Лекція у вищій школі як основна форма навчального процесу і професійного виховання студента. Структура лекції та підготовка до неї. Види лекцій. Мова викладача як засіб мобілізації та підтримання уваги студентів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лекція

Лекція у вищій школі як основна форма навчального процесу і професійного виховання студента. Структура лекції та підготовка до неї. Види лекцій. Мова викладача як засіб мобілізації та підтримання уваги студентів

Навчальний процес у вищих навчальних закладах здійснюється у таких формах: навчальні заняття, виконання індивідуальних завдань, самостійна робота студентів, практична підготовка, контрольні заходи.

Основні види навчальних занять у вищих навчальних закладах:

лекція;

лабораторне, практичне, семінарське, індивідуальне заняття;

консультація.

Інші види навчальних занять визначаються у порядку, встановленому вищим навчальним закладом.

З історії питання про виникнення лекції у ВНЗ

Слово "лекція" (від лат. lectio) означає читання. За умов середньовіччя, коли книга була рідкістю, лекція стала основним джерелом знань для студентів. Поряд із диспутами вона відігравала головну роль у навчальному процесі.

Лекція ще у Стародавній Греції закріпилася як головний спосіб передачі знань учням. Вона отримала свій розвиток у Стародавньому Римі, а потім у середньовічних університетах. Під самим терміном «лекція» в той час розуміли просте «зчитування» з книги або зошита готового тексту. Лекції доповнювались диспутами, повідомленнями учнів і висновками викладачів. Ставлення до лекції, її роль у вищому закладі освіти на різних етапах розвитку вищої школи змінювались. Суперечки про роль і місце лекції не припиняються і в наш час.

У XVII ст. на противагу лекціям в університетах Англії виникла тьюторська система (метод) навчання, офіційно проголошена частиною англійської університетської системи. У традиційному розумінні тьюторська система передбачає кількісне співвідношення викладачів і студентів один до одного або один до двох. Тьюторство виникло й розвинулось як метод навчання й виховання британської еліти з метою класової диференціації людей з університетською освітою. Сьогодні тільки заняття у знаменитих англійських Оксфордському і Кембриджському університетах проводяться у вказаному співвідношенні у 75-90 % випадків. У всіх інших університетах тьюторські заняття здійснюються одним викладачем з невеликими групами студентів. Заняття проводять не професори, а аспіранти та практиканти. Поширення набули також заняття із приватними тьюторами. Фахівці ставляться до тьюторських занять неоднозначно. За всіх своїх безперечних переваг більш ніж за три століття тьюторська система навчання так і не витіснила лекційну (або так звану професорську) систему навчання, хоча від самого початку свого існування конкурувала з нею.

Після занепаду першої вищої школи на терені Східної Європи Києво-Могилянської академії (1615 - 1817), із втратою її професійних педагогічних традицій у Росії в XVII, XVIII і навіть у XX ст. поступово стала чинною лекція у вигляді "зчитування з листка". Проти такого типу лекцій боровся М.В. Ломоносов, який виступав за проведення практичних занять поряд із читанням лекцій. Тим часом - і на це варто звернути особливу увагу - практичні заняття, як і лабораторні роботи, посіли належне місце в навчальному процесі вищої школи значно пізніше - лише наприкінці XIX - на початку XX ст. Практичні і лабораторні роботи у їх сучасному розумінні вперше застосував одночасно з читанням лекцій у Петербурзькому університеті проф. Ф.Ф. Петрушевський (1864), у Московському - проф. О.Г. Столетов (1872), у Київському - проф. М.Г. Авенаріус (1874).

Лекція як форма організації і метод навчання

Сучасні ВНЗ будують процес навчання студентів на базі поєднання різних форм його організації: лекції, семінарські заняття, практичні і лабораторні роботи, консультації, курсові і дипломні роботи, різноманітні форми організації самостійної роботи (вищим ступенем якої за сучасних умов є НДРС), колоквіуми, заліки й іспити, індивідуальна, групова і колективна форми організації роботи зі студентами, наукові студентські семінари, конференції, конкурси тощо.

Лекція - основна форма проведення навчальних занять, призначених для засвоєння теоретичного матеріалу.

Лекція є основною формою навчального процесу у вищій школі. Мета лекції - розкрити основні положення теми, досягнення науки з питань, що розглядаються, з'ясувати невирішені і дискусійні проблеми, узагальнити досвід роботи, дати рекомендації щодо використання основних висновків за темами на практичних заняттях, основних форм навчальних занять, передбачених для засвоєння теоретичного матеріалу.

Лекції - це організований у доступну форму систематизований виклад навчального матеріалу, будь-якого питання, теми, розділу, предмета, сутності тієї чи іншої проблеми. Лекції у вищій школі розглядається і як метод, і як форма навчання. Це логічно стрункий, системний і послідовний виклад передбаченого програмою наукового питання. Лекція дає студентам уявлення про науку в цілому, знайомить їх з основними теоретичними питаннями певної галузі науки та її методологією. Як правило, лекції не вичерпують предмета науки і призначаються для того, щоб закласти основи наукових знань, визначити напрям, основний зміст і характер усіх видів навчальних занять і головним чином самостійної роботи студентів. Вони спонукають студентів до роздумів над науковими проблемами, до пошуку відповідей на запитання, що виникли, до перевірки найцікавіших і найважливіших положень. Під впливом лекції у студентів виробляється певний погляд на науку, її завдання і перспективи, складаються наукові переконання.

Лекція посідає важливу роль в організації навчально-виховного процесу вітчизняного ВНЗ. Ця роль виявляється у тісній єдності лекції з усіма іншими формами організації навчально-виховної роботи, насамперед у взаємодії її з семінарськими, практичними і лабораторними роботами. У цьому розумінні нерідко кажуть про лекційно-семінарську систему навчання.

За сучасних умов, коли головна увага вищої школи зосереджена на всебічному підвищенні якості професійної підготовки спеціалістів, а відтак посилюється роль СРС, значення лекції невпинно зростає. Лекційному викладанню притаманний цілий ряд переваг порівняно з іншими формами організації й методики навчальної роботи студентів:

Лекція, на відміну від підручників, оперує значно більшими можливостями щодо врахування специфіки аудиторії, новітніх наукових досягнень.

Вона озброює студента не тільки знаннями, а й переконаннями, умінням давати критичну оцінку матеріалу, що розглядається.

На лекції враження від матеріалу, що вивчається, значно зростає завдяки живому слову, інтонації, міміці й жестам викладача лектора.

Лекція відкриває можливості прямого контакту лектора зі слухачами, що значно посилює їхню увагу. До того ж залежно від сприйняття аудиторією матеріалу, що подається, лектор може вносити необхідні корективи у свій виклад під час лекції.

Лекційне викладання дуже економне в часі: за дві академічні години висококваліфікованої лекції студент отримує інформацію, на яку під час самостійної роботи йому б довелося витратити набагато більше часу.

Лекція має особливе професійно-педагогічне значення для тих студентів, які готуються до педагогічної діяльності.

За сучасних умов важливо забезпечити суттєве підвищення рівня лекцій і їх значення у формуванні наукового мислення студентів. Слід домагатися, щоб лекції мали проблемний характер, відбивали сучасні досягнення науково-технічного й суспільного розвитку, теорії і практики, сприяли поглибленій самостійній роботі майбутніх спеціалістів, розвитку їх творчих здібностей. З цією метою необхідно залучати до читання лекцій кваліфікованих викладачів, широко використовувати наочність, ТЗН, мультимедійні засоби, організовувати взаємовідвідування лекційних занять, допомагати молодим викладачам опановувати лекторську майстерність.

Лекція - основа для подальшої самостійної роботи. Вона справляє виховну і розвиваючу дію в процесі взаємодії викладача і студента, розвиває інтерес і любов до науки, творчі здібності, інтелектуальну й емоційно-вольову сферу особистості, сприйняття, пам'ять.

Основна дидактична мета лекції - забезпечення орієнтованої основи для подальшого засвоєння навчального матеріалу. Однак, в лекції є певні слабкі сторони, які обмежують її можливості в управлінні пізнавальною діяльністю студентів: відносно менша активність студентів, ніж в інших видах навчальних занять, неможливість індивідуального підходу в умовах масової аудиторії, складності зворотного зв'язку тощо. Однак, ці слабкі сторони компенсуються іншими формами навчання. У цілісній системі форм і методів навчальних занять лекції належить найважливіша роль, яка може бути реалізована тільки цією формою навчання. Лекція справляє глибокий виховний вплив на студентську аудиторію у плані змісту і фактом особистого спілкування аудиторії з лектором - ученим, педагогом. Можна визначити місце основних функцій сучасної вузівської лекції: методологічної, виховної, інформаційної (освітньої), розвиваючої, орієнтуючої й організуючої. Методологічна функція лекції забезпечує вироблення певного наукового підходу до предмета, що полягає у вивченні предмета у русі й розвитку. При цьому лектор демонструє творчу лабораторію появи ідеї, закону, принципів, теорії пізнання явищ природи і суспільства, культури.

Виховна функція лекції дозволяє здійснити складне завдання формування особистості майбутнього вчителя, виховує в ньому переконливість і свідому активність. Необхідно відзначити нерозривний зв'язок виховної функції лекції з формуванням соціальної активності, оскільки передача узагальненого соціального досвіду, культури нероздільне від завдання спонукання слухача до діяльності, вчинку.

Інформативна (освітня) функція лекції дозволяє поряд з передачею системи потрібних знань про предмет допомагати аудиторії самостійно вибудовувати цю систему в процесі «образ - мислення». Найважливішу роль в лекції відіграє інформація - передача знань - і їх аналіз, що вимагає включення новітніх наукових даних, які оперативно відбивають процес розвитку наукової думки.

Розвиваюча функція лекції пов'язана із завданням формування пізнавальної активності аудиторії, вимагає ведення лекційного викладання як процесу самостійного творчого пізнання. Завдання - включити аудиторію в процес наукового пошуку, разом з аудиторією заново осмислити цей процес, підводячи слухачів до самостійного усвідомлення одержаних висновків.

Орієнтуюча функція лекції дозволяє спрямувати студента в потоці інформації, одержаної із різноманітних джерел - лекцій, практичних занять, вивчення навчальної та наукової літератури тощо. Здійснюючи огляд наукової літератури, розкриваючи сутність наукових шкіл, аналізуючи теоретичні положення, лектор виділяє основне, істотне, вказує на правильний шлях вирішення поставлених завдань, допомагає виділити головне і відкинути зайве, вибудовує одержану наукову інформацію в чітку систему.

Організуюча функція лекції надзвичайно значуща, саме вона робить лекцію незамінною, найважливішою ланкою навчального процесу. У всій багатоманітності форм і методів навчальної діяльності тільки лекція здатна об'єднати всі елементи складного процес) пізнання, організувати й спрямувати процес для досягнення поставлених педагогічних цілей.

Безперечно, всі ці функції лекції можуть бути виділені лише для зручності дослідження; у живому процесі лекційного викладання вони тісно пов'язані й взасмозумовлені.

Слід також звернути увагу на характер матеріалу в лекції, його проблемність, можна говорити про наукову проблемність у лекції та про так звану навчальну чи методичну проблемність. У першому випадку мова йде про аналіз у лекції явищ, недостатньо розкритих сучасною наукою. У цьому випадку в лекції подається аналіз наукових гіпотез, шляхів дослідження і можливих висновків. Такі лекції читаються, в основному, на старших курсах найчастіше у вигляді спецкурсів.

Методична (навчальна) проблемність передбачає постановку під час лекції питань, що дозволяють студентській аудиторії вести самостійний аналіз питань, відомих науці, але необхідних гим. хто иавчаєгься для усвідомлення процесу пізнавальної діяльності. Лектор спонукає тим самим аудиторію до самостійної розумової діяльності, спрямовує їх пізнавальну активність на основі матеріалу, невідомого ще слухачам.

Методична концепція лекційного курсу

Суттєвою ознакою лекції у вищій школі є логічно стрункий, точний, глибокий виклад основних положень цієї науки.

Є підстави стверджувати, що лекційний курс навчальної дисципліни тільки тоді виконає свої навчально-виховні завдання, коли він відповідатиме важливим загальнодидактичним вимогам до його побудови.

Такими вимогами до структури лекційного курсу є:

виділення як обов'язкових вступної, тематичної, заключної, а також оглядових і настановчих лекцій;

запровадження добре продуманої системи взаємозв'язків викладача і студента на лекції;

активізація пізнавальної діяльності студента на основі принципу проблемності.

Вступна лекція має дати студентам загальне уявлення про завдання і зміст усього курсу, розкрити структуру й логіку розвитку конкретної галузі науки, техніки, культури, взаємозв'язок з іншими дисциплінами. Головне завдання вступної лекції - сприяти розвитку у студентів інтересу до предмету з метою його творчого засвоєння. Лектор знайомить студентів з призначенням, завданнями курсу, його роллю і місцем у системі підготовки
спеціаліста. Дається стислий огляд курсу, етапи розвитку науки, досягнення у цій сфері наукової думки, імена видатних вчених, викладаються перспективні напрями дослідження. На цій лекції зазначаються методичні та організаційні особливості роботи у межах курсу, а також аналізується навчально-методична література.

Тематична лекція має різноманітне значення у загальній структурі курсу. Вона присвячується розкриттю конкретних тем навчальної програми (звідси її назва).

Оглядову лекцію нерідко читають перед або під час практики. Її головне завдання полягає в тому, щоб сприяти забезпеченню належного взаємозв'язку і наступності між теоретичними знаннями і практичними вміннями та навичками студентів. Оглядову лекцію читають також студентам перед виконанням дипломної роботи або державними іспитами, абітурієнтам - перед вступними іспитами, студентам-заочникам. В останньому випадку її нерідко називають ще настановчою. У переддипломній і передекзаменаційній оглядових лекціях головна увага приділяється висвітленню методологічних проблем поряд із рекомендаціями до організації СРС. Така лекція відзначається систематизацією наукових знань на високому рівні. У процесі викладу матеріалу розкриваються внутрішні і міжпредметні зв'язки. Стрижнем теоретичних положень є науково-поняттєва і концептуальна основа всього курсу.

У заключній лекції підбиваються підсумки вивченого й викладеного матеріалу з окремого предмету в цілому через виділення вузлових питань лекційного курсу і зосередження уваги на практичному значенні здобутих знань для подальшого навчання і майбутньої професійної діяльності студентів. Спеціальним завданням заключної лекції є стимулювання інтересу студентів до глибшого вивчення цього предмету, визначення методів самостійної роботи в цій галузі.

Розрізняють ще й такі види лекцій:

Лекція-інформація. Орієнтована на виклад і пояснення студентам наукової інформації, яка потребує осмислення і запам'ятовування. Це найбільш традиційний тип лекцій у практиці вищої школи.

Проблемна лекція. Знання вводяться за допомогою проблемного питання, завдання, ситуації. При цьому процес пізнання студентів у співробітництві і діалозі з викладачем наближається до дослідницької діяльності. Зміст проблеми розкривається шляхом організації пошуку її вирішення або аналізом та узагальненням традиційних і сучасних точок зору.

Лекція-візуалізація. Це візуальна форма подання лекційного матеріалу засобами ТЗН або аудіо відеотехніки, сучасні мультимедійні засоби навчання..

Бінарна лекція. Різновид викладу матеріалу у формі діалогу двох викладачів (як представників різних наукових шкіл) або вченого і практика, викладача і студента. Помічено, що в такому випадку увага аудиторії значно збільшується, мислення активізується. Від лекторів вимагається відмінна співпраця, вміння взаємно доповнювати один одного, імпровізувати. Важлива і попередня домовленість про розділення функцій і розподіл фактичного. Якщо ж два або більше лектори розглядають одну загальну для них тему в одній і тіж аудиторії, відповідаючи при цьому на питання слухачів або ведучи з ними бесіду, то виникає ситуація, відома під назвою “круглий стіл”. Ця методика, що отримала розповсюдження в лекційній практиці, максимально демократизує спілкування лекторів і слухачів, так як передбачає їх рівність як співбесідників, колективно обговорюючих якусь проблему. Однак і за “круглим столом” є лідери-спеціалісти з конкретних питань. Повинен бути і лідер-організатор, функції якого полягають у тому, щоб слідкувати за регламентом, дисциплінувати участників бесіди, тощо.

Лекція із попередньо запланованими помилками. Розрахована на стимулювання студентів до постійного контролю за інформацією, що викладається (пошук помилки: змістової, методологічної, методичної), і наприкінці лекції проводиться діагностика слухачів і аналіз зроблених помилок.

Лекція-конференція. Проводиться як науково-практичне заняття із заздалегідь поставленою проблемою і системою доповідей тривалістю 5-10 хвилин. Кожен виступ - це логічно закінчений текст у межах програми, що запропонована викладачем. Сукупність представлених виступів дозволяє всебічно висвітлити проблему. У кінці лекції викладач підводить підсумки самостійної роботи і виступів студентів, формулює основні висновки.

Лекція-консультація. Може проходити за різним сценарієм. Перший варіант: за типом "питання -. відповіді"; другий: за типом "питання - відповіді -дискусія".

На лекції-інтеграції відбувається подальший розвиток перетворення одержаних знань, установлення зв'язків і відношень між їх елементами. Мета таких лекцій полягає у формуванні у студентів системи знань на основі усвідомлення загальної закономірності, загального принципу, поступового переходу від часткових до більш широких узагальнень. Основна функція цієї лекцій є інтегративна, яка дозволяє із великої кількості одержаних знань виділяти тільки ті, на які падає основне змістовне і логічне навантаження та які є опорою для встановлення зв'язків між основними поняттями теми, курсу, предмету.

Міні-лекція. Може проводитись викладачем на початку кожної пари протягом десяти хвилин по одному з питань теми, яка вивчатиметься.

Кіно (відео) лекція. Допомагає розвитку наочно-образного мислення у слухачів. Викладач здійснює підбір необхідних кіно-відеоматеріалів по вивчаємій темі. Перед початком огляду до слухачів доводиться цільова установка, в ході огляду кіно-відеоматеріалів лектор коментує події, що відбуваються на екрані.

Інструктивна лекція. Проводиться з метою організації самостійної наступної роботи слухачів по заглибленню, систематизації і узагальненню вивчаємого матеріалу на практичних, лабораторних заняттях. У ході лекції слухачі отримують методичні рекомендації по роботі з навчальною літературою, зі змістом теми, виконують інструктивні завдання.

Лекційні спецкурси звичайно виходять за рамки навчальної програми, значно розширюючи й поглиблюючи наукові знання, одержані в рамках програми, полегшують їхнє творче осмислення. Через спецкурси студенти вводяться в проблематику певної наукової школи, проходять школу творчого пошукового мислення. Найчастіше спецкурси читаються на матеріалі науково-дослідної роботи викладача.

Існує ще така класифікація лекцій на види:

монолекція - це начитування матеріалу;

лекція за принципом зворотнього зв'язку поєднує пояснення з активним залученням слухачів;

комбінована лекція - це читання лекції з демонстрацією дослідів, ілюстрованого, аудио- і відеоматеріалу;

багатоцільова лекція основана на комплексній взаємодії окремих елементів: подача матеріалу, його закріплення, застосування, повторення і контроль;

лекційний огляд матеріалу за тематичним циклом має підсумково-узагальнюючий характер;

проблемна лекція - це апробація багатоваріантних підходів до рішення представленої проблеми, вона активізує особистий пошук слухачів.

Лекції-брифинг. Така лекція складається з короткого (15-20 хвилин) повідомлення лектора і відповідей його на питання слухачів (45-60 хвилин). Принципово нових елементів методики лекція-брифинг не пропонує, але при підготовці необхідно особливо регельно продумати зміст і форму вступного повідомлення. Воно повинно бути інформативним, зрозумілим, коротким, композиційно завершеним. Виступів слухачів не передбачається, принципова методична структура така: повідомлення лектора - питання слухачів відповіді лектора,

Зміст лекції визначається навчальною програмою дисципліни. Всі факти, приклади, цифри, доводи, коментарі мають відповідати меті лекції і вести до розкриття її основних ідей. Фактичного матеріалу в лекції повинно бути порівняно небагато - рівно стільки, скільки необхідно для розуміння питаннястудентами. Весь фактичний матеріал повинен бути пронизаний узагальненнями, що надають лекції наукової переконливості й доказовості.

Викладений матеріал бажано чітко оформлювати у вигляді системи, яка краще запам'ятовується і допускає більш широке перенесення в нові ситуації. Усуваючи той чи інший навчальний матеріал із лекційного курсу, слід мотивувати це перед студентами і показати його місце у загальній системі. Необхідно виховувати у слухачів звичку орієнтуватися у вивченні предмета на навчальну програму.

Вузівська лекція має структуру набуття нових знань і містить такі елементи:

Вступ, де дається мотивація навчання, активізація опорних знань, чітке формулювання теми лекції та постановка завдання.

Викладення в логічній послідовності, розподіл і взаємозв'язок окремих частин лекції.

Висновки та підбиття підсумків, що дають можливість осмислити лекцію в цілому, виділити основну ідею.

Конкретне завдання на самостійну роботу.

Відповіді на запитання.

Структура навчальної лекції залежить від її змісту, характеру викладеного матеріалу і типу лекції. Однак, для більшості видів лекцій педагогічна практика розробила ряд загальних положень. Передусім, до аудиторії доводиться тема лекції, її мета і план, яких належить суворо дотримуватись. Перед викладом кожного питання формується проблема, установлюється її зв'язок з раніше вивченим матеріалом, з іншими дисциплінами, указується роль, місце призначення цієї проблеми у системі підготовки спеціаліста.

Вимоги до побудови лекції:

1. Важливо розкрити поняття наукового змісту лекційного курсу. Науковість передбачає відображення у лекційних курсах основоположних вузлових проблем, а також відповідної науково-практичної сфери, основних понять та ідей, що мають фундаментальне значення, сучасних наукових концепцій, перспектив подальшого розвитку науково-теоретичної сфери, що вивчається. Викладач, кафедра, формуючи свій лекційний курс, мають визначити його місце в єдиній системі знань на основі вимог, зумовлених кваліфікаційною характеристикою відповідної спеціальності. Провідна роль лекцій у навчально-виховному процесі ВНЗ неодмінно повинна враховуватися під час відбору навчальної інформації, що вводиться до лекційного курсу. Методологічні проблеми, яким приділяється основна увага в лекційних курсах, мають поповнюватися експериментальним розкриттям і практичним закріпленням знань у межах предмету, що вивчається, на семінарських заняттях, у практичних і лабораторних роботах.

Сформульовані вимоги стосовно наукового змісту лекцій за умов значного навчального навантаження студентів мають повною мірою ураховувати специфіку самостійного вивчення студентами певного навчального предмету, а також особливості їхньої виробничої діяльності, рівень підготовки до засвоєння матеріалу, використання здобутих знань у професійній діяльності.

2. Установлення добре продуманої системи взаємин викладачів і студентів на лекції. Ця система у ВНЗ визначається метою і принципами навчання, її основні позиції в структурі викладу лекції такі: чіткий і доступний виклад курсу, роз'яснення важкого для засвоєння матеріалу, створення атмосфери доброзичливості і вимогливості, поступове (від лекції до лекції) підвищення рівня наукового викладу, методів теоретичного аналізу, інтенсифікація пізнавальної діяльності студентів, розвиток їх активності й інтересу до матеріалу, що вивчається.

3. Активізація пізнавальної діяльності студентів на базі принципу проблемності. Способах побудови проблемного викладу лекційного матеріалу:

1. Перший спосіб у педагогіці прийнято називати проблемним викладом. Як головну мету він передбачає прилучення студентів до наукового пошуку шляхом демонстрації перед ними зразків пошукової діяльності. Викладач сам формулює проблему й сам її розв'язує, тобто він показує студентам шлях розв'язання протиріч або пошук істини. Студенти ж подумки стежать за логікою викладача, навчаючись засобів поетапного розв'язання проблем.

2. Другий спосіб введення проблемності до структури лекційного викладання у педагогіці нерідко називають частково-пошуковим. Цей спосіб допомагає поетапно і поступово вводити студентів у атмосферу самостійного пошуку і розв'язання окремих питань проблеми. На лекції викладачеві найзручніше здійснити це за допомогою різного роду запитань, що спонукають студентів до активного мислення. Наприклад: "А як би ви вчинили у такому випадку?"; "Як перевірити, яка з цих пропозицій правильна?"; "Вдумайтесь у ці слова...".

Такі дії стимулюють студента до того, щоб він навчився "бачити" проблему, формулювати предмет пошуку; відокремлювати відоме від невідомого, проаналізувавши конкретні умови й оцінивши їх; висувати гіпотезу або виробити план рішення; розробляти план розв'язання проблеми, самостійно побудувати знайдений доказ, перевіряти правильність дій і одержаного результату; реалізовувати знайдені докази або просто зробити необхідні висновки.

Основні вимоги до лекцій інформаційного типу:

науковість - відповідність лекції сучасному станові науки про предмет, який вивчається, досягнення в галузі педагогіки і лінгвістики вищої школи;

поєднання двох засад - освітньої і виховної, які складають методологічний центр лекцій, пов'язують окремі ланцюги і елементи лекцій в структурне єдине ціле;

інформативність - насиченість лекцій певним обсягом наукової інформації, дібраної відповідно до цілеспрямованого викладання і навчальної програми дисципліни;

інтенсифікація пізнавальної діяльності студентів, що забезпечує активну роботу кожного з них, усвідомлення, критичне сприйняття викладеного навчального матеріалу:

логічна структурність, співрозмірність, доказовість і аргументованість, що забезпечуються яскравими, переконливими прикладами і демонстрацією;

чітка структура і логіка розкриття послідовно викладених питань, методична обробка - виділення головних думок і положень, підкреслення висновків;

доступність лекцій для сприйняття навчального матеріалу: зміст матеріалу, що викладається, повинен бути посильним, тобто відповідати рівню розвитку, запасу знань і уявлень аудиторії, отриманими у процесі засвоєння певного предмету й інших дисциплін. Разом з тим, доступність лекцій не можна досягати зниженням наукового рівня викладання;

наочність, що забезпечується демонстрацією, раціональним використанням навчальних наочних посібників, ТЗН, сучасних мультимедійних засобів;

контакт лектора з аудиторією, використання безперервного зворотнього зв'язку, що дозволяє хоча б приблизно оцінити сприйняття аудиторією поданих наукових відомостей з тим щоб, за необхідності, внести відповідні корективи у викладі;

чітка і зрозуміла мова, стиль і риси поведінки викладача, раціональне використання основних положень ораторського мистецтва.

Організація лекційних занять

Організаційні питання читання лекцій - важливий аспект діяльності викладача, кафедри, факультету, ВНЗ. Тривалість лекційного заняття не перевищує двох академічних годин. Інколи лекція триває 60 - 80 хв. без перерви. Згідно з відповідним інструктивним листом МОН лекції, як правило, проводяться на початку навчальних занять, а їх сумарна тривалість протягом одного дня не повинна перевищувати чотирьох академічних годин.

До читання лекцій залучаються найбільш досвідчені і кваліфіковані викладачі, переважно професори й доценти, які мають високу методологічну й методичну підготовку, володіють культурою мовлення. Асистенти й викладачі, які не мають вченого ступеня, можуть залучатися до читання лекцій лише за рішенням ректора ВНЗ або МОН України. Кожний лектор зобов'язаний подати для розгляду на засіданні кафедри робочий календарно-тематичний план і технологічну карту з розгорнутим обґрунтуванням його змісту та методичної побудови. У цих документах мають бути вказані також сучасні технічні засоби навчання, наочно-ілюстративний матеріал, передбачені всі доцільні види екранних засобів, звукозапису, таблиці і графіки, що ілюструють і доповнюють матеріали лекцій. Лекційні аудиторії повинні бути пристосовані для використання ТЗН, а щодо обладнання, естетичного оформлення і місткості мають створювати сприятливі умови для читання лекцій викладачами, сприйняття, конспектування і засвоєння навчального матеріалу студентами. Кафедри зобов'язані цілеспрямовано формувати фонди ілюстративних матеріалів, удосконалювати застосування навчальної техніки. Кожний лекційний курс має забезпечуватися необхідною кількістю високоякісних навчальних і методичних матеріалів, розрахованих на аудиторні і самостійні заняття студентів. З цією метою для кожного навчального предмету має бути розроблений комплекс науково-технічного забезпечення його викладання та вивчення. У бібліотеці ВНЗ фонди підручників і навчальних посібників мають відповідати співвідношенню 1:3 (одна книга на трьох студентів). З окремих розділів і тем курсу, що не мають відображення у наявній навчальній літературі, слід практикувати видання конспектів лекцій. Слід також відпрацьовувати і розтиражовувати методичні вказівки для студентів.

На кафедрах, звичайно ж, доцільно розробити і здійснити заходи, які б забезпечили ефективний контроль за тим, наскільки успішно студенти засвоїли лекційний матеріал. З цією метою практикуються, зокрема, колоквіуми з пройдених частин лекційного курсу, вибіркове ознайомлення з конспектами лекцій, опитування студентів на початку або протягом лекції тощо. Досить часто викладачі застосовують анкетне опитування студентів, а також контрольні роботи і відвідування лекцій своїх колег.

Методика і техніка читання лекцій

Методика і техніка читання лекцій зачіпає досить широке коло питань: структура лекції; лектор як викладач; лектор як вихователь; лектор як учений-дослідник; уміння лектора науково й водночас у доступній формі викласти зміст лекції; уміння лектора, використовуючи наочність, ТЗН, забезпечити міцні знання студентів, розбудити в них інтерес до своєї науки, активізувати їхню пізнавальну діяльність, мобілізувати волю. Неабияке значення має також уміння викладача встановити контакт з аудиторією, викликати дискусію, захопити своїх слухачів образною мовою, стилістикою викладу, манерою поведінки. Він має стати взірцем для своїх студентів.

Деякі питання методики й техніки лекційного викладання:

1.Лекція - монолог чи діалог? Традиційно лекцію відносять до викладу навчального матеріалу викладачем. І це правильно. Водночас лекція за своєю суттю (а не за формою) - завжди діалог, а не монолог. Це те ж саме, що й читання захоплюючої книги, присутність на гарному спектаклі у театрі. Під час лекції в досвідченого викладача його власна свідомість помітно роздвоюється на "своє" і "не своє". Такий лектор постійно бере до уваги погляд аудиторії, враховуючи її настрій, рівень інформованості. Загалом лекція досягає своєї мети лише тоді, коли викладач ураховує специфіку аудиторії, у тому числі особливості майбутньої спеціальності студентів.

За сучасних умов постійного збільшення питомої ваги самостійної, дослідницької роботи студентів у навчальному процесі установче значення лекції не зменшується. Це зумовлює необхідність урахування різних аспектів (сторін, функцій) лекції, а саме: науково-інформаційного, виховально-світоглядного, оцінювального, проблемно-евристичного. Кожний із зазначених аспектів важливо хоча б коротко розкрити у ході лекції.

Структура лекції є, безумовно, творчою справою кожного викладача. Тут не може бути штампів. Проте досвід переконує: у будь-якій лекції завжди доцільно виділяти вступ, виклад основного змісту і висновок. Вступ, як правило, є чітким, коротким, виразним викладом вихідних позицій, наприклад яскравих фактів, суперечливих ситуацій, що вводять у нову тему. Висновок нерідко є коротким узагальненням, іноді це яскрава цитата, що підбиває підсумок. Проте неприпустимо, щоб лекція обривалася на середині думки. Між вступом і висновком лежить найскладніше і найвідповідальніше - виклад основного змісту.

4.Подавати новий матеріал необхідно за планом. Більше того, викладач має готувати конспект лекцій. Це, звичайно, не применшує значення позатекстової імпровізації. Вона можлива, навіть необхідна, проте самого лише уміння імпровізувати лектору недостатньо.

Відбір наукового й фактичного матеріалу до лекції має бути особливо ретельний. Відібраний матеріал обов'язково повинен мати систематичний характер, відображати вузлові питання головних наукових напрямів. При цьому викладач не повинен бути реєстратором фактів. Він зобов'язаний висувати дискусійні питання. Готуючись до лекції, викладачу важливо передбачити можливі запитання студентів. Викладати матеріал лекції слід на міжпредметному рівні. навчальний заняття лекція викладання

Самостійною є проблема співвідношення тексту лекції та підручника. Тут не повинно бути крайнощів. Ідеться про недопустимість дублювання підручників, хоча навчальна програма скеровує роботу викладача, а використання плану підручника в тексті лекції (якщо раптом виникає така необхідність) зовсім не означає його копіювання.

Важливими є лекції для першокурсників, у тому числі перші лекції в перші дні (тижні, місяці) їхнього перебування у ВНЗ. Особливе значення має перша лекція. У ВНЗ України склалася добра традиція присвячувати першу лекцію кожного навчального року на всіх курсах навчання найзлободеннішим і найактуальнішим питанням. Її читають, як правило, найбільш кваліфіковані викладачі навчальних закладів, відомі вчені, державні і громадські діячі.

Однак, якщо і курс лекцій готовий, то на цьому робота лектора не припиняється. За зовнішньою свободою і невимушеністю викладача в читанні лекцій завжди прихована постійна, щоденна напружена праця.

Добре підготовлену лекцію треба добре "проговорити".

Чи слід студентам конспектувати лекції? Питання це не просте. Частина викладачів забороняє студентам вести конспект лекцій, посилаючись при цьому на можливість викривлення їхніх думок, пропущення основних ідей, а іноді - механічного виконання цієї відповідальної роботи. Детально (нерідко дослівно) записуючи фактичний матеріал, студенти втрачають провідну змістовно-світоглядну нитку лекції. І все ж, незважаючи на ці та інші недоліки, конспектувати лекцію викладача студенту необхідно. Йдеться лише про те, як виконувати цю роботу. Розвивається під час конспектування здатність схоплювати загальний зміст кожного виступу і стисло викладати його на папері. У цій роботі особливе значення має розвиток пам'яті і свободи письмової мови. Конспектування розвиває також сприйняття, волю, вміння слухати, виділити головне, увагу, культуру мови. Дослівно ж записувати доцільно правила, закони, фіксувати те, що пише викладач на дошці.

Психолого-педагогічні передумови підвищення ефективності лекції у ВНЗ: формування відповідної мотивації у студентів, ставлення студентів до лекцій; уміння розкривати цінність знань для слухачів з позиції практики, показувати студентам значущість лекційного курсу, розвивати у них звичку наполегливо й зосереджено працювати, зберігати високу довільну й мимовільну увагу.

Чи можна виховати в собі мистецтво бути добрим оповідачем? К.Д. Ушинський стверджував, що мистецтво оповіді трапляється у викладачів досить рідко не тому, що це рідкісний дар природи, а через те, що й обдарованій людині треба попрацювати, щоб виробити в собі здатність переконливо розповідати.

Рекомендації лектору щодо підготовки до лекції

Підготовку до лекції можна умовно розділити на три етапи:

Попередня робота. Перший етап - дослідницький процес. Лектор визначає проблему майбутнього виступу, її актуальність, практичну значимість теми, встановлює коло питань, вивчає джерела, котрі в подальшому стануть основою змісту майбутньої лекції. Відвідує консультації, лекції на аналогічні теми і т.п. На цьому етапі лектор накопичує знання.

Розробка змісту майбутньої лекції. Підготовка теоретичної частини виступу, відбір фактів, їх аналіз та узагальнення, вибудова логічної системи аргументації, складання плану - це другий етап підготовки лекції. Він завершується створенням "макету" майбутньої лекції - тексту. На цьому етапі лектор визначає обсяг відомостей, котрі він повідомить слухачам, але текст - це матеріал, необхідний лише для самого лектора.

Підготовка до лекції як до акту публічного виступу - третій етап роботи. Якщо на попередньому етапі лектор утворює продуману, композиційно оформлену, відредаговану "модель" майбутньої лекції, то на останньому він починає безпосередню підготовку до реалізації цієї "моделі" у процесі виступу перед слухачами.

Вибір теми і визначення мети виступу. Перший етап підготовки лекції - вибір теми. Чим вона визначається? Передусім спеціальністю лектора. За обраною темою у лектора не може бути менше знань і досвіду, ніж у слухачів. "Універсали", котрі беруться за будь-яку тему, добрих результатів, як правило, досягають рідко. Але й знання теми ще не все. Якщо лектор знає тему, але вона йому не цікава, навряд чи вдасться зацікавити і слухачів. Бажано, щоб тема була цікава для лектора особисто, хвилювала його. Тоді хвилювання лектора передасться слухачам, тема не залишить їх байдужими.

Далі, необхідно враховувати важливість теми, її актуальність, зв'язок із завданнями сьогодення. Взагалі, не лише при виборі теми лекції, але і при подальшій роботі над нею постійно думати про інтереси слухачів.

Отже, вибравши тему, ще раз треба перевірити:

- чи достатні ваші знання з цього питання і чи можете ви отримати необхідні дані?

- чи дійсно тема цікавить вас?

- чи буде відповідати тема рівню знань та інтересам аудиторії?

- чи необхідна тема з сьогодні?

При виборі теми необхідно визначити її межі, коло питань. Не намагайтесь охопити все. Це особливо важливо з таких тем, котрі допускають як широке, так і більш вузьке висвітлення.

Складання бібліографії і відбір літератури. Складання плану лекції і робота над літературою - це з одного боку, визначення кола питань, за яким добирається матеріал, з другого - постійно уточнюється сам план лекції. Він змінюється, удосконалюється і до кінця роботи над вивченням теми має закінчений вигляд.

Джерела. Конкретна підготовка до лекції полягає в основному в читанні різної літератури. Цю літературу можна поділити на декілька груп залежно від мети роботи.

Для точного визначення понять можна розпочати вивчення з енциклопедичного довідника, а для подальшої роботи скористатися статтями, вказаними в його прикнижній бібліографії.

Для забезпечення високого теоретичного і наукового рівня лекції необхідні статті, монографії й інші матеріали наукових досліджень. Необхідно звернути увагу на новіші видання. Інтенсивний розвиток науки, її швидкий прогрес зобов'язують лектора бути в курсі останніх її досягнень.

Для збору фактичного матеріалу, котрий зробить лекцію більш цікавою, корисно використовувати щоденники, листи, мемуари, архівні документи, статистичні матеріали.

До інших джерел підготовки належить методична література, періодична преса і різного роду довідники: словники, таблиці, атласи, бібліографічні покажчики, тощо.

Використана лектором література може допомогти йому точніше визначити і пояснити слухачам складні проблеми, порушені в лекції, підтвердити конкретними офіційними даними окремі положення (тези) лекції, а також певною мірою підготувати лектора до відповідей на питання, що можуть виникнути у слухачів.

Бібліографія. Відбір і вивчення літератури - процес довготривалий. Спочатку слід звернутися за консультацією до спеціаліста-бібліографа, котрий допоможе швидше і точніше зорієнтуватись у довідковій і бібліографічній літературі, у системному каталозі. Кожному лектору доводиться часто звертатися до бібліотечних каталогів, тому корисно знати їх точну систематизацію, вміти ними користуватись. Розуміння принципів складання предметного, алфавітного і системного каталогів полегшує наведення бібліографічної довідки, навіть якщо є лише відомості про автора або характер проблематики книги, але не має її повних вихідних даних.

Алфавітний каталог. В алфавітному каталозі картки розміщуються за алфавітом прізвищ авторів або назв книг, якщо автор не зазначений. Книги письменників з однаковим прізвищем розташовані за алфавітом імен. Картки в цьому каталозі по кожному автору знаходяться в наступному порядку: збірки творів, вибрані твори, окремі видання. Алфавітний каталог допомагає в тому випадку, коли лектору необхідно навести довідку про книгу певного автора. Більш того, він підкаже, які ще твори, роботи цього автора є в бібліотеці, так як картки на книги одного письменника знаходяться всі разом.

Систематичний каталог. В ньому картки підбираються за певними галузями знань. Всередині кожного розділу картки розставляються в алфавітному порядку. Систематичний каталог потрібний у тому випадку, якщо лектора цікавить певна тема, з якою він збирається виступити перед слухачами. Систематичний каталог є основною картотекою фондів, згрупованої за галузями знань. Всі галузі знань поділяються на декілька великих відділів.

Кожен відділ складається з підвідділів, що в свою чергу, поділяються на менші підрозділи. Краще орієнтуватися в каталозі допомагає читачам подільник - особлива картка. У ній указується перелік підвідділів. Щоб дізнатися, в якому відділі шукати книгу, існує алфавітно-предметний покажчик до систематичного каталогу. На карточках предметного каталогу стоїть шифр, що показує місце книги на цю тему в систематичному каталозі.

У бібліотеках звичайно є окремі каталоги журнальних і газетних статей. Велику допомогу лектору в підборі літератури можуть надати бібліографічні видання.

Робота над матеріалом лекції. Вивчення матеріалу (книг, довідників, періодики, архівних і статистичних документів) - це творча праця, що вимагає багато часу і сил. Тому роботу з книгою краще починати не з детального її вивчення, а з огляду, що дозволить отримати загальне враження і уяву про зміст всієї книги в цілому. Це необхідно для того, щоб точніше підібрати літературу для повного, поглибленого читання; проаналізувати, вивчити відібраний матеріал, обмежити число проблем лекції, скласти бібліографічну картотеку.

Робота над книгами, брошурами починається з титульного аркуша. На картку звичайного бібліографічного розміру лектор виписує назву твору, прізвище автора, місто і рік видання, видавництво, підзаголовок книги (якщо він є), ставить бібліотечний шифр. Все це робиться для того, щоб у нього були відомості про те, яка література вже протянута, а також, щоб в будь-який момент цю книгу можна було замовити і знайти в бібліотеці. Іноді, проглянувши лише зміст, можна вирішити, чи відповідає твір обраній темі, а прочитавши вступ, передмову, анотацію, з'ясувати основні ідеї книги, визначити цінність використаних джерел.

Огляд висновків за розділами, "вибіркове" неповне читання допоможуть лектору вирішити, чи варто цю книгу вивчати. Для того щоб не втрачати час на зайві записи, доцільніше читати твір з олівцем в руках і написати на аркуші прізвище автора, назву книги або методичного посібника, виписувати номери сторінок з необхідними відомостями.

Такий запис дозволить не лише зберегти книгу, але й в подальшому звертатись для детальнішого вивчення лише до тих сторінок, котрі вже відмічені як необхідні. Виписки робляться звідти, де є матеріал, без якого в лекції не обійтися.

Можна робити виписки на окремих аркушах, поділених навпіл: зліва вказувати виписку-цитату з вказівками джерела, а справа - власне відношення до неї, думки, котрі виникли під час читання, висновки, порівняння, співставлення, асоціації тощо.

Якщо у виписці вказати прізвище автора, його ініціали, назву книги, її вихідні дані і сторінку твору, то вона стає цитатою, яку можна використовувати в лекції, доповіді, статті, не звертаючись до першоджерела.

Вивчаючи матеріал, лектор повинен скласти список літератури, рекомендованої слухачам, не забуваючи при цьому і художні твори.

У бібліографічній картотеці, що складається для себе, крім вихідних даних книги корисно відмітити бібліотеку, де лектор її взяв, а на зворотній стороні картки - коротко основну ідею твору і думку про нього.

Такими картками легко потім користуватись складаючи текст лекції, тоді як в зошиті складно буде відшуковувати необхідний запис. Якщо цього не робити, груда накопиченого сирого матеріалу "навалиться" потім всім своїм тягарем на лектора, і він опиняється не в змозі оволодіти ним. Матеріал деколи настільки пригнічує лектора, що той починає "плавати" в ньому. В результаті - роботи було багато, а толку мало, або лекція не вибудовується в чітку концепцію, і все в ній ніби розсипається. Лектор змушений цілі дні витрачати на те, щоб відшукати необхідне посилання або цифрові дані, зі складністю відтворити власні думки, які він полінився записати одразу ж, читаючи ту чи іншу книгу. Таким чином, якщо не має суворої системи в роботі і багато робиться наспіх, вроздріб, маса сил і часу витрачається даремно.

Проглядаючи необхідні літературні джерела при розробці теми даного конкретного виступу, лектор накопичує матеріал і для наступних своїх доповідей на інші теми. Так поступово складається запас, резерв: виписки з творів, цитати, записи власних думок, що виникають під час обмірковування матеріалу лекції, так званий "архів лектора", що дуже полегшує його роботу в майбутньому.

Один з найвідповідальніших моментів підготовки до лекції - обмірковування і систематизація зібраного і накопиченого матеріалу.

Не намагайтесь включити в одну лекцію все зібране вами. Зазвичай матеріалу завжди буває більше, ніж необхідно для однієї лекції. Тому велику роль відіграє попередній відбір. Тут необхідно бути прискіпливим і відкинути все другорядне або слабо пов'язане з темою. Спроба так чи інакше "втиснути" в лекцію як можна більше фактичного матеріалу - характерна помилка молодих лекторів. Часто це приводить до того, що лекція перетворюється в зведення фактів, у ній не залишається місця для головного - для аналізу, узагальнень, висновків.

Багатство теоретичного змісту, правильне висвітлення фактів і подій, вміле тлумачення їх мають велике виховне значення. Саме тому лектор повинен звертати особливу увагу на відповідність між теоретичними положеннями і прикладами. Важливо вміло підібрати і кількість фактів у лекції: якщо їх буде занадто мало, головна ідея лекції прозвучить непереконливо, бездоказово, а якщо їх занадто багато, тоді слухачу буде важко або зовсім неможливо зрозуміти головну думку лекції.

Досвідчені лектори звичайно підбирають до кожного розділу лекції 3-5 прикладів, що доводять основну думку. Цього буває достатньо, так як аудиторія добре сприймає перерахування невеликої кількості фактів і зуміє прослідкувати за розвитком головної теми виступу.

Необхідно, щоб лектор під час викладу матеріалу посилався на свіжі і достовірні факти.

Дуже важливо підібрати в підтвердження своїх думок цитати найбільших авторитетів. Цитати можуть служити логічним або психологічним доказом у лекції, оскільки вони наділені більшою навіюваною силою. Саме тому використовувати їх слід лише тоді, коли вони дійсно зроблять матеріал лекції більш переконливим, коли вони підтверджують, доводять думки, вислови лектора. Зловживання цитатами призводить до того, що лектор, іноді ще не висловивши слухачам своїх власних думок, "приховується " за чужими. Лекція стає непереконливою, нецікавою. У цьому випадку слухачі отримали б більше користі, якщо просто прочитали літературу, з якої лектор взяв ці цитати.

Складання плану лекції і тексту лекції. Коли матеріал зібраний і проаналізований, можна

розпочати роботу щодо складання точного плану змісту майбутньої лекції. На цьому етапі необхідно продумати, чітко сформулювати питання теми, розмістити їх в суворо визначеній послідовності.

Останнім часом лектори все частіше вдаються до побудови тезисного плану, котрий полегшить роботу лектора в аудиторії.

Тезисний план - це розгорнутий план, що містить не лише твердження (основні положення), але й логічну систему доказів кожного з них; ствердження і їхлогічний взаємозв'язок між складовими плану. План лекції систематично переглядається, оновлюється, а іноді й перебудовується після "обкатки" лекції в аудиторії.

Добре складений план має велике значення в роботі лектора над текстом майбутнього виступу. План лекції є повним розкриттям основ змісту теми, а не простим повтором її назви. Він дозволяє розподілити матеріал в певній логічній послідовності, допомагає його відібрати. Оскільки лекція суворо регламентована, саме план буде тим засобом, який "відкине" все другорядне, залишивши матеріал, без якого не можна обійтись.

Сучасні проблеми лекційного викладання

За даними досліджень психологів, у пам'яті людини залишається 10 % того, що вона чує, 50 % того, що вона бачить, 90 % того, що вона робить. Протягом лекції студент засвоює приблизно 20 %, а у процесі практичної діяльності - до 90 % інформації, яку він сприймає. У чому ж річ? Чому ми все ж називаємо лекцію провідною формою організації навчального процесу?

Проблеми лекційного викладання у ВНЗ багатогранні. Головним є те, що одне лише визнання провідної ролі лекції не забезпечує автоматично такої її ролі в навчальному процесі. Для того, щоб лекція справді відігравала провідну роль, необхідно спочатку розв'язати низку проблем. Ось деякі з них:

1. Найчастіше викладачі прагнуть подати практично весь програмний матеріал теми лекції, причому в тому обсязі, який дозволяє час. Такий викладач хоча й прикривається принципом систематичного викладу матеріалу, фактично все ж заходить у протиріччя з ним. Такий підхід до викладання виключає ідею поєднання лекції і самостійної роботи студентів у певному їх співвідношенні. Проте принцип систематичності у навчанні немислимий без систематичної самостійної навчальної роботи студентів.

Такий підхід розходиться також з ідеєю управління самостійною роботою студентів під час лекції. Приблизно 70 % студентів бачать своє основне завдання у тому, щоб вести максимально детальний конспект, і тільки 10 % уважно слухають і осмислюють, прагнуть записати основні тези лектора і його аргументи. Решта ж узагалі нічого не робить. Досвід переконує: мало закликати студентів уважно слухати - треба застосовувати спеціальні прийоми управління пізнавальною активністю студентів.