Здібності та обдарованність

1. Характеристика здібностей

1.1 Загальна характеристика теорії здібностей

Дуже часто коли ми робимо спробу пояснити, чому люди, які знаходяться в однакових умовах, досягають різних успіхів, ми звертаємось до поняття здібностей, вважаючи, що різницю успіхів людей можливо пояснити тільки цим. Це ж саме поняття використовують і тоді, коли досліджуються причини швидкого освоювання знань чи придбання вмінь і навичок одними людьми та довгого важкого навчання інших. Що ж таке здібності? Слід відмітити, що слово «здібності» має дуже поширене прийняття у різноманітних областях практики. Зазвичай під здібностями розуміють індивідуальні особливості, які є вимогою успішного виконання будь-якої однієї чи кількох діяльностей. Однак термін «здібності», не дивлячись на його давнє та широке прийняття в психології, різними авторами трактується по-різному. Водному випадку за здібностями розуміють сукупність всіляких психічних процесів. В іншому випадку за здібностями розуміють високий рівень розвитку загальних та спеціальних знань, вмінь та навичок, що забезпечують успішне виконання людини різних видів діяльності. Третій підхід заснований на стверджені, що здібності - це що не зводиться до знань, вмінь та навичкам, але забезпечує їх швидке придбання та ефективне використання на практиці.

У державній психології експериментальні дослідження здібностей більш за все будуються на підставі останнього підходу. Найбільший вклад в його розвиток вніс державний вчений Б.М. Теплов. Він виділив три основні ознаки понять «здібностей». По-перше, під здібностями розуміють індивідуально-психологічні здібності, які відрізняють одну людину від іншої; ніхто не почне говорити о здібностях там де мова йде о властивостях, стосовно яких усі люди рівні. По-друге, здібностями називають не всі взагалі індивідуальні особливості, а лише такі, котрі мають відношення до успішного виконання будь якої діяльності чи багатьох діяльностей. По-третє, поняття «здібності» не зводиться до тих знань, навичок чи вмінь, котрі вже відпрацьовані у людини. В повсякденній практиці поняття «здібності» та «навички» шкода, але часто відносять один до одного, що приводить до помилкових висновків, особливо у педагогічній практиці.

Не дивлячись на те, що здібності не зводяться до знань, вмінь та навичок, це не значить, що вони зовсім не мають зв'язок зі знаннями та вміннями. Від здібностей залежіть легкість та швидкість знань, вмінь та навичок. Придбання цих знань та вмінь, у свою чергу, сподіють подальшому розвитку здібностей, тоді як відсутність відповідних навичок та знань являється гальмом для розвитку здібностей. Б.М. Теплов вжав що здібності не можуть бути інакше як в постійному процесі розвитку. Здібності, які не розвиваються, тими що людина на практиці припиняє користуватись, з часом втрачаються. Тільки завдяки постійним вправам, які зв'язані з систематичними заняттями такими ж самими ж складними видами людської діяльності, як музика, технічне та художнє мистецтво, математика, спорт та інше, ми підтримуємо та розвиваємо в себе відносні здібності. (2, с. 536)

Слід відмітити, що успішне виконання будь-якої діяльності залежить не від якоїсь однієї, а від організації кількох різних здібностей, до речі таке злиття котре дає один й той самий результат, може бути забезпечено різними способами. При відсутності потрібних задатків до розвитку одних здібностей їх дефіцит може бути здійснений за рахунок інших. Одна з найважливіших особливостей психіки людини, являється можливість надзвичайно широка компенсація однієї властивості іншими, у зв'язку з цим відносна слабкість будь-якої здібності зовсім не виключає можливості успішного виконання навіть такої діяльності, яка найбільш тісно пов'язана з цією здібністю. Справжня здібність може бути в дуже поширених кордонах компенсована іншими, високо розвиненими у цієї людини.

Існує дуже багато здібностей. В першу чергу різнять природні, або звичайні здібності (у основі своєї біологічної структури) та специфічні людиськи здібності, що мають суспільно-історичне походження. Природні здібності це ті, що являються загальними для людини та тварин, особливо найвищих. Наприклад, цими елементарними здібностями являються пам'ять, сприйняття, здібності до елементарної комунікації. Мислення з визначеної точки зору також може розглядатись як здібності, які характерні не тільки для людини, але й для вищих тварин. Данні здібності мають зв'язок з вродженими задатками, на базі котрих формуються здібності. У людини на базі цих задатків формуються здібності. Це трапляється при наявності життєвого досвіду, через навчання і т. п. У процесі розвитку людини біологічні здібності сприяють формуванню цілого рядка інших, специфічних людських здібностей. У свою чергу, вони можуть поділятися на теоретичні та практичні, учбові та творчі, предметні між особові та ін.

До загальних прийнято відносити ті, котрі визначають успіхи людини у різноманітних видах діяльності. Наприклад, в цю категорію входять здібності мислення, тонкощі та точність рухів, пам'ять та ряд інших. Таким чином, під загальними здібностями розуміють, здібності властиві для багатьох людей. До спеціальних здібностей відносять ті, котрі відповідають за успіхи людини у специфічних видах діяльності, для здійснення яких необхідні задатки особового роду та їх розвиток. До таких можна відносить музичні, математичні, лінгвістичні, технічні, літературні, художньо-творчі, спортивні та ін. Слід відмітити, що наявність у людини загальних здібностей не виключає розвиток спеціальних здібностей, а навпаки. Більшість тих хто досліджував проблеми здібностей схиляються на тому, що загальні та спеціальні здібності не конфліктують, а разом взаємодіють, доповнюючи один одного. Більш того, в окремих випадках високий рівень розвитку загальних здібностей може виступати у якості спеціальних здібностей до конкретного виду діяльності. Подібна взаємодія декількох авторів поясняється тим, що загальні здібності, являються базою для розвитку спеціальних. До числа загальних здібностей людини повинні віднести здібності, що проявляються у спілкуванні, взаємодії з людьми. Ці здібності формуються у людини в процесі його життя у суспільстві. Без наявності цих груп здібностей людині дуже важко жити серед подібних собі. Так, не володіючи мовою як засобом спілкування, без вміння пристосовуватись у суспільстві людей, т. п. правильно сприяти та оцінювати вчинки людей, взаємодіяти з ними та наладжувати гарні взаємовідношення у різних соціальних випадках, нормальне життя та психічний розвиток людини були б неможливими.

Зважаючи, що здібності поділяються на загальні та спеціальні, заведено їх поділяти на теоретичні та практичні. Теоретичні та практичні здібності відрізняються один від одного тим, що перші визначають схильність людини до абстрактно-теоретичного мислення, а другі - до конкретних практичних дій. Взагалі, теоретичні та практичні здібності частіше усього не сполучаються один з одним. Більшість людей володіють або одним, або іншим типом здібностей. Разом вони зустрічаються дуже рідко, в загалі-то у обдарованих, багатостороннє розвинених людей. Існує також поділ на творчі та наукові здібності. Вони різняться один від одного тим, що перші визначають успішність виховання, освоювання людиною знань, вмінь та навичок, у той час коли другі визначають можливість відкриття, усвідомлювання нових предметів матеріальної та духовної культури та ін. Звичайно коли б усе людство було б неспроможне творити, то навряд воно б було спроможне розвиватися. Але якщо б люди не володіли б виховними здібностями, тоді розвиток людства теж було б не можливим. Розвиненість можливе лише тоді, коли люди зможуть засвоювати усю суму знань, накопичених попереднім поколінням. (2, с. 538)

Слід відмітити, що здібності не тільки визначають успішність діяльності, ще й взаємодіють один з одним, маючи вплив один на одного. В залежності від наявності ступня розвитку здібностей, що входять до комплексу здібностей конкретної людини, кожна х них придбає новий характер. Такий взаємний вплив стає особливо міцним, коли мова заходить о взаємозалежних здібностях, що визначають успішність діяльності. Ось так визначене сполучення різних розвинених здібностей визначають рівень розвитку у конкретної людини.

1.2 Якісна та кількісна характеристики здібностей

Дивлячись з боку якісних здібностей, то вони виступають як складний комплекс психологічних властивостей людини, що обіцяють успіх діяльності, набір

мінливих величин, що дозволяють йти до цілі різними путями. Побачити це можна на прикладі розвитку та виховання деяких видів здібностей. В основі однакових або чимось збіжними досягнень при виконанні будь-якої діяльності можуть бути сполучення різних здібностей. Це відкриває перед нами важливий бік суперечок особистості: більші можливості компенсації одних властивостей іншими, котрі людина розвиває в себе, трудячись завзято та наполегливо.

Компенсаційні можливості здібностей людини виявляються, наприклад, спеціальним вихованням людей позбавлених слуху та зору. Педагог та психолог І.А. Соколянський навчав сліпу та глуху О.І. Скороходову, що згубила у дитинстві зір та слух. Як результат, у Скороходової визначились та розвинулись не тільки здібності наукового робітника, але й літературні здібності, наявність яких визнав М. Горький, що переписував з Скороходової та приймав участь в її долі. Правильна система навчання та величезний труд дозволили їй розвинути чуттєвість аналізаторів, що забезпечує вищій рівень відчувати, вібраційних відчуттів та цим самим до великого ступеня компенсувати здібності яких недостатньо. (1, с. 477)

Про те й саме свідчить ряд інших прикладів. Психолог Б.М. Теплов показав, що відсутність такої найважливішої музичної здібності, як абсолютний слух, не може бути перешкодою до оаз витку професійних музичних здібностей. У досліджуючи, що не мали абсолютного слуху, вдалося відпрацювати комплекс якостей, що включають у себе тембровий слух, пам'ять на музичні інтервали та ін., що брали на себе функції розрізняти звукові висоти, що виконує у інших людей абсолютний слух. Властивість компенсувати одних здібностей іншими при допомозі розвитку інших відкриває невичерпні можливості перед людиною, розсовуючи межу у виборі професії та у її досконалості.

У цілому якісна характеристика здібностей дозволяє відповісти на питання, у якій трудової діяльності людині легше за все знайти себе, виявити великі успіхи й досягнення (конструкторська діяльність, педагогічна, економічна, спортивна та ін.). З'ясувавши, які конкретно - психологічні якості відповідають вимогам даної діяльності, можна відповісти на питання, у якому ступені більшому чи меншому вони розвинуті у людині в порівнянні з його товаришами по роботі навчанні.

Проблема кількісних вимірювань здібностей має велику історію у психології. Ще наприкінці 19-початок 20 ст. ряд психологів (Кеттел, Термен, Спірмен та ін.) під впливом вимог, що викликало необхідність здійснювати професійний відбір масових професій, виступили з пропозицією виявляння рівня здібностей хто навчається. Таким чином припускається, що буде встановлено встановлене місце особистості та її придатність до тієї чи іншої трудової діяльності, до навчання у вищому навчальному закладі, до отримання командних посад у виробництві, армії та суспільному житті. У якості засобу за вимір здібностей ще тоді почали використовувати тести розумової обдарованості. З їхньою допомогою у багатьох країнах

здійснюється виявлення здібностей та здійсняється сортування учнів у школах, заміна офіційних посад у армії, посад що керують у промисловості та ін. Наприклад, у Великобританії за результатами тестування проводять зачислення у граматичні школи, що дають право на вступ до університету.

За отриманням тести розумової обдарованості представляють собою ряд питань чи задач, успішне рішення яких вираховується у сумі балів чи очок. Зазвичай тести зводяться до батареї тестів, що наростають по складності. Серед тестів можуть бути не тільки вербальні іспити, але й багато різних головоломок та ін. Після того, коли діти закінчили рішати батарею тестів, висновки підсумовують стандартним засобом, тобто підсумовують кількість очок, які набрав кожен. Це дає можливість виявити коефіцієнт розумової обдарованості (1, с 479).

Коефіцієнт розумової обдарованості визначає кількісну здатність, щось що не змінюється, всебічну розумову обдарованість, чи загальний інтелект. Однак науковий психологічний аналіз викрив, що цей коефіцієнт являється фікцією. В дійсності описувана сума не являється інтелектуальними здібностями людини, а лише наявність у нього тих чи інших вмінь, навичок, з якими не слід змішувати здібності. Динаміка придбання знань та навичок, що складає сутність здібностей, залишається при цьому не виявленою (1, с 480). З цього свідчить, що кількісна характеристика та вимір здібностей не можливі, та використання різних діагностичних тестів не бажано. Задача виявлення рівня здібностей залишається актуальною і при відборі дітей, розумові здібності яких внаслідок вродженої вади розвитку мозку не дозволяє навчатися у загальній школі, та при відборі самих здібностей до математики дітей для навчання у спеціалізованих школах, та при одборі льотчиків, і т.д. У цьому розумінні не можуть виникати заперечення щодо коротких іспитів, щодо спроби кількісно виразити їхні результати.

Критикуючи використання тестів розумової обдарованості, видатний психолог Л.С. Виготський вказав, якщо дитина не може вирішити пропоновану їй задачу, то цей факт ще нічого не доводить о його здібностях. Це може свідчити, що дитина, наприклад, не має достатньо знань та вмінь тому й не може знайти потрібне рішення самостійно. Однак розумовий розвиток дитини відбувається не само по собі, а в процесі навчання, тобто у постійному спілкуванні з дорослими. Отже, якщо дитина не може зробити щось сама, то вона маже це зробити за допомогою дорослих. Отже, завтра вона зможе навчитися працювати самостійно. З цього припущення, Л.С. Виготський пропонував не обмежуватися простим одноразовим дослідженням, а проводити дослідження двічі. Перший раз з'ясовуючи, як дитина вирішує задачу самостійно, у друге - як вирішує за допомогою дорослих. Найважливіше у цьому розходження між самостійним рішенням та рішенням з допомогою дорослих. Та коли дитина не зможе вирішити задачу поставлену для його однолітків а ні самостійно, а ні за допомогою дорослих, тоді є основа говорити про недостатньо високий рівень його здібностей. Такий засіб виявлення рівня здібностей був означений Л.С. Виготським як метод виникнення зони найближчого розвитку. Отже, здібності не існують поза конкретної діяльності, а формування їх проходить у процесі навчання та виховання. Таким чином, самий вірний шлях визначення здібностей - це виявлення динаміки успіхів дитини у процесі навчання.

1.3 Зв'язок здібностей та обдарованості що мають схильність до визначеного виду діяльності.

Здібності людини до конкретного виду діяльності часто супроводжуються наявністю у нього до того виду. Однак традиційно схильність, як і інші психологічні поняття, визначається дослідниками по-різному. За словами В.М. Мясищєва, схильність часто розуміють як спрямованість, але остання не тільки не отримає свого визначення авторами, що застосовують це поняття, але й рідко взагалі тлумачиться через здібність. Наприклад, С.Л. Рубіншнейн, Б.М. Тєплов, Н.С. Лєйтес, поділяючи інтерес та здібності, враховують, що перший - це направленість на пізнання, а друга - направленість на діяльність. Навпаки у психологічному словнику інтерес занесений до состава схильності. Там дається таке визначення: «Схильність - любе позитивне, внутрішнє мотивоване відношення (ваблення, інтерес та ін.) до будь-якого заняття». Психологічну основу схильності складає стійка потреба особистості до визначеної діяльності, тоді привабливими виявляються не тільки досяжні результати, але й сам процес діяльності (4, с 330). Невипадково у монографії К.К. Платонова розглядається питання про зв'язок здібностей та потребі. Отже, схильність можна розуміти не тільки як напрямок спрямування (перевага), але й як прагнення до будь якого заняття. У концепції індивідуально - психологічних розрізнянь Б.М. Тєплова суттєво та й недостатньо оцінюване знання мають розвинуті їм уявлення про здібності як направленість на знання конкретної діяльності (10, с 170).

Зрозуміло, що не усі заняття можуть бути привабливими для особистості, а тільки ті, що зустрічають внутрішній відгук. Інколи діяльність може подобатися своїми висновками, принесеною користю, тим яке суспільне признання вона дає. Але справжня схильність визначає розташовування і до самого процесу діяльності, коли робота не тільки засіб досягнень якихось цілій, але й сама по собі стає привабливою. Звичайно, коли мова йде про формування схильностей, насамперед мають значення індивідуальні різниці у самому рівні розвитку особистості, з її розумовим кругозором, волею, відчуттями, смаками, що відображають соціальне буття людини. Особливо глибокий внутрішній зв'язок існує між схильностями та здібностями. Схильності - це прагнення, здібності - це можливості, вони мають спільні корні, між тим одним та іншим - справжній взаємозв'язок. В більшості випадків психологи обмежуються констатацією зв'язку здібностей зі схильностями. При цьому її розуміння цілком різняться. А.Ф. Лазурський, ці два поняття зводить разом, з ним згоден і К.К. Платонов, який писав, що схильність до праці та навчанню сама по собі являється здатністю, а Б.М. Тєплов опускає можливість не залежного розвитку здібностей та схильностей навіть протилежність між ними на різних етапах розвитку (10, с 171).

Відзначаючи єдність схильностей та здібностей В.Н. Мясищєв писав, що взаємозв'язок між ними означає не тільки їх єдність, але й причино - наслідкову взаємозалежність, що забезпечує психічний розвиток за спіраллю. Таким чином, на природну схильність до того чи іншого виду діяльності впливає типологічні особливості виявлення властивості нервової системи. Тому, що особа з рухливими нервовими процесами схильні до різноманітної за змістом діяльності, що приведе їх до спортивних ігор; ригідність особи з інертністю нервових процесів обумовили їх схильність відпрацьовувати деталі виконуючих дій. Для останньої групи людей більш комфортною здається ситуація передбачуваності, що не потребує прийняття термінових рішень, та й здійснило б вибір ними визначних видів спорту (наприклад, спортивна гімнастика). Схильність до ризику осіб з міцною нервовою системою, привела багатьох до занять стрибків на лижах з трампліну і т.д. (10, с 172). Таким чином, здібності та схильності зв'язані між собою послідовно через типологічні особливості. Вони спів існують паралельно друг другу (але не окремо), якщо обумовлені природними задатками людини.

1.4 Рівні розвитку здібностей

Усі здібності у процесі свого розвитку проходять ряд етапів, за для того, щоб якась здібність піднялась у своєму розвитку на більш вищій рівень, необхідно, щоб вона була досить оформлена на попередньому рівні. А для розвитку здібностей повинно бути визначена основа, яка складає задатки. Під задатками розуміють анотомо-фізиологічні здібності нервової системи, що складає природу основу розвитку здібностей. Наприклад, у якості вроджених задатків можуть виступати особливості розвитку різних аналізаторів. Так, визначні характеристики слухового сприймання можуть виступати у якості основи для розвитку музикальних здібностей. А задатки інтелектуальних здібностей виникають перш за все у функціональній діяльності мозку - його більшій чи меншій збудженості, рухливості нервових процесів, швидкості утворення тимчасових зв'язків та ін., тобто те, що І.П. Платонов назвав генотипом - вродженими особливостями нервової системи. До числа такої властивості відносяться: 1) сила нервової системи по відношенню до збудженості (здатність тривало витримувати інтенсивні навантаження);

2) сила нервової системи по відношенню до гальмування (здатність витримувати тривалий гальмовий вплив);

3) рівновага нервової системи по відношенню до збудження та гальмування;

4) лабільність нервової системи, оцінюючи за швидкістю виникнення та припинення нервового процесу збудження чи гальмування (2, с 539). Слід відзначити, що ці вроджені анатомо-фізиологічні особливості споруда мозку. Органи відчуттів та рухів, або вроджені задатки, й будуть визначати природну основу індивідуальних різниць між людьми. По І.П. Павлову, основу індивідуальних різниць визначає переважаючий тип вищої нервової діяльності і особливо співвідношення сигнальних систем. Виходячи з даних критеріїв, можна виділити три типологічні групи людей: художній тип (переважання у першої сигнальної системи), розумовий тип (переважання у другої сигнальної системи) та середній тип (рівне представництво).

Ведені Павловим типологічні групи припускають у представників той чи другої групи присутність різних вроджених задатків. Так основні відмінності художнього типа від розумового проявляються у сфері сприйняття, де для «художника» сприйняття характерне, а для «розумового» - подрібнення її на окремі частини; у сфері уяві та мислення у «художників» відмічається перевага образного мислення та уяви, у той час коли в «розумового» більш характерне теоретичне мислення; в емоційній сфері особи художнього типу відрізняються підвищеною емоційністю, а для представників розумового типу більш властиві розумові, інтелектуальні реакції на події.

Будова мозку не передбачає, які професії та спеціальності, що зв'язані з музичним слухом, можуть виникнути у людському суспільстві. Непередбачено й те, яку область діяльності обере для себе людина і які можливості будуть віддані йому для розвитку задатків, що в нього вже існують (2, с 540).

Таким чином, розвиток задатків - це соціально обумовлений процес, що зв'язаний з умовами виховання та особливостями розвитку суспільства. Задатки розвиваються та трансформуються в здібності за умовою, якщо в суспільстві виникла потреба в тих чи інших професіях, в частості де потрібен саме тонкий музичний слух. Другим суттєвим фактором розвитку задатків являється особливості виховання. Разом з цим не можна вважати, що задатки не впливають на характер майбутніх здібностей. Так, загальності слухового аналізатору скажуться саме на тих здібностях, які потребують особового рівня розвитку даного аналізатору. З цього виходить висновок, що здібності у значному ступені соціальні і формуються у процесі конкретної діяльності людини. В залежності чи існують чи відсутні умови для розвитку здібностей, вони можуть буди потенціальними та актуальними. Під потенціальними здібностями розуміють ті, які не збуваються у конкретному виду діяльності, але здатні активізуватися при зміні відносних соціальних умовах. До актуальних здібностей відносять ті, які потрібні у цей момент та мають збут у конкретному виду діяльності. Саме характер соціальних умов перешкоджає або сприяє розвитку потенціальних здібностей, забезпечує або не забезпечує перетворення їх у актуальні (2, с 541). Слід відзначити, що відсутність здібностей ще не значить не придатність людини до виконання той чи іншої діяльності, оскільки існують психологічні механізми компенсації відсутніх здібностей. Часто займатися діяльністю приходиться не тільки тім, хто має до неї здібності, але й тим хто їх не має. Якщо людина змушена продовжувати заняття цією діяльністю, вона свідомо або не свідомо буде компенсувати недолік здібностей, опираючись на міцні сторони своєї особистості. На думку Є.П. Ільїна, компенсація може здійснятися через придбані знання чи вміння, або через формування індивідуально-типовий стиль діяльності, або через іншу більш розвинену здібність. Здібність якої не вистачає може бути у дуже широких межах компенсована іншими, високо розвинутими у даній людині.

Характеризуючи здібності людини, часто виділяють такий рівень їх розвитку, як майстерність, тобто досконалість у конкретному виду діяльності. Коли говорять про майстерність людини, у першу чергу мають на увазі здатність успішно займатися діяльністю виробництва. Однак це не означає, що майстерність висловлюється у відповідній сумі готових вмінь та навичок. Майстерність у будь якій професії припускає психологічну готовність до творчих рішень виникаючих проблем. Не даремно говорять: «майстерність - це коли «що» і «як» приходять водночас», - підкреслюючи, що для майстра немає розділу між усвідомлюванням творчої задачі та знаходженням засобів її рішення.

Наступний рівень розвитку здібностей людини - талант. Під талантом розуміють вищій рівень здібностей (музичний, літературний і т.д.). Також як і здібності, талант виявляється у діяльності. Діяльність талановитої людини відрізняється принциповою новизною, оригінальністю підходу. Слід відзначити, що талант - це визначене сполучення здібностей, їх сукупність. Окрема ізольована здатність, навіть дуже високо розвинена, не може бути названа талантом. Наприклад, якщо видатних талантів можна знайти у людей як з гарною так і з поганою пам'яттю, це зв'язано з тим, що у творчої діяльності людини пам'ять - це лише одна з факторів, від яких залежить її успішність. Але наслідки не будуть досягнуті без гнучкості розуму, великої фантазії, міцної волі, глибокої зацікавленості.

Найвищій рівень розвитку здібностей називають геніальністю. О геніальності говорять, коли творчі досягнення людини складають цілу епоху у житі суспільства, у розвитку культури. Вищій рівень обдарованості, котрий характеризує генія, неминуче пов'язаний з незвичайністю у різних областях діяльності. Серед геніїв, які здобули подібного універсалізму, можна назвати Аристотеля, Леонардо да Вінчі, Р. Декарта, Г.В. Лейбница, М.В. Ломоносова. Геніальність, як правило має свій «профіль», якась сторона в ній домінує, якісь - то здібності виявляються яскравіше (2, с 544).

2. Виникнення здібностей

2.1 Загальне уявлення виникнення (генезису) здібностей

Особливістю функціонально-генетичного підходу до здібностей виступає визнання їх генетичною обумовленістю вродженості. Така ідея висловлювалась ще Платоновим, Х. Уайте, Ф. Беконом, Дідро, І. Прохазкой, Ф. Дальтоном та ін. Так В.С. Фарфель, один з небагатьох фізіологів, що займаються проблемою рухливих якостей та здібностей, вважав, що під здібностями потрібно розуміти властивості індивіда, прямо та не посередньо визначальні спадковістю. В.Д. Шадріков вважав, що вже при народжені дитина володіє визначеними здібностями - генотипом. Правда, він як і К.К. Платонов, говорив також о здібностях фенотипу, які утворюються у результаті розвитку генотипних здібностей. Примикає цих точок зору й думка генетика М.П. Дубініна, який вважав, що вроджена різноманітність людей не стосується вищих прояв психіки людини, його інтелектуальних здібностей. Однак тут виникає питання: наскільки мислення визначає здібності, і наскільки - вміння здійсняти мислені операції, розумову діяльність. Чи не сприймаються за здібності вміння, знання? Генетик Д.К. Біляєв вказав, що визнання генетичної основи повинно стосуватися усіх здібностей, якщо річ йде саме про них (10, с 153).

На думку Г. Айзенка, інтелектуальні здібності являються вродженими (за критерієм розуму він сприймає розумові процеси та рішення інтелектуальних проблем), але при цьому у визначному ступені розвинення. І хоча спеціальні тренування збільшують швидкість мислення, автор відзначає: хто швидко вирішує легкі задачі, теж визначається і з важкими, й відповідно ті що роблять це повільно також повільно вирішують задачі великої складності. Рішення питання про те, чи обумовлені здібності генетично (чи вроджені вони), зв'язано не тільки з думкою того чи іншого вченого, але головним чином з наявністю факторів, що підтримують визначну точку зору. Такі свідчення можливі, наприклад, получити завдяки методу близнюків, тобто порівняв виразність різних процесів психіки у монозиготних та дизиготних близнюків, а також у сібців (однояйцових, двояйцевих близнюків та дітей у тих самих батьків, які не являються близнюками). Генетична основа міцно виявлена у перших, слабше - у других, зовсім слабо - у третіх. Отже, якщо виразність тієї чи іншої функції у однояйцевих близнюків однакова (що встановлюється корекцією), тоді ця функція генетично обумовлена, що й було встановлено у багатьох дослідженнях.

В цей самий час відмічається деяка протилежність отриманих при обстежені близнюків результатів, що може бути обумовлено двома обставинами. По-перше, виявляється наслаювання досвіду, придбаного людиною протягом життя. По-друге, часто дослідження порівнюють проявлення у близнюків не стільки вміння (особливо цим грішать дослідження по вивчанню рухових здібностей). Звичайно, вміння залежать від здібностей, але не являються їх прямими вимірювачами. Вони випрацьовуються шляхом вправ, та не можуть рахуватися як здібності. Показові в цьому плані є дані В.Ф. Міхеєва: у той час як образна не словесна пам'ять знаходиться під сильним впливом генотипу, словесно-логічна такий вплив майже не відчуває, так як річ та вміння логічно мислити формується у процесі життя, навчання (10, с 154).

Отже, рішення суперечки про те, чи являються здібності вродженими чи ні, залежить від того що входить до їх составу. Якщо під здібностями розуміють рівень виявлення тих чи інших сторін функцій, обумовлений тільки вродженими задатками, це одне, а якщо під здібностями мають на увазі любі можливості заперечувати, що людина народжується з елементарними психічними та психомоторними функціями. Якщо враховувати, що задатки виявляють рівень виявлення різних характеристик (властивостей) цих функцій вроджені, потрібно буде освідчити: здібності (у вузькому, а не загально психологічному тлумаченні цього поняття) являються вродженими. Якщо ж під впливами розуміти ефективність діяльності, обумовлену знаннями, вміннями, якістю, тоді о вродженості говорити не прийдеться. Отже критика К.К. Платоновим на думку Б.М. Теплова, що відмовився від ствердження о вродженому характері здібностей, прозвучала декілька дивно: він же сам включав у їх состав такі якості людини, які виховуються, у частості моральні. Між тим автор дуже близько підійшов до розуміння здібностей з точки зору функціонального - генетичного підходу. Так він рахував елементарні психічні процеси вродженими, але розглядав їх у якості задатків здібностей. У користь вродженості здібностей й таланта свідчать багато фактів. Наприклад, при однаковому для різних людей вправах все одно залишаються різниці між ними максимальному виявлені тих чи інших функцій. Окрім того, відомі випадки дуже раннього виявлення здібностей у дитячому віку, коли а ні вправи, а ні навчання ще не було, про що говорилось вище. Показові та результативні тестування розумового розвитку тих, що живуть на Алясці ескімоських дітей, що не отримали освіти та стикаючись з трудними умовами арктичної пустелі. Рівень їх розумового розвитку (інтелект) набагато зависив токового у деяких груп освічених та благополучних європейських дітей. Правда, потрібно мати на увазі, що ранкове проявлення означень здібностей не завжди означатиме талант.

Психічна природа здібностей. До теперішнього часу проблема здібностей розглядалась взагалі психологами. Це дало привід Т.І. Артем'євої працювати за створення психологічної теорії здібностей, а А.А. Бодальову написати, що здібностями визначають утворення у психіки людини. Нераціональність цієї точки зору очевидна. Навіть прихильники особисто-діяльного підходу не змогли залишити осторонь вроджені анатомо-фізіологічні задатки, що пов'язані зі здібностями будови та функціонування мозку. Вже одне це примушує говорити про здібності як о психофізіологічній проблемі. Чому ж важливий функціонально-генетичний підхід до здібностей? 1. Немає потреби пояснювати, яким загадковим чином фізіологічне (задатки) перетворюються у психологічне (здібності), оскільки здібності розуміються як цільне інтегроване психофізіологічна освіта.

2. Немає ніякої необхідності прив'язувати здібності тільки до діяльності: стає в вочевидь, що самі вони можуть проявлятися й розвиватися у життєдіяльності (у побуту), та в грі.

3. Одна й та сама здібність може розвиватися у різних сферах та видах діяльності (звідси, наприклад, і можлива професійна підготовка засобами фізичної культури або розвиток здібностей в психотренінгу).

4. Прив'язка здібностей до функцій (психічним та психомоторним) обмежує сферу практичного діяча цього поняття, відкриваючи шлях для диференціального розглядання та розвитку можливостей людини. Наприклад, для педагогіці має суттєве значення, що у даному випадку виявляється у того хто навчається - досвід, придбаний раніше, або здібності від чого залежить оцінка учня, прогноз його майбутніх успіхів (10, с 157).

Визнання вродженості та генотипної природи здібностей не означає фатальної зумовленості професійних успіхів або невдач людини. Здібності складають тільки частину його можливостей, а успіх визначається вольовими якостями, мотивацією, соціальним середовищем. Але недооцінювати роль здібностей те ж не слід. Можна погодитися з академіком Д.К. Бєляєвим, який замітив, що вроджені відмінності у здібностях людей є реальність, незалежно від нашого усвідомлення існуючий факт. Йому треба не дивуватися, а на прочуть повніше використовувати на благо людини та суспільства.

2.2 Природа людських здібностей та їх розвиток

Природа людських здібностей аж до сьогодні викликає достатньо бурхливі спори серед вчених. Одна з найбільш поширених точок зору веде свою історію від Платона. Автори дотримуються цієї точки зору, стверджуючи, що здібності біологічно обумовлені і їх виявлення цілком залежить від встановлених характеристик. Навчання та виховання може лише змінювати швидкість їх виявлення, але вони завжди виявляться тим чином чи іншим. У якості доказу даної точки зору використовуються факти індивідуальних різниць, що відмічаються у віці дитини, коли діяння навчання та виховання, давалося б, ще не могло бути визначним. Так, наприклад, музична обдарованість Моцарта виявилася у трьох річному віці, у Гайдна - в чотири. З ідеєю наслідування здібностей зв'язано і навчання Франца Галля, що получив назву френологія. Френологи спробували простежити залежність психічних особливостей людини від зовнішній форми черепа. Основна ідея базувалася на тому, що кора головного мозку складається з рядка центрів, в кожному з яких локалізована визначна здібність людини. Ступень відмінності цих здібностей знаходиться у прямій залежності від величини відповідних часток мозку. Однак, багато численні розкриття показали, що череп зовсім не повторює форму мозку, тож визначення по шишкам та впадинам черепа розумових та моральних особливостей людини антинауково та без ґрунтовно (2, с 545).

Поширену відомість получили роботи Френсіса Гальтона, що поясняв спадковість здібностей виходячи з принципів еволюційної торії Ч. Дарвіна. Аналізуя біографії видатних діячів, Гальтон прийшов до висновку, що досконалість людської природи можливо лише шляхом виведення на основі законів спадковості раси дуже обдарованих, розумово та фізично розвинених людей. Продовжуючи лінію Гальтона, у 20 столітті Коте виявляв ступень обдарованості відомих людей по кількості строк, чиї високі здібності простежуються у деяких поколінь (2, с 546).

Слід відмітити, що дані ствердження не позбавлені основи. Особливо вражає історія родини німецьких музикантів Бахов. В нього (родоначальник - булочник В. Бах) було два сина, з них й починається не перервний ряд музикантів, відомих у Германії протягом двох століть. У родині Бахів було 60 музикантів, з них більш 20 - видатних.

Розвиток здібностей у значному ступені виявляється роллю середовища, у якому живе та діє людина. Однак, як і колись залишається без відповіді питання про те, що важливіше для розвитку здібностей - середа чи спадковість. Відповідь на це питання дасть в своїх роботах А. Басс і Р. Плоумін, які вивчали окремі характеристики гомозиготних (що мають ідентичну спадковість) і гетерозиготних (що володіють різною спадковістю) близнюків. Порівняльне дослідження гомозиготних близнюків, які жили та виховалися у різних родинах, показують, що їх індивідуальні психологічні та різниця поведінки від цього не збільшується, а частіш за все залишаються такими ж, як у дітей, що виросли в одній тій самій родині. Більш того, у деяких випадках індивідуальні різниці між ними навіть зменшуються. Діти-близнюки, що мають однакову спадковість, в результаті окремого виховання ставали іноді схожими друг на друга, ніж у тому, якщо їх виховували разом. Пояснюється це тим, що дітям-одноліткам, що постійно знаходилися поряд один з одним, майже ніколи не вдається займатися одним й тим самим ділом та й між такими дітьми рідко складаються цілком порівняні стосунки.

У більших випадках слід говорити не тільки про біологічну, але й соціальну спадковість. Дитина йде по стопам батьків не тільки із спадкової визначеності, але й тому, що з дитинства взнав та полюбив професію. Тому й у вітчизняній психологічній психології рахують концепцію спадкового характеру здібностей цілком цікавою, але не поясняючи усі факти виявляння здібностей. Представники іншої точки зору враховують, що особливості психіки цілком визначаються якістю виховання та навчання. Так, ще у 18 ст. К.А. Гельвецій проголошував, що за допомогою виховання можливо виховати геніальність. Прихильники цього напрямку силяються на випадки, коли діти самих відсталих й примітивних племен, получив відносне навчання, що не чим не відрізняється від освічених європейці (2, с 547). У кожної людини можна сформувати будь-які здібності. Дотримуючись даного вигляду, американський вчений У. Ушбі стверджує, що здібності виявляються перш за все той програмою інтелектуальної діяльності, котра була сформована у людині в дитинстві. У відповідності зі своєю програмою одні люди вирішують творчі задачі, а інші у відповідності виконувати тільки те, що їх навчили. У справжній час прихильники цієї концепції у США утворюють спеціальні центри «зрощування» обдарованих дітей.

У вітчизняній психології вчені, як Б.М. Тєплов, В.Д. Нєбиліцин, А.Н. Леонтьєв та ін. У зжатому виді позицію, що склалася у вітчизняній психології можна охарактеризувати так: здібності людини по своїй природі біосоціальні (2, с 548). Таким чином, спадковість має велике значення для розвитку здібностей, оскільки особливості анатомо-фізичної будови нервової системи людини в значному ступені виявляються його задатками. Але з іншого боку самі по собі задатки не означають, що у людини розвинуться відповідні здібності. Розвиток здібностей залежить від багатьох соціальних умов. До їх числа слід віднести особливості виховання, потреби суспільства у той чи іншої діяльності, особливо системи освіти та ін. Любі задатки, пер ж ніж перетворитися на здібності, повинні пройти великий шлях розвитку. Для багатьох людських здібностей цей розвиток починається з народження, та якщо він починає займатися тими видами діяльності в яких відповідні здібності розвинуться, то вони не припиняться до кінця життя.

У розвитку здібностей умовно можна виділити декілька етапів. Кожна людина у своєму розвитку проходить періоди підвищеної чуттєвості до тих чи інших впливів, до освоюванню того чи іншого вида діяльності. Наприклад, у дитини у віці двох-трьох років інтенсивно розвивається усна річ, у п'ять-сім років він найбільш готовий до оволодінню читанням. У середньому та старшому віці діти з захопленням грають у рольові ігри та виявляють надмірну здатність до перетворення та вживляння у роль. Важливо відмітити те, що періоди особової готовності до оволодіння спеціальними видами діяльності рано чи пізно кінчаються, і якщо яка-небудь функція не получила свого розвитку у сприятливий період, тоді внаслідок її розвиток виявляється через мірно ускладнений, та ще й зовсім не можливим. Отже для розвитку здібностей дитини важливі усі етапи його становлення як особистості. Не можна вважати, що в більш старшому віці дитина зможе надолужити втрачене.

Первинний етап у розвитку любої здібності пов'язаний з дозріванням необхідних для неї органічних структур або з формуванням на їх основі потрібних функціональних органів. Зазвичай це трапляється в період від народження до шести - сім років. На даному етапі трапляється досконалість роботи усіх аналізаторів, розвитку та функціонування диференціація окремих ділянок кори головного мозку. Це створює благо приємні умови для початку формування та розвитку в дитини загальних здібностей, виявлений рівень котрий виступає у якості передумови для послідуючого розвитку спеціальних здібностей. В цей самий час починається становлення та розвиток спеціальних здібностей. Потім розвиток спеціальних здібностей продовжується у школі, особливо в молодших класах та середніх класах. Спочатку розвитку спеціальних здібностей допомагають різного роду дитячі ігри, потім суттєвий вплив на них починає оказувати освітня та трудова діяльність (2, с 549).

Як вже відомо, ігри дітей виконують особову функцію. Власне ігри дають первинний штовхан до розвитку здібностей. В процесі гри проходить розвиток багатьох рухових, конструкторських, організаторських, художньо-зображальних та інших творчих здібностей. Причому важливою особистістю гри є те, що в них розвивається не тільки одна, а зразу цілий комплекс здібностей. Як ви пам'ятаєте, розвиток здібностей у значній мірі залежить від умов, що дозволяють реалізуватися задаткам. Одним з таких умов являються особливості сімейного виховання. Якщо батьки виявляють піклування о розвитку здібностей своїх дітей, то вірогідність виявлення у дітей яких-небудь здібностей більш висока, ніж коли діти віданні самі собі. Іншу групу умов розвитку здібностей визначають особливості макросередовища. Макросередовищем прийнято рахувати особливості суспільства, в якому народився та росте людина. Найбільш позитивним фактором макросередовища являється та ситуація, коли суспільство виказує клопоту о розвитку здібностей в своїх членів. Цей клопіт суспільства може висловлюватися у постійній досконалості системі освіти, а також у розвитку системі професійній орієнтації підростаючого покоління (2, с 550).

2.3 Функціонально-генетичний підхід до розглядання здібностей

Розглядання питання, до чого слід «прикріпити» задатки, щоб у підсумку получити здібності (щоб перші змогли реалізуватися у чомусь конкретному), приводить до наступного поняття суті та состава кожної, конкретної здатності. Здібності відбивають різниці між людьми у виявлянні рядка функцій (сюди, звичайно, не входять вегетативні функції, що пов'язані з диханням, перетравлюванням і т.д.), але кожна з них характеризується визначеними властивостями (якісними сторонами). Наприклад, увага характеризується інтенсивністю, стійкості, й іншими властивостями; рух - силою, швидкістю, точністю і т.д. Тому буде точніше сказавши, що здібності - це не просто різниця у висловлені тієї чи іншої функції, але різниця у ступені проявлення цих властивостях (якісних сторін функції) у різних людей. Рівень виявлення кожної якісної сторони виявляється задатками, причому більше число яких спричиняє виявленню будь-якої з сторін функції, що маються в кожної людини, той виразніше оказується дана здатність.

З відси слідує, що різниця між людьми проявляється не в тім, чи є кожної конкретної людини ця функція чи її нема (люба здорова людина володіє повним набором функцій), і річ не в тім, чи є вона в неї, або характеристика функцій (погано, чи добре, але усі можуть концентрувати увагу, виявляти силу і т.д.), але у відмінному рівні проявлення цих характеристик у різних людей. Тому й з точки зору диференціальної психології не можна говорити, що функція сама по собі і є здатністю. Адже ще Б.М. Теплов писав: «Ніхто не стане говорити о здібностях там де річ йде про властивості, стосовно яких всі люди рівні». Відповідно під здібностями розуміють ярке виявлення властивостей будь-якої психофізіологічній функції, т. п. дають якісну характеристику її з'явлення. Взагалі-то правильніше було б говорити про різну ступень виразності будь-якої здібності (вищій - нищій), але не про відсутність її в тої чи іншої людині. Обгрунтованість подібного ствердження відповідно до таких задатків, як типологічні особливості виявлення властивості нервової системи, вони є кожної людини, але виражені у різному ступені. До жалю, і у стосунках цих задатків застосовується теж якісна їх оцінка. Наприклад, говорять про міцну та слабку системи, рухливості та інертності нервових процесів, немов це різні властивості нервової системи. В дійсності ж ця різна висловлення однією й той самою властивістю. Людина з міцною нервовою системою володіє більшим висловленням властивості, ніж той що має слабку нервову систему; інертний відрізняється від рухливого лише меншою бистротою зникнення нервового процесу і т.д. Кажучи строго, немає людей без жодних здібностей, але є люди зі слабо виразними здібностями. Ці люди при якісній (порівняльній) оцінки називаються нездатними, тобто що не володіють можливостями добиватися у чомусь високого результату. Слід звернути увагу що задатки - лише посилювачі виявляння якісної сторони функцій (властивостей), але не заміна їй (10, с 152).

Прихильником функціонально-генетичного підходу до здібностей являється й В.Д. Шадріков. Він розглядає їх як індивідуальні якості, що увімкнені у систему діяльності (якості психічних процесів та моторики). При такому розумінні в ролі здібностей й виступає психічна функція у визначному якісному виражені. Разом з цим В.Д. Шадріков підкреслює, що під функцією він мав на увазі не визначення той чи іншої ткані, а роботу цільній функціональній системі. У зв'язку з цим він рахував, що здібності - це характеристики плідності функціональних систем, що реалізують той чи інший психічний процес (сприйняття, пам'ять, мислення і т.д.). Під задатками він розумів властивості елементів, що утворюють функціональну систему та впливових на ефективність її функціонування. При цьому составі задатків він ще не розкриває, хоча і говорить о нейронових ланцюгах як спеціальних задатків, а типологічні особливості властивостей нервової системи та співвідношення між півкулями головного мозку відноситься до загальним здібностям. На його думку, задатки не розвиваються у здібностях, а формуються. Згідно з його уявленням, ті та інші представляють собою властивості: перші - функціональних систем психічних процесів, інші - компонентів цих систем. Відповідно здібності являються системними якостями. Вочевидь, що основні положення В.Д. Шадрікова зв'язані з прив'язанням здібностей до функціональних систем, кожна з яких формується для здійснювання визначеної функції. Власне по цьому він рахує, що здібності слід співвідносити з психічними функціями. Склад перших, на його думку, теж цілком вузький та обмежується психічними процесами та психомоторикою. Таким чином, В.Д. Шадріков, дотримувався функціонального але не особистого підходу до розглядання здібностей (10, с 153).

2.4 Особисто-діяльний підхід до розглядання здібностей

Хоча саме поняття «здібності», як вказувалося вище, ведемо ще Платоном, розкриття його наукового змісту трапилося ще набагато пізніше. Заронимо лише сучасні підходи до вивчення цих питань, одна з яких - тісна прив'язка особливостей до теорії діяльності та особистості. Відповідно здібності виявляються як властивості (чи сукупність властивостей) особистості, що впливають на ефективність діяльності. Це загальне визначення приймається вже декілька десятків літ, правда з деякими суттєвими нюансами, що стосуються розшифровки першої її половини: які властивості особистості чи її особливості слід вмикати до здібностей. На цей рахунок існують два різних поглядів. Одні автори розглядають у якості здібності якусь окрему властивість, другі - їх сукупність. У рядку випадків дослідники не послідовні, переходячи з однієї позиції на іншу, часто навіть не помічаючи того, що приводить до неадекватності зроблених висновків. Уявлення про те, що здібності - це сукупність особистості, характерно для А.Г. Ковальова та К.К. Платонова. Перший під здібностями розуміє ансамбль або синтез властивостей людської особистості, що відповідають вимогам діяльності, другий - сукупність (структуру) досить стійких, хоча й змінених під впливом виховання, індивідуально-психологічних якостей особистості, структуру особистості, що актуалізується у визначеному виду діяльності, ступень співвідношення даної особистості у цілій вимозі визначеній діяльності (3, с 231).

В.Н. Мясищевим та А.Г. Ковальовим така постанова виражена цілком чітко; автори враховують, що під здібностями треба розуміти ансамбль властивостей, необхідних для успішної діяльності, включаючи систему стосунків, а також емоційні та вольові здібності людини. Однак цільно-особистий підхід страждає суттєвими недоліками. По-перше, якщо визнати, що людина володіє кількома яскраво вираженими здібностями, що виявляються у різних по характеру видах діяльності, то треба буде погодитися, що в нього маються і декілька структур особистості. По-друге, цілісно-особистий підхід переводить розглядання проблеми у іншу плоскість, коли осмислюються вже не окремі здібності, а обдарованості, талант. По-третє, як справедливо відмічала Т.Н. Артем'єва, розглядання здібностей у широкому особистому плані, а також спроба виявлять здатність через особистість, переводить саму проблему здібностей у область проблеми особистості. Звичайно, зрозуміти здібності можна тільки у зв'язку з навчанням особистості, її особливості та діяльності. Особистість та здібності мають прямий зв'язок, однак це зовсім не означає, що одне може підмінятися іншим. Кожне з цих понять має свої власний вміст та специфічні особливості. Однак у випадку прийняття визначень, згідно з яким здібності уявляють собою окремі властивості особистості, залишається багато не зрозумілого. Головне, що не вдається розрішити: чи уві особисті властивості можна враховувати як здібності, і якщо не всі, тоді які попадають під це визначення, а які - ні. Так, В.С. Мерлін прилічує до здібностей властивості індивіда та особистості, у тому числі її відношення до здійснюваної діяльності та індивідуальний стиль її самої. А.Г. Ковальов та В.Н. Мясищев здібностями враховують особові стосунки, емоційні та вольові особливості людини. К.К. Платонов за здібності сприймає, вчасності, моральні та правові стосунки особистості і у зв'язку з цим говорить о моральних та правових здібностях (10, с 147).