Шляхи подолання порушень голосу у дітей дошкільного віку

Зміст

Вступ

Розділ І. Розвиток голосу у дітей

1.1 Анатомо-фізіологічні механізми голосотворення у дітей

Вступ

Інтонація має сильний вплив на слухача мовлення. Завдяки інтонації ми розуміємо не тільки слова і фрази, але і прихований за ними підтекст, а саме - ємоції, які людина висловлює завдяки могутньому інструменту - інтонації.

Зміна висоти, сили, тембру голосу - його основних акустичних характеристик - все це робить різноманітнійсть інтонацій

Кожна людина має володіти своїм голосом і вміти використовувати, з метою спілкування, всі його багаті можливості. Однак, розвитку самого голосу дітей приділяється не належна увага з боку вчителів та батьків, тож, в більшості випадків це призводить до розвитку проблем на порушень мовлення, а саме - голосу.

Амплітуда коливання голосових складок, що вимірюється в децибелах (Дб) вимірює силу голосу. Висота голосу характеризується частотою коливання голосових складок.

Тембр характеризується основним тоном - це первинний звук, що утворюється при коливанні всієї довжини голосових складок; обертоном, який утворюється при коливаннях окремих відрізків голосових складок.

Чим більше обертонів, тим багатшим, красивішим, яскравішим є голос.

Звуки, які утворюються голосом, називаються тональними. Вони утворюються при майже повній відсутності шуму, що забезпечує хорошу чутність звуку, наприклад: голосні а, е, і, о, у, и.

Деякі називаються сонорними звуками. Їх якість визначається характером звучання голосу, а шум бере участь в мінімальному ступені, наприклад: приголосні м, м', н, н', л, л', р, р'. Органи голосотворення відносяться до периферичного відділу мовнотворного аналізатора.

Після цього з мозку на периферію надходять рухові команди, які безпосередньо призводять ці органи в рух.

Голосовий апарат людини складається з наступних трьох відділів:

Коли ми говоримо, розташовані в гортані голосові складки змикаються. Видихуване повітря тисне на них, змушуючи коливатися. М'язи гортані, скорочуючись у різних напрямках, забезпечують рух голосових складок.

Механізм голосотворення: струмінь повітря з легенів при вдиху потрапляє у підскладочну область гортані і утворює там тиск. Чим більший цей тиск, тим більше виникає напруга в голосових складках, тим більший опір вони надають цьому повітряному струмені. Це відбувається в результаті розширення гортані і натягу голосових складок.

У міру збільшення тиску повітря із зусиллям переривчастими дрібними поштовхами починає прориватися між голосовими складками і під тиском цього повітря голосові складки починають ритмічно коливатися, утворюючи цим первинний тон.

Ці коливання голосових складок викликають коливання частинок повітря в резонаторних порожнинах, які сполучаються з гортанню. Всі ці заповнені повітрям порожнини посилюють звук і надають йому характерне для кожної людини індивідуальне темброве забарвлення, що залежить від конкретної величини і форми резонаторів. З цієї причини голос кожної людини глибоко індивідуальний і неповторний, що дозволяє нам легко впізнавати людей по голосу. Індивідуальне забарвлення і характерне звучання надають голосу верхні резонатори: глотка, носоглотка, порожнина рота, порожнина носа і його придаткові пазухи.

В них утворюється основа для кожної звукової мови. І додаткові тони, які, злившись з основним тоном, утворюють звук. При шепоті відбувається змикання дихання передніх відділів голосових складок. У момент дихання голосові складки знаходяться в розслабленому стані, утворюючи щілину. Але обов'язково потрібно враховувати роль центральної нервової системи в голосотворенні. І центральна нервова система забезпечує координовану роботу всіх відділів та органів голосотворення.

Енергетичний відділ є хорошою повітряною опорою для утворення голосу. Треба знати умови правильного голосотворення. Явище імпедансу - це створення в надставній трубі, в надскладочній оболонці певного тиску.

За умови наявності імпедансу голосові складки працюють з малою закритою енергією, але з хорошим акустичним ефектом. Імпеданс є захисним механізмом у роботі голосового апарату. Найбільший імпеданс у звуків [м, н].

Різне звучання голосних і приголосних звуків визначається не тільки тим, що порожнина рота може змінювати свою форму й об'єм, а також і роботою гортані.

При утворенні голосних (а, о, у, е, и, і) виходячий струмінь повітря не зустрічає в ротовій порожнині перепони. І, навпаки, при утворенні приголосних, струмінь повітря що виходить, зустрічає в ротовій порожнині різні перешкоди. При утворенні голосних, сонорних (звучних) приголосних і дзвінких приголосних голосові зв'язки зімкнуті і вібрують, при цьому утворюється голос.

Величезну роль у навчанні співу відіграють навички сприймання музики. Тому в першу чергу на музичних заняттях у дітей необхідно розвивати емоційну чуйність на музику. Через активний спів у дітей закріплюється інтерес до музики, розвиваються музичні здібності.

У процесі співу діти навчаються музичному ладу мови, що підвищує сприймання до музики. Поступово вони пізнають жанрову основу пісні. У них формується здатність відчувати темброві висотні і ритмічні зміни в музиці. Дитина-дошкільник не просто пізнає музичну мову, він починає свідомо активно нею користуватися в своїй виконавській діяльності.

Загальний розвиток дітей старшого дошкільного віку, вдосконалення процесів вищої нервової діяльності надають позитивний вплив на формування його голосового апарату і на розвиток слухової активності. Однак голосовий апарат відрізняється крихкістю, ранимістю. Гортань з голосовими зв'язками ще недостатньо розвинені. Зв'язки короткі. Звук дуже слабкий. Він посилюється резонаторами. У немовлят низький резонатор розвинений слабкіше, ніж головний (верхній), тому голос у дітей несильний, хоча часом і дзвінкий. Слід уникати форсування звуку, під час якого у дітей розвивається низьке, не властиве їм звучання.

Діти старшого дошкільного віку можуть співати вже в більш широкому діапазоні. Низькі звуки звучать більш напружено, тому в роботі з дітьми треба використовувати пісні зі зручною текстурою, тобто такі пісні, в яких зустрічається більше високих звуків, а низькі повинні бути практично відсутні. Зручними звуками для старшого дошкільного віку найчастіше є фа-до. Саме в цьому діапазоні звучання найбільш легке, природне.

До старшого дошкільного віку діти вже можуть досить чисто інтонувати контрастні звуки по висоті, розрізняти голосну й тиху музику, передавати нескладний ритмічний малюнок ударами, в русі, грою на металофоні, дізнаватися за тембром музичні інструменти. Старші дошкільники повинні мати певний фундамент музичного розвитку, бути активними на музичних заняттях, проявляти ініціативу в самостійній музичній діяльності.

Проте рівень музичного розвитку, зокрема рівень розвитку мелодичного слуху, музичної пам'яті, співочих навичок у дітей ще дуже різнорідний. Деякі з них можуть правильно інтонувати мелодію в межах 3-4 звуків, але є ще й ті, хто співає монотонно, низько або високо, але фальшиво. Це ускладнює роботу педагога, який повинен навчити кожну дитину співати досить чисто, щоб всі діти мали певний обсяг стійких співочих умінь.

Діти до 6-ти років повинні самостійно розрізняти звуки по тривалості і по висоті в межах квінти, відрізняти на слух правильний і неправильний спів.

У роботі з дітьми в навчанні співу важливо використовувати вправи на розвиток музичного слуху і голосу. Пісні-вправи сприяють виробленню окремих автоматизованих дій голосового апарату, тому що побудовані на коротких, повторюваних мелодіях і проспівках.

З огляду на особливості сприймання дітей потрібно орієнтуватися на вправи в формі коротких пісень з ігровим змістом. Такими вправами є маленькі пісеньки.

Вправи відрізняються різноманітністю ладо-гармонічного забарвлення, мелодійних зворотів, яскравими музичними образами.

Використовуються вправи - ігри в комплексному впливі різноманітних видів музичної діяльності (слухання, співи, музично-ритмічна ігрова дія, гра на металофоні). Все це допомагає більш міцному закріпленню в слуховій пам'яті дітей відповідних пісенних інтонацій.

Систематичне використання пісень - вправ допомагає сформувати стійкі співочі навики, які будуть закріплюватися, вдосконалюватися при розучуванні пісенного матеріалу.

Гра на дитячих музичних інструментах сприяє формуванню у дітей уміння співати в ансамблі, разом, з однаковою силою звучання, в єдиній манері виконання. Цей вид діяльності розвиває пам'ять, відчуття ритму, допомагає активізувати сором'язливих дітей.

Зміни тону голосу (інтонації) в дошкільному віці надзвичайно різноманітні та емоційні. Надмірне напруження голосу у дітей дошкільного віку може призвести до різних стійких його порушень, наприклад, голос може стати хриплим, крикливим, зайво високим (фальцет) або слабким, зайво низьким, грубим.

Причини розладів голосу дуже різноманітні: захворювання і травматичні ушкодження гортані та голосових зв'язок; порушення резонаторної системи; хвороби органів дихання; захворювання серця і серцево-судинної системи; ендокринні розлади, зокрема захворювання щитовидної залози, порушення слуху, що утрудняють загальне «налаштування» голосотворного апарата через відсутність або недостатність слухового контролю; тривале куріння; систематичне вживання алкоголю; вплив отруто-хімікатів; часте перебування у запилених приміщеннях; систематичне перенапруження голосу, особливо при неправильному користуванні ним; різкі температурні коливання, зокрема, питво холодної води й особливо холодного молока і соків у розпаленілому стані; психічні травми.

Зазначені етіологічні чинники призводять до органічних і функціональних порушень голосу, між ними буває важко провести чітку межу, тому такий поділ до деякої міри умовний.

До органічних порушень відносять ті з них, які викликають зміну анатомічної будови голосового апарату в його периферичному або центральному відділах.

До периферичних органічних розладів голосу належать порушення голосу, пов'язані з патологоанатомічними змінами в гортані, надставної труби, а також через зниження слуху.

У периферичному відділі голосотворного апарата найчастіше спостерігаються такі аномалії:

1. «Співочі вузлики», тобто невеликі випинання на голосових зв'язках, які перешкоджають щільному їх змиканню. Утворення таких вузликів найчастіше буває пов'язано з перенапругою, перевтомою голосу.

2. Папіломи - це новоутворення у вигляді «кольорової капусти», поширюються не тільки на областях самих зв'язок, але і на інших відділах гортані, так званий папалломатоз гортані. Після видалення папілом, як правило, залишаються рубці, які також перешкоджають нормальному голосотворення.

3. Пухлини гортані і голосових зв'язок.

4. Стеноз (звуження простору) гортані як результат перенесеного дифтериту, а також наслідок опіку, поранення або будь-якої іншої травми.

5. Часткове або повне видалення гортані в зв'язку із злоякісними новоутвореннями.

6. Розщеплення м'якого й твердого піднебіння, порушують нормальну взаємодію ротового і носового резонаторів.

У зв'язку з анатомічними змінами в гортані та голосових складках виникає афонія і дисфонія органічного походження. При афонії дитина говорить тільки пошепки. Звук голосу не з'являється навіть при кашлевому поштовху. При дисфонії голос монотонний, хриплий, глухий, часто з назальним відтінком, затухаючий.

Якщо подібні порушення голосу виникають у дитини в ранньому віці, це призводить до значних труднощів у мовленнєвому спілкуванні, до звуження соціальних контактів. Страждає і мовленнєвий розвиток. Затримується накопичення словника, розвиток граматичного ладу мовлення, звуковимова. Характерні також соматична і психічна астенізація, тобто ослаблення, емоційні розлади, порушення саморегуляції.

При патологоанатомічних змінах у надставній трубі спостерігається ринолалія і ринофонія. Диференціальна діагностика ринолалії і ринофонії не становить значних труднощів. Ринолалія - це патологічна зміна тембру голосу і спотворена вимова звуків мовлення, а ринофонія - зміна відтінку, тембру голосу, обумовлена порушенням взаємозв'язку носової порожнини з ротоглотковим резонатором у процесі фонації без порушень артикуляції та вимови.

Ринолалія і ринофонія займають певне місце в мовній патології і проявляються своєрідним порушенням тембру голосу і фонетичної сторони мовлення.

Рінолаліки, соромлячись своєї вимови, намагаються говорити тихіше, в результаті чого голос стає однотонним, слабким, приглушеним.

До периферичних порушень іноді відносять і розлади голосу у слабочуючих та глухих дітей. У цих випадках змінюється висота, сила і тембр голосу через відсутність або зниження акустичного контролю за мовленням.

При вродженій або набутій глухоті висота, сила і тембр голосу змінюються внаслідок відсутності акустичного контролю. Вже в дитячому віці голос глухого позбавлений природного тембру і модуляції. Діти, що мають залишки слуху або порівняно пізно втратили його, володіють голосом більш звучним, природним, модульованим. Тому характер голосу при порушенні слуху залежить від стану слуху і часу його втрати.

До центральних органічних порушень голосу належать афонія і дистонія, котрі часто зустрічаються при різних формах анартрії і дизартрії бульбарної, псевдобульбарної, мозочкової і підкіркової).

Дизартрія у дітей проявляється двома основними симптомами - порушенням фонетичної сторони мовлення та її ритміко-мелодико-інтонаційного забарвлення. У клінічній характеристиці дизартрії виявляється спільність рухового і мовного розладу, тобто є патологія еферентної і афферентної регуляції процесів мови і голосотворення. Неоднорідність клінічної картини дизартрії виявляє своєрідність голосового порушення при цьому мовному розладі.

Порушення просодичної сторони мовлення є основною і найбільш стійкою ознакою дизартрії. Саме мелодико-інтонаційні розлади в найбільшій мірі впливають на розбірливість, виразність, емоційну виразність і навіть семантичну структуру мовлення хворого.

Причина порушення голосу при дизартрії - патологія еферентної і афферентної ланок керування інтонацією.

Виявляються такі клінічні форми дизартрії на основі провідного синдрому ураження мовної моторики:

Функціональні порушення голосу не пов'язані з органічним ураженням голосового апарату, а обумовлені лише зміною його функції. Ця група голосових розладів також ділиться на центральні і периферичні. У дітей ці порушення зустрічаються рідше, ніж у дорослих.

Функціональні порушення голосу периферичного характеру найчастіше бувають пов'язані з перенапруженням голосових зв'язок, особливо в умовах неправильного користування голосом.

До центральних функціональних розладів голосу належать такі його порушення, які мають психогенне походження, переважно є результатом психотравми. Однак чітку межу між органічними та функціональними порушеннями голосу провести дуже важко, оскільки тривало-існуючі функціональні розлади призводять до стійких органічних змін у гортані. Прикладом тому може бути утворення на голосових зв'язках «співочих вузликів», як результат іноді досить тривалого неправильного користування голосом. Неможливість правильного голосотворення при органічних ушкодженнях голосового апарату очевидна. Що ж до функціональних порушень голосу, особливо центрально обумовлених, то механізм їх походження необхідно пояснити. Тут найчастіше має місце поєднання трьох несприятливих факторів, що випливають один за іншим.

По-перше, ще до виникнення голосового розладу у хворого з'являється свого роду схильність до нього у вигляді вже виникнення невротичного стану, невротичного фону. У цьому відношенні тут можна провести певну паралель зі сприяючими причинами заїкання, при наявності яких далі вже стає досить лише невеликого зовнішнього «спрямування» для наступання зриву.

По-друге, завжди має місце будь-який «пусковий момент», що викликає первинне порушення нормального голосоутворення. У такій ролі в різних випадках можуть виступати різні життєві обставини: простудні захворювання і страх перед тим, що голос залишиться сиплим назавжди; сильні психічні потрясіння, стресові ситуації і багато інших.

По-третє, миттєва втрата голосу або неправильне голосотворення, яке одного разу виникло, або багато разів виникало, закріплюється у вигляді патологічного умовного рефлексу і надалі є основою для існування функціонального порушення голосу.

Крім поділу голосових розладів на органічні та функціональні, враховуючи їх причинну зумовленість, ці розлади прийнято класифікувати і за зовнішніми ознаками, тобто за особливостями безпосереднього виявлення порушень голосу. Відповідно до цього останнім принципом виділяються такі найбільш часті розлади голосу: істеричний мутизм, афонія, дисфонія, фонастенія.

Істеричний мутизм - раптова і повна втрата голосу при неможливості навіть шепітного мовлення, пов'язана з психічною травмою:

Афонія - відсутність звучного голосу при наявності шепітного мовлення. Її безпосередня причина - відсутність змикання або неповне змикання голосових зв'язок. Вона може бути викликана як органічними, так і функціональними причинами. При функціональній афонії, на відміну від органічної, у хворого є звучний кашель, що зайвий раз свідчить про можливість нормального голосотворення. Характерна тут і нестійкість, «нестаціонарність» патологічних змін в гортані: наявні почервоніння, потовщення голосових зв'язок і недостатність їх змикання носять тимчасовий характер, тоді як, наприклад, при органічно зумовленому паралічі або парезі голосових зв'язок вони при кожному ларингоскопічному огляді є в одному і тому ж положенні. Крім того, для всіх функціональних порушень голосу характерна наявність сенсорних розладів - відчуття сухості, тяжкості або стороннього тіла в горлі, а нерідко і больові відчуття. Завжди є й загальноневротичні симптоми, що виражаються в особливостях поведінки хворого, переслідують його в думках про невиліковність голосового розладу, в підвищеній дратівливості, тривозі, нестійкості настрою, порушення сну і т.п.

Дисфонія - розлад голосу, що полягає в порушеннях його основних характеристик - висоти, сили й тембру. На відміну від афонії, при дисфонії голос утворюється, але стає неповноцінним. Він може бути слабким, сиплим, хриплим, скандованим, тремтячим, фальцетним, монотонним, «бубнявим», глухим, здавленим, «квакаючим», «металевим», з носовим відтінком і т.п.

При дисфонії якісна характеристика голосу страждає нерівномірно, часто змінюється в залежності від дії різних зовнішніх і внутрішніх факторів (самопочуття хворого, його настрою, пори року, часу дня, погоди і т.д.). Своєрідно виявляється дисфонія при перенапруженні голосу й істеричному неврозі.

В основі дисфонії можуть лежати як органічні, так і функціональні причини. Якщо вчасно не звернути на це увагу, то порушення може прийняти затяжний характер і привести до виникнення органічних змін у голосовому апараті.

Фонастенія - порушення голосу, що виражається в його швидкій стомлюваності, перериванні і супроводжується неприємними відчуттями в горлі. Найчастіше фонастенія є професійним захворюванням голосу у людей, що мають велике голосове навантаження, особливо за умови неправильного користування голосом. Її прийнято відносити до функціональних розладів голосу, однак по суті вона стоїть ніби на межі між функціональними та органічними порушеннями, оскільки при ній поступово наростають патологічні зміни в гортані, з'являються вузлики на голосових зв'язках. У дітей фонастенія може виникати в результаті криків і неправильного навчання співу.

Також до функціональних розладів належить і патологічна мутація голосу. Патологічний характер мутації може бути обумовлений ендокринними порушеннями або недотриманням гігієни голосу: раннім курінням, вживанням спиртних напоїв, які слизову оболонку гортані напоїв у період, коли вже почалася мутація голосу, перевантаження голосового апарату, продовження занять співом, інфекційні захворювання, шкідливі фактори (пил, дим), порушення функції щитовидної залози. Даний голосовий розлад можна класифікувати як межу між органічними та функціональними порушеннями.

голос мовленнєвий патологія дошкільник

Розділ ІІ. Профілактика та шляхи подолання голосових розладів

Обстеження хворих з порушеннями голосу носить комплексний медико-педагогічний характер. У ньому обов'язково беруть участь отоларинголог, невропатолог, логопед (фоніатр), практичний психолог. Основним завданням обстеження є з'ясування причини і механізму голосового розладу, а також визначення на цій основі найбільш раціональних шляхів корекційного впливу.

Питання методики відновлення голосу розроблені Є.В. Лавровою, С.Л. Таптаповою, О.С. Орловою та іншими. Корекційно-логопедична робота будується диференційовано в залежності від патологічних проявів кожного типу голосового розладу. Однак початковою ланкою завжди є психотерапевтична бесіда, основна мета якої - переконати дитину в можливості відновлення голосу, встановити з нею контакт, включити її в активну роботу, роз'яснивши мету і завдання корекції.

Під час збору анамнезу особливо ретельно з'ясовується давність і особливості найперших проявів голосового розладу, а також характер його подальшого перебігу. Останнє більш характерно для функціональних порушень голосу. Проводиться обов'язковий огляд гортані та голосових зв'язок за допомогою спеціального гортанного дзеркала (ларингоскопа), а також дослідження слуху. Виявляються можливі відхилення в емоційно-вольовій сфері, адекватність його ставлення до наявного голосового розладу і до можливості його подолання. Для подолання як органічних, так і функціональних розладів голосу використовується комплексний вплив на хворого, конкретний зміст якого варіюється в залежності від наявної картини порушень.

При порушеннях голосу велике значення надається психотерапії, яка нерідко набуває вирішального значення в справі подолання голосових розладів.

Метою психотерапії є свідоме, активне, вольове включення дитини в процес всієї корекційної роботи. Психотерапія сприяє перевихованню особистості дитини в цілому, стимуляції та активізації її на подолання труднощів і на боротьбу за якнайшвидше одужання. Вона передбачає індивідуальний підхід до хворої дитини з урахуванням її віку, перебігу захворювання, особливостей особистості дитини, характеру порушення її мовлення і голосу. Психотерапія проводиться у формі бесіди, в ході якої виявляються скарги дитини, складається уявлення про коло її інтересів, схильності, ставлення до дефекту; встановлюється особистий і робочий контакт.

При функціональних порушеннях голосу у дітей, логопедична робота визначається тим, що при даному дефекті немає видимих анатомічних змін у будові голосових складок. Патологічна симптоматика (гіперемія, набухання слизової оболонки гортані) частіше носить тимчасовий характер і зникає після лікування і ортофонічних (голосових) вправ.

Основне завдання логопедичної роботи при відновленні функціональних порушень голосу - подолання стійкого фіксованого патологічного рефлексу голосотворення. Тому проведення психотерапевтичних бесід є необхідною запорукою успіху в роботі. Велику увага можуть мати демонстрація магнітофонних записів голосу дитини до і після лікування, особисті зустрічі та бесіди з дитиною, яка вже закінчила курс логопедичних занять. У разі потреби проводиться загальнозміцнююче лікування, розраховане у тому числі і на зміцнення нервової системи хворого, оскільки стан останнього показника дуже впливає на загальну ефективність логопедичної роботи. Слідом за бесідами йде режим мовчання протягом 10-14 днів, після чого починають корекційно-логопедичні заняття. Вони включають артикуляційну та дихальну гімнастики і голосові вправи, а також лікувальну фізкультуру. Велика увага приділяється дихальним і артикуляційним вправам, оскільки повноцінне мовленнєве дихання і правильне артикулювання звуків вже самі по собі сприяють кращому звучанню голосу і більш чіткому мовленню. Артикуляційна гімнастика знімає напругу з артикуляційного апарату дитини і сприяє більш активній участі органів артикуляції в процесі голосоутворення. Тому метою артикуляційної гімнастики є вироблення чіткості, правильності, спритності рухів артикуляційного апарату та координовану роботу з органами дихання та голосотворення. Дихальні вправи розвивають фонаційне дихання, особливо продовжний, сильний видих.

Далі переходять до так званих ортофонічних вправ, кінцевою метою яких є відновлення єдиної, координованої діяльності дихального, голосового й артикуляційного апаратів, а також мовної функції в цілому. Вся робота носить суто спеціальний характер, вимагає професійних знань.

Позитивно впливає на мускулатуру гортані та її слизові оболонки масаж і фізіотерапевтичні процедури, що сприяють регуляції кровообігу та зменшення кількості слизу. На тлі цих загальнооздоровчих заходів хворому пропонується суворо дотримуватися голосового режиму, не допускаючи перевантаження голосового апарату. Іноді навіть на деякий час рекомендується повне мовчання, або перехід на шепітне мовлення.

Після закінчення лікування хворому протягом деякого часу рекомендується дотримуватися суворого режиму та необхідних профілактичних заходів.

При органічних порушеннях голосу в загальному комплексі впливу на хворого велике місце займають медичні заходи - медикаментозне лікування, припікання, інгаляції, оперативне втручання тощо. Використовуються навіть спеціальні пристосування: наприклад, «штучна гортань», або обтуратор.

Психотерапевтичний вплив тут зберігає своє важливе значення, проте він набуває дещо іншої спрямованості. А саме: до числа профілактичних заходів при дисфонії відноситься заборона співати, голосно декламувати і всіляко перенапружувати голос. При гострому початку захворювання важливо дати повний спокій голосу на 10-14 днів.

Особливих умов необхідно дотримуватися під час мутації. Період становлення голосу вимагає уважного, чуйного, ставлення з боку педагогів, батьків, так як цей період протікає на фоні фізичних і психічних змін особистості підлітка. У цей період потрібно берегти голосотворний апарат, не кричати, не співати голосно, особливо в сирих або непровітрених, накурених приміщеннях. Якщо спостерігаються часті зриви голосу, неприємні відчуття при фонації, слід звернутися до лікаря - фоніатра. Особам, професія яких вимагає тривалого голосового навантаження, рекомендується спеціальна постановка мовного голосу, яка оберігає від перевтоми.

Порушення голосу у дітей дошкільного віку можна захистити дотриманням профілактичних заходів, заняттями дихальною гімнастикою.

Дитячому садку і сім'ї для профілактики порушень голосу треба постійно стежити за станом носоглотки дітей і правильним користуванням голосом, дотримуватися перерахованих вище вимог. Особливе значення це має по відношенню до дітей, котрі недавно перенесли захворювання верхніх дихальних шляхів. Деякий час таким дітям не слід давати великого навантаження на голос, тобто не вимагати від них гучного мовлення та співу.

Батьки і педагоги повинні знати основні правила охорони дитячого голосу. При виникненні порушення голосу, особливо якщо воно приймає хронічний характер, слід направити дитину на консультацію до отоларинголога, а в разі необхідності - на заняття до логопеда.

Кypc логопедичних занять з відновлення голосу складається з двох етапів - підготовчого та відновлювального і включає психотерапію, артикуляційну, дихальну гімнастику і голосові вправи. Такі вправи повинні проводитися одночасно, так як артикуляція, дихання і голосотворення - це єдині, взаємопов'язані і взаємообумовлені фізіологічні процеси.

Координована робота цих трьох систем і забезпечує нормальну функцію голосотворення.

Перед початком занять з дітьми з відновлення голосу необхідно отримати анамнестичні відомості про дитину, а також систематизувати та узагальнити дані клінічного, психолого-педагогічного та логопедичного обстеження (організаційний момент). Голос і мовлення дитини записуються на магнітофон, дихання - на кімограф або електроенцефалограф. Як вже зазначалося, у дітей із захворюваннями гортані виявлено астенічний стан організму, зміни в будові функцій нервово-м'язового апарату гортані, порушення емоційно-вольової сфери, затримка мовного розвитку і тривалий розлад голосової функції. Всі ці відомості дають можливість розкрити особливості розвитку дитини, виробити шляхи і засоби відновлювальної роботи, початковою ланкою якої є психотерапія.

Мета психотерапії - свідоме, активне, вольове включення дитини в процес відновлення голосу. Це сприяє перевихованню особистості дитини в цілому, стимуляції та активізації її на подолання труднощів і на боротьбу за якнайшвидше одужання. Психотерапія передбачає індивідуальний підхід до хворої дитини з урахуванням її віку, перебігу захворювання, особливостей особистості дитини, характеру порушення її мовлення і голосу. Вона проводиться у формі бесіди, в ході якої виявляються скарги дитини, складається уявлення про коло її інтересів, уподобання, схильності, ставлення до дефекту; встановлюється особистий і робочий контакт. Всі діти з тривалим і важким захворюванням гортані вимагають активної та цілеспрямованої психотерапії, проведеної у формі одноразових або частіше багаторазових бесід. Психотерапія є важливим заходом, що сприяє оздоровленню особистості дитини та успіху відновного навчання. Одночасно з психотерапією проводиться артикуляційна гімнастика.

Умови, яких слід дотримуватись при виконанні масажу. Шкіра частин тіла, які масажуємо, і руки мають бути чисті. Всі рухи слід виконувати за певними напрямками. М'язи під час масажу повинні бути розслаблені. Масаж слід робити повільно, плавно. Тривалість массажу - 2-3 хв. Рухи слід робити випрямленою долонею, великий палець відведений, а решта злегка зігнуті; при масажі шкіра не повинна зміщатися. Кожний рух повторювати 4-6 разів. Масаж не слід робити при ГРЗ, високій температурі, висипах на шкірі.

Вібраційний масаж полягає в розминанні крил носа з одночасним промовлянням звука [м]. Масаж активізує рухи лицьової мускулатури, покращує міміку обличчя. Слідом за масажем дитина вчиться самостійно мружити чоло, ніс, хмуритись, насуплювати брови, надувати щоки, посміхатись. Всі ці вправи поліпшують забарвлення голосу, його силу і тембр, так як, за даними фізіології, робота мімічних м'язів та подразнення шкіри обличчя підвищують тонус голосових м'язів.

Таким чином, специфіка проведення артикуляційної гімнастики полягає не тільки в тому, що звертається особлива увага на силу, чіткість, навіть деяке перебільшення артикуляційних рухів, але і на вміння поєднувати рух з шепітним, а згодом і з гучним звуком. Велике значення має збільшення рухливості м'якого піднебіння, розвиток рухів нижньої щелепи і голосових складок.

Труднощі логопедичної роботи з відновлення голосу дітей з органічними ураженнями гортані зумовлені низкою факторів: порушенням анатомічної цілісності гортані, фізичної ослабленості дитини, зниженням активності її вищих психічних процесів, затримкою мовного розвитку. Тому методика відновлення органічних порушень голосу у дітей суттєво відрізняється від методів постановки мовленнєвого голосу, відновлення голосу при функціональних порушеннях його у дорослих. При органічних розладах голосу особливого значення набуває знання анатомо-фізіологічних механізмів мовлення і голосу в нормі, і патології. Використовуючи дані фізіології, фонетики, фонології, акустики, ми пропонуємо певну систему вправ для викликання і закріплення голосу у дітей. При цьому враховується наростання вимовних труднощів для дитини, пов'язаних з більшим чи меншим ступенем напруги голосових складок, артикуляційних органів, збільшенням імпедансу і підзв'язочного тиску повітря. Крім того, утворення голосних і приголосних звуків залежить від посилення або ослаблення обертонів при попаданні їх в ту чи іншу область частот (тобто форматну область), а також від способу, місця їх утворення, участі голосу і шуму, обсягу глоткового і ротового резонаторів.

Викликання звуку голосу - найбільш важливий, складний і тривалий розділ відновного навчання. Звук голосу доцільно викликати на зойк або мукання. Отриманий звук голосу а, о, у, в прямих і зворотних складах.

«Повчання» проводиться хворим із закритим ротом, на видиху, коротко, повільно, спочатку тихо, при спокійному положенні мовлення. Звук повинен вийти без напруги, на низьких нотах. Атака звуку м'яка, тобто голосові складки не повинна замикатися раніше проходження через голосову щілину видихається струмінь повітря, а повинні замикатися або одночасно видихається струменем або дещо пізніше.

Висновки

Робота над голосом є один з найважливіших розділів роботи над усним мовленням. Формування у дітей виразного усного мовлення тісно пов'язане з формуванням навичок користування голосом нормальної сили, висоти, без грубих порушень тембру.

Ми з'ясували, що для організації цілеспрямованої роботи з формування голосу, наближеного до норми, необхідно враховувати знання: загальних відомостей про голос і його акустичних характеристик, про фізіологію голосотворення, про розвиток голосу в нормі та у дітей з порушеннями мовлення.

Аналіз вивченої літератури і дані проведеного дослідження дозволяють нам зробити висновок про те, що для досягнення основної мети роботи над голосом у дитячому садку для дітей з вадами мовлення, необхідна робота у двох напрямах: розвиток голосу і корекція виявлених порушень голосу. Ми відзначили, що ці напрями передбачають роботу над основними характеристиками голосу: тембром, висотою і силою.

Отже, вся система логопедичних занять по укріпленню голосу побудована на дидактичному принципі поступового переходу від простого до складного в залежності від віку дитини, індивідуальних особливостей її особистості, стану і розвитку мовленнєвої та голосової функцій.

Порушення голосу можуть мати діти з різноми вадами мовлення. Це сигматизм - недоліки вимови свистячих і шиплячих, ротацизм - недоліки вимови звуків [р] і [р'] і ламбдацизм - недоліки вимови звуків [л] і [л'], тощо.

Таким чином, порушення фонетичної сторони мовлення у дітей чинить негативний вплив на стан звукового мовлення, його мелодики, що визначається порушеннями голосу.

Логопедична робота організовується з урахуванням структури мовленнєвого дефекту, враховуються вимовні можливості дитини, тобто визначається в яких мовленнєвих структурах (у складах, словах, реченнях) дитина може вимовляти правильно звуки.

Для вирішення поставлених завдань нами були підібрані методики, з урахуванням індивідуальних якостей дітей, описані в роботах Алмазова, Бурдянського, Вільсона, Єрмакової, Селіверстова, Новікової, Волкової, Лалаєвої, Максакової.

Поставлені завдання, які відповідають нашим цілям були виконані:

По - перше, вивчили теоретичні джерела з проблеми дослідження і дали оцінку її стану на сучасному етапі.

По - друге, виявили особливості голосових розладів у дітей дошкільного віку, які мають несформовану фонетичну сторону мовлення. Визначили їх вигляд, представили порівняльний аналіз порушень голосу при різних клінічних формах мовленнєвої патології.

По - третє, описали зміст логопедичної роботи з дошкільниками з розвитку та відновлення у них основних властивостей голосу.

Таким чином, дослід показав, що в умовах тривалого перебування дитини в логопедичній групі дошкільного закладу продумана система роботи і ретельний підбір прийомів дозволяють значно поліпшити, або повністю виправити порушення голосу.

Список використаних джерел