Завдання та зміст внутрігосподарського землеустрою

h - висота перетину рельєфу, м;

С - площа поля, м² .

Середній ухил поля в напрямку руху агрегату і_р обчислюють за формулою:

де З - різниця висот (в метрах) між кінцевими точками робочого напрямку;

D - горизонтальна проекція довжини робочого напрямку, м.

Відношення

визначають в процентах.

Розташування полів в сівозміні доцільно проектувати з розрахунку однакових умов ґрунту. Проектуючи розташування, доцільно не змінювати значно вже освоєні в натурі поля; межі полів треба встановлювати по живих урочищах та постійних дорогах з існуючими лісосмугами. За умов малої контурної ріллі поля формують набором контурів за їх площами.

Від довжини, ширини та форм поля залежать холості проходи агрегатів під час обробітку та додаткові витрати від отримання огріхів та залишкових трикутників, що утворилися. Від довжини ділянки залежить кількість проходів па кінці загінки. Кількість проходів прямо пропорційна ширині ділянки та обернемо пропорційна ширині захвату агрегату.

Ширина загінки має значення для групової роботи агрегатів. Практика доводить, що найоптимальніша довжина загінки біля 4 км. Найкраща форма поля для обробітку - один компактний масив прямокутної форми (для рівнини відношення сторін найкраще 4:1). На трикутному масиві поля проектують, розділивши трикутник на три трапеції (з точки всередині трикутника слід провести лінії, паралельні сторонам трикутника).

Потрібно додержуватися рівно великості полів - це зручно для планування, бо однакові об'єм польових робіт та величина одержаної продукції культур за роками ротації сівозміни.

В складних умовах розміщення полів допустиме відхилення від середньої площі до 12-15%. Відхилення в сторону збільшення площі кращі для полів з гіршими ґрунтами. В сторону зменшення поля з кращими ґрунтами.

Віддаль між полями в сівозміні називається компактністю. Компактність зменшує витрати часу на переїзд машин з одного поля на інше, вона залежить від територіальних умов в сівозміні та місця розташування господарських центрів.

Найкраще розташування полів - якщо всі вони виходять на одну дорогу, що веде до господарського центру.

Розташування лісосмуг. Лісосмуги утворюють сприятливі мікрокліматичні умови для розвитку сільськогосподарських культур, вони зменшують силу вітру та сухість повітря, задержують більше снігу та час його розташування, захищають від вимерзання посіви озимини та багаторічних трав. В засушливій зоні, на схилах земель за наявністю ерозії вони збільшують врожайність культур.

Захисні смуги за призначенням поділяються на:

1. Полезахисні - на рівнинній території та пологих схилах за відсутністю водної ерозії; вони діляться на поздовжні (з напрямком, впоперек переважаючих вітрів) та поперечні. Ширина смуги в лісостепу - 6-9 м, в степових районах - 9-12 м.

Віддалі між поздовжніми лісосмугами: в Поліссі - до 700м, Лісостепу - до 600м, степових районах - від 500м (ґрунти чорнозем) до 300м (ґрунти каштаново-солонцюватий). На пісковатих ґрунтах ці віддалі зменшують. Віддалі між поперечними лісосмугами - відповідно 1000, 700 та 400 метрів.

Полезахисні лісосмуги проектуються на межах полів сівозміни.

2. Привододільні - на вододільних елементах рельєфу, які звичайно не прямолінійні; тому смугу розміщують прямолінійно, з відхиленням в бік південних та східних схилів.

Водорегульовані - впоперек схилів для затримання води та запобігання ерозії ґрунтів; віддаль між смугами: для схилів з ухилом 3° - 4° - 300-400 м, для схилів більше 4° - 300 м. Ширина лісосмуг - 9 або 12 м (три або чотири ряди дерева).

Прибалкові та приярові - на межах полів біля балок та ярів, для захисту від змиву ґрунту та закріплення берегів (приярові проектують на віддалі 3-5 м від бровки яру, прибалкові - трохи вище бровки балки, що еродує). Ширина смуги 12-21 м.

5. Водоохоронного призначення - на берегах річок, ставків, каналів. Їх проектують на території вище рівня високої води; ширина смуги 10-20 м (в смузі проектують розриви для підходу до води).

6. Лісосмуги на землях, непридатних для сільськогосподарського використання (пісках, кам'янистих ділянках тощо). Ширина їх від 30 до 100 м (в деяких випадках проектують під насадження значні площі).

7. Лісосмуги навкруги населених пунктів та території ферм. Їх потрібно насаджувати на територіях, розташованих на відкритих місцях. Ширина смуги 20-30 м.

В лісосмугах ряди дере в доцільно розташовувати перпендикулярно до напрямку стоку води. Висота дерев залежить від складу насаджень - доцільно мати дерева більшої висоти, з більшим періодом життя. В смузі треба залишати розриви для переїзду машин. Профільовані дороги з обох боків доцільно обсаджувати одним рядом дерев.

Розміщення польових доріг. Польові дороги проектують одночасно з проектуванням сівозмін - вони прокладаються на межах окремих полів, з південного боку лісосмуг (за меридіонального напрямку лісосмуг - розміщують з навітряного боку переважаючого вітру; вздовж ліній електропередач та магістральних каналів. Ширина доріг - від 3 до 6 м.

Дороги повинні бути прямолінійні, не ділити поля на ділянки, незручні для обробітку, не проходити по заболочених місцях.

Проектування польових станів. Польові стани розміщуються на полях, що віддалені від житла. Вони обладнуються для виконання польових робіт і поточного ремонту сільськогосподарських машин. Будівництво польових станів значно скорочує час на переїзди людей та с/г техніки. Тут розміщують деякі житлові будинки, кухню, їдальню, майстерні, навіси для с/г машин, приміщення для тварин.

Польові стани розташовуються в центрі території, яку вони обслуговую на місцевості з невеликим схилом для стоку води. Площа ділянки 1-1,5 га. Ділянка повинна захищатися зеленими насадженнями від переважаючих вітрів. В південних районах не слід розміщати польові стани на місцевості з південних схилом.

Проектування польового водопостачання. Польове водопостачання повинне забезпечити необхідну кількість води для задоволення потреб виробництва, людей та тварин в період виконання польових робіт.

Проект водопостачання складається з участю гідротехніка.

Розташування споруд для водопостачання потрібно пов'язувати з існуючими в господарстві ставками та водоймами. Запроектоване водне джерело (ставок або колодязі) потрібно розташовувати на польовому стані або недалеко від нього. Воно повинно мати дебіт або запас води. Це забезпечує необхідну кількість чистої води доброї якості в найбільш напружений період польових робіт.

Доцільно використовувати джерело водопостачання спільно для польового та пасовищного водопостачання, тому потрібно забезпечити надійний підхід тварин лля водопою.

Розділ VIII. Організація території сіножаті та пасовищ

Розвиток однієї з найважливіших галузей сільського господарства - тваринництва залежить від створення надійної кормової бази, перш за все, за рахунок підвищення ефективності використання кормових угідь-сіножаті та пасовищ; їх необхідно поліпшувати - осушувати або зрощувати, ліквідовувати малу контурність, своєчасно скошувати траву, вносити добрива, підсівати культури, проводити поверхневе поліпшення.

Пасовища - це землі покриті багаторічною трав'янистою рослинністю, вони непридатні для сіножатей і систематично використовують для випасання худоби. Вони поділяються на суходільні (які розташовані на сухих місцях та зволожуються атмосферними опадами) і заболочені - на територіях надмірного зволоження. Культурні бобово-злакові пасовища дають найбільш дешевий та цінний корм для тваринництва.

Ефективність пасовища залежить від правильної організації його території, яка по можливості повинна бути наближеною до пунктів доїння, водопою та відпочинку тварин.

До організації території пасовища входить:

а) розробка пасовища на гуртові та отарні ділянки з закріпленням їх за гуртами та отарами;

б) розбивка гуртових та отарних ділянок на загони чергового випасання;

в) розміщення літніх таборів, кошар та стійбищ;

г) розміщення водних споруд для забезпечення водою;

д) розміщення скотопрогонів.

За кожною фермою закріплюється певна територія відповідної площі.

Гурти (великої рогатої худоби), отари (овець) формуються за породою, статтю та віком тварин; гурти великої рогатої худоби - від 100 до 250 голів, молодняку - в два рази менше; отари овець від 600 до 1200 голів.

За кожним гуртом закріплюється певна ділянка пасовища. Площа гуртової ділянки визначається з розрахунку повного забезпечення зеленою масою на весь період знаходження тварин на пасовищі (виходячи з урожайності). Треба ще враховувати, що в окремі місяці вегетаційного періоду зелена маса виростає нерівномірно - це залежить лід ботанічного складу травостою і кліматичних відмінностей місцевості. В зонах з достатньою кількістю опадів і помірними температурами маса травостою в окремі місяці мало змінюється, а в районах півдня вона може мати різну величину. Тому розробляється зелений конвеєр, який повинен забезпечити безперервне одержання зеленої маси. В ті місяці, коли зеленої маси на пасовищі не вистачає, недостачу поповнюють за рахунок штучних пасовищ - ділянок ріллі з висіяними травами.

Використання ділянки пасовища щороку значно погіршує ботанічний склад травостою, тому складається пасовищезміна з ротацією (кожний загін певний час відпочиває).

Наприклад, для районів з вітровою ерозією рекомендовано таку пасовище зміну: перший рік - повний відпочинок, другий - однократний випас влітку, третій - однократний випас весною, четвертий рік - двократний випас весною та восени.

Для лісостепової зони рекомендується три - або чотирирічна пасовищезміна. Гуртована ділянка розбивається на загони чергового випасання, число та площа яких встановлюється з розрахунку поновлення травостою, пасовищезміни, числа днів пасіння на загони (не більше 6 днів) і співвідношення пасовищ та сіяних культур в полях сівозміни.

Число загонів К обчислюється за формулою

де n - період поновлення травостою, днів;

q - число днів пасіння;

b· - число загонів, частково або повністю виключених з пасіння и порядку пасовищезміни, для поновлення травостою.

Площу загону Р обчислюють за формулою

де т - добова потреба гурта в пасовищному кормі, ц;

а - урожайність зеленої маси, ц/га;

q - число днів пасіння в одному загоні.

Мінімальна ширина загону - не менше ширини розвороту гурта (для корови - 0,7 м, для вівці - 0,4 м,). Максимальна довжина загону - прямокутник; на схилі довга сторона його повинна бути впоперек схилу. Недоцільно розміщати загін на ділянці, яка має різні схили.

Поліпшення пасовищ може бути докорінне (переорювання дернини з залуженням і ліквідацією купин та чагарників) та поверхневе ( відведення поверхневих вод, підсів трави, внесення добрив).

На віддалених пасовищах влаштовують літні табори, там розміщують навіси, легкі будівлі для житла та збереження продукції і інвентарю. Ці табори доцільно розміщати в центрі гуртових ділянок, недалеко від джерел та лісів, на місцевості ухилом до 2° для стоку поверхневих вод.

Кошари для овець розміщують недалеко від місця заготівлі кормів на зиму. Забезпечення водою має таке ж значення, як і зеленими кормами. Джерела води (річки, ставки, колодязі) повинні повністю забезпечувати належну потребу в чистій воді. Віддаль до місця водопою не повинна перевищувати: для якорів - 1,5 км, для - молодняку великої рогатої худоби - 2,5 км. Для попередження витоптування травостою пасовища з'єднуються з фермами, таборами та джерелами води скотопрогонами, які не треба влаштовувати біля скотомогильників, магістральних доріг, на заболочених місцях, пісках, крутих схилах, бровках ярів. Ширина скотопрогонів магістральних - для великої рогатої худоби 20-25 м, для овець 30-35 м, між загонами - приблизно 10 м.

Сіножатями називають земельні ділянки, покриті багаторічною трав'янистою рослинністю, які систематично використовують для сінокосіння. Залежно від природно-історичних властивостей сіножаті поділяються на заливні, суходільні і заболочені.

Суходільні сіножаті розташовані на сухих місцях та зволожуються атмосферними опадами.

Заливні сіножаті систематично заливаються водою на тривалий строк, що впливає на характер рослинності.

Заболоченими вважають надмірно зволожені сіножаті, розташованих на понижених елементах рельєфу, а також краї боліт з вологолюбною трав'янистою рослинністю.

Сіножаті можуть значно відрізнятися за своїми природними властивостями та кормовою вартістю.

Організація території сіножаті складається з розміщення:

а) сінокосозміни - у випадках великої площі сіножаті;

б) бригадних ділянок;

в) водних споруд;

г) польових станів - якщо сіножаті мають велику площу на значному віддаленні від господарського центру.

Сіножаті розбиваються на робочі ділянки, по можливості правильної форми, для полегшення роботи машин. Кожна робоча ділянка повинна мати однакові ґрунти, травостій, умови зволоження, забезпечує проведення сінокосіння та одержання отави.

За межі ділянок доцільно приймати струмки, канави, яри, дороги та інші природні рубежі.

Для поліпшення сіножаті проводять такі заходи:

а) осушення заболочених площ - відведення застійних поверхневих вод;

б) очищення від чагарників, мілколісся, розкорчовування пнів, зрізання купин, очищення від каменів;

в) знищення бур'янів, внесення добрив, підсів трав, поверхневий обробіток деревини;

г) розорювання та залуження малопридатних ділянок сіножаті;

д) регулювання термінів сінокосіння.

В деяких випадках проектують спеціальні сінокоси - пасовищезміни, де сінокосіння співпадає з пасінням в різні строки.

На масивах сіножатей треба запроектувати джерела водопостачання (для задоволення культурно-побутових потреб людей, водопою худоби та заправки машин). За умови значної відстані від господарського центру на масиві сіножаті проектують розміщення польового стану.

Масиви сіножаті повинні бути надійно зв'язані польовими дорогами з господарським центром.

Розділ ІХ. Проектування багаторічних насаджень (садів, ягідників, виноградників)

Проектування багаторічних насаджень ведеться на підставі перспективного плану розвитку господарства та матеріалів агроекономічного та ґрунтово-біологічного обстеження території, виходячи з того, що багаторічні насадження вимагають значних капітальних вкладень. Місце їх розташування та площі визначаються під час проектування організації угідь та сівозмін в господарстві.

Площі під багаторічні насадження повинні відповідати біологічним відмінностям цих культур та їх вимогам до територіальних умов - рельєфу, ґрунтів, глибини залягання кристалічних порід та ґрунтових вод, захищеності від вітру, місця розташування (бажано - недалеко від населеного пункту).

Під багаторічні насадження можна відводити ерозійно загрозливі землі на схилах, за умови виконання комплексу заходів (лісомеліоративних та гідротехнічних) для боротьби з ерозією ґрунтів.

Вся територія для насаджень, як правило, повинна мати однакові природні умови. При складанні проекту землеустрою проектують квартали, захисні лісосмуги, мережу доріг, підсобні виробничі центри і джерела водопостачання та зрошення території. Визначають також породи насаджень та сорти. Для одержання високих врожаїв треба використовувати взаємні насадження сортів - тих, що запилюють і запилюваних (під час запилювання пилком з дерев одного сорту вони майже не плодоносять).

Квартал - це ділянка саду, обмежена дорогами або захисними лісосмугами, засаджена деревини однієї породи, з однаковими природними умовами ґрунти, крутість схилів тощо). Сторони кварталів повинні бут паралельні рядам дерев в кварталі.. Найкраща форма кварталів - прямокутники з довжиною сторін від 400 до 700 м і шириною від 200 до 400 м.

На місцевості з сильними вітрами довгу сторону кварталу доцільно розташовувати впоперек напрямку вітру. На схилах довгу сторону кварталу проектують вздовж горизонталей. При рівномірному рельєфі довші сторони кварталів доцільно орієнтувати в напрямку північ-південь. В кожному кварталі розміщують дерева одного сорту, з взаємним опилюванням. Площа кварталу, за умови рівнинного рельєфу - від 10 до 20га. На невеликих площах та за наявності значних схилів площу кварталу слід зменшити. Північні схили краще відводити під яблуні, західні - під груші, південні та східні - під черешні, вишні та абрикоси. У верхній частині схилу краще проектувати насаджена літніх сортів, в нижній - осінніх та зимових.

Захисні лісосмуги розміщують вздовж межі саду, а на великих ділянкам - також і в середині саду. Захисна смуга на межі саду складається з 3-5 рядів високих дерев та 5-6 рядів чагарнику, а всередині саду - з 1-2 рядів високих дерев. Відстань між рядами дерев 2-3 м.

Між рядами плодових дерев та лісосмугою залишають зону без насаджень шириною 15 м.

Дороги проектують на внутрішній стороні захисних смуг та з обох боків смуг між кварталів. Ширина проїзної частини дороги: магістральної - 5-6 м, інших - 3-4 м.

Водне джерело (ставок, копанка, колодязь) розміщують в центральній частині саду (при великій площі саду проектують декілька джерел).

Вибирають площі для бригадних станів - для розміщення сараїв, навісів, приміщення для охорони. В промислових садах з великою площею проектують в центральній частині, біля головної дороги, майданчик для плодосховища, склад тари, їдальню, душеві, льохи, приміщення для охорони, вбиральню.

Насадження ягідників розміщують в окремих кварталах садів, але при великій площі ягідників проектують спеціальні квартали з площею 4-7 га (довжина кварталу 200-350 м, ширина 150-200 м). Впоперек рядків посадок - через 50-100 м- проектують допоміжні дороги шириною 3-4 м. Сорти ягідників розміщують з врахуванням перехресного запилення.

Плантації полуниці, що плодоносять 5 років, вводять в сівозміну з багаторічними травами та просапними культурами. На межах полів проектують польові дороги, навкруги кварталу - лісосмуги для захисту від вітру.

Насадження виноградників проектують в кварталах (довжина 500-1000 м, ширина - 400-500 м). На рівнині площа квартала може бути до 0,5 га. Квартали бажано прямокутної форми, довжина - в напрямку рядів виноградних насаджень. В кожному кварталі повинні бути однакові ґрунти та схили. Через центр виноградника прокладають магістральну дорогу для вивезення продукції, через кожні 100 м паралельні допоміжні дороги (ширина 5-6 м), які розділяють квартал на клітини площею 4-5 га. Вздовж кварталів роблять дороги шириною 10-12 м, вздовж зовнішніх меж - захисні лісосмуги (3-5 рядів високих дерев та 2-3 ряди чагарнику). Впоперек великих схилів влаштовують водозахисні смуги. На рівнині ряди кущів розміщують в напрямку північ-південь, на схилах - вздовж горизонталей. Також проектують місця для польового стану та пункту завантаження.

Розділ X. Технічне проектування

Перед складанням проекту внутрігосподарського землеустрою на проектному плані (точній копії плану оригіналу зйомки) повинні бути нанесені всі тверді точки (з відомими координатами) на межах землекористувань.

В процесі проектування виробничих центрів, меж населених пунктів, доріг, полів сівозміни та інших елементів проекту на проектний план наносять проектні точки, лінії та фігури.

Площі фігур, які наносять н план, обчислюють спочатку наближено - або одним обводом планіметра, або графічно, за формулами геометрії без складних обчислень.

Після погодження проекту виконують остаточні обчислення елементів проекту - кутів, довжин ліній та координат проектних точок. Частину координат проектних точок одержують графічним методом, з урахуванням деформації плану. Довжину ліній між цими точками обчислюють розв'язанням оберненої геодезичної задачі.

Координати точок на межах землекористувань та населених пунктів, точок на зламах доріг державного значення, смуги відводів каналів, кутів кварталів населеного пункту обчислюють аналітично.

Всі обчислення виконують в спеціальному зошиті проектування та відомості обчислення координат (записи роблять чорнилом). Для обчислення вибирають найбільш раціональні методи заповнюючи спеціальні схеми, що дає змогу вести контроль.

Внутрішні кути та румби ліній обчислюють до цілих мінут, довжину ліній та координати точок - з точністю 0,1 м. Площі обчислюють до сотої долі гектара, заокруглюючи в експлікаціях до 0,1 га.

Для обчислення координат проектних точок використовують лінії, що утворюють теодолітні ходи, які можуть бути такі:

Хід між двома твердими точками з відомими дирекційними кутами твердих ліній, прилеглих до кінцевих точок лінії;

Хід між двома твердими точками, коли відомі лише координати кінцевих точок ходу;

Висячий хід з однієї або двох ліній від твердої точки з відомим дирекційним кутом прилеглої твердої лінії.

Ці ходи обчислюють в декількох порядках (без утворення вузлових точок), послідовно пов'язуючи один хід на другий. При проектуванні доріг або смуги каналів в хід першого порядку ув'язки включають лінії з одного боку, а інший бік входить до другого порядку обчислення, для якого точки на лінії першого порядку вважають твердими.

Для обчислення загальної площі полігону його розбивають на декілька частин - полігонів меншою кількістю точок.

За наявністю криволінійних меж площу між лініями магістрального ходу та криволінійною межею обчисляють планіметром або графічно і додають до площі полігона, обчисленого за координатами.

В межах полігона, площа якого обчислена за координатами, утворюють секції з межами -дорогами, річками тощо. Площа секції приблизно 150-250 га. Площі секцій обчислюють або механічним методом при двох положеннях полюса КП та КЛ - двома обводами в кожному, або графічним.

Допустима нев'язка в площі f обчислюється за формулою:

при механічному методі

при графічному методі

де М - знаменник чисельного масштабу плану;

С - площа полігона, га.

Одержану нев'язку розподіляють пропорційно площі на всі секції. Всередині секції обчислюють площу окремих контурів методами: графічним, механічним або за допомогою палетки.

Планіметром контур обводять двічі (при одному полюсі). Допустима нев'язка не повинна перевищувати величини

де м - ціна поділки планіметра; n - число контурів;

М- знаменник чисельного масштабу плану;

С - площа секції в га.

Площі вузьких контурів, що не визначені в масштабі плану, включають до площі обох суміжних контурів порівно, після чого виключають з площі обох контурів.

Площі об'єктів, складених з вузьких смуг з постійною шириною (дороги, що визначені однією лінією, посадки вздовж доріг, канави) обчислюють графічно.

Площі вкраплених в контур ділянок під час обчислення віднімають від площі контуру.

За умов складної та великої кількості контурів проектування поля сівозміни виконують так званим набором контурів - проектована площа складається з певної кількості контурів, що утворюють необхідну площу.

Площі ділянок, що належать іншим землекористувачам, але нанесені на план землеустрою, також обчислюють і записують в експлікацію окремими рядками.

Розділ XI. Розгляд та затвердження проекту

Проект внутрігосподарського землеустрою складається з таких частин:

пояснювальної записки;

додатків до пояснювальної записки;

графічних матеріалів.

Пояснювальна записка складається на кінець проектного періоду. Вона вміщує такі розділи:

1. Техніко-економічні показники проекту.

Визначені: замовник; матеріали що покладені в основу проектування; характеристика господарства - у вигляді таблиць даної на вихідний рік та кінець проектного періоду: виробничий напрямок господарства; структури управління; загальна площа земель та сільськогосподарських угідь (в тому числі - ріллі); площа захисних лісонасаджень; розораність та лісистість території - у відсотках; протяжність дорожньої мережі (загального користування та внутрігосподарської); сівозміни (кількість полів та площа в кожній); структура посівних площ (у відсотках) - зернові, технічні, кормові; поголів'я тваринництва та птиці (великої рогатої худоби, свиней, овець, коней); площа на одного працюючого в господарстві (ріллі, зернових, технічних культур); вартість валової продукції рослинництва; витрати на здійснення запроектованих заходів; окупність витрат (в роках).

2. Земельні ресурси.

а) існуюче використання земель (площа земель - загальна та с/г угідь; характеристика кліматичних умов, рельєфу місцевості, складу ґрунтів; таблиця характеристики крутизни схилів (в градусах) та еродованості с/г угідь; розташування кормових угідь, водних джерел; водоохоронні зони;

б) освоєння та поліпшення угідь (трансформування земель - ріллі, сіножаті, пасовища, багаторічних насаджень);

в) структура с/г угідь (складено таблицю «Склад та співвідношення с/г угідь» - визначено площі угідь та відсотки до загальної площі - існуючі та за проектом); визначено зміни її межах землекористування (випрямлення меж, ліквідація через смужжя та вкраплень).

3. Організаційно-виробнича структура господарства.

а) структура управління (система управління - існуюча та проектна; потреба в трудових ресурсах);

б) характеристика існуючих населених пунктів;

в) виробничі центри - існуючі та проектні.

4. Організація та впорядкування сільськогосподарських угідь.

Розподілення с/г угідь на технологічні групи залежно від ґрунтів та характеру ерозії:

а) система сівозмін (в таблицях визначено для кожної сівозміни - загальну площу, кількість полів, середню площу поля, кількість окремих ділянок для обробітку, площу землі кожної технологічної групи);

б) чергування сільськогосподарських культур для кожної сівозміни;

в) особливості проектування полів сівозмін;

г) рівень економічної родючості та технологічних властивостей полів сівозміни;

Ці відмінності втрачені через коефіцієнти економічної родючості та технологічної властивості, які зазначають на кресленні «Впорядкування території». Технологічна та ґрунтово-агротехнічна характеристика ділянок приведені в додатку;

д) використання природних кормових угідь.

5. Водогосподарські заходи.

Існуючі джерела водопостачання населених пунктів та виробничих центрів; тимчасове польове водопостачання; водопій на пасовищах.

6. Дороги.

Дороги загального користування; внутрігосподарські дороги.

7. Виробництво сільськогосподарської продукції.

а) структура посівних площ (зміна структури за проектом, таблиця - в додатку 4);

б) урожайність с/г культур (таблиця урожайності та валового збору - в додатку 6);

в) тваринництво (визначено продуктивність на кінець проектного періоду; складено таблиці: поголів'я, тварин та птиці - фактичну та кінцеву, продуктивність тваринництва та птиці - фактичну та кінцеву);

г) кормовиробництво (в додатку 7- розрахунок потреби та забезпечення кормами);

д) виробництво валової продукції в таблиці наведено дані валової продукції (основних видів) - фактичної та проектної.

8. Система природо охоронних заходів.

а) агротехнічні протиерозійні заходи (відповідно з рекомендаціями науково - дослідних організацій розроблена система агротехнічних заходів-обробітку ріллі та сівби). В таблицях наведено заходи та площі, а також потреба в с/г машинах для їх виконання;

б) захисні лісонасадження. Стокорегулюючі лісосмуги; насадження на ярах та інших низькопродуктивних угіддях; породи в лісонасадженнях;

в) протиерозійні гідротехнічні заходи. Вони призначені для перерозподілу поверхневого стоку; в таблиці наведено дані - назви споруд, одиниця виміру, кількість.

Детальніший підрахунок обсягів робіт ведеться під час розробки проектів після виконання інженерних вишукувань;

г) вплив протиерозійних заходів на поверхневий стік (стік поверхневих вод залежить від заліснення території, агротехнічних заходів, затримки вод гідротехнічними спорудами);

д) відтворення родючості ґрунту (боротьба з витратами гумусу - багаторічні трави та внесення органічних добрив; в таблиці подано баланс гумусу: для кожної сівозміни - площа, витрати гумусу (мінералізація, змив), накопичення гумусу, баланс гумусу; щорічна потреба господарства в органічних добривах; в таблиці подано внесення органічних добрив для кожної сівозміни в розрізі культур;

є) попередження забруднення ґрунтів, поверхневих та підземних вод (заходи по запобіганню ґрунтів продуктами хімічних засобів; чергування с/г культур та технологія їх вирощування; внесення пестицидів за нормою);

ж) обмеження господарської діяльності (оранка на схилах більше 1°; обмеження та розміщення ерозійно-небезпечних культур на ділянках зі схилами більше 3°; заборона розорювати природні кормові угіддя на тальвегах і використовування отрутохімікатів на заплавах та інші заходи).

9. Соціально-економічні питання організації території (розробка проектів утворення стійких агроландшафтів, заходи з підвищення родючості ґрунтів; природоохоронні та санітарні заходи - боротьба з ерозією ґрунтів; захисні лісонасадження; охорона водних джерел, які створюють сприятливу екологічну обстановку на території господарства).

10. План здійснення проекту. Термін перенесення проекту на натуру та посадки полезахисних насаджень; в таблиці додатку 8 - об'єми запроваджених заходів та їх виконання.

11. Техніка безпеки. Небезпечні виробничі фактори на окремих операціях технологічного процесу: під час обробітку полів з ухилами, збирання врожаю тощо.

12. Економічна ефективність проекту. Вартість валової продукції рослинництва - загальна за проектом та на 1 га. ріллі, сіножаті, пасовищ, багаторічних насаджень; строк окупності капіталовкладень.

Складений проект підписують виконавці - землевпорядники, економісти, ґрунтознавці, агролісомеліоратори, а також головний інженер проекту. На титульному аркуші повинні бути підписи: керівників проектного інституту, начальника відділу і головного інженера проекту.

Додатки до пояснювальної записки

Вони складаються з таблиць:

1. завдання на проектування (за підписом замовника);

склад земельних угідь;

технологічна та ґрунтово-агрохімічна характеристика полів сівозмін;

розміщення та структура посівних площ (в цілому по господарству та по сівозмінах);

врожайність с/г культур (планова - по господарству та сівозмінах);

посівні площі, урожайність та валовий збір по культурах (на вихідний рік та за проектом);

потреба і забезпечення тваринництва кормами (для окремих видів тварин);

план здійснення проекту (види робіт, об'єми і строки виконання, вартість);

план переходу до прийнятих сівозмін (на весь період);

10. розрахункові матеріали - обґрунтування варіантів економічної ефективності проектних заходів, фінансові розрахунки, матеріали з контролю робіт - прикладаються лише до архівного екземпляра.

Графічні матеріали

Головне креслення - це генеральний план організації (впорядкування) території. Воно виконується в масштабі 1:25000, 1:5000 - залежно від площі території господарства.

Креслення оформлюють фарбами, з умовними позначеннями для планів землеустрою, що є точними копіями планів зйомки, з нанесеним рельєфом (горизонталями), контурами ситуації за елементами організації території (населених пунктів, доріг, меж виробничих підрозділів, полів сівозміни, ґрунтових ділянок, водних джерел, елементів інженерної інфраструктури, гідротехнічних споруд, багаторічних насаджень, захисних лісосмуг та інших об'єктів).

Па плані теж вміщують:

1. таблицю «Склад земельних угідь»;

2. таблицю «Оцінка технологічних умов та економічної родючості ріллі» - на кожному полі сівозміни та окремій ділянці;

3. опис суміжних землекористувань;

4. таблицю умовних позначень;

Примітка. На складених планах та в експлікаціях визначена територія основного землекористування (на якій проведені роботи внутрігосподарського землеустрою), а також інших землекористувань, які розташовані на території земель сільської ради.

Згідно з земельним Кодексом України (виданим в грудні 1990 року) складений проект внутрігосподарського землеустрою погоджується з землекористувачем-замовником роботи, розглядається органами місцевої влади (сільськими та районними радами народних депутатів), на території яких розташоване землекористування.

Розділ XII. Перенесення проекту в натуру

Перенесення проекту в натуру (на місцевості) - це процес протилежний зйомці, він полягає у закріпленні на місцевості меж запроектованих доріг та ділянок. При роботах землеустрою потрібна відповідна точність зйомки, проектування та перенесення в натуру. Опорними точками для перенесення проекту в натуру є: точки теодолітних ходів, прокладених в основному по межах землекористувань; при графічному і механічному методах проектування - також чітко виражені на плані точки місцевості. Варто до початку роботи з перенесення проекту в натуру оглянути місцевість і визначити стан межових знаків, а в разі потреби поновити їх.

Перенесення проекту в натуру виконується такими методами:

1. вимірювання стрічкою;

2. прокладення теодолітного ходу (теодолітом та мірною стрічкою);

3. графічно-мензулою.

Застосування того чи іншого методу залежить від: методу проектування, топографічних умов місцевості, типу проектних ліній (прямі або криволінійні), планового матеріалу, використаного для проектування.

Перенесення лінії мірною стрічкою вживають за умови відкритої місцевості, коли проектні лінії опираються па тверді точки та чіткі межі контурів місцевості.

1 Прокладання теодолітних ходів проводиться за таких умов: на закритій місцевості; межі контурів ситуації нечіткі; проектні межі складаються з ламаних ліній, через що необхідно будувати на місцевості кути за допомогою теодоліта.

Графічний метод застосовують: в сухий період року; коли проект складено на плані мензульної або аерофотозйомки.

Робота з перенесення проекту в натуру складається з трьох стадій:

1. огляд місцевості;

2. підготовка даних для роботи в полі;

3. польові вимірювання та закріплення проектних точок.

В результаті огляду місцевості обирають метод та порядок виконання польових вимірювань. Підготовка даних полягає у виготовленні робочого креслення на копії плану (восковці). На кожному аркуші восківки треба скопіювати лише частину складеного проекту, з розрахунку роботи в полі на протязі двох-трьох робочих днів. На креслення наносять вихідні та проектні точки, головні елементи ситуації, межі землекористувань та проектні лінії (рис. 2).

При аналітичному методі проектування записують величину кутів між проектними лініями та лініями опори і довжину всіх ліній (з матеріалів обчислення). Вихідні та проектні лінії повинні утворювати теодолітні ходи з твердими на кінцевих точках (з записаними величинами прилеглих кутів з твердим лініями).

При графічному методі проектування на креслення наносять вихідні точки для проектування і основні контури ситуації. Циркулем, за допомогою масштабної лінійки, визначають довжину проектних ліній, яку записують на кресленні (при цьому треба враховувати деформацію плану), а транспортиром вимірюють кути між лініями.

Існуючі елементи плану викреслюють на восківці тушшю чорного кольору, проектні-червоного. Довжина відрізків між межами ділянок виписується вздовж цих відрізків - з боку ділянок, до яких вони належать. Виміри до меж ділянок записують сумарним підсумком по ходу.

При складанні креслення проробляють маршрут руху виконання польових вимірів і зазначають його відповідною позначкою.

Перенесення проекту лише за допомогою мірної стрічки складається з вимірювання довжини проектної лінії і відкладення проектних відрізків. Під час вимірювання виникає лінійна нев'язка, величина якої не повинна перевищувати: якщо довжини всієї лінії обчислена аналітично - 1:1000 довжини лінії; якщо ж графічним методом (кінцеві точки лінії - контурні точки) - 0,7 мм на плані.

Проектні точки на лінії закріпляють кілками. Отримана лінійна нев'язка розподіляється пропорційно на всі відрізки між проектними точками; точки переміщуються та замінюються стовпами.

Перенесення проекту прокладанням теодолітного ходу виконується теодолітом та мірною стрічкою між двома твердими точками, з вимірюванням на початковій точці прилеглого кута між твердою лінією. Послідовно встановлюються всі проектні точки, які входять до ходу, та закріплюються дерев'яними кілками.

Після вимірювань одержують лінійну нев'язку-віддаль між центром кінцевої твердої точки до останнього кілка. Допустима величина лінійної нев'язки - 1/1000 периметра найменшого замкненого полігона, частиною якого є прокладений хід. Бусоллю вимірюють румб лінії нев'язки. Методом паралельних ліній виправляється положення всіх встановлених проектних точок ходу, які замінюються стовпами, з насипанням курганів.

Якщо кутові та лінійні елементи теодолітного ходу одержані графічним методом (кути - виміряні транспортиром, довжина ліній - циркулем та масштабною лінійкою), допустима лінійна нев'язка становить 1/200 довжини ходу.

Проект, виконаний графічним методом, який не можна перенести в натуру лише з допомогою стрічки, переноситься на мензулі. Для цього планшет мензульної зйомки або фотоплан наклеюють на тверду основу. На план наносять всі опорні та проектні точки.

На мензулі проектні точки визначають з твердих та перехідних точок, а також з точок мензульних ходів, які прокладають між твердими точками. В цьому випадку лінійна нев'язка розподіляється на всі лінії ходу методом паралельних ліній (допустима нев'язка -1/200 периметра ходу). Після перенесення проекту на місцевість між перехідними точками стрічкою вимірюється довжина ліній.

Вимірювання довжини ліній при переносі в натуру доцільно виконувати світловіддалеміром.

Встановлені межові знаки закріплюються:

а) залізобетонними стовпами;

б) дерев'яними стовпами довжиною 130-150 см, діаметром 15-20 см;

в) кам'яними валунами з вибитим центром.

Верх знаку повинен бути вище поверхні землі на 30 см. Навкруги знака насипають курган і викопують канаву (глибина - 30 см, ширина - 40-50 см) радіусом біля метра. Межі полів бажано проорювати плугом.

Перенесення проекту в натуру оформляється як окремий вид роботи з землеустрою. Потім складають технічний звіт, до якого входять:

1. Пояснювальна записка.

2. Додатки до неї.

3. Графічні матеріали.

Пояснювальна записка складається з розділів:

1. загальні відомості (назва проектної організації; час розробки проекту та перенесення його в натуру, виконавці робіт);

технічні методи та точність перенесення проекту в натуру (методи перенесення проекту в натуру; інструменти для виконання польових вимірів; опорні точки для виконання робіт; розходження даних розмічувальних креслень з вимірами в натурі; межові знаки на межах проектних ділянок);

об'єм виконаної роботи (довжина прокладених ходів; елементи проекту, винесені на місцевості; кількість межових знаків).

Додатки до пояснювальної записки містять:

1. завдання на виконання робіт з перенесення проекту внутрігосподарського землеустрою в натуру (за підписами начальника відділу проектного інституту та головного інженера проекту);

2. акт про перенесення проекту в натуру (зазначено об'єм виконаних робіт за підписами землевпорядника та представника підприємства-замовника);

3. акт польової прийомки робіт (за підписом головного інженера проекту).

Графічні матеріали містять: креслення розмічування в натурі проекту (копія проектного плану землеустрою, на якій виписані геодезичні дані для визначення в натурі проектних меж та елементів складеного проекту з зазначенням проектних ділянок).

XIII. Виготовлення та видача документації внутрігосподарського землеустрою

Після перенесення в натуру (на місцевість) проекту землеустрою проводять перевірку виконаної роботи (освідчення справи), яка має на меті встановити повноту документації та складеного плану землеустрою. Складається акт освідчення та коректурний листок, в якому зазначені всі виявлені недоліки та помилки з випрямленням.

Аркуші матеріалів нумеруються і підшиваються в папки, потім складають опис документів.

Замовнику - с/г підприємству надсилають такі матеріали:

а) проект внутрігосподарського землеустрою;

б) технічний звіт про перенесення проекту в натуру;

в) літографічні копії креслення в масштабі 1:10000, 1:25000, 1:5000 - залежно від площі земель.

Якщо креслення складено на декількох аркушах - виготовлюють та надсилають збірний план в масштабні :50000.

В такому ж об'ємі матеріали землеустрою надсилають органам районної влади. В технічному архіві проектної установи зберігаються матеріали:

а) технічний звіт про підготовчі роботи і землевпорядні вишукування для розробки проекту внутрігосподарського землеустрою;

б) проект внутрігосподарського землеустрою;

в) технічний звіт про перенесення в натуру проекту землеустрою;

г) видавничі оригінали креслень планів землеустрою в масштабах 1:25000, 1:10000, 1:5000 (залежно від площі землі) та збірного плану (якщо його складено).

Примітка. На складених планах та в експлікаціях визначено територію основного землекористування (на якій проводилась робота з внутрігосподарського землеустрою), а також інших землекористувань, що розташовані на території земель сільської ради.

Розділ XIV. Ґрунтозахисна контурно-меліоративна організація території схилів

Екстенсивний розвиток землеробства в Україні спричинився до того, що 81% площі с/г угідь були розорані (що становить 57% всіх земель України). Це привело до порушення екологічно допустимого співвідношення площі ріллі, природних угідь, лісів та водних ресурсів.

Велика розораність с/г угідь, рівнинно-прямолінійна організація території, що базувалася на утворенні полів-прямокутників на схилах земель, збільшення площі просапних культур в сівозмінах привело до значної деградації ґрунтів та зниження кількості гумусу.

Еродовані землі в Україні займають площу до 10 мільйонів гектарів (майже третину площі ріллі). За основні 25 років площа еродованої ріллі збільшилась на 26% (найбільше у Львівській, Житомирській, Чернігівській і Київській областях).

Появилася необхідність розробити принципово нову систему землеробства, щоб збільшити родючість ґрунтів та надійно захистити ріллю від ерозійних процесів.

Наукові дослідження довели, що найбільший ефект серед протиерозійних заходів дає ведення ґрунтозахисного землеробства з контурно-меліоративною організацією території схилів. Головним елементом цієї організації є водозахисний комплекс, що регулює поверхневий стік талих вод, який попереджує замулення та забруднення рік і водоймищ.

Розвиток ерозії пов'язаний з рельєфом місцевості, що зображується на плані горизонталями. Нахил поверхні визначається зміною закладання горизонталей на плані.

Поверхні поділяються на: рівно нахилені, опуклі, вгнуті та складні.

Рівна поверхня - паралельна площині горизонту.

Нахилені поверхні - мають різну величину схилу (опуклі та вгнуті поверхні мають крутість більше 2°).

Опуклі поверхні мають більшу крутість в нижній частині, меншу - у верхній.

Вгнуті поверхні характеризуються більшою крутістю у верхній частині, меншою -в нижній.

Складні поверхні є поєднанням поверхні різного виду крутості.

Рельєф має характерні лінії-вододільні, тальвеги, бровки та лінії підніжжя.

Для боротьби з ерозією с/г угідь потрібно мати план території з нанесеними елементами рельєфу в масштабі 1:10000 з перерізом рельєфу через 1 м. (для проектування окремих елементів - в масштабі 1:5000-1:2000 з перерізом рельєфу через 0,5 м).

На основі плану з горизонталями проектують заходи боротьби з ерозією:

а) відновлене розміщення культур в сівозміні;

б) правильне розміщення полів та напрямків обробітку ґрунтів;

в) відповідне розміщення лісосмуг.

Ґрунтозахисна система землеробства, побудована з врахуванням екологічних законів та з контурно-меліоративною організацією території схилів, дозволяє захищати ґрунти від ерозії, впливати на родючість ґрунтів та водний режим і збільшувати продуктивність с/г культур.

В системі ґрунтозахисного землеробства ділянки угідь об'єднуються в три технологічні групи за екологічними умовами та методами використання. Ділянки з різними технологічними групами ріллі повинні чітко закріплюватися на місцевості контурними лінійними межами.

Перша група ріллі - не еродовані та слабо еродовані ділянки на рівніший місцевості зі схилами до 3° . Тут треба проектувати інтенсивні зерно-просапні сівозміни та зерно - просапні сівозміни з 50% просапних культур.

Друга група ріллі - середньо змиті, частково слабо та сильно змиті ділянки зі схилом 3°-7°. На землях цієї групи треба проектувати зерново-трав'яні та траво-зернові сівозміни з виключенням просапних культур і 40-80% багаторічних трав.

Третя група рілля на схилах більше 7°. Ділянки цієї групи виключаються зі складу ріллі і використовуються як сіножаті та пасовища.

Межі кожної технологічної групи (лінійні рубежі) визначають на плані відповідно до рельєфу (вздовж горизонталей, впоперек схилу) - це межа території сівозміни. На лінійному рубежі проектують водо регульовані вали з канавами, які мають трикутники профіль (висота 0,6-0,8 м, схил: сухий 1:1,5, мокрий - від 1:5 до 1:10) або лісосмуги.

Вода з водозбірної площі технологічної групи відводиться в залужені водотоки, таким чином споруди на лінійних рубежах є напрямними лініями для контурного виконання окремих технологічних операцій (перш за все - основного обробітку ріллі та сівби). На території технологічної групи (сівозміні) зменшується непродуктивна витрата вологи через стікання та випарювання.

Поля сівозміни з забезпеченням напрямку обробки ріллі відповідно до напрямку горизонталей. Віддаль між лінійними рубежами на межах технологічних груп проектують з розрахунку парної кількості проходів ґрунтообробних та збиральних машин.

У 1990 році Укрземепроект видав «Альбом типових решений размещения линейных рубежей при почвозащитной контуро-мелиоративной организации в хозяйствах Украины», в якому розміщенні фрагменти розташування лінійних рубежів в зонах лісостепу та степу.

Контурно-меліоративний захист недоцільно впроваджувати на зрізаних схилах (бо утворюється багато глухих клинів) та на зволожених ґрунтах.

Для перенесення в натуру запроектованих лінійних рубежів прокладають спеціальний теодолітний хід, обчислюють координати точок цього ходу, визначають графічним методом координати проектних точок на лінійних рубежах і обчислюють обернені геодезичні задачі між точками теодолітного ходу та проектними точками на рубежах, після чого ведеться перенесення проектних точок в натуру.

Розділ XV. Робоче проектування

Складання робочих проектів інженерного обладнання та впорядкування ділянки території об'єкту землеустрою виконується після затвердження проекту та перенесення його на місцевість.

Складають такі проекти: багаторічних насаджень (садів, ягідників, виноградників, плантацій хмелю), ступінчатого трасування схилів лісозахисних смуг (водо регульованих, водоохоронних, приярових, водо роздільних), проти ерозійних заходів, ставків і інших об'єктів гідротехнічного призначення, забудови території польових станів, ферм та господарських дворів і т. д. (всього 16 видів проектів).

Для виконання цієї роботи проводять топографічну зйомку в масштабі 1:1000 або 1:500 з нанесенням на план горизонталей через 0,5 м. Вона виконується тахеометричним або мензульним методом.

На території прокладають теодолітні ходи або трикутники мікротріангуляції, що замінюють ці ходи, з прив'язкою до межових знаків, встановлених під час землеустрою. На ній закладають постійні репери, висоти яких визначають прив'язкою до пунктів, що включені до мережі нівелювання IV класу. Польові роботи виконуються методом технічного нівелювання. Координати та висоти точок обґрунтування визначаються в системі координат та висот, за якими складені плани землеустрою.

Зйомочні роботи виконуються з додержанням вимог інструкції з крупномасштабної топографічної зйомки. Площі запроектованих фігур, що складається з прямих ліній, обчислюють графічним або аналітичним методом, а площі криволінійних фігур-планіметром.

Проектування ведеться за безпосередньою участю фахівців відповідної спеціальності - агрономів-садівників, меліораторів та інших.

Якщо на території є ґрунти різної якості, до проекту додають план ґрунтів, складений в том ж масштабі, що й проектний план. На проекті викреслюють всі запроектовані лінії та елементи. Для перенесення проекту до натури виконують на восківці копію з визначенням довжини ліній, кутів і її використовують під час польових вимірів.

Як приклад розглянемо робоче проектування ґрунтової дороги сільського призначення та садової ділянки на території колективного с/г підприємства.

Проектування дорогі. Для проектування дороги треба мати план топографічної зйомки в крупному масштабі (від 1:500 до 1:2000).

Основні елементи, що характеризують трасу - це план та поздовжній профіль.

В план траси складається з прямих ліній, які з'єднуються між собою кривими лініями - дугами кола певного радіуса. Кінцеві точки траси прив'язуються до твердих точок теодолітних ходів. В поздовжньому профілі траса складається з ліній різного ухилу, які також з'єднуються кривими лініями. Для зручності використання вертикальний масштаб поздовжнього профілю в десять разів крупніший горизонтального (профіль виконують на міліметрівці), наприклад, горизонтальний масштаб - 1:10000, а вертикальний - 1:1000.

Для характеристики місцевості та запроектованої дороги по напрямках перпендикулярних до траси, складають поперечні профілі в одному горизонтальному та вертикальному масштабах.

Траса дороги повинна відповідати певним умовам, згідно з технічними умовами її проектування. Напрямок траси обирається камерально (використовуючи план топографічної зйомки) або безпосередньо на місцевості.

На рівнинній місцевості напрямок траси залежить ще від ситуації - трасу треба проектувати найкоротшу, кути на зламах траси повинні бути не більше 20є- 30є, величина кута відхилення обирається навпроти середини перешкоди, через яку ламається траса.

В гірській місцевості напрямок траси залежить від рельєфу (ухил місцевості перевищує допустимий за технічними умовами для такої траси). Тому траса в плані мас іноді складну конфігурацію. Через те що ухил гористої місцевості більше допустимого, кожна лінія на трасі задасться допустимим ухилом, тоді кожна лінія відходить від прямої, яка сполучає початкову та кінцеву точку траси, і периметр траси збільшується.

Точки зламу траси визначаються на плані, а потім - на місцевості, на цих точках вимірюють кути відхилення (на плані - транспортиром, на місцевості - теодолітом). Далі визначають радіус кривої R, користуючись таблицями для розмітки кривих, обчислюють елементи кривої - тангенси Т, довжину дуги бісектриси В. Точки зламу закріплюють на місцевості дерев'яними кілками і прив'язують лінійними промірами до двох дерев'яних стовпчиків, які встановлюють в стороні від місця майбутніх земляних робіт. Далі проводять розбивку пікетажу (мірною стрічкою або металевою рулеткою). Від точки зламу траси відкладають лінії тангенсів Ф по напрямках прямих ліній (одержують точки початку та кінця кривої). Починаючи з початку траси (нульового пікету), розбивають по прямих лініях, що їх сполучають, пікети через 100 м. закріплюючи їх дерев'яними кілками (поруч з ними забивають дерев'яні сторожки і номером пікету).