Вплив Я-концепції на професійне самовизначення старшокласників

5

МЕЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

ХЕРСОНСЬКА ФІЛІЯ

Дипломна робота

на тему "Вплив "Я - концепції" на професійне самовизначення старшокласників"

Херсон, 2000

ЗМІСТ

Введення

1.Зміст Я-концепції та професійного самовизначення старшокласників

1.1 Самосвідомість і його місце в психічній організації людини

1.2 Поняття, структура і значення Я-концепції

1.3 Становлення самосвідомості в ранній юності як джерело формування Я-концепції

1.4 Особливості Я-концепції старшокласників

1.5 Професійне самовизначення як психологічний новотвір ранньої юності

1.6 Професійне самовизначення як психологічна проблема

2. Експериментальне дослідження впливу Я-концепції на професійне самовизначення старшокласників

2.1 Визначення показників Я-концепціі та професійного самовизначення старшокласників

2.2 Проведення, обробка и аналіз отриманих даних дослідження, висновки та рекомендації по впровадженню результатів дослідження

Заключення

Список літератури

Додатки

ВВЕДЕННЯ

Дипломна робота присвячена дослідженню впливу Я- концепції на професійне самовизначення старшокласників.

Особливість людини полягає в тому, що вона завжди намагається усвідомити, зрозуміти і відрефлексувати власну життєдіяльність. Свідомість і самосвідомість - одна з центральних проблем філософії, психології та соціології. Її значення обумовлене тим, що вчення про свідомість і самосвідомість складає методологічну основу рішення не тільки багатьох найважливіших теоретичних питань, але і практичних задач у зв'язку з формуванням життєвої позиції.

Спроможність до самосвідомості і самопізнання - виняткове надбання людини, що у своїй самосвідомості усвідомить себе як суб'єкта свідомості, спілкування і дії, становлячись у безпосереднє відношення до самого себе. Підсумковим продуктом процесу самопізнання є динамічна система уявлень людини про саму себе, сполучене з їхньою оцінкою, називана терміном Я-концепція.

Я-концепція виникає в людини в процесі соціальної взаємодії як неминучий і завжди унікальний продукт його психічного розвитку, як стійке й у той же час схильне внутрішнім коливанням і змінам психічне придбання. Вона накладає незгладимий відбиток на всі життєві прояви людини - із самого дитинства до глибокої старості.

Періодом виникнення свідомого “я”, як би поступово ні формувалися окремі його компоненти, вважається підлітковий і ранній юнацький вік. Практично усі психологи вказують цей вік як критичний період формування самосвідомості і розглядають розвиток самосвідомості як центральний психічний процес перехідного віку.

Зростання самосвідомості й інтересу до власного Я у підлітків веде до змін у характері становлення і структурі Я-концепції. У старшокласників у рамках становлення нового рівня самосвідомості відбувається формування щодо стійкого уявлення про себе.

Закінчуючи школу, школяр знаходиться на порозі вступи у самостійне трудове життя. Перед ним встають фундаментальні задачі соціального і професійного самовизначення. Його хвилюють багато серйозних питань: як знайти своє місце в житті, вибрати справу у відповідності зі своїми можливостями і спроможностями, у чому сенс життя, як стати дійсною людиною й багато інших, стає основною спрямованістю особистості і проблема вибору професії, подальшого життєвого шляху.

Складність і багатогранність особистісних змін у ранньому юнацькому віці, його визначальна роль на хід подальшого розвитку особистості обумовлює актуальність обраної нами теми дослідження: “Вплив Я-концепції на професійне самовизначення старшокласників“.

Актуальність проблеми посилюється, коли мова йде про професійне самовизначення, реальний вибір професії, рід занять - це основа самоствердження людини у суспільстві, одне з головних рішень життя. Виникає питання: А чи готов старший школяр сьогодні зробити реальний такий вибір життєвого шляху? Наскільки він готовий відповісти на усі виникаючі питання: потреба в пізнанні себе, оточуючого світу, як мене сприймають, як я виглядаю, що я можу, ким стану - ці питання відрізняють психологію старшого школяра.

Виходячи з вищевикладеного нами, була сформульована основна гіпотеза дослідження: змістовні характеристики Я-концепції впливають на професійне самовизначення старшокласників.

Робоча гіпотеза дослідження: змістовні характеристики Я-концепції, що впливають на професійне самовизначення старшокласників будуть мати відмінності для юнаків і дівчат.

Об'єкт дослідження: Я-концепція і професійне самовизначення старшокласників.

Предмет дослідження: взаємозв'язок змістовних характеристик Я-концепції і професійного самовизначення старшокласників.

Для досягнення цілі і перевірки гіпотези в процесі дослідження ми будемо вирішувати наступні задачі:

Згідно аналізу вітчизняної і зарубіжної літератури вивчити й узагальнити структуру і значення понять Я-концепції та професійного самовизначення старшокласників.

ѕ Встановити співвідношення понять Я-концепції і професійного самовизначення.

ѕ Визначити показники понять Я-концепції і професійного самовизначення старшокласників.

ѕ Провести експериментальне дослідження Я-концепції і професійного самовизначення старшокласників.

ѕ Виявити кореляційні залежності між змістовними характеристиками Я-концепції і професійного самовизначення юнаків та дівчат.

ѕ Визначити різниці в характері зв'язку Я-концепції і професійного самовизначення юнаків та дівчат.

Для вирішення поставлених задач ми будемо використовувати наступні методи дослідження:

ѕ порівняльний метод;

ѕ експериментальне дослідження;

ѕ комплекс методів психологічної діагностики;

ѕ методи первісної й вторинної обробки даних;

Теоретична значущість роботи та її новизна полягає в тому, що

а) з огляду на велике різноманіття теорій і підходів, все ж таки не існує єдиної, де розглядається вплив Я - концепції на професійне

самовизначення;

б) ми знаходимо теоретичне вирішення проблеми.

Практична значущість і новизна нашого дослідження в тому, що ми:

а) визначаємо показники професійного самовизначення, що можуть бути використані як тестові в подальших дослідженнях;

б) конкретизація зв'язку між Я-концепцією і професійним самовизначенням старшокласників дозволяє виявити ті характеристики системи уявлень про себе, динаміка яких може уплинути на успішність професійного самовизначення юнаків і дівчат на цьому віковому етапі розвитку особистості;

г) видачі результатів і рекомендацій теоретичного і практичного значення психологічній службі МАУП і декану факультету соціальної психології.

Робота складається із ведення, двох глав, висновку, списку використаної літератури й додатків:

У веденні представлені цілі й задачі роботи, вказані об'єкт та предмет дослідження, висувається гіпотеза експериментального дослідження.

Перший розділ написаний на основі проведення теоретичного аналізу наукових праць вітчизняних і зарубіжних психологів. Перший розділ присвячений проблемі теоретичного дослідження двох головних понять у роботі: Я-концепція і професійне самовизначення старшокласників. Ми знаходимо теоретичне вирішення проблеми.

В другому розділі проводиться експериментальне дослідження, визначаються показники двох змінних, рекомендуються методики, хід експериментального дослідження, обробка отриманих даних, представляються результати. В цьому ж розділі робляться загальні висновки по всій роботі в цілому. Наприкінці глави зроблені висновки, отримані з результатів дослідження і подані рекомендації.

Завершує роботу висновок, список літератури і додатки, деякі містять в собі графічне уявлення результатів і зведені таблиці.

1. ЗМІСТ Я-КОНЦЕПЦІЇ СТАРШОКЛАСНИКІВ

1.1 САМОСВІДОМІСТЬ ЇЇ МІСЦЕ В ПСИХІЧНІЙ ОРГАНІЗАЦІІ ЛЮДИНИ

Проблемі самосвідомості присвячено немало досліджень у вітчизняній психології. Ці дослідження сконцентровані в основному навколо двох груп питань. У трудах Б.Г. Ананьєва [5, 6], Л.І.Божовіч [13,14], А.Н.Леонтьєва [49], С.Л.Рубінштейна [80], І.І.Чеснокової [109], В.В.Століна [95], А.Г.Спіркина [94] в загальнотеоретичному і методологічному аспектах проаналізовані питання становлення самосвідомості в контексті більш загальної проблеми розвитку особистості. В іншій групі досліджень розглядаються більш спеціальні питання, передусім пов'язані з особливостями самооцінок, їх взаємозв'язком з оцінками навколишніх. Дослідження А.А.Бодальова по соціальної перцепції загострили інтерес до питання зв'язку пізнання інших людей і самопізнання [12]. Немало опубліковано і філософсько-психологічних і власне філософських досліджень, в яких аналізуються проблеми, пов'язані з особистою відповідальністю, моральною самосвідомістю [40, 104, 106 і інш.]. Роботи І.С.Кона [40-43], в яких були вдало синтезовані філософські, загально - і соціально-психологічні, історико-культурні аспекти, теоретичні питання і аналіз конкретних експериментальних даних, відкрили нові грані цієї, мабуть, однієї з найстаріших проблем в психології.

Зарубіжна література, наближена до психології свідомості, також надзвичайно багата - ці питання, так чи інакше, присутні в роботах У.Джеймса [30], З.Фрейда [105], К.Роджерса [78], Еріксона [118], Р.Бернса [10], В.Франкла [104] і багатьох інших видатних вчених.

Поняття “Я" і самосвідомість є також одними з центральних в літературі, присвяченій теоретичним і практичним аспектам психотерапії і психологічного консультування [91]. Проте, А. Н. Леонтьєв, що характеризував проблему самосвідомості як проблему “високого життєвого значення, вінчаючу психологію особистості", розцінював її загалом як “невирішену, уникаючу від науково-психологічного аналізу" [49].

З точки зору психологічного аналізу самосвідомість являє собою складний психічний процес, суть якого складається в сприйнятті особистістю численних “образів" самої себе в різних ситуаціях діяльності і поведінки, у всіх формах взаємодії з іншими людьми і в з'єднанні цих образів в єдину цілісну систему уявлень, а потім в поняття свого власного Я як суб'єкта, відмінного від інших суб'єктів. Внаслідок розгорнених актів самосвідомості, які стають все більш складними, по мірі збільшення числа образів, що інтегруються в уявленні і понятті про себе, формується все більш довершений, глибокий і адекватний, образ власного Я.

А.Г.Спіркин дає наступне визначення: “ самосвідомість - це усвідомлення і оцінка людиною своїх дій і їх результатів, думок, почуттів, морального вигляду і інтересів, ідеалів і мотивів поведінки, цілісна оцінка самого себе і свого місця в житті. "Самосвідомість - конституюча ознака особистості, що формується разом з становленням останньою" [94].

Багато які радянські автори підкреслювали також значення підліткового і юнацького віку для розвитку самосвідомості, яке Е. Шпрангер вважав головним новоутворенням цього віку [13, 24, 49, 80, 119]. Поява свідомого “Я", виникнення рефлексії, свідомість своїх мотивів, моральні конфлікти і етична самооцінка, інтимізація внутрішнього життя от деякі феноменальні вияви самосвідомості в цьому віці [40]. Цей період вважається критичним, переломним або навіть періодом власне виникнення самосвідомості у всій його цілісності. “Періодом виникнення свідомого “Я", пише І. С. Кон як би поступово ні формувалися окремі його компоненти, здавна вважається підлітковий і юнацький вік" [40, с.270].

Самосвідомість є вінцем розвитку вищих психічних функцій, воно дозволяє людині не тільки відображати зовнішній світ, але, виділивши себе в цьому світі, пізнавати свій внутрішній світ, переживати його і певним чином відноситься до себе. Усвідомлення себе як деякий стійкий об'єкт передбачає внутрішню цілісність, стійкість особистості, яка незалежно від ситуацій, що міняються здатна залишатися сама собою.

Формування самосвідомості в онтогенезі проходить ряд стадій, що послідовно ускладнюються, пов'язаних з віковими етапами психічного розвитку людини. Умовно в розвитку самосвідомості можна виділити наступні основні онтогенетичні стадії (основою для передбачуваного розділення можуть служити так звані “кризові точки" в розвитку особистості): від народження до 1 року; від 1 року до 3-х років; від 3 до 7 років; від 7 до 12 років; від 12 до 14 років; від 14 до 18 років. У залежності від індивідуальних особливостей психічного розвитку ці вікові етапи можуть зсуватися [98, с.319].

Самосвідомість підлітка відрізняється істотними, яскраво вираженими змінами. Ця обставина нерідко породжує думку, що самосвідомість уперше з'являється у підлітка. Насправді, вона є черговою, хоч до виключно значущій в психічному розвитку особистості, стадією самосвідомості, що формується лише на основі накопиченого в попередні періоди пізнавального, емоційного, регулятивного досвіду самосвідомості, що став потенційним резервом його подальшого розвитку.

У сучасній психологічній літературі є декілька підходів до дослідження проблеми самосвідомості. Один з них спирається на аналіз тих підсумкових продуктів самопізнання, які виражаються в будові уявлень людини про себе або “Я-концепції". Що ж означає термін “Я-концепція", яке реальне психологічне значення в нього вкладається?

1.2 ПОНЯТТЯ, СТРУКТУРА І ЗНАЧЕННЯ Я-КОНЦЕПЦІЇ

Розвиток самосвідомості людини нерозривно пов'язаний з процесом самопізнання як процесу наповнення самосвідомості змістом, зв'язуючим людину з іншими людьми, з культурою і суспільством загалі, процес, що відбувається всередині реального спілкування і завдяки йому, в рамках життєдіяльності суб'єкта і його специфічної діяльності.

Феномени самопізнання стосуються питання про те, як відбувається самопізнання, в тому числі й того, що вже засвоєно або привласнено, перетворено в “Я" суб'єкта і в його особистості, і які форми придбавають результати цього процесу в самосвідомості.

Як наукове поняття Я-концепція увійшла в побут спеціальної літератури порівняно недавно, може бути тому в літературі, як вітчизняної, так і зарубіжної, немає єдиного його трактування; ближче усього по значенню до нього знаходиться самосвідомість. Але Я-концепція - поняття менш нейтральне, що включає в себе оцінний аспект самосвідомості: підсумковий продукт самопізнання, який виражається в будові уявлень про себе, “Я-образі", або “Я-концепції". Це питання конкретизується, передусім, або як пошук видів і класифікацій образів “Я", або як пошук “вимірювань" (т. е. змістовних параметрів) цього образу.

Це динамічна система уявлень людини про себе, в яку входить як власне усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних і інших якостей, так і самооцінка, а також суб'єктивне сприйняття впливаючих на дану особистість зовнішніх чинників. Р.Бернс, один з провідних англійських вчених в області психології, який серйозно займався питаннями самосвідомості, так визначає це поняття: “ Я-концепція - це сукупність всіх уявлень людини про себе, зв'язана з їх оцінкою. Описову складову Я-концепції часто називають образом Я або картиною Я. Складову, пов'язану з відношенням до себе або до окремих своїх якостей, називають самооцінкою або прийняттям себе. Насправді, Я-концепція визначає не просто те, що собою становить індивід, але і те, що він про себе думає, як дивиться на свій діяльний початок і можливості розвитку в майбутньому" [10; 38].

Я-концепція виникає у людини в процесі соціальної взаємодії як неминучий і завжди унікальний результат психічного розвитку, як відносно стійке і в той же час схильний до внутрішніх змін і коливань психічне придбання. Воно накладає незгладимий відбиток на всі життєві вияви людини - з самого дитинства до глибокої старості. Первинна залежність Я-концепції від зовнішніх впливів безперечна, але надалі вона грає самостійну роль в житті кожної людини.

З моменту свого зародження Я-концепція стає активним началом, виступаючим в трьох функціонально-рольових аспектах:

1. Я-концепція як засіб забезпечення внутрішньої узгодженості. Ряд досліджень по теорії особистості засновується на концепції, згідно з якою людина завжди йде по шляху досягнення максимальної внутрішньої узгодженості. Уявлення, почуття або ідеї, вступаючи в суперечність з іншими уявленнями, почуттями або ідеями людини, приводять до дегармонизаціі особистості, до ситуації психологічного дискомфорту. Відчуваючи потребу в досягненні внутрішньої гармонії, чоловік готів робити різні дії, які сприяли б відновленню втраченої рівноваги. Істотним чинником відновлення внутрішньої узгодженості є те, що людина думає про себе.

2. Я-концепція як інтерпретація досвіду. Ця функція Я-концепції в поведінці полягає в тому, що вона визначає характер індивідуальної інтерпретації досвіду, так як у людини існує стійка тенденція будувати на основі власних уявлень про себе не тільки свою поведінку, але і інтерпретацію свого досвіду.

3. Я-концепція як сукупність очікувань. Я-концепція визначає також і очікування людини, тобто його уявлення про те, що повинно статися. Кожній людині властиві якісь очікування, багато в чому що визначають і характер його дій. Люди, упевнені у власній значущості, чекають, що і інші будуть відноситися до них таким же чином; що вважають же, що вони нікому не потрібні, не можуть подобатися, або поводяться виходячи з тієї передумови, або інтерпретують відповідним образом реакції навколишніх. Багато які дослідники вважають цю функцію центральними, розглядаючи Я-концепцію як сукупність очікувань, а також оцінок, що відносяться до різних областей поведінки.

У багатьох психологічних теоріях Я-концепція є одним з центральних понять. Разом з тим досі не існує ні її універсального визначення, ні єдності в термінології. Терміни, які одні автори вживають для позначення Я-концепції загалом, інші використовують для позначення її окремих елементів. Щоб внести ясність в термінологію нашого дослідження, ми будемо користуватися схемою, запропонованою Р.Бернсом [10], яка, на нашу думку, з одного боку найбільш повно відображає структуру Я-концепції, а з іншою - упорядковує термінологію, що зустрічається на сторінках психологічної літератури (див. малюнок №1).

На схемі Я-концепція уявлена у вигляді ієрархічної структури. На її вершині розташовується глобальна Я-концепція, що включає всілякі грані індивідуальної самосвідомості.

Більш дробова класифікація образів запропонована Розенбергом: “теперішній час Я", “динамічне Я", “фактичне Я", “ймовірне Я", “ідеалізоване Я" [41]. Ш.Самюель виділяє чотири “вимірювання" “Я-концепції": образ тіла, “соціальне Я", “когнітивне Я", і самооцінку [95]. Зазначимо, що практично будь-хто з “образи-Я" має складну, неоднозначну за своєму походженням будову.

У зв'язку з тим, що людина з одного боку володіє свідомістю, а з іншою - усвідомлює себе як один з елементів дійсності, У.Джеймс, перший з психологів, хто почав розробляти проблематику Я-концепції, глобальне, особистісне Я розглядав як подвійна освіта, в якій сполучаються Я-обізнане і Я-як-об'єкт.

Глобальна Я-концепція

Аспекти,

виділені

Джеймсом

безперервна

взаємодія

Компоненти

установки

тенденції

поведінки

Модальність або або або

уявлення уявлення уявлення

про те, який я про те, яким я про те, як мене

є хочу бути бачать інші

Аспекти фізичне фізичне фізичне

соціальне соціальне соціальне

розумове розумове розумове

емоційне емоційне емоційне

Малюнок 1. Структура Я-Концепції

Це - дві сторони однієї цілісності, завжди існуючі одночасно. Одна з них виявляє собою чистий досвід, а інша - зміст цього досвіду (Я-як-об'єкт).

Однак не треба забувати про умовність такого розмежування, яке, по суті, є лише зручною семантичною моделлю. Неможливо уявити собі свідомість, позбавлену змісту, як і зміст психічних процесів, відривно існуючих від свідомості. Тому в реальному психічному житті ці елементи настільки злиті, що утворять єдине, практично нерозривне ціле. Я-як об'єкт існує лише в процесах свідомості і є змістом цих процесів остільки, оскільки людина може усвідомлювати самого себе. Розділяти результат і процес рефлексивного мислення ми можемо тільки в понятійному плані; в психологічному плані вони існують злито [22]. Як ми бачимо з визначення Р.Бернса, в Я-концепції виділяються описова і оцінна складові, що дозволяє розглядати Я-концепцію як сукупність установок, направлених на себе.

У більшості визначень установки підкреслюються три головних елементи:

ѕ Переконання, яке може бути як обґрунтованим, так і необґрунтованим (когнітивна складова установки).

ѕ Емоційне відношення до цього переконання (емоційно-оцінна складова).

Відповідна реакція, яка, зокрема, може виражатися в поведінці (поведінкова складова).

Застосовно до Я-концепції ці три елементи установки конкретизуються таким чином:

ѕ Образ Я - уявлення індивіда про себе.

ѕ Самооцінка - афективна оцінка цього уявлення, яка може володіти різною інтенсивністю, оскільки конкретні межі образу Я можуть викликати більш або менш сильні емоції, пов'язані з їх прийняттям або засудженням.

ѕ Потенційна поведінкова реакція, тобто ті конкретні дії, які можуть бути викликані образом Я і самооцінкою.

Розглянемо трохи детальніше ці три основні складові Я-концепції.

1. Когнітивна складова Я-концепції або Образ Я.

Уявлення індивіда про себе, як правило, здаються йому переконливими незалежно від того засновуються вони на об'єктивному знанні або суб'єктивній думці. Предметом сприйняття людини можуть, зокрема, стати його тіло, його здібності, його соціальні відносини та безліч інших особистісних виявів. Конкретні способи само сприйняття, ведучі до формування образи Я можуть бути самими різноманітними. Описуючи самого себе людина, вдається звичайно до допомоги прикметників: “надійний“, “товариський", “сильний", “красивий" і т.д., які, по суті, є абстрактними характеристиками, які ніяк не пов'язані з конкретною подією, тим самим людина в словах намагається виразити основні характеристики свого звичного самосприйняття. Ці характеристики: атрибутивні, рольові, статусні, психологічні і т.і. можна перелічувати до нескінченності. Всі вони складають ієрархію по значущості елементів самоописувань, яка може мінятися в залежності від контексту, життєвого досвіду людини або просто під впливом моменту. Такого роду самоописування - це спосіб охарактеризувати себе, неповторність кожної особистості через поєднання її окремих рис.

Вікове питання про те, чи може людина пізнати самого себе, наскільки об'єктивна його самооцінка, про істинність "образу Я" правомірний відносно його когнітивного компонента, причому і тут треба враховувати, що всяка установка - не відображення об'єкта самого по собі, а систематизація минулого досвіду взаємодії суб'єкта з об'єктом.

Дійсно, життєвий досвід і художня література дають немало прикладів ситуацій, коли людина з високою думкою про себе виявляється нікчемністю, що уявляє себе сміливим в реальному житті виявляється боягузом, а той, що мучиться розкаяннями совісті живе набагато більш етично, ніж той, хто не знаходить мотиву себе докорити. Самосвідомість може бути помилковою, фальшивою, воно може бути і запізнілою констатацією того, що вже проявилося у вчинках людини, в його справах. Не випадково один з розділів присвяченої самосвідомості монографії І. С. Кона озаглавлений “Саморегуляція або самообман ?"[40]. І. С. Кон, звичайно ж, доводить, що саморегуляція це не міф, не ілюзія. Однак вже досліди, виконані в руслі теорії самосприйняття Д. Бема показують, що людина дійсно часто складає про себе, про те, яке він є, які емоції відчуває, що для нього цінно, чому він вірить на основі вже довершених власних поведінкових актів і ситуацій, в яких вони були довершені.

Тому знання людиною самого себе не може бути ні вичерпним, ні вільним від оцінних характеристик і протиріч. Цим пояснюється виділення другої складаючої Я-концепції.

2. Емоційно-оцінна складова Я-концепції або самооцінка.

У системі взаємодій з природним і соціальним світом людині доводиться виступати в різних якостях, в різних ролях, бути суб'єктом самих різноманітної діяльності. З кожної конкретної взаємодії він “виносить" образ свого Я в різносторонності, складності і суперечності його виявів. У процесі самоаналізу, розчленування окремих конкретних образів свого Я на складаючі їх освіти, зовнішні і внутрішні психологічні особливості відбувається як би внутрішнє обговорення з самим собою своєї особистості, її цінності. Кожний раз в результаті самоаналізу образ свого Я включається в нові зв'язки і виступає в нових якостях. Так виникає узагальнений образ свого Я, який як би сплавляється з багатьох конкретних одиничних образів Я і містить стійкі, незмінні істотні межі і уявлення про свою суть, суспільну цінність. Узагальнений образ свого Я виражається у відповідному понятті про себе, який, однак, не є щось разів і назавжди визначене, застигле. Йому властиве постійне внутрішнє рушення. Його зрілість, адекватність перевіряється і коригується практикою. Поняття про себе, про свою цінність і істинну суть значною мірою впливає на весь лад психіки, світосприймання загалом, зумовлює основну лінію поведінки людини навіть в скрутних життєвих умовах.

Результати інтегративної роботи в сфері самопізнань, з одного боку, і в сфері емоційно-ціннісного самовідношення з іншого, об'єднуються в особливе утворення самосвідомості особистості в її самооцінку. Самооцінка відноситься до центральних утворень особистості, її ядра. Це було причиною пильної уваги психологів (особливо соціальних, педагогічних і персонологів) до проблематики, пов'язаної із самооцінкою і відношенням особистості до себе. Значний внесок в дослідження цієї проблеми внесли роботи А. В. Захарової, В. П. Зінченко, А. І. Ліпкиной, Е. Т. Соколової, В. В. Століна і інш. Саме формування самооцінці відбувається в процесі діяльності і міжособистісної взаємодії. Соціум значною мірою впливає на формування самооцінки особистості. Відношення людини до самого себе є найбільш пізньою освітою в системі його світосприйняття. Але, незважаючи на це (а можливо, саме завдяки цьому), в структурі особистості самооцінці належить особливо важливе місце.

Процес становлення самооцінки не має якоїсь межі, бо особистість постійно розвивається і, отже, міняються і її уявлення, поняття про себе, емоційно-ціннісне відношення до себе. У результаті перетворюється зміст, способи вироблення самооцінки і міра її участі в регуляції поведінки особистості.

Самооцінка має на увазі під собою “відоме відношення до себе: до своїх якостей і станів, можливостям, фізичним і духовним силам “ [61, 94]. Самооцінка - це особистісна думка про власну цінність, яка виражається в установках, властивих індивіду [10; 45]. Таким чином, самооцінка відображає міру розвитку у людини почуття самоповаги, відчуття власної цінності і позитивного відношення до всього того, що входить в сферу його “Я". Тому низька самооцінка передбачає неприйняття себе, самозаперечення, негативне відношення до своєї особистості.

Можна виділити декілька джерел формування самооцінки, які міняють вагу значущості на різних етапах становлення особистості:

ѕ оцінка інших людей;

ѕ коло значущих інших або референтна група;

ѕ актуальне порівняння з іншими;

ѕ порівняння реального і ідеального Я;

ѕ вимірювання результатів своєї діяльності.

Самооцінка грає дуже важливу роль в організації результативного управління своєю поведінкою, без неї важко або навіть неможливо професійне самовизначення в житті.

Самооцінка значною мірою визначає соціальну адаптацію особистості, є регулювальником поведінки і діяльності. Хоч, звичайно, потрібно усвідомлювати, що самооцінка не є щось дане, спочатку властиве особистості.

Вірна самооцінка дає людині етичне задоволення і підтримує його людську гідність.

Особливо помітний здвиг в орієнтації на самооцінку відбувається в підлітковому віці. Однак орієнтація на оцінку зберігається у всьому віці, маючи стійку індивідуальну виразність.

Регулювання поведінки в учбовій діяльності у старшокласників все більш визначається їх власними вимогами до себе в зв'язку з самооцінкою. На даному етапі вікового розвитку мисленні процеси досягають високої міри досконалості і створюються умови для більше за складні і узагальнені форми самосвідомості, результати якого в свою чергу є передумовою для подальшого розвитку саморегулювання поведінки і процесів засвоєння в учбовій діяльності.

Дослідження особливостей самооцінки старших класів, що вчаться показали, що більш високий рівень інтелектуального розвитку старшокласника і пов'язане з ним уміння об'єктивно і адекватно оцінювати свої досягнення впливає на ускладнення внутрішнього взаємовідношення оцінки і самооцінки. Тепер вони знаходяться в напруженому стані своєрідної конкуренції. Інформацію про результати своєї учбової діяльності і поведінки старшокласники отримують від вчителів, які протягом певного періоду оцінюють знання, а також особистість учня, складаючи загальні оцінні думки. На перший погляд здається, що сам учень в оцінній діяльності не бере участь. Однак це враження помилкове, оскільки рівень самосвідомості старшокласників цілком дозволяє їм самим оцінити і міра своєї учбової підготовки, і поведінка в колективі. А. І. Ліпкина і Л. Н. Рибак зазначають, що самооцінююча робота старшокласників залишається від вчителя прихованою, здійснюється по-своєму і має свої критерії, нерідко відмінні від критеріїв вчителя [52].

3. Поведінкова складова Я-концепції полягає в потенційній поведінковій реакції, тобто конкретних діях, які можуть бути викликані образом Я і самооцінкою. Всяка установка - це емоційно забарвлене переконання, пов'язане з певним об'єктом. Особливість Я-концепції полягає в тому, що, як в комплексі установок, об'єктом в цьому випадку є сам носій установки. Завдяки цієї самонаправленості всі емоції і оцінки, пов'язані з образом Я, є дуже сильними і стійкими, що впливає дуже сильний чином на діяльність людини, його поведінку, взаємовідносини з навколишніми.

Виділивши три основні складаючі Я-концепції, не треба забувати про те, що образ Я і самооцінка піддаються лише умовному концептуальному розрізненню, оскільки в психологічному плані вони нерозривно пов'язані. Образ і оцінка свого “Я" привертають людини до певної поведінки; тому глобальну Я-концепцію ми розглядаємо як сукупність установок людини, направлених на самого себе. Однак ці установки можуть мати різні ракурси або модальність.

Звичайно виділяють, принаймні, три основні модальності самоустановок [див. малюнок №1].

Реальне Я - установки, пов'язані з тим, як людина сприймає свої актуальні здібності, ролі, свій актуальний статус, тобто її уявлення про те, яка вона є в цьому часі.

Дзеркальне Я - установки, пов'язані з уявленнями людини про те, як її бачать інші. Дзеркальне Я виконує важливу функцію самокоррекціі домагань людини і її уявлень про себе. Цей механізм зворотного зв'язку допомагає втримувати Я-реальне в адекватних межах і залишатися відкритим новому досвіду по взаємозворотньому діалогу з іншими і з самим собою.

Ідеальне Я - установки, пов'язані з уявленням людини про те, якою вона хотіла б стати. Ідеальне Я формується як деяка сукупність якостей і характеристик, які людина хотіла б бачити у себе, або ролей, які вона хотіла б виконувати. Причому ідеальні елементи свого Я особистість формує по тих же основних аспектах, що і в структурі Я-реального. Ідеальний образ складається з цілого ряду уявлень, що відображають таємні чаєня і спрямування людини. Ці уявлення бувають відірвані від реальності. Протиріччя між реальним і ідеальним Я складає одну з найважливіших умов саморозвитку особистості.

Окрім трьох основних модальностей установок, запропонованої Р.Бернсом, багато які автори виділяють ще одну, яка грає особливу роль.

4. Конструктивне Я (Я в майбутньому). Саме йому властива зворотність в майбутнє і побудову проективний моделі “Я". Головна відмінність конструктивного Я-проекту від ідеального Я полягає в тому, що він пронизаний дійовими мотивами, і вони більше відповідають ознаці “прагну". У Я-конструктивне трансформуються ті елементи, які особистість приймає і ставить для себе як досяжну реальність.

Необхідно зазначити, що будь-хто з образів Я має складне, неоднозначне по своїй будові походження, що складається з трьох аспектів відношення: фізичне, емоційне, розумове і соціальне Я.

Таким чином, Я-концепція являє собою сукупність уявлень людини про себе включає переконання, оцінки і тенденції поведінки. Внаслідок цього її можна розглядати як властивий кожній людині набір установок, спрямованих на самого себе. Я-концепція утворить важливий компонент самосвідомості людини, вона бере участь в процесах саморегуляції і самоорганизаціі особистості, оскільки визначає інтерпретацію досвіду і служить джерелом очікувань людини.

1.3 СТАНОВЛЕННЯ САМОСВІДОМОСТІ В РАННІЙ ЮНОСТІ ЯК ДЖЕРЕЛО ФОРМУВАННЯ Я-КОНЦЕПЦІЇ

“Періодом виникнення свідомого "я", - пише І.С.Кон, - “як би поступово ні формувалися окремі його компоненти, іздавна вважається підлітковий і юнацький вік " [42]. Розвиток самосвідомості - центральний психічний процес перехідного віку. Практично всі вітчизняні психологи визнають цей вік “критичним періодом формування самосвідомості" [13, 44, 50, 57, 80 і інш.].

Вперше до дослідження самосвідомості підлітка в радянській психології з нових методологічних позицій звернувся Л. С. Виготський [22, 23, 24, 25,26]. Згідно Виготському, самосвідомість це соціальна свідомість, перенесена во внутрішнє, а пам'ять це та основа, яка зберігає цілісність самосвідомості, нерозривність і спадкоємність окремих його станів. При аналізі самосвідомості підлітка він реалізовує найважливіший методологічний принцип психології принцип розвитку. Самосвідомість підлітка Виготський розглядає, не тільки як феномен його особистості і свідомості, а як момент розвитку особистості підлітка, обґрунтований біологічно і соціально підготовлений всією попередньою його історією. У організації нервової системи закладені можливості самосвідомості, але для того щоб ці можливості були реалізовані, необхідні відповідні психологічні і соціальні зміни.

Виготский різко критикує точку зору, згідно з якою людина “пізнає" свій внутрішній світ, окремі духовні якості шляхом несподіваного, раптового їх відкриття. Він затверджує, що “з природною необхідністю все психологічне життя підлітка перебудовується так, що виникнення самосвідомості є тільки продуктом усього попереднього процесу розвитку" [23]. Утворення самосвідомості це певна історична стадія в розвитку особистості, неминуче виникаюча з попередніх стадій. Процес становлення самосвідомості підлітка він розглядає також стадіально, як поетапний розвиток, де кожний попередній рівень готує наступну.

У самому загальному вигляді розвиток самосвідомості підлітка виглядає так. Спочатку це просто накопичення уявлень про себе. У зв'язку з цим відбувається все велике пізнавання себе, все більш обґрунтоване і все більш зв'язне. Потім, по мірі узагальнення цих уявлень, відбувається їх інтеріорізація. Подальша інтеграція самосвідомості підлітка приводять його до усвідомлення себе в єдності всіх виявів, до усвідомлення своєї особливості, оригінальності, нарешті, з'являється здатність думки відносно себе і самооцінки своєї особистості.

Розвиток самосвідомості в підлітковому і ранньому юнацькому віці настільки яскравий і наочний, що його характеристика і оцінка значення для формування особистості в ці періоди практично єдина у дослідників різних шкіл і напрямків. Автори досить одностайні в описі того, як протікає процес розвитку самосвідомості в цей період: приблизно в 11 років у підлітка виникає інтерес до власного внутрішнього світу, потім зазначається поступове ускладнення і поглиблення самопізнання, одночасно відбувається посилення його діференцованності і узагальненості, що приводить в ранньому юнацькому віці (15-16 років) до становлення відносно стійкого уявлення про себе, Я-концепції; до 16-17 років виникає особливе особистіcне новоутворення, яке в психологічній літературі визначається терміном “самовизначення". З точки зору самосвідомості суб'єкта воно характеризується усвідомленням себе як член суспільства і конкретизується в новій, суспільно значущій позиції.

Основними причинами, що впливають на появу новоутворень в самосвідомості підлітка, є, передусім, соціальні умови його життя, що висувають нові вимоги до поведінки і діяльності у навчанні, в системі відносин з дорослими і т.д. Через ці умови заломлюються ті біологічні (статеве дозрівання, нейрогуморальні зміни) і психологічні (ускладнення форм абстрактно-логічного мислення, диференціація і потоншення емоційної сфери, розширення сфери вольової активності), і зміни, без яких важко зрозуміти особливості самосвідомості підлітка у всій його складності і суперечності.

Вперше в розвитку особистості окремі вияви самосвідомості самоспостерігання, самопізнанні, самовідношення, саморегулювання діяльності і поведінки стають необхідними потребами особистості. Вони в свою чергу стимулюються прагненням до самовиховання, до цілеспрямованої зміни себе в зв'язку з усвідомленням яких-небудь власних психологічних невідповідностей із зовнішніми вимогами, ідеалами, етичними зразками. Гостра актуалізація потреби в процесах самосвідомості відбувається під впливом сильних емоційних переживань, життєвих колізій, пов'язаних з усвідомленням небажаного відношення до себе з боку навколишніх, особливо для нього значущих.

У протилежність теоріям про раптовість появи інтересу до себе, про “осяяння" самосвідомості у підлітка вітчизняна психологія виходить із становища про те, що інтерес підлітка до свого внутрішнього світу, що думає про себе, про свої взаємовідносини з іншими, про місце в колективі виникає на основі інтересу його до інших людей і, передусім до однолітків. Розвиток же інтересу до іншого в свою чергу зумовлюється новими формами спілкування підлітків між собою. Воно будується на взаімоцікавих заняттях, спільних обговореннях. Встановлюються більш глибокі особисті взаємовідносини, пов'язані з різноманітними почуттями (симпатії, дружби, що зароджується любові і інш.). Спостерігаючи поведінку однолітка і аналізуючи окремі його вчинки, підліток намагається розібратися в психологічних особливостях особистості іншого. Інтерес до свого однолітка в процесі спілкування з ним, роздум про його психологічні властивості примушує підлітка придивитися і до себе, проаналізувати свою поведінку, порівняти себе з ним. У поступовому процесі пізнання власних якостей у підлітка зберігається та ж послідовність, що і при пізнанні якостей іншою, т. е. спочатку виділяються зовнішні, фізичні характеристики, потім якості, пов'язані з виконанням яких-небудь видів діяльності і, нарешті, особистіcні якості, більш приховані особливості внутрішнього світу.

Результати самоспостереження і самоаналіза, до яких підліток звертається досить часто, фіксуються в його самооцінці. Розвиток самооцінки підлітка складний і суперечливий процес. Підліток виділяє для себе “еталон дорослості", через який він сприймає і оцінює себе, але який, однак, не завжди відповідає дійсним можливостям підлітка. Внаслідок самооцінка підлітка часто коливається, вона нестійка і в основному неадекватна. Підліток або недооцінює, або, навпаки, переоцінює себе; рівень його домагань часто не відповідає рівню фактичних досягнень. Поведінка, регульована подібною самооцінкою, може привести до конфлікту з навколишніми.

Процес формування самооцінки стає на фоні високої емоційності і пов'язаний з різноманітними переживаннями. По мірі накопичення і інтеграції пізнавального і афективного досвіду відносно себе в ході учбової діяльності, спілкування з дорослими і однолітками самооцінка підлітка тісніше співвідноситься із соціальними цінностями, з вимогами найближчого колективу, зв'язується з спрямуваннями і майбутнє, стає більш розчленованої, що глибше враховує результати самопізнання і все більш адекватної.

Самооцінка підлітка на всіх рівнях свого розвитку влучається у внутрішню регуляцію поведінки, діяльності, спілкування. Але психологічні умови спілкування надають зворотний вплив на рівень його саморегуляції. М. І. Борішевський [16], досліджуючи моральну саморегуляцію поведінки підлітків, спостерігав, що у підлітка з стійкої і адекватної самооцінкою, що знаходиться в умовах, сприяючих задоволенню його потреби в самоствердженні, моральна саморегуляція поведінки виявляється на досить високому рівні, відбувається її подальший розвиток, ускладнення. Якщо ж підліток з такий же самооцінкою виявляється в умовах спілкування, де він постійно стикається з недооцінкою його можливостей, обмеженням самостійності, ущемленням гідності і регламентацією дії, саморегуляція порушується. У підлітка може знизитися рівень упевненості в собі, зменшується ініціативність поведінки, він перетворюється у виконавця влади іншого або повставав проти будь-якого авторитету. Підліток із заниженої самооцінкою, недостатнім рівнем її стійкості в такій ситуації виявляється в найбільш несприятливих умовах. Саморегулювання стає вузько ситуативним, знижуються його можливості.

Розвиток регулюючої, активно-вольової сфери самосвідомості для підлітка має особливе значення, оскільки ця сфера безпосередньо бере участь в процесі його самовиховання. Це останнє виявляється як послідовне активне підкорення всіх його дій і вчинків певної мети, як прагнення змінити, вдосконалити себе у відповідності із своїми ідеалами.

Водночас із розвитком усіх сфер самосвідомості, формування навичок і уміння роботи над собою зменшується розрив між прагненням підлітка вдосконалити себе і реалізацією цього прагнення в діяльності, поведінці і спілкуванні. І тоді самовиховання з епізодичного самозмінення стає постійною властивістю особистості, її потребою. Позитивні результати самовиховання стимулюють його надалі.

Підлітковий етап генезису самосвідомості для розвитку особистості особливо значний, оскільки саме на даній стадії воно підіймається на якісно новий рівень, що знаменує початок його зрілості. Іншим стає взаємовідношення генезису самосвідомості і загального психічного розвитку особистості. Тепер самосвідомість не просто відображає особливості формування особистості, але і саме значно впливає на весь процес подальшого її становлення. Тому підліткова стадія самосвідомості буде визначати не тільки шляхи подальшого його розвитку, але і й в більшому ступені психічний розвиток особистості загалом.

Для другого рівня самопізнання специфічне те, що співвіднесення знань про себе відбувається не в рамках “Я і інша людина", а в рамках “Я і Я" і передбачає оперування в якійсь мірі сформованими знаннями про себе. Ведучим способом вивчення власного внутрішнього світу стають більш складні форми самоаналізу частковості аналіз мотивів власної поведінки. Виділені мотиви оцінюються людиною з точки зору розуміння вимог суспільства до нього і власних вимог до себе. Внаслідок співвіднесення форм поведінки з певною мотивацією, аналізу їх і оцінки відбувається усвідомлення себе як суб'єкта, якому належать виділені і проаналізовані властивості і стани; своє Я починає усвідомлюватися як цілісна освіта, як єдність зовнішнього і внутрішнього буття.

У системі взаємодій з природним і соціальним світом людині доводиться виступати в різних якостях, в різних ролях, бути суб'єктом самих різноманітної діяльності. З кожної конкретної взаємодії він “виносить" образ свого Я в різносторонності, складності і суперечності його виявів. У процесі самоаналізу, розчленування окремих конкретних образів свого Я на складаючі їх освіти, зовнішні і внутрішні психологічні особливості відбувається як би внутрішнє обговорення з самим собою своєї особистості, її цінності. Кожний раз в результаті самоаналізу образ свого Я влучається в нові зв'язки і виступає в нових якостях. Так виникає узагальнений образ свого Я, який як би сплавляється з багатьох одиничних конкретних образів Я і містить стійкий, незмінні істотні межі і уявлення про свою суть, суспільну цінність. Узагальнений образ свого Я виражається у відповідному понятті про себе, який, однак, не є щось раз і назавжди визначене, застигле. Йому властиве постійне внутрішнє рушення. Його зрілість, адекватність перевіряється і коригується практикою. Поняття про себе, про свою цінність і істинну суть значною мірою впливає на весь лад психіки, світосприймання загалом, зумовлює основну лінію поведінки людини навіть в скрутних життєвих умовах.

Суперечність положення підлітка і юнака, зміна структури його соціальних ролей і рівня домагань - ці чинники актуалізують питання: “Хто я?”

Постановка цього питання - закономірний результат усього попереднього розвитку психіки. Зростання самостійності означає не що інше, як перехід від системи зовнішнього управління до самоврядування. Для дитини єдиною свідомою реальністю є зовнішній світ, куди він проєцує і свою фантазію. Цілком усвідомлюючи свої вчинки, дитина звичайно ще не усвідомлює власних психічних станів. Навпаки, для підлітка і юнака, зовнішній, фізичний світ тільки одна з можливостей суб'єктивного досвіду, зосередженням якого є він сам. Знаходячи здатність занурюватися в себе і насолоджуватися своїми переживаннями, підліток відкриває цілий світ нових почуттів, красу природи, звуки музики, відчуття власного тіла. Юнак 14-15 років починає сприймати і осмислювати свої емоції вже не як похідні від якихсь зовнішніх подій, а як стану свого власного “я". Навіть об'єктивна, безособова інформація нерідко стимулює молоду людину до інтроспекціі, роздумала про себе і свої проблеми.

Юність особливо чутлива до “внутрішніх", психологічних проблем. Чим старше (не за віком тільки, а по рівню розвитку) підліток, тим більше його хвилює психологічний зміст виникаючої дії, дійсність і тим менше для нього значить “зовнішній" подвійний контекст.

Відкриття свого внутрішнього світу дуже важлива, радісна і хвилююча подія, але вона викликає також багато тривожних і драматичних переживань. Разом з свідомістю своєї унікальності, неповторності, несхожості на інших приходить почуття самотності. Юнацьке “я" ще не визначено, розпливчато, дифузно, воно нерідко переживається як смутний неспокій або відчуття внутрішньої пустоти, яку чимось необхідно заповнити. Звідси росте потреба в спілкуванні і одночасно підвищується відбір спілкування, потреба в самоті.

До підліткового віку свої відмінності від інших привертали увагу дитини тільки у виняткових, конфліктних обставинах. Його “я" практично зводиться до суми його ідентифікацій з різними значущими іншими людьми. У підлітка і юнака положення міняється. Орієнтація одночасно на декількох значущих інших робить його психологічну ситуацію невизначеною, внутрішньо конфліктної. Несвідоме бажання позбутися колишніх ідентифікацій робить його активним в рефлексії, а також активізує почуття своєї особливості, несхожості на інших, що викликає вельми характерне для ранньої юності почуття самотності або страх самотності [40].

Розвиток самосвідомості як і будь-якого складного психічного новоутворення, проходить ряд змінюючих один одного стадій [13]. З цієї точки зору ранній юнацький вік можна охарактеризувати як початок формування нового рівня самосвідомості, як період розвитку і поглиблення інтегративних якостей. Інтенсивний розвиток того рівня самосвідомості буде здійснюватися в юнацькому віці. Його специфічні межі - підвищення значущості для формування Я-концепції системи власних цінностей і посилення особистісного, психологічного, динамічного аспекту сприйняття - дозволяють оцінювати його як рівень, характерний для зрілої особистості.

Одним з основних механізмів самопізнання підлітком або юнаком самого себе, свого внутрішнього світу є особистісна рефлексія, яка, на відміну від логічної рефлексії, спрямованої на вирішення задач, розуміється як діяльність особистого самопізнання, як особливий дослідницький акт, при якому людина не просто досліджує свій внутрішній світ, але при цьому ще досліджує і себе як дослідника [102]. Феноменом особистісної рефлексії є рефлексивні очікування, які розуміються як уявлення людини про те, що про неї думають люди, що складають коло її спілкування, інші люди.

У якісному розвитку рефлексивного аналізу, лежачого в основі утворення рефлексивних очікувань, спостерігаються наступні вікові зміни:

1). Рефлексивний аналіз торкається в основному окремих вчинків дитини (9-12 років), причому навіть в такій формі він виявляється лише у незначної частини дітей.

2). Рефлексивний аналіз торкається характеру самої людини. Починаючи з 12-13 років, основним в рефлексивному аналізі стають дослідження свого характеру, особливостей своєї особистості.

3). Рефлексивний аналіз проводиться із самопристрасттю, спостерігається сплеск самокритичності, внаслідок чого виявляються власні негативні риси вдачі, афективні переживання з приводу власних негативних меж (13-14 років).

4). Рефлексивний аналіз торкається характеру людини, особливостей спілкування (15-16 років). При тому самокритичність відходить на задній план, відношення до себе спокійне, доброзичливе. Різні складності у відносинах пояснюються нерозумінням навколишніх. При переході від підліткового до раннього юнацького віку особистісна рефлексія втрачає афективну особливість по відношенню до “я" людини і проходить на більш спокійному емоційному фоні.

Глибина і інтенсивність юнацької рефлексії залежать від багатьох соціальних (соціальне походження і середа, рівень освіти), індивідуально-типологичних (міра інтраверсїї-екстраверсїї) і біографічних (умови сімейного виховання, відношення з однолітками, характер читання) чинників, співвідношення яких ще недостатньо вивчене.

Розвиток особистісної рефлексії відбивається на особливостях Я-концепції в старшокласників.

1.4 ОСОБЛИВОСТІ Я-КОНЦЕПЦІЇ СТАРШОКЛАСНИКІВ

Психологічні дослідження становлення Я-концепції людини в процесі його життєдіяльності йдуть у кількох напрямків. Передусім, вивчаються зруйнування в змісті Я-концепції і її компонентів - які якості зізнаються краще, як міняється з віком рівень і критерії самооцінок, яке значення додається зовнішності, а яке розумовим і моральним якостям. Далі досліджується міра його достовірності і об'єктивності, простежується зміна структури образ Я загалом - міра його діференцованості (когнітивної складності), внутрішньої послідовності (цілісність), стійкості (стабільності у часі), суб'єктивної значущості, контрастності, а також рівень самоповаги. По всіх цих показниках перехідний вік помітно відрізняється як від дитинства, так і від дорослості, є грань в цьому відношенні і між підлітком і юнаком.