Природно-рекреаційний та історико-культурний потенціал Марокко

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ЗAГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МАРОККО

1.1 Фізико-географічна характеристика країни

1.2 Короткий нарис історії Марокко

1.3 Державно-адміністративний устрій королівства

1.4 Соціально-економічний розвиток Марокко

2. ПРИРОДНО-РЕКРЕАЦІЙНІ ТА ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНІ РЕСУРСИ МАРОККО

2.1 Природний потенціал Марокко

2.2 Історико-культурні ресурси Королівства

3. ОСОБЛИВОСТІ СТАНУ РОЗВИТКУ ТУРИСТСЬКОЇ ГАЛУЗІ МАРОККО. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ

3.1 Основні етапи розвитку туризму в Марокко

3.2 Туристичне районування країни

3.3 Аналіз туристичного ринку. Перспективи розвитку

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність теми. Туризм в уявленні більшості людей пов'язаний із відпочинком, новими враженнями, задоволенням. Він увійшов в життя людини з її природним прагненням до відкриття та пізнання невідомого, пам'яток природи, історії та культури, звичаїв та традицій різних народів. Завдяки туризму підвищується освітній рівень, духовність, терплячість, збільшується кругозір та збагачується внутрішній світ людини. Туризм об'єднує країни і народи, запобігає соціальним, расовим, релігійним конфліктам шляхом порозуміння та співпраці людей.

Окрім цього, туризм є однією з найбільш прибуткових та динамічних галузей економіки. Він стимулює її розвиток, а також створює додаткові робочі місця.

Туристичний регіон Африка посідає 4 місце за популярністю на світовому ринку туристичних послуг. У 2005 році 37.3 млн. туристів було спрямовано саме до цього регіону, а це становить значну частку світового туристичного ринку 39.

Не останнім виявилось місце Марокко на міжнародному туристичному ринку. Пропозиція турів по історичних містах та різноманітних курортах, надала туристичної привабливості Марокко. Уряд вживає необхідних заходів для пожвавлення туристичної активності іноземців. Є перспективи для подальшого розвитку туристичної галузі.

Об'єктом дослідження даної курсової роботи є природно-рекреаційний та історико-культурний потенціал Марокко.

Хронологічні рамки курсової роботи охоплюють період з початку ХІІ ст. до н.е., тобто з заселення території до 2007 року.

Географічними рамками є територія Марокко, що знаходиться у північній частині Африки.

Джерельна база. У процесі підготовки курсової роботи автором було опрацьовано близько 30 різноманітних джерел. Для написання першого розділу були використані такі літературні джерела - “Все страны мира” [8; 560], довідник “Королевство Марокко” [10; 279], другого - збірник журналів “Міжнародний туризм”, путівники та “Рекреационная география” [16; 207], третього - “Очерки по истории географических открытий” [12; 288], Статистика за 2006 р. [28], та широко використовувалась мережа Internet.

Метою . даної курсової роботи є всебічне дослідження стану та перспектив розвитку туристичних ресурсів королівства Марокко. Для досягнення мети, автором були поставлені конкретні завдання:

охарактеризувати фізико-географічне положення країни, політичний устрій та економічний стан;

дослідити природно-рекреаційні та історико-культурні пам'ятки королівства;

проаналізувати туристичну галузь країни.

Структура. Структурно дана курсова робота складається зі вступу, основної частини, висновків, списку використаної літератури та додатків

1.ЗAГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МАРОККО

1.1 Фізико- географічна характеристика країни

Королівство Марокко - незалежна держава на північному заході Африки. На заході омивається водами Атлантичного океану, на півночі - Середземним морем, на сході і південному сході межує з Алжиром. З півдня до Марокко примикає територія Західної Сахари, в минулому іспанської провінції [35].

Площа країни складає 446,6 тисяч квадратних кілометрів. На території Марокко на середземноморському узбережжі розташовані іспанські міста Сеута і Мелілья. Декілька маленьких островів на півночі від узбережжя Марокко також знаходяться під владою Іспанії [8; 395].

Рельєф. На території Марокко переважають найширші долини і гори в північній Африці. Країну можна поділити на чотири великих райони: район височин Ер-Риф, що проходить паралельно узбережжю Середземного моря; Атлаські гори, які простяглись через усю країну в південно-західному та північно-східному напрямках між узбережжям Атлантичного океану і Ер-Рифом, від якого гори відділені впадиною Таза; і долини та рівнини на південь від Атлаських гір, що переходять в Сахару біля південно-східних кордонів країни. Найвища точка Марокко - Джебель-Тубкаль (4165м) в системі Великого Атласу. На півдні і південному сході - напівпустелі, піщані й кам'янисті пустелі. Вздовж морського узбережжя знаходиться вузька смужка рівнини [8; 395].

Клімат. Разом із середземноморським в Марокко панує субтропічний клімат, пом'якшений океанським впливом, завдяки якому прибережні міста характеризуються помірними температурами. Спостерігається значне коливання денної і нічної температури повітря. Взимку вона змінюється від підвищеної до високої, біля +30?C вдень і близько +15?C вночі. Влітку вдень тут буває спекотно, близько +45?C, а вночі - тепло і душно, +23?C. Середні температури січня +10; +12?C, липня +24; +28?C. У віддалених від узбережжя районах країни зима стає більш холодною, а літо - спекотнішим. В горах температура нерідко опускається нижче -17?C (більше 100 днів на рік температура нижче 0?C), а сніг покриває гірські вершини більшу частину року. Опадів випадає близько 1000 мм за рік, на півдні країни - 200 мм. Дощі йдуть переважно в зимові місяці, з листопада по квітень. Кількість опадів з півночі на південь скорочується. Середньорічна кількість опадів складає близько 955 мм в Танжері, 430 мм в Касабланці, 280 мм в Ес-Сувейрі, а ближче до Сахари менше 102 мм [8; 396].

Внутрішні води. Марокко має значні водні ресурси. По території Марокко протікає багато річок, які, незважаючи на несудоходність, придатні для зрошення і отримання електроенергії. Основні річки - Ум-ер-Рбія, Мулуя, Себу, Тенсифт, які беруть початок у високогірних районах Середнього і Високого Атласу і впадають в Атлантичний океан або Середземне море [10; 86].

Рослинний світ. Сучасна рослинність Марокко відчула вплив господарської діяльності людини і тільки в горах Атласу збереглась у відносно первинному вигляді. Ліси займають тільки 10% площі країни, навіть широколистяні ліси з вічнозеленими чагарниками - маквіс, які виникли на місці колишніх лісів середземноморського району, помітно деградували. На місці сухих лісів та дикоростучого маквісу поступово виникають посадки оливкових дерев. В гірських регіонах Марокко залишились ліси пробкового дубу, ялівцю, кедру, ялинки і сосни. В долині Сус ростуть ліси аргану, колючого дерева, яке зустрічається тільки в Марокко [8; 396].

Тваринний світ. Фауна Марокко являє собою поєднання європейських і африканських видів. Тварини, які характерні для Європи - лисиці, кролі, видри, білки, а із африканських можна виділити газелей, кабанів, пантер, диких кіз та рогатих гадюк. У пустельних областях Марокко водяться газелі і багато видів змій. На плато Середнього Атласу зустрічаються рисі, шакали і безхвості макаки, а у високогір'ях Високого Атласу - гривистий баран. Марокко знаходиться на шляху сезонних перельотів птахів між Європою й Африкою. Тут часто можна бачити лелек і їхні гнізда. У горах нерідко зустрічаються мишоїди, грифи, беркути, яструби, шуліки. [10; 87].

1.2 Короткий нарис історії Марокко

У доісторичні часи територія Марокко була місцем проживання первісної людини, яка займалась полюванням і скотарством. Про це свідчить велика кількість знаряддя із обтесаного каміння, яку було знайдено на Атлантичному і Середземноморському узбережжях країни.

Фінікійська колонізація узбережжя, яка почалася у ХІІ ст. до н.е., сприяла розвитку землеробства, впровадженню нових культур. Пізніше фінікійські колонії опинилися під владою Карфагена; після його падіння (ІІ ст. до н. е.) північна частина Марокко потрапила під вплив Риму, а в І ст. до н. е. була ним завойована і перейменована на провінцію Мавританія Тингатанська. Столицею провінції був Танжер. Інтенсивна римська колонізація призвела до панування римлян на Середземноморському узбережжі Африки, а також до розпаду на частині території Марокко первіснообщинних відносин, складанню і розвитку класових (рабовласницьких) відносин, зародженню великого землеволодіння, росту міст (Салі, Баназа, Волюбилис та ін.). Однак на більшій частині території Марокко переважав родоплемінний лад. Корінне населення, відоме в давнину під назвою лівійців, гетулів чи нумідів, отримали від римлян назву берберів. Вперше бербери згадуються в історії Африки як грабіжники, що підкорили собі всі торгові шляхи через Сахару [29; 293].

У 429 р. вандали, які прибули з Іспанії, окупували узбережжя. Бербери в глибині країни продовжували зберігати незалежність не лише за вандалів, а й після захоплення регіону в 533 р. Візантійською імперією. Араби на чолі з Мусою ібн Нусейром захопили Марокко в 705 р. Фактично арабське панування тривало недовго. Виникла держава берберської династії Ідрисидів (788 - 974 рр.). Згодом країна входила до складу держав Фатимідів (909 - 973 рр.), Альморавідів (1063 - 1147 рр.), Альмохадів (1147 - 1269 рр.), Маринідів (1269 - 1465 рр.), Ваттасидів (1465 - 1550 рр.). В 1524 р. розпочалась епоха династії Шарифаінів [29; 294].

Найбільшого розквіту держава досягла протягом ХІ - ХІІІ ст. За Альмохадів Марокко було центром великої імперії, що охоплювала територію сучасного Алжиру, Лівії, Тунісу, а також значні за площею регіони Португалії та Іспанії. Марокканці завдали поразки португальцям у 1578 р. і зберегли свою незалежність. У 1591 р. марокканці розгромили за допомогою вогнепальної зброї війська африканської імперії Сонґай і приєднали її територію до себе. У ХV - на початку ХVІ ст. Португалія та Іспанія захопили ряд узбережних марокканських територій. Після Альмохадів імперія розпалася. Відродження Марокко відбулось у ХVІ - ХVІІ ст. Часи правління султана Ахмеда І аль-Мансура аз-Захабі в 1579 - 1603 рр. вважаються золотим віком Марокко.

Марокко періоду ХVІІІ - ХІХ ст. вважали піратською державою, оскільки в багатьох містах фактична влада належала морським піратам. У 1844 р. французи здобули перемогу над марокканцями у битві на р. Ісла. Іспанія захопила Марокко протягом 1859 - 1860 р. Франція одержала у 1904 р. частину території країни. Це не сподобалось Німеччині. У 1905 р. та 1911 р. ледве не розгорілися війни між Німеччиною та Францією. У березні - листопаді 1912 р. марокканську територію розділили між собою Іспанія та Франція. Над зоною Танжера було встановлено міжнародний контроль. Іспанії дісталася невелика частина, бо 80% території ввійшло до французької зони впливу. У 1920 р. вибухнуло повстання проти іспансько-французького панування. Його придушили у 1926 р. Протягом 1936 - 1939 рр. Марокканські війська використовувались у боротьбі проти республіканців в Іспанії [30; 314].

У 1942 р. на узбережжі країни висадилися англо-американські війська. Французький протекторат було поновлено у 1945 р. Після Другої світової війни заворушення і терор сягнули такого розмаху, що султан Сіді Мухаммед бен Юсуф змушений був 20 серпня 1953 р. з родиною емігрувати до Мадагаскару. Французи повернули його на престол 16 листопада 1955 р. У 1956 р. Марокко стало незалежною монархією на чолі з королем Мухаммедом V (1956 - 1961 рр.). 2 березня одержала незалежність територія, що знаходилась під впливом Франції, 7 квітня - під Іспанією. Кілька міст іспанці все ж таки залишили за собою. До складу Марокко 1 січня 1957 р. повернулася зона Танжеру. В 1958 р. країна повернула собі Південне Марокко, а в 1969 р. - Іфні. Сеута і Мелілья досі залишаються під іспанським контролем [30; 314].

Франція вивела свої війська з Марокко 1961 р. 3 березня 1961 р. престол зайняв Хасан ІІ (1961 - 1999 рр.). У червні 1965 р. королю довелося розігнати уряд, створений парламентом, а згодом (липень 1971 р. та серпень 1972 р.) вистояти проти спроб військових переворотів. Від середини 1970-х рр. Марокко загрузло у війні проти партизанів Західної Сахари. Ця колишня іспанська колонія була 1976 р. розділена між Марокко і Мавританією. У 1979 р. Мавританія відмовилася від своєї частки на користь повстанців. Марокко окупувала всю територію Західної Сахари. У 1979 - 1980 рр. між марокканськими військами і західно-сахарськими повстанцями точилися запеклі бої. Угоду про припинення вогню уклали 1991 р. вона передбачала проведення референдуму серед населення Західної Сахари про майбутній державний статус цієї території.

В 1980 р. було прийнято поправку до чинної конституції, яка проголосила королівство конституційною монархією. Король Хасан ІІ 1986 р. відкрито зустрівся з керівництвом Ізраїлю. Цей крок викликав бурю протестів у арабському світі. Чергові поправки до конституції прийняли 4 вересня 1992 р. В результаті вона зберегла спадкову монархію, але посилила роль уряду. У червні та вересні 1993 р., вперше після 1984 р., було проведено загальні вибори. Марокко була єдиною країною Магрибу, яка надіслала свої війська для участі в операції ООН проти Іраку в 1991 р. після загарбання ним Кувейту. Наприкінці 1980-х рр. почав поширюватись ісламський фундаменталізм. 13 вересня 1996 р. поправкою до конституції запровадили двопалатний парламент. 23 липня 1999 р. помер король Хасан ІІ, на трон заступив його син Мухаммед VІ [30; 314].

1.3 Державно-адміністративний устрій країни

Марокко - конституційна монархія, однак королівська влада фактично нічим не обмежена. Король Мухаммед VІ являється головою держави, як світським, так і духовним, а також є верховним головнокомандуючим. Він призначає прем'єр-міністра, формує склад уряду, видає закони, укази, укладає і затверджує міжнародні договори, призначає суддів, об'являє війну, надзвичайний стан і т.д. [35].

Конституція. Основи життя королівства Марокко закріплені конституцією, яка була вперше проголошена Хасаном II у 1962. У 1970 у текст основного закону був внесений ряд виправлень, а в 1972 на референдумі була схвалена нова конституція. За результатами референдуму у текст конституції були внесені зміни, що розширюють повноваження парламенту і прем'єр-міністра. У результаті конституційних виправлень 1996 був сформований двопалатний парламент, а виборці одержали можливість більш активно впливати на вибори керівних органів як на національному, так і на місцевому рівнях [39].

Вищий законодавчий орган Марокко - палата представників (325 депутатів), Процес формування нового парламенту завершився виборами 5 грудня 1997 р. до верхньої палати - палати радників виборцями від регіонів, асоціацій та профсоюзів. Палата представників обирається на прямих всезагальних виборах строком на 5 років, палата радників на 9 років [35].

Виконавча влада. Король призначає прем'єр-міністра, що здійснює в країні виконавчу владу. Прем'єр-міністр очолює Раду міністрів, що відає всіма державними справами. Глава уряду формально має право самостійно підбирати міністрів. Крім того, король має право здійснювати керівництво країною за допомогою указів. В останні роки король формував урядовий кабінет з технократів, не зв'язаних з політичними організаціями [28; 115].

Судова система Марокко включає Верховний суд, апеляційні суди і так звані суди садада чи світові трибунали (суди нижчої інстанції). Для рішення трудових і деяких інших суперечок у приватному комерційному секторі створені трудові трибунали [35].

Для політичного устрою характерна багатопартійна система. Діють такі партії, як Істикляль, Соціалістичний союз народних сил, Партія прогресу і соціалізму, Фронт демократичних сил, Соціалістична демократична партія, Національне об'єднання незалежних, Національний народний рух.

Виборче право надане всім громадянам, що досягли 21 року, не позбавленим за законом цивільних і політичних прав [30; 271].

В політико-адміністративному відношенні територія країни поділяється на провінції, округи, міські та сільські комуни, що складають регіональну основу державного управління. В Марокко нараховується 33 провінції: Марракеш, Фес, Уджда, Ель-Джадіда, Кенітра, Сафі, Тетуан, Сеттат, Бенні-Мелаль, Мекнес, Таза, Надор, Агадир, Ель-Келаа-де-Сранга, Ес-Сувейра, Фагиг, Таунат, Варзазат, Хурибга, Танжер, Рашидія, Хеміссет, Ель-Хосейма, Шавен, Бен-Слиман, Бульман, Іфран, Тата, Тантан, Азізаль, Тинзіт, Хенифра, Гулимін та міські префектури Касабланка і Рабат-Сале [10; 68].

Керівництво в провінціях очолюється губернаторами, у префектурах - мерами, у громадах - каідами; усі ці посади призначаються королем. У громадах є виборні органи місцевого самоврядування з обмеженою компетенцією - комунальні (у сільській місцевості) і муніципальні (у містах) ради, що обираються населенням на 6 років [35].

Столиця Марокко - м. Рабат. Тут знаходиться постійна резиденція короля, урядові заклади, національні збори, міністерства. Отже, місто являється політичним центром [10; 73].

1.4 Соціально-економічний розвиток Марокко

На 2000 р. населення Марокко склало 30,1 млн. чоловік. Переважну більшість населення складають марокканці, предками яких є бербери (25%). Поступово складалося поняття марокканської нації, що виражало спільність історичної долі та належності до однієї держави корінних жителів Магриб-аль-Акса. Марокканські бербери поділяються на наступні групи: рифи, шльох, берабер, а також бербери оазисів на півдні країни. Другою за чисельністю етнічною групою є араби (75%). Вони складають більшість жителів великих міст. Європейців (іспанців, французів, португальців) - 100 000 осіб [8; 396].

Річний приріст населення становить 2%. Середня густота населення - 55 осіб/км. Близько 55% всього населення складають сільські жителі. Рівень урбанізації - 43%. Найбільшими містами Марокко є Касабланка (4 млн.), Рабат (1,5 млн.), Марракеш (1,5 млн.) [8; 396].

Офіційна мова - арабська, широко розповсюджені французька, берберська, іспанська. Державна релігія - іслам сунітського напрямку. Становище жінок визначається доктриною ісламу. 99% населення - суніти, близько 1% сповідує християнство, менше 0,1% - іудаїзм. Збереглися місцеві доісламські культи: шанування священних дерев, водних джерел, марабутизм (культ святих) [30; 270].

Для економіки країни характерно, що поряд з великими, високотоварними сільськогосподарськими фермами і сучасними промисловими підприємствами велике місце продовжує займати традиційний сектор - напівнатуральні і дрібнотоварні селянські господарства в сільському господарстві і дрібні кустарні підприємства в промисловості. У традиційному секторі як і раніше зайнята більшість населення країни. Після досягнення незалежності уряд Марокко узяв курс на розвиток сучасних галузей національної економіки, обмеження позицій іноземного монополістичного капіталу, зміцнення державного сектора. Для охорони і заохочення розвитку національної промисловості і сільського господарства були встановлені нові митні тарифи, створені спеціальні органи керування окремими галузями державного сектора. Марокко вийшло в 1959 р. з валютної зони франка, ввівши в обіг національну грошову одиницю - дирхам [35].

Економіка знаходиться ще в сильній залежності від іноземного капіталу, особливо французького, на частку якого в 1972 р. приходилося до 64 % всіх іноземних капіталовкладень. Половина підприємств обробної промисловості належала французьким фірмам, у руках яких було зосереджено 60 % продукції виноробства і половину вирощування цитрусових. Значні позиції в економіці Марокко займає американський капітал (у розвитку інфраструктури, зокрема в будівництві доріг; у фінансуванні будівництва промислових споруджень і сільськогосподарських об'єктів та ін.). Проведена урядом політика "марокканізації" веде до скорочення частки іноземного капіталу в промислових та інших підприємствах [10; 123].

Уряд проводить лінію на стимулювання приватного підприємництва з переважаючим залученням іноземного капіталу. Держава відіграє вирішальну роль в гірничодобувній промисловості, контролює зовнішню торгівлю та енергетику. З 1983 р. під керівництвом МВФ та МБРР здійснюється політика „структурного оздоровлення та суворої економії”.

Марокко - аграрна країна з відносно розвинутою гірничодобувною промисловістю. ВВП у 1997 р. склав 31 млрд. доларів. (більше 1 000 доларів на душу населення). Із загальної вартості валового національного продукту країни 2/5 приходиться на сільське господарство і гірничодобувну промисловість. Сільськогосподарська продукція дає близько 30 % національного доходу Марокко і складає 1/3 експорту. У сільському господарстві зайнято 40% працездатного населення. Продукція гірничодобувної промисловості йде головним чином на експорт [35].

Промисловість дає близько 30 % національного доходу країни. У Марокко нараховується близько 2000 підприємств обробної промисловості, на яких зайнято понад 350 тисяч осіб, з них понад 7 тисяч іноземців (головним чином французи). Підприємства переважно дрібні (у тому числі кустарно-ремісничі). Головною і найбільш розвитою галуззю промисловості є гірничодобувна (1/3 усієї промислової продукції): Марокко займає третє місце у світі серед капіталістичних країн по видобутку фосфоритів (близько 20 млн. т на рік) і перше місце по їх експорту (30% світового експорту). Фосфатна промисловість знаходиться в руках держави; основні розроблювальні родовища - у районах Хурибги і Юсуфії. Велика частина фосфоритів, що добуваються, як й інших мінеральних копалин, експортується в країни Західної Європи. Видобуток залізної руди ведеться на родовищах Бені-Буіфрур і Айт-Аммар, марганцевої руди - на родовищах Імини-Тиуін і Бу-Арфа, свинцевих і цинкових руд - біля Бу-Бекера і Мибладена. На південних схилах Антиатласу розробляють кобальтове родовище Бу-Аззер. Видобуток кам'яного вугілля - біля Джеради, нафти (28 тисяч тон) і газу (52 млн. м3) у районі Ес-Сувейра (Сіді-Рхалем, Кешула, Джеер) [23; 98].

Підприємства обробної промисловості знаходяться у великих містах на Атлантичному узбережжі (близько 80 % усіх підприємств) і в містах Фес, Мекнес, Марракеш і Уджда. Найбільш развинутою галуззю обробної промисловості є харчова (зайнято близько 38 тисяч осіб). Працює 55 рибоконсервних заводів і 18 заводів по переробці риби. Близько 1/2 рибозаводів знаходиться в Сафі, 1/3 - в Агадирі, інші - у Ес-Сувейрі і Касабланці. Добувається і переробляється близько 250 тисяч тон риби на рік, продуктами морського промислу є також устриці, креветки, омари і лангусти. Марокко займає 1 місце у світі по виробництву сардинових консервів. 4/5 продукції рибоконсервної промисловості йде на експорт. Випускаються також овочеві і фруктові консерви, соки і варення. Розвинуті маслоробна, цукрова і борошномельна промисловість. Текстильна промисловість, у якій зайняте близько 33 тисяч осіб, робить бавовняну пряжу, бавовняну, вовняну і шовкову матерію, декоративні тканини, килими і т.д. Шкіряна і взуттєва промисловість представлена як сучасними підприємствами, так і дрібними кустарними майстернями. Єдине підприємство, що робить целюлозу, майже усю свою продукцію експортує в країни Західної Європи. Найбільш сучасні галузі промисловості - металообробна, електротехнічна, у яких зайнято близько 17,5 тисяч осіб, а також хімічна і виробництво будівельних матеріалів - понад 16,5 тисяч осіб. Мається (у Касабланці) державний завод по зборці легкових автомобілів і складальні лінії вантажних автомобілів, виробляються також устаткування і запчастини для автомашин. Електротехнічна промисловість випускає електрокабелі, телевізори, радіоприймачі, холодильники, пральні машини і т.д. Підприємства хімічної промисловості випускають соду, соляну і фосфорну кислоти, мінеральні добрива та ін. (у Касабланці і Кенитре). Розвивається фармацевтична промисловість [35].

Сільське господарство дає 20% ВВП. Обробляється більше 7 млн. га, з них 5,5 млн. га відведено під зернові. В середньому урожайність зернових складає 11,2 ц з гектара. Тваринництво відстале, екстенсивне. Розводять головним чином велику рогату худобу - в основному на північному заході, у горах і передгір'ях Середнього Атласу, а також овець, кіз і верблюдів. Вовна, шкіра, м'ясо експортуються. Кора коркового дуба, деревина евкаліпта, листи карликової пальми йдуть на експорт. Збір трави альфи (коштовна сировина для целюлозно-паперової промисловості) ведеться в східних районах країни. Тваринництво дає щорічно близько 260 000 т м'яса. Виробляється також 125 000 т м'яса птиці [30; 272].

Марокко має розвинену транспортну інфраструктуру. Основні перевезення здійснюються автомобільним (протяжність ґрунтових і шосейних доріг - 60 000 км) і залізничним (біля 2000 км) транспортом. Велика частина залізниць одноколійні (довжина двоколійних шляхів 200 км). У північній і центральній частинах країни існує досить щільна мережа залізниць O.N.C.F. (Національні залізниці), що зв'язують між собою великі міста: Касабланку, Рабат, Фес, Мекнес і Марракеш. Подорожі на потягах безпечні і досить недорогі. Потяги звичайні, швидкісні і комфортабельні. Швидкі комфортабельні потяги курсують на довгих лініях, цілком зручні й оснащені кондиціонерами. Більшість з них мають бари, буфет. Проїзд у звичайному потязі коштує на 20-25% дешевше [10; 244].

Більшість міст зв'язана між собою мережею міжміських автобусів чи "великих таксі". Автобуси є самим популярним засобом транспорту в країні. Найбільша компанія "CTM LN" має зв'язок з усіма містами країни і досить зручний розклад руху, автобуси оснащені кондиціонерами і проїзд недорогий. Між "першим" і "другим" класами автобусів різниця в комфорті досить незначна. Зупинки в населених пунктах звичайно дуже тривалі. В місті курсують "маленькі таксі" що добре помітні завдяки яскравому кольору прапорця і багажнику на даху. Існують і так звані "великі таксі", призначені для міжміських і приміських поїздок [39].

Авіація. Марокко має 54 аеропорти, 11 з яких мають міжнародне значення. Основним по кількості регулярних рейсів, обсягам пасажирських і вантажних перевезень є аеропорт Мухамед-V (Касабланка).

Важливе значення мають також Агадир і Марракеш. 30 провідних аеропортів країни перебувають у віданні Національного Керування аеропортами (ONDA), інші - у розпорядженні Дирекції повітряного транспорту. В усіх міжнародних аеропортах Марокко аеродромне устаткування, системи забезпечення авіаційної безпеки і служби забезпечення пасажирських перевезень оснащені сучасною технікою й укомплектовані висококваліфікованим кадрами. У зв'язку з особливістю перевезень прочан, що створюють серйозні труднощі щодо їхнього обслуговування, ONDA розробило й успішно реалізує програму будівництва в аеропортах окремих пасажирських терміналів [10; 263].

Королівська авіакомпанія Марокко (RAM) здійснює регулярне повітряне сполучення з 32 країнами. З літа 1998 р. RAM, проводячи політику вільного повітряного ринку міжнародних перевезень, збільшила кількість своїх регулярних рейсів і надає це право іноземним авіакомпаніям, укладаючи з ними двосторонні угоди [37].

На повітряному ринку Марокко діє 21 іноземна авіакомпанія ("Аерофлот", Air France, Air Mauritanie, Air Algerie, Balkan, та ін.), національна авіакомпанія Royal Air Maroc, а також 11 приватних авіакомпаній [37].

Важливими факторами є те, що завдяки новим авіашляхам полегшується доступ до Марокканської пустелі, купуються нові літаки для розширення існуючого авіапарку, використання авіатранспорту стає доступнішим [28;49].

Важливе значення в транспортній інфраструктурі займає морський транспорт. Великі морські порти діють в Касабланці, Танжері, Сафі, Мухаммедії. Основний порт - Касабланка, один з найбільших портів Африки; на Касабланку приходиться 80 % зовнішніх перевезень Марокко [30; 272].

Марокко експортує фосфати, руди кольорових металів, цитрусові, ранні овочі та фрукти, пробку, одежу, взуття та ін. Імпортує промислове устаткування, нафту, лісоматеріали, хімічні товари, зерно, цукор та ін. На долю країн Європейської співдружності припадає 57% імпорту і 65% експорту. Основними торговими партнерами є Франція, Німеччина, Італія, США, Іспанія. В листопаді 1995 р. підписано згоду про асоціацію між Марокко та ЄС [23; 141].

Зовнішня заборгованість - 21 млрд. доларів. Основні кредитори - Франція, США, Німеччина, міжнародні банки і консорціуми, а також ряд арабських країн: Саудівська Аравія, ОАЕ, Кувейт, Катар [30; 272].

Доходи від туристської індустрії складають щорічно близько 1 млрд. доларів [30; 272].

2. ПРИРОДНО-РЕКРЕАЦІЙНІ ТА ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНІ РЕСУРСИ МАРОККО

2.1 Природно-рекреаційний потенціал країни

Важливе значення для туристських ресурсів Марокко має сприятливий клімат, який забезпечує потужні можливості для розвитку рекреації на узбережжі. Міста-курорти розташовані на Середземноморському та Атлантичному узбережжях.

Загальна протяжність берегової лінії країни - більше 1500 км. На Середземноморському узбережжі переважають гористі береги із вузькою смугою пляжу. Але тут немало зручних для кораблів бухт, з яких здавна виникли порти. До основних центрів рекреації можна віднести: Сайдія - розташована на березі Середземного моря. Влітку в серпні сюди з'їжджаються марокканці відпочити і відвідати фестиваль народної музики. Ласкаве сонце, прекрасні піщані пляжі, кришталево чиста вода, декілька хороших готелів на березі моря і відносний спокій являються відмінними умовами для повноцінного відпочинку. Місто Аль-Хосейма - курорт на березі живописної бухти. Тут є декілька обладнаних пляжів, дуже жвавих в сезон [14; 228].

На півночі країни, біля самого "горла" Гібралтарської протоки, розташований популярний курорт Танжер. Це найпрохолодніший курорт країни - цілий рік тут тепло і сухо, а океанські бризи приносять прохолоду.

Околиці міста являють собою одну протяжну курортну зону - від Асили до Тетуана тягнеться ціла низка затишних бухт і невеликих, але дуже чистих, піщаних пляжів. За 40 км. від Танжера розташоване містечко Азела - колись грізна фортеця, а в наші дні один із самих елітарних курортних районів країни [37].

З численних мисів і височин навколо Танжеру відкривається приголомшлива картина Гібралтару з іспанським берегом, що видніється вдалині. Дуже популярні миси Спартель і Малабата, печери Геркулеса, а також піші і кінні екскурсії по відрогах гірського хребта Риф [37].

Агадир (“Місто білого кольору”) - центр пляжного відпочинку на березі Атлантичного океану. Агадир славиться безкрайніми піщаними пляжами і чудовим кліматом - температура повітря навіть у грудні не опускається тут нижче + 22?С; улітку ж, завдяки прохолодній Канарській течії, тут не буває виснажливої спеки і при цьому 300 днів у році тут світить сонце. Пляж Агадиру тягнеться широкою смугою майже на 13 км, практично в будь-якому місці можна знайти будь-який з "морських" видів відпочинку - морське риболовство, віндсерфінг, дайвінг, катання на чистокровних конях по пляжу, гольф, теніс, параглайдинг та ін. Навколо міста величезна кількість напрочуд красивих місць - знаменита долина Сус (центр вирощування цитрусових) і назване "міні-марракешем" місто Тарудант на сході, величні гірські ланцюги Антиатласу, пустельні пляжі між Тамрхахт і Тагхазут на півночі, захоплюючий пляж біля міста Уалідія (між Сафи й Ель Жадида), красиве містечко Тафраут (близько 160 км. східніше Агадиру), центр ювелірного мистецтва - берберське місто Тизнит на півдні, та безліч інших куточків, що варто було б відвідати [17; 53].

На відстані 173 км на північ від Агадиру на узбережжі розташована фортеця-порт Ес-Сувейра, у старовину - столиця піратів Могадор, а на даний момент - Мекка для серверів, віндсерферів і драйверів. У Ес-Сувейрі проводяться міжнародні змагання з цих видів спорту [17; 53].

Як і для всіх Атлаських країн, для Марокко характерне положення на стику різних природних зон і наявність гірського рельєфу, що пояснює велике різноманіття природних ландшафтів. Цікаві національні парки Таззека, де охороняється атласький кедр та кам'яний дуб, і Тубкаль - охорона кам'яного дубу та ялівцю. Проте достатнього розвитку екотуризм не отримав, оскільки рослинний і тваринний світ зазнав значних негативних змін через втручання людини. Однак в Марокко високий відсоток ендемічних видів рослин, багато екзотичних фруктів.

Наявність в Марокко компактних гірських масивів - чудовий додаток до туристичного потенціалу країни. Трекові маршрути країною дуже різноманітні, оскільки гори Атласу надають для цього всі умови. Найбільш популярні в цьому плані райони гори Тубкаль (найвища гора Марокко, 4167 м), Імліль, Укаймеден, Рас Н'ванкорим, Бу-Регрег, Тессаут, Агхбалу, Сіді-Амандар, Ассака, район гори Сагхро й ін. [16; 196]

Цікавий маршрут в долину Урика, що проходить повз одну з мальовничиших долин Марокко. Поїздка може бути доповнена відвідуванням Укаймедена - найбільшого гірськолижного центру країни, де відкривається прекрасний вид на долину, - розкішне море зелені заповнює весь пейзаж: зелень, нічого окрім зелені, над якою височіє лише вістря мінарета мечеті в Ар-лізі. Коли дорога спускається в долину, по обидві сторони від неї розкинулись прекрасні фруктові сади, поля томатів і картоплі. Однією з точок маршруту є село Сетті-Фатма, звідки можна пройти до семи водоспадів та побачити прекрасну панораму долини - горіхові, каштанові, вишневі гаї - гірського масиву Агнур [18; 209].

Країна має унікальну, для Африки, можливість запропонувати відпочинок на гірськолижному курорті. У 75 км від міста Марракеш розташований відомий гірськолижний курорт (висота - 2600 м, сніг лежить більш 5 місяців на рік), що також володіє прекрасними умовами для піших прогулянок, верхової їзди та гольфу. Приїжджати до Укаймедена краще за все взимку: тут можна покататись на лижах та спуститись на санчатах місцевого виробництва з пологого гірського схилу. Пейзажі тут відзначаються меншим різноманіттям, ніж в долині Урика. Тут немає нічого особливого - це сучасно обладнаний гірськолижний курорт, який не має жодного натяку на те, що перші тутешні поселення належать ще до доісторичного часу. Високогірним курортом Укаймеден став у 1947 р. Тут багато наскельних малюнків, що зображують мисливські сцени, тварин та поєдинки між людьми, які доступні для огляду в безпосередній близькості. Сам Укаймеден знаходиться в західній частині марокканського національного парку Гравюр Репестр, відкритого в 1994 р. і покликаного зберегти в недоторканності цю первісну область Атласу. Парк включає в себе також Джебель Ягур, де були знайдені наскельні зображення [18; 85].

Влітку температура повітря тут не піднімається вище +25?С, взимку холодно, до -10?С. Гірськолижний сезон починається з 15 грудня та офіційно закінчується 30 квітня. Але якщо сніжний покрив продовжує залишатися високим, можна продовжувати кататися на лижах, попередивши про це французький альпіністський клуб. В Укаймедені побудована сама високогірна (3275 м) підвісна дорога в Африці, а також найщільніша система гірськолижних підйомників на африканському континенті. Влітку підвісна дорога відкрита кожного уїк-енду, що дозволяє насолодитися вражаючими гірськими панорамами. Крім гірськолижних курортів, Укаймеден відомий пішохідними маршрутами в сторону плато Тисраг [21; 206].

Отже, важливо зазначити, що природно-рекреаційний потенціал Марокко цілком сприятливий для розвитку різних видів туризму в цій країні. Сприятливий клімат, вихід до Середземного моря та Атлантичного океану, наявність пляжів зумовило виникнення тут рекреаційних центрів; компактні гірські масиви та мальовничі ландшафти мають значення для розвитку трекових маршрутів, гірськолижного туризму; пустелі використовуються для сафарі.

2.2 Історико-культурні ресурси Марокко

Марокканський народ має багаті культурні традиції та історичну спадщину. В середні віки в межах Магрибу та мусульманської Іспанії на місцевій основі ця культура досягла високого розвитку і отримала назву іспано-мавританської, або арабо-іспанської, а також арабо-берберської, якщо мова йде про народи Магрибу. В старих містах Марокко збереглися зразки класичного арабо-берберського зодчества: мечеті, фортечні споруди, палаци, акведуки, бані, медресе, фонтани [29; 310].

До провідних центрів, де збереглись історико-культурні пам'ятки країни відносять: Рабат ("рибат" - "укріплений монастир") - центр політичного життя країни і резиденція короля, один з великих центрів арабської культури й освіти, заснований у XII-XIII ст. на місці давньоримського міста Сала. Архітектура міста, у якій прекрасно поєднуються традиційні мавританські елементи і сучасні тенденції, гармонійно вписується в навколишній ландшафт, додаючи цьому біло-блакитному місту неповторного вигляду. Тут буквально сотні цікавих місць - "старе місто" ("медина"), фортеця Касба Удайя (X-XII ст.), Велика мечеть (XII ст.), найдревніша мечеть міста на вулиці Джемаа (1150 р., реконструйована в XVIII ст.), мечеті Мулай-ель-Мекки, Мулай-Слиман (1812 р.), Аль-Фас та ін., залишки мечеті Якуба аль-мансура (1196 р., колись найбільша мечеть Сходу - 2,5 га площі, 19 залів, 14 воріт, 400 колон) з "вежею Хасана" (44 м.), древні стіни і чудотворне джерело некрополя Шеллах, мавзолей, у якому знаходяться могили королів Мухаммеда V і Хасана II, Королівський палац (1864 р.) та багато іншого.

У місті величезна кількість музеїв - Музей античності, Музей археології, Музей марокканського мистецтва, Етнографічний музей (Музей народних ремесел) у будинку кінця XVII ст., Художня галерея воріт Баб-Руах ("ворота вітрів"), Музей природної історії, оригінальний Поштовий музей і т.д. [2]

На іншому березі ріки Бу-Регрег розташоване стародавнє поселення - Салі, головними визначними пам'ятками якого вважаються Велика мечеть, медресе (1333 р.) і відоме місце паломництва - мусульманська каплиця Сіді-аб-даллаха бен-хассуна, оточені лабіринтом вузьких вуличок і критих переходів. За 13 км на північ від Рабату знаходяться сади, розбиті в 1951 р. французом М. Франсуа, де виростає більш 1500 видів рослин із усього світу. У 9 км. на південь від столиці розкинувся чудовий Національний зоопарк [37].

Марракеш - один із найпопулярніших туристичних районів країни. Місто поділене на дві частини, що яскраво відрізняються одна від одної - історичний район Медини і житловий район Гелиз. Центром Марракешу вважаються оточена "риадом" мечеть Кутубія (XII ст.) з величезним мінаретом (77 м. висотою) і площа Джема-ель-Фна, від яких і розходяться усі великі вулиці. До числа найбільш цікавих об'єктів міста входять мавзолей засновника Марракеша - Юсуфа бен Ташфина, за яким лежать чудові ворота Баб-Агвенау, що відкривають прохід до касбе Альмохадів, мечеті Золотих Яблук (мечеть Касба) і гробниць династії Саадидів. Цікаві ворота Баб-Герима (XVI ст.), руїни колись чудового палацу Ель-Бади ("Незрівнянний"), медресе і мечеть Бен-Юсуф, Кубба-аль-Баадийн (XII ст.), "єврейський квартал" Милла - осередок ринків і синагог, палац Дар-ель-Гдауї, Сіді-абд-аль-азиза, Сіді-бель-Аббас (1605 р., одне з найпопулярніших місць паломництва) і Сиди Слимана аль-джазули біля воріт Баб-Тагзут, мавзолей Сіді ас-сухейли (один із семи марракешських святих), фонтан Муасин (найбільший фонтан у Марракеші, 1570 р.), палац Бахия ("палац Красуні", 1880-87 р.), ворота Баб-Фальктен, Баб-эль-Кемис, Баб-ель-Нкоб ("потайні двері"), Баб-Дждид, Баб-Сіді-Рхарб, Баб-Тагзут та ін. Варто відвідати королівський палац Дар-Ель-Махзен, де в даний час розміщується офіційна резиденція його величності (закритий для відвідування), палац Дар-Ес-Саид (XIX ст., зараз тут Музей образотворчого мистецтва), фонтан Ешроб-у-Шуф ("випий і захопися"), сади Менара з однойменним палацом, будинок Опери, мечеті Ель-Аргуаса, Баб-Дуккала, Муасин (1573 р.), стіни старих укріплень (висота 8-10 м., 202 прямокутні вежі) та ін. [18; 79].

Марракешські ринки ("сук"), відкриті зазвичай з 8.30 до 20.00, вони і самі по собі є визначними пам'ятками, а також дозволяють вживу познайомитися із звичаями цієї країни, та недорого придбати безліч сувенірів і прекрасних виробів місцевих ремісників. Цілий квартал ринків тягнеться навколо площі Джема-ель-Фна, ринок пряностей знаходиться поруч із площею Рабах Кедима, ринок музикантів Кимахин знаходиться за однойменними воротами на вулиці Баб-Дуккала. Також цікаві ринки Фарбарів, Мідний, Столярів, Ювелірів і Ель-Кебир, Шуари, Кшешбія, Хададин (ковальський), Шрайтин (шкіряний), Смата (взуття), Елю-Хана, Симарин, Атарин, Рабия (ринок килимів), Ель-Маази (ринок виробів з цапиної шкіри), Ель-Бтана (вироби з баранячої шкіри), Ларзаль (вовна), ринок фруктів і овочів на Знект Рахба, ринок антикваріату "Лампа Аладдина", критий Центральний ринок на вулиці Мухаммеда V.

У місті безліч музеїв, серед яких особливо цікаві музей Дар-Си-Саїд в однойменному палаці, найцікавіша виставка здобутків марокканського народного мистецтва в "Будинку тсикивина" на вулиці Дарунок Бахия, музей ісламського мистецтва Мажореля, невеликий етнологічний музей Берта Флінта й ін. [16; 154].

Касабланка ("білий дім") - найбільший порт, ділова й індустріальна столиця Марокко, розташована на атлантичному узбережжі південніше столиці. Тут розташовані офіси майже всіх найбільших марокканських компаній і банків. І в той же час це древнє місто, відроджене наприкінці XVIII ст. по велінню султана Мухаммеда бен-Абдаллаха, яке має бурхливу багатовікову історію, що наклала свій відбиток на його вигляд [35].

"Стара Касабланка" - це лабіринт обрамлених аркадами вузеньких вуличок і глинобитних будинків у традиційному арабському стилі, а по суті - нескінченний східний ринок. Вона поділена на так називані "стару Медину" з її мечеттю Шлех і ринками, і "нову Медину", відому десятками мечетей, розкішною резиденцією Махакма-дю-Паша (зараз це палац правосуддя), монументальною брилою кафедрального собору Нотр-Дам (церква Богоматері Лурдської, 1956 р.) і багато іншого. Також цікавий парк Арабської Ліги (найбільший у місті), собор Сакре-Кер, візитна картка міста - Велика мечеть Хасана II (друга по величині в ісламському світі після мечеті в Мецці, 1993 р.), квартал базарів Хаббус, одне з найбільших у світі казино - рідкість для ісламського світу і мальовничий парк Ісеско. Центром сучасного міста є площа Об'єднаних Націй - перехрестя найбільших міських вулиць, осередок банків, кінотеатрів, кафе і шикарних магазинів. Тут завжди вирує настільки рідке для Сходу світське і нічне життя. Дуже вдалий і гармонічний ансамбль площі Мухаммеда V містить у собі Палац правосуддя, будинки префектури, пошти, французького консульства, невеликий сквер і музичний фонтан [17; 54].

Біля Касабланки розташовані руїни древнього міста Анфа, курортне містечко Айн-Диаб і протяжна курортна смуга вздовж берегу Атлантики, що тягнеться аж до Темари і Мохаммедія, а також доступна тільки для мусульман древня кубба Сіді-абд-ер-рахман.

Фес ("кирка", "мотика") є релігійним і культурним центром королівства, а також його колишньою столицею. Сюди біг пророк Магомед, коли в Мецці йому загрожувала небезпека, а зараз це одне з найвідоміших курортних міст країни, що по праву пишається своєю найбагатшою історією. Як і всі марокканські міста, Фес розділений на дві частини - "стару" Фес-ель-Балі і "нову" Фес-ель-Джедид, де знаходиться літній палац короля [9; 315].

Старе місто ізольоване древніми фортечними стінами і нараховує близько 9400 дуже вузьких вуличок і провулків. На Палацевій площі розташовані Королівський палац, будинок колишнього Арсеналу (зараз тут працює фабрика), величні ворота Баб-Декакен (XIV ст.) і безліч старих будинків. Дуже цікаві сади Бу-Джелуд і ворота Баб-Бу-Джелуд, мечеть Мулай-Ідріс з усипальницею Ідріса II, що вважається засновником міста (IX століття, одна з святинь, що найбільш охороняється - не мусульманам і тваринам заборонено навіть наближатися до неї), медресе Бу-Інанья з курантами XIV ст., мечеть Газлеан, медресе Аттарин і Шерратин (1670 р.), мечеть Карауин (IX ст., закрита для немусульман), у якій розташовувався знаменитий університет Феса, один з найстарших у світі, а також середньовічні караван-сараї - "фондуки" Тсетаунин і Неджарин (XVII ст.). Не менш цікаві палац Дар-Батха (XIX ст., зараз тут розмістився Музей мистецтва і традицій Феса), Андалуська мечеть (IX-XIII ст.), єврейський квартал Меллах, ювелірний ринок біля воріт Баб-Смарин і т.д. [35].

"Новий район" Фес ель-джедид почав будуватися поруч із древньою мединою в XIII в. Тут найбільш цікавий комплекс - королівський палац Дар-ель-Махзен площею 100 га, "квартал горщечників" у воріт Баб-Фтух, чия продукція відома далеко за межами країни, а також величезний "квартал шкіряників". У місті, окраїни якого розташовуються практично в передгір'ях Атласу, знаходиться один з перших сучасних термальних центрів країни, а екскурсії, що починаються звідси в мальовничі гірські райони на околицях, користаються незмінною популярністю у туристів [21; 241].

Мекнес лежить західніше Фесу і часто називається "марокканським Версалем". "Старе місто Мулай-Ісмаїл" - серце Мекнеса, розкинулось на схилі пагорба й оточене 25-кілометровою стіною, із-за якої визирають численні мінарети мечетей. Головними визначними пам'ятками є величезні ворота Бердаїн, Баб-ель-Кхемис, Баб-ель-Ретх і Баб-Мансур, руїни палацу Дар-Кебир, колосальний кам'яний басейн Агидал, будинок Дар-ель-Ма ("будинок води"), в'язниця Кари (Християнська в'язниця), медресе Бу-Інанья (1358 р.), кубба Сіді-Айса, мечеть Сіді-Саїд (XVIII ст.) і Етнографічний музей у красивому будинку Дар-Джамай (XIX ст.) [35].

У 31 км. від Мекнеса знаходяться руїни давньоримського міста Волюбіліс (II-III ст.), розташовані біля підніжжя гори Зерхуна. Це найкрасивіші і найвиразніші руїни римського періоду в Марокко. Розкопані та частково відновлені Капітолій (217 р.), Форум, Тріумфальна арка на честь імператора Каракалли (217 р.), житла багатих городян, "будинок Орфея" і "будинок Венери", а також десятки приголомшливих мозаїк. У 4,5 км. від Волюбіліса розташоване культове місце паломництва марокканців - мавзолей Мулай-Ідріс в однойменному селі [20; 205].

Танжер. Крім чудових пляжів і відмінного сервісу, одна з головних визначних пам'яток міста - ринки. У самому центрі знаходиться Гран Сокко ("Великий базар"), де допізна йде азартний і гучний торг, показують своє мистецтво численні заклинателі змій, дресирувальники, фокусники і т.п. По четвергах і неділях працює великий базар поруч з облицьованою різнобарвною керамічною плиткою мечеттю Сіді-Бу-Абиб (1917 р.). Цікаві ринок антикваріату біля площі Касба, а також ткацький ринок у глибині Медини і "ринок контрабандистів" у будинку стародавнього караван-сараю. Головні визначні пам'ятки міста Азела - Касба Азела, Медина і палац шерифа Ахмеда-ель-Райсуни. Трохи на схід лежать руїни античного міста Котти [37].

Ес-Сувейра. Серед численних історичних пам'ятників міста найбільш цікава колишня резиденція ори (зараз тут Музей Сіді Мохаммеда бене Абдалла), вулички і будинки в мавританському стилі, фортечні стіни, що оточують стару Медину, Головна мечеть, бастіони ель-бермиль і ель-баруд, Морські ворота (1769 р.) з невеликим дерев'яним мостом, Баб-ель-Себаа ("Левині Ворота"), наймальовничіший порт Ес-Сувейра і, звичайно ж, численні ринки. Ес-Сувейра є безперечним центром марокканського мистецтва, тут маса галерей, серед яких найбільшою популярністю користуються художні галереї Фредерика Дамгаарда і "Отелло" [2]. В околицях міста лежать знамениті Пурпурні острови й острів Могадор, а також Дарунок-Султан ("замок у пісках", кінець XVIII ст.), "марабу" (мечеть на місці гробниці пустельника) у Сіді-Кауки, мальовничий пляж Сіді-Харраз і численні колоритні берберські поселення [35].

Через усю країну, від долини ріки Сус до оазису Тафілалет і від долини Урика до Тізі Н'Теста, проходить справжня "зона берберів", яку варто відвідати заради знайомства з цією унікальною культурою і її колоритною архітектурою. Також слід відвідати такі місця, як розщелина Азиф-Айт, долина Унила, улоговина Тистулт, Варзазат, Сук Джему Гхмат, древній Укаймеден в західній частині національного парку Гравюр Репестр, Тамеслот, Танаут, древні соляні розробки в Уйрган, батьківщина династії Альмохадів - Касба Тинмель, фортеця Глауї і численні поселення на границі пустельних районів [20; 206].

В Марокко багата не тільки традиційна, а й духовна культура, особливо фольклор. Це найбільш зрозуміла й близька для широких мас форма творчості. В танцях і піснях виражаються важливі моменти життя як минулого, так і теперішнього: трудові будні, сімейні і великі всенародні свята.

З 1960 р. щорічно в руїнах палацу Ель-бадії (Мараккеш) проводиться двотижневий Фестиваль народних мистецтв. Це найграндіозніша фольклорна вистава країни, під час якої проходить величезна кількість найрізноманітніших дійств і заходів фольклорних груп із усіх кінців Марокко. Цікаві Фестиваль Троянд у Ель-кела М'гуна (травень), Фестиваль воску в Салі (проводиться в період Маулида), Вишневий Фестиваль у Сефру (червень), Міжнародний Фестиваль духовної музики у Фесі (червень), Міжнародний Фестиваль Рабата (червень), Фестиваль верблюдів у Гулимині (липень), Фестиваль популярної музики в Сайдії (серпень), Культурний Фестиваль в Асилі (серпень), Фестиваль у Ерфуді (жовтень), Кінний Фестиваль у Тиссі (жовтень), унікальний Піщаний марафон (234 км. по пустелі) та ін. [37].

У країні досить складна система свят, побудована на датах ісламського календаря. Цивільні свята відзначаються досить скромно, мусульманські ж, напроти, часто супроводжуються пишними церемоніями. Найбільш важливе свято - Рамадан, коли протягом світлого часу доби щирий мусульманин дотримує помірності, але після заходу сонця практично скрізь відкриваються ресторанчики, торгові точки і розважальні заклади. Під час Ід ас-сагира (продовжується три-чотири дня) влаштовуються карнавали, ходи і вуличні вистави до ранку [37].

"Муссем" - традиційні релігійні церемонії місцевого значення, що проходять у визначені дні і присвячені визначним подіям (всього в країні щорічно проходить більш 650 таких свят). У "муссем" звичайно проводяться численні паломництва і фольклорні заходи - джигітування, ярмарки, танцювальні вистави і племінні обряди. Особливо барвисті вересневі муссеми Сиди Абдалла бен Ясина, Аль Гуерна і Сиди Бонатинана в Марракеші. Також великою увагою користуються муссем Сетти Фатма (кінець серпня), "муссем заручених" у Імилчилі (3-й тиждень вересня), "муссем фініків" у Ерфуді (жовтень), муссем Сиди Мухаммеда бене Насера (у день Ашура), "муссем троянд" у Ель-Келаа-де-Мгуна (кінець травня), муссем Асни (червень), муссем у Гулимині (травень), "муссем мигдалю" у Тафрауті (лютий), "муссем молока" у Імуззет-дес-Іда (серпень), муссем у Ес-Сувейрі (травень), муссем долини Урика (серпень) та ін. [37].

3. ОСОБЛИВОСТІ СТАНУ РОЗВИТКУ ТУРИСТСЬКОЇ ГАЛУЗІ МАРОККО. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ

3.1 Основні етапи розвитку туризму в Марокко