Реагування особистості на конфлікт

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Теоретичний аналіз психологічних особливостей реагування на конфліктну ситуацію

1.1 Аналіз сучасних тенденцій дослідження проблематики конфлікту в психологічній науці

1.2 Теоретичне дослідження типології та характеристики поведінки у конфліктній ситуації

1.3 Теоретичне дослідження та аналіз причин виникнення конфліктів серед юнаків конфлікт поведінка психокорекційний конфліктність

1.4 Характеристика особливостей реагування юнаків на конфліктну ситуацію

2. Експериментальне дослідження психологічних особливостей реагування юнаків на конфліктну ситуацію

2.1 Методика організації та проведення дослідження

2.2 Аналіз результатів дослідження психологічних особливостей

реагування на конфліктну ситуацію

3. Розробка ефективної психокорекційної програми зі зниження конфліктності серед осіб юнацького віку

3.1 Структура психокорекційної програми зі зниження конфліктності

3.2 Психокорекційна програма зі зниження конфліктної поведінки в юнацькому віці

3.3 Проведення контрольної діагностики на визначення рівня конфліктності

3.4 Рекомендації щодо подолання конфліктності

Висновки

Список використаної літератури

Додатки



Вступ

Незвичайна загостреність психологічних станів особистостей у конфліктних ситуаціях, відкрите зіткнення позицій, принципові зміни діяльності і настановлень особистості - всі ці та інші психологічні складові конфлікту вже досить довгий час привертають увагу дослідників. Вивчаються загальні особливості міжособистісних, розглядаються внутріособистісні конфлікти, досліджуються особливості перебігу, причини виникнення, способи попередження та ліквідації конфліктів і т. ін.

Значна кількість досліджень присвячена вивченню конфліктів у педагогічному процесі. Об'єктивно педагогічна ситуація є досить конфліктогенною, оскільки в ній здійснюються впливи на особистість учня, яка, до того ж, є такою, що інтенсивно розвивається, тобто - нестабільною. Нові переживання й уподобання, набуття життєвого досвіду, поява специфічних інтересів - все це може сприяти загостренню взаємостосунків у педагогічному процесі. Зауважимо, що у зв'язку з особливостями онтогенетичного розвитку, великий вплив на міжособистісне спілкування школярів мають внутрішньоособистісні конфлікти, особливо в старшому шкільному віці.

Соціальні зміни нашого суспільства детермінують активізацію суперечливості у суб'єктивному світі особистості, що призводить до гострої потреби у аналізі подій і процесів, які проектують конфлікти. Велика кількість конфліктів, в яких суб'єкти реалізують домінуючі вікові потреби в досягненні, самореалізації, самовираженні, суперництві, відстоюванні власних цінностей, позицій та пристрастей - характеризують учнів старшого шкільного віку. Це зумовлює актуальність дослідження конфліктності на нинішньому етапі розвитку суспільства як в цілому, так і з позицій власне особистісних аспектів становлення юнака.

Слово "конфлікт" (з латинської мови «conflictus» - "зіткнення") - це усвідомлене зіткнення, протиборство двох або декількох людей, груп, їх взаємно протилежних, несумісних, потреб, цілей, установок, цінностей, істотно значущих для особистостей або груп. В основі будь-якого конфлікту лежить протиріччя, що призводить або до конструктивних наслідків (до посилення групової динаміки розвитку колективу), або до деструктивних ( до розпаду колективу).

Конфлікти - «хвороба» спілкування, вони були, є і завжди будуть, вони супроводжуватимуть наше життя до того часу, доки існуватиме людство. У конфлікті виявляється неузгодженість дій людей, які дбають про свої інтереси, втрачається взаєморозуміння. Конфлікти - реальні або ілюзорні, об'єктивні або суб'єктивні, по-різному усвідомлені протиріччя між людьми, зі спробами їх емоційного вирішення. Конфлікти не обирають собі певної вікової чи статусної аудиторії, вони керують всім людством [1, 56].

Конфліктна ситуація у школі - це особливо важлива проблема, в першу чергу для самих школярів, а також для керівництва школи і батьків школярів. Адже школа є дуже важливим суспільством для дитини, і для будь-якого школяра є необхідністю те, щоб його сприймали гідно, на рівні з іншими, щоб він був частиною того суспільства до якого належить [1, 59].

На сьогоднішній день конфлікти стали невід'ємною складовою для шкільного середовища, як би це прикро не звучало. Діти самі створюють конфліктні ситуації, а тоді опускають руки, не знайшовши альтернативного виходу з ситуації, яка склалася. Проте можна відзначити і позитивну сторону конфліктів, вона полягає в тому, що саме з їхньою допомогою школярі певним чином самостверджуються, розвиваються, підвищують свою самооцінку і в майбутньому вони вже виходитимуть з|із| конфліктних ситуацій за допомогою свого шкільного досвіду|досліду|. Чим більше у кожної дитини буде особистих|особових| перемог, тим краще.

І саме тому, обрана для дослідження у бакалаврській роботі тема «Психологічний аналіз способів реагування учнів старшого шкільного віку на конфліктну ситуацію» є актуальною.

Вивченню проблеми психологічного аспекту конфліктів приділили свою увагу багато видатних зарубіжних вчених. Серед них А. Адлер, М. Дойч, Е. Еріксон, Р. Кілменн, У. Клар, К. Левін, О. Рапопорт, Д. Скотт, К. Томас, К. Хорні, З. Фрейд, Е. Фромм та інші [18]. Дослідженням психологічної сутності виникнення й розв'язання конфліктів займалися такі вітчизняні науковці як Бородкін Ф.М., Василюк Ф.Ю., Гришина Н.В., Єршов О.О., Ішмуратов А.Т., Карамушка Л.М., Коломінський Н.Л., Коряков І.Н., Ложкін Г.В., Петровська Л.О., Пірен М.І., Пов'якель Н.І. та інші, вони дають можливість подальшого вивчення специфіки конфліктів та особливостей їх подолання у юнацькому віці.

Об'єкт дослідження: конфліктна поведінка осіб юнацького віку.

Предмет дослідження: особливості психокорекції конфліктної поведінки.

Мета: дослідження та аналіз психологічних особливостей реагування школярів на конфліктну ситуацію та розробка ефективної психокорекційної програми зі зниження конфліктності серед юнаків

Завдання наукової роботи:

1. Проаналізувати сучасні тенденції дослідження проблематики конфлікту в психологічній науці.

2. Теоретичне дослідження типології та характеристики поведінки у конфліктній ситуації;

3. Теоретичне дослідження причин виникнення конфліктів серед юнаків;

4. Характеристика особливості реагування юнаків на конфліктну ситуацію;

5. Розроблення ефективної психокорекції конфліктної поведінки.

Гіпотеза дослідження. Профілактика та корекція конфліктної поведінки юнаків забезпечує гармонійний розвиток особистості.

Методи дослідження. У роботі використано комплекс теоретичних і емпіричних методів, що відповідають змісту проблеми та етапам дослідження. Для розв'язання поставлених завдань і перевірки висунутого припущення було застосовано теоретичні (аналіз і синтез психолого-педагогічної та методичної літератури з теми дослідження; теоретичне осмислення та узагальнення педагогічного досвіду для визначення теоретико-методологічних основ дослідження; систематизація наукових літературних джерел, порівняння та узагальнення даних) та емпіричні (анкетування, тестування, опитування, бесіда) методи дослідження.

Теоретичне значення дослідження полягає в доповненні та систематизації форм та методів профілактики та корекції конфліктної поведінки юнаків.

Практичне значення роботи полягає в тому, що його висновки, основні твердження та методичні рекомендації можна використовувати у навчально-виховному процесі як засіб його вдосконалення в плані профілактики та корекції конфліктної поведінки юнаків.

Для дослідження психологічних способів реагування на конфліктну ситуацію у дипломній роботі використовуються наступні методики: «Твоя конфліктність» - скорочений варіант методики «Діагностика особливостей реагування в конфліктній ситуації К. Томаса» з метою визначення домінуючого стилю поведінки у конфліктній ситуації.

«Діагностика домінуючої стратегії психологічного захисту у конфліктах» використовується для визначення переважаючої стратегії психологічного захисту у конфліктній ситуації.

Також використовується методика «Самооцінка конфліктності» з метою визначення рівня конфліктності юнаків.

Базою дослідження виступила загальноосвітня школа №1 с. Карпилівка Сарненського району Рівненської області. Досліджувалися учні 10-А, 10-Б та 11-А класів. Загальна кількість досліджених становить 60 школярів віком 15-18 років: 30 хлопців та 30 дівчат.



1. Теоретичний аналіз психологічних особливостей реагування на конфліктну ситуацію

1.1 Аналіз сучасних тенденцій дослідження проблематики конфлікту в психологічній науці

Проблема вивчення конфліктів є однією з найбільш розвинених і досліджених в галузях наук психолого-педагогічного напрямку. Про це свідчить як стійкий і тривалий інтерес психологів до конфліктів, так і різноманітність теоретичних і практичних робіт на цю тему [28, 63].

Конфлікт як одне зі значимих явищ психічного життя людини безпосередньо пов'язаний з проблемою психологічного благополуччя - фундаментальною проблемою всієї психологічної науки, яка по-різному вирішується її окремими дисциплінами. Наприклад, соціальна психологія, будучи наукою про закономірності спілкування людей, в тій чи іншій формі вирішує фундаментальні питання про відносини індивіда і суспільства, про місце людини в світі, про пошук злагоди й гармонії [13, 122].

Розпочинаючи з перших робіт, в яких людина наділяється соціальними інстинктами, що забезпечують прагнення до співробітництва і солідарності з іншими людьми, або, навпаки, асоціальними, пов'язаними з потребою у владі й егоїстичними нахилами, психологи займаються пошуком основ злагоди й ворожнечі, співробітництва і боротьби між людьми. Історія розвитку психологічних уявлень про конфлікти фактично збігається з історією самої психології, в ході якої одне одного змінювали різні, протилежні уявлення про природу людини, про її взаємовідносини з навколишнім світом.

Слово «конфлікт» (з латинської мови «conflictus» означає «зіткнення») - це усвідомлене зіткнення, протиборство двох або декількох людей, груп, їх взаємно протилежних, несумісних, потреб, цілей, установок, цінностей, істотно значущих для особистостей або груп [18, 96].

Конфліктна взаємодія (протистояння) має дві основні особливості:

по-перше, конфлікт характеризується протидією сторін, тобто спілкуванням, поведінкою, діяльністю, однією з цілей яких є нанесення моральної або матеріальної шкоди опоненту;

по-друге, конфлікт - це така протидія, яка супроводжується вираженими або прихованими негативними емоціями по відношенню до опонента. Ця ознака особливо характерна для міжособистісних конфліктів.

Англійський соціолог Е. Гідденс визначає конфлікт як реальну боротьбу між діючими людьми чи групами, незалежно від того, якими є джерела цієї боротьби, її способи і засоби.

В.П. Пугачов під конфліктом розуміє одну з форм організаційної взаємодії, заснованої на реальних чи уявних протиріччях, що переслідує несумісні, взаємовиключні цілі сторін, дії яких безпосередньо спрямовані одна проти одної та виключають взаємну вигоду.

У визначенні Г. В. Ложкіна конфлікт трактується як зіткнення різноспрямованих сил (цінностей, інтересів, поглядів, цілей, позицій) суб'єктів - сторін взаємодії [19, 79].

Досліджуючи причини різноманітних психічних розладів, австрійський психолог Зігмунд Фрейд дійшов висновку, що їх головним джерелом є одвічно властивий людській психіці конфлікт між свідомим і несвідомим; психіку людини він охарактеризував як поле бою між непримиренними силами інстинкту (підсвідомі потяги, бажання), розуму і свідомості (правові й моральні норми). За Фрейдом, людина перебуває в стані постійного внутрішнього і зовнішнього конфлікту з оточенням і світом в цілому. Керуючись принципом задоволення, людина в силу зовнішніх обмежень - моральних і соціальних норм, вимушена відмовлятися від задоволення своїх бажань [6, 87-88]. Це призводить до виникнення психічного конфлікту, який може знаходити нормальне вирішення: існують способи досягти задоволення морально прийнятими шляхами, необхідно тільки навчитися знаходити їх. Якщо цього не відбувається, людина прагне сублімувати (трансформувати) свої сексуальні бажання, прикладами чого є художня і наукова творчість. Згідно з Фрейдом, конфлікт, викликаний неусвідомленими, неприйнятими імпульсами лібідо (сексуальне бажання) та агресивними імпульсами, складає внутрішню сторону життя індивідуума. У відповідності з психоаналітичною теорією, поведінка людини детермінована (зумовлена) скоріше її власними внутрішніми особливостями, аніж зовнішньою ситуацією [4, 322].

Неусвідомлені психологічні конфлікти контролюють поведінку людини. Відповідно метою терапевтичного впливу є виявлення джерел конфліктів, які витіснені із свідомості, сприяння людині в усвідомленні нею причин її внутрішніх конфліктів та їх вирішення на новому рівні свідомого відношення до своїх потягів неусвідомленого характеру.

Принципово відмінною від позиції Фрейда стосовно конфліктів є концепція Еріка Еріксона. Він протиставляє ідею, що кожна особиста і соціальна криза - це свого роду виклик, який приводить індивіда до особистісного зростання і подолання життєвих перепон; а знання того, як людина справляється із значними життєвими проблемами, складає єдиний ключ до розуміння її життя [19, 82].

Еріксон виділяє в загальному життєвому циклі вісім психосоціальних стадій розвитку. Кожна з цих стадій розвитку супроводжується кризою, яку Еріксон розглядає як поворотний момент, що виникає внаслідок досягнення певного рівня психологічної зрілості і висунутих перед індивідом соціальних вимог. Це означає, що на кожному віковому етапі виникає своя специфічна проблема, що потребує свого вирішення. Вияснення шляхів подолання кризи є запорукою подальшого розвитку здорової особистості і необхідним фактором ефективного проживання подальших стадій. Конфлікти, на думку Еріксона, означають не «катастрофу», а «поворотний пункт» і тим самим джерело як сили, так і недостатньої адаптації. Питання полягає не в уникненні конфліктів, а в адекватному, конструктивному їх вирішенні, вони повинні нести позитивний заряд і стати важливим моментом розвитку [19, 99-100].

Опозицією щодо розуміння конфліктів як явища інтрапсихічного (внутріпсихічного) походження став перенос акценту на зовнішні чинники їх виникнення. Безпосереднє дослідження конфліктів як реакції на ті чи інші особливості зовнішньої ситуації пов'язане з експериментальними роботами Марка Дойча у вивченні міжособистісних конфліктів. Дослідження Дойча було присвячене впливу кооперації і конкуренції на групові процеси. Результатом його численних досліджень стала теорія кооперації і конкуренції. М. Дойч вважає, що його теорія будується навколо двох основних положень: одне з них пов'язане з типом взаємозалежності між цілями людей, втягнутих в дану ситуацію, інше - з типом дій цих людей. Він розрізняє два типи взаємозалежності цілей: взаємозалежність, яка сприяє, коли цілі співвідносяться так, що вірогідність або ступінь досягнення цілі однією людиною позитивно пов'язані з вірогідністю її досягнення іншими; і протилежна взаємозалежність, де цілі співвідносяться так, що вірогідність або ступінь досягнення цілі одним негативно корелюють з вірогідністю або ступенем досягнення цілі іншими. Ключовим моментом теорії Дойча є його «закон соціальних відносин», у відповідності з яким кооперація викликає і викликається подібністю в уявленнях і установках, готовністю допомогти, відкритістю в комунікації, довірливими і дружніми установками, схильністю та уважністю до спільних інтересів і не підкреслюванням протилежних інтересів, орієнтацією скоріше на взаємну владу, ніж на відмінності у владі [28, 67]. Аналогічним чином конкуренція викликає і викликається використанням тактики примусу, погрози або хитрощів; спробами збільшити відмінності в силі між собою та іншими; обмеженою комунікацією; мінімізацією усвідомлення схожості в цінностях і збільшенням чутливості до протилежних інтересів; підозрілими та ворожими установками і т. д.

З початком становлення когнітивістських (від лат. «cognition» - пізнання) підходів у психології став проявлятися все більший інтерес до ролі когнітивних (пізнавальних) процесів у регуляції взаємодії людей до тих суб'єктивних образів навколишньої дійсності, які складаються в індивіда та організовуються в зв'язані і по можливості несуперечливі інтерпретації (тлумачення) світу. Когнітивісти відстоюють думку, що поведінку людини визначає не ситуація, яка може бути описана «об'єктивно» або за узгодженою позицією декількох спостерігачів, а ситуація, яка дана суб'єкту в його переживанні, яка існує для нього.

Оскільки конфлікт пов'язаний з певною інтерпретацією ситуації, неминуча поява відмінностей між індивідами і групами в тому, як вони оцінюють ті чи інші особливості ситуації. Зміст уявлень про те, що вважати конфліктом, може бути різним. Окрім того, можуть спостерігатися відмінності, пов'язані із загальним багатством когнітивного репертуару і схильністю до використання тих чи інших схем.

Отже, узагальнюючи вище написане, можна сказати, що конфлікт у психології займає значне місце. Його вивченням займалися як видатні вітчизняні, так і зарубіжні науковці. Всі вони висунули свої певні концепції та припущення стосовно конфліктного явища.

1.2 Теоретичне дослідження типології та характеристики поведінки у конфліктній ситуації

Важливою фазою динаміки конфлікту - є його стадія розвитку, стадія відкритого протиборства сторін, яка обумовлена конфліктною поведінкою конфліктерів. Саме в ній найбільш чітко виявляються позиції сторін: люди складаються із вчинків, а не з того, що вони про ці вчинки думають. Проте учасники конфлікту можуть поводити себе досить по-різному [3, 174]. Учені пропонують різноманітні типології поведінки людей у конфлікті. Наведемо кілька прикладів таких типологізацій.

Олександр Рапопорт розрізняє три види поведінки у конфлікті, а саме бій, гру та дебати, кожний з яких має певні особливості.

Вчений вважає, що найбільш типовим прикладом нераціональної поведінки може бути «бій», коли учасники зорієнтовані лише на перемогу, тому прагнуть завдати один одному якомога більше шкоди. Прикладом раціональної поведінки в конфлікті можуть бути «гра» та «дебати», які мають дещо спільне: прийняття загальних правил поведінки у конфлікті. Проте вони і відрізняються між собою як діями під час конфлікту, так і результатом [6, 117].

Однією з найпопулярніших типологій поведінки у конфлікті є концепція К.У. Томаса й Р.Х. Кілменна. Відповідно до даної концепції, на основі не збігання інтересів сторін конфлікту можна виділити п'ять типів поведінки у конфлікті [27, 22]:

· суперництво (конкуренція);

· співробітництво;

· компроміс;

· пристосування;

· ухилення.

Розглянемо дані типи поведінки у конфліктній ситуації детальніше.

Суперництво (конкуренція) - дозволяє добиватися необхідного результату, стимулює розвиток, сприяє прогресу.

Є ситуації, дійовою силою та сутністю яких є суперництво. Це спортивні змагання, конкурси (зокрема, під час влаштування на роботу, вступу до вищого навчального закладу тощо). Проте конкуренція потребує значних зусиль від учасників конфлікту. Вона може спонукати до застосування нечесних та жорстоких методів [14, 167].

Вважають, що людина, яка застосовує стиль конкуренції, досить активна і бажає йти до розв'язання конфлікту своїм власним шляхом, вона прагне в першу чергу задовольнити власні інтереси на шкоду інтересам іншим. Цей стиль може бути ефективним тоді, коли конфліктер має певну владу або знає, що його рішення або підхід у даній ситуації буде правильним і він має право відстоювати їх. Такі ситуації часто виникають між батьками та дітьми, коли батьки, захищаючи інтереси дітей, наполягають на своєму рішенні [28, 13-14].

Співробітництво - найважливіший з усіх. Це стиль, дотримуючись якого, конфліктуючі сторони беруть активну участь у розв'язанні конфлікту і відстоюванні своїх інтересів, прагнучи до співробітництва з опонентом. На відміну від компромісу для співробітництва характерний перехід від відстоювання власних позицій до рівня, на якому виявляється сумісність та спільність інтересів конфліктуючих сторін.

Фахівці зазначають, що співробітництво приваблює радикальним розв'язанням проблеми, партнерським характером відносин під час протікання. Це єдиний засіб виходу з конфлікту, який дозволяє одночасно досягти бажаного результату і не порушити відносин між партнерами. Успішне співробітництво сприяє поліпшенню відносин і бажанню взаємодіяти у майбутньому.

Слова «співробітництво» і «робота» - мають один корінь. Це відображає реальну необхідність використання інтелектуальних, емоційних та інших зусиль для його здійснення.

Дослідники зазначають, що використання цього стилю поведінки не завжди можливе. Для його застосування потрібно, перш за все, взаємне бажання розв'язати проблему [17, 58]. Також вони підкреслюють, що співробітництво є дружнім, мудрим підходом до вирішення проблеми. Визначення та задоволення інтересів обох сторін потребує певних зусиль. Обидві сторони повинні витратити на це деякий час, вони мають уміти пояснити свої бажання, потреби, вислухати одна одну і потім виробити альтернативні варіанти вирішення проблеми. Відсутність одного з цих елементів робить такий підхід неефективним [20, 101].

Стиль співробітництва з-поміж інших стилів поведінки є найскладнішим, проте він дозволяє виробляти рішення, що найбільше задовольняють обидві сторони в складних і важливих конфліктних ситуаціях.

Компроміс - це часткове задоволення інтересів обох сторін конфлікту, взаємний обмін поступками для досягнення рішення, яке б влаштувало обидві конфліктуючі сторони. Стиль компромісу найбільш ефективний у тих випадках, коли конфліктуючі сторони прагнуть одного й того самого, але не знають, що одночасно це не може бути виконаним. Оскільки компроміс іноді є лише тимчасовим рішенням, основа конфлікту зберігається. Вірогідність виникнення конфлікту знову тим більша, чим більш нерівним був компроміс (одна зі сторін поступилася більшим, друга - меншим).

Джині Скотт наводить перелік типових ситуацій, в яких рекомендує застосування компромісного стилю:

- обидві сторони мають однакову владу і мають взаємовиключні інтереси;

- є бажання вирішити все швидко, тому що немає часу або ж тому, що це більш економний і ефективний шлях;

- конфліктуючих сторін може влаштувати тимчасове рішення;

- інші підходи вирішення проблеми виявилися неефективними;

- задоволення власного бажання має для учасників конфлікту не дуже велике значення, і він може дещо змінити визначену на початку мету;

- компроміс дозволить зберегти взаємовідносини [23, 145-146].

Пристосування - конфліктер діє разом з опонентом, не прагнучи відстоювати власні інтереси. Поступки можуть демонструвати добру волю і слугувати для опонента моделлю позитивної поведінки. Нерідко поступка стає переломним моментом у критичній ситуації, що змінює її протікання на позитивне [29, 357].

Пристосування відрізняється від ухилення тим, що друге передбачає просто відштовхування від проблеми, що пропонує інший.

Ухилення - людина ігнорує конфліктну ситуацію, удає, що вона не існує і не робить жодних кроків щодо її розв'язання та зміни. Цей стиль часто застосовують, якщо предмет конфлікту не дуже важливий для конфліктера або якщо він відчуває безпорадність.

- якщо ситуація дуже складна і обидві сторони відчувають, що розв'язання конфлікту вимагає занадто багато сил і часу;

- якщо обмаль влади для розв'язання проблеми або для розв'язання її в бажаний спосіб (відчувається, що у інших більше шансів вирішити цю проблему);

- якщо термінове вирішення проблеми небезпечне, оскільки розкриття й відкрите обговорення конфлікту тільки погіршить ситуацію [12, 117].

Незважаючи на те, що дехто може вважати стиль ухилення «втечею» від проблеми і відповідальності, а не ефективним підходом до розв'язання конфлікту, насправді ж ухилення може бути реакцією, яка цілком підходить. Можливо, якщо ви намагатиметеся ігнорувати її, не виказуючи до неї свого ставлення, іти від рішення, змінити тему або привернути увагу до чогось іншого, то конфлікт розв'яжеться сам по собі. Якщо ж ні, то ви зможете пізніше зайнятися ним, коли до нього більше будете готові.

Завершуючи аналіз типів поведінки в конфліктній ситуації, слід зауважити, що люди схильні, як правило, використовувати декілька з названих стилів. Це залежить від багатьох факторів: біологічного, генетичного, психологічного, соціального, особистісно-індивідуального, гендерного та багатьох інших. Кожна особистість реагує на конфліктну ситуацію також в залежності від того, на скільки вона для неї важлива та яку роль відіграє у її особистому житті.

1.3 Теоретичне дослідження та аналіз причин виникнення конфліктів серед юнаків у шкільному середовищі

Проблема взаємодії учасників педагогічного процесу набуває все більшого значення для сучасної школи. Породжена вона динамічним розвитком суспільства, зміною соціальних орієнтирів, що поглиблює проблему поколінь, ускладнює стосунки вчителів та учнів, учителів між собою та з адміністрацією.

Для суспільства не є секретом те, що все частіше і частіше виникають шкільні конфлікти, у яких задіяні як самі школярі, так і вчителі з батьками. Конфліктні ситуації у школі поділяють на прості та складні [1, 133].

Прості вирішуються вчителем без зустрічної протидії учнів за допомогою організації їх поведінки у школі (зупинення бійки, суперечки між учнями тощо).

Серед складних педагогічних конфліктів розрізняють наступні [13, 133]:

· конфлікти діяльності - виникають з приводу виконання учнем навчальних завдань, успішності, пізнавальної діяльності; ситуацій, коли учні не виявляють готовності виправити власну помилку. Вчитель висловлює незадоволення, учні вступають у суперечку або демонструють образу.

· Конфлікти поведінки (вчинків) - виникають з приводу порушення учнем правил поведінки у школі та поза нею. Вчитель висловлює незадоволення порушенням поведінки, не пов'язаної безпосередньо з навчальною діяльністю. Найчастіше це грубощі учнів педагогам, агресивна поведінка з однокласниками, пустощі, що проявляються як протест проти низької оцінки.

· Конфлікти взаємин - виникають у сфері емоційно-особистісних стосунків учнів і вчителів. Вони найбільш тривалі та деструктивні. Постають на ґрунті недоброзичливих стосунків як наслідок постійних попередніх конфліктів діяльності або поведінки.

За критеріями конфлікти поділяють на:

· мотиваційні - виникають між педагогами та учнями у зв'язку із ставленням учнів до навчання. Інколи вони розростаються, призводять до взаємної неповаги між вчителями та учнями, протиріч, навіть до боротьби.

· Конфлікти, пов'язані із слабкою організацією навчання у школі. Мова йде про чотири конфліктні періоди, які долають учні у процесі навчання [12, 275]:

1 період - розпочинаючи навчання, першокласник переживає складний етап у своєму житті, на якому відбувається зміна головної діяльності - з ігрової на навчальну, виникають нові вимоги та обов'язки.

2 період - звикнувши до своєї нової ролі, до вчителя, школяр опиняється на порозі нового конфліктного періоду, зумовленого переходом до п'ятого класу. Замість одного з'являються різні вчителі-предметники, які є більш вимогливими. Окрім того, доводиться опановувати нові, складніші предмети.

3 період - інколи діти, маючи бажання продовжити навчання у школі, отримують відмову у зв'язку з низькою успішністю. Тому для них дев'ятий клас стає межею, за якою вони вимушені починати доросле життя.

4 період - пов'язаний із закінченням школи, вибором майбутньої професії, конкурсними іспитами до вищого навчального закладу, початком особистого та інтимного життя. Цей період часто супроводжують невдачі, зриви та інші проблеми [32, 7].

Конфлікти взаємодії між учнями, між учителями та школярами, вчителів один з одним, між учителями та адміністрацією школи - відбуваються із суб'єктивних причин. Найбільш поширені серед школярів конфлікти лідерства, у яких відбувається боротьба 2-3 лідерів та їх угруповань за першість у класі. У середніх класах часто конфліктують група хлопчиків та група дівчаток. Може спалахнути конфлікт 3-4 підлітків з класом або одного школяра і класу.

Конфлікти «вчитель-учень» можуть бути мотиваційними, особистісно-етичними. Вчителі не завжди надають значення цьому аспекту. Їхні взаємини з дітьми можуть порушити дане їм слово, розкрити дитячі таємниці, що викликає недовіру до вчителя. Конфлікти між учителями провокують як виробничі, так і інтимно-особистісні чинники [31, 345].

Нерідко виникає типовий конфлікт між учителями початкових і викладачами середніх та старших класів. У взаємодії «вчитель -- адміністратор» школи (завуч, директор) здебільшого спричиняють проблеми субординації. Суб'єктивними умовами підвищеної конфліктності педагога є його індивідуально-психологічні особливості, психологічний клімат у сім'ї, взаємини з оточуючими, індивідуальний стиль поведінки, загальні умови школи тощо.

До найпоширеніших причин виникнення педагогічних конфліктів у взаємодії «вчитель - учень», «вчитель - учні» належать [21, 67-68]:

- нездатність учителя прогнозувати на уроці поведінку учнів. Несподіваність їх вчинків часто порушує запланований план уроку, викликає в учителя роздратування та прагнення будь-якими засобами подолати конфлікт. А обмеженість інформації про причини того, що трапилось, ускладнює вибір оптимальної поведінки, засобів впливу на клас.

- Намагання вчителя будь-якими засобами зберегти свій соціальний статус за рахунок зниження статусу учня. Вчитель вживає вирази низького стилю («розвісив вуха», «роззявив рота», «вештаєшся», «Що ти верзеш?»). Це порушує принципи взаємодії, доводить ситуацію до конфлікту.

- Оцінювання вчителем не окремого вчинку учня, а його особистості («роззява», «дурень», «нахаба»). Це визначає ставлення до учня інших вчителів та свідків.

- Намагання суворо покарати учня, мотивуючи це тим, що зайва суворість не завадить.

-Невміння спрогнозувати наслідки необ'єктивного оцінювання вчинків дітей.

-Нездатність до самоконтролю (роздратованість, брутальність, знервованість, нетактовність, грубість, самовдоволеність, безпорадність та інше). Особливо небезпечні недовіра і підозра з боку вчителів. Свою прискіпливість до учнів вони вважають вимогливістю, а вимогливість до себе з боку учнів сприймають як посягання на авторитет.

- Брак педагогічних здібностей.

Кожна помилка вчителя при вирішенні конфліктів травмує учнів, породжує недовіру до нього, порушує систему взаємин між учителем і учнями. У педагога виникає глибокий стресовий стан, незадоволення своєю працею, нездорове усвідомлення залежності професійного самопочуття від поведінки учнів [2, 94].

Якщо батьки помітили|помітили|, що дитина|дитя| некомфортно відчуває себе в класі або у нього проблемні відносини з|із| однолітками, то в такому разі їм необхідно негайно звернутися до |класного керівника. Можливо, саме він розвіє їхні сумніви, проте |якщо батьки не можуть заспокоїтись і їх турбує поведінка дитини|дитяти|, то краще звернутися|обертатися| ще і до шкільного психолога.

Всі шкільні ситуації можна розділити на три групи [24, 175].

Перша група - це ситуація, коли батьки бачать проблему і розуміють, що у дитини труднощі|дит|відчув у спілкуванні з|із| іншими дітьми, але|та| не знають, як допомогти їй|дитяті|. Найчастіше такі батьки самі зазнавали труднощів у спілкуванні з|із| однолітками у шкільні роки.

Другу групу складають батьки, які не бачать проблеми в труднощах, що склалися, а якщо згодом і визнають ситуацію не зовсім нормальною, то звинувачують в усьому всіх, окрім|крім| себе, у тому числі і вчителів|учителів|, які нібито не змогли організувати спілкування дітей у класі. Як правило, діти в цій групі агресивні і не вміють спілкуватися, а їх батьки керуються не зовсім вірними принципами виховання. Часто саме позиція батьків і є|з'являється,являється| основною причиною неприйняття дитини|дитяти| в колективі. Дитина|дитя| приймає позицію батьків, і в майбутньому|дальшому| теж|також| звинувачуватиме оточуюче суспільство у всіх своїх проблемах. |В результаті дитина |дитя|вважатиме себе кращою серед усіх і не враховуватиме думку та інтереси інших дітей, а це перший крок на шляху до конфлікту.

Третя група - це батьки, які усвідомлюють наявність конфлікту і готові співпрацювати з|із| вчителем|учителем| і психологом, щоб|аби| допомогти дитині|дитяті||.

За спостереженнями психологів, діти самостійно стають причиною того, що їх відкидає колектив. Діти не завжди адекватно реагують на дії своїх однолітків, і це часто|частенько| стає причиною насмішок|кепкувань| над ними [25, 256].

Структура конфліктної ситуації складається з внутрішніх та зовнішніх позицій учасників взаємодії та об'єкта конфлікту.

Внутрішню позицію учасників конфлікту утворює мета, зацікавлення і мотиви учасників. Вона безпосередньо впливає на конфліктні ситуації, знаходиться немовби «за кадром» і часто не обговорюється під час конфліктної взаємодії. Ззовні позиція виявляється у мовленнєвій поведінці конфліктуючих сторін, віддзеркалюється в їх поглядах [31, 284].

Ось так банальний конфлікт між учнем і вчителем переростає у велику проблему, в яку будуть втягнуті батьки. А завершитись все може тим, що хлопчика чи дівчинку доведеться переводити до іншого класу чи навіть до іншого навчального закладу. Тому, щоб уникнути такого результату конфлікту, дорослим необхідно спокійно, без застосування емоцій розібратись у тому, чому дитина поводила себе неслухняно (неадекватно) і не реагувала на зауваження педагога. Окрім того, безпосередньо при розмові не варто присоромлювати «винуватця», а краще обговорите це без нього. А потім відновити цю розмову в домашній, спокійній обстановці [3, 30].

Дуже важливо відокремити фактичний матеріал, тобто сам конфлікт і його причину, від ставлення до цього оточуючих, тобто всіх зацікавлених сторін - батьків, учителя, дитини. Головне, визначити об'єктивність ситуації. Якщо учитель дійсно повів себе некоректно, то дитині про це зовсім необов'язково казати, адже потім вона може цим маніпулювати. Дуже небезпечний момент, коли вчитель каже учню про його неслухняність при всьому класі, а ще гірше, коли весь клас знає про прихід його батьків до школи [30, 67-68].

Однакових дітей не буває, вони всі різні та індивідуальні. Так уже повелось, що у класі завжди є «сильні», «середняки» та «невстигаючі». Про такий умовний поділ учитель добре знає. І так виходить, що відмінників він завжди хвалить, ставить як приклад іншим. Найбільше про досягнення вчительських улюбленців доводиться вислуховувати двієчникам. Зазвичай у класах є й такі, кого називають «вигнанцями». Особливість цих дітей - відстороненність від інших. Ясна річ, таких дітей однолітки не долюблюють, а інколи своє негативне ставлення показують навіть із застосуванням жорстокості.

У кожному класі є лідери, зазвичай їх два. Чомусь вже так склалось, що лідер є як у відмінників, так і у двієчників, тобто виходить, що один позитивний, інший - негативний. Зрозуміло, що «жити мирно» ці лідери та ті, хто їх наслідує, навряд чи будуть. Тому конфліктів тут явно не уникнути.

На жаль, такого явища як шкільна бійка також не уникнути. А стосується це в першу чергу представників чоловічої статі. Однак, такі ситуації не завжди мають серйозний характер. Люблячі мами, звичайно, це не розуміють і як тільки дізнаються про подібні «бойовики», відразу намагаються дізнатись, хто дозволив собі підняти руку на її сина. В результаті доходить до того, що вони навіть влаштовують сварки батькам того чи іншого хлопчика. Насправді ж, такі дії неприйнятні, тому що навряд чи принесуть хоча б якийсь позитивний результат. Швидше навпаки - посилиться конфлікт не лише між дітьми, а й між їхніми батьками [25, 147].

Тому в першу чергу необхідно спокійно розібратись в тому, чому між хлопчаками виник конфлікт. Можливо, він узагалі був несерйозним, і вже завтра хлопці знову будуть найкращими друзями й сидітимуть за однією партою. Якщо вже й зустрічатися з тими чи іншими батьками, то не для того, аби ображати одне одного, а для того, щоб обговорити поведінку та виховання обох дітей.

Кожен з нас знає, що модель поведінки формується в дитинстві. Чи буде дитина у школі конфліктувати, можна визначити, спостерігаючи за нею у сімейному колі, адже саме тут формується модель поведінки сина чи доньки.

У сім'ях українців не без конфліктів. Те, як вони вирішуються, бачать діти й відповідно вбирають це в себе. А потім самостійно застосовують у власних життєвих ситуаціях. Так, якщо в родині негаразди вирішують шляхом розмов і компромісів, то у школі в разі конфлікту - дитина намагатиметься чинити так само. Про цей фактор обов'язково повинен знати вчитель. Сім'ї різні, тому іноді дитина може винести з родини агресивний тип поведінки. Звісно, педагог не повинен підтримувати чи вітати таку поведінку, але категорично боротися з нею теж не варто. Це потрібно просто зрозуміти. Тому і виходить те, що інші вважають неприйнятним, для цієї дитини є нормою. Якщо дітям не говорити про це, то вони не розумітимуть у чому їх звинувачують, адже в їхній родині така модель поведінки була нормою.

Отже, у будь-якому разі батькам варто пам'ятати, що у вирішенні конфліктних ситуацій, в які потрапляють їхні діти, основна роль лежить на них самих. Головне в даній ситуації - правильно діяти, адже саме батьки формують модель поведінки своїх дітей [8, 19].

1.4 Характеристика особливостей реагування юнаків на конфліктну ситуацію

Кожна людина на конфлікт реагує по-своєму, залежно від її особистісних особливостей характеру та темпераменту, а також багатьох чинників, таких як біологічний, психологічний, сімейний, соціальний, гендерний та інші, тому у конфліктології розрізняють наступні види реагування на конфлікти [12, 363].

Нахаба- «танк» - іде напролом, не звертаючи уваги на те, що виникає на його шляху. Він часто навіть не бачить опонента і не чує його. Найкраще, що можна зробити - це ухилитися від зустрічі з ним. Якщо це зробити неможливо, то слід наперед підготуватися до цієї зустрічі, перш за все емоційно.

Під час спілкування з такою дитиною слід зберігати емоційну стриманість. Корисно вислухати її, дати «спустити пару» і постаратися в той чи інший спосіб привернути увагу до себе. Як тільки увага у вас - поспішайте висловити те, що вам необхідно, тому що це ненадовго. Говоріть коротко і зрозуміло [17, 56-57].

Нахаба-«крикун» - негайно підвищує голос, якщо сердитий, зляканий або засмучений. Важливо не перейти на його стиль розмови. Найкраще виявити розуміння й співчуття, хоча це непросто. Тому що це єдиний спосіб утихомирити «крикуна» подібного типу.

«Граната» - тип досить смирної особистості, яка зовсім зненацька може вибухнути. Як правило, це є результатом її почуття безпорадності, відчуття втрати контролю за ситуацією.

Особи даного типу просто не вміють вирішувати проблем інакше, тому й переходить на крик з першою ж нагодою. Насправді ж вони зовсім безпечні. Найпростіше, знаючи, з ким ви маєте справу, не звертати уваги на його манери і спокійно досягти своєї мети.

«Усезнайко» - менш агресивний тип, проте нервовий, оскільки постійно перебиває, принижує значущість сказаного опонентом. Найкращий спосіб співпраці з такою людиною - рахуватися з його думко. Краще не сперечатися з ним і не наполягати на продовженні зустрічі, якщо він стверджує, що у нього немає часу на розмову з вами. Можна сказати: «Оскільки у Вас немає часу…» (швидше за все, після цього він захоче продовжити розмову) [32, 7-8].

«Песиміст» - людина, яка відноситься до даного типу, може створити чимало труднощів. Слід уважно поставитися до його критичних зауважень, тому що нерідко в них є раціональне зерно. Песимістові необхідно дати час подумати, погодитися з його побоюваннями. Корисно випередити песиміста в його негативних висловлюваннях, знайти корисне в його позиції. Швидше за все, тоді він стане вашим союзником.

Пасивно-агресивний тип - не заперечує і не сперечається відкрито, але намагається досягти своєї мети за рахунок інших. Його вороже ставлення раз у раз в чомусь виявляється, але вивести його на чисту воду досить важко. Пасивно-агресивна людина зовні часто демонструє готовність до співробітництва і навіть пропонує свою допомогу. Однак, насправді ж все закінчується невиконанням роботи. Якщо можливо, краще не мати справи з подібними людьми або не розраховувати на них при виконанні важливих завдань. Важливо не брати близько до серця їхні «витівки», не виявляти зовні гнів і розчарування - це і є той виграш, якого вони добиваються [28, 69].

«Занадто поступливий» тип - може виглядати схожим на пасивно-агресивного тим, що з усім погоджується. Більше того, він наполегливо пропонує свою допомогу, але майже нічого не виконує, посилаючись на перевантаженість та інші обставини. При цьому він схильний ображатися у відповідь на висловлене йому з цього приводу зауваження, тому що вважає, що хотів допомогти від щирого серця, а його чистий порив не оцінили. Найчастіше це людина, що прагне всім сподобатись і не бачить іншого способу, ніж бути корисним. Вона панічно боїться відмовляти і дійсно набирає таку кількість зобов'язань, що при всьому бажанні більшість з них виконати не може.

Також виділяють інші типи людей, що мають особистісні характеристики, які утруднюють спілкування і провокують складні, конфліктні ситуації. Можна виділити наступні варіанти «важких» особистостей [30, 267]:

· «скаржники» - особи, які завжди на що-небудь скаржаться; самі нічого не роблять для розв'язання проблеми, тому що вважають себе не здатними ні на що або не хочуть брати на себе відповідальність;

· «мовчуни» - спокійні, небагатослівні і не зворушливі; важко зрозуміти, чого вони хочуть і про що думають насправді;

· «усезнайки» - вважають себе вищими за інших; їх удавана перевага доповнюється відчуттям власної значущості, насправді ж вони лише грають роль;

· «нерішучі» або «стопори» - особи, що не можуть приймати те чи інше рішення, оскільки бояться помилитися;

· «максималісти» - люди, які прагнуть отримати щось прямо в цю хвилину, хоча в цьому немає особливої потреби;

· «безневинні брехуни» - особи, які «замітають сліди» серією обманів, тому неможливо зрозуміти де правда, а де брехня;

· «помилкові альтруїсти» - люди, які роблять добро іншим, але в глибині душі шкодують про це.

Розглянувши особливості різновидів реагування учнів на конфліктну ситуацію, ми зробили висновок, що кожному школяреві притаманний той чи інший тип реагування, навіть поєднання кількох типів, в залежності від багатьох різних факторів та особистого ставлення до ситуації, що виникла [26, 274].

Отже, узагальнюючи вище написане, можна сказати, що вивченням конфліктності займалися як зарубіжні, так і вітчизняні науковці. Кожен з них висував свої припущення, ідеї та концепції, що стосуються конфлікту. Ми більше всього схиляємось до концепції Еріка Еріксона, адже також вважаємо, що кожна особиста і соціальна криза - це свого роду певний виклик, який приводить індивіда до особистісного зростання і подолання життєвих перешкод, а знання того, як людина справляється із значними життєвими проблемами, складає єдиний ключ до розуміння її життя.

Вивчаючи типологію та характеристику конфліктів, ми виділили наступні типології поведінки у конфліктній ситуації. Перша з них - це концепція Томаса-Кілменна. Вони виділяють такі стилі, як співробітництво, суперництво, компроміс, пристосування та уникання. Кожен з цих стилів передбачає певну стратегію поведінки у конфлікті, яка визначається індивідуальними особливостями та гендерними відмінностями особистості, а також різними факторами: генетичним, психологічним, сімейним, соціальним і т.д.

Також ми розглянули концепцію Олександра Рапопорта, в якій він виділяє три основні типи поведінки у конфлікті, це - «бій», «гра» та «дебати». На його думку найбільш типовим прикладом нераціональної поведінки є «бій», а раціональної - «гра» і «дебати», які мають дещо спільне, проте вони відрізняються між собою як діями під час конфлікту, так і результатом.

Що ж стосується конфліктів у школі - то це дуже важливе проблемне питання. Шкільні конфліктні ситуації поділяють на прості і складні, це можуть бути конфлікти взаємодії, діяльності, поведінки, вчинків, взаємин і т.п. Найпоширенішими є конфлікти взаємодії між учнями, а на другому місці - конфлікт, що має назву «вчитель-учень» або «вчитель-учні».

Як вже зазначалося, кожна людина реагує на конфліктну ситуацію по-своєму, в залежності від багатьох чинників. У бакалаврській роботі ми розглянули такі види реагування на конфліктні ситуації, як «нахаба-танк», «нахаба-крикун», «граната», «усезнайко», «песиміст», пасивно-агресивний тип, «занадто поступливий» тип та інші.



2. Експериментальне дослідження психологічних особливостей реагування юнаків на конфліктну ситуацію

2.1 Методика організації та проведення дослідження

З метою дослідження проблеми конфліктності та психологічних способів реагування учнів старшого шкільного віку на конфліктну ситуацію у науковій роботі використовуються наступні методики: «Самооцінка конфліктності», «Твоя конфліктність» як скорочений варіант методики «Діагностика особливостей реагування в конфліктній ситуації К. Томаса» та «Діагностика домінуючої стратегії психологічного захисту у конфліктах», які дають можливість визначити рівень конфліктності школярів та домінуючий психологічний тип поведінки особистості у конфлікті.

Стиль поведінки у конкретній конфліктній ситуації визначається тією мірою, в якій людина прагне задовольнити власні інтереси, діючи при цьому пасивно чи активно, та інтереси іншої сторони, діючи спільно чи індивідуально.

Методика «Самооцінка конфліктності» метою якої є визначення рівня конфліктності школярів.

Дана методика складається з 11 питань, які передбачають три варіанти відповіді (див. додаток 1).

Інтерпретація результатів: кожна відповідь оцінюється від 2 до 6 балів. Оцінка відповідей проводиться за ключем (див. додаток 2).

0-14 балів - високий рівень конфліктності - дріб'язкова людина, шукає будь-яких зачіпок для суперечки. Любить критикувати все і всіх, проте, не терпить критики у свою адресу. Для створення конфліктної ситуації такій людині вистачає навіть маленького непорозуміння. Нав'язує свою думку іншим, навіть якщо вона є неправильною. Така людина не образиться, якщо її вважатимуть «любителем поконфліктувати» тому що їй це подобається. За такою поведінкою може бути прихований комплекс неповноцінності.

15-29 балів - середній рівень конфліктності - конфліктна особистість, наполеглива у відстоюванні власної думки, але лише в тому випадку, коли вона впевнена у своїй правоті. При з'ясуванні стосунків у конфліктній ситуації не зважає на те, які будуть кінцеві результати і як це вплине на особисті чи службові взаємини з оточуючим суспільством.

30-44 бали - низький рівень конфліктності - тактовна людина, не любить конфліктів. Вміє їх згладжувати, легко уникає критичних ситуацій. Коли все ж таки доводиться вступати у спір, то завжди пам'ятає про наслідки, адже вони можуть відбитися на службовому становищі чи дружніх стосунках. Прагне бути приємною для оточуючих, проте, коли їм потрібна допомога - не завжди наважується надати її. Цим самим може втрачати повагу до себе в очах оточуючого суспільства.

Методика «Твоя конфліктність» - скорочений варіант методики «Діагностика особливостей реагування в конфліктній ситуації К. Томаса», мета якої полягає у визначенні домінуючого стилю поведінки у конфліктній ситуації.

Американськими психологами К.У. Томасом та Р.Х. Кілменном розроблено стратегію поведінки у конфліктній ситуації. Стиль поведінки у конкретному конфлікті визначається тією мірою, в якій людина прагне до задоволення власних інтересів та інтересів конфліктуючої сторони, діючи при цьому активно або ж пасивно, діючи спільно чи індивідуально. Автори методики виділяють п'ять основних стилів поведінки у конфлікті: суперництво, співробітництво, компроміс, відхилення та пристосування.

Стиль конкуренції або суперництва - людина прагне до задоволення в першу чергу власних інтересів, на інтереси іншої сторони вона не зважає, тому у людини виникає бажання надавити на партнера, нав'язати йому свої інтереси та думку. Для людей, які використовують даний стиль, головним є задоволення власних потреб та якомога кращий результат.

Стиль співробітництва - найбільш ефективний при вирішенні конфліктних ситуацій. Використовування даного стилю передбачає пошук рішення, яке б задовольняло інтереси всіх сторін. Тому втягнуті в конфлікт сторони, захищаючи свої інтереси, намагаються плідно співпрацювати. Цей тип поведінки вимагає тривалішої роботи, оскільки індивіди спочатку висловлюють свої турботи, інтереси, потреби, а потім обговорюють їх. За наявності достатнього часу, актуальності проблеми для обох сторін цілком можливе вироблення взаємовигідного рішення. Особливо ефективне співробітництво, коли сторони мають різні приховані потреби, стратегічні цілі й плани на майбутнє, що і є безпосереднім джерелом конфлікту.

Стиль компромісу - передбачає врегулювання проблеми шляхом взаємних поступок. Він є особливо ефективним, якщо сторони усвідомлюють, що одночасне досягнення одного й того самого неможливе.

Стиль відхилення - використовується тоді, коли проблема, на якій зійшлися інтереси сторін, не надто важлива, не варта затрачування сил на її розв'язання; коли індивід відчуває свою неправоту, все більше переконується у перевагах аргументів чи владних повноважень свого опонента; під час спілкування з «важкою» особистістю, за відсутності підстав далі контактувати з нею; за необхідності прийняти рішення і дефіциту знань про те, як це вчинити; переконавшись у дріб'язковості конфлікту, проблеми якого не торкаються принципових аспектів діяльності.

Стиль пристосування - відхід від вирішення протиріччя, що виникло, коли одна зі сторін, якій висунуто «обвинувачення», переводить тему розмови в інше русло. При цьому «обвинувачуваний» посилається на недолік часу, несвоєчасність суперечки і «залишає поле битви». Цей стиль полягає в тому, що людина намагається ухилитися від конфлікту, вона не намагається відстоювати власні інтереси з метою зменшення напруженості. При використанні даного стилю людина жертвує власними інтересами на користь іншої особи.

Методика включає 30 питань, які складаються з двох тверджень, серед яких досліджуваному необхідно обрати одне найбільше характерне для нього (див. додаток 3).

Інтерпретація результатів проводиться за ключем (додаток 4). Підраховується кількість відповідей того чи іншого стилю поведінки у конфлікті, домінуючим є той стиль, у якого найбільша кількість відповідей досліджуваного.

«Діагностика домінуючої стратегії психологічного захисту у конфліктах» використовується з метою визначення переважаючої стратегії психологічного захисту у конфліктній ситуації.