Інтерактивні методи навчання в практиці початкової школи

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Херсонський державний університет

Кафедра педагогіки дошкільної та початкової освіти

Курсова робота

з педагогіки

Інтерактивні методи навчання в практиці початкової школи

Виконавець: Студентка 3 курсу 301 групи

Напрям підготовки:

6.010102 Початкова освіта

Спеціалізація:дитяча психологія

Дацюк Вікторія Сергіївна

Науковий керівник к.п.н., доцент Голінська Т.М.

Херсон, 2018 р.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Особливості використання інноваційних педагогічних методів в освіті початкової школи

1.1 Соціально-історичний аспект розвитку інтерактивних методів навчання

1.2 Сутність інтерактивного навчання

1.3 Психолого-педагогічні особливості учнів початкової школи

Розділ 2. Методи та планування інтерактивних занять з сучасних інтерактивних методик

2.1 Використання інтерактивних та практичних методів на уроках іноземної мови

2.2 Умови підвищення ефективності розвитку школярів за допомогою інтерактивних методик

Висновки

Список використаних джерел

Додаток

Вступ

Актуальність проблеми: На сьогодні застосування інтерактивних методів навчання в початковій школі є невід ?ємною частиною сучасного освітньо-виховного процесу. У Національній доктрині розвитку освіти України у XXI столітті пріоритетним напрямком у розвитку освіти є підготовка освічених людей, кваліфікованих спеціалістів, здатних до творчої праці, професійного розвитку, освоєння і впровадження сучасних технологій.

Прагнення постійно оптимізувати навчально-виховний процес зумовило появу нових і вдосконалення кращих педагогічних технологій, що використовувалися до цього часу. Подальший їх розвиток пов'язаний із орієнтацією на реалізацію сучасних концепцій освіти і виховання.

На сучасному етапі розвитку освіти діти дійсно навчаються завдяки тому, що можуть повністю себе реалізувати. Вони не бояться висловити свою думку, критику, не бояться бути почутими. На таких уроках учитель повинен стати невидимим диригентом, який вміє вчасно почути, помітити, підтримати кожного учня.

Дану проблему розглядали вчені Ж.-Ж. Руссо, Й. Песталоцці. Також педагог Елен Паркхерст яка запровадила метод «Дольтон-плану». Німецький дослідник Ганс Фрінц у 1975 році ввів термін «інтерактивна педагогіка» В українській дидактиці 20-х років ХХ століття елементи інтерактивного навчання також наявні в методиці навчання В.Сухомлинського.Радянський педагог Ю.К. Бабанський розробив класифікацію методів, серед яких виділяв інтерактивні методи як специфічні. Історик М.Нєчкіна яка пропонувала деякі види інтерактивних методів для покращення самоосвіти школярів.

Сучасний період розвитку суспільства, оновлення всіх сфер його соціального і духовного життя потребує якісно нового рівня освіти який відповідав би міжнародним стандартам.

Початкова школа відіграє вирішальну роль з розвитку особистості, тому постає проблема Отже проблема застосування інтерактивних методів навчання в початковій школі є актуальною на сьогодні.

Об'єкт курсової роботи: виховний процес у початковій школі.

Предмет курсової роботи: використання інтерактивних методів навчання в практиці початкової школи.

Завдання:

- розглянути інтерактивні методи навчання;

- вивчити практичні застосування інтерактивних методів навчання;

- визначити умови підвищення ефективності розвитку школярів за допомогою використання сучасних інтерактивних методик.

Мета курсової роботи: довести необхідність використання інтерактивних методів навчання в практиці початкової школи для повноцінного, всебічного,гармонійного та креативного мислення.

Методи дослідження: в роботі використано теоретичний аналіз науково-педагогічних джерел,синтез,узагальнення.

Структура: курсова робота складається з вступу, двох розділів, висновку,списку використаних джерел та додатки.

Розділ 1. Особливості використання інноваційних педагогічних технологій в освітній початковій школі

1.1 Соціально-історичний аспект розвитку інтерактивних методів навчання

інтерактивний навчання початковий школа

Якщо звернутися до історії виникнення інтерактивного навчання, то його зародки можна знайти за стародавніх часів. Так Сократ примушував своїх слухачів шляхом запитань і відповідей знаходити “істину”.

Платон пропонував давати освіту дітям з 6-річного віку та розвивати їх за допомогою ігор, бесід, казок, пісень тощо. Конфуцій у заснованій ним школі не дотримувався регламентованих за часом і змістом навчальних занять. Навчання й виховання відбувалось у процесі довільних бесід, які часто мали евристичний характер.

Використовували у своїх дослідженнях ідеї інтерактивних методів і такі вчені як Ж.-Ж. Руссо, Й. Песталоцці, Дж. Дьюї про вільний розвиток особистості, систему групового навчання [17,с.265].

Близько 20-х років 20 століття педагог Елен Паркхерст запропонувала власну інтерактивну методику «Дольтон-план»,названу на честь міста Дольтон, як альтернативу урокам зубріння та опитування.

В українській дидактиці 20-х років ХХ століття елементи інтерактивного навчання також наявні в методиці навчання В.Сухомлинського.

У колишньому Радянському Союзі в кінці 30-х років - на початку 40-х, виникла ідея бригадно-лабораторної форми навчання, яка мала назву «бригадно-лабораторний метод». Ця форма роботи стала надто популярною і поступово перетворилася в універсальну форму організації навчального процессу.

На жаль, ці нові форми навчання впроваджувалися без належної експериментальної перевірки. Тому їх застосування швидко виявило значні недоліки: зниження ролі вчителя, відсутність в учнів мотивації навчання, неекономне використання часу, тобто помилки, що були характерними і для Дольтон-плану.

У 70-ті роки важливий напрям досліджень загальних форм навчання був пов'язаний з навчально-пізнавальною діяльністю учнів в умовах колективної, групової, індивідуальної роботи в класі. Розглядали інтерактивні методики того часу такі вчені як А. Алексюк, Ю. Бабанський, І.Лернер, X.Лійметс. Також у працях вчителів-новаторів 70-80-х рр.- Ш.Амонашвілі, В. Шаталова, Є. Ільїна, С. Лисенкової та інших, у теорії розвивального навчання [3,с.123].

Термін «інтерактивна педагогіка» ввів у 1975 році німецький дослідник Ганс Фрінц. Лінгвістичне тлумачення слова, представлене в іншомовних словниках, свідчить, що поняття «інтерактивність» прийшло до нас з англійської мови «inter» - взаємо -, «act» - діяти, отже можна пояснити як взаємодію учнів, перебування їх у режимі бесіди, діалогу, спільної дії. Інтерактивним є метод, у якому той, хто навчається, є учасником, який щось здійснює, говорить, управляє, моделює, пише, малює тощо, тобто не виступає слухачем, спостерігачем, а бере активну участь у тому, що відбувається, власноруч створюючи це.

Інтерактивні методи навчання дуже успішні, бо в їх основу покладено науково-дослідні докази щодо того, як людина природньо сприймає нову інформацію та перетворює її на знання.

Традиційні методи навчання використовують парадигму лінійного навчання. Натомість сучасні методи навчання вимагають зрушення цієї парадигми та переходу до інтерактивного навчання.

Незважаючи на те, що проблема розвитку творчих здiбностей учнів досліджується давно, певне коло питань й досі залишається невирішеним. Так, як і раніше, більшість навчального часу на уроках відводиться репродуктивній, нетворчій діяльності учнів, а значна частина завдань у підручниках мають відтворювальний характер [20].

Аналізуючи становлення інтерактивного навчання мимоволі виникає питання: «Наскільки воно можливе за наших сучасних умов?»

Частково на це питання дала відповідь відомий радянський історик М.Нєчкіна. Ще на початку 80-х років ХХ ст. вона запропонувала, щоб учні отримували знання через самостійне читання навчальної книги, складеної відповідним чином, осмислення прочитаного, обговорення його з учителем і таким чином спільно доходили висновків.

Головне завдання вчителя сьогодні - створити у класі творчу атмосферу; більше того, педагог повинен розуміти психологічну сутність цього процесу насамперед як змотивувати учнів до пізнання, повагу до інтелектуальних можливостей сили дитини.

Розвиваючи творчі здібності учнів, потрібно дотримуватися певних принципів в організації навчання, а саме: принципу зв'язку з практикою життя, саморозвитку, оптимального поєднання індивідуальної та колективної форм навчально-творчої діяльності, інформативності, принципу віри в можливості дитини.

Кредо інтерактивного навчання можна сформувати, дещо змінивши слова великого китайського філософа Конфуція: «Те, що я чую, я забуваю. Те, що я бачу й чую, я трохи пам'ятаю. Те, що я чую, бачу й обговорюю, я починаю розуміти. Коли я чую, бачу, обговорюю й роблю, я набуваю знань і навичок. Коли я передаю знання іншим, я стаю майстром» [17,с.481].

Використання інтерактивних методів в навчальному процесі дозволяє організувати навчання таким чином, щоб учень навчився застосовувати здобуті знання і набуті вміння в житті, зрозумів, що вони можуть стати в нагоді в будь-якій життєвій ситуації - як на професійному, так і на соціально - побутовому рівні, зрозумів, що будь-яка з наук не існує сама по собі, а тісно пов'язана з життям.

Отже, необхідність використання інтерактивних методів виникла давно. Але на різних етапах розвитку суспільства з тих чи інших причин вони застосовувалися недовго. Оскільки інтерактивні методи мали також й недоліки, їх вдосконаленням не займалися і вони знову і знову відходили на інший план.

1.2 Сутність інтерактивного навчання

Сьогодні педагогіка найбільш відповідає принципам гуманізації та демократизації освіти, активізації пізнавальної діяльності, забезпечує партнерську діяльність вчителя і учнів, спрямовану на розв'язання системи суспільно та особистісно найважливіших навчальних і життєвих проблем. При такому підході учень є співавтором уроку, основна ж стратегія вчителя полягає у виявленні його індивідуальних здібностей і нахилів та створення сприятливих умов для подальшого їх розвитку.У досягненні цієї мети дуже допомагає впровадження інтерактивних методів навчання.

Суть інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається тільки шляхом постійної, активної взаємодії всіх учнів. Учитель і учень є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання. Вони спільно визначають мету діяльності, об'єкт, суб'єкт, засоби діяльності, результати навчання. Під час такого спільного пошуку здійснюється обмін думками, знаннями, способами діяльності, внаслідок чого відбувається рефлексія, оцінювання здобутих результатів [2, с.23].

Учитель виступає як організатор процесу навчання. Результатів навчання можна досягти взаємними зусиллями учасників процесу навчання. Учні беруть на себе взаємну відповідальність за результати навчання. Проте активність в інтерактивному навчанні повинна йти глибше. В них повинно знайти місце мистецтво аргументації, пошуку істини, самостійного розв'язання проблеми, подолання труднощів у розумінні, прагнення до перманентної самоосвіти. Учні усвідомлюють, чого вони досягли на певній сходинці пізнання, що вони знають, уміють, як виражають своє емоційне ставлення до об'єкта навчання, як володіють оцінними судженнями, як збагатився їхній особистісний досвід творчої діяльності [15, с. 28].

Спроби класифікації інтерактивних методів навчання різноманітні і ними займалися педагоги,вчені такі як Л. Н. Вавилова, Т.Н. Добриніна, Е.Я.Голант, О. А. Голубкова, В. В. Гузєв та інші.

Розглядаючи різні класифікації інтерактивних методів, потрібно відмітити ряд проблем: по-перше, ще досі не було виявлено жодної повної класифікації інтерактивних методів навчання. По-друге, нема чіткого розмежування між інтерактивними та активними методами навчання, одні і ті ж види відносять як до активних, так і до інтерактивних. По-третє, наявні класифікації інтерактивних методів навчання не відбивають такої особистісної функції, як самореалізація.

Психолог Г.С. Харханова пропонує класифікацію інтерактивних методів на основі формування мотивації конфлікту на три групи, в залежності від спектра можливостей: інтерактивні методи навчання з широким, середнім і вузьким спектром можливостей [11, с.100].

Педагоги В.В. Ніколін, Г.С. Кулініч класифікують ігрові інтерактивні методи навчання в географічній освіті за функціями: ігри з правилами (настільні, рухливі, комп'ютерні); творчі ігри (ролеві, ігри-змагання, комп'ютерні). За дидактичними цілями виділяють ігри, спрямовані на вивчення нового матеріалу; ігри, спрямовані на перевірку знань; ігри, метою яких є закріплення і узагальнення пройденого матеріалу.

Вчені О.А. Голубкова, А.Ю.Прилепо розглядали інтерактивні методи в праці «Використання активних методів навчання в освітньому процесі» класифікують інтерактивні методи навчання на основі їх комунікативних функцій, розділяючи їх на 3 групи: дискусійні методи (діалог, групова дискусія, припрацювання та аналіз життєвих ситуації); ігрові методи (дидактичні ігри, творчі ігри, в тому числі ділові, рольові ігри, організаційно діяльні сні ігри, контрігри); психологічні група інтерактивних методів (сенситивний і комунікаційний тренінг, емпатія) [4,с. 112].

Вчені Т.С. Паніна, Л.Н. Вавилова класифікують інтерактивні методи навчання на три групи: дискусійні (діалог, групова дискусія, розбір ситуацій з практики); ігрові (дидактичні творчі ігри, в тому числі ділові, рольові ігри, організаційно діяльні сні ігри); тренінгові (комунікативні тренінги, тренінги сензитивності) [21,с. 17].

На думку вченого Я. Голанта необхідно виділяти активну та пасивну моделі навчання залежно від учнів у навчальній діяльності. Зрозуміло, що термін «пасивна» є умовним, оскільки будь-який спосіб навчання обов'язково передбачає певний рівень пізнавальної активності суб'єкта - учня, інакше досягнення результату, навіть мінімального, неможливе. У такій класифікації Я. Голант використовував «пасивність» як визначення низького рівня активності учнів, де діяльність передбачала майже повну відсутність самостійності і творчості. До цієї класифікації додамо інтерактивне навчання як певний різновид «активного», який має свої закономірності і особливості.

1. Пасивна модель навчання:

Учень виступає в ролі «об'єкта» навчання, повинен засвоїти й відтворити матеріал, переданий йому вчителем, текстом підручника тощо - джерелом правильних знань. До відповідних методів навчання належать методи, за яких учні лише слухають і дивляться (лекція-монолог, читання, пояснення, демонстрація й відтворювальне опитування учнів). Учні, як правило, не спілкуються між собою і не виконують якихось творчих завдань.

2. Активна модель навчання:

Такий тип навчання передбачає застосування методів, які стримують пізнавальну активність і самостійність учнів. Учень виступає «суб'єктом» навчання, виконує творчі завдання, вступає в діалог з учителем. Основні методи: самостійна робота, проблемні та творчі завдання (часто домашні), запитання від учня до вчителя і навпаки, що розвивають творче мислення [3, с. 45].

Нажаль, ні одна із цих класифікацій не відбиває такої особистісної функції, як самореалізація особистості. Тому всі інтерактивні методи навчання розділені на три великі групи на основі середовищ взаємодії: «учень - учень - вчитель», «учень - комп'ютер - вчитель», «учень -навчальний підручник - вчитель» (див. Додаток А).

Сучасний учень - це продукт інформаційного суспільства. Воно відрізняється різноманітністю, рухливістю й мінливістю. Кожен із школярів - яскрава особистість, яка характеризує особа індивідуальним рівнем інтелектуального розвитку і стилем уміння (сприймання, запам'ятовування, дослідження). Інтенсивне навчання необхідне для забезпечення індивідуальних потреб дитини у навчанні [9, с. 34].

Триває дискусія щодо непристосованості сучасної освіти вимогам часу. Найчастіше ми спостерігаємо пасивну форму навчання :школярі (незалежно від віку) повинні сприймати інформацію у формі, яку подає вчитель, і в такий самий спосіб повинні відтворювати їх під час різноманітних форм контролю. Звідси, і домінування традиційного способу переказування знань над методами, які подають знання лекціями. Чи вміє школяр користуватися знаннями, чи є творчим, чи вміє спостерігати, аналізувати, розв'язувати проблеми, чи вміє співпрацювати з іншими людьми? Певно що ні. Лекції цього не забезпечують.

Але час від часу в школі ми зустрічаємо саме форму лекції як передовий метод передачі знань. Лекція не відповідає і мабуть не відповідала ніколи вимогам суспільства,та не забезпечувала максимально ефективній передачі знань.В той час як інтерактивні методи, в яких наявні є вже два важливі елементи: активність та співпраця, дають змогу сприйняти та осмислити інформацію,а вже потім застосувати її практично [14, с. 280].

Інтерактивні методи - це дорога - напевне, краща, ніж інші - для досягнення цілі. Проте це лише методи, потрібно ще докласти немало зусиль, щоби в ці методи ввести зміст. Інтерактивні методи дуже захоплюючі, їх учасники, як правило, чудово себе почувають під час їх проведення і дуже, зокрема при перших зустрічах, їх хвалять.

Тим часом методи потрібно ще поєднати зі змістом, потрібно мати повне усвідомлення того, яку користь матимуть учасники та її реалізувати. До занять із застосуванням інтерактивних методів потрібно значно більше готуватись, ніж до традиційної лекції. Результат застосування інтерактивних методів повинен бути: конкретним, вимірюваним, узгодженим реалістичним, визначеним у часі.Заплановані таким чином результати потрібно обов'язково перевірити.

Всі психологічні та педагогічні дослідження стверджують, що після пасивної участі в процесі навчання досить швидко не залишається на- віть сліду. Підраховано вченими, що після чудово підготовленої і прекрасно прочитаної лекції уважний слухач здатен відтворити 70 % інформації через три години, а 10% - через три дні. Є старе китайське прислів'я: чую і забуваю, бачу і пам'ятаю, роблю і розумію. Отже, інтерактивні методи полягають у залучанні до дії, створенні ситуації переживання та випробування, що сприяє глибшому проникненню в зміст та кращому запам'ятовуванню [23,с.14].

Основними формами роботи на інтерактивному уроці є групові, у ході яких учні спілкуються. Правила роботи в малих групах передбачають розподіл ролей і чітке виконання обов'язків учасниками, до складу яких входять: головуючий, секретар, доповідач, посередник. Спікер зачитує завдання групі, організовує порядок його виконання, пропонує учасникам висловитися по черзі, заохочує до роботи, підбиває підсумки роботи, за згодою призначає доповідача. Секретар веде записи результатів роботи групи, допомагає доповідачу готувати повідомлення. Посередник стежить за часом, заохочує членів групи до роботи. Доповідач висловлює думку, до якої дійшла група, доповідає про результати роботи [22, с. 12].

Видатний дидакт, доктор педагогічних наук А. Хуторський запевняв, що активність учня як співтворця навчально-виховного процесу забезпечується на всіх його етапах.

На першому етапі учень, використовуючи способи пізнання, вивчає певний об'єкт дійсності, знаходить і створює знання про нього, конструює суб'єктивні образи, власне знання,одержує особистісний освітній продукт.

На другому етапі створюється можливість кожному учневі зіставити власний освітній продукт з освітніми продуктами своїх однокласників та історико-культурними продуктами людства в певній галузі. З цією метою вчитель пропонує дітям на уроці різні форми й методи інтерактивного навчання (уявна екскурсія, огляд-конкурс творчих робіт, хвилинка ерудита, уявне засідання гуртка тощо).

Третій етап є узагальнювальним: він дає змогу кожному учневі на основі даних зіставлень, проведених на попередньому етапі, створити сукупний освітній продукт виучуваного.

Сьогодні вже доведено, що учні мають різні стилі навчання. Вони сприймають інформацію за допомогою органів слуху, органів зору й органів чуття. Досить часто один із цих способів отримання інформації домінує, й людина використовує його постійно.

Наприклад, в учнів у яких є слух основним способом сприйняття інформації, можна назвати аудіалами. Досить часто такі учні не ведуть конспектів. Вони бажають навчатися, прослуховуючи лекції, брати участь у дискусіях [9, с. 41].

Візуали сприймають інформацію за допомогою зору. Вони люблять вести конспекти; люблять коли використовуються наочні посібники. Під час занять вони зазвичай мовчазні.

Кінестетики навчаються завдяки особистій участі у процесі. Під час занять вони можуть бути неспокійними і метушливими доти, доки не зможуть порухатись або самостійно щось зробити.

Звичайно, не багато учнів є чистими візуалами чи аудіалами. І для того, щоб задовольнити потреби різних учнів, навчання може бути надзвичайно різноманітним [18, с. 145].

Зміна позиції вчителя у навчанні, якої потребує інтеракція, викликає сумніви, відображені в запитаннях.

Чи можливо учням зосередитись на змісті матеріалу, адже інтеракція потребує від них постійного виконання дій та операцій.

Така небезпека реальна. Результатів інтерактивного навчання можна досягти тільки за умови проведення рефлексій як завершення будь-якої інтерактивної технології.

Інтерактивне навчання завжди ставить на багато конкретніші й вужчі завдання, оскільки свідомі вчителі розуміють: учні здатні запам'ятати набагато менше інформації, ніж забути. Засвоєння учнями змісту освіти відбувається за принципом: краще менше, але реально, на доступному рівні компетентності [6,с. 24].

Якщо ми застосовуємо навчання в малих групах, як можна уникнути створення груп, які будуть неефективно використовувати навчальний час і не досягнути необхідних результатів.

Створюючи навчальні групи учнів із певною дидактичною метою, виходимо із законів групового розвитку людей, закономірностей спілкування і взаємовпливу в малих групах, установлених соціальними психологами. Прагнемо, аби малі навчальні групи були діяльними, аби індивідуальні дії кожного учасника інтегрувалися в єдину діяльність групового суб'єкта навчання.

Всі інтерактивні методи в кінцевому рахунку повинні власне служити прагненню до самостійного розв'язання проблеми, засвоєння знань, тренування вмінь та формування власної позиції [16,с. 69].

Отже, інтерактивні методи надають змогу учням:

* аналізувати навчальну інформацію, творчо підходити до засвоєння навчального матеріалу й тому зробити засвоєння знань більш доступним;

* навчитись формувати власну думку, правильно її виражати, доводити свою точку зору, аргументовано дискутувати;

* навчитись слухати інших, поважати альтернативну думку;

* моделювати різні соціальні ситуації, збагачувати власний соціальний досвід через включення в різні життєві ситуації й переживати їх;

* вчитися будувати конструктивні відносини в групі, визначати своє місце в ній, уникати конфліктів, розв'язувати їх, шукати компроміси, прагнути до діалогу;

* знаходити спільне вирішення проблеми;

* розвивати навички проектної діяльності, самостійної роботи [19, с. 7].

1.3 Психолого-педагогічні особливості учнів початкової школи

Специфіку навчання молодших школярів не можна розглядати окремо від характеристики вікових особливостей, зазначає В.А. Петровський, оскільки «... кожен вік є якісно особливим етапом психічного розвитку і характеризується безліччю змін, що становлять у сукупності своєрідність структури особистості дитини на даному етапі її розвитку. При цьому важливо, що основні лінії інтелектуального, особистісного розвитку, розвитку діяльності по-різному реалізуються на кожному з вікових етапів». На етапі початкової школи неприпустимий педагогічний «брак», тому що без міцних початкових знань подальша якісна освіта виглядає дуже сумнівно.

Психічний і особистісний розвиток дитини у молодшому шкільному віці зумовлюється особливістю соціальної ситуації розвитку -- навчанням у початковій школі. На цьому віковому етапі провідною діяльністю стає навчання, основою якого є пізнавальний інтерес і нова соціальна позиція.

Молодший шкільний вік, як відомо, охоплює період життя дитини від 6-7 до 10-11 років. Основою для його визначення є час навчання дітей у початкових классах [13, с.171 ].

Дошкільний і молодший шкільний вік розділяє «симптом утрати безпосередності», який свідчить, що між бажанням щось зробити і самою діяльністю виникає новий момент - з'ясування, що дасть дитині конкретна діяльність. Цей симптом виявляється як внутрішня орієнтація в тому, який сенс може мати для малюка здійснення діяльності: задоволення чи незадоволення своїм місцем у стосунках із дорослим, іншими дітьми. Так уперше виникає емоційно-смислова орієнтувальна основа вчинку.

Анатомо-фізіологічні можливості молодшого школяра. Протягом молодшого шкільного віку продовжується ріст і розвиток організму дитини, змінюються пропорції тіла, зокрема співвідношення голови та довжини тіла. Однак темп росту дітей обох статей уповільнюється, а збільшення ваги прискорюється. За цими показниками хлопчики випереджають дівчаток. Однак за збільшенням грудної клітки дівчатка у 9 років наздоганяють хлопчиків, а в 10 - випереджають.

Кістковий апарат молодших школярів відзначається гнучкістю, оскільки в ньому ще багато хрящової тканини. На це треба зважати, щоб запобігти можливому викривленню хребта, кистей рук, що негативно позначається на кровообігу, диханні й тим самим ослаблює організм. Активно розвивається у молодших школярів м'язова система. Збільшується вага всіх м'язів щодо ваги тіла, що сприяє зростанню фізичної сили, підвищенню здатності організму до відносно тривалої діяльності. Дрібні м'язи розвиваються повільніше. Діти цього віку добре ходять і бігають, але ще недосконало координують здійснювані дрібними м'язами рухи. Першокласникові важко писати в межах рядка, спрямовувати роботу руки, не роблячи зайвих рухів, які швидко викликають втому. Тому в 1-му класі слід проводити фізкультхвилинки, які розслабляють дрібні м'язи пальців і кисті. Протягом молодшого шкільного віку діти набувають здатності розподіляти навантаження на різні групи м'язів. їхні рухи стають координованішими, точнішими, удосконалюється техніка письма.

Продовжується ріст серцевого м'яза. Артерії у молодшого школяра дещо ширші, ніж у дорослого, що зумовлює особливість його артеріального тиску. Частота серцевих скорочень у нього стійкіша, ніж у дитини дошкільного віку. Але під впливом різних рухів, позитивних і негативних емоцій вона швидко змінюється. Діти цього віку дихають з більшою частотою, ніж дорослі. Для підтримання їхньої працездатності особливо важливо, щоб у класі було чисте повітря.

Зростає роль другої сигнальної системи (мови) в аналізі і синтезі вражень від зовнішнього світу, утворенні тимчасових нервових зв'язків, виробленні нових дій та операцій, формуванні динамічних стереотипів. У дітей добре розвинені всі органи чуття, деякі з них мають певні особливості. Так, очі завдяки пластичності кришталика можуть швидко змінювати свою форму залежно від пози під час читання і письма. Якщо не враховувати цієї особливості органів зору молодших школярів і не стежити за їхньою поставою, це може спричинити підвищення очного тиску, нечіткість зображень на сітківці, короткозорість.

Фізичний розвиток молодшого школяра зумовлений дозріванням організму, що відкриває нові можливості для його діяльності, розгортання та поглиблення зв'язків із соціальним оточенням. Водночас дозрівання стимулюється і впливами зовнішнього середовища, про що свідчить загальне прискорення (акселерація) фізичного розвитку дітей [17,с.193].

Соціальна ситуація розвитку молодшого школяра.

Початок шкільного навчання знаменує собою зміну способу життя дитини. Це принципово нова соціальна ситуація розвитку особистості. Перехід до шкільного життя пов'язаний зі зміною провідної діяльності з ігрової на навчальну. Дитина починає усвідомлювати, що вона виконує суспільно важливу діяльність - вчиться - і значущість цієї діяльності оцінюють люди, які оточують її. Якщо гра дошкільника була необов'язковою і батьки могли будь-коли її припинити, з різних причин вважаючи, що дитині вже досить гратися, то навчання є обов'язковою діяльністю, до якої дорослі ставляться з особливою повагою.

Навчальна діяльність має яскраво виражену суспільну значущість і ставить дитину в нову позицію стосовно дорослих і однолітків, змінює її самооцінку, перебудовує взаємини в сім'ї. З цього приводу Д. Ельконін зазначав: «Саме тому, що навчальна діяльність є суспільною за своїм змістом (у ній відбувається засвоєння усіх надбань культури та науки, нагромаджених людством), суспільною за своїм сенсом (вона є суспільно значущою і суспільно оцінюючою), суспільною за своїм виконанням (виконується відповідно до суспільно вироблених норм), вона є провідною у молодшому шкільному віці, тобто у період її формування» [8,с.57 ].

У молодшому шкільному віці відбувається зміна провідної психічної саморегуляції від мимовільної до свідомо-вольової. Шкільне життя вимагає систематичного та обов'язкового виконання дитиною багатьох правил. Вона повинна вчасно приходити в школу, дотримуватися правил шкільного життя, виконувати завдання на уроці та вдома, долати труднощі в навчальній роботі тощо. Дотримання цих правил вимагає вміння регулювати свою поведінку, підпорядковувати довільну діяльність свідомо поставленим цілям.

Зміна соціальної ролі дитини, поява нових обов'язків позначається на стосунках з однолітками і вчителями. Спочатку вона захоплена тільки навчанням, мало вступає в контакт з однолітками і певний час відчуває себе чужою, хоч ще недавно у дитячому садку постійно спілкувалася з ними. Стосунки молодших школярів з однолітками регламентовані переважно нормами «дорослої» моралі, тобто успішністю у навчанні, виконанням вимог дорослих. Характерною ознакою взаємин молодших школярів є те, що їхня дружба заснована, як правило, на спільності зовнішніх життєвих обставин і випадкових інтересів (сидять за однією партою, живуть в одному будинку, в одному мікрорайоні тощо) [10,c.157].

Життя в школі пов'язане з особистістю вчителя. Його позиція стосовно дитини відрізняється від позиції батьків чи вихователя з дитячого садка, який певною мірою перебирав на себе функції батьків. Стосунки школяра з учителем складаються тільки в процесі навчальної діяльності, є жорстко регламентованими організацією шкільного життя, а відповідно - більш діловими і стриманішими. У зв'язку з цим дуже важливими для педагога є знання особливостей дошкільника, щоб уже в перші дні навчання допомогти йому повноцінно включитися в нове життя.

Становлення і розвиток особистості у молодшому шкільному віці охоплює такі фази, як адаптація (пристосування до нових соціальних умов), індивідуалізація (вияв своїх індивідуальних можливостей і особливостей) та інтеграція (включення у групу ровесників).

Провідна діяльність молодшого школяра. Провідною діяльністю молодшого школяра стає навчальна діяльність, яка з першим кроком до школи опосередковує систему його стосунків з навколишнім світом. Але мине чимало часу, поки молодший школяр опанує її. Це не відбувається стихійно, як у минулому під час оволодіння грою, а потребує його великих особистісних зусиль, допомоги дорослих, насамперед педагога.

Навчальна діяльність - цілеспрямована діяльність учнів, результатом якої є розвиток особистості, інтелекту, здібностей, засвоєння знань, оволодіння уміннями та навичками [8,c.93].

Навчальна діяльність у початкових класах підпорядкована певним закономірностям. Одна з них полягає в тому, що весь процес викладання відбувається у формі розгорнутого представлення дітям головних компонентів навчальної діяльності, в яку вони активно включаються.

Пізнавальний інтерес школярів - виразна інтелектуальна спрямованість на пошук нового у предметах, явищах, подіях, супроводжувана прагненням глибше пізнати їх особливості; майже завжди усвідомлене ставлення до предметів, явищ, подій.

Цей інтерес завжди є емоційно забарвленим (здивування, захоплення, радість від пошуку, переживання успіху, розчарування від невдачі), виявляється у вольових діях, спрямуванні зусиль на пізнання нових сторін навколишньої дійсності.

Отже, діти молодшого шкільного віку спершу надають перевагу навчанню як суспільно-корисній діяльності взагалі, потім їх приваблюють окремі види навчальної роботи (читання, письмо, малювання), пізніше вони починають самостійно перетворювати конкретно-практичні завдання на навчально-теоретичні, цікавлячись внутрішнім змістом навчальної діяльності.

Р. Кайшева подає наступні психолого-педагогічні особливості розвитку молодших учнів:

* сприйняття - чутливі до сприйняття усього яскравого, готові до сприйняття нових вражень із досить швидкою адаптацією до усього нового;

* уява - розвиток творчої уяви, вміння знаходити замінні предмети;

* увага - розвинена механічна, наочно-образна, рухова, емоційна пам'ять, домінує мимовільне запам'ятовування;

* мислення - конкретність та опора на наочні образи та приклади;

* воля - спроможність до включення у спільну діяльність; супідрядність мотивів [1,c.122].

В.О. Сухомлинський стверджував, що «будь-яка програма з будь-якого предмета - певний рівень, коло знань, але не жива дитина. До цього рівня, до цього кола знань різні діти йдуть по-різному. Треба вміти визначити, яким шляхом, з якими уповільненнями й труднощами дитина може підійти до рівня, передбаченого програмою, як конкретно реалізувати програму в розумовій праці кожного учня» [16,с. 35].

Педагогові важливо зберегти та зміцнити інтерес дітей до навчання. Він повинен знати, які мотиви є найзначущішими для молодшого школяра, організовувати з урахуванням цього навчання. Воно не може здійснюватися у формі тиску на дитину чи «витіснення» із її свідомості дитячих понять поняттями дорослих. Навчальна діяльність передбачає перебудову під дією педагогічного впливу ставлення дитини до навколишньої дійсності.

Отже, дитина молодшого шкільного віку-організм який ще формується як фізично так і психологічно. Вони мають свої вікові особливості які варто враховувати, для того, щоб сприяти нормальному розвитку учня. А також пам'ятати, що вступ дитини до школи, перехід від сімейного виховання до системи шкільного навчання і виховання є важливим і складним процесом, які також впливають на розвиток.

Розділ 2. Методи в плануванні інтерактивних занять

2.1 Використання інтерактивних методів на уроках іноземної мови

Метою іншомовної освіти є формування іншомовної комунікативної компетентності для безпосереднього та опосередкованого міжкультурного спілкування [5, с. 6].

Методи інтерактивного навчання становлять чотири групи залежно від мети уроку та форм організації навчальної діяльності:

? Інтерактивні технології кооперативного навчання;

? Інтерактивні технології колективно-групового навчання;

? Технології ситуативного моделювання;

? Технології оцінювання дискусійних питань.

Інтерактивні методи кооперативного навчання.

Парна і групова робота організовується як на уроках засвоєння, так і на уроках застосування знань, умінь та навичок. Це може відбуватися одразу ж після викладу вчителем нового матеріалу, на початку нового уроку замість опитування, на спеціальному уроці, присвяченому застосуванню знань, умінь та навичок, або бути частиною повторювально-узагальнюючого уроку.

Ротаційні трійки.

Діяльність учнів у цьому випадку є подібною до роботи в парах. Цей варіант кооперативного навчання сприяє активному, ґрунтовному аналізу та обговоренню нового матеріалу з метою його осмислення, закріплення та засвоєння. Як організувати роботу:

1. Розробити різноманітні питання, щоб допомогти учням почати обговорення нового або роз'ясненого матеріалу. Використати переважно питання, що потребують неоднозначної відповіді.

2. Об'єднати учнів у трійки. Розмістити трійки так, щоб кожна з них бачила трійку справа й трійку зліва. Разом усі трійки мають утворити коло.

3. Дати кожній трійці відкрите питання (однакове для всіх).Кожен у трійці має відповісти на це питання по черзі.

4. Після короткого обговорення попросіть учасників розрахуватися від 0 до 3.

5. Учні з номером 1 переходять до наступної трійки за годинниковою стрілкою, а учні з номером 2 переходять через дві трійки проти годинникової стрілки. Учні з номером 0 запишаються на місці і є постійними членами трійки. Результатом буде повністю нова трійка.

Можна рухати трійками стільки разів, скільки у вас є питань. Так, наприклад, коли проходить три ротації, кожен учень зустрічається із шістьма іншими учнями.

Два - чотири - всі разом

Ще один варіант кооперативного навчання, шо є найбільш похідним від парної роботи ефективний для розвитку навичок спілкування в групі, вмінь переконувати та вести дискусію. Як організувати роботу:

Поставити учням запитання для обговорення, дискусії або аналізу гіпотетичної ситуації. Після пояснення питання або фактів, наведених у ситуації, дате їм 1-2 хвилини для продумування можливих відповідей або рішень індивідуально. Об'єднати учнів у нари і попросіть обговорити свої ідеї один з одним. Об'єднати пари в четвірки і попросіть обговорити попередньо досягнені рішення щодо поставленої проблеми. Як і в парах, прийняття спільною рішення обов'язкове, Залежно від кількості учнів у класі можна об'еднати четвірки в більші групи чи перейти до колективного обговорення проблеми [14,с.60].

Карусель.

Цей варіант кооперативного навчання найбільш ефективний для одночасного включення всіх учасників в активну роботу з різними партнерами і спілкування для обговорення дискусійних питань. Цей метод застосовується для обговорення будь-якої гострої проблеми з діаметрально протилежних позицій;для збирання інформації з будь-якої теми;для інтенсивної перевірки обсягу і глибини наявних знань (наприклад слів і певної теми: seasons, professions, appearance, etc.);для розвитку вмінь аргументувати власну позицію.

Як організувати роботу:

1) розставте стільці для учнів у два кола;

2) учні, шо сидять у внутрішньому колі, розташовані спиною до центру, а в зовнішньому - обличчям. Таким чином, кожен сидить навпроти іншого;

3) внутрішнє коло нерухоме, а зовнішнє - рухливе: за сигналом ведучого всі його учасники пересуваються на один стілець вправо і опиняються перед новим партнером.Мета - пройти все коло, виконуючи поставлене завдання;

4) запропонуйте їм пересісти по групах. Переконайтеся в тому, що учні сидять по колу «пліч-о-пліч, один проти одного». Усі члени групи повинні добре бачн і й один одного;

5) повідомте (нагадайте) учням про ролі, які вони повинні розподілити між собою і виконувати під час групової роботи;

6) будьте уважні до питань внутрішньогрупового керування. Якщо один з учнів повинен відзвітувати перед класом про роботу групи, забезпечте справедливий вибір доповідача;

7) дайте кожній групі конкретне завдання й інструкцію щодо організації групової роботи. Намагайтеся зробити свої інструкції максимально чіткими. Малоймовірно, що група зможе сприйняти більш як одну чи дві, навіть дуже чіткі, інструкції за один раз;

8) стежте за часом. Дайте групам досить часу на виконання завдання. Подумайте, чим зайняти групи, які справляться із завданням раніше за інших;

9) подумайте про те, як ваш метод заохочення (оцінки) впливає на учня;

10) застосування методу роботи в малих групах, Забезпечте нагороди за групові зусилля.

Методи колективного групового навчання. До цієї групи можна віднести інтерактивні методи, що передбачають одночасну спільну (фронтальну) роботу всього класу.

Ажурна пилка.

Технологія використовується для створення на уроці ситуації, яка дає змогу учням працювати разом для засвоєння великої кількості інформації за короткий проміжок часу. Ефективна і може замінити розповіді у тих випадках, коли початкова інформація повинна бути донесена до учнів-перед проведенням основного (базисного) уроку або доповнює такий урок. Заохочує учнів допомагати один одному, вчитися, навчаючи.

Як організувати роботу:

Щоб підготувати учнів до уроку з великим обсягом інформації, потрібно підібрати матеріал, необхідний для уроку, і підготувати індивідуальний інформаційний пакет для кожного учня(матеріали підручника, додаткові матеріали-вирізки з газет, статті тощо).

Підготувати таблички з кольоровими позначками, щоб учні змогли визначити завдання для їхньої групи.Кожен учень входитиме у дві групи - «домашню» й «експертну». Спочатку об'єднати учнів у «домашні» групи (1, 2, 3), а потім створіти «експертні» групи, використовуючи кольорові позначки, що їх учитель попередньо роздає учням. У кожній домашній групі всі її учасники повинні мати позначки різних кольорів, а у кожній експертній-однакові.

Розписати учнів по «домашніх» групах від 3 до 5 чоловік, залежно від кількості учнів. Кожен учень має бути поінформований,хто входить до його «домашньої» групи, тому то її члени будуть збиратися пізніше. Дати домашнім групам порцію інформації для засвоєння, кожній групі - свою. Завдання домашніх груп - опрацювати надану інформацію та опанувати нею на рівні, достатньому для обміну цією інформацією з іншими.

Після завершення роботи домашніх груп запропонувати учням розійтись по своїх «кольорових» групах, де вони стануть експертами з окремої теми (своєї частини інформації). В кожній групі має бути представник із кожної «домашньої» групи.

Кожна експертна група повинна вислухати всіх представників домашніх груп і проаналізувати матеріал І цілому, провести його експертну оцінку за визначений час (для цього може знадобитися цілий урок, якщо матеріали складні або великі за обсягом).

Після завершення роботи запропонувати учням повернутися «додому». Кожен учень має поділитися інформацією,.отриманою в експертній групі з членами своєї «домашньої» групи.

Технології опрацювання дискусійних питань.

Дискусії є важливим засобом пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання. Вона значною мірою сприяє розвитку критичного мислення, дає можливість визначити .власну позицію, формує навички відстоювати свою думку, поглиблює знання з обговорюваної проблеми і все це повністю відповідає завданням сучасної школи. Сучасна дидактика визнає велику освітню і виховну цінність дискусій. Вони вчать глибокому розумінню проблеми, самостійній позиції, оперуванню аргументами, критичному мисленню, зважати на думки інших, визнавати вдалі аргументи, краще розуміти іншого, сприяють уточненню власних переконань і формуванню власного погляду на світ.

Методичні рекомендації до проведення дискусії:

* проведення дискусії необхідно починати з постановки конкретного дискусійного питання,не слід ставити запитання на зразок: хто правий, а хто - ні в тому чи іншому питанні;

* у центрі уваги має бути ймовірний перебіг,усі вислови учнів мають бути у руслі обговорюваної теми;

* учитель має виправляти помилки і неточності, яких припускаються учні, та спонукати учнів робити те саме;усі твердження учнів повинні супроводжуватись аргументацією, обгрунтуванням; дискусія може закінчуватися як консенсусом, так і збереженням існуючих розбіжностей між учасниками дискусії.

Метод ПРЕС.

З цієї технології варто почати роботу над навчанням учнів дискутувати. Вона використовується при обговоренні дискусійних питань та при проведенні вправ, у яких потрібно зайняти й чітко аргументувати визначену позицію з проблеми, що обговорюється. Метод навчає учнів виробляти й формулювати аргументи, висловлювати думки з дискусійного питання у виразній і стислій формі, переконувати інших. Як організувати роботу:

1. Роздайте матеріали, у яких зазначено чотири етапи методу ПРЕС:

- Висловіть свою думку, поясніть, у чому полягає ваша точка зору (І think that to my mind);

- Поясніть причину появи цієї думки, тобто на чому грунтуються докази (the fact, the point is that);

- Наведіть приклади, додаткові аргументи на підтримку вашої позиції, назвіть факти, які демонструють ваші докази (for example, for instance);

- Узагальніть свою думку (зробіть висновок, починаючи словами: (as а result, in the end, finally);

2. Запропонуйте бажаючим спробувати застосувати цей метод до будь- якої проблеми на їхній вибір.

3. Перевірте, чи розуміють учні механізм застосування методу [12,с.357].

Займи позицію.

Така технологія також дає можливість обговорити дискусійні питання за участі всіх учнів. Метод дозволяє стати на точку зору іншої людини, розвивати навички аргументації, активного слухання тощо. Як організувати роботу;

* заздалегідь підготуйтеся до обговорення;

* поставте всьому класу дискусійне питання;

* об'єднайте учнів у пари, а потім - у четвірки;

* дайте завдання розподілити позицію з проблеми («так» чи «ні») між парами чи самі зробіть це. Одна пара в четвірці повинна обґрунтовувати одну позицію, друга - протилежну;

* поясніть, що в четвірках кожна пара має представити своїм партнерам свою точку зору. Дайте досить часу на підготовку аргументів.

Коли час на підготовку мине, попросити пари доказово викласти свою точку зору один одному.

Потім можна дати завдання парам помінятися позиціями і знову повторити все спочатку. На це варто відвести набагато менше часу.

Після цього можна дати завдання всій четвірці вільно обговорити тему. Учні вже повинні висловлювати свою особисту точку зору. У результаті обговорення четвірка повинна або дійти згоди, або висновку про те, що їм бракує інформації. Заздалегідь визначте часові рамки цієї вільної дискусії. Підбийте підсумки дискусії з усім класом.

Отже, інтерактивні методи навчання на іноземної мови сприяють:

* формуванню творчого мислення;

* підсиленню уяви, що являється потужним стимулом народження нових ідей, пошуку альтернативних рішень, їх аналізу і синтезу, що в майбутньому відкриється основою інноваційного мислення і діяльності;

* психічному розвитку дітей;

* успішній адаптації учнів до сучасних соціально-економічних умов життя;

* забезпеченню цілісності педагогічного процесу, єдності навчання і виховання учнів;

* формуванню потреби в знаннях, високих мотивів навчання і прагнення до самоосвіти.

2.2 Умови підвищення ефективності розвитку школярів за допомогою інтерактивних методик

Отримання знань, умінь, навичок, розвиток особистісних якостей особистості буде ефективним лише тоді, коли в освітньому процесі застосовують інтерактивні методи.

Які сильні сторони інтерактивних методів навчання? Перш за все - підвищення процесу засвоєння інформації. За даними американських вчених, під час лекції учень засвоює всього лиш 5% матеріалу, під час читання - 10%, роботи з відео чи аудіоматеріалами -20%, під час демонстрації - 30%, під час дискусії - 50%, під час практики - 75%, а коли учень навчає інших чи відразу застосовує знання - 90%.

Метод «Мікрофон» .

Тут існують свої правила:

1) станьте в коло;

2) вислухайте запитання учителя. Поміркуйте, як можна на нього відповісти;

3) відповідайте тільки тоді, коли у вас в руках іграшковий мікрофон;

4) говоріть чітко, швидко, наводьте приклади для підтвердження своєї думки;

5) не переривайте товаришів, не вигукуйте;

6) висловлюйте тільки свою думку, не коментуйте і не оцінюйте відповіді інших дітей.

Часто технологію «Мікрофон» поєднують з «Мозковим штурмом», «Фантастичними ідеями», а також при роботі в парах. Діти завжди прагнуть кимось бути. Одна з найактуальніших актуальна теми у класі - «Інтерв'ю». Діти люблять випробовувати свої сили в змаганні на кмітливість, проявляти себе як майбутнього журналіста. Працюють за опорною схемою:

Шановні глядачі! Сьогодні ми ведемо розмову з (назва теми).

Скажіть (розкажіть; поділіться з нами; висловіть свою думку з приводу), будь ласка [22, с. 10].

Орієнтовані запитання:

Що спонукало ( надихнуло, стимулювало) створити (проект, винахід)? Найбільше враження з дитинства? Найцікавіший випадок з життя? Що (хто) допомагає Вам у навчанні, роботі? Над чим працюєте нині ? Ваші побажання глядачам ? Щиро дякую за розмову! До нових зустрічей. Інтерв'ю підготував журналіст (ім'я учня) для газети чи телекомпанії (назва на вибір учня).

Когось для інтерв'ю діти обирають самостійно. Готуються вдома, або на перерві. Іноді завдання пропонувати може вчитель.

Вчитель мусить створювати і використовувати жартівливі ситуації, що розвивають у дитини почуття гумору.

Те, що увагу і пам'ять дітей треба розвивати, не потребує доказів. Але як це робити? Відповідь на це запитання частково дає «Школа ейдетики» (метод Цицерона, або місця). Цей прийом використовують в роботі зі словниковими словами, вимову і правопис яких треба запам'ятати за програмними вимогами. Його суть: уявно рухаючись по школі, по вулиці, по кімнаті вдома тощо, з конкретно вказаних місць «збирати» слова. Спочатку місця називає вчитель, а потім учні самостійно їх вибирають, а далі називають слова та розміщують їх.

Наприклад: Вивчаючи на одному з уроків правопис словникових слів горизонт, гриміти, бібліотека, акваріум, комп 'ютер, хвилина, пропонують учням попрацювати в «Школі ейдетики».

Використовуючи цей прийом, можна навчити дітей дітей мислити, уявляти, фантазувати краще запам'ятовувати словникові слова. Адже одна з найважливіших складових успіху дитини у навчанні та подальшому розвитку - це пам'ять і вміння нею користуватися [7,с.19].

З метою розвитку навичок ведення дискусії застосовують метод «Акваріум», суть якого полягає в поділі учнів на дві-три групи для виконання ними певного завдання. Гра проходить так:

Одна з груп сідає в центрі класу, утворивши внутрішнє коло. Учасники цієї групи починають обговорювати запропоновану проблему, а всі інші спостерігають за обговоренням. На цю роботу відводиться 3-5 хв., після чого група займає свої місця, а вчитель пропонує класу відповісти на запитання: Чи погоджуєтесь ви з думкою групи? Чи достатньо вона аргументована? Який з аргументів найбільш переконливий?

Після цього місце в «Акваріумі» займає інша група та обговорює наступну ситуацію. Усі групи мають по черзі побувати в «Акваріумі», і результати їх роботи обговорюються в класі.

«Навчаючи -- вчуся».

Цей метод дає учневі можливість взяти участь у навчанні та передачі своїх знань іншим, у даному разі своїм однокласникам під час уроку.

Роботу організовують таким чином:

1. Після того як учитель назвав тему та мету уроку, роздав картки із завданнями, учні ознайомлюються з інформацією, що міститься на картках. Якщо щось не зрозуміло, учень запитує про це та перевіряє в учителя, чи правильно він зрозумів інформацію.

Учні готуються до передавання цієї інформації іншим у доступній формі. Всім необхідно ознайомити зі своєю інформацією однокласників. Учень має право говорити тільки з однією особою одночасно. Завдання полягає в тому, щоб поділитися своєю інформацією з іншими учнями й самому дізнатися про щось від них.

Коли всі поділилися та отримали інформацію, розкажіть у класі, про що ви дізналися від інших.

«Робота в парах».

Робота в парах є різновидом роботи в малих групах. Ця форма роботи дозволяє учням набути навичок співробітництва, оволодіти вміннями висловлюватися та активно слухати.

Учні організують свою роботу так:

1. читають завдання та інформацію до його виконання;

2. визначають, хто говоритиме першим;

3. висловлюють свої думки, погляди на проблему по черзі;

4. мають виробити спільну думку;