 6- озимі на зелений корм кукурудза на силос і зелений корм, 7- соняшник;

в) в лісостепу на чорноземних ґрунтах доцільно мати таке чергування культур:

1- еспарцет, конюшина, 2- озима пшениця, 3- кукурудза на зерно, 4- вико-овес (вико-овес на зелену масу, вико-овес на зерно) плюс однорічний райграс, 5- ячмінь плюс озимі проміжні, 6 - озимі плюс кукурудза на силос, 7-ячмінь плюс конюшина;

г) у лісостепу на темно-сірих лісових ґрунтах: 1, 2- люцерна, 3- кукурудза на зерно, 4- горох, 5- озима пшениця і озимі проміжні, 6- озимі проміжні і кукурудза з суданською травою на силос, 7- ячмінь, 8- люцерна;

д) у лісостепу на сірих лісових ґрунтах: 1, 2- люцерна, 3- кукурудза на зерно, 4-кукурудза на зелений корм, 5- горох і озимі проміжні, 6- озимі і кукурудза на силос, 7- вико-овес на зелений корм і багаторічні трави;

є) на світло сірих лісових ґрунтах: 1, 2- конюшина, 3- озима пшениця, післяжнивні проміжні, 4- коренеплідні кормові, 5- кукурудза на зелений корм і конюшина, 6-конюшина, 7- однорічні трави на зелений корм і багаторічні трави;

ж) на Поліссі на дерново-підзолистих ґрунтах доцільно таке чергування культур:

- для господарств скотарського напрямку:

1. люпин на зелений корм та силос, 2- озима пшениця і післяжнивні проміжні посіви, 3- льон, 4- озимі, 5- картопля, 6- ярі зернові, 7- кукурудза на силос, 8- овес, однорічні трави;

- для господарств свинарського напрямку: 1- конюшина, 2- озимі, 3- картопля, коренеплідні кормові, 4- ячмінь, 5- люпин на зелений корм, 6- озимі і післяжнивні посіви, 7- кукурудза зерно, горох та люпин на зерно, 8- ячмінь і конюшина.

Ґрунтозахисні сівозміни для боротьби з водою та вітровою ерозією (проектують в районах правобережного лісостепу, Донбасу, передгірних та гірських районах Карпат та Криму.

Мета їх - припинити вимивання поживних речовин з верхніх шарів ґрунту в незахищених місцях рельєфу. Їх впроваджують на ріллі з обмеженим використанням. Культури, що входять до ґрунтозахисних сівозмін, повинні мати розвинену кореневу систему та захищати грунт від змиву.

На схилах З°- 5° сівозміну збагачують багаторічними травами, найбільш крутих схилах доцільніше розміщати лукопасовищні сівозміни з довгостроковим посівом багаторічних трав. Для різних районів України ці сівозміни такі:

в Степу: 1, 2- багаторічні трави, 3- кукурудза на зелений корм, 4- озима пшениця, 5- ярі зернові з підсівом багаторічних трав;

в Лісостепу: 1- 4- багаторічні трави, 5- кукурудза на зелений корм, 6- озима пшениця або жито, 7- овес підсівом багаторічних трав;

на Поліссі: 1, 2- багаторічні трави, 3- озимі, 4- картопля (смугами між люпином)

5- озимі з підсівом багаторічних трав;

в гірських районах Карпат: 1- 3 багаторічні трави, 4- картопля (смугами серед трав),

5- льон та бобові, б- озимі з підсівом багаторічних трав.

На поливних землях в степу поширені польові сівозміни з таким набором культур:

варіант: (60% площі зайнято кормовими): 1- кукурудза на зелений корм з підсівом багаторічних трав, 2, 3- багаторічні трави, 3- озимі на зерно і післяжнивні, 5-кукурудза на зерно;

варіант: (43% площі зайнято кормовими): 1, 2- багаторічні трави, 3- озима пшениця і післяжнивні, 4- кукурудза на зерно, 5- озимі зернові і літня сівба, 6- кукурудза на силос, 7- озимі зернові і літня сівба багаторічних трав;

варіант: 1-3 - багаторічні трави, 4- озимі зернові, 5- коренеплоди, 6- кукурудза на силос, 7- зернобобові сумішки і літня сівба багаторічних трав;

варіант: овочево-кормова сівозміна з 19% площі овочевих, 14% - зерні 57% - кормових: 1- кукурудза на зелений корм з підсівом багаторічних трав, 2, багаторічні трави, 4- озимі зернові, 5- овочеві, 6- злакобобові сумішки і післяукісна кукурудза на зелений ком, 7- овочеві.

Розділ VII. Організація території сівозміни

Організація території сівозміни складається з розміщення полів, захисних лісосмуг, польових доріг, польових станів та польового водопостачання. Необхідно враховувати: рельєф місцевості, оптимальні умови для ефективного використання с/г техніки і витрати на перевезення людей та техніки.

Розташування полів. Поля - це однакові за площею частини території сівозміни на яких за ротацією послідовно розміщуються с/г культури.

Кожне поле сівозміни з ґрунтами, рельєфом, мікрокліматом придатне для вирощування с/г культур за умови їх чергування та механізованого обробітку з додержанням правил агротехніки.

Довшу сторону поля доцільно розміщати в напрямку з півночі на південь (такий напрямок рослин сприяє збільшенню врожайності). Відхилення напрямку на величину до 20° не зменшує впливу цього фактора.

Рельєф місцевості впливає на врожайність - його елементи мають різний мікроклімат (на високих місцях добові коливання температури менші, ніж в низинах, там частіше можливі нічні заморозки, а це впливає на тривалість визрівання рослин).

Довші сторони поля на схилах доцільно розміщати вздовж горизонталей - тоді напрямок обробітку зменшує розвиток ерозійних процесів, затримує вологу. Але в районах з великими опадами та невеликими схилами довжину поля та напрямок обробітку землі доцільно проектувати впоперек горизонталей (або під невеликими кутом до них) з розрахунку, щоб крутизна схилу була порівняно невелика.

Правильність вибору напрямку перевіряють обчисленням відношення величини схилу напрямку руху агрегату - і_р до середнього схилу місцевості - і

Середній схил місцевості i обчислюють за формулою

де с- довжина всіх горизонталей на площі поля, м;