Главная Коллекция "Otherreferats" Спорт и туризм Управління конкурентоспроможністю підприємства туристичної сфери шляхи її підвищення

Управління конкурентоспроможністю підприємства туристичної сфери шляхи її підвищення

Сутність конкурентоспроможності та її основні складові при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності. Світовий досвід управління конкурентоспроможністю підприємств туристичної сфери. Економічна ефективність діяльності туристичної фірми "Пілігрим".

Рубрика Спорт и туризм
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 31.08.2010
Размер файла 1,3 M

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

Зміст

  • ВСТУП
  • РОЗДІЛ 1.ТЕОРИТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ КОНКУРЕНТНИХ ПЕРЕВАГ ПІДПРИЄМСТВА СФЕРИ ПОСЛУГ НА ЗОВНІШНЬОМУ РИНКУ
    • 1.1 Сутність конкурентоспроможності та її основні складові при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності
    • 1.2 Методи оцінки конкурентоспроможності підприємств сфери послуг
    • 1.3Світовий досвід управління конкурентоспроможністю підприємств туристичної сфери
  • РОЗДІЛ 2.ОЦІНКА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ СФЕРИ ПОСЛУГ НА ПРИКЛАДІ ТУРИСТИЧНОЇ ФІРМИ «ПІЛІГРИМ»
    • 2.1 Особливості функціонування туристичного ринку України та світу
    • 2.2 Організаційно-економічна характеристика туристичної фірми «Пілігрим»
    • 2.3 Оцінка конкурентоспроможності туристичної фірми «Пілігрим»
  • РОЗДІЛ 3.РОЗРОБКА КОМПЛЕСУ ЗАХОДІВ ДЛЯ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ТУРИСТИЧНОЇ ФІРМИ «ПІЛІГРИМ»
    • 3.1 Шляхи підвищення конкурентоспроможності туристичної фірми «Пілігрим»
    • 3.2 Економічна ефективність підвищення конкурентоспроможності туристичної фірми «Пілігрим»
  • ВИСНОВКИ
  • СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
  • ДОДАТОК 1
  • ДОДАТОК 2
  • ДОДАТОК 3
  • ДОДАТОК 4
  • ДОДАТОК 5

ВСТУП

Безперервне створення і закриття фірм туристської галузі на ринку є природними і закономірними явищами ринкової економіки будь-якої держави. Таким же об'єктивним чинником виступає багатолітнє стійке і успішне функціонування туристських фірм. Відмінності між даними чинниками залежать від того, як туристська фірма веде конкурентну боротьбу на ринку.

Туристська фірма буде конкурентоздатною або завдяки більшій продуктивності, яка забезпечує їй переваги по витратах, або завдяки якісним чинникам, які відрізняють її від конкурентів, До таких чинників відносяться кваліфікація персоналу, імідж туристської фірми, організація і культура управлінської команди, розвинений маркетинг, сучасний менеджмент, якість послуг, що надаються.

Найбільш важливим чинником за оцінкою конкурентних переваг туристських фірм є чинник якісного складу трудових ресурсів. Якщо підприємство ефективне і раціонально планує підтримку і використання даного ресурсу в рамках цілеспрямованого стратегічного менеджменту, то тим самим створюються всі умови для завоювання стійкої конкурентної переваги.

Рішення завдань по управлінню людськими ресурсами є одним з найважливіших напрямів діяльності туристських організацій і вважається основним критерієм її економічного успіху і конкурентоспроможності фірми на ринку туристських послуг.

Вказані обставини зумовлюють, актуальність вибраної теми дипломного дослідження, оскільки проблема якісного складу трудового потенціалу суб'єктів сфери туризму - це проблема первинного значення, саме від її рішення залежить конкурентоспроможність туристських фірм і перспективи розвитку сфери туризму на світовому рівні.

У теоретичному плані в економічній науці відсутня цілісна концепція підвищення рівня конкурентоспроможності підприємств. Класиками вивчення питань конкуренції є А. Сміт, Д. Рікардо, А. Маршал, А. Курний, М. Портер і ін.

Проблемам організації туристської діяльності і управлінню конкурентоспроможністю підприємств присвячені роботи В.Ф. Кифяка, М.П. Сальської, В.І.Цибуха, Д.Б.Берга, С.ЛХольдштейна, Н.Моїсєєвой

Особливостям управління трудовими ресурсами на підприємстві присвячені роботи таких авторів як Н. Крилов, Ю. Одегов, Ю. Прушинський, Ст Авдєєв, Ст Храбовченко, Е. Мамедов, Р. Щекина.

Певний внесок у розвиток теорії конкуренції внесли російські учені, такі як Р. Азоев, Ю. Коробів, Р. Фатхутдінов, Д. Юданов, Ст Кеворков, Р. Савкина, А. Кунаєв

Розробка і дослідження питань підвищення конкурентоспроможності є важливою, не лише через практичну значущість проблем, але і унаслідок їх недостатнього наукового опрацювання. Розвиток туризму в Україні є пріоритетним напрямом в економіці країни, яке наводить до посилення конкуренції туристських фірм на внутрішньому ринку, що і послужило основними причинами вибору теми справжнього дослідження.

Мета дослідження полягає в розробці науково-методичних рекомендацій за оцінкою і підвищенням рівня конкурентоспроможності підприємств сфери туризму на основі аналізу та шляхи її підвищення.

Для досягнення наміченої мети в роботі були поставлені і вирішені наступні завдання:

* дати аналіз поточним тенденціям розвитку туризму в Україні з метою виявлення проблем і особливостей туристського ринку на сучасному етапі розвитку економіки;

* систематизувати основні методи оцінки рівня конкуренції на ринку туристських послуг;

* розглянути основні чинники, що впливають на конкурентоспроможність організацій сфери туризму, з метою виявлення основного об'єкту управління, а саме - управління трудовими ресурсами для підвищення рівня конкурентоспроможності підприємств сфери туризму;

* показати специфіку і основні особливості формування кадрового потенціалу і його якісної структури на туристських підприємствах.

Предметом дослідження в справжній роботі є структура і управлінські дії в сфері туризму, що виникають при функціонуванні підприємств, в умовах конкуренції.

Об'єктом дослідження - підприємство сфери туризму «Пілігрим», яке працює на конкурентному ринку туристських послуг.

Теоретичною і методологічною основою дипломної роботи послужили класичні і сучасні дослідження вітчизняних і зарубіжних авторів в області вивчення питань конкуренції і підвищення конкурентоспроможності підприємств туризму. Крім того, в роботі використовувалися матеріали законодавчих актів, пов'язані з регулюванням питань конкуренції в туристській галузі.

В процесі дослідження були застосовані системний підхід до вирішення складних проблем, методологія програмно-цільового і оптимального планерування, сучасні концепції аналізу конкурентоспроможності. При виконанні дослідження застосовувалися методи економіко-математичного моделювання і кількісного аналізу.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРИТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ КОНКУРЕНТНИХ ПЕРЕВАГ ПІДПРИЄМСТВА СФЕРИ ПОСЛУГ НА ЗОВНІШНЬОМУ РИНКУ

1.1 Сутність конкурентоспроможності та її основні складові при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності

Поняття конкурентоспроможності (КС) інтерпритується і аналізується в залежності від економічного об`єкту який розглядається. Безумовно, критерії, характеристики і фактори динаміки конкурентоспроможності на рівні товару, фірми, корпорації, галузі, національного господарства, або нації мають свою специфіку. Аналіз конкурентоспроможності може бути проведений для кожного з рівнів, в залежності від цілей дослідження.

Якщо говорити про поняття конкурентоспроможності на макрорівні, то воно відображає позиції національної економіки в системі міжнародних відносин, головним чином в сфері міжнародної торгівлі, і одночасно її здатність зміцнювати позиції. Це найбільш важливий, але не єдиний аспект поняття конкурентоспроможності нації. Слід враховувати здатність зберігати і нарощувати темпи економічного зростання, зайнятості, реальні доходи громадян.

Конкурентоспроможність - це ступінь, з якою підприємство при справедливих умовах вільного ринку виробляє товари і послуги, які задовольняють світовим вимогам і при цьому збільшує доходи своїх громадян.

Рівень конкурентоспроможності визначається такими основними факторами, як:

- технологія;

- наявність капіталів;

- наявність людських ресурсів;

- стан зовнішньої торгівлі.

Конкурентоспроможність (взагалі), - як соціально-економічна категорія - це спроможність, вміння досягати законним шляхом найвищих економічних та соціальних переваг. З цього визначення виходить важливий практичний висновок про те, що конкурувати (досягати найвищих економічних та соціальних переваг) можливо:

а) самому з собою (у часі: результати досягнуті в попередній період діяльності та результативність за аналогічний останній період суттєво відрізняються);

б) один з одним (суперництво за досягнення будь-чого);

в) колективу з колективом;

г) послуг даного виду з аналогічною продукцією і таке інше.

Зрозуміло, що конкурентоспроможність виступає не сама по собі, не як самоціль, а як засіб для створення визначеного товару (послуг), послуг різного виду.

Визначення, аналіз та узагальнення існуючих в науковій та учбовій літературі основних категорій, щодо конкурентоспроможності дозволяє охарактеризувати поняття наступним чином.

Конкурентоспроможність послуг - це комплекс споживчих та вартісних характеристик, які визначають його успіх на ринку, тобто спроможність саме даного товару бути обміненим на гроші в умовах широкої пропозиції до інших конкуруючих товаровиробників.

Конкурентоспроможність підприємства слід розуміти, як реальну та потенційну спроможність, а також наявні для цього можливості підприємства вивчати попит (ринок), проектувати, виготовляти та реалізувати товари, які по своїм параметрам у комплексі більш для споживачів, ніж товари конкурентів.

Конкурентоспроможність підприємства - можна розглядати також, як вміння виготовляти і реалізувати швидко та дешево якісну продукцію в достатній кількості.

Конкурентоспроможність персоналу, тобто робітників, спеціалістів, керівників підприємства - це вміння кожного з них і всім разом, як одне ціле, швидко і ефективно сприймати і реалізувати різні новинки в кожній стадії життєвого циклу послуг. Це вміння створювати вироби, які відповідають всім вимогам споживача з найменшими витратами всіх видів ресурсів.

Критерій конкурентоспроможності - важливий елемент апарату даної категорії. Визначається стабільністю місця на своєму ринку підприємства і його послуг, а також рівнем продажі послуг підприємства на ринках.

Зразу треба звернути увагу на одну з суттєвих помилок, які роблять наші підприємства. Вона полягає в тому, що ми зосереджуємо свої зусилля на випуску окремих видів послуг, порівнюючи їх з закордонними аналогами, - не завжди кращими, - стараємось перевершити їх по деяких параметрах. А якщо вдалося що-небудь продати за валюту - радість на грунті самообману. Ми не враховуємо, не приймаємо до уваги головне, - що єдиний критерій конкурентоспроможності підприємства і його послуг, - стабільне місце їх на світовому ринку, а не разова, нехай навіть вдала угода.

Звідси, для досягнення цього критерію нам треба змінити акценти, перенести центр ваги нашої роботи при вирішенні даної проблеми на створення насамперед конкурентоспроможних персоналу та підприємства. А в цьому тандемі пріоритет повинен віддаватися персоналу, так як саме в людях зосереджується конкурентоспроможна сила підприємства.

Тільки в цьому випадку вони (персонал і підприємство) зможуть гнучко і ефективно реагувати на запити різних споживачів, задовольняючи їх високі вимоги до тієї або іншої послуг.

З цього можна зробити висновок: у багатогранній практичній діяльності по досягненню конкурентоспроможності акценти повинні бути розставлені наступним чином:

1) КС персоналу;

2) КС підприємства;

3) КС послуг (одержана як похідна перших двох).

Зрозуміло, що вся робота повинна проводитися паралельно, енергійно, відповідними службами, але пріоритет повинен належати персоналу.

В багатогранній роботі по досягненню КС важливе місце належить показникам, які повинні характеризувати та давати змогу оцінювати КС того чи іншого об`єкту.

1.2 Методи оцінки конкурентоспроможності підприємств сфери послуг

Існують різні методи та способи оцінки та вимірювання конкурентоспроможності підприємства.

Окремою групою в методах оцінки конкурентоспроможності підприємства є матричні методи. До них відносяться:

1. Матриця “зростання/доля”, що розроблена ведучою консалтинговою компанією Boston Consaiting Croup (БКГ). Найбільш конкурентоспроможні будуть ті, що займають значну частку на швидко зростаючому ринку.

2. Матриця “привабливість галузі/позиція в конкуренції”, що створена компанією General Electric. Найбільш конкурентоспроможні згідно цієї моделі є підприємства, які мають більш сильні позиції в конкуренції та працюють в більш привабливих галузях.

Наступний підхід до оцінки конкурентоспроможності використовує систему показників, що відображають ефективність використання підприємством ресурсів. Концептуальною основою даного підходу можна вважати твердження М.Портера, що конкурентоспроможність відображає продуктивність використання ресурсів тому, щоб підтримувати конкурентоспроможність на високому рівні, підприємство повинно дбати про найбільш повне та ефективне використання всіх ресурсів, які в нього є у розпорядженні, та здобуваються для майбутнього використання. Виходячи з цього конкурентоспроможність можна виміряти за допомогою визначення продуктивності використання ресурсів, яка представляє собою найбільшу віддачу, найбільший результат, що приходиться на одиницю витрачених ресурсів.

Використовуючи запропоновану Портером методологію, пропонується використовувати в якості оцінки продуктивності показник рентабельності підприємства.

Більш повну оцінку конкурентоспроможності дозволяють отримати методи, що базуються на теорії ефективної конкуренції, згідно якої конкурентоспроможні є підприємства де найкращім чином організовано виробництво, збут послуг та ефективніше управління фінансами .

Прикладом цього підходу може бути методика консультаційної американської фірми “Дан енд Брендстрит”, що містить три групи показників.

В першу групу входять показники, ефективності виробничо-збутової діяльності підприємства. У другу - показники, що характеризують стан виробничої сфери діяльності підприємства. Третю групу формують показники, що пов'язані з фінансовою діяльністю підприємства.

Позитивною якістю даного методу є використання показників, що дозволяють проводити аналіз роботи підприємства в цілому. Разом з тим є ряд недоліків.

По-перше він не враховує можливість окремих груп показників для підсумкової оцінки конкурентоспроможності.

По-друге деякі показники дублюють один одного.

По-третє даний метод не враховує прямі показники конкурентоспроможності послуг - якість та ціну. Застосування не прямих показників (наприклад, відношення чистого прибутку до чистих продаж, або до чистої вартості матеріальних активів) характеризує більше ефективність організації та функціонування системи збуту та просування послуг, ніж її реальну конкурентоспроможність.

Існують також комплексні підходи, які можна класифікувати за двома напрямами:

1. Ті, що базуються на окремих показниках конкурентоспроможності.

2. Ті, що передбачають розробку зведеного показника конкурентоспроможності.

Розглядаючи перший напрямок можна виділити концепції, що базуються на несистематизованому та систематизованому наборі показників. Перша концепція представлена в розробках І.Н.Герчикової та Л.І.Цигичко.

Так І.Н.Герчикова виділяє наступні показники [4, с. 249-254]:

- конкурентоспроможність послуг та ефект від її реалізації;

- відношення вартості реалізованої послуг до її кількості за поточний період;

- відношення прибутку до загальної вартості продаж;

- відношення загальної вартості продаж до вартості матеріально-виробничих запасів;

- відношення загальної вартості продаж до вартості нереалізованої послуг;

- відношення суми дебіторської заборгованості до загального обсягу продажу;

- завантаження виробничих потужностей;

- портфель замовлень;

- обсяг капіталовкладень.

Недоліком даного підходу є рекомендація обмежитись показниками виробничо-збутової діяльності підприємства, не розглядаючи його фінансовий стан.

Цигичко Л.І. [4, с.166-168] пропонує вивчати конкурентні позиції підприємства за допомогою порівняння підприємства конкурентоспроможність якого аналізується з підприємствами-конкурентами. При цьому об'єктами оцінки є: обсяг підприємства; обсяг збуту; частка в загальному обсязі підприємства даної послуг; місце в експорті; активи підприємства; чистий прибуток; амортизаційні відрахування; довгострокова заборгованість; обсяг капіталовкладень; відрахування у фонді; показник норми прибутку на капіталовкладення; середні витрати підприємства; розміри оборотних засобів; чистий прибуток за кожним видом послуг; оцінка технічного рівня кожного виду послуг; рівень конкурентоспроможності кожного виду послуг.

Даний підхід слід було б доповнити інформацією по абсолютним фінансовим результатам (чистий прибуток) характеристикою відносної доходності (рентабельності) послуг виробничих фондів всього майна підприємства.

Отже, позитивною якістю першої концепції є оцінка конкурентоспроможності на конкретному ринку на основі детального вивчення виробничих, збутових, фінансових можливостей підприємства, організації управління, а також привабливості послуг для споживача. Однак відсутність належної систематизації запропонованих показників для дослідження діяльності підприємство ускладнює проведення аналізу.

Друга концепція базується на систематизованій оцінці конкурентоспроможності.

Так, А.Оливье, А.Дайян, Р.Урсе [1, с.512-514] пропонують вивчати сильні та слабкі сторони підприємства за допомогою багатокутника конкурентоспроможності використовуючи вісім основних критеріїв: якість, ціна, фінанси, торгівля, після продажне обслуговування, зовнішня політика, підготовка перед продажем, концепція товару на якому базується діяльність. Це допомагає при співставленні схеми “багатокутника конкурентоспроможності” для об'єктів, що досліджуються визначити сильні та слабкі сторони підприємства по відношенню до конкурента.

Експерти Американської асоціації управління М.Кастенс, Н.Палей [6, с.23-24; 7, с.52-53; 8, с.81-82] в якості деталізованого варіанту дослідження конкурентних позицій підприємства рекомендують використовувати контрольні аркуші в формі систематизованих таблиць.

При цьому використовують наступні групи показників для контрольної оцінки:

1. Фінанси.

2. Виробничий потенціал.

3. Склад робочої сили

4. Технологія та науково-дослідний потенціал.

5. Організація та управління.

6. Маркетинг.

Таким чином, чітке розмежування всіх складових конкурентоспроможності шляхом виділення основних критеріїв, підвищує ефективність аналітичної роботи, та є головною перевагою методичних підходів другої концепції.

Однак, на нашу думку, виявлення конкурентних переваг підприємства в даному випадку є не досить ефективним, оскільки наведені критерії визначаються за допомогою експертних оцінок. Багато в чому така ситуація обумовлена тим, що окремі критерії включають в себе елементи, які не мають кількісної оцінки.

Підводячи підсумок, слід відмітити, що порівняння підприємств за окремими показниками не може бути достатньою основою для об'єктивної оцінки конкурентних переваг.

Це робить актуальним використання комплексних методичних підходів, націлених на розробку зведеного показника рівня конкурентоспроможності. В цьому напрямку аналогічно можна виділити дві концепції, що ґрунтуються на несистематизовані та систематизовані показники для кожного критерію оцінки конкурентоспроможності.

Представники першої концепції В.П.Єферін та В.В.Мотім [3, с.43-53] пропонують оцінювати конкурентоспроможність за допомогою п'яти відносних показників (обсяг продаж, частка ринку, прибуток, рентабельність підприємства та чисельність персоналу). Ці показники визначаються діленням показників конкретного підприємства на кращі їх значення в галузі чи групі підприємств, що аналізуються. За допомогою відносних показників автори рекомендують розрахувати зведений показник конкурентоспроможності, що визначається адитивним чи мультиплікативним методом. Якщо вагомість даних показників різна, вони перемножуються на коефіцієнти вагомості, які визначаються експертним методом.

Недоліком цього підходу є обмежене коло, переважно абсолютних показників. Так, потрібно було б, інформацію про чисельність персоналу доповнити показником ефективності (продуктивності праці). Показники обсягу продаж та прибутку дублюють відповідно показники частки ринку та рентабельності підприємства, що визначаються на їх основі.

Ще одним прикладом даної концепції є розгляд конкурентоспроможності на основі двох складових: конкурентоспроможність послуг та ефективності підприємства в порівнянні з конкурентами [2, с.239-240; 8, с.13-15]. Показник конкурентоспроможності підприємства розраховується за формулою:

= (1.1)

де Kn - загальний показник конкурентоспроможності послуг,

Ke - індекс відносної ефективності.

На відміну від першої в другій концепції здійснюється систематизоване дослідження конкурентних позицій підприємства.

В досліджуваних роботах оцінюють конкурентоспроможність (Jксп) по трьом критеріям: техніко-економічний стан підприємства, конкурентоспроможність послуг та фінансовий стан підприємства [3, с.14-17].

В розглянутому підході чітко не визначені показники техніко-економічного стану підприємства. Слід відмітити, що визначення фінансового стану підприємства за допомогою двох показників, що відображають відношення дебіторської та кредиторської заборгованості та платоспроможності є недостатньо коректним, оскільки не враховується фінансова стійкість, доходність, ділова та ринкова активність підприємства.

У світовий практиці застосовують індикаторний підхід, що виявляє конкурентні переваги підприємства за допомогою двох критеріїв: економічної та соціальної конкурентоспроможності [5, с.136-149].

Для оцінки економічної конкурентоспроможності використовують п'ять індикаторів:

1. Індикатор ефективності бізнесу (КРп)

2. Індикатор ефективності використання економічного простору (КТп).

3. Індикатор попиту споживачів на продукцію підприємства (КЕп).

4. Індикатор рівня доходу робітників підприємства (КДп).

5. Індикатор ефективності використання часу (КЧп).

В результаті загальний фактичний рівень економічної конкурентоспроможності (РЕКп) має вигляд:

РЕКп = (1.2)

де КРп, КТп, КЕп, КДп, КЧп - бальні оцінки значень індикаторів конкурентоспроможності, що аналізуються;

КРу, КТу, КЕу, КДу, КЧу - бальні оцінки значень індикаторів базового рівня для дослідження конкурентоспроможності.

В якості базових рівнів для дослідження конкурентних позицій підприємства розглядаються:

1. Світові, національні та галузеві нормативи.

2. Показники провідних підприємств (лідерів).

3. Критичні рівні індикаторів, при яких підприємство стає конкурентоспроможним.

Такий підхід дозволяє виявити резерви покращення конкурентних позицій підприємства за допомогою визначення різниці між високим показником того чи іншого індикатора та показником підприємства.

Соціальна конкурентоспроможність з чотирьох індикаторів діяльності підприємства: оцінка споживачами та суспільством (споживчий рейтинг - СРп); оцінка конкурентами (діловий рейтинг - ДРп); самооцінка працівниками та власниками (престижний рейтинг - МРп). Тоді загальний фактичний рівень соціальної конкурентоспроможності (РСКп) розраховується:

РСКп = (1.3)

де СРпн, ДРпн, ПРпн, МРпн - аналогічні нормативи чи фактичні рівні у конкурентів в балах.

В результаті загальний фактичний рівень (ЗРКп) має вигляд:

ЗРКп = (1.4)

де РЕКпн, РСКпн - аналогічні нормативні чи фактичні загальні рівні конкурентоспроможності у конкурентів, в балах.

Підводячи підсумок аналізу методів оцінки конкурентоспроможності підприємства, вважаємо, пріоритетне положення мають методики оцінки зведеного рівня конкурентоспроможності, основою якого є систематизований набір показників, при умові використання надійних експертних оцінок.

Достовірність оцінки конкурентоспроможності перш за все залежить від їх можливості постійного сканування ринку, в тому числі за межами країни. Відсутність чи перекручення інформації про діяльність конкурентів може створити у керівників підприємства необґрунтовану думку про переваги над конкурентами, привести до самозаспокоєння та послаблення зусиль, що пов'язані з підтримкою необхідного рівня конкурентних переваг. Тому, для отримання коректних результатів необхідно підсилення стратегічного потенціалу підприємства, здатності до макроекономічного аналізу ситуації в країні та за її межами, здатності до аналізу економічної кон'юнктури ринків товарів та послуг.

Виходячи з вище сказаного сформулюємо основні положення, які необхідно враховувати при оцінці конкурентоспроможності підприємства.

1. Методика комплексної оцінки конкурентоспроможності підприємства призначена для виявлення наявних ресурсів підприємства, оцінки ефективності використання потенціалу конкурентоспроможності і визначення рівня його конкурентоспроможності відносно підприємств, які функціонують в одній галузі та належать одній продуктовій групі.

2. Потенціал підприємства - це сукупність ресурсів, які знаходяться в його розпорядженні, за структурно-функціональними елементами та елементами процесу праці. До функціональних елементів підприємства належать: виробництво; НДДКР;фінансовий; комерційний; управлінський;

Елементами процесу праці є: засоби праці; предмети праці; робоча сила;

3. Конкурентоспроможність підприємства - це реальна та потенційна спроможність підприємства проектувати, виготовляти та збувати, в тих чи інших конкретних умовах, продукцію, яка користується більш пріоритетним попитом у споживачів при умові ефективної господарської діяльності та її практичної прибуткової реалізації в умовах конкурентного ринку.

4. Показник рівня конкурентоспроможності підприємства відображає відносний рівень величини та ефективності використання потенційної конкурентоспроможності в порівнянні з іншими підприємствами (підприємствами-конкурентами), що представлені на даному ринку і функціонують в одній галузі та продуктовій групи.

5. Застосування даної методики на практиці дозволить оцінити:

- величину потенційної конкурентоспроможності;

- ефективність використання потенційної конкурентоспроможності;

- відносний рівень конкурентоспроможності підприємства в порівнянні з підприємствами конкурентами.

6 Оцінка конкурентоспроможності підприємства здійснюється у відповідності до чотирьох основних етапів:

- оцінка величини потенційної конкурентоспроможності підприємства;

- оцінка ефективності використання потенційної конкурентоспроможності підприємства;

- розрахунок індексу конкурентоспроможності підприємства;

- оцінка рівня конкурентоспроможності підприємства;

1.3 Світовий досвід управління конкурентоспроможністю підприємств туристичної сфери

Показник якості обслуговування на підприємствах визначається:

- оперативністю роботи по підбору і організації турів по запитах клієнтів;

- ввічливістю обслуговування, яке виражається в привітності співробітників туристської фірми, їх увазі до запитів кожного клієнта, терпінні при обговоренні маршруту;

- відповідністю пропонованого туру реальному вмісту;

- наявністю узгодження всіх складових частин комплексного обслуговування.

Швидкість обслуговування в комплексі визначає міру задоволення кожного клієнта:

- термінами підбору маршруту;

- термінами оформлення необхідних документів (закордонного паспорта, віз, квитків і ін.);

- термінами здобуття довідкової інформації.

Не дивлячись на те, що інформаційні послуги надаються безкоштовно, саме завдяки ним туристські фірми в значній мірі забезпечують реалізацію свого туристського продукту.

Також, показниками якості, є дотримання наступних принципів на туристських підприємствах:

Перше - це дотримання основних і найбільш важливих для сфери туризму принципів сучасного сервісу:

- максимальна відповідність послуг, що надаються, вимогам споживачів і характеру вжитку;

- нерозривний зв'язок сервісу з маркетингом, його основними принципами і завданнями;

- гнучкість сервісу, його спрямованість на облік змінних вимог ринку, переваг споживачів турпослуг.

Друге - створення необхідних умов для персоналу, покликаного забезпечити якісний сервіс. До них відносяться:

- ергономічность робочих місць;

- чітке формулювання правил, обов'язкових для виконання кожним співробітником;

- чітка система оцінки якості роботи кожного співробітника, що дозволяє об'єктивно вимірювати кількісно і якісно ефективність сервісу, особливо таких що слабо піддаються обліку елементів, як доброзичливість і ввічливість;

- мотивація персоналу, його щира зацікавленість в процвітанні всього підприємства, бажання і уміння робити всю роботу максимально ефективно, настрій на самоудосконалення;

- система підвищення кваліфікації персоналу.

Третє - оптимізація організаційної структури управління підприємства, надаючого турпослуги.

Чим довше ланцюжок проходження замовлення, тим більше вірогідність здійснення помилки: оптимальною є така організаційна структура управління, де число елементів граничне мало (але без збитку для якості обслуговування).

Необхідною умовою забезпечення безперервності технологічного процесу з однаковим рівнем якості обслуговування є також ефективність взаємодії всіх елементів структури, що дозволяє негайно виправляти помилки, що сталися, і унеможливлювати їх повторення.

Четверте - всесторонній, повний, об'єктивний і безперервний контроль за якістю сервісу, що передбачає:

- участь гостя в оцінці якості і контролі за ним;

- створення методик і критеріїв, що дозволяють співвіднести вимоги стандартів з фактичним положенням справ;

- створення систем самоконтролю персоналу;

- постійна робота з групами якості;

- вживання чітко сформульованих кількісних критеріїв оцінки якості послуг, що надаються;

- участь персоналу в створенні систем і критеріїв якості;

- вживання технічних засобів контролю за якістю;

- створення служб контролю, куди б входили представники різних служб: дирекції, фінансового відділу, відділу безпеки, кадрової служби, керівники або співробітники всіх функціональних служб.

При створенні системи контролю необхідно також дотримувати принцип безперервності. Система контролю за якістю сервісу повинна забезпечувати в буквальному розумінні щосекундний контроль на всіх етапах технологічного циклу і по всіх параметрах. Крім того, функція контролю, будучи поворотною, повинна безпосередньо забезпечувати гнучкість і коректування всіх інших дій із забезпечення якості послуг.

Таким чином, можна виділити два основні критерії системи якості: вона повинна забезпечувати високий рівень якості, його відповідність стандартам і потребам туриста, а також служити інструментом для створення спеціальних технологій по раціональному управлінню підприємством.

РОЗДІЛ 2

ОЦІНКА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ СФЕРИ ПОСЛУГ НА ПРИКЛАДІ ТУРИСТИЧНОЇ ФІРМИ «ПІЛІГРИМ»

2.1 Особливості функціонування туристичного ринку України та світу

В даний час туристські послуги надають багаточисельні комерційні підприємства. На території України зареєстровано 896 туристських операторів і 1200 туристських агентів [61, с,90].

Туристська індустрія в Україні розвивається впевненішими темпами, в порівнянні з минулим періодом. У останніх 5-7 років в Україні помітно пожвавилася робота по розвитку туризму, який стає самостійною галуззю економіки. За твердженням В.І. Цибуха, голови Державної туристської адміністрації «... нам удалося сформувати громадську думку на користь розвитку туризму. Адже ця галузь створює не лише додаткові робочі місця, робить привабливими регіони, але і працює на позитивний імідж країни. За туризмом законодавчо закріплено право пріоритетного розвитку».

І дійсно, Державна туристська адміністрація прогнозує щорічне зростання відвідуваності України на 9-10%. і за статистикою за 2006 рік відвідуваність склала 1922,3 тис. чоловік. Проте, на думку президента туристського агентства «Україна-Русь» Романюка С. відомча туристська статистика необгрунтовано завищена, оскільки по його розрахунках в 2006 році до України офіційно (по візах) в'їхало всього 290 тис. чоловік іноземних туристів, тобто достовірність статистичних даних викликає сумнів [61, с.92].

У статистичній звітності України туризм взагалі не вважається самостійною галуззю національної економіки. Згідно класифікаторові видів економічної діяльності туристські подорожі відносяться до розділу «Допоміжні транспортні послуги» в секції «Транспорт».

Джерелами для кількісного аналізу туристських потоків є дані Державної пограничної служби. Використовується методика ведення статистики Усесвітньої туристської організації, затверджена на сесії ООН ще в 1993 р. Вона орієнтується на таке поняття, як мультиплікаційний ефект - всі приїжджі користуються послугами галузі: готелями, ресторанами, транспортом, купують товари туристського призначення.

Проте, не дивлячись на неоднозначність статистичних даних, можна зробити виводи, що в Україні на сьогоднішній день переважає внутрішній туризм, який за період 2006г. склав 1922 тис. чоловік, в'їзного туризму (іноземного) припадає на частку 590,6 тис. чоловік, виїзний туризм склав 344,3 тис. чоловік (детальніше за див. таблиці. 2.1).

Таблиця 2.1

Структура туристської галузі України по видах туризму за 2006 р.

№ п/п

Вигляд туризму

Кількість туристів, тис. чіл.

Доля вигляду туризму %

1

Внутрішній туризм

1922

67

2

В'їзний туризм (іноземний)

590,6

21

3

Виїзний туризм

344,3

12

Разом

2856,9

100

За даними Державної туристської адміністрації

Одначе відповідно до рекомендацій Усесвітній туристській організації для збалансованого туристського ринку має бути характерна наступна пропорція: один в'їжджаючий турист, що один виїжджає і чотири туристи, мандрівних по країні. Проведений аналіз видів туризму, на наш погляд, сформував наступне рішення: якщо за базу узяти рівень в'їзного туризму, то необхідно збільшити долю виїзного туризму як мінімум на 71%, а долю внутрішнього туризму підняти на 23%.

У виїзному туризмі в основному переважають турецько-єгипетські маршрути; Туніс; Східна Європа - Угорщина, Чехія, Польща, Болгарія, Словаччина; Азія, Австралія, ЮАР. Українці віддають перевагу дешевшим варіантам знайомства з Європою через автобусні тури.

Росте інтерес до морських круїзів, в яких передбачена культурна програма, якісні умови проживання та харчування, цікаві екскурсії. Напрями, що віддаються перевага, - по Середземному морю, європейським столицям, Австралії, Новій Зеландії, Південно-східній Азії, Південній і Північній Америці.

Якщо використовувати дані офіційної статистики, то бюджет туристської галузі України за останні роки збільшився приблизно в 12 разів і на сьогоднішній день складає 17 млн. грн. Постійно збільшується і кількість іноземних туристів - тій складовій туристського бізнесу, яка традиційно вважається найбільш прибутковою.

Туризм в Україні не обмежується лише Кримом, залучають туристів і побережжя Азовського моря, здравниці Херсонською, Миколаївською, Одеською областей, є високогірні курорти у Львівській і івано-франківській, Закарпатській і Чернівецькій областях, туристська інфраструктура розвинена на Волині (район Світязя), здравниці Труськовця, Бердянська, Києва і Севастополя (див. таблиці. 2.2).

Таблиця 2.2

Розподіл об'ємів туристської діяльності по регіонах
України за 2006 р.

п/п

Регіон України

Доля об'єму туристської діяльності %

1

Автономна Республіка Крим, в т.ч. Севастополь

30

2

Г. Киев

20

3

Одеська область

17

4

Закарпатська, івано-франківська, Львівська, Чернівецька області

12

5

Херсонська, Миколаївська, Волинь і останні

21

Разом

100

Все ж незмінно Крим залучає туристів. Доля українців, відпочивальників в Криму, збільшилася до 50%, кількість відпочивальників збільшилася на 110 тис. чоловік, більше, ніж за той же період минулого року.

Проте, займаючи близько 4,5% площі України, Кримський півострів концентрує 29,6% об'єму всіх рекреаційних ресурсів, 10% ємкостей готельного фонду, 40% ємкостей здравниць, більше 30% потоку іноземних туристів. У міжрайонному територіальному розподілі праці Крим виділяється, перш за все, виробництвом туристсько-екскурсійних і лікувально-оздоровчих послуг (70% і 11% від всіх цілей відвідин для організованих рекреантів). Всього ж 12 курортних регіонів Криму забезпечують прибуткову частину республіканського бюджету на 56%,

На Кримському півострові сформувалися крупні курортні зони, такі як Ялта, Алушта, Судак, Євпаторія, Феодосія, Бахчисарай, Гурзуф, Севастополь. Севастополь користується все більшою популярністю по відвідинах не лише туристами країн СНД, але і зарубіжними.

Але, навіть серед курортів України і СНД, півострів Крим займає перше місце по ємкості санаторіїв, будинків відпочинку і пансіонатів з розрахунку на 1000 чоловік місцевого населення. Основна частина рекреаційних територій знаходиться в приморській зоні, яка займає 34% площ Криму. Тут зосереджене 75% населення, що складає 206 чол./кв.км. На Південному березі Криму розміщено 60% здравниць, на західному побережжі - 30%, на східному -4%, 97% оздоровчих установ знаходиться в трикілометровій прибережній зоні [59, с. 122].

На нашу думку, з цього виходить, що антропогенне навантаження на півострові вище встановлених норм. Даний факт склався під впливом формування туристського комплексу в Криму, проте на сьогоднішній день виділяється проблемна ситуація, яка полягає в протиріччі між прибутковістю підприємств сфери туризму і погіршенням екосистеми регіону, обумовленої зростанням рекреаційних потоків.

Сучасний період розвитку рекреацій в Україні оцінюється як перехідний, на даному етапі виникають диспропорції між:

* прагненням підприємств до збільшення кількості туристів і посиленням антропогенного навантаження;

* необхідне залучення інвестицій неможливе без відповідних змін в податковому законодавстві країни;

* рівнем фінансового забезпечення матеріально-технічної бази і інфраструктурних можливостей регіону.

В той же час, з іншого боку, розвиток туризму в регіонах спричинить збільшення доходів, що поступають до регіональних і місцевих бюджетів, що приведе до підвищення рівня життя ; викличе зростання попиту на продукцію місцевої промисловості; збільшення об'єктів туризму і засобів розміщення позитивно позначиться на поляганні кон'юнктури в будівництві і інфраструктури в регіоні, дозволить вирішити проблеми зайнятості.

На нашу думку, розвиток внутрішнього і в'їзного туризму, екскурсійній діяльності є важливим чинником створення додаткових робочих місць, поповнення місцевого бюджету і підвищення авторитету регіону, як на внутрішньому, так і на міжнародному туристському ринку.

Проте корінні зміни, події в економіці за останніх 15 років, торкнулися і туристсько-рекреаційного комплексу регіону. Розвиток ринкових стосунків сприяв активному виходу санаторно-курортних і туристських підприємств на ринок платних послуг. Чітко намітилася тенденція до більшої самостійності курортів області, дослідження доріг, що забезпечують рентабельність рекреаційних

Рекреаційний комплекс функціонує у високо-конкурентній і вельми рухливому економічному середовищу, в умовах постійний змінної інституційної сфери. Необхідне якісне поліпшення кінцевого результату його функціонування, якнайповніше задоволення потреб населення, створення високо-конкурентного туристського продукту. У цих умовах назріла необхідність оновлення методології і організації економічного аналізу у сфері туризму, передивляється принципів і пріоритетів в області управління в цій сфері, переходу до міжнародних стандартів ведення аналізу і обліку.

Причинами низького попиту на послуги туристського ринку України є завищені ціни, невідповідність ціни і якості туристських послуг, низький рівень обслуговування. У Україні 620 тис. місць розміщення - по кількості цілком достатньо, але лише 10% з них відповідають нормальному рівню сервісу. Оскільки не вирішено питання про приватизацію курортних оздоровчих комплексів, ні про які інвестиції в цю сферу мова йти не може.

Зацікавленість світових готельних брендів Україною особливо збільшилася останніми роками, після відміни готельного збору. Але причини, стримуючі інвесторів, відомі. Головна - відсутність в Україні права власності на землю, складні процедури здобуття дозвільних документів.

Не можна вважати задовільним і існуюче положення з гарантією і відповідальністю туристського агента перед клієнтами. Планувалося використовувати досвід Італії і законодавчо зобов'язати туристичну фірму формувати певний гарантійний фонд.

Проте це нововведення викликало заперечення з боку дрібних учасників ринку, тому дане питання вимагає врегулювання.

На наш погляд, відсутнє розуміння проблем рекреаційної сфери з боку держави. Зокрема, гостро як в Криму, так і в Україні виділяється дорожньо-транспортна проблема, тобто, необхідні сучасні дороги, оновлення транспортного парку, ремонтно-реставраційні роботи в аеропортах України. По розрахунках фахівців, необхідно щорік інвестувати в туристичну галузь України близько 40 млн. грн. [93, с.8].

Окрім цього курортні регіони України вимушені конкурувати з такими країнами як Франція, Таїланд, Єгипет, Канарські острови. А для цього необхідно ширше застосовувати рекламу країни і її курортних регіонів, створюючи позитивний імідж України, Проте на створення іміджу України як туристського об'єкту в 2004 р. виділено лише $3 млн. бюджетних коштів. Наприклад, та ж Туреччина на одну лише туристичну рекламу щорік витрачає близько $70 млн. Бразилія, яка щорік приймає менше 4 млн. туристів, витрачає з бюджету близько $30 млн., Австрія -- $140 млн., Іспанія -- $45 млн., Румунія -- $3 млн. [115, с.83].

У Україні практично відсутні спеціалізовані видання, в яких могла анонсуватися інформація про санаторії, будинки відпочинку, туристські маршрути, пам'ятки різних регіонів України.

Для залучення туристів необхідно створити сприятливий імідж регіону і інформативне середовище у сфері надання туристських послуг. Для цього ми пропонуємо розробити паспорт потенціалу регіонів України, який може містити наступні моменти:

* інформацію про геополітичне положення регіону;

* особливості рельєфу, рослинного світу, клімату, характеристика ландшафтів і природних ресурсів;

* забезпечення курортно-рекреаційними ресурсами;

* характеристика архітектурно-історичних ресурсів, відомі об'єкти;

Шляхи розвитку туризму в Україні

В Україні розвиток туристичної сфери регламентує Закон України "Про внесення змін до Закону України „Про туризм"” № 1282-IV від 18.11.2003 р., частково охоплюючи питання надання туристичних послуг та захисту прав споживачів. Актом аcquis communautaire, який регулює відносини в сфері надання туристичних послуг є Директива Ради 90/314/ЄЕС від 13 червня 1990 р. про комплексний туризм, комплексний відпочинок та комплексні тури. Експерти Державного департаменту з питань адаптації законодавства Міністерства юстиції України визнали стан адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу у сфері захисту прав споживачів за напрямком „якість послуг у сфері туризму” середнім.

В Законі України „Про внесення змін до Закону України „Про туризм"” містяться положення, які відповідають положенням Директиви 90/314/ЄЕС, а саме щодо: умов договору на туристичне обслуговування; відповідальності туроператора у разі порушення ним умов договору про надання туристичних послуг. Неврахованими в законодавстві України є положення Директиви 90/314/ЄЕС, щодо: інформаційного наповнення буклету, який туроператор має надати споживачеві; надання детальної інформації батькам про відпочинок закордоном неповнолітніх дітей для встановлення зв'язку з дитиною; умов зміни ціни послуг, які встановлені в договорі; умов розриву договору на туристичне обслуговування споживачем; ненадання частини послуг споживачеві туроператором, які передбачені договором та їх компенсації.

Співробітництво України з іншими державами в сфері туризму регулюється 44 міжурядовими та міжвідомчими угодами про співробітництво в галузі туризму, в тому числі 12 - з країнами ЄС. Державною службою туризму та курортів розроблено проекти міжурядових і міжвідомчих угод про співробітництво в галузі туризму з понад 20 країнами світу, що є для України перспективними туристичними ринками, активно ведеться переговорний процес з їх укладання. Проте видається доцільним підписати угоди про співробітництво в галузі туризму з тими країнами, які є генераторами туристичних потоків в Україну (Бельгією, Канадою, Данією, Францією, Німеччиною, Нідерландами, Швецією, Швейцарією, США, Великобританією) (див. додаток 2).

Питання безвізового режиму для громадян держав-членів Європейського Союзу та ще низки держав регулюється Указами Президента України від 2005р. Доцільно в подальшому активніше працювати над розширенням переліку країн, з якими можна встановити безвізовий режим в'їзду їх громадян до України, за рахунок включення у перспективі країн, які не становлять небезпеки для України з погляду нелегальної міграції.

Пропозиції щодо вирішення проблеми

Україна, перебуваючи на етапі підготовки до підписання Угоди про розширену зону вільної торгівлі з ЄС, адаптує своє законодавство до acquis communautaire, у тому числі і в сфері надання туристичних послуг. Процес адаптації законодавства України разом з використанням досвіду країн Центрально-Східної та Південної Європи (Додаток 4) допоможе подолати структурні диспропорції в туристичній галузі України. В цьому контексті видається доцільним:

1. Стимулювати розширення переліку країн, з якими можна встановити безвізовий режим в'їзду їх громадян до України за рахунок включення до переліку країн, які не становлять небезпеки для України з точки зору нелегальної міграції. Для визначення країн вивчити досвід Угорщини, яка має угоди про безвізовий режим в'їзду з 59 країнами. А також, скориставшись досвідом Туреччини, для громадян окремих країн розробити механізм встановлення спрощеного візового режиму, який передбачав би отримання візи по прибутті на Україну в аеропортах.

2. Для врівноваження туристичних потоків між Україною і сусідніми країнами та відновлення інтенсивного прикордонного руху необхідно прискорити процес імплементації режиму прикордонного руху у двосторонніх угодах.

3. З метою активізації співробітництва України з іншими державами в сфері туризму, а також популяризації туристичних атракцій України за кордоном необхідно підписати угоди про співробітництво з тими країнами, які є генераторами туристичних потоків в Україну: Бельгією, Канадою, Данією, Францією, Німеччиною, Нідерландами, Швецією, Швейцарією, США, Великобританією. Це забезпечить можливість створення робочих груп, в рамках яких буде активно здійснюватися обмін інформацією щодо законодавства в сфері туризму країн, отримання досвіду організації та проведення державної туристичної маркетингової політики, активного обговорення питання спрощення візового режиму для туристів.

4. Для підвищення рівня якості туристичних послуг вітчизняних підприємств, які б відповідали стандартам якості Європейського Союзу прискорити процес прийняття відповідних до Директиви 90/314/ЄЕС змін до Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про туризм””. (Додаток 2).

5. Скориставшись досвідом Угорщини, Мальти, Італії, розробити „Концепцію створення та діяльності мережі туристичних представництв України за кордоном”. Це завдання слід покласти на Державну службу туризму та курортів. Під час обрання країн, в яких доцільно розмістити туристичні представництва, керуватися інформацією про наявні туристичні потоки з перспективою розвитку відносин в сфері туризму на 10 років та поетапно відкривати представництва, керуючись принципом „найтіснішого співробітництва”, наявності з ними коопераційних зв'язків у сфері туризму.

6. Прискорити прийняття Стратегії сталого розвитку туризму та курортів в Україні, в якій передбачити створення закордонних туристичних представництв, розробку туристичної символіки України, стратегічні завдання туристичної галузі на 10 років, визначити та розробити стимулюючі заходи розвитку пріоритетних видів туризму (зелений туризм, бальнеологічний туризму, гірськолижний туризм), передбачити започаткування „туристичних традицій” щодо проведення загальнонаціональних заходів з туристичною тематикою.

2.2 Організаційно-економічна характеристика туристичної фірми «Пілігрим»

Туристична фірма «Пілігрим» була заснована 26 лютого 2002 року. По організаційно - правовій формі фірма є товариством з обмеженою відповідальністю. ТОВ регулюється ЦК України.

Свою діяльність фірма «Пілігрим» почала як маловідоме туристичне агентство, що займається реалізацією і просуванням туристичного продукту, створеного туроператором. Діяльність фірми здійснювалася на підставі ліцензії на турагентську діяльність, виданої від 08 квітня 2002года під №0032538(рег.№52-аф-08056). Потім фірма отримала туроператорську ліцензію, видану агентством по туризму від 23апреля 2003года під №0032537(рег.№52-оф-15805). Це дало фірмі право виконувати функції організатора та творця комплексного туристичного продукту для групового і індивідуального туризму, пропонувати подорожі різної вартості і тривалості по різних напрямах і в різний час роки, розробляти туристські маршрути, забезпечувати їх послугами, організовувати рекламу, розраховувати і встановлювати ціни на тури, продавати їх турагентствам.

У 2002 році пройшла добровільну сертифікацію туристичних послуг, що надалі сприяло підвищенню конкурентноздатності послуг. Сертифікація є методом об'єктивного контролю якості послуг, їх відповідності встановленим вимогам. Наявність сертифікату допомагає покупцям у виборі послуг і служить певною гарантією їх доброякісності. Фірмі «Пілігрим» виданий сертифікат Органом по Сертифікації послуг під номером № UA УЇ 09 М 0051 від 1 листопада 2005 року.

З 2007 року фірма внесена до Єдиного реєстру туроператорів і має реєстровий номер ВТ-010554, договір №Ф52-6001/0000005 страхування цивільної відповідальності за невиконання або неналежного виконання зобов'язань за договором про реалізацію туристського продукту.

Термін дії цього договору до 31 травня 2009 року, він був поміщений з ВАТ «Страхова компанія «Прогрес-Гарант» (адреса філії в р. Київ: вул. Решетниковськая, д.4). Розмір фінансового забезпечення 50000 (п'ятдесят тисяч) гривнів.

В умовах економічних змін сучасна туристична фірма, як і будь-яке підприємство, що виробляє товари або послуги, стикається з безліччю проблем. Джерелами підвищеної складності управління є висока міра невизначеності ринкової ситуації, сезонна нестабільність попиту на туристичні послуги, посилювання конкуренції в туристичному бізнесі, брак фінансових ресурсів і так далі У таких умовах фірма не може обмежуватися лише поточним плануванням і оперативним управлінням своєї діяльності. Виникає необхідність стратегічного мислення, яке повинне втілитися в програму дій, що уточнює цілі і засоби реалізації вибраної дороги розвитку.

Компанія «Пілігрим» є невеликою компанією, що займає приміщення в 20 кв.м. До складу її співробітників входять 2 менеджери, секретар, бухгалтер і генеральний директор, а також 2 рази в тиждень приходить прибиральниця.

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены