4) Висновок

Завдання сучасної національної школи -- розвивати кожну дитину як неповторну індивідуальність. З огляду на це велике значення має формування в учнів творчого потенціалу прагнення до активної пізнавальної діяльності, вміння ставити і вирішувати нові проблеми. Розв'язувати ці завдання належить як педагогічній так і психологічній науці, призначення якої створити нові, ефективніші технології вивчення і навчання школярів.

Пріоритетними є дослідження, спрямовані на впровадження в навчальний процес писходіагностичних методик; різноманітних систем розвивального, індивідуального і диференційованого навчання; нових технологій корегувального навчання дітей; гуманізація навчального процесу.

Вони сприяють створенню таких умов, за яких учень займає позицію суб'єкта навчально-виховної діяльності; внаслідок цього у нього розвиваються пізнавальні якості особистості: цікавість, ініціативність, прагнення до самоосвіти, самонавчання. Жодна технологія, жодна методика не буде ефективною, якщо учня не навчити вміння вчитися. Це завдання особливо актуальне для вчителів початкових класів, бо в цьому віці в дитини формується пізнавально-навчальна діяльність і вміння вчитися. Психодіагностика пізнавальних процесів -- це складне синтетичне поняття, до якого входять загальнонавчальні та спеціальні вміння. Зокрема: поставити мету своєї діяльності, усвідомити головне завдання, визначити спосіб його розв'язання, вміти контролювати і давати оцінку правильності рішення. Це і є компоненти психодіагностичної діяльності. Тому формувати пізнавальні якості у школярів -- означає навчити їх учитися. Сьогодні необхідно насамперед озброїти учнів формами і методами самостіного поповнення знань, умінням "економічно" вчитися. Важливим шляхом дослідження цієї мети є формування загальнонавчальних умінь і навичок. На думку В. Сухомлинського, саме своєчасно і міцно сформоване вміння вчитися дає можливість розвинути пізнавальну активність учня, стає основою культури інтелектуальної праці.

ІІІ. Практична частина

1) Психологічне дослідження пізнавальних процесів молодших школярів

Психологічне дослідження проводиться з метою отримати діагностичну інформацію про розвиток пізнавальних процесів в учня молодших класів, для визначення адекватних психокорекційних впливів. До психолого-діагностичної уваги потрапляють діти з особливостями й проблемами у пізнавальній діяльності. Відбір цих дітей здійснює психолог. Крім цього, психологічне дослідження (діагностування) може проводитися в рамках консультативної допомоги за зверненнями учителя, батьків та власне учня. Робота містить обов'язковий комплекс заходів, що мають певну послідовність. Фахівці з психологічного діагностування виокремлюють у цій процедурі три етапи.

На першому, підготовчому, етапі психолог вивчає практичний запит і переформульовує його у психологічну проблему; планує проведення обстеження і визначає, який методичний матеріал у даному разі слід використовувати. Якщо проведення поглибленого обстеження ініціює психолог, проблема формулюється на основі попередніх даних .

На другому етапі проводиться психологічне дослідження та аналіз його результатів.

Основне завдання третього етапу полягає у складанні рекомендацій до розроблення корекційних програм і в оформленні психологічної характеристики-висновку відповідно до запиту, що надійшов.

Перший етап дослідження :

Своєрідність ситуації, у якій вивчається практичний запит, полягає в тому, що запит про надання допомоги, коли він надходить від учня і від дорослих, не містить прямо сформульованої проблеми. Більше того, він може не відповідати реальності або бути лише видимою частиною глибоких психологічних проблем. Молодші школярі лише іноді формулюють такий запит, який хоча б віддалено виокремлює проблему. І відбувається це після неодноразового відвідування кабінету до уроків або на перерві, щоб «подивитися, що тут роблять». Часто діти взагалі ніяк не торкаються своїх проблем і не відповідають на навідні запитання. Зазвичай свою зацікавленість у тому, щоб дорослий підказав спосіб вирішення їхніх проблем, видають емоційними реакціями на «випадкові» міркування психолога, що стосуються даної проблеми. Здебільшого запити психологу надходять від батьків та вчителів. При цьому вчителі зазвичай подають їх надто лаконічно сформульованими і вказують на порушення успішності («не знаю, що робити, - нехоче нічого вчити», «невстигає з математики», «постійно відволікається») і не завжди висловлюють власні припущення про можливі причини. Відбувається це в основному не через те, що вчитель не має таких припущень, а у зв'язку з відсутністю у нього досвіду ж спільного з психологом аналізу особливостей розвитку учнів. Батьки, навпаки, - часто надто багатослівні. Розповідаючи про проблему, вони зазвичай намагаються згладити недоліки, пом'якшити проблему, згадуючи про достоїнства дитини або посилаючись на те, що «не вистачає часу для дитини». Крім того, надана інформація може виявитися надто неконкретною. Залежно від конкретних обставин психолог обирає певний тактичний підхід.

* За будь-яких форм спілкування з дітьми слід виявляти максимум уваги до того, як діти реагують на обговорення проблем, типових для їхнього віку, до «прихованих» запитань дітей, умов їх виникнення й характеру проявів. Важливо «почути» проблему, яка лише позначилася, для того, щоб допомогти дитині усвідомити її та спільно з дорослим знайти шляхи її вирішення.

* Якщо скаргу викладено нечітко, бесіда може виявитися значно змістовнішою, коли психолог спрямовуватиме її своїми запитаннями. Якщо співбесідником є учитель, то слід попросити його розповісти докладніше саме про той матеріал, який є складним для дитини, наскільки дитина старанна, як вона ставиться до оцінок, хто і яку допомогу їй надає тощо. Уміння психолога вести бесіду з батьками, як правило, передбачає своєчасне визначення межі у висловлюваннях батьків, за якою цінних відомостей уже немає. Цей момент є точкою повороту в бесіді, після якої слід почати ставити уточнювальні запитання і просити навести конкретні приклади.

* 3 учителем та батьками психолог проводить бесіду ще до обстеження або безпосередньо перед ним. У всякому разі бесіда відбувається за відсутності дитини.

* Доброзичлива позиція психолога до співбесідника поєднується з усвідомленням того, що заявник викладає лише власну точку зору, й вона не обов'язково збігається з реальним станом справ.

Те, що говорить дорослий, і як він це говорить, дає змогу дістати уявлення про сприйняття заявником дитини, виявити, що саме турбує заявника, його ставлення до такої ситуації, нарешті його зацікавленість дитиною.

Водночас виникає потреба у додатковій інформації. Для уточнення ситуації у школі та сім'ї і для того, щоб отримати анамнестичні дані, можна використати бесіду з дорослими. Коли запит робить дитина, психолог має можливість зібрати потрібний матеріал до обстеження. Важливо випереджати події й діяти, не привертаючи уваги до дитини. Слід ще раз звернутися до результатів фронтального обстеження дітей даного класу, подивитися зошити, оцінки у журналі, медичну карту, довідатися у вчителя про переважаючий настрій дитини, скористатися знаннями учителя про ситуацію в сім'ї. Збирання даних слід вести цілеспрямовано, окреслюючи (розширюючи або звужуючи) число напрямків з урахуванням припущення про психологічну проблему. Це дає можливість розглянути скаргу в контексті можливих причин, до класу яких ця скарга належить, що дає змогу зіставити її з можливими причинами. Залежно від уявлення про характер проблеми психолог намічає план обстеження і визначає відповідний перелік методик.

Другий етап дослідження :

Наступним діагностичним етапом є обстеження. Воно починається із встановлення контакту з дитиною. Це відповідальний момент, який впливає на весь подальший хід роботи. Зручною для налагодження контакту може бути розмова про якісь формальні речі. Наприклад, про шкільний режим, про кількість хлопчиків та дівчаток у класі, про телевізійні передачі. Можна попросити дитину скласти посібники, закрити фіранку тощо. Поступово вона втягується в бесіду про сім'ю, школу, про товаришів. Остаточно освоїтися в ситуації допомагають тести-малюнки. Незалежно від характеру скарги ці тести на початку бесіди корисні й тим, що психолог дістає можливість спостерігати за дитиною під час виконання нею самостійного письмового завдання. Виконання дитиною цих тестів також може бути використане як пауза (якщо вона потрібна) перед подальшою зміною тактики бесіди. Звичайно, процедура психологічної підготовки до обстеження індивідуальна. Але за будь-яких обставин потрібно мотивувати дитину до співпраці. Це потребує спеціальних зусиль, коли із запитом звертаються дорослі. Така ситуація сприймається дитиною як прагнення розібратися в її особливостях і, можливо, перетворити її на іншу. Дитина прагне цього уникнути. Залучити її до співпраці вдається, по-перше, переконавши її в тому, що робота з психологом - це елемент культури, й неправильно пов'язувати її з неординарною ситуацією, і, по-друге, давши зрозуміти, що дитина має право на власну активність, право на відмову, право на вираження власних почуттів і переживань.

На практиці першу з відзначених умов можна реалізувати, побудувавши звернення до дитини за такою логікою.Кожна людина хоче краще розвинути власні якості та здібності. Як це зробити, знає психологія. Психологічні знання зараз усе більше й більше використовуються людьми, які не бажають залежати від інших, а бажають самі керувати власною долею. У кожної людини власний шлях. Психологічна консультація допомагає зрозуміти, що в людині найкраще і як ці якості розвинути. Задля цього іноді потрібно перевірити свої здібності й уміння.

Добре включати в таке обґрунтування яскраві приклади-образи. У роботі з хлопчиками 3-4-х класів, наприклад, дієвими є такі образи, як «капітан власної долі» тощо. Дотримуватися другої умови в реальній практиці зовсім непросто, і, звичайно ж, було б неправильним відкрито просити у дитини згоди на її участь у роботі. Практичні психологи радять застосовувати такі прийоми:

* Звернення до дитини, спрямоване на мотивацію до роботи, слід закінчувати повторенням думки про те, що людина має право на вибір.

* У спілкуванні з дитиною краще не вдаватися до суворих обмежень і уникати імперативних висловлювань, як-от: «Сідай та слухай уважно!», «Не відволікайся!»

* Якщо це не суперечить процедурі проведення діагностичного завдання, бажано створити можливість варіативних ходів. Так, олівці, фломастери, ручки, гумка, чисті аркуші паперу, розкладені на столі, показують дитині, що в неї свобода вибору.

Водночас свобода вибору не суперечить регламентації ситуації. Психолог керує ходом бесіди задля організації діяльності дитини і відчуття нею комфорту та захищеності. Залучивши дитину до співробітництва, психолог приступає до діагностики психологічної проблеми: ставить запитання і пропонує тестові методики (див. додатки №1-2). У той час, коли досліджуваний виконує запропоновані завдання, психолог фіксує хід його роботи та одержаний результат, включаючи ці дані у первинний аналіз.

Третій етап дослідження :

Основне завдання наступного психодіагностичного етапу - інтерпретація експериментальних даних. Суть цього процесу зводиться до того, щоб розкрити та кваліфікувати внутрішні зв'язки між виявленими фактами, з урахуванням їх якісного розмаїття: причинно-наслідкових залежностей, системотвірних, ієрархічних та випадкових факторів. Успіх цієї складної аналітичної діяльності багато у чому залежить від здатності психолога реалізовувати системний підхід у повному обсязі. Спроба виявити причини явища, що лежить в основі запиту клієнта, простіше, ігноруючи різноманіття контексту, призводить до принципових помилок: причинно-наслідкові зв'язки вбачаються там, де для цього немає підстав; відбувається підміна причини наслідком і навпаки; виділяється однозначна залежність між фактами.

За результатами обстеження складається психологічний висновок.

Загальна схема психологічного висновку:

Прізвище, ім'я, вік дитини, клас.

Причина обстеження.

Розроблення плану обстеження, побудова гіпотези, обґрунтування вибору методик.

Використані методики :

1. Назва методики (методик).

2. Досліджувана психічна реальність.

3. Умови проведення обстеження, які можуть впливати на результат.

Результати обстеження: аналітичний опис отриманих результатів і висновки за результатами.

Рекомендації за результатами обстеження.

Дата. Підпис психолога.

Схема наводить формальні рамки психологічного висновку, позначаючи його обов'язкові параметри, і, отже, орієнтує на розкриття суті психологічної проблеми і шляхи її вирішення.

За цією схемою складається професійний висновок та висновок як відповідь на зовнішній запит учителя, батьків, медико-педагогічної комісії тощо. У всіх випадках враховуються інтереси і компетенція адресата. Це забезпечується завдяки адекватній мові викладення інформації.

Орієнтовний план психолого-педагогічної характеристики

Психолого-педагогічна характеристика

Учня ... класу ... школи

(назва навчального закладу альтернативного типу) ...

Прізвище, ім'я, вік дитини. Соціальні дані про дитину (склад сім'ї, час навчання у даному навчальному закладі).

Стан здоров'я дитини (вказати групу здоров'я; обмеження, пов'язані зі станом здоров'я; включеність дитини в заняття фізкультурою та спортом).

Педагогічна інформація: навчальна мотивація. Успіхи у навчанні, дисципліна.

Дані про інтелектуальний розвиток учня.

Особливості характеру та емоційної сфери дитини.

Інформація про соціальний статус та розвиток соціальної сфери дитини.

Психологічний висновок для вчителя має бути чітко зорієнтований на можливий позитивний результат співробітництва. Відповідно, ступінь докладності викладення психологічних особливостей розвитку дитини визначається змістом та формами ділової взаємодії (встановленої або планованої) з педагогом. Висновок має бути конкретним і зрозумілим для вчителя: «...давати абсолютно точні, чіткі, зрозумілі вказівки щодо заходів, яких вживають до дитини, і явищ, які мають бути ліквідовані у дитини цими заходами» (Л. С. Виготський).

Важливо, щоб у рекомендаціях для вчителя була закладена повага до своєрідності психологічної індивідуальності учня і щоб вони сприяли утвердженню в учителя оптимістичного ставлення до перспектив дитини незалежно від її сьогоднішніх успіхів у засвоєнні знань.

Висновки за результатами психологічного обстеження дитини для батьків зазвичай подаються в усній формі, при цьому рекомендації в усіх випадках мають бути оформлені письмово. Характеристика практичних дій, які можуть здійснити батьки, щоб змінити ситуацію, та психологічна оцінка їхніх наслідків становлять основний зміст висновків. Психолог повинен уміти подати ці висновки переконливо, підкреслюючи важливе значення сімейного виховання і висловлюючи свої думки зрозумілою мовою. Очевидно, що стиль і конкретний зміст висновків, широта обговорення результатів залежать від освітнього рівня батьків. У цьому сенсі корисно пам'ятати, що людина не робитиме того, що їй незрозуміле або ж що вимагає від неї надмірних зусиль, і одночасно враховувати, що довіра до рекомендацій підтримується гідним рівнем їх подання. При цьому завжди спрацьовують такі два правила:

- про проблеми у розвитку дитини слід говорити, лише підготувавши сприйняття батьків шляхом попереднього опису позитивних результатів обстеження;

- описуючи слабкі або проблемні моменти у розвитку дитини, слід широко залучати приклади, що розкривають сутність психологічних явищ, які виявлено в обстеженні, й уникати надмірних узагальнень.

Результати обстеження обов'язково обговорюються з дитиною. Це може бути коротке повідомлення. Важливо, щоб дитина почула слова підтримки, які реально відбивають позитивні результати обстеження. Будуючи розмову, потрібно враховувати ту обставину, що навіть найменші школярі на інтуїтивному рівні розрізняють об'єктивні зауваження щодо себе та поблажливу похвалу. Врівноважуючи позитивні та негативні результати, психолог, по-перше, переконує дитину в об'єктивності оцінювання результатів і, по-друге, трохи відхиляє завісу її позитивної перспективи. Оскільки для молодшого школяра цікавими є його психологічний портрет та сприйняття його навколишніми людьми, слід дати йому відчути, що він у цілому подібний до однолітків, але, як і кожний з однолітків, має власні особливості. У цьому полягає його цінність. Обговорюючи проблемні моменти психологічного розвитку учня, не можна доводити їх до широкого узагальнення. Правильніше відзначити недолік у виконанні певних дій і формулювати проблеми з огляду на позитивну перспективу. Наприклад, замість формулювання: «У тебе слабка пам'ять» (психолог нечасто досліджує пам'ять за всіма її параметрами) доцільно сказати: «Тобі слід поліпшити запамятовування змісту подібних тестів. Це можна зробити за допомогою певних правил».

2) Методи психологічної діагностики пізнавальних процесів

Головним завданням цієї частини роботи є оцінка психологічно змістовних індикатів навчального процесу і його тенденцій. Це можуть бути пізнавальні інтереси та пізнавальні мотиви, які обумовлюють інтелектуальну діяльність. Така психологічна діагностика оживляє оцінки знань, умінь та навичок, стан викладання певних предметів тощо. Існує певний ряд простих, але надійно працюючих методик, привабливих саме для непрофесійного користувача та психолога-початківця. Опишемо їх.

Методика «Пізнавальна потреба» її мета -- встановити інтенсивність пізнавальної потреби учня. Пропонована анкета може бути проведена у варіантах оцінювання: батьками, вчителями, учнем. Це дає матеріал для порівняльного психолого-педагогічного аналізу. При роботі з анкетою можна запропонувати вчителям варіанти індивідуально націленого оцінювання, оцінювання групи учнів, класу в цілому. Робота з анкетою батьків організується у школі під час батьківських зборів. Не варто дозволяти заповнювати її вдома, це знижує рівень об'єктивності обстеження. Анкета учнів індивідуальна. Порядок проведення вибираємо, виходячи з наявних умов. Це може бути письмове виконання або заповнення анкети «з голосу», коли зачитується номер та текст запитання, а в анкеті навпроти цього номера проставляється варіант відповіді. Коли дано відповіді на всі п'ять запитань, психолог може запропонувати перевести варіанти відповідеу у бали, називаючи «вартість» кожного варіанту, і попросити знайти суму балів.

Наводимо текст анкети (варіант для вчителя та батьків):



Варіант для учня:

Обробка одержаного результату. Суму балів, що одержує учень за всі відповіді ділимо на 5 (за числом запитань). Одержаний показник «І» є показником інтенсивності пізнавальної погреби.

При 3,5 < / < 5, пізнавальна потреба вважається сильно вираженою. При 2,5 < / < 3,5 помірно виражена, а при / < 2,5 виражена слабо. Одержані результати (за всіма опитуваннями) можна згрупувати і тоді обрахувати процентне відношення учнів з тією або іншою вираженістю пізнавальної потреби до всієї кількості учнів. Якщо інформація буде використана для виступу на педраді, батьківських зборах, її можна унаочнити, подавши графічну інтерпретацію у тому чи іншому вигляді (графіки, гістограми, кругові діаграми). Наприклад, на двох осях зі спільною нульовою точкою відкладемо через рівні проміжки позначки за числом учнів у класі (горизонтальна вісь) і цифрові значення показника / від 2,5 до 5 (вертикальна вісь). Нанесемо точки індивідуальних показників і з'єднаємо їх. Інша методика цього розділу -- так звані «Потрійні порівняння» -- дає можливість перейти на наступний ступінь діагностування пізнавальної активності -- діагностування її мотивів, як зовнішніх, так і внутрішніх, а також їх спрямованості та сили. У вступній бесіді, щоб умотивувати участь учнів в обстеженні, їм пропонується змоделювати уявну ситуацію вибору: «На уроках з багатьох предметів вам доводиться мати справу із задачами. Частіше за все їх вам дає вчитель, рідше -- ви обираєте якусь з них самі. Сьогоднішні задачі -- уявні, про них відомо лише те, наскільки вони проблемні, складні та корисні. Вам потрібно зробити вибір певної кількості задач, орієнтуючись на ці три ознаки, про які я вам розповім далі...» Спинимося на хвилинку на цій частині розмови і зауважимо, що перед обстеженням психолог повинен мати чітке усвідомлення мети спостережень. Відповідно до цієї мети він працює з методикою, спрямовуючи її на навчальні предмети, орієнтуючись на традиційний поділ їх на гуманітарні та природничі. Можливо також спрямування обстеження на вивчення роботи якогось певного вчителя, групи вчителів, предметного методичного об'єднання тощо. Отже, не можна робити висновків за результатами цієї методики на підставі одиничного заміру на випадково обраному уроці.

Основою діагностики є таблиця, що має такий вигляд:

Показник інтенсивності пізнавальної потреби

Звертаємо увагу учнів на три ознаки, які є спільними для всіх 12 задач. Під проблемністю розуміємо наявність у задачах певної інтелектуальної проблеми, яка потребує нового підходу в її вирішенні, подолання стереотипу мислення. Складність задачі -- це її трудомісткість, що вимагає для розв'язання системи знань та певних системних дій, додержання логіки та дисципліни міркувань. Корисність -- це практична значущість задачі для розумового розвитку. Далі звертаємо увагу учнів на систему оцінок. Таких оцінок є чотири: 2, 3, 4, 5. Чим вищий бал, тим «сильніша», більш вагома ознака. Отже, кожна з дванадцяти задач має певне бальне вираження за трьома ознаками і кожна з 12 задач має своє «обличчя». Завдання, що ми пропонуємо учневі, полягає в тому, щоб, орієнтуючись на три ознаки та їх оцінки, а також поєднання цих оцінок для кожної задачі, зробити вибір будь-якої кількості задач. Вибрані номери потрібно записати на окремому аркуші паперу.

Обрахунок інтенсивності пізнавальної потреби (Е) робимо за формулою:



де а, Ь, с -- оцінки трьох ознак і-тої задачі; п -- число обраних задач; і -- номер задачі.

Автори методики зазначають, що оцінки задач у таблиці підібрані так, що

Якщо одержано коефіцієнт Е > 4, це свідчить про досить високий ступінь навчально-пізнавальних мотивів і про їх стійкість. При Е < 4 сила та стійкість мотивів сумнівна.

Одержаний таким чином результат у вигляді набору індивідуальних показників обстежуваної групи учнів піддається групуванню і для Е > 4, і для Е < 4. Групування показників може відбуватися за:

* оцінюванням на розмах розсіювання індивідуальних показників Е навколо середнього значення Е для класу;

* відсотком учнів з певною інтенсивністю пізнавальної потреби до загальної кількості учнів;

* зіставленням одержаного індивідуального показника Е з офіційним статусом учня у навчанні;

* динамікою коливання Е при повторних обстеженнях;

* зв'язком з певними предметами;

* порівнянням показників Е у класах однієї паралелі, або порівняння традиційного та інноваційного типу організації навчально-виховного процесу.

Можливе також використання цієї діагностичної процедури як контролюючої для внутрішньошкільного контролю та керівництва.

Перейдемо до оцінки характеру та особливостей навчально-пізнавальних інтересів учнів. Тут маємо такі дві діагностичні процедури: анкета «Що нам цікаво?» та орієнтовно-діагностична анкета інтересів (ОДАнІ) С. Я. Капріловської. Перша анкета щодо другої є зондувальною. Саме завдяки вкрай спрощеній процедурі опитування за короткий час можна провести масове опитування учнів, одержуючи перший зріз їх суджень про навчально-виховний процес.

Наведемо адаптований текст анкети «Що нам цікаво?».

Що нам цікаво?

1. Що більше всього вас приваблює у школі?

а) спілкування з товаришами:

б) одержання оцінок;

в) пізнання нового;

г) суспільна робота;

д) процес навчання.

2. Чим є для вас навчання у школі? -- Радістю, обоє 'язком, примусом.

3. Який навчальний предмет найскладніший і чому?

4. Який навчальний предмет вам найбільше подобається, дає глибокі й

міцні знання?

5. На уроках з яких предметів найчастіше використовують: ігри,

експерименти та досліди, перегляд діафільмів, конкурси, вікторини?

6. На уроках з яких предметів вас найчастіше опитують?

7. Як часто і на яких уроках вам дають індивідуальні завдання?

8. Які навчальні предмети корисні для вашого майбутнього, а які можна

було б не вивчати?

9. Чи є урок або виховний захід, який справив на вас глибоке враження?

Чим саме?

10. Якби ви були вчителем, то хотіли бути схожим на ... , якби були класним керівником, то хотіли бути схожим на...

11. Якби ви були директором школи, то зробили ...

Запитання «1» та «2» дають інформацію про мотиви навчання. Запитання «4», «8», «10» працюють на визначення рейтингу вчителів. Систему індивідуально диференційованого ставлення до навчання виражають запитання «З», «5», «6». Кількісно опрацьована інформація дає рейтинг навчальних предметів і добре сполучається з інформацією про пізнавальні потреби за попередніми методиками. Запитання «9» та «10» дають додаткову інформацію до першого розділу обстеження -- виховного процесу. Процедура обробки анкети. Для цього потрібно перетворити бланк самої анкети на бланк-накопичувач. Варіанти відповідей на запитання «1» та «2» зробити назвами колонок у таблиці. До запитань «3-7» заготовити перелік предметів. Показники до запитань «3--7» варто подати у вигляді звичайної суми оцінок. Відповідь на запитання «10» свідчить про бажання учня наслідувати вчителя або класного керівника.Набагато змістовнішою та багатшою за конструктивними та психологічними особливостями є методика «ОДАнІ». Текст бланку запитань, а також зразки бланків відповідей та дешифратор див. у додатку №1 .

Накопичені таким чином відомості стають підставою для психолого-педагопчного аналізу і добре сполучаються з формалізованим результатом внутрішньошкільного контролю.

Методикою надзвичайної психодіагностичної потужності є наступна методика цього розділу -- «Психологічна група ризику -- ПГР». Авторів Лепіхової Л. А. та Татенко В. О. Широке коло психологічно достовірної інформації, що може бути одержане за її допомогою, виходить за рамки декларованого розділу, дає матеріал, за твердженням авторів, для «визначення оптимального учбового навантаження для конкретних груп учнів, врахування емощино-вольових проявів, з'ясування ціннісних орієнтацій учнів, їхнього ставлення до різних життєвих проблем».

Конструктивна особливість методики забезпечує інформацію на рівні «психофізіологічних, психологічних та соціально-психологічних тенденцій». Вона побудована за типом самооцінних методик полярного профілю і вмішує 84 позиції Кожна з них має два протилежні судження. Для її кількісної оцінки дана семибальна шкала (3,2,1,0,1,2,3). Ліва колонка анкети -- це судження позитивного, стенічного конструктивного плану; права - негативного, астенічного, деструктивного плану. Нуль шкали оцінювання відповідає позиції індивідуальної невизначеності. Учні можуть працювати з цією методикою «з голосу». Крім цього психолог, що працює в такому режимі, має можливість тримати певний темп роботи класу і виконати її за один урок. Бланк відповідей у такому разі потребує переопрацювання. Це може бути аркуш паперу, де вміщено розшифрування значень та сама шкала оцінювання (зорова опора: 3 2 1 0 1 2 3) і групи цифр, що відповідають блочній побудові методики- І блок- 1-15 позиції; II блок - 16-30; ІІІ блок - 31-42; IV -- 43-51; V - 52-78 позиції. Відповіддю учня є вираз, що складається з букви Л або П і цифри. Буква є виразом згоди з правою або лівою колонкою. Цифра -- це оцінка ступеня згоди, відповідно до шкали оцінювання. Вибір нульової оцінки не потребує буквеного позначення. Усе це пояснюємо учням. Перші кілька запитань анкети можна виконати як тренувальні. Звертаємо увагу на значення цифр шкали оцінювання: 3-- повна згода; 2-- значна, але неповна міра згоди- 1 -- незначна міра згоди; 0 -- визначеної відповіді немає. Опрацьовуючи анкету, кольоровим маркером відмічаємо судження, оцінені найбільшим балом. Якісний аналіз робимо на підставі оцінки змісту судження та його психологічного навантаження. Так, група суджень І блоку (1-15 позиції) розкриває загальний психофізіологічний стан дитини: працездатність, фізичну витривалість (1-3 позиції); продуктивність діяльності (7-8 позиції); психофізичний тонус, резервні можливості саморегуляції та енергетичні, мобілізаційні резерви (4-6, 10-11 позиції); стан здоров'я та нервової системи (9, 12-15 позиції). Другий блок (16-30 позиції) розкриває емоційний статус дитини: рівень тривожності (16 позиція), емоційної врівноваженості (17 позиція), адаптивності (18 позиція), фрустраційної толерантності (19 позиція), переважаючого емоційного фону, оптимізму чи песимізму (20, 25 позиції), впевненості у собі (21 позиція), рівня агресивності (22 позиція), емоційної стійкості (23, 24 позиції), стресостійкості та активності у протистоянні негативним впливам (26-30 позиції). Судження III блоку (31-42 позиції) за своїм психологічним змістом націлені на вияв таких особистісних якостей, які виявляються здебільшого у критичних ситуаціях: адаптивність (31 позиція), вимогливість до інших (32 позиція), альтруїзм -- егоїзм (33 позиція), наполегливість у досягненні мети (34-35 позиції), схильність до ризику (36 позиція), екстраверсія -- інтроверсія (37-38 позиції), ставлення до норм поведінки, особливості локусу контролю (39-41 позиції), рішучість (42 позиція).

IV блок (43-51 позиції) визначає ціннісні орієнтації, які особливо виразно виявляються в екстремальних умовах життя. Серед них, перш за все, здоров'я як цінність (43, 44 позиція), ставлення до основної діяльності і майбутньої активності (45-51 позиції).

У V блоці (52-78 позиції) відтворюється система смисложиттєвих відношень, мотивів, які визначають активність дитини, а також механізми саморегуляції. Це реакція на критичну ситуацію, ставлення до авторитетів, можливі варіанти поведінки в екстремальних умовах (52-61 позиції), ставлення до праці та розваг (66-67 позиції), до вживання психотропних засобів (66-67 позиції). Суттєвими критеріями, покладеними в основу цього блоку, є також переживання відокремленості, наявність чи відсутність близьких відносин з людьми, друзями (68-69 позиції), домінуючі захисні, компенсаторні механізми, активність яких може виявитись в екстремальних ситуаціях, зокрема, реакція опозиції (70, 72 позиції), реакція імітації (71 позиція), реакція компенсації (73 позиція) та надкомпенсації (74 позиція), реакція емансипації (75 позиція), реакція відокремлення (76 позиція), реакція витіснення (77 позиція) та реакція проекції (78 позиція).

Група суджень VI блоку (70-82 позиції) дає можливість скласти загальне уявлення про психологічне самопочуття, психологічний комфорт учнів, особливо тих, хто зазнав впливу тих чи інших стресогенних факторів. Судження 83 та 84 спрямовані на визначення сили «Я», орієнтацію на власні можливості, зв'язок сьогоднішньої активності з майбутніми успіхами. Узагальнена картина по класу досягається обчисленням алгебраїчної суми за кожним номером судження (окремо лівої та правої колонок). Графічне подання полегшує аналіз психодіагностичного матеріалу. Вертикальна вісь нульовою позначкою ділиться навпіл. Від нульової позначки, проводимо горизонтальну вісь. На ній позначаємо кількість суджень, що містить блок: І -- 15; II -- 14; III -- 11; IV -- 8; V -- 26; VI -- 3. Горизонтальна вісь дає дві площини. Верхню будемо вважати площиною позитивних суджень (або ліва колонка за анкетою), нижню будемо вважати площиною суджень негативного плану (або права колонка за анкетою). Далі графами, або полігонами, позначаємо розподіл відповідей щодо кожного номеру судження та блока в цілому. Отже, на кожен клас одержуємо по шість таких зображень, де у три кольори позначено максимальний, мінімальний та середній рівень значень відповідей.

Текст методики наводжу удодатку №2 .

Тепер наведу приклад рисункових тестів, які застосовують для визначення пізнавальних якостей школярів:

Оцінювання методу

На відміну від більшості інших тестів, рисункові методики можуть застосо-вуватися багаторазово і практично без обмежень щодо частоти використання, не втрачаючи при цьому свого діагностичного значення. Вони зберігають актуаль-гість для широкого вікового діапазону - від дошкільного до дорослого віку. Це дає могу використовувати їх для контролю динаміки стану і для спостереження за станом психічного розвитку упродовж тривалого терміну.

Водночас треба враховувати, що надійність одержаних результатів значною мірою залежить від суб'єктивного фактора, а саме: уміння психолога інтерпре-вати процес малювання і сам малюнок. Нижче пропонується рисункова методика: «Малюнок людини». Ця методика дає можливість отримати уявлення про загальні, інтелектуальні, особистісні та пізнавальні особливості дитини, а також уявлення про її ставлення до різних життєвих сфер. Досвід використання рисункових тестів показує, що існує достатньо широкий спектр психологічних особливостей, до яких цей набір тестів є дуже чутливим.

Проведення рисункових тестів:

Особливість проведення рисункових тестів полягає у тому, що інтерпретування результатів тестування суттєво залежить від процедури його проведення (тобто інструкцій до тесту, матеріалів, що використовуються, умов проведення). Для рисункових тестів, які найчастіше застосовуються на практиці, можна запропонувати таку процедуру проведення. Перша умова коректності інтерпретування полягає ось у чому; інтерпретуванню за певними запропонованими критеріями піддають тільки малюнки, зроблені у ситуації психологічного обстеження із дотриманням стандартної процедури.

Малюнки, зроблені за інших обставин, не можуть вважатися тестовими

Кожен тест виконується на окремому аркуші нелінованого паперу. Бажано використовувати аркуш формату А4 (210x297 мм), але припустимо використовувати й менший за розміром аркуш. Для тесту «Малюнок людини» аркуш кладуть перед дитиною вертикально, для інших тестів - горизонтально. Якщо при виконанні завдання дитина повертає аркуш, то не слід цьому перешкоджати.

Для всіх тестів використовується простий олівець. Олівець має бути не дуже твердим (бажано М або 2М). Окрім цього, бажано мати у наборі інструментів гумку.

Інструкцію до кожного тесту перед початком роботи слід відтворювати дослівно, без видозмін та доповнень. По закінченні малювання висловлюють схвалення, незалежно від досягнутого результату. Потім корисно обговорити з досліджуваним його малюнок. Деякі запитання, що рекомендовані при дослідженні, наведені в описі методик. На відміну від первісної інструкції, подальша бесіда не повинна бути формалізованою, її проводять у вільній формі. Допускається видозміна запитань, що пропонуються, або їх доповнення.

Процес малювання відображають у протоколі. На кожному аркуші з малюнком і на кожному аркуші протоколу пишуть ім'я і прізвище досліджуваного (або його шифр) та дату обстеження. На першому аркуші вказують вік, склад сім'ї, причини звернення, анамнестичні дані.

У протоколі мають бути відображені:

* темп виконання завдань, паузи та перерви в роботі;

* послідовність виконання окремих частин зображення;

* запитання й висловлювання обстежуваного;

* короткий зміст подальшої бесіди.

Малюнок людини

Цей тест був уперше запропонований Ф. Гуденаф для дослідження пізнаваль ної здатності. Далі К. Махове розробила систему критеріїв, що дає можливісті оцінювати за допомогою цього тесту особистісні особливості. Відтоді оцінюванш як пізнавального, так і особистісного розвитку переглядалися багато разів і вдосконалювалися різними авторами. Однак сам тест при цьому використовується як класичний діагностичний метод. Він займає небагато часу й зовсім не схожий на шкільні завдання для перевірки. Це дає змогу успішно використовувати його під час обстеження дітей зі сформованою стійкою негативною реакцією на все, що нагадує їм про школу. Малюнок людини допомагає оцінювати як когнітивні особливості дитини (сприйняття, способи побудови цілісного зорового образу, координацію око-рука, сформованість загальних уявлень про будову тіла людини та інші), так і особливості особистісно-емоційної сфери.

Дані, отримані за допомогою тесту «Малюнок людини», не дуже надійні й потребують додаткової перевірки, але вони дають можливість одразу ж висунути розумні гіпотези про те, у яких саме сферах дитина має психологічні проблеми.

Інструкція. «Будь ласка, намалюй людину - усю, повністю. Спробуй намалювати якомога краще - так, як ти вмієш». Якщо дитина ставить додаткові запитання («Хлопчика чи дівчинку?», «А можна, щоб у нього в руці була кулька?» тощо), то їй кажуть: «Малюй, як хочеш». Якщо ж запитання суперечить інструкції, то варто повторити її (частково). Наприклад, якщо дитина питає: «А можна намалювати тільки обличчя?», то їй відповідають: «Ні, треба намалювати повністю». Якщо дитина пропонує намалювати замість людини щось інше (машину, будинок), то їй говорять: «Це потім. А зараз намалюй людину». Трапляється, що дитина відмовляється виконувати завдання, стверджуючи, що не вміє малювати. У цьому разі слід сказати їй, щоб вона малювала так, як уміє, навіть якщо вийде не дуже красиво: що вам (перевіряючому) цікаві будь-які дитячі малюнки; що не дуже досконалий малюнок - це краще, ніж ніякого. Проводячи цю методику, слід звертати увагу на особливості поведінки дитини та дорослого, який супроводжує дитину: куди і як дитина дивиться, коли їй пояснюють завдання; яка в неї перша реакція (подих, поза покірності, пожвавлення); у якій позі вона працює, у які моменти розслабляється й поводиться природно, невимушене, а коли - напружується, насуплюється; коли і як намагається привернути до себе увагу дорослого; з яким виразом подає психологу закінчену роботу. Щоб усе це не забути, бажано робити відповідні нотатки у протоколах.

Показники розумового розвитку

Рисункові тести не можуть слугувати достатнім підґрунтям для ретельної характеристики особливостей розумового розвитку дитини. Але вони дають змогу робити обґрунтовані припущення про рівень розвитку інтелекту та виявити деякі обмеження уражень мозку. Під час аналізу малюнків слід враховувати, що їх особливості можуть визначатися не тільки інтелектуальним рівнем дитини, а й її специфічним ставленням до предмета зображення, до ситуації обстеження, до перевіряючого і т. ін. Для того щоб підвищити достовірність висновків, бажано, якщо це можливо, зіставити малюнки дитини, різні за тематикою, зроблені у різний час та в різних ситуаціях. Крім цього, слід пам'ятати, що чим старша дитина, тим менш прямим є зв'язок між розумовим розвитком та рівнем малювання. Тому з віком знижується надійність висновків про розумовий розвиток дитини, зроблений на основі малюнка (надійність висновків про особистісні та емоційніособливості, навпаки, тільки зростає з віком). Оцінюючи розумовий розвиток, спираються на такі показники.

Наявність основних деталей

Нормальним для шестирічної дитини вважається наявність на її малюнку людини голови, очей, носа, рота, тулуба, рук та ніг. До семирічного віку руки й ноги мають зображуватися подвійними лініями; мають з'являтися також пальці (їх кількість не суттєва), шия, волосся (або шапка) та одяг (хоча б дуже схематично). З восьмирічного віку з'являються вуха. Починаючи з дев'ятирічного віку повинні з'явитися ступні та по 5 пальців на руках. Відсутність якоїсь із деталей (окрім очей та тулуба) може компенсуватися наявністю деталі, яка стосується старшого віку, додатковими, необов'язковими деталями (пупа, ґудзиків і т. ін.). Слід враховувати, що відсутність на малюнку якоїсь важливої деталі (наприклад, рота чи рук) може бути зумовлена не інтелектуальними порушеннями, а осо-бистісними проблемами дитини або ж просто відволіканням уваги. Тому необхідно з'ясувати, чи всі малюнки дефектні. Для порівняння можуть бути використані малюнки, які дитина зробила самостійно, і ті, що принести батьки. Достатньо, якщо ця деталь є хоча б на одному малюнку.

Пластичність - схематичність

Показником високого рівня розумового розвитку є пластичний малюнок, тобто зображення того, що дитина бачить, на відміну від «зображувального переліку» потрібних деталей, як це буває у схематичному зображенні. У пластичному зображенні частини тіла переходять одна в одну без чіткої межі, що відповідає реальній будові тіла людини. Ноги (на малюнку постаті у брюках або без одягу) схо даться вгорі в одну точку. Наявна спроба передати реальну форму тіла (хоча ця спроба може бути й не дуже вдалою). Зазвичай пластичний малюнок свідчить про нормальний рівень розумового розвитку молодшого школяра навіть за відсутност тих чи інших деталей, характерних для даного віку. Схематичне зображення - це малюнок, на якому людина ніби складена з окре мих деталей (голова, тулуб, руки, ноги), межі між якими чітко видно. Найбільш показові переходи між шиєю (за її наявності) та тілом, а також між плечем та рукою. На схематичному малюнку і шия, і руки ніби приклеєні до тіла. Ноги (на малюнку постаті або в брюках, або не вдягнені) не сходяться вгорі в одну точку. Схематичне зображення типове для дітей віком до 7років. У шкільному віці такий малюнок - прояв загальної або часткової інфантильності. Він може пояснюватися сенсомоторними порушеннями, викликаними органічним ураженням мозку, педагогічною запущеністю або ж розумовою відсталістю. Ще він може бути таким проявом інтелектуалізму (раннього розвитку формального інтелекту при недорозвиненості образної сфери). Малюнок, проміжний між схематичним та пластичним зображеннями, характеризується тим, що деякі частини тіла переходять одна в одну без чіткої межі (що відповідає реальній будові тіла людини), тоді як інші частини тіла ніби приклеєні. Наприклад, руки органічно виростають із плечей, а ноги відділені від гулуба чіткою межею. Такий спосіб зображення типовий для дітей віком 7-9років. Починаючи з десятирічного віку він може розглядатися як показник повільного розвитку образотворчої діяльності і, можливо, образного мислення у цілому. Нижче наведено принципи кількісного оцінювання малюнка людини, їх рекомендовано при груповому використанні методики. При індивідуальному проведенні детальний якісний аналіз зазвичай виявляється більш показовим. Однак кількісними критеріями можна користуватися й у цьому випадку. Приблизні вікові норми такі: 6років - ІІ-ІІІ рівень, 7років -- III рівень; 8років -- IV рівень; 9років -ІV-V рівень; 10 років - V рівень.

Приклади оцінювання малюнка людини

А) око - 2, руки - 2. ноги - 2, пальці - 1, по п'ять пальців - 2. Усього: 9 балів.

Б) очі - 2, рот - 2, волосся - 1. Усього: 5 балів.

В) очі - 2, рот - 2, ніс - 2, руки - 2, ноги - 2, вуха - 1, пальці - 1, руки й ноги -подвійні лінії - 2. Усього: 14 балів

Г)очі-2, рот-2, руки-2, ноги - 2, волосся - 1,шия- 1, пальці- 1, ступні- 1, по п'ять пальців - 2, зображення, проміжне між схематичним (руки) й пластичним (руки, шия) - 4. Усього: 18 балів.

Ґ) очі - 2, рот - 2, ніс -- 2, руки - 2, ноги - 2, вуха -1, пальці -1, ступні -1, одяг -1, по п'ять пальців - 2; зображення, проміжне між схематичним (руки) і пластичним (ноги) - 4. Усього: 20 балів.

Д) очі - 2, рот - 2, ніс - 2, руки - 2, ноги - 2, волосся - І, шия - 1, пальці - 1, ступні - 1, одяг - 1, по п'ять пальців - 2, зображення пластичне - 8. Усього: 25 балів.

Перейдемо тепер до опису процедури психологічного аналізу уроку.

Ті, хто у школі має відвідувати та аналізувати уроки, обізнані з безліччю різноманітних схем такого аналізу. Але, кажучи відверто, надійно працюючих серед них небагато. Проблема тут полягає, з одного боку, у нездійсненності задуму винайти універсальну схему аналізу, єдину на всі випадки життя, а з іншого -- у недиференційованості запиту практики. Можливий підхід до вирішення цієї задачі полягає в тому, щоб створити інструментальний набір «тонких» методик діагностики під конкретні методичні питання аналізу уроку. Наукова психодіагностика тут може зіграти багатогранну роль і методологічної бази, і джерела вирішення питань вимірювання, конструювання, надійності процедур аналізу. Психолог освітньої установи міг би в межах своєї професійної компетенції спробувати зробити це, додавши цей напрямок роботи до кола професійних обов'язків.

«Паперовий комп'ютер». Автор Станіслав Сівак. Підласова, що пропонується, і є якраз такою спробою. Він може бути використаний до вирішення питання експрес-діагностики уроку і застосовуватися у варіантах оцінювання як вчительського конспекту, так і «живого» уроку. Далі пропоную цю просту, але змістовну процедуру.

Конструктивно це аркуш паперу, що містить 24 блоки, які можуть розглядатися як психологічно значущі фактори (складові) уроку. Усередині змістовний блок має назву, що диференціюється на певні групи. Кожній групі приписано свій бал. Праворуч на аркуші -- шкала оцінювання.( Див. додаток №3)

Практична робота може відбуватися або за враженнями від спостереження уроку, або на підставі його запису за загально-методичною схемою.

Порядок застосування такий: починаючи зі змістовного блоку («клас»), вичитуємо назву блоку, далі другим рядком вибираємо потрібний варіант визначення частини педагогічного процесу уроку і прочитуємо бал, що їй приписується. Так рухаємося згори донизу за всіма позиціями. Одночасно на шкалі, що праворуч, відкладаємо отримані бали. Це легко зробити, закріпивши на ній звичайну канцелярську скріпку, рухаючи якою донизу від «О», послідовно додаємо бали. Накопичена сума може розглядатися як «психологічна температура» уроку. Емпірично можна вважати нижньою допустимою межею значення 50 і верхньою можливою -- 80 балів. Межа від 40 до 50 є зоною психологічної «анемії» уроку і потребує методичного втручання завуча. Межа 80-90 є зоною психологічною «гіпердинамії» на грані психологічних можливостей учнів.

Для забезпечення об'єктивності оцінювання можна запропонувати зробити «комп'ютером» кілька зрізів-замірів: за враженнями перевіряючого, самооцінювання вчителя, оцінювання конспекту уроку. При цьому виділяються точки згоди і незгоди, що дає можливість працювати з вчителем цілеспрямовано, додаючи аргументацію методичного аналізу.

3) Аналіз проведених методик

Проводяча аналіз використаних методик у практичній частині моєї роботи необхідно розглянути представлену програму психодіагностики пізнавальних процесів молодшого школяра, яка розроблялася з урахуванням особливостей у соціальній, емоційній, когнітивній і поведінковій сферах учнів початкових класів. Засобами психодіагностики пізнавальних процесів молодших школярів у моїй роботі виступають такі методики:

Методика «Пізнавальна потреба» її мета -- встановити інтенсивність пізнавальної потреби учня.

Методика «Потрійні порівняння» -- дає можливість діагностування пізнавальних мотивів, як зовнішніх, так і внутрішніх, а також їх спрямованості та сили.

Методика «Оцінки характеру та особливостей навчально-пізнавальних інтересів учнів». Тут маємо такі дві діагностичні процедури: анкета «Що нам цікаво?» та орієнтовно-діагностична анкета інтересів (ОДАнІ) С. Я. Капріловської. Перша анкета щодо другої є зондувальною. Саме завдяки вкрай спрощеній процедурі опитування за короткий час можна провести масове опитування учнів, одержуючи перший зріз їх суджень про навчально-виховний процес. Методика «Психологічна група ризику -- ПГР». Авторів Лепіхової Л. А. та Татенко В. О. Широке коло психологічно достовірної інформації, що може бути одержане за її допомогою, виходить за рамки декларованого розділу, дає матеріал, за твердженням авторів, для «визначення оптимального учбового навантаження для конкретних груп учнів, врахування емоційно-вольових проявів, з'ясування ціннісних орієнтацій учнів, їхнього ставлення до різних життєвих проблем».

Методика «Малюнок людини» - цей тест використовується як класичний діагностичний метод при вивченні пізнавальних процесів. Він займає небагато часу й зовсім не схожий на шкільні завдання для перевірки знань. Це дає змогу успішно використовувати його під час обстеження дітей зі сформованою стійкою негативною реакцією на все, що нагадує їм про школу. Малюнок людини допомагає оцінювати як когнітивні особливості дитини (сприйняття, способи побудови цілісного зорового образу, координацію око-рука, сформованість загальних уявлень про будову тіла людини та інші), так і особливості особистісно-емоційної сфери.

Процедура «психологічний аналіз уроку» - де використовується методика «Паперовий комп'ютер». Автор Станіслав Сівак. Він може бути використаний до вирішення питання експрес-діагностики уроку і застосовуватися у варіантах оцінювання як вчительського конспекту, так і «живого» уроку.

Вся робота дослідницька робота проводилася у тісному контакті з вчителями: для них читалися лекції про особливості і розвиток пізнавальних процесів учня початкової школи ,проводилися тренінги, семінари, надавалися практичні поради і рекомендації з поліпшення навчально-виховних відносин.