Психологія підліткового віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Психологія підліткового віку

Содержание

1. Соціальна ситуація розвитку в підлітковому віці

2. Фізіологічні особливості розвитку підлітка

3. Криза підліткового віку та підходи до її аналізу

4. Провідна діяльність у підлітковому віці

5. Навчальна діяльність підлітків

6. Розумовий розвиток в підлітковому віці

7. Розвиток особистості в підлітковому віці

1. Соціальна ситуація розвитку в підлітковому віці

підлітковий криза розумовий особистість

Аналіз підліткового віку - одна з найбільш дискусійних проблем вікової психології: терміни його початку і закінчення, психологічний зміст провідної діяльності, перелік новоутворень - всі ці аспекти неоднозначно тлумачаться вітчизняними і зарубіжними психологами. Іноді цей період цілком відносять до числа кризових, хоча питання про неминучість кризи та її тривалість є також дискусійним.

Підлітковий вік характеризується виходом дитини на якісно нову соціальну позицію, пов'язану з пошуком свого місця в суспільстві: підліток починає інтенсивно рефлексу вати на себе, на інших, на суспільство, інакше розставляються акценти -сім'я, школа, однолітки набувають нових значень і смислів. Порівняння себе з дорослими і молодшими дітьми приводить підлітка до висновку, що він вже не дитина, а радше дорослий: він починає відчувати себе дорослим, прагне до визнання оточуючими його самостійності і значущості.

Соціальна ситуація в підлітковому віці відрізняється не стільки за зовнішніми обставинами, скільки за внутрішніми причинами. Підліток продовжує жити в сім'ї, учитися в школі, він оточений переважно тими ж однолітками. Однак сама соціальна ситуація трансформується в його свідомості в абсолютно нові ціннісні орієнтації. Для підлітка відбуваються зрушення в шкалі цінностей. Все освітлюється проекцією рефлексії, насамперед, найближчі: дім, сім'я. Підліток, як правило, живе разом зі своєю сім'єю. Але саме зараз наступає пора оцінок близьких.

Суть соціальної ситуації розвитку полягає в тому, що підліток включається до нової системи відносин і спілкування з однолітками і дорослими, при цьому безпосередній вплив на підлітка здійснює група однолітків.

Вже в самому лінгвістичному значенні слова «підліток» (від латинського - рости, дозрівати, просуватися вперед, виходити з-під опіки) міститься квінтесенція особливостей розвитку підлітка.

Основні психологічні потреби підлітка - прагнення до спілкування з однолітками, прагнення до самостійності і незалежності, до «емансипації» від дорослих, до визнання своїх прав з боку інших людей.

В дитинстві дитина занурена в поле сімейної ідентифікації. Сімейне «Ми» - перша група, яка приймається в дитинстві як даність. Самі батьки, родичі, приналежний їм світ речей, сімейні традиції, стиль взаємостосунків у дитинстві сприймаються як незмінна сутність буття. Однак, набуваючи досвіду життя, підліток відкриває для себе різноманітні сімейні стосунки, які відрізняються від батьківської сім'ї. Водночас він починає відчувати потребу розлучитися з сімейною ідентифікацією, яка розчиняє його в лоні сім'ї. Він відчуває потребу в більш універсальній, широкій ідентичності й одночасно в укріпленні свого власного почуття особистості, в уособленні свого «Я» від сімейного «Ми». Тому підліток звертає свій критичний погляд на сімейні традиції, цінності.

Підлітковий вік розглядається як особлива соціально-психологічна і демографічна група, що має свої настанови, специфічні норми поведінки, які утворюють особливу підліткову субкультуру.

Цей період характеризується пануванням дитячого співтовариства над дорослим. Причина цього - принципово різне положення підлітка в системах «підліток - дорослі» і «підліток -однолітки»: у стосунках з дорослими він займає нерівноправне положення, яке зафіксоване в моралі слухняності; в стосунках з однолітками він знаходиться в положенні принципової рівності. Таким чином, до початку підліткового віку, на думку Т.В. Драгунової, складається парадоксальна ситуація: стосунки дитини з однолітками вже будуються на деяких важливих нормах дорослої моралі рівності, а основою її стосунків з дорослими продовжує залишатися особлива дитяча мораль слухняності.

Спілкування з однолітками, тобто свідоме експериментування з власними стосунками з іншими людьми, - виділяється у відносно самостійну сферу життя. У товаристві однолітків реалізується головна потреба періоду - знайти своє місце в суспільстві, бути «значущим». Протягом підліткового віку змінюються мотиви спілкування з однолітками: у 10-11 років - бажання бути в середовищі однолітків, щось робити разом; у 12-13 років - бажання зайняти певне місце в колективі однолітків; у 14-15 років - прагнення до автономії і пошук визнання цінності власної особистості.

Інтимічо--особисте спілкування з однолітками - це провідна діяльність, під час якої відбувається практичне засвоєння моральних норм і цінностей. У спілкуванні з однолітками - це програвання найрізноманітніших сторін людських стосунків, побудова взаємостосунків, що ґрунтуються на «кодексі співтовариства», важливими нормами якого є повага гідності, рівність, вірність, допомога товаришу, чесність. У підліткових об'єднаннях залежно від загального рівня розвитку і виховання стихійно формуються свої кодекси честі, високо цінується вірність, чесність і не сприймається зрада, порушення даного слова, егоїзм тощо.

Для підлітка стосунки з однолітками виділяються у сферу його власних, особистих стосунків, у яких він діє самостійно, тому нетактовне втручання дорослих викликає в нього протест.

Зазвичай, вважається, що в підлітковому віці відбувається дистанціювання і відчуження від дорослих. Однак ставлення підлітка до дорослого двояке: підліток, з одного боку, наполягає на визнанні принципової рівності прав з дорослими, з іншого боку, як і раніше потребує допомоги, захисту, підтримки, оцінки. Дорослий значущий для підлітка, але збереження у практиці «дитячих» форм контролю, вимог слухняності, що виявляються в опіці, викликає у підлітка протест.

Сприятлива форма переходу до нового типу стосунків можлива, якщо дорослий сам проявляє ініціативу, перебудовуючи своє ставлення до підлітка. Однак, низка істотних моментів сприяє збереженню звичного ставлення до підлітка як до дитини: не змінилося суспільне положення підлітка (він був і залишається школярем); підліток повністю матеріально залежить від батьків, які поряд з учителями виступають у ролі вихователів; звичку дорослого спрямовувати і контролювати дитину важко зламати, навіть усвідомлюючи необхідність цього; в підлітка, особливо спочатку, зберігаються дитячі риси у зовнішності і поведінці, відсутнє вміння діяти самостійно. Разом з тим розвиток соціальної дорослості підлітка необхідний для підготовки до майбутнього життя.

Саме в цей час відбувається перехід від характерного для дитинства типу стосунків дорослого і дитини до якісно нового, специфічного для спілкування дорослих людей. Дослідження останніх років підтверджують, що виражена негативна поведінка у ставленні до «старої» соціальної ситуації певною мірою забезпечує повноту готовності до дій у новій соціальній ситуації розвитку.

Проблеми у взаємостосунках з батьками, конфлікти з учителями - типове явище для підліткового віку, однак сила, частота проявів багато в чому залежать від позиції дорослих, від уміння реалізувати поважну тактику відповідно до поведінки підлітка.

Необхідною умовою сприятливих стосунків підлітка і дорослого є створення спільності в їхньому житті, розширення сфери співробітництва, взаємодопомоги і довіри з ініціативи дорослого.

Підлітковий вік характеризується різкими якісними змінами, які торкаються всіх сторін розвитку. Навіть за нормального перебігу підліткового віку властиві асинхронність, стрибкоподібність, дисгармонійність розвитку. Спостерігається інтеріндивідуальна нерівномірність (неспівпадання часу розвитку різних сторін психіки у підлітків одного хронологічного віку, часові відмінності у хлопчиків і дівчаток, акселерація і ретардація) й інтраіндивідуальна нерівномірність (наприклад, інтелектуальна сторона розвитку ..:отже досягати високого рівня, а рівень довільності порівняно низький).

Перехідність психіки підлітка полягає в співіснуванні, одночасній присутності в ній дитячих і дорослих рис.

В підлітковому віці, як і в молодшому шкільному, підліток продовжує відвідувати школу. Однак, в підлітка змінюється внутрішня позиція стосовно школи та учіння. Так, якщо в молодших класах, дитина була психологічно захоплена самою навчальної діяльністю, то тепер підлітка більшою мірою цікавлять власне взаємостосунки з однолітками. Саме взаємостосунки стають основою внутрішнього інтересу в підлітковому віці. Підліток, не ігноруючи учіння, надає особливого значення спілкуванню. У спілкуванні з однолітками він розширює межі своїх знань, розвивається в розумовому плані, ділячись своїми знаннями і демонструючи засвоєні способи розумової діяльності. Спілкуючись з однолітками, підліток опановує різні форми взаємодії людини з людиною, учиться рефлексії на можливі результати свого і чужого вчинку, висловлюванню, емоційному прояву.

Якщо в дитинстві соціальні стосунки дитина засвоює у грі, то в підлітковому віці такою діяльністю стає спілкування. Саме в цей період підліток учиться осмислювати свої конформні і негативні реакції на пропоновані ситуації, відстоювати право на самостійний вибір можливої поведінки, вчиться пригнічувати імпульсивні дії (якими б вони не були: стереотипними, що склалися в сім'ї, чи як безпосередня емоційна реакція на несподівано нову для нього ситуацію).

В підлітковому віці відбувається надзвичайне розширення соціальних умов буття підлітка: і в просторовому плані, і в плані збільшення діапазону духовних спроб. Підліток прагне пройти через все, щоб потім знайти себе. Звичайно, це небезпечне прагнення для несформованої особистості. На цьому шляху без підтримки з боку дорослого пі;уііток може потрапити до асоціального простору, так і не піднявшись на висоти духовного життя.

2. Фізіологічні особливості розвитку підлітка

Підлітковим прийнято вважати період розвитку дітей від 11-12 до 15-17 років; він знаменується бурхливим розвитком і перебудовою організму дитини. Насамперед, - це фізіологічне дозрівання, яке не можливо ізолювати від соціального ряду, тобто процесів соціалізації.

В фізіології цей процес умовно поділяється на три фази:

передпубертатний, підготовчий період;

власне пубертатний період, протягом якого здійснюються основні процеси статевого дозрівання;

постпубертатний період, коли організм досягає повної біологічної зрілості.

Якщо співставити цей поділ зі звичними віковими категоріями, передпубертатний період відповідає молодшому підлітковому, пубертатний - підлітковому, постпубертатний - юнацькому віку.

Настання підліткового віку проявляється в різкому змужнінні організму, раптовому збільшенні зросту і розвитку вторинних сексуальних ознак. У дівчат цей процес починається приблизно на 2 роки раніше і триває протягом коротшого часу (3-4 роки), ніж у хлопців (4-5 років). Цей вік вважається періодом вираженого збільшення сексуальних бажань і сексуальної енергії, особливо у хлопчиків.

Однак всі процеси дозрівання протікають вкрай нерівномірно і неодночасно, причому це виявляється як на міжіндивідуальному (один хлопчик 14-15 років може бути постпубертатним, інший - пубертатним, а третій - передпубертатним), так і на внутрішньоіндивідуальному рівні (різні біологічні системи однієї і тієї самої людини дозрівають неодночасно).

Основні аспекти фізичного дозрівання - скелетна зрілість, поява вторинних статевих ознак і період стрибка в рості - тісно пов'язані один з одним, як у чоловіків, так і в жінок. Підлітковий вік характеризується швидким, нерівномірним ростом і розвитком організму. Відбувається ствердіння скелета, вдосконалюється м'язова система. Однак, нерівномірність розвитку серця і кровоносних судин, а також посилена діяльність залоз внутрішньої секреції часто є причиною тимчасових розладів кровообігу, підвищення тиску, напруження серцевої діяльності, посилення збудливості дітей, що виражається у нервозності, швидкій втомі, запамороченнях і підвищеному серцебитті.

Нервова система підлітка ще не зовсім готова витримувати сильні, тривалі подразники, часто перебуває під їх впливом у стані загальмованості або сильного збудження.

На питання про те, як впливає фізичний розвиток, включаючи конституційні особливості організму і темп його дозрівання, на психологічні процеси і властивості особистості, відповісти нелегко, оскільки вплив природних властивостей неможливо вичленити із сукупності соціальних умов, в яких ці властивості виявляються і оцінюються. Хоча певні гени несуть в собі програми розгортання і фізичних властивостей, і деяких особливостей темпераменту, і розумових схильностей індивіда, але, маючи справу з поведінкою і складними психологічними властивостями людини, наука не може однозначно розділити їх генетичні і соціальні детермінанти.

3. Криза підліткового віку та підходи до її аналізу

Протягом більш як півстоліття йде теоретична дискусія про роль біологічних і соціальних моментів у виникненні явища критичного розвитку в підлітковому віці. Істотні зміни в організмі підлітка слугують основою різних теорій про біологічну зумовленість кризи в підлітковому віці.

При цьому слід, насамперед, згадати ідеї С. Холла (1844-1924 рр.) про те, що підлітковий вік у розвитку особистості відповідає епосі романтизму в історії людства. Він сформулював уявлення про перехідність підліткового віку - періоду «бурі і натиску», виділив змістово--негативні характеристики цього етапу - важковиховуваність, конфліктність, емоційну нестійкість; визначив позитивне надбання віку - «почуття індивідуальності».

На думку психоаналітиків (3. Фрейд, А. Фрейд), підлітковий період співвідноситься з генітальною стадією, коли статеве дозрівання, зростання сексуальної енергії є передумовою порушення рівноваги між структурами особистості.

Е. Шпрангер також розглядав цей період як кризовий. Зміст кризи полягає у звільненні від дитячої незалежності. Ш. Бюлер акцентувала увагу на біологічному смислі пубертатного періоду, основні риси якого: підвищена чутливість, дратівливість, неспокійний і легко збудливий стан, фізична і душевна слабкість, капризи, незадоволеність собою. Закінчення негативної фази характеризується завершенням тілесного дозрівання.

Таким чином, психологічні зміни, що відбуваються в розвитку особистості підлітка, представники біологізаторського напрямку пов'язували, з процесом статевого дозрівання.

У другій половині XX ст. інтенсивно почали розвиватися уявлення про роль середовища в розвитку підлітка. Ці уявлення заперечують гіпотезу про біологічну зумовленість, генетичну запрограмованість кризи, а на перший план виходять соціальні чинники, які визначають тривалість підліткового періоду, наявність чи відсутність кризи, конфліктів, труднощів, характер самого переходу від дитинства до дорослості. Біологічне дозрівання, гормональна перебудова не заперечуються, а розглядаються як передумова психічного розвитку в підлітковому віці. Ці погляди можна знайти у працях Е.Еріксона, Ж.Піаже, а також культурантро пологі в (М. Мід, Р. Бенедикт). Останні доводили, що в примітивних культурах відсутня підліткова криза і пов'язані з нею міжособистісні і внутрішньоособистісні конфлікти, оскільки в цих культурах відсутня поляризація поведінки і обов'язків дорослого та дитини, а існує взаємозв'язок: перехід до статусу дорослої людини відбувається в результаті поступового навчання через процедуру ініціації.

Л.С. Виготський виокремив основне новоутворення в свідомості і з'ясував соціальну ситуацію розвитку, при цьому зробивши висновок, що головний зміст кризи перехідного періоду складає перебудова системи відносин між дитиною і середовищем.

У вітчизняній психології вікова криза розглядається як цілісна зміна особистості дитини, яка регулярно виникає на межі стабільних періодів. Вона зумовлена виникненням основних психологічних новоутворень попереднього стабільного періоду, які приводять до руйнування однієї соціальної ситуації розвитку і виникнення іншої (Л.С. Виготський). Поведінкові критерії кризи - важковиховуваність, конфліктність, впертість, негативізм тощо - є необхідними, в них виявляється єдність негативної і позитивної сторін вікової кризи.

Підліткова криза -- це різка зміна всієї системи переживань підлітка, її структури і змісту. Закономірним явищем є протиставлення підлітка дорослим і активне завоювання нової позиції. Підліток нібито провокує заборони, щоб перевірити власні сили в подоланні цих заборон, розширити межі, які визначають його самостійність. Саме це зіткнення дає підлітку інформацію про себе, свої можливості, задовольняє потребу в самоствердженні.

Криза підліткового віку проходить три фази:

- негативну (передкритичну) - фазу руйнування старих звичок, стереотипів;

- кульмінаційну - фазу загострення протиріч;

- посткритичну - фазу формування нових структур, побудови нових стосунків.

Л.С.Виготський виокремив два варіанти перебігу вікових криз:

криза незалежності, симптомами якої є впертість, негативізм, знецінення дорослих, протест-бунт, ревнощі до власності (вимога не заходити до кімнати, не чіпати нічого на столі); варіант самовизначення «Я вже не дитина»;

криза залежності, симптоми якої протилежні: надмірна слухняність, залежність від старших, регрес до старих інтересів, форм поведінки; варіант самовизначення «Я дитина і хочу нею залишатися».

Для розвитку підлітка найбільш сприятливим є перший варіант, однак, як правило, в симптомах кризи існують обидві тенденції, одна з яких домінує. Для більшості підлітків у цей період характерними є нестійкість настрою, фізичного стану, самопочуття, суперечливість спонукань, вразливість, депресивні переживання.

Отже, підлітковий вік -- це період вікової кризи, зміст якої полягає в задоволенні підлітком потреби в самопізнанні і самоствердженні через боротьбу за незалежність у відносно безпечних умовах, яка не набуває крайніх форм, при цьому кризові симптоми - це епізодичні явища, інтенсивність і способи вираження яких різні. Особливості прояву і перебігу підліткової кризи визначаються конкретними соціальними умовами, положенням підлітка в світі дорослих.

4. Провідна діяльність у підлітковому віці

Підлітковий вік характеризується неоднозначністю у визначенні провідної діяльності. Найпоширенішими є точки зору, згідно з якими провідним ВИДОМ ДІЯЛЬНОСТІ є інтимно-особистісне спілкування (Д.Б.Ельконін), суспільно корисна праця (Д.І.Фельдштейн).

Спілкування підлітка з однолітками за рівнем значущості займає провідну позицію. На відміну від молодшого шкільного віку, коли дорослий займає авторитетне становище, підліток має сильне прагнення до спілкування з однолітками. Найбільше бажання підлітка - заслужити повагу і визнання ровесників, стати авторитетним у групі. Тому він повинний відповідати очікуванням однолітків, а це іноді суперечить моральним нормам.

В стосунках з однолітками підліток прагне реалізувати свою особистість, визначити свої можливості в спілкуванні. Для цього йому необхідні особиста свобода і відповідальність. І він відстоює цю особисту свободу як право на дорослість. У підліткових об'єднаннях залежно від загального рівня розвитку і виховання стихійно формуються свої «кодекси честі». У стосунках з однолітками підліток прагне реалізувати свою особистість, визначити свої можливості в спілкуванні. Для цього йому необхідні особиста свобода і відповідальність. І він відстоює цю особисту свободу як право на дорослість. У підліткових об'єднаннях залежно від загального рівня розвитку і виховання стихійно формуються свої «кодекси честі». Підліток починає цінувати такі якості як принциповість, сумлінне ставлення до справи, громадську активність, щирість, чесність, доброту, силу, а також якості, що відносяться до його взаємодії з однолітками.

Нормативність у підліткових групах формується стихійно, контроль за нею здійснюється в максималістських формах. Якщо підліток підвів, зрадив, кинув, він може бути побитий, йому можуть оголосити бойкот і залишити на самоті. Підлітки жорстко оцінюють однолітків, які у своєму розвитку ще не досягли рівня самоповаги, не мають власної думки, не вміють відстоювати свої інтереси.

При всій орієнтації на утвердження себе серед однолітків підлітки відрізняються крайнім конформізмом у підлітковій групі. Група створює почуття «Ми», яке підтримує підлітка і закріплює його внутрішні позиції. Часто підлітки для підсилення цього «Ми» використовують автономну групову мову, автономні невербальні знаки.

В неформальних підліткових об'єднаннях формується своєрідний сленг - слова чи висловлювання, які вживаються певними віковими групами, соціальними прошарками. Сленг створює враження підсилення почуття «Ми» тим, що скорочує дистанцію між тими, хто спілкується, через ідентифікацію всіх членів групи спільними знаками спілкування.

Крім автономної сленгової мови, яка об'єднує підлітків у групи, необхідно виокремити також площадні жести і пози -- агресивні, що знімають дистанцію, іноді відверто цинічні. Невербальне спілкування може викликати протест з боку дорослих.

Підлітки мало цікавляться глибинним смислом невербальних засобів, які вони використовують у спілкуванні. Звичайно, значну роль у вербальних і невербальних формах спілкування визначають культурне середовище, в якому живе підліток, і його внутрішня позиція стосовно сленгу і ненормативних жестів взагалі.

Для підліткового віку велике значення має набуття друга, який має особливу цінність. Характерною рисою дружби в підлітковому віці є непостійність, змінюваність стосунків та інтересів, авторитетів, посилення або послаблення впливу однолітпідлітків, як підлеглих і залежних від них впливає, низка чинників, насамперед, економічний чинник (підліток матеріально залежить від батьків) і соціальний (підліток зберігає соціальне становище учня). В результаті між підлітками і дорослими можуть виникати конфлікти.

Спілкування підлітка багато в чому зумовлюється мінливістю його настроїв. Протягом незначного проміжку часу він може змінюватися на прямо протилежний. Зміна настроїв веде до неадекватності реакцій підлітка. Так, реакція емансипації, що проявляється у прагненні звільнитися з-під опіки старших, може набувати під впливом моменту таких крайніх форм вираження, як втеча з дому.

Характерними для підліткового віку є імітації чиєїсь поведінки. Частіше імітується поведінка значущого дорослого, який досяг певного успіху, причому, в першу чергу, звертається увага на її зовнішній бік. При недостатній критичності і несамостійності в судженнях такий зразок для наслідування може мати негативний вплив на поведінку підлітка. Порівняно рідко проявляється негативна імітація, коли певна людина обирається як негативний зразок. Це буває хтось з батьків, що принесли багато горя і образ підлітку.

Нестача уваги, турботи і керівництва, формалізм дорослих хворобливо сприймаються підлітком, оскільки він відчуває себе зайвим. У таких випадках підліток починає жити своїм таємним життям.

Надмірна опіка і контроль з боку батьків також нерідко приносять негативні наслідки: підліток виявляється позбавленим можливості бути самостійним, навчитися користуватися свободою. У цьому випадку в нього активізується прагнення до самостійності, на що дорослі реагують більш жорстким контролем, ізоляцією підлітка від однолітків. Протистояння підлітка і батьків лише зростає.

За умови прихильності дорослих, підлітки здатні багато в чому довіряти їм. Наявність дорослого друга є важливою умовою нормального розвитку особистості підлітка. Позитивним у стосунках з дорослими є включення підлітка до спільної діяльності, яка організовується на засадах єдності інтересів, захоплень. У ході виконання такої діяльності виникають спільні переживання, почуття, настрої, наміри, що зумовлюють емоційну та духовну близькість.

Спілкування з дорослими допомагає підлітку зрозуміти особливості дорослого життя, співставляти свої вчинки та вчинки дорослого. Підліток категорично та критично ставиться до прорахунків та помилок дорослого, особливо гостро реагує на несправедливість вчителя.

Незважаючи на важливе місце, яке займає спілкування підлітка з дорослими, все ж типовою для цих стосунків є наявність конфліктів, проявів грубості, впертості, агресії. Це пов'язане з тим, що підліток відчуває себе дорослим і вимагає відповідного ставлення до себе, а дорослий все ще продовжує ставитися до нього як до дитини. За умови зміни ставлення дорослого до підлітка ситуація може нормалізуватися і їхнє спілкування стане продуктивнішим.

Таким чином, інтимно-особистісне спілкування у підлітковому віці є провідною діяльністю, в ході якої відбувається повноцінний розвиток особистості підлітка.

Суспільно корисна діяльність є не тільки засобом опанування знань, розвитку вмінь і навичок, а й розвитку особистості підлітка. У ході цієї діяльності підліток засвоює правила поведінки, суспільну мораль, у нього формуються погляди, переконання, принципи, ідеали, життєві цілі.

Дослідженням суспільно корисної діяльності у 60--80-і роки займався Д. І. Фельдштейн, який вважав цю діяльність провідною в підлітковому віці. Вихідними положеннями для дослідження були: по-перше, здатність підлітків усвідомлювати свої зростаючі можливості, які дають основи для реалізації потреби в самостійності, потреби у визнанні з боку дорослих, його прав та потенційних можливостей; по-друге, розвиток у підлітків орієнтований на норми людських стосунків.

Д.І.Фельдштейн показав, що підлітки прагнуть ствердити і розкрити себе в реальних відносинах суспільно корисної діяльності. У зв'язку з перебудовою державної системи з 1991 року, потреба в суспільно корисній діяльності не зникла - вона є потребою віку і прямо не залежить від державної системи.

Як правило, учні середніх класів охоче беруться за будь-яку суспільно корисну справу, їх захоплює зміст і форма позакласної чи позашкільної діяльності, романтика, їм подобаються походи, подорожі. Ця діяльність забезпечує умови для самовираження підлітка в суспільно значущих справах, що дає змогу зайняти вагоміше становище в системі суспільних відносин. Головною позитивною рисою тут є можливість моделювання реальних суспільних відносин, що відповідає потребі підлітка увійти в активне життя суспільства.

5. Навчальна діяльність підлітків

Навчання у школі займає значне місце в життя підлітка. Особливе місце відводиться тим видам навчальної діяльності, які здатні зробити підлітка дорослішим у власних очах. Привабливими стають самостійні форми занять, коли вчитель лише допомагає йому.

Інтерес до навчальної предмету багато в чому пов'язаний з якістю викладання: велике значення мають подання матеріалу вчителем, вміння захоплено і доступно пояснити матеріал, що активізує інтерес, підсилює мотивацію учіння. Поступово на основі пізнавальної потреби формуються стійкі пізнавальні інтереси.

У підлітків виникають нові мотиви учіння, пов'язані з усвідомленням життєвої перспективи, професійних намірів, ідеалу. Знання набувають особливого значення для розвитку особистості підлітка, стаючи тією цінністю, яка забезпечує підлітку розширення власної свідомості та значуще місце серед однолітків. Підліток докладає спеціальні зусилля для розширення життєвих, художніх і наукових знань. Ерудованість підлітка дає змогу завоювати авторитет серед однолітків як носія особливої цінності, що спонукає його збагачувати свої знання. При цьому самі по собі знання приносять підлітку справжню радість і розвивають його мислення.

Підлітки легко, без примусу, засвоюють шкільні знання, якщо бачить їх життєве значення, якщо такого значення він не бачить, то у нього зникає інтерес, може виникнути негативне ставлення до відповідних навчальних дисциплін.

Крім цього, на формування ставлення до навчальних предметів впливає успіх чи неуспіх в учінні. Успіх викликає позитивні емоції, позитивне ставлення до предмету і прагнення розвиватися в цьому напрямку. Невдача породжує негативні емоції, негативне ставлення до предмету і бажання припинити заняття. Важливим стимулом до учіння є домагання бути визнаним серед однолітків.

Високого статусу можна досягти за допомогою ґрунтовних знань: при цьому для підлітка продовжують мати значення оцінки. Висока оцінка є підтвердженням його здібностей. Співпадіння оцінки і самооцінки важливе для емоційного благополуччя підлітка. В протилежному випадку можуть виникнути внутрішній дискомфорт і навіть конфлікт.

Оволодіння навчальним матеріалом вимагає від підлітків вищого рівня навчально-пізнавальної діяльності, ніж у молодших школярів, адже вони засвоюють наукові поняття, системи знаків. Нові вимоги до засвоєння знань сприяють поступовому розвитку теоретичного мислення, інтелектуалізації всієї пізнавальної сфери.

6. Розумовий розвиток в підлітковому віці

Розвиток мови в підлітковому віці відбувається, з одного боку, за допомогою розширення багатства словника, з іншого -за допомогою засвоєння численних значень, які здатний закодувати словник рідної мови. Саме в підлітковому віці людина починає розуміти, що розвиток мови визначає пізнавальний розвиток.

В письмовій та усній мові більшість підлітків відчувають певні труднощі. Якщо при написанні слова чи формулюванні думки підліток відчуває труднощі, то сприйняття чужої мови у нього відбувається порівняно легко.

У підлітковому віці людина починає диференціювати звороти і форми мови, властиві минулому історичному часу, що стали архаїчними; старіючі нині звороти мови, вимова слів і сучасна мова.

Підліток через певні вікові особливості (орієнтування на однолітка, конформізм тощо) здатний варіювати свою мову залежно від стилю спілкування і особистості співрозмовника. З одного боку, таке прийняття словесного складу мови і стилю спілкування іншого несе в собі можливість орієнтувального пізнання численних варіантів мови; але з іншого боку, цей феномен мовної поведінки підлітка слід розглядати як вікову мовну залежність. Ця соціальна слабкість підлітка повинна бути доведена до його свідомості як певна вікова неспроможність.

Осягнення мови, її значень і смислів індивідуалізує самосвідомість підлітка. Саме в індивідуалізації самосвідомості через мову полягає вищий сенс розвитку.

В неформальних підліткових і молодіжних групах підлітки користуються сленгом. Сленг у підліткових об'єднаннях - це мовна гра, відхід від мовної норми; це маска, карнавал, «друге життя». Потреба підлітка в прихованій від офіційної мовної культури формі існування пояснюється психологією віку. Уникнути соціального контролю у віковій групі, зробити так, щоб не плутали з іншими, самоідентифікуватися не тільки територіально, але й знаковими системами, надавши особливого сенсу своєму об'єднанню, - ось що стає глибинно привабливим для підлітків. Виникає особливий тип спілкування, неприпустимий у звичайному житті. Тут виробляються і особливі форми сленгової мови, які не тільки стирають міжіндивідуальні дистанції між тими, хто спілкується, але і в короткій формі висловлюють філософію життя. Кожне молодіжне об'єднання має свій сленг, який відображає його спосіб життя і світосприйняття.

В підлітковій культурі, крім сленгу з'являються також нецензурні слова, їх використання підлітком - це спосіб подолати соціальні заборони на їх вживання. Підліток, використовує такі слова, відчуває себе звільненим від тиску визначеного контролю за мовою. Нині підлітки користуються нецензурними словами не тільки в своїх співтовариствах, але й, не соромлячись, у громадських місцях. Тому причиною є не стільки вихід у світ спеціальної літератури, скільки використання нецензурних слів у повсякденному житті дорослими носіями мови.

Входження у реальність образно-знакових систем мови -це входження в спілкування, в пізнавальну і творчу діяльність. Освоюючи систему знаків, що існують в людській мовній культурі, підліток проходить тривалий шлях у розвитку своєї самосвідомості.

Сенсорний розвиток. У підлітковому віці відбувається освоєння графічних схем, які наближають зображення до і конічного образу. Підбираючи ці графічні схеми до зображуваних предметів, підліток розв'язує задачу по підбору освоєних раніше графічних образів.

Графічний образ - уявлення про те, як предмет повинний бути зображений. Він включає зорові образи предмету, уявлення про нього, а також рухові уявлення про те, як повинно будуватися зображення предмету.

Для образотворчої діяльності в умовах шкільного навчання досить оволодіти будь-яким способом малювання - способом, що ґрунтується на власних візуальних враженнях, чи зображення предмету, що орієнтується на засвоєний графічний образ. Однак, для розвитку візуального сприйняття важливо навчитися бачити предмет і вміти передати його безпосередньо з натури.

Попередній досвід не завжди позитивно впливає на формування графічних і кольорових образів, наближаючи їх до шаблонів - стереотипне зображення звичних образів. Вони відповідають елементарним вимогам до зображення і знаходять визнання у вчителя. Застосування еталонних кольорів, які відносяться до конкретних реальних предметів, швидко перетворюються в своєрідний штамп і може загальмувати подальший розвиток не тільки образотворчої діяльності, але й візуального сприйняття.

Сенсорний розвиток відбувається шляхом засвоєння диференційованих сенсорних еталонів до їх подолання через діяльність звільненого довільного сприйняття всього багатства ознак предметів природи, яким характеризується підлітковий вік.

Підліток суб'єктивно по своїй волі керує облаштуванням свого внутрішнього світу.

Підліток вже володіє діями уяви, які приносять йому задоволення: він панує над часом, має свободу від причинно-наслідкових зв'язків, що існують в реальному просторі соціальних стосунків людей. Вільне поєднання образів і знаків, побудова нових образно-знакових систем з новими значеннями і смислами розвиває творчі здібності, дарує неповторні вищі почуття, що супроводжують творчу діяльність. Уява підлітків може впливати на пізнавальну діяльність, емоційно-вольову сферу і саму особистість.

Розвиток уяви може привести до підліткового аутизму -занурення у світ уявних переживань з ослабленням контакту з дійсністю, відхід від реальності, відсутність прагнення до спілкування з людьми - дорослими і однолітками. Відчуження підлітка від людей на користь уявного світу знижує і пізнавальну діяльність. У міру того, що в цей період активно формується мислення, може виникати антагонізм між мисленням і уявою.

Розвиток мислення. Основна різниця між молодшим школярем і підлітком - загальновідома схильність підлітка і юнака до міркувань. Підлітковий вік - вік проблем, міркувань і суперечок. Підлітки ставлять велику кількість запитань учителям, а вдома постійно думають над розв'язанням складних проблем. Навіть при виборі друга для них важливо мати партнера для міркувань.

В підлітковому віці лише починається інтенсивний розвиток абстрактних понять, який продовжується в юнацькому віці.

Мислення - одна з тих функцій, які розвиваються пізніше багатьох інших функцій. Вплив школи на мислення, який починається в молодшому шкільному віці, особливо яскраво проявляється в підлітковому віці. В старших класах створюється різноманітність особистого досвіду через низку причин. Перша з них - життєві установки і інтереси людини, яка майже повністю суспільно визначилася. Інша причина - різноманітність міри і характеру залученості в практичне життя: турботи про майбутнє, життєві труднощі тощо спонукають людину думати. Третя причина - різноманітність позашкільної освіти, читання тощо.

Головним у розвитку мислення в підлітковому віці є той факт, що підліток вперше оволодіває процесом утворення понять, що він переходить до нової і вищої форми інтелектуальної діяльності - до мислення поняттями.

Зміни, що відбуваються в мисленні підлітка, який оволодіває поняттями, - це зміни внутрішнього, інтимного структурного характеру, що часто не виявляються ззовні, не кидаються в очі спостерігача. Процес утворення понять знаменує собою дійсно революційні зміни як у сфері змісту, так і в сфері форм мислення. Саме вищі форми мислення, зокрема логічне мислення, розкриваються в своєму значенні перед підлітком.

Для підлітка все більшого значення набуває теоретичне мислення, здатність встановлювати максимальну кількість смислових зв'язків у навколишньому світі. Він психологічно занурений у реальності предметного світу, образно-знакових систем, природи і соціального простору. Підліток, заглиблюючись у соціальне середовище, постійно трансформує свої вищі психічні функції і систему знаків. Ця обставина змінює мислення.

З 11-12 років виробляється формальне мислення. Підліток уже може міркувати, не пов'язуючи себе з конкретною ситуацією; він може орієнтуватися на одні лише спільні сигнали незалежно від реальності, що сприймається.

Підліток може здійснити значний за своєю якістю стрибок - він починає орієнтуватися на потенційно можливе, а не на обов'язково очевидне. Завдяки своїй новій орієнтації він одержує можливість уявити все, що може статися, - і очевидні, і недоступні для сприйняття події. Тим самим підвищується імовірність того, що він розбереться в тому, що дійсно відбувається.

Підліток стає здатний не тільки уявляти різні можливі шляхи перетворення даних для емпіричного їх випробування, але може і логічно тлумачити результати емпіричних спроб. Крім того, підліток здатний планувати і контролювати свої вільні фантастичні побудови, він навчається рефлексувати свої розумові дії і операції та одержувати від цього інтелектуальні емоції.

Те, наскільки швидко підліток здатен вийти на рівень теоретичного мислення, визначає глибину осягнення ним навчального матеріалу і розвиток його інтелектуального потенціалу. У підлітковому віці престижно бути успішним в інтелектуальній діяльності.

Аналізуючи особливості навчальної діяльності в підлітковому віці, ми визначали, що досягненням цього віку в розвитку мислення є розв'язання, здатність до рефлексії тощо. В дійсності ж підлітки продовжують залишатися на рівні конкретного мислення. Це може зумовлюватися індивідуальним розвитком: різні соціальні умови, генетичні особливості і внутрішня позиція самого підлітка.

7. Розвиток особистості в підлітковому віці

В підлітковому віці відбуваються суттєві зміни мотивації: на перший план виходять мотиви, пов'язані з формуванням світогляду, з планами майбутнього життя. Структура мотивів характеризується наявністю певної системи супідрядних мотиваційних тенденцій на основі провідних суспільно значущих і мотивів, що стали цінними для особистості. На думку Л.І.Божович, в мотиваційній сфері знаходиться головне новоутворення перехідного віку.

Л.С. Виготський вважав проблему інтересів ключовою для підліткового періоду. Він виокремив дві фази підліткового віку, пов'язуючи їх зі змінами у сфері інтересів:

в негативній фазі відбувається згортання, відмирання попередньої системи інтересів, з'являються сексуальні потяги, звідси - зниження працездатності, погіршення успішності, грубість, підвищена дратівливість підлітка, незадоволення самим собою, занепокоєння;

позитивна фаза характеризується зародженням нових ширших і глибших інтересів, розвивається інтерес до психологічних переживань інших людей, до власних переживань, зверненння підлітка в майбутнє реалізується у формі мрії.

Молодший підлітковий вік характеризується розширенням пізнавальних інтересів, вершиною допитливості є вік 11-- 12 років. Однак, прояви допитливості поверхові. Причиною відсутності інтересів є відсутність яскравих інтересів у оточуючих підлітка дорослих, надмірна активність дорослих в розвитку цього процесу.

Домінуючими потребами підліткового віку, на думку Д.Б.Ельконіна є: потреба в спілкуванні з однолітками, потреба в самоствердженні, потреба бути і вважатися дорослим.

Потреба бути і вважатися дорослим задовольняється в спілкуванні з дорослим: підлітку важлива не стільки сама по собі можливість самостійно розпоряджатися собою, скільки визнання оточуючими дорослими цієї можливості і принципової рівності з точки зору прав.

Початок підліткового періоду характеризується якісним зрушенням у розвитку самосвідомості: в підлітка починає формуватися позиція дорослої людини, поява якої означає, що він суб'єктивно вже вступив у нові стосунки з оточуючим світом дорослих, зі світом їх цінностей. Підліток активно засвоює ці цінності, вони складають новий зміст його свідомості, існують як цілі і мотиви поведінки та діяльності, як вимоги до себе та інших, як критерії оцінок і самооцінки. Він прагне осмислити свої домагання на визнання; оцінити себе як майбутнього юнака чи дівчину; визначити для себе своє минуле, значення особистого сьогодення, заглянути в своє майбутнє; визначитися в соціальному просторі - осмислити свої права і обов'язки. Підліток зацікавлено рефлексує на себе та інших, співвідносячи властиві йому особливості з проявом однолітків і дорослих.

Самосвідомість підлітка вже включає в себе всі компоненти самосвідомості дорослої особистості. Підліток сенситивний до свого духовного розвитку, тому він починає інтенсивно просуватися в розвитку всіх ланок самосвідомості. Підлітка починає хвилювати він сам у своєму фізичному і духовному втіленні. «Яким я можу постати перед іншими?» актуальне запитання для нього. У зв'язку з цим його хвилює тіло, обличчя, ім'я.

Зовнішній вигляд - предмет дослідження, турботи, наслідування і пошуку індивідуальності. Підлітку необхідно в сфері розвитку його самосвідомості пристосуватися до свого тілесного, фізичного вигляду. Від заперечення себе тілесного через кризові переживання і подвиги фізичного самовдосконалення він повинний прийти до прийняття унікальності своєї тілесної оболонки і прийняти її як єдино можливу умову свого матеріального буття. Це складний шлях, який при всій турботі, любові і розумінні близьких підліток проходить сам.

В різних культурах підлітки відчувають різні за змістом проблеми, пов'язані з тілесним розвитком. Ідентифікація з тілом відбувається відповідно до традиційних ставлень до нього в культурі, до якої належить підліток. Частини тіла можуть бути прийняті як «хороші» тією мірою, якою це дозволяється культурою. Тілесна свідомість відображає конфлікт історичного, культурного ставлення до тіла. У свідомості підлітка можуть бути «сфери, що турбують», що змушують його відчувати зніяковілість одночасно із потаємним інтересом до них. Відчуття розвитку себе тілесного фіксує увагу підлітка на тілі і займає сферу його думок і почуттів. Фізичне відчуття, поєднуючись із соціальними очікуваннями, формує складну гаму переживань підлітків. Водночас підліток починає відчувати наповненість свого тіла енергією, що надає йому особливе почуття, - відчуття того, що він має життєву силу, що він жива істота. В цей період життя виникає передчуття того, що щось повинно статися.

Відчуття енергетики свого тіла надає підлітку особливе відчуття життя, яке запам'ятовується людиною на всі наступні роки. В цей період вони стають особливо гострими. Сторонні дотики викликають фізичну напругу, іноді огиду і різке відторгнення. Водночас дотики привабливих для підлітка істот стають особливо цінними і бажаними.

Особливого значення для підлітка набуває його обличчя. Підлітки дивляться на себе в дзеркало значно частіше і пильніше, ніж це роблять діти. «Хто Я?» «Який Я?» «Наскільки я привабливий?» - запитання, що постійно постають. Підліток уважно розглядає своє обличчя, що змінилося: волосся, брови, чоло, ніс, очі, губи, підборіддя. Все підлягає ревізії, яку супроводжує тривога, невпевненість у собі і водночас надія на свою привабливість.

Ідентифікація зі своєю новою зовнішністю - складний для підлітка процес. „Прийняти себе таким, як я є...", незважаючи на еталонних красунь і красенів, незважаючи на однолітків, що переважають за певними значущими ознаками.

Крім проблеми привабливості зовнішності багатьох підлітків, хвилює проблема наявності духовності у виразі обличчя. Поглиблена рефлексія на свою зовнішність і тривога з її приводу поряд з іншими віковими проблемами створюють у підлітків загальний напружений вираз, який супроводжує вік.

Для підлітків особливого значення набуває одяг. У них свій автономний від дорослих стиль. Одяг, зачіска і обличчя -ось предмети первошочергової турботи підлітка. Настільки ж важливо в підлітковому віці пройти правильний шлях у ставленні до свого імені. Саме підліток починає відстоювати своє право на визнання, утверджуючи себе через своє власне ім'я. Підлітки проходять складні соціальні ініціації стосовно свого імені. Відповідне звернення по імені є показником соціального визнання, яке простіше регулювати, ніж інше право. Права на визнання у підлітків спрямовані на реалізацію себе в сфері фізичного, розумового й особистісного розвитку. В цьому віці загострена потреба у визнанні «самості» (унікальності) при психологічній залежності від однолітків, тому підліток ефективно поєднує егопозицію «Не плутайте мене з іншими» і конформну позицію «Ми - група однолітків» - адже спілкування з однолітками виступає як потреба і значуща діяльність.

Особливою формою підліткової самосвідомості є почуття дорослості, яке визначається як новоутворення свідомості, через яке підліток порівнює себе з іншими, знаходить зразки для засвоєння, будує свої стосунки з людьми, перебудовує свою діяльність. Це стрижнева особливість особистості, яка виражає нову життєву позицію підлітка стосовно себе, людей, світу.

Види дорослості (Т.В. Драгунова):

наслідування зовнішніх ознак дорослості (куріння, вживання алкоголю, використання косметики, перебільшений інтерес до проблем статі, наслідування дорослим в одязі і зачісці, тобто поверхове уявлення про дорослість з акцентом на специфічне проведення вільного часу);

прагнення підлітків-хлопчиків відповідати уявленню про «справжнього чоловіка», виховувати у себе силу волі, витримки, сміливості;

соціальна дорослість (складається в ситуаціях співробітництва дорослого і підлітка як помічника, часто в сім'ях, де підліток через обставини змушений фактично зайняти місце дорослого, прагне оволодіти практичними вміннями, надати реальну допомогу і підтримку);

інтелектуальна дорослість (пов'язана з розвитком стійких пізнавальних інтересів, з появою самоосвіти).

Почуття дорослості виявляється по-різному. Дорослі повинні допомогти підлітку в пошуку культурних засобів вираження почуття дорослості, спонукати підлітка до з'ясування його сильних і слабких сторін, допомогти досягти успіху. В цьому випадку підліток буде приділяти увагу реальним проявам дорослості (прийняття відповідальності, вміння відстоювати власну точку зору).

Крім цього, виокремлюють особливу форму підліткового егоцентризму: підлітку складно диференціювати предмет свого мислення і мислення інших людей, внаслідок інтенсивного аналізу і оцінки себе у нього виникає ілюзія, нібито інші люди безперервно оцінюють його поведінку, зовнішність, спосіб мислення, почуття. Типова вікова особливість - схильність перебільшувати і хворобливо реагувати на власні реальні чи уявні тілесні недоліки.

Один з компонентів егоцентризму - феномен «уявної аудиторії» - переконаність підлітка в тому, що його постійно оточують глядачі. Другий компонент егоцентризму - особистий міф - віра в унікальність власних почуттів страждання, любові, ненависті, сорому, яка ґрунтується на зосередженості на власних переживаннях.

Подолання підліткового егоцентризму відбувається в міру розвитку близьких довірливих стосунків з однолітками, які діляться власним емоційним досвідом.

В цей період інтенсивно засвоюються стереотипи поведінки, пов 'язані з усвідомленням своєї статевої приналежності. Для дівчаток характерні такі риси, як емоційна сприйнятливість, реактивність, гнучке пристосування до конкретних обставин, конформність поведінки, схильність апелювати до суджень дорослих, до авторитетів сім'ї, прагнення опікуватися молодшими, високий інтерес до власної зовнішності, поєднання кокетства з сором'язливістю, акуратність, ретельність, терпимість у повсякденній діяльності, краща успішність з гуманітарних предметів.

Хлопці цікавляться переважно проблемами, пов'язаними з абстрактними явищами, світоглядом, точними науками, менш конформні, розкутіші в поведінці, гірше підкоряються загальноприйнятим вимогам, у несприятливих умовах у них легше виникає і важче коригується негативне ставлення до школи, значну роль у свідомості і поведінці набувають сексуальні інтереси.

Новоутворенням підліткового віку є розвиток рефлексії. Рефлексія - мисленнєвий процес, спрямований на аналіз, розуміння, усвідомлення себе: власних дій, поведінки, мови, досвіду, почуттів, здібностей, характеру, стосунків тощо.

Д.І. Фельдштейн виявив динаміку розвитку рефлексі'¹' У 10-11 років предметом рефлексивних очікувань підлітка виступають окремі вчинки. В 12-13 років головним стає аналіз рис власного характеру і особливостей взаємостосунків з людьми. В 14-15 років у структурі особистісної рефлексії істотно підвищується критичність підлітків щодо себе.

Центральним новоутворенням підліткового віку є новий рівень самосвідомості -- Я-концепція, - система уявлень людини про саму себе, яка включає усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних, характерологічних, соціальних та інших властивостей; самооцінку; суб'єктивне сприйняття зовнішніх чинників, що впливають на власну особистість.

В 10--11 років майже третина підлітків дають собі повністю негативні характеристики; деякі підлітки, підкреслюючи свої численні недоліки, виділяють одну рису, яка їм подобається, тобто самооцінка має негативне емоційне тло. У 12-13 років поряд із загальним сприйняттям себе зберігається і ситуативно негативне ставлення підлітка до себе, яке залежить від оцінок оточуючих, насамперед, однолітків. У 14-15 років виникає «оперативна самооцінка», яка визначає самоставлення підлітка в даний момент, що ґрунтується на співставленні своїх особливостей з певними нормами, що виступають для нього як ідеальні форми його особистості.

Негативне ставлення до власної особистості значною мірою пов'язане з тим, що підліток дивиться на себе нібито ззовні, інтеріоризуючи уявлення і оцінки дорослих, в яких позитивні сторони особистості представлені абстрактно, а негативні -конкретні і різноманітні.

Самооцінка підлітка носить суперечливий характер: з одного боку, підліток одночасно сприймає себе як дорослого і як маленьку дитину, з іншого - спостерігається поєднання конкретної ситуативної і загальної самооцінки, коли кожна позитивна і кожна негативна окрема самооцінка миттєво набуває глобального характеру.