Психокорекція сімейних стосунків у подружніх пар із сексуальними дезадаптаціями

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля

Кримський факультет

Євпаторійське відділення

Звіт

про проходження преддипломної практики при Воробьйовській Сільській Раді

Виконала:

Студентка гр. ФЛзє-141

Чернобіль А.В.

Керівник практики

Ст.викл. Костюкова К.В.

Євпаторія 2009

?????

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Експериментально-психологічне дослідження сімейних стосунків сексуально дезадаптованих подружніх пар

1.1 Особистісні особливості подружжя в сексуально дезадаптованих парах

1.2 Дослідження сімейних стосунків сексуально дезадаптованих подружніх пар

РОЗДІЛ 2. Психологічна профілактика й корекція сексуальної дезадаптації й дисфункційності шлюбу

2.1 Методологічні основи корекційної роботи з родиною

2.2 Опис програми психокорекційної роботи із сексуально-дезадаптованими дисфункційними родинами

РОЗДІЛ 3. Результати формуючого експерименту та їх узагальнення

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

?????

Підготовка майбутнього фахівця здійснюється в процесі всієї учбово-виховної роботи на кафедрі психології Східноукраїнського національного університету ім. Ст. Даля, і важливе місце в цьому займає переддипломна практика. Вона сприяє вихованню професійних інтересів студентів, допомагає отримати перший досвід самостійної викладацької роботи, перевірити на ділі свої знання і здібності, укріпити інтерес до майбутньої професії.

Керівництво переддипломною практикою здійснюють викладачі кафедри психології.

Актуальність проходження преддипломної практики полягає в тому, що здійснюється реалізація цілей і завдань, щоб набути необхідних практичних умінь та навичок для подальшої діяльності за фахом.

Зміст переддипломної практики визначається сукупністю цілей і завдань, які вирішуються студентом в процесі її проходження.

Мета:

1) формування практичних організаторських умінь;

2) підготовка до майбутньої самостійної професійної діяльності.

Завдання:

1) поглиблення й закріплення теоретичних знань, практичних умінь і навичок, отриманих при вивченні психологічних дисциплін;

2) вивчення досвіду провідних вихователів дитячого садочку;

3) вивчення особистості колективу, проведення соціометричного дослідження.

Переддипломна практика включає наступні напрями роботи студента:

1. Ознайомлення з підприємством, на якому проходить практика. Вивчення планів роботи підприємства з погляду реалізації завдань формування професійної і духовної культури. Знайомство з цілями, завданнями, особливостями внутрішньої будови і функціонування підприємства

2. Вивчення індивідуального планування, досвіду роботи, практичних умінь і навиків провідних співробітників

4.Підготовка і проведення учбової роботи за фахом . Розробка моделі і проведення відкритого учбового заняття за фахом.

5. Підготовка і проведення виховного заняття

РЕФЕРАТ

Текст - с., таб -1 , рис.4, додатків-5., літератури -50 дж..

В звіті про проходження переддипломноі практики представлено результати констатуючого та формуючого експериментів за темою дипломної роботи „Психокорекція сімейних стосунків у подружніх пар із сексуальними дезадаптаціями „. Переддипломна практика проходила при Воробьйовській Сільській Раді, в звіті представлено структуру та основні напрямки діяльності цієї організації.

Ключові слова: ОСОБИСТІСТЬ, ПИСИХОЛОГІЧНА АДАПТАЦІЯ, СОЦІАЛЬНА АДАПТАЦІЯ, СЕКСУАЛЬНА АДАПТАЦІЯ, ШЛЮБ, ЄДНІСТЬ, ЛЮБОВ, ЗГУРТОВАНІСТЬ, СПІВВІДНОШЕННЯ, СЕКСУАЛЬНІ ЧИННИКИ, СЕКСУАЛЬНА ДЕЗАДАПТАЦІЯ, СЕКСУАЛЬНА ПОВЕДІНКА, СЕКСУАЛЬНА АВЕРСІЯ, КОНСТАТУЮЧИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ, ФОРМУЮЧИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ. ІНСТИТУЦІОНАЛЬНА КРИЗА, ІНСТИТУЦІОНАЛЬНО-КРИЗОВИЙ ПІДХІД, МАСКУЛІННОСТЬ, ПОДРУЖНЯ АДАПТАЦІЯ, ТРАНСФОРМАЦІЙНИЙ ПІДХІД, СИСТЕМНИЙ ПІДХІД, СОЦІОЛОГІЗАТОРСКИЙ ПІДХІД, ФЕМІННОСТЬ.

?????? 1. ????????????????-???????????? ??????????? ???????? ????????? ?????????? ?????????????? ????????? ???

1.1 Особистісні особливості подружжя в сексуально дезадаптованих парах

С. Агарков відзначає, в наш час що значно загальмувалося вивчення психосоціальних чинників і психологічних механізмів (насамперед парних) виникнення сексуальної дезадаптації в подружніх парах. Він пов'язує це явище з розвитком медичних технологій: становлення андрології й так званої сексуальної хірургії, що викликали різке посилення уваги до дослідження соматичних причин сексуальних розладів і подружньої дезадаптації.

Поява на ринку нових препаратів для лікування порушень ерекції в чоловіків значно змінила структуру типових патогенних ситуацій у сфері інтимних відносин. Зокрема, зросла кількість шлюбів і партнерських альянсів з різницею у віці двадцять п'ять і більше років, значно ускладнилася структура позашлюбних відносин. Завдяки появі платних сексуальних послуг з'явилася можливість реалізації альтернативних сценаріїв: добровільного садомазохізму, свінгерства, віртуального (комп'ютерного) сексу [1; 96].

Водночас справжнім каменем спотикання залишається проблема сексуальної дезадаптації жінок. У медицині дотепер відсутня єдина діагностична номенклатура розладів жіночої сексуальності, не створено жодного ефективного препарату або апаратного методу лікування аноргазмії в жінок (фірма «Pfizer», творець «Віагри», остаточно відмовилася від подальших розробок у даній області через високу залежність жіночої сексуальності від психосоціальних чинників і безперспективність фармакотерапії).

Крім того, за останні 15-20 років сексуальна поведінка жінок сильно змінилася. Значно знизився вік початку статевого життя, різко зросла дошлюбна сексуальна активність і сексуальна активність жінок у шлюбі [35;94]. Сучасна жінка приблизно вдвічі частіше відчуває оргазм, орієнтована на різноманітність у сексі й допускає зміну партнера, якщо емоційні відносини з ним зайшли в тупик. Таким чином, колишня концепція, у якій жінка залишалася «тіньовим» невимогливим і приязним партнером, не відбиває реалій сьогоднішнього життя [5; 18].

Що стосується чоловічої сексуальності, то вона продовжує бути переважно механістичним феноменом, незважаючи на сформульований ще півстоліття тому принцип парності сексуальних функцій і наявність цілого ряду порушень, прояв яких цілком і повністю залежить від партнера. Серед них слід відзначити порушення міжособистісних відносин з партнером, особливості психосексуального розвитку, статево-рольові розлади, невідповідність статевої конституції партнерів, а також тонкі порушення психосексуальних орієнтацій, які до відомого ступеня можуть бути або компенсовані в союзі з адекватним партнером, або стати непереборною проблемою [32; 44; 67]. Адекватне партнерство може компенсувати м'які інволюційні прояви, пом'якшити психопатичні риси вдачі одного з партнерів. При дії тимчасових дисбалансуючих чинників повноцінність відновлення сексуальних відносин цілком залежить від вихідного рівня подружньої адаптації.

Подружня адаптація, будучи інтегративним феноменом, відбиває, таким чином, погодженість взаємодії подружжя на соціальному, психологічному, соціально-психологічному й біологічному рівнях, торкаючись всіх сторін життя й взаємин. У зв'язку із цим саме вивчення проблем подружньої дезадаптації є актуальною психологічною проблемою, а та обставина, що порушення функціонування родини часто служить причиною розлучення, надає їй соціального значення й виводить за рамки клінічного підходу. Багатофакторна обумовленість дезадаптації подружжя, різноманіття її причин, поліморфність проявів і складний генезис, у якому відіграють роль невідповідність характерологічних рис, особливостей індивіда, сексуальної поведінки кожного з подружжя, поєднання в парі різних типів сексуальної культури й цілий ряд інших чинників, визначають включеність даної проблематики в загально-психологічний контекст.

У даній роботі подружня дезадаптація розглядається як екстра-сексуальне утворення, пов'язане з патологією подружньої комунікації. Як було зазначено вище, подружня дезадаптація включає й сексуальний параметр, а СДА слід розглядати в контексті подружньої системи, де порушення сексуальної сфери можуть бути проявами як дезадаптаційних, так і адаптаційних процесів (психологічних захистів, маніпулятивних стратегій тощо). Такий розгляд СДА є правомірним відповідно до концепції багато-вимірності адаптаційних механізмів, запропонованої О.С. Кочаряном [10, 68], згідно з якою поведінка людини може бути представлена як вектор у п'ятивимірному ознаковому просторі, утвореному механізмами захисту, подолання, маніпуляції, компенсації й розрядки.

У пропонованій роботі три форми СДА (соціокультурна, конституціональна й біоритмічна) винесені за рамки дослідження; досліджуються ті форми СДА, у розвитку яких істотну роль відіграють психологічні фактори функціонування шлюбу. Соціокультурна форма з точки зору психологічного забезпечення дуже близька до статево-рольової форми СДА й тісно пов'язана зі статево-рольовими нормами функціонування в культурі. Що стосується конституціональної й біоритмічної форм СДА, то вони по суті є соматогенними. Таким чином, у роботі дослідження феномена сексуальної подружньої дезадаптації подано в цілісному й узагальнюючому вигляді. Системний аналіз проблеми дозволив розкрити деякі психологічні механізми дезадаптивних і дисфункційних сексуальних стратегій у шлюбі, виявити взаємозв'язок внутрішньо- і позасімейних чинників з формами й характером сексуальної дезадаптації в шлюбі.

1.2 Дослідження сімейних стосунків сексуально дезадаптованих подружніх пар

Вибір методів дослідження був обумовлений багаторівневістю й багатоплановістю поняття подружньої дисфункційності й дезадаптації. У цілому під дисфункційним (дезадаптивним) шлюбом у роботі розуміються шлюбні відносини, які характеризуються такими ознаками:

1)незадоволеність подружнім життям;

2)«припасування» актуального подружнього під очікування;

3)наявність суб'єктивної концепції розходження подружжя (упевненості шлюбних партнерів у відсутності загальних і/або подібних бажань, потреб, рис вдачі тощо);

4)подружні відносини й схема прийняття рішень базуються на концепції влади (хто правий), а не компетенції (хто більш адекватний).

Дезадаптація й дисфункційність існують на нуклеарному (внутрішньо-сімейному) і системному (позасімейному) рівнях і можуть описувати характер комунікації усередині шлюбу (релятивна форма), громадські відносини й зв'язки шлюбу (соціальна форма: стійка й ситуативна), а також стосуватися всіх проявів сімейного функціонування (тотальна форма).

Виходячи з викладених методологічних принципів, у зв'язку з необхідністю організації системного вивчення проблеми СДА в загально-психологічному контексті у дослідженні застосовувалися методики, що дозволяють оцінити як нуклеарний, так і позасімейний рівні адаптованості й функціональності шлюбу. У цілому використано методики можна розділити на три основні групи:

Методики подружньої взаємодії, що оцінюють характер функціонування родини на різних рівнях і дозволяють виявити форми комунікації, що реалізуються в сімейних відносинах, особливості міжособистісного сприйняття й соціальної взаємодії.

· Одношкальний опитувальник подружньої комунікації Бенвеню (Додаток А), за допомогою якого оцінюється рівень подружнього щастя - інтегральний показник подружньої адаптації, що містить параметри сексуальної задоволеності, задоволеності комунікацією, єдності інтересів тощо.

· Опитувальник подружньої адаптації (Додаток Б). Він містить у собі 17 тверджень і складений на основі контрольного списку параметрів подружньої адаптації Д.Х. Спринкли, Б.Л. Фишер, що включає такі параметри згуртованості родини й сімейної функціональності (адаптації):

Параметри згуртованості родини:

1.Емоційна атракція подружжя.

2.Диференціація (самостійність і відповідальність) подружжя.

3.Подружжя піклується один про одного, не боячись залежності.

4.Взаємна вербальна й невербальна підтримка.

5.Відданість, готовність брати на себе відповідальність за благополуччя один одного.

6.Почуття суб'єктивної безпеки в шлюбі.

7.Подружня надійність, дотримання партнерами правил і зобов'язань.

8.Сімейна ідентичність, почуття спільності.

9.Готовність допомагати один одному, надавати фізичну допомогу.

10.Перевага суб'єктивно приємних контактів між подружжям.

Параметри власне сімейної адаптації:

1. Подружня гнучкість, здатність міняти поведінкові моделі й погляди залежно від ситуації.

2. Демократичний розподіл лідерства в сім'ї.

3. Наполегливість у поведінці подружжя на противагу агресивності й пасивності.

4. Успішне подолання розбіжностей у різних сферах функціонування родини.

5. Здатність міняти правила сімейних стосунків, якщо це необхідно.

6. Рольова гнучкість, здатність модифікувати рольову структуру, якщо це необхідно.

7. Здатність асимілювати позитивний і негативний зворотний зв'язок.

· Методика вільного опису В.Х. Крокетт, що дозволяє виявити когнітивну складність уявлень про чоловіка / дружину, а також рівень позитивної оцінки якостей і характеристик один одного. Суть методики зводиться до того, що кожному з подружжя пропонується список з п'яти ролей, які його/її партнер може виконувати в шлюбі:

§ мати (батько);

§ статевий партнер;

§ господарка (хазяїн);

§ діловий партнер;

§ комунікативний партнер

і дається завдання перелічити як найбільше основних якостей дружини (чоловіка) у кожній ролі (на опис кожної ролі приділяється 3 хвилини).

· Шкала сексуальності В.Е. Снелл і Д.Р. Папини (Додаток В), що дозволяє оцінити характер, адекватність і адаптивність ставлення обстежуваного до статевого життя в шлюбі. Методика містить три субшкали, спрямовані на виявлення ряду суб'єктивних аспектів сексуальності індивіда: 1) сексуальна оцінка (оцінка своїх сексуальних можливостей), 2) сексуальна заклопотаність (надмірна фіксованість думок на сексі) і 3) сексуальна депресія (почуття пригніченості, пов'язане із сексуальним життям).

· Опитувальник задоволеності шлюбом, спрямований на оцінку ступеня погодженості думок подружжя щодо найважливіших питань шлюбу.

· Опитувальник «Реакції подружжя на конфлікт» (Додаток Г), розроблений О.С. Кочаряном. Опитувальник включає ряд шкал, що описують конативні стратегії, характер емоційного реагування й індивідуально-специфічні захисні патерни:

А) конативні й емоційні шкали:

- шкала неконструктивних установок. Дозволяє виявити деструктивні й дезінтегративні шлюбні установки в подружній парі, пов'язані (у тому числі) з порушенням прийнятного рівня автономії в шлюбі;

- шкала депресії. Спрямована на виявлення подружніх стратегій реагування на конфлікт, пов'язаних із фрустрацією потреби в інтимності, теплих емоційних відносинах, подружній спільності. Поведінкові реакції в таких випадках можуть бути описані в термінах депресивних проявів (сповільненість афекту й інтелекту, астенізація, апатія, почуття провини тощо);

- шкала агресії. Дозволяє виявити характер проявів агресії в подружніх взаєминах (пряма/непряма/зміщена; фізична / вербальна);

- шкала соматизації тривоги. Дозволяє виявити загальний рівень соматизації та заклопотаності здоров'ям;

- шкала фіксації на психотравмі. Дозволяє визначити наявність і ступінь «застрягання» афекту й інтелекту на психічній травмі;

Б) шкали захисних механізмів:

- шкала протективних механізмів, що дозволяє виявити рівень активності й специфічні форми механізмів психологічного захисту, пов'язаних з обмеженням доступу психотравмуючої інформації у свідомість (витиснення, заперечення складнощів, регресія тощо);

- шкала дефензивних механізмів, що дозволяє виявити реінтерпретативну активність індивіда, за рахунок якої психотравмуюча інформація надходить у перекрученому вигляді (раціоналізація, ізоляція, інтелектуалізація тощо).

· Рисунковий тест фрустрації Розенцвейга, що разом з опитувальником «Реакції подружжя на конфлікт» дає можливість співвіднести нуклеарний і системний конативні рівні реагування, зіставити поведінкові реакції усередині шлюбу й у соціальних ситуаціях.

· Опитувальний листок сексуальних фантазій на основі класифікації У. Мастерса, В. Джонсон, Р. Колодни, що передбачає виділення таких груп коїтальних і позакоїтальних фантазій і сновидінь:

1) експериментування - індивід уявляє, що грає роль (кінозірки, повії й ін.) або виконує дії, неможливі для нього/неї в реальному житті (заняття сексом в громадських місцях, зоофілія тощо). Подібні «ризикові» фантазії стимулююче впливають у зв'язку з фактом порушення суспільних норм, а також як спосіб осягти щось нове, незвідане;

2) завоювання - фантазії, що містять елемент використання владних повноважень (без фізичної сили), примушування до сексуального контакту, скорення; індивід уявляє себе королем, рабовласником, тюремником тощо;

3) покірливість - людина уявляє себе жертвою, якою командують, попихають або яку спокушують;

4) заміна партнера - коїтальна фантазія, коли реальний партнер подумки заміщається іншою людиною із числа знайомих або якимось ідеальним «сексуальним партнером» (відомим актором/акторкою, кіногероєм, цілком вигаданим персонажем тощо);

5) груповий секс - зазвичай оргії, у яких можуть брати участь будь-які персонажі, починаючи від особистих друзів і закінчуючи героями стародавнього Рима;

6) спостереження - візіоністські фантазії, коли людина уявляє себе свідком статевого акту;

7) зґвалтування - жінка або чоловік уявляють сцени, у яких вони стали жертвами насильства (у т.ч. гомосексуального). Фантазії зґвалтування звільняють жертву від персональної відповідальності за насолоду сексом;

8) садомазохізм - фантазії з використанням фізичного насильства й загострення уваги на болю, завданому жертві;

9) ідилічні зустрічі - фантазії про зустрічі з незнайомцем/незнайомкою в практично ідеальних умовах (у саду, на пляжі, на незаселеному острові тощо).

методики багаторівневої оцінки особистості:

· опитувальник акцентуацій характеру Леонгарда-Шмішека;

· тест Л. Сзонди;

· методика багатобічного дослідження особистості (MMPI) у варіанті Ф.Б. Березіна й співавт.

· багатофакторний особистісний опитувальник Кеттелла.

Статево-рольові шкали, що дозволяють виявити взаємозв'язок соціальних і нуклеарних характеристик шлюбу з окремими формами СДА й чутливі до різних рівнів особистісних утворень маскулінності/фемінінності. Методики спрямовані на вивчення статевої самосвідомості в подружніх парах: статеворольової ідентичності, стереотипів, поведінки, а також статеворольових і сексуальних переваг. Шкали дозволяють установити індивідуальний ступінь виразності фемінінності, маскулінності, андрогінності, визначити суб'єктивне ставлення особистості до “реального” й “ідеального” рівнів розвитку цих рис, виявити суб'єктивні уявлення про статево-рольові норми:

· ACL-шкала A.B. Хеилбрун і Х.Г. Гудг (Додаток Д), чутлива до соціального рівня маскулінності/фемінінності й дозволяє оцінити статево-рольову Я-концепцію індивіда. В основі шкали лежить концепція маскулінності як інструментальності й фемінінності як експресивності. ACL-шкала орієнтована на діагностику особистісних рис і заснована на техніці контрольного списку прикметників Х.Г. Гудг, що відбивають маскулінні й фемінінні риси й мають статево-рольовий індекс. Змістова валідність шкали підтверджена незалежними експертами (86% маскулінної шкали й 81% фемінінної збігаються з експертними оцінками). Субшкали маскулінності й фемінінності є незалежними і характеризують як маскулінність-інструментальність (діловитість, агресивність, конкурентність, цілеспрямованість, низьку емпатичність), так і фемінінність-експресивність (емоційність, емпатичність і комунікативну компетентність). Як показав О.С. Кочарян ACL-шкала чутлива до соціального рівня маскулінності/фемінінності й відбиває статево-рольову Я-концепцію індивіда;

· п'ята шкала методики багатобічного дослідження особистості (MMPI) у варіанті Ф.Б. Березіна й співавт. П'ята шкала MMPI чутлива до біосоціального рівня маскулінності/фемінінності. Існує зв'язок між показниками за п'ятою шкалою MMPI і концентрацією ряду гормонів (ЛГ, ПРЛ, АКТГ) у плазмі крові, що відбиває чутливість даної шкали до біогенних аспектів маскулінності/фемінінності. Крім того, показана кореляція даної шкали із соціальним рівнем маскулінності/фемінінності;

· проективна шкала Dur-Moll L. Szondi, чутлива до біологічного рівня маскулінності/фемінінності (її показники корелюють із індивідуальним морфотипом).

Чоловічі реакції (Dur) у рамках методики розглядаються як тверді, ригідні, а жіночі (Moll) - як пластичні, змінювані, такі, що піддаються трансформації.

Посилення за потребами у психосексуальній сфері означають лише посилення Dur/Moll реакцій. Показник маскулінності, у такий спосіб:

М =(Rd / Rd + Rm) 100% ,

де Rd - кількість Dur- відповідей,

Rm - кількість Moll- відповідей.

РОЗДІЛ 2. Психологічна профілактика й корекція сексуальної дезадаптації й дисфункційності шлюбу

2.1 Методологічні основи корекційної роботи з родиною

Сімейне консультування, корекція подружньої комунікації й профілактика її порушень є особливою формою психологічної роботи, орієнтованої на подружню пару (систему) і її проблеми. Консультування покликане допомогти подружжю перебороти сімейні конфлікти й кризові ситуації, досягти гармонії у взаєминах, забезпечити взаємне задоволення потреб, відновити порушені подружні відносини [51; 67; 70].

Ряд дослідників [1; 11; 37; 51; 61] схильні розглядати сімейне консультування як набір простих, поверхневих і короткочасних корекційних впливів, які виробляються в кризових ситуаціях і дозволяють знайти вихід з конкретних конфліктів. При цьому використовуються насамперед такі методи, як експлікація, заохочення, індивідуальні рекомендації й поради. Однак зазначений підхід до проблеми сімейного консультування представляється не цілком коректним, оскільки цей вид діяльності припускає глибинний вплив на подружжя й подружні відносини [19; 29; 56].

Насамперед сімейне консультування передбачає не тільки й не стільки кризову допомогу, скільки довгостроковий, постійний супровід родини на всіх етапах її життєдіяльності. Крім того, воно характеризується широким і систематичним підходом, що вимагає значних зусиль для зміни ригідних, стійких, тугозрушуваних форм поведінки, що порушують взаємини подружжя, а також корекції й перебудови подружньої взаємодії [30; 63]. Фактично консультування в частині, пов'язаній із коригувальними формами роботи, змикається з подружньою й/або сімейною терапією й залучає відповідні методи для вирішення завдань відновлення нормальних сімейних стосунків.

На сьогодні існує цілий ряд напрямків подружньої терапії й корекції шлюбних відносин, методи яких широко використовуються в практиці сімейного консультування. Серед них необхідно виділити такі підходи:

· психодинамічний;

· біхевіористський;

· гуманістичний (гуманітарно-психологічний);

· системний;

· ціннісний;

· інтегративний.

Представники динамічного напрямку розглядають подружню дисгармонію й дезадаптацію з точки зору внутрішньої мотивації поведінки подружжя. Вони простежують динаміку міжособистісних відносин і її зв'язок з динамікою психічних процесів, вивчаючи особливості й роль нереалізованих очікувань, обумовлених дитячим досвідом [58; 93]. Сімейні конфлікти розглядаються з урахуванням попередніх фруструючих ситуацій, а також досвіду, отриманого в минулих, емоційно значущих відносинах. Велика увага приділяється характеристикам міжособистісної взаємодії в родинах, у яких виховувалося кожне подружжя.

Основними передумовами до зміни дисфункційних відносин вважаються здатності:

- до розуміння зв'язку між актуальним і минулим досвідом, між нинішніми відносинами й дитячо-батьківською взаємодією;

- до контролю за своєю поведінкою;

- до порівняння, тобто до еволюційного зіставлення, при якому враховуються всі колишні джерела актуальної поведінки кожного подружжя.

Шлюб у динамічному підході розглядається як результат впливу сил, що сформувалися в результаті минулого досвіду подружжя, головним чином у їх колишніх міжособистісних зв'язках [93]. Окрема увага приділяється шлюбу як договору або угоді, побудованим на невисловлених надіях і очікуваннях подружжя, а також висловлених обіцянках і правилах, з якими кожний з партнерів вступає в сімейне життя [12, 257]. Відповідно до концепції Дж. В. Маддок [46], здорова родина може бути розглянута в контексті таких патернів, як “влада” і “керування”. Їхнє співвідношення звичайно є ієрархічним, і подружжя розділяє владу рівною мірою. Такі родини характеризуються балансом влади (сили), тобто здатністю впливати, і контролю (керування), тобто здатністю контролювати вплив з зовні [58, 86]. Близькість (інтимність відносин, довірчість) між подружжям обумовлює й підтримує характер поділу влади. У дезадаптивній і дисфункційній родині подружжя (батьки) не мають рівної влади. При цьому в домінантного подружжя (батька) більш високий статус, у той час як мати й діти перебувають на нижчому рівні ієрархії, у підлеглому положенні [62].

Порушення балансу «влада/контроль» призводить до формування дезадаптивних патернів подружніх відносин [11; 63]. Посилення «керування» веде до депривації членів родини, блокуючи сферу самовираження й особистих потреб, визначаючи при цьому їхню емоційну нестабільність, труднощі в контролі ситуації. При цьому домінантне подружжя може управляти родиною, обмежуючи поведінку її членів і зв'язки родини зі співтовариством [58; 99].

Діти, що ростуть у родині з конфліктами на сексуальному ґрунті й СДА, соціалізуються, орієнтуючись на відносини “влади”. Позиція керування поведінкою інших у них послаблена, і вони найчастіше воліють компенсувати її, пригнічуючи оточуючих. Ф. Тулуз [65] вважає, що такі родини характеризуються браком інтеграції із суспільними нормами (системною дисфункційністю), на противагу яким у родинах виникає “внутрішнє право”, що відображає страх перед зовнішнім світом і забороняє вихід за межі сімейної групи. Сімейна спільність сприймається як взаємна приналежність один одному, що поширюється й на статеві взаємини.

Ф. Тулуз [65] вважає, що ознакою подружньої дезадаптації є формування інцестних відносин (реальних або віртуальних), які стають засобом збереження цілісності шлюбу й запобігають розпаду родини. Батько переміщає свої сексуальні й емоційні потреби на дочку й віддаляється від дружини, що зменшує напругу в подружніх відносинах. Матері ж при цьому свідомо або неусвідомлено підштовхують дочок до батьків [86]. Таким чином, інцест зі зсувом ролей батько-дочка виступає свого роду стратегією подолання родиною ускладнень у подружніх відносинах. Родина підтримує баланс через ригідні правила / норми, і її члени при цьому займають адаптивні, але дисфункційні позиції [58].

Родини із сексуальним насильством дисгармонійні й нестабільні [86]. Для них характерна відсутність емоційної й фізичної близькості між подружжям в поєднанні з регулярними сексуальними стосунками. У ряді випадків спостерігається ситуація, коли жінці потрібно більше прихильності й еротизму [65]. Чоловік емоційно віддаляється, а як засобу зближення віддає перевагу сексуальному акту. У результаті може сформуватися стереотипна модель, коли дружина обвинувачує чоловіка в недостатньому прояві любові, а чоловік говорить насамперед про частоту занять сексом [1; 17], але частіше сексуальні відносини між подружжям у таких родинах аверсивні [58; 86].

Суть корекції подружніх відносин і СДА полягає у виробленні й узгодженні даного подружнього договору, заснованого на усвідомленні й вербалізації несвідомих установок, страхів й експектацій з наступним пошуком і закріпленням компромісного рішення, що влаштовує обох партнерів [53].

На протилежному полюсі корекційної методології знаходиться біхевіористський (поведінковий) підхід, у рамках якого корекція подружніх відносин спрямована на зміну поведінки партнерів на основі навчання [53].

Даний підхід дозволяє:

а)управляти бажаною і позитивно оцінюваною поведінкою подружжя у відношенні один до одного;

б)отримувати необхідні соціальні знання й навички, особливо в комунікативній сфері й області спільного вирішення проблем, що виникають;

в)виробляти й реалізовувати подружню угоду про спільну зміну поведінкових сценаріїв.

У біхевіористському підході споконвічно ставиться мета підвести подружжя до необхідності укріплення впевненості партнера в міцності шлюбу й реалізації поведінки, яка б несла позитивний емоційний заряд. Робота з підвищення подружньої адаптації, таким чином, передбачає, що подружжя в конфліктних ситуаціях недостатньо володіє основними соціальними навичками й уміннями (насамперед воно не вміє правильно спілкуватися й ефективно вирішувати проблеми, що виникають) [25]. Корекція будується на використанні ряду вправ, спрямованих на систематичну розробку соціальних навичок [56].

Гуманітарно-психологічний підхід виник на противагу як зайвій орієнтованості динамічного підходу на минулий досвід, так і маніпулятивності біхевіористського підходу [24; 49]. Метою подружньої терапії згідно з гуманітарно-психологічним підходом є трансформація відносин у результаті підвищення відкритості й толерантності подружжя по відношенню один до одного, усвідомлення партнерами взаємної цінності й автентичності. Таким чином, на першому місці стоїть необхідність прямого, щирого й відкритого спілкування, що є невід'ємною частиною автентичного самовираження кожного з подружжя.

Основним є підхід К. Роджерса, суть якого в тому, що психолог ставиться до подружжя недирективно й стимулює пару до щирої вербалізації власних почуттів. Співчуття, сердечність і щирість при підході К. Роджерса є не тільки основою ставлення до клієнта, але й програмою лікування. У результаті подружньої терапії й корекції шлюб набуває таких рис: кожний з подружжя може залишатися самим собою й розвивати свої здібності й таланти, вони не прагнуть маніпулювати поведінкою один одного, підкоряти собі партнера, проявляти свою владу над ним.

Сьогодні широко поширився системний підхід. У сфері корекції подружніх відносин можна розділити напрямок, пов'язаний із впровадженням методології загальної теорії систем, і спеціальний системний підхід, що бере свій початок у рамках сімейної терапії [27; 56].

Застосування системного підходу в практиці корекції подружніх відносин означає, що до сфери уваги дослідника потрапляє взаємна обумовленість поведінки партнерів по шлюбу [36; 73]. Мішенню спостережень і корекції стає вплив поведінки одного партнера на іншого (а також на інших членів родини). Слід зазначити, що подібний аналіз поведінки всіх членів родини характерний не тільки для системного підходу, але й для біхевіористського, коли застосування принципу заохочень і покарань за зміни в поведінці спрямоване на фіксацію/елімінацію певних форм реагування, на регулювання частоти їхнього прояву в майбутньому [56; 53]. Однак у системному підході особлива увага приділяється рівновазі подружньої системи, її гомеостазу [29]. Як відзначає В. Сатир [64], «всі родини перебувають у балансі, і питання лише в тому - яку ціну повинен заплатити кожний член родини для підтримки цього балансу». Людина, що не може відкрито виявити свої бажання, здатності до особистісного зростання й близькості з іншою людиною, зазвичай переживає змішані почуття інфантильності, безсилля, некомпетентності й відсутності знаків сексуальності. Такі люди мають труднощі з авторитетом, автономією й сексуальністю, що й проявляється у характері комунікацій. Наростаюче взаємне відчуження приводить подружжя до терапевта, мета якого - виявити й усвідомити ті способи, якими шлюбні партнери використовують один одного для підвищення самоповаги.

Таким чином, рольова структура гармонійної родини - це цілісна погоджена система, що забезпечує потреби членів родини й відповідає їхнім можливостям. У дисгармонійних шлюбах вона спотворюється і не забезпечує достатнє задоволення потреб подружжя, їхнє особистісне зростання внаслідок відсутності емоційної прихильності, порушення комунікації тощо. У порушених сімейних системах їхні члени змушені жертвувати своїм статусом і межами особистості, щоб забезпечити виживання системи, незважаючи на відсутність переживання шлюбу як успішного.

Д. Валлерстайн [28] виявив, що найбільш значущим для сприйняття шлюбу як успішного є якесь дифузійне почуття «золотої середини», збалансованості індивідуальних потреб, бажань і очікувань, поділюване обома подружжями, що формується в процесі динамічної взаємодії. Його виникнення обумовлене загальними цінностями, високою значущістю подружніх відносин, збігом образу очікуваного шлюбу з реальним, досвідом дитячих років і отроцтва тощо. «Золота середина» підтримується за рахунок емоційної зрілості, особистісного зростання, рівня емпатії кожного з подружжя [21, 167].

Формування почуття «золотої середини» безперервним процесом спільного вирішення ряду психологічних завдань (у протилежному випадку шлюб стає дисфункційним). Деякі з них, такі, як створення спільності при збереженні автономії кожного з подружжя, найбільш актуальні на ранніх етапах шлюбу, хоча й вимагають перегляду при народженні дитини й у період «спустілого гнізда» [28]. Інші завдання - наприклад, взаємна підтримка - актуалізуються в міру старіння сімейної пари, під час кризи відносин або в умовах постійного стресу [34]. У деяких родинах головним завданням є створення й підтримка сексуальної близькості [34; 94]. Взагалі, створення повноцінних сексуальних відносин, що приносять радість, захист їх від зовнішніх чинників, пов'язаних з виконанням домашньої й професійної діяльності, а також збереження романтичних уявлень про любов є однією з важливих умов успішності шлюбу [28].

Послідовники системного підходу бачать у подружніх проблемах і конфліктах явище нерозумного ставлення до життя й шлюбу, результат незнання закономірностей подружнього союзу, заснованого на нереалістичних уявленнях («сімейних міфах») [30; 34]. Системний підхід передбачає відновлення раціонального начала, тверезу оцінку стану справ і практичне вирішення проблем, що виникають, зниження романтичного напруження, інформування партнерів про закономірності розвитку сімейних і подружніх відносин [63]. Такий раціональний підхід діаметрально протилежний гуманітарному підходу, що працює в площині почуттів, відмови від раціональних побудов як марних розмірковувань й інтелектуальних спекуляцій.

До системного підходу можна віднести й методологію корекції подружніх відносин, прийняту у вітчизняній практиці. Оригінальність даного підходу полягає в тому, що родина розглядається як система, що здатна до саморозвитку й досягає своїх цілей шляхом проб і помилок, а завданням подружньої терапії є корекція порушених стереотипів поведінки в цій системі [42]. Метою профілактики й корекції стає відновлення сімейних зв'язків і руйнування дезадаптивних моделей комунікації шляхом придушення або послаблення сімейних конфліктів, а, отже - запобігання розвитку глибинних форм дезадаптації й дисгармонії.

Основою дисгармонії в родині, на думку Т.М. Мішиної [72], є незрілість відносин, взаємозалежність, наявність невротичного компонента у відносинах, боротьба за владу в родині, постійне суперництво подружжя тощо. Процес корекції включає поступовий перехід від дискусії про ті або інші явища, спостережувані в родині, до усвідомлення їхніх дійсних причин. Із цією метою проводиться аналіз неадекватних взаємних вимог і стереотипів щодо сімейних ролей. Наступним етапом стає реконструкція порушеної системи зв'язків і, нарешті, формування нових основ і моделей реагування [39].

Ціннісний підхід до корекції подружніх відносин передбачає усунення протиріч у родині шляхом переорієнтації її на вищі цінності, а не традиційні «егоїстичні» потреби, цілі й вимоги кожного з подружжя. Даний підхід заснований на уявленні про те, яким має бути ідеальний шлюб з точки зору індивідуальної й громадської зрілості. Люди повинні шукати правильний життєвий шлях, намагатися правильно вчиняти й любити один одного, розуміти шлюбного партнера й безкорисливо піклуватися про нього. Співробітництво, допомога іншому, самопожертва мають більшу цінність, ніж егоїстичне прагнення до власної вигоди.

Останнім часом у подружній терапії намітилися синтетичні й інтегративні тенденції, засновані на використанні фахівцем-психологом концепцій і методів, що відносяться до різних підходів, виходячи з вимог ситуації, постійно збагачуючи свою практику новими елементами, приймаючи суто індивідуальне вирішення в кожному конкретному випадку.

У зв'язку з різноманітністю форм сексуальної дезадаптації подружніх пар були відібрані техніки, адекватні для тієї або іншої форми дезадаптації, виходячи із принципу специфічності підходу до різних форм СДА. Існує велика різноманітність технік подружньої сексуальної терапії [37; 48; 60; 78; 90]. Пропонована програма корекції відносин у СДА-парах ґрунтується на таких принципових положеннях:

А. В основу основ покладена психічна, а не подружня адаптація. Як показано у працях О.С. Кочаряна [56; 57], подружня адаптація може досягатися шляхом інтрапсихічної деструкції подружжя (існують свідчення, що поліпшення психологічного стану одного з подружжя погіршує стан іншого). Більш того, у тих випадках, коли корекційний вплив на особистість подружжя обмежений, завдання подружньої адаптації може суперечити необхідності вирішення внутрішньо-особистісних проблем подружжя.

Б. З методологічної точки зору програма побудована на принципах інтегративності, вона є еклектичною. Разом з тим у її основу покладені гуманітарний підхід і принципи клієнт-центрованої терапії К. Роджерса в індивідуальній, парній і груповій формах. Основне в даному підході - допомогти клієнтові ввійти у власний внутрішній світ, у власні переживання за рахунок забезпечення необхідних і достатніх умов терапевтичної зміни клієнта. На перших етапах корекційної роботи використовується техніка спільної сімейної терапії В. Сатір [86], що включає комунікативний, функціонально-рольовий і модельний аналіз.

2.2 Опис програми психокорекційної роботи із сексуально-дезадаптованими дисфункційними родинами

сексуальний дезадаптований шлюб психологічний

Метою програми є подолання СДА на основі формування високого рівня подружньої адаптації й відповідних поведінкових моделей, заснованих на зрілій комунікації, емпатії й відповідальності за свої дії й вчинки. Очевидно, що ця мета є досить загальною, однак вона поєднує ряд конкретних завдань, які вирішуються в рамках окремих модулів програми. У даному контексті такими є:

формування адекватних уявлень про шлюб;

зниження (елімінація) ризику реалізації шлюбними партнерами дезадаптивної поведінки, формування патернів адаптивного й компетентного подолання фруструючих ситуацій;

розвиток комунікативних навичок, заснованих на емпатії;

формування позитивної самооцінки подружжя й зниження рівня тривожності з метою зниження ризику актуалізації СДА;

операціоналізація емпатичної взаємодії;

визначення й корекція сформованих дисфункційних поведінкових стратегій;

підвищення когнітивної репрезентації проблем у подружній парі;

підвищення усвідомлення подружжям власних емоційних переживань, що репрезентують глибинні особистісні смисли;

підвищення рівня усвідомленості репрезентації подружніх проблем на рівні тіла.

У цілому стратегії корекції сексуальної дезадаптації включають як техніки, спрямовані на корекцію відносин (насамперед), так і техніки корекції сексуального досвіду. Терапевтична стратегія має як мішень розширення діапазону знань про секс, а також корекцію сексуального досвіду. Розширення знань здійснюється в ході індивідуальних, парних і групових занять. Обговорюються основні теми, пов'язані з інтимним життям і технікою статевого акту. Заняття тривають від 50 хвилин до двох годин залежно від форми (групової або індивідуальної) проведення заняття.

Техніки корекції сексуального досвіду містять у собі техніки систематичної десенсибілізації.

Програма реалізується в таких формах:

Індивідуальна (клієнт-центрований підхід К. Роджерса).

Спільна (підхід В. Сатір). Ця техніка включає в психодіагностичному плані три процедури: 1) комунікативний, 2) функціонально-рольовий і 3) модельний аналіз. Аналізу піддається характер розподілу похвал і доган між подружжями; конгруентність (погодженість) вербальної й невербальної складових повідомлення; чіткість саморепрезентації; опис результатів рефлексивних обмінів.

Групова (технологія груп зустрічей К. Роджерса, групи Юнга). Основне в даному підході - допомогти клієнтові ввійти у власний внутрішній світ, у власні переживання за рахунок забезпечення необхідних і достатніх умов терапевтичної зміни клієнта.

Опис програми корекції СДА (за сесіями):

1 сесія - спільна зустріч із обома подружжями, на якій відбувається постановка сімейного діагнозу на трьох рівнях: описовому, топічному і функціональному. Описовий рівень сімейного діагнозу полягає у виявленні тих симптомів, які відбивають аномальні типи взаємодії: сварки, дисгамії, зради, емоційне відчуження, алкоголізація тощо. На генетичному рівні розглядається еволюція шлюбу, причому актуальні подружні конфлікти аналізуються в контексті розвитку родини.

Функціональний рівень діагнозу полягає у виявленні провідного типу патологічної взаємодії партнерів: суперництво, ізоляція, псевдоспівробітництво, симбіоз тощо. Важливий також комунікативний аналіз, що передбачає виявлення характеру розподілу між шлюбними партнерами похвал і доган; конгруентності вербальної й невербальної складової повідомлення; чіткості самопред'явлення, а також опис результатів рефлексивних обмінів.

Спостерігаючи комунікацію між чоловіком і дружиною, психолог аналізує рівень самоповаги й характер «Я-образу» кожного подружжя, а також способи паразитичної взаємодії, які використовуються ними для підвищення самоповаги й створення бажаного «Я-образу». Згідно з В.Сатір, людина, що не може відкрито проявити свої бажання, прагнення до особистісного зростання й близькості з іншою людиною, звичайно переживає змішані почуття інфантильності, безсилля, некомпетентності й відсутності сексуальності. Такі люди мають труднощі з авторитетом, автономією й сексуальністю, що й проявляється в характері комунікацій.

Модельний аналіз полягає у виявленні очікувань прабатьків стосовно своїх дітей (подружжів, які звернулися за консультацією); функціонально-рольовий аналіз передбачає виявлення переважного типу подружньої взаємодії.

2 сесія - сесія роджеріанської спільної терапії. «Слабкий» член родини говорить першим. Другий при цьому мовчить. Його завдання полягає в тому, щоб почути свого партнера. Потім говорить другий партнер. Психотерапевт реалізує техніки рефлексії, емпатичної відповіді й метафори. Мета сесії - створити ситуацію взаємного слухання подружжя. На цьому етапі реалізується стратегія «проявлення себе», коли один член шлюбної пари у присутності іншого говорить про те, що він почуває й думає, бачить і чує про себе й свого партнера.

Крім того, на цьому етапі аналізуються межі між подружжями, об'єктивна концепція непримиренного розходження (якщо вона є) трансформується в концепцію унікальності. Обговорюються відносини влади (домінуючий чоловік / пасивна дружина, домінуюча дружина / пасивний чоловік; відкрита боротьба або суперництво; ізоляція).

Обговорення сексуальних проблем.

3 сесія - індивідуальна робота з «проблемним» членом родини в роджеріанському ключі. Подружжя опрацьовує свій внутрішній досвід, знаходить внутрішні конфлікти й проблеми, а також їхній зв'язок з виникненням СДА й дисфункційністю в шлюбі.

4 сесія - групова робота з автобіографією «проблемного» подружжя. Суть методики в такому: дається завдання написати автобіографію, причому дотримувати певної хронологічної послідовності не потрібно. Важливо ввійти в потік переживань, навіяних тематичними груповими сесіями й розглянути своє життя під кутом зору запропонованої на групі теми. На груповій сесії член групи зачитує свою автобіографію. Всі члени групи слухають, не перебиваючи й не перепитуючи. Ця вимога обов'язкова, тому що в протилежному випадку людина, що працює зі своєю біографією, може бути «вибита» із процесу переживання.

Потім починається другий етап групової сесії: члени групи починають ділитися своїми думками, фантазіями й емоціями з приводу зачитаної автобіографії, автор якої при цьому мовчить. У груповому матеріалі можуть бути й власне думки з приводу автобіографії, і випадки із власного життя тощо.

На третьому етапі групової сесії один із членів групи (він обирається тією людиною, що працює зі своєю автобіографією) зачитує вголос її автобіографію. Нарешті, на четвертому етапі групової сесії автор автобіографії говорить, що він почув, взнав, відчув тощо.

5 сесія - використовуються фокусингові техніки (шестикроковий фокусинг). У рамках цієї техніки клієнт проникає у власні несвідомі проблеми, звертається до джерел виникнення СДА.

6 сесія - групова техніка (група зустрічей). Допускається участь обох подружжів. Для розвитку статево-рольових властивостей особистості і їхньої гармонізації фасилітуються тематичні групи: «Мій досвід бути жінкою (чоловіком)», «Що в мені не приваблює чоловіків (жінок)?», «Хто такий ефектний чоловік (жінка)?» тощо. Обговорення проводиться як в одностатевих групах, так і в змішаних. У змішаній групі використовується техніка акваріума: внутрішнє коло (одностатеве) обговорює тему групової дискусії, а зовнішнє - (протилежне за статтю внутрішньому) тільки слухає й не має права вступати в дискусію. Проводяться три сесії: у першій дискусію веде перше коло, у другій кола міняються місцями, у третій іде спільне обговорення. Очевидно, що в ряді випадків для ведення цієї статево-рольової психотехніки необхідно більше, ніж три сесії.

Кожна сесія обмежена за часом 1,5-2 годинами. Техніка фасилітації такої групи є традиційною для роджеріанських груп [69]. Необхідно сказати, що в таких групах переплітаються біографічні, тематичні й інтеракціоністські компоненти. Частка кожного залежить від ступеня довіри в групі, схильності групи до терапевтичного контакту тощо.

7 сесія - продовження тематичної роботи за методикою «акваріума» або спільна група.

8 сесія - спільна терапія. Реалізація досвіду вирішення проблем на модельному зразку консультант-клієнт.

?????? 4. ?????????? ?????????? ???????????? ?? ?? ????????????

Вибірка була сформована відповідно до цілей і завдань дослідження. Усього в дослідженні взяли участь 15 подружніх пар (з них 11 мають дітей), що перебувають у зареєстрованому першому шлюбі. З них:

- вік учасників дослідження: чоловіки - 23-38 років (у середньому 33,3 р.), жінки - 21-36 років (у середньому 28,2 р.). Шлюбний стаж: 4-7 років. Різниця у віці між подружжями не перевищує п'яти років;

- вибір родин обумовлений тим, що даний сімейний вік є кризовим у зв'язку із трансформацією подружніх відносин суперництва у відносини ізоляції, що може призводити до розвитку СДА. За В. Кришталем, гармонію сексуальних відносин визначають чотири компоненти - особистісний, інформаційний, емоційний і поведінковий.

В обстежених подружніх парах уражений соціальний компонент сексуального здоров'я, переважно за рахунок інформаційно-оцінної складової (низької поінформованості в області психогігієни статевого життя й, як наслідок, неправильної інтерпретації сексуальних проявів). У ряді випадків спостерігалося послаблення соціокультурної складової, невідповідність типів сексуальної культури подружжя, а також порушення психологічного компонента внаслідок внутрішньо-особистісного конфлікту в дезадаптованих подружжів. Більш детально дані про розподіл СДА в основній групі подано в табл. 4.1.

Таблиця 4.1 Наявність/відсутність і розподіл різних форм сексуальної дезадаптації (СДА) у дослідницькій вибірці

Наявність та форми сексуальної дезадаптації	Кількість
	абс.	%%
Подружні пари без СДА	27	28,4
Подружні пари з різними формами СДА:	68	71,6
	Комунікативна	25	26,3
	Аверсія	8	8,4
	Статеворольова	15	15,8
	Сексуально-еротична	12	12,6
	Змішана	8	8,4

Нижче наведено соціально-демографічні характеристики основної групи. Рівень освіти респондентів відбитий на рис. 4.1.

Рис. 4.1. Сегментограма розподілу респондентів за рівнем освіти: 1 - незакінчена вища й середня спеціальна; 2 - середня й незакінчена середня спеціальна; 3 - вища.

Більшість респондентів (60%) працює (з них 59,65% за прямою спеціальністю). Інші 40% представлені особами, які добровільно або за згодою зі шлюбним партнером не зайняті в суспільному виробництві, але ведуть домогосподарство (5,26%; з них 100% жінок) і власне безробітними (34,74%), тобто вимушено не зайнятими в сфері суспільного виробництва (з них: 72,73% - жінки, 27,26% - чоловіки). Таким чином, 70% вибірки становлять особи, зайняті в ринковій або позаринковій сфері суспільного виробництва; 30% - безробітні.

Всі учасники дослідження - міські жителі. Залежно від житлових умов, вони розділилися в такий спосіб: окрема квартира - 16,84%; окрема кімната в гуртожитку - 17,90%; живуть із батьками або іншими родичами - 51,58%; знімають житло - 13,68%. Більш детальна інформація подана на рис. 4.2.

Рис. 4.2. Діаграма розподілу респондентів залежно від умов проживання: 1 - власна квартира; 2 - окрема кімната в гуртожитку або комунальній квартирі; 3 - окрема кімната у квартирі/будинку батьків чоловіка; 4 - окрема кімната у квартирі/будинку батьків дружини; 5 - окрема кімната у квартирі/будинку інших родичів; 6 - орендоване житло

Аналіз віку початку сексуального життя респондентів показав, що середній вік вступу в статеві стосунки становить від 17,6 років. Основна маса респондентів (76,85%) почала сексуальне життя у віці 16-18 років. Більш детально інформація подана на рис. 4.3.