Психологічні чинники агресивності та конфліктності підлітків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи дослідження проблеми агресивності та конфліктності підлітків

1.1 Аналіз наукової літератури з проблеми дослідження агресивності та конфліктності у вітчизняній та зарубіжній психології

1.2 Психологічна характеристика підліткового віку

1.3 Агресивність та конфліктність підлітків як прояв їх вікових особливостей розвитку

Висновки до розділу 1

Розділ 2. Емпіричне дослідження психологічних чинників агресивності та конфліктності підлітків

2.1 Психологічні чинники агресивності та конфліктності підлітків

2.2 Дослідження психологічних чинників агресивності та конфліктності підлітків

2.3 Психологічний та статистичний аналіз результатів констатувального експерименту

2.4 Практичні рекомендації щодо корекції агресивності та конфліктності підлітків

Висновки до розділу 2

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

ВСТУП

Актуальність дослідження агресивності підлітків визначається насущними проблемами суспільного життя. Сучасний підліток входить у світ, складний за своїм змістом і тенденціям соціалізації, що пов'язано з перенасиченим характером інформації, глибино впливає на психіку підлітка, у якого ще не вироблено чіткої життєвої позиції і захисних механізмів; з темпом і ритмом науково-технічних перетворень, що пред'являють нові вимоги до учнів; з екологічним і економічною кризами, складними політичними та ідеологічно-моральними труднощами, що вразили наше суспільство; з порушенням наступності між поколіннями, посиленням бездуховності та впровадження чужих цінностей, традицій; з падінням освітнього та культурного рівня значної частини підростаючого покоління і викликають у дітей відчуття безнадійності і роздратування.

Складність проблеми полягає в тому, що важко буває відповісти на питання: чи є агресивність підлітка ознакою психічного захворювання, або це психологічна особливість перехідного віку або просто дефект виховання.

Ще одна складність проблеми в тому, що вона стоїть на стику багатьох наук: психіатрії, психології, соціології, педагогіки, філософії, юриспруденції і кожна розглядає цю проблему у своїй термінології і в своєму розумінні. Проте, в будь-якому випадку, агресивність має безпосередній зв'язок з особистістю, вказує на будь-які відхилення в її формуванні та ускладнює соціальну адаптацію людини.

Слід зазначити, що проблема агресії не нова для психологічної науки. Класичні та сучасні уявлення про природу і механізми агресії представлені в роботах О. Бандури, А. Баса, Ф.Є. Василюка, Ю.В. Єгошкіна, Я.Л. Коломинського, К. Лоренца, А.В. Петровського, Л.М. Семенюка, З. Розенцвейга, З. Фрейда та ін. Індивідуальні та типологічні особливості агресії висвітлені такими вченими, як Р. Берон, П.А. Ковальов, Т.М. Курбатова, О.Ю. Михайлова, А.А. Реан, Д. Річардсон, , Т.Г. Румянцева, С. Фешбек та інші. агресивність конфліктність підліток констатувальний

Об'єкт дослідження - агресивність та конфліктність підлітків.

Предмет дослідження - психологічні чинники агресивності та конфліктності підлітків.

Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні та емпіричному дослідженні психологічних чинників агресивності та конфліктності підлітків.

Досягнення мети передбачає вирішення наступний завдань дослідження:

1. Проаналізувати теоретико-методологічні засади вивчення проблеми агресивності та конфліктності у підлітковому віці.

2. Надати психологічну характеристику підлітковому віку.

3. Розглянути агресивність та конфліктність підлітків як прояв вікових особливостей розвитку.

4. Провести експериментальне дослідження чинників агресивності та конфліктності підлітків.

5. На основі результатів констатувального експерименту розробити практичні рекомендації щодо корекції агресивності та конфліктності підлітків.

Теоретико-методологічну основу дослідження складають: концепції щодо агресивної поведінки (А. Адлер, А. Бандура, А. Басс, Дж. Долард, К. Лоренц, З. Фрейд, Е. Фром); теоретичні положення вікової психології щодо особливостей підліткового віку (Г. Абрамова, В. Кулагіна, В. Мухіна, А. Реан, И. Шаповаленко); концепції щодо визначення конфліктів та конфліктної поведінки особистості (А. Адлер, А. Бандура, Л. Берновицт, Р. Блейк, М. Дойч, Д. Доллард, К. Левін, Л. Ліндсей, К. Лоренц, Д. Мід, Н. Міллер, Я. Морено, Д. Прюітт, Д. Рубін, З. Фрейд, Е. Фромм, К. Хорні та ін.)

Методи дослідження:

- аналіз наукової літератури з проблеми дослідження психологічних чинників агресивності та конфліктності підлітків;

- спостереження;

- бесіди;

- тестування (методики дослідження агресивності та конфліктності підлітків: методика Баса-Дарки для діагностики агресивності; методика соціально-психологічної діагностики конфліктів К.Томаса; методика вивчення акцентуації характеру К.Леонгарда);

- методи обробки даних.

Теоретичне значення дослідження полягає у розширенні та уточненні знань щодо психологічних чинників агресивності та конфліктності підлітків; у розкритті статевих особливостей прояву агресії підлітків; у з'ясуванні впливу акцентуації характеру на агресивну поведінку підлітків.

Практичне значення отриманих результатів. Дані дослідження можуть бути використані батьками, педагогами, психологами, при роботі з підлітками для корекції агресивності та конфліктності, а також в процесі психодіагностичної роботи і при наданні психологічної допомоги.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ АГРЕСИВНОСТІ ТА КОНФЛІКТНОСТІ ПІДЛІТКІВ

1.1 Аналіз наукової літератури з проблеми дослідження агресивності та конфліктності у вітчизняній та зарубіжній психології

Уся історія людства переконливо доводить, що агресія є невід'ємною частиною життя особи і суспільства. Більше того, агресія має потужну привабливу силу і властивість заразливості - більшість людей на словах відкидають агресію, а при цьому широко демонструють її у своєму повсякденному житті. У перекладі з латинської мови «агресія» означає «напад».

У психології під агресією розуміють тенденцію (прагнення), що проявляється в реальній поведінці або фантазуванні, з метою підпорядкувати собі інших або домінувати над ними.

У теорії, що пояснює природу агресивності, існує три відмінних один від одного підхода. Усі вони відбивають погляд і емпіричний досвід конкретних дослідників і психологічних шкіл різного часу.

1. Теорія потягів (психоенергетична модель). Одним з основоположників цієї теорії, без сумніву, є З. Фрейд. Він вважав, що в людині існує два найбільш могутні інстинкти: сексуальний і інстинкт смерті. Перший розглядався як прагнення, пов'язані з творчими тенденціями в поведінці людини: любов'ю, турботою, близькістю. Другий несе в собі енергію руйнування, його завданням є приводити все органічно живуче до стану безжиттєвості. Це злість, ненависть, деструктивність. Погляди З. Фрейда багато в чому розділялися й іншими психологами, які розглядають агресивний компонент мотивації як один з основних у поведінці людини [19].

К. Лоренц стверджував, що агресивний інстинкт багато значить у процесі еволюції, виживання, адаптації людини. Але стрімкий розвиток науково-технічної місії і прогрес обігнали природно поточне біологічне і психологічне дозрівання людини і призвели до уповільнення розвитку гальмових механізмів агресії. Інакше внутрішнє напруження буде накопичуватися і створювати тиск всередині організму, поки не призведе до спалаху не контрольованої поведінки [4].

Згідно А. Адлеру, агресивність є невід'ємною якістю свідомості, організуючої його діяльність. Агресія розуміється в більш широкому контексті напруги конфронтуючих початків: життя і смерті, суб'єкта й об'єкта, любові і війни. Універсальною властивістю живої матерії є змагання боротьба за першість, прагнення до переваги. Більш того, усякий контрпримус, тобто відповідна агресія, є природною свідомою чи несвідомою реакцією людини на примус, що випливає з прагнення кожного індивіда відчувати себе суб'єктом, а не об'єктом. Інший представник психоаналізу Е. Фромм розглядав два зовсім різних види агресії. Це оборонна, „доброякісна” агресія, яка служить справі вираження людини; вона має біологічні корені і загасає як тільки зникає небезпека чи загроза життю. Інший вид представляє „злоякісна” агресія - це деструктивність і жорстокість, що властиві тільки людині і визначаються різними психологічними і соціальними факторами [26].

2. Фрустраційна теорія (гомостатична модель). Ця теорія виникла як протиставлення концепціям потягів: тут агресивна поведінка розглядається як ситуативний, а не еволюційний процес. Основоположником цього напрямку дослідження агресивності вважається Дж. Доллард. Відповідно до його поглядів, агресія - це не автоматично виникаючі в організмі людини потяги, а реакція на фрустрацію: спроба перебороти перешкоди на шляху до задоволення потреб, досягненню задоволення й емоційної рівноваги.

Розглянута теорія затверджує, що, по-перше, агресія завжди є наслідком фрустрації, і, по-друге, фрустрація завжди спричиняє агресію. Схема „фрустрація-агресія” базується на чотирьох основних поняттях: агресія, фрустація, гальмування і заміщення.

Однією з примітних ідей теорії агресії є ефект катарсису, запозичений із психоаналізу. Катарсис - це процес звільнення чи порушення енергії, який нагромадився, що приводить до зниження рівня напруги в результаті чого досягається психологічна рівновага й ослаблення готовності до агресії. Прихильники фрустраціонної теорії погодилися і трохи видозмінили свою позицію. Представниками такої модифікованої форми теорії є Л. Берковитц. У концептуальну схему "фрустрація-агресія" він увів три істотні виправлення: а) фрустрація не обов'язково реалізується в агресивних діях, але вона стимулює готовність до них; б) навіть при стані готовності агресія не виникає без належних умов; в) вихід із фруструючих ситуацій за допомогою агресивних дій виховує в індивіда звичку до подібних дій.

Прихильники другого плину створили власну концепцію фрустрації, в основу якої покладений аналіз фрустраційних ситуацій, класифікації і типології реакцій на фрустрацію, так, С. Розенцвейгом виділяються три типи причин, що викликають фрустрацію: 1) позбавлення - відсутність необхідних засобів для досягнення мети чи задоволення потреби. 2) утрати - утрата предметів чи об'єктів, що раніше задовольняли потреби. 3) конфлікт - одночасне існування двох несумісних один з одним спонукань, амбівалентних почуттів чи відносин [19].

Крім того, багато дослідників стали розглядати агресію лише як один з можливих виходів із фрустраційної ситуації. Більш того, деякі з них прийшли до висновку, що при фрустрації особистість реагує цілим комплексом захисних реакцій, одна з яких відіграє ведучу роль.

3. Теорія соціального навчання (біхевіоральна модель). На відміну від інших, ця теорія говорить про те, що агресія являє собою засвояну повединку в процесі соціалізації через спостереження відповідного способу дій і соціального підкріплення.

Теорія соціального навчання - це, у першу чергу, вивчення людської поведінки, орієнтованої на зразок. Тому істотна увага тут приділяється вивченню впливу первинних посередників соціалізації, а саме батьків, на навчання дітей агресивнiй повединцi.

Найбільш відомим представником поведінкового підходу до агресії є Арнольд Басс. Він визначає фрустрацію як блокування процесу бажаного поводження і вводить поняття атаки, що поставляє організму ворожі стимули. При цьому атака викликає сильну агресивну реакцію, а фрустрація слабне. А. Басс вважає, що потрібно враховувати розходження між окремими видами агресії. Для класифікації агресивної поведінки він пропонує три дихотамії: фізична-вербальна агресія, активна-пасивна, спрямована ненаправлена [27].

Пряма агресія безпосередньо спрямована проти жертви, при непрямiй жертва не присутня, а про неї поширюється наклеп чи агресія спрямована проти об'єктів - замінників, представників „кола” жертви. А. Басс стверджував, що варто розрізняти ворожість і агресивність. Ворожість виражається почуттям збурювання, образи і підозрілості. Причому, ворожа особистість не обов'язково агресивна, а, навпаки.

Інший відомий представник поведінкового підходу А. Бандура, підкреслював, що якщо людина з дитинства бачить приклади агресивного поводження людей, то в силу підтвердження вона навчається агресивним діям. Дослідження показали, що агресивні хлопчики виховувалися батьками, які застосовували стосовно них фізичне насильство - вони могли вести себе покірно вдома, але стосовно ровесників і сторонніх людей виявляли більше агресивності, чим їхні товариші, у яких у родині була інша, мирна ситуація.

В даний час теорія соціального навчання є найбільш ефективною в пророкуванні агресивного поводження, особливо якщо є відомості про агресора і ситуацію соціального розвитку [19].

«Психологічний словник» визначає конфлікт як «важко вирішуване протиріччя, пов'язане з гострими емоційними переживаннями». А.Я Анцупов і А.І. Шипилов пропонують наступне визначення: «Під конфліктом розуміється найбільш гострий спосіб вирішення значимих протиріч, що виникають в процесі взаємодії, що полягає в протидії суб'єктів конфлікту і зазвичай супроводжується негативними емоціями» [3].

Б.І. Хасан, один з відомих вітчизняних дослідників конфлікту, пропонує наступне розуміння конфлікту : «Конфлікт - це така характеристика взаємодії, в якій дії, що не можуть співіснувати в незмінному вигляді взаємодетермінують і взаємозамінюють один одного, вимагаючи для цього спеціальної організації» [28].

Переходимо до розгляду різних підходів до вивчення конфліктів і конфліктної поведінки. Серед напрямків закордонних психологічних досліджень у першій половині XX ст. виділяються:

- психоаналітичне (З. Фрейд, А. Адлер, К. Хорні, Е. Фромм);

- соціотропне (У. Мак-Дугапп, С. Сигеле й ін.);

- етологічне (К. Лоренц, Н. Тинберген);

- теорія групової динаміки (К. Левін, Д. Крег, Л. Ліндсей);

- фрустраціонно-агресивне (Д. Доллард, Л. Берновицт, Н. Міллер);

- поведінкове (А.Бос, А. Бандура, Р. Сире);

-соціометричне (Д. Морено, 3 Дженигс, С. Додд, Г. Гурвич);

- інтеракціонистичне (Д. Мід, Т. Шибутані, Д. Шпігель).

Психоаналітичний підхід пов'язаний, насамперед, з ім'ям австрійського - психолога З. Фрейда, що створив одну з перших концепцій людської конфліктності. Незважаючи на те, що З. Фрейд займався переважно внутршньоособистісними конфліктами, його заслугою є вказівка на необхідність пошуку причин міжособистісних конфліктів у сфері несвідомого. Послідовник З. Фрейда Альфред Адлер зміст конфліктів особистості з мікросередовищем бачив у спробах індивіда звільнитися від почуття неповноцінності і домінування одних над іншими.

Американські психологи К. Хорні, Е. Фромм, Г. Салливен розширили розуміння природи конфлікту, спробували внести в неї соціальний контекст. Так, К. Хорні основною причиною конфліктів між індивідами і його оточенням вважала недолік доброзичливості з боку близьких людей, у першу чергу батьків. На думку Е. Фромма, конфлікти виникають через неможливість реалізувати в суспільстві особистісні прагнення і потреби.

На думку англо-американського психолога У. Шак-Дугалла, конфлікти в суспільстві неминучі, тому що людям притаманні соціальні інстинкти типу страху, стадності, самоствердження і т.д. вони передаються спадково, тому люди постійно конфліктують, вступають у протиборство. Створена ним теорія соціальних iнстинктів мала прихильників, що визначили соціотропний напрямок у вивченні конфліктів (С. Сігеле й ін.).

Початок етологічного підходу до конфлікту було покладено в 30-х роках в роботах австрійського натураліста К. Лоренца. Вперше у світовій науці їм була висловлена гіпотеза про те, що головною причиною соціальних конфліктів є агресивність індивіда і гурту. На думку К. Лоренца, механізми виникнення агресивності у тварин і людини однотипні, а агресія - постійний стан живого організму. Етологічні ідеї К. Лоренца одержали розвиток у дослідженнях нідерландського етолога Н. Тінбергена.

Досліджуючи проблеми групової динаміки, німецько-американський психолог Курт Левдн розробив концепцію динамічної системи поведінки, що знаходиться під напругою, коли порушується рівновага між індивідом і середовищем. Ця напруга виявляється у виді конфліктів. Джерелом конфлікту може бути несприятливий стиль діяльності лідера групи.

Група психологів Єльського університету (США) у главі з Д.Доллардом, спираючись на праці З. Фрейда і К. Левіна, запропонувала нову гіпотезу конфлікту фрустраціойно-агресивну. У цій концепції інтегрувала біосоціальна причина конфліктів - агресивність індивіда і соціальна причина - фрустрації. Агресія завжди слідує за фрустрацією, а у випадку агресивної поведінки звичайно припускають існування фрустрації.

Відомим представником поведінкового напрямку є американський психолог, Арнольд Басс. Причини конфліктів він шукає не тільки в біології людини, його уроджених якостях, але у соціальному оточенні, яке змiнює ці якості в результаті взаємодії особистості з навколишнім соціальним середовищем.

Відповідно до теорії соціометрії, розробленої соціальним психологом Я. Морено, міжособистісні конфлікти визначаються станом емоційних відносин між людьми, їхніми симпатіями й антипатіями по відношенню один до одного. Я. Морено прийшов до висновку, що всі конфлікти, від міжособистісних до міжнародних, можуть бути вирішені шляхом перестановки людей відповідно до їх емоційних переваг, так щоб „соціометрична революція” дозволила гармонізувати суспільні відносини.

У слід за роботами засновника символічного інтеракціоналізму американського психолога і соціолога Д. Міда - широкий резонанс одержали, дослідження представника чикагської школи Т. Шибутані. На його думку, причини конфлікту криються в процесі соціальної взаємодії. При виникненні збурювань у відносинах "індивід-середовище" суб'єкт починає відчувати внутрішню дисгармонію і дискомфорт. Прагнучи усунути їх, індивід робить активні дії для того, щоб пристосуватися до середовища. У ході пристосування і виникають конфлікти [10].

В даний час дослідження конфліктів у сучасній закордонній психології ведуться по наступним напрямках:

- теоретико-ігрове (М. Дойч);

- теорія організаційних систем (Р. Блейк, Дж. Мутон);

- теорія і практика переговорюючого процесу (Д. Прюітт, Д. Рубін, Р. Фішер, У. Юрі) [2].

Представники теоретико-ігрового підходу основною задачею вважають побудову універсальної схеми взаємодії в конфліктній ситуації і її вирішення. В основі лежать ігри типу „дилема знака”. Рішення задачі полегшують чітко контрольовані експериментні умови. Різноманіття стилів поведінки в конфліктній ситуації узагальнюється в два основних типи поведінки: кооперативну і конкурентну.

У системному виді даний підхід виражений у роботах американського соціального психолога М. Дойча. Його концепція являє собою цілісну розробку соціально-психологічного підходу до проблеми конфлікту. На думку М. Дойча, в основі конфлікту лежить несумісність мети учасників міжособистісної взаємодії. Завдяки концентрації уваги на мотивах протиборчих сторін роботи цього напрямку часто відносять до мотиваційної концепції.

Прихильники теоретико-ігрового підходу вважають, що конфлікти можуть вирішуватися як конструктивним шляхом, так і деструктивним. Продуктивний вважається конфлікт, учасники якого переконані, що домоглися поставленої мети.

Розвиток ідей М. Дойча, сучасні західні дослідники створюють у реальних групах експериментальні ситуації. Серед типів ситуацій виділяють конкурентну, кооперативну і змішану. Конкурентна ситуація в процесі навчання може мати мотивуючий ефект, але не всупереч відносинам співробітництва і взаємодопомоги, а на ряді з ними. Ситуація кооперативного навчання дає більший ефект, чим традиційне індивідуальне навчання.

Другим підходом до вивчення конфлікту в сучасній психології є теорія організаційних систем. Ця концепція з'явилася як альтернативна теорія ігор і результат критики запропонованих нею рішень. Розроблений Р. Блейком, Дж. Мутон, К. Томасом підхід до проблеми міжособистісного конфлікту на основі організаційних систем являє собою оригінальну програму досліджень стилів конфліктної поведінки людей у реальних умовах. Зі сполучення установок на відносини до суперника і на досягнення власних цілей автори визначили п'ять стратегій поводження, можливих у конфліктній ситуації: конкуренція, уникання ,запобігання, компроміс, співробітництво.

У цілому дослідники прагнуть до вивчення реальної поведінки. У той же час опитувальні методи, використовувані для діагностики стилю вирішення конфліктів, дозволяють досліджувати скоріше намір суб'єктів, чим реальну поведінку. Опитувані мають труднощі в розмежуванні деяких категорій. Для встановлення цих недоліків пропонується сполучити самооцінку поведінки в конфліктній ситуації з взаємооцінками й оцінками експертів.

Аналіз підходів дослідження конфліктів у розглянутий період показує, що вони формувалися в руслі традиційних напрямків психології, відбиває теоретичні конструкції, властиві даному плину. Ці підходи стали основою, на яку спираються західні психологи при вивченні конфліктів в останні 40-45 років [2; 10].

1.2 Психологічна характеристика підліткового віку

Підлітковий вік - період завершення дитинства, виростання з нього, перехідний від дитинства до дорослості [28, c. 245]. У багатьох древніх суспільствах перехід до дорослого стану оформлявся особливими ритуалами, завдяки яким дитина не просто набувала нового соціального статусу, але як би народжувалася наново, отримувала нове ім'я і т. п.

Підлітковий вік пов'язаний з перебудовою організму дитини -- статевим дозріванням. І хоча лінії психічного і фізіологічного розвитку не йдуть паралельно, межі цього періоду значно варіюються. Межі підліткового періоду охоплюють вік від 10 -- 11 до 14-15 років [15]. Одні діти вступають в підлітковий вік раніше, інші -- пізніше, пубертатна криза може виникнути і в 11, і в 13 років. Розпочинаючись з кризи, увесь період зазвичай протікає важко і для дитини, і для близьких йому дорослих. Тому підлітковий вік іноді називають тривалою кризою [16]. Героєві роману Достоєвського " Підліток" виповнилося 20 років, а Товстий межею між отроцтвом і юністю вважав вік 15 років.

Виділяють три основні стадії розвитку підлітків : 10-11 років (I стадія), 12-13 років (II стадія), 14-15 років (III стадія). Основні тенденції розвитку полягають в тому, що міняються потреби і мотиви, прагнення підлітків, їх відношення до суспільства, соціальних груп, до себе і свого майбутнього. На перший план усе більш виступає потреба у визнанні світом дорослих своєї самостійності. Росте прагнення до самоактуализації, підвищується рівень соціальної активності підлітків, розвивається здатність до рефлексії, до усвідомлення свого внутрішнього світу і особових якостей. На першій стадії підлітки приймають себе, хоча і виділяють у себе досить багато негативних рис. На другій стадії ситуативно негативна самооцінка поєднується із загальним позитивним відношенням однолітків. На третій же стадії вони починають критично ставитися до себе, у багатьох переважає негативна самооцінка [9].

Основною особливістю цього віку є різкі, якісні зміни, що зачіпають усі сторони розвитку. Процес анатомо-фізіологічної перебудови є фоном, на якому протікає психологічна криза. Активізація і складна взаємодія гормонів зростання і статевих гормонів викликають інтенсивний фізичний і фізіологічний розвиток. Учені відмічають у підлітків так званий ривок зростання, який відбувається на початку підліткового періоду. Це означає, що дитина швидко росте і набирає масу тіла. У дівчаток ривок зростання зазвичай починається в 10,5 років, досягає максимуму до 12 років і знову сповільнюється в 13-13,5 років. У хлопчиків ривок зростання починається приблизно на 2-3 роки пізніше, ніж у дівчаток : активне зростання - в 13 років, максимум - в 14 і уповільнення - до 16 років. Зростання кісткових тканин визначається спадковістю, проте, можуть бути невеликі відхилення, пов'язані з внутрішньоутробним розвитком. Загальна картина фізичного зростання така: дівчатка, дозріваючи швидше, виявляються набагато вище за своїх однолітків-хлопчиків, що впливає на їх статус в класі.

Тіло дитини теж «дорослішає» - набуває контури дорослої людини. Найпомітніші зміни відбуваються у дівчаток: розширюються стегна і формуються груди, у хлопчиків «розгортаються» плечі. Риси обличчя теж міняються: більше рельєфними стають вилиці, ніс, лоб видається вперед, збільшуються губи. Від 11-12 до 15-16 років хребет відстає в річній надбавці від темпу зростання тіла в довжину. До 14 років простір між хребцями заповнений хрящем. Саме цим пояснюються викривлення хребта. Чутливий хребет і до надмірних навантажень (підйом великих важких гирь), неправильного положення тіла і тривалої напруги, коли підліток годинами не міняє позу (сидить за комп'ютером або вправляється на скрипці, наприклад). Кістки тазу легко зміщуються, оскільки вони зростаються тільки до 21 року, а таке зміщення у дівчаток може спричинити проблеми при народженні дитини. У цьому віці дівчаткам шкідливо носити взуття на високих каблуках. Зміщення кісток тазу у хлопчиків спостерігається у тому випадку, якщо вони займаються легкою атлетикою без спостереження лікаря-педіатра, який визначає об'єм і характер навантажень на хребет і кістково-м'язову систему.

Зміна зростання і ваги супроводжується зміною пропорцій тіла. Спочатку до "дорослих" розмірів доростають голова, кисті рук і ступні, потім кінцівки - подовжуються руки і ноги - і в останню чергу тулуб. Інтенсивне зростання скелета, що досягає 4-7 см в рік, випереджає розвиток мускулатури. Усе це призводить до деякої непропорційності тіла, підліткової незграбності. Діти часто відчувають себе в цей час незграбними, невмілими [26].

У зв'язку зі швидким розвитком виникають труднощі у функціонуванні серця, легенів, кровопостачанні головного мозку. Тому для підлітків характерні зміна АТ, підвищена стомлюваність, перепади настрою; гормональна буря => неурівноваженість [25].

Цей стан вдало виразив американський підліток: "У 14 років моє тіло ніби сказилося". Емоційну нестабільність посилює сексуальне збудження, супроводжуюче процес статевого дозрівання. Завершується остаточна сексуальна орієнтація підлітка. З'являються вторинні статеві ознаки. Так, у хлопчиків міняється голос, відзначається збільшення волосяного покриву на обличчі. Відповідні зміни відбуваються і у дівчаток.

Усі ці процеси перебудови організму тривалі і нелегкі, але абсолютно необхідні для перетворення дитини на дорослу людину, в дорослу особу, стають причиною і основою підліткової кризи.

Завдяки бурхливому зростанню і перебудові організму, в підлітковому віці різко підвищується інтерес до своєї зовнішності. Формується новий образ фізичного «Я». Із-за гіпертрофованої значущості дитиною гостро переживаються усі вади зовнішності, дійсні і уявні. Непропорційність частин тіла, незручність рухів, неправильність рис обличчя, шкіра, що втрачає дитячу чистоту, зайва вага або худоба - все засмучує, а іноді призводить до почуття неповноцінності, замкнутості, навіть до неврозу [15].

Важкі емоційні реакції на свою зовнішність у підлітків пом'якшуються при теплих, довірчих стосунках з близькими дорослими, які повинні, зрозуміло, проявити і розуміння, і тактовність. І навпаки, нетактовне зауваження, що підтверджує гірші побоювання, окрик або іронія, що відривають дитину від дзеркала, посилюють песимізм і додатково невротизують.

На образ фізичного «Я» і самосвідомість в цілому робить вплив темп статевого дозрівання. Діти з пізнім дозріванням опиняються в найменш вигідному положенні; акселерація створює сприятливіші можливості особового розвитку. Навіть дівчатка з раннім фізичним розвитком зазвичай більше впевнені у собі і тримаються спокійніше. Для хлопчиків же терміни їх дозрівання особливо важливий. Фізично розвиненіший хлопчик сильніше, успішніше в спорті і інших видах діяльності, упевненіше в стосунках з однолітками [20]. Одночасно із зовнішніми, об'єктивними проявами дорослості виникає і почуття дорослості - відношення підлітка до себе як дорослого. Це суб'єктивна сторона дорослості вважається центральним новоутворенням підліткового віку. Почуття дорослості - це особлива форма самосвідомості. Вона проявляється у бажанні, щоб усі відносилися до нього як до дорослого. Він претендує на рівноправ'я в стосунках із старшими і йде на конфлікти, відстоюючи свою позицію. Почуття дорослості проявляється і в прагненні до самостійності, бажанні захистити якісь сторони свого життя від втручання батьків. Це стосується питань зовнішності, стосунків з однолітками, можливо - навчання. Підліток, прагнучи наслідувати дорослих, намагається розширити свої права і можливості, переглянути свої стосунки до вимог, які пред'являють батьки, учителі. Але малий життєвий досвід, неоднозначне сприйняття соціальної ситуації приводять до розбіжностей з дорослими, породжують конфлікти між ними. Проте конфліктних ситуацій можна уникнути, якщо при їх виникненні враховувати особливості психічного розвитку дитини.

Разом з почуттям дорослості Д.Б. Ельконіним розглядається підліткова тенденція до дорослості - прагнення бути, здаватися і вважатися дорослим. Розвиток дорослості в різних її проявах залежить від того, в якій сфері намагається затвердиться підліток, який характер придбаває його самостійність. Важливо і те, задовольняє його формальна самостійність, зовнішня, уявна сторона дорослості, або потрібна самостійність реальна, що відповідає глибокому почуттю. Істотно впливає на цей процес система стосунків, в яку включена дитина, - визнання або невизнання його дорослості батьками, учителями і однолітками. Почуття дорослості стає центральним новоутворенням підліткового віку. Після пошуків себе, особистістної нестабільності у дитини формується «Я - концепція» - система внутрішньо погоджених уявлень про себе, образів «Я». Підліток відкриває для себе свій внутрішній світ. Складні переживання, пов'язані з новими стосунками, свої особові риси, вчинки аналізуються їм упереджено. Підліток хоче зрозуміти, яким він є насправді, і уявляє собі, яким він хотів би бути. Образи «Я», які підліток створює у своїй свідомості, різноманітні - вони відбивають усе багатство його життя.

Фізичне «Я» тобто уявлення про власну зовнішню привабливість, уявлення про свій розум, здібності, про силу характеру, товариськість, доброту, з'єднуючись, утворюють великий пласт «Я - концепції» - так зване реальне «Я». Пізнання себе, своїх якостей призводить до формування когнітивного (пізнавального) компонента «Я - концепції». З ним пов'язані ще два - оцінний і поведінковий. Для дитини важливо не лише знати, якою вона є насправді, але і наскільки значимі його індивідуальні особливості [21].

Підліток - ще не цілісна зріла особа. Окремі його риси зазвичай дисонують, поєднання різних образів «Я» негармонійно. Нестійкість, рухливість усього душевного життя на початку і середині підліткового віку призводить до мінливості уявлень про себе. Іноді випадкова фраза, комплімент або кепкування призводять до помітного зрушення в самосвідомості. Коли ж образ «Я» досить стабілізується, а оцінка значимої людини або вчинок самої дитини йому суперечить, часто включаються механізми психологічного захисту. Окрім реального «Я», «Я - концепція» включає «Я - ідеальне». При високому рівні домагань і недостатньому усвідомленні своїх можливостей ідеальне «Я» може сильно відрізнятися від реального. Тоді переживаний підлітком розрив між ідеальним чином і дійсним своїм положенням призводить до невпевненості в собі.

Підліток має сильні потреби в самостійності і спілкуванні з однолітками. Підліткова самостійність виражається в прагненні до емансипації від дорослих, звільненні від їх опіки, контролю і в різноманітних захопленнях. Провідною діяльністю підлітка є спілкування з однолітками. Головна тенденція - переорієнтація спілкування з батьків і учителів на однолітків.

1) Спілкування є для підлітків дуже важливим інформаційним каналом;

2) Спілкування - специфічний вид міжособових стосунків, він формує у підлітка навички соціальної взаємодії, уміння підкорятися і в теж час відстоювати свої права;

3) Спілкування - специфічний вид емоційного контакту. Дає почуття солідарності, емоційного благополуччя, самоповаги.

Психологи вважають, що спілкування включає дві суперечливих потреби: потреба в приналежності до групи і у відособленості (з'являється свій внутрішній світ, підліток відчуває потребу залишитися наодинці з собою). Підліток, вважаючи себе унікальною особою, в той же час прагне зовні нічим не відрізнятися від однолітків. Типовою рисою підліткових груп є конформність - схильність людини до засвоєння певних групових норм, звичок і цінностей, наслідуваність. Бажання злитися з групою, нічим не виділятися, що відповідає потребі у безпеці, психологи розглядають як механізм психологічного захисту і називають соціальною мімікрією [22].

Захоплення, що часто змінюють один одного характерні для підліткового віку. Як правило, захоплення мають неучбовий характер. Провідною діяльністю в цей період стає інтимно - особове спілкування [16].

У підлітковому віці продовжує розвиватися теоретичне мислення рефлексії. На основі загальних посилок він будує гіпотези і перевіряє їх, тобто міркує гипотетико - дедуктивно. Підліток не лише дає правильне рішення, але і логічно обгрунтовує його. Він уміє оперувати гіпотезами, вирішуючи інтелектуальні завдання. Стійко проявляється характер рефлексії мислення. Підліток набуває дорослу логіку мислення. В цей же час відбувається подальша інтелектуалізація таких психічних функцій, як сприйняття і пам'ять. Активно освоюються мнемонічні прийоми. Пов'язано із загальним інтелектуальним розвитком і розвиток уяви. Зближення уяви з теоретичним мисленням дає імпульс до творчості.

Таким чином, підлітковий вік характеризується підвищеною збудливістю, нестійкістю емоцій і поведінки, підлітки погано контролюють себе, емоційні і нестабільні, що призводить до підвищення агресивності і конфліктності [1; 17].

1.3 Агресивність та конфліктність підлітків як прояв їх вікових особливостей розвитку

Підлітковий вік - один з найбільш складних періодів розвитку людини. Незважаючи на відносну короткочасність, він практично багато в чому визначає усе подальше життя індивідуума [1].

Сучасний підліток живе у світі, складному за своїм змістом і тенденціями соціалізації. Це пов'язано, по-перше, з темпом і ритмом техніко-технологічних перетворень, що пред'являють до зростаючих людей нові вимоги. По-друге, з насиченим характером інформації, яка створює масу «шумів», що глибинно впливають на підлітка, у якого ще не вироблено чіткій життєвій позиції. По-третє, з екологічними і економічними кризами, що уразили наше суспільство, що викликає у дітей почуття безнадійності і роздратування [22].

Усі фізіологічні особливості підліткового віку тісно взаємозв'язані з розвитком психіки. Поява психічних новоутворень зв'язана із складнощами його переходу із стану дитячості в доросле життя. Після відносно спокійного молодшого шкільного віку підлітковий здається бурхливим і складним. Це вік самоствердження серед однолітків, протесту і бунту проти старших, вік сильних емоцій і переживань. Розвиток на цьому етапі йде швидкими темпами, особливо багато змін спостерігається в плані формування особи.

Головна особливість підлітка - особова нестабільність. Ганна Фрейд так описала цю особливість: «Підлітки виключно егоїстичні, вважають себе центром Всесвіту і єдиним предметом, гідним інтересу, і в той же час ні в один з подальших періодів свого життя вони не здатні на таку відданість і самопожертвування. Вони вступають у пристрасні любовні відносини - лише для того, щоб обірвати їх так само несподівано, як і почали. З одного боку, вони з ентузіазмом включаються в життя співтовариства, а з іншої - вони охоплені пристрастю до самотності. Вони коливаються між сліпим підпорядкування обраному ними лідерові і зухвалому бунту проти будь-якої влади» [17].

Моменти, що тривожать, в поведінці частини підлітків, такі, як агресивність, жорстокість, підвищена тривожність, приймають стійкий характер зазвичай в процесі стихійно - групового спілкування, що складається в різного роду компаніях. Але це спілкування, ця система стосунків, у тому числі і тих, що будуються на ґрунті жорстоких законів асоціальних підліткових груп, є наслідком не якої-небудь генетичної схильності первинної агресивності і ін., а виступає лише як ситуація заміщення при неприйнятті підлітка у світ соціально-значимих стосунків дорослих, як ситуація спільного переживання незрозумілості ними. Стосунки дорослих до зростаючих людей не враховують особливостей їх особового становлення, призводячи до конфлікту з підлітками, у яких розвивається потреба в самостійності, самореалізації, позбавленні від опіки. Критично осмислюючи себе і оточення, підліток протестує проти святенництва дорослих, їх уявної праведності, при нерідкій брехливості вчинків. Підліток жадає не просто уваги, а розуміння і довіри дорослих. Він прагне грати певну соціальну роль не лише серед однолітків, але і серед старших. У дорослому ж співтоваристві затвердилася позиція, що перешкоджає розвитку соціальної активності підлітка, - він дитина і повинен слухатися. В результаті між дорослими і підлітками росте психологічний бар'єр, прагнучи здолати який, багато підлітків прибігають і до конфліктних форм поведінки. Тобто в підлітковому віці в силу складності і суперечності особливостей зростаючих людей, внутрішніх і зовнішніх умов їх розвитку можуть виникати ситуації, які порушують нормальний хід особового становлення, створюючи об'єктивні передумови для виникнення і прояві конфліктності.

У дитини в підлітковому віці відбувається переорієнтація одних цінностей на інші. Підліток прагне зайняти нову соціальну позицію, що відповідає його потребам і можливостям. При цьому соціальне визнання, схвалення, прийняття у світі дорослих і однолітків стають для нього життєво необхідним. Лише їх наявність забезпечує переживання підлітком почуття власної цінності. Невипадково тому витоки конфліктності підлітків лежать, як правило, в сім'ї, стосунках її членів (сварки, відторгнення дитини, його примус, у тому числі покаранням, страхом і тому подібне) [15]. Агресивність в особистісних характеристиках підлітків формується в основному як форма протесту проти нерозуміння дорослих, через незадоволенню своїм становищем в суспільстві, що проявляється і у відповідній поведінці. В той же час на розвиток агресивності підлітка можуть впливати природні особливості його темпераменту, наприклад, збудливість і сила емоцій, сприяючі формуванню таких рис характеру, як запальність, дратівливість, невміння стримувати себе. Природно, що в стані фрустрації підліток з подібною психічною організацією шукає виходу внутрішній напрузі, у тому числі і у бійці, лайці і інше. Крім того, агресія може бути викликана необхідністю захистити себе або задовольнити свої потреби в ситуації, в якій зростаюча людина не бачить іншого виходу, окрім бійки, або, принаймні, словесних загроз. Якнайповнішу картину суті агресивної поведінки підлітків дає аналіз його мотивацій. Помітну роль в цій мотивації грають почуття і емоції негативного характеру : гнів, страх, помста, ворожість і тому подібне. Агресивна поведінка дітей підліткового віку, пов'язана з цими емоціями, виражається у бійках, побоях, образах, тілесних ушкодженнях і так далі [2].

У сучасному суспільстві проблема агресивної поведінки є однією з центральних психолого-педагогічних проблем. Психологи виділяють наступні форми агресивних реакцій :

1. Фізична агресія (напад) - використання фізичної сили проти іншої особи.

2. Непряма агресія - дії, обхідними шляхами спрямовані на іншу особу (плітки, злісні жарти), або ні на кого спрямовані вибухи люті (крик, тупання ногами, ляскання дверима).

3. Вербальна агресія - вираження негативних почуттів як через форму, так і через зміст словесних відповідей.

4. Схильність до роздратування - готовність до прояву при щонайменшому збудженні запальності, різкості, грубості.

5. Негативізм - опозиційна манера поведінки, зазвичай спрямована проти авторитету або керівництва.

6. Образа - заздрість і ненависть до оточення, обумовлена почуттям гіркота, гніву на весь світ за дійсні або уявні страждання.

7. Підозрілість - недовіра і обережність по відношенню до людей, грунтовані на переконанні, що оточення має намір завдати шкоди. (А. Басс, А. Дарки)

Агресивні підлітки, як правило, мають деякі загальні риси. Вони мають низький рівень інтелектуального розвитку, нестійкі інтереси, підвищену навіюваність, наслідуваність, недорозвиненість моральних представлень і бідність ціннісних орієнтацій. Вони емоційно грубі, озлобленні проти однолітків і навколишніх дорослих. У таких підлітків спостерігається крайня самооцінка, вона може бути як максимально позитивною, так і максимально негативною. Їх відрізняють підвищена тривожність, егоцентризм, невміння знаходити вихід з важких ситуацій. Захисні механізми переважають над іншими механізмами, що регулюють поведінку. Але серед агресивних підлітків зустрічаються і діти, інтелектуально і соціально розвинені, у яких агресивність є засобом підняття престижу, демонстрації своєї самостійності, дорослості. Часто такі підлітки знаходяться в деякій опозиції по відношенню до дорослих. Біля них збираються не дуже розбірливі в цілях і засобах компанії підлітків [19; 29].

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

У теорії, що пояснює природу агресивності, існує три відмінних один від одного підхода : теорія потягів (психоенергетична модель), фрустраційна теорія (гомостатична модель), теорія соціального навчання (біхевіоральна модель). Усі вони відбивають погляд і емпіричний досвід конкретних дослідників і психологічних шкіл різного годині.

У даний час теорія соціального навчання є найбільш ефективною в пророкуванні агресивного поводження, особливо якщо є відомості про агресора і ситуацію соціального розвитку.

Серед напрямків закордонних психологічних досліджень конфліктності у першій половині XX ст. виділяються : психоаналітичне (З. Фрейд, А. Адлер, К. Хорні, Е. Фромм); соціотропне (У. Мак-Дугапп, С. Сигеле й ін.); етологічне (К. Лоренц, Н. Тинберген); теорія групової динаміки (К. Левін, Д. Крег, Л. Ліндсей); фрустраціонно- агресивне (Д. Доллард, Л. Берновицт, Н. Міллер); поведінкове (А.Бос, А. Бандура, Р. Сире); соціометричне (Д. Морене, 3 Дженигс, С. Додд, Г. Гурвич); інтеракціонистичне (Д. Мід, Т. Шибутані, Д. Шпігель).

Дослідження конфліктів у сучасній закордонній психології ведуться по наступним напрямках: теоретико-ігрове (М. Дойч); теорія організаційних систем (Р. Блейк, Дж. Мутон); теорія і практика переговорюючого процесу (Д. Прюітт, Д. Рубін, Р. Фішер, У. Юрі).

Підлітковий вік -- період завершення дитинства, виростання з нього, перехідний від дитинства до дорослості. Підлітковий вік пов'язаний з перебудовою організму дитини -- статевим дозріванням. Межі підліткового періоду приблизно співпадають з навчанням дітей в 5 -- 8 класах середньої школи і охоплюють вік від 10 -- 11 до 14-15 років.

Основною особливістю цього віку є різкі, якісні зміни, що зачипають усі сторони розвитку. Процес анатомо-фізіологічної перебудови є фоном, на якому протікає психологічна криза.

Підлітковий вік - один з найбільш складних періодів розвитку людини. Незважаючи на відносну короткочасність, він практично багато в чому визначає усе подальше життя індивідуума. Сучасний підліток живе у світі, складному за своїм змістом і тенденціями соціалізації. Це пов'язано, по-перше, з темпом і ритмом техніко-технологічних перетворень, що пред'являють до зростаючих людей нові вимоги. По-друге, з насиченим характером інформації, яка створює масу « шумів», що глибино впливають на підлітка, у якого ще не вироблено чіткій життєвій позиції. По-третє, з екологічними і економічними кризами, що уразили наше суспільство, що викликає у дітей почуття безнадійності і роздратування. Усі фізіологічні особливості підліткового віку тісно взаємозв'язані з розвитком психіки.

Поява психічних новоутворень пов'язана із складнощами його переходу із стану дитячості в доросле життя. Після відносно спокійного молодшого шкільного віку підлітковий здається бурхливим і складним. Це вік самоствердження серед однолітків, протесту і бунту проти старших, вік сильних емоцій і переживань.

Ганна Фрейд так описала цю особливість: «Підлітки виключно егоїстичні, вважають себе центром Всесвіту і єдиним предметом, гідним інтересу, і в той же час ні в один з подальших періодів свого життя вони не здатні на таку відданість і самопожертвування. Вони вступають у пристрасні любовні відносини - лише для того, щоб обірвати їх так само несподівано, як і почали. З одного боку, вони з ентузіазмом включаються в життя співтовариства, а з іншої - вони охоплені пристрастю до самотності. Вони коливаються між сліпого підпорядкування обраному ними лідерові і зухвалого бунту проти будь-якої влади».

РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ЧИННИКІВ АГРЕСИВНОСТІ ТА КОНФЛІКТНОСТІ ПІДЛІТКІВ

2.1 Психологічні чинники агресивності та конфліктності підлітків

Існують агресивні прояви, які обумовлені зовнішніми, передусім, сімейними чинниками. Ці проблеми часто приховані. Буває важко відразу відшукати зв'язок між агресією дитини і проблемами в сім'ї. Але при ретельному аналізі усієї сукупності сімейних стосунків і їх історії такий зв'язок виявляється. Агресивні реакції можуть повторюватися, «зашкалювати», виходити за рамки ситуації і т. д. Найбільш часта причина цього - «чинник неповної сім'ї» (відсутність батька після раннього розлучення батьків). У цих випадках відбувається спотворений перерозподіл ролей - мати дитини або частіше його бабуся вимушено бере на себе функцію відсутнього батька. Причому ця функція гіпертрофується, виховання набуває характеру гіперопіки : багато що забороняється, строго регламентується і т. д. Дитина росте в атмосфері натиску, залякування, що згодом провокує протести з його боку, недовіру до дорослих.

Інший вид патогенної ситуації - гіпоопека, коли дитині приділяють мало уваги. Це відбувається із-за завантаженості і втоми батьків, коли хтось з них страждає алкоголізмом, коли є зневага дитиною і його вихованням і т. д. У цих випадках він шукає собі кумирів в середовищі підлітків, в продукції масової культури, фільмах і інших джерелах. Вибрані їм для наслідування зразки часто відрізняються жорстокістю, і дитина переймає ці риси.

Дитина може бути постійним свідком конфліктів, бійок в сім'ї. Ці приклади поведінки «записуються» в його свідомості і стають його власними. Але не завжди агресія дітей і підлітків провокується прямим прикладом дії батьків (дорослих). У ряді випадків обстановка в сім'ї зовні неначе «правильна», проте за цим фасадом зовнішнього благополуччя ховається напруженість, неприязнь один до одного, пов'язана з минулими образами, особливостями характерів, нерівністю соціального положення і т. д. Батьки вимушено існують разом, терплять один одного, і ця напруженість обертається холодністю, регламентованою, жорсткістю в стосунках з дитиною. Згодом вона може «пригадати» їм таке відношення, проявляючи гіперагресію [26].

Витоки патологічної агресії лежать і в стресах раннього дитинства. Буває, що агресивність дитини «запрограмована» в його дитинстві, і після багатьох років, оточення не може зрозуміти підлітка, знайти причину його безперервних, хворобливих вчинків. Так, один підліток садистично знущався зі своєї матері і бабусі. Його віддавали в літні табори, в церковні громади, сильно карали, але нічого не допомагало. Сім'я підлітка неповна, він ріс без батька. При ретельному аналізі з'ясувалося, що, коли йому були 2 роки, мати приводила у будинок чоловіків і пиячила з ними; дитина повзала навколо неї, а вона відштовхувала його ногою. Ці обставини пролили світло на агресію підлітка.

Названі вище прояви агресії можуть бути усунені шляхом зміни сімейної ситуації, підходів до дитини при мінімальному лікарському втручанні [19].

На наступному, глибшому рівні патології знаходиться агресія, пов'язана переважно з внутрішніми чинниками - афективними порушеннями і патологічною кризою особи. Афективні розлади можуть виникати і в дитячому віці, і в період пубертата, особливо у зв'язку з травмами голови, токсикозом вагітності у матері, затяжними пологами і т. д. вони проявляються у вигляді депресій, страхів, тривоги, злісності. На їх фоні агресія придбаває додатковий імпульс, стає більш руйнівною. Підлітка важко, іноді неможливо зупинити, він не повністю контролює свої дії, будучи охоплений злісним афектом. Для усунення цих розладів потрібно і психологічний, і медикаментозний підхід, тобто застосування седативних препаратів і антидепресантів.

Криза особи, що придбаває патологічні форми, обумовлена складними процесами в психіці підлітка. Це перехідний, «маргінальний» період становлення особи. У цей період можлива деформація особової структури : підліток робиться невпізнанним, «чужим» для батьків, здійснює нез'ясовні вчинки, часто агресивного плану.

Нарешті, найбільш патологічні чинники виникнення агресії пов'язані з так званими продуктивними психопатологічними розладами. Це марення, галюцинації, ілюзії, присмеркові розлади свідомості. Знаходячись під владою цих симптомів, людина не в змозі управляти своїми діями, розуміти їх значення. Так, підліток 16 років після сварки з однокласницею, в яку був закоханий, затаїв на неї сильну образу. З моменту розриву пройшло півроку, проте образа і ненависть наростали. Він нікому про це не говорив, але почуття злості до неї посилювалося. Дівчина переїхала в інший район, але підліток їздив туди, стежив за нею, обмірковувавши план помсти.

Якщо продуктивні психопатологічні симптоми містять в собі агресивний компонент, то підліток буде ним повністю лагодитися, стане «одержимим». Він здійснюватиме агресію під впливом «голосів», які наказують йому когось ударити або вчинити тяжчі дії; він діятиме відповідно до змісту надцінних маячних ідей помсти або виконувати хаотичні руйнівні дії в стані присмеркової свідомості. Зрозуміло, що подібна агресія потребує термінового втручання і лікування [20].

Визначення психологічних чинників конфліктності залежить від розуміння детермінації психіки людини і, зокрема, її поведінки, від попередніх методологічних підходів до вивчення міжособових конфліктів.