Предмет дослідження: розвиток пізнавальної діяльності дітей старшого дошкільного віку в процесі визначення суттєвих ознак, взаємозв'язків та залежностей між явищами природи.

Мета дослідження: Вивчити особливості розвитку пізнавальних інтересів дітей старшого дошкільного віку в процесі ознайомлення з явищами живої природи.

Актуальність дослідження зумовлена тим, що в дошкільному віці відбувається всесторонній розвиток особистості й формування пізнавальних інтересів сприяє зацікавленню дітей до вивчення і усвідомлення явищ природи.

-з'ясувати стан проблеми в педагогічній теорії;

-здійснити аналіз психолого-педагогічної та методичної літератури з проблеми дослідження;

- вивчити стан досліджуваної проблеми в практиці ДНЗ;

-проаналізувати особливості розвитку пізнавальних інтересів дітей старшого дошкільного віку;

- провести діагностику рівня розвитку пізнавальних інтересів дітей старшого дошкільного віку;

-окреслити шляхи вдосконалення навчально-виховної роботи з розвитку пізнавальних інтересів дітей старшого дошкільного віку;

- проаналізувати результати експериментального дослідження.

1.1 Стан дослідження проблеми у науково - педагогічній літературі

В історії зарубіжної та вітчизняної педагогіки інтерес є могутнім засобом не тільки успішного навчання та виховання, необхідною умовою для досягнення позитивних результатів, але й формою прояву пізнавальної потреби, що забезпечує спрямованість особистості, ознайомлення з новим фактами, більш повне відображення дійсності. Щоб розкрити природу інтересу, його структуру суть, взаємозв'язок з іншими компонентами навчально-виховного процесу, варто зробити екскурс в історію його вивчення.

У найдавніші часи люди вже усвідомлювали важливість прагнення людини до освіти. В XII ст. існувало твердження про те, що людина, яка трудиться без бажання - це птах без крил. У філософії інтерес розглядався як форма вияву потреб людини. За твердженням С. Рубінштейна, ці два поняття мають суттєві відмінності: потреба виражає дефіцит чого-небудь, а інтерес - вибірковість сприймання предметів, явищ оточуючого світу [71, 183]. Велику увагу проблемі інтересу приділяли вчені (К.-А. Гельвецій, А. Гольбах, Д. Дідро, Ж.-Ж. Руссо та інші) і визначили його як єдиний мотив людських дій.

До педагогічної науки категорію інтересу вніс Я. А. Коменський [41, 91]. Він вважав, що інтерес є основою навчання, яке базується на тому, що дитина не уникатиме, а самостійно шукатиме спосіб діяльності. Німецький вчений Й.-Ф. Гербарт здійснив ґрунтовний психолого-педагогічний аналіз цієї категорії. Пізнавальний інтерес він розглядав як вид розумової діяльності, який зумовлений навчанням і є метою та принципом виховання водночас.

Наприкінці XIX ст. - поч. XX ст. увага до цього питання значно поглиблюється в навчанні. Найбільший внесок у його вивчення зробили: Е. Клапаред, Дж. Дьюї, Дж.-Б. Кларк, Е.-А. Торндайк. Вони спробували виявити найхарактерніші особливості цієї категорії та форми її прояву. Вивчали інтерес в різних аспектах: мистецькому, професійному, родинному.

К. Д. Ушинський ціль виховання вбачав у тому, щоб підготувати дитину до праці, життя, тому інтерес він розглядав у цілісному процесі морального становлення особистості, пов'язував його з потребою у діяльності. Він був переконаний, що допитливість завжди передує зацікавленості. Перехід від одного компоненту до другого має забезпечити навчально-виховний процес. Видатний педагог вбачав зв'язок інтересу з розвитком і поглибленням почуттів дитини, що допомагає їй формувати уявлення про предмет, зробив вдалу спробу виділити фази інтересу [81, 95].

Значення пізнавального інтересу для розвитку особистості глибоко розкрито в творах П. Грабовського, Л. Українки, Т. Шевченка, І.Франка та інших.

У другій половині XX ст. в психолог-педагогічній літературі з'явилися дослідження, в яких визначалась роль пізнавального інтересу у навчально-виховному процесі ( С. Рубінштейн, Г. Щукіна, Л. Божович, Н. Морозова,

Б. Друзь та інших) [91, 117]. Вони зазначали, що інтерес відіграє істотну роль у будь-якій діяльності, впливає на всі психічні процеси, спрямовуючи їх у необхідне русло. Так інтерес почали розглядати як стимулятор дії, спрямованої на пошук ефективних форм пізнання. Було виділено ряд відмінностей між впливом інтересу і будь-якого іншого пізнавального процесу:

- інтерес впливає на всі без винятку психічні процеси, а вплив кожного з них часто буває обмеженим;

- вплив інтересу на психічні процеси завжди позитивний;

- інтерес впливає на інші процеси, спрямовуючи діяльність людини в певному напрямку.

Таким чином, проблема пізнавального інтересу, його розвиток і вплив були об'єктом дослідження багатьох вчених впродовж тривалого відрізку історії. Це поняття формувалось поступово, щоразу з новими дослідженнями уточнювався його зміст, конкретизувались найбільш суттєві ознаки, що дало змогу на сучасному етапі розвитку досліджуваної проблеми зробити ґрунтовний аналіз такого явища як пізнавальний інтерес.

У дослідженнях вітчизняних авторів було виявлено умови та фактори, що впливають на інтерес дітей до навчально-виховного процесу. Так, Г. Щукіна називає серед таких умов зміст навчально-виховного матеріалу, активну пошукову та розумову діяльність дітей, навчальний процес на оптимальному рівні розвитку дітей, емоційну атмосферу навчання та виховання [31, 87].

Н. Бібік виділяє такі умови: створення позитивних переживань, виховання свідомого ставлення до навчання розуміння значущості пізнавального інтересу, його особистісного й суспільного змісту, подолання негативного ставлення до навчання [7, 30].

Ряд авторів акцентують увагу на ролі спільної та колективної навчально-виховної діяльності дітей старшого дошкільного віку у відновленні їхнього інтересу до навчання, визначають умови формування інтересу: оптимальне поєднання різних методів навчання (Ю. Бабанський), ситуації проблемного навчання та виховання (О. Матюшкін. М. Скаткін, І Лернер та інші) [51, 185].

Проведені психолого-педагогічні дослідження згаданими вище вченими засвідчують можливість створення широкого спектру умов формування пізнавальних інтересів у дітей та змін їхніх характеристик (активність, узагальненість, спрямованість на різні сторони навчально-виховної роботи).

Розглядаючи умови формування інтересу дітей до навчання, ми встановили об'єктивну залежність від їх впливу на навчально-виховну діяльність дітей, і на окремі сторони їхньої мотиваційної сфери (значення навчання та виховання, мотиви, мета, емоції).

Процес і результат формування інтересів дітей пов'язані з активністю їхньої пізнавальної діяльності, позицією в процесі навчання та виховання. Значущість і привабливість навчально-виховної діяльності може бути посилена включенням у навчально-виховний процес різні види діяльності, які дають змогу вихователю використовувати специфічні властивості навчальних предметів, організовувати різні види навчально-пізнавальної діяльності дітей, актуалізувати їхній досвід, наявні знання, інтереси, нахили.

Важливе значення має і вплив спілкування на становлення інтересів у навчання та вихованні. Взаємозбагачення дітей при спілкуванні приводить до виникнення нових і зміцнення наявних інтересів, можливостей самовираження у колективі, взаємодопомоги дітей. Все це підтримує інтерес до діяльності, сприяє його розвитку. Фактор відношень, викликаних спільною працею, створює численні зв'язки предметної основи навчання зі змістом, процесом і результатом діяльності, з її співучасниками (вихователем та дітьми, дітьми між собою) з власним статусом у діяльності. Усі ці зв'язки є істотними у сфері впливу на розвиток пізнавальних інтересів дітей.

Запровадження в навчально-виховний процес раціонального комплексу різних видів діяльності - пізнавальної, ігрової, практичної, художньої, суспільної у їхньому органічному зв'язку сприяє просуванню дітей у процесі зміни характеру навчально-пізнавальної діяльності (від виконавського - до пошуково-творчого), оскільки за цих умов формується система внутрішніх зв'язків. Специфіка розвитку пізнавальних інтересів дітей і зміна характеру їхньої діяльності полягає в цьому випадку у зверненні до предметної сфери, в якій у різних дітей, звичайно, виявляються свої індивідуальні відмінності. Діти, які краще володіють засобами пізнавальної діяльності, мають глибші знання, вищий рівень розвитку пізнавальних інтересів, збагачують ними товаришів, підвищують їхній інтерес до пізнання і, водночас, самі збагачуються знаннями та вміннями в інших видах діяльності, що впливає на розвиток їхніх особистих інтересів. Цей процес призводить до ускладнення навчально-виховної діяльності всього колективу дітей, разом з тим допомагає піднести її до творчого рівня.

Джерела інтересу особистості знаходяться у природному середовищі і суспільному житті, і тільки за допомогою інтересу встановлюється зв'язок суб'єкта з об'єктивним світом. Інтерес не може бути обмежений лише питаннями здобуття знань, він є джерелом особистої освіти і розвитку дітей, які охоплюють його соціальну життєздатність. У цій складній залежності та в органічній єдності взаємодіють емоційні, інтелектуальні та вольові процеси розвитку особистості.

Пізнавальний інтерес - емоційно усвідомлена, вибіркова спрямованість особистості, яка звернена до предмета й діяльності, пов'язаної з ним, що супроводжується внутрішнім задоволенням від результатів цієї діяльності. Цей інтерес має пошуковий характер, підвищує можливості розумового розвитку дитини, сприяє усвідомленій самостійності, викликає продуктивну роботу.

Характерними особливостями інтересу є його усвідомленість, емоційність, особлива вольова спрямованість на пізнання довкілля. Наявність взаємозв'язку між інтересом і різноманітними психологічними функціями призводить до такого висновку: якщо ми хочемо сформувати пізнавальний інтерес, організувати пізнавальну діяльність дітей, необхідно сформувати в них ті психологічні функції, які пов'язані з інтересом.

Пізнавальний інтерес у навчально-виховній діяльності виступає як результат взаємодії об'єктивної та суб'єктивної сторін інтересу. Він виражає прагнення дітей до знань і самостійної творчої роботи, тому вважається педагогами одним із найбільш значущих і надійних факторів, які активізують пізнавальну діяльність дітей.

Навчально-виховний процес спитається на інтереси дітей, тому інтерес є передумовою навчання та виховання і їхніх результатів. Пізнавальний інтерес може виступати і як засіб навчання, і як засіб виховання, і як мета педагогічної роботи в плані розвитку загальної пізнавальної активності. Такий прояв інтересу як мети, засобу і результату навчання та виховання складає головну особливість педагогічного аспекту проблеми формування пізнавальних інтересів дітей у другій половині дня.

Пізнавальний інтерес дітей предметну спрямованість, він складний та багатоаспектний і виявляється: як ефект впливу інтересу на особистість (позитивне ставлення до навчально-виховного процесу); як особистий прояв у мотиваційній сфері (потяг до знань); як якість діяльності дітей (ставлення до змісту і процесу роботи в другій половині дня); як формування особистості дошкільника (активна пізнавальна діяльність і спілкування з вихователями, товаришами). Найважливіша педагогічна закономірність полягає в тому, що найефективнішим напрямом здійснення розумового та соціального розвитку дошкільника є розвиток саме пізнавального інтересу.

Виховання в дітей інтересу до будь-якої діяльності - одне з найважливіших завдань, які необхідно вирішити вихователю.

Джерелом інтересів людини психологи та педагоги вважають навколишній світ (явища, середовище), який проявляється тільки через наше ставлення до певних об'єктів, предметів, явищ оточуючого світу і виникає внаслідок особистості з ним. Психологічна природа інтересу має активний діяльний характер, він стимулює наші вольові зусилля. Надалі інтерес розглядатимемо як вибіркове емоційно-пізнавальне ставлення особистості до предметів, явищ, подій навколишньої дійсності, а також до відповідних видів людської діяльності. Це складне ставлення, за висловом С. Л. Рубінштейна, має двобічний характер [71, 299]. У ньому в органічній єдності виступає об'єкт і предмет інтересу. В різних обставинах суб'єктом може бути: індивід, соціальна група, сім'я. Об'єкт - це те, що має значення для суб'єкта: природа, жива система, вид діяльності, соціально-історичне явище та інше. Тобто інтерес насамперед пов'язаний з тим, у чому людина відчуває потребу, що для неї має особливе значення, становить істотний життєвий зміст. Лише за умови, що людина вважає щось важливим, вона по-особливому пізнає його.

Інтерес є емоційним, він дарує радість творчості, пізнання. Також він тісно пов'язаний з розвитком пізнавальних процесів та гостротою сприймання навколишнього світу. Пізнавальний інтерес - це не будь-який інтерес до об'єкта пізнання; це інтерес пов'язаний з ядром пізнавальної діяльності, є основою збуджувального впливу на розвиток різних психічних процесів, формою зв'язку між потребою та об'єктом їх задоволення.

Фізіологічним механізмом інтересу є певна система нервових зв'язків, що утворюються пд. Впливом різних умов та залежність від стану людини, її індивідуальності, безпосередніх вражень особистості, а також її багатогранного минулого досвіду. При цьому умовні зв'язки встановлюються не за будь-яких умов, а тільки тоді, коли подразники для людини мають життєве значення. Інтерес має складну психологічну структуру, чим і зумовлюється сила його впливу на розвиток особистості. Він не являє собою окремого психічного процесу, а є певною формою зв'язку між потребами особистості та об'єктами, що їх задовольняють. Це і є основою сильного збуджувального впливу інтересу на розвиток психічних процесів.

О. Савченко виділяє такі характерні ознаки пізнавального інтересу [72, 118]:

- яскраво виражений зв'язок з емоційною сферою людини (емоції є невід'ємним компонентом пізнання, вони відображають об'єктивну дійсність);

- динамічність;

- встановлення глибоких зв'язків;

- оволодіння закономірностями;

- поступальний рух;

- перехід від явища до сутності.

Пізнавальний інтерес - це явище багатозначне, тому на процес навчання та виховання він може впливати різними своїми сторонами. У педагогічній практиці пізнавальний інтерес розглядають часто лише як зовнішній стимул цих процесів, як засіб активізації пізнавальної діяльності дітей, ефективний інструмент вихователя, що дозволяє йому зробити процес навчання привабливим, виділити навчанні саме ті аспекти, котрі зможуть привернути до себе мимовільну увагу дітей, змусять активізувати мислення, хвилюватися і переживати, захоплено працювати над завданням. Пізнавальний інтерес як засіб навчання стає надійним тільки тоді, коли використовується у арсеналі засобів розвиваючого навчання. Спираючись на дані психологічних досліджень науковців підійшли до проблеми пізнавальних інтересів як до сильного мотиву навчання, він стає стійким утворенням самої особистості, могутньою спонукальною силою її діяльності та окремих дій (С. Рубінштейн). На відміну від неякісних і неусвідомлених потягів, бажань, інтерес завжди має свій предмет, в ньому зрозуміло і чітко виражена направленість на визначену предметну область, до більш глибокого пізнання якої школяр прагне.

Н. Коваль розрізняє інтереси за змістом, широтою, широтою, стійкістю, силою та дієвістю [48, 132]. Зміст - це те, на що вони спрямовані. Наприклад, на вивчення математики, розвитку мовлення. Широта визначається різнобічністю, спрямованістю на різні об'єкти. Стійкість - це час існування і впливу. Залежно від спрямованості діяльності інтерес поділяють на групи, види, підвиди, різновиди. Наприклад, існують такі види інтересів:

-професійні; -читацькі;

-навчальні; -технічні;

-естетичні.

О.Савченко розрізняє 4 етапи розвитку інтересу [72, 176]:

1) зацікавленість - швидкоплинний найелементарніший інтерес, не має особливого значення. Характеризується вибірковим ставленням, яке обумовлюється лише зовнішніми, часто несподіваними обставинами, які приваблюють людину. Дитина задовольняється лише орієнтуванням у тій чи іншій проблемі. Ця стадія не виявляє дійсного прагнення до пізнання.

2) допитливість - прагнення проникнути за межі побаченого, розширення знань. Наявна висока емоційність, радість, прагнення дати відповідь на питання: чому? Стійка риса характеру має значну цінність у розвитку особистості. Допитливі люди не байдужі до всього, вони постійно знаходяться у пошуку.

3) пізнавальний інтерес - вищий етап розвитку дошкільників. Дитина намагається самостійно розв'язати проблемне питання, пізнати суть, розкрити зв'язки. Пізнавальний інтерес характеризується пізнавальною активністю, чіткою вибірковою спрямованістю учбових предметів, цінною мотивацією, в якій головне місце займають пізнавальні мотиви. Такі діти мають високі показники у навчанні.

4) теоретичний інтерес - не тільки глибоке засвоєння, а й опанування теоретичних основ, застосування їх на практиці, формуються погляди, переконання, світогляд.

Інтерес, пов'язаний із навчально-виховним процесом, часто називають пізнавальною діяльністю. Таким чином, «пізнавальна діяльність» є видом по відношенню до « пізнавального інтересу», що розповсюджується на різні галузі людських знань.

Таким чином, поняття “учбовий інтерес” є видовим по відношенню до “пізнавального інтересу”, що розповсюджується на різні галузі людських знань. Широке коло педагогічних досліджень пізнавальних інтересів дітей дошкільного віку дозволяє зробити висновок, що це важливе утворення в дошкільні роки може служити показником загального розвитку дітей, оскільки:

- пізнавальний інтерес пов'язаний з основною діяльністю старшого дошкільника - учінням, тобто пізнавальною діяльністю, вплив якої на розвиток людини не важко переоцінити;

- пізнавальний інтерес взаємодіє з такими обставинними якостями людини, як активність та самостійність;

- пізнавальний інтерес виражає ставлення дитини до певного виду діяльності, перспективи розвитку, а також дозволяє дітям цілеспрямовано використовувати свій вільний час, свій відпочинок для задоволення власних інтересів.

Отже, аналізуючи зміст та роль пізнавальних інтересів у навчально-виховному процесі, можна зробити такі висновки: ефективність та успішність навчання залежить від домінуючих мотивів дитини, що обумовлюють певний рівень особистої активності; зміни у структурі та функціях пізнавального інтересу, спричиняють зміни в навчальних інтересах; пізнавальний інтерес обумовлює успішність навчання та виховання, а воно, в свою чергу, через приваблення дитини до освітньо - виховного процесу, дає змогу виявити свою активність й інтерес поступово переходить у складні форми розумової діяльності, активності. Таким чином формування пізнавального інтересу є і результатом, і необхідною умовою успішного навчання.

1.2 Психолого-педагогічні основи розвитку пізнавальних інтересів дітей в дошкільному навчальному закладі

Інтерес виступає найважливішим збудником будь-якої діяльності. Його розвиток, як і різний процес становлення - це внутрішньо необхідний рух живої системи від нижчих до вищих рівнів організації та формування, це якісні зміни в цілому, перехід від нижчих структур до вищих Він є могутнім засобом успішності у навчанні та вихованні, необхідною умовою досягнення позитивного результату. Тобто, уміння щось побачити, здивуватися, захопитися, зрозуміти що, чому і як відбувається, знайти в собі сили, щоб шукати відповіді на запитання, не відступати перед труднощами, а діставши відповідь, знову прагнути вперед у незвідане - все це, разом узяте, і складає інтерес.

Властивостями людини, що становлять суб'єктивний чинник інтересу, є її потреби. Це не що інше, як закладена в нас природою і суспільством програма життєдіяльності, це ставлення людини до природи, до певної дійсності, до інших людей.

З.Друзь виділяє два види потреб [31, 135]:

а) нижчі (природні), вони задовольняють організм засобами і умовами необхідними для існування ( їжею, водою, житлом, одягом та ін.);

б) вищі, що виявляють суспільну природу людини і виникають у процесі її трудової діяльності та розвитку людського суспільства загалом. Вищі потреби діляться на: матеріальні та духовні. Пізнавальний інтерес належить до вищих духовних потреб.

Передумовою цьому слугує розвиток сприймання, який здійснюється за трьома основними напрямками:

- уявлення дітей про предмети, явища, їх властивості розширюється і поглиблюється відповідно до загальноприйнятих еталонів;

- способи використання предметів стають значно точнішими і правильними;

- ознайомлення з предметами набуває більшої систематизованості й правильності.

Період дошкільного віку є більш важливим для розвитку пізнавального інтересу та пізнавальних потреб, процесів. Батьки та вихователі помічають, що діти у віці 5-6 років не задовольняються звичайним спогляданням речей - їм потрібно знати, чому вони такі, як побудовані, навіщо створені. Їх не влаштовує проста коротка відповідь на питання, вони намагаються почути обґрунтування, логічне пояснення.

Під час перебування у дошкільному закладі дітей все захоплює: їм дуже цікаво слухати розповідь вихователя, виконувати різні завдання, розв'язувати задачі, обчислювати приклади, спілкуватись з новими друзями.

Радість пізнання, оволодіння діяльністю, яка захоплює дитину, узагальнюється в емоційному ставленні до навчальних предметів. З набуванням навичок самостійної діяльності, виникає потреба в науковій творчості, яка поступово перетворюється в самостійну. Вона проходить досить складний шлях розвитку: від елементарного дослідницького рефлексу „що таке?” до стабільної глибокої потреби в самоосвіті. Таке емоційне ставлення спостерігається вже у середній групі, але вже в старшій групі діти втрачають інтерес. Завдяки всій побудові життя, відомостям, одержаним із книжок та журналів, засобів масової інформації (радіо, телебачення), від дорослих, дитина часто буває незгідна з поверхневими поясненнями та вимагає такого, яке б відповідало його достатньо розвиненій системі уявлень про оточуючий світ. Тобто, сучасна дитина стала більш вимогливою до інформації, яку вона отримує.

Отже, і вихователю необхідно мати високий рівень педагогічної майстерності, бути широко обізнаним в різних сферах життя, вирізнятися глибокими і ґрунтовними знаннями, щоб зберегти та розвивати пізнавальний інтерес дитини.

В період дошкільного віку спостерігається посилена інтенсифікація психічного розвитку дитини. Усі психічні процеси та функції удосконалюються, ускладнюються із прискореним темпом: пам'ять має опосередковано логічне спрямування, увага стає стійкішою і більш довільною, розвивається мислення.

Досі вважається, що діти старшого дошкільного віку здатні засвоїти лише ті залежності, що виражаються в конкретно-чуттєвій формі і, як наслідок, знання дітям дають переважно в наочній формі, що часто заважає дитині зрозуміти суть явища, глибоко осмислити його. Тому запропоновані знання не завжди задовольняють їх інтереси.

Перед вихователем постає ще одна важлива проблема організації навчально-виховного процесу - це використання засобів навчання. Проведені наукові дослідження відомими психологами педагогами (П. Гальперіним, М. Давидовим, Г. Люблінською, О.Савченком, Г.Костюком та іншими) підтверджують інтелектуальні можливості дітей щодо засвоєння абстрактного матеріалу [42, 12]. Тому сучасний дошкільний навчальний заклад повинен забезпечити розвиток не тільки конкретно-образного мислення, а й поступово виховувати в старших дошкільників прості прийоми абстрактного мислення, що полягають у пошуку причини і основи існування предметів та явищ, їх поясненні. Саме такий підхід допоможе формувати пізнавальний інтерес дитини.

Дослідження вчених переконують в тому, що по відношенню до сучасного дошкільника (5-6 років) іноді не можна застосувати ті мірки, якими оцінювалось мислення дитини цього віку раніше. Важливо так будувати навчально-освітній процес, щоб ці можливості активно використовувались для всебічного інтелектуального розвитку кожної дитини, а також для розвитку її пізнавальних інтересів.

Порівняння груп за показниками навчальних інтересів, а також аналіз навчального - виховного процесу протягом тривалого часу показує, що формування інтересу залежить не тільки від змісту програмного матеріалу, а й від організації процесу засвоєння цього змісту. Наприклад, у тих групах, де вихователі застосовують у більшій мірі словесні методи навчання, які мало пов'язані з життєвим досвідом дитини - головною метою педагога є механічне засвоєння програмного матеріалу внаслідок чого діти не отримують інформації, що збуджує думку, викликає потреби в пізнанні, то такі діти не мають пізнавального інтересу, їхня працездатність проявляється на дуже низькому рівні. Якщо ж вихователь організовує діяльність із залученням дітей до активної розумової праці, підтримує ініціативу і самостійність, використовує творчі види роботи, необхідні засоби навчання, то діти такого педагога мають високий пізнавальний інтерес до навчання та виховання і, відповідно, зростає їх розумова працездатність.

Отже, однією з найважливіших умов виховання інтересу до навчання та виховання є організація самого навчально - виховного процесу, використанні творчих завдань, які підвищують ініціативу і самостійність дошкільників.

В дошкільному віці головними виступають потреби дитини у пізнанні, діяльності, спілкуванні і самоствердженні.

За допомогою інтересу повинні розкриватись можливості дітей. Навчально - виховний процес має збуджувати радість пізнання, формувати інтерес до результату праці, тобто виконувати будь-яке завдання досконало, а дошкільний заклад повинна пробуджувати почуття власної гідності, гордості. Щоб реалізувати цю умову, треба знати, який навчальний предмет найбільше приваблює дитину і чому, що йому подобається, а що не зовсім; про що хотів би він дізнатись на занятті, побачити в книжках, дитячих газетах, журналах тощо.

Необхідно звернути увагу і на те, чи задає дитина питання вихователеві, товаришам, батькам, які теми він засвоїв добре, і які труднощі в нього виникають. Інтерес до справи завжди підіймає настрій, підвищує продуктивність навчально - виховної діяльності особистості, рівень його мислення, полегшує розв'язання складних життєвих ситуацій.

Розвиток пізнавального інтересу старших дошкільників є результатом і необхідною умовою успішного засвоєння навчально - виховного матеріалу.

У молодшій групі навчальна діяльність задовольняє потреби дітей. Навіть через місяць після початку відвідування дошкільного навчального закладу виявляють інтерес до змістового боку навчання. Вони зацікавлені змістом окремих слів, складанням і розв'язуванням задач і прикладів. Тобто виникає перший рівень для формування пізнавального інтересу.

У середній групі цей інтерес до навчально - виховного процесу значно зростає. Вихователь виступає центральною фігурою, він допомагає формувати емоційні стосунки між дітьми. Навчально - виховна діяльність на цьому етапі є основним засобом самоствердження дитини серед ровесників, тому інтерес до цієї діяльності є високим. Завдяки спілкуванню зростає інтерес до навколишнього світу, відбувається обмін знаннями і досвідом з ровесниками. Потреба в спілкуванні найяскравіше проявляється в бажанні мати товариша в колективі, вона змушує дитину постійно рахуватися з оточуючими людьми, самостійно добиватись своєї мети, дитина завжди шукає підтримки дорослих. Так поступово формується складна і життєво важлива потреба в самоствердженні в очах дорослих і своїх товаришів. Потреба в самоствердженні виявляється також через прагнення дитини добитись гарного ставлення до нього товаришів і вихователя.

В старшій групі ця особливість ставлення до навчально - виховної діяльності як засобу самовираження втрачається. Актуальним стає становище дитини в групі, яке обумовлює вплив на навчальні інтереси. Можливе часткове зниження пізнавального інтересу.

Отже, інтерес є могутнім засобом успішності у навчанні і вихованні, необхідною умовою досягнення позитивних результатів. Іншими словами, уміння щось побачити, здивуватися, захопитися, зрозуміти що, чому і як відбувається, знайти в собі сили, щоб відшукати відповіді на ці запитання, не відступити перед труднощами, а діставши відповідь, знову прагнути вперед у незвідане - все це, разом узяте, і складає інтерес.

Велике значення має й інтерес до спілкування, який проявляється різносторонньо. Це інтерес до людини, до того, що вона знає, як викладає свої думки і судження, до того, що її хвилює, як вона діє в тій чи іншій ситуації.

Ось чому інтерес виникає і формується не тільки в пізнавальній діяльності, але і в спілкуванні, проявляється в повазі до людини, до її настрою. Від інтересу залежить ефективність оволодіння знаннями, способами пізнавальної діяльності. За допомогою інтересу розкриваються можливості дітей.

Навчально - виховний процес у сучасному дошкільному навчальному закладі повинен збуджувати радість пізнання, формувати інтерес до результату праці, тобто бажання виконати любе завдання якомога краще, а дошкільний заклад повинен пробудити в серцях дітей почуття гордості, власної гідності.

Отже, розвиток пізнавальних інтересів є результатом і необхідною умовою успішного дошкільного навчання. Треба відмітити, що інтерес до справи піднімає настрій дитини, підвищує продуктивність його навчальної праці, рівень логічного мислення, полегшує розвязання більш складних завдань. І навпаки, відсутність інтересу, безперспективність, знижують результати роботи.

Ці питання дуже складні. І тому не викликає подиву те, що проблема інтересу в навчанні та вихованні пройшла через століття і утвердилася як найважливіший фактор не тільки успішного навчання, але і морального розвитку особистості.

У старших групах більша частина дітей має широкі інтереси, спрямовані на ряд навчальних предметів.

Широкі інтереси мають діти, активні в пізнавальній діяльності, які складають опору вихователю при розв'язуванні проблемних питань, при пізнавальних труднощах. В той же час широке коло інтересів загрожує дітям недостатньою глибиною знань.

Таким чином, формування пізнавального інтересу в старшому дошкільному віці має ряд психолого-педагогічних особливостей, що полягають та обумовлюють нерівномірність й індивідуальність розвитку, сталість та прояв цього інтересу.

1.3 Практичний досвід з розвитку пізнавальних інтересів дітей в процесі їх ознайомлення з явищами природи

Досліджуючи означену проблему, нами було проаналізовано кращий досвід роботи, що проводиться в дошкільному навчальному закладі № 14 міста Львова. Впродовж навчального року, в садку проводяться акції екологічного спрямування. Серед них «Осінній листочок» (проти забруднення повітря під час спалювання листя восени), «Замість ялинки - Новорічний букет» (проти вирубування ялинок в передноворічний час), «Допоможемо пташкам» (підгодовування в зимовий період), «Пролісок» (за збереження перших весняних квітів, особливо тих, що занесені до Червоної книги України), «Не руйнуй пташині гнізда» (про збереження пташок, гнізд, пташенят навесні, в період гніздування), «Зелене дерево» (кожна дитина виконує паперову аплікацію зеленого листочка із закликом по охороні природи; листочками прикрашають сухі гілочки в приміщенні і на подвір'ї;), «Моя долонька» (на аркуші паперу дитина обводить власну долоньку і на кожному «пальчику» пише, які фактори, на її розсуд, позитивно впливають на здоров'я людини).

Екологічних акцій може бути багато. Вони виконуються дітьми самостійно та за допомогою батьків, на заняттях рідного краю, природознавства, художньої праці, образотворчого мистецтва, інтегрованих заняттях, під час виховних заходів та вдома. Ці акції ілюструються невеличкими плакатами, інформаційними картками, в яких містяться заклики дітей до жителів міста, своїх однолітків і дорослих, з метою охорони навколишнього середовища, збереження природних багатств. Плакати діти прикрашають відповідними малюнками, аплікаціями, віршиками, прислів'ями і розповсюджують в людних місцях міста (прикріпляють на дверях садка, на будинках, дошках оголошень тощо.)

«Екологічна стежка»

Вперше пізнавальні маршрути до природи з'явилися більш ніж 50 років тому у Північній Америці. Називалися вони по-різному: стежка природи, наукова траса, природознавча стежка, і, на кінець, екологічна стежка.

Мета даної акції полягає у створенні умов для цілеспрямованого виховання екологічної культури дітей.

Екологічна стежка може бути розрахованою на три групи відвідувачів:

1) педагогів, вихователів, студентів педагогічних навчальних закладів;

2) дошкільників, учнів середніх загальноосвітніх шкіл;

3) Дорослого населення.

Екологічна стежка, яка розрахована на дошкільників і несе навчальне

навантаження, має свої особливості, а саме: довжина 1 -1, 5 кілометра, певний набір об'єктів для вивчення, методи інформації та практичної діяльності дітей, доступність у транспортному відношенні, характеризується привабливим ландшафтом, має передумови до ековідновлювальних робіт (протиерозійний процес, створення ботанічних галявин, місць для відпочинку тощо).

Створення екологічної стежки відбувається у три етапи:

1) підготовчий. Розробка і заснування маршруту; обладнання стежки - виготовлення відповідних написів у місцях зупинок, лозунгів, закликів; підготовка екскурсоводів; розробка змісту екскурсії;

2) відкриття стежки. Урочисті збори; інструктаж (поведінка у зоні стежки, завдання для дітей, розподіл обов'язків);

3) діяльність на трасі стежки. Зупинки біля дороговказів «Екологічна стежка», «Вікові сосни», «Мурашник» і т.ін. (розповідь та бесіди про природу). Так на зупинці «Очисні споруди» дітей знайомлять з технологію очищення води, «Мурашина галявина» - розповідь про життя мурашок і методи їх охорони, «Алея рідкісних дерев» - екскурс сторінками «Червоної книги України», «Жертви радіації» - бесіда про негативні наслідки для природи чорнобильської аварії, «Місця гніздування птахів» - знайомство з фоновими видами пташок та особливостями їх гніздування тощо.

Практична робота дітей на екологічній стежці здійснюється за напрямами:

1. Пошук об'єктів природи та території, яка потребує охорони.

2. Вивчення потреб у гніздуваннях та годівницях.

3. Виготовлення та розташування гніздувань, обстеження, ремонт, чищення.

4. Виготовлення та встановлення годівниць для птахів.

5. Лісовідтворення (збирання та висівання насіння рідкісних трав,

жолудів, висаджування молодих дерев та догляд за ними).

6. Догляд за природою ландшафту (розчищення, озеленення, укріплення ярів тощо).

Цікавим для нашого дослідження, виявились використання прийомів та методів розвитку творчої уяви дітей.

І. Фантазування.

1. Типові прийоми фантазування:

а) інверсія або зробити навпаки. Змінити властивості, дію, принцип, закон на протилежний.

Наприклад, гарячий вогонь став холодним (бо його намалювали на льоду); вовк став добрим (бо тепер він -- травоїдна тварина);

б) збільшення або зменшення об'єкта природи.

Збільшуємо комара до величезних розмірів. Що трапиться ?

в) прискорення чи уповільнення дії об'єкта або його властивостей.

На Землі дерева майже не ростуть. Чому? Чим усе це закінчиться?;

г) перервні процеси зробити безперервними чи навпаки.

На Землі постійно світить Сонце. Що трапиться?

Повітря буде подаватися порціями. Як жити?;

д) зміна середовища існування для певного об'єкта: риба живе в пустелі...;

є) надати живому об'єкту рис неживого та навпаки.

2. Метод асоціацій чи каталогу слугує для перенесення властивостей одного об'єкта на інший. А потім за допомогою вільних асоціацій виводиться велика кількість наслідків, генеруються нові фантастичні ідеї.

Переносимо властивості одного об'єкта на інший:

Дерев'яний крокодил -- сувенір.

Складний крокодил -- іграшка.

Стілець зелений -- пофарбований зеленою фарбою і.т.д.

3. Вправа «Робінзон Крузо».

Ситуативні завдання, мета яких -- знайти способи виживання в екстремальних умовах.

4. Вправа « Чорний ящик».

Мета: знайти секрет «чорного ящика» за допомогою мінімальної кількості запитань.

У чорному ящику плід.

-- Сухий чи соковитий?

-- Великий чи малий?

-- Круглий чи продовгуватий?

-- Їстівний чи ні?

-- Червоний чи зелений? І т.п.

II. Метод мозкового штурму.

Метод розроблений американським психологом А.Осборном у кінці 30-х років. Під час проведення мозкового штурму створюються 2 групи учасників:«генератори» та «експерти». На першому етапі проведення -- генеруванні -- заборонена будь-яка критика, навіть невербальне несхвалення. Навпаки, кожну ідею варто розвивати, якою б поганою вона не здавалася. Хід штурму обов'язково записується вихователем.

На другому етапі -- оцінці -- кожна ідея піддається експертизі і вибираються оптимальні варіанти вирішення поставленої проблеми.

III. Метод фокальних об'єктів.

Запропонований у 1926 р. професором Берлінського університету Е.Кунце та вдосконалений в 1953р. американським спеціалістом І.Вайтингом. Суть методу полягає в тому, що вибирається об'єкт, систему тримають у фокусі уваги і переносять на неї властивості інших, що не мають до неї ніякого відношення, об'єктів. При цьому виникають незвичайні сполучення, які прагнуть розвивати далі шляхом ісоціацій. Даний метод застосовують таким чином:

-- вибирають об'єкт, який необхідно вдосконалити;

-- формується мета його вдосконалення;

-- вибирають із книг, газет, журналів кілька випадкових об'єктів, записують їх ознаки;

-- ці ознаки переносять на даний об'єкт.

Наприклад:

Об'єкт - річка.

Випадкові об'єкти: бджола - кішка; працелюбна - гнучка; маленька - зубата; кусюча -- пухнаста.

Працелюбна річка має увесь час працювати, перевозити вантажі, крутити турбіни, напувати поля. Річка гнучка, має багато поворотів, звивається...

IV. Метод фантограм

Був запропонований Г.Альтшуллером. Прості прийоми перетворення застосовуються не лише до об'єкта та його частин, а й до універсальних властивостей предмета природи. При складанні фантограм по одній лінії записується характеристика предмета: речовина, фізичні властивості, місце існування і т.п., а по іншій -- типові прийоми.

Карась рибаПеренесемо у ліс:

Вкрита лускоюЯк буде рухатися?

Тіло видовженеЯк дихати?

Живе у воді, плаває.Як рятуватися від ворогів?

Таким чином, вміло використовуючи ігрові методи навчання на різних етапах занять, можна сприяти стимулюванню пізнавального інтересу дітей. Новизна змісту матеріалу, який вивчається, різноманітність форм опитування, перевірка знань і пояснювання нового матеріалу, емоційний тонус дітей, емоційність самого вихователя, взаємна підтримка вихователя та дітей, змагання і заохочення -- всі ці фактори забезпечуються правильним використанням ігрового матеріалу на занятті.

Здатність особистості естетично сприймати, відчувати і переживати навколишнє життя, розуміти неповторність і цінність кожного природного об'єкта - складова еколого-естетичної культури. Таким чином, необхідною умовою побудови системи виховання еколого-естетичної культури особистості є формування у дошкільників естетичної чуйності до природи, як особливої здатності реагувати на навколишнє середовище.

Поняття "виразність природи" -- це єдність змісту і форми, зовнішньої та внутрішньої виразності. Так, основою зовнішньочуттєвої виразності в природі є її предметна конкретність і визначеність, багатобарвність, багатоголосся, різновидність ароматів, пластики, форми. Орієнтація на "виразне" в природі дає змогу уникнути варварського споживання і знищення того, що оцінюється як негарне, огидне. Згадаймо хоча б руйнування гармонії квітучих лісових галявин, знищення жаб, ящірок, жуків, гадюк.

Робота за всіма напрямками виховання естетичної чуйності до природи у дошкільників вдало поєднується у грі. Значення гри у вихованні дошкільників естетичної чуйності до природи визначається можливостями гри у розвитку чуттєвої сфери дитини. Так прийняття ігрової ролі потребує занурення в уявну ситуацію, використання чуттєвого досвіду. Наприклад, прийняття ролі якоїсь тварини опирається на ознайомлення з її зовнішнім виглядом, особливостями поведінки, звучанням голосу, умовами життя. За відсутності таких знань дитина, прийнявши роль, змушена буде звернути увагу на ті властивості, на які раніше не зважала, але які мають суттєве значення для вирішення ігрової задачі. Таким чином, гра сприяє розвитку у дітей уміння розрізняти зовнішні виразні властивості природи.

Якщо пропонується роль мало знайома об'єкта, спостереження за яким неможливо, дитина творчо переробляє отриману, а також наявну в чуттєвому досвіді інформацію. Подібна творча праця сприяє народження образів, які дещо відрізняються від реальних об'єктів і є інтуїтивним відкриттям нового, незнаного в природі. Так збагачується чуттєвий досвід дошкільника.

Реальні стосунки, що складаються між гравцями, викликають переживання реальних чуттів, потребу в розумінні станів іншої людини на об'єкта природи, вияв співчутливих реакцій у взаєминах з іншими. Під час гри почуття, які виникли на основі спілкування з іншими людьми, сприйняття художніх образів, об'єктів і явищ природи, часто переводяться в певну дію. Подібна дія може виступати як вияв естетичної чуйності, а також як засіб її формування.

Значний потенціал гри в еколого-естетичному вихованні старших дошкільників може реалізуватися лише за відповідної спрямованості роботи педагога. Ефективність використання гри з метою виховання у старших дошкільників естетичної чуйності до природи залежить також від системи подачі ігрового матеріалу.

Введення в педагогічний процес ігор визначених груп сприятиме формуванню у дітей дошкільного віку елементів еколого- естетичної культури.

Щоб зберегти природу, потрібно її знати і любити. Навчати цього дітей треба якомога швидше та раніше.

Один із перших кроків наближення дітей до природи, розуміння її - це допомогти відчути природу. Адже в природі можна всього торкнутися, багато чого побачити і почути, а дещо навіть і скуштувати. Ці п'ять почуттів слід розвивати в дітей, підводити їх до гармонійного сприймання природи.

1. Сприймати ліс означає:

- почути - усвідомлювати, визначати, локалізувати і відтворювати звуки лісу;

- скуштувати - збирати, переробляти та їсти лісові рослини (“мала лісова кухня”);

- принюхатися - розрізняти запахи, локалізувати їх;

- сприймати на дотик - визначати предмети, ототожнювати властивості та особливості їх поверхонь;

- бачити - усвідомлювати вигляд, колір, структуру, порівнювати, окреслювати, збирати, спостерігати, художньо осмислювати.

2. Порівняти і знайти.

Навчити вихованців пізнавати рослини. З кошика, куди покладено різні рослини або їх листки, квітки, насіння, дитина вибирає кілька, а потім відшукує на таблицях подібне зображення.

3. Все побачити, нічого не забути.

На серветці лежить 10 предметів, зібраних дітьми під час прогулянки в лісі. Протягом 10 секунд діти їх розглядають. Потім предмети накривають серветкою, а учасники гри називають і описують їх. Наступного разу деякі предмети міняють місцями або додають інші. Діти мають визначити, які зміни відбулися.

4. Загадковий ліс.

Дітям дається завдання -- не обмежуючи своєї фантазії, намалювати сюжет на "лісову тему". Коли ж вихованці закінчать роботу, треба скласти реєстр усіх звірів, птахів, рослин, які вони намалювали. Враховується і їх кількість та повторюваність. Наприклад, намалювати п'ять білок, три лисиці, десять ялинок тощо.

Під час екскурсії до лісу перевірити, чи справді можна побачити там усе, зображене на малюнках. Що зустрічається частіше, що рідше, чого взагалі в лісі немає, про що забули?

5. Музей природи.

Під час прогулянки в лісі вчимо звертати увагу на речі, які на перший погляд непомітні. Кожна дитина збирає до свого кошика чи пакета все незвичайне за формою, структурою чи забарвленням.

Наприклад, кольорові камінці, шматочки кори, фрагменти коріння, сухі квіти, плоди тощо.

А вже в групі, на занятті даємо простір дитячій фантазії з цим матеріалом. Адже уява дітей підказує найфантастичніші варіанти: шматок коріння - казковий змій, фрагмент кори - гірський пейзаж...

Що це за предмети? Звідки вони походять? Що з ними було б, якби їх залишили в лісі?

Потім із знайдених і оброблених матеріалів робимо виставку -музей природи.

6. Звуки лісу.

Змагання.

Кожна дитина протягом попередньо обумовленого часу намагається почути й розпізнати якнайбільше звуків лісу. За кожний звук учасник дістає бал.

Наприклад: вітер, голоси птахів, голоси звірів, вода, дзижчання комах, звуки, що їх створює людина ( пилка, транспорт).

Сприймаємо звуки. Невелика група дітей робить якнайточніший опис почутих звуків.

Відтворюємо звуки. Тепер спробуємо відтворити окремі звуки, а також створити нові (дозволено стрибати, повзати, терти шматочком кори по стовбуру дерева, ламати сухі гілки та палиці, шарудіти опалим листям).

Складаємо реєстр звуків.

У групі або в лісі вихователь у зошиті записує почуті звуки:

Хто, що, коли і які звуки створює ? Які звуки переважають? Які звуки гучні, які тихі, які звуки сприймаємо, як "рушійні"? Яких звірів ми не почули і чому?

7. Сприйняття лісу як середовища, де живуть звірі, птахи, комахи.

Наступні завдання виконуємо під час прогулянки у лісі, наперед визначивши, хто над чим працюватиме (дерева, галявина...).

Діти уважно розглядають, вивчають свої дерева на дотик, запах, форму й структуру кори. З'ясовують, які особливості притаманні цьому дереву (дупло білки, пташине гніздо, ходи, зроблені комахами ). Спостерігають, чиє гніздо, які комахи живуть під корою. Оглядаючись, знаходять "родичів" свого дерева. Визначають його вид.

На дошці розвішуємо малюнки із зображенням лісових мешканців, яких зустрічали під час прогулянки до лісу. В малюнках намагаємось відтворити наші враження від лісової прогулянки. Граємо в рухливу гру, імітуючи рухи різних лісових мешканців.